Організація позакласної виховної роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

позакласний виховний школяр

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молошдого школяра

1.1 Сутність поняття «позакласна виховна робота» в педагогічній літературі

1.2 Основні завдання позакласної виховної роботи

1.3 Особливості організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

1.4 Роль позакласної виховної роботи в формуванні особистості молодшого школяра

Розділ 2. Практичні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра

2.1 Сучасний підхід та нові форми позакласної виховної роботи з молодшими школярами

2.2 Дослідно експериментальна робота щодо особливостей організації позакласної роботи з молодшими школярами

2.3 Роль позакласної виховної роботи в розвиток творчої особистості молодшого школяра

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Величезні соціальні перетворення, що відбуваються в нашій країні, бурхливий науково-технічний прогрес надають все більш високі вимоги до навчання і виховання кожної людини. У цих умовах стає особливо актуально формування у всіх людей творчого підходу, активної життєвої позиції в праці, в навчанні, в роботі. Виховне середовище частина соціального середовища, яке спеціально створюється для формування суб'єктів суспільної діяльності на всіх рівнях суспільного життя.

В даний час виділяють такі пріоритетні напрями виховання особистості, як здійснення вікового підходу в процесі створення сприятливого середовища виховання, зміцнення духовних контактів між вихователями і вихованцями в ході співпраці в загальній справі і відповідального відношення до нього; постійна спонука молодшого школяра до самовиховання, до самоосвіти.

Школа позбулася сформованої мети і раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилося на формальність. Спроба звести виховання до освіти суперечить всьому досвіду світової педагогіки.

Необхідне формування внутрішнього світу дітей. Це припускає виявлення причин деформацій в розвитку дітей, пошук засобів і способів їх усунення, зміна середовища на користь дитини, побудова процесу виховання, сприяючого розвитку гармонійної особистості.

Індивід, що народився, повинен встигнути за дуже короткий час розвинутися в гармонійну особистість -- носія соціальних відносин, члена суспільства, здатного взаємодіяти з людьми. Сам по собі індивід не володіє здібністю до таких перетворень, він не отримує біологічних гарантій особистісного розвитку. Але, щоб дитина змогла брати активну участь в суспільних подіях і відносинах, вона повинна бути вихованою, тобто засвоїти певний рівень духовної і матеріальної культури.

Сьогодні слід враховувати зміну масштабів цілісності виховного процесу, оскільки сфери духовної культури, освіти і виховання все більш органічно сполучаються з соціальним простором і його тимчасовими характеристиками. Це конструктивно впливає на стратегію і технологію освітньої виховного процесу, додає всім суб'єктам діяльності більш спрямовану особистісно-гуманістичну орієнтацію в сферах педагогічної діяльності.

Виховання дітей є одним з важливі чинники розвитку суспільства. Виховання повинне досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь в сучасних умовах і саморозвитку людини як суб'єкта діяльності і як особистості.

Школа часто не може вибрати необхідну спрямованість позакласної виховної роботи. Це призводить до втрати часу, інтересу учнів і погіршенню відносин учнів і вчителів.

Позакласна робота формує і розвиває особистість дитини. Управляти виховним процесом - означає не тільки розвивати і удосконалювати закладене в дитині природою, коректувати небажані соціальні відхилення, що намічаються, в її поведінці і свідомості, але інформувати у неї потребу в постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, оскільки кожна людина виховує себе перш за все сама, тут здобуте особисто - здобуто на все життя.

Виховання - цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості.

У літературі проблема організації позакласної виховної роботи розглядається з різних точок зору. Описуються етапи становлення соціально-педагогічної роботи в школі, наголошується зв'язаність соціальної роботи з соціальним простором і його тимчасовими характеристиками. Так само наголошується зростаюча роль позакласної виховної роботи в формуванні особистості дитини молодшого шкільного віку. Вказуються основні форми організації позакласної виховної роботи. Описуються сучасні підходи до позакласної виховної роботи, її нові форми. Розглядаються напрями стратегій виховання в сучасній школі.

Об'єктом дослідження є позакласна виховна робота з молодшими школярами.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами.

Метою дослідження є аналіз теоретико-методологічних засад організації позакласної виховної роботи та її вплив на формування особистості молодшого школяра.

Поставлена мета вимагає вирішити наступні завдання:

1. Розглянути загальні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра;

2. Визначити місце позакласної виховної роботи в формуванні особистості молодшого школяра;

3. Здійснити аналіз сучасних підходів до позакласної виховної роботи;

4. Запропонувати нові стратегії підвищення ефективності позакласної виховної роботи.

Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що визначено та обгрунтовано методичні поради по використанню позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодших школярів.

Практичне значення роботи полягає у можливості практичного використання результатів дослідження при організації позакласної виховної роботи.

Апробація дослідження. Дослідження було апробоване в Студенівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з учнями третього класу.

Дипломна робота складається з вступу, двох розділів до яких входять сім підрозділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі розкрито актуальність досліджуваної теми дипломної роботи, визначено основну мету, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано основні завдання.

У першому розділі дипломної роботи наведено теоретичні аспекти даної теми, в історичній ретроспективі проведено аналіз бачення даного питання сучасними авторами.

У другому розділі проведено аналіз практичних засад по даній темі, розглянуто сучасні підходи та нові форми позакласної виховної роботи і їх роль в розвитку творчої особистості молодшого школяра. Зроблено відповідні висновки й запропоновані можливі напрямки підвищення ефективності позакласної виховної роботи у формуванні особистості молодшого школяра.

Висвітлення теоретичних питань опирається на опубліковані у вітчизняній та закордонній літературі результати досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів, які приділяють даному питанню значну увагу у своїх наукових роботах.

Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молошдого школяра

1.1 Сутність поняття «позакласна виховна робота» в педагогічній літературі

«Кожна мить тієї роботи, що називається виховання, ? це творіння майбутнього і погляд в майбутнє» - В.О. Сухомлинський [42, c. 180].

Виховання дітей - дуже складна, тонка і відповідальна справа. З незапам'ятних часів люди мріяли про гармонійну людину. Ще І.Г. Пестолоцці створив концепцію гармонійного розвитку особистості. Він ставив метою інтелектуальний, моральний і фізичний розвиток, удосконалення «сил розуму, серця і руки» [29, c. 156].

Відомо, що вихованість - якість особистості, яка визначає в повсякденній поведінці людини її відношення до інших людей. В основі такого відношення лежать повага і доброзичливість до кожної людини.

Молодший шкільний вік - особливий етап у формуванні ставлення людини до навколишнього світу, коли визначається спрямованість особистості - громадська, колективістська, чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік сприятливий для формування основ культури поведінки. Молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до себе, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування [16, c. 12].

У Російській педагогічній енциклопедії «позакласна робота» визначається як «складова частина учбово-виховного процесу в школі, одна з форм організації вільного часу учнів».

Позакласній виховній роботі завжди приділялася значна увага з боку багатьох вчителів, методистів і вчених. У методичній літературі існує багато визначень позакласної роботи. Більшість авторів вважають, що позакласна виховна робота це - навчальний процес, що реалізовується в позаурочний час понад учбовий план і обов'язкову програму колективом вчителів і учнів або працівників і установ додаткової освіти, що вчаться, на добровільних засадах, обов'язково з урахування інтересів всіх її учасників, будучи невід'ємною складовою частиною виховного процесу [9, c. 207].

Суть позакласної виховної роботи визначається виховною діяльністю школярів в позаурочний час при організуючій і напрямній ролі вчителя. Але ця організація проводиться таким чином, що творчість і ініціатива учнів повинні завжди виходити на перший план. І.В. Зайченко вважає, що поза сумнівами той факт, що позакласна виховна робота грає величезну роль для сучасної школи. В умовах перебудови соціального і економічного життя суспільства, досить сильно зростає роль позакласної роботи у вихованні нової особистості. Ця робота дає особистості такі якості, як ініціативність, активність, творчість, здібність до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Позакласна виховна робота - це, з одного боку, педагогічна система, що володіє цілісними властивостями і закономірностями функціонування, а з іншою - невід'ємна частина вітчизняної системи освіти [10]. З цієї причини однією з центральних проблем методики позакласної виховної роботи завжди була проблема взаємозв'язку урочних і позаурочних занять як окремий випадок фундаментальної педагогічної проблеми цілісності учбово-виховного процесу.

У літературі зустрічається безліч формулювань цілей і завдань позакласної виховної роботи, які давали наступні автори: Глущенко А.Г., Зайченко І.B., Кириллова З.П., Комісаренко Н., Кобзар Б.С., Коломенский Я.Л., Панько Е.А., Кузьмінський А.І., Лавриченко Н.М., Любар О.О, Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т., Макаренко А.С.

Можна відзначити, що позакласна виховна робота ставить перед собою дуже важлив мету -- це формування і розвиток творчої особистості учня. Цілі позакласної виховної роботи вимагають рішення завдань, до яких автори відносять наступні: формування пізнавального інтересу до предмету; скріплення шкільного предмету з життям; поглиблення і розширення змісту предмету, що вивчається; розвиток здібностей учнів; здійснення індивідуального підходу; професійна організація позакласної виховної роботи; вдосконалення умінь і навичок використання джерел інформації. Проте А.С. Макаренко відзначає, що кінцева мета і завдання позакласної виховної роботи можуть бути конкретизовані і змінені вчителем відповідно до специфіки і можливостей [22, c. 72]. При аналізі літературних джерел були виділені загальні принципи позакласної виховної роботи, які характерні для всіх видів позакласної діяльності - добровільності (принцип, що враховує бажання школярів взяти участь в позакласній виховній роботі), обліку індивідуальних особливостей учнів (принцип, обліку відмінності спрямованості інтересів і рис вдачі учнів). Існують принципи позакласної виховної роботи, характерні тільки для певної сфери діяльності - комунікативної активності (принцип, стимулювання і залучення нових, невідомих їм матеріалів, що вчаться у використанні, пізнавальна цінність і цікавість яких викликають потребу в спілкуванні, підвищують його якісний рівень, що сприяє розвитку комунікативної компетентності молодшого школяра) [22, c. 73].

Розглянемо важливі принципи позакласної виховної роботи. Одним з найголовніших завдань позакласної виховної роботи є формування учнів пізнавального інтересу до предмету. Такий інтерес не може виникнути, якщо робота виконана без бажання, з примусу. Тому О.Я Савченко вважає, що принцип добровільності є одним з найважливіших принципів позакласної виховної роботи. Учень повинен висловлювати щиро бажання взяти участь в цій роботі, без якого-небудь на те примусу. Відомо, що по рівнях загального розвитку, спрямованості інтересів і рисах вдачі учні відрізняються один від одного. Ігноруючи ці відмінності, неможливо досягти успіхів в позаурочній роботі [36, c. 8]. М.М. Поташнік стверджує, що принцип обліку індивідуальних особливостей учнів є важливим при організації позакласної виховної роботи. Він дозволяє враховувати рівні розвитку кожного учня і виходячи з цього, коректувати виховну роботу, що проводяться з кожним учнем [34, c. 35].

Як і в навчанні будь-якому шкільному предмету, в позакласній виховній роботі визначним є її зміст, який відбирається довільно. Тематика позакласної виховної роботи дуже різноманітна. У позакласній виховній роботі більше, ніж в будь-якій іншій, виявляється вплив особистості вчителя, його кругозору, інтересів, теоретичного і етичного багажу.

1.2 Основні завдання позакласної виховної роботи

Ефективності позакласної виховної роботи у початкових класах сприяють певні закономірності.

Закономірність у загальному її розумінні означає об'єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи, сутності. А закономірностями процесу виховання учнів початкових класів є стійкі, повторювані, суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективних результатів у розвитку особистості молодшого школяра. Ґрунтовна обізнаність з ними створює сприятливі умови для прогнозування виховної роботи, надає їй чіткості, глибокої змістовності, методичної осмисленості. З них в основному виводяться провідні принципи позакласного виховання [38, c. 145].

Перша закономірність криється в органічному зв'язку й взаємодії численних факторів виховного впливу й тісному переплетенні між собою всіх напрямків виховання.

Педагогіка вчить, що виховує все: людей, речі, явища, але насамперед і найбільше -- людей. З них на першому місці -- батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Згадана закономірність по відношенню до молодших школярів проявляється особливо вразливе. Вони, як та губка, вбирають у себе все, що на них впливає. То й у вихованні їх немає дрібниць. Тут вагому роль відіграє кожна його деталь, навіть найменша.

Друга закономірність полягає у тому, що характер виховання дітей того чи іншого народу залежить від його державного устрою, світогляду, релігії й моралі, від рівня розвитку освіти, науки, економіки, культури, від його національних властивостей. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. В числі таких насущних потреб нині стало формування в молодших школярів української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, бажання наполегливо вчитися й працювати, вироблення почуттів правди й справедливості та інших доброчинностей.

Третя закономірність виявляється в тому, що наслідки виховання бувають тим вагоміші, чим активнішим його вплив на внутрішню, духовну сферу особистості, зокрема на формування її поглядів, думок, міркувань, інтересів, переконань, ставлення до людей і своїх власних вчинків, вибір ціннісних орієнтацій. Для молодших школярів першорядну роль у цьому відіграє рідна мова. Не випадково Я. Коменський назвав початкову ланку освіти школою рідної мови. Першорядну роль у вихованні молодших школярів відводив слову К. Ушинський.

В. Сухомлинський акцентував увагу на тому, що оволодіння рідною мовою означає багатство й широту інтелектуальних та естетичних інтересів особистості. Воно забезпечує успіх у тій найтоншій сфері виховання, яка називається моделюванням, перетворенням, переведенням зовнішньої діяльності на мову внутрішнього світу дитини. Внаслідок цього перетворення створюється внутрішнє Я особистості -- широкий світ поглядів, переконань, звичок, моральних оцінок, які склалися в індивідуальній свідомості [41, c. 71].

Тому головною метою національного виховання у початкових класах є вироблення у молодших школярів умінь і навичок вільного користування з комунікативною метою усно й письмово українською мовою.

Четвертою закономірністю виховного процесу є схильність його до оптимального виявлення через успішне протікання в природному для нього національному руслі з врахуванням національної вдачі вихованця. Найбільш природним й оптимально вираженим для дитини, як уже не раз відзначалось, є виховання рідною (материнською) мовою в атмосфері культури рідного народу, тобто виховання національне. Відірваність виховання від національних культурно-історичних звичаїв, традицій народжує відчуженість підростаючих поколінь від сім'ї, народної культури, моралі, духовності, множить національних нігілістів, ренегатів, манкуртів, конформістів, перевертнів [38, c. 146-147].

Тому, основними завданнями позакласної виховної роботи є:

1. формування в учнів певних особистісних якостей;

2. розвиток і удосконалення знань вмінь та навичок;

3. розвиток творчої активності, ініціативи і самодіяльності учнів;

4. підготовка учнів до практичної діяльності;

5. організація відпочинку учнів в поєднанні з їх естетичним і етичним вихованням [48].

Навчання і виховання складає єдиний педагогічний процес, що забезпечує формування і різносторонній розвиток особистості учня. Досвід показує, що педагогічні завдання успішно розв'язуються лише при органічному поєднанні учбової - виховної роботи в ході уроку з цілеспрямованою дією на учня в позаурочний час, тому позаурочна робота справедливо розглядаються як важлива складова частина роботи школи.

Як відомо, позакласною виховною роботою називають таку діяльність вчителя яка спрямована на виховання особистості дитини. Керівництво з боку вчителя може бути як безпосереднім, так і за допомогою запрошених для цієї мети фахівців з інших установ, студентів, учнів старших класів.

Новим учбовими планами загальноосвітньої школи передбачені факультативні заняття з різних предметів. Так само як і позаурочні заняття, вони не обов'язкові для всіх учнів. Від позаурочних факультативні заняття відрізняються тим, що вони проводяться за визначеними і стабільними програмами. Формою вони близькі до звичайного уроку. Зміст цих занять не може повністю відповідати різним запитам окремих учнів [36, c. 10].

Істотний виховний елемент позаурочних занять - виконання суспільно корисних завдань, в ході якого у учнів виробляється відчуття відповідальності, дбайливе відношення до матеріальних цінностей, пошана до праці.

Слід підкреслити ще одну дуже важливу сторону позаурочної роботи. Чудовий педагог нашого часу В.А. Сухомлинський писав: «Логіка учбового процесу таїть в собі небезпеку замкнутості і відособленості, тому що в школі на кожному кроці підкреслюється: досягай успіху власними зусиллями, не сподівайся на інших бо результати розумової праці оцінюються індивідуально. Щоб шкільне життя було пройняте духом колективізму, воно не повинне вичерпуватися уроками» [41, c. 72]. Позаурочна робота об'єднує учнів в дружні колективи, зв'язані загальними інтересами і захопленнями. Вона допомагає долати такі негативні риси особистості, як замкнутість, егоїзм, недисциплінованість. Робота в колективах, секціях - виховує учнів у дусі товариськості, цілеспрямованості, глибокого і активного інтересу до науки.

Позакласні заняття більшою мірою, ніж урок і факультатив, пристосовані для виховання в учнів молодших класів певних якостей особистості. Позаурочні заняття мають відмінні від уроку форми організації, методи і зміст. Для такої роботи вчитель повинен бути озброєний відповідними знаннями. Слід зазначити, що питаннями організації, методики і змісту окремих форм позаурочної роботи останніми роками приділялася значна увага. Були проведені конференції і наради, видані посібники з позакласної виховної роботи.

На сьогодні вже не можна задовольнитись проведенням епізодичних позаурочних заходів. Необхідно прагнути до організації добре продуманої, пов'язаної з програмою і календарним планом, школи, що враховує можливості, схильність учнів молодших класів до певного предмету. Позаурочна виховна робота повинна бути частиною загальношкільної системи позаурочних заходів, гармонійно поєднується з аналогічною навчальною роботою. Позаурочна виховна робота спирається на допомогу з боку керівництва і громадських організацій школи. Слід враховувати і великі можливості в організації позаурочної роботи в школі працюючи з молодшими школярами, що виникають у зв'язку з різними заходами, що виходять за рамки шкільної роботи, як такої: участь у виховних заходах, конкурсах, виставках творчості.

Позакласну виховну роботу необхідно планувати: перспективно на навчальний рік і детальніше на півріччя і четверть. Необхідність ця визначається не тільки тим, щоб пов'язати позаурочні заняття з учбовими планами, але і тим, щоб уникнути перевантаження учнів позаурочними заходами.

Плани позаурочної роботи, як по окремих предметах, так і школи в цілому, обговорюються з учнівським активом, затверджуються директором школи і доводиться потім до зведення всієї школи в спеціальних графіках, афішах, оголошеннях. Причому інформувати учнів про окремі заходи масового характер необхідно завчасно [40, c. 132].

Слід підкреслити, що не може бути успішної позакласної виховної роботи без її початку на уроках. Принцип єдності урочної і позаурочної роботи - найважливіший принцип організації навчально-виховного процесу.

Саме на уроках вчитель ставить перед учнями питання, які повинні стимулювати їх допитливість, дати перші імпульси читанню додаткової літератури по предмету, викликати прагнення власними руками здійснити те, про що мовиться в підручнику і в прочитаних книгах. Шлях до організації масової і групової позакласної роботи лежить через складання і читання невеликих додаткових повідомлень учнів на уроках, проведення спочатку епізодичних, а потім все більш систематичних масових заходів. Залучення в інтенсивну позакласну роботу йде, таким чином, від уроку до масової роботи. Потім із загального числа учнів, охоплених масовою роботою, формується актив - учасники роботи кружків та окремі учні, особливо допомагає вчителю в організації масової виховної роботи. Так поступово створюється атмосфера захопленості предметом, причетності кожного до справ всього колективу і виникає струнка система позаурочної роботи, в якій кожен елемент існує не окремо, не паралельно іншим, а в тісному взаємозв'язку з ними і з урочною роботою [48].

Вся позакласна робота в школі будується на основі принципу добровільності. Тому, особливо на перших порах, важливо знайти стимули, які могли б зацікавити учнів ще до того, як вони глибше познайомляться з предметом у порядку проходження шкільної програми. Таким стимулом можуть бути елементи цікавості, зовнішньої ефективності різних демонстрацій, елементи гри і театралізації. Зрозуміло, нудьзі не місце і на уроці, але позаурочна робота надає виключно великі можливості для збудження інтересу учнів, вводити елементи цікавості в позаурочних заняттях. Вони, проте, не повинні бути самоціллю, в повинні підкорятися загальним завданням навчання.

Для учнів, інтерес яких до навчання вже виразно визначився, цікавість, як така, поступово поступається місцем глибше зацікавленості в істоті виконуваної роботи. Тут доречна постановка таких експериментів, які дають чіткий конкретний результат, можуть наштовхнути учнів молодших класів на роздуми і узагальнення, виробляти здатність уловлювати за розрізненими зовнішніми явищами відомі їм з навчального плану, а у ряді випадків знаходити закономірності, що виходять за межі шкільної програми, але доступні для розуміння учнів молодших класів. У масовій позаурочній роботі, тобто роботі, в яку залучені не тільки учасники, але і решта учнів молодших класів, цікавість - найважливіша і необхідніша межа, що зберігає своє значення і в старших класах загальноосвітньої школи [48].

Позакласна виховна робота переслідує не тільки цілі виховання, а також оволодіння предметом, і вирішує задачі навчального плану. У вихованні вольових якостей, дисципліни, здорової обстановки в колективі важливе значення має правильне розуміння принципу добровільності участі школярів в позакласній роботі самоціллю якої є виховання. Це питання в ході занять звичайного типу не стає, проте для позаурочної роботи воно є дуже істотним, що було відмічено багатьма організаторами позакласної виховної роботи. Цей принцип означає, що учні по своєму вибору і бажанню беруться до тієї або іншої роботи, але виконують її обов'язково і в строк. Саме таке розуміння добровільності допомагає вихованню відчуття відповідальності, свідомого відношення до своїх, добровільно прийнятим на себе обов'язкам. Допомагає в здійсненні цього принципу залучення колективу учнів молодших класів до організаційної самостійності і самодіяльності. Корисно привертати самих учнів до оцінки своєї роботи. Трапляється, що оцінка, яку дають роботі своїх товаришів рецензенти - що вчаться, і навіть самооцінка авторів у багатьох випадках виявляється набагато строгіша, ніж вчителів [36, c. 11].

Найважливіше місце в системі позакласної виховної роботи займає виконання завдань, що мають суспільно корисну спрямованість.

Слід прагнути до того, щоб всі види діяльності робіт індивідуального характеру учнів молодших класів при виконанні, так або інакше могли бути використані в роботі колективу в цілі: не просто прочитати популярну книгу з питання, що цікавить, але і розповісти про прочитане товаришам на уроці, зацікавити їх тими або іншими питаннями. Не просто виконувати експеримент, але і показати його на уроці, пояснити суть спостережуваних явищ, домогтись, щоб експеримент був зручний для демонстрації в аудиторії. Можливості учнівського колективу, як показує практика багатьох вчителів, надзвичайно велика, і робота учнів може серйозно допомогти в розширенні теоретичної бази. Не випускаючи з уваги цей, аспект роботи учнів, слід враховувати і величезний виховний ефект роботи, бо ніщо так не сприяє вихованню самоповаги, розвитку трудових навиків, дбайливого відношення до матеріальних цінностей, як активна, творча робота, що має конкретну суспільно корисну мету.

1.3 Особливості організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

Позакласна виховна робота в початкових класах проводиться у певних організаційних формах масових, групових та індивідуальних.

Масові форми це свята, ранки, збори, лінійки, фестивалі, огляди, виставки, екскурсії, зустрічі, суботники, ігри-подорожі, конкурси, вікторини.

Групові форми це об'єднання дітей по інтересах: кружки, клуби, лялькові театри (постійний склад, план роботи); а також патрулі, загони друзів птахів (тимчасові об'єднання) та ін.

Різноманітні індивідуальні форми занять: конструювання, моделювання, колекціонування, вирощування рослин, догляд за тваринами, малювання, ліплення, аплікація, вишивання, випалювання, випилювання. При виборі форм позакласної виховної роботи необхідно їхнє розумне сполучення. Наприклад, якщо в класі працює клуб з освітнім нахилом, то на ранках і зборах, у конкурсах і бесідах повинна бути широко представлена тематика естетичного напрямку літературно-музичні композиції, конкурси на краще виконання пісень, бесіди про картини художників, виставки малюнків і виробів [47, c. 188].

Великий виховний вплив на дітей молодшого шкільного віку роблять масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще відносяться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив. Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого дорівнюватися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень. Молодші школярі особливо охоче прилучаються до масових загальношкільних заходів. Варто прагнути до того, щоб учні 1-3 класів брали активну участь у загальношкільних святах, фестивалях, виставках, рейдах, оглядах, конкурсах і спортивних змаганнях.

Але правильний вибір організаційних форм ще не визначає їхньої виховної ефективності. Необхідна відповідна організація позакласної роботи. Це значить, що в ході проведення позакласного заходу між дітьми повинні скластися відносини, що виховують у них культуру поводження, дисциплінованість і взаємну вимогливість. Тому вчитель повинний детально продумати, як буде проходити позакласний захід, якими будуть відносини дітей у спільній діяльності. Значне місце в позаурочній роботі займає гра. Дитина 6-10 років має потребу в активній, бадьорій і радісній діяльності, у гострих переживаннях. Цінність гри як виду і форми організації діяльності полягає в тому, що дитина сам вибирає способи рішення виникаючих практичних задач і завдяки цьому активно діє, учиться керувати собою в залежності від обставин, що складаються. Практично кожне позакласне виховне заняття може включати елементи гри чи бути організоване у формі ігрової діяльності. Діти грають на ранках, на заняттях кружків і клубів по інтересах, у походах і на екскурсіях. В ігровій формі проходять конкурси, вікторини, спортивні змагання [1, c. 11].

В позакласній виховній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів.

1. Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз'ясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.

2. Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей [1, c. 12].

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз'яснення, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей [4, c. 64].

Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, роз'ясняються цікаві для дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. По дидактичних задачах розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань); бесіда-повідомлення нових знань; бесіда-інструктаж. Вимоги до навчального бесідам на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках: зміст бесід повинен відповідати підготовленості і запитам учнів; питання повинні бути чітко сформульовані, щоб спонукувати учнів до розумової активності, самостійності в доказах і висновках.

До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді. Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь. Наприклад: «Чи знаєте ви, з яких матеріалів зроблена ваша іграшка?», «З чого і як роблять папір?», «Як виробляється цукор?» та ін. Нерідко темами бесід стають питання дітей. Треба йти назустріч дитячої допитливості, давати докладні відповіді на їхні питання [7, c. 22].

Етичні бесіди. Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття. Бесіда словесний спосіб виховного впливу, а переконання словом ефективно тоді, коли вони викликають переживання. Все, що дитині необхідно зрозуміти і засвоїти, повинне хвилювати її, викликати емоційний відгук, бажання робити вчинки, що заслуговують схвалення. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як надходити, як треба і як не треба поводитися в суспільстві.

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислів'я. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярам має бути виконувати. Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди про казки чи розповіді, які треба продовжити, про листи на які треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценуванням [7, c. 24]. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через струмок, не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка «зламалася», і він може промочити ноги, якщо йому вчасно не допомогти. Чи здогадається про це його товариш?

Етичні бесіди повинні бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках.

Спостереження. Спостереження цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою їхнього пізнання. В.А. Сухомлинський надавав спостереженням дітей особливе значення, називав їх «подорожами до джерел думки і рідного слова» [42, c. 184]. Спостереження будять активні сили дитини, розвивають у нього уяви, мислення і творчі здібності. Можливості для спостережень у позакласний час безмежні: діти ведуть тривалі спостереження за явищами в природі, за подіями, що відбуваються, за роботою дорослих.

У процесі позакласної та позашкільної роботи вчитель продовжує навчати дітей умінню спостерігати, ставити мету, зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі (розповідях, малюнках, творах). Педагог прагне розбудити інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить його [15, c. 140].

Добре організоване спостереження дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель у своїй роботі, проводячи з дітьми конкурси виробів, малюнків, творів.

Вправи, практичні дії, у ході яких виробляється уміння застосовувати знання на практиці, формується звичка поведінки.

В позакласній виховній роботі використовуються різноманітні вправи усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твори, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні завдання.

Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощі, творчій насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі. Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки [15, c. 140]. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з вимогою. Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми приучення до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукають до визначених вчинків [16, c. 13].

Доручення. У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття обов'язку, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо при обліку рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите почуття колективізму, то йому дають доручення, що жадає від нього прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив.

Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку та ін. Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі така змінюваність допомагає залучити кожної дитини до виконання суспільних обов'язків.

Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя.

При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступних правил:

1. Роз'яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обов'язків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання вмінню виконувати свої обов'язки. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання [28, c. 11].

Змагання метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця.

Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобов'язань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і об'єктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії [28, c. 12].

Зі змаганням зв'язаний метод заохочення учнів. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов'язків і відповідальних доручень і ін. Частіше варто використовувати нагородження жетонами. Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, «Майстер золоті руки», «Майбутній олімпієць».

Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти невпевнені у своїх силах, недотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення і похвалу.

Таким чином, позакласна виховна робота має різноманітний вимір педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: «провести урок». Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі. Головна особливість позаурочного виховного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Отже, позакласний виховний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.

1.4 Роль позакласної виховної роботи в формуванні особистості молодшого школяра

Поняття «духовне багатство особистості» стосовно молодшого школяра включає в себе оптимальний для цього віку рівень розвитку інтелектуальної, емоційної, діяльно-практичної сфер особистості, потребу в знаннях і ширину світогляду, розвинуте уявлення, прагнення до творчості.

Одним з аспектів духовного виховання є моральне виховання дитини. Виховна робота має одночасно спрямовуватися й на всебічний моральний розвиток учнів, і на розв'язання цілком конкретних для певного етапу виховання завдань. При цьому не можна не зважати на нерівномірність морального виховання, неоднакову активність дітей у різних сферах діяльності [5, c. 47].

Про рівень вихованості учнів можна судити з їх висловлювань і міркувань про себе, товаришів, інших людей, з різноманітних питань етики і моралі, безпосередньої поведінки і діяльності у різних ситуаціях. Уже на початку роботи важливо з'ясувати, які моральні уявлення склалися у дітей, виявити недоліки в їхньому вихованні, причини порушення норм і правил поведінки.

А причини ці бувають різні: учні не знають, як слід поводитися, знають, але не вважають норми і правила обов'язковими для себе, не бажають поводитися правильно; дорослі, що оточують дитину, не показують зразків моральної поведінки; розбіжність у вимогах батьків і педагогів змушує дитину пристосовуватися до суперечливих виховних впливів. Усе це вчитель повинен знати й ураховувати в роботі. Тому виховна робота в класі повинна починатись з дослідження сім'ї, спілкування з дітьми. Матеріали педагогічних спостережень потрібно зберігати, періодично аналізувати, порівнювати і робити певні висновки.

Розвиток особистості відбувається постійно. Щоб вміло і цілеспрямовано керувати становленням дитини, необхідна постійна і чуйна увага до світу її думок, почуттів, дійсне знання усього, чим вона живе, про що мріє. Не можна розглядати кожну із сторін виховання як ізольований, самостійний процес, всі ці сторони взаємопов'язані.

Для формування духовного багатства особистості молодшого школяра необхідні:

єдність і взаємозв'язок різних сторін духовного розвитку;

повсякденна орієнтація на розвиток творчого потенціалу кожної дитини;

розширення і поглиблення діяльності учнів;

розвиток інтелекту, почуттів, волі [12, c. 26].

Діти ставши школярами, багато чого роблять вперше. І від того, якими будуть ці перші кроки в школі, залежить часто і подальше відношення дитини до навчання, до праці, до своїх однолітків, до інших людей.

Багато важливих рис духовного світу дитини, її морального обличчя закладається в початкових класах. Саме тут дитина отримує основи знань, тут формується і розвиваються особливості її характеру, волі моральності. Якщо у вихованні дитини у початкових класах будуть упущення, то ці вади, навіть якщо вони не помітні в початкових класах, обов'язково проявляться пізніше [16, c. 15].

Вчитель початкових класів повсякденно вчить дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячені позакласні виховні години з читаннями, бесідами з учнями. Розбір подій дитячого колективу. Так у дітей поступово формується уявлення про моральну поведінку.

Оскільки проблема збереження і розвитку творчої активності дитини не стала в шкільних програмах основною метою виховання, ми маємо підставу говорити про недосконалість сучасної системи виховання, про малу ефективність виховної дії сім'ї і школи. Істотною стороною діяльності педагогічного колективу школи є організація і керівництво позакласною виховною роботою. Значну частину цієї роботи планують і здійснюють класні керівники (етичне виховання, стимулювання учбової діяльності, організація суспільно-корисної праці). Велике місце в організації позакласної роботи займають загальношкільні заходи, які проводяться керівництвом школи. При організації позакласної виховної роботи необхідно направити зусилля педагогічного колективу і керівництва:

Різносторонність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала етичне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

Важливою стороною цієї роботи є використання її масових форм, як для виховання учнів молодшого шкільного віку, так і для розумної організації їх вільного часу.

Педагогічному колективу слід піклуватися, щоб позакласна виховна робота охоплювала всіх учнів молодших класів.

Позакласна виховна робота повинна сприяти розвитку суспільних інтересів, активності і самостійності учнів [14, c. 25].

З урахуванням цих положень педагогічний колектив розробляє систему позакласної і позашкільної виховної роботи, а керівництво школи надає методичну допомогу і здійснює контроль за проведенням і якістю цієї роботи.

Успіху позаурочної виховної роботи сприяє чітка організація. Здійснення комплексного підходу до виховання вимагає, щоб при організації всіх заходів розв'язувалося б не тільки одне профільне завдання, важливо, щоб кожен захід включав вирішення виховних задач. При виборі змісту, організацією форм завжди необхідно дотримувати принцип обліку вікових та індивідуальних особливостей учнів. Важливою умовою дієвості всіх видів виховної роботи є забезпечення їх єдності, спадкоємності і взаємодії.

Найбільш поширені наступні ділення форм позакласної виховної роботи: індивідуальні, гурткові, об'єднуючі і масові.

Індивідуальна робота -- це самостійна діяльність окремих учнів, направлена на самовиховання. Наприклад: підготовка доповідей, номерів художньої самодіяльності, підготовка ілюстрованих альбомів і т.д. Це дозволяє кожному знайти своє місце в загальній справі. Ця діяльність вимагає від вихователів знання індивідуальних особливостей учнів молодших класів шляхом бесід, анкетування, вивчення їх інтересів [17].

Гурткова позакласна виховна робота сприяє виявленню і розвитку інтересів і творчих здібностей в певній області науки, мистецтва, спорті. Найбільш поширені такі її форми, як кухлі і секції (наочні, технічні, спортивні, художні). У кухлях проводяться заняття різного типа: це доповіді, обговорення творі літератури, екскурсії, виготовлення наочної допомоги, лабораторні заняття, зустрічі з цікавими людьми і ін. Звіт роботи за рік проводиться у вигляді вечора, конференції, виставки, огляду [17].

До об'єднуючих форм роботи відносяться дитячі клуби, шкільні музеї, суспільства. Широкого поширення набувають клуби дружби, вихідного дня, цікавих зустрічей. Діють вони на основах самоврядування, мають свої назви, статути. Робота клубів будується по секціях. Так інтернаціональні клуби можуть мати секції: кореспондентську, вивчення історії, географії, економіки, культури країни, з якою дружать діти. Профільні клуби (літературні, юного фізика, хіміка, математика). Поширеною формою є шкільні музеї. За профілем вони можуть бути краєзнавчі, історичні, історико-літературні, природознавчі, художні. Основна робота в шкільних музеях пов'язана із збором матеріалів. Для цього проводяться походи, експедиції, зустрічі з цікавими людьми, ведеться широке листування, робота в архіві. Матеріали музею повинні використовуватися на уроках. Необхідно, щоб робота шкільного музею проходила у контакті з спеціалістом в цій галузі, який повинен надавати їм наукову і методичну допомогу.

Форми масової роботи належать до найбільш поширених в школі. Вони розраховані на одночасне врахування багатьох учнів різних вікових категорій, їм властива барвистість, урочистість, яскравість, велика емоційна дія на дітей. Масова робота містить в собі великі можливості активізації учнів молодших класів. Так конкурс, олімпіада, змагання, гра вимагають безпосередньої активності кожного. При проведенні ж бесід, вечорів, ранків лише частин школярів виступають як організатори і виконавці. У таких заходах, як відвідини спектаклів, зустріч з цікавими людьми, всі учасники стають глядачами. Співпереживання, що виникло від участі в загальній справ і служить важливим засоби об'єднання колективу. Традиційною формою масової роботи є шкільні свята. Вони присвячуються датам календаря, ювілеям письменників, діячів культури. Протягом навчального року можливо проведення 4-5 свят. Вони розширюють кругозір, викликають відчуття залучення до життя країни. Широко використовуються конкурси, олімпіади, огляди. Вони стимулюють дитячу активність, розвивають ініціативу. У зв'язку з конкурсами звичайно влаштовуються виставки, які відображають творчість школярів: малюнки, вироби. Шкільні олімпіади організовуються по учбових предметах. Участь в них беруть учні, що вчаться з початкових класів. Їх мета -- залучити всіх дітей з відбором найбільш талановитих. Огляди -- найбільш загальна форма змагання масової роботи. Їх завдання -- підбиття підсумків і розповсюдження кращого досвіду, організація кружки, клубів, виховання прагнення до загального пошуку. Формою масової роботи з дітьми є класний час. Він проводиться в рамках відведеного часу і є складовою частиною виховної діяльності. Будь яка форма позакласної виховної роботи повинна бути наповнена корисним змістом. Характерною особливістю позакласної виховної роботи є те, що в ній якнайповніше реалізується принцип взаємного виховання, коли старші учні передають свій досвід молодшим. У цьому полягає один з ефективних способів реалізації виховних функцій колективу [17].

Позашкільна діяльність сьогодні розглядається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей молодших школярів та розв'язання різноманітних освітніх проблем, створення цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. Тобто, позашкільні заклади найдієвіше впливають на безперервне і свідоме духовне вдосконалення і самовизначення дітей.

Заняття в позашкільних закладах, будучи необов'язковими, природно добудовують незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Свобода і можливість вибору улюблених занять у позашкільних закладах благотворно впливає на молодших школярів. При цьому організація діяльності дітей у формі дозвілля сприяє вільному спілкуванню у середовищі ровесників, з якими дитина вважає себе найтісніше пов'язаною і авторитет яких для неї безперечний. У той же час, переживання успіху викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчої особистості.

Розділ 2. Практичні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра

2.1 Сучасний підхід та нові форми позакласної виховної роботи з молодшими школярами