Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект (1888–1998 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки і психології професійної освіти

Академії педагогічних наук України

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

УДК 377 (091)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект (1888-1998 роки)

Лікарчук Ігор Леонідович

Київ-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Ничкало Нелля Григорівна, Президія Академії педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти, м. Київ.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор ДЬОМІН Анатолій Іванович, Національний аграрний університет, м. Київ, професор кафедри педагогіки і психології;

доктор історичних наук, професор ПАНЧЕНКО Петро Пантелеймонович, Інститут історії Національної Академії Наук України, завідуючий відділом, м. Київ;

доктор педагогічних наук, доцент ГРЕБЕНЮК Георгій Євгенійович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри соціальної роботи та правового виховання.

Провідна установа: Ужгородський державний університет, кафедра педагогіки і психології, Міністерство освіти України, м. Ужгород.

Захист відбудеться 2 червня 1999 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 254060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (254060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано 29 квітня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

1. Загальна характеристика роботи

кваліфікований робітник професійний освіта

Актуальність та доцільність дослідження. Після проголошення незалежності в Україні розпочався нелегкий пошук власних шляхів розбудови системи підготовки робітничих кадрів. У нових соціально-економічних умовах потребують змін різні аспекти професійно-технічної освіти. Особливо гострою є проблема реформування управління системою підготовки робітничих кадрів.

Було б несправедливо стверджувати, що впродовж останніх років цій проблемі не приділялось належної уваги. Проте попередні реформи не мали успіху тому, що їх сутність полягала в намаганні або лише осучаснити колишню модель, або ж перенести на український грунт окремі елементи зарубіжних систем. Цілком зрозуміло, що як перший, так і другий варіанти не могли бути прийнятними. Перший тому, що система підготовки робітничих кадрів у нових соціально-економічних умовах не могла залишатись без істотних змін, а, отже, й управляти нею не можна було на основі застарілих підходів; другий тому, що зарубіжні моделі були зорієнтовані на функціонування в специфічних економічних умовах кожної країни, які здебільшого не відповідали тим, що склалися в нашій державі.

Здійснюючи пошук шляхів реформування системи професійно-технічної освіти взагалі й управління нею зокрема, автори реформ практично не враховували багаторічний досвід функціонування різних систем підготовки робітничих кадрів в Україні. Одна з причин цього полягає в тому, що в більшості управлінців та педагогів-практиків за радянських часів було сформовано нігілістично-зневажливе ставлення до історико-педагогічних надбань. Це зумовлювалось тим, що протягом десятиріч радянського періоду багато подій, фактів, імен, пов'язаних з історією розвитку освіти в Україні, свідомо замовчувалось, величезна кількість цінних історичних документів, законодавчих та нормативних актів була недоступною для дослідників. Широкому загалові освітян надходила жорстко дозована інформація і лише та, що відповідала документам правлячої партії комуністів та головним положенням творів класиків марксизму-ленінізму. Зрозуміло, що така інформація не була об'єктивною і не мала наукового й практичного значення.

Водночас архівні документи й матеріали та літературні джерела свідчать, що в історичному досвіді управління системами підготовки робітничих кадрів є багато винятково цінних і важливих для сьогодення надбань, які можуть бути творчо використані в процесі реформування системи професійно-технічної освіти в Україні.

Як свідчить наше вивчення, історико-педагогічні аспекти управління системами підготовки робітничих кадрів практично не досліджувались. У окремих кандидатських дисертаціях з проблем становлення і розвитку професійно-технічної освіти України (І.В. Гавриш, В.І. Гайдукевич, О.М. Коханко, Н.В. Михайловська, Н.О. Падун, І.А. Радченко, О.І. Щербак, С.Г. Улюкаєв та інші) висвітлено лише окремі управлінські аспекти. Нами не виявлено монографічних та інших наукових праць, в яких би цілісно аналізувалось управління системами підготовки робітничих кадрів в Україні.

Таким чином, актуальність здійсненого історико-педагогічного дослідження управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні у 1888-1998 рр. зумовлена сукупністю чинників: відсутністю цілісної концепції реформування системи управління підготовкою кваліфікованих робітників у сучасних умовах; намаганням органів державної влади зберегти застарілі як за змістом, так і за формою підходи до управління професійно-технічною освітою; не завжди обґрунтованою орієнтацією на зарубіжні освітні системи; гострою потребою наукового обґрунтування шляхів удосконалення управління системою підготовки кваліфікованих робітників на сучасному етапі розвитку української держави.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми "Становлення і розвиток професійної освіти в Україні (кінець ХYIIІ - перша половина XX століття)" РК №0197И006394.

Проблема управління системами підготовки кваліфікованих робітників досліджувалась нами в хронологічних рамках 1888-1998 рр. Нижня межа зумовлена прийняттям першого законодавчого акту, що регламентував діяльність систем нижчої професійної освіти, а також початком практичних дій з розбудови системи підготовки робітничих кадрів у царській Росії. Верхня межа збігається із прийняттям першого в історії України Закону "Про професійно-технічну освіту" (1998 р.) та початком реформування існуючої в нашій державі системи професійно-технічної освіти.

Об`єкт дослідження: Професійна освіта України в процесі її історичного розвитку.

Предмет дослідження: Становлення і розвиток управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні в 1888-1998 рр.

Мета дослідження: Простежити становлення і розвиток нижчої професійної освіти в Україні, виявити провідні тенденції в управлінні системами підготовки кваліфікованих робітників на різних історичних етапах та визначити доцільність і можливість використання ідей позитивного досвіду в реформуванні управління системою професійно-технічної освіти на сучасному етапі.

Концепція дослідження:

1. Здійснюючи дослідження, ми виходили з положення про те, що на різних історичних етапах розвитку нашої держави функціонували різні системи підготовки робітничих кадрів, які мали загальну мету. Водночас вони мали суттєві відмінності в змісті та структурі професійного навчання, організаційно-педагогічних формах, управлінні ними. Соціально-економічні умови та методологічні засади, нормативно-правова база їхнього функціонування на різних історичних етапах мали свою специфіку. В процесі історико-педагогічного пошуку враховувалось те, що окремі тенденції були сталими і діставали подальший розвиток на наступних історичних етапах.

2. Нижча професійна освіта на різних етапах історичного розвитку розглядається нами як складна педагогічна система з виробничими функціями. Це зумовлено сукупністю системоутворюючих ознак, характерних для соціальних, освітньо-виховних та виробничих систем.

3. Історико-педагогічний аналіз управління системами підготовки кваліфікованих робітників здійснювався на основі цілісного підходу до управління як системи, що складається з таких компонентів: об`єкти управління, суб`єкти управління, структура управління, функції управління, процес управління.

4. У змісті системного підходу до управління підготовкою кваліфікованих робітників нами визначено чотири взаємопов`язаних і взаємодіючих сторони: системно-субстратну, системно-структурну, системно-функціональну та системно-історичну.

Завдання дослідження:

1. Обгрунтувати сутність ключових понять системи підготовки кваліфікованих робітників та управління нею.

2. Простежити генезу розвитку нижчої професійної освіти в Україні в досліджуваний період.

3. Проаналізувати вплив соціально-економічних, ідеологічних та організаційно-педагогічних факторів на формування і розвиток управління системами підготовки кваліфікованих робітників на різних історичних етапах.

4. Виявити провідні тенденції розвитку управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні в 1888-1998 рр.

5. Схарактеризувати структуру управління цими системами та виявити її особливості на різних історичних етапах.

6. Здійснити класифікацію типів навчальних закладів, в яких здійснювалась підготовка робітничих кадрів; визначити їхню специфіку як об'єктів управлінського впливу.

7. Проаналізувати зміст управління системами підготовки кваліфікованих робітничих кадрів на загальнодержавному, регіональному, галузевому рівнях.

8. Теоретично обґрунтувати основні напрями використання ідей історичного досвіду в формуванні сучасних моделей управління системою професійно-технічної освіти.

Загальна методологія дослідження ґрунтується на філософських положеннях теорії пізнання; теорії систем і теорії управління; концептуальних положеннях філософії, соціології, педагогіки, психології, історії, політології, економіки; загальнонаукових принципах науковості, історизму, системності, цілепокладання, самоорганізації, конкретно-історичності як засобів вивчення становлення і розвитку педагогічних систем; основних положеннях системного та особистісно-діяльнісного підходів у пізнанні соціальних, педагогічних фактів, явищ, процесів.

Теоретичну основу дослідження становлять положення:

- теорії систем (В. Афанасьєв, І. Бестужев-Лада, І. Блауберг, В. Бурков, Г. Вунш, В. Дружинін, В. Кондратьєв, Г. Кунц, С. О`Доннел, В. Садовський, А. Уємов, Є. Юдін, С. Янг та ін.)

- теорії управління (В. Бокарьов, Є. Євенко, І. Казаков, М. Марков, Б. Мулькер, Н. Негойце, В. Раппопорт, Б. Українцев, Л. Якобсон та ін.)

- теорії педагогічних систем (В. Безпалько, А. Бєляєва, С. Гончаренко, Т. Ільїна, О. Ковальов, Ю. Конаржевський, Н. Кузьміна, І. Ладенко, В. Ледньов, А. Макаренко, М. Махмутов, В. Сухомлинський, В. Шадриков та ін.)

- історії України (В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кізченко, Б. Кравченко, С.Кульчицький, Б. Лановик, О. Субтельний, П. Панченко, Ф. Турченко та ін.)

- історії освіти України (А. Алексюк, Н.Авдієнко, А.Альберштейн, Г.Гринько, В.Ястржембський, О.Сухомлинська, С.Сірополко, М.Скрипник, Б.Ступарик та ін.)

- історії професійно-технічної освіти (С. Батишев, А. Веселов, М. Вессель, М. Іванов, Я. Звігальський, Ю. Осовський, А. Калашников, Г. Терещенко, Я. Ряппо та ін.)

- управління освітньо-виховними системами (В. Биков, Є. Березняк, В. Васильєв, В. Луговий, Т. Шамова, Н. Островерхова, В. Лазарєв, М. Поташник, П. Симонов, С. Соколов, М. Сунцов, М. Черпінський та ін.)

- реформування освіти в Україні (О. Волков, В. Зайчук, І. Зязюн, Л. Коваль, Н. Ничкало, В. Петюх, М. Ярмаченко та ін.)

Методи дослідження. На різних етапах наукового пошуку використовувались загальнонаукові методи теоретичного дослідження: хронологічний, що дав змогу розглядати управління підготовкою кваліфікованих робітників у динаміці, змінах і часовій послідовності; історико-педагогічний аналіз архівних джерел, історичної та педагогічної літератури, законодавчих актів; проблемно-цільовий аналіз матеріалів періодичної преси, результатів історичних та економічних досліджень з метою одержання історичної та економічної інформації, виявлення тенденцій в організації управлінської діяльності на кожному з етапів історичного розвитку, впливу матеріально-технічних умов на розвиток системи управління. Використовувалися синтез, порівняння, класифікація, узагальнення та систематизація виявлених фактів й інших дослідницьких даних. Здійснювався ретроспективний аналіз 23-річної педагогічної діяльності автора, із яких 18 - у системі професійно-технічної освіти.

Джерельна база дослідження. В процесі історико-педагогічного пошуку всього використано 583 джерел, з них - 223 архівних. Вивчено 108 справ із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (архівні матеріали з фондів Уряду, ВРНГ, Держплану, Народних Комісаріатів Освіти та Земельних справ України, Інспекції Головного управління навчальних закладів Міністерства шляхів сполучень в Україні, Управління трудових резервів в УРСР, Державного Комітету Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти). Проаналізовано законодавчі та нормативні акти, що регламентували діяльність закладів та установ системи підготовки робітничих кадрів, звіти про роботу окремих закладів освіти та органів управління ними, статистичні дані.

Для дослідження історії підготовки робітничих кадрів в Україні до 1917 р. вивчено 115 справ Центрального державного історичного архіву України (законодавчі й нормативні акти царського Уряду, документи з фондів канцелярії Попечителя Київського учбового округу, фабричної інспекції Київського фабричного округу). Джерелами дослідження є також законодавчі й нормативні акти перших українських урядів, уряду СРСР та УРСР, Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів незалежної України, Народного Комісаріату Освіти України та Міністерства освіти України, опубліковані в "Полном Собрании Законов Российской Империи", "Собрании Законов и Распоряжений правительства, издаваемые при Правительствующем Сенате", "Збірнику Законів та Роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України", "Збірнику постанов Уряду УРСР", "Бюлетені Народного Комісаріату освіти України", "Збірнику наказів Міністерства освіти України", офіційних виданнях Указів Президента та законів України в 1991-1998 роках. Проаналізовано 126 документів ЦК КПРС та ЦК Компартії України, що регламентували діяльність закладів та установ, у яких здійснювалась підготовка робітничих кадрів. Вивчено поточний архів Державного Комітету УРСР з професійно-технічної освіти та Міністерства освіти України, а також матеріали, опубліковані в 14 педагогічних журналах ("Техническое образование", "Техническое и коммерческое образование", "Профессиональное образование", "Образование", "Народное просвещение", "Жизнь рабочей школы", "Путь просвещения", "Радянська освіта", "Робітнича освіта", "Шлях освіти", "Профессионально-техническое образование", "Профессионал", "Рідна школа", "Світло").

Організація дослідження. Дослідження проводилось у 4 етапи протягом 1985-1998 рр.. На першому етапі (1985-1987 рр.) теоретично осмислювалась проблема, визначались об`єкт, предмет дослідження, його мета і завдання; вивчались історична, філософська, соціально-економічна, педагогічна, психологічна література, законодавчі та нормативні акти, що були доступними в той час, а також архівні документи та опубліковані матеріали з теми дослідження; нагромаджувався фактичний матеріал, здійснювались систематизація і первинна обробка даних.

На другому етапі (1987-1991 рр.) поглиблено вивчались та аналізувались виявлені документи і матеріали, визначались можливості й шляхи використання вивченого досвіду.

На третьому етапі (1991-1996 рр.) продовжувалось вивчення архівних фондів, літературних та інших джерел. У 1995 р. була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук з теми "Розвиток змісту та форм організації підготовки кваліфікованих робітників в Україні у 1920-1929 рр." Окремі аспекти вивченого досвіду використовувались у нашій педагогічній діяльності з управління системою підготовки робітничих кадрів. Нагромаджений фактичний матеріал аналізувався, систематизувався, здійснювалось обґрунтування нових моделей управління системою професійно-технічної освіти на регіональному рівні.

На четвертому етапі (1996-1998рр.) тривав історико-педагогічний пошук, аналізувались нові документи й матеріали, узагальнювались результати дослідження, здійснювалось оформлення тексту дисертації, розроблялися рекомендації щодо використання ідей цього історичного досвіду в реформуванні системи управління професійно-технічною освітою України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше відтворено історію розвитку управління системами підготовки робітничих кадрів в Україні у 1888-1998 рр.; на основі детермінованого аналізу конкретно-історичних обставин визначено науково обгрунтовані періоди в розвитку управління ними; обгрунтовано положення щодо сутності системи підготовки робітничих кадрів як педагогічної системи з виробничими функціями; здійснено класифікацію типів закладів освіти, в яких здійснювалась підготовка робітничих кадрів в Україні, визначено їхні особливості як об`єктів управлінської діяльності; розкрито сутність, структуру, зміст управління системами підготовки робітничих кадрів на різних історичних етапах; здійснено наукову інтерпретацію найважливіших особливостей у розвитку управління системами підготовки робітничих кадрів, що мають прогностичну спрямованість, і можуть стати важливим джерелом для розробки науково-теоретичних напрямів фундаментальних досліджень; у науковий апарат введено 87 нових документів, а також ряд фактів, теоретичних ідей, що базуються на виявлених та проаналізованих нами архівних матеріалах;

подальшого розвитку набули положення щодо соціально-економічної і політичної зумовленості функціонування систем підготовки робітничих кадрів на різних історичних етапах; негативного впливу централізації та уніфікації управлінських процесів, механічного об`єднання народної освіти та професійно-технічної освіти в єдину систему; доцільності розбудови системи управління професійно-технічною освітою на основі принципів демократизму, гуманізації та гуманітаризації.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у :

визначенні факторів, що зумовлюють формування нової системи підготовки робітничих кадрів в Україні; обґрунтуванні положень щодо необхідності перебудови системи управління сучасною професійно-технічною освітою; прогностичності здобутих наукових результатів, зокрема щодо теоретичного моделювання управлінських процесів з урахуванням вітчизняних і світових тенденцій, досягнень інформаційно-технологічної революції.

Практичне значення одержаних результатів полягає у підготовці методичних рекомендацій з окремих проблем управління професійно-технічними закладами освіти на сучасному етапі (планування роботи, інформаційного забезпечення управління, використання економічних методів в управлінні, формування організаційних структур управління та ін.); розробці проектів нормативних документів, методичних матеріалів щодо ліцензування й атестації професійно-технічних закладів освіти та діяльності Комітету з професійної освіти управління освіти Київської обласної державної адміністрації.

Висновки і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в практику роботи Комітетів з професійної освіти та управлінь освіти Київської (довідка від 15 травня 1998 р. №456 ), Запорізької (довідка від 20 березня 1998 р. №124-31 ), Черкаської (довідка від 9 жовтня 1998 р. №111), Харківської (довідка від 20 жовтня 1998 р. №1426) обласних державних адміністрацій, а також у роботі експертної ради Державної акредитаційної комісії України з питань ліцензування та атестації закладів професійно-технічної освіти (довідка Міносвіти України від 23 квітня 1999 р. №9/1-71).

Результати дослідження використано в роботі автора в складі Комісії з питань реформування професійно-технічної освіти в Україні; в організації роботи Комітетів з професійної освіти в Київській області та ряді інших областей; в діяльності експертної ради з ліцензування та атестації професійно-технічних закладів освіти Державної акредитаційної комісії України.

Матеріали дослідження можуть бути використані: в педагогічних коледжах, інститутах та університетах, закладах післядипломної освіти; для підготовки монографій, навчально-методичних посібників з курсів теорії та історії педагогіки, методичних посібників і рекомендацій для керівників закладів, установ професійно-технічної освіти та органів управління системою освіти; а також підготовки системи професійно-технічної освіти.

Особистий внесок здобувача в одержанні результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні періодизації історії управління підготовкою робітничих кадрів в Україні; обґрунтуванні системи підготовки робітничих кадрів як педагогічної системи з виробничими функціями; виявленні основних тенденцій у становленні та розвитку управління підготовкою робітничих кадрів в Україні; виявленні ідей позитивного досвіду в управлінні підготовкою робітничих кадрів на різних історичних етапах, що можуть бути використані у процесі реформування професійно-технічної освіти; розробці практичних рекомендацій щодо перебудови управління цією системою в нашій державі..

Вірогідність і аргументованість одержаних результатів забезпечуються методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень дослідження; застосуванням комплексу взаємопов`язаних методів, адекватних його об`єкту, предмету, меті та завданням; поєднанням кількісного та якісного аналізу із статистичними методами опрацювання дослідницьких матеріалів; використанням широкої джерельної бази, зокрема 223 архівних документів і матеріалів; а також позитивними наслідками впровадження здобутих результатів.

На захист виносяться:

1. Положення щодо сутності системи підготовки робітничих кадрів як педагогічної системи з виробничими функціями та впливу соціально-економічних, ідеологічних факторів на становлення і розвиток управління системами підготовки кваліфікованих робітничих кадрів на різних історичних етапах.

2. Виявлені провідні тенденції розвитку управління системами підготовки робітничих кадрів в Україні у 1888-1998 рр., характерні для кожного історичного періоду розвитку систем управління, зокрема:

I період - 1888-1920 рр. Створення перших організаційних структур управління; пошук шляхів формування системи управління підготовкою робітничих кадрів на основі поєднання загальнодержавних, галузевих та приватних інтересів; надання Міністерству народної освіти провідної ролі у визначенні стратегії й тактики в підготовці робітничих кадрів; наявність значної кількості суб'єктів управлінського впливу; чітке розмежування функцій управління на різних рівнях; створення системи громадсько-державних органів управління; ґрунтовне нормативно-правове та кадрове забезпечення діяльності закладів освіти. В 1917-1920 рр. уряди, що діяли на території України, неодноразово робили спроби створити власні системи управління професійною освітою, однак вони не мали успіху через недовготривале перебування при владі цих урядів.

II період - 1920-1929 рр. Упродовж 1920-1923 рр. були створені та розгорнули свою діяльність повноважні спеціалізовані органи управління системою професійної освіти, в тому числі й підготовкою робітничих кадрів; було досягнуто оптимальне поєднання управлінських функцій Наркомосвіти та Укрголовпрофосвіти; набули поширення демократичні засади в управлінні закладами освіти. Внаслідок розгортання процесів уніфікації та централізації в освіті впродовж 1924-1929 рр. самостійність організаційних структур управління системою підготовки робітничих кадрів була ліквідована; основними функціями управління стали контроль та інспектування.

III період - 1929-1940 рр. Функціонування галузевих організаційних структур управління системами підготовки робітничих кадрів. Продовження процесів централізації та уніфікації, жорстке нормативне регламентування управлінської діяльності керівників закладів освіти. Спрямованість управління на забезпечення вузькопрофільної підготовки робітників.

IV період - 1940-1959 рр. Функціонування централізованої та жорстко регламентованої структури управління системою трудових резервів.

V період - 1959-1991 рр. Безпосередня участь партійних органів в управлінні системою професійно-технічної освіти; формування програмно-цільових підходів до управління; утвердження багатоступеневої організаційної структури управління. В 1988 р. відбулось об'єднання системи народної та професійно-технічної освіти; визначились тенденції до послаблення центристських засад та формування державно-громадської системи управління;

VI період - 1991-1998 рр. Пошук шляхів реформування управління системою підготовки робітничих кадрів. Посилення центристських тенденцій в управлінні, звуження прав керівників закладів профтехосвіти. Формування нової нормативно-правової бази управління професійно-технічної освітою.

3. Класифікація типів закладів нижчої професійної освіти; обгрунтування їхніх особливостей як об'єктів управління.

4. Положення і висновки, що характеризують структуру і зміст управління системами підготовки робітничих кадрів на загальнодержавному, регіональному, галузевому рівнях.

5. Теоретичне обґрунтування основних напрямів використання ідей позитивного історичного досвіду у формуванні стратегії управління системою підготовки робітничих кадрів.

Апробація результатів дослідження здійснювалася в доповідях і виступах на: міжнародних науково-практичних конференціях "Психолого-педагогічні проблеми підготовки інженерно-педагогічних кадрів для закладів професійно-технічної освіти" (Київ, 1999); "Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми" (Чернівці, 1996), "Філософія сучасної освіти" (Київ, 1995); "Модернізація системи освіти в Україні на засадах національних традицій та етнопедагогіки, гуманізації і демократизації, світового досвіду" (Івано-Франківськ, 1995), "Я.П. Ряппо й розвиток національної системи освіти України" (Житомир, 1995 р.) та ін.; у виступах на засіданнях колегій Міністерства освіти України, на обласних нарадах-семінарах керівників та інженерно-педагогічних працівників професійно-технічних училищ Київської, Львівської, Запорізької, Полтавської, Дніпропетровської областей та м. Києва, а також на засіданні Центрально-Східного Європейського клубу професійно-технічної освіти (Київ, 1996 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 32 одноосібних наукових та науково-методичних працях, а саме: у 2 монографіях, 3 науково-методичних рекомендаціях, 22 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць та ін. Загальний обсяг опублікованих праць з теми дослідження складає 41,2 авторських аркушів.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, шести розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (583 найменувань, з них 223 архівні справи), 14 додатків, що займають 39 стор. Основний текст дисертації викладено на 380 стор. Робота містить 5 таблиць (6 стор.).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; визначено об`єкт, предмет, мету, завдання та концепцію; розкрито джерельну базу; охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок; апробацію результатів, викладено положення, що виносяться на захист.

У першому розділі - "Управління системами підготовки робітничих кадрів як історико-педагогічна проблема" - проаналізовано висвітлення проблеми управління системами підготовки робітничих кадрів у літературі ХІХ-ХХ ст.; уточнено періодизацію історії підготовки робітничих кадрів в Україні у 1888-1998 рр.; визначено сутність поняттєво-термінологічного апарату дослідження.

У розділі уточнено періодизації історії підготовки робітничих кадрів, обґрунтовані О. Веселовим, М. Пузановим, Г. Терещенком, а також запропоновано авторську періодизацію:

перший період - з кінця 80-х рр. ХІХ століття - до 1920 р. Після прийняття "Основних положень про промислові училища" в Україні, так як і в усій Росії, розпочалось створення систем промислової, сільськогосподарської та жіночої освіти. Водночас були сформовані органи управління ними. Ці системи проіснували до жовтневого перевороту 1917 р. Жодному з урядів, що діяли на території України в 1917-1920 рр., не вдалось створити систему професійно-технічної освіти та організаційну структуру управління нею;

другий період - 1920-1929 рр. Сформовано українську систему нижчої професійної освіти. Цей період завершився прийняттям урядових та партійних рішень щодо уніфікації освітніх систем Росії та України;

третій період - 1929-1940 рр. Підготовка робітничих кадрів була передана господарським наркоматам. Функціонували галузеві системи професійного навчання робітників.

четвертий період -1940-1959 рр.. Створено державну систему трудових резервів;

п`ятий період - 1959-1991рр. Державні трудові резерви реорганізовано в систему професійно-технічної освіти. Розпочався перехід до підготовки робітничих кадрів із середньою освітою. Народна та професійно-технічна освіта були об'єднані в єдину систему.

шостий період - розпочинається із 1991 р. Пошук шляхів реформування системи професійно-технічної освіти, її адаптація до ринкової економіки. Прийнято Закон України "Про професійно-технічну освіту".

Відмовившись від ідеологічного підґрунтя у визначенні основних періодів в історії підготовки робітничих кадрів, ми дійшли до висновку, що головними чинниками, які вплинули на зміст і форми підготовки робітничих кадрів, управління цією системою стали зміни в соціально-економічному розвитку держави на кожному із визначених етапів. Цей висновок має методологічне значення для розв`язання перспективних проблем підготовки робітничих кадрів.

У розділі приділено значну увагу аналізу семантичного значення понять "система підготовки робітничих кадрів", "професійна освіта", "нижча професійна освіта", "професійно-технічна освіта", а також дефініцій з проблем управління. Визначено сутність поняття "система підготовки робітничих кадрів", яке, на нашу думку, включає три складові: систему освітніх програм і державних освітніх стандартів для підготовки кваліфікованих робітників; мережу освітньо-виховних закладів різних типів, де реалізуються освітні програми; систему органів управління підготовкою робітничих кадрів та підпорядковані їм установи і підприємства.

Здійснений аналіз дав підстави для висновку, що для системи підготовки робітничих кадрів властиві системоутворюючі ознаки педагогічних систем. Поряд з цим зазначимо, що система не може бути створена, якщо відсутні деякі важливі системоутворюючі фактори, зокрема: сукупність певних соціально-економічних та політичних чинників; відповідна матеріально-технічна база; адаптований до конкретної економічної ситуації (планово-централізованої чи ринкової) господарський механізм; належні умови для організації навчально-виробничої діяльності.

Викладене вище дає підстави для висновку про те, що систему підготовки робітничих кадрів доцільно віднести до класу педагогічних систем з виробничими функціями.

У розділі розкрито авторські підходи до визначення сутності основних понять, пов`язаних із процесом управління системою підготовки робітничих кадрів. Аналіз вивчених джерел з теми дослідження дав змогу зробити висновок, що поняття "управління" як "процес...упорядкування системи", одним із основних завдань якого є "збереження якісної визначеності системи шляхом переведення її із одного стану в інший..." [В. Афанасьев. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). - М.: Политиздат, 1968. - С.24] до недавнього часу стосовно педагогічних систем взагалі, і систем підготовки робітничих кадрів, зокрема, не використовувалось. Воно підмінювалось поняттям "керівництво". Зазначимо, що така ж підміна цих понять має місце у Законі України "Про професійно-технічну освіту"(лютий 1998 р).

Вивчення нормативних документів, аналіз літератури з проблем управління педагогічними системами та закладами освіти дає підстави для висновків щодо причин ототожнення понять "управління" та "керівництво". На нашу думку, ними були: а) законодавче закріплення в радянському суспільстві принципу партійності, положення про керівну роль комуністичної партії. Як наслідок, функції органів управління були зведені лише до "...точного виконання наказів, інструкцій, інших директивних та методичних вказівок..."[Соколов А. Управление деятельностью среднего профтехучилища. - М.: Высшая школа, 1983. - С. 3]; б) відсутність науково обґрунтованої теорії управління педагогічними системами взагалі, а також педагогічною системою з виробничими функціями, зокрема; в) штучно створені перешкоди для поширення в СРСР сучасних підходів до управління, оскільки вони були розроблені в капіталістичних країнах, і радянська ідеологічна система вважала за неможливе і навіть шкідливе вивчення їх та поширення в державі. Аналіз значної кількості джерел дозволив зробити висновок, що поняття "керівництво" є видовим стосовно родового "управління" і відображає сутність взаємин між керівниками та підлеглими. Виходячи з цього, зазначимо, що ототожнення понять "управління" та "керівництво" є методологічно неправильним. Їх доцільно розмежовувати.

Для системного аналізу управління підготовкою робітничих кадрів на різних етапах історичного розвитку велике значення має визначення понять "зміст управління", "організація управління". Зміст процесу управління системою підготовки робітничих кадрів нами визначено як сукупність управлінських операцій, спрямованих на досягнення певних змін у системі відповідно до передбачуваних. Організація управління розглядається як доцільна побудова управління системою підготовки робітничих кадрів, що виявляється в розподілі управлінських функцій за рівнями, встановлення їхньої послідовності, наступності, співвідношень тощо.

Для аналізу сутності управління системами підготовки робітничих кадрів важливе значення має поняття "функції управління", набір яких має забезпечувати реакцію керуючої системи на будь-яку зміну в стані керованої системи. На основі аналізу 18 класифікацій функцій управління визначено чотири основні функції управління системою підготовки робітничих кадрів: планування, організація, керівництво і контроль. Ці функції ми відносимо до складних, тобто таких, що мають свою структуру і охоплюють декілька компонентів. Так, планування може включати аналіз, прогнозування, цілевизначення, оцінку ефективності; організація - розподіл повноважень, визначення відповідальності, побудову організацій; контроль - розробку стандартів і критеріїв, порівняння реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями, здійснення необхідних коригуючих дій.

У другому розділі - "Управління системами підготовки робітничих кадрів в Україні у 1888-1920 роках" - визначено особливості соціально-економічного розвитку держави, що зумовили формування систем підготовки робітничих кадрів, зокрема: капіталізація сільськогосподарського виробництва, зміни в землеволодінні та землекористуванні, що були викликані столипінською аграрною реформою, аграрне перенаселення в Україні наприкінці ХІХ ст.

Значний вплив на формування систем підготовки робітничих кадрів мали процеси, що відбувались у промисловості. До таких процесів нами віднесено: зростання промислового виробництва, структурні зміни в промисловості, запровадження машинного виробництва замість ручного, зростання кількості промислових робітників. Усвідомлення залежності перспектив економічного розвитку від стану підготовки робітничих кадрів стало одним із чинників, що сформували державницьке ставлення до цієї справи урядових структур та громадськості Росії в досліджуваний період.

На основі аналізу структури освітніх систем, що функціонували в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. визначено та схарактеризовано основні типи закладів нижчої професійної освіти, в яких здійснювалась підготовка робітничих кадрів, зокрема: нижчі училища: Нижчі технічні училища: 1. Нижчі технічні училища "нормального" типу; 2. Нижчі технічні училища, що діяли на основі індивідуальних статутів; 3.Інтегровані заклади освіти. Нижчі сільськогосподарські училища: 1. Нижчі сільськогосподарські училища інтегрованого типу; 2. Нижчі спеціальні сільськогосподарські училища. Ремісничі навчальні заклади: 1. Ремісничі училища; 2. Нижчі ремісничі школи, що діяли на підставі індівідуальних статутів; 3. Нижчі ремісничі школи "нормального типу"; 4. Школи ремісничих учнів; 5. Ремісничі притулки для бідних дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів. Сільськогосподарські школи: 1. Сільськогосподарські школи І та ІІ розрядів інтегрального типу; 2. Сільськогосподарські спеціальні школи І і ІІ розрядів; 3. Практичні інтегральні школи; 4. Практичні спеціальні школи; 5. Сільські ремісничі навчальні майстерні; 6.Лісові школи; Ремісничі класи і відділення при закладах освіти різних типів. Заклади для позашкільної професійної підготовки працюючого населення: 1. Індивідуальне промислове учнівство; 2. Технічні і ремісничі майстерні та курси. Жіночі професійні навчальні заклади: 1. Рукодільні і ремісничі класи при загальноосвітніх закладах; 2. Навчальні заклади, де поєднувались професійна та загальноосвітня підготовка; 3. Професійні курси. Всього в Україні у 1888-1917 рр. функціонувало 22 типи закладів нижчої професійної освіти.

На основі детального аналізу виявлених нормативних документів, що регламентували діяльність цих закладів освіти, а також звітів про їхню діяльність, нами визначено характерні ознаки цих закладів освіти, зокрема: заклади освіти перебували в різних формах власності (державній, приватній, громадській); їхня діяльність здійснювалась на основі загальнодержавних нормативних документів; між закладами професійної освіти різної спеціалізації не існувало будь-яких горизонтальних чи вертикальних зв`язків. Однак, такі зв`язки були в закладах освіти певної спеціалізації. Викладене вище дає підстави для висновку: в Росії існували системи промислової, сільськогосподарської та жіночої нижчої професійної освіти. Відповідно було сформовано специфічну систему управління цими закладами.

У розділі обґрунтовано такі рівні і суб`єкти управлінської діяльності: І. Загальнодержавний рівень: 1. Міністерство народної освіти та окремі галузеві Міністерства. 2. Попечителі учбових округів; ІІ. Регіональний рівень: 1. Директори та інспектори народних училищ. 2. Училищні Ради. 3. Земські органи управління; ІІІ. Нижчий рівень: 1. Попечителі навчальних закладів. 2. Попечительські Ради. 3. Педагогічні ради закладів освіти. 9. Керівники закладів освіти. Обґрунтовано висновок щодо особливої ролі Міністерства народної освіти в управлінні системами підготовки робітничих кадрів. Виявлено головні напрями його діяльності в сфері професійної освіти. По-перше, це вироблення державної політики в галузі професійної освіти. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Міністерство народної освіти ініціювало три реформи професійної освіти. Перша реформа розпочалась із 1888 р.: після прийняття "Основних положень про промислові училища" замість окремих закладів нижчої професійної освіти почали створюватись окремі системи підготовки робітничих кадрів. Друга реформа розпочалась у 1902 р. Вона передбачала реорганізацію діяльності технічних училищ з метою їхньої орієнтації на підготовку техніків та спеціалістів середньої ланки (замість кваліфікованих робітників). Третя реформа була підготовлена в 1916 р. Її основне завдання - створення окремої системи професійної освіти, котра мала б об`єднати системи промислової, сільськогосподарської, жіночої освіти та підготовку і перепідготовку робітників на виробництві. Однак, ця реформа не була реалізована через революційні події 1917 р.

Ще одним напрямом діяльності Міністерства народної освіти в управлінні системою підготовки робітничих кадрів була організаторська робота. Як зазначалось в офіційних документах, "всю зроблену Міністерством Народної Освіти за двадцять років роботу (станом на 1908 р. - І.Л.) можна поділити на дві категорії: першу становить наявність організованих та існуючих у даний час установ - так би мовити, освітніх засобів для проведення в життя і поширення технічної і професійної освіти; другу частину складає сукупність усіх робіт організаційного або теоретичного характеру, а саме - розробка питань, пов`язаних із подальшим поширенням технічної освіти: складання положень і статутів училищ, правил, навчальних програм тощо" [Максин И. Основоположения промышленного образования // Техническое и коммерческое образование. - 1908. - №5.- С. 7]. У результаті такої цілеспрямованої діяльності Міністерством народної освіти за двадцять років було відкрито понад 1700 навчальних закладів нижчої професійної освіти. Характерним було й те, що ця функція поширювалась також на заклади освіти недержавної форми власності, які створювались громадськими організаціями, приватними особами, установами й організаціями, котрі не підпорядковувались освітянському відомству. Нами встановлено, що Міністерством народної освіти в 1888-1917 рр. було розроблено та подано на затвердження до вищих державних інстанцій 45 законодавчих актів, що мали загальний характер, та понад 600 положень і статутів закладів освіти різних типів, що здійснювали підготовку робітничих кадрів. Це Міністерство здійснювало також оперативне управління окремими закладами нижчої професійної освіти.

Значну роль в управлінні закладами системи підготовки робітничих кадрів відігравали попечителі учбових округів. У розділі викладено основні напрями їхньої управлінської діяльності щодо системи підготовки робітничих кадрів: нагляд за дотриманням у навчальних закладах норм чинного законодавства та нормативних документів; періодичне вивчення діяльності навчальних закладів округу; вирішення кадрових питань; запровадження в середніх та нижчих навчальних закладах додаткових курсів з урахуванням місцевих потреб. Досить широкі повноваження мали попечителі в управлінні фінансами закладів освіти.

Основними суб`єктами в управлінні системою нижчої професійної освіти на регіональному рівні були директори та інспектори народних училищ. Створення нормальних умов для функціонування закладів освіти, нагляд за їхньою роботою, залучення населення до розв'язання проблем закладів освіти - так нами визначено основні напрями в змісті їхньої управлінської діяльності.

Нами встановлено, що управління системами підготовки робітничих кадрів на регіональному рівні здійснювали також земські установи та училищні ради, які створювались у губерніях та повітах як органи громадського управління справами освіти. В процесі дослідження доведено, що цим представницьким органам були делеговані досить широкі права в розв'язанні окремих питань діяльності систем підготовки робітничих кадрів, зокрема: формування мережі, пошук додаткових джерел фінансування, громадський контроль за їхньою діяльністю.

В управлінні закладами освіти особливо активною була громадськість. Такий висновок підтверджується аналізом документів, що регламентували діяльність почесних попечителів, почесних смотрителів, педагогічних рад, спеціальних господарських комітетів. До їхніх повноважень було віднесено: створення необхідних умов для діяльності закладів освіти; сприяння у працевлаштуванні випускників; нагляд за станом навчально-матеріальної бази; господарська діяльність; нагляд за результативністю навчально-виховного процесу. Повноваження педагогічних рад додатково поширювались на розв'язання питань змісту навчання, формування учнівських контингентів, заохочення та покарання учасників навчально-виховного процесу тощо.

Значна кількість суб`єктів управлінської діяльності певною мірою обмежувала права керівника закладу освіти, котрий обирався попечительською радою і згодом затверджувався державними органами управління. Основним у його управлінській діяльності були організація виконання в закладі освіти чинних нормативних документів та роботи педагогічного колективу й обслуговуючого персоналу, нагляд за поведінкою і навчанням учнів, виконанням навчального плану і внутрішнього розпорядку.

Така організація управління системами підготовки робітничих кадрів була характерною до 1917 р., коли в Росії розпочались революційні події, в результаті яких стара система державного управління була зруйнована. Нами встановлено, що до 1920 р. жодному уряду, котрий діяв на території України, не вдалось створити нову систему управління освітою взагалі та системою підготовки робітничих кадрів зокрема. Поряд з цим зазначимо, що такі спроби мали місце.

У третьому розділі - "Управління системою нижчої професійної освіти у 1920-1929 роках" - схарактеризовано політичні, соціально-економічні та організаційно-політичні фактори, що зумовили створення української системи підготовки робітничих кадрів - нижчої професійної освіти та організаційної структури управління нею. До соціально-економічних чинників, які впливали на формування системи підготовки робітничих кадрів та управління нею нами віднесено: запровадження нової економічної політики і нової моделі господарювання; перехід від примусової праці до вільного найму робочої сили, формування ринку праці, зростання промислового виробництва, посилення соціальної диференціації селянства; технічне переозброєння виробництва, підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці; надзвичайно тяжке соціальне становище дітей і підлітків. Визначальний вплив на становлення та розвиток української системи підготовки робітничих кадрів мала відсутність на початку 20-х рр. єдиної державності в країні, що давало змогу Україні здійснювати самостійну освітню політику. В розділі доведено, що одним із виявів такої політики стало створення системи нижчої професійної освіти, котра мала відмінності від аналогічної системи в Росії та інших країнах.

На основі аналізу структури системи освіти ми дійшли висновку щодо характерних ознак нижчої професійної освіти України, які вплинули на формування специфічної системи управління нею. До них віднесено наступне: по-перше, входження нижчої професійної освіти до системи освіти України. Однак українська система підготовки робітничих кадрів водночас була і самостійною педагогічною системою, що мала свою певну специфіку - конкретну мету, завдання і зміст, а також певний "педагогічний механізм" - технологію реалізації; по-друге, система нижчої професійної освіти мала тісні зв`язки з іншими ланками системи освіти України, що гарантувались насамперед єдиними методологічними засадами її діяльності; по-третє, її основними структуроутворюючими елементами були 12 типів закладів нижчої професійної освіти шкільної форми навчання (професійні школи, школи фабрично-заводського учнівства, школи робітничої молоді, кустарно-ремісничі школи, будинки робітничих підлітків, навчально-ремісничі майстерні, сільськогосподарські профшколи нормального типу та інтегрального типу, школи батрацької молоді, школи сільськогосподарського учнівства, профшколи сільськогосподарської вертикалі та школи конторгучу) та позашкільної форми навчання (курси попередньої підготовки із спеціальними завданнями, курси ліквідації технічної безграмотності, курси підвищення кваліфікації, курси для отримання додаткової спеціальності; методичні установи).

На основі узагальнення результатів аналізу ряду нормативних документів, історико-педагогічних праць, зокрема, керівників Наркомосу України, нами обгрунтовано два етапи у становленні та діяльності системи управління нижчою професійною освітою: перший - 1920-1923 рр., другий - 1924-1929 рр. У першому етапі нами виявлено такі рівні і суб`єкти управлінської діяльності: загальнодержавний рівень: Народний Комісаріат освіти, Український головний комітет професійно-технічної і спеціально-наукової освіти (Укрголовпроф-освіта); регіональний рівень: губерніяльні (губпрофосвіта) та повітові комітети професійно-технічної і спеціально-наукової освіти (повіт-профосвіта); нижчий рівень управління: шкільні ради, керівники закладів освіти.

Дослідження змісту та особливостей управління системою підготовки кваліфікованих робітничих кадрів у 1920-1923 рр. дало підстави для висновків, що на загальнодержавному рівні мало місце оптимальне поєднання управлінських функцій Наркомосу України та Укрголовпрофосвіти. Так, Народний Комісаріат освіти визначав загальні засади освітньої політики в державі, а Укрголовпрофосвіта, діючи в межах єдиної освітньої системи, здійснювала управління системою професійної освіти взагалі та нижчою професійною освітою, зокрема. Для цього Укрголовпрофосвіті і було надано повноваження самостійного органу управління. Вона мала власну організаційну структуру, підпорядковані регіональні органи управління та фінансово-господарську самостійність. До основних напрямів управлінської діяльності Укрголовпрофосвіти було віднесено: розробку державної політики в галузі нижчої професійної політики; організаторську роботу, спрямовану на розгортання мережі закладів освіти; пошук додаткових коштів на утримання закладів освіти; організацію госпрозрахункової діяльності закладів нижчої професійної освіти; визначення основних засад у змісті підготовки в закладах нижчої професійної освіти; розгортання методичної роботи та матеріально-технічного забезпечення закладів освіти, контроль за їхньою діяльністю. Значне місце в управлінській діяльності Наркомосу та Укрголовпрофосвіти займало створення нормативно-правової бази діяльності закладів та установ нижчої професійної освіти. За виявленими даними, в 1920-1923 рр. Укрголовпрофосвітою було ініційовано прийняття 23 урядових документів із проблем нижчої професійної освіти.

У процесі дослідження проаналізовано основні напрями змісту управлінської діяльності губерніяльних та повітових комітетів професійно-технічної і спеціально-наукової освіти, зокрема: розроблення плану здійснення нижчої професійної освіти на території губернії, узгодження його з місцевими органами виконавчої влади; організацію діяльності закладів нижчої професійної освіти; підготовку та видання навчальних посібників і літератури. Важливим завданням Губпрофосвіти було об`єднання зусиль окремих губерніяльних органів і профспілок у розв'язанні проблем підготовки робітничих кадрів. Губпрофосвітам було надано статус місцевих органів Укрголовпрофосвіти. Вони перебували у подвійному управлінському підпорядкуванні, що забезпечувало реальне врахування місцевих особливостей в організації планування та розвитку мережі закладів професійної освіти, а також сприяло визначенню регіонального компонента змісту професійного навчання.