Окремі моделі нетрадиційних уроків у загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі моделі нетрадиційних уроків у загальноосвітній школі

ВСТУП

У сучасних загальноосвітніх навчальних закладах, окрім класно-урочної, застосовуються інші форми, які вчені називають по-різному: допоміжними, позакласними, позаурочними, нестандартними, нетради-ційними. Це -- додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові, факультативні, клубні, секційні, студійні заняття. Сюди ж належать навчальні екскурсії, праця на пришкільних дослідних ділянках, у майстернях, походи рідним краєм, фізкультурні, спортивні змагання, турніри тощо.

Будучи засадничим елементом педагогічного процесу, урок акумулює в собі мету і завдання, зміст і методи навчання. Мистецтво проведення уроку багато в чому залежить від розуміння та виконання вчителем спеціальних і педагогічних вимог, що визначаються завданнями школи, закономірностями й принципами навчання.

У сучасній дидактиці не існує загальноприйнятої класифікації уроків, хоча ця проблема має не тільки теоретичне, а й практичне значення для організації навчально-пізнавальної діяльності. Не можна чітко організувати процес навчання, не виокремивши основні типи уроків за тією чи іншою ознакою і не визначивши, яка з них найбільше пасує для вирішення поставлених педагогічних завдань.

Від середини 70-х років XX ст. у вітчизняній школі починає спостерігатися зниження інтересу учнів до навчання. На це школа відреагувала нетрадиційними (неординарними) уроками, які ставлять за мету зацікавити дітей навчальною працею й утримати цей інтерес. З того часу форми проведення цих уроків стали більш численними й різноманітними. Якоюсь мірою вони стали буденністю шкільного життя, навіть до класичних уроків учителі включають елементи нестандартності. Та все ж застосування нетрадіційних уроків викликає у вчителів-практиків цілу низку питань -- методичного, психологічного, теоретичного характеру.

Сьогодні нестандартні (нетрадиційні) уроки є звичною ознакою будь-якої школи, можна навіть говорити про «моду» на той чи інший тип уроку, та ставлення до них не можна назвати однозначним. Зрозуміло, що, незвичайні за змістом, організацією, такі заняття приваблюють школярів, сприяють розвитку особистих здібностей.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості, моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них -- уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-винаходи, уроки-заліки та інші, яким притаманні максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної роботи, самостійна діяльність учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів. Цікавими для теорії та практики є саме нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, що викликають у учнів інтерес до навчання, і сприяють їхньому оптимальному розвитку і вихованню.

Кожен урок потребує відповідної підготовки та структури. Адже універсальної структури уроку немає. І "ніяка структура уроку, навіть вдало опробована, не може бути придатною для уроків всієї теми" (О.Я. Савченко).

Ці уроки вирізняються пошуком нових форм розкриття суті явищ через гру, лекцію, диспут, експеримент, дослідження, аналіз.

Щоб розвивальні процеси відбувалися успішно, про штампи, стандарти не може бути й мови.

Девізом кожного уроку мають бути слова:

Кожній дитині -- світло знань,

Кожній дитині -- світло любові,

Віру в сили свої без вагань --

Як запоруку щасливої долі.

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю може бути успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку чи виховного моменту. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження нетрадиційних форм і методів навчання та виховання.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Розвиток нетрадиційних форм організації навчання в сучасній загальноосвітній школі”.

Об'єкт дослідження - навчальний процес в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження - нетрадиційні форми організації навчання.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність нетрадиційних форм організації навчання, розглянути їх основні види, а також дослідити розвиток нетрадиційних уроків в сучасній загальноосвітній школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи нетрадиційних форм організації навчання;

2) розглянути урок як класно-урочну форму організації навчання;

3) дослідити поняття про нетрадиційні уроки;

4) розкрити основні види нетрадиційних уроків у школі;

5) описати окремі моделі нетрадиційних уроків в сучасній школі;

6) проаналізувати особливості проведення нетрадиційних уроків у школі.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 36 найменування. Робота викладена на 50 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи нетрадиційних форм організації навчання

1.1. Урок - класно-урочна форма організації навчання

Ключовим компонентом класно-урочної форми організації навчання є урок -- така форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протягом точно встановленого часу, за сталим розкладом.

Умовно кажучи, урок -- це «відрізок» навчального процесу, який є закінченим за смислом, у часі й організаційно Від якості уроку залежить ефективність функціонування всієї школи. Тому багато теоретиків і практиків працюють над його вдосконаленням [33, 56].

Загальні вимоги до уроку такі:

проведення уроку на основі сучасних наукових досягнень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу;

проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій;

особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням їхніх інтересів, потреб, нахилів, здібностей та життєвих настанов;

оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці дидактичних принципів;

встановлення міжпредметних зв'язків, які усвідомлюються учнями;

зв'язок із раніше засвоєними знаннями, навичками, уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів;

актуалізація, стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;

логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;

ефективне застосування сучасних дидактичних засобів, особливо -- комп'ютерних;

тісний зв'язок із життям, першою чергою -- з особистим досвідом учня;

формування практично необхідних знань, навичок, умінь, ефективної методики навчально-пізнавальної діяльності;

формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;

діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Окрім цього, кожен урок має сприяти ефективній реалізації основних функцій дидактичного процесу -- освітньої, розвивальної, виховної та самовдосконалення. В контексті сучасних концепцій навчання на перший план, замість освітньої, виходить виховна функція дидактичного процесу -- формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості. Це вимагає, безумовно, зміни парадигми уроку з метою формування духовного світу учня, допомоги в його самоактуалізації та самореалізації, визнання права бути суб'єктом навчального процесу і формування суб'єктних взаємин на кожному уроці. Відповідно, грунтовно змінюється зміст цих функцій та вимоги до уроку [31, 78].

Виховні вимоги до уроку:

формування і розвиток в учнів національної свідомості, самосвідомості та ментальності, провідних рис громадянина своєї держави;

формування в учнів високої духовності, підвалину якої мають становити загальнолюдські, національні та професійні цінності, широка моральна, правова, екологічна, політична, художньо-естетична й фізична культура;

формування і розвиток в учнів активної життєвої настанови, допомога в самоактуалізації та самореалізації у навчальному процесі та майбутній професійній діяльності;

вміле поєднання дидактичних, розвиткових і виховних завдань кожного уроку та їх творче спрямування на формування і розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості;

формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і змістовної професійної діяльності шляхом реалізації потенційних інтелектуальних, фізичних та інших можливостей;

підпорядкування виховної мети кожного уроку загальній меті виховання тощо [33, 89].

Розвиткові вимоги до уроку:

спрямованість кожного уроку на максимальний розвиток духовних, інтелектуальних, фізичних і творчих здібностей кожного учня, його провідних психічних рис;

направленість кожного уроку на «зону найближчого розвитку» учня та її творче проектування і реалізація;

проведення занять з урахуванням індивідуально-психічних особливостей кожного учня та активна допомога в його самовдосконаленні тощо.

Дидактичні вимоги до уроку:

-- чітке визначення освітніх завдань кожного уроку та їх творче поєднання із загальною метою вивчення конкретного предмета й формування особистості учня в навчально-виховному процесі;

оптимальне визначення змістового компонента кожного уроку з урахуванням особистісної спрямованості навчально-виховного процесу;

широке використання методів, прийомів і способів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів та їхнього творчого розвитку;

творчий підхід до обгрунтування методики проведення кожного уроку;

опора на загальнолюдські цінності в застосуванні принципів навчання;

забезпечення активного зворотного зв'язку, дієвого контролю і управління тощо [33, 123].

Крім зазначених, обов'язково слід мати на увазі й інші вимоги до уроку:

організаційні (чіткість, раціональне використання часу, обладнання, дисципліна тощо);

управлінські (цілеспрямованість, оперативність, конкретність, стиль управління тощо);

санітарно-гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома тощо);

етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність тощо);

психологічні (врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, психічного стану учнів і вчителя, настрою вчителя та ін.) тощо.

1.2 Поняття про нетрадиційні уроки

Держава стоїть на порозі переходу від індустріального до постінду-стріального суспільства, а тому вимоги, потреби людини у ньому змінилися.

Суспільство «Епохи інформації» (постіндустріальне) вимагає від людини:

1) певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин;

2) уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів;

3) не вузьких знань, а загального підходу до вирішення питань;

4) комунікабельності -- уміння працювати у злагоді з іншими і спільно доходити мети.

Саме тому постала необхідність застосування під час викладання шкільних предметів таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залучали позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу.

У практиці навчання почали з'являтися театралізовані вистави, рольові ігри, різноманітні турніри, змагання, багатопланові дискусії, уведені нами в межі шкільного курсу під час викладання історії. Такі уроки через свою незвичність наприкінці 80-х pp. XX ст. отримали назву нестандартних, або нетрадиційних. Вони справді відрізняються від звичних комбінованих уроків і метою, в якій переважає орієнтація на розвиток здібностей, інтересів, нахилів учнів, їхніх специфічних умінь, на отримання певних знань чи вироблення окремих загальнонавчальних умінь, і відсутністю послідовності елементів уроку, передбаченої загальноприйнятою типологією уроків; наявністю у структурі уроку ознак інших форм навчання.

Все це є актуальним, оскільки в підлітковому віці спостерігаються потреба у створенні власного світогляду, прагнення до дорослості, бурхливий розвиток фантазії та уяви, спрямованість на самоствердження в суспільстві. З огляду на це найбільш продуктивними у цьому віці є нестандартні уроки, які залучають підлітка до діяльного розв'язання завдань і проблем, ставлять його в позицію причетності до подій. Адже відомий педагог А. Макаренко стверджував: «Яка дитина в грі, така вона здебільшого буде в праці». Тому майбутній діяч виховується насамперед у грі, зокрема на нестандартних уроках під час повторення, вивчення та закріплення нового навчального матеріалу.

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

Чіткого визначення «нестандартний урок» у педагогічній літературі досі не існує. Найбільш поширеною є характеристика такого уроку як імпровізованого навчального заняття, що має нестандартну (невизначену) структуру та незвичайний задум й організаційну форму. З іншого боку, нестандартним можна назвати уроки у тій чи іншій технології навчання. Наприклад, особистісно зорієнтований урок, урок у розвивальній системі навчання, модульний урок тощо.

Нестандартний урок -- це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Думки педагогів щодо таких уроків різні. Одні вбачають в них прогрес педагогічної думки, важливий шлях демократизації школи; інші -- небезпечне порушення педагогічних принципів, відступом педагогів під натиском лінивих учнів, які не хочуть і не вміють серйозно трудитися [15, 56].

Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять.

Актуалізація проблеми нестандартних уроків та їхній вплив на всебічний розвиток дитини пов'язана насамперед із загальновизнаним фактом низького рівня об'єктивної та суб'єктивної готовності дітей до життя за межами школи, фактичною відсутністю у більшості навчальних закладів системи роботи, спрямованої на розвиток соціально-психологічної готовності дитини до життя, що включає такі якості:

* уміння приймати рішення та робити вибір;

* бути свідомим громадянином своєї держави;

* відчувати себе громадянином цілого світу;

* вміти співпрацювати з іншими людьми;

* завжди працювати якісно;

* проявляти ініціативу;

* навчитися працювати з великим обсягом різноманітної інформації, самостійно здійснювати її пошук, обробку, аналіз і зберігання;

* бути свідомим того, що існують різні цінності.

Цих якостей майбутнім громадянам можна набути через використання та запровадження в школі інновацій, нетрадиційного навчання, насамперед нестандартних уроків.

Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, формують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Нетрадиційні уроки більше подобаються учням, ніж звичайні буденні заняття з установленою структурою й режимом роботи, тому практикувати такі уроки доцільно кожному вчителю, однак перетворювати їх на панацею небажано [17, 45].

1.3. Види нетрадиційних уроків

Існує безліч класифікацій нестандартних уроків. Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці.

Наприклад, нестандартні уроки можна поділити на дві групи. До першої відносимо ті уроки, які поєднують різні форми навчання у певну нову структуру (урок-семінар, дослідницький урок), і власне нестандартні уроки як складову певних моделей і технологій навчання (урок-суд, урок -- прес-конференція, і урок-телепередача, урок-радіопередача, урок -- брейн-ринг, урок-диспут, урок-салон, урок-екскурсія, урок-репортаж). Другу групу складають власне нестандартні уроки. На відміну від попередніх, у них немає чіткої структури, оскільки вона залежить від самого ходу уроку.

Загальноприйнятої типології нестандартних уроків не існує. Усі існуючі класифікації значною мірою можна назвати умовними. У посібнику І. П. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 типів нестандартних занять, а саме: уроки -- ділові ігри; уроки -- прес-конференції; уроки-змагання; уроки на зразок КВК; театралізовані уроки; уроки-консультації; комп'ютерні уроки; уроки з груповими формами роботи; уроки взаємонавчання учнів; уроки творчості; уроки-аукціони; уроки-заліки; уроки-сумніви; уроки-формули; бінарні уроки; інтегровані уроки; уроки-узагальнення; уроки-фантазії; уроки-ігри; уроки-суди; уроки пошуку істини; уроки-лекції "Парадокси"; уроки-концерти; уроки-діалоги; уроки "Слідство ведуть знавці"; уроки-рольові ігри; уроки-конференції; уроки "кругове тренування"; уроки-семінари; міжпредметні уроки; уроки-екскурсії; уроки-ігри "Поле чудес" тощо.

В. А. Щеньов пропонує класифікувати нестандартні уроки, доповнивши типологію «класичного» уроку. Наприклад, уроки-вікторини, захист проектів тощо відносять до групи уроків контролю знань, а уроки-лекції, уроки-конференції -- до уроків формування нових знань. С. В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють такі групи нестандартних уроків:

1. Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю).

2. Уроки, пов'язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).

3. Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія, урок-експедиція).

4. Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).

5. Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік, урок-моделювання).

6. Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-мо-нолог).

7. Уроки -- аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).

8. Уроки -- аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).

Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню.

До них відносять [17, 4]:

Ш Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов);

Ш міжпредметні уроки, які ставлять за мету «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів;

Ш театралізовані уроки, які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів;

Ш уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній дидактиці виокремлено понад 20 видів і форм навчання, серед яких активними є: "мозкова атака", кейс-стадія (поєднання теоретичної інформації з практичним досвідом), дебати (дискусії, диспути), навчальні ігри, екскурсії, демонстрації, презентації запрошених гостей, творчі проекти, звіти, вирішення проблемних ситуацій тощо.

Незважаючи на таке величезне різноманіття, для більшості нестандартних уроків, як правило, характерні: колективні способи роботи; цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; активізація пізнавальної діяльності; партнерський стиль взаємовідносин; зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оцінювання та інше.

Перш ніж запропонувати дитині взяти участь у нестандартному уроці, треба створити своєрідний «архів» чи «банк даних», у якому була б зібрана велика кількість матеріалів, свідчень, часом суперечливих і протилежних суджень, бо саме вони допомагають школяреві виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає його особистості, щоб потім переконати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей «архів» поповнюють як учителі, так І учні. Щоб" легше було ним користуватися, матеріал доречно розкласти за темами в окремі папки.

До нестандартних уроків слід готуватися заздалегідь. Передусім потрібно вибрати найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів (якщо це нова тема, слід дати їм опрацювати матеріал самостійно, при цьому надати консультації); розтлумачити їхні обов'язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструвати ймовірний підхід до важкої ролі та забезпечити діалог виконавця з класом. Для цього «аудиторії» можна запропонувати зразки запитань для дискусій, основні теми для гри «брейн-ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», підказати тактику поведінки під час гри.

Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до нього.

РОЗДІЛ 2. Окремі моделі нетрадиційних уроків у загальноосвітній школі

2.1 Урок-семінар

Семінар можна проводити після кількох (двох-чотирьох) уроків-лекцій або під час вивчення нового матеріалу, який відсутній у підручнику.

Завдання уроку-семінару

1. Перевірити якість засвоєння нового матеріалу.

2. Розвивати вміння самостійно працювати з додатковою історичною літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямовувати навчання на практичне застосування знань.

3. Навчити учнів застосовувати знання, одержані на практиці, для аналізу різних процесів.

Головна умова семінару -- допомогти учням підготувати відповіді на всі питання з подальшим оформленням у вигляді виступу,-тез, таблиць тощо.

Основні принципи організації уроку-семінару

1. Клас наперед поділено на групи («доповідачі», «рецензенти», «хроністи», «журналісти» тощо), оголошено тему, план і літературу до семінару.

2. Кожен учасник будь-якої з груп бере участь у семінарі.

3. Група «хроністи» результати своїх та чужих виступів оформляє у вигляді письмового завдання, а група «журналісти» -- у вигляді запитань.

4. Кожен член групи бере участь у виступах.

Основні правила уроку-семінару

1. Тема семінарського заняття визначається вчителем, виходячи з того, що вона, скажімо, відсутня в шкільному підручнику.

2. Усі учні повинні записати тему, план та літературу майбутнього семінарського заняття.

3. Вироблення регламенту уроку є обов'язковим, адже це дає змогу виступити якомога більшій кількості учнів класу і не дає їм розслаблятися та бути пасивними на уроці.

4. Така форма проведення уроку дозволяє уникнути пасивності всіх учнів класу, допомагає їм краще засвоїти новий навчальний матеріал.

Регламент уроку-семінару:

1-й етап. Доповідач № 1 виступає з повідомленням, що розкриває перше питання семінару.

2-й етап. Рецензент № 1 робить рецензію відповіді Доповідача № 1 і доповнює її, якщо це потрібно. .

3-й етап. Хроніст № 1 складає табличку подій за роками на основі цих виступів.

4-й етап. Журналіст № 1 на основі виступів своїх попередників придумує перше запитання і ставить його для всіх учнів класу. Все знову по-а вторгається до тих пір, доки не вичерпаються питання плану семінарського заняття.

5-м етап. Підсумок уроку. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.

2.2 Дослідницькі уроки

Основною метою дослідницьких уроків є отримання навчальної інформації з першоджерел, розвиток спеціальних умінь і навичок.

Завдання дослідницького уроку

1. Опис археологічних знахідок, предметних малюнків, фоторепро-дукцій, муляжів тощо.

2. Складання характеристик історичних та політичних діячів.

3. Проблемне вивчення певної події, позиції дослідників щодо неї.

4. Заняття з аналізу писемних джерел, документальних матеріалів, мемуарної літератури.

5. Опрацювання статистичних даних, складання графіків, таблиць тощо.

Основні принципи організації дослідницького уроку

1. За два тижні до уроку вчитель оголошує тему уроку і дає кільком учням опрацювати різні за точками зору публікації, що розкривають по-різному одну й ту саму тему.

2. Кожний з цих учнів виступає в класі перед своїми товаришами, називаючи джерело та час виходу його у світ.

3. Решту учнів поділено на дві групи, кожна з яких має власне завдання.

4. Другу частину уроку проводимо у формі «Письмових дебатів», що вимагає від учнів дослідницьких навичок, адже тему для «дебатів» також необхідно дослідити, використовуючи різні підходи, що існують в історичній науковій літературі.

Основні правила дослідницького уроку

1. Тема такого уроку визначається вчителем, виходячи з того, що вона викликає різні думки серед дослідників.

2. Всі учні класу включаються в роботу на уроці, Пасивних немає.

3. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, що полегшить роботу вчителя й учнів.

4. Така форма уроку дозволяє всім учням класу ознайомитись із різними поглядами на проблему набагато ефективніше, ніж це можна зробити під час звичайного уроку.

Регламент дослідницького уроку:

1-й етап. На цьому етапі обираються сім учнів із різними поглядами на проблему, решта учнів поділена на три групи, кожна з яких має власне завдання; в результаті його виконання в учнів з'являються дві таблички.

2-й етап. Письмові дебати. Клас поділено на дві групи, які розсаджено один проти одного,-- стверджуюча і заперечуюча сторони. На аркуші паперу учні по черзі записують аргументи. В результаті виходить табличка, третя за урок.

3-й етап. Узагальнення й систематизація результатів уроку. Домашнє завдання.

2.3 Урок-суд

Ця форма співпраці використовується для вивчення протилежних поглядів у формі справжнього суду.

Завдання уроку-суду

1. Розвивати вміння аналізувати й узагальнювати історичні явища та події згідно з інтересами дітей.

2. Вести пошукову роботу відповідно до своїх захоплень.

3. Виробляти вміння відстоювати свою точку зору, поважаючи думку опонента.

Основні принципи організації уроку-суду

1. Поділ класу на ролі за побажаннями самих учнів (суддя, секретар суду, адвокат, прокурор, представники воюючих країн тощо).

2. Обов'язкове «переобладнання» класу на судову залу; перевдягання учнів згідно з обраною роллю.

3. Наявність двох сторін -- обвинувачення та захисту.

4. Включення в роботу всього класу через поставлені завдання.

Регламент уроку-суду з історії:

1. Вступне слово вчителя.

2. Актуалізація опорних знань (бесіда).

3. Засвоєння нових знань (рольова гра-суд).

4. Закріплення вивченого (виконання завдань, поставлених учителем).

5. Підсумок уроку (вирок суду). Домашнє завдання.

Така форма уроку сприяє активності всіх учнів класу, різноаспектному вивченню позицій (з погляду економіста, статиста, народів, що брали участь у війні). Дуже важливо в процесі проведення такого уроку не допустити однобічної, звинувачувальної версії. А щоб урок не перетворився на банальну виставу, де учні просто відбувають свій номер, необхідно поставити завдання, які учні повинні виконати до кінця уроку.

2.4. Урок-дискусія

Сьогодні набувають популярності дискусійні форми занять, які, виключаючи штучну поляризацію і психічно шкідливий наслідок негативних ролей, сприяють засвоєнню знань, удосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й точно висловлювати свою думку. Дискусія має багато різновидів, а саме -- дебати, диспут та власне дискусія. Ми зупинимось на диспуті. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного розв'язання. Диспут виникає внаслідок спілкування вчителя й учнів, один з одним, у процесі розв'язання проблемної ситуації.

Механізм виникнення дискусії (диспуту) Проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності й бажанням розібратися у проблемі.

Будь-яка дискусія (диспут) включає три компоненти:

1. Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію, яка виникла.

2. Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку, відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції;

3. Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.

Основні принципи організації уроку-диспуту:

1. Клас наперед поділено на групи (стверджувальна та заперечувальна сторони, може бути й нейтральна сторона, але обов'язково слід обґрунтувати таку позицію).

2. Команди-опоненти проводять між собою дискусію.

3. Після кожного уроку-диспуту команди змінюють свого лідера (капітана), щоб кожний учасник набув досвіду лідерства.

4. Кожен учасник команди обов'язково бере участь в уроці-диспуті, відстоюючи позицію своєї команди, для решти учнів, що не потрапили до жодної з команд, учитель ставить завдання, яке вони розв'язують протягом уроку.

Основні правила уроку-диспуту:

1. Теза уроку-диспуту визначається вчителем наперед і залежить від теми, що вивчається за програмою.

2. Усі учні повинні записати тезу і самостійно або за допомогою вчителя підготуватися до уроку. Підготовка проходить згідно з поділом учнів на групи.

3. Під час підготовки до уроку вчитель повинен дати учням список рекомендованої літератури, а якщо учням важко її знайти, то зробити ксерокопії головних фрагментів, розділів чи статей.

4. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, адже це дозволить виступати всім учням класу.

5. Обов'язково оформити у вигляді таблиці чи індивідуальних карток пам'ятку «Як вести дискусію (диспут)».

Основні етапи уроку-диспуту

Підготовча частина	Основні частина	Заключна частина
* Уточнити і записати на дошці тезу уроку-диспуту. * Визначити групи, які братимуть участь у диспуті, та розподілити стверджувальну і заперечувальну сторони. * Визначити групу інформаційної підтримки стверджувальної сторони і розподілити її учасників за секторами: «військовий експерт», «архівіст», «політолог». * Визначити групу інформаційної підтримки заперечувальної сторони і розподілити її учасників за секторами: «військовий експерт», «архівіст», «політолог». * Визначити серед решти учнів групи, що будуть записувати аргументи і контраргументи перших двох груп, тобто виконуватимуть завдання	* Надати слово «захисникові» стверджувальної сторони. * Надати слово всім учасникам групи підтримки стверджувальної сторони. * Надати слово «захисникові» запере-чувальної сторони. * Надати слово всім учасникам інформаційної підтримки заперечу-вальної сторони. * Завершальний (підсумковий) диспут «захисників» з метою з'ясування фактів, аргументів, доведень, позицій. * Використання під час виступів унаочнень, таблиць, схем, стіннівок є	* Надати слово учням, що записували стверджувальні аргументи. * Надати слово учням, що записували заперечу-вальні аргументи. * Надати слово учням, що бажають висловитись з приводу диспуту. * Виробити аргументи і контр- аргументи шляхом спільного обговорення (метод «Мозковий штурм»). * Зробити підсумок уроку. * Виставити оцінки. * Обов'язково дати домашнє завдання

2.5 Урок -- прес-конференція

Уроки -- прес-конференції розвивають активність, пошукові здібності, вміння розкривати суть певної проблеми, стисло і коротко висвітлювати її, конкретно відповідати на поставлені питання. Вони вчать самостійно здобувати знання.

Основні принципи організації уроку прес-конференції

1. Заздалегідь оголошується тема, день і час проведення конференції.

2. Розподіл ролей за бажанням (журналісти, фахівці з конкретних питань (політологи-історики, експерти тощо); оформлення класу.

3. Випереджальні завдання обов'язкові для всіх учнів класу.

Основні правила проведення уроку прес-конференції:

1. Тема такого уроку визначається вчителем згідно зі шкільною програмою, як правило, в більшості випадків перевага надається великим за обсягом темам.

2. Урок починається зі вступного слова вчителя, де він висвітлює обстановку, що стосується теми, оголошує її мету і проблему, над якою працюватимуть школярі, а також епіграф уроку.

3. Вчитель представляє учасників конференції.

4. Для кращого засвоєння даної теми можна організувати рольову гру. Це сприяє активізації всього класу і виключає пасивне відбуття своєї ролі на уроці.

Основні етапи уроку-конференції

Така форма уроку поєднує одночасно дві гри -- прес-конференцію та «Діяльність інформаційного агента», що сприяє активності всіх учнів класу, створює атмосферу розкутості, дає учням можливість відчути себе учасником конференції.

2.6 Урок -- теле-, радіопередача

Цікавою формою під час проведення нестандартних уроків є теле- і радіопередачі, що відтворюють відомі популярні телевізійні програми («Як це було...», «Подвійний доказ», «Польова пошта пам'яті» тощо). Такі уроки сприяють формуванню в учнів уміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал за нестандартних умов, дозволяють їм уявити себе «відомими людьми», дають уявлення про професію журналіста, телеведучого тощо.

Основні етапи уроку-передачі:

Підготовча частина	Основна частина	Заключна частина
* Повідомлення теми, мети уроку (за два тижні до уроку). * Розподіл ролей, випереджувальні завдання. * Підбір літератури, джерел інформації. * Оформлення класу, підбір костюмів	* Урок розпочинають словами ведучого (вчителя). * Надання слова першому гостю. * Надання слова другому гостю. * Надання слова третьому гостю. * Надання слова четвертому гостю. * У перерві між паузами звучать фрагменти пісень	* Виконання завдання до першого виступу. * Виконання завдання до другого виступу. * Виконання завдання до третього виступу. * Виконання завдання до четвертого виступу. * Підсумок уроку. * Домашнє завдання

Основні принципи організації уроку -- теле-, радіопередачі:

1. Розподіл ролей за бажанням (історики, юристи, політологи, хроністи, ведучі програми тощо).

2. Оформлення класу (телестудії, радіостанції); виготовлення емблеми, прикріплення мікрофонів, розташування парт та стільців так, як у справжній програмі.

3. Випереджальні завдання учням класу, а також перевдягання учнів згідно з ролями (наприклад, під час проведення уроку-радіопередачі «По-льова пошта пам'яті» присутні гості).

Основні правила проведення уроку-телепередачі (радіопередачі):

1. Урок проходить за сценарієм (без змін) відомих теле- і радіопередач.

2. Під час розповідей «гостей» учні класу не просто їх слухають, а виконують завдання, поставлені вчителем, що дозволяє активізувати клас та уникнути їхньої пасивності.

2.7 Урок-салон

Цікавою є форма проведення уроку підбиття підсумків з питань вивчення культури. Такі форми1 уроків дозволяють розвивати в учнів уміння самостійно одержувати знання й творчо їх використовувати, а також формують в учнів інтерес до культурних надбань усього людства.

Основні принципи організації уроку-салону:

1. За два-три тижні до уроку клас ділиться на шість творчих груп (по чо-тири-п'ять осіб).

2. Вибирається «господиня салону».

3. Визначається символічне місце і час (наприклад, Київ, 1945 p., Музей мистецтв).

4. Кабінет обладнано подібно до салону (на стінах портрети діячів культури, репродукції картин, плакатів вивченої доби, фотоілюстрації, звучить музика тих часів, парти розташовані довільно, прикрашені скатертинами і квітами).

Основні правила проведення уроку-салону:

1. Вступне слово вчителя. (Актуалізація опорних знань)

2. Вступне слово господині салону (розповідь про умови розвитку культури, представлення гостей).

3. Виступ групи 1 «Науковці» (представлення стіннівки; доповіді). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

4. Виступ групи 2 «Літературознавці» (захист стіннівки; доповіді). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

5. Виступ групи 3 «Мистецтвознавці» (доповідь: показ і коментар репродукцій, фотоілюстрацій, плакатів). Решта учнів класу складають табличку.

6. Виступ групи 4 (представлення стіннівки; доповіді, музичний номер). Решта учнів складають таблицю.

7. Виступ групи 5 «Науковці» (представлення стіннівки; доповіді). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

8. Виступ групи 6 «Статисти» (копії доповідей роздають усім учням класу, а ті записують дані у свої таблички).

9. Завершальне слово господині салону та вчителя. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Вищезгадана форма сприяє кращому засвоєнню нового матеріалу, дає можливість більше побачити надбань культури (творів живопису, архітектури, скульптури), учні вчаться самостійно записувати почуте у своїх конспектах, виключається їхня пасивність.

2.8 Урок -- брейн-ринг

Урок -- брейн-ринг дозволяє учням відчути себе ерудитом, частиною команди, згуртовує колектив.

«Брейн-ринг» -- відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем - відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже час для прийняття рішення обмежений.

Основні принципи організації уроку -- брейн-рингу:

1. Наявність спеціально обладнаних ігрових столів.

2. Поділ класу на команди (шість осіб).

3. Повідомлення теми чи розділу, які необхідно повторити, адже питання для гри будуть саме з них.

4. Підбір додаткових джерел та літератури, яку необхідно проглянути і вивчити. (Для капітанів команд)

Основні правила проведення уроку -- брейн-рингу:

1. Вступне слово вчителя. (Оголошення теми, мети)

2. Повторення вивченого матеріалу (брейн-ринг) -- змагаються по дві команди по черзі, поки не зіграють тричі; гра триває до 5 балів.

3. Конкурс капітанів, де пропонуються питання підвищеної складності (IV рівень оцінювання знань).

4. Підсумок уроку робиться у вигляді проблемного запитання до теми. Правила гри «Брейн-ринг»:

1. Ведучий ставить запитання і виголошує «час», після чого команди мають право натискати кнопки на столах і відповідати.

2. На обговорення одного питання дається одна хвилина.

3. Відповідь повинна бути повною, точною, впевненою.

4. Якщо одна з команд дала неправильну відповідь, тоді друга команда отримує право на відповідь та 20 секунд на обговорення.

5. У рамках гри відбувається конкурс капітанів, де пропонуються запитання підвищеної складності.

6. Якщо одна з команд натисне на кнопку раніше, ніж ведучий скаже слово «час», то вона позбавляється права відповіді на це запитання.

2.9 Урок-репортаж

Урок-репортаж удосконалює вміння аналізувати та систематизувати матеріал, сприяє набуттю учнями навичок самостійного отримання знань. Це нова форма проведення нетрадиційних уроків.

Завдання уроку-репортажу:

1. Пошук нових джерел інформації до теми, що вивчається.

2. Уміння в скороченому варіанті записати почуту інформацію.

3. Навчити учнів застосовувати знання, здобуті на практиці, для аналізу різних процесів.

Основні принципи організації уроку-репортажу:

1. Поділ класу на «репортерів», «архівістів», «статистів», «аналітиків».

2. Повідомлення теми, мети, завдань майбутнього уроку.

3. Літературу, джерела надає сам учитель, а учні вибирають найважливіше з цієї літератури.

Основні етапи уроку-репортажу

2.10 Урок - гра. Застосування ігрових ситуацій на уроках

В учнів початкової школи, як і в дошкільнят, переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мислення, практичне ставлення до розв'язування завдань (спрямованість уваги на результат, а не на спосіб дії).

Зважаючи на ці риси дітей, доцільно в роботі з ними на уроках систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи, спостереженнями. Як показує практика, новий матеріал, викладений в ігровій формі, з наступним проведенням практичної роботи чи бесіди дають набагато кращі результати, ніж традиційна форма викладання матеріалу.

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Сюжетно-рольові ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення сюжетно-рольових ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального процесу. Навіть пасивні на уроках діти виявляють бажання виступити в будь-якій ролі. Сюжетно-рольові ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Вона найчастіше набирає форми змагання ("хто швидше", "хто більше", "хто точніше", "хто уважніший" та ін.). Система підбиття підсумків гри передбачає: доброзичливе ставлення до учня (команди учнів); позитивне оцінювання зусиль учнів, навіть тоді, коли ці зусилля не призводять до позитивного .результату; детальний аналіз утруднень учня і помилок, допущених ним; конкретні вказівки, спрямовані на покращення досягнутого результату.

Під час використання на уроках ігрового методу навчання необхідно дотримуватись таких основних вимог:

-- ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його постановки;

-- математичний зміст гри має бути посильним для кожної дитини, оскільки гра буде цікавою коли в ній братимуть участь усі діти;

-- підсумок гри має бути чітким і справедливим [5, 23].

Таким чином, гра у процесі навчання дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни. Готуючись до проведення ігор та ігрових ситуацій, учитель має продумати:

-- які вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

-- які виховні завдання вони мають реалізовувати (виховання вольових якостей, почуття довіри, взаємодопомоги, дружби, уміння підкорювати свої власні інтереси інтересам учнів класу);

-- який матеріал краще використовувати для гри;

-- як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри;

-- чітко визначити час проведення гри та організацію її проведення (змагання між окремими дітьми, командами-групами класу, активна участь усіх дітей);

-- можливу зміну правил гри у разі необхідності активізації всіх дітей;

-- підбиття підсумків гри.

Урок-гра -- це імітаційна модель навчальної діяльності учнів, що відтворюється в умовах, максимально наближених до дійсності. Мета гри -- поглибити та розширити діапазон знань учнів, формувати діловий стиль спілкування у практично-професійній діяльності [9, 15].

Урок-гра має свої різновиди: урок-«Еврика», прес-конференція, урок-змагання, урок-турнір, урок-спектакль, урок «КВК», урок-аукціон, урок-забава та ін. Незалежно від різновидів уроку-гри, їх об'єднують загальні вимоги: постановка теми, цілей та завдань гри; визначення оптимального змісту гри; розподіл ролей та визначення функціональних обов'язків учасників гри; забезпечення умов для проведення ділової гри (обладнання, наочність, оформлення приміщення, інше матеріально-технічне забезпечення); єдність взаємодії учнів у ході виконання ролей.

Класичний варіант імітаційної гри включає такі етапи:

а) підготовка;

б) безпосередньо сама гра;

в) аналіз та підведення підсумків гри.

За типом ігри бувають «жорсткі» та «вільні». У «жорстких» іграх детермінуються зміст, функції та обов'язки учнів -- виконавців ролей. У «вільних» іграх визначаються лише основні напрями дій. Тут більшою мірою допускається самостійність і творчість у реалізації основної ідеї та змісту ділової гри. Підготовка ділової гри передбачає озброєння учнів теоретичними знаннями, практичними уміннями та навичками з теми гри; підготовку учнів -- «активних» та «пасивних» учасників гри. «Активні» учасники гри -- це учні, що виконують конкретні ролі в процесі гри; «пасивні» -- це слухачі, що спостерігають та реагують на процес її протікання. Сам процес гри залежить від особливостей її різновидів [4, 17].

Аналіз і підведення підсумків гри включає: оцінку змісту ділової гри, тобто оцінку актуальності теми, правильності постановки та досягнення мети, доцільності постановки проміжних цілей і завдань, дотримання процедури проведення ділової гри, оцінка імітаційної діяльності учнів у процесі виконання рольових функцій, такту та етики спілкування.

Розглянемо окремі різновиди ділових, навчальних ігор, можливі та доцільні ролі, функціональні обов'язки виконавців ролей.

Ділова гра: урок-«Еврика». Можливі та доцільні ролі: «експериментатори», тобто учні, які добре працюють з приладами, реактивами, обладнанням; «теоретики» -- учні, які глибоко й вільно володіють теоретичним матеріалом; «калькулятори» -- учні, які швидко та вірно здійснюють різні розрахунки; «експерти» -- учні, що доповнюють, оцінюють та коригують процес і результати гри; «опоненти» -- учні, які висувають нові ідеї, гіпотези на підтримку чи противагу тим, що розглядаються. Підсумки гри підводить учитель (не виключено -- разом з учнями).

Ділова гра: «Урок-турнір». Мета «уроку-турніру» -- включення всіх учнів одного чи двох паралельних класів у колективну, творчу, самостійну діяльність з метою закріплення, поглиблення, систематизації та узагальнення їх знань, умінь і навичок; усунення прогалин у знаннях, формування та розвиток навичок колективної праці.

Можливі та доцільні ролі: «консультанти» -- учні, які займаються з відстаючими учнями; «ерудити» -- учні, які готують повідомлення з теми; «аналітики» -- учні, які розв'язують складні варіанти навчальних завдань; «експериментатори» учні, які готують експеримент, дослід з теми; «голова» та «члени журі» -- учні, які оцінюють виконання завдань групами або окремими учнями класів відповідно до їх ролей.

Ділова гра: уроки типу -- «КВК». Мета уроку-«КВК» - розвиток пізнавальних інтересів та мотивів, ерудиції, інтелекту учнів; здібностей швидко орієнтуватися у подіях, екстремальних ситуаціях. Уроки-«КВК» можуть бути тематичними, проблемними, розрахованими на загальну ерудицію учасників гри. Як правило, клас (або класи) поділяються на команди, які поетапно в процесі гри виконують різні цільові навчальні завдання. Підсумки та оцінку гри здійснює журі.

Можливі та доцільні ролі при проведенні уроку -- «КВК»: «ведучий» учень, який дає завдання командам, стежить за часом їх виконання, дотриманням правил гри, оголошує вірні відповіді; «члени журі» -- учні, які є безпосередніми виконавцями завдань; «капітан команди» -- учень, який очолює команду учнів, організовує та спрямовує її діяльність, несе моральну відповідальність за її результати; «члени журі» -- та «представник журі» -- учні, які оцінюють роботу команд, підраховують бали, визначають та оголошують переможця [14, 45].

Ділова гра: «Урок-забава» (Додаток 1). Мета «уроку-забави» -- повторити та зміцнити знання учнів з математики, продемонструвати практичне застосування знань. Готують такий урок, як правило, вчитель разом з членами предметного гуртка, які організують збір предметів для «продажу», готують костюми для ведучих, забезпечують музичний супровід. Структура уроку-забава: привітання, повторення основних питань з теми, пояснення правил аукціону, «продаж» предметів, музична пауза, продовження «продажу», музичний фінал, підсумки.

Можливі та доцільні ролі: «продавець» предметів -- учень, який відкриває та веде ярмарок, аукціон; «покупці» -- учні, які мають намір купити той чи інший предмет за знання про нього; «музичний оформлювач» учень, відповідальний за якість музичного супроводу забави. Підсумки уроку-забави підводить учитель або журі, яке заздалегідь обирається.

У процесі спостереження та аналізу уроку, що проводиться у формі ділової гри, слід зосередити увагу на таких параметрах:

-- доцільність вибору теми для проведення уроку-гри;

правильність постановки та реалізації цілей і завдань гри;

реалізація змісту та оптимального обсягу навчального матеріалу з теми гри;

правильність розподілу ролей та функціональних обов'язків їх виконавців;

якість підготовки «пасивних» учасників гри (психологічний настрій на специфічний вид навчальної діяльності);

підготовка змісту гри, озброєння критеріями та способами оцінки рольової діяльності «активних» учасників гри, етика спілкування в процесі навчальної гри);

-- оцінка імітаційної діяльності щодо виконання ролей учасниками гри; оцінка ефективності уроку -- ділової гри, тобто співставлення її результатів з поставленими цілями та завданнями.

Параметри кожного з описаних видів уроку--ділової гри можуть бути використані при розробці технологічної картки їх спостереження, аналізу та оцінки ефективності.

Для кожного з нетрадиційних уроків необхідно розробляти технологічну картку спостереження та аналізу, використовувати систему характерних параметрів, що розкривають їх сутність.

2.11 Урок - подорож

У зв'язку зі зниженням віку дітей, які починають навчання в школі, найважливіше значення має правильно підібрати форми організації навчання.

Спеціальні дослідження показують, що не тільки шестилітки, а й переважна більшість молодших учнів позитивно ставиться до навчання, проте їх бажання вчитися і працездатність залежать насамперед від уміння вчителя зацікавити дітей, активізувати різні види сприймання, різні види мислення, пам'яті, спостережливості. Добре продуманий урок, що його проводить класовод, який уміє спілкуватися з дітьми та емоційно перебудовуватися, -- надзвичайно дієвий засіб досягнення мети [17, 34].

Головними умовами ефективності застосування уроку-подорожі або екскурсія є: органічне включення у навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; включення лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Мета уроку-подорожі -- збагатити (розширити, поглибити) чуттєве й логічне пізнання дітей, їхній соціальний досвід, сприяти розвитку мовлення, мислення, уяви. Отже, екскурсії є багатофункціональними. Тому їх проведення може мати загальноосвітню і тематичну спрямованість.

Залежно від змісту теми й підготовки учнів екскурсію можна провести як підготовчу до вивчення теми, в процесі вивчення матеріалу і як завершальний етап його засвоєння. У цьому разі спостереження дають нову поживу для емоційних вражень, сприяють поглибленню раніше набутих знань.

У початкових класах корисно проводити екскурсії з математики з елементами практичної роботи на місцевості. Безпосереднє сприймання об'єктів і явищ, які є засобом формування понять про кількісні відношення і просторові форми, -- чуттєва основа логічних і практичних дій. Наприклад, першокласники на математичній екскурсії до парку чи лісу краще засвоюють такі поняття, як багато, кожний, усі, праворуч, ліворуч, попереду, позаду, між тощо. Особливо цікаво дітям розпізнавати у природному оточенні різні геометричні фігури: клумба -- це коло, ворота -- прямокутник, листочок схожий на овал тощо; вимірювати довжину кроком, на око.

У використанні методу екскурсій можна виділити три етапи.

Перший етап -- підготовка вчителя і учнів до екскурсії. Учителеві важливо якнайбільше дізнатися про об'єкт, куди планується екскурсія, побувати там, уважно оглянути місцевість, визначити, на що слід звернути особливу увагу дітей, які слова, об'єкти пояснити. Маршрут має бути цілком безпечним для здоров'я дітей.