Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття елітарної освіти
• 1.1 Історія елітарної освіти
• 1.2 Елітарність
• 2. Елітарна освіта за кордоном
• 2.1 Елітарна освіта в Англії
• 2.2 Елітарна освіта в Польщі

2.3 Елітарна освіта у Франції

3. Елітарна освіта в Україні

• Висновки
• Список використаних джерел


Вступ

Освіта - духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За означенням ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. В освіті завжди є як формальний аспект, тобто духовна діяльність, або духовна здатність (яка розглядається поза залежністю від відповідного даному часу матеріалу), так і матеріальний, тобто зміст освіти [13, 241].

Удосконалення системи освіти, робота щодо її зближення з суспільними потребами завтрашнього дня здійснювалась завжди, здійснюється і тепер як в інших країнах світу, так і в Україні. Але в сучасних умовах кардинальне оновлення системи освіти стало головною умовою відбудови нації, здійснення національного відродження, державотворення і демократизації народу. Оновлення системи освіти - це головна умова створення національної еліти держави. Адже лише тоді, коли держава матиме свою еліту, тільки тоді вона процвітатиме, матиме спроможність забезпечити добробут свого народу, займе належне місце серед інших держав. Підтвердження цього - багатовікова історія. Згадаймо курдський народ, який досі не має власної державності. Незважаючи на численність, цей народ так і не зміг створити власну національну еліту. І це не останній, а найголовніший фактор неспроможності його створити державу. І, навпаки, єврейський народ, втративши свою державність багато століть тому, зміг за короткий в історичному вимірі термін завдяки насамперед, особистостям, завдяки своїй національній еліті відновити власну державу.

Наведено, що актуальність формування національної еліти, її роль у житті держави й суспільства не викликає сумнівів. Підготовка висококваліфікованих спеціалістів - досить тривалий процес, який багато в чому залежить від системи освіти, тому освіті доконче потрібно приділяти належне місце позаяк лише через освітні структури можна виховати національну еліту суспільства [4, 184].

Актуальність. Не дивлячись на те, що ця тема висвітлена у ряді досліджень, на нашу думку вона є недостатньо опрацьованою, що і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Метою наукової роботи є дослідити й охарактеризувати сутність системи елітарної освіти за кордоном.

Мета дослідження визначена наступними завданнями:

- виявити теоретичні підходи до вивчення проблеми елітарної освіти у вітчизняній і закордонній педагогіці;

- охарактеризувати етапи розвитку елітарної освіти;

- охарактеризувати систему елітарної освіти за кордоном та в Україні

Методологічною основою цієї роботи слугували дослідження Мясоутова, Судакової, Громова, Шаповалова, Фромента, Перегудова.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що елітарна освіта розглядається в різних аспектах вивчення та призначення.

Об'єктом дослідження є особливості становлення елітарної освіти, система елітарного навчання за кордоном.

Предмет дослідження - це особливості елітарної освіти.

Теоретичне значення даної наукової роботи полягає у вивченні малодослідженої системи освіти,, узагальненні попередніх знань про елітарну освіту.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, дефініційно-поняттєвий, аналіз результатів вітчизняних та зарубіжних досліджень щодо елітарної системи навчання.

Практичне значення полягає в тому, що зібраний і описаний матеріал може бути використаний у навчальному процесі при викладанні матеріалу про різновиди освіти: масову та елітарну, у спецкурсах та на спецсемінарах з даної теми, під час вивчення освіти в цілому, зокрема із практичного боку, корисною буде і при подальшому вивченні елітарної освіти.

Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.



1. Поняття елітарної освіти

Освітній процес займає найважливіше місце в рекрутуванні еліти. Підвищення якості еліти безпосередньо пов'язане з якістю освіти в тій або іншій країні і безпосередньо з освітою, що отримується елітою. Особливу роль освіта грає в постіндустріальному, інформаційному суспільстві, в якому величезного значення набувають інноваційні здібності еліти, уміння нестандартно мислити, здібності до оригінального рішення проблем, багато з яких принципово нові для людства. Вступаючи в XXI століття, ми повною мірою можемо усвідомити не лише важливість цієї проблеми, але і її масштабність, намітити підходи до її рішення, її практичної реалізації [10].

Термін "елітна освіта" використовується у літературі неоднозначно, іноді в різних сенсах. Передусім, елітним називають утворення високої якості (в англомовній літературі - high quality). Іноді під терміном "елітна освіта" мається на увазі освіта для еліти, для вихідців з вищих привілейованих класів суспільства. Для того щоб не змішувати ці значення, ми вводимо в цьому випадку термін "елітарна освіта". Таким чином, елітарна освіта - ця освіта для вузького кола, призначене для вихідців зі знатних ("еліта крові") і найбільш заможних сімей (еліта багатства). В цьому випадку неминуче виникає питання про міру відкритості системи освіти. Ясно, що елітарна освіта - це закрита система. А термін "елітна освіта" використовується по відношенню до такого типу високоякісної освіти, яка носить відкритий характер, тобто ним охоплені діти, що відрізняються високими інтелектуальними здібностями, вихідці з будь-яких соціальних шарів, класів, груп, де критерієм відбору є не знатність, багатство або зв'язки, але саме інтелектуальні і інші якості особи, її таланти.

Елітарне навчання розглядається нами, насамперед, як інститут підготовки еліти. Аналіз особливостей сучасної об'єктивності дійсності свідчить про високу суспільну потребу інституалізації елітарної освіти. При цьому процес інституалізації повинен протікати з опорою на досягнення світової науки й гуманістичні традиції вітчизняної культури. У зв'язку із цим в основу диференціації виховання еліти повинен бути покладений ідеал становлення "духовного аристократизму", який у вітчизняному гуманістичному мисленні початку XX в., на відміну від ідей пропаганди панування сильної особистості західною філософією (Ф. Ницше), вибудовувався на базі виявлення взаємозалежності переважаючих гідностей і високих показників можливості культурно-морального самовдосконалення людини. Елітологія виділила егалітарний, елітарний і міжпарадигмальний підходи характеристики еліти, створила умови філософського осмислення ролі зовнішніх і внутрішніх факторів у вихованні еліти. Ідеї пріоритету соціальних факторів у розвитку людини співвідносяться з теоріями егалітарної парадигми, природних - з елітарної, взаємодоповнюваності, а не ранжирування спадковості й виховання - з міжпарадигмальним ("ослаблений егалітаризм") підходом. Останній підхід дає альтернативу аналізу тенденцій розвитку елітарного навчання як соціального інституту, що доповнює масове, а також виключає необхідність ранжирування значення даних структур у функціонуванні соціуму. У зв'язку із цим у моделюванні "зразка" виховання елітарної особистості провідну функцію повинні виконувати ідеї її залучення до духовних цінностей народу й виховання високої екологічної відповідальності за свої творчі продукти, що служать гарантами становлення в обдарованого людини почуття причетності з навколишньою більшістю; а, що доповнює - ідеї дистанування можливостей розвитку задатків і здатностей "абсолютної" і "звичайної" індивідуальності. Помітимо також, що в процесі розвитку освітніх установ розрізняються, а потім (особливо в сучасних умовах) усе більш розходяться два типи елітні освіти - природничо-наукової і гуманітарної (Ч. Сноу писав із цього приводу про дивергенцію двох типів культур). Відповідно, можна розрізняти також соціально-політичну і загальнокультурну елітні освіти. Їх відмінність пов'язана передусім з тим, що перше орієнтоване на підготовку політико-адміністративної еліти, а друге - на підготовку культурної еліти, творців духовних цінностей. Як ми побачимо нижче, інститут освіти історично виник саме як елітна освіта для вихідців з елітних сімей (переважна більшість населення на початкових східцях розвитку суспільства обходилося без спеціальних освітніх інститутів, вірніше, освіта була іманентною функцією роду, племені, сім'ї). І лише пізніше в ході історичного розвитку інститути освіти стають ширшими, відкритішими, включаючи неелітні пласти суспільства. І, нарешті, інститутами масовими [6].

Елітарна освіта передбачає привілейований варіант утворення, в основі якого можуть лежати особлива станова чи значимість батьків учнів, їх приналежність до аристократичних або вищим фінансово-промисловим колам суспільства, а також до верствам суспільства, які користуються особливим громадським статусом (напр., відомі політики, успішні працівники засобів масової інформації). Це знаходить вираз і в їх прагненні дати своїм дітям можливість отримання закритого або напівзакритого освіти.

У цілому елітарне освіта відображає тенденцію, об'єктивно притаманну соціальним елітам "крові і гаманця", до закріплення свого привілейованого становища в соціумі засобами освіти, абсолютно недоступного або майже недоступного для вихідців з нижчих соціальних верств.

Засобами для забезпечення недоступності найчастіше виступають: адміністративно-правові, національні, релігійні, соціальні та культурологічно-ментальні перешкоди; висока плата за навчання, відсутність наступності в змісті освіти між школами для дітей із соціальних низів та елітних верств суспільства. При цьому елітарне освіта завжди прагнуло до набуття елітності, але при цьому не досягало даного духовно-інтелектуального рівня чинності деформуючого впливу державного тоталітаризму, стандартизуючого впливу чиновницько-бюрократичного апарату, домінування педагогів, що не володіють високою духовно-інтелектуальної культурою і не здатних зрозуміти місії елітного освіти у відтворенні духовно-інтелектуальних еліт. Розвиток сучасного елітного середньої освіти здійснюється за двома основними напрямками, які можуть бути позначені як "елітно-традиційне" і "елітно-інноваційний". До числа "елітно-традиційних" відносяться "паблік-скулз" у Великобританії і "прайвіт-скулз" у США. Визнання традиційності шкіл даного типу може бути пояснено жорстким дотриманням принципу соціальної елітарності, що йде в історію товариства з яскраво вираженими соціально-класовими ознаками його структурування. У якості "елітно-інноваційних" середніх загальноосвітніх навчальних закладів виступають ті елітні навчальні заклади, які прагнуть охопити своїм освітнім впливом усіх обдарованих дітей незалежно від їхнього соціального походження і зіграти роль своєрідного "соціального трампліна", для їх подальшого органічного входження в сучасну меритократії [8]. У ряді високорозвинених країн реально існуючі варіанти елітного загальної освіти в перспективі можуть утворити систему, що створює можливість цілеспрямовано й послідовно здійснювати відтворення інтелектуальної еліти соціуму з числа дітей і підлітків складових "національне надбання" кожної країни.

Найбільш гострою проблемою для елітного загальної освіти провідних країн світу залишається характер його взаємин з системою егалітарного освіти, так як будь-яка помилка в цьому напрямку здатна негативно позначитися на загальному рівні освіченості і культури населення країни, позбавити елітну освіту об'єктивно притаманною йому місії дидактичного та культурологічного лідера, привести до непереборної ізоляції духовно-інтелектуальної еліти від масової свідомості.

Характерно, що історичний досвід багатьох країн XVIII-XX століть показує, що якісний розрив рівня духовної культури та освіченості елітних і егалітарних верств здатний спричинити за собою уповільнення темпів розвитку країни і породити загрозу соціальних потрясінь [15].

1.1 Історія елітарної освіти

Історія елітарної освіти включає розвиток елітних освітніх систем і інститутів, а також элітпедагогіки. Вона особливо цікава з точки зору вбирання сучасними освітніми інститутами традицій, накопичених багатовіковим досвідом елітної освіти. Цікавий і повчальний також досвід відмови від цих традицій (наприклад, у Росії в післяреволюційний період). А в умовах зростаючого розподілу праці, коли людині знадобився значно більший об'єм інформації, стали створюватися спеціалізовані освітні інститути; в цей час виникає і професія педагога. Одночасно виявилося, що система розподілу праці вимагає різного рівня підготовки, відповідного кваліфікації того або іншого роду діяльності.

Історія элітологїї ще не стала тією пріоритетною темою у вітчизняній і зарубіжній суспільній науці, по якій пишуться глибокі аналітичні роботи. Спеціальних досліджень у цій області дійсно мало [12].

Як вже відзначалося, перші освітні інститути виникли як інститути елітні. Саме отримання освіти означало виділення індивіда, що придбав певні знання, з числа інших членів племені, підвищення над ними. Одна з перших цілісних систем елітної освіти була розроблена Конфуцієм. Строгий відбір, іспити на адміністративні посади Конфуцій рахував найважливішим засобом підвищення рівня державного управління. Це була перша освітня система, яка включала елементи того, що в майбутньому буде сформульовано як принцип рівних можливостей в області освіти. Цілісна система елітної освіти була розроблена Платоном. Як більшість видатних філософів античності, у тому числі його учень Арістотель, він вважав, що філософія, що розробляється ним, - не для натовпу, але для обраних, і тому не підлягає масовому тиражуванню, вона призначена для підготовки еліти - вартових, офіцерства і аристократії духу. елітарна освіта кордон навчання

Наприкінці 50- х - початку 60- х рр. XX в. тверда егалітарна політика в галузі освіти була значно ослаблена у зв'язку з ростом світового науково-технічного прогресу й досягненнями вітчизняної науки. Це послужило причиною для часткового повернення в педагогічну науку ідей природо- і культурообразного навчання. Однак теорії еліт і обдарованості, а також диференціювання елітарного навчання в самостійну взаємозалежну структуру навчання й виховання як і раніше розглядалися як явища буржуазної науки. При цьому в даний період були закладені умови для розвитку теоретичної бази елітарного навчання в руслі ряду психологічних (здатностей, креативності, мотивації) і педагогічних (диференційованого, індивідуалізованого розвиваючого, проблемного навчання) теорій. Крім того, в 60-80-ті рр. у цілому значно виросла престижність форм і установ елітарної освіти: шкіл з поглибленим вивчанням предметів, факультативів, вищого й післявузівського навчання. У зв'язку із цим у наукових публікаціях стали з'являтися роботи, що намагаються визначити специфіку й зміст діяльності шкіл з поглибленим вивчанням предметів, факультативів. Аспект цілісного розвитку системи освіти, націленої на виховання "інтелектуального потенціалу країни" (Н.Д. Никандров), фактично не досліджений. Тим часом на сучасному етапі в цілому ряді філософських, соціологічних, педагогічних, психологічних джерел обґрунтовується роль, що детермінує, обдарованої особистості (елітарної) і еліти в цілому у визначенні перспектив соціокультурного генезису. Отже, вивчення історії розвитку елітарного освіти дозволить додати формуванню даної системи гуманістичний, закономірний, логічний, цілісний і якісний характер.

Соціально - філософські дослідження 90- х рр., що повернули в науку проблеми соціальної диференціації, ранжирування, мобільності, сприяли створенню бази для становлення у вітчизняному науковому знанні теорії еліт і елітології як самостійної галузі, що вивчає еліту (Г.К. Ашин, П.Л. Карабущенко). Дані підходи актуалізували й проблему інституализації елітарної освіти. Особливо активно в період 90- х рр. ішло формування наукової школи розвитку, навчання й виховання обдарованих дітей (Д.Б. Богоявленская, А.М. Матюшкин, М.А. Холодна та ін.). При цьому на відміну від закордонної вітчизняна психолого-педагогічна наука споконвічно розглядала проблему обдарованості й елітарності в руслі ідей духовного вдосконалювання особистості.

На рубежі ХХ-ХХІ вв. предметом активного дослідження стали питання філософії освіти і її реформування як сфери, спрямованої на розвиток індивідуальних можливостей особистості. У зв'язку із цим велику увагу стало приділятися виявленню особливостей діяльності структур шкільного елітарного навчання (гімназії, ліцеї, диференціювання учнів у руслі профільного навчання - Е.С. Полат, В.В. Сериков,); університетського й післявузовскої освіти (Н.В. Бордовская, В.А. Сластьонін).

У вітчизняній науці в 90- ті рр. почалася розробка змісту поняття "елітарна освіта" (Г.К. Ашин, П.Л. Карабущенко, та ін.) і пропаганда ідеї його характеристики як процесу руху здібностей особистості в освітньому просторі, орієнтованому на народження самостійності й розвитку креативності (у середній ланці утвору), становлення високого рівня професіоналізму (у вузівському), персоналізацію як прояв індивідуальності. Таким чином, проблема елітарної освіти як сфери виховання соціально-культурної домінанти суспільства поступово ставала самостійним предметом цілого ряду наукових праць: розвиток дитячої обдарованості в системі елітарної школи й додаткового навчання - Г.Т. Шпарева та ін.; формування інтелектуальної еліти в системі вищої школи й безперервного навчання; виховання інтелектуальної еліти в науково-освітній школі - Г.Л. Ільїн та ін.

Сучасна теорія й практика освіти вимагають більш глибокого проникнення в механізми досліджуваного феномена. Виникає нагальна потреба аналізу й узагальнення всього накопиченого в історії педагогіки матеріалу. До теперішнього часу в теорії й практиці навчання визначився цілий ряд протиріч, що вимагають свого дозволу:

- між напрямним значенням еліти в соціокультурному функціонуванні й недостатнім рівнем вивченості процесів її селекції й виховання в системі освіти;

- між пріоритетом, що встановився, впливу масової культури на розвиток особистості й соціальною необхідністю виховання обдарованого суб'єкта на основі нормативних "зразків" елітарної особистості;

- між процесом, що підсилився, реструктуризації й формування соціально-професійних груп сучасної Росії, що виявили специфічні частини - еліту й основну масу населення, і низьким рівнем педагогічної усвідомленості специфіки систем їх утвору;

- між перспективами, що набирають силу, технократизации соціокультурного простору, у тому числі й елітарного утвору, що й визначає значенням духовних цінностей у культурно-цивілізаційному прогресі;

- між визнанням суспільною думкою високорозвинених західних країн провідної ролі еліти в соціальному розвитку й несформованістю позитивного розуміння функцій еліти в російській дійсності;

- між прискореним процесом формування й усвідомлення своїх інтересів політико-адміністративною, регіональною й економічною елітою й низьким рівнем реструктуризації, самовизначення й впливу на ціннісні орієнтації суспільства культурної еліти;

- між протиставленням інститутів елітарного й масового утвору (елітарної й егалітарної парадигм розвитку освіти) і необхідністю оформлення межпарадигмального (І.А. Колесникова) підходу, що розглядає дані феномени як взаємодоповнюючі структури;

- між сферою, що збільшується, досліджень питань розвитку й виховання обдарованості, специфіки діяльності вищої й науково-педагогічної школи й недостатньою вивченістю проблеми формування цілісного й безперервного освітнього простору виховання "інтелектуального потенціалу" країни, що сприяє його продуктивної соціалізації;

- між наявністю досить високого і якісного досвіду теоретичної й практичної діяльності вітчизняного елітарного навчання й відсутністю цілісного педагогічного осмислення проблеми становлення елітарної освіти в країні;

- виявлення ролі навчання у формуванні еліти;

- визначення особливостей виховання елітарної особистості в процесі навчання й особливостей динаміки елітарної освіти в різні історичні періоди [11].

Узагальнюючи досвід розвитку світового інституту освіти, видатний іспанський філософ і культуролог X. Ортега-і-Гассет писав в книзі "Місія університету" про те, що саме університети є центрами виховання інтелектуальної еліти. Саме у них закладена ідея елітаризації суб'єкта освіти. Місію університету Ортега бачив у вихованні "аристократії талантів".

Ідея університету народилася передусім як ідея елітного учбового закладу. Гарвард, Прінстон, Йель, Оксфорд, Кембрідж, Сорбонна,, Московський, Токійський і інші провідні університети світу грають фундаментальну роль у формуванні еліт постіндустріального суспільства, що ведуть університети, є елітними учбовими закладами; їх випускники мають високі шанси досягти елітних позицій. Ще більшою мірою це відноситься до англійських університетів: Оксфорду і Кембріджу. Англійський соціолог X. Томас підкреслював, що майже усі члени Верховного суду Великобританії, єпископи, консервативні члени парламенту і лейбористські парламентарії - вихідці з елітних приватних шкіл і елітних університетів. При цьому шанси на здобуття елітної освіти зменшуються у міру руху вниз по соціальним сходам. Причому селекція еліт в країнах Заходу зовсім не обов'язково пов'язана з приватними елітними університетами.

У наші дні найбільшою необхідністю є взаємопроникнення знань про людину й природу, професійної підготовки, з одного боку, і глибокого розуміння соціальних підстав і соціальних наслідків промисловості й виробничих спеціальностей у сучасному суспільстві - з іншої. [5].

1.2 Елітарність

Елітна освіта являє собою складне, багатоаспектне явище, що поєднує різні підходи до проблеми виховання еліти. Основними підходами в розв'язку даної проблеми є структурно-функціональний і ціннісний. Перший припускає, що елітне навчання виступає в першу чергу механізмом рекрутування еліти, а до еліти належать ті, хто управляє суспільством, незалежно від шляхів одержання цих функцій. Другий підхід визнає цінність освіти як такої. Ціннісний підхід виходить із припущення про те, що критерієм приналежності індивіда до еліти виступають його інтелектуальні й моральні якості.

До основних поняттям елітології навчання ставляться: "еліта", "елітне навчання", "елітна школа". Елітна школа розглядається з погляду ціннісного підходу й визначається як відкритий навчальний заклад, який споконвічно орієнтований на надання рівних можливостей в одержанні якісної освіти найбільш здатним представникам усіх шарів суспільства [28].

Елітарність - це висока мотивованість на найвищий результат. "Благородних" розпізнають за тими вимогами, які вони ставлять до самих себе, за обов'язками, а не за якимись особливими правами чи привілеями [2].

Найчастіше висуваються такі вимоги до елітарної школи:

1. Відкритість для всіх, у кого є відповідні здібності, недопущення дискримінації ні за територіальним, ні за майновим, ні за номенклатурним, ні за будь-якими іншими, окрім інтелектуального змагання, принципами відбору.

2. Орієнтація учнів на перспективи розвитку країни як невід'ємної частки інтегрованого світу. Звідси особливий акцент як на плеканні рідної мови, пробудженні патріотизму, так і на поєднанні національного та глобального компонентів освіти з тим, щоб випускники цих шкіл були водночас українцями і громадянами світу. Тільки елітарні навчальні заклади спроможні створити вирішальні передумови для українізації всієї мовно-культурної сфери України. Адже, як стверджує відомий англійський соціолінгвіст Роджер Белл, мовну політику країни розробляє і впроваджує в життя саме еліта. У його книзі "Соціолінгвістика: мета, методи і проблеми" знаходимо такі рядки: Досі ми не звертали уваги на питання, хто ж має вирішальний голос у справі мовного планування в країнах, що розвиваються (а циніки стверджують, що в інших так само). Відповідь може бути тільки одна: еліта.

3. Гуманітарна спрямованість усього освітнього процесу, яка повинна забезпечуватися за будь-якої спеціалізації цих шкіл.

4. Якісно вищий рівень освіти, ніж може запропонувати масова школа, спрямований на сприяння появи культури дій, яку можуть опанувати не всі.

Практична освіта, яку пропонує масова школа, має бути доступною всім, інтелектуально-творча діяльність, на яку орієнтується елітарна освіта, на жаль, може бути доступною лише небагатьом.

Це штучний товар, розрахований тільки на дітей з потенційно високим рівнем розвитку інтелектуальних здібностей (IQ), емоційного інтелекту (ЕQ) та з потужною мотивацією до навчання.

Оскільки елітарна освіта це освіта для тих, хто хоче бути лідером, навчальні плани та програми мають бути досить складними, зорієнтованими на самостійну роботу учнів.

5. Елітарна школа має на все життя залишати в учнів відчуття обраності, причетності до чогось вищого.

6. Оскільки є потреба у формуванні різних еліт, однією з характерних рис елітарної освіти є її різноманітність. Розвиток елітарної освіти має сенс тільки тоді, коли в усіх сферах економічного, соціального й політичного життя суспільства виникла потреба в професіоналах нового покоління. Потяг до елітарної освіти в період ліквідації партійно-номенклатурного поділу суспільства породжений об'єктивно існуючою потребою нашого народу впорядкувати свою соціальну структуру, вибудуватись у нові різноманітні соціальні піраміди, кожна з яких увінчається своєю елітою. Таким чином, потреба в елітарній освіті продиктована необхідністю вирости в цивілізоване громадянське суспільство. В елітарній освіті суспільство вбачає первинний механізм створення центрів кристалізації елітарних груп, які почнуть формувати структури громадянського суспільства.

7. Головне завдання елітарного навчального закладу - домогтися високого рівня самомотивації до навчання своїх учнів. На відміну від масової школи, у якій високо вмотивована на навчання лише невелика частина дітей, в елітарній школі такими мають бути всі учні.

Виходячи із цих завдань елітарної освіти, висуваються й особливі вимоги до роботи вчителя, який має не тільки добре викладати свій предмет, а й зуміти втягнути учнів у стихію інтелектуального пошуку, уміти не стільки підтримувати формальну дисципліну на уроці, скільки вести творчий діалог.

Тож головними завданнями вчителя елітарної школи є:

- навчитися підтримувати високий статус учителя й учня, не придушуючи амбіцій учнів;

- уміти триматися з учнем як з рівним, сприймати його як самодостатню особистість;

- демонструвати особливий інтерес до думки учня як представника наступного покоління;

- допомогти учневі утвердити себе і підтримати своє я;

- бути переконаним у тому, що саме в його гімназії, колегіумі чи ліцеї навчаються обдаровані, яскраві особистості, лідери свого покоління.

Тому для створення сприятливого іміджу елітарним школам необхідно здолати цей стереотип, утвердивши в громадській думці адекватне реаліям уявлення, про які саме школи йдеться.

Престижні лобкомівські школи (як правило, з поглибленим вивченням іноземних мов) існували двадцять і тридцять років тому в кожному значному за розмірами місті. Тоді до цих шкіл приймали за прізвищами, тепер, після того як до номенклатури приєдналися нові українці, до престижних шкіл приймають за прізвищами і гаманцями батьків.

І тільки тоді, коли з'являться навчальні заклади, до яких прийматимуть виключно за розумом (саме це головний критерій), ми зможемо говорити про елітарну школу як про реальність.

Люди, які розуміють, що таке хороша освіта, прагнуть віддавати своїх дітей не в престижні супермодернові, суперкомфортні, насичені найновішою технікою і розраховані насамперед на зовнішній ефект школи, а навчальні заклади, які мають навіть деяку старомодність. Але ця старомодність має не тільки вагомі плюси, а й певні мінуси [16].

Якщо в елітарних навчальних закладах є система конкурсного відбору, жорсткі вимоги до навчання і можливість відрахування улюбленого чада у зв'язку з неуспішністю, то ці заклади самі собі створюють проблеми і часто в конкурентній боротьбі за багатих і впливових батьків та розумних учнів програють престижній школі, яка може запросто виписати за рік два десятки золотих медалей, нічим особливо не переобтяживши їхніх майбутніх володарів, але віддячивши таким чином батькам за заслуги перед школою.

Парадоксальна ситуація: якщо елітарний навчальний заклад прагне залишитися таким, приймаючи учнів тільки за розумом, він у нинішній ситуації виживання ставить себе в умови, які не дають можливості вижити. Якщо ж, прагнучи вижити, він відступатиме від головного критерію відбору, він просто перестане бути елітарним навчальним закладом [3].



2. Елітарна освіта за кордоном

Поява освітніх реформаторських течій наприкінці 19 - на початку 2- ст. в Європі зумовила прагнення педагогів побудувати нову школу на теоретичних засадах педагогів - класиків, яка б виховувала ініціативних, всебічно розвинутих людей, здатних у майбутньому стати підприємцями, активними діячами в різних галузях державного і громадського життя. Реформаторські течії визначалися негативним ставленням до традиційної теорії та практики навчання та виховання, глибокою повагою та інтересом до особистості дитини, новими шляхами розв'язання педагогічних проблем, серед яких - пошук шляхів становлення особистості протягом періоду дитинства, розвиток творчих сил дитини, її особисте самоусвідомлення, здатність до соціальної адаптації та ін.. Головною метою реформаторів стали модернізація та модифікація традиційної школи, для реалізації вони виробили певні концептуальні положення (ідея організації діяльності з метою забезпечення саморозвитку особистості). Характерною ознакою нових освітніх течій було поєднання теоретичних інноваційних пропозицій з практичною інноваційною діяльністю, яка відбувалась в навчально - виховних закладах [9].

2.1 Елітарна освіта в Англії

Освіта в Англії вже давно є однією з найпрестижніших. Все більше студентів з різних країн світу приїжджають до Великобританії. Їх цілі різні - здобути середню або вищу освіту в Англії, вивчити англійську мову, провести канікули у Великобританії з користю, врешті-решт - просто подивитися країну, краще зрозуміти історію Англії і Ірландії. Окремо варто відзначити бізнес-освіту - МВА-школи Англії цілком заслужено вважаються кращими в світі. Випускникам МВА-школи Великобританії відкриваються двері в найбільші транснаціональні компанії, і зовсім не на рядові посади. Навчання в Англії і Ірландії привабливе не тільки для дорослих. Середню освіту діти здобувають в 15-16 років. Єдине правило - для іноземців навчання в Англії можливе тільки в приватних школах-пансіонатах. Англія також славиться якістю середньої і вищої освіти. Особливо добре у Великобританії представлена система елітарної освіти. Високопоставлені родини з різних країн світу намагаються долучити своїх дітей у престижні британські школи або університети, тому що навчання в них гарантує не тільки одержання глибоких знань, але придбання світських манер, британського стилю поведінки й широкі зв'язки у світі бізнесу й політики. Незалежно від віку, національності й віросповідання вчитися в навчальних закладах Великобританії може кожний, хто успішно пройде вступні екзамени (необхідно скласти міжнародний екзамен з англійської, мати документи зі школи, іноді пройти тест навчального закладу) [20].

Одним з головних переваг британської системи освіти є строгий контроль якості освіти з боку держави, причому, як державних, так і часток навчальних закладів. Це одна з деяких країн Європи, де основна структура навчання, умови проведення іспитів і рівень підготовки учнів, певний державним стандартом, однакові для всіх освітніх закладів. [22].

Таким чином, ми можемо зазначити, що система освіти Англії, хоча й змінювалась та вдосконалювалась, проте залишилась вірною певним традиція і переконанням. І надалі на перше місце ставиться особистість, а провідною метою освіти залишається її розвиток. Така тенденція в першу чергу прослідковується в наявності різноманітних музикальних, балетних, художніх студій, які покликані формувати творчу, ініціативну та разумну людину. Людину ХХІ століття. [1].

Кембридж. Другий за старістю університет після Оксфорда в англомовному світі, заснований в 1209 році групою студентів і викладачів, які бігли з Оксфорда після конфлікту з місцевим населенням. Разом Оксфорд і Кембридж утворюють т. зв. Оксбридж - союз двох найпрестижніших старих університетів Англії.

Університет Кембриджу складається із центрального департаменту й 31 коледжу - 28 спільного навчання й 3 жіночих; у Кембриджі більш 100 відділень, факультетів і шкіл, які координує Генеральне Управління. Адміністративним органом Кембриджу є Рада.

Сьогодні тут навчається 18 тисяч студентів, 17 % з яких - іноземці. Для того, щоб мати можливість вчитися в Кембриджі, потрібно пройти співбесіду в прийомної комісії й надати сертифікат про знання англійської мови (GCSE-C; ІELTS 6-7; TOEFL 600/250). Вартість навчання варіюється від 9 тис. фунтів за теоретичний курс, і до 22 тисяч - за курс із клінічною практикою. Додатково студенти вносять плату на фінансову підтримку коледжу - від 3 до 4 тисяч фунтів, точна сума залежить від конкретного коледжу. Витрати на проживання складуть не більш 7 тисяч. Є можливість одержати грант від університету, але кількість їх обмежене.

Наукові та гуманітарні спеціальності різноманітні: хімічної інженерії; комп'ютерних наук; ветеринарної медицини; археології й антропології; архітектури; античної класики; економіки; сучасних і середньовічних мов; музики; східної культури; філософії; соціальних і політичних наук; української мови.

Випускники Кембриджу одержали 82 Нобелівських премії з 1904 року - 29 по фізиці, 23 по медицині, 19 - по хімії, 7 - по економіці, по 2 - у категорії література й за мир.

Члени приймальних комісій двох найвідоміших англійських університетів - Оксфорда й Кембриджу - відрізняються гарним почуттям гумору. При прийманні в університет вони враховують не тільки рівень знань абітурієнта, але і його кмітливість, реакцію на нестандартні питання. Наприклад, одному майбутньому студентові медичного факультету запропонували логічно довести, що в цей момент члени приймальний комісії спостерігають за тим, як він танцює. Такі питання носять мета виявити здатність абітурієнта образно мислити й логічно аргументувати свої відповіді [21].

Кембриджський ступінь є прекрасною підмогою для наступного працевлаштування у найпрестижних галузях науки й бізнесу. У цьому випускникам університету допомагає спеціальний сервісний Центр кар'єри (The Careers Servіce), у якому вивішуються оголошення про вакансії, інтернатури й можливому працевлаштуванні. У Центрі можна знайти спеціальні публікації й допомоги зі складання резюме, заповненню анкет, пошуку роботи і т.д. Центром також проводяться спеціальні курси й заняття, що допомагають студентам у продовженні кар'єри. Кембриджський ступінь відкриває двері й для працевлаштування по поверненню на батьківщину. Оскільки навчальні семестри короткі, а навчання в Університеті дуже інтенсивна, Cambrіdge Unіversіty настійно не рекомендує сполучати навчання з роботою. [19].

Ітонський коледж. Ітон - повноцінна та поважна школа-пансіон для хлопчиків. Через довгий і важкий процес іноземцю поступити в Ітон доволі важко. Крім практично вільного володіння англійською, необхідно ще мати навики здачі екзаменів і написання тестів, знання англійської літератури, вміння "мислити" і "діяти" так, як це прийнято в англійських приватних школах.

Соціальна ізольованість зробила колледжерів людьми нової раси й національності. Вони теж англійці, але інші. Вони тримаються cнобами й виглядають інакше. Яка б не була погода - сонячна або похмура, ітонець неодмінно йде в чорному сюртуку або фрачній парі - сірих штанях у тонку білу смужку, темних туфлях і білій сорочці з накладним "ітонським" комірцем. Іноді для важності він опирається на тростину, як справжній денді.

Але навіть якщо колледжера нарядити в мішок з-під картоплі, він не перестане бути аристократом із блакитний ітонською кров'ю. Справа в особливій англійській вимові, яка видає колледжера. ЇЇ ставлять ітонцям у стінах інтернату. Крім вимови, в ітонцев ще й свій власний сленг. Багато термінів, використовувані отут, збереглися ще із часів підстави школи й незрозумілі за її межами. Наприклад, "урок"- lesson в Ітоні називають "dіvіsіon".

Випускникам Ітона на 99 % забезпечена блискуча кар'єра. Диплом, як ключ, відкриває їм двері до вищих ешелонів влади. Саме тому число бажаючих потрапити в коледж величезне. Віддають в Ітон хлопчиків із тринадцяти років. Плата за навчання - близько двадцяти тисяч фунтів стерлінгів у рік - на навчання, проживання й повний пансіон [16].

2.2 Елітарна освіта в Польщі

Польща славиться якістю навчання у своїх вузах, а після приєднання до Європейського союзу (в 2004 році) вища освіта в Польщі стало по-справжньому європейським.

Система вищої освіти в Польщі представлена державними та недержавними вузами. Недержавні навчальні заклади існують із 1989 року. Державні й недержавні вузи мають однакові стандарти організації навчального процесу й викладання. Форма власності навчального закладу не впливає на якість і престижність диплома. Навчальні заклади по своїй спеціалізації діляться на технічні, ділові, суспільно-економічні, медичні, спортивні й інші. [22].

Статус вищих навчальних закладів мають технікуми, коледжі, інститути, академії, університети. Дипломи польських навчальних закладів зізнаються й дають можливість працювати за спеціальністю в Європейському Союзі, США, Україні й у більшості країн миру. Дипломи не вимагають спеціального визнання й нострифікації.

Ягеллонський університет. Ягеллонський університет - найстаріший університет в Польщі, другий найстаріший університет в Центральній Європі і один з найстаріших університетів у світі, що не переривав своєї діяльності, не дивлячись на всі політичні катастрофи, які довелося пережити країні. Він займає важливе місце на академічній карті світу. Діяльність університету почалася в 1367 році. Спочатку навчання велося на трьох факультетах: медицина, право і вільні мистецтва, які існують і до цього дня. Студенти, що вступили до Ягеллонського університету можуть цим пишатися і бути впевненими в своїй майбутній кар'єрі. Сьогодні Ягеллонський університет - це вищий учбовий заклад, де використовуються сучасні методи викладання і досягнення в області технологій в сукупності з давніми традиціями. Університет налічує майже 50 000 студентів, 3657 академічних викладачів і близько 500 професорів і протягом декількох останніх років займає провідні позиції в різних рейтингах кращих університетів Польщі. Дипломи, отримані випускниками визнані у всьому світі. Диплом цього університету підвищує шанси знайти гарну роботу як в Польщі, так і за її кордонами [32].

Структура Ягеллонського університету є унікальною в Польщі.

Бібліотека Ягеллонського університету є однією з найбільших в Польщі, з майже 6,5 млн. томів книг. Тут також зберігається велика колекція середньовічних рукописів. Ягеллонський університет навчає на трьох рівнях: Бакалавр, Магістр і Докторант, згідно з принципами Болонського процесу. Є більше ста спеціальностей доступних польською мовою, а також більше десятка англійською мовою. Європейська система оцінки реалізована на всіх курсах і спеціальностях, що реалізує безперебійний зв'язок навчання в університеті з дослідженнями в інших європейських країнах. Розвиток співробітництва з рядом університетів по всьому світу дозволяє збільшувати мобільність студентів [25]. Щоб вступити до Ягеллонського університету, незалежно від факультету, кожен повинен зареєструватися в системі електронної реєстрації кандидатів (ERK), відправити ксерокопії необхідних документів і сплатити реєстраційний внесок. Наступний крок - вступний іспит, співбесіда або конкурс атестатів. Тут декілька варіантів, все залежить від громадянства і мови навчання [4].

2.3 Елітарна освіта у Франції

Французи, як і жителі будь - якої іншої країни, мають багато претензій до своєї системи освіти. Вона видається їм занадто важкою, що не дає рівних шансів усім дітям. Елітарна освіта у Франції зберіглася настільки довго й на настільки високому рівні. Правда, зараз робиться все можливе, щоб цю систему зруйнувати, але вона досить консервативна й занадто вкорінена в найрізноманітніших структурах.

Французька система освіти - річ настільки складна й не схожа на інші. Нинішня система освіти сформувалася на початку століття. Система сучасної освіти Франції вважається однією з найбільш привабливих для багатьох країн у силу своєї ефективності, що доведена багатьма роками її існування. Ця система багатоступенева та складна.

На відміну від українських студентів, які можуть одержати вищу освіту виключно в університетах, у студентів-французів є вибір між "університетами" і "вищими школами". Останні - це відмітна риса французької освіти, що підкреслює її самобутність і несхожість на фоні інших країн. Вищі школи (Grandes Ecoles) - у порівнянні з університетами - досить молоді. Вони створювалися як світські навчальні заклади та орієнтуються на прикладні знання. Вищі школи бувають і державні, і приватні. Освіта у "вищих школах" вважається більш престижною і елітною серед французів. Аби бути зарахованим, учень повинен мати відмінний атестат про середню освіту і здати кілька складних іспитів. Конкурси в "вищих школах", як правило, досить великі - по 7-10 (а то й більше) бажаючих на одне місце, відповідно - селекція претендентів дуже сувора. Навчання триває три роки. Характерною рисою "вищих шкіл" Франції є те, що в них готують висококласних фахівців більш вузького профілю, ніж, наприклад, в університетах. Більше того, найчастіше "вищі школи" тісно співпрацюють з потенційними (а після випуску - реальними) роботодавцями випускників - підприємствами, фірмами й організаціями. Тому основний наголос у навчанні ставиться на практичну підготовку "школярів", а викладачі всі як один - "граючі тренери". Велика кількість бізнес-партнерів дозволяє учням "вищих шкіл" іти до них працювати. І за рахунок цієї роботи покривати видатки на дорогі освітні послуги. Так само тут існує система навчання без відриву від виробництва - два тижні "учень" навчається в школі, потім два тижні проводить безпосередньо на виробництві. [18].

Вищі школи - специфічно французькі заклади вищої освіти, що були засновані паралельно з університетською системою освіти на початку XIX століття, забезпечуючи професійну освіту найвищого рівня. Вони є надзвичайно вимогливими до рівня знань студентів. Вищі школи видають державні магістерські дипломи. Вони також забезпечують освітні курси рівня бакалавра (3-4 роки вищої освіти), магістра наук - MSc (4-5 років вищої освіти), MBA (магістр бізнес-адміністрування), спеціалізовані магістерські програми - Ms (6-ий рік вищої освіти). Існують такі типи Вищих шкіл:

Вищі інженерні школи. Школи забезпечують навчання у всіх галузях інженерних наук. Вони відповідають єдиним критеріям якості та видають дипломи інженерів, які відповідають рівню магістра. Диплом інженера - це державний диплом, який дає змогу продовжити навчання на рівні аспірантури.

Бізнес школи. За всесвітньовизнаним рейтингом Financial Times (2010 р.) 5 французьких вищих бізнес-шкіл входять до десятки найкращих з магістерських програм, а 3 - до сотні найкращих програм MBA, відповідно до The Economist 2008.

Вищі нормальні школи (Ecoles Normales Supйrieures). У Франції існує 3 вищі нормальні школи:

· Вища нормальна школа Парижу (E.N.S.).

· Кашанська вища нормальна школа (E.N.S. Cachan).

· Вища нормальна школа Ліону (E.N.S. Lyon).

Вищі нормальні школи - це державні навчальні заклади, які випускають висококваліфікованих викладачів та дослідників з гуманітарних і наукових дисциплін, керівників державних установ. Навчання триває 4 роки.

Спеціалізовані школи та інститути представлені понад 3000 державними та приватними закладами вищої освіти. Тривалість навчання складає від 2 до 8 років.

По закінченню цих вищих навчальних закладів студенти отримують дипломи державного зразка або дипломи чи сертифікати (не державного зразка) навчального закладу.

Ветеринарні школи. Французькі ветеринарні школи входять до системи Вищих шкіл та підпорядковані Міністерству сільського господарства, що відрізняє їх від більшості інших ветеринарних ВНЗ світу.

Французька система Вищих шкіл на відміну від університетської системи, це - об'єднання закладів вищої освіти, які підпорядковуються так званим "технічним" міністерствам. У галузі вищої аграрної освіти, до якої відносяться і чотири ветеринарні школи, формують таких спеціалістів: інженерів аграрного сектору, викладачів аграрних технологій, пейзажистів та ветеринарів.

Професійна спеціалізована освіта дає можливість ветеринарам збагачувати свої фахові знання, щоб володіти всіма різноманітними підгалузями їх професії від охорони здоров'я тварин через експерименти у тваринництві, захист тварин та навколишнього середовища до ветеринарної санітарії, а також - не ветеринарам вивчити різні конкретні аспекти для їх застосування у суміжних професіях пов'язаних з тваринництвом та харчовою промисловістю.

Школи мистецтв. Вищі школи мистецтв є державними закладами з високою якістю викладання, які видають державні дипломи після завершення 3 або 5 років навчання. Після першого загального циклу мистецьких дисциплін, вони пропонують спеціалізації за трьома напрямками: мистецтво, дизайн або "візуальні комунікації". Прийом студентів до шкіл мистецтв відбувається на конкурсній основі.

Архітектурні школи входять до загальноєвропейського освітнього простору з трирівневою освітньою системою бакалавр/магістр/кандидат наук (LMD). Працюють за трьома циклами. Останній надає можливість засвоєння різних спеціалізованих магістерських програм; або навчання в аспірантурі у різних дослідницьких лабораторіях, які організують навчальний процес разом з університетами [5].

Цікавою особливістю Франції є поширеність "вільних слухачів" - дорослих осіб, які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми університетів, але без права складати іспити й отримувати диплом про вищу освіту [7].



3. Елітарна освіта в Україні

Елітарна освіта - освіта для обраних. Слова елітний, елітарний з'явилися в українській мові порівняно пізно - в 70- ті роки минулого сторіччя. У цей період з'явилося й іменник елітарність у значенні "приналежність до еліти, вибраність". У структуру вищої освіти входять освітні (неповне вища освіта, вища освіта, повне вища освіта) і освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший фахівець, бакалавр, фахівець, магістр).

Кимєво-Могилямнська академмія - стародавній навчальний заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1659 до 1817 року. Спадкоємець стародавньої Київської Академії, заснованої князем Ярославом Мудрим. Києво-Могилянській академії належить провідна роль у становленні духовної культури та української державності ХVII-ХVII ст. Діяльність КМА - окремий етап в історії України, пов'язаний із формуванням еліти українського суспільства, яка, у свою чергу, визначала не лише розвиток світоглядних засад, а й шляхи економічного та суспільно-політичного розвитку України впродовж двох століть.

Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на спадкоємність від Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет "Києво-Могилянська академія", а також Київські духовні академія і семінарія та Київська православна богословська академія [15].

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року. Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років.

Факультети:

· Факультет гуманітарних наук. Факультет допоможе здобути не тільки ґрунтовні фахові знання, але й отримати різнобічну гуманітарну освіту. Студенти можуть дістати добру мовну підготовку (українська, англійська, ще одна сучасна та одна з давніх мов - за власним вибором), розвинути культуру мислення, засвоїти основи літературної творчості та літературного редагування. Процес навчання має риси вільної творчої освіти (Liberal arts еducation) і дозволяє студентам вибудувати власну програму навчання в межах факультетських програм, враховуючи державні та університетські вимоги. До викладання на факультеті залучено фахівців з українських, європейських та американських університетів. Кафедри факультету плідно співпрацюють з Люблінським університетом ім. Марії Кюрі-Склодовської, Дрезденським, Берлінським, Центральноєвропейським, Санкт-Петербурзьким, Познанським, Яґеллонським та Варшавським університетами.

· Факультет економічних наук. До складу факультету входять три кафедри, на яких працюють визнані в Україні кваліфіковані викладачі (30 % докторів і 60 % кандидатів наук). Більшість із них пройшли стажування у провідних університетах США, Канади, Франції, Німеччини, Нідерландів, Іспанії. Вони адаптують сучасні західні стандарти викладання економічних дисциплін до українських реалій, пропонують авторські курси.

· Факультет інформатики. Основні завдання факультету - забезпечення базової вищої освіти з фундаментальних напрямів сучасної кібернетики, інформатики та прикладної математики; підготовка фахівців широкого профілю, здатних розробляти та впроваджувати складні комп'ютерні системи, застосовувати методи системного аналізу та математичного моделювання під час розв'язання практичних задач в економіці, управлінні тощо, а також у теоретичних та прикладних науково-технічних дослідженнях. Також кафедри забезпечують наукову освіту аспірантів та докторантів. Досягнення факультету в створенні мультимедійних засобів передачі інформації продемонстровано на Всесвітній комп'ютерній виставці CEBIT у 2004-2006 роках. Із вересня 2005 року почалося виконання нового спільного проекту "Interregional IT-Training Courses for Kyiv-Mohyla Collegia Network" (InterCollegia). За останні роки виграно ще два гранти, які спрямовано на вирішення проблем, пов'язаних із організацією групової розробки складних програмних систем та пізнанням світу людьми з вадами зору за допомогою комп'ютера. Створено центр підтримки електронного навчання.