Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ПОЗАУРОЧНОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

РЯДИНСЬКА ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

Актуальність теми. Орієнтація вищої педагогічної освіти України на досягнення відповідності стандартам Європи вимагає пошуків оновлення змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів, зокрема й у галузі фізичної культури та спорту. Протягом останніх років прогресує негативна тенденція, яка характеризується погіршенням здоров'я і фізичної підготовленості молоді, зокрема шкільної. У зв'язку з цим сьогодні набуває значущості й потребує вирішення проблема підготовки майбутніх учителів фізичної культури, здатних до організації позакласної і позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями.

Концептуальні положення щодо змісту й організації професійної підготовки фахівців у галузі фізичної культури у вищих навчальних закладах визначено в Законах України "Про фізичну культуру і спорт", "Про освіту", "Про вищу освіту", Національній доктрині розвитку освіти України, Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту, де одним із складників гармонійної особистості проголошується її стійка мотивація до бережливого ставлення до свого здоров'я й здорового способу життя.

Одним з вагомих напрямів вирішення проблеми збереження й зміцнення здоров'я підростаючого покоління є вдумливе осмислення надбань минулого, об'єктивна оцінка історичних реалій, вивчення теоретичних ідей та досвіду у галузі підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Звернення до другої половини ХХ століття детерміноване суттєвими здобутками у творчому підході до підготовки цих учителів до позаурочної роботи з учнями.

Аналіз архівних матеріалів, історико-педагогічної та сучасної літератури свідчить про те, що різні аспекти професійної підготовки студентів факультетів фізичного виховання вищих педагогічних закладів України другої половини ХХ ст. розкривалися в дисертаційних дослідженнях С. Балбенка, А. Ємця, Н. Зубанової, Т. Кравчук, В. Пристинського, А. Цьося, Б. Шияна, В. Яловика, а також в науковій праці О. Петуніна та статтях А. Бобкіна, А. Кагієва, В. Корецького, В. Мельникова, А. Поцелуєва, В. Сластьоніна, С. Філя.

Окремі питання щодо змісту, форм і методів підготовки студентів факультетів фізичного виховання вищих педагогічних закладів України до позакласної й позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями висвітлювалися в кандидатських дисертаціях А. Графа "Підвищення ефективності підготовки вчителя фізкультури до організації позашкільної фізкультурно-масової роботи" (1985 р.) та Я. Ніфаки "Підготовка студентів факультету фізичної культури до фізкультурно-оздоровчої роботи" (2000 р.). Автори у своїх дослідженнях визначили основні професійно-педагогічні знання і вміння майбутніх учителів фізичної культури, необхідні для реалізації позакласної та позашкільної спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи й накреслили шляхи підвищення ефективності цієї підготовки.

Формуванню в майбутніх учителів фізичної культури вмінь проведення позакласної та позашкільної фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи з учнями під час педагогічної практики присвячені праці А. Масюка, І. Сіропегіної, Б. Сироткіної, Ю. Янсона.

Проте в зазначених працях недостатньо систематизовано теоретичні питання та узагальнено досвід підготовки майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних закладах України до позакласної і позашкільної спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями у другій половині ХХ ст.

Отже, недостатнє вивчення та узагальнення проблеми якісної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями для формування й культивування в них здорового способу життя в історичному аспекті, а також потреби шкільної практики сьогодення визначили тему дослідження "Підготовка майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями (друга половина ХХ ст.)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідницької роботи кафедри загальної педагогіки "Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах" і кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки "Підготовка викладацьких кадрів для середньої та вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних і зарубіжних педагогів, діячів освіти й культури ХІХ - початку ХХ століття" Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 7 від 19.12.2003 року) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 9 від 28.11.2006 року).

Мета дослідження - виявити і систематизувати теоретичні питання та узагальнити досвід практичної підготовки майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних закладах України до позаурочної роботи з учнями в досліджуваний період, розкрити перспективи використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

- висвітлити ступінь наукової розробки обраної проблеми;

- виявити основні етапи та проаналізувати зміст підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи в досліджуваний період;

- розкрити форми і методи практичної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи та схарактеризувати особливості підготовки їх під час педагогічної практики;

- визначити перспективи використання набутого досвіду підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями в сучасних вищих педагогічних закладах України й накреслити прогностичні тенденції її розвитку в умовах сьогодення.

Об'єкт дослідження - підготовка вчительських кадрів з фізичної культури у вищих педагогічних закладах України.

Предмет дослідження - теорія і практика підготовки майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних закладах України до позаурочної роботи з учнями (друга половина ХХ ст.).

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХХ ст. - період інтенсивного розвитку теорії та практики підготовки студентів факультетів фізичної культури до позаурочної роботи з фізичного виховання і спорту. Нижня межа зумовлена реалізацією низки постанов уряду України в галузі фізичної культури та спорту, спрямованих на активізацію використання позаурочних форм роботи з фізичного виховання, підготовку кваліфікованих кадрів для проведення цієї роботи та відкриття перших факультетів фізичного виховання у вищих педагогічних закладах України. Верхня межа пов'язана з перебудовою системи підготовки майбутніх учителів фізичної культури, зумовленою соціально-економічними й політичними зрушеннями в Україні в 90-ті рр. ХХ століття.

Методологічну основу дослідження становлять: закони й категорії наукового пізнання; об'єктивний та історичний підхід до аналізу процесів розвитку освіти й педагогічної підготовки вчителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах; взаємозумовленість соціально-педагогічних явищ і необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах; положення про фізичне виховання як соціально-педагогічний процес, спрямований на гармонійний розвиток функціональних і фізичних можливостей особистості; положення Національної доктрини розвитку освіти та Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, наказу Міністерства освіти і науки України "Про Систему організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних й позашкільних навчальних закладів" (2003) та закону України про позашкільну освіту; історико-педагогічні дослідження відомих українських учених і педагогів, в яких аналізуються питання теорії й історії розвитку національної системи освіти і педагогічної думки України.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є концептуальні засади історико-педагогічної науки в Україні, сучасні уявлення про методологію історико-педагогічного дослідження та теоретичні основи національного виховання.

В основу дослідження також покладено теоретичні положення про сутність і зміст виховання (І. Бех, А. Бойко, В. Гриньова, В. Євдокимов, І. Зязюн, О. Іонова, В. Лозова, І. Прокопенко, О. Савченко, Г. Троцко та ін.); узагальнення вчених з проблем становлення і розвитку системи освіти й педагогічної думки в Україні (Л. Вовк, Н. Дем'яненко, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Майборода, О. Микитюк, Н. Побірченко, Л. Попова, О. Попова, О. Сухомлинська, Л. Штефан та ін.); теоретичні положення про сутність і зміст підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання і спорту (Е. Вільчковський, В. Горащук, С. Єрмаков, Р. Карпюк, Ф. Медвідь, В. Платонов, Г. Приходько, Л. Сущенко, Б. Шиян, А. Цьось); питання з проблем історичного розвитку фізичної культури і спорту в межах УРСР (О. Вацеба, А. Догмаров, Є. Приступа, В. Прядченко, Ю. Теппер, Б. Трофим'як, Є. Чернова); концепція організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах фізичної культури (О. Петунін, В. Приходько); законодавчі акти та нормативні документи України з проблем освіти й фізичної культури і спорту.

Методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний методи використовувалися з метою систематизації теоретичних питань та узагальнення досвіду підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до позаурочних форм занять у вищих педагогічних навчальних закладах України другої половини ХХ ст.; проблемно-цільовий і порівняльний - для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань і нормативно-інструктивних освітніх документів досліджуваного періоду. Історико-ретроспективний метод дав змогу схарактеризувати зміст, напрями, форми й методи педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями в період, який вивчається. Використання методів здійснювалося на засадах об'єктивності й альтернативних підходів до обробки зібраного фактичного матеріалу.

Джерельна база дослідження. У процесі роботи над дисертацією використовувалися постанови й розпорядження уряду з питань освіти, монографічні та дисертаційні дослідження, статті науково-методичного характеру, наукова і методична література з історії педагогіки й теорії та методики фізичного виховання, з огляду на проблему дослідження, навчально-методична документація вищих педагогічних закладів України другої половини ХХ ст., збірники наукових праць з проблем підготовки майбутніх учителів фізичного виховання, матеріали педагогічних та спеціально-методичних періодичних видань досліджуваного періоду ("Радянська школа", "Советская педагогика", "Теорія і практика фізичного виховання та спорту", "Теория и практика физической культуры", "Физическое воспитание в школе", "Физкультура в школе").

У ході дослідження вивчалися й аналізувалися матеріали чотирьох архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (ЦДАВОВУ України), фонд 166 "Міністерство освіти УРСР. Управління вищих і середніх педагогічних навчальних закладів"; поточного архіву Міністерства освіти і науки України; Державного архіву Харківської області (ДАХО), фонд Р-4293 "Харьковский государственный педагогический институт им. Г.С. Сковороды"; поточного архіву Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

У роботі також було використано матеріали Національної наукової бібліотеки України ім. В.І. Вернадського і Науково-педагогічної бібліотеки Інституту педагогіки АПН України (м. Київ), Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що:

· вперше здійснено цілісний аналіз теорії та практики підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями у другій половині ХХ ст.; обґрунтовано основні етапи її становлення та розвитку (50-60 рр.; 70-80 рр.; 90-ті рр. ХХ ст.) з урахуванням суспільно-політичних та соціально-економічних особливостей країни; виявлено специфіку підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної роботи, динаміку розвитку форм та методів їх підготовки;

· сформульовано провідні тенденції в системі підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочних форм роботи у другій половині ХХ століття (поступове відкриття у вищих педагогічних закладах України факультетів фізичної культури і спорту; посилення співвідношення спортивної і педагогічної підготовки; зміцнення взаємозв'язку у викладанні курсів методик і практичних дисциплін з навчальними й позанавчальними заняттями в школі; збільшення терміну педагогічної практики та розширення її функцій за рахунок включення спеціальних заходів з позаурочної роботи; посилення уваги до формування організаційних умінь студентів шляхом активного залучення їх до проведення позакласних заходів та інші);

· визначено перспективи використання позитивного досвіду підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи в сучасних умовах (розширення змісту підготовки майбутніх учителів фізичної культури за рахунок фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи зі школярами; акцентування на активних формах навчання з індивідуальними дослідницькими завданнями й деякі інші).

На основі аналізу знайдених архівних матеріалів:

· уточнено зміст підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи з учнями на виділених етапах; конкретизовано головні складники змісту підготовки майбутніх учителів фізичної культури серед загальнопедагогічних та спеціально-методичних дисциплін;

· виокремлено традиційні та інноваційні форми й методи загальнопедагогічної та спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізичної культури (проблемні лекції, тематичні спецкурси й спецсемінари, факультативні курси, науково-методичні та читацькі конференції, педагогічні тренінги, ділові й рольові ігри, ситуаційні та пізнавальні завдання, факультет громадських професій, практика студентів у ЖЕКах).

Введено до наукового обігу значну кількість невідомих і маловідомих архівних документів (всього 172), окремих фактів, які пов'язані з проблемою підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що матеріали дослідження використовувались для розробки спецкурсу "Організація масових ігор, танців і забав у позакласній роботі з учнями", матеріали якого впроваджено в навчальний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 01-57 від 01.02.2008), Харківської державної академії фізичної культури (довідка № 207 від 19.02.2008), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-13/68 від 21.02.2008).

Матеріали дослідження можуть бути використані в педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, у процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури та вихователів позашкільних закладів; у написанні підручників і навчальних посібників з теорії та історії педагогіки, історії фізичної культури й спорту, теорії та методики фізичного виховання, розробці спецкурсів і спецсемінарів, здійсненні керівництва курсовими й дипломними роботами з різних дисциплін. Результати дослідження доцільно використовувати також у підготовці студентів до проведення позакласної та позашкільної роботи з фізичної культури; у роботі керівників гуртків фізичної культури, спортивних секцій, груп дитячих юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ); для проведення спортивних змагань і тематичних свят.

Вірогідність та обґрунтованість основних положень і результатів дослідження забезпечується використанням знайдених у чотирьох державних архівах науково-методичних документів: звітів про навчально-виховну й науково-дослідницьку роботу факультетів фізичного виховання вищих педагогічних закладів України, науково-педагогічної та спеціальної літератури, матеріалів періодичних видань, науково-практичних конференцій і семінарів, застосуванням комплексу наукових методів, підпорядкованих предмету, меті й завданням роботи.

Особистий внесок автора у працях, написаних у співавторстві, полягає у висвітленні питань підготовки студентів факультетів фізичної культури вищих закладів освіти України до позаурочної роботи в школі: розкривається зміст їх професійно-педагогічної підготовки, характеризуються конкретні форми позашкільної роботи вчителя фізичної культури з дітьми з урахуванням психологічних особливостей школярів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки (2003-2007 рр.), на науково-практичних конференціях молодих учених (2003-2007 рр.) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди; на міжнародних науково-практичних конференціях "Сучасні проблеми науки та освіти" (Алушта - Харків, 2005) та "Фізична культура, спорт та здоров'я" (Харків, 2007).

Публікації. Результати дисертації опубліковано в 12 наукових працях автора, 7 з яких - у провідних наукових фахових виданнях (з них 5 одноосібних), 5 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 262 сторінки, з них основного тексту - 206 сторінок. Список використаної літератури охоплює 500 найменувань. Дисертація містить 4 таблиці на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічні та теоретичні основи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Ступінь наукової розробки проблеми дослідження" на основі аналізу історико-педагогічних і сучасних джерел, періодичних видань розглянуто та узагальнено різні аспекти підготовки фізкультурних кадрів в Україні другої половини ХХ ст.

Зокрема визначено підходи провідних фахівців галузі щодо основних положень, питань організації та проведення позакласної і позашкільної фізкультурно-оздоровчої й спортивно-масової роботи з учнями А. Гужаловського (1966), Б. Кобзара (1973), В. Короновського (1953); розкрито форми, зміст та структуру позаурочної фізкультурної роботи в загальноосвітній школі в роботах Г. Богданова (1965, 1989), О. Ващенко (2003), Г. Калашникова (1959), А. Огороднікова (1976). Виявлено, що окремим аспектам становлення та розвитку позакласної і позашкільної спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи з фізичної культури в різних регіонах України присвячено кандидатські дослідження М. Гошко (1975), М. Крука (2004), В. Русіна (1973), Ю. Теппера (1965), Б. Трофім'яка (1973), докторська дисертація А. Цьося (2005) та наукові праці В. Куліка (1971), П. Савицького (1984).

Детальний аналіз наукових досліджень, присвячених загальним питанням підготовки майбутніх учителів фізичної культури, які розкриті в докторських дослідженнях Л. Сущенко (2003), Б. Шияна (1997) та кандидатських роботах А. Забори (2003), Т. Кравчук (2004), В. Пристинського (1991), С. Савчука (2000), А. Цьося (1994), В. Яловика (1996), виявив, що вони лише частково торкались проблем позакласної й позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями.

Удосконаленню підготовки студентів факультетів фізичної культури вищих педагогічних закладів саме до позаурочної фізкультурної роботи присвячені експериментальні дослідження Р. Бризгалової (1989), А. Графа (1985), Л. Іванова (2007), Я. Ніфаки (2000), Ю. Самсонова (1992), в яких розкрито лише окремі аспекти організації цієї роботи.

Однак аналіз численних наукових праць, близьких за своєю тематикою до багатоаспектних питань підготовки майбутніх учителів фізичної культури, засвідчив відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження, предметом якого була б теорія і практика підготовки майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних закладах України до позаурочної роботи з учнями у другій половині ХХ ст., що й зумовило цей науковий пошук.

У другому розділі дослідження "Теоретичні питання підготовки майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних закладах України до позаурочної роботи з учнями (друга половина ХХ ст.)" на підставі вивчення й науково-педагогічного аналізу архівних матеріалів, історико-педагогічних джерел, науково-педагогічної літератури та інших видань проаналізовано основні етапи, структуру й зміст підготовки вчителів до позакласної й позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями.

У дисертації виявлено, що передумовами становлення й розвитку підготовки майбутніх учителів до позаурочної роботи в досліджуваний період були освітні реформи другої половини ХІХ століття - першої половини ХХ століття, розвиток громадсько-педагогічного руху на підтримку ідеї формування здорового способу життя учнівської молоді, активна діяльність педагогів минулого в галузі фізичної культури.

Аналіз історико-педагогічних джерел свідчить про те, що наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. майбутніх спеціалістів з фізичного виховання для різних навчальних закладів стали готувати на перших спеціальних курсах фізичної культури. Найбільш відомими серед таких курсів були Вищі курси виховательок і керівниць фізичної освіти, відкриті П. Лесгафтом у 1896 році. Наведені дані щодо першопочаткової підготовки вчителів фізичної культури показали, що вчителів фізичної культури також готували в учительських семінаріях, інститутах, на педагогічних курсах і спеціальних курсах фізкультури.

У ході наукового пошуку на основі ґрунтовного аналізу та узагальнення певних історико-педагогічних джерел виявлено, що питання всебічного й гармонійного розвитку підростаючого покоління, визнання фактора позитивного впливу рухових дій на людину, які є засобом попередження хвороб душі і тіла та необхідність надання знань "правил фізичного виховання" й "найраціональніших правил гігієни" тим, хто в майбутньому матиме справу з вихованням підростаючого покоління, у другій половині ХІХ ст. широко обговорювалися видатними вченими, педагогами та лікарями К. Ушинським, М. Пироговим, М. Демковим, П. Лесгафтом. П. Блонським. Зокрема вчені наголошували на необхідності створення спеціальних закладів для підготовки вчителів фізичного виховання, зміст якої включав би одночасно можливості навчально-виховного процесу в школі та позаурочної роботи для фізичного розвитку школярів.

Аналіз наукових джерел з проблеми свідчить про те, що підготовка майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних інститутах України до позаурочної роботи з учнями в другій половині ХХ ст. здійснювалась нестабільно. Тому й виокремлено в цьому процесі певні етапи, критеріями визначення яких були потреби суспільства з урахуванням його соціально-економічного розвитку в підготовці кваліфікованих кадрів у галузі фізичного виховання молоді. Це й викликало зміну мети й завдань, форм та методів підготовки майбутніх фахівців до позакласної і позашкільної роботи.

Перший етап (50-60-ті рр. ХХ ст.) є відтворенням розробки нового підходу до підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до позаурочної роботи з учнями, де позитивними зрушеннями у вирішенні цієї проблеми стало відкриття факультетів фізичної культури у педагогічних інститутах і пошуки шляхів забезпечення загальноосвітніх шкіл спеціалістами фізичної культури з високим професійним рівнем організації позакласної і позашкільної роботи з молоддю. Цьому сприяла ціла низка постанов уряду України стосовно подальшого розвитку галузі фізичної культури і спорту, де визначалися головні завдання позакласної й позашкільної роботи, а саме: розгортання масового фізкультурного руху в країні за рахунок активізації позакласної роботи в гуртках, секціях, юнацьких спортивних школах; підвищення спортивної майстерності, досягнення на цій основі радянськими спортсменами в найближчі роки світової першості з найважливіших видів спорту.

Дослідженням установлено, що саме в цей час питання підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позашкільної роботи з учнями розроблялися в різних напрямах: вдосконалення змісту, форм і методів у навчально-виховному процесі факультетів фізичної культури вищих педагогічних закладів; піднесення ролі та розширення функцій педагогічної практики як важливого чинника формування й розвитку організаторських навичок студентів до позакласної й позашкільної роботи; установлення оптимального співвідношення між загально-педагогічними й спеціально-методичними дисциплінами як головними складниками навчальних програм; використання курсу підвищення спортивної майстерності (ПСМ) для підготовки студентів як громадських фізкультурних активістів для проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями.

Головними недоліками у вирішенні проблеми підготовки майбутніх учителів до позаурочної роботи з учнями фахівці в галузі фізичної культури (В. Борилкевич, А. Масюк, А. Поцелуєв, В. Сініцин, Б. Сироткіна, В. Ярошенко) називали недостатньо конкретизовані навчальні плани й програми з окремих спеціально-методичних дисциплін; невиправдано короткий термін педагогічної практики для формування професійних умінь майбутнього організатора різних форм позашкільної роботи з фізичного виховання; відсутність тісного зв'язку між вищими навчальними закладами й органами народної освіти та деякі інші.

Другий етап (70-80-ті рр. ХХ ст.) визначається як етап підвищення наукового рівня підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями.

На основі аналізу історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, урядової документації, науково-педагогічної літератури встановлено, що цей етап характеризувався подальшим вдосконаленням структури та змісту підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної й позашкільної роботи згідно з потребами суспільства в галузі фізичної культури і спорту.

Підґрунтям підвищеного інтересу й посиленої уваги педагогів-науковців, провідних фахівців з фізичної культури і спорту й широкої педагогічної громадськості до досліджуваної проблеми стали постанови уряду, а також накази та інструкції Міністерства освіти України стосовно підвищення кваліфікації фізкультурних кадрів; затвердження "Положення про Комітет з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів Української РСР", завданнями якого визначались розробка та здійснення науково обґрунтованої системи підготовки вчительських кадрів з фізичної культури, зокрема й до позаурочних форм роботи; розробка цільової комплексної програми "Фізкультурні кадри Української РСР".

Як свідчать архівні матеріали, на етапі який вивчається, було видано низку теоретичних і методичних праць щодо вдосконалення підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи в школі. Найбільш оптимальними резервами в їхньому професійно-педагогічному становленні називались: підсилення професійної спрямованості дисциплінами суспільно-політичного, психолого-педагогічного циклів (В. Астраханцева, С. Балбенко, А. Поварінцин та інші); тісний зв'язок навчально-виховного процесу факультетів фізичної культури з роботою дитячих і шкільних закладів як засіб практичного ознайомлення студентів з усіма ланками роботи з дітьми й умова формування досконалих умінь та навичок організації позакласної і позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з дітьми й молоддю (А. Аргунов, М. Гасман, А. Нікітіна, А. Перта, А. Сокуренко, Т. Цонева та інші); розробка системи поетапного формування у студентів знань, умінь і навичок до майбутньої роботи з фізичного виховання в позаурочний час (А. Граф, В. Єльсуков, Н. Пересвєтов); складання переліку вмінь студентів з позаурочної роботи з учнями, необхідних для виконання ними комунікативної, конструктивної, організаторської й гностичної функцій (А. Граф); уведення до професійно-педагогічної підготовки нових навчальних дисциплін (художня гімнастика, боротьба); включення до навчальних планів факультетів фізичної культури педагогічної практики в ЖЕКах.

Третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) обґрунтовано в дисертації як етап подолання ускладнень у системі підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями та її перебудови в умовах України як незалежної держави.

Характерним для третього етапу було формування основ державної програми розвитку фізичної культури та підготовки кваліфікованих кадрів з цієї галузі освіти в самостійній Україні з урахуванням усіх здобутків радянської системи фізичного виховання і спорту. Суттєвим чинником забезпечення підготовки кваліфікованих кадрів з фізичної культури до організації фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації в процесі навчання й в позаурочний час у цей період стало формування законодавчої і нормативно-правової бази в галузі фізичної культури.

У найбільш важливих з прийнятих законодавчих та нормативно-правових документах (понад 50-ти законів, указів Президента, урядових постанов) визначались загальні правові, соціальні, економічні й організаційні основи фізичної культури і спорту; роль та участь у діяльності цієї галузі державних органів, посадових осіб, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; розкривались об'єктивні тенденції подальшого розвитку фізичної культури і спорту в умовах переходу до ринкових відносин; вказувались напрями адаптації й життєздатності системи фізичної культури і спорту в новій соціально-економічній ситуації.

Важливим принципом перебудови системи фізичного виховання в країні фахівцями цієї галузі проголошувалась необхідність поєднання урочних форм занять з позаурочними секційними заняттями урочно-тренувального типу, надання корисних рекомендацій щодо використання спортивно-масових заходів для формування у студентів умінь та навичок, необхідних для майбутньої педагогічної діяльності (С. Балбенко, Ю. Вавілов, О. Корнієнко, О. Худолєєва та інші).

У 90-і рр. ХХ століття було надруковано також низку підручників та посібників з питань організації й проведення позакласної і позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи, що допомагало майбутнім учителям забезпечувати належний рівень в організації позаурочної роботи, набувати навички викладача-організатора фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в школі, гуртках, секціях тощо.

Вивчення та аналіз означених праць, а також навчально-методичної документації факультетів фізичної культури педагогічних вузів України досліджуваного етапу переконали, що у змісті підготовки майбутніх учителів фізичної культури особливих змін порівняно з попередніми роками не було, проте домінувала думка, що підготовка вчителя фізичної культури до позакласної та позашкільної роботи не менш важлива, ніж до навчальної, потребує багато часу й зусиль, знань і вмінь. У зв'язку з цим пропонувалось: використання нетрадиційних підходів у підготовці студентів до викладання шкільного курсу "Фізична культура" шляхом включення до змісту нових видів рухової активності (бодібілдингу, аквабілдингу, стрейтчингу, ушу, хатха-йоги); тісний зв'язок між теоретичними знаннями студентів та їхнім активним залученням до спортивно-масової роботи; взаємодія ради факультету фізичної культури, професорсько-викладацького складу, спортивного клубу й студентського фізкультурного активу в керівництві спортивно-масовою роботою тощо (С. Балбенко, О. Корнієнко, О. Худолєєва та інші).

У дисертації відзначено й негативні явища у фізкультурно-спортивному русі третього етапу, викликані недооцінкою ролі масової фізичної культури й спорту в соціальному розвитку особистості, утвердженні здорового способу життя, які дещо гальмували підготовку майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями. Серед них найбільш суттєвими слід назвати такі: зниження державного фінансування сфери фізичної культури і спорту; зменшення кількості підприємств, організацій та установ, які проводили фізкультурно-оздоровчу роботу (за 1991-1998 рр. - на 15,5 тисяч одиниць); припинення діяльності понад 900 дитячих і підліткових фізкультурно-оздоровчих клубів у ЖЕКах; скорочення 590 посад педагогів-організаторів спортивної роботи з населенням за місцем проживання; зниження питомої ваги позаурочних занять з фізичного виховання в середніх загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах та обов'язкових занять у вищих навчальних закладах. Це викликало досить значне погіршення в підготовці майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями. Як показав аналіз навчальних планів і програм, під час розподілу навчального часу робився акцент на самостійну та індивідуальну роботу студентів; кількість годин на теоретичну лекційну підготовку зменшилась з деяких дисциплін майже на 50 %; було втрачено низку спецкурсів, спрямованих на цю підготовку ("Методика виховної роботи", "Методика роботи класного керівника"), окремі розділи ТМФВ та спортивно-педагогічних дисциплін; такі навчальні дисципліни як художня гімнастика й боротьба було вилучено з навчальних планів.

У третьому розділі "Практична підготовка майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних закладах України до позаурочної роботи з учнями (друга половина ХХст.)" на основі вивчення й узагальнення багатьох архівних джерел виявлено й систематизовано форми і методи практичної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до різних видів позаурочної роботи з учнями; розкрито особливості підготовки студентів до зазначеної діяльності під час проходження педагогічної практики; накреслено перспективи використання досвіду підготовки майбутніх учителів фізичної культури досліджуваного періоду до позаурочної роботи з учнями в сучасних умовах; виявлено прогностичні тенденції підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями в сучасних умовах.

Установлено, що основними формами у процесі вивчення психолого-педагогічних та спортивно-методичних дисциплін, які систематично використовувались у підготовці майбутніх учителів до позаурочної роботи зі школярами в досліджуваний період, були лекції, проблемні лекції, тематичні спецкурси й спецсемінари, факультативні курси, семінарські, практичні й лабораторні заняття, науково-методичні й читацькі конференції, педагогічні тренінги, бесіди, диспути або дискусії, ділові й рольові ігри, вікторини, ситуаційні й пізнавальні завдання, виконання курсових робіт із включенням експериментальних досліджень, дипломних робіт та деякі інші. Кожна форма відігравала суттєву роль у підготовці майбутніх учителів до позаурочної роботи в школі.

Так, наприклад, проблемні лекції, пізнавальні й ситуаційні завдання з широкою демонстрацією схем, таблиць, діаграм, малюнків, навчальних діафільмів змагань, спортивних свят, спартакіад спрямовувалися не лише на засвоєння студентами наукових знань з різних аспектів позакласної та позашкільної роботи, але й на розвиток педагогічного мислення, підвищення пізнавальної активності студентів, пробудження в них інтересу до самостійної роботи в школі.

Семінарські заняття з деяких курсів включали підготовку студентом інформаційно насиченої, емоційної, переконливої доповіді з галузі фізичної культури з наступною апробацією в групі, на засіданні педагогічної ради школи, батьківських зборах тощо. Педагогічно доцільними завданнями для семінарських занять було й складання майбутніми вчителями фізичної культури навчальних програм для вивчення вправ з різних видів спорту; комплексів фізичних вправ для всіх форм фізкультурно-оздоровчих заходів (фізкультпауз, фізкультхвилин, гімнастичних вправ до занять, динамічних перерв, мікропауз).

Новою нетрадиційною формою підготовки студентів до позаурочних форм фізкультурної роботи в досліджуваний період був педагогічний тренінг, призначений для моделювання складних реальних ситуацій, які могли виникнути під час організації фізкультурно-оздоровчої й спортивно-масової роботи в позаурочний час.

Метою практичних занять передусім ставилось глибоке розуміння взаємозв'язку отриманих знань з можливістю їх використання на практиці й набуття практичних навичок в організації фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи з учнями. Тому методика їх проведення включала не лише активну демонстрацію макетів, схем, окремих елементів, показ кінограм, але й натуральний показ викладачем як вправ у цілому, так і окремих елементів чи рухових дій з детальним поясненням їх впливу на розвиток фізичних якостей, на формування постави, на тіло побудови тощо.

Цікавою формою підготовки майбутніх учителів фізичної культури в досліджуваний період була організація факультету громадських професій (ФГП), який було введено для студентів ІІ курсу у Харківському державному педагогічному інституті ім. Г.С. Сковороди. Ці заняття сприяли оволодінню навичками та вміннями у проведенні спортивно-масової роботи й організації дозвілля дітей взагалі і були цілеспрямованою підготовкою студентів до педагогічної практики в піонерських таборах зокрема.

Аналіз архівної документації досліджуваного періоду показав, що ефективним засобом набуття практичного досвіду та перевірки вмінь майбутніх учителів щодо організації позаурочних форм фізкультурної роботи з учнями була педагогічна практика: в школах (як безвідривна, так і з відривом від навчання в інституті), літня у піонерських таборах. Особливо цікавою була практика з виховної роботи в сільських школах і школах-інтернатах. Завдання практики включали, окрім проведення уроків з фізичної культури, організацію ранкової гігієнічної гімнастики, продовжених перерв засобами рухливих ігор та рухових завдань; обов'язкове проведення спортивних свят або змагань між класами; проведення спортивного виховного заходу, який оцінював методист з кафедри педагогіки; участь у проведенні шкільних секційних занять; участь разом з учителем в організації та проведенні змагань району, міста.

Педагогічна практика з фізичної культури, яка проводилась згідно з навчальними планами, доповнювалась систематичною практикою студентів у ЖЕКах. Студенти, що проходили практику у ЖЕКах, широко застосовували спортивні й рухливі ігри, ранкову й вечірню гімнастику, прогулянки та екскурсії, фізичні вправи спортивного характеру, фізкультхвилинки, самостійні тренування і заняття з окремих видів спорту, проводили змагання "Тато, мама і я - спортивна сім'я", "Всією родиною на стадіон", "Свята спортивної сім'ї", фізкультурно-спортивні свята і вечори, "Дні здоров'я", показові виступи, зустрічі з ветеранами війни, праці і спорту, відкриті старти, "Веселі старти", комбіновані естафети тощо.

Практикувалась також участь студентів в організації та розширенні роботи з фізичної культури і спорту за місцем їхнього проживання. Важливим складником підготовки майбутніх фахівців до позаурочної фізкультурної діяльності в досліджуваний період були навчально-табірні збори, які проводились, згідно з навчальними планами, двічі на рік. Вони передбачали виїзд студентів у табори терміном на 3-4 тижні й надавали можливість кожному студенту на власному досвіді переконатися в необхідності організації з учнями позаурочних форм роботи в галузі фізичної культури. підготовка позакласна фізичне виховання

У дисертації виявлено й обґрунтовано прогностичні тенденції подальшого розвитку й удосконалення підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями в сучасних умовах:

- подальше вдосконалення педагогічної майстерності, техніки й творчості студентської молоді;

- уведення в навчальний процес нових педагогічно доцільних спецкурсів, спецсемінарів й інтегрованих курсів з питань фізичного виховання й спорту;

- поширення у практичній педагогічній підготовці студентів факультетів фізичної культури активних форм навчання;

- налагодження зв'язків вищих педагогічних закладів з науково-дослідними установами з фізичного виховання і спорту;

- розширення функцій всіх циклів дисциплін з позанавчальної роботи вузу в розвитку рис і якостей майбутнього вчителя, що формують його готовність до позаурочної роботи з учнями.

ВИСНОВКИ

Аналіз проблеми дослідження дав можливість зробити такі висновки:

1. Дослідженням виявлено, що підготовка майбутніх учителів фізичної культури у вищих педагогічних навчальних закладах України до позаурочної роботи з учнями в означених хронологічних межах являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, структура, зміст і шляхи реалізації якої було спрямовано на ґрунтовне оволодіння студентами знаннями, вміннями й навичками з організації та проведення позакласної і позашкільної спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи. Передумовами становлення й розвитку підготовки майбутніх учителів до позаурочної роботи в досліджуваний період були освітні реформи другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття, розвиток громадсько-педагогічного руху на підтримку ідеї формування здорового способу життя учнівської молоді, активна діяльність педагогів минулого в галузі фізичного виховання, відкриття низки навчальних закладів з підготовки вчителів фізичної культури, використання фізкультурно-оздоровчих заходів як основної форми фізичного виховання школярів.

2. Динаміка становлення й розвитку підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України до позаурочної роботи з учнями в другій половині ХХ ст. включала три основні етапи: І-й - 50-60-ті рр. ХХ ст. - є відтворенням розробки нового підходу до підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до позаурочної роботи з учнями, де позитивними зрушеннями у вирішенні цієї проблеми стало відкриття факультетів фізичної культури у педагогічних інститутах і пошуки шляхів забезпечення загальноосвітніх шкіл спеціалістами фізичної культури з високим професійним рівнем організації позакласної і позашкільної роботи з молоддю; ІІ-й - 70-80-ті рр. ХХ ст. - етап підвищення наукового рівня підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи, поглиблення її змістовності та фундаментальності, збільшення кількості факультетів фізичного виховання, розширення пошуку та впровадження нових ефективних форм і методів підготовки; ІІІ-й - 90-ті рр. ХХ ст. - обґрунтовано в дисертації як етап подолання ускладнень у системі підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями та її перебудови в умовах України як незалежної держави.

3. У ході наукового пошуку виявлено, що підготовка майбутніх учителів фізичної культури до позаурочної роботи з учнями в другій половині ХХ ст. відбувалася під час вивчення психолого-педагогічних (загальна психологія, вікова та педагогічна психологія, соціальна психологія, педагогіка, історія педагогіки, основи педагогічної майстерності, соціальна педагогіка, психологія фізичного виховання та спорту), спеціально-методичних дисциплін (історія фізичної культури і спорту, ТМФВ, рухливі ігри, плавання, легка атлетика, гімнастика, спортивні ігри, основи наукових досліджень, спортивні споруди, музично-ритмічне виховання, СПВ, ПСМ) і педагогічної практики. У роботі розкрито специфічні особливості поступового розвитку змісту підготовки студентів до позакласної й позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи на виділених у дослідженні етапах.

4. У дисертації висвітлено традиційні види роботи, виявлено й систематизовано нові форми і методи практичної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до різних видів позаурочної роботи з учнями. Установлено, що основними формами цієї підготовки, які систематично використовувалися викладачами вищих педагогічних закладів України в досліджуваний період, були лекції, семінари й практичні заняття, провідними методами - бесіди, диспути або дискусії, демонстрація схем, таблиць, малюнків, натуральний показ і виконання різноманітних фізичних вправ. У досліджуваний період було розроблено й упроваджено в практичну діяльність нові для тих часів проблемні лекції, тематичні спецкурси й спецсемінари, факультативні курси, науково-методичні й читацькі конференції, педагогічні тренінги, ділові й рольові ігри, ситуаційні й пізнавальні завдання.

5. У дослідженні схарактеризовано особливості підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи під час педагогічної практики, головними видами якої були: безвідривна практика, літня практика в піонерських таборах, педагогічна практика з відривом від навчання в інституті, практика з виховної роботи в школах-інтернатах, у ЖЕКах, за місцем проживання студентів.

6. У ході наукового пошуку встановлено, що педагогічні ідеї та практичний досвід минулого щодо проблеми підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями можуть бути творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

- активізація пізнавального інтересу студентів до позаурочної роботи в школі шляхом уведення в навчально-виховний процес педагогічних тренінгів, рольових і дидактичних ігор, виконання індивідуальних дослідницьких завдань тощо;

- відновлення на факультетах фізичної культури спецкурсу "Позакласна фізкультурно-оздоровча робота у школі" з метою покращення фізкультурно-оздоровчої та реабілітаційної роботи зі школярами різних медичних груп;

- включення замість втраченої навчальної дисципліни "художня гімнастика" у процес підготовки фахівців до позаурочних форм роботи аеробічної гімнастики, додавши предметну підготовку, притаманну художній гімнастиці;

- у зв'язку з поширенням серед молоді в сьогоденні єдиноборств у їх різноманітності доцільним є введення в навчальні плани дисципліни "Боротьба", де студенти ознайомлювались би з новими видами боротьби, набували вмінь і навичок в оволодінні технікою й тактикою класичних та сучасних видів боротьби;

- використання в сучасних умовах досить цікавого й актуального досвіду Харківського педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди в досліджуваний період щодо введення семінару до літньої педагогічної практики, де організація триденних занять в умовах табору відпочинку надавала б майбутнім учителям фізичної культури практичних умінь і навичок роботи в реальних умовах;

- відновлення втраченої педагогічної практики в ЖЕКах та місцях масового відпочинку населення (парках культури й відпочинку, туристично-водяних станціях тощо) з метою покращення підготовки майбутніх учителів до організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи;

- проведення педагогічної практики під час вивчення курсу "Спортивно-педагогічне вдосконалення" у ДЮСШ з навчально-спортивними групами з обраних видів спорту як дієвий чинник набуття майбутніми фахівцями досвіду організації секційної роботи у школі.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов'язаних з розвитком та вдосконаленням підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи з учнями. Подальшого науково-педагогічного вивчення потребують питання підготовки студентів факультетів фізичної культури до інструктивно-методичної роботи в дитячих юнацьких спортивних школах, секціях, гуртках загальноосвітніх шкіл; науково-педагогічна діяльність вітчизняних та зарубіжних педагогів з питань досліджуваної проблеми.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Рядинська І.А. Особливості підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до фізкультурно-масової та оздоровчої роботи з учнівською молоддю в Україні у 20-30 рр. ХХ ст. / І.А. Рядинська // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник наукових праць. - Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2004. - № 22 - С. 34-40.

2. Рядинська І.А. Зміст професійно-педагогічної підготовки студентів факультетів фізичного виховання вищих закладів освіти України / І.А. Рядинська, Т.М. Кравчук // Педагогічні основи навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти України: Збірник наукових праць. - Харків-Луганськ: СтильІздат, 2004. - С. 108-114.