Теорія і методика фізичного виховання

43

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Теорія і методика фізичного виховання

Тема: Теорія і методика фізичного виховання як наука і навчальний предмет

фізичне виховання дисципліна предмет

1.Базові поняття теорії і методики фізичного виховання

Одне з головних завдань курсу теорії і методики фізичного виховання - це оволодіння вмінням інтегрувати знання та знаходити шляхи реалізації цих знань в практичній діяльності. ТіМФВ користується різними визначеннями і поняттями які пов'язані з цим процесом. Визначень і понять є дуже багато, але для розуміння суті предмету достатньо знати наступні:

Фізичне виховання - організований процес управління фізичним розвитком і фізичною освітою людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних заходів та деяких інших засобів з метою формування фізичних якостей і набуття знань, вимогам суспільства або інтересам особистості.

Фізичне виховання - це педагогічний процес направлений на вдосконалення морфологічних, функціональних, моральних і вольових проявів людини. Оволодіння знаннями, вміннями і навичками для досягнення певних результатів. Коли мова йде про фізичне виховання, то мається на увазі: зміцнення здоров'я, розвиток фізичних сил і виховання вольових якостей.

У фізичному вихованні є дві сторони: фізична освіта і виховання фізичних якостей.

Фізична освіта включає: набуття певних знань, вмінь і навиків виконувати фізичні вправи і вміння застосовувати їх в житті.

Виховання фізичних якостей включає: підвищення результативності в силових і швидкісних проявах, покращення витривалості, гнучкості і спритності. Ці сторони тісно пов'язані між собою (наприклад: якщо повторюються бігові вправи то виховується сила і т.д. закріплюється і вдосконалюється техніка).

Фізичний розвиток - це природній процес поступового становлення і зміни форм і функцій організму людини. В ході розвитку можна виділити 3 фази:

1. підвищення рівня;

2. відносна стабілізація;

3. поступове зниження фізичних можливостей людей.

Найбільш бурний розвиток в дошкільному і молодшому шкільному віці, але він продовжується протягом всього періоду навчання в школі.

Передумовою фізичного розвитку є природні задатки дитини. Ці задатки передаються по спадковості, тому високих спортивних результатів досягне не кожен учень, але кожен може розвинути себе фізично при умові добросовісних, систематичних занять.

Фізична культура - це сукупність досягнень суспільства в справі створення і раціонального використання спеціальних засобів, методів і умов для направленого фізичного вдосконалення людини.

Фізична культура це частина загальної культури, тому рівень її розвитку залежить від рівня соціального і економічного розвитку суспільства. Фізична культура має багато функцій. Слід знати про такі як: нормативна, інформаційна (розповсюдження і накопичення, передача від покоління в покоління), комунікативна (спілкування), естетична, біологічна (потреба в русі, покращення фізичного стану).

Функції лежать в основі кваліфікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова фізична культура, спорт, прикладна і оздоровча фізична культура.

Базова фізична культура - забезпечує фізкультурну освіту і фізичну підготовку людини. Фундаментальною частиною базової фізичної культури є шкільна фізична культура. Базова фізична культура включає подальшу фізичну підготовку, що забезпечує більш високий рівень фізичної підготовленості.

Спорт - забезпечує найбільш значну степінь розвитку фізичних можливостей людини. Масовий спорт входить в склад базової фізичної культури. Спорт вищих досягнень являє собою особливу сферу фізичної культури.

Прикладна фізична культура - поділяється на професійну, прикладну і воєнно-прикладну. Вона є включена в сферу професійної діяльності, а також в систему спеціальної підготовки в залежності від конкретних вимог і умов професії.

Оздоровча фізична культура - відновлення тимчасово втрачених функціональних можливостей організму. Гігієнічна фізична культура - покращення стану організму.

Фізкультурна освіта - оволодіння людиною певними знаннями, руховими вміннями і навичками (наприклад вміння плавати, ходити на лижах), а також вміння керувати рухами свого тіла, добре орієнтуватись в просторі і часі.

Процес фізичного виховання не може бути відірваний від процесу фізичного розвитку. Коли ми чомусь навчаємось, то ми одночасно сприяємо і вихованню (розвитку) рухових якостей, наприклад - так, під час пересування на лижах виховується витривалість, спритність, сила і швидкість. Таким чином, управління фізичним розвитком і фізична освіта разом становлять єдиний процес фізичного виховання.

Фізичне виховання завжди здійснюється по визначеній системі в поняття якого входить не тільки педагогічний процес, але й спеціальні форми організації людей, програми, нормативні вимоги. Фізичне виховання завжди становить основу системи.

Система фізичного виховання - це сукупність ідеологічних і науково-методичних основ фізичного виховання, а також організацій і установ здійснюючих і контролюючих його. Кожна система фізичного виховання має певну ідейну направленість, а також вона направлена на підготовку людини до певної діяльності, або на конкретне призначення, тому так і називається “фізична підготовка”.

Фізична підготовка - це спеціалізований процес фізичного виховання направлений на вирішення будь-якого практичного завдання (наприклад - фізична підготовка спортсменів).

Фізична підготовка спортсменів - це розвиток фізичних сил і підвищення спортивної майстерності. Стан людини досягнутий в результаті фізичної підготовки називають фізичною підготовленістю - це оптимальний стан організму для виконання будь-якої роботи.

Фізичне вдосконалення - це ознака всебічно розвиненої людини. Під цим терміном слід розуміти найкращий фізичний стан і найкращу фізичну підготовленість.

Фізичні якості - властивості, характеризуючи окремі якісні сторони рухових можливостей людини: сила, гнучкість, витривалість та ін.

Фізична рекреація (відновлення) - комплекс заходів, направлений на вдосконалення процесів відновлення працездатності після фізичної та розумової роботи.

Фізична реабілітація (відновлення здібностей) - комплекс заходів, направлений на відновлення втраченої або послабленої функції після захворювання чи травми.

2.Соціальна обумовленість виникнення та розвитку фізичного виховання

Виникнення і початковий розвиток фізичного виховання, як суспільного явища, визначалось буттям і свідомістю народу, було направленим процесом.

Виникнення фізичного виховання відноситься до самого раннього періоду в історії людського суспільства. Воно обумовлює взаємодію об'єктивних і суб'єктивних факторів. Тисячоліттями людина змагалась із тваринами в силі, витривалості, швидкості, спритності. Успіх в цьому міг бути досягнутий лише при умові хорошої фізичної підготовленості. Метання коп'я, дисків, використання знарядь праці вимагало довгого тривалого навчання для формування якісно нових рухових навиків. Але потреби виробництва в фізично підготовлених людях не могли призвести до виникнення фізичного виховання. Необхідно було щоб ці потреби привели людину до усвідомлення ефекту вправ (розуміння впливу фізичної підготовки на ефективність оволодіння знаряддями праці на процес праці).

За допомогою фізичних вправ люди себе почали готовити до реальних дій в трудовій діяльності. Перетворення трудових дій в фізичні вправи розширило сферу їх дій на людину, а в першу чергу в плані всебічного фізичного вдосконалення. Таким чином об'єктивною причиною виникнення фізичного виховання була потреба в передачі накопиченого досвіду в виготовленні і застосуванні знарядь праці.

В зв'язку з цим ні одна із форм людської діяльності біологічно не унаслідується, вона може бути виявлена шляхом вправ, засвоєння багаторазовим повторенням. Але ефективність процесу засвоєння трудових дій залежала від рівня духовного розвитку людини. Необхідно було усвідомити, що передача і використання досвіду, засновані на механізмах соціальних відношень, розуміння ролі спілкування для збереження набутих людьми знань і навиків та їх вдосконалення привело до виникнення направленого процесу навчання і виховання, в тому числі і фізичного виховання. Спочатку передача знань була від батьків, родичів (мисливство, ловля риби) але це не було процесом спілкування людей, чим характеризувалось виховання. Виховання появилось тоді, коли люди свідомо продумували дії, формували поведінку у відповідності з потребами сім'ї та суспільства.

Виникнувши, як засіб і метод підготовки людини до трудових дій, фізичне виховання на початковому етапі розвитку було тісно пов'язане з трудовими процесами. В подальшому більш високий рівень суспільства і свідомості, поява вільного часу привели до розподілу фізичного виховання на утилітарне та особистісне ігрове. Таким чином в процесі праці людина вийшла із дій законів біологічного розвитку і вступила в дію соціальних законів. Для передачі накопичення соціального досвіду слідувало виховання. Зміна економічного і політичного ладу життя суспільства призвела до зміни існуючої системи фізичного виховання, до появи принципово нової. Змінювались цілі, завдання, засоби, методи, принципи фізичного виховання. Зміна цього позначалась на засобах фізичного виховання - фізичних вправах. Одні фізичні вправи відмирали інші змінювались. Це пояснюється 2-ма причинами.

Перша причина - на кожному етапі розвивались умови матеріального життя, суспільство вимагало від людей певних рухових якостей і навиків, нові завдання породжували нові системи фізичних вправ.

Друга причина - розвиток науки про фізичне виховання дозволяв ліпше пізнавати закономірності рухової діяльності людини. З розвитком фізичних вправ збільшувалась різновидність фізичних вправ. Вони запозичувались не тільки з трудової діяльності, воєнного діла, ритуальних танців. З часом фізичні вправи стали створюватись штучно на основі пізнання людиною можливостей рухів свого організму.

3.Теорія і методика фізичного виховання як наука і навчальний предмет, її зв'язок з іншими дисциплінами

ТіМФВ - є наукою про загальні закони управління процесом фізичного виховання.

Предметом вивчення ТФВ є встановлення загальних закономірностей фізичного виховання як соціального явища.

Предметом вивчення МФВ є встановлення часних закономірностей ФВ і реалізація загальних закономірностей в педагогічному процесі, який має конкретну направленість.

Закономірності ФВ, які виражаються через спеціальні методи пізнання і перетворення фізичного стану людини, складають одну з головних методологій - методологію ФВ. Теорія і методика фізичного виховання як учбова дисципліна забезпечує методологічну підготовку в сфері фізичного виховання. Все це обумовило створення двох навчальних дисциплін під одною назвою ТіМФВ. По характеру предметів вивчення вона входить в систему педагогічних наук.

Як і люба наука ТіМФВ черпає матеріал із різних джерел:

1.Філософія - вона вивчає загальні закони розвитку природи і суспільства.

2.Практичний досвід в області фізичного виховання.

3.Спеціальні наукові дослідження процесу фізичного виховання і його вплив на організм людини.

4. Джерела та етапи виникнення теорії і методики фізичного виховання

Джерела виникнення і розвитку ТіМФВ:

v практика суспільного життя. Потреба суспільства в добре фізично підготовлених людях;

v практика фізичного виховання. Теоретичні положення, зародження ідей;

v прогресивні ідеї про зміст і шляхи виховання гармонійно розвиненої людини, які висказувались філософами, педагогами, лікарями;

v результати досліджень як в області ТіМФВ так і в інших суміжних знаннях.

В своєму розвитку ТіМФВ пройшла декілька етапів:

1 етап - емпіричних знань про вплив рухових дій на організм, людина отримувала їх в результаті повсякденної діяльності (Н.І.Пономарьов).

2 етап - створення перших методик фізичного виховання (це періоди рабовласницьких держав античності і середніх віків). До найбільш відомих методик фізичного виховання відносяться ті які були створені в Древній Греції. Вона об'єднувала в єдину систему певні засоби і методи навчання, розвиток сили, витривалості. В середні віки кількість методик зростає і з'являються перші посібники з гімнастики, плавання, ігор і т.д.

3 етап - інтенсивного накопичення теоретичних знань про фізичне виховання (період з епохи Відродження до кінця ХІХ ст.) Накопичення філософських, педагогічних і медичних відомостей. Таким чином на цьому етапі була закладена основа теорії фізичного виховання.

4 етап - етап створення ТіМФВ як самостійної навчальної та учбової дисципліни (ХІХ ст. до Великої Жовтневої соціалістичної революції). Цей етап характеризується інтенсивним розвитком спеціальних досліджень проблем фізичного виховання.

5 етап - етап вирішення проблем фізичного виховання колективами вчених, спеціалізованими науковими і учбовими установами. (З'явились інші дисципліни - організація фізичної культури, біомеханіка фізичних вправ).

Тема: Засоби фізичного виховання

Вступ

Для вирішення оздоровчих, освітніх та виховних завдань фізичного виховання використовують такі засоби: фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники. Кожна група засобів має свій вплив на організм людини. Використовуючи у фізичному вдосконаленні особистості фізичні вправи, потрібно завжди правильно реалізувати природні чинники (сонце, повітря і вода) та гігієнічні чинники (раціональний режим дня, харчування, гігієна особиста і громадська тощо).

Комплексне і грамотне поєднання всіх засобів фізичного виховання дозволяє досягати найбільшого ефекту у процесі фізичного вдосконалення особистості. У цьому основна суть побудови навчально-тренувального процесу у будь-якому виді спорту, а також у проведенні всіх форм занять з фізичного виховання в навчальному закладі.

1. Характеристика фізичних вправ як основного засобу фізичного виховання

Будь-яка рухова діяльність (гра в баскетбол, волейбол та ін.) складається з рухів (підняти руку, ногу, нахилитись вперед, назад ...) та рухових дій (передача, ведення м'яча, подвійний крок ...).

Рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям, називаються фізичними вправами.

Фізичними вправами можуть називатися рухові дії, які виконуються багато разів і за допомогою яких розвивають фізичні якості. Фізичні вправи можуть мати оздоровче, освітнє та виховне значення (рис. 1).



Рис. 1. Значення фізичних вправ

Оздоровче значення фізичних вправ полягає у тому, що вони:

v сприяють гармонійному розвитку форм і функцій організму людини;

v зміцнюють здоров'я;

v загартовують організм;

v підвищують фізичну і розумову працездатність;

v удосконалюють будову тіла і формують правильну поставу;

v вирішують завдання фізичної рекреації та реабілітації.

Освітнє значення фізичних вправ полягає у тому, що вони:

v надають знання про їх вплив на організм людини;

v формують рухові вміння і навички;

v розвивають фізичні якості.

Виховне значення фізичних вправ полягає у тому, що вони:

v виховують моральні та вольові якості;

v виховують інтерес, переконання до їх систематичного виконання на користь здоров'я людини.

Фізичні вправи - основний засіб у фізичному вихованні. Фізичні вправи насамперед необхідні для поліпшення здоров'я. Наприклад, загальновизнано важливе їх значення у попередженні відхилень у фізичному розвитку та анатомо-фізіологічних порушень опорно-рухового апарату людини, велика роль у виявленні неспецифічних захворювань дихальної системи, порушень обміну речовин, розладів травлення. Фізична культура є істотним чинником профілактики неврозів. Особливо важлива профілактична роль фізичної культури у період росту організму. Вона сприяє формуванню дитячого організму, попередженню порушень постави та деформації хребта. У дослідженнях науковців встановлено, що діти, які займаються спортом, значно менше хворіють на ангіну, легеневі хвороби, ревматизм, інфекційні неспецифічні артрити тощо, ніж діти, які ним не займаються.

2. Класифікація фізичних вправ. Допоміжні засоби фізичного виховання

Класифікація - це системно узгоджена побудова (структуризація) певних процесів, явищ, предметів на підставі певних критеріїв.

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов'язані групи за спеціальними ознаками. Єдиної загальної класифікації фізичних вправ немає і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а декілька характерних ознак. В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково-обґрунтовані для практичного застосування класифікації фізичних вправ за такими ознаками.

1. Класифікація фізичних вправ за певними ознаками впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

v силові (передбачають подолання опору);

v швидкісні (передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю);

v швидкісно-силові (вимагають прояву великих зусиль за короткий час);

v на витривалість (передбачають тривале виконання рухових дій без перерви);

v на спритність (виконання вимагає координаційних дій);

v на гнучкість (виконання з великою амплітудою);

v на рівновагу (виконуються на обмеженій площі опори - на підвищенні).

2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

v основні (змагальні);

v підготовчі;

v підвідні.

3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку груп м'язів: вправи для м'язів рук, ніг, плечового поясу, тулуба, шиї тощо.

4. Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, легкоатлетичні тощо).

3. Техніка фізичних вправ. Параметри техніки

Техніка фізичних вправ - це способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання виконується з найбільшою ефективністю.

Техніка фізичних вправ постійно розвивається: удосконалюється звична техніка, іноді відмирають старі способи, народжуються нові.

Техніка фізичних вправ складається з певних компонентів і має певні фази (рис. 2).

Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому прийнято компоненти розрізняти на основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі.

Основа техніки рухів - це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які необхідні для вирішення рухового завдання певним способом (почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом). Вилучення хоча б одного з цих компонентів робить неможливим вирішення рухового завдання.



Рис. 2. Компоненти та фази техніки фізичних вправ

Визначальна ланка техніки - це найбільш важлива частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу - це відштовхування, поєднане із швидким і високим махом ногою; в метаннях - фінальне зусилля. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, як правило, відбувається в порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних м'язових зусиль.

Деталі техніки - це другорядні особливості елементів рухової дії, які не порушують його основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних виконавців і в більшості випадків залежать від їх індивідуальних та функціональних особливостей.

2. Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються в певній послідовності і їх можна поділити на три фази: підготовчу, основну та заключну.

У підготовчій фазі створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі.

Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору, найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючи рухи після випуску предметів у метаннях тощо.

Усі рухи людини протікають у просторі та часі і виконуються з певним зусиллям. До характеристики рухів (фізичних вправ) належать такі: просторові, часові, просторово-часові, динамічні, ритмічні та якісні характеристики.

До просторових характеристик техніки фізичних вправ належать положення тіла і траєкторія руху частин тіла.

Положення тіла. Під час виконання багатьох фізичних вправ належать положення тіла, або його окремі частини не тільки переміщуються одна відносно одної, але й зберігають нерухоме положення завдяки статичному напруженню м'язів.

Стартове положення - це стан “оперативного спокою”, в якому немає зовнішніх рухів, але концентровано втілюється цілеспрямованість до дії.

Траєкторія руху визначається шляхом, пройденим тілом від початкового до кінцевого положення, і вимірюється в лінійних одиницях.

Амплітуда - це розмах руху. Її величина визначається в кутових градусах, лінійних мірах, або за домовленістю. Рухи дуже великої амплітуди називаються розмашистими. Рухи з малою величиною шляху - дрібними.

З позиції біомеханіки рухи характеризуються у часі його моментами, тривалістю і темпом. Змінюючи тривалість виконання вправ, можна регулювати загальний обсяг навантаження.

Під темпом розуміють частоту повторення циклів руху або кількість рухів за одиницю часу. Від ступеня своєчасності й узгодженості рухів у часі залежить виконання рухової дії взагалі, її ефективність та зовнішня результативність. Особливо високі вимоги до точності керування рухами в часі висуваються в швидкоплинних фізичних вправах, таких як: спринтерський біг, стрибки, метання, а також у багатьох швидкісних діях в спортивних іграх, єдиноборствах та ін.

До просторово-часових характеристик належать швидкість руху і прискорення.

Швидкість руху - це переміщення тіла в просторі за одиницю часу. Якщо швидкість руху стала в усіх точках шляху, то такий рух називається рівномірним, якщо вона змінюється - нерівномірним. Зростання швидкості за одиницю часу називається прискоренням.

Сили, що впливають на рух тіла людини ( динамічні ), можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх сил належать: активні сили рухового апарату; пасивні сили опорно-рухового апарату - еластичні сили м'язів, в'язкість м'язів та ін., реактивні сили, що виникають при взаємодії ланок тіла в процесі рухів з прискоренням.

До зовнішніх сил належать: гравітаційні сили (сила ваги власного тіла); сила реакції опори; сила опору зовнішнього середовища (вода, повітря) і фізичних сил (суперники в боротьбі); зовнішні обтяження, інерційні сили предметів, які переміщує людина.

До ритмічних характеристик належить ритм. Ритм - одна з найбільш інтегральних характеристик техніки рухів.

У практиці фізичного виховання, окрім названих вище, використовують якісні характеристики рухів. Як правило, вони відповідають на питання, як виконується рухова дія, а саме: точно, економно, енергійно, плавно, еластично.

Точні рухи характеризують високу ефективність досягнення мети, наприклад, влучення м'ячем у баскетбольний кошик. Крім цього, точність руху може характеризуватись відсутністю будь-яких відхилень від заданої форми.

Економні рухи - це рухи, які характеризуються відсутністю або мінімумом зайвих, непотрібних рухів.

Енергійні рухи - визначаються вираженою силою і потужністю.

Плавні рухи - характеризуються плавною зміною м'язових напружень, які дозволять виконавцю виконувати рухи з прискоренням і з сповільненням.

Еластичні рухи - характеризуються тривалими амортизаційними фазами, які дозволяють виконавцю послабити силу поштовхів або ударів.

Тема: Методи фізичного виховання

1. Рухові дії як предмет навчання. Рухові вміння та навички

Однією із сторін фізичного виховання є навчання. У фізичному вихованні навчання характеризується як організований процес передачі і засвоєння систем спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне вдосконалення людини.

У процесі навчання рухових дій необхідно пам'ятати, що:

v необхідною умовою оволодіння навчальним матеріалом є активна рухова діяльність людини. Тому у процесі навчання слід враховувати біологічні закономірності працездатності людини;

v побудова процесу навчання залежить від структурної складності рухової дії, що вивчається;

v навчання рухових дій суттєво залежить від співвідношення техніки і фізичних якостей при їх виконанні, специфіки фізичних якостей, що виявляються в них і необхідного рівня їх прояву.

В результаті засвоєння рухових дій виникають певні функціональні утворення, які називають руховими вміннями і навичками.

Рухове вміння - це такий рівень володіння руховою дією, який характеризується необхідністю детального свідомого контролю за діями, невисокою швидкістю виконання, нестабільністю та не економністю рухів, нестійкістю до дії несприятливих чинників, наявністю зайвих рухів.

Формування рухових вмінь вимагає від людини активної участі в навчальному процесі, привчає аналізувати сутність поставлених завдань, умови виконання, керувати власною розумовою, відчуттєвою і руховою діяльністю.

Рухова навичка - це такий ступінь володіння технікою дії, при якому керування рухами відбувається автоматично, вирізняється високою стабільністю і надійністю, економністю, плавністю.

Рухові навички можуть мати позитивний або негативний перенос.

“Позитивний перенос” навичок - це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички.

“Негативний перенос” навичок - це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка ускладнює вивчення наступної навички.

2. Етапи навчання руховим діям

У фізичному вихованні структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи:

v етап початкового розучування;

v етап поглибленого розучування;

v етап закріплення і вдосконалення.

Мета початкового розучування - навчити основ техніки рухової дії, сформувати вміння виконувати її в загальних рисах, в основному варіанті.

Завдання цього етапу:

1.Створити загальне уявлення про рухову дію і осмислити її суть.

2. Навчити частин техніки дії, які раніше не були засвоєнні.

3. Сформувати загальний ритм рухового акту.

4. Усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

Основні помилки на стадії формування початкового вміння є такі:

v внесення в руховий акт додаткових, непотрібних рухів;

v відхилення рухів за напрямком і амплітудою;

v зайва напруженість багатьох м'язових груп;

v спотворення загального ритму дії.

Основними причинами цих помилок є:

v недостатня фізична підготовленість;

v боязнь, що призводить до надмірного напруження мускулатури і обмеження амплітуди рухів;

v недостатнє розуміння рухового завдання;

v недостатній самоконтроль рухів;

v дефекти у виконанні попередніх частин рухової дії;

v втома;

v негативний перенос навичок;

v несприятливі умови виконання рухових дій.

Мета етапу поглибленого розучування - завершити формування рухової дії в основному варіанті на рівні навички і створити основу для формування умінь виконувати її в різноманітних умовах.

Для досягнення цієї мети вирішуються такі завдання:

1. Поглибити розуміння закономірностей рухової дії, що вивчається.

2. Уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей, посилити самоконтроль.

3. Домогтися правильного виконання вправи.

4. Створити передумови варіативного виконання дії.

Навчання на цьому етапі будується таким чином, щоб забезпечити виконання вправи на рівні рухового вміння і сприяти її переходу до навички.

Мета етапу закріплення і вдосконалення - завершити формування рухової навички.

Для досягнення мети вирішуються такі завдання:

1. Закріпити навичку володіння технікою дії.

2. Забезпечити варіативність застосування сформованої навички в різних умовах.

3. Завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи.

Для закріплення навички, забезпечення варіативності її виконання такі методи:

v стандартно-повторної та повторно-варіативної вправи;

v змінюють зовнішні умови виконання;

v регулюють фізичний і психічний стан;

v поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими діями;

v підвищують обсяг та інтенсивність виконуваної роботи.

Причинами помилок на цьому етапі є:

v надмірна, тривала концентрація уваги на контролі за деталями дії;

v порушення міри варіативності вправ і умов їх виконання;

v порушення співвідношення між відпрацюванням рухової навички і вихованням рухових якостей.

3. Методи навчання у фізичному вихованні

Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя, спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань.

Методичні прийоми - це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.

У процесі фізичного виховання використовують три групи методів:

І. Практичні методи (методи вправляння) (рис. 1).

ІІ. Методи використання слова.

ІІІ. Методи демонстрації

І. Практичні методи поділяють на три групи:

1. методи навчання рухових дій;

2. методи вдосконалення рухових дій;

3. методи тренування (методи розвитку рухових якостей).

1. До методів навчання руховим діям належать такі методи:

v метод навчання вправ загалом;

v метод навчання вправ по частинах;

v метод підвідних вправ.

2. До методів удосконалення і закріплення рухових дій належать такі методи:

v ігровий метод;

v змагальний метод.

3. До методів тренування належать такі методи:

a. метод безперервної вправи;

b. метод інтервальної (повторної) вправи;

c. метод комбінованої вправи.

a. Метод безперервної вправи включає в себе такі методи:

v метод безперервної варіативної вправи;

v метод безперервної регресуючої вправи;

v метод безперервної прогресуючої вправи;

v метод безперервної рівномірної вправи.

b. Метод інтервальної (повторної) вправи включає в себе такі методи:

v метод інтервальної (повторної) варіативної вправи;

v метод інтервальної (повторної) регресуючої вправи;

v метод інтервальної (повторної) прогресуючої вправи;

v метод інтервальної (повторної) рівномірної вправи.

c. Метод комбінованої вправи включає в себе такі методи:

v метод колового тренування;

v метод комбінованої вправи з різним сполученням структури та змісту завдань;

v метод комбінованої вправи з різним сполученням змісту завдань;

v метод комбінованої вправи з різним сполученням структури завдань;

ІІ. Методи використання слова

У процесі фізичного виховання використовуються загально-педагогічні прийоми методу слова:

1. Розповідь - застосовується при ознайомленні з вправою, організації ігрової діяльності, повідомленні завдань.

2. Опис - використовується для ознайомлення з технікою вправ.

3. Пояснення - це прийом передачі інформації про техніку виконання вправи.

4. Інструкції і вказівки - використовується для передачі інформації про допущені помилки, правила техніки безпеки та ін.

5. Бесіда - використовується з метою поглиблення і розширення знань, виявлення інтересів і бажань, оцінки виконаної роботи.

6. Словесні оцінки - відіграють роль мовного схвалення або осуду діяльності.

7. Команда - служить сигналом для спільних дій, використовується для швидкого виконання дій або зміни характеру діяльності.

8. Підрахунок - допомагає визначити необхідний темп і ритм дій.

ІІІ. Методи демонстрації

Розрізняють дві основні форми показу:

1. Демонстрація поз і рухів (безпосередній показ або пряма наочність).

При використанні безпосереднього показу вправ можна рекомендувати:

v показувати тільки тоді, коли людина за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

v використовувати повільний показ, який дає можливість краще сприйняти структуру вправи, що виконується;

v показувати одну дію варто не більше двох трьох разів;

v доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням;

v показ повинен служити точним взірцем того, що потрібно відтворити.

2. Використання ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).

До використання ілюстративних матеріалів висувають такі вимоги:

v корисно поєднувати демонстрацію “сповільненою” із звичайною кінострічкою за схемою: звичайна - “сповільнена” - звичайна;

v викладачу необхідно завчасно вивчити матеріали демонстрації, визначити сторони і деталі, на які потрібно звернути особливу увагу учнів;

v до аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів необхідно залучати ученика

Тема: Система фізичного виховання

1. Поняття про систему фізичного виховання (СФВ)

Головною рушійною силою розвитку суспільства є певні потреби. Розрізняють потреби особисті, групові та суспільні. Крім того, вони можуть бути матеріальними і духовними.

Для забезпечення конкретних потреб у кожному суспільстві формуються відповідні системи.

Система - це сукупність певних елементів, організаційно об'єднаних в одне ціле спільною функцією для забезпечення тієї чи іншої потреби цілого суспільства, групи людей або однієї людини.

Наприклад, для забезпечення потреби в інтелектуальному розвитку створюється система освіти. Для своєї безпеки суспільство створює систему оборони, для лікування - систему охорони здоров'я. Для задоволення потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує систему фізичного виховання.

Система фізичного виховання - це історично зумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає теологічні, науково-методичні, програмно-нормативні, організаційні основи, що забезпечують фізичне виховання громадян.

Система фізичного виховання тісно пов'язана з іншими соціально-економічними системами суспільства: економікою, політикою, наукою і культурою. Будучи однією із сфер прояву суспільних відносин, вона розвивається під впливом змін які відбуваються в даних системах. Своїми різними формами система фізичного виховання включена у всі основні види соціальної діяльності людини. Вона задовольняє не тільки потреби в русі (біологічні) а і соціальні - формування особистості, вдосконалення суспільних відносин. Реалізуючи свої специфічні функції система фізичного виховання здатна повністю задовольняти потреби людей в руховій активності, забезпечуючи високий рівень здоров'я і фізичної дієздатності. Реалізуючи свої виховні, педагогічні функції система фізичного виховання вирішує завдання естетичного, трудового, інтелектуального розвитку.

Мета системи фізичного виховання - це очікуваний результат фізичного вдосконалення, формування фізично здорових людей (духовне багатство і моральна чистота).

Мета системи фізичного виховання також може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов'язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров'ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних чинників.

Мета навчання - це ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть у процесі спеціально організованої системи послідовної взаємодії вчителі та учні.

За значенням і тривалістю розрізняють:

Мету-ідеал - це бажаний кінцевий результат, якого можна лише прагнути, постійно наближаючись до нього;

Стратегічну мету - вона охоплює великі системи, глобальні проблеми, визначає основні принципи діяльності, зумовлює довгостроковий бажаний результат;

Тактичну мету - вона спрямована на отримання бажаного результату у близькому майбутньому за рахунок певного способу дії, лінії поведінки;

Оперативну мету - вона визначається на короткий проміжок часу для отримання бажаного результату негайно.

2. Складові системи фізичного виховання

Зміст системи фізичного виховання розкривають її телеологічні, науково-методичні, програмно-нормативні та організаційні основи.

Телеологічні основи

Телеологія - це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне.

Визначаючи мету, роль і місце фізичного виховання у загальній системі виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями. Тому погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах природної відповідності, гуманізму і демократизму цього процесу.

Принцип природної відповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових і святкових явищ і процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі.

Демократизація процесу фізичного виховання відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їхньою активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за викладачем право приймати остаточні рішення.

Принцип гуманізму базується на таких ідеях:

v врахування вікових і психологічних особливостей;

v турбота про здоров'я і належний фізичний розвиток;

v врахування інтересів у навчанні;

v підкреслення ролі морального виховання;

v піднесення ролі викладача у суспільстві.

Науково-методичні основи.

Сучасна система базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання.

Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють такі науки:

v суспільні (історія і організація фізичної культури, соціологія спорту),

v природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біомеханіки, гігієни, медицини),

v психолого-педагогічні (психологія, педагогіка) науки.

Ці науки безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, де готуються науково-педагогічні кадри.

Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури, проведення наукових, науково-практичних, науково-методичних конференцій і виставок, через періодичну пресу.

Програмно-нормативні основи

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у певних документах і матеріалах. До них належать:

1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”;

2. Цільова комплексна програма розвитку фізичної культури;

3. Державні вимоги до фізичного виховання;

4. Навчальні програми для всіх ланок системи;

5. Національна спортивна класифікація;

6. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.

1.Закон України “Про фізичну культуру і спорт” введено в дію Постановою Верховної Ради України 24 грудня 1993 року. Законом гарантується права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури.

2.Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров'я нації” затверджена Указом Президента від 1 вересня 1998 р. Програма розкриває основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту, визначає роль фізичної культури і спорту у житті суспільства, показує тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху та накреслює практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побуті громадян. 3.“Державні вимоги до фізичного виховання” - містять основні положення фізичного виховання, характеристику рівнів, зміст та форми фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто організовує і проводить фізичне виховання, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням.

4.Навчальні програми - визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають засвоєнню за роками навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних вимог. Іншими словами, навчальна програма - це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання. Сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові програми, регіональні навчальні програми, робочі програми.

Базові програми визначають мінімальний рівень фізкультурної освіти, яку держава зобов'язується забезпечити всім дітям, учням, студентам і військовослужбовцям незалежно від типу і форми власності навчально-виховного закладу, в якому вони навчаються, регіону проживання, національності, індивідуальних особливостей.

Регіональні навчальні програми враховують регіональні і національні особливості та традиції, кліматичні та екологічні умови, визначають рівні рухової підготовленості учнів та студентів у навчальних закладах різних регіонів України.

Робочі програми - їх зміст визначають викладачі конкретного навчального закладу, враховуючи місцеві кліматичні та екологічні умови, традиції і матеріальну базу навчального закладу, інтереси учнів і рівень їх підготовленості, кількість уроків, відведених на предмет у кожному навчальному закладі.

5.Національна спортивна класифікація. Єдина спортивна класифікація України видається на 4 роки (олімпійський цикл) і є нормативним документом галузі фізичної культури і спорту. Вона забезпечує єдину систему оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень та встановлює нормативи і вимоги для присвоєння спортивних розрядів і звань.

6.Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 року). Загальні нормативи фізичної підготовленості повинні бути доступні кожному за умови певної підготовки для їх досягнення. Тестування фізичної підготовленості населення включає виконання комплексу рухових дій, що дозволяють визначити і оцінити рівень розвитку основних рухових якостей - витривалості, сили, бистроті, спритності, гнучкості, що мають суттєве значення для життєдіяльності людини, її фізичного стану і здоров'я.

Організаційні основи

Організаційні основи передбачають функціонування відповідних організацій, установ і товариств, що керують розвитком фізичної культури і спорту в Україні.

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту є Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму (очолює М.Булатові).

Рада Міністрів автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування створюють у своєму складі відповідні органи з питань фізичної культури і спорту.

З іншого боку, держава сприяє розвитку суспільної активності і залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту. До громадських організацій належать: спортивні клуби, спілки і товариства, національні спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України.

Всі організації, що забезпечують функціонування галузі “Фізична культура і спорт”, об'єднані спільною метою і завданнями, що полягають у задоволенні індивідуальних та суспільних запитів і потреб громадян України у фізичній і спортивній підготовці.

Основні напрямки системи фізичного виховання:

Загальне фізичне виховання;

Фізичне виховання з професійною спрямованістю;

Фізичне виховання з спортивною спрямованістю.

Перший напрямок - спрямований на зміцнення здоров'я і підтримку працездатності в навчальній і трудовій діяльності. У відповідності з цим зміст фізичного виховання спрямований на оволодіння життєво важливими руховими діями і розвиток сили, витривалості, спритності і т.д.

Загальне фізичне виховання здійснюється в дитячих дошкільних закладах, на уроках фізичного виховання в ЗОШ та ВНЗ, в секціях (групах ЗФП), в групах здоров'я.

Другий напрямок - фізичне виховання з професійною спрямованістю забезпечує рівень фізичної підготовки, який необхідний людині в конкретному виді трудової діяльності. Фізичне виховання спрямоване на підготовку людини до вибраної нею професії. Результат подібної підготовки виражений в певному рівні фізичної готовності засвоювати вибрану професію і ефективно працювати.

Зміст фізичної підготовки і фізичної підготовленості обумовлений вимогами конкретного виду професійної діяльності.

Третій напрямок - фізичне виховання із спортивною спрямованістю забезпечує можливість спеціалізуватись у вибраному виді фізичних вправ і досягати в них максимальних результатів. Фізичне виховання, спрямоване на підготовку до високих досягнень у вибраному виді спорту, називається спортивним тренуванням.

Умови функціонування СФВ

Перша і головна умова - бажання реалізувати свої права на фізичний та духовний розвиток, які передбачені Законом України “Про фізичну культуру і спорт”.

Другою такою умовою є належна матеріально-технічна база та фінансове забезпечення галузі.

Третя визначна умова - забезпечення галузі “Фізична культура і спорт” висококваліфікованими фахівцями - професіоналами.

Тема: Задачі, принципи фізичного виховання

1. Мета і задачі фізичного виховання

Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети.

Мета - це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина.

Вона випливає з певних потреб окремої людини, групи людей, всього суспільства.

Першою потребою, яка спонукає людину до руху, є біологічна потреба, пов'язана з розвитком рухового апарата в певному віці. Вона з'являється в ранньому дитинстві і поступово згасає, починаючи з підліткового періоду розвитку. Проте, біологічна потреба рухатись живе в людині протягом всього життя і повинна постійно задовольнятись.

Другою потребою є потреба у всебічно гармонійному розвитку особистості. У цьому однаково зацікавлені і кожна окремо взята особа і суспільство в цілому.

Третя потреба пов'язана із здоров'ям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоров'я. Здоров'я людини на 50% залежить від активного способу життя.

Четверта потреба полягає у підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини. Ця потреба визначає прикладність фізичного виховання, його практичну роль у суспільстві.

П'ята потреба пов'язана з необхідністю навчатись раціонально організовувати дозвілля і проводити вільно час, наповнюючи його зміст фізичними вправами, іграми, розвагами.

Шоста потреба передбачає прагнення людей до спілкування та згуртування у групи для здійснення спільних дій.

Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов'язаних завдань.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі та виховні.

Освітні завдання

Ця група специфічних завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання, полягає в тому, щоб:

v зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені у сфері фізичної культури;

v забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових вмінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;

v навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Вирішення освітніх завдань спрямовано на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров'я та творче довголіття.

Оздоровчі завдання

Група оздоровчих завдань спрямована на:

v забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку;

v зміцнення і збереження здоров'я;

v удосконалення будови тіла і формування постави;

v забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Виховні завдання

Вирішення виховних завдань передбачає:

v розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму (під впливом занять фізичними вправами розвивається рухова, слухова, зорова пам'ять, спостережливість і увага);

v патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі (про можливість патріотичного виховання у процесі занять фізичними вправами свідчить діяльність спортивно-просвітницьких товариств і організацій Східної Галичини на початку ХХ століття);

v виховання любові до праці (забезпечуючи підвищення функціональних можливостей організму, фізичне виховання створює найважливіші передумови високої працездатності для всіх видів праці);

v розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу (Суть естетики розкривається у красі людських вчинків і взаємостосунків).

2. Загальні (соціальні) принципи фізичного виховання

Знання принципів та їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання ефективнішим. Незнання принципів, або їх ігнорування, ускладнює процес фізичного виховання.

Принципи - це позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання.

В педагогічній науці принципами називають найбільш важливі вихідні положення, керівні настанови для діяльності вчителя і вихованця, які відображають закономірності педагогічного процесу. В принципах узагальнені всі сукупності наукових фактів і багатовікова педагогічна практика.

Загальні (соціальні) принципи поділяють на:

v гармонійного розвитку особистості;

v зв'язку фізичного виховання з трудовою діяльністю (ППФП);

v принцип оздоровчої спрямованості.

Розглянемо принцип гармонійного розвитку особистості.

Однією із основних умов реалізації цього принципу у процесі фізичного виховання є використання таких засобів і методів, які б гарантували спрямований розвиток всіх основних рухливих якостей людини, сприяли би повному виявленню індивідуальних фізичних здібностей і створювали достатньо великий фонд життєво важливих рухових вмінь і навичок.

Принцип зв'язку фізичного виховання з трудовою діяльністю, тобто професійно-прикладною фізичною підготовкою.

Цей принцип підкреслює основну прикладну функцію фізичного виховання у суспільстві - готувати членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини.

Сучасні військові спеціальності ставлять високі вимоги до фізичної підготовки і психічної рівноваги воїна. У межах ППФП особлива увага звертається на:

v поглиблення вдосконалення умінь, навичок і здібностей, необхідних для досягнення високих результатів у професійній діяльності;