Пісенний фольклор на уроках музики

Учителі початкових класів відзначають зрослу поінформованість своїх вихованців про навколишнє життя. Багато дітей приходять до школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи мовою. Однак непоодинокі випадки, коли інтелектуальний розвиток випереджає розвиток мотивації і вольових якостей. Характерна особливість молодших школярів - їхня «демократичність» у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного.

У розвитку дітей спостерігається зростання негативних тенденцій: невротичні реакції в поведінці, невміння зосередитися на роботі, прояви агресивності щодо ровесників і незнайомих людей. Ймовірно, що все це зумовлено складностями соціально-економічної перебудови суспільства. Багато сучасних дітей виховуються в умовах однодітної сім'ї, у сім'ях, де немає бабусь, дідусів. Це ускладнює умови їх соціалізації, збіднює внутрішнє життя в усіх його вимірах.

Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово оволодівають такими мислительними операціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності психічних процесів, плануванню, контролю власних дій .

По-різному ставляться молодші учні до знань, нової інформації. У кожному класі є чимало дітей, які довірливо, з готовністю сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що каже вчитель. У них постійна робоча установка: слухати, наслідувати, виконувати. Проте з перших днів навчання вчитель помічає дітей, які вирізняються ініціативністю, бажанням висловити власну думку. Все вони хочуть дослідити, побачити, випробувати.

Як і дошкільнята, молодші школярі - "чомучки". Вони часто запитують дорослих: «Що це? Як це трапилося? Звідки взялося?», - і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати причину події, обставини, як і що відбувалося тощо.

У сенситивний період «входження» в суспільство на формування індивідуального образу світу дитини впливають різноманітні чинники. Це насамперед атмосфера в родині, сакральний світ природи, а також світ казки і гри (більшість жанрів дитячого музичного фольклору - забавлянки, утішки, примовки, заклички, музичні ігри, веснянки, гаївки, пастуші ладкання, купальські, петрівчані, жниварські пісні, колядки, щедрівки, небилиці, безпосередньо казки, музичні казки тощо - є казковими та ігровими) та старовинні народні обряди, в яких можуть брати участь самі діти, спочатку як слухачі, а пізніше - як учасники ігрових дій, тим самим ідентифікуючи себе з культурою свого народу.

Успіх музичного навчання і виховання залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, їх готовності до навчальної діяльності.

Готовність до навчання в школі - це передусім допитливість і вміння керувати своєю поведінкою, підпорядковувати її вимогам організації пізнавального процесу, колективної навчальної діяльності. Переважна більшість дітей, прийшовши до школи, володіє такою готовністю. їм властиве бажання і прагнення вчитися, вони охоче приймають нові правила поведінки й діяльності, виконують вимоги вчителя. У них яскраво виявляється наслідувальність - важливе джерело успіхів на початковому етапі навчання. Відома гострота і свіжість сприймання молодшого школяра, допитливість, яскравість уяви.

Спостереження за поведінкою дітей свідчать, що першокласники в цілому легко входять у роль школяра, успішно переключаються на навчальну діяльність. Разом з тим, їм властива легка збудливість, ранимість психіки, нестійкість мимовільної уваги, не сформованість, тендітність всього організму, швидка втомлюваність від постійного сидіння, одноманітної діяльності. Ця особливість визначає необхідність урізноманітнення діяльності дитини, її постійної активізації шляхом постановки нових завдань, залучення до іншої діяльності, чергування форм індивідуальної й колективної роботи тощо.

У цьому віці багатшим стає емоційне життя дітей, накопичується певний життєвий і художній досвід. Як і дошкільники, молодші школярі дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують неймовірні історії, фантазують. Дитяча уява створює надзвичайні сюжети для того, щоб зробити цікавішим життя, пояснити на свій розсуд те, що вони поки що не можуть осягнути й усвідомити.

Відносно добре розвинута наочно-образна пам'ять дітей: вони легко запам'ятовують те, що їх особливо вражає, що безпосередньо пов'язане з їхніми інтересами. Помітними стають вияви словесно-логічної пам'яті - діти краще запам'ятовують зрозумілий матеріал.

Мова першокласників досить розвинута - вони можуть у значних межах зрозуміти почуте, розповісти про побачене, висловити свої враження від якоїсь події, викласти свої думки, пояснити зміст знайомої гри, відчути виразність епітетів і порівнянь.

У дітей переважає наочно-дійове мислення і вони знаходять відповіді на запитання "чому?" і "як?" тільки в результаті виконання певних практичних дій. Пояснення вчителя, навіть підкріплені найрізноманітнішим наочним матеріалом, не будуть ефективними, якщо учень не спробує зробити все сам.

Безпосередній процес засвоєння нового матеріалу, в який вони так легко й охоче включаються на уроці, триває успішно лише 3 - 5 хвилин, після чого наступає втомленість, слабне увага. Водночас діти у цьому віці здатні тривалий час брати участь в ігровій діяльності, особливо ролевій, що має мету, завдання, певні правила. Від такої гри легко перейти до гри дидактичної, яка на уроках у 1-му класі має посісти чільне місце,

Відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі у зв'язку з цим зазначав, що "якщо ми забудемо про те, що діти не можуть розлучитися зі своєю потребою гратися, то зробимо нашу методику не добрим путівником їх у світі пізнання, а бездушною мачухою... Почуття вільного вибору, як мені здається, складає психологічну основу гри. Однак це не означає, що, користуючись правом вибирати, дитина віддає перевагу тільки таким формам активності, які не будуть пов'язані з труднощами. Вибираючи гру, дитина тим самим приймає і пов'язані з нею труднощі, стає цілеспрямованою, вольовою, зосередженою у їх подоланні, що робить гру емоційно забарвленою і вмотивованою. Що поганого, коли процес навчання дитина буде переживати так само, як вона переживає гру? Тоді ми будемо говорити не про ігрове навчання, а про навчання, що ґрунтується на позиціях самих дітей, на переживанні дітьми у цьому процесі почуття вільного вибору. Адже радіє дитина грі! Вона має радіти і навчанню! А таку радість повинні приносити їй ми - педагоги, вихователі, вчителі".

Нерідко вважається, що у дитини спочатку розвивається конкретне мислення, а вже потім - абстрактне. Така позиція надто прямолінійна, оскільки означена послідовність розвитку конкретного й абстрактного в мисленні дитини досить умовна. Дитина спостерігає, порівнює, виділяє істотні ознаки, аналізує, узагальнює, щось відкриває для себе, тобто, в її свідомості відбувається значна робота по осмисленню того, що відбувається навколо неї. Тому не слід недооцінювати здібностей дітей до абстрактного мислення. Адже навіть дошкільники нерідко вражають досконалістю й логічністю своїх суджень стосовно того, що їх зацікавило. Згадаймо численні приклади блискучого логічного мислення дітей, зібрані в книзі К.Чуковського "Від двох до п'яти".

В межах означених можливостей першокласників спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов'язані з фізіологічними особливостями, станом здоров'я, умовами життя,і діяльності, культурним рівнем сім'ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною.

Водночас можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві першокласникам:

Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття - більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції.

У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру.

Отже ми виявили, що молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до вікових особливостей, фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.

На практиці застосовуються методи музично-естетичного виховання як найефективніший засіб рефлізації форм народного виховання на уроках музики.

Метод наведення, суть якого полягає у такому доборі музичних творів і бесід, що дають змогу "непомітно для слухачів ввести їх у середовище дії чинників, на які бажано звернути увагу", Б.В.Асаф'єв вважав основним у вихованні в школярів слухових асоціацій та усвідомленого ставлення до музики. Він закликав до обережності у доборі як музичних творів, так і навідних на сприймання музики впливів. "У тому-то й завдання виховання слухових навичок, - писав учений, - щоб, не переносячи одразу в абсолютно чуже середовище і поступаючись де в чому набутими звичками, вміло спрямовувати роботу до розумної мети" [3, с. 70].Для молодших школярів на уроці музики можна використати такі бесіди,а саме музичні,які побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях,допоможуть учителеві підготувати дітей до сприймання творів хорової, оперної та симфонічної музики.

Підготовці учнів до сприймання музики сприяє вступне слово вчителя. Воно має бути лаконічним, емоційним, образним. Затяжне, навіть цікаве вступне слово знижує напруженість уваги при слуханні музики. Щоб не гальмувати активності дітей, не заважати самостійності у спостереженні Якщо після запитання вчителя більшість учнів піднімав руку, бажаючи висловитися, доцільно запропонувати їм відповісти всім одночасно за знаком учителя. Як зазначав Д.Кабалевський, у таких колективних відповідях є дві позитивних сторони: по-перше, всі діти, які готові до відповіді, зможуть висловитися і отримати задоволення від цього; по-друге, учні, не готові до відповіді, також подумки приймуть участь у колективній відповіді і не відчують незручності й збентеження від свого незнання [16, с. 311].

У розвитку музичного сприймання школярів велику роль відіграє метод порівняння, адже можливості аналізу дітьми музичних творів обмежені їх невеликим досвідом. Для порівняння кожна використати контрастні твори одного жанру (наприклад, дві пісні - " Танцювала риба з раком " та колискову " Котику сіренький"). Метод порівняння за контрастом і аналогією дозволяє помітити те, на що учень може не звернути увагу, дає змогу яскравіше відтінити своєрідність музичних творів різноманітних жанрів. Завдання на порівняння захоплюють дітей, активізують їхню творчу діяльність. Найкраще учні помічають у музиці контрасти.

Важливо частіше пов'язувати музику не тільки з рухом, але й зі словом. Засвоєння музичної мови має органічно поєднуватися із засвоєнням фонетичних (звукових) особливостей та інтонаційної виразності рідної мови. Цього можна досягти шляхом вивчення дитячих народних пісень.

Як зазначав Д. Кабалевський, вже з 1-го класу слід удаватися до порівнянь, усіляких виходів за межі музики. Наприклад, музичні тембри можна уподібнити до різних барв на картині; мажор можна зіставити з тонами світлішими, яскравішими, мінор - з менш яскравими, приглушеними; розділові музичні знаки можна порівняти з розділовими знаками в розмовній мові (крапки, коми, знаки оклику і запитання тощо). Будь-який твір дає змогу кількома фразами вказати на зв'язок музики з якимось почуттям або думкою людини, з певним життєвим фактом. "Чим більше різних життєвих зв'язків музики буде виявлено, тим міцніше музика буде входити до свідомості дітей як частина життя, як саме життя" [16, с. 16].

Не можна обмежуватися на уроці безпосередніми емоційними враженнями дітей від музики. Слід вчити їх сприймати своєрідність різних музичних образів, чути особливості музичної мови, спостерігати за розвитком музики, визначати структуру твору. Необхідно привчати учнів обмінюватися враженнями, думками щодо прослуханого, роздумувати разом з ними, порівнювати й оцінювати музику. Наприклад, можна запропонувати дітям прослухати пісню "Мала білочка":

Після прослуховування пісні,запитати у дітей-яка ця пісня, про що в ній йдеться, чому саме Білочка так розділила горішки?

Формальне проведення аналізу здебільшого руйнує цілісність сприймання, атмосферу спілкування дітей з музикою. Ізольований розгляд окремих виразних засобів (проста констатація того, які регістри використані в музиці, який темп у даній пісні, як рухається мелодія - уверх чи вниз) нічого не дає дітям.

Наприклад, після прослухування твору, який сподобався учням, звучить прозаїчне запитання вчителя: "Скільки тут частин?". При правильній відповіді учнів вчитель цим і обмежується, хоч з цього не було зроблено висновку про значимість даної форми для вираження певного змісту. Сухий перелік елементів музичної мови вбиває художній образ, адже у різних творах можуть бути однакові розмір, темп, динаміка тощо..

Психолог Б.М.Теплов відзначив, що емоційне осягнення музики неможливе поза тонкою її диференціацією [13, с. 54]. Але який мінімум цієї диференціації, що забезпечив би повноцінне сприймання музики і не зруйнував би цілісний музичний образ? Адже досвід показує, що музичний образ як виразне ціле доступніший дітям, тому вони легше визначають характер і настрій музики і відчувають утруднення в розмові про окремі засоби музичної виразності.

Щоб не руйнувалася цілісність образу під час сприймання музики, основою аналізу повинне стати спостереження за розвитком інтонації, бо це буде аналіз смислових художньо-образних елементів, а не окремих елементів музичної мови.

Вирізнення окремих засобів виразності можливе і педагогічно виправдане лише в тих конкретних музичних творах, у яких ці засоби несуть провідне образне навантаження. Тоді й звернення слухової уваги дітей на одну із сторін музичного образу буде поглиблювати сприймання музики, не руйнуватиме його цілісності.

До словесних методів музично-естетичного виховання на матеріалі народно-пісенної творчості належать бесіди, дискусії, обговорення концертів та обмін враженнями про них, обговорення екскурсій, статей про пісенну творчість, письмових творів, контрольних робіт, теле- та радіопередач тощо. Розповівши дітям на уроці музики про творчість відомого фольклориста Стеценка, можна проаналізувати його творчість, або конкретну пісню.

До наочних методів школярів належить колективне відвідування концертів, екскурсії до музеїв, знайомство з фольклористами, виконавцями народних пісень, перегляд тематичних теле- та радіопередач, кінофільмів тощо. На урок музики можна запросити відомого фольклориста, дітям запропонувати прослухати його твори.

Практичні методи музично-естетичного виховання на матеріалі народно-пісенної творчості включають пошукову роботу і збирання та записування народних пісень, створення музеїв, тематичних кімнат, кутків, стендів, організацію оглядів, конкурсів, вечорів-зустрічі з ученими фольклористами та інше.

Доцільно використовувати ігрову методику для вивчення фольклорного матеріалу на уроках музики. У навчальних середовищах моделюється зміст об'єктів шляхом його конструювання самими учнями. Розробка навчально-ігрових середовищ на основі фольклору дозволить значно поліпшити зміст навчального процесу і приведе до зміни традиційних способів вивчення матеріалу.

Поєднання емоційної привабливості, яка притаманна грі з графічними, інформаційними та іншими можливостями комп'ютера, несе в собі великий дидактичний потенціал, який може і повинен бути реалізований в шкільній практиці.

Особливо цікаво використовувати таку форму вивчення фольклору на уроках музики під час знайомства з темою „Календарно-обрядовий цикл, яка передбачає:

· графічні образи, костюми, побутову атрибутику;

· вибір персонажів, визначення їх функціональної ролі в конкретних ситуаціях;

· виділення конфліктів, що визначають динамічні властивості комп'ютерного навчально-ігрового середовища;

· визначення музичного змісту кожної навчально-ігрової пізнавальної ситуації.

При створення такої навчальної гри за етнографічної тематикою України необхідно залежно від часу й регіону вибрати відповідну побутову атрибутику, одяг, кольорову палітру, музичний матеріал.

Це дозволить розв'язати проблему взаємопроникнення різних видів мистецтва, використовуючи народні традиції.

Така форма заглиблення у навчальне середовище незвична для учнів, її можна використовувати як на уроках музики, так і в позакласній роботі.

Це дає змогу використанню нових інформаційних технологій у навчальному процесі і дозволяє з нової точки зору побачити проблему музичного розвитку школярів.

На уроці можна запропонувати дітя пограти в гру " Печу, печу хлібчик", " У вовка ", " Гриби ", гра " В залізного ключа ".

Гра "В залізного ключа"

Діти стають в коло і беруться за руки. Одна дитина в середині (в крузі) намагається прорватися, налягаючи їм грудьми на руки. Його питають: Який ключ? Вона відповідає: Залізний. Як розчепить руки, то виривається з круга і втікає, а за ним біжать всі та співають:

Ой дзвони дзвонять, хорти вовка гонять по болотах,

Очеретах, де люди не ходять".

Хто зловить, той сам стає вовком у крузі і тоді знов гра з початку.

Творчий метод. Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними й поетичними:

Гаруль, гаруль, гарулька!

Десь там моя зозулька

По полю пролітала

І пір'ячко збирала.

Для розвитку творчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створює на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей. Наводимо приклади загадок:

Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок.

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся.

Де ж цей шустрий побігайчик?

Ось він, бачте? Так це ж зайчик!

В мене ніжка одна -

Чобітка не маю,

І хоч я без голови, -

Шапку надягаю.

Хто ж це? Тричі повтори!

Гриб, гриб, гриб.

Я падаю на ваші хати,

Я білий, білий, волохатий.

Я прилипаю вам до ніг

І називаюсь просто сніг.

Хто з хвостиком і з вушками?

В кого лапки з подушками?

Як ступа, ніхто не чує,

Тихо крадучись, полює.

І маленькі, сірі мишки...

Утікають геть від кішки.

Під час виконання співацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок. Наприклад:

Їхав пан через лан, Ой Микито, Микито,

Бричка гуркотіла, Вигнав воли на жито,

А як Ганя сіла в бричку, А сам пішов до хати

Бричка загуділа. Вареники вплітати.

Корисне творче завдання для учнів III-IV класів - пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.

Для розвитку музичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні «Галя по садочку ходила» нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітям визначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.

Бажано, щоб народні пісні діти засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під час інструментального музикування. Як вже було зазначено, на теми українських народних пісень композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано). Виконуючи у класі такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячих музичних інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні «партитури».

Размещено на Allbest.ru