Пісенний фольклор на уроках музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Роль українського пісенного фольклору молодших школярів

1.1 Формування музично-естетичного та духовного виховання дітей засобами українського музичного фольклору на уроках музики

1.2 Особливості використання пісенного фольклору на уроках музики

Розділ 2. Особливості використання українського фольклору на уроках музики в початкових класах

ВСТУП

Національна культура в усі часи насамперед означала світогляд і систему цінностей, унікальний образ будь-якої країни та її народу в багатоманітній мозаїці вселюдської цивілізації - той духовний і моральний фундамент, на якому виростає особистість зі своїми індивідуальністю та національною ідентичністю. Кожен народ є творцем і володарем створених ним духовних цінностей, які становлять його національні святині, що з плином часу набувають все більшої ваги.

На початку XXI століття ми прагнемо відродити національну культуру та історію українського народу. Нагальним, великим і складним завданням постало формування духовного світу дітей - духовності, як провідної якості особистості. Важливим загальним фактором духовного життя українського народу стало усвідомлення особливого значення могутнього духовно-творчого потенціалу української традиційної культури, яка є головним чинником морально-естетичного самооздоровлення і відродження національної самосвідомості, духовності народу, проявом ментальності, підґрунтям для розвитку професійного мистецтва.

Невід'ємним компонентом сучасної загальноосвітньої підготовки в Україні є музично-естетичне виховання. Його спрямування на опанування підростаючим поколінням національним культурним досвідом, зокрема фольклорним арсеналом культури, співвідноситься з доктринальними Положеннями Законів "Про мову", "Про освіту".

Виховання засобами дитячого музичного фольклору, традиційних календарних та обрядових свят, ігор, розглядається як невід'ємна частина навчально-виховного процесу на уроках музики. Адже музичний фольклор, як першооснова музичної культури, є природним підґрунтям для формування основ музичної культури учнів.

Однак, не зважаючи на вагомий теоретичний та практичний внесок вищевказаних досліджень у розв'язання означеної проблеми, залишаються недостатньо дослідженими методичні засади використання українського музичного фольклору на уроках музики. Потребують подальшого вивчення питання комплексного використання етнічного мистецького фонду як домінанти музичного виховання й навчання дітей на важливому етапі шкільного дитинства. Становить проблему недостатність репертуарних збірок, науково-методичних посібників, у яких було б розкрито значення вітчизняного музичного фольклору в музично-естетичному становленні молодших школярів, здійснено систематизацію і адаптацію до певного дитячого віку його зразків.

Український дитячий музичний фольклор викликає особливий інтерес. Він допомагає вирішенню широкого кола педагогічних завдань, пов'язаних з музично-естетичним вихованням дітей молодшого шкільного віку. Високий мистецький рівень, невичерпна енергія, завзяття, емоційна насиченість вітчизняного фольклору, розмаїття пісень яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі. Тому базування процесів виховання та навчання дітей з раннього віку на народних традиціях, серед яких особливе значення належить пісенному жанру дитячого фольклору, є актуальним.

Актуальність - Соціально-педагогічне значення українського дитячого музичного фольклору настільки багатогранне, що в ньому знаходять відображення не лише естетичні й етичні ідеали, а й історія, філософія, психологія, дидактика - вся ціннісна система, культурна спадщина українського народу, яку він передавав поколінням. Як першооснова музичної культури, вітчизняний музичний фольклор, є природним підґрунтям для загального музично-естетичного розвитку, формування музичної культури, зокрема музичних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.

По-перше, особливості фольклорної музичної мови - простота та музичність мелодій утішок, забавлянь, колискових, якими постійно супроводжуються будь-які моменти повсякденного життя дитини, - формують здатність молодшого школяра до сприймання, естетичні смаки, становлення інтересів, допомагають кожній дитині швидко запам'ятати і репродукувати їх композиційну побудову. Веселі пісеньки-пестушки, різноманітні жартівливі ігри з використанням ритмічних рухів, торохтілок, дитячих музичних іграшок та музичних інструментів запам'ятовуються, надають різні музичні враження, розвивають природні музичні нахили. Згідно з дослідженнями С.Науменко, музичні здібності мають комунікативний характер, "несуть в собі спілкувальні можливості, що дозволяє дитині легше входити в новий для неї світ (адаптуватися в ньому)».

По-друге, пісенний фольклор, будучи важливим засобом інтелектуального та духовного зростання, має дивовижну здібність розвивати у школярів творчий підхід, виховувати творчу фантазію, дає можливість проявляти власні творчі можливості. Активним засобом розвитку творчої діяльності є творчі завдання. Саме особливості пісенного дитячого фольклору, його природність спонукають дітей до творчих дій, активізації ініціативи, емоційної чутності. Тільки в таких умовах найбільш повно розкриваються творчі можливості дітей.

Питання музично-естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку засобами народної художньої творчості в педагогічній літературі знайшли широке висвітлення. Так, науково-теоретичні дослідження і методичні рекомендації педагогів (Л. Артемова, А. Богуш, М. Лисенко, Т. Науменко, М. Стельмахович, А. Шевчук) дозволили розкрити роль народного мистецтва у збагаченні естетичних почуттів дітей, у розвитку їхніх оцінних суджень, в організації дитячої творчості на фольклорному матеріалі.

Дослідження особливостей та педагогічних можливостей українського дитячого музичного фольклору доводить, що він, як феномен вітчизняної народної творчості, має неоціненне значення в сучасній педагогічній практиці і є багатогранним матеріалом у виховній роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Музичне виховання, засноване на використанні фольклорних здобутків, має універсальний характер і ефективне при застосуванні в роботі з дітьми різного віку та ступеню їх розвитку. Цікавий, простий і доступний для сприймання, вітчизняний дитячий музичний фольклор є унікальним засобом формування основ музичної культури молодших школярів.

Важливість порушеної проблеми, науковий пошук ефективних шляхів застосування музичного фольклору у навчально-виховному процесі молодших школярів на уроках музики, потреби практики, а також недостатність досліджень з вищезазначеної проблеми визначили вибір теми курсової роботи: " Використання музичного фольклору на уроках музики в початкових класах ".

Об'єкт дослідження - процес використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

Предмет дослідження - методичні аспекти використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

Мета дослідження - науково-теоретично обґрунтувати та розробити методичні рекомендації щодо використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

Завдання дослідження:

* на основі аналізу наукових першоджерел виявити основні теоретичні позиції щодо понять „ фольклор", „ музичний фольклор",

* обґрунтувати важливість застосування музичного фольклору у навчально-виховному процесі молодших школярів на уроках музики;

* вивчити вікові особливості молодшого школяра;

* розробити методичні рекомендації щодо використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі;

* надати методичну розробку у формі плану-конспекту уроку музики, пов'язаного з темою дослідження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, в якому визначена актуальність, об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. РОЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

пісенний фольклор початковий клас

Теоретико-методологічні аспекти застосування народних музичних традицій для формування основ музичної культури дітей, у тому числі молодшого шкільного віку, широко розроблялись у XX столітті зарубіжними дослідниками Б.Бартоком, З.Кодаєм, К.Орфом, Б.Трічковим. Використовуючи в музичній освіті дітей творче музикування, формуючи в них музичний слух, як основу музичної освіти, на класичній, сучасній та народній музиці різних країн і континентів, вони прагнули включити музику до загальної системи гармонійного розвитку особистості людини.

Зокрема, К. Орф, видатний німецький композитор і педагог, вважав, що в молодшому шкільному віці найкраще звертатися до найдавніших мовних форм, які духовно відповідають раннім ступеням розвитку свідомості дитини. На його думку, не можна виховати особистість на випадковому матеріалі. Найкращим для виховання дітей цього віку є народна словесна творчість: колискові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки тощо. При їх виконанні діти можуть легко ставати творцями найпростішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви учнів. "Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особливо обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б дала змогу охопити й малообдарованих дітей".

Аналізуючи музично-виховну систему К.Орфа, О.Ростовський зазначає, що вона "закладає хороші передумови для участі дітей у різноманітній музичній діяльності, оскільки ґрунтується не лише на інструментальному, а на ритмопластичному, танцювальному, співацькому музикуванні. Вона акумулює передові гуманістичні ідеї гармонійного розвитку особистості, пробудження її творчого потенціалу. Орієнтація на природні сили особистості, на елементарне музикування, на фольклор як першооснову музичної культури, визначають прогресивність і плодотворність педагогічних пошуків К.Орфа" [2, 171].

Інтерес наукової спільноти до розробки системи виховання, заснованої на народних традиціях спостерігався, ще наприкінці XIX століття. Відомо, що Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський неодноразово відзначали, що виховання дитини повинно ґрунтуватися на культурно-історичних цінностях нації. Зокрема, Г.Сковорода одним з перших пропонував застосовувати народні традиції у виховному процесі. Вчений надавав виняткового значення фольклору і пісенним музичним традиціям. Свої знання народних звичаїв та їх ключової ролі у вихованні Г.Сковорода виклав у трактатах і поетичних творах ("Благодатний Еродій", "Убогий жайворонок").

"Починати роботу треба від тієї музики, що особливо близька роду, від його народної пісні", - зазначає А.Усова. Вона підкреслює, що вплив фольклору на розвиток музичних здібностей дітей незаперечний. За допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі задачі методики формування музичних здібностей і поряд з основними методами і прийомами музично-естетичного розвитку молодших школярів можна і потрібно використовувати цей найбагатший матеріал словесної творчості народу. До аналогіях висновків прийшли вітчизняні дослідники З.Василенко, Л. Волинець, С. Грица, А. Зінченко, І. Іванова, Н. Комарова, І. Пєша та ін.

Методика, що базується на твердженні про генетичну обумовленість музичних здібностей, розроблена К.Волковим. Характеризуючи українські традиції в естетичному вихованні, К.Волков наголошує: " У народній творчості суджень про красу майже немає. Народ співав красиві пісні, створював красиві знаряддя праці й одяг, прекрасними були народні свята. Красу народ цінував у справі, у дії, у дійсності слів про неї було мало: її треба було розуміти і почувати. Прекрасне - не самоціль, воно - невід'ємна частина життя народу". Через пісні, казки, прислів'я та інші засоби фольклору перед дитиною відкривалася краса людських взаємин, формувалося прагнення до одухотворення людської праці, побуту. Таким чином, діти навчалися жити за законами краси. Мова йде про генетичну визначеність музичних здібностей дітей, тобто процес засвоєння музичного фольклору дітьми молодшого шкільного віку ґрунтується на наявності у них загальномузичного інстинкту, природних схильностей, що закладені у них генетично.

Досліджуючи проблему педагогічного впливу народних пісень на дітей, К.Волков виділив три принципи музичного виховання: 1) принцип участі, який полягає в тому, що для ефективного засвоєння матеріалу діти обов'язково мають брати участь у виборі музичного Матеріалу, який використовується під час музичних занять; 2) принципом природного добору музичного матеріалу - вибір музичного фольклорного матеріалу здійснюється дітьми на основі їх музичних задатків; 3) принцип педагогічної доцільності передбачає визначення музичних фольклорних матеріалів за педагогічною метою і здійснюється музичними керівниками, вихователями, вчителями та батьками. Розробляючи рекомендації з питань визначення музичного матеріалу, К.Волков відзначає, що добираючи фольклорні твори для занять з дітьми, необхідно враховувати їх зміст, широту відображення життя людини, а також взаємин з навколишньою дійсністю. Дітей особливо приваблюють пісні, "характерними ознаками яких є кумедність, ритмічність, захопливість, ...веселі, задерикуваті, жартівні пісні: народ навіть у важких умовах життя оберігав дітей від сумних роздумів, намагався тримати їх подалі від суспільних нещасть і соціального зла" .

Так що ж таке фольклор?

Фольклор -- художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Український музичний фольклор - це полі функціональне етнокультурне явище, яке реалізується у відповідному віковому середовищі засобами ряду речитативних, співних та ігрових творів.

На початку ХХІ сторіччя метою формування сучасного культурного дозвілля в Україні стає утвердження і розвиток національної системи культури, як однієї з головних складових національного - культурного оновлення.

Саме в період сутнісних перетворень суспільного стає найбільш зацікавленим у широкому розвитку колективних форм культурної діяльності, що базується на активності і самодіяльності учнів. А до таких форм належить музика, зокрема український музичний фольклор, який зберігає те що було притаманне нашим пращуром у далекому минулому. Воно є фундаментом, на якому ґрунтується будь - яка національна культура світу. Тому завдяки зберіганню історичної пам'яті український музичний фольклор надає реальну можливість скористатись багатющим скарбом, що наштовхує на творчий пошук все нові й нові покоління послідувачів культури.

Українські пісні - це найбільша, найдоступніша та найпопулярніша складова українського фольклору. Великі виховні можливості пісні полягають у поєднанні слова з музичним матеріалом. Використання українські пісні та побудова на її основі системи музичного виховання, повинні стати провідними принципами у музично-естетичному виховання молоді. Взаємозв'язок фольклору з навколишнім життям сприяє прилученню учнів до цінностей української культури, виховує морально-естетичні якості характеру та патріотичні почуття, розширює світогляд та інтелект молоді в цілому.

Для вчителя музики важлива наявність духу українського національного фольклору у своїй педагогічній діяльності; вміння будувати процес спілкування з учнями на принципах, що лежать в основі засвоєння музичного матеріалу народної творчості.

Тільки шляхом спілкування з народними музикантами, шляхом проведення фольклорних свят, відвідування концертів, конкурсів, оглядів музичних колективів, поступово формується світогляд, морально-естетичні смаки, та патріотичні почуття гордості за свою землю та свій народ.

Інтерес української сучасної педагогіки до кращих зразків українського національного фольклору - це не ностальгія, а усвідомлення та шана до тих колосальних зусиль сотень попередніх поколінь, які зумовили сьогоднішній рівень культури нашого суспільства, її розвиток та досягнення.

1.1 Формування музично-естетичного та духовного виховання дітей на прикладах українського фольклору

Чому сьогодні так часто з являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного колись не чули. В Україні не лише до батька, матері, діда й баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на "Ви". Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку.

Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вчилися різної роботи, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері, баби -- вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті. Хлопчики вчилися чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7-10 років могла вже вишити собі сорочку. Талановитий майстер, який виготовив багато музичних інструментів (зокрема, бандур), нині вже покійний Олександр Корнієвський розповідав, що він навчився працювати з деревом від батька і у семирічному віці сам зробив маленьку скрипку.

Відома ткаля і співачка з Рівненського Полісся Уляна Кот ткати навчилася від матері і від неї ж перейняла кількасот пісень.

Старійшина народного малярства Марія Приймаченко розповідала, що в семирічному віці намалювала у своїй хаті на стіні над лавою сільських музикантів сірою глиною. Односельці просили потім: "Маріє, намалюй і нам!"

Дітей брали з собою на сінокіс, на жнива, по гриби, ягоди, на ярмарок, у гості.

Діти у сім'ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу (останнє заняття Остап Вишня дотепно називає "університетами"). О.Довженко у "Зачарованій Десні" поетично і тепло описує спогади про гуртовий сінокіс.

Старші розповідали меншим багато казок, легенд про історичні події. Так, розповіді діда Івана про Коліївщину, про гайдамаків, відвідування з дідом Холодного Яру, де гайдамаки освячували ножі, дали Тарасові Шевченку тему "Гайдамаків" та інших історичних творів.

Не одному Чіпці (Панас Мирний. "Хіба ревуть воли, як ясла повні?") бабусині казки піднімали в дитячій голові хвилю за хвилею, будили думку за думкою. У багатьох родинах дітям читали твори Т.Шевченка, М.Гоголя, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького та інших авторів.

Дітей любили, але завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Малим не завжди дозволяли слухати розмови дорослих, а тим паче втручатися в них.

Діти були свідками всіх подій родинного і громадського життя, усіх свят і обрядів, а то й їх учасниками.

Дитяче дозвілля породило свої жанри фольклору -- лічилки, скоромовки, дражнилки, ігри тощо.

На початку XX ст. діти були ближчими до природи. Вони знали трави і квіти, знали, як сходить сонце, як коле стерня босі ноги і холодить роса, як співає соловей і кує зозуля. Змалку вчилися працювати на землі, а вона годувала і вдягала їх.

Названий син Миколи Аркаса, автора "Історії України-Руси", Микола Аркас-молодший, живучи в Америці, згадував своє дитинство на Миколаївщині: "Я приріс серцем до тієї України, коли херсонські степи хвилювалися ще тирсою, коли терпко пахло євшан-зіллям -- полином, надвечір з христофорівських плавень лунало вовче виття, коли в простеньких, але чепурненьких селянських хатках увечері блимало світло каганця або керосинової "коптилки", коли скрипів журавель, коли лунала наша пісня, скомпонована душею народа може п'ятсот літ тому. Я пам'ятаю поважний благовіст Миколаївського Собору, який котився по повені Бугу й чувся за двадцять верст од міста, в нашому маєтку. Я пам'ятаю храмові свята, квітник дівчат та парубків коло церкви, процесії співучі та виблиск наперстного хреста панотця. Я пам'ятаю сліпців-кобзарів й сліпців-лірників. Я пам'ятаю "вулицю" на селі й себе, підпарубка, у вишитій сорочці, синіх шароварах, чоботах "з рипом" і малиновий пояс -- барва нашого села. Я пам'ятаю розмови з простолюддям мудрим, виснаженим працею, але бадьорим духом . зійшлий світ, але яким прекрасним, оригінальним і самобутнім він був, скільки ховав він у собі моральних і побутових скарбів ."

Під культурою поведінки учнів початкових класів, на нашу думку, необхідно розуміти звичну систему лій і вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

Розглянемо детальніше кожний із компонентів культури поведінки учнів початкових класів.

Інтелектуальний компонент визначається наявністю знань та уявлень про норми та правила поведінки, зафіксовані у суспільній моралі, а також про способи та форми поведінки, схвалені громадською думкою. Знання та уявлення дітей про правила, норми, форми і способи культурної поведінки складають моральний зразок, відповідно до якого формується повсякденна звична поведінка учнів.

Емоційний компонент. Маємо на увазі вплив на емоційну сферу дитини з метою формування позитивних мотивів поведінки, що потребує мобілізації активного прагнення учня засвоїти та оволодіти зразками культурної поведінки. Треба зазначити вагому різницю між знанням культурної поведінки та їх усвідомленням, що полягає в особистісному змісті, який вкладає сама дитина в кожну окрему норму. Закріплення правил та норм культурної поведінки, вироблення потреб виконувати та дотримуватися їх базуються на емоційно-позитивному ставленні дитини як до зразків поведінки, так і до людей, які організують діяльність учнів. Тому у дітей молодшого шкільного віку повага до вчителя, любов до батьків та інше можуть виступати як самостійний дійовий мотив.

Знання і мотиви поведінки складають основу діям і вчинкам дитини. З огляду на це, слід визначити діяльнісно-практичний компонент поняття культурної поведінки, який, з одного боку, передбачає систему вправ, вправлянь, привчань, а з іншого -- різноманітну діяльність учнів. Внаслідок цього набутий позитивний досвід про способи культурної поведінки, закріплений багаторазовим повторенням, переходить у звичні форми поведінки. Звичка поводитися культурно дає змогу дитині не замислюватися над вибором способу та форми дії, що сприяє розвантаженню її психіки і зумовлює подальший розвиток.

В основі реалізації завдань виховання культури поведінки, на нашу думку, має лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів'ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В прислів'ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами. Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм Іншими словами, можна сказати, що в прислів'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого -- він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності. Наприклад, у 2 класі на уроках позакласного читання вивчаються теми: "До джерел народної мудрості", "Чарівної казки дивосвіт". Добирати навчальний матеріал до цих уроків можна так, щоб поряд з вирішенням дидактичних завдань він сприяв формуванню культури поведінки молодших школярів.

1.2 Особливості використання пісенного фольклору на уроках музики

У наш час, коли відбуваються активні процеси становлення державності, культурно-національного відродження країни та повернення народу до своїх духовних скарбів, виховна роль народного музичного мистецтва набирає нової сили. Провідні вітчизняні педагоги й музикознавці одностайно стверджують, що музика більше, ніж будь- який інший вид мистецтва, впливає на формування ідейних і морально- етичних почуттів, національної самосвідомості, виховання всебічно розвиненої особистості, засвоєння історії та культури свого народу. Історично від покоління до покоління передавалися знання, ідеї, соціальний досвід, моральні цінності, норми поведінки. Вони засвоювалися й використовувалися в житті, послідовно розвиваючись, передавалися в спадок наступним поколінням. Одним з важливих засобів збереження й передачі цінних здобутків було народне музичне мистецтво.

Головним пріоритетом сучасної української системи освіти є опора на національні культурні цінності, що становить підґрунтя для збереження духовної єдності та спадкоємності поколінь. Музичне виховання є одним з найважливіших напрямків особистісного становлення й формування ціннісних орієнтацій дітей. Актуальним у цьому контексті є пошук нових методичних розробок, програм, спрямованих на розвиток усього кращого, що закладено в дитині від природи, на формування музичних здібностей та гармонійний розвиток молодої особистості з використанням музичного фольклору України.

Проблеми виховання учнів засобами народного музичного мистецтва традиційно займали вагоме місце в наукових дослідженнях провідних вітчизняних істориків, мистецтвознавців, фольклористів, педагогів. Серед них роботи О. Воропая, В. Верховинця, С. Грици, О. Дея, С. Килимника, Ф. Колесси, Д. Леонтовича, М. Лисенка, О. Огієнка, Ю. Руденко, В. Скуратівського, О. Смоляка, К. Сосенка, М. Стельмаховича, О. Шевчук та ін. У працях авторитетних українських дослідників (О. Бенч-Шокало, Т. Булат, С. Грици, Є. Єфремова, А. Іваницького, І. Ляшенка, І. Юдкіна та ін.) з'ясовуються питання етнокультурних витоків хорового співу, форм його побутування, спадкоємності фольклорних музичних традицій, етнохудожніх цінностей української пісенної культури.

Разом з тим, виховний потенціал українського народного мистецтва далеко не вичерпаний. Адже йде пошук навчальних, виховних технологій, які б сприяли не лише зацікавленню фольклорною спадщиною, історією та традиціями українського народу, і трансформували ці знання у внутрішній світ учня, тобто стали надбанням особистісної культури, освіченості, духовності, мотивували життєві потреби та діяльність особистості.

Метою цієї статті є обґрунтування необхідності вивчення зразків дитячого фольклору на уроках музики в загальноосвітній школі.

Сучасники педагогічної думки надають великого значення використанню дитячого фольклору в навчанні та вихованні дітей.

А.Іваницький розглядає фольклор як багатожанрову систему, що складається з прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору він зараховує як творчість дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими [1]. Цієї ж думки дотримується

О. Смоляк. У своїх роботах він обґрунтовує думку, що український дитячий музичний фольклор сформувався на теренах проживання автохтонного українського етносу і є віддзеркаленням способу музичного мислення нашого народу. Це „поліфункціональне етнокультурне явище, яке реалізується у відповідному віковому середовищі засобами ряду речитативних, співних та ігрових творів”, - зазначає О. Смоляк [2].

Дитячий фольклор - різноманітний, оригінальний і багатожанровий вид мистецтва, що включає цілу систему поетичних та музично-поетичних жанрів. Це казки, байки, колискові, забавлянки (утішки), ігрові пісні, дражнили, лічилки, небилиці, пісні-казки, заклички, приповідки, скоромовки, приказки, прислів'я, загадки, жартівливі пісні. Термін „дитячий фольклор” з'явився в науці відносно пізно. Його запропонував англійський учений Вільям Томс у 1946 році для позначення матеріалів старовинної поезії, обрядів, вірувань. У перекладі з англійської мови він означає: „народна мудрість, народні знання”. Цим терміном називалися твори усної народної творчості, які адресувалися дітям і використовувалися як дорослими, так і дітьми [3].

У праці „Серце віддаю дітям” В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Фольклорні пісні, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогли виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, вони розкрили перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Чільне місце в переліку засобів виховання молодого покоління посідає український фольклор. Це зумовлено тим, що в цій формі суспільної свідомості інтегрувалася, закріплювалася та акумулювалася вироблена народом традиційна інформація: етнічна самосвідомість, історична пам'ять, міфологічні традиції, символізація явищ матеріальної культури, соціонормативні стереотипи та ін. Через фольклор від покоління до покоління передавалися світоглядні уявлення, морально- етичні, естетичні, правові, релігійні погляди українців. У художніх образах українського фольклору розкриваються найкращі риси національного характеру: патріотизм, хоробрість, чесність, людяність, доброта. Йому властиві життєвість змісту, велика емоційна сила, яскрава образна виразність, соковитий національний колорит.

Аналіз першоджерел показав, що фольклор - це колективна творчість, яка відображала характер народу, його думки, почуття, настрої, його життя, побут, трудову діяльність тощо. Тому важливо не впустити сензитивний період - молодший шкільний вік, коли діти особливо сприйнятливі до педагогічного впливу. Їхній художній смак розвинений ще недостатньо, він тільки формується. На музичних заняттях необхідно знайомити учнів з різними жанрами дитячого фольклору - піснями, частівками, забавлянками, закличками тощо. Так, у мелодійно простих, ніжних, співучих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. У них зустрічаються епізоди, пов'язані з тваринами, птахами, комахами (котик-сіренький, мишка, бджілка, зайчик та ін.), що розвиває емоційність дитини, викликаючи усмішку; впливає на розвиток таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність; сприяє розвитку музичних здібностей і формує співацькі навички кантиленного звучання.

Виховне значення мають жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучуватися вередувати. Наприклад, пісенька „Мала білочка”.

Ці невеликі твори дитячого фольклору є незмінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвитку дитячої творчості.

Цікавий зміст, різноманітність художнього задуму, динамічна зміна подій є характерними ознаками пісень, забавлянок та відповідає психофізіологічним особливостям дітей. Молодші школярі швидко вивчають напам'ять віршовані тексти, вчаться ритмізувати та мелодизувати їх за власним бажанням. Такі завдання сприяють розвитку почуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

Відомий український педагог В. Верховинець широко використовує у своїй практиці дитячі фольклорні твори епічного жанру - казки, здебільшого про тварин. З'явившись у давнину як оповідання з досвіду мисливців, вони служили для передачі знань про життя тварин. За допомогою прийому алегорії в них викривається жорстокість, безчестя, зарозумілість сильних, підтримуються слабкі, утверджується справедливість. На уроках музики можна використати невеликі віршовані казки з репертуарно-методичного посібника „Весняночка”

В. Верховинця. Музичний супровід та інсценізація творів мають відбивати манеру поведінки тварин, їхній зовнішній вигляд. Доцільно, крім інструментального супроводу учителя, включити й вокальні фрагменти, адже в окремих казках персонажі іноді розмовляють мовою поезії, яку можна мелодизувати, наприклад, пісенька Колобка, Кози- дерези, Лисички, Курочки тощо. Включення учнів у драматизовано дію, надання головних чи другорядних ролей сприятиме розкриттю їхнього творчого потенціалу, емоційності, упевненості.

Крім казок, можна інсценувати невеликі народні пісеньки, пов'язані з певними рухами, наприклад: „Веселі гуси”, „По дорозі жук, жук”, „Ходить жучок”, „Танцювали миші”, „Танцювала риба з раком” та ін. Інсценування пісень подобається дітям, сприяє посиленню інтересу до музичних занять.

Звертаючись до педагогічної спадщини В. Верховинця, звернемо увагу на такі зразки дитячого фольклору, як пестушки, утішки, поспівки. Ці короткі ігрові пісеньки покликані активізувати, заохочувати до діяльності, розвивати розважати дитину. Вони розкривають перед нею скарбницю рідної мови, дають найпростіші уявлення про близький їй світ, пробуджують рухливість, бадьорість.

Привертає увагу дітей такий оригінальний жанр дитячого фольклору, як загадка. Народні загадки розкривають особливості рідної мови, учать мислити, спостерігати, фантазувати. Окрім цього, вони поетизують для дитини навколишній світ, розкриває такі особливі явища, які могли б залишитися непомітними, наприклад: звечора вмирає, вранці оживає; впаде з неба - не розіб'ється, впаде у воду - розпливеться. Можна залучити дітей до самостійного вигадування загадок, запропонувати їм покласти слова на нескладну мелодію або проспівати відгадку.

Цікавим й корисним заняттям для дітей - є заучування та промовляння скоромовок. Їх можна вивчати не тільки для розвитку зосередженої уваги, пам'яті, а й удосконалення розмовної та співацької дикції. Добираючи нескладні тексти скоромовок, учитель пропонує їх виконувати учням, поступово прискорюючи темп. Під час співацьких імпровізацій можна також використовувати тексти народних лічилок, примовок.

Цікавим завданням для учнів стає пошук та виконання народних дитячих пісень каноном. Доцільно пропонувати різні варіанти виконання одної пісні, спробувати підібрати підголоски.

Бажано, щоб діти засвоювали народні пісні не тільки в співацькій діяльності, а й під час інструментального музикування. Видатні музиканти просвітителі Б. Асаф'єв, Б. Яворський, австрієць К. Орф доводили важливість активних форм музичної діяльності як основи елементарної музичної практики й розвитку дітей, дієвого засобу формування в них музичного сприйняття та слуху.

Спектр дитячих музичних інструментів в останні роки сильно розширився. Це ударні та шумові інструменти - бубон, трикутник, тріскачки, калатальця, деркач, брязкальця, дзвіночки, підковки, тарілки, барабани тощо. До групи ударних інструментів можна додати духові музичні інструменти: сопілки, окарини, різні свистуни тощо. Прикрасою акомпанементу дитячій народній пісні є інструменти з визначеною висотою звуків (ксилофони, металофони, гармоніки тощо). Ці мелодійні інструменти мають точну й стійку настройку, приємне звучання, нерідко на них зображуються назви звуків, указується їх розташування на нотному стані. На них діти можуть виконувати будь-які мелодії, самостійно займатися музикою, практично засвоювати елементи музичної грамоти. Оволодіння прийомами гри на дитячих музичних інструментах, залучення дітей до інсценізації народних пісень, створення мелодій та ритмізації фольклорних творів дозволить виявити різноманітні дитячі захоплення та вподобання, уміло вплести їх у канву уроку.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що вивчення дитячого фольклору має велике виховне значення. Розкриваючи особливості рідної мови, твори дитячого фольклору вчать мислити, спостерігати, фантазувати, розвивають зосереджену уваги, пам' ять, дозволяють удосконалити розмовну та співацьку дикцію, почуття ритму, сприяють розвитку музичних та творчих здібностей, допомагають засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячим, відучуватися вередувати, впливають на розвиток таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність, упевненість, емоційність тощо. Відтворення фольклорних творів дозволить зробити яскравими шкільні свята, концерти, створить умови для самовираження та самореалізації творчого потенціалу та вмінь кожної дитини.

Висновки

Отже, проблема морально-естетичного виховання не є новою для сучасної педагогіки. Сьогодні більшість учителів зрозуміли необхідність відродження духовності як найважливішої цінності, основи зміцнення української державності.

Серед ефективних засобів у виховному процесі ми виділили фольклор. Кожне звернення до усної народної творчої спадщини як частини культури свого народу сприяє духовному піднесенню держави і нації.

Однак звернення до національної культури, народної творчості в морально-естетичному вихованні багато хто розуміє занадто вузько. Часто у школу вчителі переносять незрозумілий і нецікавий учням матеріал, впроваджують окремі народні традиції (сватання. Вечорниці). Що суперечать принципу доступності.

Тому в даній курсовій роботі ми намагалися показати як важливо грамотно застосовувати фольклор як засіб морально-естетичного виховання. Базуючись на відповідних методиках, на досвіді видатних вчених-педагогів.

Цінні ідеї черпали в педагогічній спадщині видатних українських та зарубіжних педагогів, які вважали фольклор школою добра, школою формування людської душі. Через усну народну творчість відкривається перед очима дітей краса навколишнього світу, душа рідного народу.

Особливо актуальним видається нам звернення до досвіду В.О. Сухомлинського, який вчить використовувати фольклор - могутню виховну силу, що розкриває перед дитиною народні ідеали і сподівання.

Спираючись на досвід педагогів, ми вказали як слід використовувати у практиці виховання моралі та естетики вроджень народні традиції. Звичаї, обряди, фольклор, які є своєрідними духовними підвалинами національного розвитку, найкращими досягненнями народу в ідейному, моральному й естетичному житті.

В даній курсовій роботі ми також проаналізували важливість збагачення навчального процесу фольклористичною інформацією, раціонально дібраним і узгодженим теоретичним та ілюстративним матеріалом фольклористичної спрямованості, що є могутнім засобом морально-естетичного виховання учнів.

Отже, ми дійшли висновку, що морально-естетичне виховання стає неповноцінним без вплітання в його канву ниток усної народної творчості, яка стала не лише засобом виховання. а й справжнім зразком, ввібравши тисячолітній досвід українського народу. Ми зрозуміли, що фольклор, як результат духовної праці багатьох віків, є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, піддержує національну свідомість та історичну традицію.

2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ НА УРОКАХ МУЗИКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Теоретико-методологічні аспекти застосування народних музичних традицій для формування основ музичної культури дітей, у тому числі молодшого шкільного віку, широко розроблялись у XX столітті зарубіжними дослідниками Б.Бартоком, З.Кодаєм, К.Орфом, Б.Трічковим. Використовуючи в музичній освіті дітей творче музикування, формуючи в них музичний слух, як основу музичної освіти, на класичній, сучасній та народній музиці різних країн і континентів, вони прагнули включити музику до загальної системи гармонійного розвитку особистості людини.

Зокрема, К. Орф, видатний німецький композитор і педагог, вважав, що в молодшому шкільному віці найкраще звертатися до найдавніших мовних форм, які духовно відповідають раннім ступеням розвитку свідомості дитини. На його думку, не можна виховати особистість на випадковому матеріалі. Найкращим для виховання дітей цього віку є народна словесна творчість: колискові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки тощо. При їх виконанні діти можуть легко ставати творцями найпростішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви учнів. "Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особливо обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б дала змогу охопити й малообдарованих дітей".

Аналізуючи музично-виховну систему К.Орфа, О.Ростовський зазначає, що вона "закладає хороші передумови для участі дітей у різноманітній музичній діяльності, оскільки ґрунтується не лише на інструментальному, а на ритмопластичному, танцювальному, співацькому музикуванні. Вона акумулює передові гуманістичні ідеї гармонійного розвитку особистості, пробудження її творчого потенціалу. Орієнтація на природні сили особистості, на елементарне музикування, на фольклор як першооснову музичної культури, визначають прогресивність і плодотворність педагогічних пошуків К.Орфа" [2, 171].

Золтан Кодай, видатний угорський композитор, фольклорист, педагог і просвітитель, писав: "Музика - могутнє джерело душевного збагачення. Наша справа - відкрити його усім людям". 3.Кодай був переконаний, що відкриті ним і Б.Бартоком, який також підкреслював значення фольклору, народних ладів і ритмів у дитячому музичному вихованні, народні пісні мають стати надбанням усього народу. О.Ростовський зазначає, що вихідна позиція педагогічної концепції З.Кодая полягає в тому, що основою музичної культури нації і основою музичної освіти, є народна музика і пісня, які через доступність мови та простоту форми передають дітям високі культурні та мистецькі цінності. На думку педагога, тільки спів може розвинути ладовий слух, що є фундаментом музикальності. "Глибока музична освіченість розвивалась завжди тільки там, де основою був спів... Коріння музики у співі" - декларував 3.Кодай .

В основі його методичної системи знаходиться спів, оскільки, на думку З. Кодая, співацький голос є найдоступнішим музичним інструментом. Тому основними складовими навчальних програм з музики для загальноосвітніх шкіл Угорщини став пісенний матеріал, підібраний у так званому "кодаївському дусі" (угорські народні та ігрові дитячі пісні), який сприяє розвитку навичок музичного читання-писання, хоровий спів, слухання музики, виховання на уроках музики.

На думку С. Русової, для музичного виховання "треба насамперед привчити дитину слухати". Для системного розвитку природного і музичного слуху, С. Русова пропонувала використовувати елементи з методики М. Монтессорі, в якій спочатку діти вчаться розрізняти шумові й музичні звуки. Наприклад, брати закриті з усіх боків скриньки, в які засипати в одну - горох, в інші - мак, шматки скла, шматки заліза. Діти по звуку мають вгадати, що в них торохтить. Також діти розпізнавали голоси птахів, голоси своїх товаришів. А ще цікавим моментом було те, що хтось з дітей виходив в іншу кімнату для виконання доручення вихователя, жодним своїм рухом не порушивши пануючої тиші.

Цікавими є педагогічні ідеї відомого болгарського педагога XX століття Бориса Трічкова. В основі його методики був метод "свідомого нотного співу" ("Східці"), в якому беруть участь не тільки розум і свідомість, а й "слухняне горло", тобто голосовий апарат. Найважливішим педагог вважав встановлення координації між слухом і голосом. Диференціюючи форми і методи роботи, завданням музичного виховання дітей дошкільного віку було досягти повної музичної координації дитячого голосу і слуху; розвинути тональне почуття щодо болгарської народної пісні та західноєвропейської музики; розвинути живе відчуття ритму; культивувати любов до музики та активне бажання співати. Б.Трічков вважав: якщо дошкільне музичне виховання проводиться методично правильно і цілеспрямовано, "свідомий спів" у школі буде здійснюватись на міцній основі. Як зазначає О.Ростовський, ця думка Б.Трічкова не втратила свого науково-практичного значення до цього часу.

Інтерес наукової спільноти до розробки системи виховання, заснованої на народних традиціях спостерігався, ще наприкінці XIX століття. Відомо, що Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський неодноразово відзначали, що виховання дитини повинно ґрунтуватися на культурно-історичних цінностях нації. Зокрема, Г.Сковорода одним з перших пропонував застосовувати народні традиції у виховному процесі. Вчений надавав виняткового значення фольклору і пісенним музичним традиціям. Свої знання народних звичаїв та їх ключової ролі у вихованні Г.Сковорода виклав у трактатах і поетичних творах ("Благодатний Еродій", "Убогий жайворонок").

"Починати роботу треба від тієї музики, що особливо близька роду, від його народної пісні", - зазначає А.Усова. Вона підкреслює, що вплив фольклору на розвиток музичних здібностей дітей незаперечний. За допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі задачі методики формування музичних здібностей і поряд з основними методами і прийомами музично-естетичного розвитку молодших школярів можна і потрібно використовувати цей найбагатший матеріал словесної творчості народу. До аналогіях висновків прийшли вітчизняні дослідники З.Василенко, Л. Волинець, С. Грица, А. Зінченко, І. Іванова, Н. Комарова, І. Пєша та ін.

Методика, що базується на твердженні про генетичну обумовленість музичних здібностей, розроблена К.Волковим. Характеризуючи українські традиції в естетичному вихованні, К.Волков наголошує: " У народній творчості суджень про красу майже немає. Народ співав красиві пісні, створював красиві знаряддя праці й одяг, прекрасними були народні свята. Красу народ цінував у справі, у дії, у дійсності слів про неї було мало: її треба було розуміти і почувати. Прекрасне - не самоціль, воно - невід'ємна частина життя народу". Через пісні, казки, прислів'я та інші засоби фольклору перед дитиною відкривалася краса людських взаємин, формувалося прагнення до одухотворення людської праці, побуту. Таким чином, діти навчалися жити за законами краси. Мова йде про генетичну визначеність музичних здібностей дітей, тобто процес засвоєння музичного фольклору дітьми молодшого шкільного віку ґрунтується на наявності у них загальномузичного інстинкту, природних схильностей, що закладені у них генетично.

Досліджуючи проблему педагогічного впливу народних пісень на дітей, К.Волков виділив три принципи музичного виховання: 1) принцип участі, який полягає в тому, що для ефективного засвоєння матеріалу діти обов'язково мають брати участь у виборі музичного Матеріалу, який використовується під час музичних занять; 2) принципом природного добору музичного матеріалу - вибір музичного фольклорного матеріалу здійснюється дітьми на основі їх музичних задатків; 3) принцип педагогічної доцільності передбачає визначення музичних фольклорних матеріалів за педагогічною метою і здійснюється музичними керівниками, вихователями, вчителями та батьками. Розробляючи рекомендації з питань визначення музичного матеріалу, К.Волков відзначає, що добираючи фольклорні твори для занять з дітьми, необхідно враховувати їх зміст, широту відображення життя людини, а також взаємин з навколишньою дійсністю. Дітей особливо приваблюють пісні, "характерними ознаками яких є кумедність, ритмічність, захопливість, ...веселі, задерикуваті, жартівні пісні: народ навіть у важких умовах життя оберігав дітей від сумних роздумів, намагався тримати їх подалі від суспільних нещасть і соціального зла" .

На думку Е.Печерської, музичні бесіди, побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях, допоможуть підготувати дітей до сприймання творів хорової, оперної та симфонічної музики. Зразки фольклорної музики автор рекомендує використовувати як на музичних заняттях, так і в побуті.

У процесі природної музично-ігрової діяльності створюються умови для музичного виховання, загальної пізнавальної активності.

Психічний розвиток молодшого школяра, формування його особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. За даними Г.Костюка, „онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості - соціальною спадковістю". Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

У молодшому шкільному віці триває функціональний розвиток нервової і серцево-судинної систем, органів дихання, шлункового тракту тощо. З фізіологічного погляду цей віковий період - відносно спокійний, ріст і розвиток відносно рівномірні .

Процеси гальмування в молодших учнів переважають над процесами збудження частіше, ніж у дошкільнят, що створює важливі фізіологічні передумови для формування таких вольових якостей, як здатність коритися вимогам, виявляти самостійність, утримуватися від небажаних вчинків, контролювати себе. В учнів початкових класів рухливішими стають нервові процеси, завдяки чому діти можуть швидко змінювати поведінку відповідно до обставин, легше звикають до незнайомих людей, нових видів діяльності.

Змістовну характеристику навчальної діяльності молодших школярів знаходимо в працях Г.Люблінської, Г.Костюка, 0.Скрипченка, Н.Лейтеса. Психологи відзначають, що „ діти цього віку, як правило, слухняні, з готовністю виконують вимоги дорослих. У них яскраво виявляється наслідувальність - важливе джерело успіхів у початковому навчанні. Молодші учні схильні до приучування та емоційного сприймання" [12, 32]. Особливістю їхньої розумової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явищ. Такі вікові особливості, як беззастережне підкорення авторитетові, підвищена сприйнятливість, вразливість, багато в чому визначають навчальні досягнення молодших школярів.