100 порад учителю

Я, як мовиться, голову даю на відсікання, стверджуючи, що якщо вихованець не йде до вчителя з своїми радощами і жалем, якщо вихованець не відкриває перед ним свою душу, - взагалі смішно говорити про яке б те пі було вихованні, - його немає, немає і ні. Одкровення серця вихованця по відношенню до коханому воспитателю-- це процес взаємного облагороджування відчуттів і думки. Виливаючи в словах думки про свою душевну травму, людина перш за все ушляхетнює відчуття: примітивні відчуття витісняються тоншими, піднесеними. Людина, як говорять в таких випадках, бере себе в руки -- це якраз і є тонка спонука до самовиховання. Тому довірча бесіда з вихователем приносить полегшення, покращує самопочуття. Розділена радість -- подвійна радість, розділене горе -- половинне горе. Відкривши свою душу, виливши відчуття і думки, людина переконується, що він сам в змозі змінити своє самопочуття, вплинути на себе.

Боляче навіть від думки про те, що в школах у нас ще бувають окремі вихованці, які носять в собі неподілене горе. Воно висушує серце, спустошує душу. У мене здригається серце, коли я бачу похмурого підлітка, що замкнувся. І найстрашнішим горем для нього буває відчуття своєї неповноцінності: іншим знання даються, а у мене нічого не виходить, я невдаха, така вже моя доля... Це горе накопичується поступово, день за днем, воно боляче стискає серце, холодом сковує душу. Підліткові хочеться поділитися своїм горем, але йому соромно, і він мовчить. Мовчить удома, мовчить в школі. Юний друг, придивитеся до деяких своїм вихованцям і допоможіть їм позбавитися від непосильної тяжкості. Перш за все принесіть їм радість: зробіть так, щоб вони побачили свій успіх в оволодінні знаннями і випробували від цього відчуття гордості...

Якщо ви і ваш вихованець стали друзями, якщо вас об'єднує взаємна довіра, якщо ви ніколи не принесли своєму вихованцеві зла, засмучення, обтяжливих переживань, - ви маєте моральне має рацію учити самовихованню, і ваші повчання сприйматимуться як мудрість життєвого досвіду.

Але є ще одна умова, без якої неможливе самовиховання. Умова це, образно кажучи, лежить між волею педагога і волею вихованця, воно як би об'єднує виховання і самовиховання в єдине ціле. Це умова -- усвідомлення вихованцем свого власного становлення; розуміння і переживання того, що сьогодні він став кращий, ніж вчора, що в його душу входить людська краса, і це входження краси залежить у величезній мірі від нього самого, від власної його волі. Прекрасний супутник в усвідомленні власного становлення -- пошана до самого собі, переживання відчуття власної гідності. Тільки там, де вихованець поважає себе, можливе самовиховання. І чим глибше відчуття самоповаги, тим більше чуйності, сприйнятливість до ваших етичних повчань, до ваших повчань: виховувати себе треба от так. Там, де немає самоповаги, людина абсолютно глуха до ваших повчань і рад.

Від чого ж залежить самоповага, як воно виховується? Пам'ятаєте, мій юний друг, - це дуже крихка річ. З нею треба бути виключно обережним. Таким же обережним, як обережні ми буваємо з краплею води, тремтячої на квітці троянди, коли треба зрізати квітку, не струсивши прозору краплю, в якій сяє маленьке сонце. Щоб виховати самоповагу, треба діяти тільки ніжними, тонкими виховними засобами. Самоповага не терпить грубих, «сильних», «вольових» засобів. Я б назвав самоповагу дитячою інтелігентністю. Це душевна м'якість, помножена на чистоту думок, спонук, намірів. Тут ми маємо справу з найцікавішою в школі справою, - із справою, заслуговуючою величезної уваги, але, на жаль, мало вивченим -- з дитячою розумовою працею, точніше, з віддзеркаленням цієї праці в емоційній сфері, - з інтелектуальними відчуттями. Пошана до самого собі народжується з світлих інтелектуальних відчуттів, з радості пізнання. Тут, в світлих інтелектуальних відчуттях -- джерело дитячої інтелігентності. Якщо ж учення супроводжується похмурими відчуттями, людина стає байдужою, байдужою до самого собі -- ні про яке самовиховання не може бути і мови. Найважливіше завдання педагога як вихователя полягає в тому, щоб оберігати в юному серці вогник світлих інтелектуальних відчуттів, не дати йому згаснути, - запалити його знову дуже важко.

Отже, вихованець ваш поважає сам себе, дорожить кожним вашим словом про саме собі, - значить, грунт зораний під посів насіння самовиховання; ви можете учити, як виховувати себе, і ваші повчання не залишаться порожніми словами.

Є декілька сфер самовиховання: сфери моралі, праці і учення, фізичної культури. Всі вони взаємозв'язані, тому що ваш процес самовиховання -- це єдність складної роботи розуму і серця, єдність відчуттів і переконань.

84. ЯК СПОНУКАТИ ДО САМОВИХОВАННЯ В ЕТИЧНІЙ СФЕРІ

Найважливішою спонукою до самовиховання моральності є порушення вихованцями думки про те, що ми, індивідууми, живемо серед людей. Люди бачать нас щогодини і щохвилини. Люди відчувають нашу присутність навіть тоді, коли не бачать нас. Кожна річ матеріального світу, з яким ми стикаємося, зберігає на собі наш слід. Але найпомітніший, іноді незгладиміший слід ми залишаємо в людях, з якими спілкуємося. Справжній людині не байдуже, що про нього думають, як його оцінюють інші. Але що б ми не робили, де б не знаходилися -- пам'ятаєте, на нас завжди дивляться очі людей. Наймерзотніше, наймерзенніше в житті людини -- це етична неохайність. Уявіть собі, що красива дівчина цілу годину зайнята своєю зачіскою -- їй хочеться бути красивою, адже зачіска у всіх на вигляді. І в той же час у неї брудні, невимиті ноги. Але це її не турбує -- адже ноги в панчохах. Така і етична неохайність: на людях людина стає душкою, а наодинці з собою -- хрюшею, -- так цей мерзотний порок оцінює народна мораль.

Учите вимогливості, жорстокій педантичності в питаннях моралі. Учите своїх вихованців контролювати самих себе. З першого ж дня перебування дитини в школі ми учимо його: якщо ти робиш що-небудь наодинці, знай, що про тебе думає в цю мить найулюбленіша в світі людина -- мама. І якщо ти робиш що-небудь нехороше -- сподіваючись на те, що тебе ніхто не бачить, ти помиляєшся. Твій поганий вчинок болем відгукується в материнському серці. Мати бачить тебе, навіть якщо не бачить тебе. Вона з тобою, навіть якщо її немає з тобою. Ти прийдеш додому, і вона в очах твоїх побачить, що ти зробив щось негоже. Тому краще відразу ж розкажи про свій негожий вчинок. А ще краще -- не роби погано. Пам'ятай, що на тебе завжди дивиться мама.

Тут знову треба сказати, що чутливість, чуйність дитини до цих повчань залежить від всього ладу його духовного життя. І перш за все треба добитися, щоб характерною межею духовного світу дитини були щирість, співчутливість, зворушлива турбота про матір. Витонченість душі -- ось що необхідне, щоб дитина виховувала сама себе, щоб його совість гострозоро стояла на варті вчинків. Самовиховання в етичній сфері ми починаємо з елементарної моральної культури. Вихованець ваш зірвав, боязливо озирнувшись, квітка з куща троянд -- це вже етичне неуцтво. Він пройшов мимо дитини, що плакала, не запитав: чим допомогти тобі, дитя? -- це ще хуже-- моральна толстокожесть. Протягом багатьох років наш педагогічний колектив виробив програму самовиховання моральної культури. Ця програма є рядом вимог, які ставить перед собою вихованець в етичних відносинах з іншими людьми. Ось ці вимоги:

Пам'ятай, що в світі є речі ні з чим не порівнянні і не зіставні. Це перш за все наша Радянська Батьківщина, земля, яка вигодувала і виростила тебе, дала тобі життя.

Пам'ятай, що ти живеш серед людей. Ти є не те, що ти сам про себе думаєш, а то, що думають про тебе люди. Якщо та величина, яку ти бачиш сам в собі, величезна, а та, яку бачать в тобі люди, нікчемна, значить, ти нікчемність; умій мужньо признатися собі в цьому, умій подолати в собі дріб'язкову, нікчемну істоту, зумій стати справжньою людиною.

Справжня людина той, хто не робить гидоти, вульгарності, підлоті наодинці з самим собою. Хай завжди, коли ти залишаєшся наодинці з самим собою, строгим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде твоя совість. Хай цей свідок буде неупередженим, жорстоким і невблаганним..

Роблячи добро людям, ти набуваєш безцінного багатства. Той, хто живе в ім'я блага людей, - найбагатша, найщасливіша людина. Пам'ятай, що в світі є єдине вимірювання багатства, краси, величия-- чоловік. Прославляючи людину, ти прославляєш сам себе. Пам'ятай, що людина народилася і вмирає, і якщо після його смерті що і залишається на землі, так це те, що він зробив доброго для людей.

5. Вище втілення людської краси -- це жінка. Дівчинка, дівчина -- це не тільки твій друг. Вона -- майбутня мати. Оберігати її красу, щадити її здоров'я -- це означає піклуватися про красу і велич всього роду людського. Якщо треба навіть померти для того, щоб допомогти жінці -- помри, але не відступи з прямого шляху людської доблесті.

6. У людині може поселитися безліч пороків, з них двадцяти найстрашніші -- байдужість до добра і зла, лінь, лукавство, лестощі, догоджання, відсутність своїх переконань, мовчазна згода з неправдою; завзятість в своїх помилках, чванство, марнослів'я, брехливість, підлота наодинці з самим собою; відмова від друга, коли все проти нього, невіра в добрий початок в людині, лицемірство, злорадість, жорстокість до слабкої і беззахисної істоти, обжерливість і обжерливість, скупість. Пам'ятай, що кожний з цих пороків починається з маленького зернятка і розростається до жахливих розмірів. Будь непримиренним до людських пороків перш за все в самому собі. Вчися робити те, що захоплює тебе в іншій людині і ніколи не роби того, що ти ненавидиш, зневажаєш в інших. Люби в собі красу і ненавидь в собі порок. Знай, що гнійний нарив, якщо він навіть твій гнійний нарив, завжди залишається гнійним наривом. Свою болячку лише егоїст любить.

7. Якщо ти відмітив в собі зернятко пороку, умій бути нещадним до . самому собі. Виривай коріння пороку: лінь --трудом, байдужість до добра і зла -- співчутливістю, людською тривогою, лукавство -- принциповістю, лестощі -- прямотою, догоджання -- готовністю відстоювати істину навіть тоді, коли проти тебе озброївся ваш світло; відсутність своїх переконань -- незалежністю власної думки, мовчазна згода з неправдою -- боротьбою, безстрашним поєдинком з нею; завзятість в своїх помилках -- мужнім визнанням власних помилок і готовністю стати однодумцем того, хто відстоював істину, борючись з твоїми помилками; чванство -- скромністю, умінням не говорити про себе без потреби ні слова; пихатість -- простотою, гідністю, які Маркс найвище цінував в людях; марнослів'я -- умінням дорожити словом; брехливість -- нетерпимістю до брехні, педантичною правдивістю у всьому; підлота наодинці з самим собою -- умінням звітувати перш за все перед власною совістю як перед самим нещадним суддею; відмова від друга, коли всі озброїлися проти нього -- готовністю підставити під кулю власне серце, коли ціляться в друга; невіра в добрий початок в людині -- безмежною вірою у велич і силу людської краси; лицемірство -- відвертістю і правдивістю; злорадість -- жалістю; жорстокість до слабкої і беззахисної істоти -- людяністю; обжерливість і обжерливість -- помірністю; скупість -- щедрістю.

8. Якщо ти бачиш зло, і десь в глибинах твоєї свідомості закопошилася думка: яке мені справа? -- знай, що це голос звіриного інстинкту, що зве рятувати свою шкуру. Не потурай інстинктам, виганяй їх, будь нещадним до звіриного заклику рятувати свою шкуру.

Пам'ятай, що ти людина. Якщо ти пройшов мимо зла один раз, ти вимушений будеш проходити мимо зла завжди. Ти перетворишся на жалюгідну істоту.

9. У людському світі безліч доблесті, але є одна доблесть, що є вершиною людяності, -- це відчуття власної гідності.

Тримай голову прямо і тоді, коли ти вийшов переможцем в боротьбі за істину, і тоді, коли ти вимушений визнати свою помилку.

10. В світі є речі ні з чим не порівнянні і не зіставні. Це перш за все наша Радянська Батьківщина, земля, яка дала тобі життя, ім'я і людську гідність. Якщо ти переживаєш скрутну, безвихідну хвилину, якщо ти в сум'ятті, якщо ти не знаєш, як поступити, подумай: що вимагає від тебе в цих обставинах Батьківщина. Як Батьківщина вимагає, так і роби.

У чому суть етичного самовиховання?

Окрім бажання бути хорошим, окрім високо розвиненої чуйності, тонкості душі, виняткову важливість має і те, що я назвав би пізнанням людини. Пізнаючи навколишній світ, людина з дитинства повинна пізнавати людину -- його думки, відчуття, якнайтонші і складні рухи душі, прагнення, пориви. Єдність виховання і самовиховання починається там, де людина, пізнаючи людське, пізнає тим самим себе, вчиться дивитися на себе як би з боку. Одна з найскладніших речей в нашій педагогічній майстерності -- це розповідь педагога про людину. Кожному поколінню маленьких школярів я розповідаю про відважного радянського воїна, який в роки Великої Вітчизняної війни на ворожій землі грудьми своєю закрив маленьку дівчинку, врятував її від смерті. Розповідаю про два наших земляках -- юних партизанах-героях, які, потрапивши до рук фашистів, не сказали ні слова про партизанську таємницю, не видали друзів і були жорстоко замучені -- вороги живими закопали їх в землю. Розповідаю про Миколу Гастелло, Зоє Космодемьянськой, Олександрі Матросове; про видатних трудівників, що пропрацювали на землі по п'ятдесят, шістдесят, сімдесят років.

Я твердо переконаний, що пізнання моральності -- пізнання розумом і серцем -- повинно включати не тільки захоплення красою, але і обурення злом. З безсмертних творів світової літератури я беру образи, в які геній художників утілив людські пороки. Розповідаючи про Яго і Іуду Головльове, Гобсеке і Плюшкине, я буджу в юних серцях глибоке особисте відчуття нетерпимості, непримиренності до зла. Постійне, ні на один день пізнання людини, що не припиняється, сприяє тому, що вже в дитячі роки чоловік відчуває етичний сенс обставин, взаємин, які складаються в повсякденному житті. Думаючи добре про людину, дитина прагне до доброго вчинку; добрий вчинок дає йому велике моральне задоволення, повноту радісних переживань Ці відчуття у свою чергу загострюють чуйність, чутливість до добра і зла, породжує нетерпимість до всього, що принижує людину. Як важливо для виховання і самовиховання, щоб вже в молодшому віці чоловік виразив себе, проявив свою принциповість в боротьбі із злом, відчув торжество добра, розумів н переживав свою причетність до цього торжества -- сам торжествував, радів.

Знайте, мій друг, що спонука до самовиховання вимагає якнайтонших дотиків слова вихователя до найпотаємніших струн людського серця -- Чести, Гідності, Благородству. Умійте зрозуміти, відчути той момент, коли серце дитини вимагає цього дотику. Цей момент наступає тоді, коли перед маленькою людиною відкриваються два шляхи: йдучи по першому шляху, треба мовчазно примиритися із злом, байдуже віднестися до нього; йдучи по другому шляху, треба вступити в боротьбу із злом. Другий шлях часто означає для дитини величезну духовну напругу, витрату великих етичних сил, хоча з погляду дорослих обставини, що склалися в житті, і не здаються дуже складними.

85. ЯК СПОНУКАТИ ДО САМОВИХОВАННЯ В ПРАЦІ І УЧЕННІ

Для цього необхідна перш за все атмосфера праці, що оточує вихованця в школі і удома. Неробство -- чи то на уроках, чи то удома -- перетворює на пустий звук найцінніші повчання щодо того, як працею виховувати самого себе.

Є загальні повчання, однаково цінні для всіх віків. Вони в нашому педагогічному колективі виражаються в наступних істинах:

1. Пам'ятай, що без зусиль людина вироджується -- перетворюється на мерзотну, мерзенну істоту.

Людину дізнаються по колосу пшениці, яку він посіяв і виростив, --так говорить народна мудрість. Ти виражаєш сам себе своєю працею. Дерево, вирощене твоїми руками, -- це ти, твоя працьовитість і материнство. Твій робочий зошит -- це теж ти, твоя праця, твій борг перед батьком і матір'ю.

Навчаючись за шкільною партою, ти береш у борг у старших поколінь матеріальні цінності, необхідні тобі для життя. Мати і батько дають тобі хліб і одяг, книги і наочну допомогу для того, щоб ти вчився і готувався трудитися в майбутньому. Твій борг -- якомога раніше почати продуктивну працю, допомогти сім'ї, заробляти гроші для того, щоб за них купували тобі одяг, взуття, підручники.

Знай, що праця -- нелегка справа. Не випадково слова праця і важко -- від одного кореня. Праця немислима без поту, втоми, напруги фізичних і духовних сил. Праця не може бути такою ж цікавою, як гра, забава, розвага. Праця цікава іншим -- тим, що, вкладаючи в роботу свій розум, мудрість, напругу своїх рук, людина створює потрібні і красиві речі -- творить життя і красу, затверджує, виражає в речах самого себе. Людина живе сімдесят, вісімдесят років, а дуб, посаджений і вирощений його руками, може прожити сімсот, тисячу років. Залишай себе в праці -- і ти будеш щасливим.

З самого початку праці умій представити його завершення. Не бійся одноманітності, хай не відлякує тебе від роботи те, що і сьогодні, і завтра, і місяць підряд треба робити одне і те ж. Праця -- як сходження на високу гору: її сяючої вершини не досягнеш, якщо не пройдеш важкої, виснажливої кам'яної стежки.

Праця робить людину зрілою і мужньою. З шестирічного віку починай роботу, розраховану на декілька років. Живи так, щоб вже в десятирічному віці, озирнувшись назад, побачити те, що ти зробив своїми руками -- дерево, що плодоносить, родючий ґрунт, створений на тому місці, де ніколи нічого не росло. Мудрість науки, світло знань по-справжньому відкриються перед тобою лише тоді, коли трудяться твої руки, коли ти знаєш, що таке піт, трудова втома, мозолі.

Учення стане для тебе працею і ти зможеш управляти сам собою, опановувавши знаннями, лише тоді, коли навчишся долати труднощі в роботі, де зливаються майстерність рук і мудрість розуму. Тільки той, хто уміє думати працюючи, осягає таємницю роботи думки. Пам'ятай, що рідко хто народжується з природними завдатками Ньютона або Ейнштейна. Розраховуй на найсприятливіше -- на те, що природа обділила тебе. Виробляй, розвивай свої здібності працею, творчістю.

Ніколи не залишай початої справи, доводь його до кінця. Якщо ти звикнеш кидати почате і переходити від одного до іншого, ти станеш ледарем і неуком.

Знай, що майстерність безмежна. Можна десятки разів переробляти одну і ту ж роботу, кожного разу піднімаючись на нову сходинку досконалості. Виховуй в собі майстра, умій не задовольнятися тим, що ти вже зробив. Є сотні спеціальностей, всіма ніколи не оволодієш. Опановуй чим-небудь одним, але опановуй так, щоб бути паном в своїй справі.

Ці повчання доходять до свідомості вихованців лише за певних умов. Вони залишаться пустим звуком, їх навіть не зрозуміють вихованці, немов ви говорите з ними на невідомій ним мові, якщо в школі немає атмосфери радості праці. У школі повинна панувати радість праці. Що ж це таке? Радість праці -- це самовираження в праці. Це те складний духовний стан, коли людина з подивом і захопленням бачить творіння своїх рук, знаходить в нім самого себе, своя напруга, годинник одноманітного, нічим не примітної праці. Щоб зробити працю сферою самовиховання (а без трудового самовиховання взагалі самовиховання немислиме), треба дати кожному вихованцеві радість праці, добитися, щоб праця стала для нього творчістю. У праці починаються ті пошуки самого себе, які продовжуючись декілька років, завершуються становленням покликання.

Радість праці, трудова творчість, пошуки самого себе -- все це можливо лише у тому випадку, коли в праці розкривається індивідуальність. Трудове самовиховання -- це не просто вихід на прибирання картоплі, не збір металобрухту. Це поглиблення в саме себе, злиття розумових сил і майстерності рук, свідома постановка мети і подолання труднощів. Я ще раз підкреслюю, що трудове самовиховання неможливе без напруженої думки, без розумової творчості, без книги, без того виходу за межі елементарної шкільної програми, з якого починається становлення покликання. Там, де немає цікавих уроків, де в натхненному слові вчителя на уроці учень не чує заклику виплисти в безбережний океан знань і не слідує цьому заклику, - трудове самовиховання неможливе. Неможливе воно і там, де у вчителя немає своїх вихованців, де вчитель не залишає себе в своїх вихованцях завдяки глибокій закоханості в науку.

Якщо все це є, тоді давайте кожному своєму вихованцеві таке трудове завдання, яке збудило б в нім захопленість, натхненність, потребу знати більше, ніж він знає сьогодні. Ваш вихованець захоплюється, наприклад, дослідами по ґрунтознавству. Ви помічаєте, як у нього в очах спалахує вогник цікавості, коли ви розповідаєте про складні біохімічні процеси, що відбуваються в ґрунті. У вас є біологічний кабінет, є теплиця. Відведіть своєму вихованцеві куточок, зацікавте його досвідом: мертву глину можна перетворити на живий ґрунт. Разом з ним ви поселяєте в ґрунт корисні мікроорганізми; за вашою порадою вихованець ваш створює умови, сприятливі для життєдіяльності мікроорганізмів. І ось почалося самовиховання: підліток вже не може залишити свого куточка. Він засиджується за ящиком з ґрунтом, над пробірками і мікроскопом, за книгами до опівночі. Ніякої спонуки тепер не треба: людина зажевріла. Тепер побоюйтеся, щоб вихованець ваш не охолонув до справи. А для цього необхідні дуже тонкі, тактовні дотики вихователя до вогника захопленості: його треба підтримувати.

86. ЯК ВИХОВУВАТИ САМОДИСЦИПЛІНУ В РОЗУМОВІЙ ПРАЦІ

Ці поради ми даємо таким, що вчиться старших класів, починаючи з VII. Вони стосуються дуже важливої сфери духовного життя школяра -- читання, мислення, рішення розумових задач. Ефективність цих рад залежить від безлічі умов і передумов, серед яких найбільше значення має те, щоб в школі, перш за все в педагогічному колективі, панувала атмосфера багатих інтелектуальних інтересів; щоб уроки проходили на тлі багатогранного розумового життя, щоб вчитель знав в сто разів більше, ніж він дає на уроках, щоб у кожного школяра було своє розумове захоплення. Є все це -- означає і вихованці будуть дуже чуйні до повчань, що стосуються самодисципліни в розумовій праці. Найбільш важливими ми вважаємо:

Якщо хочете, щоб у вас було достатньо часу, щодня читайте. Читайте щодня хоч би дві сторінки наукової літератури, пов'язаної з предметом, яким ви захоплюєтеся (ваш факультатив). Все, що ви читаєте, - це інтелектуальний фон вашого учення. Чим багатше цей фон, тим легше вчитися. Чим більше ви читаєте щодня, тим більше у вас буде резерв часу. Тому що у всьому, що ви читаєте, - тисячі точок зіткнення з матеріалом, який вивчається на уроках. Ці крапки є, - назвемо їх так, - якорями пам'яті. Вони притягають обов'язкові знання до океану знань, які оточують людину. Примушуйте себе читати щодня. Не відкладайте цієї роботи на завтра. Те, що упущене сьогодні, ніколи не відшкодуєте завтра.

Умійте слухати вчителя. У дев'ятому і десятому класі конспектуйте лекції з найважливіших тем -- незалежно від того, чи є матеріал в підручнику. Конспектування учить мислити і перевіряти самого себе -- свої знання. Треба вчитися думати над конспектом вже на лекції і працювати над записами щодня хоч би півгодини. Я раджу ділити конспект як би на дві рубрики (графи): у першу записувати стисло викладені лекції, в другу -- те, над чим треба подумати. Сюди слід заносити вузлові, головні питання. Це той каркас, до якого як би прив'язується вся будівля знань по предмету. Ось над такими каркасними питаннями треба думати повсякденно, пов'язуючи з цим думанням повсякденне читання наукової літератури. Якщо ви дотримуватиметеся цієї рекомендації по всіх предметах, у вас не буде «авральних» днів. Не буде потреби перечитувати і заучувати ваш конспект при підготовці до іспиту. Каркас предмету буде своєрідною програмою, на основі якої пригадується ваш матеріал.

Починайте робочий день рано вранці, годинника в шість. Вставайте в 5 годин 30 хвилин, зробіть зарядку, випийте стакан молока з хлібом, починайте роботу. Півтори-два години розумової праці перед уроками -- це золотий час Виконуйте в уранішній годинник найскладніша, творча розумова праця. Думайте над вузловими питаннями теорії, читайте, вивчайте важкі статті, працюйте над рефератами. Якщо вас чекає розумова праця з елементами дослідження, виконуйте його тільки в уранішній час. Ви не засиджуватиметеся до опівночі. Складіть свій денний режим так, щоб спати не менше двох годин до дванадцяти. Це самий цілющий сон.

Умійте визначити систему своєї розумової праці. Йдеться про співвідношення головного і другорядного. Головне треба уміти розподілити в часі так, щоб воно не відсовувалося на задній план другорядним. Головним треба займатися щодня. Визначите найважливіші наукові проблеми, від розуміння яких залежить становлення ваших здібностей, завдатків. Вони повинні бути у вас на першому місці в уранішній розумовій праці. Умійте знайти з головних наукових проблем книги, наукові праці, над якими працюйте протягом тривалого часу.

Умійте створювати собі внутрішні стимули. Багато що в розумовій праці не настільки цікаво, щоб виконувати з великим бажанням. Часто єдиним рушійним стимулом є лише треба. Починайте розумову працю якраз з цього нецікавого. Умійте зосередитися на тонкощах теорії з цих питань, зосередитися настільки, щоб треба поступово перетворювалося на хочу. Найцікавіше залишайте на кінець роботи.

Вас оточує море книг. Треба бути дуже строгим у виборі книг і журналів для читання. Допитливому і допитливому хочеться прочитати все. Але це нездійсненно. Умій же обмежувати круг читання, виключати з нього те, що може порушити режим праці. Але в той же час треба пам'ятати, що будь-якої хвилини може з'явитися необхідність прочитати нову книгу -- те, що не було передбачене. Для цього необхідний резерв часу. Він створюється умілою розумовою працею на уроках і над конспектами, запобіганням «авральним» дням.

Умійте самому собі сказати: немає. Вас оточує безліч занять. Є і кухлі художньої самодіяльності, і спортивні секції, і вечори танців. Умійте проявити рішучість: у багатьох з цих видів діяльності поміщені спокуси, які можуть принести вам велику шкоду. Треба і розважитися, і відпочити, але не можна забувати головного: ви трудівник, держава витрачає на вас великі гроші, і на першому місці повинні стояти не танці і відпочинок, а праця. Для відпочинку старшокласникові я раджу шахову гру, читання художньої літератури. Шахова гра в абсолютній тиші, при повній зосередженості -- чудовий засіб, тонізуючий нервову систему, дисциплінує думку.

Не витрачайте часу на дурниці -- порожню базікання, дозвільне проведення часу. Буває так: зберуться декілька хлопців і починають, як говорять по-українськи, «розводити теревени». Проходить година, нічого не зроблено, ніяка розумна думка не народилася в цій розмові, а час втрачений безповоротно. Умійте і розмова з товаришами зробити джерелом свого духовного збагачення.

Вчитеся полегшувати свою розумову працю в майбутньому, тобто створювати резерв часу майбутнє. Для цього треба звикнути до записників. У мене їх зараз близько 40. Кожна призначена для запису яскравих, як би швидкоплинних думок (вони мають «звичку» приходити в голову разів і більше не повертаються). Сюди ж я записую найцікавіше з прочитаного. Все це потрібно в майбутньому, все це полегшує розумову працю. Створюйте свою систему записів. Бережіть те, що черпнуло з книг.

10. Для кожної роботи шукайте найбільш раціональні прийоми розумової праці. Уникайте трафарету і шаблону. Не жалійте часу на те, щоб глибоко осмислити суть фактів, явищ, закономірностей, з якими ви маєте справу. Чим глибше ви вдумалися, тим міцніше відкладеться в пам'яті. До тих пір, поки не осмислено, не прагніть запам'ятати -- це буде марна витрата часу. Умійте не перечитувати, а лише проглядати те, що добре вам відомо. Побоюйтеся поверхневого перегляду того, що ще не осмислено. Всяка поверхня обернеться тим, що ви будете вимушені до окремих фактів, явищ, закономірностям повертатися багато раз.

Розумова праця не може бути успішною, якщо вам заважатимуть. У годинник зосередженої розумової праці кожен повинен працювати абсолютно самостійно. Краще всього працювати в читальні (у Кімнаті Читання), де строго дотримуються режиму.

Розумова праця вимагає чергування математичного і художнього мислення. Чергуйте читання наукової літератури з читанням белетристики.

Позбавляйтеся від поганих звичок (наприклад, перед початком роботи сидіти хвилин п'ятнадцять; без якої б то не було потребі перегортати книгу, яку не збираєтеся читати; прокинувшись, лежати в ліжку і ін.).

Завтра -- найнебезпечніший ворог працьовитості. Ніколи не відкладайте на завтра якусь частину роботи, яку треба виконати сьогодні. Зробіть звичним те, щоб частина завтрашньої роботи була виконана сьогодні. Це буде дієвим внутрішнім стимулом, задаючи тон всьому завтрашньому дню.

Не припиняйте розумової праці ніколи. Літом не розлучайтеся з книгою. Щодня хай збагачує вас інтелектуальними цінностями -- в цьому одне з джерел часу, необхідного для розумової праці в майбутньому. Пам'ятаєте, що чим більше ви знаєте, тим легше опановувати вам новими знаннями.

87. ЯК СПОНУКАТИ ДО САМОВИХОВАННЯ У ФІЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ

Фізична, інтелектуальна, емоційна, естетична і трудова культура повинні розглядатися в їх єдності і взаємозалежності. Фізична культура є елементарною умовою повноти духовного життя, інтелектуального багатства. Разом з тим фізична культура ушляхетнює всі інші сфери людського.

У роботі нашого педагогічного колективу червоною ниткою проходить ідея єдності виховання і самовиховання у сфері фізичної культури. Ми б не могли навіть думати про здоровий дух в здоровому тілі, якби з малих років нашими помічниками не були самі вихованці.

На наше тверде переконання, єдність виховання і самовиховання у фізичній культурі починається з найранішого віку і пов'язане з ідеєю народної педагогіки: як тільки навчився тримати ложку в руці і нести її від тарілки до рота -- трудися. Ми добиваємося того, щоб дитина працювала, думаючи, і думав, працюючи. Тільки за цієї умови чоловік може зрозуміти сенс фізичної культури, відчути повноту своїх сил, пізнати залежність здорового духу від здорового тіла, уміти направляти свої духовні сили на зміцнення сил фізичних. Якби з малих років наші діти не трудилися, ніякі повчання про самовиховання у фізичній культурі не дійшли б до їх розуму і серця. Але оскільки діти наші є трудівниками, вони дуже чуйно, з великим інтересом сприймають наші повчання і роблять так, як ми їм радимо. Ось наші ради з самовиховання у фізичній культурі:

Здоров'я -- це повнота духовного життя, радість, ясний розум. Твоє здоров'я -- в твоїх руках.

Найважливіше джерело здоров'я -- природа, що оточує нас: повітря, сонце, вода, літня спека і зимова холоднеча, тінисті гаї і поля квітучої конюшини. Живи і трудися серед природи. Піднімайся рано, до сходу сонця. Літом сонечко піднімається дуже рано, але ти повинен підніматися раніше сонця. Йди в полі, дихай свіжим повітрям, умий руки і особу росою -- це справжня казкова жива вода. Повітря, насичене ароматом квітучих і дозріваючих хлібів, володіє цілющими властивостями. Хто дихає цим повітрям в літню пору -- ніколи не хворіє на легеневі захворювання.

Постав собі за правило: щодня, прокинувшись від сну, відразу ж зроби уранішню гімнастику. Літом спи у дворі -- на сіні або свіжій соломі (тільки що обмолоченого хліба) -- фітонциди, які виділяють сіно і свіжа солома, оберігають від захворювання грипом.

Примушуй себе кожен ранок робити холодні обтирання. Купайся в ставку якомога довше -- до осінніх заморозків. У зимові дні розтирай ноги (по коліна) снігом -- до відчуття тепла, що розливається від колін до ступень. Не бійся на декілька хвилин вийти босим на сніг -- це хороший гарт для ніг і для всього організму.

Ні дня без фізичної праці. Праця випрямляє тіло і душу. У постійній, повсякденній праці -- людське довголіття. Хто трудиться з раннього дитинства до глибокої старості, той до останніх днів життя залишається повноцінною людиною, зберігаючи фізичні сили, ясність розуму, багатство сприйнять і емоцій.

Щодня проходь від трьох (у молодшому віці) до десяти кілометрів. Зроби звичкою ходити по лісу, лугу, полю. Якщо тобі йти в школу два-три кілометри, і дорога пролягає по лугу -- це твоє щастя. У літню пору зроби звичкою проходити декілька кілометрів серед квітучих і дозріваючих хлібів і трав (особливо серед полів пшениці, ячменю, вівса, конюшини).

7. Хай стануть твоїми заповідями простота, помірність, стриманість. У дитинстві не їси багато солодощів.

Краще всього абсолютно не споживати чистих вуглеводів. Не будь ненажерою, не об'їдайся. Вставай з-за столу з таким відчуттям, що ти ще небагато не доїв.

88. ЗА ЯКИХ УМОВ КОЛЕКТИВ УСПІШНО ВИКОНУЄ СВОЮ ФУНКЦІЮ ВИХОВАТЕЛЯ особи

Ця рада, заснована на певних теоретичних узагальненнях, дуже потрібна для практичної роботи. Важливо перш за все знати початкові принципові установки і розуміти складну взаємозалежність виховних дій на людину. Особливо це важливо, якщо мати на увазі створення гармонійної єдності колективу і особи.

Отже, в чому джерела виховної сили колективу, за яких умов колектив успішно, ефективно виконує роль вихователя особи? Підводячи підсумок сказаному у ряді попередніх рад, приходимо до висновку, що тут найважливішим є:

Розуміння і відчуття кожною особою тієї істини, що поряд живе і трудиться людина (я б назвав цю умову відчуттям людини), що у нього є радощі і жаль, що до нього треба відноситися по-людськи, розуміти і відчувати його духовний світ і стан в дану хвилину. Де немає уміння кожної людини орієнтуватися -- розумом і серцем -- в людському океані, там немає і не може бути колективу, немає і не може бути ні пошани до кожного члена колективу, ні самоповаги.

Здатність кожної особи обмежувати свої бажання, уміння відмовлятися від деяких своїх бажань, співвідносивши і розміряючи їх з бажанням інших людей. Це дуже важлива якість душі виховується уроками чуйності, уроками людяності (про них йшлося вище), які полягають в тому, що людина, пізнаючи серцем духовний світ іншої людини, приходить йому на допомогу, віддає йому свої сили, залишає себе в іншій людині. Уміння обмежувати свої бажання в ім'я блага інших людей, виявляється, зокрема, в тому, що зазвичай називають поступливістю. Якби у людей не було цієї здатності, життя перетворилося б на пекло. Вона і перетворюється на пекло там, де кожен слідує своїй примсі.

Постійний розвиток етичної, емоційної, інтелектуальної, естетичної, творчої культури людини. Колектив лише тоді є колектив, і через те -- велика виховуюча сила, коли він весь час духовно росте. А це можливо лише там, де сьогодні кожен розумніше, развитее, щедріше серцем, ніж вчора. Йдеться про постійне, безперервне духовне самозбагачення колективу, про те, щоб він, як один з скульпторів, що творять нову людину, завжди працював над своєю власною статуєю -- над самим собою, збагачуючись все новими і новими якнайтоншими рисками.

4. Високо розвинене відчуття власної гідності, самоповага особи. Розвиваючи, оберігаючи, щадивши відчуття пошани кожного до самого собі, виховуючи чутливість душі до доброго слова, краси, ми тим самим підвищуємо виховну силу колективу. Є цілий період духовного життя людини -- вік від 5--6 до 9--10 років, який я назвав би періодом виховання готовності до життя в колективі. У ці роки особливо недопустимі грубість, байдужість, безсердечність -- адже це удари по якнайтоншій тканині дитячого серця, після яких вона стає твердою і бездушною, як шкіра буйвола. Гострозоро оберігайте чуйну тканину дитячого серця в ці роки, вихователь. Знайте, що пізніше, в отроцтві вихованець ваш сміятиметься над вашими педагогічними хитруваннями, що мають на меті «пробрати», зачепити за живе, якщо в самі юні роки ви зробили його серце морально товстошкірим. Чим менше покарань пережила людина в роки раннього дитинства, ніж чуйніше відгукувався він на добре слово, тим вірніше буде вартовий його совісті -- серце, і тим сильніше буде колектив, що складається з таких осіб.

5. Бажання дитини, вихованці бути хорошим, прагнення до того, щоб про нього думали добре. Це одне з самих цілющих джерел виховної сили колективу. Його наповнюють багатство етичних відносин, ідеї, які надихають колективну діяльність. Людині хочеться бути хорошим, коли він побачив хороше в своєму товариші, пережив відчуття захоплення, подиву етичною красою. І лише в колективній праці, натхненній високою благородною ідеєю, починається та самоповага, від якої залежить важ духовна зовнішність особи, її відношення до інших людей. Мудрість і майстерність виховання полягають в тому, щоб розплющити очі людині на людину, одухотворити колектив високою метою праці.

Неприпустимість виставляння напоказ перед колективом всіх слабкостів особи дитини, неприпустимість «вивертання душі». Людина повинна не боятися колективу, а радіти тому, що колектив бачить в нім хороше, думає про нього добре. Влада колективу над особою повинна грунтуватися на дуже тонких людських відносинах. Вона вступає в силу лише тоді, коли колектив бачить в людині незрівнянно більше хорошого, чим поганого.

Різноманіття інтересів, захоплень, діяльності членів колективу. Колективу немає, якщо вихованці безликі. Колектив лише тоді набуває виховної сили, коли кожен має свою неповторну особу, кожен чимось збагачує взаємини між товаришами.

Суспільна активність колективу. Виховна сила колективу, його влада над особою визначаються тим, наскільки яскраво виражає він суспільні ідеї. Колектив школи повинен постійно брати участь в суспільних справах, в створенні і зміцненні матеріально-технічної бази комунізму, в піднесенні людини.

Господарські відносини усередині колективу. Прекрасні істини про борг, відповідальність, свідоме підпорядкування, поєднанні особистих і суспільних інтересів залишаться благими побажаннями, якщо людина на власному досвіді не пізнала відповідальності за цінності, що належать колективу. Багаторічний досвід переконує, що саме з цієї відповідальності починається етичний досвід організаційних залежностей в колективі -- керівництво, підпорядкування.

10. Неприпустимість такого ділення в колективі на актив і пасив, при якому людина відчуває, що він приречений тільки на пасивність і бездіяльність, що його доля -- лише підкорятися іншим. Активність члена колективу визначається не тільки тим, що він уміє вимагати і керувати. Вона повинна бути багатообразною. Кожен член колективу хай проявляє свою активність в тій сфері діяльності, в якій якнайповніше розкриваються його завдатки, здібності, схильності. Суспільна активність особи в сучасній школі немислима без усестороннього розвитку людини. У колективі
не повинно бути жодного пасивного, безликого, ні в чому себе не проявляючого вихованця. Не треба і таких, чия єдина активність полягає в тому, що вони керують. Право на керівництво повинне витікати з активності, обумовленої завдатками, здібностями, майстерністю, прикладом в тій або іншій сфері творчої праці, творення. Керувати в шкільному колективі -- це означає перш за все бути зразком в праці.

Різноманіття колективів. Виховна сила колективу розкривається лише тоді, коли людина бере активну участь в декількох об'єднаннях, кожне з яких виконує свої завдання. Переплетення інтересів, захоплень, різних видів діяльності, пошуки самого себе, свідомий розвиток своїх завдатків, здібностей, талантів -- тільки за цієї умови можлива гармонія колективного і особистого. Без різноманіття колективів неможлива активність всіх без виключення вихованців. Якщо життя вихованців замикається в рамках одного первинного колективу, він «видихається», неминуче з'являються пасивні.

Турбота дітей, підлітків, хлопців і дівчат про людину, особливо про маленьку дитину. Колектив стає дієвою виховуючою силою лише тоді, коли кожна особа вкладає сили своєї душі в іншу людину, піклується про нього. Особливо велике виховне значення має така турбота в період, коли відбувається становлення поглядів, переконань, життєвого ідеалу.

13. Мудрість вихователя колективу -- педагога. Колектив, безумовно, є творінням педагога, він не може виникнути сам по собі і жити стихійно. Без розумного педагога немає колективу. Тому не можна приймати серйозно «новаторські» пропозиції про класи без класного керівника, про повну самостійність колективу. Це так само неможливо, як неможливе лікування хворих надати самим хворим. Мудрість педагога-вихователя полягає в тому, щоб вихованці не відчували його дріб'язкової опіки і формального нагляду, щоб задум педагога діти висували і здійснювали як свій власний задум. У справжньому майстрові вихователеві діти ніколи не відчувають повелителя. Але чим старше діти, тим вище їх вимогливість до вихователя. Підлітки вже чудово розуміють, що педагог повинен бути зразком, ідеалом, совістю їх колективу. Тому від вихователя підлітків, хлопців і дівчат потрібне особливо глибоке знання життя і людини. Вихователь колективу є тією силою, завдяки якій ніколи не припиняється духовне, -- етичне, інтелектуальне, емоційне, естетичне -- розвиток колективу. Для того, щоб цей розвиток був реальністю, необхідний повсякденний дотик педагога до розуму і серця вихованців, необхідно постійно відкривати перед ними все нові і нові сторони життя і духовного світу людини.

89. ЩО МОЖНА І ЧОГО НЕ МОЖНА ОБГОВОРЮВАТИ В ШКІЛЬНОМУ КОЛЕКТИВІ

Багаторічний досвід виховної роботи переконав мене в тому, що далеко не все, що пов'язане з поведінкою і вчинками школярів, слід виносити на обговорення шкільного колективу. Неприпустимо робити предметом обговорення в колективі:

а) негожа поведінка дитини (підлітка, хлопця), причиною якої є явні або приховані ненормальності в сім'ї, зокрема, антигромадські вчинки батьків, спори, скандали, незгода між батьком і матір'ю. Особливо неприпустимо в таких випадках обговорення негожої поведінки хлопцем і дівчат. Вони чудово розуміють взаємозв'язок між своєю поведінкою і життям сім'ї, і оголення похмурих сторін цього життя їх пригноблює;

б) негожа поведінка або окремі негативні вчинки, якщо причина їх -- душевний надлому дитини у зв'язку з тим, що у нього нерідний батько або нерідна мати. Яким би злісним порушником дисципліни не здавалася дитина, але якщо у нього немає батька або матері, розбирати його поведінку в колективі не слід;

в) поведінка або окремі вчинки, які об'єктивно є протестом дитини проти грубості, свавілля батьків або кого-небудь з дорослих, у тому числі і педагогів. Це важливо не стільки з міркувань захисту авторитету дорослих, скільки з інтересів самої дитини. Якщо дитина виразила свій протест у формі негожого вчинку, то розгляд цього вчинку він переживає як несправедливість;

г) негожі вчинки дітей (підлітків), які є результатом допущеної педагогом помилки. Абсолютно неприпустимо, щоб при розгляді неправильного вчинку учня вчитель говорив: «Йдеться про тебе, а не про вчителя, до вчителя тобі поділа немає». У рівній мірі неприпустимо і те, щоб обговорюючи помилку учня, обговорювали помилку педагога;

д) негожі вчинки, викликані тим, що вчитель допустив необ'єктивність в оцінюванні знань учня. Як і в багатьох інших випадках, тут ми маємо справу з дитячою образою. А це дуже ніжна, капризна ранка: чим більше про неї турбуєшся, чим ближче торкаєшся до місця поранення, тим хворий. Ранку-образу краще всього дати спокою. Взагалі про деякі речі в колективі не варто говорити не тому, що діти не в змозі визначити, що добре і що погано (іноді вони можуть розібратися в цьому не гірше за дорослих), а тому, що не треба зайвий раз ятрити рани. У багатьох випадках значно корисно поклопотатися про те, щоб не було нових ранок-образ;

е) відставання учня в ученні у тому випадку, коли він має аномалії в розумовому розвитку або коли він проявляє старанність, але той або інший учбовий матеріал є для нього просто непосильним. Вчитель завжди повинен відрізняти лінь і недбайливість від нерозуміння і невміння. Якщо вчитель не в змозі це зробити, - він не вихователь. Лише шкода, гіркота і образи приносить те, коли перед колективом видається за лінь і недбайливість щось абсолютно інше;

ж) поганий, неправильний вчинок, пояснення якого вимагає розповіді про глибоко особисті, дружні відносини учня з своїм ровесником або із старшим або молодшим іншому. Наштовхування на відвертість в таких випадках усвідомлюється і переживається учнем як спонука до зради, видачі друга... У взаєминах між школярами справа йде не так просто, як здається з першого погляду. У дітей свої поняття, свої переконання про честь і безчестя, і ці поняття і переконання треба поважати.

з) негожий вчинок, мотиви якого пов'язані з особливими відносинами в сім'ї, які дітям рано знати і які не можна їм роз'яснювати. Такі вчинки треба уміти тактовно і непомітно згладити, нейтралізувати.

Є ще безліч інших негожих вчинків, які не можна обнародувати, публічно обговорювати, зраджувати гласності. Їх важко узагальнити, важко знайти для них якусь загальну трафаретну мірку, якийсь всеосяжний стандартний критерій.

Того дня, коли писалися ці строчки, в VI класі відбувся такий випадок.

Учень Вертко ні з того ні з сього, як могло показатися, назвав Володимира, свого товариша по парті, безсовісним. Підлітки у нас чудово розуміють сенс цього слова. І якби у Вертка не було ніяких підстав для докору, Владимир відчув би себе скривдженим. Але він, навпаки, переживав розкаяння совісті, відчував себе винуватим. Що ж відбулося? Вертко -- короткозорий хлопчик. Окуляри у нього були дуже погані: предмет здається через них не на тому місці, де він знаходиться насправді. На уроці малювання Владимир пожартував над Верткому: поставив перед ним фарби, і як тільки хлопчик заглиблювався в роботу, схиливши голову над партою, - пересував коробку з фарбами на декілька сантиметрів, і Вертко малював не тією фарбою, що треба. Відмітивши цей недобрий жарт, Вертко розсердився, а дорогою додому розплакався. Слово безсовісний чув ваш клас, але про витівку Владимира не знав ніхто, вона стала відома мені лише через два дні, і не від Вертка я дізнався про неї, а від Владимира, що визнав свою провину. Вертко ж через три дні прийшов до мене і став просити: не говорите нікому про вчинок Владимира...

Багатьох років переконали мене в тому, що в нашому важкому, іноді болісно важкій справі треба виконувати дуже важливе правило: якщо вихованці самі зуміють зрозуміти свої складні відносини і розібратися в них, влаштовувати колективний розгляд не слід.

У читача може виникнути питання: а що ж слідує, що допустимо розбирати в колективі? Нічого.

Уточнюю: якщо йдеться про вчинки, то їх взагалі не слід розбирати, обговорювати, по-перше тому, що дійсне комуністичне виховання полягає в тому, щоб ненормальних, негожих вчинків взагалі не було або було якомога менше; по-друге, колектив як виховна сила існує і впливає на особу не розглядом всілякої провини; по-третє, чим менше займається колектив розглядом всіляких конфліктів, тим більшою виховною силою він володіє.

Є ще одне виключно важливе правило комуністичного виховання: треба уміти згладити, нейтралізувати конфлікт в самому його зародку, не роздувати іскру, не робити з неї багаття, а погасити її тоді, коли вона ще тільки зароджується.

Можуть сказати: «Ви за «безконфліктне виховання»? Так, я за виховання дітей (саме дітей) без тих струсів і вибухів, без тих сильних заходів дії, які ні до чого хорошому не приводять. Не можна з «дорослої» соціології переносити поняття і закономірності в дитячий світ. Потрясіння, конфлікти, спалаху у вихованні дітей не є об'єктивною необхідністю. І краще обійтися без потрясінь.

90. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ САМОДІЯЛЬНІСТЬ КОЛЕКТИВУ

Не багатство духовного життя залежить від самодіяльності, а навпаки, самодіяльність колективу є результатом повнокровного, багатого духовного життя. Чим вище розвинене в колективі відчуття людини, ніж більше духовних цінностей приносить кожен своїм товаришам, чим яскравіше розкриває чоловік перед людиною свою внутрішню красу, чим повніше ця краса пізнається в сумісній праці для блага людей, - тим більше підготовлений колектив до того, щоб по-справжньому піклуватися про долю кожного свого члена, впливати на людські взаємини, добиваючись, щоб вони були гуманними і виражали високу комуністичну принциповість, вимогливість, нетерпимість до розгнузданості і свавілля -- «що хочу, то і роблю».

Прагнете, мій юний друг, до того, щоб основою самодіяльності колективу були такі норми взаємин, в яких кожна вимога колективу до особи була б в той же час турботою колективу про особу, захистом особи. Я стисло зупинюся на нормах колективістських взаємин в школі, в яких виражається гармонія вимогливості до людини і турботи про нього.

1. У класному колективі (починаючи з IV класу) на чверть обирається учень, що веде облік виконання домашніх завдань і відвідуваності школи. Кожен школяр, прийшовши на заняття, повідомляє цього помічника вчителя, виконав або не виконав він завдання; якщо не виконав -- чому, що саме не зміг зробити. Помічник вчителя узагальнює матеріал перевірки домашнього завданні і повідомляє викладача (наприклад, трьох учнів не зрозуміли умови завдання, один не зміг виконати арифметичні дії). По його предмету у вчителя в кожному класі є консультант (їх може бути і декілька). Це найбільш розвинений школяр, як правило, йде попереду програми, знає незрівнянно більше, ніж потрібний для відмінної успішності. Вислухавши повідомлення свого помічника про результати виконання домашнього завдання, вчитель відразу ж доручає консультантові: з такими-то учнями позаймайтеся, будь ласка, роз'яснити треба те-то і те-то, виконати треба таку-то практичну роботу. У необхідних випадках вчитель проводить заняття сам. Додаткові заняття і консультації проводяться тільки до занять, ніякі додаткові заняття після уроків ніколи не проводяться. Все відразу ж після уроків йдуть додому. Ніхто нікого не залишає на додаткові заняття. Хочеш -- приходь на заняття перед уроками. Але саме завдяки духу взаємної довіри, пронизливої всю роботу школи, завдяки тому, що учення побудоване на пошані до людини, кожен вимогливий перш за все до себе. Ніколи не буває випадку, щоб учень, якому необхідна допомога, не прийшов рано вранці на додаткове заняття або консультацію.

2. Вибраний колективом школяр веде облік суспільно корисної праці. Класи у нас по черзі працюють на шкільній учбовий-досвідченій ділянці або в колгоспі -- щодня працює один або два класи (залежно від потреби, але обов'язково круглий рік).

Учень -- організатор суспільно-корисної праці веде облік: відзначає, хто і як працює. Якщо хто-небудь з поважної причини не може сьогодні виконувати роботу, він просить організатора суспільно-корисної праці прикріпити його на завтра або післязавтра до іншого класу. У разі хвороби робота виконується після одужання. Немає і не може бути ніякої поважної причини, яка звільняла б кого-небудь від праці.