Правова культура школярів має певну специфіку, яка обумовлена віковими, освітніми, соціальними та іншими обставинами, що належать даній соціальній групі. До педагогічних умов ефективного формування правової культури школярів слід відносити не лише загальноосвітню школу, а й сімейне виховання. Незаперечним є факт, що правове виховання неповнолітніх, формування їх правосвідомості залежить, у першу чергу, від рівня правової культури батьків та їх свідомого ставлення до своїх обов'язків, норм і законів. Тому правова освіта батьків «з метою глибокого засвоєння знань в галузях конституційного, сімейного, цивільного, кримінального, адміністративного права та інших, які за своїм змістом стосуються проблем виховання дітей в сім'ї, є необхідним компонентом правового виховання неповнолітніх [5].

При обґрунтуванні соціально-педагогічних умов правового захисту неповнолітніх визначаються ознаки гуманістичної освітньо - виховної системи а саме:

1. наявність цілісного образу сучасної школи, уявлення про її минуле, сьогодення і майбутнє, позиції в навколишньому світі, специфічних особливостях.

2. формування здорового способу життя школярів, в якому переважають позитивні цінності, мажорний тон, динамізм, чергування різних життєвих фаз (свята - будні);

3. створення механізму інтегрування позитивних за своїм змістом фронтальних, групових і індивідуальних впливів, яким піддається кожен учень.

4. педагогічно доцільна організація в школі як внутрішнього середовища (предметно-естетичного, просторового), так і зв'язків із зовнішнім (соціального, природного): важливо не тільки те, що і як робить дитина, але й в яких умовах відбувається її діяльність.

5. реалізація захисної функції колективу стосовно міжособистісних зв'язків до особистості, перетворення школи у своєрідну громаду, засновану на пануванні гуманістичних цінностей [ 7 ].

Досліджуючи цю проблему у науковій соціально-педагогічній літературі, на основі власного соціально-педагогічного досвіду і з урахуванням окремих ознак сучасної виховної системи, можна загалом окреслити умови ефективного функціонування національної системи виховання в сучасній загальноосвітній школі:

А. Всебічне і цілеспрямоване вивчення особистості дитини (груп) на всіх етапах її розвитку, з урахуванням глибокої професійної компетентності учителів.

Б. Гуманізація сфери спілкування між дітьми, між дорослими і дитиною.

В. Посилення домінуючого значення виховання в єдності навчальної і виховної функції школи, підвищення виховного характеру навчання та освітнього ефекту виховання.

Г.Відмова від сформованих стереотипів у формах і методах навчання та виховання, забезпечення розкріпачення особистості дитини у навчальному процесі, звільнивши її від страху перед учителем, оцінкою, помилкою, створивши ситуацію вільного вибору, співробітництва;

Д. Включення гри у навчально-виховний процес, що дозволяє розкритися творчому потенціалу особистості дитини, перебороти психологічні бар'єри, відкрити можливості самопізнання і самовираження.

Е. Демократизація управління школою.

Є. Особистість педагога. Він повинен володіти високою професійною компетентністю, гуманістичними поглядами; умінням спілкуватися і взаємодіяти з учнями в різних умовах, сферах, формах; мати нове мислення, зорієнтоване на дитину, як на вищу цінність, унікальну людську особистість [10].

Важливим аспектом у вихованні неповнолітніх є створення умов для соціально-правової освіти і розвитку їхньої правової культури. Адже знання основних правових принципів та положень чинного законодавства дозволяє подолати незнання окремих конкретних правових норм, тому правова освіта повинна здійснюватися на всіх рівнях у загальноосвітніх навчальних закладах, маючи за мету ознайомлення дітей з їх правами та обов'язками, й дати їм загальне уявлення про наявні права в інших країнах.

На думку педагогів, правова освіта може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це - навчальна та публічна лекція, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, «круглі столи» з правових питань [15].

У сім'ї діти вперше засвоюють, що «законно», а що «не законно», бо незнання закону не є виправданням його порушення. Тому вдома батькам не завадило б «мати спеціальну літературу з чинного законодавства, в якій дефіциту тепер немає» [39].

Досягти результативності соціально-правового виховання неможливо без поважного ставлення до дитини з боку значущих для неї дорослих, без особистісне зорієнтованого виховання, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, є умовою їхнього самовираження. У цьому плані соціально-педагогічною умовою і середовищем забезпечення ефективності виховання правової культури школярів є загальноосвітня школа, яка має великий потенціал поліпшення навчально-виховного процесу, одним із завдань якого є формування правової культури учнів.

Висхідним моментом правового виховання є правова освіта, яка не обмежується лише правовими знаннями закономірностей розвитку права, основоположних його принципів і норм, високим рівнем їхнього розуміння та засвоєння, але й передбачає розвиток, збагачення й удосконалення правового мислення, правову пам'ять і правове уявлення людей.

Правове мислення виявляється в умінні використовувати правові поняття, не спотворюючи їхньої сутності та змісту, чітко узгоджуючи їх зі своєю поведінкою, з життєвими ситуаціями. Несприйняття і незасвоєння правових понять, неусвідомлення і нерозуміння суті їх змісту є однією з причин асоціальних і аморальних людських вчинків.

Правова пам'ять є скарбницею людських вражень, різноманітної інформації, що забезпечує наступність і спадкоємність поколінь, тобто реалізацію одного із провідних принципів виховання. Вона допомагає пізнання дійсності розпочинати не з нуля, а продовжувати її вивчення та удосконалення. Перспективним є те суспільство, у якому дбають про накопичення правової пам'яті громадян, про підвищення її ролі в свідомості людей.

Правове уявлення насамперед виявляється в розвинутій потребі передбачати відповідальність перед законом за його порушення, за ущемлення прав інших людей. Це уміння особистості уявити з правового боку наскільки правомірним є будь-який її вчинок, дати об'єктивну правову оцінку всякій дії, тим самим оберігаючи себе та інших від асоціальних і неправомірних вчинків.

Правове виховання тісно пов'язане з моральним вихованням і залежить відповідно від права і моралі.

Мораль є однією із форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Право як своєрідний компас визначає напрямок поведінки людини в життєвих ситуаціях, визначає міру можливого в її домаганнях, міру того, що вона може вимагати від інших. Право забезпечує надійну можливість реалізації кожним громадянином своїх об'єктивних прав і обов'язків (в ідеалі), сприяє вихованню в особи поваги до законних інтересів партнерів. Але право реалізується не автоматично, а впливаючи на свідомість людини. Набуття правових знань і відповідних переконань - це елемент духовного розвитку людей. Правова освіченість й виховання сприяють формуванню правової культури, правового менталітету кожної людини [42].

В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому.

Отже, право і мораль виникли із об'єктивної необхідності регулювати взаємовідносини між людьми, погоджувати їхні дії, вчинки з метою збереження цілісності певної соціальної спільноти. Тобто право і моральність мають суспільний характер і під нормами моральності і права слід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певних ситуаціях. Дотримання їх необхідне для підтримання людського співжиття, соціальної взаємодії людей, узгодження суспільних і особистих інтересів.

Норми права конкретизуються у правових цінностях, правовому ідеалі, правових принципах.

Правові цінності є однією із форм виявлення правових ставлень суспільства. Під цінностями розуміють, по-перше, значення і гідність особистості, її прав і обов'язків, вчинків, а також правові характеристики суспільних інституцій; по-друге, цінність уявлення, що стосується галузі правової освіченості людини.

Саме у процесі правомірної поведінки виробляються правові цінності матеріального і духовного порядків. Суб'єкти права реалізують правові норми і відтак відтворюють певні зміни у правовому середовищі, які у відповідних умовах виступають як правові цінності.

Єдність індивідуальної правової культури і правомірної поведінки деталізується через поняття культурного стилю правомірної поведінки, який характеризує ці явища з точки зору:

а) ступеня виявлення в них цінностей правової культури суспільства;

б) того особливого, що притаманне правовій культурі і правомірній поведінці суб'єкта як члена соціальної групи;

в) індивідуально-неповторного, нового, що є результатом творчості даного суб'єкта [39].

У правовому ідеалі виражаються вимоги суспільства до людей у вигляді конкретного образу соціально активного громадянина своєї держави, що втілює кращі моральні якості, схвалені суспільством уявлення про взірець правомірної поведінки і гуманних відносин між людьми, які стають спонукою правового розвитку суспільства й особистості [51].

Правові норми поведінки формуються на основі загальноприйнятого певним суспільством ідеалу, який є носієм ідеальних норм і правил людського співжиття. Такий ідеал є орієнтиром у формуванні особистості.

Правові принципи є однією із форм правової свідомості, в якій правові вимоги виражаються найбільш узагальнено. Якщо правова норма передбачає як саме повинна людина себе повести у тій чи іншій ситуації, а поняття моральної якості характеризує її окремі властивості поведінки і риси характеру, то правові принципи у загальній формі розкривають замість тієї або іншої моральності, виражають вимоги, які стосуються сутності людини, її призначення, змісту її життєдіяльності та характеру взаємин між людьми.

Схематично процес правового виховання особистості можна зобразити так: Рис. 2.1 Структура правової культури особистості неповнолітнього:

	Правове виховання
Правова свідомість		Правові почуття		Правова діяльність
правові поняття, уявлення, погляди, ідеали, правове мислення, пам'ять, система правових знань		правові переживання, співпереживання, самооцінка, самоконтроль		правові уміння, навички, звички, мотиви, потреби
	правові відносини, правові мотиви, правомірні дії та поведінка
Правова культура
Правовий досвід
Правова зрілість

З аналізу соціально-педагогічної теорії ми дійшли висновку, що сучасні науковці розглядають правову культуру особистості як багатогранний і багаторівневий соціокультурний феномен. Утім, є істотні розходження в змісті й обсязі значення правової культури. Так, І.Д.Бех тлумачить правову культуру як ступінь знайомства людей із правом, його розуміння [ 2 ].

На думку З.Д.Іванової, для правової культури особистості характерні не тільки знання й правильне розуміння юридичних правил, але й переконання в справедливості, доцільності норм права, а отже в необхідності їх реалізації [ 33 ].

Аналізуючи проблему сутності та структури правової культури, М.Леськова та В.Леськов справедливо зазначають, що сам термін "правова культура" є досить об'ємною і багатоплановою категорією. На їх думку, правова культура, як різновид культури загальної, охоплює: а) певний рівень правового мислення й чуттєвого сприйняття правової дійсності, б) стан процесів правотворчості та реалізації норм права, в) специфічні способи правової діяльності, г) ціннісні надбання матеріальних благ, створених людьми.

Можна цілком погодитися з думкою авторів, що кожен із названих елементів правої культури може розглядатися як на "житгєвому" рівні, - коли акценти переходять на особистісні риси та якості, так і на рівні універсальних узагальнень, - коли звертається увага на функціонування соціального організму в його цілісності.

Необхідно підкреслити також, що основоположною культурною цінністю всіх елементів правової культури є національне право України.

З метою глибшого розкриття суті правової культури варто простежити основні напрями, у яких правова культура впливає на людину. По-перше, - це процес соціалізації, тобто цілісного впливу культури на особистість, що готує її до соціального життя, життя в суспільстві, вчить її поведінки, що відповідає прийнятим у суспільстві нормам, формує в неї здатність виконувати визначені соціальні ролі.

Другий напрям, за допомогою якого правова культура впливає на індивіда - це формування системи цінностей, зокрема, соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. У залежності від того, яке місце займають правові норми в ціннісній системі особистості, визначається і її правомірна поведінка. У процесі соціалізації деякі норми бувають інтериорізовані, тобто так глибоко засвоєні індивідом, що їх дотримання є результатом його внутрішнього переконання. Однак це не завжди так. У ряді випадків поведінка індивіда обумовлена страхом перед можливою санкцією. Це означає, що справжньої соціалізації особистості не відбулося.

Третій напрям впливу правової культури на індивіда в суспільстві - формування зразків поведінки (реакцій на визначені ситуації). Це можна також назвати навичками, звичками, стереотипами правової поведінки.

Четвертий напрямок впливу культури на соціальне життя - встановлення визначених моделей, правових ідеалів.

Вищим рівнем правової культури індивіда є його правова активність. Вона виявляється, по-перше, у готовності особистості до активних свідомих, творчих дій як у сфері правового регулювання, так і в сфері реалізації права, по-друге, у правомірності (чи законності) поведінки (діяльності), в основі чого лежать переконання в необхідності служіння закону як вищої цінності.

Соціально-правову активність особистості варто відрізняти від правомірної поведінки. Не всяку правомірну поведінку можна вважати здійсненням такої активності. Критеріями розмежування тут служать мета, засоби її досягнення і суспільно значимий результат діяльності в правовій сфері. Не слід відносити до неї і просто ініціативне виконання своїх обов'язків посадовою особою. Така ініціатива є прямим службовим боргом, зокрема професійним боргом юриста, і полягає в обов'язку бездоганно служити закону.

Найважливішим показником правової активності є особиста повсякденна участь людини в підтримці і збереженні правопорядку в країні. Причому мова йде не про те, щоб усі стали членами народних дружин чи помічниками інспекторів ДАІ. Важливо по-справжньому реагувати на будь-які відхилення від загальноприйнятих норм. Можна знати, що всі порушення - це суспільне зло, можна бути переконаним у необхідності викорінювання цього зла, але у той же час практично залишатися пасивним у самій боротьбі, надаючи таку роль іншим. Тобто реальність наших знань і переконань закріплюється тільки в діях людини. На це важливо неодноразово наголошувати в зв'язку з необхідністю посилення боротьби з такими антигромадськими явищами, як хабарництво, розкрадання державної й особистої власності, злодійство, хуліганство і т.д. Складність боротьби з ними полягає в тім, що багато з цих явищ протікають у схованих формах і не завжди очевидні їхні негативні та пагубні наслідки. У боротьбі з негативними процесами важливі аналіз і ті умови, що сприяють порушенням правил і норм поведінки та моралі.

Отож, правова культура відбиває рівень духовності особистості, її загальної культури, ціннісних орієнтацій і соціальної зрілості. Правова культура особистості в культурологічному контексті є інтегрованою якістю, в якій сфокусована гармонія правосвідомості, морально-естетичних переживань, правових знань і морально-правової поведінки і є результатом складного цілеспрямованого багатоаспектного виховного процесу.

У правовому вихованні людина формується й виявляється цілісно: сприйняття з'єднується з пізнанням, пізнання з потребами, потреби з емоціями, емоції з цінностями, ціннісні орієнтації з діяльністю. Наша концепція правового виховання ґрунтується на ідеї інтеграції високого рівня розвитку правової діяльності з розвитком інтелектуального, морального, естетичного й емоційного потенціалу особистості. Високий рівень розвитку правової діяльності особистості означає ступінь розвитку творчих потреб і морально-естетичних емоцій, рівень володіння правовими знаннями й уміннями, необхідними для здійснення практичної правової поведінки. Іншими словами, результатом правового виховання ми бачимо високий рівень розвитку правової культури особистості як системи мотиваційного, ціннісного, інтелектуального й діяльнісного її розвитку для успішного здійснення правової діяльності (сприйняття, розуміння, захист і творчість у галузі виховання правосвідомості й забезпеченні правопорядку в суспільстві).

Для нашого дослідження актуальною є думка М.К.Подберезького щодо виділення в системі правового виховання трьох головних аспектів: інтелектуально-інформаційного, морально-вольового та особистісно-діяльнісного.

Що ж до реалізації правового виховання учнів, то, на думку автора, воно повинне включати в себе наступні компоненти.

1. Формування правосвідомості учнів: опанування правовими знаннями; засвоєння позитивного ставлення до права;правові переконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи; самооцінка поведінки.

2. Правова поведінка.

3. Правові стосунки.

4. Правові дії.

5. Правова вихованість учня як моральна норма поведінки, в основі якої лежить єдність свідомості (усвідомлення справедливості права й закону, сприйняття правової поведінки ) й правоузгодженої діяльності як природної основи життя й професійної діяльності [46, 24].

Таким чином, правове виховання особистості аж ніяк неодновимірне поняття. Ми погоджуємось з твердженням, що основним компонентом правового виховання є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.), ступінь або рівень володіння ними й практичного їх впровадження в правову діяльність.

З іншого боку, правове виховання виступає засобом суспільно-правової діяльності. Таким чином, для того, щоб вичленувати компоненти правового виховання особистості необхідно, відповідно до психологічної теорії діяльності, виділити окремі елементи структури самої правової діяльності, а саме: мотиви (психологи говорять: актуалізація й боротьба мотивів); планування, включаючи вибір мети й прийняття рішення; виконання, реалізація плану; зворотний зв'язок і контроль результатів.

Очевидно, усі ці процеси повинні бути подані в структурі правової діяльності і, відповідно, у структурі правового виховання, яке виражає рівень розвитку цієї діяльності.

Отож, за змістом правове виховаання доцільно поділити на такі блоки:

а) правосвідомість як систему відображення суб'єктом правової дійсності;

б) правомірну поведінку і правове мислення;

в) результати правомірної поведінки і правового мислення.

Індивідуальність правового виховання особистості виявляється у стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей і ознак. Стиль правомірної поведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанту правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

Виходячи з вищевикладеного й спираючись на діяльнісний принцип психології [16], відповідно до якого особистість формується в діяльності й усі її характеристики опосередковуються через показники діяльності, ми можемо запропонувати визначення правового виховання особи як складного, неперервного, системного, багатофакторного процесу творення особистості шляхом суспільно-правової діяльності, головною метою якого є соціальна активність і громадянська позиція.

У процесі реалізації правового виховання необхідно розв'язувати, на нашу думку, наступні завдання:

- правова підготовка шкільної молоді, формування її самосвідомості, правосвідомості, ціннісного ставлення до людського життя;

- розвиток творчого потенціалу кожного старшокласника, його нахилів і здібностей у різних сферах діяльності, включаючи й правову;

- формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі;

- розвиток здатності до об'єктивної самооцінки, критичної оцінки навколишнього світу, до саморегуляції поведінки, до правового самовиховання;

- виховання поваги до закону, любові до праці, до природи, людей; розвиток потреби у здоровому способі життя тощо.

Проаналізувавши сутність, структуру і завдання правовиховного процесу, ми можемо виділити такі складові концепції правового виховання особистості:

1) інтегрована система правових знань - це система певного обсягу знань людини про право і правові явища, відомостей про конкретні правові норми, їх розуміння, усвідомлення сутності правових принципів, їх вимог, цілей, призначення є головним і обов'язковим структурним елементом правового виховання; набуваються правові знання за допомогою власних зусиль, правового навчання і освіти, соціального та правового досвіду;

2) демократизація правового виховання як основна закономірність становлення правосвідомості молоді;

3) соціально-гуманістичний підхід, що всебічно стимулює творчу правову діяльність вихованця - суб'єкта виховного процесу з індивідуальними психолого - фізіологічними особливостями;

4) структурно - системний підхід у правовому вихованні, типологічний аналіз особливостей формування правової культури підростаючих поколінь;

5) особистісно-діяльнісний підхід у правовому вихованні;

6) відповідність змісту правового виховання та завдань і реалій становлення демократичного суспільства.

Реалізацію правового виховання шкільної молоді у середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах усіх типів доцільно здійснювати відповідно до таких його основних закономірностей:

1) залежність правового виховання від суспільства як особливої сфери життєдіяльності людей (правове виховання як суспільне явище);

2) пріоритет загальнолюдських цінностей, поваги до прав

людини у вихованні правової культури;

3) залежність ефективності виховання поваги до прав людини від характеру відносин між вихователями і вихованцями;

4) залежність ефективності правового виховання і розвитку поваги до прав людини від відповідності між засобами та цілями виховного процесу;

5) системний підхід до розвитку й управління процесом правового виховання.

Загальногромадянське значення правового виховання, результатом якого є розвиток правової освіченості та правової культури особистості, випливає із того, що людина є соціальною істотою, яка живе серед собі подібних, життєво важливі інтереси яких мають гармоніювати між собою.

Право супроводжує людину все її життя - від народження до смерті, регулюючи численні й різноманітні відносини, в які їй доводиться вступати: родинні, трудові, майнові, управлінські та інші. Саме з моменту народження, скажімо, виникає така юридична властивість людини як цивільна правоздатність громадянина.

Таким чином, система правового виховання приводить до правової культури особистості, що є його узагальненим кінцевим результатом і становить цілісну єдність елементів виховного процесу.

Правова культура особи виникає не сама по собі, а є результатом процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, залучення його до правових цінностей і культурних надбань суспільства; процеси втілення культурних надбань у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетворенні правовідносин в напрямку їх прогресивного, гуманістичного розвитку.

Правова соціалізація може здійснюватися в різних формах: стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Однією з найважливіших форм правової соціалізації і є правове виховання.

З іншого боку, формування правової культури особистості ми розглядаємо як важливу умову її соціально-правового захисту. Адже показником рівня сформованості правової культури є міра активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.

Рівень досягнутої у суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Зрозуміло, що правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільнот, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі та утворюються нові правові цінності.

У процесі дипломного дослідження ми з'ясували, що гуманізація педагогічної освіти передбачає, перш за все, суб'єктний розвиток і саморозвиток особистості педагога, готового на професійному рівні брати участь у навчальному і виховному процесах, реалізовувати на практиці сучасні педагогічні технології, творчий підхід до всіх сфер своєї діяльності.

Процес соціально-педагогічної діяльності передбачає оволодіння знаннями про закономірні зв'язки людини з природою, державою, про процеси становлення особистості у реальному соціокультурному та освітньому просторі, розвиток творчого потенціалу кожного педагога, формування внутрішніх установок на самоосвіту, самовиховання і саморозвиток.

Створення умов для суб'єктного розвитку і саморозвитку особистості педагога є основним у передбачуваній нами технології забезпечення прав дитини у школі.

Одним із варіантів забезпечення умов реалізації цього підходу є самостійна творча педагогічна діяльність. Вона дійсно дає можливість дитині відчути себе суб'єктом педагогічного процесу.

Особливої актуальності сьогодні набуває вирішення таких завдань:

- по-перше, розкриття протиріч і труднощів, а також причин та наслідків кризового становища систем освіти і виховання, що дозволить точніше визначити загальні орієнтири щодо соціально-педагогічної науки і практики;

- по-друге, розробка нової наукової концепції соціального виховання молоді;

- по-третє, зміни у суспільстві вимагають радикальних перетворень щодо змісту, форм і методів реалізації прав дитини на практиці.

2.2 Експериментальне дослідження проблеми

Метою нашого експериментального дослідження було, по-перше, визначення реального стану вирішення проблеми формування правової культури неповнолітніх як головної умови їх соціально-правового захисту в сучасній загальноосвітній школі; по-друге, з'ясування ролі та можливостей соціального педагога в цьому процесі, і нарешті, по-третє, обґрунтування умов активізації процесу формування правової культури неповнолітніх.

У процесі аналізу організації навчальної діяльності сучасної загальноосвітньої школи ми встановили, що базовим навчальним планом загальноосвітнього середнього закладу на реалізацію правового виховання учнівської молоді спрямовується ряд предметів і курсів, наприклад, “Основи правознавства”, “Ми - громадяни України”, “Практичне право”, “Людина і суспільство”, історія, економічна і соціальна географія України, українознавство тощо. Крім того, на виховання справжнього громадянина України, який би добре знав свої права і обов'язки, був соціально зрілим і компетентним, спрямовуються й інші навчальні предмети, учнівське самоврядування, організація всього навчально-виховного процесу школи.

Так, у Хмельницькій ЗОСШ дирекцією школи разом з соціальним педагогом і практичним психологом розроблено спеціальну освітньо - виховну програму формування правової культури учнів, метою якої є глибоке і усвідомлене сприйняття правових знань, формування умінь і навичок їх практичного застосування, максимальне сприяння розвитку правової свідомості старшокласників, становленню їх соціально активної особистості, соціальному та індивідуальному їх самовизначенню; формуванню свідомої доброчинної життєвої позиції учнівської молоді.

Специфічна особливість програми - її узагальнюючий характер і спрямованість на інтеграцію різних форм соціального та індивідуального досвіду, включаючи знання із різних навчальних предметів і вироблення на їх основі цілісного активного бачення і сприйняття навколишнього світу і самих себе.

Фундаментальним принципом побудови програми є принцип гуманоцентризму, який передбачає, що головним її предметом є людина-школяр, її права і обов'язки, потреби, інтереси, цілі, діяльність тощо.

Принципами програми є наступні:

- синтетичність, тобто поєднання у процесі навчально-виховної роботи різних форм духовного освоєння дійсності (пізнавальної, оціночної, ідеалізуючої, мотиваційної, діяльнісної) та різних джерел інформації (навчальні предмети, художня література, засоби масової інформації, релігія, мистецтво, життєвий досвід вчителів, батьків, самого учня та ін.);

- толерантність, яка передбачає порозуміння і співробітництво, повагу і неприпустимість порушення прав інших людей ( за національною, релігійною, культурною чи якоюсь іншою ознакою);

- активність, яка означає не пасивне, споглядальне сприймання інформації, а творче, активне реагування на неї, участь у громадському і суспільному житті, вироблення власного оцінного ставлення до всього, що відбувається у світі (локального і глобального, національного та загальнолюдського);

- розвиток особистості, тобто спрямованість програми не лише на свідоме засвоєння учнями знань і формування відповідних умінь та навичок, але й на розвиток їх правової свідомості, формування інтелектуальних, вольових, моральних особистісних якостей учнів, їх життєвої і соціальної позиції, громадянської зрілості;

- гармонізація відносин, згідно якої уся навчально-виховна робота в школі повинна сприяти виробленню в юнаків і дівчат прагнень і умінь будувати на розумних і моральних засадах свої взаємовідносини з іншими людьми та навколишнім середовищем;

- комплексне поєднання різних форм і методів організації навчальної і виховної роботи, залучення до різних видів діяльності учнівської молоді тощо.

У ході дослідження ми також з'ясували, що зміст програми правового виховання реалізується наступним чином:

1. Проведення проблемних розвиваючих уроків.

Можна виділити, на нашу думку, три головні етапи такого уроку:

1 етап - попередня актуалізація у свідомості школярів системи раніше засвоєних правових знань і умінь ( отриманих не лише на попередніх уроках курсу “Основи правознавства”, але й на уроках інших предметів: всесвітня історія, історія України, економічна і соціальна географія України, курсів “Ми - громадяни України”, “Практичне право”, “Світ, людина, суспільство”, ( програма передбачає обов'язкове вивчення хоча б одного із цих курсів за вибором, в ідеальному варіанті вивчаються усі курси), літератури тощо, а також під час проведення системи позаурочних і позашкільних навчально- виховних заходів), яка безпосередньо пов'язана з новими знаннями, новою темою уроку.

Актуалізація опорних знань виконує одночасно дві функції:

а) як форма реалізації принципу наступності й систематичності у навчанні;

б) як об'єктивна умова міцності та грунтовності запам'ятовування і свідомого засвоєння знань.

На цьому етапі можна застосувати такі форми організації навчально-пізнавальної діяльності, як:

- аналіз правових текстів;

- створення і вирішення правових проблемних ситуацій;

- тести з інтерпретацією результатів;

- бліц-анкетування з обробкою результатів;

- письмова та усне опитування;

- правовий практикум;

- реферативне повідомлення і т.д.

П етап - вивчення нового матеріалу, формування нових понять, засвоєння знань, набуття певних конкретних умінь і навичок.

Застосовні форми навчальної діяльності: правовий експеримент, самостійний розв'язок пізнавальних задач, аналіз проблемних ситуацій, діалогічна форма засвоєння нового матеріалу (“робота парами”), колективний пошук розв'язання проблеми на основі запропонованих варіантів та ін.

Ш етап - застосування вивченого матеріалу на практиці з метою його свідомого засвоєння.

Форми діяльності: розв'язання проблемних ситуацій, ділові та рольові ігри, захисти творчих проектів,диспути, дискусії, аналіз творчих робіт тощо.

2. Проведення інтегрованих уроків, метою яких є: засвоєння учнями інтегрованих знань про людину і суспільство, місце людини у суспільстві, її права і обов'язки; формування правової свідомості, правового мислення і правових ідеалів, розвиток на цій основі переконань і правових мотивів правомірної діяльності; аналіз системи відношень “Я - інші люди”, “ Я - суспільство”, “Я - культура”, “ Я - природа”, “ Я - сам “.

3. Проведення традиційних уроків, які забезпечують виконання таких основних функцій, як:

а) розвиток правового інтелекту, осмислення взаємозв'язку явищ і процесів у навколишньому світі, вироблення власного ставлення до реальності; формування правосвідомості старшокласника;

б) самопізнання, оволодіння навиками і засобами самооцінки, самореалізації, самовиховання і саморозвитку;

в) розвиток творчих здібностей старшокласників, їх комунікативних умінь і навичок, профорієнтація;

г) формування гуманістичних правових відносин, пріоритетів моральних цінностей, виховання правової культури;

д) формування світогляду старшокласника, його життєвої позиції, соціальної компетентності, громадянської зрілості.

Рекомендовані форми і методи організації навчально-пізнавальної діяльності: ділові, рольові, організаційно - діяльнісні ігри, дискусії, диспути, дебати, “круглі столи”, конкурси творчих проектів, захисти творчих ідей і робіт, пресконференції, тренінги, лекції, бесіди, діалоги-роздуми, відкритий мікрофон, ринги, реферативні повідомлення, моделювання й аналіз ситуацій, анкетування, тестування тощо.

Проведення інших форм організації навчання.

1. Рекомендована тематика практичних занять:

Тема: “Я” на арені суспільного життя.

1. Соціально-рольовий простір життя особистості.

2. Ролі, які ми обираємо.

3. Життєвий вибір та доля особистості.

Тема: Що я даю суспільству і що я чекаю від суспільства?

1. Мій особистий вклад у суспільне життя та культуру.

2. Що я чекаю від суспільства?

Тема: Елітарна особистість.

1. Елітарна особистість: поняття і сучасне уявлення.

2. Суттєві якості елітарної особистості.

3. Сучасні шляхи та засоби формування елітарної особистості.

Тема: Можливості особистості та вибір професії.

1. Чинники, що впливають на вибір професії.

2. Умови досягнення професіоналізму та майстерності.

3. Формула правильного вибору професії.

4. Класифікаційні ознаки професій.

Тема: Бути особистістю.

1.Активність особистості в діяльності:

а) джерело активності;

б) мотиви діяльності особистості;

в) матеріальні та духовні джерела потреб і мотивів;

г) необхідність персоналізації для людини.

Активність і діяльність. Введення людини в систему соціальних зв'язків.

Правова активність особистості.

Тематичні конференції:

- “ Свобода і відповідальність”,

- “ Права і обов'язки”,

- “Громадянськість і громадянство”,

- “ Життєва і соціальна позиції” тощо.

Лекції-діалоги: “Що буде, якщо”, “Права людини від її народження” та ін.

3. Система виховних позаурочних заходів.

а) Орієнтовна тематика класних годин:

“Я - громадянин України”

“Що таке спосіб життя?”

“Утверджуй у собі людину”

“Як управляти собою?”

“Духовна краса людини”

“Закон і право”

“Про честь людини”

“Самоорганізвація, самодисципліна, відповідальність - як виховати ці якості”

“Праця - найголовніше у моєму житті”

“Приміряй на себе професію”

“Професіоналізм - це”

”Хто вони - обранці долі?”

“Чого я хочу досягти в житті?”

“Як досягти успіху?”

“Як народжуються лідери?”

“Майстерня хорошого настрою”

“Я - організатор справи”

“Моя участь у житті суспільства”

“Якою я бачу свою державу у майбутньому?”

б) брифінги: з приводу урядових рішень, про результати переговорів, про проблеми роззброєння іт.д., і т.п.( слухаються повідомлення, ставляться запитання, йде обговорення).

в) диспути:

“ Я і мої реальні права”,

“Право бути Людиною”,

“Я серед людей - це проблема”,

“ Чи важко бути справжнім громадянином своєї держави”,

“Про мету життя і шляхи її здійснення”,

“Я - українець: за і проти”,

“ Що означає бути соціально компетентним?” та ін.

г) відверті розмови:

“ Я якщо мій друг став злочинцем?”,

“ Чи здатний я зрадити?”,

“У житті я частіше ведучий, чи той, якого ведуть?”,

“Який же я є насправді?”,

“Чи маю я справжнього друга?”,

“Чого я хочу досягти у житті?”,

“ Від чого залежить успіх?” і т.д.

д) години спілкування:

“Презентую нову книгу, кінофільм, виставу”,

“ Моє ставлення до діяльності Уряду України”,

“Поговоримо про Основний Закон України”,

“ Діяльність якої з політичних партій Тобі до вподоби?” і т.п.

е) захист учнівських проектів;

ж) бесіди-роздуми: “Мій слід у житті школи”, “ Я і моя родина”, “Мій внесок у добробут народу”, “ Я і побудова правової держави” тощо.

з) дискусії “Різні погляди на один факт”

і) захист майбутніх професій;

к) ігри: сюжетно-рольові, імітаційні, ілюстративні, пошуково-рольові, комунікативні, ділові, позиційні та інші;

л) інші види: участь у ярмарках солідарності, ярмарках-продаж саморобок, у благодійни х марафонах тощо; суспільно-корисна милосердна діяльність, операції “Допоможи престарілому”, “Милосердя”, “Діти вулиці”, “Турбота”(шефство над дітьми шкіл-інтернатів, дитсадків, людьми похилого віку з будинку престарілих).

З бесіди із організатором виховної роботи даного навчального закладу О.В. ми дізналися, що пріоритетне місце в експериментальній роботі у школі має особистісно-орієнтовний підхід до виховання: орієнтація педагога на особистість вихованця як мету, суб'єкт, результат і показник ефективності виховання; створення умов для розвитку індивідуальних здібностей учня та його самореалізації у різних видах творчої діяльності; задоволення потреб школяра та інтересів, визнання його суверенності, прав і свобод.

Вирішення цих завдань забезпечується суб'єкт-суб'єктною взаємодією педагога і вихованців на основі діалогу з ними, гуманним характером їхніх взаємин.

На нашу думку, діалогізація спілкування та взаємин стимулює розвиток взаємин вчителя, вихователя і учнів як рівноправних партнерів. Діалог сприяє розвитку взаєморозуміння, поваги до особистості, співпереживання. У рівноправному спілкуванні учень вчиться розуміти цінність думок співрозмовника, поважати його і свою гідність, усвідомлює особисту значимість. Виховуючий характер спілкування може бути досягнутий лише на основі його гуманізації, створення атмосфери психологічного комфорту, встановлення особистого контакту на основі паритетного партнерства з урахуванням етичних норм людських взаємин, забезпечення емоційного благополуччя вихованців, використання вербальних і невербальних засобів взаємодії, створення умов для самовираження та подолання комплексу неповноцінності окремих старшокласників.

На основі наших спостережень і бесід з учнями та педагогами ми стверджуємо, що важливою умовою ефективності та дієвості запропонованої програми є створення у процесі її реалізації ситуацій успіху.

Діяльність, яка приносить успіх, на нашу думку, і задоволення суб'єкту, у цьому випадку, неповнолітньому, - буде ефективно впливати на формування його правової свідомості й зрештою правової активності. Не є фактором виховання дяльність, яка здійснюється примусово або за необхідністю.

Реалізація програми повинна забезпечити і стимулювати власну активність вихованця, його самодіяльність і саморозвиток.

Навчально-виховний процес у школі, в якій ми проходили практику і проводили дослідження, був спрямований на те, щоб старшокласник пізнавав і засвоював істинно Людське, розкривав себе як Людину моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища. Вихователь-педагог у даному випадку лише допомагає старшокласнику у реалізації цього процесу, виступаючи також активним його учасником.

Важливе значення має те, що ми побачили прагнення вчителів відійти від проведення традиційних уроків, виховних годин і бесід, а проводити їх у формі тренінгів, презентацій, подорожей, семінарів, конференцій, круглих столів, дискусій, диспутів, захисту наукових і фантастичних проектів, ігор тощо.

На нашу думку, доцільно виділити наступні головні принципи організації навчально-виховної діяльності в сучасній школі:

- розвиток пізнавальної активності та інтересу у старшокласників розв'язати проблему та пізнати істину;

- зняття в учня страху перед діяльністю та його психологічна підтримка;

- творчість педагога, забезпечення співпраці з учнями;

- супроводження діяльності школяра порадою і власним прикладом;

- авансування успіху старшокласника, показ його досягнення;

- опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності вихованця;

- визначення у діяльності школярів найбільш вдалих моментів;

- плюралізм і відкритість думок і суджень у розв'язанні різних проблем, аналізі подій і явищ тощо.

Важливе місце в організації навчально-виховного процесу повинні займати тренінги: етичні, міжособистісного спілкування, духовної орієнтації та ін., ефективність проведення яких насамперед залежить від професійних умінь соціальних педагогів і практичних психологів.

Їх метою повинно стати - навчити учнів самостійно аналізувати та усувати причини своїх комунікативних, перцептивних, інтерактивних труднощів, глибше пізнавати себе, своє місце у суспільстві, у світі; пізнавати своїх однокласників; аналізувати діяльність керівників держави, представників різних політичних партій і громадських організацій і тим самим визначати свою життєву та соціальну позицію та компетентність.

Велике значення у навчально-виховному процесі відіграють такі форми і методи як, наприклад, діалогічна форма викладу навчального матеріалу. Відомо, яке значення в навчанні та виховних заходах має діалог. На уроках, інших формах організації навчально-виховного процесу учень повинен бути рівноправним його учасником. Він не боїться зробити помилку, бо йому надається право на неї. Помилка виправляється не вчителем, а учнями в ході демократичного обговорення проблеми. Точка зору вчителя теж обговорюється, як і будь-кого в класі. На такому уроці учитель уже не може сказати, що дзвоник пролунав тільки для нього, адже це буде запереченням права учнів на відпочинок (перерву). Таке навчання базується не на прямій передачі певної галузі знань від учителя до учня, а на суб'єктних відношеннях між ними. Учень - не об'єкт навчання, а суб'єкт пізнання. Пізнання за допомогою розуміння створює нове знання. Також мозкова атака - у парах, малих чи великих групах швидко генеруються і фіксуються (письмово чи усно) всі ідеї ( коментарі) щодо заданої теми. Всі ідеї приймаються. Часто використовуються такі принципи: всі твердження приймаються, наголошується скоріше на кількості, а не на якості, ніякої критики, підходить усе, ніяких обговорень або суджень за винятком тих, що з'ясовують цілі. Учасники можуть виходити з ідей інших, виділяється певна кількість часу. Коли ідеї згенеровані, їх можна об'єднати або привести до ладу.

“Групи, що дзижчать” - велика група ділиться на маленькі групи та обговорює певні теми, концепції ( письмово чи усно) і доповідає перед усім класом.

Вивчення прикладів з практики - індивідуально або в малих групах учням презентується тема або ситуація з реального життя, питання, які учні обговорюють, аналізують, приймають рішення, вирішують проблеми, розвивають і доповідають про суть дискусії.

Дискусія та диспут як один з найдієвіших засобів засвоєння (пізнання) навчальної теми (проблеми) повинні стати обов'язковими для кожного вчителя і вихователя. Як відзначають педагоги, що використовують дискусії в навчальній і виховній роботі, на початковій стадії їх запровадження, навіть при обговоренні найпростіших правових проблем учні могли перейти на особистості, зачіпити за живе і навіть образити один одного і суперечка нерідко переростала в конфлікт. У такій ситуації доводилось навіть вибирати групу з найсправедливіших і найавторитетніших учнів, які гасили конфлікт. Доходило і до того, що обговорення планової теми припинялось і продовжувалось тільки після того, як учні корегували ними ж розроблені раніше правила ведення диспуту. Так засвоювалась терпимість, толерантність як лінія поведінки, як запорука громадянської злагоди. Учні відчули радість спілкування, почали усвідомлено працювати над удосконаленням навичок усних виступів, уміння слухати і чути співрозмовника, поважати його думку, критично оцінювати не тільки чужі, а й свої аргументи. Поступово стала проявлятись готовність безболісно відмовитися від своєї точки зору, якщо вона виявиться хибною.

Дебати - учасники індивідуально або у малих групах обирають певні позиції, які стосуються теми, що обговорюється. Дається час на підготовку, потім представляються аргументи і відбуваються дебати. В дебатах передбачається більше опиратися на факти та знання, ніж на неформальне обговорення. Інший варіант: на певній стадії дебатування сторони міняються місцями.

Ігри рольові - презентуються ситуації, які є типовими у реальному житті. Учні програють ролі, які їм пропонуються. Варіанти: програється декілька ролей, школярі обмінюються ролями, декому вдається зіграти декілька ролей. Наприклад, можна розіграти ситуацію, коли покупець повертає неякісний товар, недоліки якого проявилися через деякий час після його покупки. В ході гри учні засвоюють свої права як покупця, обов'язки торгової організації, органів нагляду за додержанням правил торгівлі, сертифікації, захисту споживача, врешті ознайомляться з елементами товарознавства.

Групове дослідження і захист проектів - старшокласники розбиваються на групи, обирають тему для дослідження. Самостійно обирають зміст, форми, ролі, девіз дослідження, проводять збір інформації, аналізують, дають оцінку даним, роблять висновки, розробляють конкретні пропозиції щодо вирішення тієї чи іншої проблеми( проекту) і захищають їх перед усім класом (школою, батьками, громадськістю).

Письмові завдання - учням пропонується провокаційна тема, питання, проблема, завдання і пропонується написати свої думки перед тим, як аудиторія буде розглядати їх усно та ін.

Варто наголосити також на тому, що при реалізації запропонованої програми може бути відсутньою оцінка. Замість неї - залікова система. Учень у цьому випадку розкутий, вільно висловлює свої думки, відстоюючи свою точку зору.

До змісту навчально-виховної діяльності включаються проблеми, що хвилюють кожного тільки-но він починає усвідомлювати себе в суспільстві. Це проблеми як загального плану, так і місцевого, регіонального.

Підходи до структурної побудови запропонованої програми реалізації правового виховання старших школярів і традиційного навчання і виховання принципово різняться. Якщо програму традиційного навчання складають теми, що формуються аналізом (поділом) галузі знання (системи) на елементи, то запропоновану програму складають проблеми (системи), що є результатом синтезу. Вирішення навчальних проблем потребуватиме знань з різних предметів і не тільки правознавчих, але й суспільствознавчих, людинознавчих тощо. Корисними будуть і матеріали засобів масової інформації, джерела мистецтва, літератури, художньої творчості, фолклору та ін.. Принципова відмінність запропонованої програми правового виховання від традиційного виховання в її суттєво інтегративному характері.

Програма передбачає врахування специфіки навчального закладу, регіону, учнівського контингенту, а тому й дає широкі можливості вчителю, вихователю, керівництву школи для її творчої реалізації.

У програму правового виховання варто включати найактуальніші, найгостріші проблеми сьогодення. Будь-які теми не можуть вважатися закритими чи “непривабливими”. Наркоманія, дезертирство, дідовщина, крадіжки, хуліганство - теми, що заслуговують на увагу правової освіти. Оберігати юних громадян від цих проблем немає сенсу, вони не тільки про них знають, але й обговорюють їх в своєму колі. Але, якщо учень пізнає коріння цих прикрих явищ, зрозуміє, що вони спрямовані і проти його особистого благополуччя, зробить свідомий вибір і стане активним противником їх, то можна очікувати, що і в школі, і в подальшому житті він буде принаймні сприяти викоріненню цього зла.

Звичайно, в програму правового виховання не можна не включити теми: “Чому люди люблять свою Батьківщину?”, “Доля людиним в ХХІ столітті”, “Громадянин і держава” та ін. При розкритті цих тем не обійтись без обговорення таких понять: батьківщина, держава, громадянин, рідна земля, космополітизм, націоналізм, інтернаціоналізм, шовінізм тощо, тобто розуміння явищ і процесів, які дістають неоднозначну оцінку в нашому суспільстві, але мають велике значення для зміцнення громадянського миру.

Ефективність реалізації програми правового виховання старшокласників великою мірою залежить від усвідомлення вчителем, соціальним педагогом необхідності її впровадження та творчого підходу до реалізації.

Наведемо декілька фрагментів різних уроків, проведених вчителями у Луцькій загальноосвітній школі № 9, які ми відвідували.

Тема уроку “Загальна декларація прав людини” ( 9 -й клас, вчитель Михальчук В.О.).

Мета уроку: Ознайомити учнів зі змістом Загальної декларації прав людини (ЗДПЛ), з'ясувати взаємозв'язок між правами людини та її потребами, розвивати вміння логічно і послідовно викладати свої думки, вміння працювати в групі, виховувати толерантне ставлення до інших і повагу до прав людини.

Технічно-методичне забезпечення: Текст Загальної декларації прав людини, великі аркуші паперу, маркери.

Основні поняття: права людини.

Тип уроку: урок формування умінь і навичок.

Вчитель повідомляє тему уроку і його мету.

Клас ділиться на групи по 5-6 осіб. Далі вчитель зачитує сценарій: “Уявіть собі, що ви відкрили нову країну, де ще ніхто не жив і у якій немає ні прав, ні законів. Ви будете першими поселенцями на цій новій землі. Вам нічого невідомо про те, який соціальний статус ви будете мати в цій країні”.

Кожен учень повинен запропонувати три права людини, які, на його думку, повинні бути гарантовані для кожного громадянина цієї нової країни. Учням пропонується обговорити всі пропозиції всередині кожної малої групи, і вибрати з них 10 прав, які група вважає найважливішими. Кожна група повинна придумати назву для своєї країни і на великому аркуші паперу написати цю назву і 10 головних прав, щоб кожен у класі міг їх побачити. Після цього кожна група представляє свій список усьому класові. Слухаючи їх, складається “загальний список”, куди записуються всі права, що пропонуються групами. Деякі права будуть повторюватися, тому вони записуються до “списку” лише один раз і після кожного повтору біля них ставиться певна позначка.