Формування образного мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Введення

Розділ 1. Завдання дитячого саду по ознайомленню дітей з творами й фольклорним жанром

Розділ 2. Розвиток образного мовлення старших дошкільників

2.1 Розвиток образного мовлення на основі творів

2.2 Розвиток образного мовлення на основі фольклорного жанру

Розділ 3. Методика проведення занять по розвитку образного мовлення в старшій групі

Висновок

Список використаної літератури



Введення

Художня література й фольклор - важливі засоби формування особистості дитини й розвитку мовлення, засіб естетичного й морального виховання дітей. Література й фольклор впливають на формування моральних почуттів й оцінок, норм поводження, на виховання естетичного сприйняття й естетичних почуттів.

Літературні твори й фольклор сприяють розвитку мовлення, дають зразки літературної мови, збагачують словниковий запас новими словами, поетичною лексикою, образними висловами. Література допомагає дитині викласти своє відношення до прослуханого, використовуючи готові мовні форми. дитячий твір фольклорний мовлення

Ми живемо в цікавий і складний час, коли на багато чого починаємо дивитися по-іншому, багато чого заново відкриваємо й переоцінюємо. У першу чергу це стосується до нашого минулого, що ми, виявляється, знаємо дуже поверхово. Що турбувало, радувало й тривожило людей, чим вони займалися, як, трудилися, про що мріяли, розповідали й співали, що передавали своїм дітям й онукам? Відповісти на ці питання сьогодні - значить поновити зв'язок часів, повернути загублені цінності. Звернутися до джерел допоможе фольклор, адже його зміст - життя народу, людський досвід, просіяний через сито століть, духовний мир російської людини, його думки, почуття, переживання.

Роль художньої літератури у всебічному вихованні дітей розкривається в роботах Т.Г. Шевченко, М.М. Кониною, Л.Українки, І.Франка, М. Коцюбинського. Особливості сприйняття художньої літератури дошкільниками - у роботах Н. Гавріш, А. Богуш, А. В. Запорожця, Є.А. Фльориной, Т.А. Рєпіній, Л.Я. Панкратовой, Л.М. Гурович.

Для вирішення завдань всебічного виховання дітей засобами літератури, формування особистості дитини, його естетичного розвитку важливий правильний відбір художніх творів. Відбір літератури відповідає педагогічним принципам, розробленим на основі загальних положень естетики. Літературний твір повинне нести пізнавальні, естетичні й моральні функції, тобто бути засобом розумового, морального й естетичного виховання.

Проблема художнього читання й розповідання дітям з достатньою повнотою розкрита Є.А. Фльориной. У розробці цього питання вона опиралася на тривалу дослідницьку роботу в області дитячої книги.

У роботах педагогів розглядаються різні сторони методики художнього читання: методика ознайомлення з поезією й завчання віршів і байок (Л.Я. Панкратова), вплив ілюстрації на розуміння літературного твору (Т.А. Рєпіна).

Важливою якістю мовлення є виразність. Лінії розвитку виразної мови розглянуті С.М. Рубинштейном. Педагогічний аспект цієї проблеми освітлений Н.С. Карпинской, що відзначає, що вже в ранньому віці діти здатні вловлювати й відтворювати елементи виразних засобів. Вона простежує етапи цієї діяльності й умови її формування.

Метою даної роботи є аналіз розвитку образної мови дошкільників за допомогою здобутків і фольклорного жанру.

Перед нами в даній роботі ставляться наступні завдання:

- розкрити основні завдання дитячого саду по ознайомленню дітей з літературними творами і фольклорним жанром;

- показати особливості розвитку образної мови на основі літературних творів;

показати особливості розвитку образної мови на основі фольклорного жанру;

показати основні прийоми розвитку образної мови у дошкільників.



Розділ 1. Завдання дитячого саду по ознайомленню дітей з літературними творами й фольклорним жанром

Мистецтво слова відбиває дійсність через художні образи, показує найбільш типове, осмислюючи й узагальнюючи реальні життєві факти. Це допомагає дитині пізнавати життя, формує його відношення до навколишнього. Художні твори, розкриваючи внутрішній світ героїв, змушують дітей хвилюватися, переживати, як свої, радості й прикрості героїв.

Дитячий сад знайомить дошкільників із кращими творами для дітей і на цій основі вирішує цілий комплекс взаємозалежних завдань морального, розумового, естетичного виховання.

Процес розвитку естетичного сприйняття дуже помітний у дошкільному віці. Зрозуміти, що художній твір відображує типові риси явищ, дитина може вже в 4-5 років. Дослідники відзначають таку особливість художнього сприйняття дитини, як активність, глибоке співпереживання героям твору. У старших дошкільників з'являється здатність подумки діяти в уявлюваних обставинах, як би ставати на місце героя. Наприклад, разом з героями казки діти відчувають почуття страху в напружені драматичні моменти, почуття полегшення, задоволення при перемозі справедливості .

Художній твір притягує дитину не тільки своєю яскравою образною формою, але й змістовним змістом. Дошкільники, сприймаючи літературний твір, можуть дати свідому, мотивовану оцінку персонажам, використовуючи у своїх судженнях сформовані в них під впливом виховання критерії поводження людини в суспільстві. Пряме співпереживання героям, уміння стежити за розвитком сюжету, зіставлення подій, описаних у творі, з тими, що йому доводилося спостерігати в житті, допомагають дитині порівняно швидко й правильно розуміти реалістичні розповіді, казки, а до кінця дошкільного віку - перевертиші, небилиці. Недостатній рівень розвитку відверненого мислення затрудняє сприйняття дітьми таких жанрів, як байки, прислів'я, загадки, обумовлює необхідність допомоги дорослого.( Алексєєва М. М., Яшина В. И. Методика розвитку мови й навчання рідній мові дошкільників: Учеб. посібник для студ. середовищ, пед. учеб. закладів. - П.: Видавничий центр «Академія», 1997. - с. 209.)

Дослідниками встановлено, що дошкільники здатні до оволодіння поетичним слухом і можуть розуміти основні розходження між прозою й поезією. Діти старшого дошкільного віку під впливом цілеспрямованого керівництва вихователів здатні побачити єдність змісту твора і його художньої форми, знайти в ньому образні слова й вираження, відчути ритм і риму вірша, навіть згадати образні засоби, використані іншими поетами.

Завдання дитячого саду по ознайомленню дітей з художньою літературою будуються з обліком розглянутих вище вікових особливостей естетичного сприйняття. У цей час у педагогіці для визначення мовної діяльності, що має яскраво виражену естетичну спрямованість, прийнятий термін «художньо-мовна діяльність дітей». По своєму змісту це діяльність, пов'язана зі сприйняттям літературних творів й їхнім виконанням, що включає розвиток початкових форм словесної творчості (придумування розповідей і казок, загадок, римованих рядків), а також образності й виразності мовлення.

Відповідно до Базової програми «Я у світі» педагоги повинні знайомити дітей у кожній віковій групі з великою кількістю творів дитячої художньої літератури. Забезпечити засвоєння дитиною змісту твору, правильне його розуміння - важливе завдання.

Педагог формує у дітей уміння сприймати літературний твір. Слухаючи розповідь (вірш й ін.), дитина повинна не тільки засвоїти його зміст, але й пережити ті почуття, настрої, які хотів передати автор. Важливо також учити дітей зіставляти прочитане (почуте) з фактами життя. У дитячому садку в дитини формують також деякі елементарні вміння аналізувати твір (його зміст і форму). До моменту вступу в школу кожна дитина повинна вміти визначити основних героїв (про кого говориться в творі), висловити своє відношення до них (хто подобається й чому); визначити жанр твору (вірш, розповідь, казка), уловити найбільш яскраві приклади образності мови (визначення, порівняння й ін.).

Частину програмних творів діти повинні вивчити напам'ять (вірші, малі фольклорні жанри), частину - уміти передавати близько до тексту (переказувати). Крім того, дитина опановує засоби виконання ролей в інсценівці, у грі-драматизації по літературних сюжетах.

Одне з важливих завдань - формувати самостійність дітей у художньо-мовній і театрально-ігровій діяльності, розвивати їхні творчі здатності. Потрібно також виховувати у дітей виборче відношення до художніх творів, уміння орієнтуватися у світі книг. Необхідно виробити правильне відношення до книги й читання; виховувати навичка спільного слухання, уміння організовано відповідати на питання й запитувати про прочитаний, уважно розглядати ілюстрації, співвідносити їх зі знайомим текстом; виховувати навички акуратного поводження з книгою.

У дошкільній педагогіці й у дитячій літературі на основі загальних положень розроблені вимоги до художніх творів для дітей (тематика, зміст, мова, обсяг) і оформленню книг, а також принципи складання репертуару для читання дітям.

В Базовій програмі «Я у світі» поміщені списки літератури для кожної вікової групи, у яких представлені усна народна творчість (казки, пісеньки, приказки, загадки народів України й закордонних країн), твори українських і закордонних письменників. Весь рекомендований матеріал рівномірно розподілений по кварталах навчального року з урахуванням виховно-освітньої роботи, що проводиться на кожному тимчасовому відрізку. В «Програмі» указуються методи ознайомлення дітей із цими творами. Пропоновані списки художньої літератури полегшують відбір текстів, але не вичерпують його. Педагогам потрібно знати, з якими творами знайомили діти в попередніх вікових групах, щоб постійно закріплювати їх. На початку року потрібно переглянути програму попередньої групи й намітити матеріал для повторення.

Значення художньої літератури у вихованні дітей визначається її суспільною, а також виховно - освітньою роллю в житті всього народу.



Розділ 2. Розвиток образного мовлення дошкільників

2.1 Розвиток образного мовлення на основі літературних творів

Художньо - мовленнєва діяльність є одним з найулюбленіших засобів самовираження маленької дитини. Вона відбувається в організованих формах або просто за ініціативи дітей. В усіх вікових групах у дітей педагог розвиває інтерес і любов до художньої літератури. В залежності від віку дитини ускладнюються завдання, які педагог повинен вирішувати, знайомлячи дитини з літературними творами різних жанрів. У дітей виховують здатність помічати деякі виразні засоби. Вчаться визначати й мотивувати своє відношення до героїв твору. Формують моральні критерії оцінки.

Дошкільників учать також виразно читати вірші, при переказі літературного тексту дотримувати значеннєвих пауз, інтонації, що відповідають характеру твору, переживанням героїв. Зразкові плани занять дані в Додатку 1. Казки.

Такім чином, бесіда по змісту художнього твору повинна не заслоняти від дитини тільки що почуту казку, а як би «висвітлювати» її, повернувши до маляти всіма гранями, а потім ще раз представити (показати) її у всій цілісності. Розглянемо прийоми, які є найбільш ефективними в бесідах по казках. Умовно їх можна розділити на:1. Прийоми, що допомагають краще розібратися в змісті добутку,

2. Прийоми, що сприяють більше повному проникненню в образний лад і мову казки.

Прийоми першої групи:

1.Питання. Вони повинні бути різноманітними за своєю спрямованістю. Одні питання допомагають дітям точніше охарактеризувати героїв казки. Запропонувавши питання, вихователь може нагадати їм відповідний епізод, звернути увагу на окреме слово, фразу, вчинок персонажа.

Яка лисиця в казці «Лисичка-сестричка й сірий вовк»? - запитує педагог.

Хитра, розумна, жорстока,- говорять діти.

І тільки це? - дивується педагог і зачитує уривок, у якому розповідається, як руда крутійка, вимазавши голову тістом, дурить вовка - роззяву. Діти дійдуть висновку, що лисиця ще й спритна, заповзятлива, заздалегідь обмірковує свої дії, дійсна акторка.

Інші питання повинні допомогти дітям відчути головну ідею твору. Так педагог, з'ясувавши у вихованців, чи сподобалася їм казка й що особливо сподобалося, з питальною інтонацією цитує фразу з тексту, у якій укладена мораль казки: «Так як же буває, коли «один на іншого киває, свою справу робити не хоче»?» (казка «Крилатий, волохатий й маслений»). Діти говорять, що буває погано. Вихователь пропонує розповісти, що трапилося з кожним з персонажів. Потім запитує: «Коли ж так буває?» - домагаючись, щоб діти повторили приказку, що укладена в кінцівці казки (Соловйова О. И. Методика розвитку мови й навчання рідній мові в дитячому саду. - М.: Освіта, 1966. - с.58).

Для того щоб діти краще відчули особливості даного жанру, можна запропонувати їм питання такого типу: «Чому цей твір називається казкою?»; «Які в ньому є риси, типові для казок?» і т.і.

2.Розглядання ілюстрацій і нагромадження в дошкільників уявлень про те, як малюнки художників допомагають зрозуміти художній твір.

Демонстрація малюнків (аплікаційних панно). Наприклад, педагог показує малюнок яблуні й запитує: «Як ви думаєте, це чарівна яблуня?» (заняття по казці «Хаврошечка»). Діти дають негативну відповідь, посилаючись на те, що у цього дерева немає срібних гілочок із золотими листами й наливними яблучками. Педагог на підтвердження їхніх слів зачитує відповідний опис із тексту. Потім пропонує дітям замружитися й представити незвичайне дерево, а сам у цей час заміняє перший малюнок іншим - із чарівною яблунею.

За допомогою цього прийому дошкільників привчають вслухуватися й запам'ятовувати опис зовнішності героя, його костюма вже при першому читанні казки.

3.Словесні замальовки. Дітям пропонують уявити себе художниками - ілюстраторами, подумати й розповісти, які картинки вони хотіли б намалювати до казки. Слухаючи висловлення дітей, педагог задає питання, що допомагають дитині уточнити для себе ту або іншу деталь («Як одягнена твоя Олена? Які очі у відьми? Якщо вона така страшна, як же Олена не здогадалася, що перед нею відьма?» і т.п.)

У вільне від занять час дошкільникам пропонують намалювати задумані картинки. Вихователь роздає їм аркуші паперу однакового формату. З готових робіт він відбирає кращі, робить до них напису, майструє обкладинку, плетіння. Саморобну книгу поміщають у бібліотеці методичного кабінету. На наступний рік її обов'язково показують дітям чергової старшої групи, розповідають, як вона була зроблена.

Прийоми другої групи:

Повторне читання уривків з тексту за заявками дітей. При такому читанні дитина повніше сприймає художні вартості твору, зауважує порівняння, епітети й інші засоби виразності.

На прохання педагога діти пригадують і розповідають про найсмішніший епізод, найсмутніший, найстрашніший; переказують опис природи, вчинки героя, які їм особливо запам'яталися.

Педагог нагадує один з епізодів і просить розповісти про нього докладніше. Зачитує відповідний уривок, при цьому діти договорюють окремі слова. Можна запропонувати їм провести змагання: «Чия розповідь виявиться цікавіше (докладніше) ?»

Драматизація уривків, найцікавіших у плані збагачення й активізації словникового запасу. Наприклад, діалогу зайця й тітки ворони-казка «Заєць-хваста»; уривка зі казки «Крилатий, волохатий так маслений» - зі слів «сядуть за стіл - не нахваляться» й ін.

Вірші й розповіді.

У старшій групі для читання дітям програма рекомендує 17 поетичних добутків й 25 розповідей (тобто 1--2 добутку в тиждень). Невеликі по обсязі й прості по змісту твори читають поза заняттями, наприклад, розповіді «На гірці» Н. Носова, «На лісовій галявинці» Г. Скребецкого, «Ведмежа» Е. Чарушина, «Квіти» Э. Шима; вірша «Мотузочка» А. Варто, «Неумейка» Я. Якима, «Чудо» Л. Квитко, «Хлопчик втратився» 3. Александровій. Можна поєднувати на одному занятті 2 добутки, орієнтуючись на їхню тематику. Наприклад, після читання розповіді «Квапливий ножик» Е. Перм'яка й бесіди по його змісту діти із задоволенням слухають вірш «Неумейка» Я. Якима. Після завчання «Пісеньки весняних хвилин» В. Берестова добре сприймається дошкільниками вірш «Мотузочка» А. Варто Гербова В. В. Розповідання по сприйняттю // Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку: Учеб. посібник для студ. высш. і сред. пед. учеб. закладів / Сост. М.М. Алексєєва, В.И. Яшина. - М.: Видавничий центр «Академія», 1999. - С.170.

Бесіди по змісту розповідей у цілому будуються на основі прийомів, які були розглянуті при аналізі бесід по казках.

Розглянемо прийоми, які можуть бути рекомендовані для підготовчої роботи:

1. Вихователь показує дітям портрет письменника, пропонує згадати й назвати його твори (по пам'яті, з опорою на наочність). Такий вступ доцільно робити на заняттях по творах В. Маяковського, К. Чуковського, С. Маршака, А. Барто, 3. Александровій, Е. Благініній, П. Воронько. Він дасть дитині можливість сприйняти новий твір не сам по собі, а як варте в ряді інших створених письменником. Крім того, діти краще запам'ятовують письменника, їхні уявлення про його творчість стають повніше.

2. Вихователь розповідає дітям про дійсні події, факти, які знайшли відбиття в даному художньому творі. Тоді авторський текст здобуває для дитини значимість і вагомість.

Педагог з'ясовує, які уявлення є у дітей про професії, описані в розповіді (вірші). А після прочитання цікавиться, що нового для себе вони довідалися про цю професію (наприклад, про службу міліціонера-регулювальника -і розповідь «Їде, поспішає хлопчик» М. Коршунова).

З дошкільниками розглядають картини й ілюстрації, які допомагають легше представити опис природи, вигляд персонажів, про які розказано в творі («Ведмежа» Е. Чарушина, «На лісовій галявинці» Г. Скребицкого й ін.). Розглядаючи ілюстративний матеріал, діти діляться один з одним своїми спостереженнями, педагог уточнює й конкретизує їхні висловлення.

З дітьми проводять цільову прогулянку (прогулянки), у процесі якої дошкільники здобувають враження, що дозволяють глибше зрозуміти зміст твору, його ідею. Так, перед читанням «Пошти» С. Маршака з дітьми роблять екскурсію в найближче відділення зв'язку, де вони знайомлять із правилами приймання й відправлення листів.

Вивчення напам'ять.

У дитячому садку заняття по даному виді роботи проводяться щомісяця. З новим віршем дітей можна ознайомити або безпосередньо на занятті, або заздалегідь. Більшість творів, рекомендованих програмою, не вимагає спеціальної підготовчої роботи. Однак у ряді випадків вона все-таки потрібна.

Наприклад, перед завчанням вірша «Дуб» И. Токмаковой дітям варто показати, якщо є така можливість, це потужне дерево, що зеленіє до пізньої осені. На занятті, демонструючи осінні пейзажі, вихователь пропонує визначити, про яке дерево говорять: «Одягла осінь могутнього богатиря в мідну броню» (Г. Скребицкий). І, показавши дубову гілку з осінніми листами (натуральну), пропонує зрівняти їхні кольори з кольорами мідної монетки.

Перед читанням вірша «Пісня про весну» С. Маршака бажано навесні організувати прогулянку з метою показати вихованцям сережки верби, сріблисті, оксамитові. Якщо прогулянку провести важко, можна принести в групу гілки верби. Щоб вихованцям було легше зрозуміти зміст рядків «Як, лютий, не злися, як ти, березень, не супся...» («Ластівка» А, Майкова), можна проаналізувати з ними календар погоди в малюнках дітей за лютий і березень. Тоді вони самі помітять, що лютий -і місяць хуртовин і вітрів («злиться лютий»), а в березні небо те засяє й заголубіє, передвіщаючи теплі і яс-ные дні, те раптом «насупиться»: напливають темні хмари, валить мокрий сніг і т.д.

Для того щоб допомогти дітям запам'ятати вірш, педагог може використати наступні прийоми :

1. Запропонувати вихованцям назвати уривки, які їм особливо сподобалися. Прочитати їх при участі дітей, виконавши 3-4 заявки.

2. Заздалегідь продумати питання у вигляді цитат з тексту, що вимагають від дитини повторення («Оля, скажи, «і помчиться наша пісня за ліси й за моря?» - запитує педагог. «І помчиться наша пісня за ліси й за моря»,- відповідає дівчинка). Звичайно цей прийом використовується в тих випадках, коли у вірші зустрічаються рядки, які діти важко запам'ятовують або спотворюють при читанні («По Москві весняною вулицею зеленої всі несуть на площу червоні прапори» - 3. Александрова; «Росою окропились квіти на полях, череди пробудилися на м'яких лугах» - А. Пушкін; «Хмара небо криє, сонце не блищить» - А. Плещеєв; «Темний ліс, що шапкою принакрылся дивовижний» - И. Суриков й ЯР-)-

Питання можуть бути адресовані одній дитині, групі дітей, окремо хлопчикам, окремо дівчинкам і т.п.

Читання дітьми уривків (5-6 виступів). Педагог пояснює, як потрібно прочитати ті або інші рядки, заохочує на пошуки дитиною потрібної інтонації. У процесі цієї роботи всі діти запам'ятовують текст.

Якщо дозволяють можливості твору, організувати читання по частинами («Зима» И. Сурикова, «Восени» А. Плещеєва), в особах («Пісня про ялинку» С. Маршака, «Сільська пісня» А. Плещеєва), драматизацію («Є в лісі під ялинкою хата...»П. Воронько).

Щоб допомогти дітям зрозуміти настрій вірша (ліричне, казкове, веселе й бешкетне, святкове), розібратися в його змісті, педагог може використати наступні прийоми:

1. Запропонувати дітям охарактеризувати вірш. Якщо їм це важко, самому дати 3-4 визначення, з яких діти виберуть найбільш підходяще.

2. Заздалегідь продумати й запропонувати дітям питання, які допоможуть їм зрозуміти зміст авторських визначень, порівнянь й інших виразних засобів («Платон Воронько називає ведмежати «капризуля клишавий». Може бути, це дразнилка?» - міркує педагог. «Схоже» - погоджуються діти. Однак, подумавши, дійдуть висновку, що автор не засуджує ведмежа, а симпатизує, співчуває йому. І вони починають читати ці рядки по-іншому - м'яко, задушевно, співчуваючи маляті).

3. Прочитати вірш, не повідомляючи дітям його назва. Поцікавитися, чи сподобалося воно, запропонувати помислити, яку назву йому можна дати. Підкріпити аргументи дітей рядками з вірша. Потім повідомити назву й попросити запам'ятати його й прізвище автора.

2.2 Розвиток образного мовлення на основі фольклорного жанру

Поставивши завдання знайомити дітей з усною народною творчістю, ми добре розуміли, що це буде знайомство з важливою частиною духовної культури народу, з об'єктивними законами краси.

Особливе місце займають заняття по складанню з дітьми загадок про предмети стародавнього українського побуту. Ми намагалися розкрити зміст загадок. Термін «загадка» дуже древній. Він походить від слова «ворожити», що значить -- думати, міркувати; звідси «гадання» -- думка, умовивід, розкриття чогось схованого, і «загадка» -- слово зі схованим змістом. Кожна народна загадка відображає навколишній мир людини. Скласти загадку - це значить звичайним думкам і предметам додати метафоричну форму вираження. І навпаки, розгадати загадку - її метафоричні образи замінити образами реальними. Скласти загадку буває досить важко. По-перше, для цього потрібно мати добре розвинене образно-асоціативне поетичне мислення, і, по-друге, бути дуже кмітливим, здатним перебороти нарочито створювані загадкою труднощів логічного характеру. Тому важливо було показати дітям способи створення загадок, їхні види й форми. А результат - складені дітьми загадки.

У дошкільному віці до ігор і пісень додаються вправи дитини в оволодінні рідною мовою. Успіхи розвитку мовлення дитини за цей порівняно короткий період життя до школи разючі. Буслаєв, найвизначніший методист російської мови, ще задовго до Ушинского писав: «Вітчизняною мовою володіє вже до деякої міри навіть семирічне дитя; він став його духовною власністю, як би всмоктаний разом з молоком матері; дитя навіть не може існувати без нього» Усова А. П. Російська народна творчість у дитячому саду. - М.: З Міністерства освіти РСФСР, 1947. - с.24.

Дитина засвоює рідну мову, насамперед наслідувати живу розмовну мову навколишніх, котрий він слухає й зразкам якого треба. Скарбниця найбагатшої російської мови відкривається перед дитиною-дошкільником у блискучих добутках усної народної творчості. Зроблені зразки його - прислів'я, загадки, казка-дитина не тільки чує, але повторює й засвоює. Вони входять у його мову, зрозуміло, у доступному для дитини змісті. Обоє ці джерела - жива розмовна мова й добутки усної народної творчості - тісно переплітаються між собою у впливі на дитину. Але спостерігається одна закономірність: усього сильніше їхній вплив там, де добутку народної словесної творчості органічно уплетені в тканину живої розмовної мови. У родині звичайно так воно й відбувається, тому без яких-небудь спеціальних вправ мова дитини виявляється добре розвиненим. У педагогіці дитячих садів у великому ступені прийнято покладати надії на те, що загадка, казки здатні утворити, мова. Звичайно, ці зроблені зразки не можуть не зробити впливу на мову дитини, але наскільки ж сильніше буде воно, якщо загадка стане перед дитиною як плоть від плоті живої мови. Однак трапляється, що ґрунт ця виявляється суха, мова педагога бідна, формальний і мертвий. Е. И. Тихеева, що з усією гостротою перша після Ушинского порушила питання про ролі рідної мови в дошкільному вихованні дітей, говорить: «Ми повинні вводити дітей у скарбницю нашої найбагатшої мови, але для цього ми самі повинні вміти користуватися її скарбами» Тихеева Е.И. Розвиток мови дітей - П.: Освіта, 1972. - с.64.

Жива народна російська мова володіє ні із чим не порівнянними якостями в точності й образності. Багатство слів і позначень відповідає розмаїтості життєвих обставин і дій, від цього й слово стає точним. А. М, Горький звернув увагу на те, як різноманітно можна виразити в слові те або інше переживання, почуття. Е. И. Тихеева говорить про невичерпні можливості збагачення мови дітей у зв'язку з розмаїтістю їхньої діяльності. Наприклад, діти практично можуть засвоїти позначення словом таких дій, як: шити, зашити, пришити, вишити, нашити, ушити, підшити, перешити, зшити. Діти практично виконують всі ці різноманітні дії -- вони й шиють, і зшивають, і пришивають, але для позначення користуються в найкращому разі одним-двома-трьома словами. Вся справа в тому, що поки діти займаються шиттям або якою-небудь іншою роботою, їхній язиковий розвиток не коштує в поле зору виховательки, вона не використає діяльність дітей для розвитку їхньої мови. Упускається самий дорогоцінний момент - адже тоді, коли дитина виконує ту або іншу роботу, йому легше всього засвоїти слово, її що позначає.

Народна мова відрізняється образністю. Образність є визначення в слові самих характерних, істотних рис предмета, явища. Гранично скупо й разом з тим виразно даються ці риси, блискучим прикладом образності мови є мова російських народних казок. Зрозуміло, казки роблять свій вплив на мову дитини й чим частіше він їх чує, тим більшою мірою усмоктує він гармонію слова. Однак звичайна розмовна мова виховательки з дітьми (розповідь, бесіда) повинна бути по можливості образна, виразна. Це важко, але цілком здійсненно при ретельній роботі над своєю мовою.

Ми призиваємо виховательок зовсім не до того, щоб підганяти своя мова до мови казок, наслідувати, йому при живій бесіді (це й неможливо, і непотрібно), а ми призиваємо шукати таких визначень, виражень, у яких точніше, виразніше, а отже й найкраще, можна передати істотне.

У російській мові зложився ряд образних висловів, близьких і доступних дітям; вони народжуються в живій розмовній мові, проникають і з казок, пісень, приказок, відокремлюються від них, стають самостійними. Наприклад, кінь вороною, коровушка-буренушка, червоні кольори, маків кольори, червоне сонечко, ясні зірки, світлий місяць, травушка-муравушка, зимушка-зима, мороз тріскучий, льотчики-соколи, як бура налетів, засвистав солов'єм і багато інші, що образно характеризують й явища природи й поводження людей. Всі ці, і багато інших виражень тісно пов'язані з національними образами, з явищами рідної природи.

У народній мові ці вираження насичені певним змістом. Вороною кінь^-це чорні, блискучий, кольори воронова крила. Подивимося уважно на крило ворона, і впаде в око його синювато-чорні кольори з відливом, чорний до блиску. Якщо цим словом дитина буде позначати саме ці якості, то слово буде змістовним, точним, найбільше треба остерігатися штампа в мові дорослих й у мові дитини при вживанні народних виражень поза їхнім змістом, «по слуху». Це створює вычурность, нарочитість, а, отже, і фальш.

Уживання прислів'їв, приказок, тих або інших образних висловів природно в мові дорослих; до місця сказані вихователькою за тих чи інших обставин життя дитини, вони будуть служити свою службу. Потрібно тільки всіляко остерігатися штучності, що неминуче відбудеться, якщо вживати їх будуть нарочито, лише для додання мови «красивості ».

От вихователька - вона добре володіє мовою, у запасі в неї багато різноманітних виражень, які не те що легко приходять їй на пам'ять, а просто властиві її мові. «Ясний місяць з'явився», - ласкаво зустрічає вона дитини, що пришли в дитячий сад після хвороби, і це звучить у неї так само просто, як іншої сказав би звичайне вітання.

У дорослих такий запас звичайно створюється в результаті слухання й читання казок, народного епосу, художньої літератури, під впливом мови навколишніх. Погано, якщо будуть заздалегідь «планувати» уживання прислів'їв, приказок. Народні вираження живі тільки тоді, коли сказані вчасно й до місця.

Від дітей у жодному разі не слід домагатися, щоб вони користувалися цими вираженнями або, ще гірше, заучували їх. Добре, якщо діти в мові дорослого вловлюють гумор, розуміють і повчання в прислів'ї. Якщо в дитячої мови зрідка промайне приказка або окреме вираження, узяте з казки або з мови вихователя, це й буде нагородою за праці, але нарочито викликати дитини на це не треба.

У російській розмовній мові спостерігається велика розмаїтість говорів, вимов. Потрібно звернути увагу на наявність у мові дітей так званих місцевих слів і позначень, багато хто з яких не узвичаюватися літературної мови. Не менш важливо стежити за розміщенням наголосів у словах, у яких позначаються особливості місцевого говору. Не менш характерна уривчастість або наспівність у вимові Усова А. П. Російська народна творчість у дитячому саду. - М.: З Міністерства освіти РСФСР, 1947. -с. 19.

У мові дитини перераховані особливості неминучі в силу того, що він учиться на прикладі дорослих. У мові маленьких дітей важливо усувати найбільш гострі невідповідності, саме ті, які можуть створити труднощі в навчанні мові літературному. Сюди потрібно віднести, насамперед, звільнення дитячої мови від традиційних місцевих слів, не зв'язаних зі змістом: «Чаї, не спізнилися», «Я-те говорив», -- говорить дитина. Можна представити, яким перешкодою з'явиться занедбаність у цій області при оволодінні літературною мовою.

Народна мова не знає словесного штампа, трафарету. У мові педагога, що розмовляє з дітьми, він зустрічається часто. Може бути, одним з головних питань боротьби за чистоту й народності російської мови є звільнення мови педагога від трафарету й додання їй тієї жвавості, свіжості, що пов'язана з її справжніми народностями. «Домовилися з дітьми», «У чому справу», «Давайте підемо на прогулянку» і багато інші побиті, але щодня вимовні фрази заповнюють мова виховательки.

Варто привчати дітей уживати російські слова й прибігати до іноземного тільки у випадку гострої потреби. Подібне побажання потрібно цілком віднести й до мови виховательки.

Примовки, приказки, прислів'я й загадки.

Примовки здавна вживаються у вихованні як педагогічні прийоми, для того щоб емоційно офарбити значимість того або іншого моменту життя дитини.

Нудний для дітей процес, наприклад вдягання, супроводжуваний примовкою, стає більше цікавим. Сама діяльність дитини, якщо вона влучно, вдало охарактеризована словом, повніше усвідомлюється ім. Широко застосовувані в самому раннім дитинстві примовки й у дошкільному віці служать свою службу, тільки по змісту вони змінюються, відповідаючи новим запитам його розумового й морального росту. Подібно загадці, примовка поетизує для дитини його власну діяльність, побут.

Приказки й прислів'я -- короткі виречення, що містять висновок зі спостережень над навколишнім, зрозумілі більше старшим дітям шести-семи років. У приказці, прислів'ї важливо їхній зміст. Зложилися вони на основі величезного життєвого досвіду. Приказка -- приналежність мови дорослих, діти нею майже не можуть ще користуватися й тільки підводять до цієї форми фольклору. Однак звернені до дітей окремі прислів'я можуть їм вселити деякого правила поведінки, наприклад: «Поспішиш, людей насмішиш». Усього вірніше вживати прислів'я й приказки в момент, коли обставини наочно ілюструють прислів'я; тоді схований у ній зміст стає для дитини ясний: «От поспішив малювати, і погано вийшло» Російську народну творчість й обрядові свята в дитячому саду: конспекти занять і сценарії свят/'Владимирський обласний інститут удосконалення вчителів. -- Володимир, 1995. - с.79.

Використання загадок, як однієї з форм образної народної мови, одержало визнання в роботі дитячих садів. Із практики можна вже зробити відомі педагогічні висновки. Зовсім очевидно, що загадка -- корисна вправа для розуму дитини тільки тоді, коли вона правильно обрана. З огляду на особливості побудови загадок, що опираються на певний життєвий досвід, на знання про речі і явища, необхідно завжди пам'ятати про вкрай незначний життєвий досвід дитят-дошкільників, про нездатність їх мислити абстрактно. Дітям можуть бути запропоновані тільки такі загадки, зміст яких близький досвіду дитини й виражений у ній майже наочно. Адже справа не в тім, щоб дитина швидко розгадала загадку, а в тім, щоб він шукав у цьому й складається вправа розуму. Загадки по змісту повинні бути пов'язані з досвідом дитини, доступним його розумінню. Якщо порушується цей принцип, то потрібний тривалий і майже зайва праця дорослого, навідної дитини на розкриття змісту загадки. Загадка тому-те й загадка, що в ній схований певний зміст, якому можна розкрити лише вловивши внутрішній зв'язок між словами загадки й схованим у ній змістом. Ця робота розуму посильна тільки більше старшим дітям (після п'яти років); молодші дошкільники навіть і не можуть побачити в загадці якого-небудь іншого змісту, крім того, що сказано в словах.

Як правило, старші дошкільники вже знають деякі загадки. Вони чують їх у родині, від інших дітей. У тих випадках, коли вихователькам доводиться вперше знайомити дітей із загадками, треба насамперед дати їм зрозуміти, що таке загадка. При зборі грибів у лісі дітям говорять: «Коштує Антошко на одній ніжці»; звичайно хто-небудь із дітей відгадує: гриб. Якщо таких не перебуває, можна додати: «Його шукають, а він ховається», тоді більшість скаже відгадку. Але краще обмежитися першою частиною, дати загадку, не псуючи додатками, а повторити ще й ще раз.

Доцільно заздалегідь підготувати дітей до відгадування загадки. На березі річки увага дітей було звернено на те, що човен не залишає після себе сліду. Після цього дітям стала доступної загадка; «Їду-їду -- сліду немає, ріжу-ріжу -- крові немає».

Із цими вправами розуму дитини поспішати не потрібно. Справа не в кількості загадок і відгадок до них, які діти будуть пам'ятати, а в тім, що дитина привчається мислити абстрактно; саме загадка і є в дошкільному віці одним зі шляхів для цього.

Е. И. Тихеева рекомендує застосовувати розучування скоромовок, відгадування загадок, що ставляться до певних предметів, що перебуває перед дітьми Тихеева Е. И. Розвиток мови дітей - М.: Освіта, 1972. -с.117.

Наприклад, перед дітьми поставлені іграшки -- коза, півень; загадується загадка про кожнійа, діти відгадують. Це найбільш легкий для дітей шлях, тому що предмети наштовхують на зіставлення. Значно сутужніше відгадування по поданню, Тому такі загадки можна давати тільки тоді, коли в дітей нагромадився відповідний досвід.

Найбільш тямущі діти шести-семи років і самі починають «складати» загадки. Вони дібрали смаку її, зрозуміли, як за словами можна вдало сховати зміст.

Така вправа розуму треба обережно заохочувати, керуючи дитиною спочатку у виділенні ознак, що характеризують предмет або явище. «Червона, гладка, ще яка?», - запитуємо ми дитину, що задумала загадку про морквину. «Солодка», -і весело додає він важлива ознака. Ми допомагаємо йому вибрати істотні, головні ознаки, точно, влучно позначити словом, знайти риму. Спочатку діти характеризують якості, потім з'являються ознаки часу, місця й відносини. «Висить на дереві з одними дверима», - придумав шестирічний хлопчик загадку про шпаківню. Діти наслідують стилю народної загадки, її римі, і в цьому вдосконалюється їхня мова.

Але не тільки вправі розуму дитини служить загадка. Вона поетизує для дитини навколишнє. Як і примовка, прислів'я, загадка розкривають поетичні сторони явищ, які проходять часто непоміченими.

Казки й приповідки.

Все сказане в ще більшій мері ставиться до геніальних добутків народної творчості - до казок. Російські народні казки здавна становлять найважливіший елемент народної педагогіки. Вони визнані науковою педагогікою й міцно ввійшли в дитячий побут.

У казці перед розумовим поглядом дитини мають бути образи, характери, рідна природа; у ній діти одержують блискучі зразки рідної мови. Казкові образи хитрої лисиці, дурного й жадібного вовка, злої мачухи, діда-морозу, Иванушки-дурачка, Марьи-Моревны й багато хто інші входять у життя, розкривають перед дітьми, у доступній для їхнього розуміння формі, поняття добра й зла, виховують почуття. Казки тваринного епосу вводять дитини в мир тварин, наділених властивостями говорити, думати й надходити по-людськи. Дитина переймається цими почуттями, осягає повчальну й переконливу правду життя саме у формі казки. Чарівні казки відкривають простори фантазії. Вичерпну оцінку казки дав Ушинский, говорячи: «Це перші й блискучі спроби російської народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь міг состязаться в цьому випадку з педагогічним генієм народу. Народна казка читається дітьми легко вже тому, що у всіх народних казках безупинно повторюються ті самі слова й обороти, і із цих невпинних повторень, що задовольняють як не можна більше педагогічному значенню розповіді, складається щось ціле, струнке, легко відчутне, повне руху, життя й інтересу».

Найбагатша скарбниця рідної мови - народна казка - може бути по-справжньому використана для виховання дітей тільки в тому випадку, якщо діти можуть чути добре розказану казку. Художнє розповідання казок дає дитині можливість і бачити все в ній що відбувається, і переживати. Про мистецтво розповідання написано багато гарних посібників, які допоможуть кожному педагогові опанувати цією необхідною стороною педагогічної справи. Виховательці дитячого саду необхідно уменье розповідати дітям у такій же мері, як учителеві початкової школи - уменье навчати дітей грамоті Російська народна творчість й обрядові свята в дитячому саду: конспекти занять і сценарії свят/Владимир-ский обласний інститут удосконалення вчителів. - Володимир: 1995. - с.80.

Докучные казочки й приповідки.

«Розповідайте яку-небудь казку», - просять діти виховательку. «Так, так, розповідайте», - чується з усіх боків. «Аматори» казок прагнуть посісти кращі місця, ближче до оповідача. Звичайним тоном вступу до казки говорю: « чиНе сказати вам казку про білого бичка?!»

«Скажіть», «Розповідайте», - чується з усіх боків. Дітлахи чекають нову казку, такий ще не було.

«Ти говориш -і скажи, так я говорю - скажи. Чи не сказати вам казочку про білого бичка?»,-івже в тоні жарту говорю дітям.

«Ні, ні, не треба про білого бичка», - поспішають із відповіддю діти, підозрюючи щось негарне в самій темі.

«Ти говориш - ні, і я говорю ~ ні, чи не сказати вам казочку про білого бичка?»

Дітлахи попадають у складне словесне плетіння. Не можна сказати ні так, ні ні, у кожному разі є готова відповідь, що включить їх знову в обстановку жартівних переговорів.

Здивованість незабаром проходить. Хтось із дітей догадливо «обходить» відповіді «так» й «ні», називаючи казки: «Про довбню-ягу», «Про Белоснежку», - чуються замовлення.

«Докучные» казки гарні своїм гумором, таким близьким дітям. Іноді докучная казочка є прелюдією до дійсної казки: жартівний початок набудовує дітей на веселий лад. Поступовий плин казки веде дитину в інший світ. По особі дітей видно, як зникає вираження лукавства, викликане «докучанням», і заміняється іншим.

Запас докучных казок повинен бути завжди в пам'яті. Випадок підкаже час і місце, коли їх дати.

От удалі «докучання»:

«Жилися-були два братики - кулик так журавель. Вкосили вони стіжок сенца, поставили середи польца. Чи не сказати казку, знову з кінця?»

«Жився-був цар, у царя був двір, надворі був кіл, на колі мачула, чи не сказати казочку з початку?»

«Жився-був старий, у старого був колодязь, а в колодязі ялець. Отут і казці кінець».

«Жився-був цар Батута. І вся казка тута».

У практиці розповідання казок почувся й смак «приповідок».

У приповідці начебто піднімає завіса, відкривається картина.

- «У деякому царстві, у деякій державі жився-був...», - починає оповідач.

Збирається увага слухачів. «Аматори» задерикувато оглядаються, немов говорячи: « чиТе ще буде»...

Замовкають розмови, загоряються глазенки, остання тиха метушня в пошуках зручної пози припиняється. От-от, ще секунда, і казка вступила у свої права.

Просто й жваво розказана казка робить сильне враження на чуйну душу дитини. Дитина живе образами й подіями казки. Він не тільки готовий ще й, ще слухати її, але й сам охоче розповідає. Уже 3-4-літні діти більш-менш складно й навіть виразно розповідають такі казки, як «Ріпка», «Колобок».

Розповідання казок дітьми.

Розповідання казок має велике виховне значення. Розповідаючи казку, дитина знову й знову переживає події в ній що відбуваються, представляє образи, практично користується рідною мовою в його найбільш зроблених зразках. ( Флерина Е. А. Розповідання в дошкільній практиці // Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку: Учеб. посібник для студ. высш. і сред. пед. учеб. закладів / Сост. М.М. Алексєєва, В.И. Яшина. - М.: Видавничий центр «Академія», 1999. - С.189.)

Варто не тільки заохочувати дітей до розповідання казок, але вміло допомагати дитині відтворити послідовність подій, нагадати те або інше вираження. У міру того як дитина опановує розповіданням казки, вихователь усе більше переходить у роль зацікавленого слухача. Судячи з тому, як діти самі розповідають казки, враження, вироблене на них казкою, сильно не тільки її образами, але також наспівністю мови, ліричністю. Пісенний елемент казки не тільки не пропускається дітьми, а він перший як би зв'язує в пам'яті дітей послідовність подій. Драматичний елемент казки діти рідко виділяють, підкреслюють. Для них характерно саме епічний виклад. Як повно в сюжеті, жваво в образах, барвисто в мові й співуче може розповісти дитина казку, показує запис розповіді Валерика 5 років.

- Валерик, ти знаєш казку про Снігурку? Розкажи її нам! Валерик (докірливо).

Про Снегурушку!

Хто тебе навчив неї розповідати?

Валерик: - Я сам навчився.

Розкажи нам цю казку.

«Жилися-були дід так баба. У них була дочка Снегурушка. Зібралися подружки в ліс і стали Снегурушку із собою кликати. Дід довго не погоджувався й відпустив її, нарешті, і наказав їй не відставати від подруг... Пішли в ліс. Кустик за кустик, деревцо за деревцо - Машенька й заблудилася. А подружки аукали, аукали, а вона не чула. Уже стало темно. Подружки пішли з лісу. Прийшли додому й усі розповіли. А Снегурушка забралася на дерево й гірко плаче. Іде по лісі ведмідь.

Чого ти, Машенька, плачеш?

Як же мені, Мишенька, не плакати! Мене подружки в ліс заманили, а заманивши, покинули. Одна я в дідуся, у бабусі дочка Снегурушка.

Злазь, я тебе відведу до діда.

Ні, я тебе, ведмідь, боюся,-и знову плаче.

Агов, агов, Снегурушка, ау-ау, голубушка! Приходить вовк і запитує:

Чого ти, Машенька, плачеш?

Як же мені, вовк, не плакати! Мене подружки в ліс зама-нили, заманивши, залишили. Одна я в дідуся, у бабусі дочка Снегурушка.

Злазь, я тебе відведу до діда.

Ні, вовк, я тебе боюся, ти мене з'їли,-и знову плаче.

-- Ау-ау, Снегурушка, ау-ау, голубушка! Біжить мимо лисичка й запитує:

Чого ти, Машенька, плачеш?

Як же мені, лисичка, не плакати! Мене подружки в ліс заманили, а заманивши, покинули. Одна я в дідуся, у бабусі, дочка Снегурушка.

Сідай на мене, я тебе до діда й баби відвезу. Снегурушка злізла, села на лисичку й поїхала. Прибігла лисичка до будинку й стукає хвостом. Виходять дідусь і бабуся, як побачили й говорять лисичці:

Ах ти, наша рідна! Де нам тебе посадити? Принесли сиру з молоком. А лисичка просила курку з вінегретом. Вони й дали їй. От і вся вам казка».

Неможливо передати ту наспівність, ліричність, з яка ця дитина розповідає казку. Жодного жесту - вся сила вкладена в інтонацію, у ній вся виразність. Разюче почуття мови: в одному випадку дитина вживає вираження «покинули», в іншому «залишили»- і все созвучно зі стилем казки.

До цього мистецтва дітей варто ставитися, дуже обережно, даючи йому розвитися, зміцніти. Не слід виносити його напоказ. Навіть у звичайній обстановці дитина тільки зрідка повинен розповідати перед групою, та й то в загальному для всіх дітей порядку.

Гри на казкові сюжети й драматизація казок.

Казкова тематика настільки близька дітям, що легко проникає в їхні ігри. Найбільш развитой казковий елемент помічається в іграх старшого дошкільного віку.

Драматизація казок дітьми має певне педагогічне значення. Драматизуючи казку, дитина привчається переводити образи уяви на мову жестів, міміки, слів. Все це як не можна краще виробляє в дітей уменье діяти відповідно до задуму, будить у них високі моральні почуття. А тому що дитині властиво виражати свої безпосередні почуття, а не чужі, те й жест, міміка, і інтонація будуть виражати руху дитячій душі, якщо перешкодою цьому не стане жест, нав'язаний дитині дорослим і засвоєний їм механічно. От чому основою дитячої драматизації повинен бути прийом, жест, знайдений самою дитиною; в окремих випадках дорослий може підказати їх йому, але підказати ті з них, які властиві дітям, у них спостерігаються. Звичайно ж дітям підказують прийом, жест дорослої людини. Наприклад, при зображенні подиву, переляку дівчинка по-старушечьи сплескує руками. Дитина такий жест не вживає, він не властивий його переживанням, це жест дорослого.

Драматизуючи казку, дитина користується мовою казки. Те, що спочатку він тільки чув, стає його власним надбанням. Саме тут дитина переймається «гармонією російського слова», про що говорив Бєлінський. Дитина зв'язує слово з дією, з образом. образом. Саме тому необхідно заохочувати до драматизації казок дітьми, зробити її звичайним явищем у житті дитячого саду, приохотити до цьому всіх дітей. Але при цьому драматична гра в дошкільників повинна бути грою, тобто дією для самих дітей, не перетворюючись у театральне видовище, у якому виступають діти - артисти.

Іноді діти відтворюють сюжет тієї або іншої казки, не дотримуючись, однак, точного її тексту; якщо ж драматична дія будується на тексті, він може, бути відтворений буквально. Так, у народній казці «Колобок» тільки перший епізод народження колобка зроблений описово (що робила баба, як поводився колобок). Всі інші епізоди: зустріч колобка із зайцем, вовком, ведмедем й, нарешті, з лисицею побудовані на розмовному тексті.

Драматична гра «Колобок» складається у відтворенні дітьми образа хороброго й задерикуватого колобка, що відважно робить свою подорож, що благополучно миновали зустріну з вовком, ведмедем, що не поддались на лестощі хитрої лисиці. Персонажі казки -і зайчик, вовк, ведмідь -і обкреслені скупо. Тут для зображення діти повинні залучити свій досвід, свої знання. Лисиця -і яскравий для зображення персонаж. Діти легко вловлюють її лестощі й підступництво. Повна динаміки, ця казка при драматизації не вимагає декоративного оздоблення. Образи «колобка», «лиси» легко відтворюються дітьми.

Вихователька, виходячи з дітьми на освітлену сонцем галявину зі стежкою, що йде в ліс, сказала: «Посмотрите-ка, діти, ця галявинка дуже схожа на ту, по якій покотився колобок!» Діти з інтересом озиралися по сторонах: «От, от через кущ зайчик назустріч колобку вискочить», -і продовжує вихователька. Починаються суперечки -і звідки краще вискочити зайцеві, де сховатися вовку. Гра виникла як би сама собою. Ніхто не вносив пропозиції «давайте пограємо» -і ні вихователька, ні діти. Багато разів повторювалася гра. «Глядачі» же з неприхованою насолодою дивилися той самий закономірно повторюваний сюжет. Кожна нова група виконавців вносила новий колорит у характеристику персонажів казки. Був «колобок» флегматичний, що непохитно зустрічав перешкоди, вона спокійно співав свою пісеньку; був «колобок», що боягузливо ховався в кущі при кожному шереху; він ковтав останні слова пісні й опрометью пускався бігти.

Драматизація тієї або іншої ролі не вимагає попереднього тренування дітей. Це мимовільне запам'ятовування--результат безпосереднього впливу художнього образа. Гра-драматизація завершує процес сприйняття казки, надає їй нову форму.

Описана гра зложилася в групі дітей, досвід яких був збагачений іграми на казкові сюжети. Уже в молодшій групі дитячого саду можлива драматизація після того, як казка багаторазово була розказана дітям. Діти зображують казку в особах. Цим досягається уточнення її образів у свідомості дітей; наочної, відчутної стає для них логіка подій, їхня послідовність; нарешті, діти засвоюють прекрасні зразки рідної мови.

«От яка казка про ріпку. Хто з вас їв ріпку? Яка вона? (Відповіді: смачна, кругла, маленька.) От Наташа в нас і буде ріпкою. Хто ж це посадив ріпку?» -і «Дід посадив ріпку»,-ісказала Н. «От, Вітя й буде дідом. Давай посадимо з тобою разом ріпку (саджають дівчинку на коврик). Росте, росте наша ріпка й... (подсказы дітей). Поспіла ріпка, треба неї витягти із землі. Став дід тягти ріпку». (Вітя тягне дівчинку за руку.) Діти з вихователькою говорять: «Тягне, потягне, витягнути не може». -і «Що ж тоді зробив дід?» Якщо діти не можуть відповісти, відповідає вихователька. «Покликав дід бабку. Бабка буде Ніна. Іди, Ниночка, допомагай дідові тягти ріпку». Так персонаж за персонажем казки вступають у дію при участі всіх дітей у відтворенні казки. Нарешті ріпку витягли, хоча вихователька допомагала Наташе удержатися на місці, тому що ставало явним, що сили нерівні, коли за діда вчепилася бабка, за бабку онученяти, за внучку Жучка.

Раз за разом повторюючи таку гру, діти усе менше потребують допомоги виховательки. Правда, вона повинна увесь час допомагати визначити що беруть участь (вона робить це так, щоб всі діти могли по черзі побыть діючими особами), правильно говорити текст, іноді нагадувати послідовність дій, стежити, щоб гра не затягувалася. У такій грі немає потреби в костюмах, декораціях Російська народна творчість й обрядові свята в дитячому саду: конспекти занять і сценарії свят/Владимирський обласний інститут удосконалення вчителів. -і Володимир, 1995. -і с.83.