Після того, як всі групи запропонували свій перелік основних прав, у “загальному списку” позначаються ті права, які доповнюють чи заперечують одне одного. Чи можна якось раціоналізувати список? Чи можна згрупувати схожі права?

Після того “загальний список” порівнюється із текстом Загальної декларації прав людини ( можна у спрощеному варіанті). Що є спільного (відмінного) між переліком, запропонованим учнями і з ЗДПЛ?

Запитання:

1. Чи під час виконання цієї вправи змінилась ваша думка щодо того, які права людини найважливіші?

2. Яким би було життя, якби ми виключили деякі з цих прав?

3. Чи є ще якісь права, які ви все ж таки хотіли додати до остаточного переліку?

4. Чи залишились якісь права, які пропонувалися вами, але не ввійшли до жодного із списків?

5. Чим корисне складання такого списку?

Фрагмент уроку в 10-му класі з курсу “ Ми - громадяни України” (вчитель Мельник В.П.) на тему: “ Конституційні обов'язки громадянина”.

Урок розпочинається із відповідей учнів на ряд поставлених завдань:

1. Придумати по декілька речень зі словом “обов'язок”, що відображають реальну ситуацію вашого життя, є для вас звичним. Наприклад, “ кожен член моєї сім'ї має свій обов'язок”.

2. Чи завжди ви виконуєте свої обов'язки? Чому?

3. Чи є виконання обов'язків обтяжливим для вас? Чому?

4. Як на вашу думку, обов'язки є обмеженням ваших прав, чи ні? Поясніть.

Вислухавши міркування старшокласників, вчитель робить узагальнення:

Так, дійсно, права людини не є абсолютними і безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа охарактеризована у Конституції України в статті 68 як обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність іншої людини. Дотримання цього закону є запорукою здійснення своїх прав і свобод людиною, а отже й задоволення її власних інтересів і потреб. Зрозуміло, що уявлення про те, де “починаються” права інших , у різних людей часто не співпадають, оскільки крім спільних однакових суспільних інтересів існують інтереси групові, індивідуальні, а тому й розуміння того, як їх задовільнити, нерідко суттєво різняться.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов'язки, тобто такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. ( Учні записують визначення у зошит) і вчитель розкриває далі тему, наголошуючи на статтях Конституції України 65, 66, 67.

Домашнє завдання: навести конкретні приклади обгрунтування проблеми: “ Що є більш важливим - здійснення своїх прав чи виконання обов'язків?”.

Фрагмент уроку в 11 класі з курсу “ Людина і суспільство” , тема: “Права та обов'язки людини” ( 2 години), другий урок , підтема “Толерантність” ( вчитель Поліщук О.О.).

На початку уроку вчитель знайомить учнів з поняттям “толерантність”, наводить приклади.

Клас ділиться на три групи ( можна по рядах, але щоб сиділи школярі обличчям до обличчя). Кожна група обирає собі лідера, який організовує навчально-пізнавальну діяльність своїх товаришів по групі, керує цією роботою і результати повідомляє цілому класу.

Далі групи отримують по три завдання:

1. Дати визначення поняттю “толерантність”.

2. Порівняти запропоновані визначення толерантності ( див.нижче) із тими, які учні означили самостійно, зафіксувавши при цьому спільні та відмінні ознаки.

А) “ Толерантність - терпиме ставлення до чужих думок, почуттів, позицій, вірувань, які не співпадають з власними. Обов'язковий принцип правової держави, демократичного суспільства”.

Б) “ Толерантність - моральна якість, яка проявляється у повазі до інтересів, почуттів і звичок інших людей. Передбачає захист і обгрунтування позиції, активність у реалізації політичних переконань кожної людини, є необхідною умовою плюралізму у демократичному суспільстві, але негативна стосовно антиконституційних дій, проявів терору, насилля, геноциду”.

В) “ Толерантність - терпимість до критики, протилежної думки, поведінки. Необхідна умова плюралізму, опозиції. Терпимість до конституційно допустимої, незаперечної поведінки, але недопустимої стосовно закликів до повстання, війни, геноциду, до ненависті та терору”.

1-ша група. Стаття 34 Конституції України:

“Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільний вираз поглядів і переконань”. Питання для обговорення:

1) Як ви розумієте це положення Основного Закону України?

2) Як зв'язане це положення з ідеєю толерантності?

3) Чи маєте ви якісь обов'язки стосовно інших учнів, вчителів, батьків?

4) Що сталося б у суспільстві, якби люди не виконували своїх обов'язків?

2-га група. Стаття 55 Конституції України:

“ Кожен має право на свободу світогляду і віросповідування. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, без перешкоди здійснювати одноосібно чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, проводити релігійну діяльність”. Питання для обговорення:

1) Як ви розумієте це положення Основного Закону України?

2) Як зв'язане це положення з ідеєю толерантності?

3) Ви сповідуєте якусь релігію. Чи є у вас якісь обов'язки стосовно осіб, що сповідують ту ж релігію? Чи мають ваші одновірці якісь зобов'язання стосовно вас? Чому?

4) Які ваші обов'язки стосовно осіб, що мають інші релігійні переконання? А їхні обов'язки стосовно вас? Чому?

3-тя група. Стаття 36 Конституції України:

“Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних і інших інтересів...”. Питання для обговорення:

1) Як ви розумієте це положення Основного Закону України і яким чином воно зв'язане з ідеєю толерантності?

2) Ви відвідуєте секцію з футболу. Чи маєте ви якісь обов'язки стосовно членів вашої команди? А вони стосовно вас?

3) Які ваші обов'язки стосовно ровесників, які відвідують інші спортивні секції чи клуби? А їхні стосовно вас?

4) Що могло б трапитися у суспільстві, якби люди не виконували обов'язків, названих вами? Чому?

Лідери груп повідомляють класу висновки, які були зроблені у ході дискусії. Вчитель наголошує школярам про те, що права однієї людини “закінчуються” там, де “ починаються” права іншої людини.

У процесі дипломного дослідження крім вивчення та аналізу досвіду навчальної діяльності вчителів, організаторів виховної роботими, соціального педагога, ми також опитали 75 старшокласників. Їм було запропоновано відповісти на низку запитань. Наприклад, "Як я розумію твердження: "Всі різні - всі рівні" у зв'язку з проблемою дискримінації людей за расовими, релігійними, політичними або іншими ознаками?"; "Які думки виникають у мене, коли я читаю конвенцію ООН про права дитини?", “ Для чого потрібні людині права” та інші.

Більше половини опитаних, 62% однозначно стверджують, що люди всі повинні бути рівними, тобто мають однакові права на життя, навчання, працю; 37% опитаних не читали конвенцію ООН про права дитини, більше чверті опитаних старшокласників не цікавляться цією проблемою; однак великий відсоток - 78% вважають, що кождна людина повинна чітко знати свої права та обов'язки.

Переважна більшість учнів старших класів ( 59%) вважають, що єдиним джерелом їхніх правових знань є навчальні предмети і лише 15% стверджують, що про свої права вони дізнаються у сім'ї, із ЗМІ, а також , що істотним чинником, який впливає на формування правової культури особистості, є література та мистецтво, музика і фольклор (таких лише 3%).

У ході дослідження ми дійшли висновку, що пошук нових шляхів реалізації правового виховання учнівської молоді досить часто грунтується тільки на її раціонально-логічних компонентах: відбувається абсолютизація значення теоретичних знань, до того ж пов'язаних переважно з політичними, філософськими, суспільними, економічними аспектами правових проблем. При такому підході правосвідомість як духовна цінність не може бути засвоєною особистістю, а отже, не буде формуватися і правова культура, не будуть закладені основи забезпечення поваги до прав людини.

Завдання системи освіти полягає у тому, щоб максимально сприяти вихованню правосвідомості юних громадян, розбудові гуманістичних норм взаємовідносин соціуму та особистості, вихованню поваги до прав людини, усвідомленню особистістю своїх прав і обов'язків, розвитку умінь їх відстояти тощо. Нагальною є потреба вдосконалення змісту освіти, розробка таких виховних технологій, які забезпечують цілісний, духовний вплив на особистість у поєднанні всіх її сторін. Для виконання цього завдання необхідно насамперед звернути увагу на розвиток творчого потенціалу особистості.

Система навчально - виховної роботи школи повинна бути зорієнтована на формування у старших школярів такої спрямованості особистості, таких ціннісних орієнтацій, якостей, досвіду, які б сприяли їхній успішній соціалізації.

Одним із найбільш дійових засобів досягнення виховно-дидактичної мети навчальних курсів є використання на уроках завдань для самостійної роботи, які мають проблемно-пізнавальний характер. Робота над завданнями зміцнює і закріплює теоретичні знання учнів, формує уявлення про шляхи використання цих знань у конкретних правових ситуаціях, розвиває пізнавальну активність старших школярів.

При викладанні правознавчих курсів можливо використовувати, наприклад, такі форми організації самостійної роботи старшокласників:

1. Складання схем, які б розкривали логічні зв'язки, структуру різних явищ і процесів.

2. Робота з програмованими питальниками і завданнями, які вміщали б інформацію у вигляді готових відповідей.

3. Короткі твори, в яких учні відтворюють відповіді до вивчаючої проблеми.

4. Рішення пізнавальних задач, які вимагають самостійного доведення, порівняння.

5. Інтерв'ю, які учні , готуючись до уроку, проводять з батьками, посадовими особами, друзями, рідними.

6. Підбір поточної інформації з проблем, які вивчаються.

Тепер доречно також наголосити на інтегруючій ролі соціального педагога, який повинен інтегрувати навчальну і виховну роботу в єдину систему, основними методичними принципами організації якої в сучасній загальноосвітній школі, на нашу думку, є такі:

1. Принцип гуманізації взаємин педагогів і старшокласників, який передбачає виховання молодої людини незалежністю та свободою і сприйняття її педагогом як вищої життєвої цінності; визнання її права на соціальний захист, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, на самореалізацію сутнісних сил особистості.

2. Принцип демократизації передбачає усунення авторитарного стилю в організації навчально-виховного процесу, утвердженню таких форм і методів навчання і виховання, які сприяють формуванню загальної культури особистості школяра.

3. Принцип індивідуалізації та диференціації навчально-виховної діяльності, який включає обов'язкове врахування індивідуальних і вікових особливостей фізичного, соціального, духовного і психологічного розвитку школярів, їх життєвої позиції, досвіду, активності, рівня розвитку світогляду і відповідно побудова на цій основі програми особистісного становлення і зрілості старшокласників, їх світоглядної та правової культури.

4. Принцип творчої діяльності та самостійності, який передбачає спрямованість усіх уроків і позаурочних заходів на розкриття творчих сил школяра, розвиток його самостійності у пошуку істини шляхом залучення його до різних видів творчої діяльності, до вирішення проблемних завдань. Творча діяльність на уроках і виховних заходах сприяє підвищенню пізнавальної мотивації до праці, розвитку інтелекту, розкриттю здібностей.

5. Принцип психологізації навчально-виховного процесу, який вимагає формування на всіх виховних заходах і на уроках активної життєвої позиції школяра, його гуманістичної спрямованості, реалізації потенційних можливостей. В основі кожного уроку і виховного заходу мусить бути учень з його почуттями, думками, ідеалами, переживаннями, з його “Я” - концепцією.

6. Принцип врахування духовних потреб і пізнавальних інтересів старшокласників, який і повинен коригувати навчально-виховний процес.

Успішна реалізація правового виховання сучасних старшокласників передбачає цілеспрямоване керування цим процесом, певне втручання у зародження ставлення учня до навколишньої дійсності, до формування правової свідомості, до розвитку правового мислення, ідеалів, мотивів діяльності ( зрозуміло, що це не виключає активної суб'єктної ролі учня у навчанні, пізнанні, а зумовлює перегляд функцій вчителя і вихователя).

Для гуманізації відносин між педагогами і учнями визначальне значення має усвідомлення кожним з них свого “Я”, своєї особистості як унікального і неповторного внутрішнього світу. Вчитель повинен бачити перед собою учня - самостійну людину, його творчий потенціал; орієнтуватися на формування його автономної та суверенної особистості; сприймати школяра і ставитися до нього як до найвищої цінності життя.

Педагогічні цілі на уроках і виховних заходах повинні реалізуватися “від учня” - від його потреб, прагнень, інтересів, можливостей, бажань.

Через гуманізацію відносин старшокласник залучається до загальнолюдської культури; вчиться осмислювати дійсність як “світ людини” - як взаємодію людей, як процес їх діяльності, як сукупність результатів. Учитель зобов'язаний допомогти учневі бачити у кожній своїй дії, у кожному своєму вчинку ставлення до іншого. Гуманізація відносин учителів, вихователів і учнів базується на їх співпраці й співдружності.

Вирішення проблеми формування правової культури старшокласників можливе лише у поєднанні навчального і виховного процесів, а також коли викладання правових курсів буде доповнюватися використанням міжпредметних зв'язків, вивченням інтегрованих людинознавчих і громадянознавчих курсів, проведенням цікавих і творчих позаурочних заходів.

Одним із важливих завдань правового виховання є формування понятійного правового апарату, за допомогою якого можна розвивати здібності учнів до самостійного, вірного, свідомого засвоєння і використання правових знань.

Правове виховання повинно поєднувати теоретичну і практичну діяльність, що є ефективним засобом профілактики правопорушень серед учнівської молоді. Йде мова про розвиток у школярів внутрішньої потреби жити і діяти за принципами моралі як загальнолюдської цінності.

Важливою ланкою у вирішенні цієї проблеми є формування в учнів морально-правових переконань як одного із головних компонентів правосвідомості, структурного елемента особистості.

На практиці учні не стикаються з ситуаціями, які б вимагали чисто юридичної оцінки без звернення до етичних уявлень, поглядів, емоцій. Закон стає значимими для учнів засобами входження в соціальну дійсність лише тоді, коли у висвітленні правових фактів бере участь їх моральне усвідомлення. Тому про правосвідомість старшого школяра можна говорити лише у тому випадку, якщо в процесі виховання подолано суперечність між засвоєнням особистістю етичних норм і правовими вимогами, якщо моральне і правове регулювання індивідуальної поведінки діє на єдиній основі, тобто на переконаності особистості в необхідності і доцільності такої поведінки.

Відношення до різних юридичних фактів часто визначається ступенем моральної вихованості старшокласників. Не усвідомлюючи моральну суть права, учні не зможуть зрозуміти і суті правового регулювання різних суспільних відносин і процесів, засвоїти обов'язковість виконання вимог закону.

З іншого боку, правові знання і уявлення поглиблюють і конкретизують погляди старшокласника на моральність, допомагають зробити вірний моральний вибір. Правові знання, уміння і навички корисні учню тоді, коли йому приходиться вирішувати етичні питання, не пов'язані з юридичною сферою.

Розуміння принципів правомірної поведінки допомагає учням засвоїти і основи моральної поведінки.

Усвідомлення учнями тісного взаємозв'язку моралі і права, яке проходить на емоційному і раціональному рівнях, поєднує окремі знання і переконання старшокласників у комплекс морально-правових переконань.

Знайти найбільш ефективні шляхи утворення цього комплексу є одним із важливих і складних завдань правового виховання.

Як висновок, варто зазначити, що особливість правового виховання полягає у тому, що зовнішні вимоги, виражені у нормах, переводяться спочатку у внутрішні установки і переконання особи, а потім - у реальну правомірну і соціально активну поведінку. Тому процес правового виховання є не тільки передача правових знань і формування переконань, а й вироблення учнями активної життєвої позиції у правовій сфері, їх прагнення до ініціативного здійснення своїх прав і обов'язків, до участі у зміцненні правопорядку тощо. Головними вимогами в організації правового виховання можна назвати такі:

1. Предметність і реальність правових проблемних ситуацій, що передбачає враховування особливостей життя учнів, випадків і ситуацій, з якими вони зустрічаються, і які мають бути не просто ілюстрацією, а вихідним пунктом, основою для обговорення юридичних проблем. У правовій пропаганді права треба виходити з особливостей психіки осіб ранньоюнацького віку. Не догоджати їм, а враховувати духовне життя і внутрішній світ останніх, їх “закони”. Тут потрібні великий такт і терпіння.

2. Різноманітність форм спілкування та діяльності.

3. Зв'язок слова і вчинку, участь шкільної молоді в охороні правопорядку, у правоохоронних акціях.

4. Емоційний виклад матеріалу та його сприйняття. Специфіка змісту морально-правових переконань передбачає використання не тільки позитивних, але й негативних емоцій, зокрема, непримиримого ставлення до правопорушників, до аморальної поведінки тощо. Формування особистісної позиції учнів суттєво полегшується, якщо педагог активно використовує емоційну оцінку негативних вчинків. При цьому, зрозуміло, що краще використовувати фактичний матеріал, взятий із життя, близький і зрозумілий учням.

5. На уроках не варто захоплюватися детективними історіями.

Корисний для учнів матеріал сприймається поверхово, а захоплюючий сюжет заважає об'єктивній моральній і правовій оцінці подій і явищ.

6. Індивідуальна робота з учнями будується так, щоб учні привчались самостійно давати правильну оцінку своїм діям і поведінці, а також діям і вчинкам інших людей.

7 Важливе значення у правовому вихованні відіграє використання символіки Української держави, що пояснюється такими чинниками.

По-перше, функціонування умовних зображень в якості емблем державної влади здійснюється тільки з санкції законодавчих органів. Опис Державних герба, прапору, гімну України вміщується в Основному Законі нашої держави. Статті Конституції України, присвячені державним символам, конкретизуються в Положеннях про Державний герб, про Державний прапор і Державний гімн України.

По - друге, пов'язані з державною символікою ритуали носять нормативний характер, їх суть може бути засвоєна учнями тільки на певному рівні свідомості.

По - третє, емблеми державної влади пов'язані з правом не тільки по формі, але й по суті, тобто володіють правовим змістом. Державні герб, прапор, гімн - це символи незалежності України, її суверенітету, політичної і економічної основи, державотворення Української держави.

Розглядаючи процес формування правової культури старшокласників як умову їх правового захисту в загальноосвітніх школах, ми виділяємо такі педагогічні умови його успішної реалізації:

- збагачення змісту навчально-виховного процесу правовими поняттями, ідеями, теоріями, проблемами, знання яких сприяє формуванню правової культури особистості;

- гуманізація взаємин між педагогом і вихованцем, що дозволяє перетворити суб'єктно - об'єктний навчально - виховний процес у суб`єктно - суб`єктний, в основі якого лежить співпраця та співробітництво між ними;

- використання в процесі навчання особистісно-діяльнісного підходу;

- діалогізація процесу навчання і виховання;

- використання індивідуально-творчого підходу при реалізації правового виховання особистості;

- систематичне, цілеспрямоване використання виховного потенціалу засобів духовного впливу і засобів масової інформації, життєвого досвіду тощо;

- включення школярів у різноманітні форми навчально-дослідницької і виховної роботи з правових проблем тощо.

2.3 Методичні рекомендації організації соціально-педагогічного забезпечення правового захисту неповнолітніх

Забезпечення соціально-психологічних умов розвитку дитини в школі, які б сприяли становленню її особистості та індивідуальності;

Оволодіння дітьми науковими знаннями у системі загальнолюдських цінностей;

Організація процесу виховання у школі, заснованого на практичному, осмисленому дотриманні прав дитини, затвердженого Конвенцією ООН і Конституцією України.

Створення належних умов для всебічного розвитку школярів, реалізації соціально-правового захисту дітей у школі.

Дія законодавчо визначених норм, правил і положень усіма державними органами й соціальними інституціями, з якими контактують неповнолітні.

Правова підготовка шкільної молоді, формування її самосвідомості, правосвідомості, ціннісного ставлення до людського життя.

Розвиток творчого потенціалу кожного старшокласника, його нахилів і здібностей у різних сферах діяльності, включаючи й правову.

Формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі.

Розвиток здатності до об'єктивної самооцінки, критичної оцінки навколишнього світу, до саморегуляції поведінки, до правового самовиховання.

Виховання поваги до закону, любові до праці, до природи, людей; розвиток потреби у здоровому способі життя тощо.

Розкриття протиріч і труднощів, а також причин та наслідків кризового становища систем освіти і виховання, що дозволить точніше визначити загальні орієнтири щодо соціально-педагогічної науки і практики.

Розробка нової наукової концепції соціального виховання молоді.

Зміни у суспільстві вимагають радикальних перетворень щодо змісту, форм і методів реалізації прав дитини на практиці.

Розвиток пізнавальної активності та інтересу у старшокласників розв'язати проблему та пізнати істину;

Зняття в учня страху перед діяльністю та його психологічна підтримка.

Творчість педагога, забезпечення співпраці з учнями.

Супроводження діяльності школяра порадою і власним прикладом.

Авансування успіху старшокласника, показ його досягнення.

Опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності вихованця.

Визначення у діяльності школярів найбільш вдалих моментів.

Плюралізм і відкритість думок і суджень у розв'язанні різних проблем, аналізі подій і явищ тощо.

Системність, цілісність, тобто відтворенні об'єктів вивчення людини і суспільства через їх цілісне бачення та у їх взаємозв'язку.

Гуманоцентризм, який означає, що головним предметом вивчення є людина, її потреби, інтереси, цілі, духовний розвиток;

Розвиток особистості, тобто уроки повинні формувати не лише правові знання, уміння і навички, але й особистісні якості старшокласника (інтелектуальні, моральні, вольові);

Відкритість, що базується на виробленні антидогматичного мислення, яке здатне сприймати будь-яку нову інформацію і з розумінням ставитися до цінностей, які репрезентують різні культури, різні світогляди.

Синтетичність, поєднання в процесі викладання різних форм духовного освоєння дійсності ( пізнавальної, оцінної, ідеалізуючої, мотиваційної) та різних джерел інформації ( навчальні предмети, засоби масової інформації та засоби духовного впливу, життєвий досвід учня, вчителя, вихователя, батьків тощо).

Органічне поєднання локального та глобального, національного та загальнолюдського.

Гуманізація відносин, згідно якій навчання повинне сприяти виробленню прагнень і вмінь будувати на моральних і правових засадах свої взаємовідносини з оточуючим середовищем та іншими людьми.

ВИСНОВКИ

Узагальнення основних соціально-педагогічних аспектів правового захисту неповнолітніх дозволяє нам стверджувати, що організація соціально-правового захисту сучасних школярів повинна здійснюватися за такими напрямами:

1. Загальноосвітній, у ході якого створюються умови для інтелектуального розвитку особистості завдяки наданню правових знань, які б поглиблювали наукові соціальні знання про суспільство, особу, сім'ю, сфери життєдіяльності.

2. Соціально-профілактичний, що передбачає виявлення несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних чинників, які зумовлюють відхилення у психічному й соціальному розвиткові дітей, підлітків, молоді, їхній поведінці, стані здоров'я тощо. З цією метою здійснюється включення різних соціальних інституцій у процес виховання, надання соціально-педагогічної допомоги дітям які потребують цього.

3. Охоронно-захисний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей (на противагу існуючій системі каральних заходів) - неповнолітніх з відхиленням у поведінці; дітей і підлітків, які відчули на собі жорстокість, насильство; соціально-правову психолого-педагогічну підтримку дітей з неповних родин; формування правового ставлення до своїх батьківських функцій у розведених осіб і батьків, які не були в шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, а також сім'ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім'ям групи ризику; надання юридичних, психолого-педагогічних консультацій тощо.

При цьому основними завданнями загальноосвітньої школи щодо соціально-правового захисту неповнолітніх є: інформаційно-правова допомога дітям з питань їхніх прав і обов'язків; задоволення культурних потреб і потреб дозвілля; організація соціально значущої діяльності з урахуванням їхніх нагальних потреб та інтересів з метою створення умов для самореалізації і профілактики правопорушень, усунення гострих конфліктних ситуацій; соціальне навчання дітей, що сприяє засвоєнню ними норм життя в умовах суспільства з ринковими відносинами, демократичними правами і свободами; соціальна психолого-педагогічна і юридична підтримка дітей групи ризику, спрямована на подолання кризових ситуацій, труднощів у їхній соціальній адаптації, вирішенні специфічних проблем; психолого-педагогічна та юридична допомога і консультування дітей та батьків, педагогічного колективу школи; соціально-медична допомога дітям-інвалідам, матеріальна, соціально-педагогічна підтримка дітей-сиріт і сімей, які мають дітей-інвалідів.

Важливою умовою правового захисту неповнолітніх є формування їхньої правової культури, що є результатом складного процесу вивчення і засвоєння теоретичних основ права, формування правових уявлень і понять, розвиток на цій основі правосвідомості, мотивів діяльності та культури правового мислення, організації досвіду правомірної поведінки і діяльності.

Іншими словами, процес правового виховання можна описати так: в основі виховного процесу лежать знання школяра, які є результатом розвитку його інтелектуальної сфери ( здібностей, чуттєвого пізнання, відчуття, сприйняття, уяви, мислення), формування поглядів, відношень, переконань і організації раціональної навчально - виховної діяльності.

Висхідним моментом правового виховання є правова освіта, яка не обмежується лише правовими знаннями закономірностей розвитку права, основоположних його принципів і норм, високим рівнем їхнього розуміння та засвоєння, але й передбачає розвиток, збагачення й удосконалення правового мислення, правову пам'ять і правове уявлення людей.

У системі правового виховання можна виділити три головні аспекти: інтелектуально-інформаційний, морально-вольовий та особистісно-діяльнісний. Що ж до реалізації правового виховання неповнолітніх, то, на нашу думку, воно повинне включати в себе наступні компоненти: формування правосвідомості учнів ( опанування правовими знаннями; засвоєння позитивного ставлення до права; правові переконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи; самооцінка поведінки); правова поведінка; правові стосунки; правові дії; правова вихованість учня як моральна норма поведінки, в основі якої лежить єдність свідомості (усвідомлення справедливості права й закону, сприйняття правової поведінки ) й право узгодженої діяльності як природної основи життя й професійної діяльності.

У процесі дипломного дослідження виявлено, що реальний стан правового виховання старшокласників у загальноосвітніх школах є незадовільним. Правове виховання, як правило, зводиться лише до вивчення базового навчального курсу “Основи правознавства” у 9-му класі. Такі курси за вибором як “Основи практичного права”, “Людина і суспільство”, “ Ми - громадяни України” та інші не вивчаються. Відсутня система позаурочних виховних заходів правового характеру. Спостерігається низький рівень правової освіченості старшокласників, деформована їх морально-правова свідомість, домінують антиправові орієнтації у способах задоволення своїх потреб тощо.

Небезпечними причинами такого стану справ, на нашу думку, є: відсутність у школярів інтелектуальних правових інтересів і культурних потреб; недостатня розвинутість різних форм міжособистісного спілкування, бездуховність спілкування; стресові перевантаження учнів; відсутність взаємозв'язку, активного та творчого спіробітництва “педагог-учень”; розповсюдженість антиправових і аморальних орієнтацій серед молоді; соціальна пасивність школярів; пасивність і недостатня професійна підготовка вчителів; низький рівень методичного забезпечення в організації ефективного навчально-виховного процесу та ін.

З метою активізації правового виховання старшокласників у деяких загальноосвітніх школах ( наприклад, у Луцькій ЗОСШ №9) впроваджуються програми правового виховання та правової освіти неповнолітніх, головною метою яких є глибоке і усвідомлене сприйняття учнями правових знань, формування умінь і навичок їх практичного застосування, максимальне сприяння розвитку їх правової свідомості, становленню їх соціально активної особистості, соціальному та індивідуальному їх самовизначенню; формуванню правової культури та свідомої доброчинної життєвої позиції учнівської молоді. Ініціаторами створення та реалізації таких програм є дирекції шкіл спільно з соціально-педагогічними працівниками та психологічними службами.

Специфічною особливістю програми є її узагальнюючий характер і спрямованість на інтеграцію різних форм соціального та індивідуального досвіду, включаючи знання із різних навчальних предметів і вироблення на їх основі цілісного активного бачення і сприйняття наколишнього світу і самих себе.

Фундаментальним принципом побудови програми є принцип гуманоцентризму, який передбачає, що головним її предметом є людина, її права і обов'язки, потреби, інтереси, цілі, діяльність тощо.

Пріоритетне місце в ефективній реалізації програми правового виховання старшокласників займає особистісно-орієнтований підхід до навчання та виховання: орієнтація педагога на особистість вихованця як мету, суб'єкт, результат і показник ефективності навчально-виховного процесу; створення умов для розвитку індивідуальних здібностей учня та його самореалізації у різних видах творчої діяльності; задоволення потреб школяра та інтересів, визнання його суверенності, прав і свобод. Вирішення цих завдань забезпечується суб'єкт-суб'єктною взаємодією педагога і вихованців на основі діалогу з ними, гуманним характером їхніх взаємин. На нашу думку, діалогізація спілкування та взаємин стимулює розвиток взаємин вчителя, вихователя і учнів як рівноправних партнерів. Діалог сприяє розвитку взаєморозуміння, поваги до особистості, співпереживання. У рівноправному спілкуванні учень вчиться розуміти цінність думок співрозмовника, поважати його і свою гідність, усвідомлює особисту значимість. Виховуючий характер спілкування може бути досягнутий лише на основі його гуманізації, створення атмосфери психологічного комфорту, встановлення особистого контакту на основі паритетного партнерства з урахуванням етичних норм людських взаємин, забезпечення емоційного благополуччя вихованців, використання вербальних і невербальних засобів взаємодії, створення умов для самовираження та подолання комплексу неповноцінності окремих старшокласників.

Ми вважаємо, що важливою умовою ефективності запропонованої програми є створення у процесі її реалізації ситуацій успіху. Діяльність, яка приносить успіх, на нашу думку, і задоволення суб'єкту, буде ефективно впливати на формування правової свідомості й зрештою правової активності. Не є фактором виховання дяльність, яка здійснюється примусово або за необхідністю.

Реалізація програми повинна забезпечити і стимулювати власну активність вихованця, його самодіяльність і саморозвиток. Навчально-виховний процес повинен бути спрямований на те, щоб старшокласник пізнавав і засвоював істинно Людське, розкривав себе як Людину моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища.

Соціальний педагог у даному випадку лише допомагає старшокласнику у реалізації цього процесу, виступаючи також активним його учасником. Важливим моментом у реалізації програми є відхід від проведення традиційних уроків, виховних годин і бесід, а проведення їх у формі тренінгів, презентацій, подорожей, семінарів, конференцій, круглих столів, дискусій, диспутів, захисту наукових і фантастичних проектів, ігор тощо.

Враховуючи зміст, структуру, функції правового виховання, а також специфічні особливості його реалізації у ранньою юнацькому віці, ми наголошуємо, що головними методичними принципами організації навчально-виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі, на нашу думку, є такі: принцип гуманізації взаємин педагогів і старшокласників, який передбачає виховання молодої людини незалежністю та свободою і сприйняття її педагогом як вищої життєвої цінності; визнання її права на соціальний захист, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, на самореалізацію сутнісних сил особистості; принцип демократизації передбачає усунення авторитарного стилю в організації навчально-виховного процесу, утвердження таких форм і методів навчання і виховання, які сприяють формуванню загальної культури особистості школяра; принцип індивідуалізації та диференціації навчально-виховної діяльності, який включає обов'язкове врахування індивідуальних і вікових особливостей фізичного, соціального, духовного і психологічного розвитку школярів, їх життєвої позиції, досвіду, активності, рівня розвитку світогляду і відповідно побудова на цій основі програми особистісного становлення і зрілості старшокласників, їх світоглядної та правової культури; принцип творчої діяльності та самостійності, який передбачає спрямованість усіх уроків і позаурочних заходів на розкриття творчих сил школяра, розвиток його самостійності у пошуку істини шляхом залучення його до різних видів творчої діяльності, до вирішення проблемних завдань; принцип психологізації навчально-виховного процесу, який вимагає формування на всіх виховних заходах і на уроках активної життєвої позиції школяра, його гуманістичної спрямованості, реалізації потенційних можливостей; принцип врахування духовних потреб і пізнавальних інтересів старшокласників, який і повинен коригувати навчально-виховний процес.

У ході експериментального дослідження проблеми реалізації правового захисту неповнолітніх і розвитку правової культури старшокласників як умови цього процесу у загальноосвітніх школах, ми виділили такі педагогічні умови його успішної реалізації:

- збагачення змісту навчально-виховного процесу правовими поняттями, ідеями, теоріями, проблемами, знання яких сприяє формуванню правової культури особистості;

- гуманізація взаємин між педагогом і вихованцем, що дозволяє перетворити суб'єктно - об'єктний навчально - виховний процес у суб`єкт - суб`єктний, в основі якого лежить співпраця та співробітництво між ними;

- використання в процесі навчання особистісно-діяльнісного підходу;

- діалогізація процесу навчання і виховання;

- використання індивідуально-творчого підходу при реалізації правового виховання особистості;

- систематичне, цілеспрямоване використання виховного потенціалу засобів духовного впливу і засобів масової інформації, життєвого досвіду тощо;

- включення школярів у різноманітні форми навчально-дослідницької і виховної роботи з правових проблем тощо.

Список використаної літератури

1. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание.- М.: Прогресс, 1986. - 421 с.

2. Бех І. Права особистості та деякі шляхи їх реалізації // Український часопис прав людини'98. - 1999. - № 3-4. - С. 66-69.

3. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗМН, 1998.- 204 с.

4. Бочарова В.Г., Плоткин М.М. Школьник в микрорайоне // Новое в жизни, науке, технике: Серия «Педагогическая». - М.: Знание, 1986. -№ 9. - 80 с.

5. Булгакова А.В. Вивчення Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини в загальноосвітніх навчальних закладах: Методичний посібник для вчителів. - Х.: Факт, 2000. - 64 с.

6. Васильковская І. Сімейне виховання: правовий аспект проблеми // Право України. 1998 . № 6. С. 25-29.

7. Введення у соціальну роботу: Навчальний посібник. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с. - С. 178-187.

8. Вінгловська О. Сучасний рівень додержання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України // Український часопис прав людини'98. - № 3-4. - 1999. С. 20-26.

9. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи / Український інститут соціальних досліджень, Інститут дитинства. К.: Логос, 2000. 75 с.

10. Глущенко В. Права дитини та можливості їх реалізації у сучасному українському суспільстві // Український часопис прав людини'98. - 1999. № 3-4. - С. 62-66.

11. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - Київ: Либідь, 1997. - 376 с.

12. Декларація прав дитини // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. - К.: «Юнісеф», 2000. - С. 10-11.

13. Декларація прав людини // Діти, молодь і закон: Збірник документів. Частина 1. / За заг. ред. В.С.Плохій. - К.: Мінмолодьспорту, Укр НДІ проблем молоді, 1994. - С. 5-10.

14. Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 2002 року. - К.: Преса України, 2003. - 26 с.

15. Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ ст.” - К.: Радуга, 1994. - 61 с.

16. Діти України про свої права: За результатами соціологічного опитування дітей віком від 9 до 17 років, за сприянням ЮНІСЕФ в Украйні. - Центр: «Соціальний моніторинг» - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. - 150 с.

17. Європейська Соціальна Хартія. Збірка договорів Ради Європи / Переклад та під ред. Є.М.Вишневського. - К.: Парламентське видавництво, 2000. - С. 68-72.

18. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року із змінами та доповненнями // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. - К.: «Юнісеф», 2000. - С. 32-37.

18. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради Укрвїни. - 1995. - № 6. - С. 35.

19. Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. / Вісник Верховної Ради України. - 1996. - № 21. - С. 84.

20. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року // Знаємо та реалізуємо свої права / Денисова О., Квітка Я.М., Ковганич Г.Г., Константінів С. - К.: Міленіум, 2002. - С. 104-118.

21. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 року // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. - К.: «Юнісеф», 2000. - С. 139-143.

22. Закони України / Національна програма правової освіти населення від 18 жовтня 2001 року // К.: Преса України, 2001. - 28 с.

23. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. - К.: «Юнісеф», 2000. - С. 37-40.

24. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 23 березня 2000 р. // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. - К.: «Юнісеф», 2000. - С. 29-32.

25. Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей / Головний редактор С.Р.Станік. - К.: Столиця, 1998. - 512 с.

26. Каржова З.Д. Соціально-правовий захист дитинства // Соціалізація особистості. - К., 1999. - вип. 3. - С.91-100.

27. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. К., 2000. 378 с.

28. Ковчина І.М., Агаркова Н.І. Підготовка до соціально-правового захисту дітей: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. А.Й.Капської. - К.: Логос, 2003. - 40 с.

29. Ковчина І.М., Жуков В.В. Соціально-правовий захист дітей: Методичні рекомендації /За загальною редакцією А.Й.Капської.-К.: НПУ, 2001.- 24 с.

30. Кон И.С. Открытие «Я». - М.: Политиздат, 1978. - 367 с.

31. Кон И.С. Ребёнок и общество: Историко-этнографическая перспектива. М: ШНаукаШ, 1988. С. 214-239.

32. Конвенція ООН з прав дитини: шляхи практичного застосування: Методичні рекомендації / Християнський Дитячий Фонд; Упоряд.: Г.Лактіонова та ін. - К.: Науковий світ, 2000. - 38 с.

33. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

34. Основи правознавства: Навчальний посібник / М.Л.Головко, С.В.Лінецький, В.П.Пастухов, В.Ф.Пеньковський; В.П.Пастухов (ред.); Академія праці і соціальних відносин федерації профспілок України. - К.: Четверта хвиля, 1998. - 299 с.

35. Постанова Кабінету Міністрів України від з серпня 2000 року «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства» // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. - К.: «Юнісеф», 2000. - С. 90-92.

36. Сімейний Кодекс України: Офіціальне видання. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. - 176 с.

37. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А.Й.Капської, І.М.Пінчук, С.В.Толстоухової. К., 2000. 260 с.

38. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. - К., 2000. - 264 с.

39. Соціальна педагогіка: Навчально-методичний посібник / За ред. А.Й.Капської. - К.: ІЗМН, 1998. - 220 с.

40. Соціальна робота з підлітками та молоддю: Пошуки. Перспективи. - К.: УДЦССМ, 2000. - 276 с.

41. Соціологія / За ред. В.М.Пічі. - К.: Заповіт, 1996. - 340 с.

42. Старикова Л.І. Конвенція ООН з прав дитини історичний аспект. Конвенція ООН з прав дитини: шляхи практичного застосування: Метод. рекомендації / Упоряд. Г.М.Лактіонова та інші. К.: Наук світ, 2000. 38 с.

43. Сухомилинский В.О. Розмова з молодим директором. - К.: Рад.школа, 1985. - 357 с.

44. Сухомлинський В.О. Процес соціалізації: Вибрані твори в 5-ти т. - К.: Рад. Школа, 1976. - Т.5. - С. 448-455.

45. Сучасні тенденції соціально-правової освіти молоді / За загальною редакцією Пінчук І.М., Толстоухової С.В. - К.: УДЦССМ, 2000.-152 с.

46. Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 400 с.

47. Технология социальной работы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. И.Г.Зайнышева. - М.: Гуманитарный центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.

48. Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник / За заг. ред. А.Й.Капської. - К., 2000. - 372 с.

49. Фельдштейн Д.И. Психологические особенности развития личности в подростковом возрасте // Вопросы психологии. - 1984. - № 1.- С. 37-45.

50. Фіцула М.М. Правове виховання учнів. К.: Віпол, 1997. - 147 с.

Додаток 1 - АНКЕТА ( для педагогів)

1. Які фактори мають найбільший вплив на формування соціально-правових знань особистості? Виберіть відповідь із запропонованих:

а) школа;

б) сім'я;

в) телебачення і радіо;

г) позашкільні (клуби, гуртки та ін.);

д) література;

е) масові заходи;

є) преса.

2. Чи можете Ви взяти на себе відповідальність за формування соціально-правової культури у школярів?

Так. Ні. Якщо “ні”, то чому?:

а) невпевненість у своїй обізнаності;

б) недостатній об'єм знань;

в) недостатня кількість методичних розробок і спеціальних програм;

г) такий процес повинен забезпечувати фахівець.

3. Чи ефективним, на Вашу думку, є впровадження у навчально-виховний процес поглибленого знайомства з соціально-правовими знаннями?

Так. Ні.

4. Скільки часу Ви проводите на підготовку до роботи, спрямованої на відтворення знань із соціального права?

5. Які Ваші функції під час організації навчально-виховних заходів, спрямованих на відтворення знань із соціального права? В чому полягають методи та форми підготовки до них?

6. Чи створені умови у школі для виявлення Вашого активно-діяльнісного потенціалу?

Так. Ні.

7. Яким видам діяльності Ви віддаєте перевагу? Вкажіть види робіт:

а) лекційно-факультативній;

б) екскурсійній;

в) літературно-творчій;

г) масовим заходам.

Додаток 2 - АНКЕТА ( для педагогів)

1. В чому полягає суть соціально-правового виховання?

2. Яким чином складові соціального права можна використовувати у повсякденному житті?

3. Що, на Вашу думку, відтворює соціальне право?

4. Які основні компоненти соціального права? Де їх можна застосовувати?

5. В чому полягає доцільність вивчення саме цих компонентів школярами?

6. Які б ще тренінги із соціально-правового виховання важливо було б провести для школярів різних класів?

Додаток 3 - ТРЕНІНГ

“Я маю право бути здоровим” (для підлітків 15-18 років):

Актуальність теми: Сучасний світ, в якому зростають діти, набагато більш небезпечний, ніж вважають дорослі. Особливо це стосується здоров'я дітей, які народилися після 1986 року (вибух Чорнобильської АЕС). Тому головним обов'язком держави є піклування про здоров'я дітей, які в майбутньому стануть татами та мамами. Звісно, від того, як вони зараз себе почувають, залежить майбутнє країни. Але сьогодні ще мало дітей знають про своє право бути здоровими, яке вони можуть вимагати від батьків, школи, закладів охорони здоров'я.

Мета: ознайомлення підлітків з їх правом бути здоровими.

Завдання:

1. Ознайомлення підлітків з поняттям “здоров'я”.

2. Ознайомити підлітків з правом бути здоровими, з законодавчими документами щодо прав дітей на здоров'я.

Аудиторія: 10-12 осіб одного класу або різних, які знайомі між собою.

Тривалість занять: 30 хв.

Місце проведення: шкільна аудиторія.

Тренінг складається із 2-х занять, на яких реалізуються поставлені завдання.

Заняття 1

Початок: соціальний педагог (або класний керівник), який є тренером, вітається з учасниками. Учні сідають в коло і вітаються один з одним за годинниковою стрілкою, називаючи своє ім'я. Наприклад: “Я - Сашко, добрий день, друг”.

Тренер має із собою “Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів”, збірник законодавчих актів щодо захисту прав дітей, ватман, фломастери.

Спочатку необхідно вияснити, чи кожний із присутніх на занятті дітей почуває себе здоровим.

Тренер пропонує кожному назвати хворобу, якою хворів підліток. Наприклад: “Я хворіла вітрянкою”, “А я ОРЗ”, “Я - грипом”. Як правило, біля 50 % дітей хворіли вітрянкою, ОРЗ та грипом, більше 30 % - ангіною, бронхітом. Тренер виписує вказані підлітками хвороби на ватмані. І ставить питання: “У кого є хронічні хвороби?” І, як правило, біля 10 % дітей мають хронічний гастрит, 6 % - хронічне ОРВ, 5 % - хронічний риніт, 4 % - хронічний гайморит. Тренер пише на ватмані “Хронічні хвороби” і виписує ті, що назвали підлітки.

Тренер далі зачитує, що означає поняття “здоров'я”.

Здоров'я - стан організму, що характеризується його рівновагою з оточуючим середовищем та відсутністю яких-небудь хворобливих змін. Відповідно до визначення, прийнятого Всесвітньою організацією охорони здоров'я, здоров'я являє не лише біологічну, а й соціальну категорію, тобто здоров'я - стан тілесного, душевного і соціального добробуту. Далі тренер пропонує дітям намалювати на ватмані обличчя, які відображають їх стан здоров'я, коли вони хворіють.

Тренер пропонує намалювати хворобу.

Тренер: Як ви лікуєтесь?

Підлітки: Таблетками, гарячим молоком з медом, батьки викликають лікаря.

Тренер: Чи завжди ви виходите після хвороби абсолютно здоровими?

Як правило, 50 % дітей не виліковуються повністю.

Тренер: Чи знаєте ви, що не вилікувана повністю хвороба може перерости у хронічну?

Як правило, про це діти знають, але батьки часто самі відправляють дітей до школи або дозволяють трошки пограти на вулиці.

Тренер знову нагадує, що означає поняття “здоров'я”?

На прощання підлітки передають один одному побажання здоров'я, називаючи наступного учасника на ім'я: “Здоров'я, Сашко”, “Здоров'я, Ігор”, “Здоров'я, Іринко” і т.д.

Заняття 2

Початок: Соціальний педагог (класний керівник), який є тренером, вітається з учасниками, учасники по колу вітаються один з одним, називаючи ім'я.

Тренер має із собою “Збірник міжнародних документів та нормативно-правових актів України з питань соціально-правового захисту дітей” (ч. 1; ч. 2), ватман, фломастери.

Спочатку згадується попереднє заняття. Тренер зачитує поняття “здоров'я”. Потім знайомить аудиторію ще з одним поняттям “Захист дитинства”. Це - комплекс державних заходів і зусиль громадських організацій щодо законодавчого закріплення прав дітей, що орієнтуються на пріоритет дітей, необхідність першочергової уваги до їх фізичного і духовного розвитку, гарантування особистих прав дітей, прав у сім'ї та суспільстві. Тренер виписує на ватман ключові слова: права, фізичний розвиток.

Тренер: Хто може намалювати взаємозв'язок цих понять?

Один з учасників малює залежність наступним чином:

Тренер зачитує витяг із Закону України про охорону здоров'я:

“Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою. Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно. Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом”.

Тренер: Які санаторії або табори ви знаєте?

Підлітки: “Артек”, “Ласпі”, “Солнечный”, “Лівадія”.

Тренер: До кого можна звернутися, якщо під час уроків відчули, що захворюєте?

Підлітки: До класного керівника, до вчителя-предметника, до медсестри.

Тренер: Насамперед, потрібно звернутися до спеціаліста, тобто до медсестри, і якщо вона виявить, що ви дійсно захворюєте, то повинна відправити додому, попередивши класного керівника та батьків.

Наприкінці тренер може задати провокуюче питання: Хто з вас любить хворіти?

Підлітки обов'язково будуть уточнювати: Коли? Влітку чи взимку?

Тренер: І влітку, і взимку ви маєте дбати про своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя.

В кінці заняття “Усмішка по колу”.

Література

1. Збірник міжнародних документів та нормативно-правових актів України з питань соціально-правового захисту дітей / С.Р.Станік (гол. ред); Міністерство юстиції України. - 2 вид., доп.- К.: Логос, 2001. - ч.1. - 595 с.