Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

КЛИМЕНКО ЖАННА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 373.5.016:821

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

ТЕОРІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ ПЕРЕКЛАДНИХ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ У СТАРШИХ КЛАСАХ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

13.00.02 - теорія та методика навчання (зарубіжна література)

Київ - 2008

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор МІРОШНИЧЕНКО Леся Федорівна, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри методики викладання російської мови і світової літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор МАТВІЇШИН Володимир Григорович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри світової літератури;

доктор філологічних наук, професор САМОЙЛЕНКО Григорій Васильович, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри світової літератури та історії культури;

доктор педагогічних наук, професор ТОКМАНЬ Ганна Леонідівна, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, директор Інституту мови і літератури.

Захист відбудеться “28” лютого 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.07 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розісланий “25”січня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л. В. Кравець.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Важливим напрямом системи освіти в Україні є формування національно свідомої особистості, здатної до продуктивного діалогу в сучасному полікультурному просторі. Це відображено зокрема в “Національній доктрині розвитку освіти”: “Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві...” Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. - 2002. - № 33 (329). - 23 квітня. - С. 4..

Чільне місце у вирішенні цієї проблеми відводиться літературній освіті учнів. Могутнім чинником формування особистості старшокласника є перекладне художнє письменство, специфіка вивчення якого - одна з актуальних проблем сучасної методики викладання зарубіжної літератури.

Протягом тривалого часу художній переклад відігравав важливу роль у формуванні української нації. Першопроходцями на шляху світових шедеврів до вітчизняного читача були такі видатні представники нашої культури, як П. Куліш, І. Франко, М. Драгоманов, М. Старицький, П. Грабовський, Леся Українка, Б. Грінченко. Завдяки їхній подвижницькій діяльності українці ще в ХІХ ст. відкривали розмаїтий і полікультурний світ думок і почуттів інших народів посередництвом рідного слова.

Незважаючи на численні переслідування, український художній переклад у І половині ХХ ст. розвивали М. Вороний, М. Драй-Хмара, М. Зеров, А. Кримський, М. Рильський, В. Підмогильний, П. Филипович і багато інших митців. У повоєнну добу (кінець 50-х - 70-і роки) в Україні спостерігається зростання інтересу до мистецтва перекладу. На захист української культури встають М. Рильський, М. Бажан, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Паламарчук, Борис Тен, В. Мисик, В. Стус. Український художній переклад став символом протистояння тоталітарним порядкам, насаджуваним правлячою верхівкою. Тому діяльність багатьох вітчизняних перекладачів була визнана небезпечною для існування радянської системи.

Попри всі негаразди, українське перекладацтво активно розвивалося в еміграції. Твори світової літератури перекладали Юрій Клен, В. Барка, С. Гординський, І. Качуровський, І. Костецький, М. Орест, поети Нью-Йоркської групи й багато інших майстрів слова, які, живучи в діаспорі, сприяли духовному поступу українців.

Особливого значення творча спадщина вітчизняної перекладацької школи набуває в культурному житті сучасної України. Нині художній переклад розглядається як могутній засіб міжкультурної взаємодії, яка є неодмінною умовою національної самоідентифікації особистості й чинником мирного спілкування народів. Важливу роль у прилученні молодого покоління до скарбів світового красного письменства відіграє шкільний курс “Зарубіжна література”, який репрезентує зразки літературної майстерності в кращих україномовних перекладах.

Отже, актуальність розробки технології вивчення перекладних художніх творів зумовлена потребами самого життя. По-перше, необхідністю збереження й розвитку в нових умовах культурної самобутності українців. Наукою доведено, що правильно організоване опрацювання перекладної літератури сприяє самопізнанню особистості, усвідомленню своєрідності властивих її етнічній спільноті елементів. Майстерні художні переклади є багатим джерелом для вдосконалення власного мовлення.

По-друге, вивчення шедеврів перекладного письменства сприяє формуванню культури спілкування різних етносів у межах держави (у курс зарубіжної літератури включено твори багатьох національних спільнот, які традиційно співживуть з українським етносом). По-третє, технологічно правильний підхід до викладання літератури відкриває широкі можливості для виховання особистості, обізнаної з культурою народів світу, зацікавленої в збереженні її різноманіття, миролюбно налаштованої до всіх націй.

Окремі аспекти проблеми вивчення перекладних художніх творів перебували в колі наукових інтересів видатних учених. Визначенню концепції дослідження сприяли праці таких вітчизняних і зарубіжних теоретиків літератури й перекладу, як І. Франко, М. Рильський, О. Кундзіч, В. Коптілов, О. Гайнічеру, Р. Зорівчак, М. Новикова (Україна), Т. Сейворі (Англія), І. Лєвий (Чехія), А. Попович (Словаччина), П. Тороп (Естонія), С. Влахов, С. Флорін (Болгарія), К. Чуковський, А. Федоров, М. Конрад, П. Топер (Росія), Г. Гачечиладзе (Грузія) та інших. Знання розроблених ними засад дослідження художнього перекладу, національної специфіки твору є необхідною передумовою ефективної діяльності вчителя-словесника.

Робота ґрунтується на філософських засадах аналізу художнього твору (ідеї діалогічної сутності культури (М. Бахтін), герменевтичному вченні про інтерпретацію тексту (Г.-Ґ. Ґадамер).

Педагогічною основою дослідження стали праці О. Вишневського, Г. Гогіберідзе, Г. Дмитрієва, Н. Крилової, С. Курганова, І. Мартинюк, присвячені проблемам формування національної свідомості особистості, діалогу культур в освіті та полікультурного виховання. У процесі розробки системи використано ідеї, що стосуються механізмів створення і діагностування інноваційних освітніх технологій, І. Дичківської, Т. Лукіної, О. Пометун, Л. Пироженко, Г. Селевка й інших педагогів.

У підґрунтя пропонованої технології покладено теорії і положення психологів Л. Виготського, Д. Узнадзе, психолінгвістів І. Марковіної, Ю. Сорокіна, етнопсихологів А. Бароніна, В. Павленко, Т. Стефаненко, С. Тагліна. У роботі використано результати досліджень міжкультурної комунікації, здійснених у межах лінгвокультурології і комунікативної лінгвістики (Ф. Бацевич, В. Красних, В. Маслова). Технологію створено з урахуванням набутків вікової психології з проблем вивчення особливостей раннього юнацького віку (Б. Волков, І. Кон, Н. Молдавська, В. Мудрик та інші).

За час розвитку методики викладання літератури до питань, пов'язаних з порушеною проблемою, зверталися І. Франко, Б. Грінченко, Х. Алчевська, Олена Пчілка. Завдяки їхній діяльності ще наприкінці ХІХ ст. було обґрунтовано необхідність використання в навчально-виховному процесі україномовних перекладів творів світової літератури. Проте за радянських часів означена проблема залишалася поза увагою вчених-методистів. Цей факт пояснюється відсутністю в колишньому СРСР шкільного предмета “Зарубіжна література”, а також обмеженням доступу українського читача до перекладного письменства рідною мовою. На сучасному етапі значний внесок у розробку специфіки вивчення україномовної перекладної літератури зробили Л. Мірошниченко, О. Ніколенко, О. Куцевол. Визначальними для нашого дослідження стали також праці російських методистів К. Нартова й М. Черкезової, присвячені загальнометодичним питанням роботи з перекладними творами.

Незважаючи на зацікавлення багатьох науковців інноваційними технологічними підходами до викладання зарубіжної літератури, донині відсутні монографічні дослідження, присвячені досліджуваній проблемі. Це спричинило необхідність розробки нової методичної системи, а також її експериментальної перевірки на базі ряду шкіл України.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри методики викладання російської мови та світової літератури НПУ ім. М. П. Драгоманова з теми “Зміст і методика вивчення зарубіжної літератури за державними стандартами в умовах 12-річної загальноосвітньої школи” (реєстраційний № 0100U000046). Тему дисертації затверджено вченою радою НПУ ім. М. П. Драгоманова (протокол № 6 від 25 грудня 2003 р.) та узгоджено радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 28 квітня 2004 р.).

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка й експериментальна перевірка педагогічної технології, яка базується на врахуванні специфіки художнього перекладу як творчого процесу та літературного явища.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Розробити теоретичні основи досліджуваної проблеми:

а) з'ясувати специфічні ознаки художнього перекладу;

б) узагальнити інформацію про особливості функціонування перекладних художніх текстів у суспільстві;

в) визначити психолого-педагогічні умови успішного вивчення художнього перекладу;

г) обґрунтувати науково-методичну базу формування уявлення учнів про художній переклад, українську перекладацьку школу.

2. Вивчити стан досліджуваної проблеми в сучасній шкільній практиці.

3. Створити модель технології вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи.

4. Розробити комплекс науково-методичного забезпечення процесу формування читача-інофона.

5. Виявити ефективні методи, прийоми і види навчальної діяльності, спрямовані на формування уявлення учнів про художній переклад.

6. Розробити критерії оцінки навчальних досягнень читача-інофона.

7. Експериментально перевірити ефективність технології вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи.

Об'єкт дослідження - процес вивчення старшокласниками україномовних перекладних творів у шкільному курсі “Зарубіжна література”.

Предмет дослідження - технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи.

Згідно з концепцією дослідження художній перекладний текст розглядається як могутнє джерело формування національно свідомої особистості з планетарним мисленням. В основу роботи покладено ідею розкриття діалектичної природи художнього перекладу, а також увиразнення важливого значення вітчизняної перекладної літератури в поступі українського народу. Це забезпечується системою методичних засобів, спрямованих на формування літературної компетенції читача-інофона, яке відбувається за трьома лініями: аксіологічною, літературознавчо-перекладознавчою і культурологічною. Під дефініцією читач-інофон розглядається реципієнт, котрий має справу з інокультурним твором і не володіє фоновою інформацією, притаманною носіям культури оригіналу.

Гіпотеза дослідження полягає у твердженні, що ефективність вивчення перекладних художніх творів значно підвищиться, якщо його проводити за спеціально розробленою технологією, яка ґрунтується на врахуванні специфіки художнього перекладу.

Реалізація цього підходу можлива за таких умов:

- педагогічна технологія базуватиметься на здобутках перекладознавства, загального і порівняльного літературознавства з проблем вивчення своєрідності художнього перекладу, національного колориту твору, особливостей аналізу перекладних текстів;

- формуватиметься уявлення учнів про українську перекладацьку школу, її роль у духовному поступі рідного народу;

- враховуватимуться соціологічні дослідження функціонування перекладної літератури;

- буде створено психолого-педагогічні умови, необхідні для ефективного опрацювання інокультурних художніх текстів;

- використовуватимуться досягнення методики літератури в дослідженні специфіки роботи з перекладними творами.

Загальну методологію дослідження складають

- принципи діалогізму, полікультурності, особистісно-орієнтованого навчання як підґрунтя для формування гуманістичного світогляду особистості;

- психолого-педагогічне положення про міжкультурну взаємодію як умову національної самоідентифікації особистості й чинник мирного спілкування народів;

- комплексний підхід до проблем дослідження художнього перекладу як внутрішньо складного й багатоаспектного феномена;

- технологічний підхід до викладання зарубіжної літератури, ефективність якого засвідчують результати дослідження сучасних тенденцій в освіті.

Теоретична основа технології вивчення перекладних художніх творів ґрунтується на здобутках різних наук, а саме:

- філософських концептах про діалог культур, національні традиції поглядів на світ, герменевтичних дослідженнях проблеми тлумачення тексту;

- положеннях педагогіки про механізми створення і діагностування інноваційних педагогічних технологій, формування національно свідомої особистості, полікультурне навчання і виховання учнів;

- літературознавчих підходах до використання різних видів аналізу стосовно перекладних художніх творів, а також вивчення національних образів світу, відображених у літературі;

- концепції тотального перекладу, перекладознавчих теоріях інтерпретації художнього твору і метакомунікації, положеннях сучасного перекладознавства про художній переклад як творчий процес і результат цього процесу, творчу особистість перекладача, перекладну літературу як складову національного письменства;

- психолінгвістичній теорії розуміння інокультурного тексту;

- положеннях лінгвокультурології і комунікативної лінгвістики про відображення в художніх текстах національно-культурних компонентів комунікації;

- соціологічних розвідках про функціонування перекладної літератури в колоніальному і постколоніальному світі;

- висновках психологів щодо особливостей формування школяра в ранньому юнацькому віці;

- науково-методичному положенні про необхідність урахування у процесі викладання зарубіжної літератури специфіки художнього перекладу.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися різні методи наукового пошуку:

- теоретичні: аналіз і синтез літературознавчої, перекладознавчої, соціологічної, лінгвокультурологічної, психолого-педагогічної та методичної літератури, державних документів, спрямованих на регулювання процесу освіти в Україні; узагальнення досвіду роботи вчителів зарубіжної літератури; теоретичне моделювання навчального процесу; аналіз і синтез результатів експериментального навчання;

- емпіричні: спостереження за навчальним процесом, анкетування, тестування, бесіди з учителями й учнями, аналіз документації з шкільного курсу “Зарубіжна література”; констатувальний і формувальний експерименти. Для отримання кількісно-якісних характеристик використовувався метод статистичної обробки, системний і якісний аналіз експериментальних результатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася автором дослідження й учителями зарубіжної літератури на базі загальноосвітніх навчальних закладів Києва, Вінниці, Чернігова, Івано-Франківська, Луганська, Кіровограда, Київської і Хмельницької областей. В експерименті були задіяні учні 9 - 11 класів, студенти НПУ ім. М. П. Драгоманова, а також слухачі курсів підвищення кваліфікації Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.

Автор особисто брав участь в експериментальній перевірці розроблених положень і рекомендацій, надаючи консультативну, організаційну й методичну допомогу вчителям загальноосвітніх навчальних закладів; здійснюючи науково-дослідницьку, викладацьку, навчально-методичну діяльність з підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів у НПУ ім. М. П. Драгоманова.

Організація та етапи дослідження. Робота над дослідженням проводилась у три етапи впродовж 7 років.

На першому етапі (1999 - 2000 рр.) було визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження. Проведено аналіз перекладознавчих, літературознавчих, соціологічних, психолого-педагогічних, лінгвокультурологічних і науково-методичних джерел, а також розроблено методику констатувального зрізу. Здійснено роботу з уточнення мети і завдань дослідження, сформульовано його гіпотезу. З'ясовано методологічні засади вивчення перекладних художніх творів у шкільному курсі “Зарубіжна література”.

Другий етап (2000 - 2003 рр.) був присвячений проведенню констатувального зрізу, аналізу його результатів. На цьому етапі підготовлено матеріали для здійснення формувального експерименту, розроблено педагогічну технологію вивчення перекладних художніх творів. На замовлення МОН України створено та видано навчальні програми, посібники із зарубіжної літератури (у співавторстві). Опубліковано низку науково-методичних статей, присвячених проблемам специфіки вивчення перекладних творів у загальноосвітній школі.

На третьому етапі (2003 - 2006 рр.) проводилася експериментальна перевірка створеної педагогічної технології, уточнювалися положення гіпотези й концепції дослідження, осмислювались його результати, формулювалися висновки. Узагальнені підсумки дослідження висвітлено в монографії “Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи”.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історії методики викладання зарубіжної літератури досягнуто таких результатів:

- системно досліджено методологічні засади вивчення художнього перекладу в курсі “Зарубіжна література”;

- теоретично обґрунтовано й розроблено наукову модель технології вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи;

- визначено специфічні принципи викладання шкільного курсу “Зарубіжна література”;

- розроблено критерії оцінки навчальних досягнень читача-інофона;

- висунуто, обґрунтовано й реалізовано ідею використання в навчально-виховному процесі етнокультурологічного шляху аналізу художніх творів;

- розроблено й систематизовано ефективні прийоми і види навчальної діяльності, що сприяють осягненню учнями феномена перекладності, а також розкриттю інокультурної природи твору;

- визначено основні напрями формування уявлення учнів про український художній переклад як важливий націєтвірний чинник;

- експериментально перевірено ефективність розробленої технології вивчення перекладних художніх творів.

Теоретичне значення дослідження полягає у:

- визначенні перекладознавчо-літературознавчих, соціологічних, лінгвокультурологічних, психолого-педагогічних і методичних основ вивчення перекладних художніх творів;

- обґрунтуванні концептуальної ідеї та специфічних принципів викладання зарубіжної літератури;

- уведенні в теорію і практику методики вивкладання зарубіжної літератури понять "літературна компетенція читача-інофона", "етнокультурологічний шлях аналізу художнього твору";

- розробці прийомів, видів і форм навчальної діяльності, спрямованих на усвідомлення учнями сутності і значення художнього перекладу, націєтвірної місії українського перекладацтва.

Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на підвищення ефективності викладання літератури в загальноосвітній школі. Матеріали дисертації можуть бути використані у процесі вдосконалення Державних стандартів базової і повної середньої освіти, концепції літературної освіти, розробки навчальних програм і підручників із зарубіжної літератури, у практиці викладання словесності в школі, а також курсів методики літератури, спецкурсів і спецсемінарів у ВНЗ. Результати дослідження доцільно застосовувати в системі післядипломної педагогічної освіти вчителів-словесників. педагогічний художній переклад

Особистий внесок здобувача. Автором одноосібно розроблено технологію вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи, а також методику перевірки її ефективності. На допомогу вчителям запропоновано методичні рекомендації щодо формування умінь учнів (читачів-інофонів), здійснено безпосереднє керівництво експериментальною роботою.

Вірогідність і аргументованість одержаних результатів забезпечується методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій, використанням методів і прийомів навчання, адекватних предмету, меті й завданням роботи, всебічним кількісно-якісним аналізом результатів констатувального і формувального експериментів.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи апробовано під час проведення таких заходів:

- 7 Міжнародних науково-практичних конференцій: “Мова і культура” (м. Київ, 2002 р.), “Перші міжнародні драгоманівські читання” (м. Київ, 2003 р.), “Російська мова й література: Проблеми вивчення та викладання в Україні” (м. Київ, 2003 р.; 2005 р.), “VІІ та VІІІ гоголівські читання” (м. Полтава, 2004 р.; 2006 р.), "Севастопольські кирило-мефодіївські читання” (м. Севастополь, 2007 р.);

- 1 Міжнародного науково-практичного семінару “Інноваційні форми та методи вивчення американської літератури” (м. Київ, 2004 р.);

- 5 Всеукраїнських науково-практичних конференцій: “Актуальні проблеми науково-методичного забезпечення викладання зарубіжної літератури в навчальних закладах України” (м. Київ, 2001 р.), “Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури” (м. Полтава, 2003 р.), “Література та літературознавство: Історія і сучасність” (м. Житомир, 2004 р.), “Теоретико-методологічні і методичні засади професійної підготовки майбутнього вчителя-словесника” (м. Глухів, 2005 р.), “Діалог літературознавства і методики навчання: шляхи аналізу художнього твору” (м. Переяслав-Хмельницький, 2006 р.);

- 5 Всеукраїнських науково-практичних семінарів: “Актуальні проблеми уроку зарубіжної літератури в середніх навчальних закладах” (м. Київ, 2000 р.), “Теоретичні та методичні засади викладання інтегрованого курсу “Література” в загальноосвітніх навчальних закладах з російською мовою навчання” (м. Біла Церква, 2001 р.), “Вивчення зарубіжної літератури в школах України: підсумки й перспективи розвитку” (м. Київ, 2003 р.), “Сучасні форми організації навчально-виховного процесу на уроках зарубіжної літератури та російської мови в 5-х класах 12-річної школи” (м. Чернівці, 2005 р.), “Реалізація принципу діалогічності культур у системі літературної освіти” (м. Одеса, 2006 р.);

- 2 звітно-наукових конференцій молодих учених НПУ імені М. П. Драгоманова (м. Київ, 20 - 21 травня 2003 р., 18 - 19 травня 2004 р.).

Упровадження результатів дослідження в практику здійснювалося в школах різних регіонів країни: м. Києва: ЗОШ № 277 (довідка № 221), гімназії “Троєщина” (довідка № 712), Київської області: Сквирській ЗОШ № 2 (довідка № 152), Шпилівській ЗОШ Іванківського району (довідка № 106), м. Івано-Франківська: ССШ № 1 (з поглибленим вивченням англійської мови) (довідка № 181), вечірній ЗОШ № 1 (довідка № 187), ЗОШ № 29 - гуманітарно-естетичному колежі м. Вінниці (довідка № 783), ЗОШ № 24 м. Чернігова (довідка № 141), ССШ № 5 м. Луганська (довідка № 143), Педагогічному ліцеї м. Кіровограда (довідка № 213), Меджибізькій ЗОШ Летичівського району Хмельницької області (довідка № 112), а також в Інституті іноземної філології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (довідка № 07 - 10 / 1802), Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Біла Церква) (довідка № 153).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в 65 публікаціях, з них 56 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Серед публікацій 1 монографія, 3 навчальних програми, 3 підручники (усі мають гриф МОН України), 6 посібників (4 з них мають гриф МОН України). Одноосібних праць - 53.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел (567 найменувань, з них іноземною мовою - 22) і шести додатків. Повний обсяг дисертації становить 455 сторінок, основний текст займає 377 сторінок, додатки - 25 сторінок. У роботі 18 рисунків, 21 таблиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання, основні ідеї концепції, гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено зв'язок дослідження з науковими програмами, темами, висвітлено особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію, впровадження й публікацію одержаних результатів, їх вірогідність.

Перший розділ “Методологічні засади вивчення перекладних художніх творів у шкільному курсі “Зарубіжна література” присвячено аналізу різноманітних аспектів проблеми, висвітлених у працях з перекладознавства, літературознавства, соціології перекладу, філософії, педагогіки, педагогічної, етнічної, вікової психології, лінгвокультурології і методики викладання літератури.

У дисертації наголошено, що поряд з ознаками, притаманними оригінальному твору, художній переклад має низку специфічних рис, які виявляються за такими показниками:

- характер створення - переклад є вторинним (метатекстом) по відношенню до оригіналу (прототексту);

- пізнавальна цінність - відображення інокультурної картини світу;

- комунікативна модель - бікультурність (культура оригіналу - культура перекладу; автор - текст чужомовний - перекладач - текст рідною мовою - читач-інофон);

- спосіб існування - множинність як здатність до багаторазових реалізацій.

Для адекватної оцінки перекладу важливим є розуміння теорії інтерпретації художнього твору, яка розкриває хід думки перекладача від рецептивно-аналітичної діяльності до синтетичних умовиводів, а також усвідомлення поняття творчої індивідуальності перекладача як такої, що прагне до збереження самобутності першотвору й водночас виявляє власний художній почерк (І. Лєвий, А. Попович, М. Новикова та інші).

На підставі вивчення наукових джерел було встановлено, що методика порівняльного аналізу оригіналу й художнього перекладу має ґрунтуватись на теоретичних здобутках сучасного перекладознавства й передбачає дотримання таких положень:

- розгляд художнього перекладу як відображення гармонії змісту і форми оригіналу (предметом художнього перекладу є не слова, словосполучення або речення, а літературний твір у його художній цілісності);

- усвідомлення перекладання як процесу прийняття рішень, а співвідношення між перекладом і оригіналом як між варіантом та інваріантом;

- дослідження не лише фактажу змін, привнесених перекладачем, а й мотивів його діяльності (визначивши, що і як змінив тлумач, важливо з'ясувати, чому він удався до цих змін);

- надання великої ваги питанню про збереження художньої домінанти при аналізі перекладних поетичних творів.

Увиразненню специфіки перекладацької праці сприяє робота зі зразками метатекстового й міжсеміотичного перекладу (Р. Якобсон, П. Тороп та інші).

Ефективність запропонованого підходу до викладання словесності значною мірою залежить від урахування чинників, які впливають на сприйняття перекладної літератури. Найбільш вагомими серед них є такі: освітні, національні, вікові, особистісні, професійні, культурно-історичні, соціальні.

Серед критеріїв добору пріоритетного перекладу для вивчення в школі основними визначаємо його адекватність оригіналу, відповідність вимогам новітнього перекладознавства, нормам сучасної української літературної мови, урахування вікових і індивідуальних особливостей учнів.

Для розробки концепції технології вивчення перекладних творів значну вагу має психолінгвістична теорія розуміння інокультурного тексту (І. Марковіна, Ю. Сорокін), знання положень якої дає змогу запобігти можливим порушенням читацької рецепції. Цінними є також лінгвокультурологічні дослідження проблеми сприймання національно-культурних компонентів художнього твору: культурних символів, національних еталонів і стереотипів, фрейм-структур свідомості, прецедентних феноменів.

Серед психолого-педагогічних умов реалізації запропонованого підходу важливими є підпорядкування завдань літературної освіти основним перспективам розвитку особистості в період ранньої юності, а також дотримання в навчанні засад полікультурної освіти, яка ґрунтується на усвідомленні власної етнічної ідентичності й визнанні цінності культурного різноманіття світу.

На основі аналізу науково-методичної літератури встановлено, що порушена проблема знаходиться в полі зору вчених з кінця XVІІІ ст. Однак ґрунтовні дослідження особливостей опрацювання україномовного перекладного письменства почалися з 1992 р. у зв'язку з уведенням шкільного предмета “Світова література”. Центральною проблемою сучасної методики є вивчення специфіки викладання означеного курсу. Вітчизняні літературознавці й методисти плідно працюють над її розв'язанням, однак ними розглядаються лише окремі аспекти технологічних підходів до вивчення перекладних творів.

Аналіз стану досліджуваної проблеми в шкільній практиці дає підстави зробити такі висновки:

1. Переважна більшість словесників усвідомлює необхідність викладання зарубіжної літератури з урахуванням специфіки художнього перекладу. Проте вчителі не володіють комплексом необхідних знань і вмінь, який би забезпечував успіх систематичної роботи, їм не вистачає перекладознавчої підготовки. Найчастіше у практиці викладання педагоги звертаються до історії перекладу, значно рідше залучають відомості з теорії та критики перекладу.

2. Кількісний аналіз типів читачів перекладної літератури дає можливість констатувати, що серед осіб молодшого юнацького віку переважають реципієнти, для яких переклад є єдиним джерелом інформації про оригінал. Значна частина старшокласників не має належного уявлення про своєрідність художнього перекладу як процесу та його результату, не володіє специфічними для зарубіжної літератури вміннями. Водночас констатувальний зріз дав можливість виявити нечисленну за кількістю групу учнів, які продемонстрували високий рівень специфічних знань і вмінь.

3. Описаний стан проблеми пояснюється такими причинами:

- сучасна концепція літературної освіти не враховує специфіки перекладної літератури;

- у Державних стандартах базової і повної середньої освіти, чинних програмах, підручниках і посібниках не закладена система роботи щодо формування кваліфікованого читача-інофона;

- відсутня система спеціальної підготовки словесників до впровадження в шкільну практику ідеї формування уявлення учнів про діалектичну природу і значення художнього перекладу.

Усе це дає підстави стверджувати, що дослідження означеної проблеми є надзвичайно актуальним, має теоретичне і практичне значення.

У ході дослідження було розроблено критерії оцінки рівня підготовки учнів, які передбачали всі важливі напрямки формування читача-інофона (засвоєння відомостей з теорії та історії перекладу, володіння навичками читання й аналізу різнонаціональних творів, використання можливостей критики перекладу, усвідомлення значення перекладної літератури в духовному поступі суспільства):

низький рівень

- низький ступінь усвідомлення сутності поняття художній переклад (розуміння його лише як вторинного тексту по відношенню до оригіналу);

- незнання елементарних відомостей з історії української перекладацької школи;

- не володіння фоновими знаннями, необхідними для розуміння твору;

- відсутність мотиваційної настанови на роботу з коментарями;

- ігнорування інокультурної природи твору;

- не володіння прийомом порівняння оригіналу/підрядника і перекладу;

- нехтування можливостями критики перекладу;

- невміння розкривати значення перекладної літератури в духовному поступі суспільства;

- низький ступінь усвідомлення цінності праці перекладача (лише як такої, що дає можливість прочитати окремі іншомовні твори).

середній рівень

- неповне усвідомлення сутності художнього перекладу (виділення таких його ознак, як вторинність і не буквальний характер);

- знання елементарних відомостей з історії української перекладацької школи;

- наявність окремих розрізнених фонових знань, необхідних для розуміння твору;

- володіння елементарними навичками роботи зі словесними коментарями (фіксації їх у тексті й застосування для пояснення незрозумілого);

- уміння виокремлювати лише змістові етнокультурні компоненти твору;

- здатність розрізняти окремі елементи спільного і відмінного в оригіналі/підряднику і перекладі, відсутність уміння узагальнювати результати порівняння;

- репродуктивне використання окремих матеріалів критики перекладу (наведення цитат з метою ознайомлення з авторитетною думкою);

- часткове розуміння значення перекладної літератури;

- середній ступінь усвідомлення цінності перекладацької праці (як такої, що встановлює діалог між мовами).

Достатній рівень

- більш глибоке усвідомлення сутності художнього перекладу (розуміння того, що переклад є відображенням змісту і форми оригіналу);

- наявність основних фонових знань, необхідних для розуміння твору;

- володіння основними навичками роботи з різними видами коментарю (фіксація, пояснення незрозумілого, використання з метою осмислення елементів тексту);

- уміння виокремлювати змістові і формальні показники національного колориту, визначати їх художню роль у творі;

- уміння визначати спільне і відмінне в оригіналі/підряднику і перекладі, виділяти головне;

- різнопланове використання різноманітних матеріалів критики перекладу (з метою ознайомлення з авторитетною думкою, для підтвердження або більш яскравого висловлення власної думки тощо);

- розуміння основних аспектів значення перекладної літератури;

- достатній ступінь усвідомлення цінності праці перекладача (як такої, що збагачує вітчизняну літературу).

Високий рівень

- високий ступінь усвідомлення сутності художнього перекладу (розуміння вторинності, специфічної пізнавальної цінності, інтерпретаційного характеру перекладу, типових труднощів, які долає перекладач художнього твору);

- високий рівень фонових знань, необхідних для розуміння твору;

- опанування культурою користування коментарями (систематичне звернення до них, уміння використовувати коментар для глибокого осягнення твору, при необхідності самостійно готувати його);

- уміння вільно оперувати прийомом порівняння оригіналу/підрядника і перекладу;

- уміння аналізувати твір як фрагмент інокультурного світу, порівнювати національно-специфічні прояви в літературах різних народів;

- ставлення до критики перекладу як поштовху до власних суджень, важливого джерела збагачення світогляду особистості;

- здатність аргументовано пояснити значення художнього перекладу з наведенням конкретних прикладів;

- усвідомлення цінності праці перекладача як засобу вікового спілкування культур і народів, а також чинника збагачення духовного світу особистості.

Конкретні дані щодо кількісної репрезентації визначених рівнів подаються в таблиці 1:

Таблиця 1. Кількісна репрезентація рівнів підготовки учнів

Клас	Репрезентація рівнів (кількість учнів у %)
	низький	середній	достатній	високий
9	20	61	20	5
10	18	53	21	8
11	7	58	25	10

Одержані в процесі емпіричного дослідження результати дали змогу дійти висновку, що в шкільній практиці виникла необхідність створення технології вивчення перекладних художніх творів.

У другому розділі “Педагогічна технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи” репрезентовано концепцію дослідження, розкрито основні засоби її реалізації.

В основу запропонованої технології вивчення перекладних художніх творів покладено розуміння педагогічної технології як науково-обґрунтованої системи, що гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв'язання проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат (О. Пометун, Л. Пироженко).

Концептуальну основу технології становить ідея розкриття діалектичної природи художнього перекладу, вивчення перекладної літератури як складової національного письменства, могутнього джерела збагачення української культури, важливого чинника в становленні національно свідомої особистості з планетарним мисленням.

На основі аналізу праць з перекладознавства було встановлено, що діалектична природа художнього перекладу як явища і процесу виявляється в таких суперечностях:

- поєднанні культурно-історичних рис епохи оригіналу з особливостями епохи перекладу;

- боротьбі двох мовних систем - першоджерела й перекладу;

- протистоянні змісту і форми оригіналу та традиції художнього сприйняття перекладу;

- прагненні перекладача до точності і водночас творчої свободи;

- суперечності між ідеєю передачі неповторності оригіналу і можливістю багаторазових реалізацій;

- поєднанні в інтерпретації інокультурної природи твору й особливостей цільової літератури.

Мета технології - визначення ефективних методів, прийомів, видів і форм навчальної діяльності, які сприятимуть формуванню кваліфікованого читача-інофона.

Літературну компетенцію читача-інофона слід розглядати як комплекс знань, умінь, навичок і ціннісних орієнтацій, необхідних для адекватного сприйняття як окремих перекладних художніх творів, так і перекладної літератури в цілому.

Адекватним сприйняттям художнього перекладу називаємо усвідомлення перекладу як унікального явища у світовій культурі, що передбачає осмислення низки положень:

- вторинності перекладу по відношенню до оригіналу;

- специфічної пізнавальної цінності перекладу;

- бікультурного й інтерпретаційного характеру перекладного твору;

- можливості багаторазових реалізацій;

- визначальної ролі творчої особистості перекладача у створенні перекладу.

Технологія ґрунтується на загальнодидактичних принципах науковості, доступності, наочності, систематичності й послідовності, перспективності, зв'язку навчання з життям, полікультурності та діалогічності.

Організовуючи навчання, словесник має керуватись як методичними положеннями, виведеними із загальних особливостей вивчення літератури, так і специфічними принципами, що увиразнюють своєрідність шкільного курсу “Зарубіжна література”. Комплексний аналіз досліджуваної проблеми дав змогу сформулювати основні з них.

Принцип репрезентативності художнього перекладу спрямовує на вибір для вивчення кращих перекладів з метою увиразнення діалогу культур, здобутків української перекладацької школи, невичерпних можливостей рідної мови, актуалізації знань з іноземних мов.

Реалізація принципу врахування інокультурності твору вимагає від учителя та учнів сприймання тексту як явища іншої культури, що неодмінно передбачає розшифрування її національних кодів. Цей принцип визначає необхідність осмислення елементів національного образу світу, відображеного в художньому творі. Це можливо за умов відповідності аналізу твору засадам інонаціональної культури, до якої він належить. Наприклад, твори європейської літератури слід розглядати з позицій антропоцентризму, далекосхідної - споглядальної краси Всесвіту, мусульманської - самоцінності образного зображення.

Відповідно до принципу бікультурного та інтерпретаційного характеру перекладного твору учням доцільно репрезентувати різні рівні діалогу:

- діалог оригіналу й перекладу;

- діалог автора й перекладача;

- діалог перекладачів (“естафета перекладів”);

- діалог перекладного твору й інокультурного читача;

- діалог оригінальної та перекладної літератури;

- діалог міжмовного й міжсеміотичного перекладів;

- діалог перекладної літератури й українського суспільства.

Згідно з цим принципом необхідно розкривати сутність перекладу як перекладацької інтерпретації, ставити учнів в позицію інтерпретатора, аби вони краще зрозуміли специфіку перекладного твору.

Принцип множинності реалізації оригіналу передбачає використання на уроках та під час позакласних заходів різних перекладів одного твору. Це сприятиме не лише усвідомленню учнями феномена перекладності художнього тексту, а й кращому пізнанню першоджерела.

Формуванню уявлення учнів про художній переклад сприятиме введення в практику викладання зарубіжної літератури основ перекладознавства. Технологія вивчення перекладних творів передбачає організацію роботи вчителя за такими напрямами:

1. Висвітлення питань теорії та історії перекладу як важливої складової предмета “Зарубіжна література”.

2. Організація читання різнонаціональних творів.

3. Формування навичок аналізу й інтерпретації перекладного художнього тексту.

4. Вивчення матеріалів критики перекладу.

5. Розкриття значення перекладної літератури як чинника формування української нації.

Основу змістової частини пропонованої технології репрезентують такі складники:

- перекладознавчі поняття (оригінал, художній переклад, художня домінанта, перекладацька інтерпретація, творча особистість перекладача);

- відомості з історії української перекладацької школи (факти з біографій перекладачів, інформація про історію перекладів і функціонування перекладних творів);

- факти перекладацької практики (варіанти перекладів творів);

- фонові знання;

- матеріали критики перекладу;

- зразки міжсеміотичного перекладу.

Результати дослідження представлено на широкому масиві художніх творів, які репрезентують різні національні літератури, періоди, напрями, течії, роди і жанри. Перевага надавалась шедеврам світової словесності, які знайшли чільне місце в усіх чинних програмах із зарубіжної літератури. Такими, наприклад, є поеми Гомера "Іліада" і "Одіссея", “Божественна комедія” Данте, трагедія "Гамлет" і сонети В. Шекспіра, “Фауст” Й. В. Ґете, лірика Мацуо Басьо, “Осіння пісня” П. Верлена, “Пігмаліон” Б. Шоу. Водночас у роботі вперше подано методичні рекомендації до вивчення новел класика японської літератури Р. Акутаґави “Свято хризантем”, “Хусточка”, “Усмішка богів” як творів, котрі є актуальними для особистісного становлення сучасних українських школярів.

Програма експериментального навчання ґрунтується на положеннях Державного стандарту базової і повної середньої освіти й водночас передбачає вдосконалення літературного компонента з метою відображення специфічного змісту предмета “Зарубіжна література”. Формування літературної компетенції читача-інофона заплановано за трьома лініями, змістову наповненість яких відображено в таблиці 2.

Таблиця 2. Специфічні складові предмета “Зарубіжна література”

Зміст освіти	Вимоги до рівня підготовки учнів
Аксіологічна лінія
Відображення в інокультурних текстах етичних та естетичних ціннісних орієнтирів різних народів. Перекладна література як скарбниця духовних цінностей народів світу. Соціальна значущість перекладацької діяльності.	Уявлення про загальнолюдські й національні цінності. Розуміння художнього твору як фрагменту національної картини світу. Співвіднесення ціннісних орієнтирів різних народів. Усвідомлення цінності праці перекладача.
Літературознавчо-перекладознавча лінія
Художній переклад як унікальне явище у світовій культурі. Відмінність перекладного твору від оригінального. Перекладна література як важлива складова національного письменства. Здобутки української перекладацької школи. Критика перекладу, її роль у формуванні кваліфікованого читача.	Знання теоретико-перекладознавчих понять (оригінал, художній переклад, художня домінанта, перекладацька інтерпретація, творча особистість перекладача). Усвідомлення специфіки перекладного тексту. Знання відомостей з історії української перекладацької школи (окремих фактів із життєпису перекладачів, побутування перекладних творів тощо). Розуміння значення критики перекладу як поштовху до власних суджень.
Культурологічна лінія
Художній переклад як засіб і вияв міжкультурної комунікації. Перекладна література в системі національної та світової культури. Перекладний твір у взаємодії з іншими видами мистецтва.	Володіння необхідними фоновими знаннями. Уміння вести діалог з інокультурним текстом. Усвідомлення значення перекладної літератури в системі української та світової культури. Уміння порівнювати літературний текст із зразками міжсеміотичного перекладу.

Процесуальна частина технології вивчення перекладних творів утілює ідею послідовності та наступності в навчанні, яка ґрунтується на русі від емпіричного до теоретичного знання. У ході дослідження було визначено основні етапи формування уявлення особистості про перекладну літературу (на основі ідей Н. Дзюбишиної-Мельник):

І. Інтуїтивне розпізнавання зразків перекладної літератури. На цьому етапі, який зазвичай припадає на період старшого дошкільного віку й початкової школи, спостерігається сприйняття зразків оригінальної та перекладної літератури як творів одного виду мистецтва, а також відрізнення перекладних текстів від оригінальних за яскраво вираженими зовнішніми ознаками (екзотичні реалії, власні імена й назви, незвичні події). Спілкування з перекладною літературою ґрунтується переважно на самостійно-особистісному сприйнятті.

ІІ. Пропедевтичне осмислення специфіки перекладної літератури відбувається в середніх класах, коли робота, спрямована на осягнення учнями сутності художнього перекладу, починає вестись у логічно-пізнавальному та критично-оцінному ключі. Учням уперше презентують такі теоретичні поняття, як оригінал, переклад, систематично подають відомості про перекладачів. На цьому етапі розпочинається впровадження елементів аналізу перекладу, завдяки чому відбувається перехід від емпіричного знання до теоретичного.

ІІІ. Систематичне теоретико-практичне засвоєння поняття “художній переклад”. Визначальна особливість третього етапу (старші класи) - поглиблення, розширення та узагальнення теоретичного пізнання художнього перекладу як явища і процесу. Головним завданням учнів є оволодіння теорією, яка підтверджується практикою й забезпечує проникнення в сутність перекладної літератури, усвідомлення її ролі в духовному поступі окремих народів і людства в цілому. У цей період значної ваги набуває диференційований підхід до компетенції читача-інофона залежно від обраного ним профілю.

Запропонована система забезпечує організацію взаємодії вчителя та учнів на третьому етапі формування уявлення особистості про художній переклад, який є найбільш визначальним і складним в означеному процесі.

Згідно з принципом особистісно-орієнтованого навчання за нашою технологією передбачено вивчення перекладних творів з урахуванням таких варіантів:

1. Перекладний твір як єдине джерело читацьких конкретизацій. У такій якості розглядається значна частина художніх текстів. Завдання вчителя - допомогти учням побачити образ оригіналу крізь призму перекладу. Звертається увага насамперед на стильові домінанти першоджерела.

2. Перекладний твір як основне джерело інформації про оригінал. Твір вивчається в перекладі, але при цьому розглядається уривок оригіналу. Наприклад, учням 11 класу, які поглиблено вивчають англійську мову, пропонується читання в оригіналі уривка з поеми В. Вітмена “Пісня про себе” й порівняння його з перекладним текстом.

3. Перекладний твір як засіб глибшого осягнення оригіналу. У випадку, коли читач спроможний працювати з повним текстом оригіналу, переклад виступає допоміжним джерелом в осягненні першого. Враховуючи мовну компетенцію учнів, учитель пропонує їм вивчення оригінальних текстів тих літератур, мовою яких вони володіють (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Варіанти вивчення перекладного твору.

Найбільші можливості щодо формування уявлення учнів про художній переклад відкриває поєднання трьох варіантів вивчення перекладного тексту.

Організаційний рівень технології складають усі методи вивчення літератури (за класифікацією М. Кудряшова). Успіх системи забезпечується правильною комбінацією загальнометодичних і специфічних прийомів і видів діяльності, які є характерними саме для викладання зарубіжного письменства. Серед останніх перевага надавалась таким: читання та порівняння оригіналу й перекладу, робота з перекладацьким коментарем, аргументація перекладацьких рішень, моделювання дій перекладача, написання творчих робіт, спрямованих на увиразнення феноменів інокультурності та перекладності твору тощо. Технологія передбачає різноманітні форми навчальної діяльності: урочні, позаурочні, позашкільні (див. рис. 2).

У ході порівняння оригіналу й друготвору вважали за доцільне навчати учнів аналізу перекладу в контексті біографії і творчості перекладача. Зокрема пропонували їм замислюватись над особистісними мотивами вибору твору для перекладу, взаємозв'язками між фактами їх життєпису і конкретними перекладацькими рішеннями. Така робота допомогла учням усвідомити, що перекладання для багатьох українських митців було естетичним і екзистенційним викликом тоталітарній владі, а художні переклади досить часто виконували функцію езопівської мови, посередництвом якої тлумачі намагалися спілкуватися з українським читачем в умовах жорсткої цензури.

У процесі дослідження розроблено й апробовано етнокультурологічний шлях аналізу художніх творів, який спрямовує рух читача від бачення окремих проявів національного в літературі до формування уявлення про національний образ світу, представлений у творі. Запропоновано варіативний алгоритм застосування етнокультурологічного шляху аналізу: