Освіта в сучасній початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Мета дослідження - розкрити сутність та розвиток змісту освіти сучасної початкової школи.

Завдання дослідження:

Ретроспективний аналіз розвитку змісту освіти в Україні.

Розвиток змісту початкової освіти в умовах державно суверенітету України: методологічний, законодавчий, дидактичний аспект.

Поняття про Державний стандарт загальної початкової освіти.

Особливості базового навчального плану початкової освіти.

Сучасні навчальні плани, програми та підручники для початкової школи.

Об'єкт дослідження - зміст освіти і навчання.

Предмет дослідження - зміст освіти в Україні.

1. Теоретико-методологічні основи розвитку змісту освіти в Україні

1.1 Ретроспективний аналіз розвитку змісту освіти в Україні

У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи. Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. Знаннєво орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних факторів, забезпеченню її життєдіяльності.

Однак, у теорії і практиці навчання і виховання знання стали абсолютною цінністю і заступили собою саму людину. Це призвело до ідеологізації наукового ядра знань, їх академізму, ігнорування освітніх, духовних, культурних, життєвих потреб людини, її природної активності, через яку особистість зберігає і розвиває тенденцію до самовираження, самоствердження, формування власної позиції, неповторної індивідуальності. Саме ця тенденція забезпечує розвиток не тільки особистості, а й суспільства.

Протягом останнього десятиліття все більше утверджується особистісно-орієнтований підхід до виявлення суті змісту освіти, який визначає абсолютною цінністю змісту освіти не відчужені від людини знання, а саму людину.

Зміст освіти -- система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці [15. с.228].

На кожному етапі суспільно-економічного розвитку до змісту освіти висуваються вимоги, зумовлені життєвими потребами. Виходячи з особливостей соціального й економічного розвитку українського суспільства з погляду перспектив його становлення, можна визначити такі вимоги до змісту освіти:

* розробка державних стандартів і відповідне формування системи й обсягу знань, умінь, навичок творчої діяльності;

* добір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах диференціації та інтеграції, забезпечення альтернативних можливостей для отримання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей;

* вивчення рідної мови в усіх навчально-виховних закладах, утвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи;

* орієнтація на інтегровані курси;

* оптимальне поєднання гуманітарної та природно-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів.

Визначальними чинниками, якими керуються при визначенні змісту освіти для загальноосвітньої школи, є:

* рівень досягнень науки й техніки в різних галузях;

* завдання виховання всебічно розвиненої особистості;

* фізичні й соціально-психологічні можливості учнів певного віку;

* відповідність обсягу змісту відведеному часу на вивчення конкретної дисципліни;

* наявність навчально-матеріальної бази;

* відповідність міжнародним стандартам і національним особливостям [13. с.121 ].

Ретроспективний аналіз показує, що на всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII -- в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тренували розум учнів. Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях.

Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр [8].

Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті [8].

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.

Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку [24]. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства, забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі [29].

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Передбачено такі основні шляхи реформування загальної середньої освіти: визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності. Загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання контингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань -- визначення національного компоненту навчання й виховання. Розширюється мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вивчення рідної мови, літератури, культури.

1.2 Розвиток змісту початкової освіти в умовах державного суверенітету України: методологічний, законодавчий, дидактичний аспект

початковий освіта школа підручник

З набуттям Українською державою суверенітету у розвитку педагогічної науки і школи відбулися докорінні зміни, пов'язані з будівництвом національної освіти. Процес наукового забезпечення ускладнювали затяжна економічна криза 90-х років, відсутність нових законів з освіти, недостатність дидактичних напрацювань з теорії змісту в українській науці, швидкі темпи розв'язання принципово нових завдань. У цих складних умовах розвитку країни шкільна система і дидактична наука досягли важливих позитивних результатів [13]:

* визначено нову методологію розвитку школи на цінностях вільної демократичної держави, гуманізму і дитиноцентризму, інтеграції до європейського простору;

* створено каркас нового законодавства для всіх рівнів освіти і нормативи функціонування шкільної освіти;

* принципово оновлено навчальний зміст (мета і структура змісту, державні стандарти, впровадження компетентнісного підходу);

* створено і впроваджено типову та варіативні програми, варіативні підручники за державними стандартами;

* запроваджуються нові методики, технології; ІКТ;

* впроваджено нову систему контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів; активно розвивається педагогічна преса як у центрі, так і в регіонах;

* створено умови для впровадження досвіду зарубіжних країн -- лідерів у здобутках в галузі шкільної освіти.

Водночас за двадцять років реформування української освіти визначились гострі, поки що не вирішені проблеми:

* досі частина дітей не має рівного доступу до якісної освіти;

* згортання мережі дошкільних закладів зумовило неможливість обов'язкової перед шкільної підготовки дітей старшого віку. Тому у початковій школі наступність з дошкіллям реалізується дуже недостатньо.

Прогнозування обов'язкової передшкільної освіти у дошкільних закладах поки що не має нормативного і змістового забезпечення:

* економічна нестабільність зумовила слабку і застарілу матеріальну базу більшості навчальних закладів, згортання мережі малочисельних шкіл на селі;

* у повному обсязі не відпрацьовано своєчасне і якісне забезпечення учнів підручниками, а вчителів - методичною літературою;

* зміни у підготовці і перепідготовці учителів не мали і не мають випереджувального характеру [13].

Всі процеси, що відбуваються у шкільництві, тією чи іншою мірою пов'язані із якістю змісту і засобами його повноцінного засвоєння учнями.

Коротко розглянемо основні аспекти цієї проблеми.

Методологічні, законодавчі аспекти добору змісту шкільної освіти

Ідея розвитку особистості як мети і результату української освіти з перших років Державного суверенітету України знайшла відображення у всіх законодавчих і методологічних напрацюваннях в освітній сфері. Так, ще у 1993 році у Державній програмі "Освіта. Україна XXI ст." в окремому розділі розкрито вимоги до змісту освіти, у якому він розглядається як основа всебічного розвитку особистості. У Законі України "Про освіту" зазначено, що "метою загальної середньої освіти є всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудова підготовка, професійне самовизначення і т.п."[8]. У Законі України "Про загальну середню освіту" (1999) визначено поняття загальна середня освіта, описано вимоги до відбору змісту навчання, вказано, що обов'язком шкільної освіти є виконання Державного стандарту, який постав як інноваційний інструмент створення в державі єдиного освітнього простору й умов для одержання якісної освіти в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів [19].

Прийняття "Національної доктрини розвитку освіти" (2001) стало важливим підсумком попереднього етапу розвитку української освіти і методологією її подальшого розвитку. У цьому документі через цілі і завдання кожного рівня освіти обгрунтовано людиноцентристські засади її розвитку, а рівний доступ усіх громадян до якісної освіти визначено довготривалим пріоритетом [9].

Зміст шкільної освіти не повинен зазнавати впливу будь-яких політичних партій і класового підходу у доборі навчального матеріалу, в оцінці тих чи інших явищ, подій тощо. Водночас він має забезпечувати соціалізацію дітей, тобто входження їх у світ цінностей, зафіксованих Конституцією, законами нашої країни, закріплених традиціями і звичаями народу.

Головні законодавчі засади цього процесу визначені у Конституції України (1996) таким чином:

- "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом" [12].

- "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України" [12].

Загальнолюдське і національне у змісті шкільної освіти має співвідноситися як ціле і частина. Адже кожна особистість індивідуально проходить основні етапи духовного розвитку людства. Призначення системи шкільного навчання - зорієнтувати особистість у різноманітності духовної і матеріальної культури людства і насамперед національної, підготувати дітей до подальшої освіти, навчити вчитися [25].

Вивчення рідної мови, природи, історії, прилучення дітей до найвищих досягнень духовної і матеріальної культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, народних ремесел має стати не лише джерелом знань, а й незамінним засобом виховання національної самосвідомості, патріотичних почуттів. Національна самобутність школи має забезпечуватися не лише змістом навчання, а й дизайном навчального закладу, позакласною роботою, зв'язками з етнічним середовищем.

Розвиток дидактичних засад конструювання шкільного змісту.

Протягом 90-х років XX ст. українськими вченими розроблено нові концепції змісту різних навчальних предметів для 11-річної школи, а на початку XXI століття і для 12-річної школи.

Основними принципами відбору і структурування навчального змісту в сучасній школі визначено:

* його відповідність соціальним запитам розбудови демократичного суспільства, потребам розвитку громадян як вільних особистостей. Це знаходить своє відображення у Державному стандарті, змісті навчальних програм і підручників, вимогах до навчальних досягнень учнів;

* багатокомпонентність змісту навчання;

* взаємозв'язок цілей навчання, розвитку і виховання, що передбачає наявність у змісті усіх предметів, сукупності компонентів, які відображають соціальний досвід людства, особисті потреби учнів, враховують вплив середовища;

* гуманітаризація і гуманізація змісту;

* науковість і доступність;

* диференціація та інтеграція [27].

Українську мову як державну слід вивчати в початкових класах усіх типів шкіл так, щоб діти вільно володіли нею, відчували і розуміли через мову, культуру, історію українського народу. Змістове і часове співвідношення її вивчення з вивченням інших мов, на нашу думку, має визначатися їх близькістю. Мета вивчення нерідних мов -- передусім опанування умінь та навичок спілкування. Початкова школа має бути багатомовною, адже сприйнятливість молодших учнів до засвоєння мов -- науково доведений факт. Однак сучасна методика досі не визначилася, на якому етапі вивчення рідної мови і в якому обсязі оптимально вводити другу -- слов'янську, третю -- англійську, арабську чи скандинавські мови [21].

Виняткове значення у загальнокультурному розвитку дитини має мистецтво як засіб передачі морального досвіду свого народу й усього людства, джерело дитячої творчості і засіб спілкування [25].

Диференційований підхід до визначення змісту освіти має бути обов'язковим принципом функціонування початкової школи. Він забезпечується різними шляхами залежно від типу школи та рівнів готовності дітей до навчання і може виявлятися в тому, що одні й ті самі цілі початкової школи досягаються на різному матеріалі. Наприклад, учитель обирає для навчання грамоти учнів одну із рекомендованих навчальних програм і відповідний буквар, тобто предмет може не змінювати своєї назви, але викладатися за різними навчальними програмами і підручниками [30].

Зміст початкової освіти диференціюється залежно і від типу школи. Нині створюються різні підручники для масових, спеціальних і авторських шкіл.

Психологи і педагоги радять при визначенні змісту початкової освіти враховувати рівень готовності дітей до навчання. Зокрема, для обдарованих дітей і тих, кому навчання дається з відчутними труднощами, рекомендуються різні навчальні програми та підручники, але з обов'язковим відображенням базового компонента. Тут диференціація може виявлятися у звуженні чи розширенні інформаційної частини, зміні темпу засвоєння, способів подачі матеріалу.

Крім зовнішньої диференціації (на рівні змісту предметів і різних способів організації його засвоєння), у початковій ланці широко застосовується і внутрішня. Вона передбачає диференціювання змісту навчального матеріалу для учнів з різною підготовкою у межах теми чи окремого уроку, що дає змогу сильнішим дітям запропонувати матеріал, який стимулює їхній розвиток, а слабшим -- полегшити засвоєння програмного мінімуму. При цьому сутність засвоєних елементарних знань не повинна суперечити науковим твердженням, тобто в доборі змісту мають одночасно враховуватися принципи науковості і доступності.

Особливість сучасної науки -- інтеграція знань про розвиток навколишнього світу і суспільства. У дітей досить рано з'являється свій "образ світу". Попри його недосконалість, він має істотну характеристику -- цілісність сприймання навколишнього. Із вступом до школи ця цілісність може руйнуватися через жорсткі кордони між окремими предметами. В результаті знання, які здобувають діти, мало пов'язані між собою. Деякі вчителі застосовують на своїх уроках міжпредметні зв'язки, але це має епізодичний характер.

Якісно новий рівень синтезу знань -- інтегровані предмети, інтегровані курси, які об'єднують навколо певних ідей, тем різнорідні знання. Синтез цих знань допомагає вчителю показати об'єкт з різних боків, розкрити дітям взаємозв'язок явищ у природі, суспільстві, інтенсивно формувати критичне і творче мислення. Особливо це важливо для формування у молодших учнів світоглядних, людинознавчих, природничих, комунікативних понять, умінь тощо [23].

Інтегровані курси можуть будуватися на основі злиття двох-трьох предметів в один або об'єднання знань з окремих проблем в інтегровані блоки. Введення інтегрованих курсів (предметних і тематичних) створює передумови для різнобічного розгляду фундаментальних понять, явищ, ширшого охоплення змісту, формування в учнів самостійного мислення, позитивно-емоційного ставлення до пізнання, економного використання навчального часу. Інтеграція змісту дає змогу зменшити кількість обов'язкових предметів, раціонально використовувати педагогічні кадри, особливо в малокомплектній і неповній середній школах.

Процес інтеграції змісту є складною комплексною проблемою дидактики і методик, яка привертає особливу увагу дослідників. Наприклад, вчені визначають підходи до виділення системоутворювальних понять, які відображають об'єктивну потребу їх цілісного і різнобічного розгляду у навчальному процесі. На наш погляд, у початковій школі це такі поняття, як людина, природа, здоров'я, слово, величина, текст, форма, розмір, вага, простір,рух, часта ін., безумовно, потребують у процесі вивчення інтеграції знань з різних предметів. Важливо, щоб інтеграція не перетворилася на мозаїку формально об'єднаних за зовнішніми ознаками різнорідних знань.

Інтеграція змісту навчання може бути засобом зменшення тижневого навантаження молодших школярів в умовах п'ятиденного навчального тижня. Українська початкова школа має успішний досвід запровадження інтегрованих галузей і курсів "Мистецтво", "Людина і світ", "Довкілля", "Технології", "Основи здоров'я і фізична культура". На часі апробація в масовому досвіді інтегрованих курсів "Грамота" ("Математика", "Мова", "Ознайомлення з навколишнім"), "Художня культура", "Логічна культура", "Розвиток творчих здібностей" та ін. У школах країн Європи в інтегровані курси найчастіше об'єднують знання про живу і неживу природу, проблеми техніки, охорони й зміцнення здоров'я людей [18].

Розвиток теорій навчального змісту.

Найпоширенішою у дидактичних працях є теорія змісту шкільної освіти як аналога соціального досвіду, розроблена І.Я. Лернером, М.М. Скаткіним, В.В. Краєвським. Вчені стверджували, що у соціальному досвіді для конструювання змісту освіти слід знайти такі загальні компоненти, які потрібні кожній людині, незалежно від її майбутньої професії [2]. Зокрема:

* знання, які дають загальне уявлення про навколишню дійсність;

* досвід здійснення способів діяльності, у процесі якого формуються уміння і навички, функції, що дає змогу здійснювати репродуктивну діяльність;

* набуття досвіду творчої діяльності сприяє подальшому розвитку культури;

* досвід емоційно-ціннісного ставлення людини до дійсності, до своєї діяльності, до самої себе, що сприяє засвоєнню норм і системи цінностей.

Така модель змісту ґрунтується на когнітивно-діяльнісній основі, що передбачає у її конструюванні і реалізації взаємозв'язок змістового і процесуального компонентів.

Наприкінці 80-х років XX ст. російським ученим В.С. Ледньовим було запропоновано трактовку змісту освіти з позиції потреб розвитку людини, її пізнавальних процесів і особистісних якостей. Автор вважав, що у навчанні засвоєння учнями соціального досвіду, виховання і розвиток особистості відбувається не цілеспрямовано, а опосередковано [14].

Ці теорії реалізовано ще далеко не повністю. Вони послужили точкою відліку для обґрунтування нових теоретичних підходів у модернізації змісту шкільної освіти у XXI столітті [28].

Новий соціально-економічний контекст розвитку дидактичної науки і школи протягом 90-х років XX століття зумовив затребуваність дитиноцентричних парадигм, що викликало пошук нових педагогічних систем, підходів, розроблення нових методик. Це стимулювало поглиблення і розширення самого поняття "зміст навчання, конструювання навчального змісту" [10].

У психології навчання і дидактиці, починаючи з кінця 90-х років XX ст., обґрунтовувалася необхідність розширення складу змісту шкільного навчання на засадах особистісно зорієнтованої освіти. Зокрема, доцільним є залучення елементів життєвого досвіду учнів. Вони мають бути об'єктами спеціального засвоєння як ресурс особистісного розвитку учнів (Слободчиков В.І., Якиманська І.Я., Бондаревська Є.В., Хуторськой А.В., Сериков В.В., Савченко О.Я. та ін.). З урахуванням цього пропонується включення до змісту на рівні навчального матеріалу ситуацій і подій з навколишнього життя, які є джерелом аналізу і набуття дітьми особистісного досвіду, його оновлення і збагачення.

Прагнення розгорнути шкільний зміст у площину особистіснo орієнтованої парадигми розвивальної освіти мотивувало вчених до виділення у ньому зовнішньої і внутрішньої складових.

Поєднання зовнішніх і внутрішніх джерел змісту стають для учнів стимулом розвитку їх особистих пізнавальних якостей. Серед них: позитивна мотивація, рефлексія (діти розмірковують над тим, що і як вони роблять, що з ними відбувається, як вони ставляться до знань та ін.), діти привчаються сприймати різні наукові погляди, розуміти відносність знань тощо.

Утвердження цінності індивідуального розвитку особистості має гармонізувати з тим, що повноцінне життя людини можливе лише в суспільстві. Тому для виховання і розвитку учнів виключно важливим є створення навчально-розвивальних середовищу межах класу, школи і позашкільному соціумі, які сприяють полісуб'єктності навчального процесу [31. с.206].

Підкреслимо таку важливу обставину: як би науковці не осучаснювали зміст шкільної освіти у XXI ст., поза ним залишається величезна кількість неорганізованої, стихійної інформації зі ЗМІ, Інтернету, життєвих спостережень учнів, традицій родинного життя, позашкільного середовища і позашкільної освіти. Ці неоднозначні за своїм впливом знання, враження дітей нерідко суперечать шкільним надбанням, породжують небажані асоціації у їх свідомості. Як враховувати таку взаємодію? Надалі такий вплив, безперечно, буде посилюватися. Це потребує від учителів гнучкого взаємозв'язку інваріантної частини змісту навчальних програм із варіативною або включення у навчальний процес нових навчальних ситуацій, які пов'язані із життєвим досвідом дитини [7].

У 2010--2011 роках чинний Державний стандарт початкової освіти було оновлено на засадах системного і компетентнісного підходів. Зокрема, передбачено глибше і послідовніше забезпечити у змісті передумови для реалізації виховних і розвивальних можливостей початкової освіти, передбачити послідовне відображення у вимогах до результатів навчання засвоєння ключових і предметних компетентностей, наблизити зміст кожної галузі до життєвих потреб молодших школярів. Важливо також дещо розвантажити зміст усіх предметів, щоб кількість навчальних годин для інваріантної частини Базового навчального плану була в межах санітарних норм [22].

Новий виток у розвитку теорії змісту пов'язаний із впровадженням компетентнісного підходу. Компетентнісна освіта на предметному і міжпредметному рівнях орієнтована на засвоєння особистістю конкретних навчальних результатів -- знань, умінь, навичок, формування ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дає їй змогу діяти адекватно у певних навчальних і життєвих ситуаціях. Компетентнісна освіта більше зорієнтована на практичні результати, досвід особистої діяльності, вироблення ставлень, ніж на обсяг знань, а це зумовлює принципові зміни у змісті та організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань і вмінь учнів.

Упровадження компетентнісного підходу передбачає обов'язкове прогнозування результативної складової змісту, а це розширює його склад і потребує відповідних змін у системі контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів. Зазначимо, що цей підхід з різною мірою успішності почав реалізовуватися під час доопрацювання Державного стандарту і навчальних програм для початкової школи, починаючи з 2005 року. Дуже важливо, що крім предметних компетентностей, до змісту шкільної освіти зараз включено ключові компетентності [11].

Тенденції розвитку теорії шкільного змісту освіти на початку XXI століття, які українські вчені враховують у розробленні Державного стандарту і навчальних програм:

* врахування у відборі змісту соціального запиту і потреб розвитку дитячої особистості, спрямованість на формування і розвиток духовно-моральних та інтелектуальних цінностей;

* створення і впровадження державних стандартів як основного механізму відбору і нормативного регулювання змісту освіти для початкової, основної і старшої школи;

* збагачення і конкретизація процесуальної частини змісту шляхом дидактико-методичного розроблення нових способів навчальної взаємодії вчителя і учнів, домінантою яких є оволодіння дітей способами продуктивної діяльності та участь у різних видах співпраці;

* збагачення змісту освіти особистісним компонентом, який передбачає засвоєння мотиваційно-ціннісних якостей і життєвого адаптованого досвіду учнів. Цей компонент, окрім розширення складу змісту, засвідчує, що поряд із раціональним мисленням діти мають освоювати образний, емоційно-почуттєвий спосіб пізнання і взаємодії із зовнішнім світом і самопізнання своїх можливостей;

* включення педагогічно адаптованого інформаційного середовища до компонентів змісту, що активно чи пасивно впливає на пізнавальну і мотиваційно-ціннісну складову навчання школярів;

* переосмислення і переструктурування усіх компонентів змісту на засадах компетентнісного підходу додає до його складу результативну частину і розвиває рефлексивно-оцінну діяльність учнів, що дає змогу вчителям здійснювати моніторинг засвоєння їх компетентностей [3].

Таким чином, зміст сучасної початкової освіти багатокомпонентний. Він включає систему знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень. Його джерелом є соціальний досвід (духовна і матеріальна культура), особистий досвід учнів та вплив середовища.

Зміст навчання визначається з урахуванням вимог законів "Про освіту" і "Про загальну середню освіту", його впровадження регулюється через Державний стандарт, типові навчальні плани і програми. Через засвоєння змісту освіти особистість готується до збереження і розвитку культури (у широкому її розумінні). Тому зміст шкільної освіти, навіть у початковій школі, не може бути вузьким. Він має живитися різними джерелами, серед них найголовніші -- природа, наука, виробничі технології, краєзнавство, людинознавство, педагогічні та психологічні знання тощо.

Сукупність компонентів шкільного змісту складає основу для повноцінної реалізації усіх функцій навчально-виховного процесу у початковій школі.

2. Сучасні тенденції розвитку змісту початкової освіти в Україні

2.1 Поняття про Державний стандарт загальної початкової освіти

Державний стандарт початкової загальної освіти (далі -- Державний стандарт), розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти [9].

Початкова школа знаходиться на передових засадах реформування національної освіти. Чи цікавим буде навчання? Чи комфортно буде маленькому школяреві? Ці та інші питання непокоять кожного, хто пов'язаний зі школою, як державним інститутом.

Щоб навчальна діяльність була радістю, має бути така організація навчання, за якою дитина стає активним учасником процесу засвоєння знань, тоді пізнавальний інтерес і задоволення від процесу та результату навчання дає моральний, психологічний комфорт, розуміння особистого успіху. З цією метою міністерство освіти розпочало роботу по модернізації змісту початкової освіти. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2011р. було затверджено новий Державний стандарт початкової загальної освіти [8].

Результати навчальних досягнень учнів початкових класів зумовили необхідність поновити зміст Державного стандарту початкової загальної освіти та удосконалити Базовий навчальний план початкової загальної освіти [31].

У процесі розроблення нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти ретельно вивчено зарубіжний досвід та враховано кращі традиції вітчизняної освіти.

Результати навчальних досягнень учнів початкових класів зумовили необхідність поновити зміст Державного стандарту початкової загальної освіти та удосконалити Базовий навчальний план початкової загальної освіти.

Так, позитивними змінами нової редакції зазначеного документа є:

· забезпечення наступності змісту дошкільної та початкової загальної освіти;

· особистісно-орієнтований підхід в навчально-виховному процесі початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів;

· формування ключових компетентностей учнів початкових класів, зокрема, загальнокультурної, громадянської, здоров'язбережувальної, інформаційно-комунікаційної;

· розроблення єдиного змісту стандарту для усіх мов навчання;

· використання здоров'язбережувальних технологій;

· екологічна спрямованість освіти;

· передбачено вивчення іноземної мови з 1 класу в усіх загальноосвітніх навчальних закладах;

· посилено природничу складову стандарту, зокрема введено нову освітню галузь ''Природознавство'', та Базовим навчальним планом передбачено на вивчення предмета по 2 тижневі години у 1-4 класах;

· передбачено впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів;

· в освітній галузі ''Технології'' виокремлено змістову лінію ''Ознайомлення з інформаційно-комунікаційними технологіями'', тому Базовим навчальним планом передбачено по 2 тижневі години у 2-4 класах на зазначену освітню галузь.

Нова редакція Державного стандарту початкової загальної освіти зорієнтована на соціалізацію особистості молодшого школяра [20].

У змісті кожної освітньої галузі передбачено діяльнісну лінію.

На варіативну складову відведено по 2 години у 1, 2, 3 та 4 класах.

Навчальні програми - це передовсім системні документи, які визначають цілі та завдання кожного предмету, його зміст, основні види навчальної діяльності, результати навчальної діяльності, форми контролю та оцінювання результатів навчання. Відтак, результати навчальної діяльності школярів у значній мірі спричинені якістю навчальних програм, особливо, коли йдеться про початкову школу [8].

Позитивною ознакою проектів нових навчальний програм є те, що в них задекларовано засади компетентісного підходу до формування змісту та організації навчального процесу. Так, у програмі з української мови для шкіл з українською мовою навчання окрім мовної та мовленнєвої змістової лінії розподіл змісту здійснюється за двома новими змістовими лініями - соціокультурною та діяльнісною.

Навчальна програма з літературного читання спрямована на формування читацької компетентності молодших школярів - базової складової комунікативної і пізнавальної компетентностей; передбачено ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі [34].

У навчальній програмі з математики ознак особисто орієнтованого навчання, спрямованого на особистісні досягнення учнів набув розділ програми - "Державні вимоги до навчальних досягнень школярів.

У навчальній програмі з основ здоров'я з метою формування здоров'язбережувальної компетентнтності зміст та вимоги до навчальних досягнень учнів сформовано на діяльнісній та ціннісній основі. Зміст навчального матеріалу наскрізних тем "Соціальна складова здоров'я" та "Психічна і духовна складова здоров'я" доповнено актуальними темами, спрямованими, зокрема, на спонукання учнів до самостійного прийняття рішень; практичні роботи спрямовані на моделювання поведінки учнів [7].

У процесі навчання учитель орієнтується на підручник, бо він конкретизує навчальну програму, показує, який зміст має бути вкладено до запрограмованих тем, як потрібно трактувати певні питання програми та орієнтує учнів щодо методики роботи. Він також потрібен під час підготовки учнями домашніх завдань, повторення матеріалу тощо.

Матеріал підручника необхідно доповнювати додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання, отримані учнями тільки з нього, будуть обмеженими. Тому, крім підручника, слід використовувати додатковий матеріал [21].

«Особистість виховує особистість - це азбука виховного процесу» Від того, як молодший школяр сприймає вчителя, залежить його ставлення до школи і до навчання. Ш.О. Амонашвілі привертає увагу до того, що навчаючи і виховуючи, вчитель залучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих поколінь. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, постає перед ними як зразок людяності.

Новий Державний стандарт початкової загальної освіти покликаний підняти початкову освіту на якісно новий рівень. Він передбачає поетапне становлення дитячої особистості, її фізичний, пізнавальний, соціальний, естетичний розвиток.

2.2 Особливості базового навчального плану початкової освіти

Базовий навчальний план початкової школи (далі - Базовий навчальний план) є складовою Державного стандарту загальної середньої освіти (24-2004-п). Він дає цілісне уявлення про зміст і структуру цього рівня освіти, встановлює погодинне співвідношення між освітніми галузями, визначає граничнодопустиме навантаження учнів та загальнорічну кількість годин.

Базовий навчальний план складається з таких освітніх галузей: мови і літератури, математика, здоров'я і фізична культура, технологія, мистецтво, людина і світ, які побудовані за змістовими лініями.

Зміст освітніх галузей може бути реалізований через окремі навчальні предмети та інтегровані курси [9].

Відповідно до мети і завдань середньої освіти її зміст ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах особистісно орієнтованого навчання, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави [26].

Початкова освіта як складова загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток молодших учнів та повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності. Тому в доборі змісту враховується його наступність і неперервність, доступність і науковість, потенційні можливості для взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку, реалізації принципів індивідуалізації, гуманізації навчально-виховного процесу [4].

До Базового навчального плану входять інваріантна і варіативна складові змісту початкової освіти.

Інваріантна складова змісту формується на державному рівні і є обов'язковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності і може бути реалізована за базовими та експериментальними навчальними програмами і варіативними підручниками. Зміст інваріантної складової подано через освітні галузі, сукупність яких необхідна і достатня для загальноосвітньої підготовки учнів молодшого шкільного віку. Вилучення з інваріантної складової будь-якої з освітніх галузей порушує цілісність загальноосвітньої підготовки на рівні початкової освіти і наступність основної школи [31].

В інваріантній складовій Базового навчального плану визначено мінімально необхідну кількість навчальних годин на вивчення кожної освітньої галузі.

Варіативна складова Базового навчального плану формується навчальним закладом самостійно з урахуванням особливостей навчального закладу та індивідуальних освітніх потреб учня. У початкових класах варіативна складова включає години, які можна використати додатково на вивчення навчальних предметів освітніх галузей, індивідуальні консультації та групові заняття з учнями.

Навчальне навантаження учнів охоплює години інваріантної і варіативної складових і не може перевищувати граничнодопустимого тижневого навантаження учнів, установленого Базовим навчальним планом та санітарно-гігієнічними нормами організації навчально-виховного процесу [34].

На основі Базового навчального плану, який визначає загальні засади побудови початкової освіти, Міністерство освіти і науки України розробляє типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів. У типових навчальних планах зміст освітніх галузей реалізується через навчальні предмети і курси інваріантної складової. На основі типових навчальних планів навчальні заклади щороку складають робочі навчальні плани, в яких конкретизується варіативна складова початкової освіти з урахуванням особливостей організації навчального процесу.

Згідно з Законом України "Про загальну середню освіту" (651-14) тривалість навчального року в початковій школі не може бути меншою, ніж 175 робочих днів, а тривалість уроків становить: у перших класах - 35 хвилин, у других - четвертих класів - 40 хвилин.

Бюджетне фінансування загальноосвітнього навчального закладу здійснюється відповідно до встановленої Базовим навчальним планом сумарної кількості годин інваріантної і варіативної складових з урахуванням можливого поділу класу на групи при вивченні окремих предметів.

2. Освітня галузь "Мови і літератури"

Змістове наповнення освітньої галузі "Мови і літератури" передбачає опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань Українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.

Основною змістовою лінією мовної освіти у початковій ланці загальноосвітньої школи є мовленнєва, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати і розуміти, говорити, читати і писати.

Мовна та соціокультурна лінії забезпечують відповідний обсяг знань з мови, умінь і навичок їх застосування у мовленнєвій діяльності, а також уявлення про звичаї, побут Українського народу, визначні події та постаті в історії України.

Сутність початкової літературної освіти полягає в розвитку повноцінних навичок читання, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної різноманітності, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей.

3. Освітня галузь "Мистецтво"

Головна мета освітньої галузі "Мистецтво" полягає в розвитку особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні.

Основними завданнями освітньої галузі є пробудження в учнів інтересів до мистецтва, залучення до художньо-творчої діяльності. У початковій школі домінуюча роль належить активній художній діяльності і творчому самовираженню учнів у сфері мистецтва. Освітня галузь "Мистецтво" спрямована на залучення школярів до творчої діяльності в музичному, образотворчому (візуальному), хореографічному, театральному та екранний видах мистецтва. На основі взаємодії різних видів мистецтва у школярів формується цілісне художнє світосприйняття і світовідчуття, система естетичних ідеалів і смаків, почуття реальної відповідальності за збереження культурних надбань суспільства, забезпечується сенсорний, емоційний та інтелектуальний розвиток учнів.

Змістовими лініями галузі є музична, візуальна (образотворча), хореографічна, театральна та екранні види мистецтва.

4. Освітня галузь "Математика"

Основним завданням початкового курсу математики є розвиток молодших школярів через засвоєння математичних понять та формування в них спеціальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті і достатніх для вивчення математики в наступних класах.

Зміст освітньої галузі забезпечує формування в учнів уявлень про натуральне число та число 0, засвоєння прийомів виконання арифметичних дій і обчислювальних навичок, ознайомлення учнів з основними величинами та їх вимірюванням, практичне ознайомлення з окремими залежностями між ними, формування уявлень про окремі геометричні фігури та їх властивості, вироблення необхідних графічних умінь.

5. Освітня галузь "Технологія"

Метою освітньої галузі "Технологія" є розвиток особистості через залучення молодших школярів до творчої праці, пропедевтична інформаційна культура і ознайомлення з основами комп'ютерної грамотності, засвоєння знань про властивості оброблюваних матеріалів (предметів праці), вивчення засобів праці (інструментів), формування конструктивного підходу до виконання трудових завдань і обробки інформаційних даних, навчання безпеки праці.

У процесі реалізації освітньої галузі розв'язуються такі завдання: ознайомлення учнів з основними напрямами трудової діяльності та формування умінь і навичок роботи ручними знаряддями праці, що застосовуються в різних технологічних процесах; формування практичних умінь і навичок у художній і технічній праці; пропедевтичне ознайомлення зі світом професій; виховання позитивного ставлення до праці.

6. Освітня галузь "Здоров'я і фізична культура"

Освітня галузь "Здоров'я і фізична культура" забезпечує свідоме ставлення до свого здоров'я як найвищої соціальної цінності, сприяє фізичному розвитку дитини, забезпечує формування фізичної культури особистості шляхом засвоєння основ рухової діяльності, формує основи здорового способу життя.

Головними завданнями освітньої галузі є: формування вмінь і навичок здорового способу життя, безпеки життєдіяльності; ознайомлення з впливом рухової активності та загартування організму, формування знань, умінь і навичок особистої гігієни, профілактики захворюваності і травматизму, правил техніки безпеки; формування усвідомленої індивідуальної установки учня щодо необхідності удосконалення основних якостей його фізичного розвитку; формування самостійного та свідомого виконання фізкультурних заходів у режимі дня, профілактичних вправ для запобігання порушенню постави та зору; формування та розвиток навичок базових рухових дій загально-розвивального спрямування.

7. Освітня галузь "Людина і світ"

Зміст освітньої галузі "Людина і світ" передбачає усвідомлення школярами своєї належності до природи і суспільства, створює передумови для засвоєння учнями різних видів соціального досвіду, системи цінностей суспільства, морально-правових норм, традицій.

Освітня галузь включає систему інтегрованих знань про об'єкти і явища навколишнього світу і взаємозв'язки та залежності між ними. Зміст освітньої галузі на доступному рівні відображає цілісність знань про світ і місце людини в ньому.

Розвивальний аспект змісту освітньої галузі полягає у формуванні досвіду творчої діяльності учнів, їхніх розумових здібностей і спостережливості, оволодіння узагальненими способами дій, розвиток активного пізнавального ставлення до дійсності, забезпечення умов для самореалізації, самовираження в навчально-пізнавальній діяльності відповідно до індивідуальних можливостей кожної дитини.

Здійснення виховної функції освітньої галузі пов'язане з формуванням у школярів патріотизму, свідомого бажання зробити свій внесок у становлення України як демократичної держави - рівноправного члена світової спільноти; елементів екологічної культури, усвідомленням цінності життя людини, залежності його від стану навколишнього природного середовища [1].

2.3 Сучасні навчальні плани, програми та підручники для початкової школи

Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, основоположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові.

На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

Навчальний план -- документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет [33].

Типові навчальні плани початкової школи складені на виконання Закону України "Про загальну середню освіту" з метою впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2011 р. № 462 "Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти".

Типові навчальні плани містять інваріантну складову, сформовану на державному рівні, обов'язкову для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності, та варіативну, в якій передбачено додаткові години на вивчення предметів інваріантної складової, курси за вибором, індивідуальні та групові заняття, консультації.

На основі Типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають на кожен навчальний рік робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової, враховуючи особливості регіону та індивідуальні освітні потреби учнів. Повноцінність початкової загальної освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складових, які в обов'язковому порядку фінансуються з відповідних бюджетів [25].