Педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні (друга половина ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ УЧИЛИЩАХ ШВЕЙНОГО ПРОФІЛЮ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)

Попова Тетяна Іванівна

Харків - 2007

Анотації

практика училище швейний педагогічний

Попова Т.І. Педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні (друга половина ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2007.

У дисертації вперше цілісно досліджено проблему організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю у другій половині ХХ століття, виявлено і схарактеризовано педагогічні умови (професійно-педагогічна компетентність майстра виробничого навчання, взаємозв'язок навчальних закладів і підприємств у період виробничої практики, організаційно-методичне забезпечення виробничої практики, здійснення систематичного контролю за процесом проведення виробничої практики, реалізація виховного потенціалу виробничої практики) та узагальнено досвід їх реалізації в досліджуваний період.

Установлено внесок педагогів досліджуваного періоду в розробку мети, завдань, функцій, змісту та форм організації виробничої практики.

У ході дослідження виявлено напрями реалізації виробничої практики (організаційно-підготовчий, навчально-цільовий, завершальний), розроблено рекомендації щодо використання досвіду здійснення виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у сучасних умовах.

У роботі визначено етапи і адекватні їм тенденції становлення й удосконалення виробничої практики та особливості її організації в професійно-технічних училищах швейного профілю в контексті розвитку професійно-технічної освіти в Україні.

Уведено до наукового обігу невідомі і маловідомі архівні документи, деякі факти й теоретичні положення, які сприяли розширенню корисної інформації з досліджуваної проблеми.

Ключові слова: виробнича практика, професійно-технічне училище, підприємство, майстер виробничого навчання, педагогічні умови, етапи, організація.

Попова Т.И. Педагогические условия организации производственной практики в профессионально-технических училищах швейного профиля в Украине (вторая половина ХХ в.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2007.

В работе впервые целостно исследовано проведение производственной практики в профессионально-технических училищах швейного профиля во второй половине ХХ века.

Установлен вклад отечественных и зарубежных педагогов С.Я. Батишева, Г.Т. Грецкой, В.А. Панкратовой, В.А. Скакуна, В.М. Сурикова, А.И. Титова, И.И. Труханова, Н.А. Шамкова и др. в разработку теоретических основ организации производственной практики.

В ходе исследования определены этапы и адекватные им тенденции становления и усовершенствования производственной практики (1946-1958 гг. - етап поисков путей развития производственной практики; 1959-1087 гг. - этап интенсивного развития производственной практики; 1988-2000 гг. - этап возникновения и решения осложнений в организации производственной практики) и особенности ее организации в контексте развития профессионально-технического образования во второй половине ХХ века.

В диссертации впервые выявлены педагогические условия организации производственной практики в профессионально-технических училищах швейного профиля в Украине во второй половине ХХ века (профессионально-педагогическая компетентность мастера производственного обучения, взаимосвязь профессиональных учебных заведений и предприятий в период производственной практики, организационно-методическое обеспечение производственной практики, осуществление систематического контроля за процессом проведения производственной практики, реализация воспитательного потенциала производственной практики) и обобщен опыт ее проведения.

Выяснено, что профессионально-педагогическая компетентность мастера производственного обучения вбирает в себя личностную, профессиональную и социально-психологическую компетентности и реализуется в ходе производственной практики через определенные умения во время осуществления им основных видов профессиональной деятельности (организационной, учебной, воспитательной, методической, контрольной).

В ходе научного поиска выявлено, что взаимосвязь профессиональных учебных заведений и предприятий осуществлялась на основе сотрудничества коллектива предприятия с коллективом училища для чего использовались различные формы и принимались необходимые меры.

Установлено, что организационно-методическое обеспечение производственной практики содействовало практической подготовленности инженерно-педагогических работников и предусматривало разработку планирующей документации; обеспечение училища необходимой инженерно-педагогической информацией о проблемах профессионального образования, педагогики, психологии, достижениях науки и техники, о передовом производственном опыте; осуществление методической работы, направленной на усовершенствование учебного процесса.

В работе доказана необходимость осуществления систематического контроля за процессом производственной практики, определены его основные задачи, функции, виды, формы и методы, а также мероприятия, направленные на улучшения качества контроля; зафиксирован круг обязанностей инспектора, руководителей учебным заведением, мастера производственного обучения, наставника по его выполнению.

Определено, что реализация воспитательного потенциала производственной практики предусматривала воспитание у учащихся профессиональной этики, самостоятельности, уважения к трудовой деятельности, профессии, творческого отношения к своему делу и осуществлялась как в учебное, так и во внеучебное время.

В диссертации разработаны рекомендации по использованию отечественного опыта организации производственной практики прошлого в современных условиях.

Основные результаты и положения исследования могут быть использованы в работе профессионально-технических учебных заведений в ходе организации производственной практики, а также в педагогических заведениях ІІІ-ІV уровня аккредитации при чтении лекций, во время подготовки курсовых и дипломных работ, а также при написании учебников.

В научный оборот введены малоизвестные архивные материалы, исторические факты, теоретические положения, связанные с организацией производственной практики в профессионально-технических училищах швейного профиля.

Ключевые слова: производственная практика, профессионально-техническое училище, предприятие, мастер производственного обучения, педагогические условия, этапы, организация.

Popova T.I. Pedagogical Conditions of Industrial Training Organization in Professional Technical Clothing Colleges of Ukraine (the second half of the XXth century). - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Pedagogical Science, speciality 13.00.01. - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Kharkiv G.S.Skovoroda National Pedagogical University, Kharkiv, 2007.

The dissertation presents the first integral study of the problem of industrial training organization in professional technical clothing colleges of Ukraine in the second half of the XX-th century. Pedagogical conditions (industrial training expert's professional pedagogical competence, collaboration of educational establishments and enterprises during industrial training, organizational and methodological means to support industrial training, systematic control execution over the process of industrial training, realization of industrial training educational potential) are revealed and characterized; the experience of their implementation in the researched period is generalized.

The contribution of pedagogical specialists of the researched period to the elaboration of the aim, tasks, functions, content and forms of industrial training organization is ascertained.

In the course of research the directions of industrial training organization (organizational-preliminary, purposeful-teaching, concluding) are specified. The recommendations concerning incorporation of the experience of the past dealing with industrial training organization in professional technical clothing colleges of Ukraine in the present time are worked out.

The stages and adequate tendencies of industrial training formation and improvement and peculiarities of its organization in professional technical clothing colleges of Ukraine are defined in the dissertation.

Some new and little known archival documents, facts and theoretic ideas dealing with the problem under research are introduced for scientific consideration.

Key words: industrial training, technical professional college, enterprise, industrial training expert, pedagogical conditions, stages, organization.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасне суспільство, побудоване на принципово нових соціально-економічних і правових засадах потребує системної підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних та мобільних на ринку праці робітників, зокрема швейного профілю. Це значною мірою залежить від системи організації процесу навчання у професійно-технічних закладах. Важливим складником змісту професійної освіти є виробнича практика, яка сприяє зростанню міцності теоретичних знань, удосконаленню та закріпленню практичних умінь, навичок, розвитку професійної самостійності учнів, оволодінню ними прогресивними технологіями, сучасним обладнанням та досвідом роботи новаторів виробництва.

У зв'язку з цим ґрунтовне вивчення існуючого історико-педагогічного досвіду щодо організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у ХХ столітті дозволить подолати суперечність між високими вимогами до здійснення навчально-виховного процесу, зокрема під час виробничої практики та фактичним станом її проведення.

Організація виробничої практики, як свідчить проведене дослідження, є актуальною науково-педагогічною проблемою, а саме:

· теоретичні основи здійснення виробничої практики представлено в монографічних виданнях та методичних посібниках українських і російських учених С.Я. Батишева, Г.Т. Грецької, В.А. Панкратової, В.О. Скакуна, В.М. Сурікова, О.І. Титова, І.І. Труханова, М.О. Шамкова, та ін;

· організаційно-методичні питання щодо проведення виробничої практики відображено у працях М.І. Макієнка, О.І. Молчанова, Л.Л. Сушенцевої, А.Ф. Щепотіна та ін.;

· діяльність майстра виробничого навчання у ході практичного навчання аналізувалась І.Б. Васильєвим, Г.Т. Грецькою, Т.А. Дев'ятьяровою, В.А. Панкратовою, І.І. Трухановим, М.О. Шамковим та ін;

· система контролю виробничої практики знайшла відбиття в роботах Ю.П. Бєлова, М.А. Горяінова, М.Г. Колесника, З.В. Рогушиної, О.Г. Соколова та ін;

· виховання учнів під час професійно-практичної підготовки частково висвітлено в працях М.К. Будникова, М.М. Дьяченко, С.Т. Золотухіної, Ф.А. Каримова, Н.Г. Ничкало, В.Г. Федцова, О.І. Щербак та ін.

Окремі аспекти організації виробничої практики в історико-педагогічному плані були розглянуті в монографічних виданнях та дисертаційних дослідженнях багатьох учених: С.Я. Батишева, О.О. Булгакова, Н.І. Глазунової, Н.К. Деєвої, О.М. Коханко, Н.Г. Ничкало, В.В. Олейника, Є. Г. Осовського, Н.О. Падуна, М.Ф. Пузанова, М.П. Соловйова, О.Л. Хромової, О.І. Щербак та ін. У зазначених вище дослідженнях підкреслюється надзвичайно важливий статус виробничої практики в системі професійної підготовки.

Однак проблема проведення виробничої практики для учнів професійно-технічних училищ швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття та педагогічні умови її організації, забезпечення яких дозволяло якісно поліпшити навчально-виховний процес у досліджуваний період, не були предметом спеціального вивчення та узагальнення.

Таким чином, усвідомлення актуальності розробки цієї проблеми в сучасних умовах, наявність накопиченого досвіду щодо здійснення виробничої практики у професійно-технічних закладах швейного профілю, а також відсутність праць історико-педагогічного напряму, де б цілісно розглядалась система становлення та вдосконалення виробничої практики, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні (друга половина ХХ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки та методики професійного навчання Української інженерно-педагогічної академії „Теоретичні та методичні основи педагогічної складової інженерно-педагогічної освіти”. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Української інженерно-педагогічної академії (протокол №7 від 30 січня 2004 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №1 від 25 січня 2005 р.).

Об'єкт дослідження - процес підготовки робітників у професійно-технічних училищах в Україні у другій половині ХХ століття.

Предмет дослідження - педагогічні умови організації виробничої практики в професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у досліджуваний період.

Мета дослідження - на основі аналізу історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів, сучасних монографічних видань систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити досвід організації виробничої практики учнів професійно-технічних училищ швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття.

Завдання дослідження:

1. Систематизувати погляди українських і зарубіжних педагогів, діячів освіти, філософів, психологів минулого та досліджуваного періоду на мету, завдання, функції, зміст та форми організації виробничої практики у професійно-технічних училищах у другій половині ХХ століття.

2. Визначити етапи і адекватні їм тенденції становлення й удосконалення виробничої практики та особливості її організації у професійно-технічних училищах швейного профілю в контексті розвитку професійно-технічної освіти в Україні досліджуваного періоду.

3. Виявити та схарактеризувати педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні та розкрити досвід їх реалізації в досліджуваний період.

4. Розробити рекомендації щодо використання вітчизняного досвіду організації виробничої практики у професійно-технічних закладах у сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження становлять теорія пізнання, загальнонаукові положення про взаємозв'язок предметів і явищ та необхідність їх вивчення у конкретно-історичний період, про взаємозумовленість практичної й теоретичної діяльності, поєднання навчання з продуктивною працею. У ході дослідження враховувались методологічні положення, що містилися в нормативних документах про освіту, а також загальні закони розвитку суспільства. Науковий пошук здійснювався на основі принципів історизму, науковості, об'єктивності, послідовності й системності.

Теоретичною основою дослідження є:

- ідеї та положення видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів, філософів, психологів щодо важливості взаємозв'язку теорії та практики, зокрема в процесі навчання (І.Д. Андреєв, С.Я. Батишев, А.П. Бєляєва, В.М. Борисов, Я.А. Коменський, Н.К. Крупська, А.С. Макаренко, С.Л. Малов, С.І. Миропольський, І.М. Мошкова, Й.Г. Песталоцці, В.В. Чебишева, О.О. Чечулін, Ю.А. Якуба та ін.);

- висновки, рекомендації педагогів і діячів освіти щодо визначення мети, завдань, функцій, змісту та форм організації виробничої практики у професійно-технічних училищах досліджуваного періоду (С.Я. Батишев, І.Б. Васильєв, Г.Т. Грецька, Т.А. Дев'ятьярова, М.О. Жиделєв, О.Е. Коваленко, М.І. Макієнко, В.А. Панкратова, В.О. Скакун, В.М. Суріков, О.І. Титов, І.І. Труханов, М.О. Шамков, С.А. Шапоринський, Є.В. Шматков та ін.);

- положення, концепції вчених щодо розвитку професійно-технічної освіти та особливостей організації виробничої практики в системі професійної підготовки фахівців у досліджуваний період (О.О. Булгаков, Н.І. Глазунова, А.В. Дабагян, Н.К. Деєва, О.М. Коханко, В.Д. Мороз, Н.Г. Ничкало, Є.Г. Осовський, Н.О. Падун, М.Ф. Пузанов, М.П. Соловйов, В.М. Турченко, О.Л. Хромова, О.І. Щербак).

Методи дослідження. У процесі роботи використовувалась традиційна для історико-педагогічних досліджень методика, яка ґрунтується на різних методах: загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, узагальнення); історичних (порівняльно-історичний, історико-типологічний, історико-структурний, ретроспективний); соціологічних (відбір, фіксація фактів, узагальнення, систематизація й аналіз вихідних даних джерел, журнальних публікацій). Це дало можливість простежити в динаміці організацію виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття.

Джерельна база дослідження. Важливе значення для дослідження обраної проблеми мало вивчення нормативно-правової бази професійно-технічної освіти, представленої в документах офіційного характеру: збірниках постанов і розпоряджень Уряду УРСР та статистичних збірниках, зібраннях постанов уряду СРСР, законодавчих актах і нормативних документах системи професійно-технічної освіти, Верховної Ради, президента та Кабінету Міністрів, бюлетенях нормативних актів Міністерств і відомств освіти СРСР, державного комітету СРСР з народної освіти, інструкціях про планування та облік навчально-виховної роботи у професійно-технічних навчальних закладах.

Цінними джерелами стали педагогічні та фахові журнали минулого часу „Журнал Министерства Народного Просвещения”, „Семья и школа” та досліджуваного періоду „Профессионально-техническое образование”, „Советская педагогика”, „Освіта України”, „Вопросы психологии”, „Философские науки”, „Швейная промышленность”, науково-методичні збірники: „Проблеми вдосконалення змісту і форм організації навчально-виховного процесу в закладах професійно-технічної освіти”, „Гуманізація навчально-виховного процесу”, науково-методичний бюлетень: „Професійна освіта: теорія та практика” та ін.

Поглиблено аналізувалися архівні матеріали Центрального державного архіву Вищих органів влади та управління України м. Києва (ЦДАВОВ України): фонд 4609 „Державний комітет Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти” та Державного архіву Харківської області (ДАХО) - фонди 5667 „Харківське обласне управління трудових резервів Головного управління трудових резервів при РНК СРСР м. Харкова”, 5716 „Рада народного господарства Харківського економічного адміністративного району (Раднаргосп), Харків”, 3858 „Виконавчий комітет Харківської обласної Ради депутатів трудящих (облвиконком), Харків”, 5808 „Комітет партійно-державного контролю Харківського обласного комітету КП України і виконавчого комітету Харківської обласної Ради депутатів праці”, а також архівні документи професійно-технічного училища №40 м. Харкова.

Крім того, проаналізовано 314 літературних джерел, 85 архівних документів і матеріалів, зокрема 12 навчальних планів і програм для професійно-технічних училищ швейного профілю.

У ході дослідження використовувались матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського м. Києва, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка, бібліотек Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та Української інженерно-педагогічної академії.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХХ століття - період інтенсивного розвитку професійно-технічної освіти. Нижня межа (1946 рік) характеризується виданням значної кількості постанов, результатом дії яких стало зміцнення матеріально-технічної бази професійних закладів, підвищення рівня якості навчально-виховного процесу (проведення виробничої практики на штатних місцях підприємства під керівництвом майстра виробничого навчання, визначення його функціональних обов'язків, виділення організаційних форм її проведення, встановлення вимог до підбору робочих місць і навчально-виробничих робіт для практикантів). Верхня межа (2000 рік) зумовлена переорієнтуванням професійно-технічної освіти під впливом політичних та економічних змін у суспільстві на нові пріоритети господарчої діяльності держави з урахуванням потреб власників підприємств (пошук нових форм устрою профтехосвіти, оновлення її нормативно-правової бази, створення різних типів професійних навчальних закладів тощо).

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше виявлено та схарактеризовано педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття (професійно-педагогічна компетентність майстра виробничого навчання, взаємозв'язок навчальних закладів і підприємств в період виробничої практики, організаційно-методичне забезпечення виробничої практики, здійснення систематичного контролю за процесом проведення виробничої практики, реалізація виховного потенціалу виробничої практики) та узагальнено досвід їх реалізації у досліджуваний період; систематизовано погляди педагогів досліджуваного періоду на мету, завдання, зміст, функції (освітньо-розвивальну, виховну, стимулюючу, аналітико-рефлексивну), форми організації виробничої практики (бригадну, індивідуальну) та напрями її реалізації (організаційно-підготовчий, навчально-цільовий, завершальний).

Визначено етапи і адекватні їм тенденції становлення й удосконалення виробничої практики (1946-1958 рр. - етап пошуків шляхів розвитку виробничої практики; 1959-1987 рр. - етап інтенсивного розвитку виробничої практики; 1988-2000 рр. - етап виникнення і розв'язання ускладнень в організації виробничої практики) та особливості її організації у професійно-технічних училищах швейного профілю в контексті розвитку професійно-технічної освіти в Україні.

Набула подальшого розвитку систематизація поглядів українських і зарубіжних педагогів, діячів освіти, філософів, психологів минулого та досліджуваного періоду щодо взаємозв'язку теорії і практики як педагогічного принципу та шляхів його реалізації у професійному навчанні.

У науковий обіг уперше запроваджено 85 архівних документів, які сприяли розширенню відомостей про організацію виробничої практики в досліджуваний період та виявленню педагогічних умов, що підвищували її ефективність.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що отримані в ході наукового пошуку теоретичний матеріал, висновки, ідеї педагогів досліджуваного періоду втілено в розробку рекомендацій щодо використання вітчизняного досвіду організації виробничої практики в професійно-технічних закладах у сучасних умовах.

Проаналізований та узагальнений позитивний досвід може бути застосований в роботі професійно-технічних навчальних закладів під час організації і проведення виробничої практики та в процесі викладення дисциплін історико-педагогічного циклу, підготовки курсових та дипломних робіт, а також написання підручників і навчальних посібників у педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації.

Достовірність та аргументованість наукових положень дослідження, його висновків забезпечується широким використанням архівних джерел, системним аналізом виявлених дослідницьких матеріалів, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, предмету та завданням дослідження.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації доповідались й обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки та методики професійного навчання Української інженерно-педагогічної академії (2003-2006 рр.); XXXVII науково-практичній конференції Української інженерно-педагогічної академії (Харків, 2004); VII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004); І міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004); ХХХІХ науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, науковців, аспірантів та співробітників Української інженерно-педагогічної академії (Харків, 2006).

Упровадження результатів дослідження здійснювалось протягом 2004-2006 рр. у процесі методичної підготовки інженерів-педагогів зі спеціальності 7.010104 „Професійне навчання. Технологія текстильної та легкої промисловості” в Українській інженерно-педагогічній академії (довідка №108/50^а від 16.06.2006 р.) та в процесі професійно-практичної підготовки працівників зі спеціальностей кравець і закрійник у професійно-технічному училищі №40 м. Харкова (довідка №05 від 22.09.2006 р.) та в Харківському професійному ліцеї швейних технологій (довідка №187 від 13.09.2006 р.).

Основні результати дослідження опубліковано в 13 наукових працях без співавторів загальним обсягом 16,6 друк. арк., серед них - 1 монографія, 7 статей у провідних науково-фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (усього 399 найменувань), архівних матеріалів (85), додатків (33). Загальний обсяг роботи становить 329 сторінок, з них основного тексту 198 сторінок. Робота містить 22 таблиці, 1 структурно-логічну схему.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної теми та окреслено хронологічні межі дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, схарактеризовані методологічні й теоретичні основи дослідження, подано джерельну базу, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, відображено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретичні питання організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні (друга половина ХХ століття)” систематизовано погляди видатних педагогів минулого, українських і зарубіжних учених, діячів освіти, філософів, психологів досліджуваного часу на сутність організації виробничої практики у професійно-технічних училищах; визначено етапи і адекватні їм тенденції становлення й удосконалення виробничої практики та особливості її організації у професійно-технічних училищах швейного профілю в контексті розвитку професійно-технічної освіти в Україні у досліджуваний період.

Аналіз методико-педагогічної, філософської, психологічної літератури дозволив систематизувати погляди філософів (І.Д. Андреєва, В.М. Борисова, П.К. Гречка, А.Я. Климова, Т.М. Ярошевського та ін.), психологів (І.М. Мошкової, С.Л. Малова, В.В. Чебишевої), педагогів як минулого (Я.А. Коменського, С.І. Миропольського, Й.Г. Песталоцці), так і досліджуваного періоду (А.П. Бєляєвої, М.О. Жиделєва. С.А. Шапоринського, Ю.А. Якуби та ін.) на питання взаємозв'язку теорії та практики. Визначаючи цей принцип як важливий загальнопедагогічний, вчені обґрунтували його особливе значення в забезпеченні та формуванні міцних знань і якісних практичних умінь в учнів та шляхи його реалізації у процесі професійного навчання.

Розглядаючи виробничу практику як необхідну складову практичної підготовки фахівця, як самостійну форму виробничого навчання, у процесі якої учні в умовах діючого підприємства виконують реальні виробничі завдання згідно навчальної програми, С.Я. Батишев, В.А. Панкратова, І.І. Труханов, М.О. Шамков та ін., чітко визначили її мету, завдання (підготовка учнів до випускних кваліфікаційних екзаменів і до самостійної продуктивної кваліфікованої праці в умовах сучасного виробництва), функції (освітньо-розвивальну, виховну, стимулюючу, аналітико-рефлексивну) і форми проведення (бригадну, індивідуальну). Крім того, їх внесок у розробку теоретичних питань організації виробничої практики полягав у:

· виявленні факторів, що посилили об'єктивну потребу у її проведенні (незабезпеченість навчальних закладів новітнім обладнанням, не врахування в навчальних планах і програмах сучасних технологій, що застосовуються на підприємствах швейної галузі, недосконалість знань та вмінь в інженерно-педагогічних працівників відносно сучасних вимог виробництва, розрив між сферою навчання та культурно-виробничим середовищем підприємства);

· визначенні і характеристиці змісту та напрямів реалізації виробничої практики (організаційно-підготовчого, що включав розгляд та оцінювання інженерно-педагогічними працівниками училища технічного рівня підприємств швейної спеціалізації та можливості проведення на їх базі виробничої практики для учнів, підготовку необхідної навчально-плануючої документації, підбір навчально-виробничих робіт та робочих місць для учнів, визначення кандидатур наставників з числа кадрових робітників підприємства для керівництва учнями на час практики, вибір організаційних форм проведення виробничої практики; навчально-цільового, що передбачав організацію навчально-виробничих занять для учнів, проведення майстрами виробничого навчання, наставниками або передовиками виробництва вступного, поточного та заключного інструктажів, організованих у різноманітних формах (фронтальній, індивідуальній, бригадній); завершального, що містив виконання учнями письмової роботи для кваліфікаційного екзамену та виготовлення ними кваліфікаційних робіт, надання практикантам виробничої характеристики, підготовку майстром виробничого навчання та учнями звітів про виробничу практику).

У ході дослідження виявлено, що виокремлення виробничої практики у складову професійно-практичного навчання відбулось у 1931 році. Саме з цього часу в навчальних планах професійних закладів виділяється кількість годин на виробничу практику, відбувається розробка методики виробничого навчання (виділено інструктаж як важливий елемент процесу виробничого навчання, виявлено особливості його організації на підприємстві, розкрито зміст діяльності інструктора).

У дисертації визначено та схарактеризовано етапи і адекватні їм тенденції становлення й удосконалення виробничої практики та особливості її організації у професійно-технічних училищах швейного профілю в досліджуваний період у контексті розвитку професійно-технічної освіти в Україні. В основу визначення цих етапів покладено спрямованість урядової політики, своєрідність організаційно-нормативної бази і навчально-методичного забезпечення з огляду на досліджувану проблему.

Так, перший етап: 1946-1958 рр. - етап пошуків шляхів розвитку виробничої практики, відзначався впровадженням системи трудових резервів як відносно автономної ланки в системі народної освіти, створенням технічних училищ для молоді, яка отримала повну середню освіту, проведенням виробничої практики на штатних місцях підприємств під керівництвом майстра виробничого навчання та визначенням його функціональних обов'язків, виділенням організаційних форм проведення виробничої практики, установленням вимог до підбору робочих місць і навчально-виробничих робіт для практикантів.

Другий етап: 1959-1987 рр. - етап інтенсивного розвитку виробничої практики, якому було притаманно: пошук нових форм устрою професійно-технічної освіти, організація середніх професійно-технічних закладів та перетворення їх у канал отримання учнями як середньої, так і професійної освіти, а також послідовний їх розвиток та вдосконалення, переведення всіх закладів профтехосвіти до статусу середніх професійно-технічних училищ, оформлення договорів, у яких чітко визначалися умови проведення виробничої практики, призначення підприємствами інженерно-технічних та кваліфікованих робітників для керівництва учнями в цей період з оплатою їхньої праці, отримання педагогічними працівниками училищ можливості здійснювати підбір навчальних місць та робіт для учнів на час практики з урахуванням вимог навчальних програм, застосування в ході виробничої практики значної кількості плануючої та обліково-звітної документації, удосконалення навчально-виховного процесу (використання різних форм організації виробничої практики, проведення на підприємствах шкіл передових методів праці для учнів, покращення методики інструктажу), проведення методичної роботи в навчальних закладах з приводу поліпшення процесу виробничої практики, здійснення систематичного контролю за працею учнів у заключний період навчання майстрами виробничого навчання, наставниками, керівництвом училищ та інспекторами обласного управління.

Третій етап: 1988-2000 рр. - етап виникнення і розв'язання ускладнень в організації виробничої практики, зумовлених, по-перше, переорієнтуванням професійно-технічної освіти на нові пріоритети господарчої діяльності держави під впливом політичних та економічних змін у суспільстві (пошук нових форм устрою профтехосвіти, скорочення значної кількості професійно-технічних училищ та їх спеціалізація, створення різних типів навчальних закладів, впровадження ступеневої освіти, підготовка кваліфікованих робітників з нових напрямків інтегрованих професій), по-друге, скороченням чисельності підприємств та їх переходом до нової системи ринкових відносин, по-третє, порушенням зв'язків між навчальними закладами та підприємствами.

На цьому етапі для процесу організації виробничої практики, з одного боку, було властиво невиділення підприємствами кваліфікованих працівників для керівництва учнями на час практики та оплачуваних робочих місць для її проведення, неперерахування зароблених коштів профтехучилищам, виконання учнями робіт, що не відповідають установленій кваліфікації, відсутність систематичного багатоступеневого контролю за ходом виробничої практики й правового механізму взаємодії професійних навчальних закладів і підприємств та економічної зацікавленості останніх у розвитку професійно-технічної освіти, невикористання значної кількості плануючої та обліково-звітної документації, а з іншого, - затвердження переліку підприємств, за якими були закріплені професійно-технічні заклади для виділення їм фінансової й матеріально-технічної допомоги та надання робочих місць учням для проходження виробничої практики, зростання обсягів виробничої діяльності, надання послуг населенню учнями профтехучилищ, зокрема в період виробничої практики.

У ході дослідження встановлено, що організація та проведення виробничої практики забезпечувалась значною кількістю офіційно-правових документів, зокрема положеннями: „Про виробничу практику учнів міських професійно-технічних і технічних училищ, що готують кваліфікованих робітників для промисловості, транспорту, зв'язку, торгівлі, суспільного харчування та галузей, які обслуговують населення” (1975 р.); „Про виробничу практику учнів міських професійно-технічних навчальних закладів, що готують кваліфікованих робітників для промисловості, транспорту, зв'язку, торгівлі, суспільного харчування та галузей, які обслуговують населення” (1982 р.); „Про виробничу практику учнів середніх професійно-технічних училищ, що готують кваліфікованих робітників для промисловості, транспорту, зв'язку, торгівлі, суспільного харчування та галузей, які обслуговують населення” (1986 р.); постановою „Про затвердження порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики” (1999 р.) та деякими іншими, котрі регламентували зміст, форми, терміни її проведення, обов'язки підприємств та професійно-технічних закладів щодо організації навчального процесу в цей період.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів сприяв визначенню педагогічних умов організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю, створення яких у досліджуваний період позначалось на підвищенні рівня навчально-виховного процесу в цілому.

Отже, у розділі доведено, що, пройшовши складний і тривалий шлях становлення й удосконалення в контексті загального розвитку професійно-технічної освіти, виробнича практика стала важливим складником професійної підготовки фахівців швейного профілю, ефективність якої залежить від забезпечення певних педагогічних умов.

У другому розділі „Досвід реалізації педагогічних умов організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття” схарактеризовано педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття, відображено специфіку їх реалізації, розроблено рекомендації щодо використання вітчизняного досвіду організації виробничої практики минулого в сучасних умовах.

Однією з умов організації виробничої практики, як свідчить проведене дослідження, виступала професійно-педагогічна компетентність майстра виробничого навчання швейного профілю, яка забезпечувала високий рівень професійно-педагогічної діяльності та мала певну структуру, складниками якої були особистісна, професійна та соціально-психологічна компетенції.

Установлено, що професійно-педагогічна діяльність майстра виробничого навчання (організаційна, навчальна, виховна, методична, контрольна) мала своєрідну структуру, яка характеризувалася певними вміннями (організаторськими, комунікативними, конструктивними, мотиваційно-пропагандистськими, інформаційно-дидактичними, гностичними, методичними, дослідницькими, координаційними, управлінськими, виховними, діагностичними) і зумовлювалася специфікою, рівнем розвитку професійної освіти, змістом і характером педагогічних завдань тощо.

У ході наукового пошуку встановлено, що роль майстра виробничого навчання в навчально-виховному процесі під час практики на підприємстві завжди була визначальною, основними функціональними обов'язками якого були:

- ретельна підготовка до проведення виробничої практики (знайомство з підприємством, технікою безпеки на виробництві, інженерно-технічними працівниками, визначення кандидатур наставників для учнів на час практики, уточнення плану розподілу практикантів за робочими місцями і т.ін.);

- організація та проведення різноманітних освітньо-виховних заходів під час виробничої практики (екскурсій, конференцій, конкурсів, змагань тощо);

- організація та здійснення навчально-виховного процесу у ході виробничої практики (забезпечення учнів певним обсягом роботи, спостереження за умовами їхньої праці, організація та проведення інструктажів, ведення обліково-звітної документації та ін.);

- участь у нарадах як на виробництві, так і у професійному навчальному закладі (обговорення разом з директорами училища й підприємства питань щодо організації та проведення виробничої практики, врегулювання наявних проблем тощо).

У ході наукового пошуку з'ясовано, що результатом компетентної діяльності майстра виробничого навчання під час виробничої практики була досить висока якість знань учнів та виконаних ними навчально-виробничих завдань. Так, кваліфіковані майстри виробничого навчання домагалися, щоб практиканти під час виконання завдань досягали норми кваліфікованого працівника, вміло здійснювали організаційну роботу на підприємстві: своєчасно переміщували учнів за робочими місцями та ділянками, творчо використовували передовий досвід, звертали увагу на особливості праці сучасного обладнання, використання в обробці швейних виробів найбільш досконалих технологій, навчальні заняття проводили на високому методичному та організаційному рівні (майстри виробничого навчання Г.І. Тютько (ПТУ №32 м. Львів), З.М. Коваленко, Г.П. Молчанова (ТУ №59 м. Луганськ), Л.Є. Насіста (ТУ №1 м. Дніпропетровськ) та ін.); влаштовували вечори, проводили різноманітні бесіди, що полегшувало адаптацію учнів на підприємстві та дозволяло утворити добрій настрій та творчу робочу атмосферу (майстри виробничого навчання В.М. Павлова, Г.П. Васильченко (ТУ №3 м. Дніпропетровськ) та ін.).

У роботі звернуто увагу, що поряд з компетентними майстрами виробничого навчання були й такі, які недостатньо володіли професійно-педагогічною майстерністю, не систематично здійснювали інструктування, мало уваги приділяли застосуванню передових методів праці, використанню сучасного обладнання, а також раціональній організації робочих місць учнів, що зумовлювало випуск не якісно виготовленої продукції, підвищувало стомлюваність практикантів, знижувало ступінь раціонального використання робочого часу тощо.

Для запобігання вищевикладених недоліків, як свідчить проведене дослідження, застосовувались різні форми підвищення рівня компетентності майстрів виробничого навчання (семінари-практикуми, конференції з вивчення нової техніки, прогресивної технології виробництва та передових методів праці, курси у навчально-методичних кабінетах, стажування на кращих підприємствах, періодична переатестація майстрів, їх участь у виставках технічної й педагогічної майстерності).

Доведено, що взаємозв'язок професійних навчальних закладів і підприємств, як важлива педагогічна умова організації виробничої практики, здійснювався на підставі співпраці та співтворчості колективу підприємства з колективом училища, встановленні між ними ділових поважних стосунків з метою поєднання виробничих цілей з навчальними, що сприяло створенню належного педагогічного середовища на виробництві для учнів професійно-технічних училищ.

Аналіз архівних джерел, періодичних видань другої половини ХХ століття дозволяє стверджувати, що формами встановлення співдружності були: укладення договору про співробітництво, щорічна розробка комплексних планів співпраці, а також організація обласними управліннями професійно-технічної освіти спільних нарад для директорів училищ та керівників підприємств, у результаті чого розроблялись конкретні заходи щодо організації виробничої практики учнів профтехучилищ.

Установлено, що педагогічна взаємодія передбачала врахування виробничо-технічних умов підприємства та особливостей процесу навчання й виховання учнів, що посилювалось такими заходами, як:

· матеріально-технічне забезпечення навчального процесу на виробництві (створення відповідних санітарно-гігієнічних та безпечних умов праці під час виробничої практики для учнів; надання практикантам робочих місць, оснащених новітнім обладнанням, необхідними пристроями й інструментами та навчально-виробничих завдань різноманітної номенклатури відповідно до навчальної програми; здійснення плати учням за всі виконані види роботи під час практики);

· організація підприємством технічного керівництва учнями (виділення інженерно-технічних керівників та кваліфікованих робітників для роботи з учнями), здійснення шефства трудових колективів над навчальними групами;

· надання учням можливостей для вивчення передового виробничого досвіду на підприємстві, що реалізовувалось через організацію шкіл передового досвіду, проведення занять для практикантів передовиком виробництва, самостійне дослідження та вивчення учнями практичного досвіду робітників-новаторів.

У ході наукового пошуку з'ясовано, що ефективність виробничої практики зумовлювалася організаційно-методичним її забезпеченням, а саме:

· розробкою плануючої документації (плану заходів з організації виробничої практики для учнів на підприємстві, програми виробничої практики, графіку переміщення учнів по робочих місцях, плану-графіку проведення вступних інструктажів, графіку цільових обходів майстра виробничого навчання, плану виховної роботи, плану роботи майстра виробничого навчання на день), що дозволяло спроектувати навчально-виховний процес, визначити послідовність та терміни виконання етапів роботи, накреслити схему роботи майстра виробничого навчання, наставників, учнів, раціонально використати навчальний час практики й кожного окремого заняття;

· наявністю необхідної інженерно-педагогічною інформації про проблеми професійної освіти, педагогіки, психології, досягнення науки і техніки, передовий виробничий досвід (отримання спеціальних журналів, підручників, методичних рекомендацій тощо; організація довідково-інформаційних фондів, які комплектувались діатекою, фонотекою, зразками плануючої документації; ведення предметних папок з журнальними та газетними статтями з питань професійної підготовки);

· здійсненням методичної роботи (стажування майстрів виробничого навчання на підприємствах; проведення Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти спільно з Міністерством легкої промисловості СРСР всесоюзних нарад з участю працівників місцевих органів, училищ та підприємств; улаштування обласним навчально-методичним кабінетом семінарських занять із заступниками директорів з навчально-виробничої роботи та старшими майстрами; організація обласним управлінням профтехосвіти навчально-методичних семінарів-практикумів, засідань методичних секцій та професійними навчальними закладами засідань методичних комісій, педагогічних рад, інструктивно-методичних нарад).

Доведено, що не менш вагоме значення для ефективної організації виробничої практики мав багатоступеневий та систематичний контроль, який здійснювали:

· інспектор (вивчав організацію виробничої практики, ступінь опанування учнями сучасної техніки, технології та високопродуктивних методів праці, застосування на практиці досвіду новаторів виробництва, а також рівень постановки внутрішньо-училищного контролю за станом виробничої практики; з'ясовував раціональність обраної форми організації виробничої практики для учнів, створення належних умов для засвоєння ними норм вироблення та випуску продукції потрібної якості; установлював відповідність робочих місць вимогам навчальної програми, забезпечення учнів найбільш типовими роботами зі спеціальності; перевіряв ведення необхідної навчальної документації тощо). Проведене дослідження свідчить, про те що інспекторами позитивно оцінювалося проведення виробничої практики в цехах підприємств, оснащених сучасним обладнанням, з високим рівнем організації праці; виконання підприємством обов'язків, що передбачені типовим договором; наявність спільних наказів училища та підприємства про закріплення за практикантами наставників з числа кваліфікованих робітників; якісне проведення занять; здійснення контролю працівниками підприємства, майстрами виробничого навчання за діяльністю учнів та результатами їхньої роботи; забезпечення навчально-виховного процесу навчально-програмною та плануючою документацією; відповідність знань, умінь та навичок учнів вимогам кваліфікаційної характеристики. Підкреслюючи позитивне, вони особливу увагу звертали і на недоліки, що мали місце в організації виробничої практики;

· керівництво навчального закладу (відвідувало заняття; перевіряло навчально-плануючу, обліково-звітну документацію, організацію праці учнів, а також якість їхніх знань та вмінь; установлювало причини недоліків у роботі майстрів виробничого навчання, наставників; накреслювало разом з ними шляхи та засоби поліпшення навчальної роботи; допомагало в удосконаленні педагогічної майстерності; сприяло впровадженню в навчальний процес передових методів та прийомів навчання);

· майстер виробничого навчання та наставник (перевіряли присутність учнів на заняттях, виконання ними встановлених норм вироблення, ведення облікової документації, організацію праці та виробничої діяльності учнів, рівень їхніх знань та вмінь, якість виконання ними навчально-виробничих завдань).

У дослідженні висвітлено заходи, що поліпшували якість контролю під час виробничої практики, а саме: розробка та застосування керівниками навчальних закладів графіків контролю практики, фіксування результатів контролю та аналізу занять у спеціальних журналах, надання училищами в управління профтехосвіти звітів про підсумки проведення виробничої практики, в яких були відображені позитивні й негативні сторони її організації, обговорення результатів інспекторських перевірок на навчально-методичних нарадах в управлінні з участю керівників училищ.

З'ясовано, що організація виробничої практики на підприємствах швейного профілю підвищувалась також і за рахунок реалізації її виховного потенціалу, що сприяло вихованню в учнів професійної етики, поваги до трудової діяльності, до професії як першої життєвої потреби, самостійності, творчого ставлення до своєї справи і забезпечувалось різноманітними виховними заходами як у навчальний, так і в позанавчальний час.

У ході наукового пошуку встановлено, що досвід організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні у другій половині ХХ століття може бути творчо осмислено й використано. На наш погляд, доцільно поновити стажування майстрів виробничого навчання на підприємствах та ательє, надходження до училищ необхідної інженерно-педагогічної інформації з проблем професійно-технічної освіти, педагогіки, психології, досягнень науки і техніки та передового виробничого досвіду, а також перспективне планування спільної роботи між керівництвом училища та підприємства щодо поліпшення навчання й виховання учнів; під час виробничої практики надавати учням робочі місця та навчально-виробничі роботи відповідної кваліфікації; складати та використовувати в навчальному процесі визначену плануючу та обліково-звітну документацію; виділяти для роботи з практикантами кваліфікованих працівників з наступною оплатою їхньої праці; організовувати на підприємстві діяльність шкіл передового досвіду, проведення занять для учнів передовиком виробництва, забезпечувати дієвість багатоступеневої системи контролю, здійснювати виховання учнів як у навчальний, так і в позанавчальний час.

У ході проведеного дослідження отримано такі висновки:

У дисертації вперше цілісно досліджено проведення виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю у другій половині ХХ століття та визначено педагогічні умови її ефективної організації.

1. Доведено, що організація виробничої практики як актуальна історико-педагогічна проблема знайшла широке відображення у працях учених та педагогів, внесок яких у розробку теоретичних засад організації виробничої практики полягає в обґрунтуванні мети, завдань та функцій виробничої практики; фіксації певної послідовності її проведення; установленні критеріїв для визначення підприємства з метою проведення на ньому виробничої практики та правил взаємодії майстра виробничого навчання з наставником; узагальненні переліку документів, що регламентували її організацію та проведення; конкретних пропозиціях щодо вибору навчальних місць та підбору навчально-виробничих робіт для учнів у цей період; виявленні форм організації виробничої практики, найбільш доцільних методів виробничого навчання, типів навчально-виробничих занять у цей період та вимог до їх організації; визначенні інструктажу (вступного, поточного, заключного) основною формою керівництва діяльністю учнів під час навчально-виробничих занять.