Соціально-педагогічна робота з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія педагогічних наук України

Інститут проблем виховання АПН України

УДК 37.018.11.04-056.26:616.831/.832:37.018.15

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Соціально-педагогічна робота з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру

13.00.05 - соціальна педагогіка

Грабовенко Наталія Валеріївна

Київ 2008

Загальна характеристика роботи

соціально педагогічна робота сім'я

Актуальність теми дослідження. В Україні у зв'язку з її інтеграцією в європейський простір відбуваються зміни у ставленні до людей з обмеженими можливостями. Це вимагає від соціальних служб дотримуватися європейських стандартів щодо організації соціальної роботи з ними, у тому числі сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями.

Сучасні умови, в яких перебуває сім'я дитини з обмеженими фізичними можливостями, характеризуються, з одного боку, різким зростанням негативних соціальних та економічних тенденцій у суспільстві, з іншого, - деформацією функцій сім'ї і зміною пріоритетів щодо розвитку особистості, її практичну діяльність в усіх напрямах господарювання та духовної культури.

З метою комплексної допомоги дітям з обмеженими фізичними можливостями та їх сім'ям в Україні на базі регіональних управлінь праці та соціального захисту населення створюються центри реабілітації. Основним завданням таких центрів є: рання соціально-психологічна адаптація дітей з обмеженими фізичними можливостями до власних проблем, пов'язаних з інвалідністю, корекція комунікативних навичок, медична, психологічна, логопедична корекція, фізична реабілітація дитини, соціально-педагогічна та психологічна допомога родині. Соціально-педагогічна робота з сім'ями в реабілітаційних центрах, яка здійснюється сьогодні в Україні, вимагає вдосконалення. Це пов'язано з тим, що в їх практичній діяльності здебільшого використовується закордонний досвід соціально-педагогічної роботи без необхідного врахування соціокультурних умов, особливостей і реалій сучасності, національного менталітету, вітчизняного історичного досвіду.

Оскільки створення центрів реабілітації дітей з обмеженими фізичними можливостями є новим напрямом в соціальній політиці України, існуючий вітчизняний досвід соціально-педагогічної роботи з такими дітьми (спеціальні програми навчання, адаптації, психолого-педагогічної корекції), який реалізується в спецшколах та інтернатах, у реабілітаційні центри екстраполюється без змін, що не дає очікуваних результатів. Сьогодні в основу їх роботи покладено гуманістичний принцип виховання особистості, коли дитина не відривається від звичного оточення, а залишається в колі сім'ї, і це спонукає науковців до пошуку нових підходів у роботі з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями.

Актуальність дослідження проблеми також визначається протиріччям між вимогами суспільства до ефективного розв'язання соціально-педагогічних проблем на достатньо високому професійному рівні й недостатньо розробленою теоретичною базою, відсутністю ефективної програми діяльності реабілітаційних центрів, що знижує їх можливості щодо реалізації основних завдань.

Соціально-педагогічна робота з сім'єю має за мету створення в родині позитивного психологічного клімату для догляду, спілкування і навчання дитини з обмеженими фізичними можливостями, набуття членами сім'ї знань і навичок щодо виховання хворої дитини і продуктивної адаптації до її особливостей, для запобігання додаткових зовнішніх впливів, які здатні погіршити процес соціалізації такої дитини, соціальної інтеграції сім'ї.

Усе це обумовлює необхідність проведення в нашому суспільстві досліджень щодо створення спеціальної моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженим фізичними можливостями, у реабілітаційних центрах.

Сім'я як складова соціуму, що виконує певні функції, є предметом дослідження філософів, соціологів, педагогів і психологів. У роботах Т.Алексєєнко, О.Безпалько, І.Беха, Л.Виготського, А.Захарова, І.Звєрєвої, В.Кан-Калика, А.Капської, С.Ковальова, В.Кравець, О.Леонтьєва, А.Макаренка, С.Рубінштейна, В.Століна, В.Сухомлинського, С.Харченка, Л.Чернікова розкривається значення сім'ї у розвитку дитини та обґрунтовується необхідність соціально - педагогічної підтримки сім'ї з боку держави.

Вітчизняними і зарубіжними вченими розглядаються найважливіші аспекти соціально-педагогічної роботи з молодою та студентською сім'єю (Т.Алексєєнко, І.Дубровіна, Т.Журбицька, В.Ігнатовський, Л.Михайлова, В.Постовий), з неблагополучною сім'єю (І.Трубавіна), з сім'ями дітей, хворих на церебральний параліч (І.Іванова, І.Коробейников, А.Маллєр, І.Мамайчук, В.Мартинов, О.Мастюкова, Г.Мішина, Н.Фінні, Л.Ханзерук). Особливу увагу дослідники приділяють питанням ефективної взаємодії сім'ї і школи у виховному процесі (В.Кан-Калик, Р.Капралова, О.Коберник), особливостям консультування сім'ї (Н.Демидюк, А.Єлізаров, І.Малкіна-Пих, О.Мілютіна, О.Петращук, І.Цушко).

Аналіз сучасної наукової літератури, реалій соціально-педагогічної практики дає підстави для висновку, що теоретико-методологічні основи та технології соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, на сьогодні розроблені недостатньо; не визначено теоретичні основи щодо забезпечення психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблеми інвалідності дитини, психолого-педагогічні умови соціальної інтеграції сім'ї; відсутня система педагогічних механізмів стимулювання розвитку виховного потенціалу сім'ї з дитиною з обмеженими фізичними можливостями й підвищення рівня готовності батьків до виховання хворої дитини; немає чітко розробленої методики соціально-педагогічної роботи з сім'єю в умовах реабілітаційних центрів.

У зв'язку з цим особливий інтерес викликають роботи, які є дотичними до проблеми нашого дослідження, а саме: дослідження методологічного аспекту виховного процесу (О.Коберник та ін.), функцій сім'ї та її типологізації за певними критеріями (О.Безпалько, Л.Ваховський, О.Караман, М.Кратінов, В.Кратінова, О.Мастюкова, О.Песоцька, С.Харченко та ін.), стилів батьківської поведінки (Д.Бомрінд, Д.Боулбі, А.Варга, Т.Вейс, Е.Ейдеміллер, Е.Еріксон, А.Рацул, В.Столін, А.Фромм та ін.), психологічних аспектів сімейних взаємостосунків (В.Гарбузов, Н.Голан, І.Грига, А.Захаров, Д.Ісаєв, Г.Мішина, Т.Семигіна, К.О'Хаган, О.Холостова та ін.), принципів реабілітації людей з обмеженими можливостями (А.Іпатов, В.Марунич, О.Сергієні та ін.). Психофізіологічні особливості дітей, хворих на церебральний параліч, визначають спеціальні дослідження психологів О.Архіпової, Л.Бадалян, Е.Каліжнюк, Л.Виготського, Т.Ілляшенко, I.Мамайчук, О.Мастюкової, А.Обухівської, О.Романенко, Н.Скрипки.

Отже, наукова розробка теоретичних основ і технологій соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, стає актуальною в теоретичному і практичному аспектах. Недостатність теоретичної та практичної розробленості даної проблеми сприяли вибору теми дисертаційного дослідження: “Соціально-педагогічна робота з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової проблеми лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання АПН України “Соціально-педагогічні засади виховання особистості в сучасних умовах”, державний реєстраційний номер 0103U001163. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 9 від 28 жовтня 2004 року) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 25 жовтня 2005 року).

Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна робота з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями.

Предмет дослідження: модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру.

Мета дослідження: розробити, науково обґрунтувати та експериментально перевірити модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що соціально-педагогічна робота з сім'ями, де виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру буде ефективнішою, якщо забезпечити:

- диференційний підхід до різних типів сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями;

- особистісно орієнтований підхід до батьків і дітей;

- взаємодопомогу сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями;

- готовність батьків до виховання хворої дитини у співпраці зі спеціалістами реабілітаційного центру;

- визначені орієнтири взаємодії та розподіл обов'язків між фахівцями реабілітаційного центру і батьками;

- узгодженість дій фахівців щодо здійснення соціально-педагогічної роботи.

Для реалізації поставленої мети і перевірки робочої гіпотези визначено завдання дослідження:

- з'ясувати стан проблеми у психолого-педагогічній та соціально-педагогічній теорії й практиці;

- розробити типологію сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями;

- розробити й охарактеризувати критерії та показники визначення ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями;

- науково обґрунтувати, експериментально перевірити й запровадити в практику роботи реабілітаційних центрів модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей, хворих на ДЦП;

- визначити основний зміст, форми й методи соціально-педагогічної роботи з такими сім'ями в умовах реабілітаційного центру.

Для вирішення поставлених завдань було використано наступні методи дослідження:

- теоретичні: аналіз філософської, соціологічної, психологічної, соціально-педагогічної літератури з метою визначення науково-теоретичного підґрунтя дослідження; метод системно-структурного й порівняльно-історичного аналізу для виявлення особливостей соціально-педагогічної роботи з сім'ями в діахронному розрізі; контент-аналіз нормативних документів (законів України, програм і планів роботи реабілітаційних центрів) щодо визначення нормативно-правового підґрунтя дослідження; методи узагальнення і систематизації з метою розробки моделі соціально-педагогічної роботи та типології сімей; кількісно-якісний аналіз результатів формуючого експерименту для оцінки ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

- емпіричні: опитування, анкетування, тестування, бесіди, інтерв'ю для вивчення соціально-психологічного клімату сім'ї, стилів батьківської поведінки, рівня готовності батьків до виховання хворої дитини й співробітництва із соціальним педагогом; самооцінка, експертна оцінка з метою аналізу форм і методів соціально-педагогічної роботи; педагогічне спостереження стосовно визначення рівня психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблем інвалідності дитини; ігрові ситуації й виконання ситуативних завдань щодо вивчення ціннісних орієнтацій, інтересів, знань, умінь, навичок, рівня відповідальності батьків; педагогічний експеримент і моделювання з метою розробки моделі соціально-педагогічної роботи з сім'єю дитини з обмеженими фізичними можливостями і запровадження її в практику роботи реабілітаційного центру.

- статистичні: метод математичної статистики для визначення валідності та надійності одержаних результатів, порівняння експериментальних даних із вихідними.

Теоретичну основу дослідження становлять: загальнонаукові праці про розвиток і саморозвиток особистості, її соціалізацію (Т.Алексєєнко, Н.Голованова, І.Звєрєва, О.Леонтьєв, А.Мудрик, С.Харченко та ін.) концептуальні положення особистісно орієнтованого підходу до процесу виховання (І.Бех та ін.); теорія і методика родинного виховання (А.Марушкевич, В.Постовий, А.Рацул та ін.); теорія й методика соціально-педагогічної роботи з сім'єю, що виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями (І.Іванова, І.Коробейников, А.Маллєр, І.Мамайчук, В.Мартинов, О.Мастюкова, Г.Мішина, Н.Фінні, Л.Ханзерук та ін.).

Експериментальною базою дослідження було охоплено 180 сімей (322 дорослих і 180 дітей із захворюванням на ДЦП), 18 соціальних педагогів, 12 психологів, 3 директори центрів: Луганського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів “Відродження”, Донецького обласного науково-практичного клінічного центру реабілітації церебрального паралічу та органічних захворювань нервової системи у дітей з порушенням психіки, Сумського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше: здійснено цілісне дослідження проблем соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями; визначено типи сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями; розроблено, апробовано й запроваджено модель соціально-педагогічної роботи з ними в діяльність реабілітаційного центру; уточнено їх психолого-педагогічні проблеми й потреби; набули подальшого розвитку форми й методи соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру; критерії та показники визначення ефективності соціально-педагогічної роботи з ними.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці і запровадженні в діяльність реабілітаційних центрів моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, та методичних рекомендацій соціальним педагогам; виданні навчального посібника “Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними можливостями”, рекомендованого Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю “Соціальна робота”. Результати дослідження можуть бути використані соціальними педагогами й психологами при організації реабілітаційної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в центрах ранньої реабілітації, відділеннях ранньої реабілітації регіональних територіальних центрів соціального обслуговування населення; при підготовці спеціалістів із соціальної роботи та соціальних педагогів у вищих навчальних закладах України, в системі підвищення кваліфікації таких фахівців.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи експериментальних закладів: Донецького обласного науково-практичного клінічного центру реабілітації церебрального паралічу та органічних захворювань нервової системи у дітей з порушеннями психіки (довідка №19 від 22.03.2007 р.), комунальної установи “Луганський обласний центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів “Відродження” (довідка №47 від 20.03.2007 р.), Сумського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів (довідка №75 від 26.03.2007 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у розробці принципів і напрямів соціально-педагогічної роботи з сім'єю, що виховує дитину з обмеженими можливостями, у співавторстві з Л.Михайловою; практичній реалізації положень дослідження, безпосередній організації, керівництві й проведенні експериментальної роботи в реабілітаційних центрах міст Луганська, Сум, Донецька; розробці 2 і 3 розділів навчального посібника для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за напрямом підготовки “Соціальна робота” у співавторстві із Т.Шаповаловою (розділ 2. Система реабілітаційної роботи з людьми з обмеженими фізичними можливостями, розділ 3. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження впродовж 2000-2007 рр. були представлені на Міжнародних науково-практичних конференціях “Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 2002 р.), “Соціальна робота і сучасність: теорія та практика” (м. Київ, 2003-2004 рр.), “Соціальна робота в Україні: вектор розвитку в третьому тисячолітті” (м. Київ, 2007 р.), на III Міжнародній науково-методичній конференції “Безпека. Здоров'я. Реабілітація” (м. Луганськ, 2005 р.), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми оптимізації якості життя людей з обмеженими фізичними можливостями” (м. Луганськ, 2004-2005 рр.), на засіданнях круглого столу організацій соціального захисту інвалідів Луганської області за темою “Актуальні проблеми оптимізації якості життя людей з обмеженими фізичними можливостями” (м. Луганськ, 2005-2006 рр.). Хід дослідницької роботи обговорювався на засіданнях лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання АПН України, кафедри соціальної роботи та засіданнях Вченої ради ДЗ “Луганський інститут праці та соціальних технологій”, на педагогічних нарадах реабілітаційних центрів міст Луганська, Сум, Донецька.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації представлені у 7 наукових працях, з них - 5 одноосібних, 3 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України; 1 навчальний посібник.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел (203 найменування, з них 7 - іноземною мовою) та 14 додатків. Робота містить 8 таблиць та 11 рисунків (1 з них на повну сторінку). Основний зміст дисертації викладено на 168 сторінках, повний обсяг - 247 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; ступінь розробленості проблеми; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, дослідження, його теоретичні основи; сформульовано гіпотезу; розкрито наукову новизну і практичне значення дослідження, особистий внесок здобувача; відображено апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Соціально-педагогічна робота з сім'ями дітей з обмеженими фізичними можливостями у педагогічній теорії і практиці” охарактеризовано сучасний стан проблеми, здійснено теоретичний аналіз філософської, соціологічної, психологічної, соціально-педагогічної літератури, в результаті чого розглянуто основні психолого-педагогічні та соціальні проблеми сімей з дітьми, що мають обмежені фізичні можливості, визначено психофізіологічні особливості таких дітей, проаналізовано стан організації соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей хворих на ДЦП, в зарубіжній і вітчизняній науці і практиці.

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що в процесі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, виявляється чимало проблем. Це зумовлено тим, що сім'я з такою дитиною є цілісною соціальною системою, яка має своєрідну внутрішню будову, особливу психологічну структуру і специфічні функції; вона визначає певні соціально-психологічні характеристики індивідів, які її складають, і характеризується взаємовпливом членів родини. Вирішення соціальних і психолого-педагогічних проблем сім'ї, що виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями можливе тільки за умов вивчення взаємостосунків між її членами та виявлення механізмів взаємодії її різних параметрів.

У роботі показано, що проблеми соціально-педагогічної роботи з сім'ями, де виховуються діти, хворі на ДЦП, були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних учених в різних її аспектах: функції і структура сім'ї, де виховується дитина з обмеженими фізичними можливостями, внутрішні та зовнішні стратегії сімейного життя (О.Безпалько, Г.Вороніна, С.Ковалев, О.Мастюкова, О.Холостова, П.Шептенко); життєвий цикл сім'ї (А.Турнбалл та ін.); рівні емоційної адаптації сім'ї до проблеми інвалідності дитини (Н.Голан, Т.Ілляшенко, К.О'Хаган, А.Обухівська, О.Романенко, Н.Скрипка); формування психологічного клімату сім'ї та його вплив на процес соціалізації дитини, становлення її як особистості (Л.Виготський, В.Гарбузов, А.Захаров, Д.Ісаєв, Г.Мішина); обґрунтування ролі сім'ї у здійсненні заходів соціально-психологічної адаптації дітей з обмеженими фізичними можливостями (І.Іванова, І.Звєрєва, Л.Коваль, С.Хлєбік).

У розділі розглядаються психолого-педагогічні та соціальні проблеми сім'ї, що виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями, обґрунтовується необхідність їх повного врахування в діяльності реабілітаційних центрів. У дослідженні цього питання ми спиралися на праці Н.Журавльової, І.Звєрєвої, І.Іванової.

Осмислення літературних джерел дозволяє зробити висновок про те, що в соціально-педагогічній роботі з сім'єю, де виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями, необхідно застосовувати комплексний підхід, а при визначенні форм і методів роботи враховувати психофізіологічні особливості таких дітей.

Своєрідність психічного розвитку дітей з церебральним паралічем, із сім'ями яких здійснювалося дослідження, виразно виявляється в пізнавальній і рухливій діяльності, в особливостях емоційно-вольових проявів, у здатності до самообслуговування й оволодіння соціальними навичками, у формуванні особистості загалом (Т.Ілляшенко, I.Мамайчук, А.Обухівська, О.Романенко, Н.Скрипка). Оздоровлення умов сімейного виховання є найважливішим засобом протидії негативним емоційно-вольовим проявам, які легко виникають на ґрунті органічного ураження та ослаблення нервової системи дитини і впливають на формування повноцінної особистості.

У роботі проаналізовано світовий досвід соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями. Визначено, що в зарубіжній соціальній роботі використовуються різні моделі соціально-педагогічної роботи з сім'єю, де є дитина з обмеженими фізичними можливостями, зокрема: кризовоінтервентна, проблемно-орієнтовна, психо-соціальна модель, патронаж. Доведено, що механізм упровадження кожної з цих моделей в роботу реабілітаційного центру розроблено недостатньо. Вони найчастіше використовуються фахівцями державних соціальних служб та установ і є загальними методиками роботи з різними групами клієнтів. Проте, в них є чимало цінного для розуміння специфічних проблем сімей із дітьми з обмеженими фізичними можливостями та засобів їх розв'язання.

Стосовно нашого дослідження ми виходили з того, що соціально-педагогічна робота з сім'єю - це діяльність соціального педагога, спрямована на мобілізацію внутрішнього потенціалу сім'ї для її психолого-педагогічної адаптації до проблем інвалідності дитини.

Змістом соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей, хворих на ДЦП, в умовах реабілітаційного центру є формування педагогічної культури й активної життєвої позиції батьків щодо виховання дитини з обмеженими фізичними можливостями; продуктивної емоційної адаптації до проблем інвалідності дитини; покращення психологічного клімату в родині для забезпечення позитивного емоційного розвитку дитини; соціально-психологічна адаптація дитини до власних проблем і потреб, пов'язаних з інвалідністю.

У другому розділі “Модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційних центрів” розкрито і обґрунтовано побудову дослідно-експериментальної роботи, представлено діагностичну методику експерименту і виокремлено типи сімей з дітьми з обмеженими фізичними можливостями, представлено модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру, основні критерії ефективності соціально-педагогічної роботи та їх показники, аналіз результатів експериментальної роботи.

Для вивчення ситуації в сім'ї та розробки можливих стратегій роботи з нею було використано наступні педагогічні методи: діагностичне і оцінююче інтерв'ю, бесіда, анкетування, тести, спостереження, експертна оцінка, самоаналіз. У роботі з дитиною було застосовано проективні методики (кінетичний малюнок сім'ї, коментування картинки, незакінчених речень), ігрові завдання. Одночасно з проективними методиками у роботі з дитиною проводилась оцінка поточного рівня її розвитку за різними функціональними сферами.

Діагностика сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями в умовах реабілітаційного центру була спрямована на визначення типів сімей, за інтегральним показником психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблем інвалідності дитини, складовими якого є: педагогічна культура батьків; емоційна адаптація батьків (продуктивна/ непродуктивна) до проблем інвалідності дитини; психологічний клімат сім'ї, який створює сприятливе/несприятливе середовище для емоційного розвитку дитини з обмеженими фізичними можливостями; готовність/неготовність батьків співпрацювати із соціальним педагогом; соціально-психологічна адаптованість дитини до власних проблем і потреб. За цим показником було визначено три типи сімей: з високим, середнім і низьким рівнем його сформованості.

До I типу увійшли сім'ї з високим рівнем педагогічної культури, продуктивним рівнем емоційної адаптації до проблем інвалідності дитини, сприятливим психологічним кліматом у родині; активною життєвою позицією до вирішення проблем інвалідності дитини; високою соціально-психологічною адаптованістю дитини. (група А).

II тип склали сім'ї із середнім рівнем педагогічної культури, граничним рівнем емоційної адаптації до проблем інвалідності дитини, не стійким психологічним кліматом у родині; з невизначеною життєвою позицією, середньою соціально-психологічною адаптованістю дитини (група Б).

У III тип були об'єднані сім'ї з низьким рівнем педагогічної культури, непродуктивним рівнем емоційної адаптації до проблем інвалідності дитини, несприятливим психологічним кліматом у родині; із слабкою життєвою позицією, низькою соціально-психологічною адаптованістю дитини (група В).

Педагогічна культура батьків визначалась за такими показниками: наявність і якість психолого-педагогічних знань, поглядів, переконань; ступінь сформованості вмінь і навичок виховання дітей; ціннісне ставлення до хворої дитини; стабільність зацікавленості до процесу виховання в цілому (Т.Алексєєнко).

Рівень емоційної адаптації батьків до проблем інвалідності дитини характеризувався бажанням і спроможністю сім'ї щодо створення нового кола спілкування чи вибіркового відновленням старих дружніх зв'язків; ставленням до людей; здатністю до обговорення своїх проблем, готовністю поділитися досвідом, прийти на допомогу; проявом інтересу до навколишнього життя, відкриттям нових можливостей для самореалізації; реальною оцінкою обмежень і можливостей розвитку дитини, перспектив її адаптації у соціальному оточенні і готовністю їх реалізовувати; визнанням можливості бути щасливими (методика діагностики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса і Р.Даймонда; методика експрес-діагностики рівня психоемоційної напруги і її чинників О.Копіної, О.Суслової, Є.Заїкіна; методика “Локус контролю” О.Ксенофонтової).

Характер психологічного клімату сім'ї визначався стосовно до емоційного розвитку дитини з обмеженими фізичними можливостями і передбачав вивчення ставлення батьків до дитини з обмеженими фізичними можливостями (ОБС - тест-опитувальник ставлення батьків А.Варги, В.Століна), стилю сімейного виховання (методика АСВ); стилів поведінки членів сім'ї, їхньої схильності до конфліктної поведінки (тест К.Томаса).

Життєва позиція батьків до вирішення проблем інвалідності дитини визначалася через готовність батьків співпрацювати із соціальним педагогом.

За показниками розвитку хворої на ДЦП дитини за різними функціональними сферами визначався рівень соціально-психологічної адаптації дитини до власних проблем і потреб, пов'язаних з інвалідністю.

Побудова моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру (Рис.1), відбувалася з урахуванням типів сімей.

Рис. 1. Модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи із сім'єю в умовах реабілітаційного центру було визначено соціально-реабілітаційну роботу з батьками та соціально-реабілітаційну роботу з дитиною, хворою на ДЦП.

Основними завданнями соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей хворих на ДЦП, було виокремлено: організаційні (визначення етапів, змісту, а також адекватних до проблем і потреб батьків та дітей форм і методів соціально-педагогічної роботи та їх використання з урахуванням соціальних й психолого-педагогічних особливостей сім'ї); соціально-психологічні (формування в батьків продуктивної емоційної адаптації до проблеми інвалідності дитини; покращення сімейних взаємостосунків та психологічного клімату в сім'ї; допомога у визначенні кола психолого-педагогічних проблем кожної сім'ї у вихованні дитини з обмеженими фізичними можливостями й пошук шляхів їх вирішення; формування в дитини високих адаптивних можливостей); соціально-педагогічні (формування педагогічної культури батьків у вихованні дитини з обмеженими фізичними можливостями; сприяння росту їх виховної активності й майстерності; сприяння укріпленню й розвитку сім'ї як виховного колективу).

Відповідно до завдань необхідними організаційними умовами ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, було визначено: узгодженість дій фахівців щодо здійснення соціально-педагогічної роботи; визначення орієнтирів взаємодії та розподіл обов'язків між фахівцями реабілітаційного центру і батьками.

До психолого-педагогічних умов відносяться: диференційний підхід до різних типів сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями; особистісно орієнтований підхід до батьків і дітей; взаємодопомога сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями; готовність батьків до виховання хворої дитини у співпраці зі спеціалістами реабілітаційного центру.

Соціально-педагогічна робота з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру ґрунтувалася на наступних принципах: принципу пріоритетності сімейного виховання дитини з обмеженими фізичними можливостями; принципу комплексного (системного) підходу до вирішення психолого-педагогічних проблем сім'ї; принципу реалістичності, що реалізується в постановці адекватних цілей роботи, в опорі на дійсно існуючі ресурси сім'ї, самої дитини.

Складалася соціально-педагогічна робота з сім'єю з таких послідовних етапів: соціально-педагогічна діагностика; формування і реалізація індивідуальної програми соціально-педагогічної роботи; динамічний контроль за її результатами.

У роботі з сім'єю на формувальному етапі експерименту застосовувались індивідуальні (консультації, бесіди, анкетування, тести), групові (батьківський лекторій, тематичні семінари, тренінги, групи взаємодопомоги “Сім'ї вихідного дня”) і колективні (сімейні свята, екскурсії) форми роботи. Було також застосовано психолого-педагогічні методики (опосередкованого сімейного спілкування, формування навичок та умінь, сімейного обговорювання (дискусій), інструкцій (порад)).

Відповідно до завдань дисертаційного дослідження нами було розроблено і застосовано критерії ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями та їх показники: когнітивний (психолого-педагогічні, соціально-педагогічні знання батьків з проблем соціалізації дитини та їх попередження й усунення; знання про психофізіологічні особливості дітей, хворих на ДЦП), емоційно-адаптивний (показник впевненості/невпевненості; емоційної адаптації до проблеми інвалідності дитини; очікувань від людей та ставлення до інших у важкій ситуації; активності та його спрямування в складній ситуації; готовності батьків співпрацювати із соціальним педагогом) практичний (сімейні взаємостосунки між дорослими членами родини; ставлення батьків до дитини; створення ситуації успіху в спілкуванні й навчанні) соціально-психологічної адаптивності дитини з обмеженими фізичними можливостями (показники соціального, інтелектуального, емоційного, сенсорного, фізичного розвитку).

Для оцінки ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, враховувались розроблені критерії, аналізувались всі позитивні й негативні моменти, що виникали в процесі реалізації програми експериментальної роботи.

Соціально-педагогічна робота у контрольних групах здійснювалася на традиційних засадах. В експериментальних групах вона передбачала використання всіх складових розробленої моделі.

На підставі аналізу результатів формувального експерименту в експериментальних групах сімей динамічніше, ніж у контрольних відбулися процеси зменшення кількості сімей із “низьким” рівнем педагогічної культури, підвищився рівень емоційної адаптованості батьків, їх активності, відбулися позитивні зміни в їх ставленні до дітей. 38,8% батьків, що брали участь в експериментально-дослідній роботі, добре засвоїли теоретичні поняття, могли ними оперувати, узагальнювати, встановлювати зв'язок із реальними проблемами; вони стали частіше застосовувати в спілкуванні з дитиною вміння й навички, отримані під час семінарів і практичних занять, про що свідчила динаміка психосоціального розвитку дитини.

За період проведення експериментальної роботи зросла кількість батьків з продуктивною емоційною адаптацією до проблем інвалідності дитини: в них пробудився інтерес до життя, з'явилося прагнення до самореалізації, вони почали реально оцінювати можливості хворої дитини, перспективи її розвитку і були готові їх досягати. Якщо на початку експерименту переважала кількість батьків з непродуктивною емоційною адаптацією - група В (43,0%), то по завершенні експерименту група А збільшилася майже в 2 рази: з 23,8% до 43,0%.

До початку експериментальної роботи значна частина батьків (72,0%) виявляли себе як екстернали, на його закінчення їх становило 34,5%. При цьому батьків-інтерналів збільшилося: з 29,0% до 67,3%. Дорослих членів родини, які в конфліктних ситуаціях націлені на співпрацю, тобто найбільш продуктивний стиль поведінки, збільшилося на 18,7%. Батьки стали вище оцінювати інтелектуальні і творчі здібності дитини, в них виникло почуття гордості за неї, вони почали заохочувати ініціативу й самостійність дитини, довіряти їй. При цьому батьків, поводження яких характеризується пристосуванням і уникненням, стало значно менше.

Значно зменшилося негативне ставлення дорослих членів родини до діяльності реабілітаційних центрів. Якщо на початку експериментальної роботи 44,9% батьків були не готові до активної співпраці з соціальним педагогом, по його завершенні їх кількість становила вже 22,0%, у той же час група А збільшилася на 19,1%. Динаміка розвитку дітей з обмеженими фізичними можливостями представлена на рис.2.

Наприкінці експериментальної роботи зафіксовано позитивні зміни в розвитку дітей з обмеженими фізичними можливостями. Вони стали більш слухняними, спокійними, менш дратівливими. Покращилося їх самопочуття і підвищилась ефективність занять щодо розвитку сенсорних і фізичних функцій, емоційного спілкування, формування мовленнєвого апарату.

Діти навчилися співпрацювати з дорослими: слухати, зосереджувати увагу на завданні та виконувати його відповідно до інструкції. При проведенні спільних із батьками розважальних заходів і занять із використанням ігрових методик у дітей, хворих на ДЦП, розширився кругозір, вони набули навичок продуктивного спілкування з однолітками.

Експериментальні групи

Контрольні групи

Рис. 2. Динаміка розвитку дітей з обмеженим фізичними можливостями (%)

Здобуті результати дають підстави стверджувати, що гіпотеза дослідження доведена, висновки й пропозиції, сформульовані як в теоретичній, так і в практичній частинах дослідження, підтверджені. Зазначене вище дозволяє зробити висновок про результативність науково-практичних рекомендацій дослідження.

Висновки

1. Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, засвідчує зацікавленість до неї з боку представників різних наукових галузей. Однак, недостатня теоретична розробленість і практична соціально-педагогічна робота з сім'ями в умовах реабілітаційного центру спонукала до пошуку нового підходу щодо її розв'язання. Вивчення філософських, соціологічних, психологічних, соціально-педагогічних джерел із проблеми дослідження дало змогу розробити модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру.

Порівняльно-історичний аналіз зарубіжного й вітчизняного досвіду соціально-педагогічної роботи з сім'ями, де є діти з обмеженими фізичними можливостями і, зокрема, діти, хворі на ДЦП, доводить, що вона характеризується однобічністю. Це виявляється в тому, що реабілітація таких дітей зводиться, головним чином, до системи медичних заходів, спрямованих на відновлення втрачених чи недостатньо розвинених функцій. На сучасному етапі не менш важливого значення набуває психосоціальний аспект реабілітаційного процесу, спрямований, по-перше, на максимальний розвиток здібностей дитини, і, по-друге, на психологічну й соціальну реабілітацію сім'ї, де соціально-педагогічній роботі відводиться чинне місце.

2. Визначено, що ефективність соціально-педагогічної роботи з родиною, що виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями, залежатиме від глибокого вивчання психолого-педагогічних та соціальних проблем сім'ї та їх повного врахування в діяльності реабілітаційних центрів, а також за умови допомоги й підтримки таких сімей з боку держави та всіх соціальних інститутів.

На підставі проведеної діагностики розроблено типологію сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, за інтегральним показником психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблем інвалідності дитини та рівнів його сформованості: сім'ї з високим, середнім і низьким рівнем психолого-педагогічної адаптації. Складовими цього показника є: педагогічна культура батьків, їх готовність до виховання хворої дитини; емоційна адаптація батьків (продуктивна/ непродуктивна) до проблем інвалідності дитини; психологічний клімат сім'ї, який створює сприятливе/несприятливе середовище для емоційного розвитку дитини з обмеженими фізичними можливостями; готовність батьків (активна/пасивна життєва позиція) співпрацювати із соціальним педагогом; соціально-психологічна адаптованість дитини до власних проблем і потреб, пов'язаних з інвалідністю.

3. Розроблено та охарактеризовано критерії ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру (когнітивний, емоційно-адаптивний, практичний, соціально-психологічної адаптації дітей до проблем, пов'язаних із власною інвалідністю). Критеріальні показники допомогли визначити рівні сформованості кожної зі складових та загальний рівень сформованості інтегрального показника - психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблем інвалідності дитини.

4. Науково обґрунтована, експериментально перевірена й запроваджена в практику роботи реабілітаційних центрів модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей, хворих на ДЦП, її складові, а саме: визначені напрями, завдання, організаційні й психолого-педагогічні умови, принципи, етапи, основний зміст, форми й методи здійснення соціально-педагогічної роботи з такими сім'ями, що забезпечило її ефективність щодо досягнення мети.

5. Змістом соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей, хворих на ДЦП, в умовах реабілітаційного центру є формування педагогічної культури й активної життєвої позиції батьків щодо виховання дитини з обмеженими фізичними можливостями; продуктивної емоційної адаптації до проблем інвалідності дитини; покращення психологічного клімату в родині для забезпечення позитивного емоційного розвитку дитини; соціально-психологічна адаптація дитини до власних проблем і потреб, пов'язаних з інвалідністю. Доведено, що застосування адекватних до проблем і потреб батьків та дітей форм і методів соціально-педагогічної роботи та їх використання з урахуванням соціальних й психолого-педагогічних особливостей сім'ї, яка виховує дитину, хвору на ДЦП, в умовах реабілітаційного центру, буде сприяти її ефективності.

6. Впровадження в практику роботи експериментальних груп сімей моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, де є діти, хворі на ДЦП, забезпечило помітне зростання її ефективності, що підтверджено результатами експерименту: в експериментальних групах сімей динамічніше, ніж у контрольних відбулися процеси зменшення кількості сімей із “низьким” рівнем педагогічної культури, підвищився рівень емоційної адаптованості батьків, їхньої активності, відбулися позитивні зміни в їхньому ставленні до дітей. Відбулися позитивні зміни в емоційному стані дітей, покращилося їхнє самопочуття і підвищилась ефективність занять щодо розвитку сенсорних і фізичних функцій, емоційного спілкування, формування мовленнєвого апарату.

7. Результати дослідження підтвердили висунуті в гіпотезі основні припущення та дали змогу зробити висновок про ефективність впровадження в роботу реабілітаційних центрів моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями. Комплексний підхід до розв'язання проблем сімей, врахування їх соціальних і психолого-педагогічних особливостей, широке заохочування батьків до співпраці, їх достатня педагогічна культура і продуктивна емоційна адаптація сприяє соціалізації дитини з обмеженими фізичними можливостями, розвитку її природних здібностей; підвищує рівень психолого-педагогічної адаптованості сім'ї до проблем інвалідності дитини.

Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх проблем і завдань соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями. Необхідне подальше розроблення та осучаснення програм групової та індивідуальної роботи з такими сім'ями. Перспективними можуть бути також дослідження щодо створення відповідної системи підготовки соціальних педагогів для роботи з сім'ями в умовах реабілітаційних центрів та розроблення методичного забезпечення їх соціально-педагогічної діяльності.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Грабовенко Н.В. Соціально-педагогічний супровід сімей в умовах реабілітаційного центру як умова позитивної соціалізації дитини-інваліда // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. - Серія №11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб.наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. 5 (Ч. I). - С.122-128.

2. Грабовенко Н.В. Обґрунтованість змісту і форми соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру// Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2007. - №. 3 - С.61-67.

3. Грабовенко Н.В. Педагогічні механізми стимулювання внутрішнього потенціалу дитини-інваліда засобами психолого-педагогічної допомоги сім'ям в умовах реабілітаційних центрів // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць/ За заг. ред. А.Й.Капської. - Том XXV. - К.: Логос, 2005. - С. 92-102.

4. Михайлова Л., Грабовенко Н. Робота реабілітаційних центрів щодо соціально-педагогічної підтримки сімей, які виховують дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005. - №1. - С.45-50.

5. Грабовенко Н.В. Методичні рекомендації соціальним педагогам щодо соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими функціональними можливостями, в умовах реабілітаційного центру. - Луганськ: Вид-во ЛІПСТ, 2007. - 70 с.

6. Шаповалова Т.В., Грабовенко Н.В. Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними можливостями. Навч. посібник. - Луганськ: Вид-во ЛІПСТ, 2006. - 181с.

7. Грабовенко Н.В. Проблема доступності вищої освіти для осіб, які мають обмежені фізичні можливості // Соціальна робота і сучасність: теорія і практика: Тези доповідей учасників III Міжнародної науково-практичної конференції (20-21 травня 2004 р., м. Київ) /Уклад.: Б.В. Новиков, Л.М.Димитрова, В.О.Головська, Є.Д.Кисилевський. - К.:ІВЦ “Вид-во “Політехніка”, 2004. - 136 с.

Анотація

Грабовенко Н.В. Соціально-педагогічна робота з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 - соціальна педагогіка. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2007.

Наукове дослідження присвячене проблемі розробки моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційних центрів. У дисертації визначені організаційні і психолого-педагогічні умови її застосування, основні критерії ефективності експериментальної роботи та їх показники, виокремлено типи сімей з дітьми з обмеженими фізичними можливостями, описано і проаналізовано результати експериментальної роботи.

Теоретичним підґрунтям моделі соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, визначено: принцип пріоритетності сімейного виховання дитини з обмеженими фізичними можливостями; принцип комплексного підходу, тобто використання різних видів і моделей соціально-педагогічної роботи із сім'єю; принцип реалістичності, що реалізується в постановці адекватних цілей роботи з опорою на дійсно існуючі ресурси сім'ї, самої дитини.

У науковому дослідженні розроблено типологію сімей з дітьми з обмеженими фізичними можливостями за інтегральним показником психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблем інвалідності дитини та рівнів його сформованості: сім'ї з високим, середнім і низьким рівнем психолого-педагогічної адаптації. Складовими цього показника є: педагогічна культура батьків; їх емоційна адаптація до проблем інвалідності дитини; психологічний клімат сім'ї, який створює сприятливе/несприятливе середовище для емоційного розвитку дитини з обмеженими фізичними можливостями; готовність/неготовність батьків співпрацювати із соціальним педагогом; соціально-психологічна адаптація дитини до власних потреб і проблем, пов'язаних з інвалідністю.

Запропоновану модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, запроваджено в роботу реабілітаційних центрів, експериментально перевірено її можливості й доведено ефективність у вирішенні проблем психолого-педагогічної адаптації сім'ї до проблем інвалідності дитини.

Ключові слова: соціально-педагогічна робота з сім'єю, реабілітаційний центр, соціалізація особистості, педагогічна культура батьків, психологічний клімат сім'ї, психолого-педагогічна адаптація сім'ї до проблем інвалідності дитини, соціально-психологічна адаптація дитини з обмеженими фізичними можливостями.

Аннотация

Грабовенко Н.В. Социально-педагогическая работа с семьями, которые воспитывают детей с ограниченными физическими возможностями, в условиях реабилитационного центра. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 - социальная педагогика. - Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2007.

Научное исследование посвящено созданию модели социально-педагогической работы с семьями, воспитывающими детей с ограниченными физическими возможностями, в условиях реабилитационных центров. В диссертации определены организационные и психолого-педагогические условия внедрения данной модели, определены основные критерии эффективности экспериментальной работы и их показатели, выделены типы семей с детьми с ограниченными физическими возможностями, описаны и проанализированы результаты экспериментальной работы.

Основними принципами социально-педагогической работы с семьями, воспитывающими детей с ограниченными физическими возможностями, определены: принцип приоритетности семейного воспитания ребенка с ограниченными физическими возможностями; принцип комплексного подхода, который предполагает использование различных видов и моделей социально-педагогической работы с семьей; принцип реалистичности, который реализуется в постановке адекватных целей работы с опорой на реальные ресурсы семьи.

Анализ психолого-педагогической литературы показал, что цель социально-педагогической работы с семьями, которые воспитывают детей с ограниченными физическими возможностями, в условия работы реабилитационного центра состоит в мобилизации внутреннего потенциала семьи для ее психолого-педагогической адаптации к проблемам инвалидности ребенка.

Исходя из этого, основными психолого-педагогическими направлениями социально-педагогической работы с семьей в условиях реабилитационного центра являются: социально-реабилитационная работа с родителями, целью которой являются поддержка и формирование у них оптимистических жизненных установок, способности видеть реалистическую и вместе с тем положительную перспективу своей жизни и жизни ребенка; предоставление родителям определенной системы психолого-педагогических знаний, сознательное овладение которыми позволит им включиться в плодотворное сотрудничество со специалистами; социально-реабилитационная работа с больным ребенком, целью которой является повышение уровня адаптации ребенка к собственным проблемам, связанным с инвалидностью.

В научном исследовании разработана типология семей с детьми, которые имеют ограниченные физические возможности на основе следующих признаков: сформированность педагогической культуры родителей; эмоциональная адаптация родителей (продуктивная/непродуктивная) к проблемам инвалидности ребенка; психологический климат семьи, который образует благоприятную/неблагоприятную среду для эмоционального развития ребенка, готовность/неготовность родителей к сотрудничеству с социальным педагогом, социально-психологическая адаптация ребенка к потребностям и проблемам, связанным с инвалидностью. Данные признаки являются составляющими интегративного показателя - психолого-педагогическая адаптация семьи к проблемам инвалидности ребенка.