Використання методів заохочення і покарання у навчально-виховному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Глава 1. Загальна характеристика заохочення і покарання як методів педагогічного стимулювання діяльності школярів

1.1 Суть, види і форми заохочення і покарання

1.2 Характеристика основних форм заохочення і покарання школярів

Глава 2.Використання методів заохочення і покарання у навчально-виховному процесі

2.1 Технологія застосування заохочення і покарання

2.2 Педагогічний такт

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожний, кому трапляється мати справу з дітьми, знає, що за допомогою заохочень і покарань вихователь добивається дисциплінованої, відповідальної поведінки дитини. В даний час, питання про застосування заохочення і покарання є дуже актуальним. Оскільки значення заохочень і покарань у системі виховних впливів дуже локальне, хоча вони і не належать до числа виховних засобів, які потрібні повсякденно і на кожному кроці,однак більшість педагогів вживають їх, як домінуючі, не враховуючи той факт, що на сьогоднішній день теорія і практика виховання має у своєму розпорядженні найбагатший арсенал різних методів і прийомів. Але, не дивлячись на таку популярність і дуже широке поширення методів заохочення і покарання, педагоги часто або не правильно використовують ці методи або недостатньо продумано і, отже, в кращому випадку це не ефективно в педагогічному відношенні, а в гіршому може призвести до невиправної помилки, за яку часом дитина розплачуватися все життя. Причина такого становища в тому, що в нашій педагогічній теорії немає ясного розуміння сутності заохочення і покарання як виховних засобів. Часом до покарань відносять лише вплив грубим насильством, образа особистої гідності дитини, а до заохочень - тільки нагороди, подарунки, премії. Іноді ж, навпаки, всяке схвалення вважають заохоченням, будь-яке засудження оголошують покаранням. Природно, наявність таких крайніх і взаємовиключних підходів в теорії негативно позначається і на практиці використання заохочень і покарань.

Хотілося б також зазначити, що в наші дні серед вихователів і широкої громадськості існують самі різні погляди на використання заохочень і покарань у вихованні дітей. Одні вважають, що необхідно якомога частіше карати і як можна рідше заохочувати, інші, навпаки, радять частіше використовувати заохочення, карати ж лише зрідка. Деякі думають, що варто тільки заохочувати, а карати не треба зовсім. А є й такі, хто переконаний, що справжнє виховання - це виховання взагалі без яких би то не було заохочень і покарань. Цілком можливо, наприклад, протягом дня, а іноді і цілого тижня працювати з класом, не використовуючи заохочень і покарань. У сім'ї ж, де склалися правильні взаємини між дорослими і дітьми, можна обходитися без заохочень і покарань значно більше. Мабуть, тут і з'являється переконання, що в принципі, в ідеалі заохочення і покарання не потрібні взагалі.

Будучи в цілому незначними "деталями" багатоскладового виховного "механізму", заохочення і покарання в певних ситуаціях набувають вирішального значення.

Таким чином, виходячи з теми, об'єктом вивчення в даній роботі є методи педагогічного стимулювання. А предметом дослідження: заохочення і покарання як методи педагогічного стимулювання.

Відповідно метою даної роботи є вивчення методики використання заохочень і покарань як способів стимулювання діяльності школярів у навчально-виховному процесі.

Отже, завданнями курсової роботи є:

1. Вивчення педагогічної, психологічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми.

2. Формування загального поняття про заохочення і покарання як методи педагогічного стимулювання діяльності школярів.

3. Розгляд використання заохочення і покарання в педагогічній діяльності.

4. Підведення загальних підсумків проведеного аналізу по даній темі.

Практична значимість курсової роботи полягає в тому, що вона може бути використана в якості методичного посібника студентами вищих педагогічних навчальних закладів, а також початківцями педагогами - практиками.

У першій частині першого розділу буде проаналізована загальна характеристика заохочення і покарання як методів педагогічного стимулювання діяльності підлітків , докладно розглянута класифікація видів і форм заохочень і покарань, а також їх характерні ознаки та особливості. У другій частині першого розділу проаналізовані найбільш типові конкретні форми спочатку заохочення, потім покарання, використовуваних для стимулювання діяльності учнів, а також механізм їх дії і вплив на учнів.

У другому розділі будуть розглянуті умови, а так само технологія застосування заохочень і покарань, загальні правила, якими слід керуватися при вирішенні питання про доцільність використання заохочення і покарання. Проаналізовано питання про значимість педагогічного такту при використанні коштів педагога в ході навчально-виховного процесу.

Глава 1. Загальна характеристика заохочення і покарання як методів педагогічного стимулювання діяльності школярів

1.1 Суть, види і форми заохочення і покарання

Заохочення і покарання - це сукупність засобів регулювання відносин, що складають зміст педагогічної ситуації, у якій ці відносини повинні бути помітно і швидко змінені. Головною ознакою, за якою ми вважаємо за доцільне давати класифікацію видів і форм заохочення і покарання, є спосіб стимулювання і гальмування діяльності дітей, спосіб внесення змін у їхні відносини. За цією ознакою ми виділяємо наступні види заохочення і покарання:

1. Заохочення і покарання, пов'язані зі зміною в правах дітей.

2. Заохочення і покарання, пов'язані зі змінами в їхніх обов'язках.

3. Заохочення і покарання, пов'язані з моральними санкціями.

Усередині кожної з цих груп заохочень і покарань велика розмаїтість форм їхнього використання, однак їх теж можна розділити на наступні основні форми:

а) заохочення і покарання, здійснювані по логіці “природних наслідків”;

б) традиційні заохочення і покарання;

в) заохочення і покарання у формі експромту. [9, стор. 151]

Класифікація видів і форм заохочення і покарання багато в чому умовна і не відбиває всього багатства практичних можливостей використання цих виховних засобів. Призначення цієї класифікації - допомогти розібратися в різноманітті реальних життєвих ситуацій заохочення і покарання. Разом з тим вихователю необхідно мати уявлення і про найбільш типові конкретні міри заохочення і покарання, використовувані у вихованні дітей і підлітків. При цьому необхідно мати на увазі, що та чи інша міра пов'язується з вчинком дитини не безпосередньо, а лише через аналіз конкретної ситуації, з урахуванням усіх відносин, що складають дану ситуацію. [9, стор. 169-171]

Розглянемо спочатку основні міри заохочення у вихованні дітей. У числі найбільш уживаних мір індивідуального і колективного заохочення варто назвати насамперед доручення почесних обов'язків. Почесні доручення як міра заохочення широко використовуються й у сім'ї. Наприклад, миття посуду після чаю може доручатися дитині 5-8 років епізодично, у вигляді заохочення.

Мірою заохочення є і надання додаткових прав. Як індивідуальне заохочення це не рідко пов'язується з присвоєнням різних почесних звань. Необхідно мати на увазі, що надання додаткових прав може приводити до протиставлення окремих дітей колективу. Тому важливо, щоб подібне заохочення здійснювалося з урахуванням суспільної думки колективу, було значною мірою функцією колективу.

Одна з найбільш розповсюджених мір заохочення - присудження почесного місця в змаганні. Це супроводжується колективними й індивідуальними нагородами - преміями, подарунками, почесними і похвальними грамотами і т.п. Особливо часто використовуються заохочення у вигляді подарунків у сім'ї. Прагнення деякої категорії батьків будь-що-будь робити своїм дітям дорогі подарунки стає джерелом труднощів у вихованні в сім'ї й у школі.

Своєрідною формою присудження почесних місць у творчих змаганнях школярів є різні виставки кращих робіт дітей: малюнків, творів, виробів різного роду (моделей, приладів, наочного приладдя та інші). Будучи звичайно пов'язаними з традиційними олімпіадами, проведеними щорічно по ряду предметів шкільної програми, чи конкурсами, такі заохочення сприяють розвитку творчих здібностей і інтересів учнів.

Розповсюдженими формами заохочення в змагально-творчій діяльності є різного роду почесні грамоти і вимпели. Кількість їх, як і взагалі заохочень у школі, не повинна бути занадто великою. Важливо, щоб вручення цих заохочень переможцям змагань відбувалося в урочистій обстановці: на лінійці чи зборах, у шкільній залі і т.п. [9, стор. 171-176]

Звернемося до характеристики найбільш вживаних і виправданих засобів покарання в школі і сім'ї. У числі їх необхідно, насамперед, назвати офіційно діючі в школі засоби покарання учнів.

Найбільш розповсюдженим засобом покарання є зауваження вчителя. Зауваження повинне бути звернене до конкретного порушника вимог педагога, правил для учнів. Воно робиться у ввічливій, але офіційній категоричній формі і здійснюється звичайно за допомогою прямої безпосередньої вимоги.

В окремих випадках педагогом може бути використаний такий засіб, як наказ учню встати біля парти. Таке покарання доцільне в молодших і підліткових класах, застосовується до непосидючих, незібраних учнів. Вставши біля парти, знаходячись під пильним поглядом учителя, привертаючи до себе увагу всього класу, учень мимоволі зосереджується, стає зібраним. Переконавшись, що до нього дійшла суть покарання, учителю варто негайно посадити його так місце. Помилку роблять вчителі, що часом ставлять учня біля парти надовго, а іноді ухитряються, поставивши в різних кінцях класу декількох таких учнів, що провинилися, тримати їх так до самого кінця уроку.

Не говорячи вже про те, що для дитини таке тривале стояння попросту шкідливе, стомлює його, покарання, перетворюється у своєрідне приниження, викликає природний протест. Улучаючи хвилинку, коли вчитель не дивиться на нього, такий учень біля парти починає розважати навколишніх, шукаючи їхньої підтримки і співчуття. Звичайно, справа закінчується тим, що учитель виганяє винного учня з класу, а той, почуваючи себе “героєм”, йде в коридор, під супроводом схвальних усмішок товаришів.

Тому не випадково, видалення з класу - один із засобів покарання, доцільність використання якого викликає серед вчителів і батьків гарячі суперечки.

Видалення з класу можливе лише у випадку явної, відкритої, демонстративної непокори учня вимогам вчителя, коли учень поводиться зухвало, образливо стосовно вчителя і своїх товаришів, коли педагог почуває, що йому забезпечена підтримка суспільної думки класу. На жаль, треба визнати, що в значній частині випадків, коли цей засіб використовується, його застосування не диктувалося такою твердою необхідністю, а було викликано роздратуванням вчителя, його невмінням передбачити конфлікт, іноді - нетактовним звертанням до учня.

Вчитель повинен передбачати небезпеку непокори учня його наказу вийти з класу. Тоді може виникнути конфлікт на зразок того, котрий був описаний у дисертації Х. Бектенова.

“Учень С. прийшов на урок у стані крайнього збудження (на перерві була бійка). Він продовжує щось говорити товаришу, кидає через весь клас записку на останню парту, потім щось кричить учню, що сидить в іншому ряді.

Учитель: Вийди зараз же з класу!

Учень: Не вийду!

Учитель: Я тебе виведу!

Учень: Не піду! (Хапається руками за парту.)

Учитель: Зараз же залиши парту і йди!

Учень стукає кришкою парти: потім підхоплюється з місця, біжить до останньої парти, забивається в кут:

-- Не піду! Не піду! Через вікно викинуся.. Не смійте мене торкати..”. [1, стор. 150]

Учитель своїми діями в цій ситуації увесь час, що називається, “підливав олію у вогонь”, провокуючи і без вкрай збудженого учня на подальший зрив, що і негайно відбувається.

Однак і в тому випадку, коли видалення з класу дійсно необхідно і вчитель зумів спокійно, але разом з тим твердо і впевнено здійснити цей засіб, йому необхідно мати на увазі, що покарання не довершене. Щоб вичерпати конфлікт, необхідно, в залежності від конкретної ситуації, так чи інакше завершити покарання вже після уроку. Іноді педагог, знаходячись у стані роздратування, проводжає того, хто виходить сакраментальною фразою: “Більше на мої уроки не приходь.” Важко сказати, який з наступних “педагогічних” маневрів гірше: той, коли вчитель преспокійно веде подальші уроки, не звертаючи уваги на те, що покараний дійсно перестав відвідувати клас, чи той, коли він з уроку в урок невблаганно показує нещасному винуватцеві на двері.

Дуже серйозна міра покарання - догана. Зміст догани - у моральному осуді вчинку учня. Тому педагогічна дія даного покарання не можна зводитись лише до формального акта оголошення догани, до його запису в щоденнику (хоча це і необхідно) чи в наказі по школі. Якщо доганою завершується гостре, принципове обговорення поводження учня на нараді при директорі чи педагогічній раді, за участю його товаришів, ця міра покарання стає дуже сильною.

Для того щоб у дітей формувалося переконання, що догана - це дуже серйозна міра покарання, ні в якому разі не слід оголошувати догану “для остраху”, як часом, на жаль, трапляється.

Обговорення негативного вчинку учня може і не завершуватися доганою, а обмежуватися лише оголошенням йому усного зауваження чи оформленням дисциплінарного запису в щоденник. Такий запис не повинен відбивати емоційної напруженості вчителя, а містити лише осуд, виражений у стриманій, офіційній формі.

Поряд з передбаченими офіційними документами, у школах використовуються і такі педагогічно доцільні засоби покарання, застосування яких зв'язане з традиціями, особливостями конкретних колективів. Використовується, зокрема, такий засіб, як доручення додаткових трудових обов'язків (прибирання).

Іншим засобом покарання, також зумовлюючим регулювання прав і обов'язків учня, є відсторонення на якийсь час від роботи, від участі в колективній суспільно корисній справі. Використання цього засобу доцільне в тому випадку, коли покараний позитивно ставиться до даної діяльності, дорожить можливістю брати участь у ній разом зі своїми товаришами. [9, стор. 184-191]

Не можна як засіб покарання використовувати позбавлення дитини прогулянки, їжі, того, що необхідне їй для нормального розвитку.

Крім того, варто взагалі пам'ятати, що покарання, зв'язані з тими чи іншими обмеженнями, позбавленнями, застосовуються в основному лише щодо дошкільників і молодших школярів.

Як покарання може бути використана і відстрочка очікуваного заохочення. Наприклад, можна на якийсь час відкласти покупку якоїсь речі: велосипеда, фотоапарата. Однак рекомендувати скасування раніше даної обіцянки як засіб покарання навряд чи можна. Справді, в покаранні, як і в заохоченні, надзвичайно важлива його справедливість. [23, стор.23]

1.2 Характеристика основних форм заохочення і покарання школярів

Розглянута класифікація видів заохочення і покарання багато в чому умовна і не відбиває всього багатства практичних можливостей використання цих методів стимулювання. Призначення цієї класифікації - допомогти розібратися в різноманітті реальних життєвих ситуацій заохочення і покарання. Разом з тим педагогу необхідно знати про найбільш типових і конкретних формах заохочення та покарання, які використовуються для стимулювання діяльності учнів. При цьому необхідно мати на увазі, що та чи інша форма цих методів, зв'язується з вчинком школяра не безпосередньо, а через аналіз конкретної ситуації, з урахуванням усіх відносин, що складають дану ситуацію.

Розглянемо спочатку основні форми заохочення - це схвалення, похвала, нагородження, подяку, надання почесних або додаткових прав, присвоєння різних почесних звань, присудження почесного місця в змаганні.

Схвалення - найпростіша форма заохочення. Схвалення вихователь може висловити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки чи роботи вихованців, колективу, схваленням перед класом, учителями чи батьками. Повага, довіра вселяють у нього впевненість у своїх силах, почуття власної гідності.

Похвала - це усне заохочення. Похвала так само є найпростішою формою заохочення, вона сконцентрована на кінцевому продукті, успішне завершення дитиною чого-небудь. Заохочення похвалою можливо при зацікавленій відношенні до успіхів і невдач вихованців. Вона так само як і схвалення викликає в дитині позитивні емоції і прагнення до більш високих досягнень і результатів.

З заохочень, пов'язаних з моральними санкціями, так само слід зазначити подяку - колективну й індивідуальну. У розвиненому колективі вдячністю звичайно відзначається прояв учнями ініціативи, самостійності, творчого ставлення до дорученої роботи. Подяка оформляється у вигляді записки в щоденнику, похвальними грамотами або листами.

Присудження почесного місця в змаганні - широко використовувана форма заохочення. Це можуть бути і місця кращих класів, паралелей та місця спортивних команд, різних гуртків та творчих об'єднань. При правильно організованому змаганні різні за своїми особистими якостями діти і підлітки можуть проявити себе з кращого боку. Або з тієї сторони, яку або ніхто не помічав серед педагогів та інших учнів, або дитина з якихось внутрішнім або зовнішнім причин не міг розкрити раніше. При цьому досягнуті успіхи сприятимуть не тільки зміцненню впевненості в собі і своїх силах, але стимулювати дитину до більш високих результатів.

При проведенні змагань важливо мати на увазі, що змагання в школі ні в якому разі не повинно копіювати форм змагання в колективах дорослих. І присудження почесних місць у змаганні теж повинно проводитися з урахуванням вікових та індивідуальних можливостей дітей, зусиль прикладених ними для досягнення того чи іншого результату, а головне - організація шкільних колективів на основі взаємної допомоги, дружній взаємної виручки та навчання.

Присудження почесних місць у змаганні супроводжується індивідуальними і колективними нагородами - преміями, подарунками, почесними і похвальними грамотами. Такого роду заохочення викликають і підтримують сильні і стійкі позитивні емоції, дають колективу тривалі стимули, так як вони не тільки вінчають тривалий і наполеглива праця, а й свідчать і досягненні нового, більш високого рівня. Нагороджувати треба урочисто, при всіх учнях, педагогів, батьків: це значно посилює емоційну сторону стимулювання та пов'язані з ним переживання.

До форм колективного та індивідуального заохочення так само ставиться доручення почесних обов'язків. У школі це може бути доручення обов'язків лаборанта, асистента вчителя, чергового користується тими чи іншими правами. Це заохочення сприймається школярами як надання високої довіри до них і визнання їх самостійною особистістю, тому ця форма заохочення сприймається дуже позитивно і високо цінується не тільки підлітками, але і учнями старших класів. Формою заохочення є і надання додаткових прав. Як індивідуальне заохочення це нерідко пов'язується з присвоєнням різних почесних звань. При цьому необхідно мати на увазі те, що надання додаткових прав може приводити до протиставлення окремих дітей колективу.

Звернемося до характеристики найбільш вживаних і виправданих форм покарання: найбільш поширеною формою покарання є зауваженнявчителя. Зауваження повинне бути звернене до конкретного порушника вимог педагога, правил для учнів. Воно робиться у ввічливій, але офіційної категоричній формі і здійснюється звичайно за допомогою прямого безпосереднього вимоги. Зрозуміло, форма зауваження може бути і дещо інший, менш офіційній особливо в молодших класах. Однак безособово - негативні зауваження, які часом роблять деякі вчителі, підвищують в роздратуванні голос і, приходячи в стан крайньої нервозності, приносять зазвичай більше шкоди, ніж користі.

В окремих випадках педагогом може бути використана така форма покарання, як наказ учню встати біля парти. Таке покарання доцільне в молодших і підліткових класах, по відношенню до непосидючих, незібраним учням. Ставши біля парти, знаходячись під пильним поглядом учителя, привертаючи до себе увагу всього класу, учень мимоволі зосереджується, набуває зібраність. Переконавшись, що до нього дійшов сенс покарання, учителю варто негайно посадити його так місце. Помилку роблять вчителі, які ставлять учня біля парти часом надовго, а іноді ухитряються, поставивши в різних кінцях класу кілька таких провинилися, тримати їх так до самого кінця уроку.

Не кажучи вже про те, що для дитини таке тривале стояння попросту шкідливе, стомлює його, покарання, перетворюючись у своєрідне приниження, викликає природний протест. Видалення з класу можливе лише у випадку явного, відкритого, демонстративного непокори учня вимогам вчителя, коли учень поводиться зухвало, образливо стосовно вчителя і своїм однокласникам, коли педагог почуває, що йому забезпечена підтримка суспільної думки класу. На жаль, треба визнати, що в значній частині випадків, коли ця форма використовується, її застосування не диктувалося такою твердою необхідністю, а було викликано роздратуванням вчителя, його невмінням передбачити конфлікт, іноді - нетактовним звертанням до учня.

Однак і в тому випадку, коли видалення з класу дійсно необхідно і вчитель зумів спокійно, але разом з тим твердо і впевнено здійснити цю форму покарання, йому необхідно мати на увазі, що покарання не завершено. Щоб вичерпати конфлікт, необхідно, залежно від конкретної ситуації, так плі інакше завершити покарання вже після уроку. Іноді педагог, знаходячись в стані злості, проводжає видаляється сакраментальною фразою: "Більше на мої уроки не приходь!." Важко сказати, який з наступних "педагогічних" маневрів гірше: той, коли вчитель преспокійно веде подальші уроки, не звертаючи уваги на те, що покараний дійсно перестав відвідувати клас, чи той, коли він з уроку в урок невблаганно показує нещасному, що провинився на двері.

Дуже серйозна форма покарання - догана. Сенс догани - у моральному осуді вчинку учня. Тому педагогічна дія даного покарання не можна зводити лише до формального акта оголошення догани, до його запису в щоденнику (хоча це і необхідно) чи в наказі по школі. Якщо доганою завершується гостре, принципове обговорення поведінки учня на нараді при директорі чи педагогічній раді, за участю його друзів і однокласників ця форма покарання стає дуже сильною.

Для того щоб у дітей формувалося переконання, що догана - це дуже серйозна форма покарання, ні в якому разі не слід оголошувати догану "для остраху", як часом, на жаль, трапляється.

Обговорення негативного вчинку учня може і не завершуватися доганою, а обмежуватися лише оголошенням йому усного зауваження чи оформленням дисциплінарної записи в щоденник. Такий запис не повинна відображати емоційної напруженості вчителя, а містити лише осуд, виражений у стриманій, офіційній формі.

Виключення зі школи або переведення в інший клас як одна з форм покарань є найжорсткішою, проте її доцільність, м'яко кажучи, викликає сумніви. Так як насправді переведення в інший клас і тим більше в іншу школу виправдовує себе рідко, і робити це треба лише в тому випадку, якщо є достатня обгрунтована упевненість, що це покарання принесе реальний виховний ефект. Бувають випадки, що директори двох - трьох розташованих недалеко один від одного шкіл укладають між собою щось на зразок негласного сепаративних "договору": ти до мене переведеш - я до тебе переведу,він до тебе, я до нього і так далі. Гласне вирішення питання на спільній нараді адміністрації, громадських організацій, вчителів обох шкіл - ось єдино можливий шлях для педагогічно доцільного вирішення подібної ситуації.

Поряд з передбаченими офіційними документами, у школах використовуються і такі педагогічно доцільні форми покарання, застосування яких пов'язане з традиціями, особливостями конкретних колективів. Використовується, зокрема, така форма, як доручення додаткових трудових обов'язків.

Іншою формою покарання, також обумовлює регулювання прав і обов'язків учня, є відсторонення на якийсь час від роботи, від участі вколективному суспільно корисній справі. Використання цієї форми доцільно в тому випадку, якщо покараний позитивно ставиться до даної діяльності, дорожить можливістю брати участь у нею разом зі своїми однокласниками.

Закінчуючи главу, хотілося б сказати, що ми зосередили увагу на найбільш основних видах і формах заохочення та покарання, які найбільш часто використовуються в якості методів стимулювання діяльності школярів.

Глава 2.Використання методів заохочення і покарання у навчально-виховному процесі

2.1 Технологія застосування заохочення і покарання

Візьмемо будь-яку педагогічну ситуацію. Будучи певною сукупністю відносин (між педагогом і учнями, внутрішньоколективних відносин, відносин учнів до організує діяльності, до самих себе - їх внутрішніх психічних станів), будь-яка ситуація являє собою як би "зріз", частковий або повний, навчально-виховного процесу, свого роду моментальний фотографічний знімок. Якщо зафіксувати буквально через хвилину ще один "зріз" і порівняти їх, то можна буде помітити зміни, часом дуже суттєві, в характері відносин, що становлять сутність даної ситуації. Чим визначаються ці зміни?

Зрозуміло, велике значення має організація колективу учнів, зокрема розвиток у ньому самоврядування. Дуже важливу роль відіграє сама система роботи з ідейно-моральному переконання дітей та підлітків. Однак вплив цих факторів на розвиток конкретної педагогічної ситуації буває, як правило, опосередкованим, позначається через якийсь час. Умовою, безпосередньо і відразу змінює ситуацію, є педагогічний вплив. Самепедагогічний вплив, що розуміється як сукупність впливів педагогів, шкільного колективу та елементів самостимуляції, безпосередньо визначає динаміку виховного процесу в кожен даний момент.

Призначення заохочення і покарання як засобів педагогічної корекції, що здійснюється в системі впливу, полягає в тому, що б підтримати розвиток навчально-виховного процесу відповідно заданим напрямом. Специфіка самого явища педагогічної корекції полягає в наступному. Завдяки діям, які здійснюються в різних формах педагогічного вимоги, складається певний стереотип взаємин. Стереотипність звичність цих взаємин володіють великою стійкістю. Саме тому в ситуаціях, які диктують необхідність внесення певних швидких змін у характер цих взаємин, дій у формах педагогічного вимоги виявляється недостатньо, і використовуються відповідні заохочення і покарання.

Впливу, здійснювані в різних формах перспективи, формують певні відносини вихованців до різних видів діяльності, яку організує педагогами.Стереотипи цих відносин характеризуються певними правами і обов'язками дітей і підлітків у тих видах чи інших видах діяльності. І знову-таки, для того щоб внести помітні зміни в ці відносини, буває необхідно використовувати відповідні заохочення і покарання.

Нарешті, найважливішим регулятором, визначальним стійке ставлення того чи іншого школяра до самого себе, його психічний стан, є вплив громадською думкою колективу. Це велика моральна сила, яка при правильному керівництві здатна творити справжні дива. І тут також бувають ситуації, в яких треба домогтися різкого зміни ставлення учня до своєї поведінки, а, отже, зміни громадської думки колективу. Умовою цих змін також є відповідають їх особливостям заохочення і покарання.

Говорячи в цілому, заохочення і покарання - це сукупність засобів регулювання відносин, що складають зміст педагогічної ситуації, у якій ці відносини повинні бути помітно і швидко змінені.

Незважаючи на уявну простоту методи заохочення і покарання вимагають дотримання певних умов, ретельного аналізу ситуації і відомоїобережності, що визначають ефективність цих методів. Тобто існує певна технологія застосування заохочень і покарань. Легко встановити, що означає слово "технологія", утворене від латинських слів "техне" - мистецтво, майстерність, ремесло і "логос" - наука. До останнього моменту "інтелектуальні виробництва", в числі яких і виховання людини, обходилися без поняття технології. Сучасна педагогічна теорія, "дозріла" для технологічного підходу у вихованні, визнає його доцільність та раціоналізм.

У виробничому процесі технологія - це система запропонованих наукою алгоритмів, способів і засобів, застосування яких веде до заздалегідь намічених результатів діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості. Всі сучасні виробництва грунтуються на технологіях. Технологія - концентроване вираження досягнутого рівня виробництва: тобто це і спосіб, і результат впровадження наукових досягнень. Перед тим як перейти безпосередньо до технології застосування заохочення і покарання розглянемо загальні правила, якими слід керуватися при вирішенні питання про доцільність заохочення і покарання:

По-перше, аналіз конкретної ситуації повинен підказувати педагогу необхідність внесення таких коректив у взаємини з даними вихованцем, в його права та обов'язки, які можуть бути досягнуті лише за допомогою заохочення чи покарання.

По-друге, планованим виховним результатом використання заохочення чи покарання має бути відоме рух школяра в цілому моральному відношенні. Допомогти дитині, підлітку вибрати правильну лінію поведінки в складній ситуації - ось основне призначення заохочення і покарання як засобів педагогічного стимулювання.

По-третє, за своїм змістом і характером заохочення і покарання повинні відповідати змісту і характеру тих педагогічних вимог, які є найбільш суттєвими для роботи з даною віковою категорією вихованців, з даними конкретними дітьми.

Тепер перейдемо до розгляду технології використання заохочення і покарання. Проаналізуємо спочатку технологію застосування заохочення.

Тривалий досвід використання методу показує, що невміння або надмірне заохочення може приносити не тільки користь, але шкоду вихованню. Враховується, перш за все, психологічна сторона заохочення, його наслідки.

1. Облік мотиву дії - заохочуючи, педагоги повинні прагнути, щоб поведінка учня мотивувалося і прямувало не прагненням отримати похвалу чи нагороду, а внутрішніми переконаннями, моральними мотивами. Заохочення має штовхнути дитину до скоєння зусиль, дати поштовх до нових зусиль, а потім сама діяльність, самі трудові і розумові зусилля повинні стати провідним стимулом, при цьому поступово вирішальне значення починає набувати свідомість суспільної корисності тих чи інших справ, потрібності їх як колективу так, так і самому собі. Тобто необхідно, щоб відбувалося поетапний розвиток мотивів діяльності: перехід зовнішніх стимулів у внутрішні.

2. Заохочення вимагає особистісного підходу. Заохочення заслуговують не тільки хлопці, які користуються певною успіху або результату, але і ті, хто виявляв високі моральні якості - працьовитість, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча і не домігся видатних особистих успіхів. Необхідно зуміти вчасно помітити не тільки результат, а й саму особистість школяра з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх обставин, звернути увагу на те, що школяр, може бути, доклав всі свої зусилля, проявив працьовитість, старанність і відповідальність до запропонованого завдання, але в силу якихось причин не зміг домогтися значних успіхів. Заохочуючи, позитивні якості учнів, вихователь вселяє в них впевненість, виховує цілеспрямованість і самостійність, бажання подолати труднощі. Вихованець, виправдовуючи довіру, долає свої недоліки.

3. Вибираючи заохочення, важливо знайти міру. Заохочення повинно відповідати наявності певної ситуації, тому воно повинно відповідати заслугах вихованця, його індивідуальних особливостей, гідну вихованця. Адже ще непомірні похвали призводять до зазнайства, до переоцінки своїх реальних можливостей і заслуг.

4. При використанні заохочення необхідно враховувати той факт, що виділення одного зі школярів (або групи школярів) із загальної маси, може призвести до протиставлення їх усім іншим членам колективу, а так само до розшарування учнів на групи "кращих" і "гірших", і як слідство може виникнути особиста неприязнь чи розгорітися конфлікт.

5. Мабуть, головне в нинішньому шкільному вихованні - дотримуватися справедливості. Тобто заохочення має починатися з відповіді на питання - кому, скільки і за що. При цьому необхідно мати на увазі, що розуміння справедливості залежить від конкретних умов і не є якимось назавжди даними, позаісторичний. А так само враховувати той факт, що в залежності від віку дітей їх індивідуальних особливостей, рівня вихованості їх уявлення про справедливість можуть бути дуже різними і далеко не завжди збігаються з уявленнями педагогів. Тому, вирішуючи питання про заохочення, потрібно частіше радитися з вихованцями. Тому що якщо громадська думка колективу не поділяє думки вихователя про необхідність заохотити того чи іншого школяра, то саме заохочення може перетворитися для нього в гірше з покарань.

Явища такого роду, своєрідні "метаморфози" заохочень і покарань спостерігаються і в залежності від змін ставлення дітей до діяльності, яку організує педагогами.

Також велике значення самооцінки школярів при використанні заохочення, внутрішнього стану дитини. З цього приводу можна навести цікавий приклад, коли хлопчикові, що виконував з групою своїх однокласників завдання і не впорався з ним, сказали, як і всім іншим, що він молодець, і дали йому цукерку. Інший би на його місці був би задоволений, але цей хлопчик сказав, що цукерка гірка. Він не міг радіти ласощів, відчуваючи, що він не виконав завдання.

Тепер розглянемо технологію застосування покарань. Ситуація покарання - конфліктна ситуація. Не правильно зводити причини всіх виникаючих у процесі виховання конфліктів до помилок педагогів. Практика свідчить про те, що протиріччя між вимогами педагогів, колективу і поведінкою окремих дітей та підлітків, між колективними та особистими (іноді груповими) перспективами нерідко можуть ставати джерелом конфліктів не тільки в колективі, що знаходиться на початковій стадії свого розвитку, але й у розвиненому, цілком сформованому колективі, володіє сильним громадською думкою і соціально значимими традиціями. Нашкодили, ситуацію, в якій джерелом конфлікту є педагогічна помилка, відсутність у вихователя належного досвіду роботи і такту у відносинах з дітьми слід вважати псевдоконфліктной, яка не відбиває позитивної логіки використання покарання. Тому необхідно знати ті умови, які визначають ефективність методу покарання.

1. Покарання дієве тільки тоді, коли учень розуміє, за що його карають, і він вважає його справедливим. Після покарання про нього не згадують, а з учнем зберігають нормальні відносини - покараний, значить прощений.

2. Покарання, справедливо накладається улюбленим авторитетним вчителем, виробляє зазвичай дуже позитивну дію на дитину. Однак те ж покарання при всіх зовнішніх ознаках справедливості, якщо воно виходить від вчителя, до якого діти ставляться з певною неприязню, здатне призвести до конфлікту, до різкого погіршення взаємовідносин в колективі, до емоційного зриву у караємо дитини.

3. Сила покарання посилюється, якщо воно виходить від колективу або підтримується ім. Учень гостріше переживе почуття провини, якщо його вчинок засудив не лише педагог, але і найближчі товариші і друзі. І, в кінцевому рахунку, робить більш значуще позитивну дію і допомагає вирішити конфлікт. Однак при цьому необхідно враховувати взаємини всередині колективу, його ступінь розвитку і згуртованості, тому що на деяких учнів може не надати очікуваного ефекту покарання за допомогою колективу.

4. Не рекомендується застосовувати групові покарання. У добре організованих колективних за проступок всього колективу іноді карають уповноважених, але це питання настільки делікатне, що вимагає дуже ретельного розбору та аналізу всієї ситуації.

5.Якщо покарання прийнято, то порушник повинен бути покараний, тобто якщо вчитель запізнився з покаранням, то він не повинен карати. Тобто тут діє принцип: "запізнився з покаранням - не карай".

6. Вживаючи покарання, не можна ображати вихованця, застосовувати фізичні покарання і покарання, що принижують гідності особистості.Необхідно карати не за особистої неприязні, а з педагогічної необхідності. При цьому формула "провина - покарання" повинна дотримуватися неухильно.

7. При вирішенні питання, що карати, і яким чином карати рекомендується дотримуватися таку лінію розвитку: від покарань, спрямованих переважно на гальмування негативних вчинків, рис характеру, звичок, до покарань, головний зміст яких - виробити певні позитивні якості.

8. Основа для застосування методу покарання конфліктна ситуація. Але не всякі порушення і відхилення від норми призводять до дійсних конфліктів, і, отже, далеко не при всякому порушенні треба вдаватися до покарань. Не можна дати будь-яких загальних і тим більш конкретних рецептів у питанні про покарання, так як кожну провину завжди індивідуальний, і залежно від того, ким він зроблений, за яких обставин, які причини, що спонукали його зробити, покарання може бути дуже різним - від найлегшого до найсуворішого.

9. Покарання - сильно діючий метод. Помилку педагога в покаранні виправити значно сутужніше, ніж у будь-якому іншому випадку. Тому не можна поспішати покарати до тих пір, поки немає повної впевненості в справедливості і корисності покарання.

10. Не можна допускати перетворення покарання в знаряддя помсти. Потрібно виховувати переконання, що вихованця карають для його користі. Не потрібно ставати на шлях формальних заходів впливу, бо покарання дієво лише тоді, коли максимально індивідуалізоване.

11. Індивідуалізація. Особиста спрямованість покарань не означає порушення справедливості. Це дуже серйозна педагогічна проблема. Педагог повинен визначити для себе: якщо він приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються, якщо ж він відкидає індивідуальний підхід, то бачить лише проступок, але не людини вчинила. Потрібно пояснити свою педагогічну позицію вихованцям, тоді вони будуть розуміти, чому вихователь надходить, так чи інакше. Є сенс запитати їх думку, дізнатися, яку позицію вони займають.

12. Покарання вимагає педагогічного такту, гарного знання вікової психології, а так само розуміння того, що одними покараннями справі не допомогти. Тому покарання застосовуються рідко і тільки в комплексі з іншими методами виховання.

Таким чином, важливою специфічною особливістю заохочення і покарання як засобів педагогічного стимулювання діяльності школярів є, те, що їх слід застосовувати значно рідше, ніж інші засоби педагогічного впливу, зокрема такі форми непрямого вимоги, як схвалення й осуд.

Схвалення, осуд і інші форми вимоги, що включають в себе елемент етичної оцінки поведінки вихованця, використовуються педагогами буквально на кожному кроці, повсякденно. Заохочення ж і покарання використовуються лише в певних складних ситуаціях, що характеризуються необхідністю внесення відомих змін у права та обов'язки вихованців у колективі, у їхні стосунки. У значній частині реальних, життєвих ситуацій використання заохочення і покарання в системі методів організації виховного процесу суміщається, і таке одночасне різноспрямований стимулювання забезпечує надійність і швидкість здійснення корекції, мінімальну конфліктність відносин і їхній оптимальний розвиток убік формованих потреб особистості у всіх інших її якостей.

Так само, необхідно сказати, що етичне зміст заохочень і покарань у вихованні дітей лежить не в самих заходи впливу, точніше, не в них головним чином, а в тих відносинах, які виникають в процесі їх застосування в конкретних умовах виховання. Який-то раз і назавжди даної етики покарання і заохочення немає. Однак звідси зовсім, не випливає, що всі засоби хороші і все дозволено педагогу, якщо він керується благою метою.

2.2 Педагогічний такт

Як показує досвід, саме наявність педагогічного такту дозволяє педагогу будувати спілкування на позитивних емоціях, а також дозволяє педагогу вибрати правильний в даній ситуації метод стимулювання і впливу, щоб повернути ситуацію в необхідному напрямку.

Педагогічний такт в буквальному значенні слова означає "дотик". Це моральна категорія, яка допомагає регулювати взаємовідносини людей. Бути тактовним - моральне вимога до кожної людини, особливо до кожному педагогу, який спілкується з ще не сформованій, а тільки розвивається особистістю. Грунтуючись на принципі гуманізму, тактовну поведінку вимагає, щоб у самих складних і суперечливих ситуаціях (а ситуації заохочення і покарання, як правило, є складними), збереглося повагу до кожної людини. Педагогічний такт відрізняється від загального поняття такту тим, що означає не тільки властивості особистості педагога (повага, любов до вихованців, ввічливість), а й уміння вибрати правильний підхід до учнів, тобто це виховує, дієвий засіб впливу на школярів. Педагогічний такт - це моральну поведінку педагога, яке включає передбачення всіх об'єктивних наслідків вчинку, передбачення його суб'єктивного сприйняття, вираз високої гуманності, чуйності, турботи про учнів, найкращий засіб встановлення з ним доброзичливих відносин у будь-яких ситуаціях.

Педагогічний такт не допускає крайнощів у спілкуванні з учнями. Дозування впливу особливо проявляється у використанні виховних засобів: заохочення і покарання. Як лікарські засоби в медицині вимагають чіткої дозування і режиму прийому, так і слово викладача, його методи повинні застосовуватися оптимально, ненав'язливо, делікатно. Надмірність може сережку до зворотної реакції. Поважаючи учнів, педагог повинен вміти показати свою повагу до них. Прояв пошани формує в учнів почуття власної гідності, обеззброює тих, хто чинить опір педагогічному впливу, робить їх співучасниками виховання. Повага, душевна теплота не виключає необхідність впливу, а припускають його.

Педагогічний такт регулює педагогічний процес морального боку. Його специфіка як форми морального відношення полягає, перш за все, в особливої моральної відповідальності вчителя, в його професійній обов'язки - бути провідним учасником педагогічного процесу. Направляти і організовувати його, активно створювати і підтримувати умови, необхідні для навчально-виховного процесу, регулюючи виникають при цьому можливі протиріччя таким чином, щоб педагогічне вплив не ускладнювалося, не утруднялося, не переривалося, а навпаки, щоб воно зберігало доброзичливі, людські стосунки. Чуйність і тактовність особливо необхідні по відношенню до слабких, хворим, дратівливим учням, які пережили душевну травму, а також до тих, хто щиро помиляється в оцінці своїх вчинків і слів.

Заохочення і покарання - це сукупність засобів регулювання відносин, що складають зміст педагогічної ситуації, у якій ці відносини повинні бути помітно і швидко змінені, наприклад, для запобігання конфліктам. Аналіз конфліктів педагогів з вихованцями показує, що одна з причин їх - безтактність педагога, яка проявляється в грубих зауваження щодо зовнішнього вигляду, розуму здібностей учнів. Деякі вчителі вважають нормальними такі зауваження: "Чого ти ерзаешь, начебто під тобою грона?" і тому подібне. Учитель згадує у класі, де і з ким бачив учня чи студенткуна вулиці, як вони були одягнені. З цього нерідко починається конфлікт.

Як зазначалося вище покарання, справедливо накладається улюбленим авторитетним вчителем, виробляє зазвичай дуже позитивну дію на дитину. Однак те ж покарання при всіх зовнішніх ознаках справедливості, якщо воно виходить від вчителя, до якого діти ставляться з певною неприязню, здатне призвести до конфлікту, до різкого погіршення взаємовідносин в колективі, до емоційного зриву у караємо дитини. А якого вчителя учні люблять і вважають авторитетним, звичайно того, хто вміє вислухати уважно, з повагою, з участю. Хто може під час відповіді підтримати посмішкою, поглядом, мімікою, кивком. А не той, хто байдужий, а так само прагне показати свою перевагу, що також може виражатися у вигляді коментарів з іронією та сарказмом.

Нетактовність, елементарне невміння вести себе морально в конкретних ситуаціях - явище нерідке і пояснюється не тільки неетичною педагога та його неувагою до проблем педагогічної моралі. Адже практично втілення морально-етичних норм пов'язано не з простим наслідуванням традицій і зразкам, а з нравтсвенно-педагогічним творчістю, що вимагає щоразу самостійного рішення, навіть ризику, швидкого аналізу вчинку, ситуації, обставин. Ці вміння здобуваються з віком і досвідом.

заохочення покарання педагогічний такт

Висновок

"Стимулювати" в сучасному розумінні значить "підштовхувати, спонукати людину до чого-небудь". Так вже людина влаштована, що без постійних нагадувань і підтакування, власних або зовнішніх зусиль, а часто і прямого примушення не може зрушити з місця, недостатньо активно працює, живе за інерцією.

Був час, коли недбайливе ставлення до справи розцінювалося як проста лінь і для подолання цього ускладнення застосовувалося таке ж просте іприродне засіб - примус. З часом, прийшло розуміння розмаїття впливів на людину, спонукати якого до активної діяльності примітивними впливами ставало все важче. В даний час, вільна і незалежна особистість вимагає іншого підходу.

Відомо, що при наявності спонукає стимулу дії людини стають набагато більш енергійними і послідовними, ніж за відсутності такого. У сучасній педагогіці під методами стимулювання діяльності та поведінки розуміються методи впливу на мотиваційну сферу особистості, метою яких є спонукання школярів до діяльності, на досягнення певних результатів, а також на поліпшення своєї поведінки.

Завданнями методів стимулювання є: 1) закріплення позитивних форм поведінки, 2) попередження і припинення негативних вчинків і проявів; 3) формування позитивної мотивації поведінки. Дієва стимуляція часом спонукує учня працювати на такому рівні, якого від нього на перший погляд, важко очікувати, стимуляція спонукає учня "викладатися".

Заохочення і покарання як методи стимулювання діяльності школярів є не тільки, найбільш відомими серед давніх методів стимулювання діяльності, а й часто вживаними і в даний час.

Заохочення - це позитивна оцінка дій вихованця, яка закріплює позитивні навички і звички. Цей метод заснований на спонукання позитивних емоцій, які вселяють у нього впевненість, створюють приємний настрій і підвищують відповідальність і працездатність.

Покарання-це метод педагогічного впливу, який спрямований на гальмування негативних проявів особистості за допомогою негативної оцінки її вчинків, породження почуття провини, сорому і каяття.

Виділяють такі види заохочення і покарання:

1. Заохочення і покарання, пов'язані зі зміною в правах дітей.

2. Заохочення і покарання, пов'язані зі змінами в їхніх обов'язках.

3. Заохочення і покарання, пов'язані з моральними санкціями.

Призначення даної класифікації - допомогти при аналізі різноманітних реальних життєвих ситуацій. Вона дозволяє педагогам у кожному конкретному випадку вибирати такі види і форми заохочення і покарання, їх поєднання, які найкращим чином стимулюють і коректують діяльність школярів.

У курсовій роботі було зосереджено увагу на найбільш основних видах і формах заохочення та покарання, які найбільш часто використовуються в якості методів стимулювання діяльності школярів.

Основними формами заохочення є: схвалення, похвала, нагородження, подяку, надання почесних або додаткових прав, присвоєння різних почесних звань, присудження почесного місця в змаганні.

Основні форми покарання: зауваження, осуд, несхвалення, позбавлення задоволення, позбавлення або обмеження прав або ж накладення додаткових обов'язків, виключення зі школи або переведення в інший клас.

Зазвичай в практиці навчання виховання дітей види і форми заохочення і покарання не виступають в "чистому вигляді", а певним чином поєднуються в тих чи інших конкретних педагогічних ситуаціях. Так як методи заохочення і покарання вимагають дотримання певних умов, ретельного аналізу ситуації і відомої обережності, що визначають ефективність цих методів, то існує певна технологія застосування заохочень і покарань. Технологія заохочення:

ретельна дозування і обережність,

порівняння дитини тільки з самим собою,

облік мотиву дії,

використання зовнішніх достоїнств з метою прояву внутрішніх,

використання методу природних наслідків, тобто обов'язкове заохочення при очевидності позитивного вчинку з позитивною мотивацією і суспільною підтримкою.

Технологія покарання: слабкі заходи,

не карати великі групи учнів,

рідкісне застосування,

заборона фізичних покарань та покарань, що принижують гідність особистості,

карати на тлі позитивної оціни особистості,

не нагадувати про покарання ("покараний - значить, прощений"),

спізнився з покаранням - не карай.

Слід сказати, що для прийняття правильного рішення в ситуаціях заохочення і покарання важливою умовою для вчителя є наявність педагогічного такту. Бути тактовним - моральне вимога до кожної людини, особливо до кожному педагогу, який спілкується з ще не сформованій, а тільки розвивається особистістю. Саме наявність педагогічного такту дозволяє педагогу будувати спілкування на позитивних емоціях, а також допомагає педагогу вибрати правильний в даній ситуації метод стимулювання і впливу, щоб повернути ситуацію, що склалася в необхідному напрямку.

Педагогічний такт - це моральну поведінку педагога, яке включає передбачення всіх об'єктивних наслідків вчинку, передбачення його суб'єктивного сприйняття, вираз високої гуманності, чуйності, турботи про учнів, найкращий засіб встановлення з ним доброзичливих відносин у будь-яких ситуаціях.

Педагогічний такт не допускає крайнощів у спілкуванні з учнями. Дозування впливу особливо проявляється у використанні виховних засобів: заохочення і покарання. Поважаючи учнів, педагог повинен вміти показати свою повагу до них. Прояв пошани формує в учнів почуття власної гідності, обеззброює тих, хто чинить опір педагогічному впливу, робить їх співучасниками виховання.

Тобто можна сказати, що етичне зміст заохочень і покарань у вихованні дітей лежить не в самих формах впливу, точніше, не в них головним чином, а в тих відносинах, які виникають в процесі їх застосування в конкретних умовах виховання. Який-то раз і назавжди даної етики покарання і заохочення немає. Однак звідси зовсім, не випливає, що всі засоби хороші і все дозволено педагогу, якщо він керується благою метою. Так як що важливою специфічною особливістю заохочення і покарання як засобів педагогічного стимулювання діяльності школярів є, те, що їх слід застосовувати значно рідше, ніж інші засоби педагогічного впливу, у зв'язку з тим, що тривалий досвід показує: заохочення і покарання, як і лікарські засоби , в медицині, вимагають чіткої дозування і режиму прийому, невміння або надмірне застосування цих методів може привести не тільки до негативних результатів, а й до не можна виправити помилку.

Список використаної літератури

Гордін Л.Ю. Заохочення і покарання у вихованні дітей. - М., "Педагогіка", 1971