Особистісно орієнтоване виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Автореферат

Особистісно орієнтоване виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу

13.00.07 - теорія і методика виховання

Дубич Клавдія Василівна

Луганськ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: - кандидат педагогічних наук, доцент

Шевців Зоя Михайлівна

Рівненський інститут ВМУРоЛ “Україна”

декан соціально-психологічного факультету

Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України

Євтух Микола Борисович

Академія педагогічних наук України,

відділення педагогіки і психології вищої школи, академік-секретар

кандидат педагогічних наук, доцент

Турянська Ольга Федорівна

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, докторант

Захист відбудеться 10 жовтня 2007 р. о 14-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.06 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, квартал Молодіжний, 20 а.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, квартал Молодіжний, 20 а.

Автореферат розісланий 8 вересня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Андрющук А.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Розвиток педагогічної освіти в Україні в європейському контексті потребує посилення уваги з формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку, що знайшло відображення в Законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції педагогічної освіти тощо. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчально-виховного процесу зі студентами з метою розвитку їх нахилів, обдарувань, здібностей, індивідуальності в контексті створення необхідного соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Особливої уваги вимагає підвищення рівня особистісно орієнтованого виховання студентів, які могли б самостійно та активно діяти, адаптуючись до умов життя, що змінюються, досягати високих меж соціальної взаємодії і духовного самовдосконалення.

Провідна роль в цьому належить вищим навчальним закладам тому, що саме вони покликані давати не лише наукові знання студентам, а й розширити межі гуманістично-демократичного впливу на сучасне суспільство, формувати суспільноприйняті норми життя і сприяти духовній зрілості студентської молоді.

Традиційна освіта не прагнула залучити людину до вищих змістів загальнолюдських цінностей як основи духовного життя. Невизначеність пріоритетів навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах призводить до абстрактного формулювання цілей особистісно орієнтованого виховання та розвитку творчої індивідуальності.

Для вирівнювання ситуації у сучасній вітчизняній освіті необхідний перехід на інноваційні моделі проведення навчально-виховного процесу у вищій школі. У якості методологічного імперативу виникає потреба визнання особистісно орієнтованого виховання як специфічної організації навчально-виховного процесу у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу, яка повинна створювати умови для особистісного росту кожного студента. Створення таких умов викликане потребами формування нової генерації фахівців - носіїв і джерел соціальної та професійної діяльності, високої культури, з розвинутими індивідуальними здібностями, спроможних концептуально осмислювати та проектувати власну освітньо-виховну діяльність; готових взяти на себе відповідальність за прийняття рішень. У цьому процесі на перше місце виходить вміння відстоювати свою власну ініціативу і позицію. Крім того, на можливість отримання значних результатів у вихованні студентської молоді можна розраховувати шляхом встановлення такого освітньо-виховного простору, який є організованою ефективною педагогічною системою, що реалізується в аудиторних і позааудиторних заняттях і дає можливість студентам відчути себе особистістю та орієнтуватися на власний індивідуальний розвиток.

Проблема розвитку особистості в різні періоди цікавила як класиків-психологів (Л. Божович, Л. Виготський, Г. Костюк, А. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.), так і представників сучасної психологічної науки (Л. Анциферова, І. Бех, Л. Буєва, Н. Коломенський, С. Максименко, В. Семиченко, В. Слободчиков та ін.). Педагогіку особистості створювали багато відомих педагогів (Е. Бондаревська, І. Зязюн, В. Ільїн, Н. Миропольська, В. Серіков, О. Скрипченко, Г. Шевченко та ін.), особистісний підхід в освіті та вихованні розробляли І. Бех, В. Давидов, В. Ільїн, С. Максименко та ін.

Проблемі особистісно орієнтованої освіти та виховання приділяли увагу в своїх наукових дослідженнях І. Бех, О. Алексюк, І. Підласий, О. Савченко, М. Ярмаченко; цілісності освітнього процесу _ В. Бутенко, В. Бондар, А. Верхола, В. Козаков, І. Лернер, В. Паламарчук, С. Сисоєва, М. Скаткін, та ін.; проблемі управління навчально-виховним процесом _ В. Маслов, В. Пікельна, В. Сластьонін, В. Сухомлинський та ін.; досвіду емоційно-цілісного ставлення до світу _ І. Лернер, В. Мясищев, М. Скаткін, Г. Шевченко та ін., досвіду ціннісно-орієнтаційної діяльності _ Т. Баранова, Л. Божович, В. Василенко, О. Кононко; психологічної підтримки навчально-виховного процесу підготовки фахівців _ Г. Балл, В. Войтко, О. Киричук, Г. Костюк, С. Максименко, В. Роменець, А. Фурман.

Важливу роль при розробці моделі індивідуалізації освіти та виховання відіграли праці в галузі нових інформаційних технологій, інноваційних педагогічних технологій і відкритої освіти (А. Абрамешин, Т. Вороніна, І. Дичківська, Ж. Зайцева, А. Іванников, О. Молчанова, В.Тихосвітов, А.Тихонов, В. Паламарчук, О.Пєхота, Ю.Рубін, С.Сисоєва, У.Солдаткін, О.Хорошилов та ін.).

Проблема індивідуалізації навчально-виховного процесу розглядається у працях відомих зарубіжних педагогів, зокрема: сербського педагога К. Ангеловськи, англійських та американських педагогів Х. Барнет, Ф. Берк, Д. Гамільтон, Н. Грос, У. Кінгстон, Н. Лагервей, М. Майлз, П. Серч, А. Хаберман, Р. Хейвлок та ін.

Теоретичний аналіз наукових праць, у яких представлені результати наукових досліджень показав, що проблема особистісно орієнтованого виховання у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу ще недостатньо досліджена і розроблена в теоретичному та практичному аспектах. Потребують теоретичного обґрунтування і практичної розробки аналіз, відбір та конструювання особистісно значущого змісту, методів і засобів виховання з опорою на загальнолюдські, національні цінності, творчу самореалізацію.

Ознайомлення з результатами теоретичних напрацювань вчених і практичним досвідом виховної роботи у вищих навчальних закладах дало змогу виявити низку суперечностей між:

- потребою суспільства до підвищення рівня особистісно орієнтованого виховання студентів і відсутністю у вищих навчальних закладах необхідних педагогічних умов, які спонукають студентів до організації своєї життєдіяльності за нормами загальнолюдських цінностей;

- необхідністю створення соціокультурного середовища для реалізації творчого потенціалу студентів до саморозвитку та самовдосконалення особистості і застарілими стереотипами організації виховного процесу у вищих навчальних закладах.

Науково-методичні потреби в розв'язанні виявлених суперечностей дозволяють сформулювати проблему дослідження, котра полягає в необхідності теоретичного обґрунтування, експериментальної перевірки та реалізації педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Актуальність проблеми, її недостатнє вивчення та висвітлення в науковій літературі і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Особистісно орієнтоване виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження пов'язане з реалізацією основних напрямів Національної доктрини розвитку освіти України, Державної програми “Вчитель” і виконанням планової наукової теми Рівненського інституту Відкритого Міжнародного університету розвитку людини “Україна” “Організація навчально-виховного процесу серед студентської молоді вищого навчального закладу в умовах розвитку українського суспільства” (протокол № 3 від 7 травня 2001 року) та науковими розробками, що проводяться на кафедрі педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за темою: “Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика” (номер державної реєстрації 0105 U 000264). Тему дисертації затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (протокол № 4 від 30 вересня 2005 року) і узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 25 жовтня 2005 року).

Об'єкт дослідження - процес особистісно орієнтованого виховання студентської молоді в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Предмет дослідження - педагогічні умови, що забезпечують ефективність особистісно орієнтованого виховання студентської молоді в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що ефективність особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу забезпечується:

- розробкою та впровадженням в навчально-виховний процес педагогічних умов, які спрямовані на культивування загальнолюдських цінностей і гуманних відносин за допомогою збереження і примноження традицій життєдіяльності колективу, підтримку “естетичного” в матеріальній та духовній сфері на основі визнання самобутності та самоцінності особистості студента та викладача, надання студентові свободи у виборі місця, ролі і ступеню участі у виховних заходах із врахуванням інтересів і самооцінки здібностей і можливостей студента;

- посиленням гуманістичної спрямованості суб'єкт-суб'єктної взаємодії студентів та викладачів у навчально-виховному процесі на основі особистісно орієнтованого підходу;

- підпорядкуванням процесу особистісно орієнтованого виховання розвитку індивідуальності студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Об'єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність постановки та вирішення наступних завдань дослідження:

1. Провести аналіз досліджень з проблеми особистісно орієнтованого виховання та розвитку індивідуальності і визначити ступінь її розробки в сучасній педагогічній теорії.

2. Виявити вплив соціокультурного середовища на особистісно орієнтоване виховання студентів вищого навчального закладу та розробити зміст поняття “соціокультурне середовище”.

3. Визначити критерії та рівні особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

4. Розробити та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Методологічну основу дослідження складають: філософські ідеї гуманістичного навчання та виховання, що спрямовані на саморозвиток та самовдосконалення особистості студента; естетико-психологічні положення про єдність загальнолюдських, національних та морально-духовних цінностей; концепції особистісно орієнтованого навчання та виховання; ідеї особистісно орієнтованого підходу до виховання дозволяють розглядати розвиток індивідуальності студентів як цілісне утворення, яке має змістові, структурні і функціональні зв'язки та сприяє творчій активності та самовизначенню; положення діяльнісного підходу як основи організації діяльності студентів, за якої вони усвідомлюють себе як особистість, виявляють і розкривають свої можливості, творчі здібності і виступають активними учасниками різних видів діяльності; ідеї культурологічного підходу, що спрямовані на виховання студентів шляхом засвоєння ними як існуючих у суспільстві цінностей, так і створення нових, ідеї індивідуального підходу.

Теоретичну базу дослідження становить положення та висновки фундаментальних теорій: особистісно орієнтованої освіти і виховання (І. Бех, І. Зязюн, О. Саченко, М. Ярмаченко); загально-теоретичне та соціально-психологічне обґрунтування суб'єкт-суб'єктних відносин у навчально-виховному процесі (Б. Ананьєв, Г. Балл, І. Бех, А. Брушлінський, М. Вейт, О. Кириченко, Г. Костюк, Е. Климов, М. Лапонов, С. Рубінштейн, А. Фурман та ін.); теорії навчальної педагогічної та освітньої діяльностей (А. Алексюк, С. Архангельський, Ю. Бабанський, Е. Бондаревська, Г. Волкова, С. Гессен, В. Горшкова, А. Кірсанов, І. Лернер, В. Максимов, М. Поташник, О. Савченко, В. Сластьонін, А. Субетто та ін.); вплив соціокультурних чинників на розвиток особистості і її поведінку (P. Вайнола, А. Капська, Н. Лавриченко, Р. Лінтор, М. Лукашевич, Д. Мацумото, А. Мудрик, С. Подмазін та ін.); концепції розвитку освіти, виховання та навчання в сучасних умовах (В. Андрющенко, І. Бех, І. Зязюн, Л. Сущенко, Л. Вовк, Б. Євтух, Л. Міщик, О. Пєхота, О. Плахотнік, Ю. Руденко, О. Шпак та ін.).

Для досягнення мети і реалізації завдань дослідження застосовувався комплекс наукових методів. Використано, зокрема, теоретичні, емпіричні та статистичні методи.

Теоретичні методи - аналіз і синтез, аналогія в поєднанні з індукцією, порівнянням, класифікацією та узагальненням філософської, педагогічної і психологічної літератури з проблеми дослідження, метод теоретичного моделювання та прогнозування при визначенні предмета, об'єкта, гіпотези, конструювання теоретичної моделі, метод конкретизації та систематизації теоретичних знань при розробці завдань дослідження.

Емпіричні методи: діагностичні - анкетування, тестування, соціометрія, написання звітів, творчих робіт, бесіди; прогностичні - експертні оцінки, ранжування; експериментальні - констатувальний, формувальний експерименти; обсерваційні - пряме, побічне спостереження; праксиметричні - аналіз діяльності та методи аналізу даних за допомогою сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій.

Статистичні методи використовувалися для обробки експериментальних даних, переважно, кількісного аналізу емпіричного матеріалу констатувального та формувального експериментів.

Організація дослідження. Поставлені завдання визначили хід експериментального дослідження проблеми. Воно проводилося у три етапи період від 2001 до 2007 р.р.

На першому етапі (2001 - 2002 р.р.) здійснювався аналіз філософської, соціологічної, психологічної і педагогічної літератури, дисертаційних досліджень з проблеми, визначався понятійний апарат, сформулювалася гіпотеза, проводився констатувальний експеримент, здійснювався первинний збір і аналіз емпіричного матеріалу. Основні методи дослідження: теоретичний аналіз і синтез літературних джерел; констатувальний експеримент; анкетування, тестування.

На другому етапі (2003-2004 р.р.) розроблялася теоретична модель дослідження та педагогічні умови особистісно орієнтованого виховання студентів; основні напрями формувального етапу експерименту; розроблялася і впроваджувалася в практику роботи вищої школи методика особистісно орієнтованого виховання, спрямована на розвиток індивідуальності студента в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу. Основними методами на даному етапі були формувальний експеримент; діагностичні (тестування, анкетування та ін.); прогностичні (експертна оцінка, самооцінка); методи математичної обробки експериментальних даних.

На третьому етапі (2005 - 2007 р.р.) здійснювалися перевірка розробленої моделі та педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів; обробка, аналіз і систематизація даних експериментальної роботи; завершення розробки методики особистісно орієнтованого виховання, націленої на перехід студента на більш високий рівень розвитку індивідуальності; сформульовано теоретико-експериментальні висновки; оформлені результати дослідження.

Впровадження результатів дослідження здійснювалося безпосередньо в ході педагогічної діяльності у Рівненському інституті ВМУРоЛ “Україна”(довідка № 37 від 29.01.2007 р.), у процесі експериментальної роботи зі студентами Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 966 від 25.05.2007 р.), Черкаського державного технологічного університету (довідка № 931/01-09.06 від 12.06.2007 р.) та Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (довідка № 73 від 12.03.2007 р.). Основними методами в цей період були контрольний експеримент, аналіз та інтерпретація результатів дослідження, математичні і графічні методи обробки експериментальних даних.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Рівненського інституту Відкритого Міжнародного університету розвитку людини “Україна”, Черкаського державного технологічного університету та Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка. В експерименті загалом взяли участь 511 студентів, 57 наставників (кураторів) академічних груп.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу, які спрямовані на культивування загальнолюдських цінностей і гуманних відносин за допомогою збереження і примноження традицій життєдіяльності колективу, підтримки “естетичного” у матеріальній і духовній сферах на основі визнання самобутності і самоцінності кожного студента і викладача; надання студентові свободи у виборі місця, ролі і ступеню участі у виховних заходах з врахуванням його інтересів, можливостей і самооцінки здібностей; вперше побудовано структурно-функціональну модель особистісно орієнтованого виховання та процесу розвитку індивідуальності студентів під впливом змін соціокультурного середовища вищого навчального закладу; вперше розроблено структуру соціокультурного середовища вищого навчального закладу, яка містить в собі цінності, традиції, правила, символи, які впливають на навчально-виховну, науково-дослідну, професійну та дозвіллєву діяльність студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Удосконалено засоби, форми і методи виховної роботи зі студентами в умовах соціокультурного середовища вищого начального закладу; критерії та рівні особистісно орієнтованого виховання студентів.

Набуло подальшого розвитку: використання особистісно орієнтованого, діяльнісного, індивідуального та культурологічного підходів до особистісно орієнтованого виховання студентів в соціокультурному середовищі вищого навчального закладу.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що здійснений системний аналіз літератури з досліджуваної проблеми сприяє створенню теоретичної основи для подальших науково-методичних розробок у галузі особистісно орієнтованого виховання студентів.

Розроблена теоретична модель особистісно орієнтованого виховання, яка дозволяє визначити логічну послідовність організації навчально-виховного процесу студентів у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу.

Поширені знання щодо розвитку індивідуальності студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу, виокремлені та описані значущі загальнолюдські цінності, які домінують в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів. Подано теоретичний опис сутності таких понять, як: “соціокультурне середовище”, “особистісно орієнтоване виховання”, “індивідуальність”, “індивідуалізація виховання”, “індивідуальний стиль діяльності”.

Практичне значення дослідження полягає в розробці і впровадженні в навчальний процес з дисциплін: культурологія, естетика, дизайн індивідуальних завдань із урахуванням інтересів та здібностей студентів, що максимально враховує сучасні тенденції особистісно орієнтованого виховання; використанні засобів, форм і методів особистісно орієнтованого виховання студентів у позааудиторній роботі в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу; в розробці методичних рекомендацій для наставників з забезпечення особистісно орієнтованого виховання студентів.

Результати дослідження можуть використовуватися у практиці роботи вищих навчальних закладів для вдосконалення змісту виховної роботи зі студентами; при розробці лекційних занять під час підготовки спецкурсів та спецсемінарів з питань індивідуалізації виховання студентів; у проектуванні технологій професійної освіти; розробці програм, навчально-методичних матеріалів для наставників, викладачів, аспірантів та студентів.

Особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтованості педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студента; у розробці критеріїв та рівнів особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу; в уточненні та конкретизації понять: “соціокультурне середовище”, “індивідуальність”, “індивідуальний стиль діяльності”.

Вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів і висновків забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень досліджуваної проблеми; аналізом вітчизняного і зарубіжного досвіду впровадження в практику роботи педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу; застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті і завданням.

Апробація результатів дослідження. Основні результати та положення проведеного дослідження обговорювались на засіданнях кафедр педагогіки: Черкаського державного технологічного університету; Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка; Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Результати дослідження були представлені на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Інновації у вищій освіті” (22_23 грудня 2005 р., м. Ніжин); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гармонізація розвитку вищої освіти в умовах Болонського процесу” (м. Переяслав-Хмельницький, 19_20 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми”(м. Вінниця, 10_12 травня 2006 р.); 4_й Міжнародній науково-практичній конференції “Освіта через все життя: безперервна освіта для стійкого розвитку” (м. Санкт-Петербург, 1_4 червня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Індивідуалізація і фундаменталізація навчального процесу в умовах євроінтеграції” (м. Переяслав-Хмельницький, 26_27 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Інновації у вищій освіті: проблеми та перспективи” (Тернопільська обл., м. Кременець, 17_18 травня 2007 року).

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано шість наукових праць, з них чотири статті - у фахових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 269 найменувань, і додатків. Повний обсяг дисертації складає 297 сторінок, основного тексту - 191 сторінка, ілюстрована 34 таблицями та 24 рисунками.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язки роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведені дані про апробацію дослідження та публікації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади особистісно орієнтованого виховання у теорії і практиці педагогіки” - розкривається сутність особистісно орієнтованого виховання, вплив соціокультурного середовища вищого навчального закладу освіти на особистісно орієнтоване виховання студентів та педагогічні умови особистісно орієнтованого виховання студентів під впливом змін соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

У розділі підкреслюється, що особистісно орієнтоване виховання виникло і розвивається як течія в річищі гуманістичної педагогіки. Це складне за природою явище об'єктивної дійсності, в якому поєдналися прогресивні погляди філософів, педагогів, психологів на місце і роль людини у житті, її формування. Особистісно орієнтоване виховання ввібрало в себе найкращі наукові надбання у сфері “олюднення” педагогічних впливів на молоде покоління. Відмічається, що для характеристики особистісно орієнтованого виховання гуманізм є вихідним положенням.

На основі аналізу наукових праць І. Беха, Л. Буєва, І. Зязюна, С. Максименко та ін., встановлено, що особистісно орієнтоване виховання, спрямоване на визнання людини як найвищої цінності, її права на свободу вибору особистісної позиції, на цінність людського духу і цінність життя взагалі, на можливість розвиватися на принципах рівності, справедливості, людяності як бажаної норми стосунків між людьми. Гуманізація особистісно орієнтованого виховання в практичній площині означає не тільки повагу до особистості студента, до його гідності, але і прийняття його особистісних цілей, запитів, інтересів.

Головною тенденцією сучасної педагогічної теорії і практики особистісно орієнтованого виховання виступає особистісно орієнтований підхід (І. Бех, В. Давидов, В. Ільїн, С. Максименко, М. Ярмаченко), який передбачає допомогу вихованцеві в усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті його можливостей, становленні самосвідомості, самореалізації і самоствердження.

Особистісно орієнтоване виховання - це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети, спрямовані на свободу вибору, ціннісної позиції, на цінність людського духу і цінність життя взагалі. Лише особистісно орієнтованому вихованню під силу досягнення особистісно розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення студентом себе як особистості, на його вільне та відповідальне самовираження.

Осмислення теоретичних засад довело, що особистісно орієнтоване виховання ґрунтується на загальнолюдських та особистісних цінностях, серед яких провідними є моральні та культурні цінності. Цінності задають направленість діяльності педагогічних систем, тому практична педагогічна діяльність в гуманістично орієнтованому процесі вищого навчального закладу будується в їх контексті. Нами визначено необхідність дотримання такої системи цінностей як: абсолютні цінності виховання -- людина і культура; базові складові культури -- наука, мистецтво, мораль, релігія, державність, техніка. Базові складові конкретизуються специфічними і професійними цінностями. Прийняті цінності виховання лежать в основі моделі освітньо-виховного процесу і виступають складовою частиною методології особистісно орієнтованого виховання.

На основі проведеного теоретичного аналізу ми визначили, що особистісно орієнтоване виховання розвинулося на гуманістичних принципах і найбільш відповідає потребам демократичної освіти, яку сьогодні розбудовує Україна. Гуманістичний характер освіти передбачає пріоритет загальнолюдських цінностей, життя і здоров'я людини, вільного розвитку особистості, виховання почуття громадянина, працездатності, поваги до прав і свобод людини, любові до природи, Батьківщини, родини.

Гуманістичний напрям особистісно орієнтованого виховання центрований на людині, як головній цінності в культурі і соціумі, як взаємопов'язаних детермінантах виховання. Ці особливості гуманістичної парадигми створили передумови для виникнення в її контексті особистісно орієнтованих моделей виховання.

Аналіз наукової літератури з педагогіки та психології довів, що відмінною рисою особистісно орієнтованого виховання є розвиток індивідуальності, яка виступає вищим щаблем розвитку людини та формування її особистості. Однак слід зазначити, що проблема розвитку індивідуальності у виховному процесі вищої школи на сучасному етапі поки що не одержала широкого наукового осмислення та вивчення.

У дисертації наголошується, що розвиток індивідуальності, культивування сенсу і цінностей життя дозволяють студентові в умовах навчання у вищому навчальному закладі самоактуалізуватися. При цьому самоактуалізація може виступати критерієм формування індивідуальності особистості, компонентами якої є: цінності і ціннісні орієнтації, самосприйняття (ставлення до самого себе, оцінка себе, своїх можливостей і здібностей, їх розкриття), міжособистісна чутливість, ставлення до пізнання і змістожиттєві орієнтації.

Визначено, що соціокультурне середовище вищого навчального закладу - це простір, здатний змінюватися під впливом суб'єктів, що культивують і підтримують при цьому визначені цінності, відносини, традиції, норми, правила, символи в різних сферах і формах життєдіяльності колективу вищого навчального закладу.

Аналіз різних точок зору з проблеми змісту соціокультурного середовища (Е. Дюргейм, Д. Зіглер, А. Леонтьєв, П. Сорокін, Л. Хєлл,) дає можливість зробити висновок про те, що в науковців немає єдиної точки зору на структуру соціокультурного середовища та його складових. Основну увагу більшість дослідників зосереджує на мікро-, макро-, мезо-, екзосистемах з перерахуванням матеріальних та духовних умов існування і життєдіяльності людини; на розподілі соціокультурного середовища на світ предметів, об'єктів, речей і світ людей, відносин, ідей; на характеристиці матеріально-предметного, дієвого, відносинного простору та на протиставленні особистості соціокультурному середовищу (суспільству, школі і т.д.). Таке рішення у кожному конкретному випадку, безумовно, може мати місце. Однак у застосуванні особистісно орієнтованої моделі виховання воно виявляється малопродуктивним, оскільки не дає можливості побачити істинно культурні елементи, що і складають базову основу соціокультурного середовища вищого навчального закладу. У зв'язку з цим ми вважаємо, що соціокультурне середовище повинно бути, з одного боку, представлене відносинами, цінностями, символами, предметами, а з іншого боку, містити в собі культурні норми життєдіяльності співтовариства, традицій, прийнятих співтовариством, правил, зразків поведінки, що найчастіше реалізується на рівні спілкування. вища школа навчальний заклад

У нашому дослідженні доведено, що ефективність функціонування соціокультурного середовища вищого навчального закладу як фактора особистісно орієнтованого виховання студентів, розвитку індивідуальності студента істотно залежить від наступного комплексу педагогічних умов:

- культивування загальнолюдських цінностей і гуманних відносин за допомогою збереження і примноження традицій життєдіяльності колективу;

- підтримки “естетичного” у матеріальній і духовній сфері на основі визнання самобутності і самооцінки кожного студента і викладача;

- надання студентам свободи у виборі місця, ролі і ступеню участі у виховних заходах з урахуванням їх інтересів, можливостей та самооцінки здібностей.

Слід зазначити, що всі визначені нами педагогічні умови являють собою комплекс. Відсутність хоча б однієї з вищезазначених умов веде до руйнування соціокультурного середовища вищого навчального закладу з одного боку, а з іншого - цілісність, що припускає одночасно і відсутність взаємовиключаючих один одного елементів (добра і зла, прекрасного і потворного, виховання та невихованості і т.д.). Доведено, що у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу не можуть панувати репресивні методи педагогіки. Основна увага звертається на врахування інтересів і потреб студентської молоді, на естетичне виховання у всіх його проявах та починаннях, включаючи художню самодіяльність, організацію дозвілля, участь студентів у різного роду творчих заходах, оздоблення інтер'єру вищого навчального закладу, забезпечення порядку скрізь і у всьому та багато ін. Саме тому невиконання, хоча б однієї з педагогічних умов неминуче спричинить зниження ефективності педагогічного виховного впливу на розвиток індивідуальності студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

У другому розділі - “Експериментальна перевірка педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу” - проведено аналіз вихідного рівня особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу; реалізовано комплекс педагогічних умов та методику їх застосування; наведено кількісний та якісний аналіз результатів дослідження.

У процесі дослідження були виділені критерії та рівні особистісно орієнтованого виховання та індивідуального розвитку студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу. Нами використовувалися мотиваційно-ціннісні, орієнтовано-поведінкові та емоційно-чуттєві критерії. Основними показниками мотиваційно-ціннісного критерію виступали: мотивація досягнень, прийняття життєвих цілей, прийняття їм “локус-контролю життя”; орієнтовано-поведінкового: активність, здатність до самоактуалізації; здатність до самоврядування; емоційно-чуттєвого: особистісна дія, діюча емпатія. Нами було визначено три рівні особистісно орієнтованого виховання студентів - високий, середній та низький.

У процесі констатувального експерименту було встановлено, що процес особистісно орієнтованого виховання спрямований на розвиток індивідуальності студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу відбувається недостатньо ефективно. Велика частина студентів знаходиться на середньому (26,5 %) і низькому рівнях (42,0 %) особистісно орієнтованого виховання та розвитку індивідуальності, що загалом складає 68,5 % і, на нашу думку, не може відповідати сучасним вимогам особистісно орієнтованого виховання студентів у вищому навчальному закладі.

Аналіз вихідного рівня особистісно орієнтованого виховання студентів перших і п'ятих курсів економічного, соціально-психологічного та юридичного факультетів довів про явну перевагу середнього і низького рівнів розвитку індивідуальності студентів у всіх групах першого і п'ятого курсів вищезазначених факультетів. За підсумками зрізу було зафіксовано, що в середньому на цих рівнях знаходилися відповідно 76,2 % і 72,4 % студентів першого і п'ятого курсів. Високий же рівень досягали в середньому 23,8 % першокурсників і 27,6 % випускників.

Анкетування студентів економічного, соціально-психологічного та юридичного факультетів довело, що переважна кількість опитаних (67,0 %) не знали, що соціокультурне середовище впливає на розвиток їх індивідуальності.

У процесі анкетування студентів ми визначили, що тільки 14 % приділяють увагу розвитку власної індивідуальності. При цьому ми спостерігаємо великий відсоток (54%) студентів, які не приділяють увагу розвитку власної індивідуальності і тільки 32 % займаються цим процесом епізодично, що не дає нам можливість констатувати про налагоджену систему зацікавленості студентів в розвитку власної індивідуальності.

Результати тестування студентів за стандартизованою методикою “самоактуалізаційний тест”, який застосовувався нами для визначення активності студентів, дали можливість стверджувати, що рівень активності студентів вищого навчального закладу в стихійних умовах розвивається недостатньо у всіх досліджуваних групах незалежно від факультетів. Переважає в основному низький і середній рівень активності студентів, що є недостатнім показником в сучасних умовах формування особистості майбутнього фахівця.

Ми визначили, що найбільший відсоток студентів (53 %) вибрали три вагомі для них особистісні якості, а саме: орієнтація на загальнолюдські та етичні цінності, національну свідомість та культуру статевих стосунків. 12 % вибрали дві якості, а саме орієнтація на загальнолюдські та етичні цінності та громадянську свідомість і 35 % вибрали одну якість орієнтація на загальнолюдські та етичні цінності. Зазначимо, що для всіх груп студентів необхідною якістю є орієнтація на загальнолюдські та етичні цінності як необхідний компонент високого рівня розвитку індивідуальності.

Слабкий рівень інформованості в досліджуваній галузі показали і викладачі вищого навчального закладу. Анкетування виявило, що 58 % респондентів не досконало знають шляхи, методи, прийоми особистісно орієнтованого виховання індивідуальності студентів у навчально-виховному процесі професійної підготовки майбутніх фахівців.

Формувальний експеримент показав, що особистісно орієнтоване виховання відбувається більш успішно при зміні соціокультурного середовища вищого навчального закладу за рахунок його збагачення та наповнення різноманітними формами виховання, спеціально розробленими і цілеспрямовано орієнтованими на розвиток індивідуальності. До них належать диспути, вечори мистецтва та культури, виставки, конкурси КВК, вікторини, огляди, свята (конфесійні, світські, державні), фестивалі, зустрічі з діячами культури, мистецтва і науки тощо. У результаті експерименту було підтверджено, що зміна соціокультурного середовища вищого навчального закладу ефективно впливає на розвиток індивідуальності студента, якщо реалізується комплекс таких педагогічних умов:

1) культивування загальнолюдських цінностей і гуманних відносин за допомогою збереження та збільшення традицій життєдіяльності колективу;

2) підтримка “естетичного“ у матеріальній і духовній сфері на основі визнання самобутності та самоцінності кожного студента і викладача;

3) надання студентам свободи у виборі місця, ролі та ступеню участі у виховних заходах із врахуванням їх інтересів, можливостей та самооцінки здібностей.

У процесі реалізації педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання нами використовувався комплекс бінарних методів (переконання та самопереконання, корекції і самокорекції, методи дилем і рефлексії, соціальної проби та виховних ситуацій та ін.), методичні прийоми (тренінгові, емпатії і довіри, самоаналізу, самоконтролю, самооцінки, самосвідомості, політичної культури та ін.), а також різноманітні форми виховного впливу (вечори, конкурси, фестивалі, диспути, тощо), що забезпечило розвиток індивідуальності студентів на більш високому рівні.

Аналіз результатів формувального експерименту свідчить про стабільний ріст кількості студентів, що перейшли на більш високий рівень розвитку індивідуальності у всіх експериментальних групах (ЕГ-1, ЕГ-2, ЕГ-3) порівняно з контрольною групою.

Порівняльний аналіз даних експериментальних груп показує, що в ЕГ-3 число студентів, що мають високий рівень розвитку індивідуальності, збільшилось з 28 % до 32 %, тоді як у КГ ця ж цифра залишилася незмінною. За цей час на 22 % зменшилося число студентів в ЕГ-3, що перебувають на низькому рівні, проти 3,8 % у КГ. В ЕГ-1 та ЕГ-2, в яких було застосовано одну та дві педагогічні умови, ми простежуємо також підвищену динаміку розвитку індивідуальності в процесі особистісно орієнтованого виховання, але вона значно нижча стосовно ЕГ-3, де нами застосовувалися всі три педагогічні умови.

Ці зміни з розвитку рівня індивідуальності студентів у експериментальних групах є результатом спеціально організованої діяльності з застосування педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу. Розходження в рівні розвитку індивідуальності студентів на початок і кінець експерименту істотні (Т_набл>Т_крит при довірчій ймовірності 0,05), які відбулися під впливом цілеспрямованого втручання у навчально-виховний процес (табл. 1).

Таблиця 1.

Показники ефективності використання комплексу педагогічних умов особистісно орієнтованого виховання студентів

При цьому ми математично підрахували і підтвердили, що застосування однієї або двох педагогічних умов у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу не може дати статистично значимих результатів. І тільки комплекс запропонованих нами педагогічних умов забезпечує ефективність особистісно орієнтованого виховання студентів. Згідно з таблицею 1, за результатами експерименту, ця умова виконується лише в ЕГ-3. Це означає, що виявлений і теоретично обґрунтований нами комплекс педагогічних умов забезпечує ефективність особистісно орієнтованого виховання студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу у порівнянні з окремо взятими умовами.

Порівняння даних за середнім показником дозволяє зробити висновок, що у всіх експериментальних групах цей показник змінився. Однак найбільш статистично значима зміна середнього показника спостерігається в ЕГ-3. Його значення збільшилось на 0,26 в порівнянні з (0,04) у КГ і відповідно на 0,20 в ЕГ-1 і 0,22 в ЕГ_2. Це говорить про ефективність застосування комплексу педагогічних умов в ЕГ-3.

Ефективність проведеного дослідження в цілому можна простежити і при порівнянні даних коефіцієнта ефективності (рис. 1) і їх абсолютний приріст.

Рис. 1. Зміна значень коефіцієнтів ефективності в ході експерименту.

Коефіцієнт ефективності на кінець експерименту в групі ЕГ-3 на 0,09 більший, ніж в ЕГ-1 і на 0,03 в ЕГ-2. Це говорить про те, що ефективність експерименту в групі ЕГ-3 вища від інших. Оскільки коефіцієнт ефективності у всіх експериментальних групах більший одиниці, можна говорити про те, що кожна з реалізованих педагогічних умов ефективно впливає на рівень розвитку індивідуальності студентів. Порівняння абсолютного приросту дає можливість побачити, що експеримент проходив більш ефективно в ЕГ-3. Абсолютний приріст у даній групі більший, ніж в ЕГ-1 на 0,06, в ЕГ-2 на 0,04, у КГ на 0,22.

На якісному рівні це проявлялося у здатності студентів проявляти свої індивідуальні здібності у різнопланових виховних заходах; концептуально осмислювати та проектувати власну освітню виховну діяльність у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу. Студенти експериментальних груп продемонстрували високо розвинуте вміння відстоювати свою власну позицію, брати на себе відповідальність за прийняття рішень в кризових ситуаціях; демонстрували високий рівень культури у процесі проведення позааудиторних заходів.

У ході експерименту нами була проаналізована залежність між рівнем розвитку індивідуальності і окремих показників (рівень активності, мотивації, компетентності в часі, прийняття мети). Аналіз і статистична обробка отриманих даних підтвердили, що висока залежність між рівнем розвитку індивідуальності і рівнем активності (r =0,91). Висока залежність була встановлена між рівнем розвитку індивідуальності і таких показників, як рівень мотивації, компетентності в часі, прийняття мети. Коефіцієнти кореляції тут відповідно такі: r = 0,89; 0,81; 0,80. За іншими показниками була також знайдена помітна залежність. Ці дані дали можливість сформулювати висновок, що при зміні соціокультурного середовища (шляхом впровадження педагогічних умов) не тільки змінюється рівень особистісно орієнтованого виховання студента, але й спостерігається ефективна позитивна зміна окремих показників, і, насамперед, рівня активності студента, рівня мотивації, прийняття мети і компетентності в часі.

Отже, аналіз результатів експериментально-дослідної роботи підтвердив правильність висунутої гіпотези дослідження, що якість особистісно орієнтованого виховання в умовах соціокультурного середовища буде ефективнішою, якщо розробити та впровадити в навчально-виховний процес педагогічні умови, які спрямовані на культивування загальнолюдських цінностей і гуманних відносин за допомогою збереження і примноження традицій життєдіяльності колективу; підтримки “естетичного” в матеріальній та духовній сфері на основі визнання самобутності та самоцінності особистості студента та викладача; надання студентові свободи у виборі місця, ролі і ступеню участі у виховних заходах з врахуванням інтересів та самооцінки здібностей і можливостей студента; посилити гуманістичну спрямованість суб'єкт-суб'єктної взаємодії студентів та викладачів у навчально-виховному процесі на основі особистісно орієнтованого підходу; підпорядкувати процес особистісно орієнтованого виховання розвитку індивідуальності студентів в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу.

Висновки

1. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та запропоновано нове розв'язання педагогічної проблеми підвищення рівня особистісно орієнтованого виховання студентів, що виявляється в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов спрямованих на самоактуалізацію та саморозвиток у соціокультурному середовищі вищого навчального закладу.

Проведений аналіз наукових праць показав, що проблема особистісно орієнтованого виховання студентів в системі вищої освіти ще недостатньо досліджена і розроблена в теоретичному та практичному аспектах. Стратегічним напрямом особистісно орієнтованого виховання студентів є створення педагогічних умов на підставі дотримання загальнолюдських цінностей і гуманних відносин, визнання самобутності та самоцінності студента та надання свободи у виборі місця, ролі і можливості участі у виховних заходах.

Визначено, що методологічною та теоретичною основою дослідження виступає особистісно орієнтований підхід разом з індивідуальним, діяльнисним, які забезпечують ефективний розвиток індивідуальності студентів в процесі особистісно орієнтованого виховання, спрямованого на їх саморозвиток, самовдосконалення та самореалізацію.

2. Аналіз педагогічної, психологічної наукової літератури з обраної проблеми свідчить, що особистісно орієнтоване виховання спрямоване на визнання людини як найвищої цінності, її права на свободу вибору особистісної позиції, на цінність людського духу і цінність життя взагалі, на можливість розвиватися на принципах рівності, справедливості, людяності як бажаної норми стосунків між людьми.

Великого значення в особистісно орієнтованому вихованні студентів набуває гуманізація виховання, що в практичній площині означає не тільки увагу до студента, його гідності, але і прийняття його особистісних цілей, запитів та інтересів. Оскільки саме особистісний фактор відіграє вагому роль в навчально-виховному процесі, це особливо важливо для вищої школи, адже професійна підготовка в комплексі з розвитком індивідуальності студента дозволить формувати фахівців, спроможних до вирішення цілей побудови сучасного демократичного суспільства.

3. Наукові дослідження засвідчують, що особистісно орієнтоване виховання ґрунтується на загальнолюдських та особистісних цінностях серед яких провідними є моральні та культурні цінності. Відмінною рисою особистісно орієнтованого виховання є розвиток індивідуальності студентів як вищого рівня формування особистості в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу на гуманістичних принципах, що найбільш відповідає потребам демократичної освіти.

4. Доведено, що соціокультурне середовище має безпосередній вплив на особистісно орієнтоване виховання студентів вищого навчального закладу, що обумовлено сукупністю діючих соціально-економічних факторів, які з одного боку представлені відносинами, цінностями, символами, предметами, речами, а з іншого боку, містять в собі культурні норми життєдіяльності співтовариства, традиції, прийняті співтовариством, правила, зразки поведінки, що найчастіше реалізуються на рівні спілкування.

Ключовим поняттям в розкритті ідеї особистісно орієнтованого виховання є соціокультурне середовище вищого навчального закладу, як такий простір, що здатний змінюватися під впливом суб'єктів, що культивують і підтримують при цьому визначені цінності, відносини, традиції, норми, правила, символи в різних сферах і формах життєдіяльності колективу вищого навчального закладу.

5. У дисертації теоретично обґрунтовано педагогічні умови, які були спрямовані на: культивування загальнолюдських цінностей і гуманних відносин за допомогою збереження та збільшення традицій життєдіяльності колективу; підтримку “естетичного” у матеріальній і духовній сфері на основі визнання самобутності та самоцінності кожного студента і викладача; надання студентам свободи у виборі місця, ролі та ступеню участі у виховних заходах з врахуванням їх інтересів, можливостей та самооцінки здібностей.

Виявлено, що ці педагогічні умови з одного боку є відносно самостійними, а з іншого, вони взаємозалежні і взаємодоповнюють одна одну.