Народні рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра теорії та методики дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з методики фізичного виховання

на тему:

Народні рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Студентки 4 курсу, групи ДОПО42(ЗФН)

Магулій(Мельник) Надії Василівни

Керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Труш Надія Володимирівна

м. Івано-Франківськ - 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор

1.1 Народні ігри і забави у формування фізичного гарту дітей

1.2 Психофізіологічна характеристика розвитку дітей дошкільного

віку

1.3 Класифікація ігрового матеріалу

Розділ ІІ. Організаційно-методичні засади використання народних рухливих ігор

2.1 Організація та методика проведення народних рухливих ігор

2.2 Діагностика впливу народного та рухливого матеріалу на стан фізичного виховання дітей

2.3 Методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

народний гра рухливий дошкільний

Актуальність дослідження. Процес становлення освіти й виховання в Україні створюють умови збереження і розвитку національної культури, зокрема, впровадження і застосування українських національних рухливих ігор у системі фізичного виховання дошкільнят. Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, народні ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

Творцем національних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру (Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський). Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.

На необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги - Дені Дідро, Ян Амос Коменський, Вільгельм Август Лай, Мішель Монтень, К.Д.Ушинський.

Про окремі аспекти використання українських національних рухливих ігор у вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку говориться у працях Л.Бондаренко, В.Верховинця, Е.Вільчковського, О.Воропая, В.Скуратівського, А.П.Усової, О.Ю.Лницької та ін.

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили най-сильніше бажання у дитини - це бажання ігрової діяльності (Л.С.Вигот-ський, І.А.Аршавський, Д.Б.Ельконін). Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні рухливі ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

В Україні захищено декілька дисертацій про застосування українських національних рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку: Г.В.Воробей (1997) -дослідила вплив народних ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної витривалості та духовної стійкості молодших школярів різних етнографічних груп Прикарпатського краю; А.Я.Вольчинський (1998) -систематизував українські народні ігри за ознакою їх переважаючого впливу на стан здоров'я та рухову підготовленість дітей 5-6 років; В.Левків (1998) - узагальнив відомості про особливості засобів української національної фізичної культури в різних сферах життєдіяльності дітей і дослідив інтенсивність навантаження цих засобів за показниками ЧСС (частота серцевих скорочень) у молодших школярів.

Однак, аналіз публікацій свідчить про те, що не розроблена методика проведення уроків з використанням національних рухливих ігор за народним календарем у початковій школі, недостатньо обґрунтовані та уточнені особливості методики українських національних рухливих ігор за характером рухової діяльності із застосуванням їх на уроках фізичної культури у відповідності до навчальних програм загальноосвітньої школи, а також не з'ясовано вплив цих ігор на розвиток фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку.

Таким чином, велике соціальне та педагогічне значення проблеми застосування українських національних рухливих ігор у фізичному вихованні дошкільників і недостатнє її наукове обґрунтування й зумовили вибір теми курсової роботи.

Предмет дослідження - народні рухливі ігри у фізичному вихованні дошкільників.

Об'єкт дослідження - вплив народних рухливих ігор на процес фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати експериментально апробувати ефективність використання рухливих ігор в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Завдання:

Опрацювати відповідні до теми літературні джерела.

Провести класифікацію народного ігрового матеріалу.

Відібрати народні рухливі ігри адекватні основним розділам чинної навчальної програми «Малятко».

Розробити та апробувати методику впровадження народних рухливих ігор у навчально-виховний процес дошкільної освіти.

Методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічний експеримент, який передбачав комплексне використання методів спостереження, бесіди, інтерв'ю, тестування, аналіз результатів дослідження, методів математичної статистики.

РОЗДІЛ І. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобами народних рухливих ігор

1.1 Народні ігри і забави у формування фізичного гарту дітей

У всіх народів світу дитячим іграм і забавам відводилось у педагогіці по-чесне місце, їх вважають цінним надбанням народу, елементом національної культури, що оздоровлює побут дітей, урізноманітнює дозвілля, збагачує його зміст.

На великі виховні можливості ігор і забав у формуванні тіла та духу звер-тали увагу представники філософських і психолого-педагогічних шкіл. Теоретичні положення, розроблені в працях філософів світу (Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковороди),психологів (А. Виготського, Г. Костюка, Д. Ельконіна), педагогів минулого (І. Боберського, В. Верховинця, О. Осечинського, О. Суховерської, Т. і П. Франків, К. Трильовського, К. Ушинського) і сучасників (О. Вацеби, Л. Цьося), свідчать про значний вплив їх на виховання "фізичного здоров'я і духовно стійкої особистості дитини" на всіх етапах її онтогенезу [3, 16, 19].

Особливо актуальна ідея виховання дітей через єдність духовних і фізичних якостей, що утворюють інтегроване поняття "гарт", яке є ре-зультатом значних тілесно-духовних випробувань людини. Про нього дові-дуємось із праць відомих українських педагогів минулого. Так, Є. Жарський зауважував: “На кожному з нас лежить обов'язок, щоб дбати про формуван-ня гарту нашої молоді. Як кожний тепер розуміє, що, не вміючи читати, писати й рахувати, не можна у світі нічого добитись, так без гарту, без сильного духу й тіла нація кращого завтра не доб'ється” [9]. При цьому фізичне розглядалося не лише як фізичне тіло людини, а взагалі засоби, що з їхньою допомогою має витворитися при здоровому дусі - гарт.

Такі підходи до його формування спонукають нас глибше визначити сутність поняття й вивчити можливості використання в шкільному курсі "Фізична культура".

Гарт - це «стійкість, витривалість, набуті у боротьбі із труднощами або в процесі тренувань».

Розглянемо тлумачення базових для гарту понять - стійкості й витрива-лості. Перше визначається як «прояв впевненості і непохитності у здійсненні своїх планів, завзятості і наполегливості [9, с. 32]. Тверде дотримання певних морально-вольових принципів на основі здобутих знань, що мають здатність «перетворюватись на переконання і є керівництвом до практичної дії» [22]. Отже, стійкість розглядається як синтетична особистісна якість, яка охоплює насамперед певні знання, морально-вольові та поведінкові прояви людини й вияв ляється в моральній вихованості й силі волі.

У теорії й методиці фізичного виховання витривалість (Г. Богданова, Ю. Буйлік, З. Знаменська, Ю. Куралишин, І. Онищенко, Б. Романов, С. Тихвінський, В. Трунін, Г. Харабуга, А. Хордін, Б. Шиян та ін.) трактується як здатність організму тривалий час виконувати будь-яке м'язове навантаження й протистояти втомі. На думку психологів Н. Фоміна і В. Філіна, важливими її фізіологічними критеріями виступає «стійкість ор-ганізму до змін його внутрішнього середовища і тривалість процесу відновлення після виснажливої діяльності» [22]. В. Котирло, С. Кулячковська, Л. Проколієнко, Т. Титаренко, С. Тищенко, В. Татенко та ін. вважають, що «рівень розвитку витривалості тісно зв'язаний з працездатністю дитини, яка виконує як розумову, так і фізичну роботу» [23]. Отже, у зміст поняття «гарт», окрім стійкості й витривалості особистості, входить і поняття «працездатність».

Працездатність, на нашу думку, - це здатність учня долати навчальні навантаження при якомога меншій втомі. Вона є результатом прояву як фізичної, так і духовної його підготовленості (загартованості).

Тлумачення базових компонентів гарту дозволило сформулювати понят-тя «фізичний гарт» і розглядати його як складну систему, яку можна подати у вигляді структурно-логічної моделі.

Він є показником сформованості фізичної витривалості й духовної стійкості, що забезпечують духовне, морфологічне та функціональне вдосконалення організму на основі здобутих знань, умінь і навичок.

Таке розуміння фізичного гарту переорієнтовує сучасну систему фізичного виховання школярів із простого задоволення потреб організму в руховій діяльності на розвиток особистості в тісному взаємозв'язку: фізичне - духовне.

Виходячи з цього, фізичне загартування постає як процес формування певного світогляду, способу життя, включає діалектику тілесного й духов-ного, де розвиток тіла не є самоціллю, а підпорядкований духовним потребам людини.

Сучасна система фізичного виховання у своїй сутності повинна бути зорієнтована на фізичне й духовне вдосконалення особистості й полягає як у підвищенні рівня її фізичної підготовки, так і розширенні морально-вольових потенцій.

Здебільшого в працях педагогів минулого основним засобом форму-вання фізичного гарту виступали народні ігри і забави. Вони були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формувались як духовні, так і фізичні якості, а саме: стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість; розвивались сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість.

Зважаючи на це, розглянемо сутність народної гри та визначимо її розвивальні можливості.

Існують різні підходи до тлумачення поняття «гра». Перше - гра як підпорядковане сукупності правил, прийомів або побудоване на певних умовах заняття, що «є розвагою або розвагою та спортом одночасно»[9]. Друге - «емоційна цілеспрямована діяльність, яка характеризується різно-видністю цільових установок джерел і мотиваційних дій»[10]. Третє - «один із найпоширеніших засобів фізичного виховання, що забезпечує активну й ініціативну діяльність учнів» [10]. Четверте - «найдоступніший і природний метод активізації навчального процесу, який приносить задоволення, ство-рює добрий настрій, налагоджує контакт між педагогом і учнями» [12].

Інтегруючи зазначені підходи, гру можна визначити як специфічну діяльність дитини, спрямовану на задоволення її потреби у фізичній і соціальній активності, й ефективний фізкультурно-оздоровчий засіб.

Матеріали історико-етнографічних досліджень О. Вороная, В. Гнатюка, В. Грабовецького, М. Грушевського, М. Дерлиці, Г. Довженок, С. Килимни-ка, І. Крип'якевича, М. Миханька, В. Т. Скуратівського засвідчують, що народні ігри і забави дійшли до сьогодення з іграми-гаївками, які утверджувались у календарній обрядовості різних світоглядних періодів.

Стародавні ігри-розваги характеризуються поєднанням різних рухів, пантоміміки з піснями, емоційними переживаннями. Вони були створені не для веселощів. За твердженням С. Килимника, в їхній основі лежать духовні й фізичні зусилля, де «магічними способами - відповідними формулами, колективними словами-співами, ритмом, грою, танцями та хороводами наші пращурі спілкувалися з природою» [11, с.12].

Ігри-гаївки - це якраз глибоко прапрадідівський, самобутній, ні від кого не запозичений звичай формування особистості, де в глибинах внутрішнього життя національного духу «розкривають обидва кінці розвитку нації, душі і тіла, що губляться у протилежних добах: в минулій і майбутній, як якесь пророче заглиблення в минуле, щоб віднайти спокусу й сили творчого життя в майбутнім» [11, С.16].

І тому в умовах сьогодення, коли актуалізуються проблеми формування особистості на народних засадах, ігри-гаївки викликають інтерес як цінний засіб, що за своєю сутністю здатний забезпечити формування як фізичних, так і духовних якостей.

Про педагогічну їх доцільність у журналі «Учительське слово» за 1922 р. відзначалось, що гаївки «розвивають силу тіла, ублагороджують дух і ум, виробляють почуття краси та заправляють молодече покоління до то-вариського життя».

Особлива роль у практичному використанні ігор-гаївок, а також на-родних рухливих ігор і забав з музично-пісенним супроводом належить прикарпатським педагогам минулого. Зокрема, О. Суховерська (1922) наго-лошувала на тому, що дітям молодшого шкільного віку особливо «при-падають до вподоби ті забави й ігри, які побіч виконання рухів дають їм ще змогу багато співати й лепетати» [18, С.14]

Заслуговують на увагу рекомендації В. Верховинця щодо широкого вико-ристання народних ігор у процесі фізичного виховання школярів. Вони «дають дітям гімнастику, але не таку, яка розладнує їм нерви, а заспокоює, приносить все нові враження й непомітно, без відома дітей, розвиває в них не тільки силу фізичну, але єднає в собі виховання тіла, духу й розуму» [18, С. 16]

Отже, народні ігри та забави є цінним педагогічним засобом. Завдяки тому, що в їхньому змісті переплетені «воєдино високохудожні слова народної пісні, примовки, потішки з відповідними театралізованими сюжетами та імітаційними рухами...», вони здатні створити відповідні умови для соціалізації особистості.

П. Терлецький говорив, що розкритий за допомогою поетичного слова та імітаційних рухів світ, який «у змісті гри постає в іпостасях звірят, квітів, рослин, явищ природи, створює неповторний художній синтез світовідчувань і світосприймань, де все переплітається, взаємозв'язується, творить чарівний калейдоскоп, в якому діти вчаться пізнавати свій народ і себе серед народу» [20, С.128].

Положення про неабиякі розвивальні можливості народної гри як своєрідної рухово-музичної композиції потверджують результати сучасних психолого-педагогічних досліджень. Зокрема, встановлено позитивний зв'язок між емоційною насиченістю «фону» гри й виконанням фізичних вправ у музично-пісенному супроводі та швидкістю й глибиною формування рухових навичок. В основі цієї особливості лежать нейрофізілогічні механізми образної й моторної пам'яті дитини. Отже, її активізація спромож-на значно інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити його належну мотиваційну основу. Між рухом, словом, мімікою, жестом, пантомімікою, тобто системою зовнішньоекспресивних засобів, пізнавальною та емоційно-вольовою сферами особистості, за дослідженнями А.Запорожця, Є. Вільчковського, Г. Кислюк, М. Чистякова:, Л. Виготського та ін., існує тісний взаємозв'язок. Його широко використовують у системі психокорекційної роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку (у комплексі психогімнастичних вправ), а також з метою духовного вдосконалення особистості дитини.

Істотним моментом народної гри є також її мовна сторона - словесно-речитативний супровід (примовки, заклички тощо). Слово, на думку вчених, допомагає дитині краще усвідомити зміст виконуваної діяльності, оточуючого світу й самої себе, воно опосередковує рухові дії, спричинює перехід від «механічного копіювання до наслідування усвідомленого» [20], «відіграє вирішальну роль у формуванні складних рухових навичок» [20, С.128]

З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Вони розглядалися як засіб формування духовних і фізичних якостей, а саме: стриманості, кмітливості, наполегливості, організованості, розвитку сили, спритності, швидкості, витривалості та гнучкості.

Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, метання чи перенесення предметів тощо.

Вважаємо, що саме в рухливих народних іграх приховані великі можли-вості до самопізнання власних фізичних якостей, фізичного самовдосконалення.

У центрі теоретичної й практичної діяльності І. Боберського, О. Суховерської, В. Верховинця, С. Шацького лежить вивчення проблеми формування індивідуальних здібностей дітей. Виступаючи на III з'їзді працівників дошкільних закладів Полтавщини в 1921р., В. Верховинець говорив: «Гра є найбільша хвилина, котрої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та індивідуальних здібностей» [3, С.4]

Тут вона має можливість розвивати свою особистість, зберігати інди-відуальність. Створення дитиною ігрової ситуації та участь у ній впливає на її розум, спонукає до самовдосконалення на основі індивідуальних здібностей .

У народній педагогіці з поняттям «гра» поширене й «забава». Тра-диційно воно вживається у двох значеннях: заняття з метою розважитись, повеселитись; гра. Як бачимо, у першому випадку забава - це одна з форм активного відпочинку, другому - засіб фізичного виховання [17, С. 13].

Ми розглядаємо забаву як різновид народної рухливої гри з пісенно-речитативним супроводом, що не вимагає великих м'язових зусиль (з елементами імітаційних рухів, загальнорозвивальних вправ, танців тощо), здатної забезпечити активний відпочинок, відновити працездатність школярів у режимі навчального дня.

Вивчення та аналіз наукової історико-етнографічної та психолого-педагогічної літератури дозволили сформулювати визначення поняття «народна гра».

Народна гра - це освітньо-оздоровчий засіб соціалізації особистості, здатний інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити моти-ваційну основу для формування в діалектичному взаємозв'язку фізичних, духовних якостей та особистісну самореалізацію.

На основі аналізу історико-педагогічної літератури можна зробити вис-новок про те, що в народних іграх приховані великі потенційні освітні та оздоровчо-виховні можливості.

Отже, вважаємо доцільним ширше використовувати в навчально-виховному процесі дошкільнят народних ігор та забав, що є вагомим засобом розвитку духовних і фізичних сил, самопізнання та відпочинку, формування гарту в єдності його фізичної й духовної сторін.

1.2 Психофізіологічна характеристика розвитку дітей дошкільного віку

Після періоду гармонійного зростання у перші роки дошкільного дитинства дошкільників відбуваються якісні зміни у побудові тіла: воно набирає типово «шкільної форми», тобто мова іде про формування у цьому віці первісних форм, характерних для чоловічої і жіночої конституції. Радикальні зміни відбуваються і в центральній нервовій системі. Збільшується маса мозку, який на кінець шостого року досягає 1350 грам, що становить 90 % маси мозку дорослої людини. Розвиваються і його функції [5, С.7; 8, С.14; 23, С.27]. Це проявляється в тому, що значно зростають порівняно з попередніми стадіями розвитку дитини сила і роль гальмівних процесів, зокрема, удосконалюється умовне і диференційоване гальмування. Ускладнюється і сама структура аналітико-синтетичної діяльності. Так, утворення нових нервових зв'язків відбувається за безпосередньою участю другої сигнальної системи, тобто в обох сигнальних системах одночасно. Завдяки цьому розширюється сфера впливу на розвиток діяльності дитини словесних подразників або сигналів. Нервова система дітей шостого року життя дуже вразлива і тому для подальшого встановлення та закріплення врівноваженої взаємодії процесів збудження й гальмування потрібно подбати про раціональну зміну навантаження та спокою, напруження й розрядки в процесі організації життєдіяльності старших дошкільнят. Нормальний фізичний розвиток дитини має величезне значення для формування особистості. Однак психічний розвиток визначається не тільки ним, а здійснюється внаслідок активної взаємодії дитини з її найближчим соціальним середовищем. [15. С.31-33]

Соціальна ситуація розвитку дитини дошкільного віку суттєво змінюється порівняно з попередніми роками її життя. У зв'язку з необхідністю підготовки до шкільного навчання зростають вимоги до дитини - дошкільника з боку дорослих як до суб'єкта різних видів предметно-практичної діяльності і спілкування. У рамках кожної вікової групи утворюється «дитяча спільність» (механізм дії якої подібний до функціонування громадської думки), що активно формує оцінне ставлення дитини до себе. При цьому оцінне ставлення членів дитячої групи до окремої дитини може не збігатися з оцінним ставленням до неї дорослих [7].

Збагачення індивідуального й суспільного досвіду дитини в процесі гри та інших видів діяльності, засвоєння нею під впливом цілеспрямованої педагогічної роботи правил і норм співжиття у колективі, загальнолюдських моральних цінностей як регуляторів соціальне належної поведінки призводить наприкінці старшого дошкільного віку до ґрунтовних якісних змін у психіці дітей. Якщо дитина розвивається нормально, то зміни у її психіці стають передумовами формування шкільної зрілості.

Найбільш суттєві зміни, які охоплюють різні психічні сфери дітей дошкільного віку - пізнавальну, вольову, емоційну - свідчать про те, що цей вік є переломним, багатим на такі новоутворення, які забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання [23, С.32].

Коротка характеристика цих змін:

1. На 5-6 році життя дитини є уже достатньо усталеними і функціонально дієвими такі «внутрішні інстанції» підростаючої особистості, як її образ «Я», самооцінка, самолюбство, рівень домагань та інш., які опосередковують будь-які види активності дитини й дають змогу їй діяти самостійно - від імені власного «Я». Поява цих інстанцій як регуляторів діяльності і поведінки є свідченням диференціації внутрішнього і зовнішнього боку особистості дитини і розвитку у неї здатності діяти довільно, згідно з поставленою метою.

2. З названими фундаментальними новоутвореннями особистості дошкільника органічно пов'язана його установка, на досягнення бажаного результату в різних видах діяльності. Бажаний результат - це той, який відповідає рівню домагань дитини. Діяльність дошкільників дедалі більше спонукається не окремими, ізольованими від інших мотивами, що не пов'язані одне з одним або навіть вступають між собою у конфлікт, а певною системою мотивів, де провідні, найбільш значущі для досягнення успіху в діяльності, набувають провідного значення і підкоряють собі більш часткові, ситуативні мотиви, які гальмують процес досягнення результату. Завдяки цьому й розривається здатність дитини до морального вибору, що дає змогу їй діяти свідомо, самостійно, відповідно до суспільне значущих вимог.

3. На основі зазначених змін формується довільність поведінки і нове ставлення дитини до себе, до своїх можливостей та вчинків. Оволодіння вмінням керувати собою, регулювати власні наміри, дії та вчинки виділяється як окреме завдання. Дитина вже більш-менш реально оцінює свої можливості щодо здійснення того чи іншого завдання: «можу», «не можу», «це у мене не вийде» та інш. Створюється відповідний грунт для усвідомлення дитиною своїх особистих властивостей, які формуються у неї в процесі різних видів діяльності і спілкування під впливом оцінного ставлення оточуючих [15, С.32].

4. Розвиток взаємин дитини з дорослими та однолітками піднімається (порівняно з молодшим шкільним віком) на якісно новий ступінь. У процесі комунікативної діяльності дошкільнят формується одна з найспецифічніших людських властивостей - здатність до рефлексії. Ця здатність полягає в тому, що дитина починає оцінювати себе з точки зору інших людей, вона навчається ніби з боку аналізувати свої дії, приймати рішення, враховуючи при цьому можливу реакцію на її дії партнерів по спілкуванню. Із здатністю до рефлексії пов'язане і таке новоутворення старшого дошкільного віку, як антиципація, тобто передбачення можливих дій та оцінок збоку інших, упередження тієї чи іншої ситуації.

5. Описані новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів - сприймання, пам'яті, уяви, мислення та інш. Ці процеси у старшому дошкільному віці набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Так, істотним показником зрушень у розвитку психічних процесів дитини старшого дошкільного віку є виникнення у неї первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже здатна підпорядковувати свою увагу вимогам вихователя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю, її сприймання предметів та явищ формується як відносно самостійний процес (у ранньому дитинстві, як відомо, сприймання невіддільне від діяльності дитини з предметами). Старші дошкільнята виявляють риси більш стійкого і цілеспрямованого сприймання, ніж діти молодшого дошкільного віку. У їхнє сприймання дедалі більше включаються другосигнальні зв'язки, які надають йому узагальнюючого характеру, тобто сприймання старших дошкільнят стає категоріальними [15, С.33].

Діти цього віку здатні вже до вибіркового й усвідомленого запам'ятовування. Отже, їхня пам'ять набуває якісно нових особливостей. Серед них найголовніша - це довільність процесів запам'ятовування та відтворення. З цією особливістю органічно пов'язані і такі, як більша міцність пам'яті та її досить широкий обсяг, який значно збільшується під кінець дошкільного віку завдяки нагромадженню дитиною життєвого досвіду.

Істотні зміни відбуваються у розвитку мислення старшого дошкільника. Воно підноситься на новий ступінь розвитку. Це виявляється не тільки в умінні оперувати уявленнями, а й у збагаченні змісту цих уявлень. Мислення дитини відокремлюється від сприймання і водночас від практичної дії та стає відносно самостійним процесом. Залишаючись ще переважно наочно-образним, воно поступово робиться словесним. Формування форм словесного (вербального) мислення є надзвичайно важливим у тому відношенні, що дитина готується до засвоєння розумових дій, характерних для шкільного навчання.

У нерозривному зв'язку з розвитком мислення дитини здійснюється і її мовний розвиток. На кінець шостого року діти загалом засвоюють систему рідної мови. Формування нових взаємин з оточуючими - дорослими і однолітками, а також опанування, нових видів діяльності веде до збагачення форм і функцій усного мовлення дитини. На цій основі здійснюється перехід від діалогічних форм мовлення до розгорнутих висловлювань, які нерідко набувають форми монологу. Центральною ланкою у розвитку зв'язної мови є збагачення функцій внутрішнього мовлення. Внутрішнє мовлення починає функціонувати тоді, коли у дитини в умовах її практичної діяльності виникає проблемна ситуація, яку дитині треба осмислити. В цих випадках внутрішнє мовлення виконує функції планування, угадування, обмірковування з самим собою того, що треба зробити. Отже, опанування у старшому, дошкільному віці зв'язної і виразної мови, засвоєння її граматичних структур, а також розвиток функцій внутрішнього мовлення виступають основними передумовами засвоєння писемної мови [5, С.119-120]

Невіддільною від розвитку мислення і мови є уява дошкільнят. Уява зароджується у надрах уявлень дитини про навколишню діяльність. У молодших дошкільнят уява ще не скеровується спеціальною метою уявити ті чи інші предмети, явища, події. Старші дошкільнята здатні вже керувати процесом фантазування для досягнення певної мети. Завдяки цьому можна говорити про розвиток у старшому дошкільному віці не лише репродуктивної уваги, а й про зародження творчих форм уяви. У зв'язку з формуванням внутрішнього світу дитини, її образу «Я», самооцінки та інших новоутворень з'являється також особливий вид уяви - мрія, що знаходить свій вияв у створенні образів бажаного для дитини майбутнього.

Психічні процеси не тільки виявляються, але й формуються у різних специфічно дитячих видах діяльності. Провідною діяльністю залишається гра. Зміст її дедалі більш інтелектуальний, відповідає рівню розумового розвитку старших дошкільнят. У цьому змісті відображаються суспільні події, що їх починають усвідомлювати діти, етичні правила, якими регулюються взаємини між людьми, різні фантастичні сюжети. Змінюється і мотивація ігор. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба в порівнянні себе в якомусь відношенні з однолітками, у співробітництві з ними, самооцінка та інш. [4, С.5].

Завдяки включенню старших дошкільнят у різні види діяльності відповідно до їхніх схильностей та інтересів досягається не тільки значний виховний ефект, а й створюються позитивні передумови для розвитку здібностей підростаючої особистості - як загальних, так і спеціальних.

1.3 Класифікація ігрового матеріалу

Аналіз науково-методичної літератури [6; 7; 8; 11; 13], наукових досліджень Вальчинського А.Ф., Воробей Г.В., Мудирка С.Б та ін. переконливо доводять, що на сьогоднішній день існує різноманітна педагогічна класифікація ігор, відібраних для дітей дошкільного віку за різними ознаками. Так за змістом вони поділяються на народні та рухливі з елементами спортивних ігор. Остання група ігор не має в дошкільній літературі єдиної класифікаційної назви: елементи спортивних ігор; ігри спортивного типу; ігри з елементами спорту; ігри з елементами спортивних ігор; ігри спортивного характеру.

Однак перераховані назви не змінюють суті цих ігор: кожна дана група включає лише окремі елементи спортивних ігор. В цих іграх враховуються перш за все вікові особливості дошкільнят, тому відбираються лише доступні їм прості, але справжні (дійсні) елементи техніки рухів, правил, організації гри.

Дані ігри, звичайно, не можуть викликати у дітей таку ж степінь фізичного і психічного навантаження, як у дорослого. Крім того, вони виховують у дітей цілеспрямованість дій, наполегливість, дисципліну, почуття відповідальності і товариськості, любов до спорту, формують правильні елементи техніки рухів.

До рухливих ігор відносяться сюжетні і несюжетні. До ігор з елементами спортивних ігор - бадмінтон, городки, баскетбол, настільний теніс, футбол, хокей та ін.

Сюжетні рухливі ігри відображають в умовній формі життєвий чи казковий епізод. Дітей захоплюють ігрові образи, в які вони творчо перевтілюються (птахи і автомобіль, пілоти, вовк, гуси, тощо) [10, С. 7-10].

Несюжетні рухливі ігри містять в собі цікаві для дітей рухові завдання, вирішення яких сприяє досягненню зрозумілої їм мети. Вони, в свою чергу, поділяються на ігри типу перебіжок, ловів тощо; ігри з елементами змагання («Хто перший», «Чия ланка швидше», «Хто швидше до свого прапорця» тощо); нескладні ігри - естафети («Хто швидше передасть м'яч»); ігри з предметами (м'ячі, обручі, скакалки, кеглі тощо); ігри, які розрізняються за їх руховим змістом (з елементами бігу, рівноваги, повзання і лазання, кидання та ловіння предметів, стрибків, та ігри на орієнтування в просторі).

Ігри з елементами спортивних ігор. Дані досліджень і практиків показали, що в старших групах дитячого садка можливе проведення ігор з елементами спортивних ігор. Вони використовуються тоді, коли діти вже самостійно організовують рухливі ігри.

Ігри з елементами спортивних ігор вимагають більшої, ніж в рухливих іграх, зібраності, організованості, спостережливості, визначеної, доступної дітям, техніки рухів, швидкої рухової реакції.

Об'єднуючими ознаками тих чи інших ігор є сукупність оздоровчих, освітніх і виховних завдань; емоційне піднесення, викликане наявністю в іграх елементів несподіванки та змагання і, звичайно, можливість удосконалення рухів. Однак, якщо в рухливих іграх діти використовують різноманітні дії, проявляючи при цьому творчу ініціативу, то в іграх з елементами спортивних ігор існує деяке обмеження дій, визначене специфікою і точністю техніки рухових дій даної гри. В складі команд є певне число учасників, розподілених за обов'язками, тривалість гри обмежена за часом, правила визначають точність рухових дій. Умови проведення ігор вимагають підготовленого місця, розмітки майданчика, відповідного обладнання, інвентарю.

В зазначених іграх діти оволодівають правильними навичками, які відповідають загальним вимогами техніки спортивних ігор, що виключає перенавчання в подальшому, і дуже важливо для підготовки до школи.

В Програмі виховання дітей дошкільного віку - „Малятко" і в існуючих посібниках з рухливих ігор в основу класифікації закладено ознаки переважаючого виду рухів (біг чи стрибки, метання, кидання та ін.) [13; 15; 18; 20].

При підборі рухливих ігор з кожного виду основних рухів дотримуються послідовності між віковими групами. Це допомагає вихователю планувати ігри у зв'язку з формуванням у дітей визначених рухових навичок.

В посібнику Є.С.Вільчковського «Рухливі ігри в дитячому садку», ігри поділені за характером моторної щільності, що викликає у дітей різну степінь м'язових напружень: на ігри з великою, середньою рухливістю і малорухливі ігри. В змісті кожної гри розкрито її організацію та основні правила, сформульовано мету. Така класифікація полегшує підбір ігор для вдосконалення різних видів основних рухів, допомагає у вихованні певних моральних і вольових якостей.

РОЗДІЛ ІІ. Організаційно-методичні засади використання народних рухливих ігор

2.1 Організація та методика проведення народних рухливих ігор

Наші спостереження свідчать про те, що широке застосування українських рухливих ігор на заняттях з фізичної культури й під час прогулянок сприяє активізації рухового розвитку дітей, підвищує їхній інтерес до виконання різноманітних вправ.

Таким чином, втілення у практику дошкільного виховання українських рухливих ігор сприятиме ознайомленню дітей з обряди і традиціями, побутом, природними явищами та національною культурою нашого народу.

В основу сюжетних рухливих ігор покладається життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, їхній побут, поведінка тварин і птахів). Діти під час гри відтворюють рухи, які характерні для того чи іншого образу (зайчик ховається від вовка» котик ловить мишей та ін.). Більшість сюжетних ігор - колективні, кожна дитина привчається погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, а діяти у відповідності з правилами гри.

В інших сюжетних іграх можна виразно розповісти про зміст гри, дати дітям можливість прослухати слова, які промовляють учасники гри, а потім перейти до розподілу ролей.

Не сюжетна гра пояснюється коротко та емоційно. Вихователь дає дітям уявлення про її зміст, послідовність ігрових дій, розміщення гравців та ігрового інвентарю, правила гри. З метою з'ясування розуміння дітьми правил гри доцільно задавати їм одне-два уточнюючих запитання.

Якщо рухливу гру проводити а музичним супроводом, необхідно перед її початком дати дітям можливість прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли її зміст. При цьому звертають їхню увагу на характер твору та на яскраві засоби музичної виразності, що відбиваються у рухах.

Народна рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх вдосконаленню. Радіючи музиці та відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає піднесення, стає більш життєрадісною.

Під час гри вихователь дає вказівки дітям, які порушують правила або допускають помилки. Зауваження слід робити, не зупиняючи дітей.

Гру зупиняють лише тоді, коли більшість її учасників допускає грубі помилки й їм необхідно додатково пояснити які-небудь положення правил.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомились, потрібно своєчасно припинити гру або зменшити інтенсивність рухів.

Для регулювання фізичного навантаження у грі використовують різні методичні прийоми: збільшення або зменшення тривалості гри, кількості повторень усієї гри або окремих її етапів, скорочення або збільшення дистанції для бігу дітей і ускладнення правил гри, уточнення правил і аналіз помилок.

Тривалість гри залежить від її педагогічних завдань, які ставить вихователь, і умов, в яких вона проведена (прогулянка, заняття), віку дітей та їх кількості. Закінчувати гру потрібно тоді, коли діти отримають належне фізичне навантаження. Кількість повторень гри під час занять з фізичної культури 3-4 рази, на прогулянках 4-6 разів.

Дуже важливо регулювати фізичне навантаження в рухливих іграх узимку та восени, коли теплий одяг сковує рухи. Тому потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і занадто не втомлювались. Загальна тривалість рухливої гри у старших дошкільників становить 6-12 хвилин.

Для дітей 5-6 років велике значення має підбиття підсумків гри та об'єктивне визначення переможців у командних іграх. Вихователь допомагає дітям усвідомлювати важливість рухових дій відповідно до правил даної гри для досягнення позитивного результату. Значними порушеннями вважаються такі, які можуть істотно позначитися на ході та результатах гри (грубощі, навмисна затримка гравця-суперника тощо).

Об'єктивна оцінка поведінки дитини під час гри важлива для ви ховання позитивних моральних і вольових якостей, тому потрібно чітко аргументувати своє ставлення до тих чи інших вчинків дітей, переконувати у правильності оцінки. Це попереджує негативні вияви у поведінці дітей, знижує занадто емоційну збудженість, виключає бажання деяких а них отримати перемогу нечесно.

2.2 Діагностика впливу народного та рухливого матеріалу на стан фізичного виховання дітей

З огляду на важливість використання традицій народних рухливих ігор в дошкільному віці було проведено соціологічне дослідження з метою визначення застосування народних рухливих ігор в системі дошкільного фізичного виховання.

У заняттях з дітьми молодшої вікової групи 50 % респондентів обмежуються використанням 2-3 ігор. У решти опитуваних цей показник не перевищує 5-6-ти. Дещо кращі показники у середній та старшій вікових

групах, у заняттях з якими майже 50 % респондентів використовує в середньому 5-6 ігор, 20 % - 7-10 ігор і лише третина обмежується використанням 2-3 ігор.

Найбільш широкий спектр українських народних рухливих ігор, запропонований респондентами для розвитку фізичних якостей та рухових вмінь і навичок у дітей - всього близько 60-ти. На підставі їхніх відповідей цей перелік умовно можна поділити на ігри „цілеспрямованого" та універсального впливу на рухові функції у дітей.

З них, на думку опитуваних, 22 гри переважно сприяють розвитку фізичних якостей, 5 з них найбільш популярні: «Сонечко і дощик», «Струмочок», «Вийди, вийди, сонечко», «Сірий кіт», «Горобці та автомобіль». 18 ігор доцільно використовувати для розвитку рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них: «Третій зайвий», «Квач», «Вудочка», «Грицю, Грицю в рукавицю», «Бочечка» та інш.

Біля 20 ігор, на думку респондентів однаково сприяють розвиткові фізичних якостей та формуванню рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них: «У ведмедя у бору», «Хто швидше», «Кіт і миші», «Подоляночка», «Диби-диби» та інш.

Формуванню почуття ритму у дітей сприяють ігри із словесним та пісенним супроводом. Всього респондентами запропоновано 27 народних ігор, 93 з них - з умовно «цілеспрямованим» впливом на розвиток почуття ритму. Це такі як: «Чув дзвін», «Совонька», «Кривий танець», «Дрібу-дрібушечки», «Ходить гарбуз по городу».

Для розвитку у дітей мови, уваги, мислення ними запропоновано 36 народних ігор. З них 17 з умовно «цілеспрямованим» впливом: «Оса», «У річку, гоп», «Соловейку, сватку, сватку», «Сторони світу», «Мовчанка» та інш.

Позитивно впливають на засвоєння національних звичаїв та традицій такі народні ігри: «Подоляночка», «А ми просо сіяли, сіяли», «Царівна», «Ой ягіл, ягілочка».

Згідно з результатами опитування, репертуар народних рухливих ігор, у які діти грають на дозвіллі самостійно, як правило, практично не відрізняється від того, що використовує вихователь в організованих формах занять.

Арсенал науково-методичного забезпечення респондентів з питань використання українських народних рухливих ігор налічує неповний десяток збірок народних ігор та методичних посібників. Серед них найбільш відомі «Весняночка» за редакцією В.Верховинця, «Горіхова скриня», цілий ряд методичних розробок і, особливо, періодичне видання «Дошкільне виховання» і, звичайно, навчально-методичне видання Є.Приступи, О.Смілаковського та М.Лук'яненченка «Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика» тощо.

О. Богинич, доцент кафедри дошкільної педагогіки НПУ ім. М.Драгоманова, працюючи над питанням використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі та вдосконалення відповідних розділів програми «Українське довкілля», пропонує ігри, які доцільно використовувати в роботі з дошкільнятами.

Насамперед, це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». В давні часи такі ігри проводилися в певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувалися піснями й хороводами. Деякі з них починалися магічними зверненнями-заклинаннями до сил природи, птахів.

У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, рибальство): «Гуси», «Нема пана вдома», «Коваль».

Ігри-ловітки («Піжмурки», «Лапта», «Квач») - безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу.

Серед народних ігор можна також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер: стрибки на одній нозі (іншу тримає товариш), закидання м'ячів у рухому ціль, перетягування канату, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами - «Бій півнів», «Перетягування буку», «Пес», ігри комічного характеру - «Ледачій Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру тощо.

Народні ігри можна поділити також на сюжетні й безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження), ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так, А.Цьось, поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками й промовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо).

Обдумуючи, які б ігри запропонувати дітям, слід враховувати природні умови, скажімо, гуляючи у лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок», «Подоляночку»; біля водойми - у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку, гоп»; у лісі - у «Грибок», «Горішок» тощо.

Сезонно-обрядові ігри приурочуються до календарних свят. Так, напередодні Івана Купала можна розучити з малятами народну гру «Горю-дуб»; перед Благовіщенням - «Перепілочку», «Кривий танець; на свято Стрітення - «Горобейка», «Ой летіла зозуленька»; на Новий Рік чи Різдво - гру «Калита» тощо.

Перш ніж запропонувати дошкільнятам певну народну гру, варто ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину.

Ось, скажімо, як можна ознайомити малят з давньою традицією святкування Івана Купала.

Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопці в парах з дівчатами перестрибували через нього. Вважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. З давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого і наділяє силою та здоров'ям. Саме тому цей обряд проводили перед жнивами.

Дітям дуже цікаво дізнатися також про те, що стрибала через вогонь лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все ж таки когось жалила, то це було на користь.

Можна розповідати малятам про символіку вінкоплетіння: пояснити значення квітів і кольорів стрічок.

Цікаво буде їм ознайомитися і з історією гри „Кривий танець". Ось одна з її версій.

Гра виникла дуже давно, в ті часи, коли на нашу Вкраїну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатися ворога і в разі небезпеки заплутували свої сліди, щоб чужинці по ним не потрапили в село. В танку імітується саме такий рух - по кривій. Діти водили „кривий" хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставилися до цього свята, коли „Бог благословляє всі рослини". Тому працювати в цей день вважалося великим гріхом. Існувало повір'я, що на Благовіщення навіть птах не в'є собі гнізда. А на свято вранці діти виходили в поле до бузьків (лелек), показували йому свячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам - жита купу».

Таку інформацію вихователь може дібрати до кожної гри, а також підшукати уривки оповідань, народних казок, влучні загадки та прислів'я. Наприклад, ось яку загадку доречно запропонувати перед грою «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться» (Коза). Перед проведенням гри можна заспівати народних пісеньок, наприклад, перед грою «Сірий кіт» - коломийку про котика, а перед грою „зайчик сіренький" - пісеньку про зайчика.

Дітям буде цікаво ознайомитися також з традиційними атрибутами народних ігор, які використовувалися в давнину. Так, варто розповісти малятам, що м'яч колись робили з бичачої вовни, яку скочували між долонями, а щоб м'яч був пружніший, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяний, і гралися ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важким. А спеціально для малят вовну скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'який і називався ремінний. Замість вовни використовували також пір'я, пух, волоски очерету.

В публікаціях А.Цьося розповідається про спеціальні атрибути для українських народних ігор. Окрім того, він дає поради щодо їх виготовлення і рекомендує використовувати в народних іграх ще й ось такі суто народні атрибути:

- гилку - дерев'яну палицю для відбивання м'яча (для дошкільнят можна зробити дощечку 80x10 см);

- скраклі - круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см;

- ходулі;

- цурку - дерев'яну паличку, загострену з обох кінців, завдовжки 20-30 см;

- швигалку - гнучку лозину близько 1 см завширшки і 1 м завдовжки.

У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Так, для гри «Шкандибки» пристосовували короткий ціпок, який міг торкатися землі обома кінцями, а в грі «Перевезти бабусю» використовували камінець або черепок, що, майстерно підкинутий, підстрибував над водою (скільки разів підстрибнув камінець - стільки разів перевіз бабусю).

З малими формами фольклору можна ознайомлювати дітей перед початком ігор, а можна розучувати їх і безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам'ятовуються. (В додатку А - добірка народних закличок, лічилок, промовок і мирилок, які можна використовувати під час дитячих ігор і розваг).

Для підведення підсумку гри можна використовувати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружньо - не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок може справити на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор: спонтанні (виникають стихійно чи як наслідування дій дорослих) та розважальні (ігри з готовими правилами, які створювалися і змінювалися народом упродовж століть). Тож і у своїй практичній роботі з дошкільнятами педагог може творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх відповідно до ситуації за власним бажанням дітей.

Майстерність вихователя та чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не лише виховний, а й пізнавальний і оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим і яскравим.

2.3 Методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей

Аналіз літературних джерел доводить, що виховне значення народних рухливих ігор забезпечується цілеспрямованим керівництвом педагога, яке в свою чергу визначається вільним володінням ігровим матеріалом, використанням різноманітної методики, яка викликає у дітей емоційний підйом.

Підбір і планування народних рухливих ігор здійснюється у відповідності з програмою «Малятко». При цьому обов'язково враховуються умови роботи в даній віковій групі дітей: загальний рівень фізичного і розумового розвитку дітей, рівень розвитку їхніх рухових вмінь, стан здоров'я кожної дитини; період року, особливості режиму дня, місце проведення гри, а також інтерес дітей.

У відповідності з вимогами програми, народні рухливі ігри поступово ускладнюються з урахуванням зростаючої свідомості дітей, накопичення ними рухового досвіду, поступової, цілеспрямованої підготовки до школи. [4; 5]

При підборі і плануванні ігор народного ігрового матеріалу врахувати те, що кожна дитина повинна володіти руховими навичками, що входять в зміст гри. В протилежному випадку невдачі викликають у дитини негативні емоції і невпевненість в собі.

Визначаючи гру, слід урахувати її місце в режимі дня і дотримуватись певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, улітку й восени, до сніданку краще проводити народні ігри гайкового характеру малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групами, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються народні ігри великої рухливості (ігри з елементами бігу, стрибків, метання тощо). Вони включаються в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді - особливо в молодших групах - вивчають нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього. проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує підбір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом). Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним і нічним сном (у цілодобових групах) проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.