Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ВИХОВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ

У ПРОЦЕСІ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

САВЧЕНКО АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 371.311.1:373.5:371.382

13.00.07 - теорія і методика виховання

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Зубалій Микола Дмитрович,

Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії фізичного розвитку.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Оржеховська Валентина Михайлівна,

Інституту проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії превентивного виховання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Щербак Павло Іванович,

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри фізичного виховання.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист дисертації відбудеться “ 22 ” травня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060 м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту проблем виховання АПН України (04060 м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “ 21 ” квітня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М. Масол

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

самостійність підліток ігровий

Актуальність дослідження. Становлення і розвиток України як суверенної держави, стрімкі соціальні зміни в сучасному суспільному житті ставлять перед загальноосвітніми школами підвищені вимоги до виховання підростаючого покоління. Це зумовлює необхідність поглиблення виховної роботи, обґрунтування концептуальних підходів і ефективних методик виховання творчої, соціально зрілої особистості, здатної самостійно вирішувати життєві проблеми в нових соціально-економічних умовах.

Основні підходи до виховання самостійності учнів визначені у Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”), Законі України “Про фізичну культуру і спорт”, Концепції фізичного виховання в системі освіти України, Національній доктрині розвитку освіти України, Державному стандарті базової й повної загальної середньої освіти, Державній програмі розвитку фізичної культури та спорту на 2007-2011 роки.

Аналіз нових навчальних програм з фізичної культури засвідчує, що вони в основному зорієнтовані на вирішення завдань виховання в учнів самостійності, основою якої є стійке переконання в необхідності свідомо вирішувати певні завдання. У той же час низький рівень розвитку в молодших підлітків психофізичних і вольових якостей, які є основою виховання самостійності, гальмує їх особистісне зростання, формування умінь і навичок самостійно виконувати навчальні завдання.

Подолання зазначених недоліків у молодших підлітків можливе за умов раціонального використання в загальноосвітніх школах ігрової діяльності. За такого підходу відкриваються широкі виховні можливості ігор, у яких учні, незалежно від рівня успішності й багатьох інших показників, можуть найкраще розвивати свою творчу активність, ініціативність, кмітливість тощо. Саме ці якості особистості є визначальними у формуванні самостійності учнів у процесі ігрової діяльності.

Специфічні особливості ігрової діяльності, проявлення школярами значних розумових і вольових зусиль під час підготовки й проведення ігор, надання допомоги, різноманітність підходів до вирішення виховних завдань, наявність елементів змагань, регламентованих правилами ігор та інше дозволяють учителю фізичної культури формувати в учнів уміння й навички самостійних дій, які згодом стають визначальними рисами особистості.

Загальнотеоретичні питання формування самостійності розглядаються в роботах Б.Г.Ананьева, М.А.Данилова, Б.П.Єсипова, П.І.Підкасистого, О.Я.Савченко, В.О.Сухомлинського, Т.І.Шамової, Г.І.Щукіної та ін.; психологічні основи формування самостійності розкриваються в працях Л.І.Божович, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, О.В.Скрипченка, Н.Ф.Тализіної, Д.Б.Ельконіна, І.С.Якіманської та ін., педагогічні основи виховання самостійності досліджуються в роботах Ю.Н.Дмітрієвої, Н.С.Коваль, В.М.Оржеховської, В.Г.Постового, В.В.Радула, М.Г.Чобітька, К.І.Чорної та ін.; методика формування в дітей різного віку самостійності розкрита в дослідженнях В.Г.Ареф'єва, Л.В.Артемової, А.О.Артюшенка, О.М.Вацеби, Л.В.Волкова, Л.Д.Гурмана, О.Д.Дубогай, С.І.Жеваги, С.А.Закопайла, М.Д.Зубалія, С.О.Сичова, М.С.Солопчука, Є.В.Столітенка, А.Л.Турчака, Є.М.Франківа, Б.М.Шияна, П.І.Щербака та ін. Спільним у їхніх працях є розгляд самостійності як цінності особистості. Самостійність визначається як важлива якість, що лежить в основі активної, творчої спрямованості учня, його продуктивної діяльності. Ця якість проявляється в здатності учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її завдання й обирати найкращі способи їх розв'язання.

Аналіз літературних джерел та дисертаційних досліджень свідчить, що проблема виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності не була предметом спеціального вивчення. Тому її актуальність, недостатня розробка, вимоги практики й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема є складовою частиною науково-дослідної роботи лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання АПН України “Обгрунтування форм і методів фізичного та військово-патріотичного виховання учнів загальноосвітньої школи”, державний реєстраційний номер 0102U000609. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 11 від 28 жовтня 2002 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 25 лютого 2003 р.).

Об'єкт дослідження - процес виховання у молодших підлітків самостійності в ігровій діяльності.

Предмет дослідження - зміст, засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність змісту, засобів і методів виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що ефективність виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності підвищиться, якщо: ігрова діяльність буде інтегрована в позакласну роботу та активне дозвілля учнів; молодші підлітки залучатимуться до щоденної пізнавальної діяльності під час проведення в школі фізкультурно-оздоровчих заходів; в ігрову діяльність спрямовану на формування в молодших підлітків умінь і навичок самостійності будуть включатися елементи змагання; в ігровий процес впроваджуватиметься особистісно зорієнтована методика виховання самостійності учнів.

Для реалізації поставленої мети й перевірки гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Вивчити стан проблеми виховання самостійності молодших підлітків у педагогічній теорії і практиці та уточнити сутність поняття “самостійність” стосовно молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

2. Розробити критерії й показники визначення рівнів вихованості самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

3. Розробити структурну модель виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

4. Обґрунтувати й експериментально перевірити зміст, засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

5. Розробити методичні рекомендації щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали наукові положення загальної теорії діяльності (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв), дослідження проблеми мотивації (В.Г.Агеєв, І.Д.Бех, В.С.Ільїн, Д.О.Кікнадзе, С.Л.Рубінштейн), сучасні праці з пізнавальної самостійності (М.Г.Дайрі, Б.П.Єсипов, Б.Д.Леухіна, Н.А.Половнікова, О.Я.Савченко та ін.), концептуальні положення психолого-педагогічної науки про сутність і значення ігрової діяльності в розвитку особистості (Л.В.Артемова, О.Л.Кононко та ін.).

У процесі роботи використані такі методи дослідження - теоретичні: вивчення і аналіз психолого-педагогічної літератури, що забезпечило розгляд теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення навчальних програм і нормативних документів з навчально-виховної роботи; вивчення досвіду роботи загальноосвітніх шкіл з виховання самостійності молодших підлітків, що дало можливість перевірити теоретичні положення в педагогічній практиці; емпіричні: анкетування, опитування, інтерв'ю, бесіди, спостереження, тестування, метод незалежних характеристик; констатувальний і формувальний експеримент; рейтинг, методи визначення рівнів розвитку самостійності та динаміки її виховання в молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; порівняльний аналіз результатів експерименту; статистичні методи обробки експериментальних даних, що дало можливість визначити ефективність виховання самостійності учнів у процесі ігрової діяльності.

Дослідження проводилось упродовж 2000-2006 років у три етапи .

На першому - пошуково-констатувальному етапі (2000-2001 рр.) вивчався стан досліджуваної проблеми в літературі. Обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до вирішення проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано робочу гіпотезу, конкретизовано завдання дослідження, проведено пошуково-констатувальний етап експерименту, розроблено методику формувального етапу дослідження та структурну модель виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

На другому - формувальному етапі (2002-2004 рр.) здійснено експериментальну перевірку гіпотези дослідження; перевірено структурну модель і ефективність змісту, засобів і методів виховання самостійності в молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; проведено контрольні зрізи й проаналізовано експериментальні матеріали.

На третьому - узагальнюючому етапі (2005-2006 рр.) опрацьовано одержані у процесі дослідження дані, узагальнено проміжні та кінцеві результати педагогічного експерименту, сформульовані основні висновки і положення, здійснено їх упровадження в практику, оформлено й опубліковано результати дослідження.

Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота проводилася в загальноосвітніх школах № 2, 5 м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Окремі аспекти експериментальної методики перевірялися в ЗОШ № 99 м. Києва, Придніпровській ЗОШ Черкаської області. У дослідженні взяли участь 453 особи. У тому числі на формувальному етапі експерименту брав участь 171 учень, з них: 84 - в експериментальних класах, 87 - у контрольних, 114 батьків, 45 учителів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше визначено й обґрунтовано зміст виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; теоретично обґрунтовано засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; розроблено критерії і показники визначення рівнів вихованості самостійності учнів 5-7-х класів; отримано нові дані про вплив ігрової діяльності на виховання у молодших підлітків самостійності; набула подальшого розвитку методика виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні сутності й змісту поняття “самостійність” стосовно молодших підлітків; обґрунтуванні основних компонентів самостійності учнів 5-7-х класів; розробці структурної моделі виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; конкретизації педагогічних умов виховання самостійності учнів 5-7-х класів у процесі ігрової діяльності; розробці сучасної діагностики визначення рівнів вихованості самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Практичне значення дослідження полягає в узагальненні практичного досвіду загальноосвітніх шкіл щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; розробці методичних рекомендацій щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. Отримані результати дослідження можуть бути використані педагогами у позакласній діяльності, у роботі методичних об'єднань класних керівників і вихователів, викладачами вищих педагогічних навчальних закладів, студентами під час проходження педагогічної практики в школі та слухачами курсів підвищення кваліфікації у системі післядипломної освіти.

Достовірність і обґрунтованість результатів дослідження та основних висновків дисертації забезпечується теоретичним і методологічним обґрунтуванням її вихідних положень; застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті й завданням; використанням кількісного і якісного аналізу даних педагогічного експерименту; статистичною обробкою кількісних показників експериментальної роботи.

Особистий внесок здобувача. У статтях, опублікованих у співавторстві, дисертантові належить розробка педагогічних аспектів виховання самостійності молодших підлітків у руховій діяльності.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Отримані дані доповідалися й обговорювалися на семінарах учителів фізичної культури Корсунь-Шевченківського району (м. Корсунь-Шевченківський, 2002-2005), на засіданнях лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання АПН України (м. Київ, 2002-2006), на Всеукраїнських конференціях: “Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи” (м. Переяслав-Хмельницький, 2002); “Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадської позиції” (м. Київ, 2002); “Актуальні питання виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі” (м. Київ, 2003); “Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (м. Київ, 2004); “Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (м. Київ, 2005); “Теоретико-методичні основи виховання творчої особистості учнів в умовах позашкільних навчальних закладів” (м. Київ, 2006); “Культурно-ціннісні витоки сучасного виховання особистості” (м. Київ, 2006). Результати дослідження впроваджені у навчально-виховний процес ЗОШ № 2, 5 м. Корсунь-Шевченківський (довідки № 44 від 7.04.2006 р., № 615 від 16.03.2007 р.) та шкіл Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (довідка № 129 від 21.04.2006 р.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертації знайшли відображення у 15 наукових працях (з них 11 публікацій одноосібні і 6 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (276 джерел) та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 224 сторінки друкованого тексту, з яких 174 сторінки основного тексту, 23 сторінки списку використаної літератури, 26 сторінок додатків, робота містить 6 таблиць і 18 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи і етапи дослідження, сформульовано гіпотезу, теоретико-методологічну основу, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, визначено експериментальну базу, особистий внесок здобувача, подано відомості про впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності як наукова проблема” - проаналізовано стан досліджуваної проблеми у літературі, визначено компоненти, критерії і показники вихованості самостійності учнів у процесі ігрової діяльності, виявлено причини, які заважають вихованню самостійності молодших підлітків, розкрито основні підходи до вивчення сутності поняття “самостійність”, особливості й зміст ігрової діяльності, вивчено стан роботи з даної проблеми у практиці загальноосвітніх шкіл, подано узагальнені результати констатувального етапу дослідження.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що у дослідженнях Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконіна, Б.П.Єсипова, І.С.Кона, О.М.Леонтьєва, П.І.Підкасистого, В.В.Радула, С.Л.Рубінштейна, О.Я.Савченко, Н.Ф.Тализіної, Г.І.Щукіної та інших самостійність розглядається як інтегральна морально-вольова якість особистості, яка проявляється в активності, незалежності, критичності суджень і відповідальності дій. Необхідною умовою розвитку самостійності учнів є певний рівень самосвідомості, на основі якої грунтується виховання самостійності.

Проблему формування пізнавальної самостійності школярів досліджували В.К.Буряк, В.М.Григор'єв, В.В.Домніна, Л.В.Жарова, В.Д.Іванов, М.С.Коваль, І.А.Левіна, Е.С.Сільнова, Г.Л.Ткачук, Т.І.Шамова, З.Ф.Чехлова, В.З.Юсупов, Н.Г.Ярошенко та інші. Вони вказують на шляхи формування пізнавальної самостійності школярів, підвищення рівня їхньої активності, організації навчальних занять, удосконалення системи праці вчителя, його взаємодії з окремими учнями і колективом класу. Особливу увагу автори приділяють формуванню в школярів відповідального ставлення до навчання, аналізують педагогічні умови виховання самостійності, вказують на необхідність ураховувати вікові особливості учнів, звертають увагу на значення прикладу та авторитету вчителя.

Вивчення літературних джерел засвідчує, що питання виховання самостійності учнів у процесі ігрової діяльності, потреби займатися фізичною культурою, формування здорового способу життя та виховання активності в процесі занять фізичними вправами досліджували В.Г.Ареф'єв, А.С.Дорошенко, М.Д.Зубалій, М.П.Козленко, В.Ф.Новосельський, В.М.Оржеховська, І.П.Панін, М.С.Солопчук, Є.В.Столітенко, А.Л.Турчак, В.Н.Шаулін, П.І.Щербак та інші.

Дослідженню питань ігрової діяльності та її впливу на фізичну активність і самостійність школярів присвятили свої праці М.В.Андрощук, Е.С.Вільчковський, О.С.Газман, Є.М.Гельфан, В.І.Грицюк, Л.Г.Єфімова, Р.І.Жуковська, І.М.Коротков, Н.В.Кудикіна, Г.Л.Лендрет, Я.С.Литвин, С.А.Марутян, Н.Н.Михайлова, І.П.Резнікова, Б.С.Рябінін, І.В.Седж, В.І.Страшинський, А.І.Ткаченко, А.Л.Усова, В.Г.Яковлєв та інші. Автори зазначають, що заняття рухливими іграми сприяють розвитку в школярів життєво важливих фізичних якостей, виховують свідому дисципліну, самостійність, ініціативність та активність.

Аналіз літератури дозволив також уточнити сутність поняття “самостійність” як інтегральну морально-вольову якість особистості, що характеризується сукупністю знань, умінь і навичок та ставленням до процесу й результатів діяльності. Самостійність проявляється в активності, творчій ініціативі, незалежності, відповідальності, критичності суджень та свідомому ставленні до діяльності.

У процесі констатувального етапу проаналізовано програми з фізичної культури, календарні, й виховні плани; визначено їх ефективність щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; проведено анкетування, тестування й опитування учнів, учителів, батьків, педагогічне спостереження на уроках та у процесі позакласних фізкультурно-оздоровчих заходів; вивчено досвід роботи шкіл; визначено підготовленість учителів фізичної культури до виховної роботи, спрямованої на виховання самостійності школярів у процесі ігрової діяльності; проаналізовано ефективність уроків фізичної культури щодо розвитку в учнів знань, умінь та навичок, необхідних для самостійних занять рухливими іграми; визначено виховні можливості інших видів рухової діяльності для формування самостійності молодших підлітків.

Виходячи із специфіки ігрової діяльності, вікових особливостей учнів середніх класів, рівнів знань, умінь і навичок, виявлених за допомогою показників когнітивного, емоційного, мотиваційного і поведінкового компонентів та відповідних критеріїв були визначені рівні вихованості самостійності учнів.

Когнітивний компонент проявлявся в переконанні молодших підлітків у необхідності виховання самостійності для підготовки себе до життя. Показниками наявності когнітивного компонента в молодших підлітків були знання про сутність і значущість виховання самостійності в підготовці себе до життя; знання про індивідуальні й групові форми виховання самостійності в процесі ігрової діяльності; знання про цінність цієї якості особистості; методичні знання, необхідні для виховання самостійності; наявність прагнення до вивчення цих питань; потреба в поглибленні знань про самостійність та ігрову діяльність.

Емоційний компонент проявлявся в стійкому інтересі й вольових якостях учнів до різних форм виховання самостійності, наполегливості й активності у підготовці до ігрової діяльності. Сформованість цього компонента у молодших підлітків визначалася за наявністю позитивних емоцій та інтересу до ігрової діяльності.

Мотиваційний компонент проявлявся в самому процесі ігрової діяльності молодших підлітків. Сформованість цього компонента в молодших підлітків визначалася на основі потреб, які сприяли їх задоволенню у грі та забезпечували їхній розвиток. Учні отримували досвід в ігровому спілкуванні й прагнули здобути в грі перемогу. Показниками наявності мотиваційного компонента в молодших підлітків були незалежність, свідоме ставлення до ігор; задоволення потреби в ігровій діяльності; бажання ігрового спілкування.

Поведінковий компонент проявлявся в умінні й навичках самостійно організовувати й реалізовувати ігрову діяльність. Сформованість цього компонента в молодших підлітків визначалася за такими критеріями: ініціативність у процесі ігрової діяльності; активність у виконанні ігрових завдань; участь у різних формах ігрової діяльності; рівень фізичної підготовленості.

За кількісними і якісними показниками учнів експериментального і контрольного класів було умовно розподілено на три групи з низьким, середнім і високим рівнями розвитку самостійності. Низький рівень розвитку самостійності був зафіксований в учнів п'ятих класів, що потребували постійної допомоги вчителя під час проведення ігор. Вони пасували перед труднощами, не виявляли активності та ініціативи у будь-якій діяльності і в ігровій зокрема. Ці учні залишали роботу незакінченою, навіть втручання вчителя не допомагало пожвавленню їхніх дій. Багато п'ятикласників були пасивні, їхній рівень домагань не високий, вони задовольнялися роллю виконавця чужого задуму.

Середній рівень розвитку самостійності мали ті п'ятикласники, що характеризувалися прагненням виявити незалежність спробою продовжити самостійний пошук вирішення ігрових завдань. Ці учні були схильні до прояву активності в процесі ігор. Однак цим п'ятикласникам бракувало прагнення збагатити зміст своєї ігрової діяльності. Вони не завжди були здатні реалізувати свої починання. Ці п'ятикласники мали не високу відповідальність і часто висловлювали критичні судження стосовно дій інших учасників ігор. Їхня самооцінка в основному була завищена.

Високий рівень розвитку самостійності мали ті учні, які проявляли творчу ініціативу й активність в іграх, робили самостійний пошук визначення кінцевої мети ігрової діяльності, виявляли вигадку, доцільність та оригінальність ігрових дій. Ці п'ятикласники були здатні до прояву зусиль для подолання труднощів у процесі ігор. Вони свідомо ставилися до зробленого, вміли вносити корективи в ході проведення ігор; проявляли в оцінці результатів ігор відповідальність, критичність і самокритичність, що свідчило про наявність у них високого рівня самостійності.

На основі узагальнення результатів констатувального етапу експерименту встановлено, що в експериментальному класі 13 (46,8%) учнів мали низький рівень розвитку самостійності, 12 (45,7%) - середній і 3 (7,5%) - високий, у контрольному відповідно 13 (44,8%) - низький, 13 (46,3%) - середній і 3 (8,9%) - високий. Як бачимо, великої різниці в рівнях розвитку самостійності в учнів експериментального і контрольного класів на початку експериментальної роботи не спостерігалося. Це пояснюється їхнім розвитком, індивідуальними особливостями та характером виховної роботи в школі. Основними причинами такого стану були: недостатній рівень знань про самостійність; відсутність у школах системи роботи з виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; неефективна робота вчителів і батьків з пропаганди переваг рухової активності та ігрової діяльності у повсякденному житті. Не сприяв вихованню самостійності учнів і зміст уроків фізичної культури та позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи.

У другому розділі - “Зміст, засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності” - обґрунтовано педагогічні умови виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності, розроблено структурну модель виховання самостійності, висвітлено перебіг формувального етапу експерименту, проведено порівняльний аналіз результатів дослідження в експериментальних і контрольних класах.

В основу формувального етапу експерименту з виховання в учнів 5-7-х класів самостійності в процесі ігрової діяльності було покладено положення сучасної педагогіки і психології про розвиваючу функцію гри. Відомо, що в рухливих іграх найбільш вільно і яскраво проявляються індивідуальні особливості учнів, формуються їхні особистісні якості. Активна участь в іграх, прояв ініціативи притаманні самому характеру ігрової діяльності, в якій школярі прикладають певні зусилля, вносять елементи самодіяльності, намагаються застосувати засвоєні знання і способи дій у ігрових ситуаціях. Інтерес до ігор спонукає учнів до самостійної їх організації, що зумовлено рівнем розвитку в них ігрових умінь, здатністю вибору цікавих сюжетів, умінням будувати в процесі гри єдину сюжетну лінію.

У рухливих іграх молодшим підліткам надавалась можливість проявляти творчу ініціативу у виборі способів досягнення ігрової мети. Використання в експериментальній роботи лише нових ігор було недоцільним тому, що багато часу відводилося на пояснення й ознайомлення з грою. В експериментальному класі проводилися вже знайомі ігри і пропонувалися учням одна-дві нові. До змісту знайомих рухливих ігор вносилися елементи новизни: вводилися додаткові правила, змінювалися форма і способи руху, початкові положення гравців, включалися додаткові перешкоди, ставилися нові завдання, використовувався інший інвентар. Зацікавлювали учнів саме змагальним характером ігор. Цей елемент був важливий не тільки для вирішення ігрових завдань, але й безпосередньо для виховних. Ігри з елементами змагань привчали молодших підлітків оцінювати свої дії і вчинки, порівнювати себе з однолітками, збуджували в них бажання бути серед перших. Вони мобілізовували свої зусилля переборювати труднощі, робити те, що потрібно команді, а не те, що хотілося в тій чи іншій ситуації. У процесі проведення ігор їх учасники не пасували перед невдачами, а наполегливо працювали для досягнення поставленої ігрової мети.

Під час проведення формувального етапу експерименту ми звертали увагу на активні, захоплюючі ігри. Це в першу чергу ігри колових комплексів та ігри-естафети, де учні випробовували свої можливості у швидкості, вправності й витривалості та проявляли кмітливість і винахідливість. Ці ігри були необхідні підліткам для того, щоб в них з'являлося протистояння одного гравця іншому, однієї команди іншій. У зв'язку з цим у гравців виникали ситуації, які потребували своєчасного вирішення. Їм необхідно було швидко вибрати правильну дію й виконати її. Конкретні взаємостосунки між гравцями визначали не тільки характер змагальної боротьби, але й впливати на виконання багатьох ігрових дій. Тому рухливі ігри на перервах ми використовували як засіб зняття втоми, підготовки до наступного уроку. Ігри після уроків вирішували завдання зняття нервового напруження, підготовки учнів до виконання домашніх завдань, удосконалення фізичних якостей та покращення функціонального стану. До кожної гри ми вводили раніше невідомі елементи й ускладнювали умови її проведення. Такий підхід підвищував інтерес до рухливих ігор, активізував ініціативу та активність школярів у процесі їх проведення.

Доцільно організована ігрова діяльність молодших підлітків не тільки поліпшувала їхню фізичну підготовленість, але й поглиблювала знання, перетворюючи їх в стійкі погляди на дотримання правил ігор, які виявлялися в конкретних ігрових діях. З цією метою вчитель фізичної культури був і організатором ігор, і вихователем самостійності учнів у процесі їх проведення. Для цього він спрямовував їхню ігрову діяльність на зміцнення здоров'я, фізичний гарт, оволодіння життєво необхідними руховими уміннями та навичками самостійно займатися іграми в школі й домашніх умовах. Особистісні форми спілкування вчителя з учасниками ігор давали змогу розкривати індивідуальні ігрові можливості учнів й правильно корегувати їхнє навантаження.

Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігор ми розглядали як процес, який поєднує різні структурні елементи, критерії, показники ігрової діяльності, її функції в єдине ціле. Комплексний підхід до виховання самостійності, встановлення зв'язків і залежностей у цьому процесі виявляли молодші підлітки в активній ігровій діяльності через емоції, мотиви, активність, звички, уміння й ставлення до їхнього оточення. Тому процес виховання самостійності молодших підлітків засобами ігрової діяльності ми подаємо як структурну модель (рис. 1), в якій розкриваються зв'язки між складовими елементами виховного процесу.

Аналіз структурної моделі засвідчує, що вона складається з таких чотирьох структурних рівнів. Перший рівень включає наступні компоненти: когнітивний; мотиваційний; емоційний; поведінковий. До другого її рівня ввійшли: знання ігор; активність в ігровій діяльності; мотиви занять ігровою діяльністю; позитивні емоції; інтерес до ігор; звичка до ігрової діяльності. Третій рівень включає критерії визначення рівнів сформованості самостійності: творчу ініціативу й активність у процесі ігор; незалежність і свідомість у досягненні мети; критичність суджень і відповідальність; уміння і навички самостійно виконувати ігрові ролі. Четвертий рівень включає показники сформованості самостійності: уміння реалізовувати свої починання, проявляти винахідливість і оригінальність; уміння без прямого керівництва і допомоги досягати поставленої ігрової мети; уміння аналізувати ігрові ситуації та отримані результати; уміння самостійно займатися ігровою діяльністю та педагогічні умови виховання самостійності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Структурна модель виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності

Аналіз рисунка 1 засвідчує, що в структурній моделі виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності по вертикалі виявлені зв'язки між складовими елементами цього процесу, які дозволяють точніше визначити ефективність змісту, засобів і методів виховної роботи в процесі формувального етапу експерименту.

Перший рівень допомагає учням реалізовувати свої знання, проявляти винахідливість і оригінальність. Він закономірно базується на творчій ініціативі й активності у процесі проведення ігор. Усі ці складові неможливі без когнітивного, емоційного, мотиваційного і поведінкового компонентів.

Другий рівень характеризується умінням учнів своїми силами досягати без допомоги дорослих поставленої мети, яка ґрунтується на активності й мотивах занять ігровою діяльністю. Всі ці складові теж тісно пов'язані з першим рівнем: когнітивним, мотиваційним, емоційним і поведінковим компонентами.

Третій рівень пов'язується з умінням учнів аналізувати ігрові ситуації, досягнення в ігровій діяльності, щоб дати їм оцінку, визначати переваги й недоліки. Спираються вони на критичність суджень і відповідальність у прийнятті рішень. Ці складові ґрунтуються на структурних елементах другого рівня, а саме на позитивних емоціях та інтересі учнів до ігрової діяльності. І всі ці рівні неможливі без першого рівня.

Четвертий рівень характеризується умінням молодших підлітків самостійно займатися ігровою діяльністю. Він ґрунтується на критичності суджень й уміннях та навичках самостійно виконувати ігрові ролі. Ці критерії самостійності ґрунтуються на таких структурних елементах: активності в ігровій діяльності та звичці до ігрової діяльності, яка формується в учнів протягом усього процесу виховання. Як і три попередні рівні, четвертий теж тісно пов'язаний з когнітивним, мотиваційним, емоційним і поведінковим компонентами та педагогічними умовами виховання самостійності.

Таким чином, аналіз результатів експериментальної роботи засвідчує, що виховання самостійності учнів у 5-му експериментальному класі проходило за схемою першого рівня структурної моделі, адже ці молодші підлітки схильні до поглиблення своїх знань, наслідування прикладу керівника або підготовленого школяра. Учні 6-го експериментального класу діяли за схемою другого рівня виховання самостійності, тому що вони більш вмотивовано і цілеспрямовано діяли у процесі ігрової діяльності. Учні 7-го експериментального класу діяли за схемою третього і четвертого рівнів виховання самостійності в процесі ігрової діяльності, тому що на них мав вплив когнітивний і поведінковий компоненти, тобто вони вже мали певні знання, уміння і навички й були здатні до відповідальних ігрових дій.

Порівняльний аналіз динаміки виховання самостійності молодших підлітків експериментальних і контрольних класів у процесі організації і проведення ігрової діяльності дав позитивні результати (див. табл. 1). Для її вимірювання було зроблено три зрізи: на початку, в середині проведення експерименту і в його кінці.

Таблиця 1

Динаміка виховання самостійності молодших підлітків експериментальних і контрольних класів у процесі ігрової діяльності

Із таблиці видно, що на початку експерименту засвоєння учнями експериментального і контрольного класів основних понять самостійності було майже однакове, але спостерігалася певна відмінність у знаннях груп із середніми рівнями, що фіксувалася відповідно в 43,21 і 38,66% школярів. Після другого зрізу зменшилася кількість учнів з низьким рівнем засвоєння основних понять самостійності в експериментальному класі до 28,57%, а в контрольному - до 34,57%. Помітно зросла кількість учнів з високим рівнем засвоєння основних понять самостійності в експериментальному класі до 29,76%, у контрольному - до 20,99%. Слід зазначити, що кількість учнів з високим рівнем самостійності в кінці експерименту в експериментальному класі не змінилася, але зросла кількість учнів із середнім рівнем засвоєння основних понять самостійності до 54,14%, а в контрольному - до 51,85%. Це було результатом впливу й дієвості когнітивного компонента виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Вивчення ставлення учнів 5-х класів до труднощів під час проведення ігор, спроб продовжити самостійний пошук шляхів вирішення ігрових завдань, намагання спростити кінцеву мету ігрової діяльності засвідчило, що на початку експерименту вказані показники були досить рівні як в контрольному, так і в експериментальному класах. Так, в експериментальному класі низький і середній рівні ставлення були відповідно в 34,02 і 42,86% учнів, а в контрольному - 30,86 і 43,21%, а з високим відповідно у контрольному класі 25,93% і 23,12% - в експериментальному. У середині експерименту ці показники помітно змінилися. Так, в експериментальному 6-му класі кількість учнів з середнім рівнем ставлення зросла до 48,86%, а з високим - до 25,18%. Показники в контрольному 6-му класі з середнім рівнем зросли до 49,38%, а з високим знизилися до 20,93%. У кінці експерименту ці дані теж змінилися. В експериментальному класі зменшилася кількість учнів з низьким рівнем ставлення до труднощів під час виконання ігрових завдань до 15% і зросла кількість школярів до 54,04% із середнім рівнем. На 5 відсотків (30,95%) збільшилася кількість учнів з високим рівнем ставлення до подолання труднощів під час проведення ігор. У контрольному 7-му класі низький рівень ставлення мали 30,22%, середній - 50,62 і високий - 20,16% учнів.

У результаті впровадження експериментальної методики виховання самостійності учнів у процесі ігрової діяльності в середині експерименту показники прояву ними незалежності, свідомості і потреби ігрового спілкування змінилися. Так, в експериментальному класі низький, середній і високий рівні реалізації цих якостей мали відповідно 35,29, 39,71 і 25% учнів, а в контрольному - 43,21, 35,8 і 20,99%. У кінці експерименту зміни відбулися досить суттєві в учнів експериментального класу. Низький рівень прояву ними незалежності, свідомості і потреби ігрового спілкування показували лише 37,04%, а в контрольному - 43,15%. Однак середній рівень в експериментальному і контрольному класах мали майже однакова кількість учнів - 35,8 і 35,71%. Високий рівень в експериментальному класі був зафіксований у 27,16% учнів, а в контрольному їх зменшилося до 21,14%. Ці дані засвідчують про позитивні зрушення у мотиваційному компоненті, а саме в бажанні ігрового спілкування і прагненні учнів здобути перемогу в кінці гри.

Приблизно однакову ініціативність, активність та участь у різних формах ігрової діяльності на початку експерименту мали учні експериментального і контрольного класів. Так, низький і середній рівні прояву цих умінь і навичок мали відповідно 43,05 і 38,81%, а в контрольному - 41,16 і 43,08% учнів. Високий рівень в експериментальному класі мали - 17,68, а в контрольному - 15,76% учнів. У результаті експериментальної роботи в середині експерименту ці показники стали наступні: в експериментальному класі низький і середній рівні мали відповідно 38,82 і 44,17%, а в контрольному - 40,51 і 45,01% учнів. Однак показник прояву названих умінь і навичок високого рівня в учнів експериментального класу зріс до 18,01%, що майже на чотири пункти більше від цього ж показника в учнів контрольного класу (14,48%). Після експерименту суттєво знизилася кількість учнів з низьким рівнем прояву умінь і навичок в експериментальному класі до 30,14%, в контрольному - до 39,80%, з середнім рівнем в експериментальному класі до 45, 86%, а в контрольному - до 43,12%. Однак спостерігалося помітне збільшення відсотку учнів високого рівня володіння уміннями і навичками в експериментальному класі до 24%, в контрольному - до 18,08%. Ці дані підтверджують сформованість в учнів поведінкового компонента самостійної особистості, а саме ініціативно і активно виконувати ігрові завдання, аналізувати й давати оцінки результатам ігрової діяльності.

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Аналіз літератури з проблеми виховання самостійності засвідчує, що вона досліджувалась різними науковцями. Водночас проблема виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності не була предметом спеціального дослідження. Специфічні особливості ігрової діяльності, проявлення школярами значних розумових і вольових зусиль під час підготовки й проведення ігор, різноманітність підходів до вирішення виховних завдань, наявність елементів змагання, регламентованих правилами ігор, дозволяють педагогам ефективно формувати в учнів уміння й навички самостійних дій, які згодом стають визначальною рисою особистості.

2. У процесі вивчення теоретичного матеріалу було уточнено поняття “самостійність” як інтегральну морально-вольову якість особистості, що характеризується сукупністю знань, умінь і навичок та ставленням до процесу й результатів діяльності. Самостійність проявляється в активності, творчій ініціативі, незалежності, відповідальності, критичності суджень та свідомому ставленні до діяльності.

3. На основі узагальнення результатів констатувального етапу експерименту було встановлено, що на його початку в експериментальному п'ятому класі 46,8% учнів мали низький рівень розвитку самостійності, 45,7% - середній і 7,5% - високий, у контрольному відповідно 44,8% - низький, 46,3% - середній і 8,9% - високий. Як бачимо, великої різниці в рівнях розвитку самостійності в учнів експериментального і контрольного класів на початку експериментальної роботи не спостерігалося. Це пояснюється їхнім розвитком, індивідуальними особливостями та характером виховної роботи в школі. Ці дані були вихідними для проведення експериментальної роботи з виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

4. На основі результатів констатувального етапу дослідження нами була розроблена експериментальна методика виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. Вона передбачала перевірку ефективності змісту, засобів і методів виховання самостійності в процесі ігрової діяльності. Робота за цією методикою мала на меті також удосконалення змісту фізичного виховання, орієнтованого на виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; практичне залучення молодших підлітків до регулярних занять руховою діяльністю з використанням різноманітних засобів фізичного виховання; впровадження в навчально-виховний процес особистісно зорієнтованої методики виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності, яка передбачала урахування їх особистісних якостей.

5. Ефективним засобом виховання самостійності учнів експериментальних класів була позакласна фізкультурно-оздоровча робота. Для них організовувалися рухливі ігри, естафети та розваги, змагання “Веселі старти”, “Тато, мама і я - спортивна сім'я”, які включали комплекси рухливих ігор. З цими учнями також регулярно проводилися походи вихідного дня, екскурсії, ігри в клубах за інтересами. Це дало можливість сформувати в них уміння і навички, необхідні для виховання самостійності; отримати систему знань про самостійність особистості; підвищити фізичну підготовленість; сформувати звичку самостійно займатися ігровою діяльністю; виховати морально-вольові якості; організувати здорове й змістовне дозвілля.

6. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що в експериментальному класі переміщення учнів з низьким рівнем вихованості самостійності у групу з середнім і високим рівнями відбувалося інтенсивніше, ніж у контрольному. Так, після експерименту кількість молодших підлітків експериментального класу з високим рівнем вихованості самостійності збільшилася в 3,3 рази, а з низьким зменшилася в 3,6 рази. В учнів контрольного класу суттєвих позитивних змін не відбулося. Ці дані показують, що цілеспрямована експериментальна робота з виховання самостійності учнів експериментального класу в процесі ігрової діяльності дала кращі результати, ніж у контрольному, де навчання й виховання проводилося за традиційною методикою. Отримані результати зафіксовані статистичними методами як у кількісних, так і якісних показниках.

7. За результатами визначення пріоритетних видів рухової діяльності у вихованні самостійності учнів було зроблено висновок про те, що рухливі ігри, “Веселі старти” і спортивні естафети найбільше захоплювали хлопців 5-х і 6-х класів. У семикласників інтерес до цих ігор зменшився. Серед дівчат 5-6-х класів було більше тих, кого цікавили “Веселі старти”, спортивні естафети та гра “Тато, мама і я - спортивна сім'я”. Значно знизився рівень активності у рухливих іграх серед дівчат 7-го класу. Їм більше стали до вподоби походи вихідного дня визначними місцями. На погляд фізіологів, це пов'язано з пубертатним періодом у фізіологічному розвитку й віковими особливостями дівчат. Тому їх менше приваблювала ігрова діяльність, але в них зросла незалежність, свідомість, розсудливість, відповідальність і критичне судження, які є критеріями самостійної особистості.

8. У результаті дослідження теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено ефективність змісту, засобів і методів виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. У процесі дослідження доведена необхідність педагогічного керівництва ігровою діяльністю, яке сприяло вихованню в учнів самостійності в процесі організації і проведення ігор. Розроблені в дослідженні методичні і практичні рекомендації можуть бути використані педагогами, батьками й молодшими підлітками у вихованні самостійності у процесі ігрової діяльності.

9. Аналіз результатів проведеного дослідження вказує на необхідність подальшого вивчення й розробки питання особистісно зорієнтованого виховання в процесі ігрової діяльності школярів різного віку, вдосконалення змісту ігрової діяльності в умовах загальноосвітньої школи, покращення взаємодії сім'ї та школи у вихованні самостійності учнів у процесі ігрової діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Савченко А.П. Ігрові завдання у футболі як фактори виховання самостійності у молодших підлітків // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень ІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2001. - Ч.4. - С. 18-20.

2. Савченко А.П. Формування у підлітків самостійності в процесі рухливих ігор // Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи. Зб. наук. праць. Випуск 3. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - С. 138-144.

3. Савченко А.П. Фізичне виховання в позашкільній роботі. Методичні рекомендації. - К.: ІПВ, 2003. - 20 с.

4. Савченко А.П. Становлення індивідуальної самостійності молодших підлітків в процесі ігрової діяльності // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. - Київ-Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. - Кн. ІІ. - С. 171-174.

5. Савченко А.П. Питання виховання самостійності учнів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. - Вип. 5(44). - Серія “Педагогічні науки”. - Полтава, 2005. - С. 317-320.

6. Савченко А.П. Прояв учнями самостійності у використанні ігрових засобів фізичного виховання // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Серія педагогічна. - Вип. 3. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. - С. 37-42.

7. Савченко А.П. Процес становлення в молодших підлітків умінь і навичок самостійно виконувати ігрові ролі // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Серія педагогічна. - Вип. 3. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. - С. 99-106.

8. Савченко А.П. Рухова ігрова діяльність як засіб виховання самостійності молодших підлітків // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. Вип. 8. - К., 2005. - С. 144- 146.

9. Савченко А.П. Самостійна ігрова діяльність як засіб організації здорового способу життя підлітків // Освіта і управління. - 2006. - №2. - С.133-138.

10. Савченко А.П. Формування самостійності учнів у процесі ігрової діяльності в позашкільних закладах // Теоретико-методичні основи виховання творчої особистості в умовах позашкільних закладів: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. - К., 2006. - С. 72-76.

11. Савченко А.П. Виховання самостійності молодших підлітків у процесі туристської діяльності // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Серія педагогічна. - Вип. 4. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. - С. 77-83.

12. Савченко А.П., Зубалий Н.Д. Украинские народные подвижные игры по месту жительства учащихся // Возрождение национальных видов спорта, народных игр и пути их широкого использования в физическом воспитании населения: Тезисы респ. науч. - практич. конф. - Ташкент - Джизак, 1991. - Ч.ІІ. - С. 60-62.

13. Савченко А.П., Зубалій М.Д. Скаутський рух в Англії // Сучасні тенденції розвитку педагогічної теорії і практики в зарубіжних країнах: Тези Республіканського наукового семінару. - К., 1991. - С. 53-54.

14. Савченко А.П., Зубалій М.Д. Структура діяльності скаутських організацій Англії // Нові технології навчання і виховання у сучасній зарубіжній школі: Тези наукового семінару. - К., 1994. - С. 73-74.

15. Савченко А.П., Зубалій М.Д. Програма вивчення дисципліни “Фізична культура та психофізичний тренінг”. - К.: ІПК ДСЗ, 2002. - 30 с.

АНОТАЦІЇ

Савченко А.П. Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.07 - теорія і методика виховання. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню актуальної проблеми виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. У роботі розглядається сутність понять “самостійність”, “ігрова діяльність”, визначаються зміст, засоби і методи виховання самостійності у процесі ігрової діяльності, аналізуються її можливості в контексті досліджуваної проблеми. Визначено та експериментально перевірено психолого-педагогічні умови ефективного виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. Підкреслюється, що важливою умовою виховання самостійності особистості є високий рівень сформованості емоційного компонента. Відмічено, що в емоційно насиченій і цікавій грі, яка відповідає віковим особливостям молодших підлітків, самі обставини вимагають від них прояву активності й вимогливості до себе та інших. Експериментально доведено, що ефективність виховання самостійності молодших підлітків залежить від послідовного ускладнення ігрових дій, поступового розширення сфери їхньої діяльності, яка об'єктивно ставить учнів у ситуацію самостійного прояву своїх можливостей.