Вплив мотивації досягнення на навчальну діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Актуальність. Однією із складових мотиваційної сфери людини є мотивація досягнення. Важко об'єктивно оцінити значення цієї складової, адже вона по суті є рушієм розвитку людини, тим чинником, що зумовлює прагнення особистості розвиватися і вдосконалювати себе, свої вміння і навички. Таким чином, мотивація досягнення є фактором рушійної сили суспільства і людства загалом. Тому ця проблема є надзвичайно актуальною на сьогоднішній час.

У навчальній діяльності мотив досягнення відіграє важливу роль, адже тоді людина прагне до саморозвитку, самореалізації, самостійності і ставить перед собою високі цілі. Прагнення досягти успіху, а не просто уникнути невдачі в навчанні допомагає особистості долати будь-які труднощі, організовує і спрямовує діяльність індивіда на досягнення поставленої мети.

Домінування певного мотиву може достатньо характеризувати людину, адже це є стійкою властивістю особистості,яка спонукає до певної діяльності.

Вивчення проблеми людської мотивації припускає наявність багатьох факторів, властивих виключно людям і обумовлює їх поведінку. Вирішальним причинним фактором результативності діяльності людей є їхня мотивація. Мотивація досягнення в навчанні - це процес стимулювання окремого індивіда або групи людей до діяльності, задоволення потреб у пізнанні спрямований на досягнення цілей самого індивіда, до продуктивного виконання прийнятих рішень або досягнення успіху в навчальній сфері.

Мета дослідження: виявити вплив мотивації досягнення на навчальну діяльність у студентів.

Завдання:

Проаналізувати теоретичні підходи до вивчення соціально-психологічних чинників мотивації досягнення.

Розробити та практично перевірити модель емпіричного дослідження соціально-психологічних чинників мотивації досягнення серед студентів.

Виявити зв'язок між основними чинниками виникнення мотивацій успіху-невдачі студентів.

Об'єкт дослідження: мотивація як психологічний феномен.

Предмет дослідження: психологічні особливості впливу мотивації досягнення на навчальну діяльність студентів.

Гіпотеза:

Імовірним є твердження, що для досліджуваних притаманні високі показники мотивації досягнення у навчанні.

Теоретична основа. Багато досліджень та наукових робіт було присвячено проблемі вивчення мотиваційної сфери. Наприклад, видатний американський психолог А.Маслоу, який вважавав, що для того щоб задовільнити нижчі потреби, потрібно задовільнити вищі. Д.МакКлеланд твердив, що будь-яка організація надає працівнику можливість реалізувати три потреби вищого рівня: у владі, успіху і приналежності.

Відповідно до теоретичних уявлень американських психологів Д.Аткінсона і Д.Мак Клелланда мотив досягнення складається з двох протилежнихмотиваційних тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі. Високий рівень мотивації досягнення означає, що у дитини переважає прагнення до успіху; низький рівень мотивації свідчить, навпаки, що домінує прагнення уникати невдачі. Значну роль мотиваційно-особистісного компоненту в структурі особистості підкреслювало багато дослідників (Б.М. Теплов, С.Л. Рубінштейн, Х. Хекхаузен, Дж. Аткінсон, Д. Макклелланд, Дж. Гілфорд, Ж. Годфруа та ін.)

Практичне значення. Отримані результати дослідження є корисними при вивченні мотивації студентів. Знаючи і розуміючи мотиваційну сферу студентів, можна знайти підхід до кожного з них і покращити результати їх діяльності.

Методологія:

Методика Т.Еллерса «Діагностика мотивації до уникнення невдач».

Методика Т.Еллерса «Діагностика мотивації до досягнення успіху».

Мінесотський багатопроофільний опиитувальник особистості. ММРІ.

Методами дослідження стали метод аналіз літератури, тестування, що формує емпіричну частину і метод статистичної обробки результатів.

Група досліджуваних: У дослідженні брали участь 40 студентів 2 та 4 курсів, Львівського державного університету внутрішніх справ, факультету психології.

Розділ І. ПОНЯТТЯ МОТИВАЦІЇ ТА ЇЇ ЗНАЧАННЯ

1.1 Мотиви діяльності людини

Мотив -- це спонукання людини до активності, пов'язане з намаганням задовольнити певні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, внаслідок яких ці потреби задовільняються. При цьому свідомі дії завжди спрямовані на досягнення певної мети, яка також усвідомлюється людиною. Мотив у цьому разі виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Отже, мотиви і цілі не тотожні між собою, хоч інколи збігаються [6, с. 258].

Мотиви виявляються: як сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість; предмет, об'єкт (матеріальний або ідеальний), що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності; усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій особистості.

Трудова поведінка людини спонукає не одним, а багатьма мотивами, з яких одні відіграють провідну роль, а інші підпорядковані їм [3, с. 125].

Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини,називається мотивацією.

Відповідно до проявів мотивів мотивуючі фактори поділяються на три класи: потреби як основа активності; причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості; суб'єктивні переживання, емоції як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності. Саме в емоціях оцінюється сенс і результат діяльності. Якщо останній не відповідає меті діяльності, то емоції змінюють її загальну спрямованість, включають допоміжні спонукання, які посилюють вихідні [6, с. 87].

Мотивація на основі врахування відмічених мотивуючих факторів забезпечує спрямованість і регуляцію активності працівника. Усі мотиви діяльності є результатом відображення людиною умов свого існування та усвідомлення потреб. Мотив як усвідомлена потреба в досягненні бажаних умов і результатів діяльності набирає форми внутрішніх спонукань людини, тобто характеризує внутрішню мотивацію. Зовнішні спонукання працівника до тієї чи іншої форми трудової поведінки через використання різних стимулів характеризуються як зовнішня мотивація. Проте ефективність зовнішніх впливів може бути забезпечена лише за умови, коли вони стають мотивами, суб'єктивно значущими для працівника, відповідають його потребам та інтересам [12, с. 72].

Людині властива ієрархія мотивів -- від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов'язаних із задоволенням певних потреб в конкретній ситуації.

Серед цих мотивів одні також мають більше, інші менше значення. Можливі ситуації, коли має місце зіткнення різних мотивів, що вимагає від людини вольового рішення, тобто вибору певного способу діяльності в досягненні мети.

Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.

Мотиваційна сфера представлена: актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності; потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності [3, с. 120].

Зауважимо, проте, що мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів.

Зовні суб'єкт керування може впливати на працівника або примушуючи його силою, або надаючи якісь блага. У зв'язку з цим у психології розрізняють мотивацію двох видів: позитивну і негативну.

Позитивна мотивація - це прагнення домогтися успіху у своїй діяльності. Вона звичайно припускає прояв свідомої активності і пов'язана певним чином із проявом позитивних емоцій і почуттів, наприклад, схвалення тих, з ким трудиться дана людина.

До негативної мотивації відноситься всі те, що пов'язано з застосуванням осуду, несхвалення, що спричиняє, як правило, покарання не тільки в матеріальному, але й у психологічному змісті слова. При негативній мотивації людина прагне піти від неуспіху. Острах покарання приводить звичайно до виникнення негативних емоцій і почуттів. А наслідком цього є небажання трудитися в даній області діяльності [9, с. 112].

Мотиви - це стимули, причини, сили, страсті, що викликають або стимулюють активність людини, що спонукують його поводитися певним чином. Від реакції на ці стимули залежить модель поводження [7, с. 102].

Від мотивів варто відрізняти мотивування, тобто висловлення, що визначають те або інше поводження людини шляхом вказівки на побудившие його об'єктивні або суб'єктивні обставини.

Мотиви впливають на поводження людини як особистості й на його соціальну роль. Вони виступають у свідомості людини як ціль, на яку спрямована діяльність [4, с. 153].

Розуміння мотивів дає ключ до пояснення поводження й організованої діяльності людини. Якщо в людини є мотив, що спонукує до дії, то його енергія й зусилля проявляються в набагато більшому ступені, чим при відсутності такого. Наявність мотивів або мотивація змушує людину діяти й поводитися певним чином.

Важливе значення має співвідношення результатів діяльності і тривожність. Психологічними дослідженнями встановлено, що діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить не від наявності або відсутності особистісної тривожності, а від сили ситуаційної тривожності, ефективності прийнятих для її зниження контрзаходів і точності когнітивної оцінки ситуації.

У людей, передусім з яскраво вираженою особистісною тривожністю, можливе виникнення почуття безпорадності. Воно виникає частіше за все, коли численні колишні невдачі асоціюються у свідомості індивіда з відсутністю у нього здібностей, необхідних для успішної й ефективної діяльності, що веде до втрати бажання робити подальші спроби і прикладати зусилля до виконання діяльності. У цих випадках поряд зі зниженням мотивації звичайно відчувається, що знань і емоційно-позитивної стимуляції діяльності не досить [15, с. 83].

Мотив досягнення успіху - прагнення людини домагатися успіхів в різних видах діяльності і спілкування.

Мотив уникнення невдач - відносно стійке прагнення людини уникати невдач у життєвих ситуаціях, пов'язаних з оцінкою іншими людьми результатів її діяльності і спілкування [17, с. 249].

1.2. Теорії мотивації

Ієрархія потреб по Абрахаму Маслоу

Маслоу вважав, що люди вмотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їх життя значеннєвою й осмисленою. Дійсно, мотиваційні процеси є серцевиною гуманістичної теорії особистості. Маслоу описав людину як «бажаюча істота», що рідко досягає стану повного, завершеного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, коли (і якщо) воно існує, у кращому випадку недовговічне. Якщо одна потреба задоволена, інша спливає на поверхню і націлює увагу і зусилля людини. Коли людина задовольняє і її, то ще одна галасливо вимагає задоволення. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось бажають.

Маслоу припустив, що всі потреби людини уроджені, чи інстинктоїдні, і що вони організовані в ієрархічну систему чи пріоритету домінування.

Концепція ієрархії потреб у мотивації людини [12, с. 99].

Рис.1. Ієрархія портеб у мотивації людини.

Маслоу допускав, що можуть бути виключення з цього ієрархічного розташування мотивів. Він визнавав, що якісь творчі люди можуть розвивати і виражати свій талант, незважаючи на серйозні труднощі і соціальні проблеми. Також є люди, чиї цінності й ідеали настільки сильні, що вони готові скоріше переносити голод і спрагу чи навіть померти, чим відмовитися від них. Він припускав, що деякі люди можуть створювати власну ієрархію потреб завдяки особливостям своєї біографії. Наприклад, люди можуть віддавати більший пріоритет потребам поваги, а не потребам любові і приналежності. Таких людей більше цікавить престиж і просування по службі, а не інтимні відносини чи родина. В цілому, чим нижче розташована потреба в ієрархії, тим вона сильніше [13, с. 160].

Тепер розглянемо категорії Маслоу і з'ясуємо, що містить у собі кожна з них.

Фізіологічні потреби

Самими основними потребами і невідкладними з усіх людських потреб є потреби, істотні для фізичного виживання. У цю групу включаються потреби: у їжі, питві, кисні, у фізичній активності, сні, захисті від екстремальних температур і в сенсорній стимуляції. Ці фізіологічні потреби безпосередньо стосуються біологічного виживання людини і повинні бути задоволені на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більш високого рівня стануть актуальними.

Потреби безпеки і захисту

Коли фізіологічні потреби в достатній мірі задоволені, для людини здобувають значення інші потреби, їх називають потребами безпеки і захисту. Сюди включені потреби: в організації, стабільності, у законі і порядку, у передбачуваності подій і у свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Таким чином, ці потреби відбивають зацікавленість у довгостроковому виживанні.

Потреби приналежності і любові

Третій ряд у піраміді Маслоу складають потреби приналежності і любові. Ці потреби починають діяти, коли потреби нижчого рівня задоволені. На цьому рівні люди прагнуть встановлювати стосунки прихильності з іншими, у своїй родині чи в групі. Групова приналежність стає домінуючою метою для людини. Отже, людина буде гостро відчувати муку самотності, відсутності дружби, особливо коли вони викликані відсутністю друзів і коханих.

Потреби самоповаги

Коли потреба любити і бути любимим досить задоволена, ступінь її впливу на поведінку зменшується, відкриваючи дорогу потребам самоповаги. Маслоу розділив їх на два основних типи: самоповага і повага іншими. Перший включає такі поняття, як компетентність, впевненість, досягнення, незалежність і воля. Людині потрібно знати, що вона гідна людина, може справлятися з задачами і вимогами, що пред'являє життя. Повага іншими містить у собі такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка і прийняття. У цьому випадку людині потрібно знати, що те, що вона робить, визнається й оцінюється значимими людьми.

Потреби самоактуалізації

Якщо усі вищезгадані потреби в достатній мірі задоволені, на передній план виступають потреби самоактуалізації. Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким вона може стати. Людина, що досягла цього вищого рівня домагається повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості. Саме на цьому вищому рівні ієрархії потреб люди сильніше всього відрізняються один від одного.

Потреба в успіху (по класифікації Маслоу, вона знаходиться між потребами в повазі і самореалізації) не в однаковій мірі виражена в різних працівників. Людина, зорієнтована на досягнення успіху, звичайно бажає автономії і готова нести відповідальність за результати своєї роботи. Вона прагне регулярно одержувати інформацію про „узятих їм рубежах”, хоче знати про конкретні результати своєї роботи, відрізняється більшою організованістю, здатністю передбачати і планувати свої дії. Такі люди прагнуть ставити реально досяжні цілі, уникати необґрунтованого ризику. Вони одержують задоволення не стільки від нагороди за пророблену працю, скільки від самого процесу роботи, особливо від її успішного завершення [8, с. 121].

Теорія мотиваційних потреб Д. МакКлелланда.

Помітний внесок у розробку проблеми мотивації поведінки вносить теорія мотиваційних потреб Д. МакКлелланда. Не заперечуючи значимість попередніх теорій і їх висновків про важливість біологічних і інших „базисних” потреб у мотивації поведінки працівників, МакКлелланд спробував виявити найбільш важливі серед „вторинних потреб”, що актуалізуються за умови достатньої матеріальної забезпеченості. Він стверджує, що будь-яка організація надає працівнику можливості реалізувати три потреби вищого рівня: у владі, успіху і приналежності. На їх основі виникає і четверта потреба, а саме потреба в тому, щоб уникати неприємностей, тобто перешкод чи протидій у реалізації трьох названих потреб, наприклад, ситуацій, що не дозволяють домогтися успіху, здатних позбавити людину влади чи групового визнання. Усі співробітники якоюсь мірою випробують потреби в успіху, владі і приналежності. Однак у різних людей ці потреби виражені по-різному чи існують у визначених комбінаціях. Те, як вони сполучаються, залежить, крім природжених якостей, від особистого досвіду, ситуації і культури людини [ 7, с. 92].

Отже, розглядаючи природу мотивів, ми можемо сказати, що вони є саме тими причинами та факторами, які спонукають людину до діяльності і задоволення певних потреб. Мотивацією можна назвати сукупність мотивів, яка визначає поведінку людини. Тобто, наявність мотивації спонукає людину діяти та йти до своєї мети.

Багато вчених розглядали мотиваційну сферу та роль її в структурі особистості. Наприклад, Маслоу розробив теорію, яка базується на певній ієрархії потреб. Він вважав, що для того щоб задовільнити нижчі потреби, потрібно задовільнити вищі. Тобто і самі мотиви людини змінюватимуться зі намаганням задовольнити ті чи інші потреби.

Теорія мотиваційних потреб МакКлеланда полягає у тому, що будь-яка організація надає працівнику можливість реалізувати три потреби вищого рівня: у владі, успіху і приналежності. На їх основі виникає і четверта потреба, а саме потреба в тому, щоб уникати ситуацій та перешкод для реалізації трьох, вище названих потреб.

Розділ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ

2.1 Поняття мотивації досягнення

Мотивація досягнення (фр. motif -- причина, що спонукає < лат. movere -- рухати) -- одна з різновидів мотивації діяльності, пов'язана з потребами індивіда досягати успіхів і уникати невдач [9, с. 172].

Оскільки визначення мотиву досягнення як «прагнення до підвищеного рівня особистих можливостей» не пояснювало певних особливостей розвитку, були введені конкретні мотиваційні змінні, що встановлюють взаємозв'язок між діяльністю й мотивом досягнення. Це:

особистісні стандарти (оцінка суб'єктивної ймовірності успіху, суб'єктивні труднощі завдання та ін.);

привабливість самооцінки (привабливість для індивіда особистого успіху чи невдачі в певній діяльності);

індивідуальне надання переваги типу атрибуції (приписування відповідальності за успіх чи невдачу собі чи обставинам).

Дослідження показали, що основні типи поведінки, спрямовані на досягнення чи уникнення успіху, формуються між 3-м і 13-м роками життя людини як під впливом батьків (особливо вимогливості матері), так і під впливом навколишнього середовища. Мотив досягнення успіху визначає поведінку і дорослої людини. Вона виражена в ситуаціях досягнення, в яких є стандарти якості, де вирішуються завдання, результат яких оцінюється за цими стандартами; результат може бути успішним або неуспішним, і це залежить тільки від людини, тобто особа розуміє свою відповідальність за те, що виходить. Це стосується всіх ситуацій, пов'язаних із професійною або навчальною діяльністю: екзамен, навчальні ситуації, ситуації, пов'язані з роботою [19, с. 83].

В навчальній ситуації у студентів спостерігаються дві тенденції:

1) студент бажає успіху і все для цього робить;

2) особа боїться невдачі, боїться бути гіршою за інших, тому і вирішує ситуації.

Як правило, діють обидві тенденції.

Мотивація досягнення пов'язана з рівнем домагань і прагнення людини перевершити досягнений рівень. Мотивація досягнення пов'язана з результатом діяльності й успішності. Осіб з високою мотивацією досягнення характеризують наполегливість у досягненні мети, незадоволеність досягнутим, прагненням робити справу краще, аніж раніше, схильність захоплюватися роботою, одержувати задоволення від успіху; потреба вдосконалювати діяльність, незадоволеність від несподівано легкого завдання, готовність співпрацювати з іншими людьми, щоб разом переживати радість успіху[15; 86].

Особи, які помірно і дуже орієнтовані на успіх, віддають перевагу середньому рівню ризику.

Ті, хто боїться невдач, вибирають низький, або, навпаки, дуже високий рівень ризику. Чим вища мотивація людини до успіху, до досягнення мети, тим нижча готовність до ризику. У працівників, які дуже мотивовані на успіх і мають високу готовність до ризику, рідко хто потрапляє у нещасний випадок, порівняно з тими, хто має високу готовність до ризику і високу мотивацію уникнення невдач (захист). і навпаки, якщо у людини висока мотивація уникнення невдач, це перешкоджає мотиву до успіху -- досягнення мети [12, с.110].

2.2 Категорії мотивації досягнення

Поняття, судження, висловлювання, які свідчать про наявність у людини потреби в досягненні (і згідно з якими вона міркує і діє), називаються категоріями мотивації досягнення. Психологи, досліджуючи

високомотивованих індивідуумів, виділили кілька груп таких категорій.

У мотиваційних тренінгах учасникам тренінгових груп пропонується ряд категорій мотивації досягнення. Вони використовують дані категорії в процесі виконання тренінгових завдань (наприклад, коли самостійно створюють оповідання за картинками на тему досягнення). Ці категорії характеризують стиль мислення та сприймання людини. Навчивши учасників тренінгу використовувати дані категорії (тобто мислити як людина з високорозвинутою мотивацією досягнення), можна сформувати у них прагнення досягати високих цілей. Наприклад, учасникові тренінгу пропонується завдання, використовуючи дані категорії мотивації досягнення, придумати оповідання за картинками.

Розглянемо докладніше категорії мотивації досягнення (тобто мислительні структури, якими оперує людина з високим рівнем мотивації досягнення).

І. Потреба в досягненні й успіху (ПД).

ПД має місце та враховується тоді, коли людина ставить перед собою позитивно сформульовану мету діяльності. Як ПД враховуються і використовуються при написанні оповідань позитивно сформульовані твердження, в яких не виражаються побоювання і невпевненість стосовно можливості досягнення мети, а навпаки, висловлюється прагнення дещо зробити і досягнути успіху (твердження на зразок "бажає...", "збирається...","прагне...", "намагається...", "жадає...").

Приклади висловлювань, які належать до цієї категорії:

1) він хоче виконати це завдання;

2) успіх спонукає його до подальшої активної діяльності;

3) він прагне покращити свої успіхи;

4) успіх надихає його, додає сил, бажання працювати;

5) завтра я з задоволенням виконаю це завдання;

6) він намагається виконати це завдання якомога краще;

7) він працює над своєю новою ідеєю і думає, що цього разу повинно все вдатися.

До ПД належать також бажання або сподівання, які спрямовані на досягнення мети:

1) він хоче завершити цю роботу;

2) він сподівається, що зможе виконати це завдання.

Які висловлювання до ПД не відносяться?

- Якщо такий же позитивно сформульований намір доповнюється твердженням, яке стосується прагнення уникнути невдачі, то це відноситься не до потреби в досягненні успіху, а до потреби уникнення невдачі. (Наприклад: "Він планує попрацювати тепер над математикою, щоб не вчитись під час канікул").

- Намір, спрямований на виконання несуттєвої діяльності, також не враховується як ПД ("Він збирається виписати рахунок" або "Він хоче забрати цей документ").

- Бажання і сподівання не повинні також супроводжуватися висловлюваннями, які вказують на намір уникнути невдачі. (Наприклад, речення "Сподіваюсь, що виконав правильно, інакше довелося б ще раз переробляти" до цієї категорії не належить).

- Якщо наміри і бажання стосуються того, щоб якомога скоріше закінчити роботу і звільнитися від неї, то це до ПД також не відноситься. (Наприклад, "Він хоче якомога скоріше позбутися цієї роботи").

II. Очікування успіху (ОУ)

Очікування успіху в процесі виконання певної діяльності належить до ОУ. Очікування, яке пов'язане не тільки з повною впевненістю в успіху, а й з її ймовірністю, відноситься до категорії ОУ. Але мова повинна йти стосовно чітко позитивного очікування успіху.

Приклади тверджень і висловлювань, які належать до категорії очікування успіху (ОУ):

1. Не виникає сумніву, що його нова книга буде мати успіх.

2. Вони гадають, що виконають цю роботу добре.

3. Вони впевнені в успішному завершенні справи.

Якщо очікування успіху пов'язане з певною умовою, то це до ОУ не відноситься (і такі твердження при складанні оповідань не використовувати). Оскільки в такому разі очікування успіху ставиться в залежність від виконання внутрішньої і зовнішньої умов, то, очевидно, що ОУ нечітко позитивне ("Андрій думав, що коли виконає це завдання, то отримає відмінну оцінку" - не відноситься до ОУ).

Але слід мати на увазі, що ОУ враховується (і використовується при написанні оповідань), коли хто-небудь відносить його до роботи (або до досягнення) іншої людини. (Наприклад: "Шеф вважає, що Андрій успішно виконає це завдання").

III. Похвала (схвалення)

Схвалення враховується тоді, коли хто-небудь схвалює, відмічає або нагороджує іншого (інших) за добру роботу або досягнення позитивних результатів. До Схвалення належать твердження, в яких передбачається можливість винагороди (які характеризують визнання за позитивне досягнення). Схвалення враховується також, коли хто-небудь констатує чудову якість, акуратність, оригінальність роботи іншої людини.

Якщо герой оповідання стверджує лише можливість похвали або винагороди, залишаючи відкритим кінцевий результат, то це також враховується як Схвалення (Наприклад: "Якщо він удосконалить машину, то отримає підвищення").

Приклади тверджень, які належать до цієї категорії:

1. Учитель хвалить учня за оригінально розв'язану задачу.

2. Директор підвищує плату своєму підлеглому за сумлінну працю.

3. Науковий керівник каже студенту, що останнім часом він працює значно краще.

IV. Позитивний емоційний стан (Е+)

Як Е+ враховуються всі емоційні стани (радість, задоволення) в межах певної діяльності, що стосуються певної роботи, досягнення успіху. До цієї категорії належать твердження, в яких герой оповідання виражає радість, захоплення, задоволення (тобто позитивні емоції) в процесі роботи.

Мова повинна йти про чітко позитивний емоційний стан (твердження на зразок "радіє...", "задоволений...", "усміхається...", "захоплений... ").

Приклади висловів, які належать до категорії Е+:

1) він з радістю вивчає цю тему;

2) вони задоволені своєю роботою;

3) він радіє, що зумів подолати труднощі і що його робота успішно просувається;

4) нарешті роботу закінчено: він відчуває полегшення і задоволення;

5) успіх надає йому сміливості і натхнення продовжувати роботу;

6) батько радіє, що його син успішно виконав дане завдання. (Такі позитивні емоційні стани, які пов'язані з досягненнями або успіхами іншої особи в оповіданні, також враховуються як Е+).

V. Потреба в уникненні неуспіху (ПУН)

ПУН враховується в усіх випадках, коли відкрито виражається потреба, намір, бажання або сподівання уникнути невдачі діяльності.

До цієї категорії відносяться твердження, в яких людина (або кілька осіб) ставить перед собою негативно сформульовану мету, яка пов'язана з уникненням неуспіху і неприємностей (тобто коли вона прагне уникнути невдачі і неприємностей).

Приклади тверджень, які належать до категорії ПУН:

1) сподіваюся, що не одержу двійку;

2) він не хоче мати неприємностей;

3) він намагається не зробити помилок у роботі;

4) він зі страхом сподівається, що все буде гаразд;

5) вони розраховують на допомогу нового менеджера, сподіваючись, що це допоможе їм уникнути банкрутства[18, с. 132].

2.2 Вплив мотивації досягнення на навчальну діяльність

мотивація досягнення навчальна

Мотивація досягнення - одне з різновидів мотивації діяльності, що з потребою індивіда домагатися успіхів, і уникати невдач. Оскільки спочатку визначення мотиву досягнення «прагнення до підвищення рівня власних можливостей» не пояснювало певних особливостей розвитку, ввели конкретні мотиваційні перемінні, встановлюють взаємозв'язок між діяльністю та мотивом досягнення. Це:

1) особистісні стандарти (оцінка суб'єктивної ймовірності успіху, суб'єктивної труднощі завдання й т. буд.);

2) привабливість самооцінки (привабливість для індивіда особистого успіху чи невдачі у цій діяльності);

3) індивідуальні переваги типу атрибуції (приписування відповідальності за успіх чи невдачу собі чи оточуючим) [1, с. 127].

Висока мотивація досягнення в дітей формується лише у сім'ях, де батьки постійно збільшували рівень своїх вимог до дітей і водночас ненав'язливо надавали їм допомогу й підтримку, і навіть були дуже теплими у спілкуванні з ними. І, навпаки, у сім'ях, де батьки або ігнорували своїх дітей, були байдужими до них, або здійснювали директивну опіку, суворий нагляд з них, в дітей, зазвичай, домінуючим ставало уникнення невдач і, як наслідок, формувався низький рівень мотивації загалом [6, с. 236].

Макклелланд запропонував метод підвищення мотивації досягнення. У центрі його методу -- дотримуватися чотирьох принципів, перший полягає у тому, аби приймати помірний ризик. Це означає, що можна уникати як вірного успіху, і вірної невдачі. Для цього принципу вчителі повинні дотримуватися дві такі умови:

* Учням треба дозволити самим вибирати собі завдання (чи свій власний рівень складнощі у межах завдань).

Коли всім учням дають однакові завдання одного й того ж рівня складності -- як це часто буває у школі, -- то окремі учні не зможуть навчитися вибирати прийнятний для них рівень труднощів. Якщо невдача спричиняє почуття зніяковілості, то в дітей завжди буде мотивація вибирати собі найлегші завдання. Вчителям потрібно створювати навчальні ситуації, де є вибір, але водночас зводити до мінімуму наслідки цього для самих учнів, щоб вони змогли навчитися самостійно виробляти вмотивований вибір ступеня складності завдання.

Другий принцип у тому, що потрібно навчитись брати на себе відповідальність за результати. Це означає, що не потрібно приписувати причину невдачі чи успіху якимось іншим силам. Для цього принципу вчителям слід дотримуватись таких двох умов:

* Щоб виконувати завдання, учням треба покладатися на свої сили.

* Наслідки невдачі не повинні бути надто суворими.

Третій принцип полягає у тому, щоб уважно вивчати навколишню обстановку, а четвертий -- у тому, щоб використовувати зворотний зв'язок. Обидва ці принципи припускають здобуття влади та використання інформації. Один з них націлює учнів на те, щоб отримати своє завдання і в ресурсах щодо його виконання, зокрема. А інший каже, що потрібно звертати особливу увагу на результати дій, коли потрібно вирішити, що робити далі. Обидва принципи вимагають:

* оточення багате інформацією, у якому учень вільний рухатися;

* інформація надається без загроз:

* можливості вибирати і змінювати напрям;

* наслідки невдачі не можуть бути занадто суворими.

Вочевидь, щоб навчити своїх учнів мотивації досягнення успіху, вчитель має створити відкриту, багату інформацією атмосферу у класі із можливістю вибору і каральних наслідків скоєння помилок [21, с. 87].

Навчання -- це основний рід діяльності студента, та його головна мета успішне засвоєння знань і умінь, необхідні для розвитку своєї особистості та здійснення внеску у суспільство.

Міжособистісні стосунки істотно впливають на результати їй навчальної діяльності. Досить часто неуспішний студент піддається глузуванням. Часто має місце і зворотний ситуація -- студент, відрізняється від інших своїм розумом та іншими достоїнствами, також може бути не прийнятий групою, уже тому, що не такий як усі [20, с. 254].

Успішність залежить багатьох причин: спроможності, перебігу процесу, відносин із товаришами, від відносин з батьками та вчителями й багато іншого.

Високий рівень мотивації досягнення успіху у навчанні впливає на загальну успішність діяльності студента. Іноді менш здібна особистість, але з високим рівнем мотивації може досягнути вищих успіхів у навчанні, оскільки прагне до цього і приділяє навчанню більше часу й уваги. У той самий час в особистості, недостатньо мотивованої, успіхи у навчанні можуть бути незначними, навіть, попри здібності.

Бути вмотивованим -- означає витрачати зусилля, а для цього необхідно вірити, що трата сил є обов'язковою умовою. Бути вмотивованим також означає, що ви вірите у те, що досягнете успіху [16, с. 232].

Успіх у навчанні залежить від наступних психологічних чинників:

- мотивації навчальної діяльності;

- довільності пізнавальних процесів (сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення та мови);

- наявність необхідних вольових та інших якостей особистості (наполегливості, цілеспрямованості, відповідальності, дисциплінованості, свідомості та інших.).

До психологічних чинників успішного навчання можна також віднести вміння взаємодіяти з людьми у спільній діяльності, насамперед із вчителями й товаришами по навчальної групі, інтелектуальну розвиненість і сформованість навчальної діяльності як вчення [2, с. 116].

Одним з важливих чинників успішності навчання є продумана система заохочень за успіхи і покарань за невдачі у навчальній діяльності. Заохочення повинні відповідати реальним успіхам і відбивати й не так здібності учня, скільки що докладалися ним зусиллям. Покарання мають відігравати стимулюючу роль, активізувати важливі мотиви навчальної діяльності.

Використання заохочення щодо навчання

1.Ціль заохочення -- допомогти повірити у себе і свій творчий хист.

2.Заохочення допомагає ризикнути видатися недосконалими, усвідомити, що помилка -- ще не невдача. Помилки можуть сприяти вченню.

3.Поощрение дається за виявлені зусилля.

4.Заохочення починається зпідкріплення цінних якостей учнів: талантів, позитивних установок і цілей, а не їхніх вад. У кожного учня є сильні сторони[20; 120].

2.2.1 Процедури активізації мотивації досягнення

У загальному вигляді методи формування мотивації досягнення зводилися до таких процедур: психолог або спеціально підготовлені вчителі вчили студентів, як міркує, говорить і діє людина з високорозвинутою мотивацією досягнення. Були розроблені також різноманітні навчальні посібники дляпроведення тренінгу мотивації досягнення (навчальні фільми, спеціальні ігри, буклети з тематичними оповіданнями тощо) [21, с. 52].

Д.Мак-Клелланд, аналізуючи умови формування мотивації досягнення, об'єднав основні формуючі впливи у чотири групи:

- Формування синдрому досягнення (переваги у людини прагнення до успіху над прагненням уникати неуспіху).

- Самоаналіз.

- Формування прагнення та навичок ставити перед собою високі, але адекватні цілі.

- Міжособистісна підтримка.

Кожна з цих груп складається, в свою чергу, із сукупності більш конкретних впливів. Так, наприклад, формування синдрому досягнення спрямоване на:

а) навчання способів створення проективних оповідань (тобто оповідань, які складаються за картинками), з яскраво вираженою темою досягнення.

Роз'яснюється стандартна система категорій, котрі використовуються в діагностиці мотиву досягнення (очікування успіху, похвала, позитивний емоційний стан у процесі діяльності), їхнє завдання полягає в тому, щоб у своїх оповіданнях використати максимальну кількість даних категорій: у процесі такого навчання учні починають правильно виявляти мотив досягнення серед інших мотивів, формують на основі вивчених категорій особливу мову (категоріальний апарат), за допомогою якого аналізують мовну та інтелектуальну продукцію (і поведінку) - як свою, так і інших людей;

б) навчання способів поведінки, типових для людини з високорозвинутою мотивацією досягнення (коли вибираються середні за складністю цілі і уникаються як занадто легкі, так і дуже складні цілі; коли надається перевага ситуаціям, що передбачають особисту відповідальність за успіхи справи іуникаються випадкові ситуації, а також ситуації, де цілі задаються іншими людьми);

в) вивчення конкретних прикладів зі свого повсякденного життя, а також із життя людей з високою мотивацією досягнення; аналіз цих прикладів за допомогою системи категорій, що використовується у діагностиці мотивації досягнення [22, с.240].

Етапи формування (засвоєння) мотиву досягнення.

На основі порівняння різних курсів тренінгу мотивації досягнення виділяють шість послідовних етапів актуалізації і засвоєння даного мотиву:

1) привернення уваги до змісту курсу;

2) одержання учнями в ході різноманітних ігор і при виконанні спеціальних вправ досвіду мислення, поведінки, емоційного реагування, характерного для даного мотиву;

3) засвоєння спеціальних термінів, які означають різні компоненти мотиву досягнення;

4) співвіднесення даного мотиву зі своїм ідеалом, зі своїми основними духовними цінностями та особисте прийняття мотиву;

5) практичне використання набутих знань у реальних життєвих ситуаціях;

6) самостійна поведінка учнів відповідно до, засвоєного мотиву [13,с. 224].

Отже, узагальнюючи матеріал другого розділу, ми можемо сказати, що існують розбіжності у поведінці людей, мотивованих на успіх і уникнення невдачі. Домінуючий мотив досягнення успіху сприяє формуванню адекватної самооцінки, розвитку вольових якостей, психічних процесів, таких, як увагу, мислення, уяву. Мотив досягнення супроводжується особливостями які мають позитивну дію на розвиток особистості - це впевність у собі, відсутність страху висловлювання своєї думки, впевність і активна діяльність.

Мотивація успіху в навчанні відіграє позитивну роль. Адже студент, який ставить перед собою високі цілі, не боїться перешкод і впевнено йде до своєї мети та досягне високих результатів, тоді як той студент, який боїться труднощів, не впевнений у собі та не досягне таких висот, бо його спрямованість на уникнення невдач не дозволяє рухатись вперед.

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Опис методик дослідження та групи досліджуваних

У дослідженні взяли участь 40 студентів 2,4 курсів Львівського державного університету внутрішніх справ, факультет психології.

В процесі дослідження нами було використано такі методики:

Методика Елерса «Досягнення успіху».

Методика Еллерса «Уникнення невдач».

Мінесотський багатопрофільний опитувальник особистості. ММРІ.

Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса

Особистісний опитувальник. Призначений для діагностики, виділеної Хекхаузеном, мотиваційної спрямованості особистості на досягнення успіху.

Стимульний матеріал являє собою 41 твердження, на які випробуваному необхідно дати один з 2 варіантів відповідей «так» чи «ні». Тест відноситься до моношкальних методик. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, що збігаються з ключем.

Так, високі показники (17-20балів) свідчать про високий рівень мотивації, середні показники (11-16балів) про середній рівень та низькі показники (0-10балів) свідчать про низьку мотивацію до успіху.

Дослідження показали, що люди, помірно і сильно орієнтовані на успіх, вважають за краще середній рівень ризику. Ті ж, хто боїться невдач, віддають перевагу малому або, навпаки, занадто великий рівень ризику. Чим вища мотивація людини до успіху - досягненню мети, тим нижче готовність до ризику. При цьому мотивація до успіху впливає і на надію на успіх: при сильній мотивації до успіху надії на успіх зазвичай скромніший, ніж при слабкій мотивації до успіху.

До того ж людям, мотивованим на успіх і мають великі надії на нього, властиво уникати високого ризику. Ті, хто сильно мотивований на успіх і мають високу готовність до ризику, рідше потрапляють в нещасні випадки, ніж ті, які мають високу готовність до ризику, але високу мотивацію до уникнення невдач ( захист ). І навпаки, коли у людини є висока мотивація до уникнення невдач ( захист), то це перешкоджає мотиву до успіху - досягненню мети.

Методика діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач Т. Елерса

Особистісний опитувальник призначений для діагностики мотиваційної спрямованості особистості на уникнення невдач.

Стимульний матеріал являє собою список слів з ??30 рядків, по 3 слова в кожному рядку. У кожному рядку звітність, вибрали тільки одне із трьох слів, які найбільш точно вас характеризує.

Тест відноситься до моношкальних методик. Ступінь виразності мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, що збігаються з ключем.

Результат методики оцінюється наступним чином: чим більша сума балів - тим вищий рівень мотивації до уникнення невдач, захисту. Від 2 до 10 балів: низька мотивація до захисту; від 11 до 16 балів: середній рівень мотивації; від 17 до 20 балів: високий рівень мотивації; понад 20 балів: занадто високий рівень мотивації до уникнення невдач, захисту.

Мінесотський багатопроофільний опиитувальник особистості. ММРІ.

Опитувальник Міні-мульт являє собою скорочений варіант MMPI, містить 71 питання, 11 шкал, з них 3 - оцінні. Перші 3 оціночні шкали вимірюють щирість випробовуваного, ступінь достовірності результатів тестування і величину корекції, що вноситься надмірною обережністю. Решта 8 шкал є базисними й оцінюють властивості особистості. Час проведення опитування не обмежується.

Проводиться підрахунок "сирих" балів за всіма 11 шкалами (оцінними і базовими) відповідно до ключа опитувальника. Набрану кількість балів по кожному з показників записується в бланк тесту в правій його частині.

Шкала брехні ( L) оцінює щирість випробуваного.

Низькі значення : особи надмірно відкриті, які не приховують своїх труднощів, слабкостей і психопатологічних розладів. Добре усвідомлює свої труднощі, схильний швидше перебільшувати, ніж недооцінювати ступінь міжособистісних конфліктів, тяжкість симптомів, ступінь особистісної неадекватності.

Високі значення : тенденція випробуваного уявити себе в більш вигідному світлі, продемонструвавши суворе дотримання соціальних норм. Це прагнення може бути обумовлено деякими причинами :з обмеженістю кругозору випробуваного або ситуацією, або викликано наявністю патології, або в тих випадках.

Шкала вірогідності ( F ) виявляє недостовірні відповіді. Чим більше значення за цією шкалою, тим менш достовірні результати.

Низькі значення : результати говорять про достовірність.

Високі значення : високі показники за шкалою "F" можливі в наступних випадках: неконформність особистості, пов'язана з своєрідністю сприйняття і логіки ( шизоїдний тип особистості) ; аутична особистість, яка має труднощі в міжособистісних контактах ; психопатоподібна поведінка.

Шкала корекції ( К) згладжує спотворення, що вносяться з надмірною обережністю і контролем випробуваного під час тестування.

Високі показники за цією шкалою говорять про неусвідомлений контроль поведінки.

Низькі значення: справляє враження людини розсудливої, доброзичливої, товариської, що має широке коло інтересів.

Базисні шкали

1. Іпохондрія ( Нs ). Близькість випробуваного до астеноневротичні типу. Випробувані з високими оцінками повільні, пасивні, приймають все на віру, покірні влади, повільно пристосовуються, погано переносять зміну обстановки, легко втрачають рівновагу в соціальних конфліктах.

Низькі значення : Випробуваний не стурбований станом свого здоров'я, більш діяльний і енергійний і більш успішно вирішує свої труднощі, використовуючи більш адаптивні форми поведінки.

Високі значення : Високий показник за шкалою " Hs " говорить про можливість того, що тривога відноситься суб'єктом не за рахунок якихось зовнішніх соціальних причин, а за рахунок стану свого фізичного здоров'я. Відзначається емоційна значимість для випробуваного його соматичних відчуттів : загальне самопочуття, працездатність, порушення соматичних функцій, больових відчуттів.

2. Депресія (D). Високі оцінки мають чутливі, сензитивні особи, схильні до тривог, боязкі, сором'язливі. У справах вони старанні, сумлінні, високоморальні і обов'язкові, але нездатні прийняти рішення самостійно, немає впевненості в собі, при найменших невдачах вони впадають у відчай.

Низький рівень тривоги, активність, товариськість, відчуття своєї значущості, сили, енергії та бадьорості.

Високий показник за шкалою "D" говорить про те що можливо у випробуваного відзначається більше тривога, ніж депресія. Відчуття невизначеної погрози, характер і час виникнення якої не піддається передбаченню, дифузними побоюваннями і тривожними очікуваннями.

Динаміка розвитку тривоги: відчуття внутрішньої напруженості, готовність до виникнення якого-небудь несподіваного явища, яке, однак, не оцінюється ще як загрозливе. Наростання почуття внутрішньої напруженості часто призводить до утруднення у виділенні значимих подразників, що проявляється в неприємному емоційному настрої ;

3. Істерія ( Ну ). Виявляє осіб, схильних до неврологічних захисних реакцій конверсійного типу. Вони використовують симптоми соматичного захворювання як засіб уникнення відповідальності. Всі проблеми вирішуються відходом у хворобу. Головними особливостями таких людей є прагнення здаватися більше, значніше, ніж є насправді, прагнення звернути на себе увагу у що б то не стало, спрага захоплення. Почуття таких людей поверхові й інтереси неглибокі.

Низькі значення: Інтроверсія, скептицизм, недостатня здатність до спонтанності в соціальних контактах.

Високий показник за шкалою " Hy " говорить про можливість : у випробуваного відзначається здатність до витіснення факторів, що викликають тривогу; демонстративне підкреслення соматичного неблагополуччя з тенденцією заперечувати труднощі в соціальній адаптації. Висока здатність до витіснення, що дозволяє ефективно усувати тривогу, в той же час ускладнює формування досить стійкого поведінки: постійно виникають нові ролі, завдання та оцінки. Люди цього типу не мають досить розвиненим внутрішнім світом, їх переживання орієнтовані на зовнішнього спостерігача. Ігнорування негативних сигналів ззовні дозволяє зберігати високу самооцінку, що переходить в самолюбування. Така поведінка може призвести до безцеремонності, некритичність в оцінці ситуації.

4. Психопатія ( Рd ). Високі оцінки по цій шкалі свідчать про соціальну дезадаптації. Такі люди агресивні, конфліктні, нехтують соціальними нормами і цінностями. Настрій у них нестійке, вони уразливі, збудливі і чутливі. Можливий тимчасовий підйом по цій шкалі, викликаний какойнибудь причиною.

Низьке значення : високий рівень ідентифікації зі своїм соціальним статусом, тенденція до збереження постійних інтересів, установок, цілей.

Висока оцінка за шкалою " Pd " говорить про можливість : Психопатоподібна поведінка, схильність до асоціальних вчинків. За сприятливих умов в проміжках між декомпенсацією психопатичні риси можуть не виявлятися. Характеризується зневагою до прийнятих суспільних норм, моральним і етичним цінностям, які встановилися правилам поведінки і звичаям. Залежно від рівня активності це зневага проявляється в гнівних і агресивних реакціях або виражається більш - менш пасивно. Протест проти прийнятих норм може обмежуватися сім'єю і найближчим оточенням, але може набувати генералізований характер. Поведінка погано передбачувана, невміння планувати майбутні вчинки і зневагу наслідками своїх дій. Недостатня здатність отримувати користь з досвіду приводить їх до повторних конфліктів з оточуючими.

6. Паранояльність( Ра ). Основна риса людей з високими показниками за цією шкалою - схильність до формування надцінних ідей. Це люди односторонні, агресивні і злопам'ятні. Хто не згоден з ними, хто думає інакше, той чи дурна людина, чи ворог. Свої погляди вони активно насаджують, тому мають часті конфлікти з оточуючими. Власні найменші удачі вони завжди переоцінюють.

Низьке значення: випробуваний недовірливий і обережний, боїться неприємних наслідків своїх дій ;у випробуваного гнучке мислення і він швидко змінює точку зору.

У разі високої оцінки за шкалою "Ра", можливо :

Ригідність, схильність до систематизації накопиченого досвіду, підозрілість, образливість, завзятість у досягненні мети, педантизм, схильність звинувачувати інших у недружньому ставленні, ворожість і ригідність афекту.

Динаміка ригідності афекту: фрустрація і виникає у зв'язку з нею тривога переживається як імпульс, що спонукає до тій чи іншій формі поведінки, що дозволяє прямо чи опосередковано задовольнити блоковану потребу;

7. Психастенія ( Рt ). Діагностує осіб з тревожним типом характеру, яким властиві тривожність, боязкість, нерішучість, постійні сумніви.

Низьке значення : рішучість, гнучкість поведінки з низьким рівнем тривожності, впевненість при прийнятті рішення.

Високі результати за шкалою " Pt " говорять про можливість : схильність до виникнення тривожних реакцій, а усунення цієї тривоги досягається шляхом формування обмеженої поведінки. Сензитивність, страх, тривога, невмотивовані побоювання, невпевненість у собі і у своїй компетентності, знижена самооцінка, нав'язливість. Тривожно - недовірлива особистість, низький поріг фрустрацій, напруженість, самокритичність, емпатійність, труднощі соціального пристосування, сором'язливість, боязкість. Низька здатність до витіснення і підвищена увага до негативних сигналів. Прагнення утримати в центрі уваги навіть несуттєві факти, враховувати і передбачити навіть малоймовірні можливості. В результаті ситуація ніколи не представляється досить визначеною, що ще більше посилює постійну тривожність. Тому нездатність відокремлювати фон від сигналу, збільшення емоційної значущості фону призводить до ослаблення концентрації уваги, до сумнівів і коливань при необхідності прийняти рішення, тривогу і страхи з приводу можливих наслідків своїх дій. Оскільки кожен новий сигнал сприймається як загроза, то особистість дотримується вже випробуваних прийомів діяльності.

8. Шизоидность ( Se ). Особам з високими показниками за цією шкалою властивий шизоїдний тип поведінки. Вони здатні тонко відчувати і сприймати абстрактні образи, але повсякденні радощі й прикрощі не викликають у них емоційного відгуку. Таким чином, спільною рисою шизоїдного типу є поєднання підвищеної чутливості з емоційною холодністю і відчуженістю в міжособистісних стосунках.

Низьке значення: відсутність шизоїдні рис характеру ( емоційної холодності і відчуженості ).

Високі результати за шкалою " Sc " говорять про можливість : незначні фрустрації ведуть до виникнення стійких і тривалих негативних емоцій, а компенсація досягається шляхом відходу з навколишнього середовища у внутрішній світ. Емоційна холодність, своєрідне сприйняття і судженння, незвичайність думок і вчинків, вибірковість або поверховість контактів.

Орієнтування на внутрішні критерії, втрата здатності до інтуїтивного розуміння оточуючих, до програвання їх ролей і в зв'язку з цим порушення адекватного емоційного реагування. Для особистості важко, а часом неможливо поглянути на себе з боку і включити себе в навколишній світ. Поведінка часто ексцентрична, позбавлена емоційного забарвлення або гордовита. Хоча негативні сигнали і не доходять до особистості, але якщо сигнал дійшов, то він несподівано викликає велику вразливість.

3.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Перейдемо до опису емпіричних результатів, що були отримані у процесі проведення дослідження.

Аналізуючи результати методики Елерса «Дослідження мотивації до досягнення успіху» бачимо, що існують високі показники у студентів четвертого курсу - 65% високий рівень і 35% середній рівень (Рис 3.1).

Рис 3.1 Еллерса « Досягнення успіху» 4 курс.

В той час присутні низькі показники для студентів другого курсу - 29% середній рівень, 67% низький рівень і 4% високий рівень (Рис. 3.2).