Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах модернізації національної системи освіти пріоритетним завданням освітньої політики України є організація цілісного науково обґрунтованого виховного процесу, орієнтованого на загальнолюдські цінності - формування творчої, діяльної, інтелектуально розвиненої і духовно багатої людини. Гуманізація освіти, викликана необхідністю подолання пануючого у сучасному суспільстві культу техніцизму, споживацтва й прагматизму, визначила провідним напрямом Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості.

Важливу стратегію розвитку освітянської галузі держави сьогодні визначає радикальне реформування змісту і форм педагогічної освіти. Розширення функцій учителя в сучасному суспільстві, ускладнення завдань та змісту виховання молоді зумовлюють підвищення вимог до його підготовки як громадянина вільної, демократичної України і водночас "громадянина світу", зміни орієнтирів у його педагогічній діяльності - від просвітництва до життєтворчої та культуротворчої місії. Входження України до Європейського освітнього простору потребує посиленої уваги до естетичної підготовки майбутнього вчителя, яка має здійснюватись на багатокультурній основі через толерантне ставлення до етнічних особливостей, релігії та культури різних народів і водночас - гордості й поваги до власних національно-культурних здобутків.

Суттєвим напрямом переоцінки усталених поглядів, джерелом збагачення теорії і практики естетичної підготовки майбутнього вчителя у вищих навчальних закладах є глибоке вивчення і творче осмислення з сучасних позицій історичного досвіду вітчизняних університетів, гідне місце серед яких посідає Харківський. Заснований у 1805 році, він зробив не тільки вагомий внесок у розвиток освіти та світової наукової думки, а й відіграв величезну роль у поширенні естетичних знань, став центром освіти і культури Східної та Південної України. З іменами його професорів та вихованців пов'язані найкращі сторінки історії вітчизняної науки і культури. Так, всесвітнє визнання отримали відомі вчені-вихованці університету: І. Мєчніков, Д. Багалій, Л. Гіршман, О. Данилевський, М. Остроградський, О. Потебня, М. Трінклєр, українські поети і письменники П. Гулак-Артемовський, В. Маслович, А. Нахімов, Я. Щоголев, В. Якимов, етнографи і фольклористи М. Костомаров, А. Метлинський, Ізм. Срезневський, М. Сумцов, Д. Яворницький, художник Г. Семирадський, фундатор української класичної музики М. Лисенко, композитор та музикознавець П. Сокальський, композитори-аматори В. Александров та В. Сокальський, український поет і драматург М. Старицький.

Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що частково питання естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті висвітлювались у дореволюційних історико-педагогічних монографіях, ювілейних виданнях та науково-педагогічних працях професорів університету, зокрема, Д. Багалія, В. Бузескула, Є. Рєдіна, М. Сумцова, К. Фойгта, М. Халанського.

Автори радянського періоду та часів незалежності України розглядали різні напрями діяльності Харківського університету досліджуваного періоду, а саме: загальноісторичні та суспільно-історичні питання; внесок Харківського університету в розвиток вітчизняної науки і культури; загальну, фахову та педагогічну освіту; розвиток естетичної думки; літературознавство і мовознавство; фольклористику та етнографію; наукові й літературні гуртки; літературно-художню діяльність викладачів і студентів університету.

Окремі відомості з організації естетичної підготовки студентів у Харківському університеті в ХІХ столітті висвітлено у праці Г. Корольової та Г. Петрової "Система естетичної підготовки студентів у вищих навчальних закладах".

Різні аспекти діяльності Харківського університету другої половини ХІХ - початку ХХ століття знайшли відображення в дисертаціях: питання теорії і практики організації науково-дослідної роботи (О. Микитюк, 2004), педагогічна діяльність наукових товариств (О. Коваленко, 2000), просвітницько-педагогічна діяльність студентських громадських організацій (С. Черкасова, 2001), проблеми навчання й виховання в педагогічній спадщині М. Сумцова (О. Кін, 2001), організація науково-дослідної роботи студентів (Н. Пузирьова, 2002), просвітницько-педагогічна діяльність учених Педагогічного відділу Харківського університету (Л. Коваленко, 2003), досвід формування професійно-педагогічної майстерності викладачів (В. Микитюк, 2004).

Мета дослідження - систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити досвід естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті в другій половині XIX - на початку XX століття.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми дослідження для сучасної історико-педагогічної науки в Україні, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, висвітлено методологічну основу, методи і джерела дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних висновків, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми" проведено аналіз науково-педагогічних праць і досліджень, присвячених проблемі естетичного виховання особистості взагалі й естетичної підготовки майбутніх учителів зокрема.

У ході дослідження встановлено, що предметом аналізу науковці обирали широкий спектр теоретичних і практичних проблем естетичного розвитку особистості, а саме: естетичну культуру (І. Зайцева, А. Комарова, М. Нечепоренко); естетичну діяльність (В. Андрющенко, Е. Брилін, Г. Розумна, Н. Савченко); вплив мистецтва на духовний розвиток людини (О. Зись, І. Лазарєв); формування особистісних естетичних якостей індивіда - естетичних здібностей (Д. Джола), естетичних потреб (О. Лармін, В. Разумний, Л. Сисоєва), естетичного смаку (Л. Гончаренко, І. Маца, В. Радкіна); естетичних цінностей (О. Рудницька, О. Софіщенко) та ін. Багатоаспектні напрями психолого-педагогічної, методичної та практичної підготовки студентів-майбутніх учителів до організації естетичної роботи з учнівською молоддю висвітлені у багатьох дисертаціях останніх років (Л. Бабич, Л. Дубовик, В. Мирошниченко, Н. Пальоха, Г. Фешина, О. Щолокова).

Дослідження показало, що політичні і соціокультурні зміни, які відбулися в Україні в 90-х роках ХХ століття, зумовили якісно новий підхід до питань естетичного виховання підростаючого покоління. На сьогоднішній день помітно актуалізуються питання вивчення традицій естетичного виховання в українській педагогіці (А. Омельченко, А. Соколова), накреслюються шляхи практичного використання засобів народного мистецтва (Р. Береза, Л. Гарбузенко, Ю. Ледняк,), української народнопісенної та музичної культури (Р. Дзвінка, М. Клепар, Р. Осипець, Л. Побережна) в навчально-виховному процесі. Потребами забезпечення національної освіти, спрямованої на вдосконалення професійної підготовки вчителя, зумовлюється також звернення сучасних учених до всебічного вивчення і творчого використання історико-педагогічних надбань та позитивного досвіду різних навчальних закладів України з питань естетичної підготовки педагогічних кадрів (С. Мельничук, В. Попова).

Однак вивчення вітчизняних науково-педагогічних праць і дисертацій показало, що комплексного дослідження, яке б узагальнило й систематизувало досвід Харківського університету з естетичної підготовки майбутніх учителів з точки зору його практичної цінності та доцільності використання окремих ідей і практичних наробок у сучасних умовах не проводилось, що й зумовило даний науковий пошук.

У другому розділі "Теоретичні питання естетичної підготовки студентів вітчизняних університетів (друга половина XIX - початок XX ст.)" подано аналіз становлення і розвитку ідеї естетичної підготовки вчителів, простежено еволюцію змісту естетичної підготовки студентів в офіційних та нормативних документах; визначено сутність естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у науково-педагогічній спадщині професорів та викладачів Харківського університету досліджуваного періоду, а також науково обґрунтовано етапи її розвитку.

У дисертації виявлено, що становленню національної естетико-педагогічної думки сприяли педагогічні погляди провідних вітчизняних учених Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Карамзіна, М. Новікова, О. Радіщева та ін. Установлено, що всі форми естетичної підготовки учнівської молоді, які існували в Україні до початку ХІХст. (у братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії), знайшли своє втілення і подальший розвиток у діяльності Харківського університету.

У ході наукового пошуку з'ясовано, що важливою передумовою естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті досліджуваного періоду була педагогічно доцільна організація навчального процесу і позааудиторної роботи студентів, а саме: започаткування в 1804 році викладання красних мистецтв (малювання, музики, танців і гімнастичних вправ) та організація мистецьких гуртків (літературних і театральних).

Вивчення офіційних та нормативних документів, урядових постанов, а також аналіз суспільно-політичних та соціально-культурних факторів дозволив визначити, що головними чинниками, які вплинули на зміст естетичної підготовки студентів вітчизняних університетів у ХІХ - на початку ХХ століття, були загальноуніверситетські статути та масовий громадсько-педагогічний рух у країні.

Здійснений аналіз науково-педагогічної спадщини викладачів Харківського університету другої половини ХІХ - початку ХХ століття дозволив обґрунтувати, узагальнити і систематизувати внесок харківських освітян у розробку проблеми естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів. Так, ученими Харківського університету естетична підготовка майбутнього вчителя розглядалась як складова навчально-виховного процесу, спрямована на формування естетичних якостей особистості і прищеплення молоді бажання жити і творити за законами краси. Відповідно до прогресивних педагогічних напрямів того часу, стрижневими завданнями естетичного виховання майбутнього вчителя харківські педагоги вважали: виховання гуманістичних якостей, прищеплення любові до прекрасного, розвиток творчої активності (М. Халанський); формування у молодої людини сприйняття естетичної картини світу в усіх його проявах (М. Лавровський) і потреби особисто брати участь у культуротворчому процесі на основі широкої обізнаності в питаннях народної творчості (А. Метлинський).

Установлено, що в досліджуваний період було розкрито роль і значення естетичної освіти й виховання у формуванні громадянських і патріотичних якостей особистості (Д. Багалій, Є. Рєдін); схарактеризовано специфіку естетичної підготовки у вищій школі, зумовлену як дидактико-виховними можливостями естетичного впливу навчального закладу, так і особливостями студентства як специфічної соціальної групи (М. Сумцов); визначено психолого-педагогічні умови, які мали забезпечити послідовний та цілеспрямований естетичний розвиток студентів протягом їхнього навчання в університеті (М. Сумцов, Ф. Шміт). Зокрема, до педагогічно цінних умов естетичного розвитку студентів М. Сумцов відносив естетизацію навчально-виховного процесу; національну спрямованість естетичної підготовки; побудову навчально-виховної діяльності на використанні науково-культурних надбань, духовних здобутків та традицій університету; орієнтацію молоді на використання можливостей освітньо-культурного середовища університету та художньо-естетичного середовища міста; спрямування вузівського педагогічного процесу на формування у студентів потреби в духовному розвитку, самовдосконаленні та власній естетико-перетворювальній діяльності.

У дисертації доведено, що в Харківському університеті в досліджуваний період була обґрунтована необхідність створення комплексної педагогічної системи формування духовної, зокрема естетичної, культури учнівської молоді (В. Бузескул, М. Сумцов, Ф. Шміт); уперше була висунута ідея про необхідність уведення українознавства до навчальних програм університетів, а також визначена роль учителя у відтворенні і збереженні національної культури; обґрунтована важливість формування готовності студентів до культурно-просвітницької діяльності на ниві служіння рідному краю, як одного із напрямів естетичної підготовки майбутнього вчителя (М. Сумцов, О. Потебня); уперше було визнано й науково обґрунтовано високу естетичну та естетико-педагогічну цінність церковних старожитностей - одного із головних показників духовної культури народу (Є. Рєдін).

Результатом плідної наукової, теоретико-методичної та практичної роботи харківських науковців стало створення цілісної, науково обґрунтованої прогресивної концепції фахового навчання й естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів.

Проведений історико-педагогічний аналіз широкої джерельної бази дозволив у межах досліджуваного періоду визначити три етапи розвитку естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті. Перший етап (50-ті - перша половина 60-х рр. ХІХ століття) - етап розвитку теорії і практики основних напрямів естетичної підготовки, започаткованих у Харківському університеті в першій половині ХІХ століття. Він характеризувався визначенням завдання естетичної підготовки молоді, яке реалізовувалось у всебічному вдосконаленні творчих здібностей. У дисертації встановлено, що в цей період було вперше теоретично обґрунтовано необхідність естетизації навчально-виховного процесу, як важливої передумови естетичного розвитку особистості (М. Лавровський). Естетико-педагогічна теорія і практика означеного періоду збагатилися висновками харківських освітян щодо естетичного розвитку учнівської молоді засобами вивчення естетики, літератури, риторики, народної пісенно-поетичної творчості (М. Костирь, М. Лавровський, К. Фойгт); поєднання європейської освіченості і національних витоків (А. Метлинський); впливу фізичного виховання на естетичне вдосконалення особистості (Ф. Бемер). Другий етап (друга половина 60-х - перша половина 70-х рр. ХІХ століття) - період спаду, який відзначився зменшенням кількості наукових естетико-педагогічних досліджень і недостатньо активною практичною роботою з естетичної підготовки студентів у Харківському університеті. Узагальнення архівних джерел, урядової документації, науково-педагогічної літератури та періодичних видань окресленого періоду дало можливість стверджувати, що цей етап був непродуктивним для реалізації естетичної підготовки студентів. Він супроводжувався руйнуванням демократичних засад у системі освіти взагалі і тенденцією класицизму в змістовному компоненті естетичної освіти й виховання зокрема. Зважаючи на суперечності між надмірним зловживанням засобами класичної освіти в офіційній педагогіці і потребою суспільства в удосконаленні духовного розвитку особистості, харківськими вченими були накреслені першочергові завдання для вчителя, а саме: взяти від класицизму саме ті знання та виховні засоби, які можуть допомогти досягти у вихованні античного ідеалу духовного розвитку людини. Але слід відзначити, що науковому обґрунтуванню мети естетичної освіти й виховання майбутнього вчителя і специфіки його підготовки до естетико-виховної діяльності на означеному етапі приділялась недостатня увага. Третій етап (друга половина 70-х рр. ХІХ - початок ХХ століття) обґрунтовується в дисертації як період динамічного розвитку теоретичних досліджень та інтенсивного впровадження у практику естетичної підготовки студентської молоді інноваційних форм і методів навчання й виховання. Виявлено, що в зазначений період було конкретизовано мету (всебічний розвиток творчого потенціалу особистості), розширено завдання естетичної освіти й виховання (прищепити прагнення самостійно здобувати естетичні знання та вміння), розроблено методологічні засади і вдосконалено зміст естетичної підготовки педагогічних кадрів шляхом: 1) розширення кола навчальних дисциплін і практичних занять з предметів гуманітарного циклу (наприклад, у Харківському університеті в 1900-х роках існувало 7 напрямів вивчення історії літератури; було уведено нові предмети, такі як: "Основи художньої творчості", "Історія російського театру", співбесіди з питань методології літератури, індивідуальні дорадчі години з історії мистецтва) (О. Кадлубовський, Д. Овсянико-Куликовський, М. Сумцов) та їх естетико-педагогічної спрямованості; 2) інтеграції мистецтва (Д. Багалій, В. Бузескул, О. Кирпичников, М. Лунін, М. Петров, О. Рославський-Петровський, С. Соловйов) і народної творчості (П. Безсонов, О. Потебня, М. Сумцов) у різні навчальні курси; 3) використання інноваційних підходів до організації навчально-виховного процесу, а саме: емоційної насиченості; неординарності підходів до постановки мети й завдань заняття; педагогіки співтворчості і співробітництва; естетичної спрямованості та створення атмосфери високої духовності в процесі навчання (О. Потебня, Є. Рєдін, М. Сумцов).

Таким чином, третій етап був найбільш педагогічно цінним у розвитку естетико-виховної теорії та практики, наукові здобутки якого суттєво вплинули на подальше вивчення цієї проблеми і реалізацію накопиченого досвіду.

У третьому розділі "Досвід естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті (друга половина XIX - початок XX ст.)" визначено форми та методи викладання дисциплін естетичного циклу; проаналізовано та систематизовано основні напрями позааудиторної роботи та навчально-методичне забезпечення естетичної підготовки майбутніх педагогів, а також здійснено порівняльний аналіз складових її змісту на різних етапах; накреслено перспективи використання досвіду естетичної підготовки минулих років у сучасних умовах підготовки вітчизняних педагогічних кадрів.

На основі вивчення офіційної документації, навчальних програм і вимог до проведення іспитів та заліків, оглядів викладання навчальних дисциплін і щорічних університетських звітів досліджуваного періоду встановлено, що в Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття академічна діяльність з естетичної підготовки студентів, зокрема й майбутніх учителів, здійснювалась шляхом використання естетико-розвивальних можливостей змісту навчальних дисциплін та організаційних форм і методів навчання. Аудиторна естетична підготовка проводилась за такими напрямами: вивчення дисциплін естетичного циклу, науково-пошукова, науково-дослідна, науково-літературна та творча діяльність; естетична самоосвіта і самовдосконалення. Проведене дослідження дозволило схарактеризувати й угрупувати форми аудиторної роботи з естетичної підготовки студентів: колективні (лекції, спецкурси, інтегровані курси, публічний захист дисертацій), групові (практичні заняття, семінари, дискусії), індивідуальні (дорадчі години, співбесіди, науково-пошукова і науково-дослідна робота, написання творчих письмових робіт та конкурсних творів), а також визначити основні методи навчання: наочні (ілюстрування, демонстрування тощо), словесні (розповідь, бесіда, діалог, пояснення, обговорення, повідомлення), практичні (історико-порівняльний та мистецько-порівняльний методи викладання дисциплін естетичного циклу).

У дисертації визначено, що позааудиторна робота охоплювала широкий спектр видів естетичної діяльності і проводилась за такими напрямами: музика, образотворче мистецтво, література, мистецтво танцю, театральне мистецтво, робота в наукових товариствах та культурно-просвітніх громадських організаціях тощо. Якісну естетичну підготовку забезпечували різноманітні форми позааудиторної роботи, а саме: мистецько-розважальні та естетико-розвивальні (хоровий та церковний спів, гра в оркестрі, розважальні та благодійні вечори, студентський театр, спортивні заняття та ін.); культурно-просвітні (літературні й українські вечори, публічні лекції, культурно-просвітня робота серед населення, створення українських гуртків для шкільної молоді та просвітніх гуртків для студентства, святкування університетських урочистостей і ювілеїв, видавнича діяльність, студентська книгарня); науково-творчі (літературні та наукові гуртки, участь у роботі наукових товариств, екскурсії, написання науково-творчих праць на отримання іменних премій, презентації студентських наукових і науково-творчих робіт з естетико-педагогічної тематики, науково-пошукова робота).

Установлено, що естетична підготовка студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті в навчально-методичному аспекті забезпечувалась: навчальними програмами і вимогами до проведення заліків та іспитів; створенням якісних посібників і підручників; розробкою навчальних курсів і планів; науково-методичними працями професорів та викладачів університету. З метою наочного забезпечення навчального процесу були створені музеї красних мистецтв та етнографічний.

Вивчення здобутків естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті на різних етапах його діяльності в межах досліджуваного періоду дозволило зробити висновок про те, що окремі педагогічно цінні ідеї минулого можуть збагатити сучасну естетико-педагогічну теорію і практику. До них належать: основні напрями, форми та методи роботи з естетичної підготовки вчительських кадрів (інтегровані курси, цілеспрямоване естетико-педагогічне просвітництво - організація шкільних гуртків та освітніх лекцій для учнів, використання в позааудиторній роботі естетико-освітніх й естетико-виховних можливостей соціокультурного середовища, літературні та розважальні вечори, урочисте вшанування ювілейних дат діячів культури й мистецтва, наукові та етнографічні українознавчі дослідження); вимоги до естетичної підготовки педагога як складника його професійної майстерності (наявність певного обсягу естетичних знань, сформований комплекс художньо-естетичних умінь та навичок, знання психології художньої і дитячої творчості, широка обізнаність у методиці естетичного виховання учнів та різних напрямах естетико-виховної діяльності, прагнення до постійного естетичного самовдосконалення).

У дисертації з'ясовано, що наукового осмислення, подальшого поглибленого вивчення і творчого використання в сучасних умовах розвитку української держави потребують розроблені в Харківському університеті: цілісна система професійної підготовки вчителя, спрямована на забезпечення високого рівня психолого-педагогічної, художньо-творчої та методичної освіти, як запоруки його готовності до естетико-педагогічної діяльності; науково виважена концепція докорінно відмінної естетичної підготовки фахівців різних напрямів, а саме: вчителів для початкової і старшої школи, яка базується на особливостях психології, естетичних потреб і художньо-естетичного розвитку дітей різних вікових груп; теоретичні і практичні питання підготовки майбутніх учителів до організації естетичної освіти й виховання учнів: визначення змісту естетико-педагогічної роботи викладача; впровадження оригінальних прийомів та методів естетико-виховної роботи в школі; окреслення конкретних вимог щодо виконавської майстерності вчителя в різних видах мистецької діяльності; збагачення змісту організації естетико-виховного процесу (комплексна програма взаємозв'язку дисциплін естетичного циклу, яка передбачає визначення функції кожної дисципліни, встановлення зв'язків між окремими навчальними предметами та групами предметів; система національно забарвлених засобів естетико-педагогічного впливу; використання взаємодії різних видів мистецтв як в академічній, так і в позааудиторній роботі; науково-пошукова робота по виявленню і збереженню пам'яток національної культури; використання в навчально-виховному процесі засобів естетичного впливу релігійного мистецтва та обрядів; досвід активної громадської діяльності і співпраці професорів університету з органами влади і місцевого самоврядування у вирішенні проблем неприпустимості морально-естетичного впливу негативних явищ масової культури і молодіжної субкультури на підростаюче покоління).

Слід зазначити, що в умовах уведення світових стандартів у навчальний процес сучасних вищих навчальних закладів спеціального вивчення, творчого осмислення й подальшого творчого використання потребують і різні форми індивідуалізації навчально-виховного процесу, започатковані в Харківському університеті, такі, наприклад, як дорадчі години, співбесіди, спільна науково-пошукова діяльність, улаштування професорами університету домашніх мистецьких вечорів тощо.

У дисертації науково обґрунтовано прогностичні тенденції подальшого розвитку естетико-педагогічної теорії та практики в Україні, а саме:

розширення зв'язків естетико-педагогічної науки з іншими науками, зокрема із психологією, соціологією, соціальною педагогікою;

орієнтація естетичної підготовки педагогічних кадрів на національні художньо-естетичні традиції і здобутки;

вдосконалення змісту естетичної підготовки фахівців шляхом уведення нових дисциплін (теорія мистецтв, етнографія тощо), інтеграції мистецтва в навчальні предмети, вдосконалення як існуючих, так і розробка нових форм, прийомів і методів роботи з естетичної підготовки;

посилення уваги до естетичного потенціалу релігійного мистецтва та обрядів;

розширення змісту педагогічної практики за рахунок організації і проведення естетико-виховної роботи з учнями.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено становлення та розвиток естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття і представлено його у вигляді ретроспективного цілісного аналізу естетико-педагогічної теорії та практики.

Виявлено, що становленню національної естетико-педагогічної думки сприяли педагогічні погляди на проблеми естетичного виховання видатних російських (М. Карамзіна, М. Новікова, О. Радіщева) та українських (Ф. Прокоповича, Г. Сковороди) учених ХVІІІ - початку ХІХ століть. Значний внесок у розвиток вітчизняної естетичної та естетико-педагогічної теорії у першій половині ХІХ століття зробили вчені Харківського університету М. Архангельський, В. Джунковський, Г. Гесс де Кальве, І. Кронеберг, П. Гулак-Артемовський, І. Рижський, О. Склабовський, Л. Якоб та ін..

Аналіз широкого кола джерел дозволив установити, що всі основні напрями й організаційні форми естетичної підготовки учнівської молоді, започатковані в Харківському університеті в першій половині ХІХ століття, набули подальшого розвитку в наступні роки досліджуваного періоду.

2. У ході здійсненого наукового пошуку доведено, що інтенсивність теоретичної розробки та ефективність практичної діяльності з естетичної підготовки студентів у вітчизняних університетах досліджуваного періоду певною мірою залежали від таких чинників: освітньої політики уряду стосовно вищої школи, суспільно-політичних та соціально-економічних умов, стану громадсько-педагогічного руху в країні.

3. Науково обґрунтовано та схарактеризовано основні етапи розвитку естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття:

І етап (50-ті - перша половина 60-х років ХІХ століття) супроводжувався творчим розвитком і вдосконаленням основних напрямів, форм та методів естетичної підготовки, започаткованих в університеті в першій половині ХІХ століття;

ІІ етап (друга половина 60-х - початок 70-х років ХІХ століття) характеризувався зменшенням кількості як науково-теоретичних розробок, так і обмеженням практичної діяльності з естетичної підготовки студентської молоді, спричиненими суворою регламентацією та централізацією в організації навчально-виховного процесу, а також тенденцією класицизму в змістовому компоненті естетичної освіти й виховання;

ІІІ етап (друга половина 70-х рр. - початок ХХ століття) обґрунтовано як етап інтенсивних наукових, науково-педагогічних та методологічних розробок проблем естетичного виховання молоді; посилення професійно-педагогічної та національної спрямованості в естетичній підготовці майбутніх учителів; упровадження в навчально-виховний процес інноваційних естетико-педагогічних методів та організаційних форм; створення принципово нової концепції естетичної підготовки учительських кадрів. естетична підготовка вчитель методологічне

4. У дисертації розкрито внесок педагогів Харківського університету в розробку змістового і навчально-методичного компонентів естетичної освіти й виховання молоді, представлено еволюцію поглядів харківських учених на сутність, зміст та специфіку естетичної підготовки майбутніх учителів.

Визначено, що естетична підготовка молоді розглядалась харківськими педагогами як невід'ємна частина духовного і найважливіший чинник гармонійного розвитку особистості. Установлено, що складниками змісту естетичної підготовки майбутніх учителів учені вважали: ґрунтовну естетичну освіту, всебічне естетичне виховання і професійну підготовку до естетико-виховної роботи з учнями.

5. Дослідження показало, що естетична підготовка студентів-майбутніх учителів проводилась комплексно і складалася з аудиторної, позааудиторної роботи, самоосвіти й самовиховання. Доведено, що важливими чинниками ефективності естетичної підготовки вчительських кадрів були: орієнтація викладачів на використання інноваційних форм і методів навчання (інтегровані курси; дорадчі години; університетські читання; евристичні методи навчання; педагогіка співробітництва тощо); широкий спектр як традиційних, так і нових, що відповідали вимогам часу, форм і напрямів позааудиторної роботи; повноцінне навчально-методичне забезпечення; налагодження навчально-допоміжної бази університету (музеїв красних мистецтв та етнографічного, бібліотеки, кабінетів для занять мистецтвами та приміщень для занять спортом); створення сприятливих умов для формування естетичної культури і художньо-естетичного збагачення особистості, які забезпечувались естетизацією навчально-виховного процесу і творчим використанням естетико-виховних можливостей соціокультурного середовища.

6. Заслуговують на вивчення і творче використання такі педагогічно цінні ідеї та наробки з питань естетичної підготовки вчительських кадрів досліджуваного періоду, як: вимоги до естетичної підготовки майбутнього вчителя; визначення кола його естетико-педагогічних знань та вмінь; зміст естетико-виховної діяльності вчителя; зміст і вимоги до художнього виховання як складника естетичної підготовки; національна спрямованість естетичної підготовки.

7. До прогностичних тенденцій подальшого розвитку та вдосконалення естетичної підготовки студентів вищих педагогічних закладів освіти віднесено: інтеграційні зв'язки естетико-педагогічної науки з іншими науками; збагачення змісту естетичної підготовки майбутніх учителів; національну спрямованість естетичної підготовки педагогічних кадрів; удосконалення змістового компонента естетичної підготовки фахівців шляхом комплексного використання й інтеграції мистецтва в навчальні дисципліни; започаткування інноваційних форм і методів роботи з естетичної підготовки; посилення уваги до естетичного потенціалу релігійного мистецтва та обрядів; удосконалення структури проведення педагогічної практики з урахуванням обов'язкової естетико-виховної роботи з учнями.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшої розробки потребують питання вивчення науково-педагогічної і методичної спадщини та внеску педагогів інших вищих навчальних закладів України в теорію і практику естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів.