Реклама в системі соціально-педагогічної діяльності

У цьому контексті, В.Г. Зазикін виділяє чотири компоненти соціально-психологічного впливу реклами [ 14, 11 ]:

1. когнітивний (одержання нової інформації за рахунок процесів переробки інформації: відчуття, сприйняття, уваги, асоціативного мислення, пам'яті);

2. афективний (формування емоційного ставлення, спонукаючого бажання, переживання);

3. регулятивний (спонукання до конкретних дій);

4. комунікативний (інтеграція в процеси інформаційного спілкування, активної діяльності, обміну думками тощо).

Таким чином, у першому розділі нами проаналізовано сутність поняття реклами, її функції та види, а також роль і значення впливу на соціалізацію особистості. Відмічено, що реклама є одним із найефективніших засобів донести інформацію до широкої аудиторії, тому соціально-педагогічна реклама є необхідною складовою системи роботи соціальних служб і організацій.

Ми відзначили, що рекламна діяльність має свою “плюси” та “мінуси”. Так, серед переваг ми визначили: інформування про діяльність організації, зміцнення її авторитету, прямий доступ до журналістів тощо. Можливі вади: інформація може бути спотворена, способи пом'якшити негативну інформацію можуть навпаки загострити увагу до неї і т.п.

До основних методів впливу реклами на особистість і на групу населення ми віднесли: інформаційний, емоційний, патріотичний методи, метод пробудження страху, метод створення ситуації успіху та гумористичний метод.

Соціальний педагог несе відповідальність за інформацію, яка подається в рекламі і в цілому в ЗМІ. Соціальна реклама, на відміну від реклами виробничої, не переслідує мети досягнення прямого економічного прибутку. Соціальна реклама не використовує логотипи, знаки торгівельних фірм як відомих, так і маловідомих, вона повинна мати конструктивний характер і створювати позитивне емоційне сприйняття світу.

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕКЛАМИ

2.1 Обґрунтування принципів створення соціальної реклами

Реклама сьогодні є невід'ємним елементом масової культури. З моменту свого виникнення вона постійно впливала на поведінку індивіда і груп людей і за тривалу історію пройшла якісну еволюцію: від інформування - до вироблення умовного рефлексу, до підсвідомого навіювання й, зрештою - до проектування символічного зображення.

Реклама все частіше втручається в життя людини, управляючи нею на усвідомленому та підсвідомому рівнях.

При цьому вона, безумовно, виходить за межі комерційних інтересів і нав'язує споживачам систему певних визначених стандартів, точку відліку життєвих цінностей, світоглядних ідей і уявлень.

Рекламна діяльність як будь-який різновид діяльності має відповідно свій суб'єкт і об'єкт, тобто з іншого боку рекламну діяльність можна означити як суб'єкт - об'єктний процес взаємодії.

В цьому випадку суб'єктом виступає рекламодавець, а об'єктом відповідно - споживач рекламної інформації. Саме завдяки суб'єкт-об'єктній взаємодії встановлюється взаєморозуміння між рекламодавцем і споживачем.

Що ж це таке - "встановлення взаєморозуміння"? Найкращий шлях до відповіді на це запитання - аналіз "процесу зміни ставлення", ілюстрацією до якого є подана нижче схема.

Діяльність певної соціальної установи, її послуги можуть зіткнутися з однією або кількома формами негативного ставлення, що містяться у лівій колонці моделі зміни ставлення [ 20].

Рис.2.1 Процес зміни ставлення до реклами: знання народжує розуміння:

Форми негативного ставлення	Форми позитивного ставлення
Ворожість	Симпатія
Упередженість	Прийняття
Апатія	Зацікавленість
Невігластво	Знання

1. Ворожість. Громадськість може вороже ставитися до певного закладу з різних причин: його діяльність була об'єктом критики; його послуги себе погано зарекомендувала; хтось із керівництва став “героєм скандалу”; установа співпрацює з закордонними закладами, або просто тому, що вона є дуже великою й діяльною. Ворожість може бути невиправданою або взагалі ірраціональною. Наприклад, є люди, які просто скептично відносяться до пропаганди здорового способу життя або ж до боротьби з алкоголізмом. Вороже ставлення може мати довгу історію і змінити його буває дуже важко.

2. Упередженість. Цю перешкоду подолати ще важче, адже подібне ставлення, як правило, теж має тривалу історію і на його формування впливають сімейні, освітні, етнічні і навіть географічні фактори. Багато людей ще й сьогодні упереджено ставляться, наприклад, до відпусток в інших країнах, іноземних товарів, комп'ютерів або реклами і зв'язків з громадськістю в цілому.

3. Апатія. Байдужість подолати теж нелегко. Люди, як правило, є консерваторами, вони не люблять змінювати свої звички і не поспішають спробувати щось нове. Їх може цілком влаштовувати стан речей, які вони вважають головними у своєму житті - сім'я, дім, праця, хобі, - і вони можуть вважати за недоцільне цікавитися ще чимось.

4. Невігластво. У нашому складному світі багато людей просто нічого не знає про багато дечого цікавого. Були часи, коли більшість людей нічого не знали, наприклад, про телебачення, центральне опалювання або кондиціонери, напівфабрикати, відеокасети, тобто про ті речі, які сьогодні всі вважають абсолютно природними.

Рекламодавці змушені мати справу з цими формами негативного ставлення, які спеціалістам зі зв'язків з громадськістю належить перетворювати на позитивні форми. Саме тому одним з головних завдань зв'язків з громадськістю є зміна ставлення.

Немає жодного сенсу рекламувати послугу, яку неможливо запропонувати через просте небажання споживачів нею скористатись. Причиною цього небажання можуть бути ворожість, упередженість, апатія або невігластво. Навіть найдорожча у світі реклама нездатна зламати "опір" споживача. У найкращому разі, на рекламу доведеться витратити невиправдано великі гроші через неготовність ринку її сприймати. Виховати ринок, створити сприятливу ситуацію для відносно недорогої і ефективної реклами є завданням зв'язків з громадськістю.

Розробка плану соціально-педагогічної реклами містить у собі дев'ять етапів:

1. Визначення цілей

2. Встановлення відповідальності

3. Визначення бюджету

4. Розробка тем

5. Вибір засобів реклами

6. Створення рекламних оголошень

7. Вибір часу реклами

8. Аналіз спільних зусиль

9. Оцінка отриманого результату (успіх/невдача)

Основні моменти, які варто враховувати при плануванні рекламної роботи [7]:

1) якість і місце пропонованої серед інших аналогічних послуг:

а) стосовно мотивів споживача;

б) у порівнянні з конкурентами;

2) ціль реклами.

а) ступінь популярності;

б) бажаний імідж;

3) об'єкт реклами.

а) хто (галузь і сфера впливу, хто вирішує, хто рекомендує);

б) його структура (розміри і структура установи);

4) зміст реклами концепція (що рекламується);

5) засоби реклами.

як (спосіб доведення реклами до потрібного ефекту: через текст, графіки, художніми засобами тощо);

6) рекламний бюджет

а) загальний бюджет (з урахуванням сезонного фактора);

б) в залежності від рекламних можливостей конкурентів;

7) план рекламних заходів

а) частота повторення реклами;

б) її якість;

в) рентабельність;

г) розміщення реклами (за конкретними рекламними засобами);

8) план рекламних заходів у часовому відношенні терміни рекламних кампаній;

9) детальний підрахунок.

На основі аналізу соціально-педагогічної теорії визначимо деякі спільні риси соціальної реклами:

Суспільний характер. Оскільки рекламне звертання спрямоване одночасно до великої кількості людей, тому споживач упевнений, що мотив, яким він керується у виборі тієї чи іншої послуги, є законним і загальноприйнятим.

Здатність до вмовляння і переконання. Великомасштабна реклама, проведена тим, хто пропонує послугу є свідченням його успіху, популярності та величини. Вона дає можливість споживачеві оцінювати і порівнювати рекламні звернення різних конкурентів.

Експресивність. За допомогою правильного використання кольору, звуку, типографського шрифту реклама дає можливість створення помітного та яскравого уявлення про рекламодавця. Хоча інколи, через таку яскравість, втрачається головний зміст рекламного звертання.

Знеособленість. Реклама не є таким особистісним актом, як безпосереднє спілкування. Вона не несе відповідальності перед аудиторією, не реагує на зауваження тощо.

Реклама - це монолог з аудиторією.

Успіхи і невдачі тих, хто пропонують свої товари і послуги, а також рекламної кампанії визначаються тим, наскільки вони допомогли в просуванні товарів. Існує два критерії оцінки ефективності реклами:

а) перший визначник ґрунтується на основі формування у споживача уявлення про товар або послугу;

б) другий детермінується збільшенням збуту товарів і поширенням послуг.

Основними принциповими показниками виміру ефективності реклами, на нашу думку, можуть бути такі:

1. Використовувати всі дані, зв'язані з цілями розглянутої реклами.

2. Перед проведенням аналізу варто визначити як буде використовуватися результат.

3. Інтегрувати різні методи виміру, оскільки застосування якогось одного методу не є достатнім.

4. Система перевірки повинна ґрунтуватися на висновках споживачів.

5. Необхідно враховувати використання повторної реклами.

6. При порівнянні альтернативних рекламних оголошень, кожне вимагає однакової підтримки.

7. Варто уникати упереджень і необ'єктивного ставлення.

8. Варто чітко визначити принципи вибірки.

9. Тільки якісна перевірка є точною і надійною.

Позитивні і негативні аспекти реклами:

Позитивне значення застосування всякої реклами полягає у наступному:

а) реклама може залучити велике за масштабами і географічно широке коло споживачів;

б) єдине рекламне звертання передається відразу всій цільовій аудиторії ( нак наприклад, для друкованих засобів тираж видання підвищується передачею екземпляра одного читача іншому, крім того споживачі можуть повторно прочитати оголошення та ін.);

в) витрати на одного глядача чи слухача досить низькі;

г) у рекламі можна використовувати широкий діапазон засобів: від національного телебачення до місцевих газет;

д) реклама контролюється спонсором, оскільки він зацікавлений у ній і відповідальний за її зміст (разом із ЗМІ).

е) реклама прокладає шлях для персональних послуг і продажів;

є) створює позитивне і сприятливе ставлення до продукції конкретного рекламодавця;

ж) реклама дозволяє фірмі демонструвати наявність попиту в споживачів, свій канал збуту.

У застосуванні реклами можна виділити, на нашу думку, наступні негативні моменти:

а) відсутність гнучкості в рекламних оголошеннях, труднощі

їх пристосування до нестатків і особливостей споживачів;

б) значна частина інформації надходить до так званої марної аудиторії (засоби масової інформації залучають багатьох людей, що не цікавляться рекламою, не секрет, що рекламні організації стурбовані тим фактом, що телеглядач використовує пульт дистанційного керування для негайного переключення на інші канали під час демонстрації реклами);

в) деякі види рекламної діяльності вимагають великих вкладень, навіть якщо на одного глядача чи читача вони є незначними (це може бути перешкодою для невеликих фірм у використанні деяких засобів інформації);

г) через рекламу досить складно одержати зворотний зв'язок, а швидку інформацію практично неможливо.

Вагомим чинником ефективності реклами є довіра до неї. Коли мова йде про «довіру до реклами», то тут враховується психологічний стан особистості - споживача реклами, який відбиває наскільки ця особистість сприйняла рекламну інформацію, осмислила її, оцінила і яку дію обрала стосовно неї.

З огляду на це, ми вважаємо, що «довіра до реклами» є поняттям складним і багатоаспектним, і містить такі головні компоненти:

- пізнавальний, який розкриває знання особистості про зміст, сутність рекламованого товару, факту, процесу, явища тощо;

- емоційно-оцінний, що виражає емоційне ставлення та позитивно-негативну оцінку безпосередньо споживачем того, що рекламується;

- діяльнісно-поведінковий, який визначає власне діяльність (поведінку) споживача після сприйняття / несприйняття ним реклами.

Зрозуміло, що ключовим завданням реклами є зміст і характерні відмінні ознаки того, що рекламується, тобто створення інформаційного простору, що спонукало б до бажання споживача скористатитися рекламованою продукцією.

Тому досить часто довіра до реклами при її створенні втрачає своє безпосереднє смислове значення.

Дослідження підтверджує думку про те, першочерговою причиною недовіри до реклами є все-таки актуальність і необхідність того, що рекламується. Тобто виходячи з особистісної структури, перший рівень неприйняття інформації пов'язаний не з довірою до реклами, а з потребою.

«Залежність між довірою до реклами та її ефективністю, безперечно, існує, однак вона не є прямою, - вважають вчені - маркетологи - При всій недовірі до реклами в споживача формуються знання конкретних брендів. Якщо людина добре знає, чим і як займається, скажімо якась конкретна фірма і може назвати ті чи інші бренди цієї фірми, (є, наприклад, їх користувачем), то чи варто говорити про неефективність реклами, недовіру до неї?»[17].

Нам, звичайно, такі міркування імпонують. Однак доцільно наголосити також на соціально-психологічних аспектах рекламної інформації та її впливу на людину як члена різних соціальних груп, спільнот, об'єднань. При цьому варто пам'ятати про біо - соціальну сутність людини, якій властиві як біологічні, так і соціальні властивості, тобто мова йде не про лише фізичне задоволення вітальних потреб, а й про духовний розвиток, цінності, ідеали, переконання тощо.

Людина сприймає рекламну інформацію на особистісному рівні, враховуючи власні інтереси, бажання, мотиви діяльності, рівень базової культури тощо. Залежно від рівня сформованості світоглядної культури особистості, розвитку її емоційно-чуттєвої сфери, інтелектуальних здібностей, уяви, логіки мислення очікування від реклами у різних людей є різними. А тому й, відповідно, різним є оцінне ставлення, прийняття рішень. Саме це, на нашу думку, є головним у розкритті сутності проблеми довіри до реклами.

Ми стверджуємо, що головними сферами діяльності реклами як соціального інституту є:

- вивчення соціальних потреб і запитів споживачів, товарів і послуг, які мають бути рекламованими;

- поширення інформації стосовного рекламованої послуги чи товару;

- забезпечення суб'єктного особистісного підходу до сприйняття реклами та формування відповідного оцінно-емоційного ставлення до неї;

- стратегічне планування в змісті постановки цілей, визначення меж ринку, забезпечення асигнувань і розробки творчого підходу та планів використання засобів реклами;

- прийняття тактичних рішень по кошторису витрат при виборі засобів реклами, розробці графіків публікацій і трансляції оголошень;

- складання оголошень, включаючи написання тексту, підготовку макета, художнього оформлення та їх виробництво.

Рекламу також можна розглядати як форму платної й особистої комунікації. У цьому випадку варто мати на увазі, що реклама є платною й особистість платника відома. Тобто, зіштовхуючись з оголошенням, ми відразу довідуємося, хто саме намагається продати нам товар чи надати послугу. І, зрозуміло, що рекламодавець оплатив час і місце, використані для відкритої спроби вмовити нас.

З іншого боку, реклама є багатофункціональним складним організмом. Вона служить різним особам засобом для досягнення різних цілей. Очевидно також, що реклама, як правило, обіцяє або якусь соціальну послугу, або економічну вигоду, або підвищену якість товару, або ж позиціонує його як символ визначеного статусу в суспільстві. Останнє не відноситься до масової реклами, оскільки при просуванні товарів класу lux найчастіше використовуються методи, недоступні простому споживачу. Що ж стосується перших двох моментів, то саме вони достатньо повно пояснюють зростання недовіри до реклами.

Світовою практикою реклами визначені певні критерії розробки рекламних текстів, яких повинні дотримуватися і вітчизняні рекламісти. Це, зокрема:

1. Аргументованість, конкретність. Оскільки ціллю рекламного оголошення є активне сприяння здійсненню угод між виробниками (продавцями) і споживачами, то воно (оголошення, рекламне звернення) повинне заінтригувати, тобто викликати інтерес до послуги, повідомивши про її основні достоїнства і переваги в порівнянні з аналогічною послугою.

Нове в рекламному повідомленні варто погоджувати зі старим, попереднім, аргументовано показувати, що в наступному поліпшено, змінено. Зміст оголошення про саму останню новинку повинен обов'язково спиратися на вже наявні суттєві позитивні асоціації.

Саме зміст реклами забезпечує пізнавальний компонент у реалізаії довіри до реклами, тобто рекламний зміст повинен викликати позитивну емоційну оцінку в споживача.

2. Адресність. Реклама, за своєю суттю, - діалог, тому автор рекламного тексту повинен бачити читача, щоб заздалегідь передбачити його схвалення і здивування, його хід думок, керувати процесом сприймання рекламної інформації, допомогти зрозуміти текст правильно, повно, у відповідності з метою реклами. Знаючи свого читача, можна, таким чином, буквально з перших слів зав'язати з ним стійкий контакт, наприклад, у звертанні до молоді використовувати коротке і "адресне" слово "привіт!" і т.д.

У цьому плані важливо не допустити виникнення різного плану бар'єрів: смислових, психологічних тощо.

3. Точність, достовірність, вірогідність. Щоб написати найбільш переконливе звернення, автори тексту повинні бути впевнені в реальних перевагах послуги. Їм варто вивчити інформацію про можливості запропонованої послуги.

4. Зрозумілість, доступність тексту. Мова і стиль у рекламних оголошеннях повинні бути виразнми, динамічними, фрази - лаконічними. Читацьке сприйняття змісту рекламного матеріалу повинне бути абсолютно адекватним авторському задуму, вкладеному в повідомлення.

Стиль. Якогось єдиного стилю, вважають фахівці, у рекламних текстах не існує. Наприклад, якщо ж послугу сприймають як щось особисте, емоційне і суб'єктивне, то і текст реклами часто виявляється витриманим у тому ж стилі.

6. Мова. У будь-якому рекламному повідомленні кожне слово, розділовий знак, значеннєва пауза повинні бути вивірені до досконалості, без будь-якого двозначного, перекрученого розуміння викладеного, без "русизмів" в україномовному тексті і навпаки. Довільний рекламний текст, зрозуміло, повинен бути складений бездоганно грамотно, з ретельним дотриманням відповідних норм написання. Навіть незначна граматична помилка в тексті може викликати недовіру до всього повідомлення, звести нанівець всі інші вдалі знахідки в композиції оголошення.

7. Заголовок і його різновиди.

Однією із найбільш важливих ланок у механізмі психологічного впливу реклами є включення уваги і стимулювання інтересу аудиторії, а це в свою чергу органічно пов'язане із заголовком оголошення, що звичайно випереджає рекламне звернення.

Саме тому заголовку приділяється важливе місце в системі елементів рекламної публікації. Недарма його іноді називають "візитною карткою" оголошення.

Як справедливо вважають західні теоретики реклами, надрукувати оголошення без заголовка все рівно, що відкрити магазин без вивіски: рідко який перехожий у нього загляне, а більшість пройде мимо. Тому такі оголошення - порожня витрата грошей рекламодавця.

Як виняток, інколи зустрічаються оголошення, де заголовок є відсутнім, але при цьому його роль виконують окремі, виділені частини тексту оголошення, що коротко розкривають суть повідомлення.

Взагалі, вважають рекламісти, у заголовках бажаними є слова підвищеної емоційної насиченості: легко, швидко, бажано, істина, тепер, вже тут, сьогодні, зараз, економія, прибуток, вигідно, важливо, розвиток, поліпшення, ефективно, зручно, натуральний, допомога, доходи, здоров'я, майбутнє, надія, краса, щастя, любов, радість, безпека, родина, діти, престиж і т.д.

З лексикою реклами тісно пов'язане вживання фразеологічних оборотів у текстах. Вони створюють цікаві заголовки, роблячи їх більш емоційними. Крім того, фразеологія робить мову більш образною, що також сприяє інтересам реклами.

Добре сприймаються віршовані заголовки, оскільки рима і ритміка вірша сприяють стійкому запам'ятовуванню, звертають на себе увагу. Перераховані властивості, що сприяють успіху заголовка, не можна розуміти в рафінованому вигляді, ізольованими одна від іншої.

Саме в різному творчому синтезі їх - успіх роботи фахівця реклами. Неважко помітити, що в багатьох розглянутих прикладах невід'ємним аспектом є побудова заголовка на інтризі, апеляції до допитливості читача. І цей прийом можна цілком виправдати і підтримати: заголовки, де він реалізований, рідко залишаться непрочитаними.

Ми наголошуємо, що вміло побудований заголовок є необхідною умовою ефективного застосування реклами, довірливого ставлення до неї, а отже справою творчості фахівців. Важливу роль у газетно-журнальній рекламі відіграють об'єднуючі заголовки - аншлаги (або, як їх називають журналісти, "шапки").

Найчастіше вони будуються у вигляді гасла - фрази, яка легко запам'ятовується. (Слово "гасло" походить від галльського словосполучення, що в перекладі означає "бойовий клич". У закордонній практиці гасло одержало назву "слоган", і тепер цей термін широко існує в рекламі).

"Шапки" набираються, як правило, незвичайним по величині шрифтом і відносяться одночасно до декількох оголошень, розташованих на сторінках газети чи журналу, що інформує про однорідні товари (послуги). Такі аншлаги, будучи короткими анотаціями основних матеріалів добірки, повинні давати максимум інформації про предмети в оголошеннях, і в той же час бути дуже лаконічними.

Адже лаконічність - це кращий спосіб привернути увагу читача. Однак, варто мати на увазі не механічне скорочення "шапки", а стислість кожної думки, доречність кожного слова і, крім того, швидку зміну ідей.

Слоган - це не просто ретельно відпрацьована фраза. Це вираз, здатний миттєво сприйматися і запам'ятовуватися на довгий час без всякого зусилля з боку читача.

Цьому ефекту сприяє не тільки стислість рекламного гасла, але і ретельна стилістична й особливо фонетична обробка кожного слова. Недарма ж багато хто у слогани використовують риму, алітерацію, асонанс (наприклад, "Краса й успіх", “В здоровому тілі - здоровий дух” тощо).

Аншлаги-гасла повинні бути "інтригуючими", тому що це дуже важливо для активізації уваги.

При цьому, як і в "рядовому" заголовку, необхідно враховувати адресата і вміти правильно використовувати аргументи, що свідчать про переваги даних послуг і товарів.

Не слід забувати також, що “шапка” стає яскравою і переконливою тоді, коли вона влучно й образно виражає характер узагальнених матеріалів. Як бачимо, використовувати аншлаг потрібно обережно, адже на відміну від звичайного заголовка від нього багато в чому залежить "рекламна доля" одночасно декількох оголошень.

Тому-то при його складанні необхідно ретельно стежити за тим, щоб він знаходився в гармонії з ідеєю реклами, оскільки всяка неприродність викликає зворотну, відразливу дію.

2.2 Експериментальне дослідження проблеми

Великого досвіду інформаційного забезпечення соціальних служб у нашій державі поки що немає. У Міністерстві праці та соціальної політики України прес-служба в складі двох службовців була створена лише в вересні 1997 року. В обласних, міських, районних управліннях та відділах соціального захисту населення на сьогоднішній день лише починають з'являтися прес-служби, прес-секретарі, інформаційні відділи ( наприклад, такий відділ у Хмельницькій облдержадміністрації був створений лише у 2004 році.

Що ж до недержавних соціальних служб, то їх досвід інформаційного забезпечення також не назвеш значним. Тому що, самі організації існують не вельми тривалий час. Більшість із них обмежуються виданням невеличких бюлетенів (за наявності фінансових можливостей) та використанням доступних їм ЗМІ.

Водночас можна говори про певну позивну динаміку інформаційного забезпечення соціальних служб України. Це пов'язано:

- по-перше, з реалізацією різного роду навчальних проектів (проектів технічної допомоги Євросоюзу - Тасіс, Української освітньої програми ринкових реформ, ресурсного центру "Гурт", Асоціації психіатрів України тощо), які ставлять за мету розвиток у керівників державних і недержавних соціальних служб навичок зв'язків із громадськістю;

- по-друге, сприяє процесові поліпшення інформаційного забезпечення і розвитку комунікативних технологій: можливість використання комп'ютерів, копіювальної техніки, електронної пошти; поява численних нових радіо і телеканалів. Однак, керівники та працівники соціальних служб не завжди готові до застосування нових засобів комунікації.

Особливість інформаційного забезпечення соціальних служб в Україні полягає в тому, що не набула поширення практика проведення інформаційних кампаній щодо формування громадської думки з конкретних соціальних питань, а також практика складання комунікативних планів організацій. Єдина масштабна інформаційна кампанія - щодо впровадження Програми житлових субсидій (2003-2004рр.) - була досить типовою для української ситуації суспільних трансформацій. Рекламно-інформаційна кампанія ґрунтувалася на американському досвіді оперативної роботи і випередила реальні можливості служб житлових субсидій України задовольнити потреби громадян. Проте результати й уроки цієї кампанії стали корисними для проведення невеликих інформаційних кампаній із соціальних питань як місцевими органами влади (наприклад, у ході організації благодійних акцій до дня інвалідів - у Хмельницькій, Тернопільській та інших областях), так і недержавними організаціями 24, 47.

Інформаційне забезпечення та рекламування діяльності соціального спрямування необхідне для того, щоб як громадськість загалом, так і потенційні споживачі соціальних служб, а також державні інституції, представники бізнесових структур та фондів (потенційні спонсори) знали про проведення різноманітних соціальних заходів, про існування та реалізацію програм, проектів тощо.

Це також дуже важливо для формування певних уявлень, ставлення у суспільстві до тих чи інших соціальних проблем, тобто для впливу на формування масової свідомості. Варто зазначити, що в умовах загальної кризи суспільства (у якій нині перебуває Україна), для масової свідомості характерна надзвичайна нестійкість, суперечливість. Як реакція на нові складні ситуації виникають "масові неврози", нігілізм, песимістичні настрої. Почасти фіксуються протиріччя між ціннісними орієнтаціями, соціальними установками та реальною діяльністю.

Як зазначає Л.В.Мардахаєв змінюється характер соціальної сфери в Україні: державні соціальні служби, з одного боку, декларують про поширення своїх послуг, але з іншого - надзвичайно обмежені фінансуванням та браком підготовлених соціальних працівників; з'являються недержавні соціальні служби, як благодійні, так і приватні, де послуги надаються за оплату, проте суспільство ще не зовсім готове до таких трансформацій. Адже за даними соціологічних опитувань, наприклад, національних досліджень громадської думки, проведених "Соціс-Геллап" у травні та вересні 2006 року, за приватизацію послуг висловлюються лише 20 відсотків опитаних 25, с.194. До того ж непоодинокі випадки, коли користувачі недержавних соціальних служб вимагають від соціальних працівників цих служб того, що гарантується державою, бо клієнти не усвідомлюють відмінності між організаціями: чи територіальний центр допомагає в силу своїх зобов'язань, благодійна організація - в силу своїх можливостей, бажань та настанов.

Все це впливає на діяльність соціальних служб, установ і організацій, особливо тих, котрі започатковують реалізацію якихось нових проектів і програм, впроваджують нові послуги, прагнуть популяризувати свою діяльність або ж привернути увагу суспільства до проблем якоїсь категорії населення, змінити ставлення до певної соціальної групи, проводити роз'яснювальну, профілактичну роботу, залучити до соціальної роботи громадськість.

Громадська думка - це особливий стан реальної свідомості мас, який виражає домінуюче ставлення, позицію з актуальних суспільно-значущих питань [27. "Рuвlіс rеlатions" - це в перекладі з англійської "зв'язки з громадськістю".

Т. Семигіна виділяє такі засадничі принципи цієї діяльності:

- опора на об'єктивні закономірності функціонування масової свідомості, відносин між людьми, організаціями і громадськістю;

- відкритість інформації;

- чесність, правдивість;

- відмова від суб'єктивізму, волюнтаристського підходу;

- безперервність процесу "рuвlіс rеlатions";

- дотримання етичних норм соціального працівника;

- дотримання правових норм (вимог законодавства, наприклад, Законів України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо) 43, 194.

З метою експериментальної перевірки актуальності проблеми та пошуку можливих шляхів її вирішення нами у листопаді - грудні 2010 року було проведено дослідницький етап роботи. Так, насамперед, ми прагнули з'ясувати, як відносяться хмельничани в цілому до реклами й зокрема до соціальної. Ми провели опитування 52 студентів ХНУ (3-4 курси спеціальності “Соціальна педагогіка”).

В результаті проведеного опитування ми встановили, що 67% респондентів не довіряють рекламі в засобах масової інформації, аргументуючи свою думку тим, що рекламна інформація не завжди об'єктивно відображає реальну дійсність. Відповідаючи на запитання « Чи допомогла реклама Вам придбати необхідну річ або ж отримати певну послугу на протязі останніх 12 місяців?», 62 % учасників опитування дали негативну відповідь, 21 % опитаних скористувалися послугами реклами один-два рази, 8% респондентів купували потрібну річ, орієнтуючись на рекламу, 3-4 рази, 4% - 5-10 разів, і лише 2% - більше 10 разів.

На запитання “ Чи подобається Вам реклама?” 73% опитаних відповіли “ні”. Пояснення були різні:

- рекламують найбільш непотрібне;

- всі прагнуть заробити більше грошей;

- кругом одне здирництво;

- рекламують усе підряд: любов, секс, гроші;

- все можна купити, навіть розум і кохану людину ( відповіді респондентів дослівні).

Лише 41% хмельничан погодилися з думкою про те, реклама забезпечує більш широкий і простий вибір товарів і послуг. Значно лояльніші до реклами виявились жителі сіл. Так, наприклад, 61% опитаних схвально відгукнулися про використання ними рекламних повідомлень, наприклад, для продажу коня, корови, купівлі трактора, косилки, бурякосівалки (дослівні рекламні оголошення).

Щодо соціально-педагогічної реклами, то тут справи ще значно гірші. Так, наприклад, 39% опитаних взагалі не розуміють змісту цього поняття, й не можуть усвідомити, що може рекламувати така реклама; 23% опитаних ототожнюють її з наданням послуг щодо репетиторства та боротьби з алкоголізмом.

Саме тому з метою експертного аналізу даних нашого дослідження ми провели інтерв'ю із завідуючою відділом реклами і маркетингу обласної незалежної газети “Є”, тираж якої станом на 20 лютого 2008 року становив 85 078 примірників (передплата) і близько 0,5 тис. вроздріб, - Козачук Р.П. Нами було їй задано низку питань. Наприклад:

Чи часто з'являються соціально-педагогічні реклами?

Які проблеми є найбільш актуальними в соціальній рекламі?

Хто найчастіше є рекламодавцем?

Хто найчастіше користується послугами, запропонованими вище?

Які шляхи вирішення даної проблеми?

У ході проведеного інтерв'ю нами з'ясовано, що найбільш рекламованими проблемами є:

А) проблеми ВІЛ/СНІДу;

Б) проблеми боротьби з наркотиками та алкоголізмом;

В) проблеми здоров'я матері й дитини;

Г) проблеми створення щасливої сім'ї;

Д) проблеми гармонії у відносинах між чоловіком і жінкою та ін.

Прикро, але практично жодного разу не рекламувались конкретні заходи щодо організації та утвердження здорового способу життя, боротьби з ранньою вагітністю, абортами серед молоді, волонтерські ідеї тощо.

Дієвим у цьому аспекті, зазначила Козачук Р.П., є виділення для соціально-педагогічної реклами цілої сторінки в газеті. Такий досвід уже є. Так, наприклад, у кожному суботньому номері газети друкуються цікаві матеріали, в тому числі й на правах реклами, які торкаються виховання дитини, сімейних взаємин, здоров'я членів родити і т.і. Найчастіше рекламодавцями виступають лікарі, психологи, юристи, рідше - педагоги.

Наступним кроком у нашому дослідженні було з'ясування змісту публікацій щодо проблем ВІЛ/СНІДу та боротьби з наркотиками й алкоголізмом. Аналіз поданих реклам у луцькій пресі не може претендувати на вичерпність і широкі узагальнення; відсутніми є чіткі критерії, до того ж вивчення ціннісних орієнтацій статтей не було самоціллю, а мало суто прагматичне спрямування. Адже тексти як медіа-продукт об'єднує й індивідуальне (авторське), й редакційне ставлення до певної тематики. А множинність прочитання текстів масових комунікацій унеможливлює визначення впливу конкретних медіа-продуктів.

Хоча інтерпретацію й інтерпретацію змісту публікацій щодо проблем ВІЛ/СНІДу в луцькій пресі кожен читач робить по-своєму, актуалізуючи власну систему цінностей і рефлексивне привласнюючи собі значення тексту, однак індивідуальне прилаштування отриманої інформації до психологічних настанов кожної людини відбувається в рамках боротьби за масову свідомість. А відтак функціонування соціального медіа-дискурсу, інтерсуб'єктивне розуміння газетних публікацій ґрунтується на системі конденсованих символів, які формують і відкритий, і прихований зміст статей.

Так, наше дослідження засвідчило, що в 2007 році газети Луцька поширювали декілька образів ("іміджів") СНІДу. Це, насамперед, "зло", його носії - "особи, які ведуть непристойний спосіб життя", вони протиставляються "нормальним людям", котрі "живуть поряд, ходять одними вулицями зі злом". На формування такої думки щодо ВІЛ+ і хворих на СНІД має вплив політика держави. Адже в чинному законодавстві України закладена концепція "соціально небезпечного суб'єкта": ВІЛ/СНІД віднесено до "соціально небезпечних захворювань", які потребують спеціальних заходів лікування.

Стандартний, використовуваний уже впродовж багатьох років, імідж СНІДу - "чума XX століття". Варто згадати, що в середньовіччі чуму сприймали як "Божу кару" за гріхи, за недотримання моральних норм суспільства. Образ "чуми" є прикладом так званої стандартної семіотики - "механізму пам'яті культури".

Останнім часом у газетних публікаціях почав народжуватися ще один імідж СНІДу як "дорогої хвороби", який можна вважати приховано-негативним. Імідж СНІДу як "неминучості" ("безвихідність і беззахисність нас усіх") можна аналізувати крізь призму національного менталітету: тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породжувала пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв'язати її проблеми.

Наступна особливість газетної теми ВІЛ/СНІДу - зосередженість на медичних аспектах проблеми та думці медичних працівників, котрі або були авторами статтей, або виступали джерелом інформації. Про соціальні аспекти епідемії згадується зрідка та ще й в абстрактно-моральних конструктах аргументації. СНІД як газетна тема має "шарм скандальності". Інтерв'ю з журналістами, в ході якого з'ясувалося, чим викликаний інтерес представників засобів масової інформації до проблем епідемії, цілком підтверджують тезу соціологів, що газети орієнтовані на сенсаційність (скандальність, епатажність, небезпечність проблематики) як засіб збільшення читацької аудиторії.

У цьому контексті доцільно навести дані дослідження, проведеного ще в липні 2005 року місією Medecins Sans Frontieres (MSF), яке підтвердило актуальність проблеми “ Особистість і ВІЛ/СНІД” і виявило існування упередженого ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом: від цих людей відмовляються їхні друзі та сім'ї, їх звільняють з роботи, виселяють з домівок, з ними брутально поводяться медичні працівники; тестування на ВІЛ, як правило, здійснюють без консультування та поінформованої згоди людини. Серед медичних працівників та суспільства в цілому відчувається нестача інформації про інфекцію ВІЛ/СНІД, її передачу, лікування та профілактику. Так, за результатами вказаного дослідження існує різне ставлення до людей з ВІЛ/СНІДом. Переважна більшість (94%) думають, що державі варто збільшити медичну і соціальну допомогу ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД. У той же час приблизно половина (47%) вважає, що ВІЛ-інфікованих потрібно ізолювати від суспільства. Найчастіше респонденти відчувають сильне співчуття і жаль до ВІЛ-інфікованих людей (48%). Рідше зустрічається страх (17%), відраза (8%) чи гнів (5%) (див. Табл. 2.1) [24].

Таблиця 2.1 - Коли ви думаєте про когось, хто інфікований ВІЛ, що ви відчуваєте стосовно нього, %:

	Сильно відчуваю	Трохи відчуваю	Зовсім не відчуваю
Співчуття/ жалість	48	45	7
Страх	17	48	35
Відраза	8	28	64
Гнів	5	17	78

Респондентам поставили запитання про те, яким чином вони б реагували у випадку зустрічі з ВІЛ-інфікованим. Найчастіше (59%) зустрічається реакція «чемне поводження за максимально можливого уникання контакту», у той час як кожен третій (30%) ставився б до ВІЛ-інфікованого так, ніби він не був зараженим. Проте 7% висловили свій намір покинути таку людини якнайшвидше, і незначна кількість респондентів (4%) вважають неприпустимим перебування ВІЛ-інфікованих у суспільних місцях.

При зустрічі з ВІЛ-інфікованими і хворими на СНІД більшість (69%) хотіли би знати про статус подібних людей (що вони інфіковані або хворі); 16% побажали б, щоб ВІЛ-інфіковані або хворі на СНІД не доторкалися до них; 7% - трималися б на відстані, а 6% не заперечували, якби інфікований не повідомляв про свій статус.

Ситуація, коли здорова дитина контактує з ВІЛ-інфікованою людиною, є менш прийнятною. Респондентам було задано запитання про те, що б вони робили, якби дізналися, що в школі разом з їхньою дитиною навчається ВІЛ-інфікована дитина. 32% не робили б нічого, 31% перевів би свою дитину в іншу школу, 28%) зажадали б ізолювання інфікованої дитини від інших, 4% - її переведення до іншої школи.

У випадку, якби друг або член сім'ї був заражений ВІЛ або хворим на СНІД, практично всі респонденти (90%) надали би допомогу такій людині, 8% уникали б будь-яких подальших контактів.

У результаті дослідження у респондентів було виявлено тісний зв'язок між некоректними знаннями про шляхи передачі ВІЛ/СНІД та відчуттям страху. Не дивно, що більший відсоток людей вважає, що ВІЛ передається на побутовому рівні, боїться зустрічі з ВІЛ-інфікованим.

У дослідженні також було вивчено ставлення і поведінку щодо вживання наркотиків шляхом внутрішньовенної ін'єкції. Як вже відзначалося, поінформованість про те, що ВІЛ передається при застосуванні для ін'єкцій вже використаної голки, достатньо висока (99%). У цілому зловживання наркотиками частіше вважають вагомою проблемою (75%), ніж СНІД (66%).

Переважна більшість респондентів (83%) вважають, що держава повинна надавати більше медичної і соціальної допомоги наркоманам, що роблять внутрішньовенні ін'єкції. Домінуючим почуттям стосовно споживачів ін'єкційних наркотиків виявилася відраза: нарівні з 62%, що відчувають співчуття, велика частина (76%) відчуває різні ступені відрази. У табл. 2.2 у дужках подано порівняння ставлень до ВІН і людей із ВІЛ/СНІДом.

Емоції, що відчувають респонденти стосовно наркоманів, котрі вживають наркотики способом внутрішньовенної ін'єкції, % У дужках подано порівняння ставлення до людей з ВІЛ/СНІДом з таблиці 1 (відповіді «не знаю» не включені).

Таблиця 2.2:

	Сильно відчувають	Трохи відчувають	Зовсім не відчувають
Співчуття/ жалість	23 (48)	39 (45)	38 (7%)
Страх	16(17)	41 (48)	43 (35)
Відраза	33(8)	44(28)	23(64)
Гнів	26(5)	33(17)	40(78)

Підсумовуючи, можна зробити висновок про те, що існує серйозна нестача інформації про шляхи передачі ВІЛ/СНІДу. У той час як більшість поінформована про те, що повторне використання голок і незахищений секс є високо ризикованим, інші форми контактів також сприймаються як небезпечні. Обід у ресторані, де працює ВІЛ-інфікований офіціант, або отримання допомоги в лікувальному закладі, де є пацієнти із ВІЛ, вважають ризикованими ситуаціями, під час яких можлива передача вірусу. Хоча результати дослідження не дають точного уявлення про те, яким чином можна заразитися в подібних ситуаціях, очевидним є те, що, на думку людей, ВІЛ передається не тільки через кров і статевим шляхом. Так, існує думка, що вірус передається через кашель і чхання.

Практично всі респонденти підтверджують необхідність надання молоді більшої інформації. В усіх містах і в усіх вікових групах понад 90% людей заявили про те, що молодь потрібно забезпечувати інформацією про ВІЛ/СНІД, ЗПСШ і контрацепцію.

Статеве виховання в школі також широко підтримують, запропонований вік для його початку - 12 років.

Ставлення до людей із ВІЛ/СНІДом тяжіє до обережної толерантності за умови дотримання визначеної дистанції. Більшість вважає СНІД великою проблемою. У той час як кожен визнає, що може заразитися ВІЛ, багато хто асоціює СНІД із групами ризику, такими як ВІЛ та людьми, які мають безладні статеві стосунки. Страх є прямим наслідком низької поінформованості про шляхи передачі ВІЛ. Гнів і відразу згадували нечасто, але все ж понад 20% відчувають подібні емоції щодо ВІЛ-інфікованих.

Практично всі висловили думку про те, що держава повинна надавати більше допомоги ВІЛ-інфікованим, нарівні з цим половина з них висловилася за ізоляцію ВІЛ-інфікованих від суспільства. Страх особистої наближеності до ВІЛ-інфікованого або хворого на СНІД проілюстровано реакцією респондентів на можливу зустріч з такими людьми. Більшість хотіла б знати про статус інфікованого, поводилася б чемно, але уникала б контактів з ним. Подібним чином респонденти поводили б себе в ситуації, якби у співробітника був ВІЛ, або інша дитина, яка навчається у школі з їхньою дитиною, була б інфікована ВІЛ. Варто зазначити, що співчуття є первинною емоцією, яку відчувають до ВІЛ-інфікованого, і переважна більшість підтримала б члена сім'ї, якби він заразився ВІЛ або занедужав на СНІД, і тільки деякі уникали б подальших контактів.

Базуючись на результатах дослідження та аналізі світової літератури з цієї проблеми, на знаннях та досвіді, отриманих MSF та іншими консультантами, було розроблено стратегію для кампанії солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІДом, що проводиться в засобах масової інформації, та створено дизайни і матеріали кампанії. Всі дизайни пройшли численні тестування в рамках обговорення у фокус-групах та інтерв'ю з представниками цільової групи. Цільовою групою кампанії є люди віком від 5 до 50 років з усіх груп і верств населення: люди різного віку, походження, досвіду, статевих уподобань та рівня освіти. Мета кампанії - надання повної і корисної інформації, що стосується ВІЛ та СНІДу. для зменшення у людей негативних почуттів, таких як страх чи звинувачення, щоб, використовуючи особисті історії та досвід людей, які контактували з людьми, шо живуть з ВІЛ/СНІДом, допомогти людям справлятися із власними емоціями в таких ситуаціях.

Матеріали кампанії включають 30-секундну відеорекламу, аудіо-рекламу, наклейки та банери для зовнішньої реклами в метро і на вуличних стендах, інформаційні буклети, Інтернет-сторінку та банери в Інтернеті, настільні календарі та невеликі наклейки. На всіх матеріалах зображено схожі образи і одне й те саме гасло, що допомагає привернути увагу людей та дає їм можливість побачити цілісність кампанії.

Основне повідомлення кампанії: «Коли люди стикаються з темою ВІЛ/СНІДу, у них можуть з'явитись запитання і виникнути різні почуття. Ви також можете захотіти дізнатись про факти і про шляхи подолання Ваших емоцій. Ви можете прийняти рішення ознайомитися з фактами та скористатися особистим досвідом інших».

Гасло кампанії: «Ви маєте знати про ВІЛ та СНІД більше!». Вона розпочалася 20 березня 2007 року в Києві, триватиме упродовж одного року і пізніше може бути поширена в інших регіонах.

Кампанію було підготовлено і розроблено за значного сприяння Міністерства охорони здоров'я України та Київської міської державної адміністрації. MSF запрошує і закликає засоби масової інформації надати підтримку і зробити свій внесок у здійснення.

На нашу думку, більш широкого рекламування потребує діяльність різних соціальних служб для молоді. Наприклад, окремою газетною рубрикою може стати “Азбука щасливої родини”, в якій висвітлюватимуться проблеми сімейного благополуччя, багатодітних сімей, виховання дітей у прийомних сім'ях, проблеми попередження ранньої й небажаної вагітності тощо. Саме тут пропагуватимуться різні батьківські лекторії, тренінги, будуть рекламуватись різні заходи для сімей з метою організації їх спільного змістовного дозвілля, творчості тощо.

Таким чином, враховуючи результати нашого опитування, ми можемо зробити висновок, що на сьогодні соціально-педагогічна реклама ще не є достатньо дієвою. Це пояснюється, насамперед, тим, що по-перше, соціальні педагоги недостатньо пропагують свою діяльність, а по-друге, ЗМІ в цілому й журналісти, зокрема, недостатньо обізнані з соціально-педагогічними проблемами. У цьому контексті потрібно соціальним педагогам (працівникам) використовувати такі форми:

- проведення спеціальних навчальних семінарів, тренінгів для працівників ЗМІ задля поглиблення їхніх знань, у сфері перспектив розвитку соціальної політики та роботи;

- проведення прес-конференцій, брифінгів на конкретну соціальну тематику;

- проведення засідань прес-клубів та медіа-клубів;

- підготовка та розсилка газетних прес-релізів після проведення заходів та акцій;

- підготовка та розсилка регулярних газетних інформаційних бюлетенів;

- підготовка рекомендацій фахівців, як ліпше поводитися з об'єктами медіа-повідомлень, щоб зайвий раз не травмувати людей і не викликати до них стигматизуючого ставлення;

- підготовка інформації про приклади позитивного досвіду соціальної роботи, відпрацьовані в інших країнах моделі соціальної допомоги.

З метою якісної підготовки друкованої соціально-педагогічної продукції на основі одержаних даних експериментального опитування

( додаток Б) ми пропонуємо соціальним педагогам ( працівникам):

- Використовувати різні кольори паперу для різних буклетів.

- Використовувати великі літери для заголовків - такі великі, як це можливо для сторінки.

- Використовувати три або чотири підзаголовки на сторінці. Написати їх таким чином, щоб люди, котрі лише проглянули підзаголовки, отримали інформацію про головне "послання" буклета.

- Використовувати прості слова. Писати так, як говорять люди.

- Не переобтяжувати буклет. Залишати широкі поля й багато "вільного" місця.

- Використовувати малюнки, фотографії, карикатури -для того,

щоб привернути увагу людей.

- Робити усе стислим: заголовки, речення, слова, абзаци.

- Використовувати імена людей там, де тільки можливо.

- Переконатися, що ваш буклет містить прохання до людей щось

зробити.

- Простежити, скільки буклетів друкуватиметься шоразу. Це допомагає розробити план і зекономити кошти.

- Зберігати поліграфічні шаблони. Графіка та заголовки можуть бути використані ще раз.

- Просити друкарню повернути негативи. Це збереже кошти, якщо ви схочете перевидати буклет.

- Переконатися, що на буклеті є всі "вихідні" дані, особливо якщо ви робили буклет не самі, а ще з кимось.

- Якщо призначення ваших буклетів - інформувати широку громадськість, визначте ті місця, де можна розкласти буклети, не питаючи дозволу: дошки оголошень, школи, аптеки тощо. Це допомагає розповсюджувати друковану продукцію.

3. Методичні рекомендації що до оптимізації організації реклами в системі соціально-педагогічної діяльності

Основними методичними рекомендаціями, які на нашу думку будуть оптимізувати організацію реклами в системі соціально-педагогічної діяльності є:

- привернути увагу потенційного покупця або ж споживача;

- представити покупцю або споживачу вигоди для нього від придбання товару чи одержання послуги;

- надати покупцю/споживачу можливості для додаткового вивчення товару чи послуги;

- формувати в споживача певний рівень знань про самий товар або ж послугу;

- створити сприятливий образ фірми-виробника/ установи, що надає послуги;

- формувати потребу в даному товарі/послузі;

- формувати позитивну думку про фірму/установу;

- спонукати потенційного покупця/споживача до придбання саме рекламованих товару/послуги;

- стимулювати збут товару або ж пропозицію послуги;

- сприяти прискоренню товарообігу;

- зробити даного споживача постійним покупцем товару чи споживачем послуги;

- формування в інших фірм образа надійного партнера;

- нагадувати споживачу про фірму та її товари і послуги

- визначення найбільш престижних джерел інформації (опитування, інтерв'ю);

- використання тільки тих видань, які за змістом інформації підходять для розміщення соціально-педагогічної реклами (умови: не дорога, не бульварна, не радикальна преса);

- уникання невідомих джерел;

- установлення особистісних контактів з представниками ЗМІ як систематичного поставника інформації.

- оскільки він схильний проводити паралелі між якістю товару й іміджем його виробника.

- створювати попит на даний товар або послугу, сприяти появі попиту

на пропоновану продукцію.

- надавати споживачам необхідну інформацію про товари і послуги, у тому числі й товари широкого вжитку.

- забезпечувати збут і підтримувати необхідний обсяг збуту та розширювати його.

- вселяти довіру до товару, до запропонованої послуги та їх виробників. Виробник повинен намагатися донести до споживача за допомогою реклами й іміджу, що в нього “чисті помисли” і “добрі наміри”.

- постійно йти назустріч потребам клієнта.

- спонукати покупця для придбання товару, ототожнюючи його з виробником.

ВИСНОВКИ

У період розвитку інформаційного суспільства великого значення набуває реклама, яка є однією із форм комунікації в суспільстві, головним засобом поширення інформації в усіх соціально-економічних сферах. Рекламу сьогодні можна означити як соціокультурний процес в сучасному суспільстві, більше того - як власне інформаційний процес і соціальну інституцію. Саме реклама є головним засобом багатогранної системи зв'язку “член суспільства - суспільство”, засобом соціально-психологічного впливу всіх соціальних явищ, процесів, змін, які відбуваються в конкретному суспільстві на конкретну особистість, індивід, особу. Причому мова йде про вплив на людину на рівні її особистісної структури, тобто торкаючись інтелектуальної, емоційно-вольової, чуттєвої сфер.

У розв'язанні гострих проблем, що нині стоять перед суспільством, все більшого значення набуває проблема інформування населення щодо соціальних питань розвитку незалежної України. Тому вміле ефективне впровадження рекламно-інформаційних технологій в діяльність соціальних педагогів (працівників) набуває важливого значення.

Реклама - особливий чинник впливу на спосіб життя людини, один із соціальних інститутів, що тією чи іншою мірою виконує замовлення суспільства та окремих соціальних груп щодо певного впливу на населення в цілому, в тому числі й на окремі вікові та соціальні групи. Соціальна реклама істотно сприяє засвоєнню людьми широкого спектра соціальних норм та формуванню в них ціннісних орієнтацій у сфері політики, економіки, здоров'я, права тощо, а також ЗМІ є своєрідною системою неформальної освіти та просвіти різних категорій населення. В зв'язку з цим користувачі реклами набувають досить різнобічні, суперечливі, несистематизовані знання, відомості з різних питань суспільного та політичного життя.