Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах

Дисертаційне дослідження за своїм характером можна віднести до теоретико-фундаментальних, в якому частково розглянуті і прикладні питання професійної освіти. Це найбільш раціональне спрямування для дослідження нової спеціалізації на етапі її становлення і розвитку в ситуації майже десятирічного мовчання у вирішенні проблем оптимального змісту фізично-реабілітаційної освіти, в пошуках “знань про те, як йти далі?” (Л.Вітгенштейн).

У першому розділі дисертації “Концептуальне обґрунтування теорії і методики професійного підходу до фізично-реабілітаційної освіти” розглянуто такі питання: розвиток оздоровчої освіти в Україні; методолого-теоретичні і методичні підходи до змісту фізичної реабілітації в контексті професійного самовизначення, формування (переорієнтації) оздоровчого мислення та професійної свідомості.

Розвиток медичної (з ХVІІ ст.), фізкультурної (ХХ ст.), фізично-реабілітаційної (на зламі ХХ і ХХІ століть) та інших видів професійно-оздоровчої освіти в кожен історичний період проходив у складних політичних, економічних і соціальних умовах. Сьогодення не є винятком в історії оздоровчого руху та професіоналізації освіти. Запроваджена на Україні наприкінці ХХ ст. фізично-реабілітаційна освіта спрямована на підготовку кадрів з метою подолання кризи здоров'я в країні. Поставлено питання про повернення до рухової й активно-суспільної діяльності пацієнтів з фізичними вадами й обмеженими фізичними можливостями.

Аналіз наукових досліджень свідчить, що серед вітчизняних науковців і учених близького зарубіжжя зростає інтерес до окремих питань професійної підготовки спеціалістів оздоровчої освіти:

методологічне забезпечення підготовки фахівців з фізичної реабілітації, фізичного виховання і спорту (В.Бальсевич, М.Башкирова, Г.Верич, В.Зотов, Л.Лубишева, Л.Матвєєв, О.Мільштейн, Р.Пілоян, В.Платонов, В.Столяров, Б.Шиян, Ю. Шкребтій);

професійно-педагогічні аспекти підготовки спеціалістів з фізичної реабілі-тації і лікувально-адаптивної фізкультури (А. Вовканич, М.Герцик, В.Григоренко, С.Євсєєв, І.Муравов, В.Мурза, В.Мухін, Б.Сермеєв, В. Слесорайтене, Г.Хомутов);

профорієнтаційна робота і розвиток професійних якостей у студентів фізкультурних навчальних закладів (Г.Андросов, В.Омеляненко, В.Пристинський, Л.Сущенко, А. Чесноков, В.Шпитальний);

формування і підвищення психофізіологічної надійності, готовності студентів, зменшення ризику їх професійної непідготовленості в умовах вимушеної професійної переорієнтації (К.Ахмедзянова, М.Данилко, М.Кліщевська, В. Петров, О.Ржанніков, Г.Степанова, С.Філімонова та ін.);

виховання професійної ментальності, професійного мислення, професійної самосвідомості і професійної рефлексії (Ю. Афанасьєв, О. Вітковська, І.Зязюн, В.Кремень, Г.Нагорна, Н.Пов'якель, В.Семиченко та ін.);

використання українських національних традицій у системі професійної підготовки (Ф.Медвідь, Т.Прокопів, Є.Приступа, А.Цьось).

Теоретичною основою наукової концепції дисертаційного дослідження є ідея цілісності особистості, орієнтованої як на сьогоденну, так і майбутню життєву ситуацію; розуміння смислу обраної професії і сутності оздоровчих теорій, що відносяться до різних парадигм; уміння творити як власне здоров'я, так і суб'єктів професійної діяльності, здійснюючи вибір засобів оздоровлення з погляду єдності розвитку Людини, Космосу і Природи; надбання навичок оздоровчого миследіяння, яке взаємообумовлено поширюється на навколишнє середовище і близьке оточення. Неможливо розглядати професійну підготовку спеціаліста оздоровчої галузі, зосередившись тільки на окремих функціональних системах або засобах. Слід виявити, наскільки вони відповідають природній структурі, принципам системного підходу, інтеграції, мультицентричності, поліпарадигмальності освітнього процесу (В.Фролов, А.Данилюк, M.King).

В дослідженні аналізується питання про розуміння професійного розвитку як поступового підвищення компетентності, майстерності й продуктивності професійної діяльності в межах професійної самосвідомості даної спеціалізації, що дає змогу активізувати дидактичну тріаду - знання, уміння, навички. Обґрунтовується необхідність виховання професійної самосвідомості і здатності до оздоровчої миследіяльності, відповідальної позиції студента в освоєнні професії та організації творчого навчання; обумовленості розвитку стилів оздоровчого мислення історичними, соціальними, політико-ідеологічними, економічними та рядом інших культурно-особистісних сфер якісної життєдіяльності людини (В.Зінченко, В.Розін).

Теоретичний аналіз оздоровчих систем освіти подається з позицій поліпарадигмальності й мультицентричності, що обумовлює звернення до філософських, соціологічних, антропологічних та інших знань про фізично-реабілітаційну освіту як інтегрований феномен сучасної професії оздоровчого типу. Порівняння нинішніх теорій професіогенезу і валеогенезу дає можливість зіставляти сучасні підходи до проблем підготовки спеціалістів оздоровчої сфери. Йдеться про спрямованість фізично-реабілітаційної освіти в системному спектрі структури здоров'єзнавства, розвитку теорії і методів фізичної реабілітації, що відповідають її предметності - оздоровленню організму реабілітанта і середовища, в якому він здійснює свою діяльність. З погляду практики велике значення має виховання професійної підготовленості через підвищення власної відповідальності за індивідуальне здоров'я, орієнтація стилю оздоровчого миследіяння і професійної свідомості на зміст професійної підготовки. В даному розділі зосереджено увагу на питанні керування найскладнішою системою “суспільство - людина - здоров'я”, де професійно-оздоровча освіта стає предметом особливого аналізу.

Методолого-теоретичний статус фізичної реабілітації, як професійної дисципліни, за винятком досліджень кінезіологічного аспекту часткових методико-практичних підходів, остаточно ще не склався. Саме ця обставина спричинила необачливе розроблення кваліфікаційних вимог нової спеціалізації, яка в професійному класифікаторі Держстандарту України (1998, 2001 рр.) кодифікована нарівні з фахівцями фізіотерапії і масажу. Майбутніх спеціалістів з вищою освітою не віднесено до категорії професіоналів, хоча на цей час в окремих університетах ця спеціалізація вже акредитована на рівні підготовки магістрів.

Напрацьоване методичне забезпечення також не розв'язує суперечність між критеріями, які відрізняють фізичну реабілітацію від її попередньої дисципліни - лікувальної фізичної культури. Нема чіткості в тому, який зміст, яка науково-інформативна база навчальної програми має стати основою для професійної підготовки фахівця. За браком методологічного узагальнення зміст посібників з фізичної реабілітації обмежується, в основному, колом засобів лікувальної фізкультури (В.Мухін, С.Попов) або виданням навчальних програм і підручників, які за змістом відносяться до компетенції медичної освіти. Уклін в бік медицинізації навчальних програм не дозволяє використовувати обов'язкові для професійної підготовки природоресурсні методики зцілення й оздоровлення організму і всупереч здоровому глузду заповнюється довільним набором теоретичних знань соціально-психологічного або медичного змісту без урахування принципів інтеграції, конфігурації та конвергентності транспрофесійної освіти. В такому широкому інформаційному полі студентові важко адаптуватися до універсуму натурально сконцентрованого оздоровчо-реабілітаційного простору, щоби навчитися застосовувати диверсифікований, а не різнопрофесійний запас фізично-реабілітаційних методик і природно-кліматичних технологій надр літосфери, біоценозу та інших астрогеографічних факторів.

Водночас у професійній освіті відбувається зміщення наукових інтересів з професіографічного підходу до дослідження професійної ментальності (О.Медведкова) і професійного мислення, професійної рефлексії (І.Зязюн, В.Кремень, Н.Пов'якель) і професійної самосвідомості (Є.Ісаєв, Д.Ронзін). На рівні суб'єктів оздоровчої освіти виникла потреба формування у студентів оздоровчого мислення (В.Баданін) і валеогенної самосвідомості (О.Міхільов, Є.Стьопкіна).

Фізично-реабілітаційну освіту автор реферованого дослідження розглядає як окремий вид (тип) в оздоровчо-освітній галузі і відзначає недостатність її узагальнень і прогнозованості у векторах науково-професійного статусу. Ідентичних аналогів фізично-реабілітаційної професіоналізації немає також і в зарубіжних освітніх системах. У країнах Америки та Європи оздоровчо-професійна реабілітація здійснюється у формі адаптивної фізичної культури (В.Баданін, Г.Хомутов, K.Kusano, H.Nakata, C.Sherill, K.Yabe). В Україні зберегли попередню назву цього напряму - “фізична реабілітація”, запропоновану ще у 60-х роках минулого століття науковцями Всесвітньої організації охорони здоров'я у формі методу і/або засобу оздоровлення.

У сучасний період функції здоров'єтворення покладаються на валеологію і фізичну реабілітацію, які покликані запобігати фізичній деградації населення. Однак їх професійно-оздоровчий спектр став ширитися по багатьох спеціалізаціях, не завжди об'єднаних у єдиний комплексний напрям. Сукупно-цілісне здоров'я для кожного зі спеціалістів окремо використовується як товар з ринковою вартістю (медицина), засіб досягнення слави (спорт), умова активної життєдіяльності (фізична культура), ідеальне пристосування хворих (інвалідизованих) людей з різними ураженнями і вадами організму до соціуму (фізична реабілітація) тощо. Така професійно-освітня і процесуальна розбіжність у забезпеченні здоров'я не сприяє вирішенню головного дидактичного завдання професійної підготовки - визначення змісту навчальної здоров'єтворчої програми.

Наприкінці ХХ ст. багато проблем освіти і здоров'я розвивались у поєднанні наук, професій і сфер діяльності. Внаслідок того, що виник феномен транспрофесіоналізації (Е.Каліцький, П.Щедровицький), а ринок соціально-економічного розвитку кожних 5-6 років подвоює інформацію, необхідну для удосконалення професійної діяльності, почала розвиватися система неперервної професійної освіти (І.Зязюн, Н.Ничкало, С.Сисоєва), котра характеризується домінуванням динамічних тенденцій у створенні інноваційних програм.

Значну частину нашого дослідження становить аналіз розмежування видів мислення і професійної самосвідомості між такими категоріями, як “лікувально-медичні стилі мислення” (клінічне, лікарське, патогенне, патологізоване та ін.) й “оздоровчі стилі мислення” (валеогенне, саногенне, фізреабілітаційне, лікувально-фізкультурне, олімпійське). Виокремлення цих понять полегшує подолання плутанини у процесі аналізу конкретної фахово-оздоровчої чи лікувальної спеціалізації. Оздоровче мислення склалося в результаті еволюційного і культурного розвитку людини. Його зміст становить фундамент професіоналізму, що дає підстави розглядати цей стиль мислення в теоретико-дослідницькому, професійно-практичному та інших аспектах.

Людині ХХІ століття слід виховувати глобальну відповідальність за продовження життя і збагачення культури; не підкорювати природу, а розумно її використовувати в оздоровчих методиках на рівні ноосферної свідомості (В.Смірнов, А.Урсул); відновити здоров'я, користуючись силами вселенського космосу й земної природи; зупинити власну фізичну деградацію, обумовлену зовнішніми, соціально-політичними і особистісними факторами негативного впливу.

Розроблені теорії діяльності, розвиваючого і особистісно орієнтованого навчання (І.Бех, В.Давидов, Е.Зеєр) спрямовані на використання таких дидактичних технологій, які розвивають культуру миследіяльності і рефлексії, поєднують навчальну діяльність з народними традиціями і мистецтвом та ін., чим сприяють оптимзації професійної компетентності. Значення професійних знань, умінь та навичок не зменшується і не ставиться під сумнів, але, стимульовані самосвідомістю (рефлексією), вони переростають у компонент професіоналізму (І.Зязюн).

Розвиток професійного мислення повинен стати складником фізично-реабілітаційної освіти, так як завдяки йому значно підвищується якість підготовки майбутнього фахівця. Переорієнтація патоклінічного мислення, яке притаманне більшості абітурієнтів - випускніків медучилищ, на валеогенне виступає основною дидактичною передумовою професійної компетенції і збільшення відповідальності індивіда за своє здоров'я, що під впливом власної волі й оздоровчого виховання самозмінюється, самовиховується, досягає оптимального фізичного розвитку - саморозвитку, реабілітації - самореабілітації (С.Канішевський, М.Ларкін, М.Шнейдер). Студент як суб'єкт власних дій і діяльності, здобуває можливість стати тією особистістю, якою вона бажає бути в ідеалі, - самоактуалізованою (А. Маслоу), здатною розвивати і пізнавати саму себе (А.Камю, Ж.-П.Сартр, Г. Щедровицький), удосконалюватися в професії.

У другому розділі дисертації “Дослідження елементів методико-теоретичного забезпечення фізично-реабілітаційної освіти” подається опис основних компонентів методологічного забезпечення фізичної реабілітації, пропонується схема концептуальної методико-теоретичної моделі фізично-реабілітаційної освіти, критично проаналізовано професійні моделіцентризми освітньо-оздоровчої сфери, структуровано підходи і принципи навчального процесу з позицій тенденцій розвитку вищої освіти, а також розроблено мультицентричну матрицю на основі оздоровчих моделей.

Загальний недолік наявних досліджень з фізичної реабілітації полягає в тому, що в дисертаційних та інших працях не аналізуються методолого-прикладні аспекти реабілітаційних концепцій, а увага сконцентрована на частково-прикладних аспектах лікувальної фізкультури. Це в подальшому породжує неповноту навчально-методичного забезпечення фізично-реабілітаційної освіти, тоді як у сучасних гуманітарних дослідженнях освітніх галузей професійного навчання головною умовою кожного дослідження ставлять вибір способу типологізації й класифікації, інтеграції й систематизації теоретико-методичних знань на методологічних (А. Бєляєва, І.Блауберг), акмеологічних (О. Анісімов, Т.Баєва, А.Деркач), синергетичних (І.Пригожин, Г.Хакен, В.Лутай, ) та інших підходах.

В методолого-теоретичний аналіз фізичної реабілітації залучені дослідження системної, неперервної, оздоровчо-професійної освіти, що розвивається у відповідності до глобальних тенденцій - процесів гуманізації, диференціації, інтеграції, екологізації, інтенсифікації, політеоретизації, комп'ютеризації, персоніфікації, технологізації, кооперації знань та видів освіти (В.Андрущенко, В.Беспалько, В.Вучева, Ю.Сенько, А.Субетто, Л.Татарникова). Взаємодію цих процесів для будь-якого типу освіти неможливо здійснити в межах однієї педагогічної теорії й методики. Необхідний взаємозв'язок загальнонаукових і предметних теорій, що детермінуються багатопрофільністю наукового пізнання в структурі оздоровчих процесів: “валеогенез - саногенез - профілактика - лікування - реабілітація - оздоровлення - зцілення - тренування”. Тому закономірно постає питання про створення власної фізично-реабілітаційної теорії, розробки її предмета, змісту, дидактики, програм тощо.

Проект такої теорії також неправомірно зводити до якогось одного з функціональних аспектів (аксіологічного, гносеологічного, онтологічного, категоріального, методологічного та ін.). Перш за все, для вибору оптимально-якісного змісту фізично-реабілітаційної освіти необхідно визначитися з фундаментальним підґрунтям оздоровчих моделей. Недостатність критичного підходу до їх оцінки, залишки монопольно-медикоцентричних амбіцій і патогенної свідомості у представників охоронооздоровчої сфери, яких залучають до підготовки студентів, зокрема, відсутність прогнозу розвитку фізично-реабілітаційної освіти, взагалі, породжує невизначеність і неможливість її наукової регульованості, що, зрештою, знижує розвиток професійно значущих якостей фахівця, а в цілому підриває стратегічну ідею доцільності валеологізації фізичної реабілітації всупереч існуючої в більшості навчальних закладів тенденцій її медицинізації.

За браком методолого-теоретичного обґрунтування фізичної реабілітації у дослідженнях минулого століття ще до цього часу залишається не вирішеною проблема її методико-професійного розмежування з медичною реабілітацією, чим стримується розгортання фізично-реабілітаційної освіти. Саме з цієї причини “професійно-недорозвинутою” й досі залишається навчальна дисципліна - “Лікувальна фізична культура”, яку медичні спеціалісти взяли за основу змісту у перших підручниках з фізичної реабілітації. Тому в більшості закладах вищої освіти, причетних до підготовки фізреабілітологів, маніпулюють змістом навчальних програм, не зважаючи на принципи мультицентричності і конфігурації, а виходять з наявних організаційно-кадрових можливостей і власних побажань. Значна частина програмно-навчального забезпечення залишається поза увагою або за владно-адміністративними побажаннями замінюється змістом слабо споріднених професійних дисциплін і спеціалізацій (наприклад, поєднання фізичної реабілітації з соціальною педагогікою). При цьому залишаються неосвоєними власні фізреабілітаційні технології й засоби.

Методико-теоретичні підходи, використані нами, дали змогу послідовно виокремити 6 основних типів оздоровчих моделей: медико-, спорто-, фізкультуро-, валео-, соціо- і натуроцентричну (природничу, фізичну). Структура цих моделей нас цікавить тільки в межах методичного підходу, критерії якого вбирають у себе і відтворюють головну детермінанту фізреабілітаційної сутності: стимуляцію поступового видужання, наявність природничих засобів довготривалого оздоровчого ефекту без хронічних рецидивів.

Аналіз реальної педагогічної практики, вивчення досвіду роботи зі студентами в режимі інноваційних спроб комбінувати і поєднувати різні оздоровчі програми в навчальних курсах дали змогу сконструювати і експериментально дослідити можливості мультицентричної матриці. Було визначено основні підходи й принципи її використання з метою інтегрованого підходу до фізично-реабілітаційної освіти. Порівняльна мультицентрична матриця показує переваги й можливості поєднання різних оздоровчих моделей та їх використання у навчанні. За її допомогою можна не тільки визначити можливості поєднання та взаємодії моделей і типів оздоровлення, а й внести до навчальних програм відповідні корективи для збагачення її повноти, інтегрованості та системності. З'ясовано, що фізкультурно-валеолого-натуристичні елементи матриці цілком узгоджуються між собою, оскільки відповідають сутнісним ознакам і вимогам ідеалізованої моделі розробленого концептуального підходу до фізично-реабілітаційної освіти.

У третьому розділі “Емпірична апробація основних методико-теоретичних засад і фрагментів фізично-реабілітаційної освіти в навчальному процесі” автор описує організацію та результати педагогічного експерименту.

Підхід до експериментального дослідження ґрунтується на ідеї, згідно з якою ефективна підготовка фахівців з фізичної реабілітації значною мірою залежить від того, яка методика формування професійного самовизначення використовується у навчальній орієнтації “на спеціалізацію”. Подібна тактика вимагає виявляти певні здібності не тільки в успішному засвоєнні студентами знань, умінь та навичок, але і в здатності творчо мислити відповідно до специфічних особливостей майбутньої професії.

Вибір абітурієнтами фізреабілітаційного фаху проходить здебільшого без попередніх етапів профорієнтації. Орієнтація на прийом до вищого навчального закладу випускників медичних училищ дещо ускладнює навчальний процес, так як ці абітурієнти вже здебільше професійно зорієнтовані на клінічний тип професійної самосвідомості і в деякій мірі професійно самовизначилися. У більшості з них складається хибне уявлення про фізично-реабілітаційну освіту як вимушений, побічний варіант професіоналізації через неможливість одержати “пріоритетну” освіту “вищого ґатунку” - медичну. Ця обставина змушує спрямовувати зміст навчального процесу відповідно до комплексу дидактичних засад, що сприяють оздоровчій переорієнтації професійної самосвідомості студента незалежно від його попередніх професійних установок.

Здатність оволодівати професійними знаннями і навичками, валеогенно мислити, ноосферно усвідомлювати, природо- і культуродоцільно діяти на рівні сучасних технологій відновлення здоров'я до оптимального рівня, виховання творчої особистості студента можливо лише за наявності відповідної навчальної програми, чіткої організації і управління, які здатні реалізувати компетентні викладачі - спеціалісти нової оздоровчої орієнтації.

Невідповідність між змістом і методами фізично-реабілітаційної освіти і механізмами розвитку професійного мислення студента - регулятора майбутньої фізреабілітаційної діяльності, дає підстави розглядати тип оздоровчої самосвідомості студента як гіпотетичну детермінанту, яка значно підвищуватиме рівень професійно усвідомленої самовизначеності студентів. Рішення цієї проблеми складається з вибору різних методик виховання розрізнених стилів професійного мислення і оздоровчої самосвідомості серед представників лікувально-профілактичних і оздоровчо-реабілітаційних професій.

Засвоєння студентами оздоровчого стилю миследіяльної орієнтації, цієї особливої установки самосвідомості, виступає як онтологічна мета експериментальної роботи з переакцентування клінічного мислення у валеогенне, патогенної свідомості - у фізреабілітаційну, медикоцентристської самосвідомості - у професійну самовизначеність спеціаліста з фізичної реабілітації. При цьому методичний спосіб навчальної діяльності проявляється в мисленневому конструюванні тієї моделі, яка створює у процесі професійної підготовки студента той рівень онтології, що відповідає змісту фізично-реабілітаційної реальності і дійсності. Сам зміст теоретичної бази виступає вихідним пунктом для побудови методів, підходів і принципів фізично-реабілітаційної освіти і стає інструментом організації миследіяльного навчального процесу.

Змістовно-смислові знання в природі оздоровчого мислення мають витоки з методики виховання педагогічного мислення як своєрідного методологічного базису. Сформована при цьому фізреабілітаційна самосвідомість студента стає невід'ємною частиною валеогенно-професїйного стилю миследіяння.

Наші дослідження показують, що без методичних програм розвитку валеогенного мислення неможливо забезпечити виховання у студентів культури до-сконалого здоров'єтворчого миследіяння. На цій позиції повинні створюватися усі стилі оздоровчого виховання і професійної підготовки, кожен зі своїм специфічним мисленням. Такий підхід ставить нові вимоги до розробки змістовної структури фізично-реабілітаційної освіти. Цим забезпечується й зворотній процес - правильний розвиток усіх інших оздоровчих стилів миследіяльності. Навіть клінічне мислення, лікувально-патогенне за змістом і сутністю, в цих умовах поступово переорієнтовується на оздоровче.

Єдність клінічного і оздоровчого мислення професійно-фізреабілітацій-ної самосвідомості студента стає механізмом стимулювання власної відповідальності за індивідуальне здоров'я та професійне самовизначення. Розвиток (або переакцентування) стилів оздоровчого мислення, їх професійна заміна знаходиться у сфері домінуючої мотивації на відповідну інформацію.

Впровадження мультицентричного підходу до оздоровчої практики дає змогу провести прогностичний аналіз програм розвитку фізично-реабілітаційної освіти різних рівнів, удосконалити проектування роботи освітнього закладу, сприяти формуванню оздоровчого мислення студентів, з'єднати в цілісність практично всі компоненти освітнього процесу: від організаційно-керівних структур і установок до вибору форм, методів, технологій і технік оздоровчо-освітньої взаємодії.

Педагогічний експеримент, що проводився автором з 1994 року у Сумському державному педуніверситеті ім. А.С. Макаренка, підтвердив правомірність висунутої гіпотези про можливість розробки фізичної реабілітації як навчальної дисципліни на основі критеріїв, що дають змогу підвищити її щабель до рангу науко-во-теоретичного і професійно-педагогічного статусу. Рівень професійної самовизначеності студента детермінується змістом обсягу валеоінформації в навчальних предметах і методикою виховання такого стилю професійного мислення, який більше притаманний фізреабілітаційній діяльності. Одержані дані з динаміки інтегрованого показника “Рівень професійного самовизначення фізреабілітолога” в ході експерименту показали статистичну значущість їх поліпшення (t - статистика Ст'юдента показала відмінності на рівні p < 0,05) у більшості студентів.

Згідно з установленими градаціями рівня показника дослідження його динаміка за період експериментальної роботи наведена в нижчеподаній таблиці.

Табл. 1. Середні значення рівнів інтегрованого показника дослідження

Слід відмітити, що студенти успішно подолали бар'єр рівня патогенності власного стилю професійного мислення і усвідомили необхідність переорієнтації оздоровчої самосвідомості з клінічного стилю на фізреабілітаційний. Це означає, що в результаті експерименту був зроблений “прорив” у підвищенні якості професіоналізації, “змінено потік свідомості” (П.К.Іванов) з лікувально-фармакологічного в оздоровлювально-тренуюче русло освоєння майбутньої професії.

Визначення умов перспектив подальшого дослідження, удосконалення й оптимізації педагогічного та соціально-психологічного параметру якості й ефективності запропонованих підходів, надає змогу розглядати фізичну реабілітацію як майбутню теорію оздоровлення, а разом з тим наближує її проектну модель до рівня цілісної і самостійної наукової галузі.

ВИСНОВКИ

Результати дослідження надають підстави для таких висновків:

1. Теоретичний аналіз моделей здоров'єзнавства дозволяє стверджувати, що відмінність фізичної реабілітації від інших професійно-освітніх структур оздоровчої сфери визначають такі критерії:

а) предметна спрямованість фізичної реабілітації на оздоровлення довкілля та якості життєдіяльності людини відрізняє її від медичного процесу лікування і фізкультурного процесу, пов'язаного з розвитком фізичних якостей тілесності;

б) подовжений етап відновлення стану здоров'я, що розпочинається на стадії реконвалесценції одразу ж після медичного втручання. Не реанімація, хірургія чи інтенсивна фармакотерапія (медицина), розвиток і підтримання функціонально-тілесних потенцій (фізична культура) або максимальний тренінг і ризик фізичної перенапруги організму (спорт), а відновлювальне зцілення здоров'я до оптимального рівня і адаптація життєдіяльності до умов соціуму;

в) максимальне включення до теоретико-методичного навчання засобів природного зцілення, що використовуються в практиці відновлення, оскільки програмна обмеженість вивчення і незасвоєність методик оздоровлення з використанням надр і природоресурсних технологій урівнює фізичну реабілітацію з лікувальною фізкультурою;

г) наявність окремих суб'єктів або груп з адаптованої фізичної культури (інваліди, реабілітанти, школярі і студенти з вадами здоров'я й ін.), для яких потрібна тільки фізична реабілітація, а не медицина (хворі в стадії загострення), спорт (селекційовані особи), фізична культура (відносно здорові люди);

д) зосередження засобів відновлення здоров'я не тільки на фізичних константах людської тілесності, а застосування впливів усього природного потенціалу різноманітних засобів до будь-яких процесів реабілітаційної діяльності (самообслуговування, самозабезпечення, розширення спілкування в суспільстві), що значно поліпшує якість життя реабілітантів у культурно-духовній сфері.

2.Фізично-реабілітаційна освіта як навчально-професійна дисципліна в ідеальній моделі повинна стати вченням про принципи, підходи, форми і способи наукового пізнання і керування різними станами здоров'я, інтегрувати і систематизувати накопичений соціально-культурний досвід відновлювально-оздоровчої практики, що підвищує творчу самодостатність і якість життя людини, поліпшує демографо-економічний стан країни. Оцінюючи сучасний стан розвитку фізичної реабілітації в критеріях, що відповідають поняттю “засади наукової теорії”, можна стверджувати, що ця професійна спеціалізація ще не досягла достатнього рівня науково-теоретичного статусу. Проте це стане можливим за умови:

подальшого структурування і розгортання прикладної методології здоров'я;

критичного підходу до обґрунтування оздоровчих моделей, що вивчають фізичну сутність людини на основі принципу фундаментальності як умови до розкриття найбільш глибоких суперечностей освіти в галузі здоров'єзнавства;

проектування концепцій і парадигм реабілітології; проведення професійно-рефлексивного і структурно-миследіяльного аналізу мети і функцій нового професійного фаху; створення категоріально-понятійного апарату, що визначає специфічну мову професійного навчання і наукового дослідження;

координації комплексу різноманітних теоретико-емпіричних знань, згідно з якими створюються сутнісні зв'язки і закономірності, що забезпечують розвиток конкретної професійно-корпоративної культури і оздоровчого руху серед інвалідів (а це десята частина населення світу), включаючи сюди також ті мільярди людей, що повинні повсякденно дбати про підтримку і відновлення здоров'я.

Тільки при створенні повноти усіх елементів наукового базису фізичну реабілітацію можна буде вважати керованою системою, що має об'єктивні підстави претендувати на ранг наукової теорії про відновлення здоров'я людини. Перспективи перетворення фізичної реабілітації в науково-теоретичну галузь неможливо здійснити, не спираючись на принцип, за яким “наука створюється усередині методології і засобами методології” (Г.Щедровицький).

2. Засвоєні теоретичні знання, практичні уміння і навички не є достатньою умовою для їх ефективного використання у професійній діяльності. Майбутніх фахівців з фізичної реабілітації необхідно, насамперед, навчати творчому миследіянню орієнтовно певної спеціалізації. Це сприяє відтворенню специфічних властивостей і відмінностей між суміжними професіями, проводить межу професійного впливу на здоров'я між істинно-природним і штучно-хибним, реально-дійсним і надумано-плинним, довготривало-надійним і хронічно-рецидивним. Професійне мислення з сутнісно-предметними ознаками самоусвідомлених властивостей і відмінностей певного фаху є однією з головних структур, складником загального механізму навчального процесу, спрямованого на підготовку спеціаліста, що в сукупності із знаннями, уміннями та навичками становлять ядро будь-якої професії;

3. Згідно з другим завданням дослідження з'ясовано зміст методики професійного самовизначення студента - майбутнього фізреабілітолога, підготовка якого повинна здійснюватися не методами профілактики й лікування організму, а методами відновлення всіх видів і форм активної діяльності. Реабілітаційний сенс професійної підготовки полягає в тому, що у суб'єктів навчання виховуються компетенції використання не засобів протидії хворобам (сутність медичної освіти), а засвоєння навичок і вмінь відтворювати здоров'я та якість життя.

4. Навчальна програма підготовки фахівців з фізичної реабілітації потребує обґрунтування та експериментальної апробації різних концепцій щодо її досконалого змісту. Слід шукати варіант “золотої середини”, в якому б ураховувався неабиякий організаційний досвід, напрацьований у системі вищої освіти, де спеціальні експертні ради допомагають уникнути помилок (особливо на стадії становлення фахової спеціалізації), які ведуть до примітивізації змісту навчання у вузькому професійному полі.

5. Закономірності розвитку нових типів освіти, як засвідчило проведене дослідження, неможливо привести в єдину синтетичну структуру без інтеграції методологічних знань. Сукупність видів і принципів методологічного супроводження професійної освіти (В.Богословський) і практична організація творчого процесу виховання культури професійного миследіяння (П.Щедровицький) визначило тактику випереджального моделювання навчальної програми, що має політеоретичну структуру із стратегією на природну сутність професійної галузі.

6. Подальші тенденції професіоналізації фізично-реабілітаційної освіти мають сконцентруватися на засвоєнні таких основоположних дисциплінах як лікувальна фізкультура, кліматологія, фітотерапія, нутриціологія, мануальні тілесно-орієнтовані практики. З іншими видами реабілітології, природно-оздоровчих технологій студентів слід навчати на спецкурсах і факультативах, щоб доповнити основні розділи загального курсу “Теорія і методика фізичної реабілітації”, проектування і апробація якого ще тільки-но розпочинається.

Зміст окремих положень медичних, соціальних і психологічних розділів реабілітології, включаючи також гуманітарні курси слід адаптувати до предметної основи фізичної реабілітації, а не підміняти її тими дисциплінами, що не мають достатньої взаємообумовленості з конкретною спеціалізацією.

Проблему інтеграції фізичної реабілітації з іншими видами реабілітології, медицини і тими галузями знань, які пов'язані з процесами здоров'єтворення (розвитку здоров'я), здоров'єзбереження (включаючи систему гігієни, профілактики) і лікування хвороб, можливо здійснювати при підвищенні автономії фізичної реабілітації, її захисту від зазіхань невикоріненого (з часів радянської влади) свавілля фармако- і медициноцентристського монополізму, бюрократичних тенденцій в системі охорони здоров'я,.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТО У 3 ФАХОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ І МОНОГРАФІЇ АВТОРА