Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект (1888–1998 роки)

З аналізу архівних джерел випливає, що в 1920-1923 рр. досить специфічною була організація управління на нижчому рівні - безпосередньо в закладах освіти. Специфіка полягала в тому, що центральним органом управління професійно-технічним закладом освіти була шкільна рада. Як зазначалось у номативних документах, "шкільний колектив обирає на початку кожного навчального року шкільну раду, що становить орган поточного керування та здійснює кермування профшколою" [Кодекс Законів про Народню Освіту УСРР // Збірник постанов та роспоряджень робітничо-селянського уряду України. - 1922. -№49. - С.891].

Новий етап в управлінні системою нижчої професійної освіти розпочався в 1924 р. На цьому етапі було реорганізовано Наркомос та середнью ланку управління системою нижчої професійної освіти. Укрголовпрофосвіту та її регіональні органи управління було ліквідовано. Прийняття такого рішення зумовлювалось переходом до адміністративно-командної системи управління, його централізацією. Відповідні зміни мали місце також у змісті управлінської діяльності. На вищому та регіональному рівнях першочерговою стала функція контролю та інспектування, поступовий перехід до централізованого визначення змісту підготовки в закладах нижчої професійної освіти. Змінились підходи до організації управління конкретним закладом освіти. Функції шкільних рад поступово обмежувались, повноважними ставали управлінські функції керівника закладу освіти. Цей період у діяльності системи нижчої професійної освіти закінчився прийняттям у 1929 р. рішення щодо уніфікації освітніх систем Росії та України.

У четвертому розділі - "Управління галузевими системами підготовки кваліфікованих робітничих кадрів у 1929-1940 роках" - проаналізовано соціально-економічні чинники, що зумовили формування галузевих систем підготовки робітничих кадрів, зокрема: спробу створення воєнно-комуністичного суспільства, запланований "стрибок" у промисловому розвитку, заходи щодо ущільнення робочого часу, появу великої кількості знедолених селян, які, тікаючи від колективізації, намагались працевлаштуватись у промисловості. Визначено ряд ідеологічних причин, котрі мали значний вплив на створення галузевих систем підготовки робітничих кадрів. Це - необхідність формування "нового" робітничого класу, організація масового руху за оволодіння технічними знаннями, розгортання соціалістичного змагання. Доведено, що виникнення галузевих систем підготовки робітничих кадрів стало закономірним розвитком процесів уніфікації та централізації в освіті, а також наслідком боротьби з результатами українізації та намаганням "знищити до останку унікальну вкраїнську освітню систему" [Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. / Пер. з англ. - К.: Основи, 1997. - С.178]. Штучний розрив професійної та загальноосвітньої підготовки, надання першій суто практичного спрямування стали суттєвими факторами цього руйнівного процесу. З цією метою нижча професійна освіта була виведена з підпорядкування Наркомосу, що перетворився у "виконавчий орган партії з дуже обмеженими правами" [Ващенко Г. Проєкт освіти в самостійній Україні. - Мюнхен, 1957. - С. 13].

Спільною ознакою для всіх галузевих систем була тотожність організаційно-педагогічних форм нижчої професійної освіти. Це пояснюємо тим, що в державі функціонувала максимально централізована управлінська система, діяльність якої спрямовувалась на реалізацію єдиної політики в галузі підготовки робітничих кадрів.

Визначено такі основні типи закладів освіти галузевих систем підготовки робітничих кадрів: 1.Заклади освіти для підлітків: професійно-технічні школи; школи фабрично-заводського учеництва (ФЗУ); школи учеництва масових професій (ШУМП) (школи радгоспного учеництва, школи машинно-тракторного учеництва; школи радгоспного учеництва; школи будівельного учеництва; школи гірничо-промислового учеництва); кустарно-промислові школи; бригадне учеництво. 2.Заклади "додаткової робітничої освіти": школи робітничого юнацтва; школи-підприємства; профтехнічні курси (курси "вступу" у виробництво; курси "планового пересування"; інші форми курсової підготовки робітників промисловості; курсова підготовка для робітників сільського господарства).

Порівняльний аналіз викладених вище основних організаційно-педагогічних форм підготовки робітничих кадрів дозволив дійти висновку, що, на відміну від попереднього періоду розвитку системи підготовки робітничих кадрів, мережа закладів освіти як об`єкт управлінського впливу набула нових ознак, здебільшого негативного характеру. До таких змін нами віднесено: зменшення кількості типів закладів освіти; орієнтацію на вузькопрофесійну підготовку майбутніх робітників; значне скорочення термінів навчання; комплектування цих закладів освіти на основі класового підходу.

Соціально-економічні та ідеологічні чинники становлення галузевих систем підготовки робітничих кадрів, особливості її структуроутворюючих елементів зумовили формування специфічної системи управління ними. В розділі обґрунтовано два етапи в розвитку організації та змісту управління системами підготовки робітничих кадрів: перший - 1929-1932 рр.; другий - 1932-1940 рр. На першому етапі були прийняті партійно-урядові рішення про передачу закладів освіти з підготовки робітничих кадрів у підпорядкування Вищої ради народного господарства (ВРНГ) та окремих господарських наркоматів; здійснювався пошук оптимального поєднання галузевого управління та управлінської діяльності Народного комісаріату освіти; мали місце спроби створення нового центрального органу управління системою підготовки робітничих кадрів та міжгалузевої ради з проблем робітничої освіти; пошуку шляхів президій районних виконавчих комітетів та міських рад до управління системою нижчої професійної освіти. Здійснений всебічний аналіз дав підстави для висновку, що ці спроби були невдалими. Після ліквідації ВРНГ (1932 р,) управління системами підготовки кваліфікованих робітників було передано галузевим наркоматам. Внаслідок цього сформувалось кілька систем управління підготовкою робітничих кадрів: у галузях народногосподарського комплексу, що мали загальносоюзне значення та підпорядковувалися загальносоюзним наркоматам; у галузях народногосподарського комплексу, котрі були віднесені до підпорядкування РНК УРСР; для підготовки робітників, що працюватимуть в інших галузях народногосподарського комплексу.

Аналіз організації та змісту управління в системі Наркомважпрому СРСР, Наркомзему та Наркомпраці України дали підстави для висновку: незважаючи на різне відомче підпорядкування, зміст управління системами підготовки робітничих кадрів був ідентичним. Для нього були характерними: чітке розмежування управлінських функцій між вищими та регіональними рівнями управління; жорстка централізація управлінської діяльності; наявність великої кількості нормативних документів, що регламентували діяльність закладів систем підготовки робітничих кадрів. Відмінності в управлінні галузевими системами підготовки робітничих кадрів мали місце лише в організації управління. У кожному відомстві функціонували окремі управлінські структури на вищому та регіональному рівнях управління.

Управління конкретним закладом освіти було зосереджено в руках його керівника, який отримував для цього нібито необмежені права. Насправді ж ситуація була дещо іншою, про що свідчить вивчення багатьох нормативних документів та архівних матеріалів. По-перше, діяльність керівників обмежувалась наявністю величезної кількості нормативних та інструктивних документів, що регламентували діяльність закладу практично з кожного більш або менш важливого питання шкільного життя. Так, лише в системі закладів освіти Народного Комісаріату шляхів сполучення на початку 40-х рр. нами виявлено 22 чинних документи. Особливо жорстко регламентувались фінансово-господарська та навчально-виховна діяльність. По-друге, принципово важливі управлінські функції - планування підготовки робітничих кадрів, визначення її змісту здійснювали вищі управлінські структури. По-третє, практично всі керівники будь-якої ланки освіти перебували під пильним наглядом та постійним ідеологічним тиском, під страхом звинувачення у "націоналізмі" чи будь-якому "ухилі". Найменше виявлення самостійності не допускалось і навіть переслідувалось. По-п`яте, наприкінці 30-х років у кадровому складі керівників професійно-технічних навчальних закладів відбулися значні зміни. На місце директорів навчально-виховних установ, які були звільнені із цих посад під час чисток, прийшли нові люди, більшість з яких не мала належного досвіду роботи.

Отже, створена організаційна структура управління галузевими системами підготовки кваліфікованих робітничих кадрів не могла забезпечити їхнього ефективного функціонування.

У п`ятому розділі - "Управління системою трудових резервів" - визначено основні чинники соціально-економічного та політичного розвитку, що зумовили формування системи трудових резервів, зокрема: зростання промислового виробництва; мілітаризація економіки держави; відбудова народного господарства після закінчення війни 1941-1945 рр.; екстенсивний розвиток народногосподарського комплексу. Це потребувало збільшення обсягів підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, їхнього перерозподілу. Галузеві системи нижчої професійної освіти не могли виконати нові завдання. Саме тому й було прийнято рішення про створення системи трудових резервів. У розділі визначено основні ознаки системи трудових резервів, зокрема: надання системі характеру напіввійськової закритої організації; значне зменшення кількості типів освітньо-професійних закладів; мобілізація учнів на навчання в закладах трудових резервів; використання їх як додаткової робочої сили.

Це вплинуло на формування специфічної організаційної структури та змісту управління. Суб`єктами управління у системі на загальнодержавному рівні були Головне управління трудових резервів при РНК СРСР (1940-1946 рр.) та Міністерство трудових резервів СРСР (1946-1959 рр.); на республіканському рівні - республіканське Управління трудових резервів (1940-1946 рр.) та Управління трудових резервів Міністерства трудових резервів СРСР (1946-1959 рр.). Аналіз змісту діяльності цих управлінських структур дав підстави для висновку, що в загальносоюзних органах було зосереджено практично всі основні функції управління системою підготовки робітничих кадрів.

Головне завдання республіканських органів управління - організація виконання рішень загальносоюзного відомства та контроль за діяльністю закладів системи трудових резервів. Аналогічною була участь в управлінні системою підготовки робітничих кадрів регіональних підрозділів цих управлінських структур. Аналіз архівних матеріалів дозволив визначити такі основні напрями їхньої управлінської діяльності: виконання рішень партійних, радянських та галузевих органів з проблем діяльності системи трудових резервів; розвиток і збереження мережі закладів освіти; здійснення навчально-виробничої діяльності; організація методичної, політико-виховної та фізкультурно-масової роботи; організація набору, випуску та працевлаштування молодих робітників; фінансово-господарське забезпечення діяльності закладів та установ системи трудових резервів. Керівництво діяльністю закладів освіти здійснював директор, управлінські функції якого в умовах жорстко централізованої системи управління максимально обмежувались. Основними в управлінні системою трудових резервів були організаційно-розпорядчі або адміністративні методи. Саме завдяки високій організованості та централізації керуюча система забезпечувала різноманітну та швидку реакцію на будь-які зміни в керованій системі.

Виявлено такі особливості в управлінні системою трудових резервів: наявність чітко структурованої управлінської "вертикалі"; максимальна централізація управління; зосередження в органах управління вищого рівня практично всіх управлінських функцій. Такий підхід до організації та змісту управління повністю відповідав соціально-економічній ситуації в державі та основним засадам державного управління в ній.

У шостому розділі - "Управління системою професійно-технічної освіти в 1959-1998 роках" - проаналізовано причини, що зумовили створення системи професійно-технічної освіти та викладено її характерні риси як об`єкта управлінського впливу. До основних причин реорганізації системи трудових резервів у систему професійно-технічної освіти нами віднесено: зростання промислового і сільськогосподарського виробництва на основі екстенсивного розвитку народногосподарського комплексу; низький рівень продуктивності праці; незадовільне використання трудових і матеріальних ресурсів; структурні зміни у формуванні доходів державного бюджету; розвиток процесів масового відтоку молоді з села (у 50-60-х рр.). У ході дослідження виявлено такі особливості системи професійно-технічної освіти: зменшення кількості типів навчальних закладів; поступова реорганізація їх в єдиний тип; стрімке зростання кількісних параметрів системи підготовки робітничих кадрів; пошук оптимальних шляхів поєднання навчальної та виробничої діяльності; часткове відновлення принципів господарського розрахунку; значне зміцнення навчально-матеріальної бази та створення обслуговуючої інфраструктури.

На цьому етапі наукового пошуку нами визначено ряд специфічних ознак в організації та змісті управління системою професійно-технічної освіти. Передусім, це - активна участь в управлінні вищих партійних і державних органів. Про це свідчить те, що протягом 1959-1987 рр. було прийнято 56 партійно-урядових постанов з питань підготовки робітничих кадрів.

У розділі доведено, що активну участь в управлінні системою підготовки робітничих кадрів брали урядові структури. В динаміці цього процесу нами визначено два етапи: перший 1959-1966 рр., другий - 1966-1988 рр. Для першого етапу було характерним розширення прав республіканського уряду в управлінні системою професійно-технічної освіти. Це виявлялось у затвердженні планів підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних училищах; розробці перспективних і річних планів працевлаштування молоді; здійсненні підготовки кваліфікованих робітників для інших союзних республік і підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування в обсягах, що визначались згідно з народногосподарськими планами; розподілі підготовлених кваліфікованих робітників; контролі за правильним використанням молодих робітників; організації роботи з прийому молоді до професійно-технічних училищ та забезпеченні оперативного керівництва їхньої діяльністю; фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні установ і закладів системи професійно-технічної освіти. На другому етапі участь уряду УРСР в управлінні системою професійно-технічної освіти була значно звужена. Водночас розширювались повноваження Державного Комітету СРСР з професійно-технічної освіти як загальнодержавного органу управління.

Відбулись зміни в змісті діяльності республіканських органів управління: Головного управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів УРСР та Державного Комітету Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти. Сутність цих змін полягала у звуженні управлінських функцій останнього. Основні з них поступово передавались Державному комітету СРСР з професійно-технічної освіти, а на республіканські органи управління було покладено організацію виконання його рішень.

Доведено, що значну роль в управлінні системою професійно-технічної освіти відігравали обласні (міські в містах Києві та Севастополі) управління професійно-технічної освіти. Визначено п`ять основних напрямів їхньої управлінської діяльності: планування професійно-технічної освіти в регіоні, організація навчально-виховної та навчально-методичної роботи, здійснення матеріально-технічного забезпечення закладів освіти, робота з інженерно-педагогічними кадрами, здійснення інспектування та контролю за роботою закладів освіти.

Багатоступенева організаційна структура управління системою професійно-технічної освіти на загальнодержавному та регіональному рівнях зумовила специфічні підходи до управління конкретним закладом професійно-технічної освіти. Нормативні документи, які регламентували працю керівників професійно-технічних училищ, звітна документація про роботу закладів освіти дали підстави для висновку, що основними в змісті управлінської діяльності директорів були: організація виконання наказів, інструкцій, інших директивних і методичних вказівок органів управління вищої ланки під керівництвом партійних організацій. Провідним у змісті діяльності керівника професійно-технічного училища було підтримання стабільного функціонування закладу в межах, визначених чинними нормативними документами.

Значна увага в розділі приділена аналізу інтеграції систем професійно-технічної та народної освіти, що мала місце у 80-х рр., та її впливу на організацію й зміст управління професійно-технічною освітою. Встановлено, що основним результатом інтеграційних процесів стало механічне об`єднання двох систем та органів управління ними. Не зважаючи на це, професійно-технічна освіта зберегла всі системоутворюючі ознаки. В структурі та змісті управління відбулись зміни. Значно послабились центристські тенденції, ряд важливих управлінських функцій було делеговано регіональним органам управління та керівникам закладів освіти, посилилась увага до економічних методів, запроваджувались елементи державно-громадської системи управління професійно-технічною освітою. Однак у подальшому ці позитивні надбання не були закріплені.

З цих та інших причин система професійно-технічної освіти набула нових ознак як об`єкт управлінської діяльності, зокрема: призупинились раніше розпочаті процеси удосконалення переліку професій; загальноосвітня підготовка максимально наблизилась до змісту навчання в загальноосвітній школі; профтехучилища почали орієнтуватись на низький за рівнем підготовки контингент випускників восьмих класів загальноосвітньої школи; значно погіршилось кадрове забезпечення профтехосвіти; запроваджувався залишковий принцип розподілу фінансових і матеріальних ресурсів; зволікалась підготока проектів законодавчих і нормативних документів; штучно гальмувалось використання прогресивних форм господарювання в профтехосвіті. Це унеможливлювало функціонування радянської системи професійно-технічної освіти в умовах ринкової економіки, що почала формуватись в Україні після проголошення незалежності.

У розділі схарактеризовано основні тенденції формування організаційної структури та змісту управління професійно-технічною освітою в 1991-1998 рр. Обґрунтовано висновок щодо їхньої недостатньої відповідності завданням трансформації професійно-технічної освіти в умовах інформаційно-технічної революції, формування нових економічних відносин та ринку праці.

Міністерством освіти була зроблена спроба внести зміни в організацію управління системою професійно-технічної освіти. Йдеться про створення в 1991 р. у складі Міністерства Комітету з професійної освіти, внутрішні реорганізації апарату Головного управління професійно-технічної освіти тощо. Однак ці заходи не стали вагомим чинником удосконалення управління системою професійно-технічної освіти. В ній з`явилися ознаки, які поряд з іншими факторами суттєво зумовили погіршення функціонування системи професійно-технічної освіти. Набули поширення процеси централізації управлінської діяльності. Міністерство освіти закріпило за собою значну частину функцій оперативного управління закладами освіти, які через малочисельність апарату управління залишились нереалізованими. Значно погіршилось нормативно-правове забезпечення діяльності системи підготовки робітничих кадрів. Не здійснюється процес адаптації господарського механізму системи до ринкової економіки.

Ці процеси негативно впливають на діяльність регіональних органів управління. З метою поліпшення їхнього впливу на діяльність системи підготовки робітничих кадрів на регіональному рівні стали створюватись Комітети з професійно-технічної освіти. Ефективність і доцільність їхньої діяльності підтверджена "Основними напрямами реформування професійно-технічної освіти України", затвердженими Указом Президента України 8 травня 1996 р.

У розділі проаналізовано перспективи удосконалення управління системою професійно-технічної освіти після прийняття Закону України "Про професійно-технічну освіту" (1998 р.). Визначено основні напрями використання історичного досвіду у реформуванні управління системою професійно-технічної освіти у нових економічних умовах.

Висновки

1. Відповідно до мети, концептуальних положень та завдань дослідження простежено ґенезу, проаналізовано вплив суспільно-політичних, соціально-економічних та ідеологічних факторів на формування і розвиток систем підготовки робітничих кадрів. Це дало можливість сформулювати положення про те, що на різних етапах історичного розвитку нашої держави функціонували різні системи підготовки робітничих кадрів, які мали загальну мету. Водночас вони мали суттєві відмінності у змісті та структурі професійного навчання, організаційно-педагогічних формах, управлінні. Методологічні засади, соціально-економічні умови, нормативно-правова база їхнього функціонування на різних історичних етапах мали свою специфіку.

2. Система підготовки робітничих кадрів є сукупність освітніх програм і державних освітніх стандартів для підготовки кваліфікованих робітників; мережа закладів освіти, в яких реалізуються освітні програми; органи управління підготовкою робітничих кадрів та підпорядковані їм установи й підприємства. На основі теоретичного обґрунтування систему підготовки робітничих кадрів нами віднесено до класу педагогічних систем з виробничими функціями.

3. Еволюція системи підготовки робітничих кадрів у 1888-1998 рр. зумовлена сукупністю суспільно-політичних та соціально-економічних факторів розвитку українського суспільства, зокрема:

капіталізацією сільського господарства, столипінською аграрною реформою, промисловим переворотом, швидким зростанням промислового виробництва - наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

специфікою державного устрою, здійсненням політики українізації, запровадженням нової економічної політики з її ринковими елементами, відбудовою народного господарства, індустріалізацією та колективізацією, початком планової економіки, розробкою та реалізацією великих державних господарських програм, соціальним становищем дітей, підлітків та молоді - у 20-х рр.;

створенням "воєнно-комуністичного суспільства", розвитком процесів уніфікації та централізації освітньої діяльності, "підхльостуванням" індустріалізації, необхідністю формування "нового" робітничого класу, процесами урбанізації, формуванням у суспільстві духовно-ідеологічного механізму, основою якого була класова боротьба - у 30-х рр.;

зростанням обсягів промислового виробництва напередодні другої світової війни, мілітаризацією економіки, створенням системи великих державних резервів, відбудовою народногосподарського комплексу після Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. - у 40-50-х рр.;

екстенсивним розвитком народногосподарського комплексу, "примітивною індустріалізацією", низьким рівнем продуктивності праці, незадовільним використанням трудових і матеріальних ресурсів, структурними змінами у формуванні доходів державного бюджету, розвитком процесів відтоку молоді з села - у 50-60-х рр.;

"перебудовою" радянського суспільства, проголошенням ідеї безперервної освіти - у 80-х рр.;

розвитком у 90-х рр. ринкових процесів в економіці незалежної України.

4. Система підготовки робітничих кадрів України пройшла в своєму розвитку такі періоди:

Перший період - із кінця 80-х років ХІХ століття - до 1920 р. Після прийняття "Основних положень про промислові училища" (1888р.) було сформовано системи підготовки промислових і сільськогосподарських робітників, жіночої освіти. Ці системи існували до 1920 р., за винятком тих закладів освіти, діяльність яких була припинена через першу світову та громадянську війни і господарську розруху.

Другий період - 1920-1929 рр. Створення і становлення української системи нижчої професійної освіти, яка багато в чому відрізнялася від системи професійно-технічної освіти. Цей період завершився в 1928-1929 рр., коли були прийняті урядові та партійні рішення про уніфікацію освітніх систем Росії та України.

Третій період - 1929-1940 рр. Система підготовки робітничих кадрів була підпорядкована господарським наркоматам. У країні функціонували галузеві системи підготовки робітничих кадрів.

Четвертий період - 1941-1959 рр. Функціонування державної системи трудових резервів як напіввійськової організації з жорстким централізованим управлінням, що забезпечувала потреби народного господарства у кваліфікованій робочій силі.

П'ятий період - 1959-1991 рр. Утвердження середнього профтехучилища як єдиного типу закладу профтехосвіти, де здійснювалася підготовка робітничих кадрів, перехід до єдиних навчальних планів та програм, об'єднання професійно-технічної та народної освіти в єдину систему.

Шостий період - розпочинається із 1991 року. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес пошуку власних шляхів розбудови системи підготовки робітничих кадрів. Прийнято Закон України "Про професійно-технічну освіту" (1998 р.).

5. Виявлено ряд тенденцій у розвитку нижчої професійної освіти в Україні. До них віднесено: активне формування державної політики в галузі підготовки робітничих кадрів; розвиток системи нижчої професійної освіти як складової освітньої системи держави; максимальне врахування потреб народногосподарського комплексу у формуванні та розвитку систем професійної освіти; різнотипність закладів освіти, в яких здійснювалась підготовка робітничих кадрів; ґрунтовне нормативно-правове забезпечення діяльності системи підготовки робітничих кадрів; створення самостійних органів управління такими системами; намагання створити систему державно-громадського управління нижчою професійною освітою; широке використання економічних методів в управлінні системою підготовки робітничих кадрів; поєднання динамічного та диференційованого підходів до формування організаційних структур управління системами підготовки робітничих кадрів із збереженням певної стабільності в розв'язанні управлінських проблем.

6. Виявлено особливості структури та змісту управління системами підготовки кваліфікованих робітників на різних історичних етапах, зокрема:

у 1888-1920рр. функціонувала багаторівнева структура управління системами підготовки робітничих кадрів. На загальнодержавному рівні органами управління були Міністерство народної освіти та галузеві міністерства, попечителі учбових округів. На регіональному рівні - інспектори і директори народних училищ, училищні ради, земські органи управління. На нижчому рівні - попечителі навчальних закладів, попечительські та педагогічні ради і керівники закладів освіти. Особливу роль в управлінні системами підготовки робітничих кадрів відігравало Міністерство народної освіти. Воно формувало державну політику в цій галузі, здійснювало організаторську роботу щодо створення та розвитку системи, розробляло нормативно-правову базу діяльності закладів освіти, забезпечувало оперативне управління окремими типами закладів освіти, видавало дозволи на право здійснення освітньої діяльності всім закладам освіти незалежно від форм власності. Особливостями у змісті управління підготовкою робітничих кадрів були: чітке розмежування управлінських функцій на кожному з рівнів управління; високий рівень централізації управління; широке залучення до управління закладами освіти громадськості;

у 1920-1929 рр. управління системою нижчої професійної освіти здійснювали Укрголовпрофосвіта як повноважний самостійний орган управління та підпорядковані їй структури в регіонах. Водночас це не породжувало відірваності системи нижчої професійної освіти від загальної освітньої системи. Стратегічні рішення щодо розвитку та перспектив функціонування системи підготовки робітничих кадрів обґрунтовувались та приймались в межах єдиної освітньої системи, що діяла на території України в досліджуваний період. До провідних особливостей управління системою нижчої професійної освіти України в 1920-1929 рр. нами віднесено: прагнення розбудувати самобутню національну систему підготовки робітничих кадрів та розробити відповідне законодавче й нормативно-методичне забезпечення її діяльності; існування повноважних та функціонально незалежних органів управління системою на вищому й середньому рівнях управління; послідовна організаторська робота органів управління системою нижчої професійної освіти, спрямована на створення закладів професійної освіти різного типу й різних форм власності; широке розгортання демократичних засад та економічних методів в управлінні системою нижчої професійної освіти;

у 1929-1940 рр. управління системами підготовки робітничих кадрів здійснювали Вища рада народного господарства та галузеві Наркомати, в складі яких було створено спеціальні управлінські структури. Завдяки існуванню в державі могутнього апарату державної влади, єдиної ідеології та партійного керівництва ці системи мали багато спільного, в тому числі й у змісті управлінської діяльності (загальні концептуальні напрями діяльності закладів, в яких здійснювалася підготовка робітничих кадрів; єдина система планування підготовки робочої сили; ідеологічне спрямування її діяльності; система контролю за розподілом та використанням кадрів випускників закладів освіти).

Визначено такі особливості в управлінні галузевими системами підготовки робітничих кадрів: чітке розмежування функцій управління системами підготовки робітничих кадрів між галузевими наркоматами та Народним комісаріатом освіти; створення галузевих органів управління системами підготовки робітничих кадрів; відсутність на регіональному рівні органів управління системами підготовки робітничих кадрів (у різних галузях промисловості республіканського підпорядкування); застосування різних підходів до визначення суті та форм управління підготовкою робітничих кадрів на вищому рівні; наявність значної кількості галузевих інструктивних та нормативних документів, що регламентували діяльність закладів освіти з кожного питання їхньої діяльності;

у 1940-1959 рр. управління системою трудових резервів здійснювали Головне управління трудових резервів при Раднаркомі СРСР, Міністерство трудових резервів СРСР та підпорядковані їм республіканські й обласні управлінські структури. Характерними особливостями управління системою трудових резервів були: наявність стрункої управлінської "вертикалі"; максимальна централізація управління; зосередження в центральному органі управління основних управлінських функцій, без будь-якого делегування частини з них на нижчі рівні управління. Великого значення в управлінні системою трудових резервів надавалось методичній роботі, нормативному, програмно-методичному забезпеченню, організації комплектування закладів освіти молоддю, нормативне забезпечення їхньої діяльності, тотальному контролю за діяльністю закладів освіти, організації виконання діючих інструктивно-нормативних документів;

у 1959-1991 рр. управління системою професійно-технічної освіти здійснювали Державний Комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти (1959-1988 рр.), Головне управління професійно-технічної освіти УРСР (1959-1966 рр.), Державний комітет Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти (1966-1988 рр.) та підпорядковані їм обласні й міські (у містах Києві і Севастополі) управління професійно-технічної освіти. В змісті управління системою професійно-технічної освіти до 1988 р. особлива увага приділялась: організації діяльності системи на виконання партійно-урядових рішень з проблем підготовки робітничих кадрів; ґрунтовному нормативному забезпеченню діяльності закладів освіти, в яких здійснювалась підготовка робітничих кадрів; систематичній і багатоаспектній роботі з керівними та інженерно-педагогічними кадрами; матеріально-технічному забезпеченню закладів професійно-технічної освіти.

У 1988 р. було здійснено інтеграцію систем професійно-технічної і народної освіти. Найголовнішим у цих процесах було об`єднання органів управління системами професійно-технічної і народної освіти, в результаті чого управління системою підготовки робітничих кадрів перейшло до Державного Комітету СРСР з народної освіти, Міністерства народної освіти УРСР. Внаслідок цих процесів, котрі так і не набули ознак інтегрування, в змісті управління системою професійно-технічної освіти з`явились нові особливості, зокрема: послаблення центристських тенденцій; делегування ряду важливих управлінських функцій на нижчий рівень управління із збереженням за вищими органами нормативного забезпечення та контрольних функцій; спроби передачі управління значною кількістю професійно-технічних училищ іншим (галузевим) міністерствам та відомствам; запровадження часткових економічних методів управління; широке використання в управлінні системою професійно-технічної освіти принципів демократизму; намагання створити систему державно-громадського управління підготовкою робітничих кадрів.

Після проголошення незалежності (1991 р.) організаційна структура управління системою підготовки робітничих кадрів в Україні в основному залишилась без змін. На цьому етапі відбувається постійне скорочення кількості управлінців-професіоналів в органах управління на загальнодержавному та регіональному рівнях. Відбулись зміни в змісті управлінської діяльності, зокрема: погіршилося нормативно-правове, програмно-методичне і матеріально-технічне забезпечення системи професійно-технічної освіти; втрачено набутий досвід демократизації управління закладами професійно-технічної освіти та використання економічних методів управління; посилились центристські тенденції у визначенні змісту навчання. З метою поліпшення управління закладами професійно-технічної освіти на регіональному рівні починають створюватись спеціальні органи управління системою підготовки робітничих кадрів - Комітети з професійно-технічної освіти в структурі управлінь освіти обласних державних адміністрацій.

7. Провідні ідеї позитивного історичного досвіду управління системами підготовки робітничих кадрів можуть бути використані у реформуванні сучасної системи професійно-технічної освіти на двох рівнях: теоретико-методологічному і практичному.

На теоретико-методологічному рівні його використання можливе для розробки концепції реформування системи підготовки робітничих кадрів та управління нею, теоретико-методологічного та методичного обґрунтування підготовки управлінських кадрів для системи професійно-технічної освіти, здійснення подальших історико-педагогічних досліджень. Вивчення історії становлення та розвитку управління підготовкою робітничих кадрів в Україні в умовах здійснення суспільно-політичних і економічних реформ дає змогу теоретично обґрунтувати й розробити перспективні моделі розвитку систем формування кваліфікованих робітників.

На практичному рівні ідеї досвіду управління системами підготовки робітничих кадрів на різних етапах історичного розвитку можуть бути використані для розв'язання наступних завдань: створення сучасної нормативної бази діяльності закладів освіти з підготовки робітничих кадрів; розробки науково обґрунтованих методичних рекомендацій з окремих проблем управління системою підготовки робітничих кадрів в цілому і конкретного закладу професійно-технічної освіти зокрема; впровадження ступеневої професійно-технічної освіти; організації роботи Комітетів з професійної освіти; творчого використання економічних методів управління системою підготовки робітничих кадрів; впровадження багатоканального фінансування закладів системи професійно-технічної освіти; організації науково-методичного забезпечення системи підготовки робітничих кадрів; розвитку системи державно-громадського управління системою професійно-технічної освіти; підготовки керівників закладів професійно-технічної освіти; розробки державних стандартів змісту підготовки кваліфікованих робітників; удосконалення роботи з ліцензування та атестації закладів підготовки робітничих кадрів; обґрунтування критеріїв ефективності діяльності систем підготовки робітничих кадрів; усунення суперечностей і методологічних збочень у сучасних нормативних документах, що регламентують діяльність системи підготовки робітничих кадрів; розробки програми навчального курсу з історії професійно-технічної освіти для вищих закладів освіти різних рівнів акредитації та інститутів післядипломної освіти; розвитку досліджень з проблем андрагогіки як галузі педагогічної науки, що охоплює теоретичні та практичні проблеми освіти дорослих.

Особливого значення набуває створення наукової фундаментальної бібліографії та історіографічних оглядів з проблем професійної освіти в Україні.

8. Потребує уточнення поняттєво-термінологічний апарат, що розкриває якісні характеристики системи підготовки робітничих кадрів. На нашу думку, для її позначення доцільно використовувати поняття "нижча професійна освіта" або "початкова професійна освіта". У той же час недоцільним є підміна поняття "професійно-технічна освіта" поняттям "професійна освіта", що мало місце в науково-методичній літературі та нормативних документах у 1990-1996 рр.

Проведене дослідження не вичерпує багатоаспектних проблем історії управління системами підготовки робітничих кадрів в Україні. Подальшого вивчення потребують теоретико-методологічні засади моделювання систем підготовки робітничих кадрів в умовах ринкової економіки; проблеми принципів, методів, функцій, механізмів, змісту управління системами підготовки робітничих кадрів та їх нормативно-правового забезпечення на різних етапах історичного розвитку; зарубіжний досвід управління системами формування кваліфікованих робітників.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

Монографії, навчальні та науково-методичні посібники:

1. Лікарчук І.Л. Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні (1888-1988 рр.): Монографія. - К.: Вища школа, 1998. - 256 с.

2.Лікарчук І.Л. Проблеми підготовки робітничих кадрів в Україні (1920-1929 рр.): Монографія. - К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України,1996. - 206 с.

Статті в журналах та науково-методичних збірниках:

1. Лікарчук І.Л. До питання про назву системи підготовки робітничих кадрів// Професійно-технічна освіта. - 1999. - №1. - С. 52-55.

2. Лікарчук І.Л. На організаційних засадах менеджменту // Світло. - 1998. - №4. - С.9-12.

3. Лікарчук І.Л. Інформаційне забезпечення управління професійно-технічним училищем // Світло. - 1998. - №3. - С. 5-7.

4. Ліцензування підготовки робітничих кадрів у закладах освіти // Трудова підготовка в закладах освіти. - 1998. - №2. - С. 16-20.

5.Лікарчук І.Л. Персонал у структурі управління профтехучилищем // Світло. - 1998. - №1. - С.14-18.

6. Лікарчук І.Л. Історичний досвід професійно-технічної освіти // Професійно-технічна освіта. - 1998. - №1. - С. 49-55.

7. Лікарчук І.Л. Організація економічної діяльності профтехучилища // Рідна школа. - 1997. - №7-8. - С.78-80.

8. Лікарчук І.Л. Мотивація діяльності інженерно-педагогічних працівників у контексті управління сучасним профтехучилищем // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1997. - №2. - С. 75-78.

9. Лікарчук І.Л. Про деякі аспекти господарського розрахунку у професійно-технічній освіті України 20-х років // Професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний бюлетень. - 1997. - №1-2 (5-6). - С. 176-184.

10. Лікарчук І.Л. Система управління підготовкою кваліфікованих робітничих кадрів в Україні у 1920-1929 рр. // Педагогіка і психологія. - 1997. -№4. - С. 223-233.

11. Лікарчук І.Л. Стиль управління як умова ефективної діяльності керівника // Світло. - 1997. - №3. - С. 8-10.

12. Лікарчук І.Л. Запровадження державних стандартів як важлива умова реформування професійно-технічної освіти //Проблеми освіти. - К.: Віпол. - 1997. - Випуск 10. - С. 41-47.

13. Лікарчук І.Л. Професійно-технічна освіта в умовах ринку //Нові технології навчання. - К.: Віпол. - 1997. - Випуск 23. - С. 11-14.

14. Лікарчук І.Л. Інформаційне забезпечення управління освітнім закладом у професійно-технічному училищі //Нові технології навчання. - К.:Віпол. - 1997.- Випуск 28. - С. 33-40.

15. Лікарчук І.Л. Менеджмент у профтехосвіті: Об`єктивна необхідність чи поступка моді? //Проблеми наступності та інтеграції змісту навчання у системі "школа-ПТУ-ВНЗ": Науково-методичний збірник. - Вінниця. - 1996. - С. 168-170.

16. Лікарчук І.Л. Деякі аспекти історичного досвіду підготовки учнів профтехучилищ до роботи в умовах ринкового господарства // Єдність раціонального та емоційно-почуттєвого в освітньо-виховних системах: Науково-методичний збірник. - Харків. - 1996. - С. 184-187.

17. Лікарчук І.Л. Мотивація діяльності інженерно-педагогічних працівників як умова успішного функціонування профтехучилища //У творчому пошуку: Збірник науково-методичних матеріалів. - К. - 1996. - С. 6-9.

18. Лікарчук І.Л. Чи потрібний менеджмент профтехосвіті? // Світло - 1996.- №2.-С. 70-74.

19. Лікарчук І.Л. Підготовка робітничих кадрів в Україні в 1920-1929 роках: висновки та уроки // Шлях освіти. - 1996. - №2. - С.37-40.

20. Лікарчук І.Л. Ринкова економіка і профтехосвіта // Світло.-1996.-№1. - С. 24-31.

Методичні рекомендації:

1. Лікарчук І.Л. Ліцензування закладів освіти, що здійснюють підготовку робітничих кадрів: Методичні рекомендації. - К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України,1996. - 33 с.

2. Лікарчук І.Л. Планування роботи професійно-технічного училища в сучасних умовах: Науково-методичні рекомендації. - К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України,1997. - 69 с.

3. Педагогічна скарбниця Київщини: Науково-методичний збірник / Наук. ред. І.Л. Лікарчук - К.: 1997.- Вип.1. - 135 с. (Авторська участь - наукове редагування, вступна стаття).

4. Педагогічна скарбниця Київщини: Науково-методичний збірник /Науковий редактор І.Л. Лікарчук. - К.: 1998. - Вип.2. -146 с. (Авторська участь - наукове редагування, вступна стаття).

5. Освіта Київщини - 98: Стан, тенденції, перспективи: Інформаційно-аналітичний збірник / За заг. ред. І.Л. Лікарчука. - К.: Управління освіти Київської обласної державної адміністрації, 1999. - 144 с. (Авторська участь - наукове редагування, вступна стаття).

Тези доповідей на наукових конференціях:

1. Лікарчук І.Л. Філософські засади нижчої професійної освіти в Україні у 20-х роках // Філософія освіти в сучасній Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Філософія сучасної освіти та стан її реформування в Україні" (1-3 лютого 1966 р.). - К.: ІЗМН. - 1997. - С. 297-301.

2. Лікарчук І.Л. Наступність у професійній освіті України у 1920-1929 роках // Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - У 6-ти книгах. - Чернівці: Митець. -1996. - Кн. 2. - С. 23-24.

Анотація

Лікарчук І.Л. Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект (1888-1998 роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук із спеціальності 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ, 1999.

У дисертації відтворено історію розвитку управління системами підготовки робітничих кадрів в Україні у 1888-1998 рр.; на основі детермінованого аналізу конкретно-історичних обставин визначено науково обґрунтовані періоди в розвитку систем підготовки кваліфікованих робітників в Україні; здійснено класифікацію типів закладів освіти з підготовки робітничих кадрів; визначено їхні особливості як об`єктів управлінської діяльності; обґрунтовано систему підготовки робітничих кадрів як соціально-педагогічну систему з виробничими функціями; розкрито сутність, структуру, зміст, управління системами підготовки робітничих кадрів на різних історичних етапах; обґрунтовано необхідність і доцільність використання методологічних та організаційних засад менеджменту в управлінні системою підготовки кваліфікованих робітників в незалежній Україні; обґрунтовано прогностичні положення щодо розвитку управління системами підготовки робітничих кадрів, які можуть стати важливим джерелом для розробки нових науково-теоретичних напрямів фундаментальних досліджень.

Основні результати дослідження впроваджені в практику діяльності органів управління системою підготовки кваліфікованих робітничих кадрів на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Ключові слова: професійна освіта, система підготовки робітничих кадрів, нижча професійна освіта, професійно-технічна освіта, початкова професійна освіта, управління, зміст управління, організація управління.

Аннотация

Ликарчук И.Л. Управление системами подготовки квалифицированных рабочих в Украине: педагогический аспект (1888 - 1998 годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Институт педагогики и психологии профессионального образования АПН Украины, Киев, 1999.

В диссертации на основании архивных материалов, научных и литературных источников, нормативных документов впервые воссоздано историю развития управления системами подготовки квалифицированных рабочих кадров в Украине в 1888-1998 гг.. Научно обоснованы периоды в развитии этих систем; рассмотрена сущность основных понятий, которые используются в исcледовании. Определены основные тенденции в развитии систем начального, низшего профессионального и профессионально-технического образования в Украине. Обосновано сущность системы подготовки рабочих кадров как совокупность систем образовательных программ и государственных стандартов для подготовки квалифицированных рабочих; сеть учреждений образования, в которых реализуются эти образовательные программы; систему органов управления подготовкой квалифицированных рабочих кадров и подчиненные им учреждения и предприятия. Рассмотрено целесообразность применения дефиниций "начальное профессиональное образование" или "низшее професииональное образование" для обозначения системы подготовки рабочих кадров. На основании анализа ряда классификаций социальных, педагогических и производственных систем доказано, что система подготовки рабочих кадров является педагогической системой с производственными функциями. Исследовано влияние социально-экономических, идеологических и организационно-педагогических факторов на формирование организационной структуры и содержания управления системой профессионально-технического образования, выявлены основные тенденции в этих процессах. Охарактеризована структура управления системами подготовки квалифицированных рабочих и определены ее особенности на различных исторических этапах. Осуществлена классификация основных типов учебных заведений, определены их особенности как субъектов управленческого воздействия. Уделено внимание определению субъектов управленческого воздействия на общегосударственном и региональном уровнях в разные исторические периоды существования систем подготовки рабочих кадров. Дана характеристика сущности содержания управленческой деятельности каждого из этих субъектов управления, определены их взаимосвязи в процессе управленческой деятельности.

Исследованы основные тенденции формирования организационной структуры и содержания управления профессионально-техническим образованием в 1991-1998 гг. Обосновано вывод об их несоответствии задачам трансформации профессионально-технического образования в условиях информационно-технологической революции, формирования новых экономических отношений и рынка труда.

Исследование содержания процесса управления позволило определить позитивный и негативный опыт этой деятельности. Теоретически обоснованы возможности использования позитивных идей исторического опыта в процессе реформирования системы управления профессионально-технического образования современной Украины на теоретико-методологическом и практическом уровнях. Осуществлена научная интерпретация важнейших особенностей в развитии управления системами подготовки рабочих кадров, имеющих прогностическую направленность, которые могут стать важнейшим источником для разработки новых научно-теоретических направлений фундаментальных исследований.

Основные результаты исследования внедрены в практику деятельности органов управления системой подготовки рабочих кадров на общегосударственном и региональном уровнях.

Ключевые слова: профессиональное образование, система подготовки рабочих кадров, низшее профессиональное образование, профессионально-техническое образование, начальное профессиональное образование, управление, содержание управления, организация управления.

Annotation

Ihor L. Likarchuk. Management of systems efficient labour personnel preparation in Ukraine: pedagogical aspect (years jf 1988-1998). Manuscript.

Dissertation to apply for the degree of a Doctor of Pedagogical Science on the speciality 13.00.04 - theory and methods of professional education. - Institute of Pedagogics and Psychology of professional education of the APN of Ukraine, Kyiv, 1999.

It the dissertation the history of development of systems of labour personnel preparation in Ukraine in 1888-1998 has been described; scientifically-based periods in the development of systems of labour personnel preparation have been determined on the basis of the analysis of concrete historic circumstances; classification of all kinds of educational institutions, where preparation of efficient workers was performed has been done, specific features of these institutions as subjects of managing activities have been defined; system of labour personnel preparation has been grounded as social-pedagogical system with production functions; essence, structure, content of management of systems of labour personnel preparation at different historic stages have been determined; necessity and expediency of implementation of methodological and organizational foundations of management in managing systems of labour personnel preparation in independent Ukraine have been grounded; prognostic basis as to the development of management of systems of labour personnel preparation, which may become an important source for working out the new scientific-theoretical directions of fundamental research has been grounded.

The most important results of the research have been implemented in practice of activities of the bodies, which manage system of labour personnel preparation at national and regional levels.

Key words: professional education, system of preparation of labour personnel, lower professional education, professional technical education, elementary technical education, management, content of management, organization of management.