Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Особливості превентивної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в загальноосвітніх школах-інтернатах

Дорогіна Оксана Василівна

УДК 373.3+37.04

13.00.07. - теорія і методика виховання

Тернопіль - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі педагогіки і психології Ужгородського національного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

КОЗУБОВСЬКА Ірина Василівна,

Ужгородський національний університет,

професор кафедри педагогіки і психології

та кафедри соціальної роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ФІЦУЛА Михайло Миколайович,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

ФЕДОРЧЕНКО Тетяна Євгенівна,

Інститут проблем виховання АПН України,

провідний науковий співробітник

лабораторії превентивного виховання.

Провідна установа: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра теорії та методики дошкільної освіти, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться 05.11.2004 р. о _12__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.053.01 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м.Тернопіль, вул.М.Кривоноса, 2, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м.Тернопіль, вул.М.Кривоноса, 2.

Автореферат розіслано 04.10. 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Чайка В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. У кожному суспільстві існує певна система норм і правил поведінки, дотримання яких є обов'язковим для всіх його членів. Норми поведінки (правові, моральні, етичні) закріплені у відповідних документах, проте, як показує практика, це ще не забезпечує узгодженої з існуючими нормами поведінки.

Відхилення від загальноприйнятих норм поведінки у науковій літературі прийнято позначати терміном “девіації” ( від лат. - deviatio - відхилення), і, відповідно, поведінку - “девіантною”. В найбільш гострій формі девіантність виступає як злочинність, що являє собою загрозу стабільності і безпеці як суспільства, так і окремої особистості. Такий вид девіантної поведінки називається делінквентною. Вважаємо, що важковиховуваність дітей, яка характеризується тими чи іншими відхиленнями у формуванні їх особистості і поведінці, цілком правомірно може розглядатися як специфічна форма девіантної поведінки.

Сьогодні проблема девіантної поведінки набуває особливої актуальності в нашій країні, де всі сфери суспільного життя зазнають серйозних змін, відбувається девальвація колишніх цінностей і норм поведінки. Суперечності між очікуваним і реальним підвищують напруженість у суспільстві і зумовлюють готовність людини змінити модель своєї поведінки, вийти за межі норм, що склалися. В умовах непростої соціально-економічної ситуації істотних змін зазнають і самі норми, стає слабшою вся система соціального контролю. На жаль, є об'єктивні підстави вважати, що в найближчі роки масштаби девіантної поведінки будуть зростати. Адже, як встановлено вченими, існує залежність всіх форм проявів девіації від економічних, соціальних, демографічних та багатьох інших факторів, які на сьогоднішній день є несприятливими для гармонійного формування особистості.

Особливо небезпечними є тенденції до зростання девіацій, в тому числі і злочинності, серед неповнолітніх, зокрема, її “омолодження”, тобто зниження традиційних вікових обмежень. Останнім часом значно збільшилась кількість важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку, широкого розповсюдження набуває соціальне сирітство.

В зв'язку з цим перед суспільством, школами, соціально-психологічними службами постають завдання пошуку форм, методів і технологій превентивної роботи з важковиховуваними дітьми, концентрації зусиль, спрямованих як на реабілітацію важковиховуваної дитини, так і на попередження відхилень від соціальних норм, усунення умов, які безпосередньо чи опосередковано негативно впливають на формування особистості неповнолітніх. Без цього неможливо здійснити перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, домогтися істотного зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості і суспільства, як передбачено Національною Доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст.

В “Концепції превентивного виховання дітей і молоді”, яка затверджена Президією АПН України, наголошується, що превентивна робота повинна проводитися з усіма дітьми, починаючи від дошкільного віку, з метою попередження відхилень у поведінці, особливо з тими, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, і вже характеризується негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

Розробка ефективної системи заходів із подолання, обмеження і профілактики девіацій серед дітей та молоді можлива тільки на основі соціальних, психолого-педагогічних, кримінологічних та інших досліджень. Отримані на їх основі дані зможуть вплинути не тільки на усунення причин девіацій, але й на саму систему прийнятих у суспільстві норм, зробити їх більш адекватними реаліям життя.

Дослідження проблеми девіантної поведінки в Україні здійснюються такими вченими, як: М.Бурмака, Е.Драніщева, З.Зайцева, Н.Максимова, В.Оржеховська, Є.Пєтухов, Л.Пилипенко, М.Синьов, В.Татенко, Т.Титаренко, Т.Федорченко, М.Фіцула та ін. Однак результати наукових пошуків не охоплюють всі категорії молодих людей з девіантною поведінкою. Наприклад, майже відсутні наукові дослідження щодо девіантної поведінки учнів інтернатних закладів, і зокрема, молодших школярів, хоч загальні питання виховання школярів в інтернатних закладах знайшли своє відображення в працях вітчизняних учених: Т.Завгородньої, Л.Кузьменко, Н.Лисенко, А.Наточій, В.Покась, Б.Ступарика, І.Трубавіної, М.Ульянової та інших.

Водночас є всі підстави вважати, що вихованці інтернатних закладів - це особлива категорія важковиховуваних дітей з притаманними тільки їм характерними властивостями. Вчені (Л.Олифіренко, А.Прихожан, М.Рожков) відзначають, що всі діти, які виховуються в інтернатних закладах, мають специфіку психічного розвитку, яка не може бути визначена за чіткими критеріями норми і патології. Поза сім'єю розвиток дітей здійснюється особливим шляхом, внаслідок чого у них формуються специфічні риси характеру, особлива поведінка, яка в багатьох випадках без відповідної виховної роботи стає в майбутньому делінквентною. Тому спеціальну превентивно-виховну роботу в школах-інтернатах необхідно розпочинати якомога раніше, коли відхилення у формуванні особистості ще незначні.

Існуюча сьогодні практика профілактичної діяльності ґрунтується переважно на адміністративно-авторитарних підходах до дитини як до об'єкта виховання і, насамперед, спрямована більше на подолання негативних явищ, ніж на їх дійсну профілактику. Зміна соціально-економічних умов, розбудова громадянського суспільства вимагає побудови нової моделі превентивного виховання, яка б враховувала всі етапи і складові процесу соціалізації особистості і розглядала дитину як суб'єкта превентивного процесу.

Недостатнє вивчення зазначених питань, усвідомлення необхідності їх послідовного вирішення на рівні теорії і методики виховання зумовили вибір теми дослідження: “Особливості превентивної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в загальноосвітніх школах-інтернатах”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до проектів № 10243-96, № 21007-2000 міжнародної програми ТЕМPUS-TACIS, а також є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри соціальної роботи Ужгородського національного університету “Теоретико-методологічні засади формування системи соціальної роботи” (шифр 0198U007793). Тема дисертації погоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 10 від 24.12.2002 р.).

Об'єкт дослідження - превентивне виховання молодших школярів в інтернатних закладах.

Предмет дослідження - зміст, форми і методи превентивної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в загальноосвітніх школах-інтернатах.

Мета дослідження - науково обґрунтувати і експериментально перевірити зміст, форми і методи превентивної роботи з важковиховуваними молодшими школярами в загальноосвітніх школах інтернатах.

Завдання дослідження:

Проаналізувати стан наукової розробленості проблеми.

Виявити специфіку психічного розвитку і поведінки вихованців інтернатних закладів, визначити найбільш характерні для них девіації та проаналізувати причини їх виникнення.

Розробити зміст, форми і методи превентивної роботи з важковиховуваними молодшими школярами в інтернатних закладах, обґрунтувати умови її ефективності.

Визначити роль і місце психологічної служби в організаційно-педагогічному забезпеченні превентивної роботи з важковиховуваними дітьми в умовах інтернатного закладу.

Розробити методичні рекомендації з питань превентивної роботи з важковиховуваними молодшими школярами в інтернатних закладах.

Теоретико-методологічною основою дослідження є Державна національна програма “ Освіта” (“Україна - ХХІ століття”)”, Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Концепція превентивного виховання дітей і молоді, Конституція України, а також положення філософської, психологічної і педагогічної науки про сутність особистості, діалектичні суперечності процесу становлення особистості, детермінованість її поведінки зовнішніми і внутрішніми факторами, єдність свідомості і діяльності, провідну роль діяльності у формуванні особистості.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано загально-наукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження. Теоретичні методи: аналіз, синтез, абстрагування, систематизація, порівняння, узагальнення. Емпіричні методи: спостереження (пряме і опосередковане, короткочасне і довготривале, суцільне і вибіркове), бесіда, анкетування, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності. Основним методом дослідження був педагогічний експеримент.

Наукова новизна. Вперше виявлено і проаналізовано специфіку психічного розвитку і поведінки важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку в інтернатних закладах та визначено найбільш характерні відхилення, які зумовлюють їх важковиховуваність: відхилення у перебігу психічних процесів, емоційні розлади, інфантильність, відсутність досвіду любові до ближніх, невміння встановлювати контакти з дорослими і ровесниками, неадекватна самооцінка, дезадаптованість, сенсорна, емоційна, соціальна депривація, низький рівень моральної вихованості та ін. Доведено, що відхилення виникають в основному внаслідок порушення соціалізації дітей (негативний минулий досвід, перенесене фізичне, моральне, психологічне, сексуальне насильство, обмежений вибір взірців для наслідування та ін.), а також внаслідок недоліків навчально-виховного процесу інтернатних закладів (відсутність органічного поєднання опіки і виховання; слабка реалізація принципу адекватності змісту і засобів виховання соціальній ситуації , в якій здійснюється виховний процес; недостатнє врахування індивідуальних особливостей учнів; низький рівень спеціальної професійної підготовки педагогічних кадрів інтернатних закладів; відсутність чіткої цілісної системи превентивного виховання; недостатня взаємодія інтернатних закладів з іншими соціальними інститутами у забезпеченні превентивно-виховної роботи). Розроблено зміст превентивного виховання, яке представляє собою комплексну, багаторівневу, поетапну систему взаємозв'язаних дій, спрямованих на своєчасну діагностику і корекцію відхилень у поведінці дітей, поступове відновлення особистості важковиховуваної дитини у її нормальному розвитку, прогнозування і профілактику можливої деформації особистісного розвитку в майбутньому, і передбачає використання різноманітних методів педагогічного впливу (інформаційних, сугестивних, організації практичної діяльності, стимулювання позитивної і гальмування негативної поведінки, а також індивідуальних і групових форм роботи). Встановлено, що основною умовою підвищення ефективності превентивної роботи з важковиховуваними дітьми на сьогоднішній день є забезпечення продуктивного функціонування шкільної психологічної служби в усіх інтернатних закладах, а в майбутньому - поступова деінституціалізація системи опіки.

Практичне значення дослідження полягає в розробці конкретних шляхів забезпечення превентивної роботи з важковиховуваними молодшими школярами в інтернатних закладах, що знайшло своє відображення в навчально-методичних посібниках, розробках, рекомендаціях. Висновки і рекомендації можуть бути використані у вищих навчальних закладах в процесі професійної підготовки психологів, вихователів, учителів, соціальних педагогів, на курсах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також в практичній виховній діяльності загальноосвітніх шкіл та інтернатних установ.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Ужгородського національного університету (довідка № 5/1462 від 20.11.2003 р.), Мукачівського педагогічного інституту (довідка № 157 від 02.11.2003 р.), Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (довідка № 78 від 10.12.2003 р.), Великоберезнянської школи-інтернату (довідка № 200 від 19.11.2003 р.).

Особистий внесок автора полягає у виявленні специфіки психічного розвитку і поведінки вихованців інтернатних закладів і визначенні найбільш характерних для них відхилень; розробці змісту, форм і методів превентивної роботи з важковиховуваними учнями молодшого шкільного віку в інтернатних закладах та обгрунтуванні умов підвищення її ефективності. У двох спільних публікаціях автором самостійно підготовані окремі розділи. В монографії: Дорогіна О.В., Козубовська І.В., Смук О.Т. “Соціально-превентивна робота з важковиховуваними дітьми мо- лодшого шкільного віку в інтернатних закладах” - (Р. 1.2.; 1.3.; 2.1.; 2.2.; 3.1.; 3.2; 3.3.; 3.4.); у навчально-методичному посібнику “Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти” І.В.Козубовська, В.В.Сагарда, О.В.Дорогіна та ін./ За ред. І.В.Козубовської, В.В.Сагарди - (Р. 1.3.).

Вірогідність та обґрунтованість результатів дослідження забезпечується використанням комплексу взаємодоповнюючих методів науково-педагогічного дослідження, адекватних його меті та завданням; кількісним та якісним аналізом результатів дослідження; позитивними результатами апробації розроблених рекомендацій з проведення превентивної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в інтернатних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної роботи та кафедри педагогіки і психології Ужгородського національного університету, висвітлювалися в доповідях та виступах на міжнародних та українських регіональних науково-практичних конференціях і семінарах. Ужгород (1998; 1999; 2000; 2003), Херсон (2002), Черкаси (2003).

Основні етапи дослідження. Дослідження проводилось на протязі 7 років (1997 - 2003). На першому етапі здійснювалося вивчення літератури з теми дослідження, відповідної документації, визначалися вихідні позиції дослідження, розроблялись основні концептуальні положення. На другому етапі забезпечувалася пошуково-експериментальна робота у В.Березнянській і частково в Перечинській, Часлівській, Добронській, Вільшанській школах-інтернатах Закарпатської області, а також у В.Березнянському дитячому будинку сімейного типу. На третьому етапі проводилось узагальнення результатів дослідження, підготовка методичних рекомендацій. Всього експериментальною роботою були охоплені понад 500 вихованців інтернатних закладів, а також вихователі, вчителі, батьки, працівники соціальних служб, інспекцій у справах неповнолітніх (157 чоловік).

Публікації. Основні положення дослідження опубліковані у 12 друкованих працях. Серед них - 10 одноосібних, 5 - у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і додатків. Основний зміст викладено на 195 сторінках. Список використаних джерел містить 157 найменувань. Дисертація містить 10 таблиць і 9 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.

превентивний діти школяр інтернат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено його об'єкт, предмет, мету і завдання; розкрито методологічні основи; викладено наукову новизну, практичне значення результатів наукового пошуку; подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Наукові дослідження і стан суспільно-педагогічної практики з превентивної роботи з важковиховуваними дітьми в інтернатних закладах” - здійснено аналіз системи опіки дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлено її основні вади, які сприяють розвитку важковиховуваності у дітей.

На основі аналізу наукової літератури (Д.Дріль, І.Сікорський, П.Блонський, О.Грибоєдов, О.Духнович, А.Макаренко, В.Сухомлинський, Г.Бочкарьова, С.Тарарухін, Н.Максимова, Л.Славіна, В.Баженов, В.Татенко та ін.) в розділі простежена еволюція наукової думки щодо розуміння змісту поняття “важковиховувані діти” і встановлено, що незважаючи на те, що цей термін вживається в психолого-педагогічній літературі вже понад сто років, на сьогоднішній день серед учених немає єдності в його тлумаченні.

Ми розглядаємо важковиховуваність як одну з форм девіантної поведінки, як систему вчинків, або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються через незбалансованість психічних процесів, неадаптивність, порушення процесу самоактуалізації, зниження морального та етичного контролю за власною поведінкою. На нашу думку, важковиховуваними учнями є не тільки ті, які систематично порушують загально прийняті норми і правила поведінки, але також діти із затримками в психічному розвитку, високим рівнем тривожності, різними фобіями, замкнуті, невпевнені в собі, занадто сором'язливі, або, навпаки, нахабні, жорстокі, агресивні.

Результати аналізу наукової літератури і власного досвіду роботи в інтернатних закладах дозволили обгрунтовати положення про те, що особливою категорією важковиховуваних дітей є вихованці шкіл-інтернатів.

Серед багатьох вітчизняних і зарубіжних учених (О.Петринін, Л.Шипіцина, Л.Пашина , Р.Баркер) досить поширеною є думка про те, що перебування дитини в інтернатному закладі обов'язково негативно позначається на її розвиткові, сприяє формуванню асоціального типу особистості. Ці твердження в значній мірі є справедливими, хоч, на нашу думку, занадто категоричними, оскільки далеко не всі вихованці інтернатних установ стають асоціальними, а наявні відхилення у формуванні особистості і поведінці значної кількості учнів шкіл-інтернатів не завжди зумовлені винятково їх перебуванням у цих закладах.

Згідно з даними нашого дослідження, відхилення у формуванні особистості, характерні для переважної більшості вихованців інтернатних закладів, виникають здебільшого не в процесі їх перебування в школі-інтернаті, а ще до того, як вони сюди потрапили. Внаслідок недоліків у виховній роботі, відсутності чіткої, цілісної системи превентивного виховання, ці відхилення поглиблюються, відбувається процес подальшої соціальної деформації особистості.

Встановлено, що значна частина вихованців інтернатних закладів - це в минулому, так звані, “діти вулиці”. Своє дитинство вони провели “на вулиці”, жебракуючи або виконуючи час від часу якусь нескладну роботу (миття машин, збір пляшок). Серед “вуличних” дітей понад 50 % молодших школярів, іноді зустрічаються діти, яким виповнилось лише 5-6 років.

Вуличне середовище, яке замінило цим дітям нормальне сімейне життя, має свої жорстокі закони. Щоб вижити в ньому, дитина повинна пристосуватись до вимог вулиці, де цінується сила, жорстокість, безцеремонність, нечесність, уміння знайти вихід із скрутного становища будь-яким способом.

Крім глибокої педагогічної занедбаності, відхилень у психічному, моральному, емоційному розвитку, у цих дітей втрачене базове почуття безпеки, захищеності, яке формується в ранньому дитинстві в умовах нормального сімейного середовища. Вони втратили віру в навколишній світ, не здатні усвідомити, що крім жорстокості, насильства, брехні є доброта, співчуття, увага, доброзичливість. У багатьох вихованців інтернату, учнів молодшого шкільного віку, які кілька років прожили в асоціальних сім'ях, має місце повна відсутність емпатії, емоційна глухота. Ще важчими у виховному плані є діти, які жебракували, крали, жили в підвалах, на горищах, не маючи власної домівки. Вони відзначаються низькою самооцінкою, невпевненістю в собі, ворожістю, агресивністю. Особливу групу серед важковиховуваних молодших школярів інтернатних закладів становлять діти, які втратили батьків або інших близьких людей. Для цієї категорії дітей характерні значні переживання, різні форми емоційних розладів: тривожність, гнів, агресивність, депресія.

Більшість вихованців інтернатних закладів перед тим як потрапити в них, перенесли різні види насильства (фізичне, психічне, сексуальне, моральне). Серед обстежених нами дітей молодшого шкільного віку - вихованців інтернатних установ - переважна більшість перенесла всі вищезгадані види насильства. Найчастіше мали місце випадки моральної жорстокості (близько 75 %), психічного насильства (близько 60 %), фізичного насильства (близько 55 %), сексуального (близько 10 %). Визначити точно, якому виду насильства піддавалася дитина до її вступу в інтернатний заклад, досить важко, бо часто мали місце кілька видів насильства одночасно.

В результаті насильницьких дій, стресових ситуацій у дітей часто виникають стресові стани. Тому цілком очевидно, що до виховної роботи в інтернатних закладах повинні висуватися особливі вимоги.

Водночас, нами встановлено, що на сьогоднішні день, незважаючи на певні здобутки в розвитку системи опіки дітей, позбавлених батьківського піклування, в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах-інтернатах мають місце численні недоліки: відсутність органічного поєднання опіки і виховання; намагання успішно реалізувати освітню функцію, надаючи другорядного значення вихованню; недотримання вимог принципу адекватності змісту і засобів виховання соціальній ситуації, в якій здійснюється виховний процес; недостатнє врахування індивідуальних особливостей учнів; низький рівень спеціальної професійної підготовки педагогічних кадрів інтернатних закладів, відсутність у них психологічної готовності до роботи з важковиховуваними дітьми в умовах школи-інтернату; відсутність чіткої цілісної системи превентивного виховання; недостатня взаємодія інтернатних закладів з іншими соціальними інститутами у забезпеченні превентивно-виховної роботи. Все це негативно позначається на формуванні особистості учнів.

У другому розділі - “Шляхи вдосконалення превентивної роботи з важковиховуваними учнями молодшого шкільного віку в інтернатних закладах” - визначено та експериментально перевірено зміст, форми і методи превентивної роботи з важковиховуваними учнями початкових класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

При конструюванні змісту превентивного виховання визначальним було забезпечення вимог “Концепції превентивного виховання дітей і молоді”. З огляду на ці вимоги, розроблений зміст превентивного виховання передбачав реалізацію комплексного, цілеспрямованого впливу на важковиховуваних учнів з метою відновлення особистості і забезпечення її повноцінного фізичного, психічного, духовного, соціального розвитку, вироблення імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію відхилень у поведінці дітей. Згідно з положеннями Концепції, превентивне виховання здійснювалось нами на 3 рівнях: корекція; профілактика; ресоціалізація (адаптація, реабілітація). Відзначимо, що ці рівні є в значній мірі умовними, оскільки в практичній превентивно-виховній роботі чітко виокремити корекційні, реабілітаційні, профілактичні аспекти досить складно. Як правило, вони тісно взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Превентивна робота з важковиховуваними учнями початкових класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів передбачала : зняття у дитини гостроти психічної напруги чи стресового стану як наслідку соціально-психологічної депривації в сім'ї, фізичного чи сексуального насильства, перебування тривалий час на вулиці тощо; діагностику деформацій в особистісному розвитку і психофізичному стані дитини з метою розробки індивідуальної програми її психолого-педагогічної і соціальної реабілітації; первинну адаптацію дитини до нового середовища в умовах школи-інтернату; відновлення і розвиток у дитини таких важливих форм людської життєдіяльності, як гра, навчання, праця, спілкування для успішної соціалізації дитини, її адаптації в соціумі; відновлення або компенсація соціальних зв'язків дитини, надання їй можливості засвоїти ті соціальні норми, які не були засвоєні нею раніше внаслідок перебування у вкрай несприятливому соціальному оточенні; прогнозування і профілактику виникнення відхилень у формуванні особистості в майбутньому.

В процесі забезпечення превентивної роботи важливе значення надавалось діагностиці особистісного розвитку, виявленню причин найбільш суттєвих відхилень у формуванні особистості і поведінці учнів.

Розробляючи методику діагностичної роботи, ми виходили з того, що вона повинна: забезпечувати отримання знань не тільки про окремі, часткові прояви особистості, але й надавати інформацію про цілісну особистість; бути спрямованою на діагностику типів і рівнів визначальних, базових основ особистості, орієнтованою не тільки на актуальні, але і на потенційні здібності і можливості особистості, причому такі, які дозволяють діагностувати особистість не тільки з урахуванням властивостей більшості, але й з позиції індивідуальних відмінностей і перспектив розвитку; слугувати основою для визначення головних причин труднощів в різних видах діяльності, поведінці, спілкуванні, взаємостосунках з іншими.

Психодіагностика включала строго формалізовані і малоформалізовані методики (бесіда, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності, методики проективної техніки, спрощені тестові методики).

Для постановки правильного діагнозу ми не обмежувались виявленням тих чи інших відхилень у формуванні особистості, а намагались визначити джерела, фактори, механізми найбільш суттєвих впливів на формування індивіда, прослідкувати причинно-наслідкові зв'язки подій дитинства з особливостями психічного розвитку особистості.

Працюючи над складанням психологічного анамнезу кожної важковиховуваної дитини, ми намагалися встановити не тільки систему об'єктивних умов і обставин життя дитини, але й характер та глибину їх впливів на неї, наприклад, якою була реакція дитини на ті чи інші обставини, події, факти, особливості емоційного ставлення дитини до них, засоби пристосування, труднощі адаптації. Особлива увага була приділена так званим стресовим факторам (смерть когось із рідних, важка хвороба, різні психологічні травми).

Аналізуючи отримані дані, ми прагнули встановити взаємозв'язок між окремими особливостями і сторонами психіки учня (пізнавальними здібностями, особистісними характеристиками, особливостями спілкування). На основі цього аналізу було складено психологічну характеристику, яка передбачала комплексний опис психологічних рис важковиховуваного учня, а також тих відхилень, які були виявлені в процесі обстеження.

Згідно з результатами діагностичного обстеження важковиховуваних учнів молодшого шкільного віку в інтернатних закладах, понад 90% з них мають певні відхилення у формуванні особистості і поведінці. Це, насамперед, відхилення в перебігу психічних процесів (відчуттях, сприйманні, пам'яті, мисленні, мовленні, уяві, увазі), в емоційно-вольовій сфері ( високий рівень тривожності, агресивність, імпульсивність, нестриманість, замкнутість, експресивність, фобії ), невміння спілкуватися. У переважної більшості першокласників відсутня психологічна готовність до навчання (фізична, інтелектуальна, емоційно-вольова, особистісна, соціальна), спостерігається дезадаптованість, депривація.

В процесі діагностико-експериментальної роботи було розроблено критерії для виявлення рівнів моральної вихованості учнів. Обґрунтовано доцільність виділення 4 рівнів моральної вихованості і встановлено, що більшість обстежених нами дітей можуть бути віднесені до першого і другого рівнів вихованості, які є недостатніми для цієї вікової категорії.

Серед важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку в загальноосвітніх школах-інтернатах нами виділено 4 групи дітей за характером наявних у них відхилень, які зумовлюють їх важковиховуваність:

Діти з відхиленнями у психічному розвитку, які характеризуються недостатнім для даної вікової категорії розвитком психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, уяви та ін.). 2. Діти з відхиленнями в емоційно-вольовій сфері, які відзначаються емоційною нестабільністю, тривожністю, агресивністю, афективністю, депресивністю, наявністю фобій, депривації. 3. Діти з відхиленнями в моральному розвитку, які мають недостатній рівень моральних знань, не досить чітко усвідомлюють основні моральні поняття, не дотримуються норм і правил поведінки, не здатні продуктивно взаємодіяти з дорослими і ровесниками; 4. Діти з відхиленнями, які мають комплексний характер .

Підкреслимо, що виділення окремих груп важковиховуваних дітей має дещо умовний характер, оскільки у переважної більшості з них виявлені комплексні відхилення, що, на нашу думку, є однією з найбільш характерних ознак важковиховуваності дітей в інтернатних закладах.

Виокремлення конкретних груп важковиховуваних дітей було здійснено нами з метою більш ефективної організації корекційно-виховної роботи.

Для проведення формуючого експерименту були відібрані експериментальні (52 учні) і контрольні (48 учнів) групи, використано лонгіт'юдну стратегію - систематичне вивчення одних і тих же дітей упродовж тривалого періоду (3 роки ). Лонгіт'юдне дослідження дало можливість виявити поступові якісні зміни в розвитку психіки учнів, їх поведінки, зафіксовані при проведенні контрольних зрізів. Лонгіт'юдна стратегія поєднувалась з формуючою, тобто, діагностика розвитку дітей включала й елементи корекції, хоч, безумовно, цілеспрямована корекційно-реабілітаційна робота з важковиховуваними дітьми розпочалася тільки після завершення діагностичного обстеження і отримання психологічної характеристики кожного важковиховуваного учня.

Залежно від характеру і спрямованості корекції, розрізняють симптоматичну корекцію і каузальну. Перша спрямована на симптоми відхилень в розвитку, друга - на джерела, причини відхилень. Ми надавали перевагу другій формі корекції, адже корекційні зусилля повинні бути сконцентровані не стільки на зовнішніх проявах відхилень в розвитку особистості та їх симптоматиці, скільки на джерелах, причинах, які зумовлюють виникнення тих чи інших відхилень.

В конструюванні методики корекційної роботи велике значення надавалося опорі на діяльнісний підхід, тобто корекційна робота будувалася не тільки як просте тренування, вправляння у формуванні вмінь і навичок, не як окремі вправи на вдосконалення психічних процесів, психічної діяльності, а як цілісна осмислена діяльність дитини, що органічно входить в систему її щоденних життєвих відносин.

Особлива увага зверталась на психологічне забезпечення корекційно-виховного процесу, тобто психологізацію стратегій виховання, оскільки саме це є слабою ланкою в діяльності педагогічного колективу в інтернатних закладах. Психологізована стратегія виховання представляє собою сукупність психологічних установок, які задають напрям педагогічним впливам. Основною установкою було визнання самоцінності і унікальності особистості кожного важковиховуваного учня. Такий підхід визначав позицію вихователя (вчителя) щодо виховання дітей і передбачав: визнання права дитини на власну точку зору (власне “Я”); надання дитині права вибору (альтернативи ) у вирішенні життєвих ситуацій; співробітництво (партнерство) дорослого і дитини в процесі діяльності. Наступна психологічна установка - позитивне сприйняття особистості дитини з опорою на позитивні очікуваннями (авансування). Позитивні або негативні очікування реалізовувались через прогноз вчинків і регулювались системою заохочень і покарань.

Колекційна робота включала корекцію психічних процесів, емоційно-вольової сфери, спрямовувалась на подолання дезадаптації, депривації, оволодіння навичками продуктивного спілкування. Особлива увага була приділена формуванню моральної свідомості і підвищенню рівня моральної вихованості. Працюючи з важковиховуваними учнями, ми намагались впливати на їх інтелектуальну, мотиваційну, емоційно-вольову, предметно-практичну, екзистенційну сферу, а також сферу саморегуляції. В корекційній роботі використовувались різні методики, описані в дисертації. Одним з найефективніших методів корекції порушень у формуванні особистості і поведінці молодших школярів виявився метод ігротерапії.

Психокорекційного ефекту ігрові заняття з дітьми досягають завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми та дорослими. У грі здійснюється корекція витіснених негативних емоцій, страхів, невпевненості в собі, розширюється здатність дітей до спілкування, збільшується діапазон дій дитини з предметами. Ігрова терапія являє собою взаємодію дорослого з дитиною на умовах останньої, коли їй надана можливість вільного самовираження.

Невід'ємною складовою превентивного виховання є спеціальна профілактична робота, яка здійснювалась нами на 3 рівнях (первинна, вторинна і третинна профілактика) і передбачала проведення низки санітарно-просвітницьких, психогігієнічних, організаційно-управлінських заходів. В конструюванні змісту профілактичної роботи були використані окремі положення інформаційного, соціально-профілактичного, медико-біологічного і психолого-педагогічного підходів, описаних у науковій літературі. За основу ми обрали психолого-педагогічний підхід, який полягає в корекції і відтворенні якостей особистості важковиховуваного учня.

В процесі експериментально-пошукової роботи ми дійшли висновку, що ефективна превентивна робота з важковиховуваними учнями в інтернатних закладах може бути забезпечена тільки за умови тісної взаємодії адміністрації, педагогічного колективу і шкільної психологічної служби, причому роль останньої є домінантною.

У третьому розділі - “Психологічна служба в системі превентивного виховання” - обгрунтовано пріоритетну роль шкільної психологічної служби у забезпеченні превентивної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в інтернатних закладах, представлено результати пошуково-експериментальної роботи.

Результати нашої пошуково-експериментальної роботи дають підставу стверджувати, що реальні можливості підвищення ефективності виховної роботи в інтернатних закладах в цілому і превентивної роботи з важковиховуваними дітьми зокрема, сьогодні слід шукати, насамперед, в діяльності шкільної психологічної служби.

Психологічна служба в школах-інтернатах має свою специфіку, хоч її не можна розглядати окремо від розвитку психологічної служби в системі освіти в цілому. Основні напрямки, принципи, методи роботи психологів в школах-інтернатах в основному співпадають з тими, які діють в загальноосвітніх школах. Водночас, в діяльності психологів інтернатних закладів є свої особливості, які визначаються, перш за все: психологічними особливостями дітей, які потрапляють в ці заклади; соціальною ситуацією розвитку, характерною для дітей даного контингенту; умовами навчання і виховання в інтернатних закладах; особливим специфічним розвитком особистості дитини в школі-інтернаті; ускладненнями в поведінці дітей, які виховуються поза сім'єю.

Діяльність психолога спрямована не просто на діагностику рівня розвитку школярів, але на корекцію і профілактику відхилень.

Специфіка роботи психолога в школі-інтернаті чітко проявляється вже в процесі його перших контактів з новоприбулими в інтернат дітьми. Вони здебільшого бувають у пригніченому стані, зумовленому різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, зв'язаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних зв'язків. Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування в новій установі.

Значна частина дітей, які потрапляють в інтернат, мають ті чи інші відхилення у формуванні особистості, стані здоров'я і допускають зриви у поведінці з перших днів перебування в інтернаті.

Для того, щоб якнайшвидше відбулися позитивні зміни у поведінці і діяльності важковиховуваної дитини, психологічній службі школи-інтернату необхідно: з'ясувати причини, які зумовили небажану поведінку, і здійснити якісну діагностику відхилень у формуванні особистості; розробити рекомендації для забезпечення індивідуальної і групової корекційної, реабілітаційної і профілактичної роботи з важковиховуваними учнями; налагодити продуктивну взаємодію з педагогічним колективом щодо реалізації завдань корекційно-реабілітаційної і профілактичної роботи; продовжувати дану роботу до того часу, поки не будуть досягнуті позитивні зміни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах важковиховуваних учнів.

Узагальнення результатів досліджень учених, а також власного досвіду пошуково-експериментальної роботи в школі-інтернаті дозволяє зробити висновок про необхідність функціонування певної системи психологічної допомоги дітям, які виховуються в інтернатних закладах, а також визначити умови її ефективності.

Психологічну допомогу можна характеризувати у широкому розумінні як систему психологічних впливів, спрямованих на подолання вад у розвитку психічних функцій та особистісних властивостей з метою запобігання подальшої соціальної деформації особистості. У вузькому розумінні психологічна допомога - це один із способів психологічного впливу, спрямований на гармонізацію розвитку особистості дитини, її соціальну активність, адаптацію, формування адекватних між особистісних відносин.

Ефективність надання психологічної допомоги дітям з відхиленнями у поведінці, які виховуються в інтернатних закладах, в значній мірі залежить від дотримання певних психологічних вимог: принцип особистісного підходу до дитини з проблемами у розвитку (в процесі психологічної допомоги враховується не якась окрема функція або ізольоване психічне явище, наприклад, низький рівень інтелекту, а особистість в цілому з усіма її індивідуальними особливостями); каузальний принцип (психологічна допомога дітям з порушеннями в розвитку повинна бути більше сконцентрована не на зовнішніх виявах відхилень в розвитку, а на дійсних джерелах, які породжують ці відхилення); принцип комплексності (психологічну допомогу можна розглядати тільки в комплексі клініко-психолого-педагогічних впливів); принцип діяльнісного підходу (психологічну допомогу необхідно здійснювати з урахуванням провідного виду діяльності дитини у кожному віковому періоді).

Система психологічної допомоги включає 4 рівні. На першому рівні надається допомога психолога важковиховуваним дітям безпосередньо в самому закладі; другий рівень передбачає допомогу команди психологів-професіоналів членам педагогічного колективу; на третьому рівні надається допомога психологів, запрошених для вирішення проблем найбільш важковиховуваних дітей; четвертий рівень - допомога членам педагогічного колективу в підвищенні їх професійної кваліфікації.

Результати проведеної експериментальної роботи свідчать про ефективність розроблених нами технологій превентивного виховання, оскільки позитивні зміни у формуванні особистості відбулися в 75 % учнів експериментальної групи (див. табл. 1-2).

Таблиця 1. Відхилення у формуванні особистості молодших школярів шкіл-інтернатів (до початку експерименту)

Таблиця 2. Відхилення у формуванні особистості молодших школярів шкіл-інтернатів (за результатами формуючого експерименту)

Нам не вдалося досягти суттєвих позитивних змін в роботі з окремими важковиховуваними учнями (близько 25 %). Це пояснюється, насамперед, наявністю численних відхилень в їх психосоматичному статусі (18 %). Ці діти потребують комплексного психолого-педагогічного і медичного впливу, який в умовах загальноосвітньої школи-інтернату забезпечити досить важко. Щодо деяких вихованців (5%) було порушено клопотання про переведення їх в інтернатні заклади іншого типу, зокрема, для розумово відсталих дітей, з метою проведення з ними спеціальної корекційно-реабілітаційної роботи. Малоефективною виявилася також робота з важковиховуваними дітьми циганської народності (2%). В цілому, не зважаючи на те, що результати нашої експериментально-пошукової роботи підтвердили можливість досягнення певних успіхів у превентивному вихованні молодших школярів за умови ефективного функціонування в інтернатних закладах шкільної психологічної служби, більш оптимальним варіантом вирішення проблеми вважаємо поступову деінституціалізацію системи опіки дітей, позбавлених батьківського піклування (за винятком спеціалізованих інтернатних закладів).

ВИСНОВКИ

Результати аналізу наукової літератури з проблеми важковиховуваності дітей дозволили виявити значні відмінності у тлумаченні змісту понять “важковиховуваність”, “важковиховувані діти” різними вченими. Ми розглядаємо важковиховуваність як одну з форм девіантної поведінки, систему вчинків, або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються через незбалансованість психічних процесів, неадаптивність, порушення процесу самоактуалізації, зниження морального та етичного контролю за власною поведінкою. На нашу думку, важковиховуваними дітьми є не тільки ті, які систематично порушують загально прийняті норми і правила поведінки, але також діти з затримками в психічному розвитку, високим рівнем тривожності, різними фобіями, замкнуті, невпевнені в собі, занадто сором'язливі, або, навпаки, нахабні, жорстокі, агресивні, конфліктні. Особливою категорією важковиховуваних дітей є вихованці шкіл-інтернатів. Відхилення у формуванні особистості, характерні для переважної більшості вихованців інтернатних закладів, виникають здебільшого ще до їх перебування в школі-інтернаті. Внаслідок недоліків у виховній роботі, відсутності цілісної системи превентивного виховання, ці відхилення поглиблюються, відбувається процес подальшої соціальної деформації особистості.

Виявлено основні недоліки навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл-інтернатів: відсутність органічного поєднання опіки і виховання; прагнення насамперед успішно реалізувати освітню функцію, а не виховну; слабка реалізація вимог принципу адекватності змісту і засобів виховання соціальній ситуації, в якій здійснюється виховний процес; недостатнє врахування індивідуальних особливостей учнів; низький рівень спеціальної професійної підготовки педагогічних кадрів інтернатних закладів, відсутність у них психологічної готовності до роботи з важковиховуваними дітьми в умовах школи-інтернату; відсутність чіткої цілісної системи превентивного виховання; недостатня взаємодія інтернатних закладів з іншими соціальними інститутами у забезпеченні превентивно-виховної роботи. Названі вище недоліки мають комплексний характер.

В результаті проведеної діагностичної роботи виявлено і проаналізовано специфіку психічного розвитку і поведінки дітей молодшого шкільного віку в інтернатних закладах, визначено найбільш характерні для них відхилення, які зумовлюють їх важковиховуваність: відхилення у перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги), емоційні розлади (тривожність, гнів, фобії, агресивність, депресія); інфантильність, відсутність досвіду любові до ближніх, невміння встановлювати контакти з дорослими і ровесниками, неадекватна самооцінка, дезадаптованість, сенсорна, емоційна, соціальна депривація, низький рівень моральної вихованості.

Розроблено зміст превентивного виховання, яке представляє собою комплексну, багаторівневу, поетапну систему взаємозв'язаних дій, спрямованих на своєчасну діагностику і корекцію відхилень у поведінці дітей, поступове відновлення особистості важковиховуваної дитини у її нормальному розвитку, психічному і фізичному здоров'ї, статусі, правах, прогнозування і профілактику можливої деформації особистісного розвитку в майбутньому і передбачає використання різноманітних методів педагогічного впливу (інформаційних, сугестивних, організації практичної діяльності, стимулювання позитивної і гальмування негативної поведінки, а також індивідуальних і групових форм роботи). Основою превентивного виховання є: діагностико-корекційна робота; соціально-педагогічна профілактика; ресоціалізація (адаптація, реабілітація).

5. Обґрунтовано умови ефективності корекційної роботи з важковиховуваними молодшими школярами: дотримання вимог основних стратегічних принципів корекції (принцип “нормативності” розвитку, принцип корекції “зверху-вниз”, принцип “системності”); опора на діяльнісний підхід; психологічне забезпечення корекційно-виховного процесу, визнання самоцінності і унікальності особистості кожного важковиховуваного учня; позитивне сприймання особистості дитини з опорою на позитивні очікування; врахування індивідуально-психологічних особливостей дітей; одночасний вплив на інтелектуальну, мотиваційну, предметно-практичну, емоційно-вольову, екзистенційну сферу, а також сферу моральної регуляції.

6. Розкрито особливості профілактичної роботи, яка здійснюється на 3 рівнях (первинна, вторинна і третинна профілактика) і передбачає проведення відповідних санітарно-просвітницьких, психогігієнічних, організаційно-управлінських заходів. В організації профілактичної роботи обов'язковим є комплексний підхід, який полягає у взаємодії адміністрації, вчителів, вихователів, психолога, соціального педагога, шкільного лікаря. Ці спеціалісти забезпечують: комплексні консультації для дітей, вихователів, учителів з використанням даних соціально-психологічної, психолого-педагогічної і медичної діагностики; оздоровлення психосоціального середовища розвитку дитини; просвітницьку діяльність щодо проблем навчання і виховання учнів; попередження психологічного перевантаження дітей в процесі навчання, що може негативно вплинути на психіку; процес соціального загартування дітей з метою підготовки їх до можливих стресових ситуацій; навчання їх раціональним способам зняття психо-емоційної напруги в проблемних ситуаціях; психолого-педагогічне вивчення і спостерження за дитиною впродовж всього періоду її навчання в школі; своєчасне виявлення нервових, психічних, психосоматичних порушень; організацію психолого-педагогічних консиліумів з метою аналізу відхилень у поведінці і розвитку школярів, умов для більш повного розкриття їх можливостей; роботу з батьками учнів.

У забезпеченні ефективної профілактичної діяльності школи-інтернату важливим є прогнозування девіацій.

7. Встановлено, що результативність превентивної роботи з важковиховуваними учнями в інтернатних закладах в значній мірі залежить від ефективності функціонування шкільної психологічної служби. Саме шкільні психологи покликані: з'ясувати причини, які зумовили небажану поведінку, і здійснити якісну діагностику відхилень у формуванні особистості; розробити рекомендації для забезпечення індивідуальної і групової корекційної, реабілітаційної і профілактичної роботи з важковиховуваними учнями; налагодити продуктивну взаємодію з педагогічним колективом в реалізації завдань корекційно-реабілітаційної і профілактичної роботи; здійснювати дану роботу постійно, до того часу, поки не будуть досягнуті позитивні зміни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах важковиховуваних учнів.

8. Експеримент підтвердив ефективність запропонованої методики превентивно-виховної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в інтернатних закладах. Так, в 75 % учнів експериментальної групи відбулися позитивні зміни в перебігу психічних процесів, емоційно-вольовій сфері, формуванні моральної свідомості, оволодінні навичками продуктивного спілкування. В контрольній групі, де з важковиховуваними учнями теж проводилася певна виховна робота педагогічним колективом, позитивні зміни відбулися в 38 % учнів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми профілактики девіантної поведінки серед важковиховуваних дітей інтернатних закладів. Подальшого вивчення і наукового обґрунтування вимагають питання: функціонування нових типів закладів соціально-педагогічної і психологічної допомоги; підготовка відповідних фахівців для роботи в інтернатних закладах; вивчення і узагальнення передового зарубіжного досвіду з питань превентивної роботи з дітьми групи ризику.

Основні положення і висновки дисертації викладені автором у таких публікаціях:

Дорогіна О.В., Козубовська І.В., Смук О.Т. Соціально-превентивна робота з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в інтернатних закладах: Монографія. - Ужгород: УжНУ, 2003. - 200 с. (авт.- 7,5 др.арк.).

Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти: Навчально-методичний посібник. І.В.Козубовська, В.В.Сагарда, О.В.Дорогіна та ін./ За ред. І.В.Козубовської, В.В.Сагарди - Ужгород: УжДУ, 2002. - 392 с. (авт.- 1 др.арк.).

Дорогіна О.В. Превентивна робота з важковиховуваними дітьми в діяльності психологічної служби шкіл-інтернатів. Методичні рекомендації. - Ужгород: УжНУ, 2003. - 38 с.

Дорогіна О.В. Професійна взаємодія практичного психолога з педагогічним колективом школи-інтернату // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. - Ужгород. - 1998. - №1. - С. 106-109.