Важковиховуваність як соціально-педагогічне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. важковиховуваність як соціально-педагогічне явище

1.1 Передумови і причини виникнення важковиховуваних підлітків

1.2 Індивідуальні й типологічні особливості важковиховуваних підлітків

РОЗДІЛ ІІ. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В НАПРЯМІ АДАПТАЦІЇ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ПІДЛІТКІВ

2.1 Адаптація як форма пристосування дитини до оточуючого середовища

2.2 Діагностика важковиховуваності підлітків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

На сучасному етапі інтенсивного будівництва української правової держави, в умовах різкого політичного “розкріпачення”, економічної нестабільності, відбувається переписування основних моральних, духовних цінностей та поглядів у різних сферах громадської думки. Внаслідок несформованості основних життєвих цінностей та хисткості етичних принципів, найбільш вразливими є підлітки. Саме вони найчастіше сприймають і засвоюють негативні тенденції поведінки.

Нерідко підлітки проявляють бездуховність, аполітичність, відсутність почуття відповідальності за свою поведінку, втрачають інтерес до навчання, знань. У вчинках таких неповнолітніх проявляються жорстокість, безсердечність і агресивність.

Вже в підлітковому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми неблагополуччя у формуванні особистості, констатувати появу "важких", агресивних дітей, які за відсутності відповідної соціально-педагогічної роботи, поступово перетворюються на правопорушників, злочинців. За даними МВС кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою, ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих - 90 злочинів. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією, є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві.

Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх привертає увагу вчених, які ретельно вивчають її природу (К. Булгакова, Н.Єгонська, І.Звєрєва, А. Капська, І. Кирилюк, Г. Лактіонова, В. Сорчинська, В. Шахрай, А. Шевченко, О. Шинкаренко та інші.). Особливості шкільної адаптації важковиховуваних підлітків вивчали С. Максименко, К. Максименко, О. Главник, О.А. Головко, Б.М. Головко.

Важковиховуваність, педагогічна занедбаність підлітків в наш час стала звичним явищем. Тому корекція цих явищ, реабілітація неповнолітніх злочинців є першочерговим завданням педагогів, соціальних працівників, психологів.

Для педагогів і всіх, хто працює з дітьми, дуже важливим є знання причин важковиховуваності під-літків, вміння своєчасно вплинути на дитину, здійснити профілактичну або корекційну роботу, що допоможе не тільки значно поліпшити взаємовідносини між учнями та їхніми однолітками, учнями і педагогами, учня-ми та їхніми батьками, педагогами та батьками, а й зни-зити чисельність правопорушень, які здійснюються на ос-нові агресивності та емоційної неврівноваженості.

Об'єкт: важковиховувані підлітки.

Предмет: особливості адаптації важковиховуваних підлітків до шкільного середовища.

Мета дослідження: вивчити психологічні особливості важковиховуваних підлітків.

Завдання дослідження:

охарактеризувати особливості важковиховуваних підлітків;

висвітлити соціально-педагогічний аспект адаптації підлітків;

провести діагностичну роботу з підлітками схильними до важковиховуваності.

Наукова новизна та теоретичне значення полягають в комплексному аналізі проблем адаптації важковиховуваних підлітків до шкільного середовища.

Під час написання роботи використовувалися такі методи дослідження:

для збору необхідного теоретичного матеріалу використовувалися загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння;

для дослідження важковиховуваності підлітків використовувалися психологічні (тестування) та соціологічні методи дослідження (спостереження та документація);

Курсова робота включає в себе два розділи, теоретичний і практичний, які складаються з чотирьох підрозділів. Є також вступ і висновок, список використаної літератури і графічних додатків. Загальна кількість сторінок курсової роботи - .



РОЗДІЛ І. ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Передумови і причини виникнення важковиховуваних підлітків

Діти та молодь у сучасних умовах є найменш захищеною групою, про що свідчить високий рівень дитячої та молодіжної злочинності, наркоманії та алкоголізму, особливо серед неповнолітніх. В органи внутрішніх справ нинішнього року доставлено близько 6 тис. безпритульних дітей і бродяг. Також гострою залишається програма боротьби із залученням дітей у порно-бізнес, проституцію і продаж у сексуальне рабство. За такими фактами міліція порушила понад 220 кримінальних справ [26]. Небажання здобути інформацію веде до переоцінки ідеалів, що часто призводить до нерозважливої участі молоді в ризикових ситуаціях. Ризикова поведінка має руйнівні наслідки: згубний вплив на здоров'я молоді шкідливих звичок; зростання злочинності, насильства і корупції; виснаження людських, природних і фінансових ресурсів, що могли б бути використані для соціально-економічного розвитку суспільства і держави; руйнування сімей; ослаблення політичної, культурної, соціальної, економічної структур.

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей від 10-11 до 14-15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки та не потребують спеціального режиму і особливих умов виховання. [6; с. 7]. Важковиховувані підлітки, переживаючи критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечувала нормальний хід їхнього виховання і навчання. Педагогічний словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів та соціальних ролей” [11; 152].

Важковиховуваність, зазвичай, розуміється саме як несприйнятливість до виховання, соціального досвіду. Однак, помилково було б розглядати важковиховуваність лише з точки зору реагування учня на виховні впливи. Важким підліток може бути, перш за все, для самого себе, проблемними сприймаються ним форми взаємодії з вчителями, нестерпними стосунки з ровесниками, нерозуміння себе, сенсу життя. Тому слід розрізняти поняття «важковиховний» - той, хто протидіє впливу вчителя, якого важко виховувати і «важкий» - який переживає особисті труднощі, переобтяжений внутрішніми складними проблемами [6; с. 7].

Капська А. розглядає такі ознаки змісту поняття важковиховувані діти:

відхиленням від норми поведінки;

порушення поведінки таких дітей важко підда-ються виправленню;

діти потребують індивідуального підходу з боку вихователя та уваги од-нолітків [10;с. 125].

Такі ознаки, в основному, проявляються у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні кори-тися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немо-тивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас проблемний підліток володіє підвище-ною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знахо-дять соціально корисної реалізації.

Капська А. виокремлює 5 груп причин, які спричиняють ризиковану поведінку в молодіжному середовищі:

1) біологія, генетика. Факторами ризику є алкоголізм, тютюнопаління та наркоманія в сім'ї;

2) соціальне середовище. Факторами ризику є матеріальна нерівність, можливості для порушення закону, жебрацтво;

3) оточуючі та їхня поведінка. Фактори ризику: моделі девіантної поведінки оточуючих, несприйняття норм, які встановлюють та яких дотримуються батьки, друзі, однолітки;

4) особистість. Фактори ризику: низька самооцінка, схильність до ризику, особливості характеру, низький рівень усвідомлення, інфантилізм, відсутність чи неусвідомлення життєвої перспективи;

5) актуальна поведінка особистості. Факторами ризику є вживання ал-коголю чи наркотиків, нерегулярне відвідування школи, низька шкільна успішність, конфлікт чи проблемні відносини з батьками, вчителями та одно-класниками [10; с. 132].

Вивчивши наукову літературу, ми визначили, різноманітні чинники, які впливають на появу важковиховуваних дітей. Їх можна розділяти на дві великі групи:

психо-біологічні причини;

соціальні причини.

До психо-біологічних причин відносяться умови, пов'язані з індивіду-ально-психологічними особливостями розвитку дітей підлітко-вого віку. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у підлітковому віці. Певна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють ризикову поведінку. На основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури про підлітковий вік до вікових психофізіологіч-них передумов ризикової та асоціальної поведінки можна віднести такі явища в організмі, психіці і взаємосто-сунках підлітка [8; с. 50]:

прискорення і нерівномірний розвиток організму підлітка у період статевого дозрівання; нерівномірність розвитку серцево-судинної і клітково-м'язової систем. Ус-кладнюється фізичне і психічне самопочуття підлітка, «гормональна буря», викликана підвищеною активністю ендокринної системи в період статевого дозрівання і про-являється у посиленій збудливості, емоційній нестійкості, неадекватних емоційних реакціях, непередбачених на-строях;

зміни в характері взаємовідносин з дорослими відоб-ражаються у підвищеній конфліктності підлітків, що у свою чергу пояснюється новоутвореннями підліткового віку: «почуття дорослості», вивільнення від впливу дорос-лих, яке породжує «конфлікт моралей»;

зміни в характері взаємовідносин з ровесниками як представниками своєї так і протилежної статі, що обумовлено, по-перше, активним формуванням потреби спілкування з ровесниками. Ця потреба загострює прагнення до само-ствердження, що за певних несприятливих умов може проявлятися в різних спотворених формах асоціальної пове-дінки. По-друге, на взаємовідносини впливає статеве дозрі-вання, яке відбувається в підлітковому віці, що викликає досить серйозні проблеми у сфері взаємостосунків різних статей. Це також може бути поштовхом до асоціальної пове-дінки у сфері сексуального життя;

у соціальному плані підліток залишається школярем але з 4 по 8-9 класи спостерігається мотиваційний вакуум, тобто старі мотиви молодшого школяра зруйновані, а нових, заснованих на професій-ному інтересі, ще немає;

якісні і кількісні зміни відбуваються в інтелектуальній сфері, тоб-то з'являється здатність виконувати раніше недоступні розумові опе-рації. Розвиток інтелектуальної сфери впливає на розвиток інших сторін психіки дитини. Відбувається переплетіння схильності до мі-ркування та особливої емоційності, вразливості.

Cпостереження свідчать, що не завжди спад-ковість є основною причиною аномальної поведінки. Проте ігнорувати її у розвитку особистості теж не можна. Саме вона може бути вихідною передумовою, відправним момен-том для психологічного розвитку особистості. Безумовно, що цей розвиток значною мірою залежить від того, в які соціальні умови попадає дитина: сприятливі чи несприят-ливі.

Водночас, соціально-психологічні дослідження показу-ють, що у 44,4% [9; с. 71] неповнолітніх правопорушників спо-стерігаються різноманітні психічні аномалії.

Однією з передумов появи ризикової поведінки є така пси-хологічна особливість, як відставання у плані розумового роз-витку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ус-кладненнями вродженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявляти себе через систему міжособистісних взаємин підлітка в дитячому колективі.

Всі названі передумови переплітаються, доповню-ючи одна одну, утворюють цілий комплекс причин, які по-роджують ризикову поведінку.

Також на формування в дітей асоціальної поведінки можуть впливати фази психічного дозрівання підлітків:

негативна фаза;

позитивна фаза [9; с. 73].

Негативна фаза характеризується зовні негативними харак-терологічними зрушеннями, великою дисгармонією, особливо в сфері емоцій. Підвищений інтерес до своєї зовнішності обумовлює чуттєву ре-акцію на її оцінку іншими. Виникають переживання, нерідко конф-ліктні, пов'язані з пробудженням сексуального потягу.

У цій фазі підліток відрізняється підвищеною сугестивністю до сти-лю поводження зовні ефектних, нерідко випадкових авторитетів і різко протистоїть авторитету батьків, вчителів і інших дорослих. Бажання самоствердження у цій фазі є частою причиною виникнення асоціальних дій підлітка. Тому вершина кривої, що відображає ризикову поведінку і схильність до криміногенних вчинків, збігається з негативною фа-зою пубертата.

Позитивна фаза нами не розглядається, оскільки вона не впливає на розвиток ризикової поведінки.

До соціальних причин можна віднести:

сім'ю;

шкільний колектив;

колектив ровесників, коло друзів;

засоби масової інфор-мації;

вулицю.

Сім'я повинна розглядатися як фактор, який виз-начає психофізичну повноцінність чи недостатність дити-ни, яка значною мірою може відбиватися на її навчанні і вихованні. Неблагополучна сім'я може справляти безпосе-редній руйнівний вплив на формування особистості, пере-шкоджати її нормальному розвитку.

Ми взяли за основу класифікацію неблагополучних сімей за А. Капською [10; с. 151]:

аморальна сім'я, в якій батьки ведуть розбещений спосіб життя, п'ють, мають безпосередній криміногенний вплив на дітей;

конфліктна сім'я, де конфлікти між батьками глибоко травмують психіку дітей, роблять їх неврівноваженими, збудливими, грубими;

асоціальна сім'я, особливістю, якої є антигромадська спрямованість, яка проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі. Переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці або у відвертому лицемірстві;

педагогічно неспроможна сім'я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах, подружжям досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у вигляді надмірної опіки, авторитаризації, потурання.

Але не завжди неблагополучна сім'я є причиною виникнення ризикової поведінки. Це також може бути функціональна неадекватність сім'ї. Ми вважаємо, що такими причинами є:

матеріальне неблагополуччя сім'ї часто штовхає батьків до пошуків додаткового заробітку. В результаті - відсутність спілкування;

батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми. Причиною цього є не лише брак вільного часу, а й невміння його організувати. Батьки віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілку-ванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму;

контроль з боку батьків. Високий рівень поінформованості батьків по-переджує небажану поведінку, небажані події, неприємні «випадковості». Із збільшенням віку зменшується поінформованість батьків про те, що дитина робить після школи, як вона проводить вільний час, де буває увечері. На нашу думку як і безконтрольність, так і надмірний контроль призводить до виникнення важковиховуваності, оскільки підліток ще більше бажає емансипуватися;

педагогічна культура батьків - цей фактор притаманний педагогічно неспроможним сім'ям;

рівень взаєморозуміння. Більшість підлітків мають досить низький рівень взаєморозуміння з батьками. Дуже часто можна почути «вона мене не розуміє», «вона не знає як це» тощо [16; с. 48];

серйозною перешкодою у вихованні дітей є значне послаблення такого потужного фактора виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім'ї, здебільшого відмовляються жити за такими принципами, як їхні батьки;

необхідною умовою для нормального соціально-психо-логічного розвитку (інтелектуального, емоційного, емпатійного, комунікативного) дитини є батьківська любов та повага осо-бистості дитини. Холодність, відчуженість батьків у ставленні до дитини, конфлікти між батьками, фізичні покарання дітей детермінують формування патологічних особливостей поведінки, зокрема розвиток ранніх дитячих неврозів у вигляді страхів, тривожності, роздратованості, агресивності, акцентуації характе-ру як стійкого, неадекватного реагування на певні соціальні ситу-ації, яке перебуває на межі норми і патології;

поштовхом до залишення сім'ї для дитини часто стає жорстоке поводження та насильство стосовно неї [24; с. 113];

виїзд батьків на заробітки за кордон та залишення дітей під на-глядом бабусь, дідусів, інших родичів -- осучаснена причина дитячої бездоглядності;

руйнування в свідомості молодих людей цінностей батьківства. Дослідження свідчать, що небажана дитина ще до народження становить «групу ризику», в її підсвідомості «програмуються» різноманітні ускладнення в розвитку особистості.

На самопочуття дитини у школі впливає ряд факторів, серед яких найважливіші:

досягнення в навчанні;

взаємини з однокласниками;

взаємини вчителями [16; с. 60].

Досягнення в навчанні.

Багатьма дітьми низькі бали успішності сприймаються як свідчення обмежених інтелектуальних можливостей, стають дуже сильним травмуючим фактором. Невстигаючий учень постійно перебуває в гнітючій ситуації неуспіху, при цьому педагоги нерідко не вдаються до аналізу причин низької успішності дитини і пошуку шляхів їх подолання.

Проблеми у навчанні можуть бути зумовлені біологічними факторами: спадковістю, відставанням у фізичному та розумовому розвитку, неповноцінним харчуванням.

Небажання вчитися в школі. З одного боку вимоги вчитися при відсутності у дитини звички працювати, нави-чок докладати зусиль у процесі роботи сприймаються як насильство на особистістю, викликають опір, а з іншого відсутня мотивація до навчання через позицію підлітка, що це не знадобиться в майбутньому житті.

Незабезпеченість підручниками, відсутність необхідної додатко-вої навчально-методичної літератури, шкільного приладдя, відповід-ного одягу також може бути одним із чинників відчуження дитини від шкільного середовища.

Взаємини з однокласниками.

Сьогодні у школі має місце конкуренція та «дідівщина», обра-жання молодших, грубощі, прини-ження, пограбування тощо.

Конфлікти з однокласниками по відношенню як навчання так і міжособистісного спілкування. На нашу думку сюди можна віднести явище «вигнанець» - коли група однокласників відкидає когось одного - це підвищує ймовірність розвитку ризикової поведінки.

Взаємини з вчителями.

Жорстоке поводження з дітьми з боку вчителів. Звичайно, діти схильні дещо перебільшувати, і будь-яке зауваження можуть сприймати як прояв неповаги, приниження їхньої гідності, проте часто трапляється і порушення прав дітей в школі.

На ефективність навчання та виховання дітей педагогами впливають об'єктивні та суб'єктивні чинники. До об'єктивних можна віднести вік, співвідношення статей учителів, завантаженість, рівень оплати праці в системі освіти; до суб'єктивних - особистість учителя, матеріаль-но-технічні умови діяльності, підбір дітей.

До помилок шкільного виховання можна віднести до-мінування словесних методів, недостатнє використання ви-ховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з моральнонеблагополучними сім'ями.

В результаті складних стосунків у сім'ї, несприятливої позиції в учнівському колективі важковиховувані підлітки, безперечно, шукають інше середовище. Таким середови-щем часто стають неформальні угрупування, в основному це вуличні компанії за місцем проживання. Це середовище впливає на формування моральної самосвідомості і часто відіграє роль ще однієї передумови асоціальної поведінки.

Економічний підйом, що розпочався в Україні в останні роки, позитивно позначився на матеріальному становищі переважної більшості населення. Але незважаючи на позитивні зміни, рівень життя насе-лення України залишається вкрай низьким. Звідси можна виділити такі соціально-економічні причини виникнення асоціальної поведінки:

Відсутність правильно збалансованого та здорового харчування в сім'ї.

Незадовільна забезпеченість населення товарами тривалого використання. Це стосується як традиційних, так і рідковживаних та високовартісних товарів.

Погані умови проживання та відсутність житла [16; с. 40].

Становище на ринку праці, рівень економічної активності, зайнятість та безробіття громадян. З одного боку надмірна зайнятість або тривале безробіття батьків, а з іншого діти, які не отримали належної освіти та виховання і є неконкурентноздатними на ринку праці.

Мінімальний рівень надання соціальних послуг, які не дають можливості для повноцінного проживання.

Дозвілля -- це вільний час людини, який вона використовує за своїм вибором, займається різноманітною діяльністю [18; с. 19]. Потенціал дозвілля полягає в широких пізнавальних, просвітницьких, рекреаційних, твор-чих можливостях, що сприяють розвитку особис-тості. Водночас досить часто проблеми в організації вільного часу юних громадян стають одним із чин-ників ризикової поведінки, поширення дитячої без-доглядності, а іноді й безпритульності.

Практичну реалізацію державної політики у сфері організації дозвілля, задоволення культурно-дозвіллєвих потреб особистості здійснюють заклади і установи, які підпорядковуються органам освіти, культури, спорту, органам у справах сім'ї та молоді. Це напрям діяльності позашкільних навчальних за-кладів, клубів за місцем проживання, дитячо-підліткових фізкультурно-спортивних клубів, дитя-чо-юнацьких спортивних шкіл, шкіл естетичного виховання, клубних закладів, центрів дозвілля, бібліотек, театрів, музеїв тощо. Розглянемо причини виникнення важковиховуваності, через дезорганізацію в інфраструктурі дозвілля.

Значна роль належить позашкільним навчальним закладам. Вони є складовою системи позашкільної освіти, яка надає дітям відповідно до бажань та інтересів мож-ливість змістовно провести свій вільний час, займа-тися художньою і технічною творчістю, туристсько-краєзнавчою й еколого-натуралістичною діяльністю, спортивною і дослідницькою роботою.

Виконувати провідну роль у системі організації дозвілля дітей, спрямовану на профілактику бездоглядності дітей, покликані клуби за місцем проживання та клубні заклади.

Найбільш уразливими із закладів культури щодо соціально-еко-номічних проблем періоду оновлення України виявились бібліотеки. Їх кількість невпинно зменшується. Книжкові фонди швидко старіють, а для їх оновлення не вистачає коштів.

Покликані задовільняти культурно-мистецькі потреби людей те-атри, музеї, концертні організації. Проте рівень професіоналізму в цих закладах вкрай низький.

Вагому роль в організації дозвілля естетичного спрямування, за-безпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистець-ких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості відіграють школи естетичного виховання.

Осередком змістовного проведення вільного часу є центри дозвілля, цирки, зоопарки, парки.

Не можна не зважати на ті можливості, які створює для підрос-таючого покоління комп'ютеризація. Водночас надмірне занурення дитини у віртуальний комп'ютерний світ не тільки може погано відбитися на її здоров'ї, а й перетворитися на свого роду «нарко-манію», залежність, яка відволікає від реалій дійсності.

З вище сказаного, ми можемо побачити, що дозвіллєва сфера в Україні сформована, проте її матеріально-технічна база, забезпечення кадрами є надостатнім. Така інфраструктура лише сприяє розвитку асоціальної поведінки.

Ще однією передумовою важковиховуваності є засоби масової інформації (далі ЗМІ). Дуже часто підлітки одержують інфор-мацію, необхідну для самосвідомості, із найбільш легкодо-ступних джерел - ЗМІ, продукції відеоринку. В таких джерелах досить точно і яскраво демонструється логіка становлення негативних типів осо-бистості, що часто призводить до здійснення аморальних, проти-законних дій.

Через зазначені причини, а також у зв'язку з відсутністю у підлітковому середовищі знань та навичок для захисту себе від негативних впливів серед шкільної молоді, набули поширення ризикові звички та форми поведінки.

1.2 Індивідуальні й типологічні особливості важковиховуваних підлітків

підліток важковиховуваність адаптація індивідуальний

Дітей, з проявами девіантної поведінки, називають ще "важкі" або "важковиховувані" діти. Важковиховуваність, в основному, проявляється у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках, немотивованого гніву. Водночас доводиться спостерігати, що проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально-корисної реалізації [21; с. 223]. Отож, зовнішньо важкови-ховуваний підліток характеризується неповноцінним викривленим став-ленням до дійсності.

Індивідуальні особливості важковиховуваного неповнолітнього повніше виражаються й виявляються в специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду [23; с. 15].

Найбільш вираженим відхиленням від норми в психології важковиховуваного підлітка є його потреби. Матеріальні потреби дуже часто переважають над духовними. Для їх задоволення використовуються засоби, які не завжди відповідають нормам моралі. Внаслідок ослабленого контролю вихованець потрапляє під владу негативних звичок та проявів поведінки (куріння, потяг до вживання алкоголю, крадіжки), що зрештою призводить до деградації особистості.

У важковиховуваних учнів недостатньо розвинута потреба в пізнанні навколишнього світу. Більшість з них відстає у навчанні, погано володіє методами діяльності. Характеризує таких неповнолітніх також спотворена, сильна й перекручена потреба до свободи й самостійності.

У педагогічній діяльності дуже важливо знати мотиви негативних вчинків підлітка. Дослідження вчених переконують, що найчастіше вони допускаються через бажання завоювати авторитет (21,5%) серед ровесників, наслідування більш „досвідчених” педагогічно занедбаних учнів (25,4%), озлобленість (10%), пошуки пригод (9,6%), спонукали їх до такої поведінки старші (5,4%), інші мотиви (5,6%), немає чітких мотивів (22,4%) [4; с. 149].

Основу світоглядницьких поглядів і переконань особистості складають знання про оточуючу дійсність, норми права і моралі, тобто її інтелектуальний багаж. Для більшості цієї категорії дітей характерна розумова пасивність, а в окремих випадках і нерозвинутість. Відставання в розумовому розвитку проявляється не тільки в засвоєнні ними основ наук, а й у поведінці. Недостаток такого розвитку перешкоджає аналізу власної поведінки і прогнозування її наслідків. Відсутність необхідних умінь самостійного мислення призводить до значного навіювання, податливості до різних випадкових впливів [13; с. 185]. В окремих важковиховуваних учнів світогляд за своїм змістом правильний, але вони ним не керуються у своїй поведінці.

Специфічними особливостями характеризуються інтереси неповнолітніх. Вони залежать від особистого досвіду, своєрідності духовного складу, який відображає їх діяльність. Спостерігається підвищений інтерес до грошей як засобу задоволення бажань, азартних ігор, спиртного, цигарок. Утилітарні інтереси позбавляють таких неповнолітніх перспективи розвитку, духовного зростання, інтелектуального і морального вдосконалення.

Риси характеру проявляються в ставленні до людей, фактів, подій тощо. Чим стійкіші і міцніші за своїм змістом сформовані особистістю раніше риси, тим більше вона стійкіша до відповідних впливів. Тут діє закономірність, притаманна будь-якій особистості при ставленні до зовнішніх впливів. Людина „відбирає” з оточуючої дійсності передусім те, що найбільше відповідає наявним у неї уявленням, поглядам, переконанням, цінностям. Саме тому одні й ті ж факти, явища, впливи сприймаються по-різному різними людьми.

Вчені виділяють такі негативні риси, характерні правопорушникам: брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність, агресивність, неурівноваженість [14; с. 9].

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони в основному пов'язані з діями і вчинками. Досить характерним для таких осіб є відсутність самоконтролю, витримки, наявність наслідування, впертості, негативізму. Нерідко неповнолітні не бачать перспектив у своєму житті, байдужі до майбутнього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро переживають своє становище, шукають вихід з нього.

Важковиховуваність є основним проявом девіантної поведінки у дітей та підлітків, що виявляється в омпорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність є наслідком недостатнього засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду.

Девіантна (соціально дезадаптована) поведінка - це система вчинків, або окремі вчинки, які входять у протиріччя з існуючими у суспільстві нормами [19; с. 225]. Виділяють п'ять типів девіантної поведінки [22; с. 349]:

- делінквентна - здійснення дрібних правопорушень, за які підлітків досить рідко притягають до відповідальності;

- адиктивна - поведінка людини, яка обтяжена хімічною залежністю (від алкоголю, наркотиків, або інших хімічних речовин);

- патохарактерологічна - обумовлена патологічними змінами характеру, які утворились в процесі виховання;

- психопатологічна - обумовлена наявністю психічного захворювання;

- обумовлена гіперздібностями людини - обдарованість в одній сфері часто супроводжується девіантною поведінкою у звичайних життєвих обставинах.

Кожен з цих типів поведінки може бути причиною виникнення у дитини непорозумінь із законом. Але шляхи ефективного виправлення ситуації при кожному із зазначених типів девіацій мають враховувати особливості першопричин її виникнення.

Першоджерелом соціальної дезадаптації вважають порушення стосунків дитини й дорослого. Слід зазначити, що у вітчизняній традиції виховання здійснюється в рамках парадигми заохочення - покарання.

При виникненні у вихованця ускладнень вихователь, в разі невміння знайти альтернативи негативній оцінці, починає зловживати цим методом. Більше того, негативна оцінка дитини нерідко поширюється на особистість вихованця в цілому, зумовлюючи таким чином фрустрацію одразу двох життєво важливих потреб: потреби в позитивній оцінці оточуючими та потреби в самоповазі, задовільній самооцінці. Нагадаємо, що саме ці потреби є базовими, провідними для підлітка. І тому подібна ситуація виявляється для підлітка психотравмуючою. Через те, що внутрішній світ підлітка розвинутий ще недостатньо, перешкоди, які постали на шляху задоволення його соціально важливих потреб не стимулюють його активності, спрямованої на їх подолання. Замість цього починають формуватись захисні механізми, які покликані застерегти особистість від сприйняття небажаної інформації, усунути тривогу та напруженість. Але захисні механізми, викривляючи реальність з метою невідкладного забезпечення психологічного благополуччя, діють за рахунок дезінтеграції поведінки та виникнення особистісних новоутворень, які спотворюють нормальний процес соціалізації.

До таких новоутворень належать [18; с. 50]:

- феномен „смислового бар'єру” - коли дитина начебто не розуміє, або не чує того, що говорить до неї дорослий;

- феномен „афекту неадекватності” - коли в разі неуспіху у діяльності виникає негативний емоційний стан, який характеризується ігноруванням самого факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем;

- розбіжність ставлень - розбіжність суб'єктивних уявлень підлітка про свої відносини та своє ставлення до себе, до інших, до діяльності з реальним змістом та проявами цих відносин.

- згодом спостерігаються: низький рівень особистісної зрілості; підвищена схильність до навіювання; засвоєння асоціальних установок; недовіра до людей; невпевненість у собі; нестійка самооцінка; слабкий контроль життєво важливих потягів; не сформованість морально-етичних уявлень; гіпертрофоване почуття сорому, провини, страху перед майбутнім. Все це може компенсуватись проявами нігілізму, зухвальства, цинізму, жорстокості та агресивності, що, у підсумку, стає підґрунтям для формування схильної до правопорушень особистості.

Зазначимо, що феномен розбіжності ставлень є базовим для формування делінквентної поведінки оскільки він обумовлює нездатність підлітка побачить власні негативні якості, і , як наслідок - відсутність прагнення до подолання цих недоліків. Вимоги вихователя залишаються зовнішніми щодо підлітка, внутрішньо він не сприймає їх, що призводить до формального виконання вказівок вихователя, або до активного опору виховному впливу. Згодом поведінка підлітка не тільки не поліпшується, а, навпаки, ще більше відхиляється від соціальної норми. Це обумовлене тим, що по мірі зростання, особистість все більше незалежною від зовнішніх впливів. Поступово звичка виконувати щось корисне тільки з примусу, призводить до остаточної втрати соціально значущих орієнтирів, та виникнення відчуття нудьги та безподійності повсякденності. Це, в свою чергу, обумовлює пошук зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану.

Феномен схильності до адиктивної поведінки включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характерологічні особливості тощо). З психологічної точки зору немає суттєвої відмінності між характером споживаних речовин. Принциповим для даного типу поведінки є намагання людини змінити свій психічний стан з метою уникнути зіткнення з реальністю.

У підлітків мотивами початкового вживання психотропних (таких, що змінюють психіку) речовин виступають цікавість, можливість безкарно порушити заборону, ризикнути. В подальшому це стає засобом самоствердження, отримання „кайфу”, зняття психологічних бар'єрів, проявом бравади, засобом втечі від „сірої”, „нудної”, „ монотонної” реальності. Важливим моментом у формуванні адиктивної поведінки є виникнення психологічної готовності до вживання психотропних речовин [12; с. 13].

Результати досліджень вказують на те, що існує ряд загальних рис, притаманних людям, що зловживають наркотиками чи алкоголем. Це - слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких несприятливих впливів; невміння долати труднощі; емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фруструючу ситуацію, невміння знайти продуктивний вихід з конфліктної ситуації. Нескладно помітити, що всі ці риси особистості притаманні саме погано адаптованим підліткам.

Отже, схема виникнення психічної залежності від алкоголю та наркотиків матиме такий вигляд:

1) нездатність підлітка до продуктивного виходу з ситуації утрудненості задоволення життєво важливих соціальних потреб, яка виникає внаслідок певного поєднання особистісних властивостей (особистісна схильність);

2) несформованість чи неефективність засобів психологічного захисту особистості, що перетворюють особистісну схильність у психологічну готовність до зловживання психотропними речовинами;

3) наявність фруструючої (психотравмуючої) ситуації, що актуалізує прояви («вмикання») цієї психологічної готовності;

4) поінформованість підлітка про властивості психотропних речовин, які дають можливість зняти психічну напруженість, досягти емоційного комфорту [12; с. 14].

Зазначимо, що схильність до вживання наркотичних речовин за сучасного стану законодавства автоматично стає причиною криміналізації поведінки підлітка. Іншим наслідком зловживання психотропними речовинами є безповоротні порушення як психофізіологічного так і особистісного розвитку дитини, пов'язані з порушенням дії центральної нервової системи, та формуванням особистості по наркотичному типу. Що може бути однією з причин формування патохарактерологічного та психопатологічного типів девіантної поведінки.

До патохарактерологічного та психопатологічного типів девіантної поведінки призводить порушення психічного розвитку підлітка, пов'язане із наявністю у нього (при патохарактерологічному типі) акцентуацій характеру, психопатій, невротичних розладів та порушення потягів; та наявності ознак початкових проявів психічних захворювань (при психопатологічному типі поведінки).

Слід зазначити, що наявність порушень у психічному розвитку підлітка, не обов'язково призводять до формування девіантної поведінки, але данні проведених у пенітенціарних установах досліджень свідчать про те, що психічні аномалії мають від 57% до 76% підлітків яки утримуються у подібних закладах [25; с. 33].

Найбільш поширеними психічними аномаліями є: залишкові прояви органічного ураження мозку та інтелектуальна недостатність (54%); психопатичний розвиток та психопатії (29,6%) [25; с. 34].

Нагадаємо, що акцентуації характеру - це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені [15; с. 5]. Кожен тип акцентуацій має властиві тільки йому, на відміну від інших типів, „слабкі місця”.

Акцентуацію від психопатії можна відрізнити за такими ознаками:

1) акцентуації виявляються здебільшого в підлітковому віці, а психопатії -- протягом усього життя;

2) прояви особливостей характеру при акцентуаціях бувають у певних ситуаціях; при психопатії -- незалежно від ситуацій;

3) при акцентуації рідко виникає соціальна дезадаптація й можливе повернення до норми; при психопатії соціальна дезадаптація буває значно частіше;

4) при акцентуації порушення поведінки, виникають як відповідь на чітко визначений тип психотравмуючої ситуації; при психопатії -- при будь-яких психотравмах, а іноді й без видимих причин.

Серед інших порушень психічного розвитку підлітка, особливу увагу слід звернути на порушення потягів.

Порушення потягів має складні психологічні та фізіологічні причини. Спільним для всіх типів порушення потягів є те, що вони виявляються у виникненні стійкого, іноді непереможного прагнення здійснити певні дії.

Розглянемо деякі види порушення потягів.

Втечі з дому можуть бути ситуативно зумовленими, та пов'язаними з патологічним потягом до бродяжництва [7; с. 5].

Ситуативно зумовлені втечі поділяються на:

- імпульсивні - виникають як відповідь на загрозливу ситуацію;

- емансипаційні - виникають як прагнення до різноманітності, ризику й пригод;

- демонстративні - з метою привернення чи повернення уваги матері або об'єкта закоханості або, щоб посісти привілейоване місце серед однолітків [7; с. 6].

Втечі як порушення потягів виникають без будь-яких видимих причин, за нормальних сімейних взаємовідносин. Підлітки перед втечею відчувають занепокоєння, непереборне бажання піти. Вони несподівано ідуть з дому, можуть подорожувати по всій країні. Потім можуть самостійно повертатись, та давати обіцянки „так більше не робити”.

Потяг до підпалів - може бути обумовлений різними психологічними та психопатологічними причинами. Задовольняє потребу у розрядці психічного напруження, отриманні задоволення.

Сексуальні перверзії та гомосексуалізм у підлітковому віці у більшості випадків мають характер ситуативно зумовленої поведінки, яка з віком безслідно зникає, або є обумовленою нормами відповідної субкультури (бажання „покарати”, „опустити” члена угруповання , що провинився).

Девіантна поведінка, яка обумовлена гіперздібностями людини, може проявлятись у ігноруванні реальності, дивакуватості, необізнаності у елементарних повсякденних питаннях тощо. В той же час, підлітки з яскраво вираженими здібностями в разі несприятливих умов для розвитку їх таланту можуть потрапити до категорії девіантних.



РОЗДІЛ ІІ. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В НАПРЯМІ АДАПТАЦІЇ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ПІДЛІТКІВ

2.1 Адаптація як форма пристосування дитини до умов оточуючого середовища

Поняття адаптація - одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

Адаптація - одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприятливих впливів середовища [1; с. 3]. Термін «адаптація» широко застосовується як теоретичне поняття і в психології. Адаптація - динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовження роду [15; с. 5]. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм-середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який дає змогу досягти максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Оскільки організм і середовище знаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

Адаптаційний процес торкається всіх рівнів організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

Психічна а адаптація - це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів [1; с. 4]. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. Психічна адаптація - процес активного пристосування людини до умов навколишнього середовища, перш за все соціального. За успішного пристосування досягається стан адаптації як оптимальний рівень функціонування особистості. Результатом адаптації є пристосованість як особистісна якість, що виступає показником життєвої компетентності індивіда.

Адаптація психологічна - пристосування дитини, як особистості, до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами [25; с. 65].

Адаптація соціальна - інтегративний показник стану дитини, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитися до людей, подій, вчинків, спілкуватися, вчитися, регулювати поведінку відповідно до сподівань інших [25; с. 65].

Соціальна адаптація передбачає:

1) адекватне сприйняття оточуючого світу;

2) адекватну систему відносин і спілкування з оточуючими;

3) здатність до праці, навчання, відпочинку;

4) здатність до самообслуговування, самоорганізацію;

5) адекватність поведінки в результаті очікувань інших.

Адаптація до школи - перебудова пізнавальної, мотиваційної й емоційно-вольової сфер дитини під час переходу до систематичного організованого шкільного навчання [5; с. 15]. З вступом до школи докорінно змінюються умови життя і діяльності дитини; ведучою стає навчальна діяльність. В елементарних формах навчальна діяльність здійснювалася і дошкільником, але для нього вона мала другорядний характер, тому що ведучою виступала гра; мотиви навчальної діяльності дошкільника також були переважно ігровими. Режим шкільних занять вимагає набагато більшого, ніж у дошкільному дитинстві, рівня продуктивної поведінки. Вміння налагоджувати і підтримувати стосунки з педагогами й однолітками в ході спільної діяльності вимагає розвинутих навичок спілкування. В зв'язку з цим, особливої важливості набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформованою в старших дошкільників. Діти, які мають достатній досвід спілкування, і розвинутою мовою, сформованими пізнавальними мотивами й умінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов. Зазвичай у виграшних умовах опиняються діти, які відвідували дитячий садок, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічним впливом.

Діти, які не відвідували дошкільні установи, користувалися посиленою й більш індивідуалізованою увагою батьків. Вони, як правило, мають визначені переваги в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на езоповій особистісній позиції. Ускладнення, що виникають унаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в навчальній діяльності сприяють виникненню так званих шкільних неврозів.

Багато патологічних змін стану здоров'я школярів у процесі навчання обумовлено порушенням пристосувальної діяльності під час зміни соціальних умов.

Рівні й критерії адаптації. А. Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання [2; с. 10].

1. Високий рівень адаптації. Підліток позитивно ставиться до школи: вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повністю; розв'язує ускладнені задачі: старанний, уважно слухає вказівки і роз'яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; проявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; займає в класі позитивне статусне положення.

2. Середній рівень адаптації. Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст навчальних програм; самостійно розв'язує типові задачі; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації. Підліток негативно або індиферентно відноситься до школи; нерідко скарги на погане самопочуття; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал, який роз'яснює учитель, засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє зацікавленості; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичного нагадування і спонукання з боку вчителів і батьків; зберігає працездатність і увагу при тривалих паузах для відпочинку; близьких друзів не має.

Етапи проходження адаптації

І етап: орієнтовний, коли у відповідь на комплекс нових впливів, пов'язаних зі змінами умов, усі системи організму відповідають бурхливою реакцією і значною напругою. Ця "фізіологічна буря" триває 2-3 тижні.

ІІ етап: нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні або близькі до оптимальних варіантИ реакцій на вплив. "Буря" починає вщухати.

ІІІ етап: період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, потребує меншої напруги всіх систем [2; с. 11].

Показники адаптивних процесів.

Адаптивність - абсолютна й відносна гармонійність між суб'єктивними цілями і кінцевими результатами, супроводжується позитивним ставленням особистості до навколишнього світу і самої себе.

Неадаптивність - усвідомлена невідповідність між цілями й результатами діяльності, викликає амбівалентні почуття й оцінки, але не чинить психотравмуючого впливу на особистість.

Дезадаптивність - дисгармонія між цілями й результатами, яка є джерелом психічної напруги (стрес, шок, паніка тощо), внутрішнього дискомфорту й нестабільного перебігу психічних процесів, психічних станів, негативного емоційного фону (стрес, депресія, фрустрація) [2; с. 11].

Якщо середовище ставить до учня вимоги, адаптація до яких важка через його особистісні або вікові особливості, може розвинутися стан соціальної, соматичної, психологічної напруженості - загроза дезадаптації. Унаслідок цього розвиваються:

непродуктивні форми реагування;

симптоми порушення поведінки;

емоційні розлади.

Це виявляється в проявах:

підвищення показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму;

зниження комунікабельності, емоційної стійкості, самокон-тролю, соціальної сміливості;

з'являється почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, вчителями, батьками, а в поведінці в цілому - надмірна сором'язливість;

зниження успішності, недостатня увага й зосередженість на уроках;

скарги на погане самопочуття, сон;

втрата інтересу до навчання, школи [2; с. 12].

Отже, шкільна дезадаптація - втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями, однолітками, схильність до асоціальної поведінки, низьке самооцінювання, негативне емоційне напруження [1; с. 6].

До числа основних первинних зовнішніх проявів шкільної дезадаптації відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.

Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.

Під впливом постійних невдач, що виходять за межі власне навчальної діяльності і взаємин, що поширюються на сферу спілкування з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. Оскільки ж вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто відбувається в різній мірі усвідомленою протидією шкільним нормам, реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко в таких дітей виникають нервово-психічні і психосоматичні розлади.

Шкільна дезадаптація дитини - складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.

Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності - це не одне і те саме. При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т. і. Таким чином, неуспішні школярі -неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.