Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування у школярів прагнення до ведення здорового способу життя

Вступ

Здоров'я є інтегральною характеристикою особистості і визначає якість життя. Сьогодні в Україні фіксують високий рівень захворюваності населення, особливо серед дітей і підлітків. Зокрема, за період навчання у школі кількість здорових дітей з першого до одинадцятого класу зменшується у 3-4 рази. Тому збереження і зміцнення здоров'я дітей, формування духовних потреб і навичок здорового способу життя (ЗСЖ) є пріоритетними напрямами розвитку суспільства.

За останні роки проблема збереження здоров'я дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених «шкільних» хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень. Значення фізичного виховання у формуванні соціально активної особистості вивчали фахівці у галузі педагогіки, фізичної культури і спорту.

Проблема виховання інтересу до фізкультурно-оздоровчої роботи у закладах освіти та мотивація до ЗСЖ дітей молодшого шкільного віку залишається актуальною і потребує наукового обґрунтування.

За енциклопедичним визначенням здоров'я - це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров'я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) записано: «Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів».

Здоровий спосіб життя є не лише невід'ємною складовою частиною фізичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнішою: те, чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні - завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними «ворогами» здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякі соціальні чинники (недостатня матеріальна забезпеченість тощо), а також так звані «шкідливі звички», які мають одночасно психологічну, культурну і соціальну природу. Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, які щороку призводять до зростання смертності та погіршення загального стану здоров'я населення України.

Те, що погіршення здоров'я молоді - основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації - може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим.

Основні підходи до формування здорового способу життя та зміцнення здоров'я визначені Державною програмою «Діти України», де наголошується, що здоров'я підростаючого покоління - це інтегративний показник суспільного розвитку, могутній фактор впливу на економічний і культурний потенціал країни. У науковій і методичній літературі здоровий спосіб життя визначається як комплекс оздоровчих заходів, що забезпечують гармонійний розвиток та зміцнення здоров'я.

Як випливає з огляду загальнонаукової літератури, у вивченні досліджуваної проблеми останнім часом відбулися деякі принципові зрушення. Зокрема, сучасні дослідники М.М. Амосов, Е.Г. Булич, Є.Г. Мільнер, А.М. Чайковський та деякі інші пропонують розглядати динаміку явища «здоровий спосіб життя» людини з позицій взаємодії об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Проблемі здорового способу життя як важливого чинника особистості, сучасному досвіду і методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвятили свої дослідження науковці О.Д. Дубогай, С.І. Жупа-нин, В.І. Туташиновський та ін.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Формування здорового способу життя у молодших школярів».

Об'єкт дослідження - навчальний та виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження - процес формування здорового способу життя молодших школярів.

Мета дослідження - розглянути суть поняття «здоровий спосіб життя», вивчити теоретико-методичні основи здорового способу життя, дослідити погляди вчених на здоровий спосіб життя, виявити чинники, що негативно впливають на процес формування здорового способу життя, розкрити мотивацію оздоровчої діяльності, дослідити роль батьків і школи у формування здорового способу життя школярів.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи здорового способу життя;

2) розглянути погляд вчених на здоровий спосіб життя;

3) визначити суть поняття «здоровий спосіб життя»;

4) виявити чинники, що негативно впливають на процес формування здорового способу життя;

5) розкрити мотивацію оздоровчої діяльності;

6) дослідити роль батьків і школи у формування здорового способу життя школярів.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. Теоретико-методичні основи здорового способу життя

1.1 Аналіз проблеми у наукових джерелах

педагогічний здоровий школяр життя

Науковими дослідженнями встановлено, що стан здоров'я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. В зв'язку з цим, у психолого-педагогічній та спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров'я у дітей, молоді та дорослих. Це призвело до виникнення терміну «здоровий спосіб життя».

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров'я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров'я людини.

Уявлення людей про здоровий спосіб життя зустрічаються в натурфілософських побудовах лікарів Косської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа. В його роботах здоровий спосіб життя розглядається як певна гармонія, до якої слід прагнути шляхом дотримання цілої низки профілактичних заходів. Через всю наукову творчість Гіппократа проходить прагнення не нав'язувати організмові необхідних, з точки зору лікаря, дій, а допомогти йому перебороти хворобу суворо індивідуальними оздоровчими діями.

Висвітлення проблеми здорового способу життя дістає подальший розвиток у Давньому Римі в працях римських філософів Ціцерона і Галена.

Цицерон, наприклад, вважає, що «їжа та догляд за тілом повинні бути спрямовані на збереження здоров'я і сил, а не насолоду. І якщо ми, крім того, захочемо розглянути, в чому полягає перевага та гідність людської природи, то ми зрозуміємо, як ганебно впасти в розпусту та жити розкішно й зманіжено і як прекрасно в моральному розумінні жити ощадно, стримано, суворо і тверезо» [10, 38].

Послідовник Гіппократа римський лікар Гален, керуючись натурфілософськими поняттями, прагне охопити гігієнічними заходами майже всі сторони людського буття. У своїх трактатах він також робить важливі практичні висновки з медико-гігієнічних поглядів Гіппократа про здоровий спосіб життя.

Гален виділив проміжний стан між здоров'ям і хворобою - «третій стан» організму, який став об'єктом пильної уваги лише в наш час. На його думку, здоров'я - це стан, за якого тіло людини по натурі й сполученню частинок таке, що всі дії, які відбуваються, здійснюються суворо та повністю. У здоров'ї він бачить стан, протилежний хворобі. Третій стан визначає як «ані здоров'я, ані хвороба». Галену також належить ряд важливих вказівок про використання фізичної праці в лікувально-профілактичних цілях. Його праці містять прогресивні для того часу рекомендації щодо застосування гімнастики, дієти й масажу в лікуванні та профілактиці захворювань 10, 40.

Мислителі античного періоду намагаються виділити в понятті «здоровий спосіб життя» людини специфічні його елементи. Так, наприклад, Гіппократ акцентує увагу на фізичному здоров'ї людини. Демокріт, зі свого боку, найповніше описує духовне здоров'я людини, що становить, на його думку, «благий стан духу», коли душа перебуває у спокої та рівновазі, не непокоїться через будь-які страхи, забобони та інші переживання [10].

Стобей першим намагається розкрити способи досягнення гармонії між різними видами стану людського організму і вказує на обов'язкову наявність міри в різних видах діяльності людини [10].

Велика увага здоров'ю і шляхам його зміцнення надавалася в античній цивілізації. В цей час здоровий спосіб життя обов'язково включав систематичне виконання фізичних вправ. У цей період закладаються принципи управління процесом формування здорового способу життя людей, що набули подальшого розвитку в пізніші часи. Так, Піфагор створює відому Піфагорську спілку, спосіб життя членів якої грунтується на необхідності дотримання особливих вимог - «акусмата». Основні положення їх зводяться до такого: «Підкорення індивіда цілому, повага до традиційних звичаїв, шанування богів, батьків, наставників та старших, уміння підкорятися, самовладдя, відповідальне ставлення до своїх обов'язків, вірність у стосунках із друзями, що межує із самопожертвою, фізична витривалість, відраза до чуттєвих насолод, простота в одязі, помірність в їжі, а також прагнення до одухотворення життя і до гармонійного розвитку фізичних та духовних сил» [10].

В античному світі формуються перші концепції здорового способу життя. Одна з них - це «пізнай самого себе», друга - «піклуйся про самого себе».

Отже, в античному періоді простежується наявність усіх цікавих для нас аспектів досліджуваної проблеми. Вперше у науковий обіг тут запроваджується поняття «здоровий спосіб життя» людини, дається підтвердження існування всіх трьох компонентів структури явища «здоровий спосіб життя». Досить різноманітною є географія виявлених джерел про мету, способи, критерії та провідні тенденції ведення розумної життєдіяльності людей [10].

Специфіка даного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний - лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що хибують на надмірну наївність і прямолінійність, а також мають переважно міфологічний характер, що пояснюється недосконалістю суспільної й наукової свідомості.

У середні віки на передній план виходить духовний компонент структури здорового способу життя. В розвитку духовного світу людини в цей період найсильнішою виявляється теологічна лінія. Церква прагне монополізувати формування світогляду людей. Фактично загальна релігійність стає могутнім спонукальним механізмом до виконання всіх релігійних ритуалів, в тому числі оздоровчих і гігієнічних правил. Біблія, як основа християнства, виступає своєрідним проповідником здорового способу життя людини. В ній відображено спосіб життя давніх народів, обов'язковість дотримання ними постів, що становлять перевірені життєвою практикою рекомендації підтримання в нормі людського організму.

У ранньому середньовіччі трансформація уявлень про здоровий спосіб життя здійснюється в наукових школах мусульманського Сходу, який після занепаду культури античного світу стає місцем розвитку великих наукових центрів.

У науковій думці XVIII-XX ст. простежуються специфічні погляди на здоровий спосіб життя людини. Відбувалося виникнення і становлення таких аспектів цієї проблеми: сутність і зміст поняття «здорового способу життя» людини, елементи і його структура, відображення «здорового способу життя» в теоретичній і практичній свідомості людей, форми регуляції процесу становлення здорового способу життя, критерії, фактори й умови його цілеспрямованого формування, провідні тенденції розвитку явища в різних конкретно-історичних умовах.

Значний вплив на розвиток виховних традицій щодо ведення здорового способу життя мали просвітники-демократи, особливо Г.С. Сковорода. Викладач Харківської колегії радив вшановувати моральні, духовні й оздоровчі закони наших предків, тобто розпочинати навчання і виховання з реалізації тих методів і форм, які мають виразну народну основу. Одним із перших серед педагогів минулого він вимагав і практикував вивчення основ здоров'я на засадах народної мудрості. Ідеями народної педагогіки пронизані його вірші і казки, легенди і розповіді [10, 48].

Належної уваги взаємозв'язку фізичного й духовно-морального розвитку людини надавав М.В. Ломоносов. Він стверджував:»… лише здоровий народ, який не викорінює, а, навпаки, всмоктує всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить користь у праці та знаннях, лише той народ може назватися народом майбутнього - а отже, великим народом!» [10, 50].

Відомі діячі культури М.О. Добролюбов, Д.І. Писарєв, М.Г. Чернишевський надають поняттю «здорового способу життя» людини медико-гігієнічного спрямування, розглядаючи його таким, що виключає дію шкідливих для здоров'я факторів і визначається лише умовами праці, побуту, характерним харчуванням. Зокрема, Д.І. Писарєв вважає, що «всі зусилля розсудливої людини повинні спрямовуватися не на те, щоб лагодити і конопатити свій організм, як ветхий і дірявий човен, а на те, щоб улаштувати собі такий раціональний спосіб життя, при якому організм якнайрідше знаходився б у стані розладу і, таким чином, якнайрідше потребував би лагодження» [10, 54].

У цей час поняття «здорового способу життя» людини формується як цілісність. У ньому вимальовуються фізичний, психічний і соціальний компоненти.

Безсумнівно, засновником української педагогічної теорії виховання здорового способу життя можна вважати К.Д. Ушинського, який розумів ак-туальність цієї проблеми і в навчальній програмі з педагогіки в розділі «Фізичне виховання» визначив систему знань, необхідних учителю тіловиховання. Складовими даної системи є загальні теоретичні основи фізичного виховання (загальне поняття про фізичне виховання), необхідність вивчення фізіологічних процесів в організмі, особливості харчування, діяльність м'язової та нервової систем, дитячі рухливі ігри, гімнастика і їх педагогічне значення, опанування дітьми основ здорового способу життя; відомостей про м'язову діяльність (значення м'язової системи в організмі, будова м'язів і їх діяльність, вплив мускульної діяльності на розвиток людини, співвідношення цієї діяльності та харчування, шкідливі та сприятливі умови правильного розвитку м'язів, рухи як джерело м'язових відчуттів, значення цих відчуттів у розвитку людини); про нервову систему (будова і діяльність нервової системи, значення нервової системи для ростових і м'язових процесів, вплив засобів фізичного виховання - гімнастики, плавання, ігор, здорового способу життя на нервову систему, вплив розумового та фізичного навантаження на нервову систему). Таким чином, К. Ушинський підходив до проблеми виховання здорового способу життя дітей як до освітньо-гігієнічного засобу. Він намагався практично вирішувати проблему кваліфікованих учителів, спроможних здійснювати означений процес [13, 123].

Вважаючи найголовнішим обов'язком учителя виховувати підростаюче покоління на народних традиціях, О.В. Духнович підготував перший підручник з народної педагогіки для народних учителів «Народная педагогика в пользу училищ й учителей сельских», в основу якого покладено матеріали, пронизані ідеєю духовно-морального виховання. Він стверджував, що «щастие или нещастие человека зависит много раз от рождения, но более от нравствснного его воспитания» [10, 67]. Тобто не заперечуючи ролі спадковості, він надавав вирішального значення в розвитку особистості моральному вихованню. На його думку, виховання в школі повинно йти в руслі пробудження в дітей любові до народу і своєї національності.

О. Духнович показав, що праця - найважливіший фактор становлення особистості. На принципі природовідповідності грунтуються його думки про

рівномірний розвиток фізичних та інтелектуальних сил дитини. Цьому принципу підпорядковується і зміст оздоровчого виховання.

На необхідності організації педагогом процесу виховання здорового способу життя дітей наголошував М. Демков. Покладаючи відповідальність за збереження здоров'я дитини на школу та сім'ю, він рекомендував вихователям враховувати у процесі фізичного виховання вікові фізіологічні особливості розвитку дитячого організму.

Г.І. Ващенко у праці «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру», аналізуючи систему фізичного виховання у різних країнах та в різні епохи і поглиблюючи теоретичні положення фізичного виховання, акцентує увагу на парадигмі української системи фізичного виховання. У вихованні здорового способу життя, за правильної його організації, він вбачав такий виховний засіб, який забезпечить гармонійний розвиток фізично здорової, національно свідомої молоді [10, 69].

Проблему виховання у школярів здорового способу життя в історії педагогіки, педагогічній теорії та практиці порушували і розвивали С.Ф. Русова, М.І. Пирогов, Х.Д. Алчевська, І.І. Огієнко, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський. Цінними в цьому аспекті є ідеї та освітня діяльність названих учених, хоча в їх працях немає термінів валеологічних понять у сучасному трактуванні.

С.Ф. Русова, вперше виділивши природознавство як окремий навчальний предмет, вважала, щo його потрібно вивчати у зв'язку з медичними даними про людину. Розкриваючи взаємозалежність природи і здоров'я людини, вона підкреслювала роль сільськогосподарської, побутової праці у загартуванні хлопчиків і дівчаток, а також зазначала, що «на загальний фізичний і естетичний розвиток дитини впливає природне середовище, де знаходиться школа» [10, 69].

Значну увагу питанням виховання здорового способу життя приділяв М.І. Пирогов у своїх педагогічних працях «Питання життя», «Бути і здаватися», «Про статут нової гімназії». Відомий педагог пропагував ідею загальнолюдського виховання, формування «істинної людини» [13, 45].

На важливість здійснення оздоровчого виховання підростаючої особистості засобами народної педагогіки вказувала у своїх педагогічних творах Х.Д. Алчевська [13, 67]. Можливість вирішення низки суспільних проблем у формуванні фізично сильної, вольової, дисциплінованої особистості за допомогою фізичного виховання вбачав А.С. Макаренко, практична діяльність якого в цій галузі мала успіхи.

Важливу роль у вихованні здорового способу життя відіграє методика роботи «Школи під голубим небом» В.О. Сухомлинського, суть і зміст якої славетний педагог розкрив у праці «Серце віддаю дітям» [13, 71].

У сучасній західній соціологічній та історичній літературі початок XX ст., а саме період з 1900 по 1913 р., називають «1а bellе ероquе» - епохою «спокійної впевненості», соціального прогресу, національного самовдоволення, оптимізму і віри в майбутнє більшості західних і прозахідних народів.

Основними причинами цього стало значне поширення теорій А. Сміта і Ч. Дарвіна, політичних цінностей і філософських ідей Просвітництва.

Значна увага феномену «здорового способу життя», як важливому чиннику розвитку особистості в Україні, приділялася в 20-30-х роках. У цей період створено Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоров'я, який став науковою базою для вивчення проблеми формування здорового способу життя. Друкувалась низка спеціальних журналів: «Шлях до здоров'я» (1925-1941), «Здоров'я і освіта» (1921-1922), «Здорова зміна» (1931-1933) тощо.

Набули популярності театралізовані санітарно-просвітницькі вистави для населення. В останнє десятиріччя минулого століття в західній літературі зустрічаються концепції здорового способу життя, пов'язані з активізацією діяльності неоконсeрвативних ідеологів (Д. Белл, П. Бергер, Н. Гейзер, А. Гелен, І.Ріхтер та ін.). Зокрема, Д. Белл вважає, що ідеалом «здорового суспільства» є соціальна структура «патерналістичного типу» [13, 56].

К. Кернер, соціолог з Гарвардського університету в США, підкреслює, що лише лібералізм дасть концепції здорового способу життя людини оптимально-методологічну основу. Соціобіологічні, неоконсервативні, лібертаристські теоретико-методологічні підходи до висвітлення явища «здорового способу життя» людини, незважаючи на взаємну полеміку, принципово схожі один на одного.

Відомий французький філософ М. Фуко створив концепцію «турбуйся про самого себе». Головне у цій концепції те, що в кожної людини повинен бути певний спосіб дій, які «виконуються суб'єктом стосовно самого себе, коли він виявляє турботу про самого себе, перетворює та змінює себе. [14, 78].

Всeсвітньовідомий педагог-гуманіст XX ст. С. Френе сформулював гуманістичну концепцію «нових шкіл». За створеною ним концепцією «нова школа» мусила прагнути до всебічного розвитку особистості [14, 83].

Значний поштовх з вироблення наукової концепції здорового способу життя людини одержано завдяки працям таких відомих дослідників як А.М.Ізуткін, А.Д. Степанов, Г.І. Царегородцев. Вони вважають, шо здоров'я є «загальнолюдською цінністю і поступово перетворюється на значуший показник і одночасно на необхідну передумову прогресу соціальної системи в цілому і особистості зокрема» [14].

Дослідники Т.В. Васильєв, ГА. Войнович, К.В. Дейнека, І.І. Литвинова, В.С. Лозинський, Г.П. Малахов, В.СМихайлов, В.С. Полунін, Л.Г. Пучко, Б.П. Суханов зазначають, шо останнім часом у повсякденній свідомості посилюється інтерес до різних способів зміцнення здоров'я за допомогою нетрадиційної, а також народної медицини.

Учені П. Брегг, В.Дільман, Л.Іванов, Ю. Мерзляков, Х. Моль, А. Подтибякін, К. Херзлич, А. Царик, Г. Шелтон, С. Шелтон виділяють або один із аспектів явища, або один із способів досягнення здорового способу життя і акцентують свою увагу на його вивченні. Такий підхід, безумовно, збагачує наші знання про предмет дослідження, але не характеризує його як ціле. Пропоновані в такому випадку заходи культивування здорового способу життя не мають системного характеру і часом суперечать один одному.

Отже, питання фізичного вдосконалення та зміцнення здоров'я дітей запропоновано вирішувати шляхом комплексного розв'язання педагогічних, медичних та соціальних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей дитини в різні вікові періоди.

Нині значна увага науковців звернена на питання мотивації до необхідності ведення здорового способу життя як важливого чинника розвитку особистості, організації систематичної роботи з виховання в учнів здорового способу життя з використанням при цьому багатого національного досвіду й усталених традицій українського народу та готовності педагогів до означеного виду діяльності.

1.2 Сучасні підходи до визначення змісту і структури здорового способу життя

На думку багатьох дослідників, здоровий спосіб життя - це спосіб організації виробничої, побутової і культурної сторін життєдіяльності, який склався у людини, що дозволяє в певній мірі реалізувати свій творчий потенціал 3, 33, 38.

В.П. Горащук здоровий спосіб життя розглядає як діяльність, спрямовану на формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров'я людей як умови і передумови здійснення, розвитку інших сторін і аспектів способу життя 14.

В поглядах науковців можна виділити два основні підходи до змісту здорового способу життя. Представники першого підходу розглядають цей термін глобально, тобто як форми людської життєдіяльності (соціальні, фізичні, психічні), які приведені у відповідність з гігієнічними вимогами [3, 9, 13].

Ці вчені визначають здоровий спосіб життя як спосіб біосоціальної діяльності людини, який безпосередньо зміцнює її здоров'я. Вони виходять з методологічної установки, що здоровий спосіб життя не можна відривати від його умов. Умови вони розуміють як властивості самого суб'єкта, які по відношенню до здорового способу життя виступають як зовнішні потенціали життєдіяльності, що можуть бути реалізовані в ній. Під змістом здорового способу життя дослідники розуміють як саму життєдіяльність, так і умови її функціонування.

Згідно з другим підходом, здоровий спосіб життя автори розглядають як відносно окрему частину життя людини, на яку відводиться певний час [13].

Прихильники цього підходу висловлюють протилежну думку щодо включення до структури здорового способу життя його умов, вважаючи, що він є конкретною діяльністю.

Спільною рисою у визначенні здорового способу життя є його спрямованість на формування здорової людини. Він виступає як дієвий і надійний засіб збереження та зміцнення здоров'я, є основою первинної профілактики захворювань, однією з найбільш ефективних форм їх запобігання.

Потрібно зазначити, що відсутність загальноприйнятого визначення змісту і структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене відсутністю добре розробленої теорії здоров'я. Тобто, для розуміння змісту і структури здорового способу життя необхідно визначитися з поняттям «здоров'я».

Немає у людини цінності більшої за здоров'я. Здоров'я людей належить до числа глобальних проблем, що мають життєво важливе значення для всього людства. Саме тут загострення сьогоденних та майбутніх протиріч може призвести в перспективі до катастрофічних наслідків [13].

Здоров'я - це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливе, спокійне відношення з людьми, з природою, з самим собою. Наука, і в першу чергу філософія, розробляє методологію та світоглядні аспекти глобальних проблем, та головне - вона вирішує задачі їх правильної постановки. Автори по-різному формулюють глобальну проблему здоров'я людей; від часткової задачі ліквідації небезпечних інфекційних захворювань до алормістських (від фр. аlarme - тривога, хвилювання) постановок, зв'язаних з «виживанням» людства на планеті.

Проблема здоров'я людини - одна з найбільш складних комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідженню різноманітних сторін здоров'я індивідуума, різних соціальних та статево-вікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць. В одних працях обговорюється саме поняття «здоров'я», в інших досліджуються клінічні аспекти здоров'я (вірніше патології), а ще інші присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров'я. Самостійну групу представляють праці, що розглядають шляхи та засоби охорони здоров'я населення. Частину досліджень складають теоретичні, фундаментальні розробки, які вирішують філософсько-методологічні питання здоров'я, інші ж носять більш прикладний характер і широко використовуються в практиці.

Все частіше ті чи інші види досліджень здоров'я об'єднуються в комплексні, міждисциплінні, що багато в чому підвищує їх ефективність в теоретичному та практичному плані. При цьому в проблемах дослідження здоров'я разом з вченими-медиками беруть участь представники суспільних наук. Разом з тим, для більшості робіт, що присвячені здоров'ю, притаманна одна особливість. При розгляді того чи іншого аспекту здоров'я індивідуума чи населення, воно характеризується за допомогою показників, які відображають не стільки здоров'я, скільки його патологію. Тобто аналізується у більшості випадків негативна сторона діалектичної єдності «хвороба - здоров'я». В той же час прямі характеристики здоров'я використовуються недостатньо, що призводить до однобічного тлумачення людського здоров'я та його чинників. Недаремно існує думка, що медицина, вихідною точкою якої є хвороба, буде тільки допомагати «латати прогріхи» в здорової людини, але ніколи не навчиться керувати життєдіяльністю організму [8].

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров'я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров'я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здоров'я. За даними Е.Г. Булич, Г.В. Муравова [16], у науковій літературі існує 99 визначень поняття здоров'я.

Для філософського розгляду здоров'я, на думку І.І. Брехмана, важливо розуміти, що воно відображає необхідність сутності явищ, а хвороба - випадковість, яка не має загального характеру. Здоров'я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища і в онтогенезі. В цьому відношенні заслуговує уваги твердження, що здоров'я визначається процесами адаптації. Це не результат інстинкту, а чергова реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватись до зміннного навколишнього середовища, до росту та старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях та мирному чеканню смерті [8].

А.Я. Іванюшкін розглядає «здоров'я» з точки зору наукового його змісту та цінностей смислу. Він пропонує три рівні цінностей:

біологічний - початкове здоров'я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум пристосування;

соціальний - здоров'я є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

психологічний, особистісний - здоров'я є не відсутністю хвороби, а скоріш запереченням її, тобто переборенням.

І.І. Брехман дає визначення, виходячи з концепції «людина в потоці інформації», «здоров'я людини - її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації» [15].

Розглядаючи питання про здоров'я, багато авторів вживають термін «здорова людина». Цей термін, так як і термін здоров'я, носить відносний, абстрактний характер. Воно є конкретним тільки тоді, коли прив'язане до конкретного індивідуума.

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: «здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям» [10].

Е.Н. Кудрявцева виділяє декілька типів здорових людей, маючи на увазі те, що їх всіх об'єднує, - повноцінне та ефективне виконання соціальних функцій:

1. У повній мірі здорова людина повноцінно та ефективно виконує соціальні функції.

2. У даний момент здорова, але на протязі року перенесла респіраторне захворювання без ускладнень. Це захворювання не відобразилося на можливостях індивідуума повноцінно виконувати соціальні функції.

3. Здорова, але має вогнища хронічної інфекції (карієс зубів, вогнища інфекції в мигдалинах та інше), які викликають зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов'язків.

4. Вважає себе здоровою, і за об'єктивними даними у лікаря теж здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, які свідчать про можливу наявність нерозпізнаного преморбідного стану, але всі свої соціальні функції виконує досить повно.

5. Здорова, але інколи відчуває недомагання, які пов'язані, наприклад, з процесом акліматизації, з перебуванням у стресовій ситуації.

6. Умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог до режиму дня, харчування, відпочинку і т.д.). Хоча такий тип індивідуума у даний момент є здоровим, потенційно він не здоровий, оскільки перераховані порушення є фактами ризику, що можуть призвести до того чи іншого захворювання [13].

М.М. Амосов запропонував поняття «кількість здоров'я» і технологію визначення суми «резервних потужностей основних функціональних систем організму» [1]. Слід відмітити, визначення рівня здоров'я за резервом функціональних систем не підходить до людей, які займаються спортом. Дослідження свідчать, що з підвищенням рівня підготовленості спортсмена, а з ним і суми «резервних потужностей» збільшується кількість захворювань за рахунок пригноблення оптимального функціонування імунної системи.

Аналізуючи здоров'я індивідуума і його мінливості під дією середовища існування (природного і соціального), важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації, тобто, щоб можна було в певних умовних межах встановити зміни здоров'я і характеризувати його як поліпшення або погіршення [13].

С.М. Громбах (1965) запропонував для оцінки здоров'я дітей і підлітків використовувати щонайменше 4 критерії:

наявність (або відсутність) у момент обстеження хронічних захворювань;

рівень функціонування основних систем організму;

ступінь опірності організму до несприятливих впливів;

рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності.

Ці критерії, на думку А.Г. Сухарєва, (1991) потрібно конкретизувати: вони повинні відображати динамічність процесу і давати можливість кількісно оцінювати рівень здоров'я індивідуума. Такими критеріями є досягнутий на момент обстеження рівень фізичної працездатності і морфо функціонального розвитку, детермінований біологічними факторами та реально існуючими соціальними умовами. Крім того, критеріями оцінки здоров'я повинні служити не тільки наявність або відсутність хронічних захворювань, але й фізичних дефектів, що обмежують соціальну дієздатність дітей та підлітків. Для оцінки здоров'я дітей і підлітків пропонується використовувати чотири критерії:

відповідність процесу росту й розвитку індивідуума біологічним законам і соціальним потребам суспільства;

досягнутий рівень фізичної працездатності, що відображає функціональні можливості організму;

наявність хронічних захворювань і фізичних вад (дефектів);

ступінь резистентності організму.

Визначення співвідношення процесів росту й розвитку віковим закономірностям і тим самим соціальним вимогам, які ставляться до дітей і підлітків, є досить складним і відповідальним процесом.

Важливим показником, що відображає соціальне благополуччя дітей, є рівень фізичного і нервово-психічного розвитку. Без включення цих показників оцінка стану здоров'я буде неповною.

Оцінка досягнутого рівня фізичного розвитку і ступеня його гармонійності проводиться шляхом співставлення отриманих даних з регіональними стандартами.

Визначення фізичної працездатності дозволяє кількісно оцінити рівень здоров'я людини, ступінь розвитку функціональних можливостей різних систем організму і, в першу чергу, енергетичної (яка забезпечує транспортування кисню до тканин). Її функціональні можливості можуть бути виявлені під час максимальної роботи.

У відповідності із запропонованою НДІ гігієни дітей і підлітків схемою, діти, в залежності від сукупності показників здоров'я, поділяються на 5 груп. Перша група - це особи, у яких відсутні хронічні захворювання, не хворіли, або рідко хворіли в період спостереження і мають нормальний, що відповідає вікові, фізичний та нервово-психічний розвиток (здоров'я без відхилень). Другу групу складають діти та підлітки, які не страждають хронічними хворобами, але мають деякі функціональні й морфологічні відхилення, а також часто (не менше 4-х разів на рік) або тривалий час (більше 25 днів по одному захворюванню) хворіли (здоров'я з морфологічними відхиленнями та пониженою опірністю). Третя група об'єднує осіб, що мають хронічні захворювання, або вроджену патологію у стані компенсації, з рідкими й неважкими ускладненнями хронічних захворювань, без вираженого порушення загального стану і самопочуття (хворі в стані компенсації). До четвертої групи відносяться діти й підлітки з хронічними захворюваннями, вродженими вадами розвитку в стані субкомпенсації, порушеннями загального стану й самопочуття після загострення, із тяжким періодом реконвалесценції після гострих інтеркуррентних захворювань (хворі у стані субкомпенсації). П'яту групу складають хворі з тяжкими хронічними захворюваннями у стані декомпенсації із значним пониженням функціональних можливостей (хворі в стані декомпенсації). Як правило, такі хворі не відвідують дитячих і підліткових закладів загального профілю і не проходять медичного огляду.

Таким чином, у сучасній науково-методичній літературі немає загальноприйнятого визначення здоров'я та критеріїв його оцінки. Досить часто навіть оцінка ефективності засобів фізичної культури проводиться за критеріями захворюваності. Тому значна частина фахівців з фізичного виховання не володіє методами й критеріями оцінки здоров'я і, часто, працюють наосліп, без належного усвідомлення механізмів дії фізичних вправ, що використовуються 14.

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування 13, 87.

Дещо подібні компоненти здорового способу життя подають американські фахівці Р.С. Паффенбаргер і Е. Ольсен: регулярне трьохразове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7-8 годин), відмова від паління, підтримка оптимальної маси тіла, невживання або обмежене вживання алкоголю. До цих компонентів вони ще додають додаткове вживання вітамінів А, С, Е і бетакаротіна, зниження стресу й залучення до громадської діяльності.

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи (масаж, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Є декілька принципів активного життя:

знати, яку користь дають фізичні вправи. Найбільш ефективна мотивація залучення до активного способу життя;

не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономірності процесу старіння;

бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя. Не відмовлятися від інших видів діяльності, які приносять радість (наприклад, відвідування театру). Якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний;

використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю - поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ. Корекція маси тіла тільки дієтою низькоефективна, оскільки надлишкова маса швидко відновлюється;

забезпечення регулярного виконання фізичних вправ [13].

В останній час, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін «стиль здорового способу життя», що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей. Це поняття об'єднує такі компоненти діяльності:

усвідомлення цілеспрямованого застосування для відпочинку різноманітних форм фізкультурної активності;

цілеспрямоване навчання і виховання гігієнічних норм та навичок охорони здоров'я;

навички використання природних факторів для зміцнення здоров'я і цивілізованого відношення до оточуючого середовища;

створення і корекція нормальних психологічних умов на виробництві та в побуті;

боротьба із шкідливими звичками;

пропаганда і впровадження здорового способу життя серед дітей.

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров'я і опосередковано - на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Він впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, вільніше долає психоемоційні труднощі, стресові ситуації. Здоровий спосіб життя позитивно впливає на духовну сторону здоров'я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні й вольові якості.

Враховуючи велику соціальну і особистісну користь ведення здорового способу життя, в сучасних умовах проводиться його широка пропаганда [14].

У Великобританії суспільну думку про користь хорошої форми і здоров'я формує Рада по здоровому вихованню. Члени цієї Ради спільно з Радою по спорту розробили й опублікували декілька програм виховання здорового способу життя. Зокрема, широкого розповсюдження набули програми «Слідкуй за собою», «Проект здорового і фізичного виховання», «Програма фізичної активності учнів початкових шкіл».

У журналі американського міжнародного союзу охорони здоров'я «Наше здоров'я» подається опис програми партнерства та взаємодії цього союзу зі школами, установами, храмами, домами престарілих і суспільством в цілому з метою дотримання здорового способу життя всіма, і в перспективі піднесення «Міста здорового способу життя». Програма «Місто здорового способу життя» прийнята в Бостоні (штат Массачусетс, США), Джундіаї (Бразилія), Загребі (Хорватія), Печі (Угорщина), Санкт-Петербурзі (Росія), Саут Бенді (Штат Індіана, США), Торонті (Канада) 14.

В багатьох країнах у навчальних планах шкіл передбачено заняття з питань здорового способу життя. Наприклад, у США, Канаді і Японії - курс «Навчання здорового способу життя», у Фінляндії - «Формування навичок здорового способу», в Австралії - «Навчання раціонального використання дозвілля».

Отже, проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

1.3 Визначення здорового способу життя та його формування

У філософському розумінні спосіб життя - це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров'я окремої особи або на здоров'я тих чи інших соціальних груп населення [4].

Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров'я, що залежить від вибору способу життя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров'я, оскільки впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано - через економічні чи соціоекономічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров'я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля з боку самої людини, сім'ї та суспільства [14].

З позицій розуміння феномена здоров'я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Здоровий спосіб життя учнів - це сукупність ціннісних орієнтацій та настанов, звичок, режиму, ритму і темпу життя, спрямованих на збереження, зміцнення, формування, відтворення здоров'я в процесі навчання і виховання, спілкування, гри, праці і відпочинку та передачу його у майбутньому.

Складовими частинами, умовами здорового способу життя є чинники здоров'я:

· природа (космос та навколишнє природне середовище), гармонійне співжиття з природою;

· духовність;

· сприятливий психологічний мікроклімат у мікро - та макросередовищі, тобто в сім'ї, колективі класу, суспільстві; мажор (чекання завтрашньої радості);

· збалансоване харчування, яке ґрунтується на натуральній їжі;

· раціональний добовий режим;

· оптимальний руховий режим;

· загартовування;

· гігієнічні навички.

Здоровий спосіб життя виключає, наявність шкідливих звичок. Таким чином, здоровий спосіб життя учнів має охоплювати, вплив природного та соціального середовища, духовний світ, форми і види діяльності, відпочинку та досвід використання чинників здоров'я в повсякденному житті. Особливе місце в його реалізації має зайняти здоров'язберігаюча педагогіка, побудована на принципах гуманізації та «бережливого ставлення вчителя до здоров'я дітей у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи» [13].

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров'я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень) [15, 360].

Для усвідомлення ЗСЖ важливі проінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров'я.

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80-90-х років змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров'я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки - медицина, гігієна, охорона здоров'я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники [16, 352].

Наукові дослідження доводять, що переважна більшість дітей, молоді й дорослого населення в Україні не дотримуються здорового способу життя, що призводить до різноманітних захворювань [11, 17].

Такий стан обумовив прийняття важливих державних документів, спрямованих на зміцнення здоров'я населення і формування здорового способу життя.

Державною національною програмою «Освіта» (1993) визначено, що пріоритетними напрямами реформування освіти є забезпечення в кожному навчально-виховному закладі гуманістичного підходу до дитини, відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особи, запобігання пияцтву, наркоманії, насильництву, що негативно позначаються на здоров'ї дітей.

У школах введено навчальну дисципліну, яка має назву «валеологія». Валеологія, як наукова дисципліна, вивчає фундаментальні закони формування, збереження і зміцнення здоров'я особистості та популяції, як, зрештою, і природи.

До ведення здорового способу життя учнів початкової школи мають готувати інтегровані курси «Основи безпеки життєдіяльності» або «Основи здоров'я» (за вибором школи).

Отже, у навчальній програмі «Основи безпеки життєдіяльності» поняття здорового способу життя та його складові знайшли таке відображення. Поняття «здоровий спосіб життя» подано лише в 1-му класі. Поняття духовності як визначального чинника духовного, психічного, фізичного та соматичного здоров'я, а також нормального психологічного мікроклімату в сім'ї та колективі, раціонального добового режиму відсутні. Майже не згадуються оптимальний руховий режим, загартовування. Недостатньо висвітлюються питання збалансованого харчування та гігієнічних навичок. Майже в кожному класі вивчається тема «Шкідливі звички». У достатньому обсязі розглядаються лише проблеми природного середовища, гармонійного співжиття з природою, питання екології.

Що стосується програми «Основи здоров'я», то в рамках цього курсу в усіх класах висвітлюється питання духовності, нормального психологічного мікроклімату в сім'ї та в колективі, оптимального рухового режиму та гігієнічних навичок. У 1-2-му класах учні отримують уявлення про раціональний добовий режим, а в 3-му класі - про здоровий спосіб життя, гармонійне співжиття з природою. На жаль, шкідливі звички розглядаються лише в курсі 2-го та 4-го класів. Порівняльний аналіз обох програм показав, що курс «Основи здоров'я» приділяє достатню увагу підготовці учнів до ведення здорового способу життя, а курс «Основи безпеки життєдіяльності» позбавлений цього.

2. Формування у школярів здорового способу життя

2.1 Мотивація оздоровчої діяльності

Одним із пріоритетних завдань загальноосвітньої школи, як зазначається в Основах законодавства України, є охорона і зміцнення здоров'я учнівської молоді. У той же час вченими встановлено, що за період навчання в школі кількість здорових учнів зменшується в 4 рази. Статистика свідчить, що 97,7% випускників мають відхилення в стані здоров'я.

Згідно з даними Всесоюзної організації охорони здоров'я (ВООЗ) та багатьох дослідників стан здоров'я людини зумовлений на 8-10% рівнем розвитку медицини, на 15-20% - спадковістю, на 15-20% - соціальними та природними умовами і на 50-55% - способом її життя.

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) є основою всіх форм профілактики, запобігає захворюванням, допомагає усувати їх причини, за допомогою розумної регуляції життєдіяльності дитина зберігає і зміцнює здоров'я.

Передумовою практичної реалізації школярами ЗСЖ є сформованість у них прагнення до ведення його. Як психологічно стійка властивість особистості прагнення виражає узагальнену спонукальну силу, тобто характеризує спонукальну сферу не через її складові, а інтегративне, підкреслюючи силу і динаміку їх прояву. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн вважав, що прагнення завжди спрямоване на конкретний предмет, пов'язане з постановкою мети спонукає до її досягнення. Прагнення - це проміжна ланка між потребою і досягненням мети діяльності, спрямованої на задоволення потреби. Таким чином, прагнення до ЗСЖ є засобом для задоволення біологічної потреби бути здоровим.

Тлумачення більшістю дослідників поняття «ЗСЖ» з абстрактних позицій, тобто безвідносно до умов школи і можливостей учителів фізичної культури, відсутність у них комплексного підходу до його структури (не включаються всі необхідні компоненти для зміцнення здоров'я школярів) і відсутність досліджень, де б враховувалися вікові і психофізичні закономірності розвитку старшокласників, призводить до недоліків у навчально-виховній роботі із залучення учнів до ведення ЗСЖ, а також в організації оздоровчої роботи зі школярами, за яку мають відповідати вчителі фізичної культури.