Теорія і методика фізичного виховання

v оволодіння фізичними вправами як частиною професійної діяльності;

v засвоєння фізичних вправ, що можуть використовуватись фахівцями в майбутній життєдіяльності для підтримання опірності організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища, організації дозвілля й оздоровлення.

Принцип оздоровчої спрямованості

При використанні принципу оздоровчої спрямованості необхідно враховувати наступне:

v при виборі засобів фізичного виховання виходити із їх оздоровчої цінності як обов'язкового критерію;

v планувати і регулювати функціональні навантаження у відповідності із закономірностями зміцнення здоров'я;

v забезпечувати систематичність лікарсько-педагогічного контролю.

3. Педагогічні (дидактичні) принципи фізичного виховання

У різних літературних джерелах з педагогіки та фізичного виховання принципи називаються по-різному. У педагогіці принципи називають дидактичними, підкреслюючи цим їх відношення до навчання. Фізичне виховання включає і навчання фізичних вправ, і озброєння учнівської молоді знаннями та навчання їх самостійно займатись, і виховання фізичних якостей, а тому принципи правомірно називати не дидактичними, а методичними.

Розрізняють такі принципи:

v свідомості і активності;

v наочності;

v доступності й індивідуалізації;

v систематичності і послідовності;

v повторності;

v науковості;

v міцності і прогресування.

Принцип свідомості і активності

Реалізація цього принципу передбачає формування в учнівської молоді системи знань, переконань, які дають відповіді на питання: для чого необхідно займатись фізичною культурою? Як потрібно виконувати фізичні вправи? Відповіді на запитання вони зможуть отримати лише при відповідній організації навчального процесу.

У процесі реалізації принципу свідомості учнівська молодь повинна:

v розуміти мету своєї навчальної діяльності. Але для цього в них повинна бути свідома потреба в цій діяльності;

v усвідомлювати навчальні завдання, які їм потрібно вирішувати для досягнення поставленої мети;

v розуміти цінність вправ, які вони вивчають.

При реалізації принципу свідомості в цілому необхідно дотримуватись деяких правил:

v вимоги до рівня усвідомлення своєї діяльності;

v необхідно планомірно розширювати межі свідомого відношення молоді до процесу навчання, постійно спрямовувати її думки на щось нове;

v при реалізації принципу слід враховувати зміст педагогічних завдань, які вирішуються.

Принцип активності

Характер активності вихованця є головним показником міри його свідомого відношення до навчального процесу. Активність і свідомість взаємопов'язані.

В теорії фізичного виховання активність розглядається з двох сторін:

v активність, як риса людини;

v активність, як характеристика її навчальної діяльності.

Реалізуючи принцип активності, необхідно дотримуватись наступних правил:

v вимоги, які висуваються, повинні враховувати характер мотивів, якими керується вихованець;

v активність вихованця має пряму залежність від доступності вимог, які до нього висуваються;

v стимулювання активності може бути досягнуто через усвідомлення вихованцем зв'язку між руховими діями, які вивчаються;

v для підвищення підтримки активності необхідно іти від розвитку інтенсивної уваги;

v навчально-виховний процес необхідно організовувати таким чином, щоб активність кожного вихованця спрямовувалась на колективну діяльність.

Принцип наочності

Цей принцип потребує створення більш широкої орієнтовної основи для оволодіння руховими діями шляхом впливу на аналізаторні системи, причому такими шляхами, які були б найбільш наочні для сприйняття навчання руховим діям, починаючи з формування уяви про цю дію, про її структуру і способи застосування.

Наочність може бути:

v зорова;

v слухова;

v рухова;

v словесна.

Зорова наочність - використання малюнків, схем, кінофільмів.

Слухова наочність - спроби сприйняття звуку: хлопок, темп, ритмічні вправи.

Рухова наочність - формування уяви про фізичну вправу за рахунок м'язових відчуттів.

Словесна наочність - формування образної уяви про рухову дію за рахунок правильного пояснення, як виконувати фізичну дію.

Ефект при реалізації цього принципу підвищується за рахунок дотримання певних правил:

v на різних етапах навчання необхідно комплексно застосовувати різні прийоми наочності;

v принцип наочності необхідно реалізувати у всіх вікових групах з врахуванням особливостей психічного розвитку.

Принцип індивідуалізації

Індивідуалізація навчання виражається в диференціації навчальних завдань і способів їх вирішення. Ці закономірності дозволяють сформувати певні правила:

v в індивідуальних особливостях людини необхідно бачити перспективу їх розвитку;

v визначати сильні і слабкі сторони даної особи;

v будь-яка індивідуалізація повинна будуватись на загальних закономірностях навчання. Індивідуалізація передбачає також облік особливостей даної особи і вдосконалення форм і функцій у процесі навчання.

Принцип індивідуалізації потребує обліку рівня розвитку вихованця, а саме: неоднаковий рівень здоров'я (поділ на спеціальні медичні групи), рівень фізичної підготовленості, стать, різний об'єм знань і вмінь.

Індивідуалізація може здійснюватись 2-ма шляхами: типовою індивідуалізацією і персональною.

Типова індивідуалізація - це можливість організації навчання учнівської молоді, які мають схожі характеристики: рівень здоров'я, фізичної підготовленості, стать і вік.

Персональна індивідуалізація - це облік тих характеристик, які притаманні конкретній особистості (психічні процеси, рівень працездатності).

Типова і персональна індивідуалізація створюють умови, які дають змогу стимулювати інтереси учнівської молоді.

Принцип доступності

Навчальний матеріал повинен бути доступний. Міра доступності навчального матеріалу залежить від постановки навчально-виховного процесу. Доступність є індивідуальною (те, що достатньо одному, іншому може бути недостатньо).

Існують 2 види доступності:

v програмно-нормативна доступність (доступність навчального матеріалу, зафіксована в державних програмах з фізичного виховання);

v індивідуальна доступність (передбачає доступність навчального матеріалу для конкретної особи).

Реалізація принципу доступності вимагає знання наступних дидактичних правил.

v Доступність навчальних завдань повинна передбачати витрати певних зусиль на їх виконання.

v Чим більше інформації закладено в руховій дії, тим нижча її доступність.

v Об'єм навчального матеріалу повинен бути невеликий.

v Оцінюючи доступність фізичної вправи, необхідно враховувати її структурну складність і величину психофізіологічних зусиль, які витрачаються на виконання.

Принцип систематичності

Реалізація цього принципу передбачає розробку системи занять, системи навчального матеріалу і способів його реалізації, обумовлена метою і завданням навчання.

Принцип послідовності

В основі цього принципу лежить послідовність задач, засобів і методів навчання на заняттях. Реалізація принципу починається з планування навчального матеріалу (послідовність вивчення фізичних вправ і зв'язок між ними).

Принцип повторності

Цей принцип відображає ефект постійного формування рухових вмінь і спеціальних знань через багаторазові повторення. Повторення - головний і єдиний спосіб закріплення результатів, досягнутих у навчанні.

Реалізація цього принципу опирається на 3 основні положення:

v Фізичні вправи мають вплив при умові їх повторення.

v Фізичні вправи приводять до втоми, тому потрібна перерва для відпочинку.

v Необхідно передбачати характер і кількість повторень вправи, інтервали відпочинку.

Принцип науковості

Цей принцип зобов'язує будувати педагогічний процес у відповідності із сучасним рівнем наукових знань

Принцип міцності

Реалізація цього принципу повинна базуватись за 2 напрямками:

v формування міцної системи спеціальних знань. В основі цього є загальні закономірності запам'ятовування теоретичних відомостей;

v формування міцних рухових вмінь.

Принцип прогресування

У цьому принципі розкривається залежність ефекту навчання від прогресування педагогічних вимог. І тому його ще називають принципом динамічності або принципом поступовості. Принцип випливає із закономірності поступового, але нерівномірного розвитку розумових і фізичних здібностей вихованця.

Реалізація цього принципу здійснюється за 2-а напрямками:

v ускладнення дій, які вивчаються;

v розширення їх складу.

4. Специфічні принципи фізичного виховання

До специфічних принципів належать:

а) спрямованості на формування базової фізичної підготовки, високої працездатності та здоров'я людини;

б) адекватності (відповідності);

в) систематичності;

г) циклічності і хвилеподібності.

а) спрямованості на формування базової фізичної підготовки, високої працездатності та здоров'я людини. В основі цього принципу лежать такі закономірності:

v висока суспільна значимість здоров'я, працездатності та фізичної підготовленості людини;

v систематичне підвищення вимог до фізичної підготовленості і працездатності людини (сучасний потік інформації).

Методичні положення, які випливають з цього принципу:

v єдність соціального і біологічного в структурі особистості людини;

v необхідність індивідуалізації моделей рівня здоров'я людей.

б) адекватності (відповідності) (“не пошкодити”).

В основі цього принципу лежать такі закономірності:

v генетична природа;

v єдність організму людини в його будові, функціонуванні та розвитку;

v антифазність ( неспівпадіння ) періодів інтенсивного росту елементів систем рухів з періодами росту структур організму.

Методичні положення, які випливають із закономірностей:

v ймовірність характерних адаптаційних реакцій (стандартизація і індивідуалізація);

v високий ступінь індивідуальних рухових проявів (стабільність і варіативність);

v залежність амплітуди та часу адаптації від віку, статі та стану тренованості.

в) систематичності - в основі цього принципу лежать такі закономірності:

v безперервність життєдіяльності людини;

v гетерохронність (неодночасність) активізації, втоми та відновлення організму.

Методичні положення, які випливають із закономірностей:

v взаємозв'язок навантаження і відпочинку;

v нелінійність процесу розвитку рухових якостей.

г) циклічності і хвилеподібності - в основі цього принципу лежать закономірності:

v наявність біоритмічних проявів (робота серця, температура, тиск, робота шлунку та інше). Розрізняють біоритми органів, систем, добові ритми, довготривалі ритми;

v фазовість систем та органів.

Методичне положення, яке випливає із закономірностей - це періодична зміна тренувальних впливів в залежності від стану людини (показників внутрішнього навантаження).

Размещено на Allbest.ru