Організація позакласної виховної роботи

В.А. Сухомлинський писав: «Я не один рік думав: у чому виражається найяскравіше результат виховання? Коли я маю моральне право сказати: мої зусилля принесли плоди? Життя переконало: перший і найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати про саму себе. Задумався над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші методи і прийоми виховання залишаються порожніми, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилася на самого себе, задумалася над власною долею» [42, c. 186].

Дитина розвивається, вона повинна відповісти собі на питання: що таке добре і що таке погано. Воно поставлена перед необхідністю хоч в якомусь наближенні зрозуміти, що таке життя, як воно влаштоване і що їй в ньому робити. Якщо сьогоднішня школа залишить на якийсь час формування цілісного стійкого світогляду у дитини, вона просто зрадить її [42, c. 187].

В основі якостей особи завжди лежало відношення людини до іншого, до суспільства. Але щоб воно склалося, і закріпилося, відношення повинне довго функціонувати і тоді воно закріпиться як якість особи. Для цього потрібне спілкування, воно дає можливість одержати і пережити ширший досвід, засвоїти ціннісні відносини. Умовою спілкування повинно бути: свобода, рівноправ'я, незалежність учасників спілкування.

О.С. Газман в статті «Відповідальність школи за виховання дітей» пропонує ідеї, якими можна керуватися в сучасних умовах:

Виховання - це органічна части цілісного «утворення особи», воно здійснюється під впливом зовнішніх чинників соціалізації і внутрішніх процесів саморозвитку особи.

Процес виховання - це взаємодія дорослих і дітей (їх співпраця) з метою створення сприятливих умов для саморозвитку всіх суб'єктів.

«Реалізм цілей виховання» означає не всесторонній, а різносторонній розвиток особистості.

Базова культура особи служить підставою для розробки змісту виховання.

Ідея життєвого самовизначення особи вихованця стає основоположною для гуманістичної орієнтації педагога.

Участь дітей в позаурочній виховній роботі повинна бути добровільною.

Колективна творча діяльність - це сукупність завдання, методів, що забезпечують гуманістичну самоврядну спільність дітей і дорослих [10].

Школа завжди частина суспільства, в школі народжується завтрашній день країни. От чому доля школи - справа не одного лише вузького круга фахівців з педагогіки.

Сім'я закладає фундамент для розвитку особистості, в школі відбувається головна праця по її будівництву, причому нерідко доводиться займатися і зміцненням і перебудовою самого фундаменту. Один з головних аспектів світогляду виховання - розвиток у людини здатності самостійно оцінювати соціальні явища. Ця здатність необхідна сучасній молоді і як передумова соціальної правильності її поведінки в обстановці ослаблення традиційних форм суспільного регулювання і контролю. Навіть істотно підвищити виховну віддачу навчання, школа не має права відмовлятися від виховання як первинної і масштабнішої мети, досягнення якої покликане підняти на нову якісну висоту відношення вчителя до учнів. Тому завдання вже початкової школи: починати виховання культури поведінки і мислення, шанобливого відношення до праці і старших.

Праця дитини, організовувана школою не єдиний спосіб залучити до трудової діяльності. Як показали соціологічні дослідження діти мало трудяться по будинку, і в цьому напрямі також необхідно працювати школі. Діти мало читають, більше дивляться телевізор, а це велика різниця. Важливе значення має така організація професійної орієнтації, яка багато б збільшила трудову віддачу кожного, підвищила б задоволеність працею, оскільки тільки праця людини, що знайшла себе, може стати творчим, принести їй пошану товаришів. Громадськість може сприяти виховній діяльності сім'ї і школи в різний напрямах. Цей розвиток неформальних контактів з підлітками, важливі в цьому випадку, щоб дорослі виступали перед дітьми в ролі зразків. В даний час, в період науково-технічної революції, оновлення суспільства, ефективно готувати молодь до життя може тільки школа що виховує. Хочеться закінчити словами ректора Рязанського Педагогічного університету Лавриченко Н.М.: «Щоб стати центром співтовариства (мікрорайону) школа сама повинна стати глобальним співтовариством, де внесок кожного в загальну справу, де відносини учнів і батьків до учбового процесу не споживче, а конструктивне і творче. Розробка концепції школи від її загальної місії і портрета випускника, до розробки планів, програм і вимог до уроку, до оцінки результатів - процес тривалий і безперервний, оскільки вимоги життя і нові напрацювання вчителі вносять в нього свої корективи» [18, c. 42].

2.2 Дослідно експериментальна робота щодо особливостей організації позакласної роботи з молодшими школярами

Становлення української державності, інтеграція у європейське світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадського суспільства передбачають орієнтацію на особистість, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу.

Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації [37, c. 189].

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний xapaктep виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України, незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою нaцiональної системи виховання є спільність історико-гeoграфічного походження, мова, культура і традиції, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обгрутоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ нapoду, процес збереження й збагачення його культури [40, c. 132].

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання Їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки [40, c. 133].

Національне виховання дає суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальце оточення формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін: Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритет загальнодержавних (національних) інтересів.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів [40, c. 134].

Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання виховання в національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовним якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування, духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування молоді незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої дyxовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [35, c. 128].

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

- забезпечення умов для, самореалізації, особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів; відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації та опосередкованого вихованця;

- формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

- виховання правової культури: повага до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів забезпечення, духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

- формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

- виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;

- культивування кращих рис української ментальності працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

- формування почуття господаря і господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи., підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

- забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона і зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;

- формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

- забезпечення високої художньо-естетичної культури розвиток естетичних потреб і почуттів;

- вироблення екологічної культури людини розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

- прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадською відповідальністю;

- спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності [35, c. 129-130].

Виховна робота в молодших класах у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методичних засадах. Разом з цим, у процесі організації позакласної виховної роботи враховуються регіональні й етнографічні особливості.

Як відомо сім`я є першоджерелом виховання дітей, тому потрібна тісна співпраця з батьками із застосованням бесіди про виховання.

Сім'я, родина -- найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки повинні усвідомити, що вони виконують і важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. У статті 59 Закону України «Про освіту» зазначено, що виховання у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

М.Г. Стельмахович розглядає родину як перше соціальне та емоційне мікросередовище, в якому розвивається і виховується людина від моменту її народження [39, c. 35]. В.О.Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я -- це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави» [42, c. 187].

На сім'ю, родину покладено найважливіші функції: репродуктивну (продовження людського роду), економічну (бюджет сім'ї), побутову (забезпечення житлом, ведення домашнього господарства), комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату), релактивну (організація вільного часу та відпочинку), виховну (формування особистості дитини, передача соціального досвіду). Наразі, на жаль, можна спостерігати відчуження батьків і дітей, зміну ціннісних орієнтацій молоді, втрату високих ідеалів української родинної педагогіки.

Сімейне виховання -- це зусилля, які докладають дорослі задля того, щоб молодші члени сім'ї відповідали їхнім уявленням про те, якою повинна стати дитина, підліток, юнак чи юнка. Сімейне виховання полягає у формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, інтересів, світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім'ї соціального досвіду [33, c. 40].

Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу -- природного і надприродного, до суспільства, до самої себе. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.

Як свідчать дослідження А.П. Баранова, О.І. Іванова, В.А. Сисенко та ін., сім'я:

- створює сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат, заснований на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших ситуаціях спілкування дітей з дорослими;

- формує характер, звички, ставлення до людей, праці, суспільства, природи тощо;

- дає уроки життя в усіх його виявах, виконуючи своєрідне тренування у виконанні певних функцій [47, c. 189].

Досвід показує досить наочно, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати ту роль у вихованні дітей, яку відіграє сім'я, не можуть ефективно функціонувати без участі і допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками. Про це слід пам'ятати класному керівнику.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати. Якщо вихователь не готовий одразу відповісти на запитання батьків чи надати їм кваліфіковану рекомендацію, він може перенести бесіду на інший день та ретельно підготуватися до неї. Неприпустимо тільки вказувати батькам на недоліки, помилки їхніх сина чи доньки. Потрібно запропонувати методи, за допомогою яких вони зможуть вплинути на дитину.

У ході першої індивідуальної бесіди з вчителем батьки мають відчути, що той вболіває за успіхи кожної дитини. Тому не варто запевняти батьків, що всі відповіді на свої запитання вони отримають на перших батьківських зборах.

Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте.

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.

Під час позакласної виховної роботи я проводила виховні години з використанням елементів бесіди. Під час такої роботи намагалася розширити знання учнів про життєвий та творчий шлях письменників, видатних людей України, залучала учнів до скарбниці рідної мови, прищеплювала любов та повагу до них, намагалася сформувати відчуття прекрасного.

2.3 Роль позакласної виховної роботи в розвиток творчої особистості молодшого школяра

Позакласна виховна діяльність спрямовані на виховання гармонійної особистості. Ця діяльність заснована на законах творчості, які передбачають залучення дітей до реальної співтворчості, інтелектуального діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, можливість почуватися вільно.

Видатні педагоги наголошуючи на особливостях розвитку дітей молодшого шкільного віку, вважали: «Душа дитини в роки од двох до семи найчутливіша й найвразливіша, -- писала Софія Русова, -- і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не в часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік -- од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти і найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні і почуття».

Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К.Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної, якої б то не було душевної діяльності в одному напрямі, і тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. Із огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність».

«Дитина є в собі м'яке створіння, серденько в неї легко приймаюче, або все приймаюче, і м'яке буває, як віск, котрий відбиває образ притиснутої до нього печатки» 12, ? висловився про учнів початкової школи О. Духнович.

Видатний український педагог Г. Ващенко звернув увагу на те, що високий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їх до активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховувати з них повновартісних, всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєї батьківщини».

За словами В. Сухомлинського, роки навчання у початкових класах є цілим періодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який буде реальною справою лише за умови, що дитина живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра.

Позакласна діяльність сприяє розвитку незалежного мислення, розробці прийомів співтворчості й інтелектуальної напруги, передбачає експерементування дітей, ігри, гнучке й гармонійне поєднання індивідуальної, групової та колективної діяльності, самостійної та педагогічно скерованої.

Одна з особливостей позакласної діяльності як педагогічного процесу полягає в тому, що дитина не боїться отримати незадовільну оцінку. Спираючись на унікальність і неповторність кожної дитини, педагог має розвинути отримані знання, перетворити їх у соціальний досвід. Завдяки цьому можна уникнути функціональний підхід до дитини, фрагментарність у вихованні, інтелектуальні перевантаження.

Педагогічний процес у позакласній діяльності сприяє формуванню у дітей почуття власної винятковості під час пошуків і створення творчих ідей. Діяльність педагога в цьому процесі має бути органічно пов'язана з діяльністю дітей, їх, настроєм і внутрішнім станом.

Ефективність педагогічного процесу в позашкільних закладах визначається появою таких психічних новоутворень, як:

- самостійна творча активність;

- уміння свідомо та корисно використовувати свій вільний час із метою гармонійного саморозвитку;

- підвищення особистісного статусу дитини в позашкільному колективі;

- більш широкий спектр нестандартного мислення;

- розкриття здібностей дитини.

Молодший шкільний вік - сенситивний період для розвитку спеціальних здібностей. Для дітей молодшого шкільного віку характерні активне ставлення до дійсності, що їх оточує, підвищена реактивність, готовність до дії. Однак молодощі школярі швидко втомлюються, а це викликає необхідність урізноманітнення видів діяльності та можливість їх зміни.

Дітям цього віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду й знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційність, естетичне ставлення до дійсності, що оточує, - ці якості притаманні всім молодшим школярам і свідчить про широкий рівень творчих здібностей вікової категорії у цілому.

Саме на цьому етапі починають виявлятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності.

Специфіка дозвільної сфери обумовлена емоційною привабливістю для молодших школярів. У молодшому шкільному віці розкриваються також літературні здібності. Діти залюбки складають вірші, казки, оповідання. Літературні твори молодших школярів недосконалі за змістом і формою, проте вони мають велике значення для розвитку їхньої психіки в цілому. Л. Виготський вважав, що було б несправедливо і неправильно розглядати дитину як письменника. Її літературна творчість, необхідна перш за все для повного розгортання самого «автора».

На думку психологів Я. Коломенського, Е. Панька та інших, після 6 років у дітей розвиваються музичні здібності: ладове почуття (здібність емоційно відгукуватися на музику), тонко диференційоване сприйняття (слуховий компонент музики), високо розвинуте музично-ритмічне почуття (здатність переживати музику за допомогою рухів). Відчуття емоційної виразності і музичного ритму та здатність точно його відчувати, на думку Б. теплова, стають показником музичних здібностей. Дітей із музичними здібностями відрізняє вміння передавати ігрові образи, довільність рухів, ініціатива.

В 6-7 років зароджується здібність до художньо-театральної діяльності. Сюжетно-рольова гра, яку Л. Виготський назвав «дев'ятим валом дошкільного виховання», у молодших школярів гармонійно змінюється захопленням ляльковим театром, театром іграшок, інсценуванням казок, байок, віршів.

Більшість молодших школярів виявляє нахили до образотворчого мистецтва. Здібності у виді діяльності проявляються у так званій «гостроті бачення», у високому рівні уяви.

У цьому віці починають розвиватися організаційні та конструктивно-технічні здібності. Організаційні здібності виявляються й формуються в іграх дітей. Здібності до конструктивної діяльності - в умінні легко, у швидкому визначенні опорних деталей, вузлів, конструкцій, у вмінні вносити зміни в рішення конструктивно-технічних завдань. Найяскравіше ці здібності виявляються у спорудженні необхідних для гри конструкцій, експериментуванні з конструктором, використанні замість реальних предметів їх ігрових замінників.

Спеціальні здібності, для розвитку яких молодший шкільний вік найбільш сенситивний, можуть бути реалізовані в системі позашкільних закладів. Структура та зміст діяльності цих закладів мають великі педагогічні можливості для розвитку здібностей.

Більшість дітей цього віку люблять займатися такими видами творчості, як малювання, складання віршів, казок, спів, танці, ігри.

Аналіз сучасних засобів і форм позакласної діяльності для молодших школярів свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення та розвиток лише спеціальних здібностей, які можливі лише тільки за наявності природних задатків. Це такі форми, як концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, не менш важливим є питання розвитку загальних здібностей.

Головна особливість творчої особистості - потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формується якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання.

Педагог І. Лернер довів, що практично всіх дітей можна навчити творчо мислити, особливо, якщо починати в молодшому шкільному віці. Він визначив прийоми нестандартного мислення, які водночас є також процесуальними рисами творчої особистості:

- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

- бачення нової функції знайомого об'єкта;

- бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;

- бачення структури об'єкта.

Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам'ять, досконале мислення, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення й розвиток загальних здібностей - актуальна проблема позакласної роботи, бо, по-перше, досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних і дають змогу досягти значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвиток загальних здібностей значно менше залежить від природних факторів - задатків, бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх дітей з нормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчої особистості

Позакласна виховна робота має величезні можливості для прилучення дітей до формування особистості, ніж звичайні шкільні заняття. Величезна розмаїтість позаурочних виховних методик і прийомів дозволяє робити це найбільше всебічно. Обсяг цієї роботи не дозволяє розповісти про всі можливі позашкільні і позакласні заходи, присвячені вихованню в дітей особистісного розвитку. З урахуванням цих положень педагогічний колектив має розробити систему позакласної виховної роботи, а керівництво школи повинно надати методичну допомогу і здійснювати контроль за проведенням і якістю цієї роботи. Різносторонність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала етичне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

Я б хотіла, працюючи в даній області, рухатися в тому напрямі, де мистецтво виховання базується на науково-теоретичному фундаменті, а нові методики і технології виховного процесу виростають із зерен соціально-педагогічної теоретичної думки.

Висновки

Основною проблемою ефективності позакласної роботи є класне керівництво, адже, саме від класного керівника залежить наскільки дітям буде цікава позакласна робота. Деякі діти навіть не змогли порозумітися з своїм класним керівником. І саме в класах, де у учнів немає контакту з куратором, вони вважають за непотрібне позакласну роботу і обтяжливою. Майже всі вчителі вважають, що інтереси учнів і вчителів повинні співпадати, але як видно з досліджень такого в школі немає. Інтереси не тільки не співпадають, а як вважають учні про ці самі інтереси вчителі не знають і природно не прагнуть їх задовольняти. Необхідно, щоб вчителі проводили анкетування з метою з'ясування їх інтересів. При обговоренні проблеми ефективності позакласної виховної роботи я визначила, що в більшості випадків вчителі не справляються з обов'язками вихователя-куратора. З цією метою необхідно для ефективнішої позакласної роботи, щоб питаннями виховної роботи займалася окрема людина - соціальний педагог. У цьому я бачу рішення проблеми недостатньої ефективності позакласної виховної роботи.

Аналізуючи свою роботу в школі по основних критеріях ефективності позакласної і загальношкільної роботи, що проводиться, я можу дати загальну характеристику ситуації тієї, що склалася в школі:

1. Отримання додаткових позапрограмових учбових знань. Індикатор: число учнів, що відвідують факультативні заняття, число тих, що назвали нормою поведінки читання додаткової літератури. Школярі вважають, що знань, одержаних на уроці, не достатньо, а факультативи, на яких школярі могли б одержати додаткову інформацію, не вистачає. Додаткову літературу читають лише половина опитаних. Необхідно визначити основні напрями додаткових занять за допомогою анкетувань.

2. Заняття спортом, фізичне вдосконалення. Індикатор: число відвідуючих учнів різні секцій, число тих, що назвали основними цінностями життя здоров'я, число тих, що назвали нормою поведінки заняття спортом. Так само критерієм може виступати: число учнів тих, що займаються вранці зарядкою Більше половини опитаних в кожному з класів називає своїм хобі - спорт. Займаються ним діти в межах школи. Існують різні напрями спортивної підготовки, направлені на поглиблення спортивних інтересів у школярів. Поняття спорт і здоров'я для учнів взаємозв'язані, а здоров'я вони називають основною життєвістю цінністю. Необхідно вести пропаганду здорового способу життя у зв'язку з погіршенням стану навколишнього середовища, збільшенням числа підлітків з аморальною поведінкою(куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і т. д.).

3. Заняття мистецтвом. Індикатор: число тих, що беруть участь в різних театральних постановках, КВК, святах, і т.п. В школі проводяться різні театральні постановки, КВК, свята, на яких діти можуть реалізувати свої можливості. Створення методик для виявлення обдарованих дітей (у області мистецтва), створення необхідних умов для подальшого розвитку.

4. Виконання соціальної ролі. Індикатор: число тих, що належать до різних громадських організацій, і що займаються суспільною діяльністю. Найбільшими організаціями за радянських часів були: жовтенята, піонери, комсомол. З моменту їх зникнення в школі нічого подібного немає. Необхідне створення подібних організацій, оскільки дитині необхідне спілкування з дітьми які мають схожі інтереси, цілі. Така організація дозволить дітям успішніше пройти процес соціалізації, навчиться «існувати» в соціумі.

5. Заняття в руслі вибраної професії. Індикатор: число тих, що навчаються в професійно-орієнтованих класах, число професійно-орієнтованих учнів. У школі створені спеціалізовані класи, які прикріплені безпосередньо до Вузів. Там учні одержують знання, що допомагають вступати до різних Вузів. Необхідна серйозна робота по професійній орієнтації. Повинна вестися серйозна робота по роз'ясненню переваг тієї або іншої професії, реальних можливостей при надходженню до різних учбових установ, і т.п.

6. Комфортність в школі. Індикатор: число тих, що відчувають себе «господарями школи». Учні з своїй більшості вважають, що їх основні права і свободи порушені. Вони не відчувають себе господарями школи. Необхідно виховати господаря території, дати їм більше свободи, особистої відповідальності за долю школи. Школяр не відчуває себе комфортно приходячи в школу.

Основними рекомендаціями можуть бути:

1. Створення в освітніх установах виховних систем, що знаходяться в руслі не тільки на гуманістичній, але і соціальної парадигм.

2. Гармонізація соціального поля життєдіяльності дитини, педагогічне освоєння середовища в радіусі дії освітньої установи.

3. Розгортання клубної і любительської діяльності, підтримка і створення нових молодіжних суспільних об'єднань, заохочення демократичних початків в управлінні, зокрема дитячому самоврядуванні.

6. Введення в школу програм, направлених на раннє професійне самовизначення молоді.

7. Посилення соціально захисної функції школи, підвищення ефективності заходів по охороні життя, фізичного, розумового і психічного здоров'я дітей засобами освіти в процесі соціально-педагогічної діяльності.

Розвиток мережі установ додаткової освіти, і також охорони здоров'я, соціального захисту, спорту, комітетів у справах молоді, що виконують соціальне замовлення по реалізації освітніх програм різного рівня.

При організації позакласної виховної роботи необхідно направити зусилля педагогічного колективу і керівництва:

1. Різносторонність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала етичне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

2. Важливою стороною цієї роботи є використання її масових форм, як для виховання школярів, так і для розумної організації їх вільного часу.

3. Педагогічному колективу слід піклуватися, щоб позакласна робота охоплювала всіх учнів.

4. Позакласна робота повинна сприяти розвитку суспільних інтересів, активності і самостійності учнів.

Список використаної літератури

1. Абасов З.А. Педагогические технологии и инновации в учебной деятельности школьников / Абасов З.А. // Школьные технологии. - 2000. - № 5. - С. 11-13.

2. Алейников А.Г. Креативная педагогика / Алейников А.Г. // Вестник высш. школы. - 1992. - № 1. - С. 35-40.

3. Болотина Л.Р., Латышина Д.И. Методика внеклассной с воспитательной работы в начальных классах / Болотина Л.Р., Латышина Д.И. // М. - 2001. - С. 188-203.

4. Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей // Початкова школа. - 1990. - № 4. - С. 64-66.

5. Вишневський О. Сучасне українське виховання / Вишневський О. // Педагогічні нариси. - Львів. - 1996. - С. 47-52.

6. Гильбух Ю.З. Учебная деятельность младшего школьника: диагностика и коррекция неблагополучия / Гильбух Ю.З. // К. - 1993. - С. 30-51.

7. Глущенко А.Г. Внеклассная работа в начальных классах / Глущенко А.Г. // Радянська школа. - К. - 1982. - С. 22-34.

8. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. - М.: Педагогика, 1986. - 126 с.

9. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.

10. Зайченко І.B. Педагогіка [Електронний ресурс] / Зайченко І.B. // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/17000308/pedagogika/pedagogika_-_zaychenko_ib.

11. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник / Карпенчук С.Г. // К.: Вища школа. - 1997. - С. 94-112.

12. Кириллова З.П. Эстетическое воспитание школьников в процессе внеклассной работы // Нач. школа. - 1989. - № 5. - С. 25-27.

13. Комісаренко Н. Особливості творчої діяльності молодших школярів у позакласній роботі // Поч. школа. - 2002. - № 2. - С. 28-31.

14. Кобзар Б.С. Позакласна та позашкільна виховна робота / Кобзар Б.С. // Знання. - К. - 1973. - С. 10-18.

15. Коломенский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста / Коломенский Я.Л., Панько Е.А. // М.: Просвещение. - 1989. - 140 с.

16. Критерії моральної вихованості молодших школярів: Книга для вчителя / За ред. Беха І.Д. // К.: Рад. школа. - 1989. - С. 12.-58.

17. Кузьмінський А.І. Педагогіка у запитаннях і відповідях [Електронний ресурс] / Кузьмінський А.І. // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/pedagogika/pedagogika_u_zapitannyah_i_vidpovidyah_-_kuzminskiy_ai.

18. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси / Лавриченко Н.М. // К.: 2000. - С. 41-67.

19. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - 354 с.

20. Леви В. Искуство быть собой / Леви В. // М. - 1991. - 112 с.

21. Любар О.О, Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / Любар О.О, Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. // За ред. М.Г. Стельмаховича. - К. - 1998. - С. 18-43.

22. Макаренко А.С. методика виховної роботи / Макаренко А.С. // К. - 1990. - С. 72-110.

23. Матвієнко О.В. Основи морального виховання особистості молодшого школяра / Матвієнко О.В. // К.: Стилос. - 1999. - С. 9-34.

24. М'ясоїд П.А. проблема психології розвитку // Педагогіка і психологія. - 1999. № 1. - С. 5-11.

25. Максимюк С.П. Педагогіка [Електронний ресурс] / Максимюк С.П. // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15840720/pedagogika/pedagogika__map.

26. Основи національного виховання: концептуальні положення / За ред. Кузя В.Г. та ін. К. - 1993. - С. 107-123.

27. Падалка О.С., Нісімчук А.С., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології / Падалка О.С., Нісімчук А.С., Смолюк І.О. // К. - 1995. - С. 72-89.

28. Паламарчук В.Ф., Паламарчук В.І. Методи і прийоми проведення позакласної роботи / Паламарчук В.Ф., Паламарчук В.І. // Радянська школа. 1975. - № 10. - С. 11-20.

29. Педагогика / Под. ред. Ю.К. Бабанского. - К. - 1983. - 156 с.

30. Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. К. - 1986. - С. 171-178.

31. Пекеліс В.Д. Як знайти себе / Пекеліс В.Д. // К. - 1991. - С. 147-151.

32. Підласий І. Ідеали українського виховання / Підласий І. // Рідна школа. - 2000. - № 2,4. - С. 16-28.

33. Подмазін С.І. Особистісно-орієнтований освітній процес. Принципи. Технології / Подмазін С.І. // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 2. - С. 37-43.

34. Поташнік М.М., Вульфов Б.З. Організатор позакласної та позашкільної виховної роботи / Поташнік М.М., Вульфов Б.З. // К.: Радянська школа. - 1984. - С. 13-17.

35. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К. - 1991. - С. 128-136.

36. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти / Савченко О.Я. // К. - 2009. - С. 8-64.

37. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й. Капської. К. - 2000. С. 187-199.

38. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка / Стельмахович М.Г. // К. - 1995. - С. 145-148.

39. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка і педагогічна наука / Стельмахович М.Г. // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 1. - С. 34-42.

40. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання / Стельмахович М.Г. // Івано-Франківськ. - 1996. - С. 132-137.

41. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива / Сухомлинский В.А. // М.: Просвещение. - 1981. - С. 71-88.

42. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям / Сухомлинский В.А.// М. - 2000. - С. 180-185.

43. Співак Л.М. Діагностика і корекція "Я-концепції" молодших школярів [Електронний ресурс] / Співак Л.М. // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/17780811/pedagogika/diagnostika_i_korektsiya_ya-kontseptsiyi_molodshih_shkolyariv_-_spivak_lm.

44. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Педагогічна антропологія. Том перший. Передмова / Ушинський К.Д. // Твори: В 6 т. - К. - 1954. - С. 204-210.

45. Ушинський К.Д. Три елементи школи / Ушинський К.Д. // Твори: В 6 т. - К. - 1954. - Т. 1. - 184 с.

46. Фіцула М.М. Педагогіка / Фіцула М.М. // К. - 2000. - С. 200-213.

47. Фіцула М.М. Педагогіка / Фіцула М.М. // Тернопіль. - 1997. - С. 187-198.

48. Чайка В.М. Основи дидактики [Електронний ресурс] / Чайка В.М. // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15840720/pedagogika/osnovi_didaktikim.