Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Історико-педагогічний аспект проблеми формування та діагностики пізнавальних здібностей

1.2 Вікова періодизація і характеристика дошкільного віку

1.3 Пізнавальні здібності у дошкільному віці

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Умови розвитку пізнавальних здібностей дошкільників

2.2 Засоби розвитку пізнавальних здібностей дошкільників

2.3 Шляхи розвитку пізнавальних здібностей дітей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасні соціально-економічні умови вимагають нового науково-методологічного підходу до організації в дошкільному закладі навчального процесу, який має здійснюватися на принципах гармонізації та гуманізації і бути спрямованим на формування світогляду дошкільника.

В останні роки особлива й пристальна увага приділяється дослідженням у галузі навчання й виховання дітей дошкільного віку насамперед тому, що власне на цих етапах психічного розвитку закладаються основи майбутньої особистості та усіх її сфер (емоційної, інтелектуальної, поведінкової тощо).

Тому цілком природним є те, що на сьогодні актуальною проблемою і завданням сучасної психологічної науки є напрацювання ефективних психодіагностичних, розвивально-психокорекційних та психотерапевтичних засобів розвитку пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку.

Проблема ранньої психодіагностики та психологічного супроводу розвитку пізнавальних здібностей дітей вже давно привертає увагу психологів та педагогів (Д.Б. Богоявленська, Л.О. Венгер, О.М. Воронін, С.І. Волкова, Е.О. Голубєва, Є.С. Єрмакова, Д.Б. Ельконін, В.М. Дружинін, С.О. Ізюмова, М.К. Кабардов, З.І. Калмикова, Т.М. Князєва, В.К. Котирло, О.І. Кульчицька, Н.Л. Лейтес, О.М. Матюшкін, Н.О. Менчинська, В.О. Моляко, І.В. Охулкова, Н.І. Пов'якель, М.М. Подд'яков, Я.О. Пономарьов, О.В. Проскура, С.В. Сафонцева, О.В. Скрипченко, Н.М. Столярова, В.В. Тарасун, У.В. Ульєнкова, О.П. Усова, М.О. Холодна, В.Д. Шадриков та ін.).

Суттєвим при цьому є те, що психологічна сутність власне „пізнавальних здібностей” в структурі здібностей лише в останні роки почала визначатися, активно й прицільно вивчатися у російській та українській психології.

У дослідженнях російських та українських вчених (Д.Б. Ельконін, Є.С. Єрмакова, О.І. Кульчицька, В.О. Моляко, Н.С. Лейтес, І.В. Охулкова, М.М. Подд'яков, Є.В. Субботський, В.В. Тарасун, У.В. Ульєнкова, О.П. Усова, Є.С. Юркевич та ін.) виявлено більш значні й перспективні можливості розвитку пізнавальних здібностей у дошкільників, ніж у учнів початкової школи. При цьому вчені акцентують увагу на найбільш важливій умові когнітивного розвитку - формуванні позитивного ставлення дитини до знань та їхнього надбання.

Суттєвим при цьому є те, що для розвитку пізнавальних здібностей дітей все частіше обираються психолого-педагогічні технології поєднання навчальних методів з грою, які базуються на ігрових психотехніках, що включають різноманітні прийоми оптимізації когнітивного розвитку дітей. Особливе місце в останні роки починають займати ігрові технології і техніки (в тому числі і комп'ютерні), яким надають переважного значення у розвитку пізнавальних здібностей дітей (Ю.Д. Бабаєва, І.А. Васильєв, О.Є. Войскунский, Т.В. Корнилова, В.О. Моляко, Н.І. Пов'якель, Р.Є. Радева, Є.О. Смирнова, О.К. Тихомиров, С.О. Шапкін, Н.Б. Шумакова та ін.).

Однак, незважаючи на актуальність досліджуваних питань, слід констатувати, що проблематика пізнавальних здібностей дітей та їх розвитку, в сучасній літературі до останнього часу розроблялась недостатньо як у контексті педагогічної та вікової психології, так і загальної психології і, зокрема, психології здібностей. Крім того, малодослідженою залишається проблема творчого компоненту пізнавальних здібностей як умови успішності майбутнього навчання та научуваності дітей. Отже, як би пізнавальні здібності дитини не досліджувалися в сучасній науці, цей феномен завжди виступав би у ролі об'єктивно існуючої природної дійсності зі своєю діючою з середини рушійною силою з усім комплексом внутрішніх самодостатніх складових. Таким чином, всі дослідження сьогодні і в майбутньому повністю не вичерпають поняття (пізнавальні здібності дитини) [10, с.67].

Не викликає сумніву доцільність використання пізнавальних завдань для формування та діагностики пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку, це і зумовило вибір теми дослідження “Розвиток пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку”.

Мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні змісту, форм та методів розвитку та діагностики пізнавальних інтересів дітей дошкільного віку.

Відповідно до мети сформульовані основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати філософську, педагогічну, психологічну, історичну та методичну літературу і виявити стан досліджуваної проблеми.

2. На основі аналізу наукової літератури визначити сутність завдань для формування пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку.

3. Охарактеризувати розвиток пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - пізнавальні здібності дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - розвиток пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку.

Методологічну основу дослідження становлять: педагогічні та психологічні концепції про діяльнісну, творчу сутність особистості, комплексний підхід до вивчення закономірностей та особливостей розвитку дитини, системний підхід до педагогічних процесів і явищ.

Теоретичний фундамент дослідження становлять положення і висновки, які стосуються: питань формування та розвитку навчально-пізнавальної та ігрової діяльності дітей дошкільного віку (Л. Божович, С. Балашова, Н. Голуб, Н. ПОмяновська, Г. Щукіна та ін.).

Відповідно до визначених завдань, використано такі методи дослідження: теоретичні: аналіз наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури для порівняння, зіставлення, узагальнення одержаної інформації з метою визначення основних ідей і понять з досліджуваної проблеми.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: визначено критерії діагностики сформованості пізнавальних здібностей дошкільників, особливості застосування пізнавальних завдань з метою створення розвивального середовища для навчально-пізнавальної та ігрової діяльності дошкільників.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки курсового дослідження можуть використовуватися для організації навчального процесу в дошкільному закладі, оновлення змісту лекційних і практичних занять з педагогічних дисциплін, написання дипломних і курсових робіт.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Для написання роботи використано 17 позицій літератури. Роботу викладено на 37 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Історико-педагогічний аспект проблеми формування та діагностики пізнавальних здібностей

Важливим стимулом пізнавальної активності суб'єкта є пізнавальний інтерес, який виступає у вигляді цілеспрямованої пізнавальної діяльності особистості. Діяльність - це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Для педагогіки проблема діяльності є важливою умовою формування особистості.

Дослідники виділяють такі якості діяльності, як цілеспрямованість, предметність, усвідомленість, перетворюючий характер (Юдін Е.Г., Швирьов В.С., Кристотур'ян М.Г., Буєва Л.П., Леонтьєв О.М., Зінченко В.П.) [11, 134].

У процесі наукового дослідження було розкрито природу інтересу, пізнавального інтересу, їх суть, структуру, провідні характеристики, специфіку, взаємозв'язки з окремими компонентами навчального процесу.

Інтерес розглядається як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Маючи складну психологічну структуру, інтерес не зводиться до окремого конкретного психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особи та засобами їх задоволення. За своєю природою інтерес не є вродженою властивістю особистості, він виникає не сам по собі, а обумовлений впливом на людину навколишньої дійсності, тобто носить соціальний характер. Різноманітність предметного світу, в якому живе людина, викликає у неї різні інтереси, розвиток і формування яких відбувається в процесі різних видів діяльності: ігрової, навчальної, трудової, громадської.

Інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Цінність пізнавального інтересу для розвитку особистості полягає в тому, що пізнавальна діяльність в даній предметній області, під впливом інтересу до неї, активізує психічні процеси особистості, надає їй глибоке інтелектуальне задоволення, яке сприяє емоційному підйому, призводить до того, що пізнавальний інтерес починає виступати як важливий мотив активності особистості, її пізнавальної діяльності.

Пізнавальний інтерес, або пізнавальні здібності, являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів, основним елементом яких є вольове зусилля (Ушинський К.Д., Ананьєв Б.Г., Добринін М.Ф.) [11, 171].

Отже, пізнавальні здібності виступають як вибіркова спрямованість особистості до області пізнання, її предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями. Пізнавальний інтерес - не будь-який інтерес до об'єкта пізнання, це інтерес, пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності.

Формування пізнавальних здібностей на різних етапах вікового розвитку має свої особливості. Так, у молодшому шкільному віці вони характеризуються досить виявленим емоційним відношенням, обумовлені зовнішніми факторами, не завжди локалізовані, що залежить від навчального досвіду учнів, розвитку процесів мислення. Вже в підлітковому віці пізнавальний інтерес визначається самим змістом знань, прагненням до дорослості, самостійності; інтерес носить пошуковий характер, з тенденцією пошуку більш глибоких, ширших знань [11, 173].

Пізнавальний інтерес має три основні рівні розвитку:

1) безпосередній інтерес до нових фактів та явищ, пов'язаних з інформацією, яку діти дістають на занятті (елементарний рівень);

2) інтерес до пізнання істотних властивостей предметів і явищ;

3) інтерес до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей та встановлення загальних принципів, що стосуються різного роду явищ.

На основі узагальнення інформації про три основні рівні розвитку пізнавального інтересу можна виділити такі прояви інтересу: споглядальний, споглядально-дійовий, пізнавальний, пізнавально-творчий, теоретичний, конструктивно-творчий. Виходячи з цього, рівень розвитку пізнавального інтересу або здібностей особистості оцінюється за показниками:

1) предметом не цікавиться;

2) цікавиться теоретичними питаннями, виявленням суті виучуваних явищ, причинними залежностями й закономірностями;

3) виявляє до предмета високий інтерес, пов'язаний з глибокими знаннями й уміннями застосовувати ці знання під час виконання теоретичних і практичних завдань [2, 10].

Пізнавальні (когнітивні) здібності деякі вчені відносять до інтелектуальних, а з урахуванням особливостей, структури і вікових особливостей їх проявів - до загальних (Г.С. Костюк, В.О. Моляко, М.О. Холодна, В.М. Дружинін, О.К. Тихомиров та ін.); структуру пізнавальних здібностей розглядали в аспекті вивчення інтелекту, загальної научуваності, креативності (В.М. Дружинін); деякі вчені до пізнавальних здібностей відносять сенсорні здібності (сприйняття предметів та їхніх зовнішніх властивостей) та інтелектуальні, що забезпечують продуктивне оволодіння й оперування знаннями, знаковими системами (Л.О. Венгер) [2, 11].

Основою розвитку пізнавальних здібностей дітей вважається розвиток пізнавальних процесів, серед яких виділяється уява, пам'ять та мислення (С.І. Волкова, Н.М. Столярова та ін.).

Узагальнюючи позиції ряду авторів визначено, що пізнавальні здібності доцільно розглядати як інтегровані базові здібності дитини, що містять такі складові: рівень інтелектуального розвитку (мисленнєвої, мнемічної, перцептивної складової); рівень загальної научуваності дитини; пізнавальну активність як системний поведінковий прояв пізнавальних здібностей, що має прояв у допитливості, зацікавленості дитини; рівень креативної здатності дитини до пошуковості й схильність до успішного розв'язання творчих завдань.

Особливе місце у дітей дошкільного віку, за результатами узагальненого аналізу літературних джерел, займають пізнавальні здібності, для яких характерним є власне висока загальна мисленнєва активність, схильність до розумового напруження незвичайна за ступенем виразності, уміння легко оперувати логічними операціями - систематизацією, класифікацією, узагальненням, творчі прояви у виконанні різноманітних завдань, прагнення успіху. Такий підвищений потяг до розумового навантаження, підсилена потреба до пізнавальної діяльності дитини розглядаються більшістю фахівців як загальний чинник і передумова розвитку високого рівня пізнавальних здібностей. Суттєвою при цьому є роль і місце психолого-педагогічних, насамперед, ігрових умов та розвитку творчо-ігрового потенціалу дитини дошкільного віку [13, 15].

Таким чином, узагальнюючи позиції ряду авторів визначено, що пізнавальні здібності доцільно розглядати як інтегровані базові здібності дитини, що містять такі складові: рівень інтелектуального розвитку (мисленнєвої, мнемічної, перцептивної складової); рівень загальної научуваності дитини; пізнавальну активність як системний поведінковий прояв пізнавальних здібностей, що має прояв у допитливості, зацікавленості дитини; рівень креативної здатності дитини до пошуковості й схильність до успішного розв'язання творчих завдань.

1.2 Вікова періодизація і характеристика раннього віку

дошкільник здібність психологічний пізнавальний

Для роботи з дітьми найбільш доцільним вважається такий розподіл розвитку дитини на періоди, при якому враховується сукупність її анатомо-фізіологічних особливостей та умов життя, виховання і навчання.

Розрізняють вікові періоди:

- період новонародженості (перші дві-три тижні життя);

- грудний вік (до року);

- переддошкільний, або ясельний, вік (від 1 до 3 років);

- дошкільний вік (від 3 до 6 років);

- шкільний вік:

- молодший (від 6 до 10 років),

- середній (від 11 до 14 років),

- старший - підлітковий (від 14 до 18 років).

Вік 1-3 років є періодом істотних змін в житті маленької дитини. Перш за все, дитина починає ходити. Отримавши можливість самостійно пересуватися, вона освоює далекий простір, самостійно входить в контакт з масою предметів, багато з яких раніше залишалися для неї недоступними.

У результаті такого „вивільнення” дитини, зменшення її залежності від дорослого бурхливо розвиваються пізнавальна активність, предметні дії. На другому році життя у дитини спостерігається розвиток предметних дій, на третьому році життя предметна діяльність стає провідною. До трьох років у неї визначається провідна рука і починає формуватися узгодженість дій обох рук.

З виникненням предметної діяльності, заснованої на засвоєнні саме тих способів дії з предметом, які забезпечують його використання за призначенням, змінюється ставлення дитини до навколишніх предметів, змінюється тип орієнтування в предметному світі. Замість питання: „що це?” - При зіткненні з новим предметом у дитини виникає питання: „що з цим можна робити?” (Р. Я. Лехтман-Абрамович, Д. Б. Ельконін) [17, 145]. Разом з тим цей інтерес надзвичайно розширюється.

Так, при вільному виборі предметів і іграшок він прагне познайомитися з можливо більшою кількістю їх, залучаючи предмети у свою діяльність.

У тісному зв'язку з розвитком предметних дій йде розвиток сприйняття дитини, так як в процесі дій з предметами дитина знайомиться не тільки зі способами їх вживання, але і з їх властивостями - формою, величиною, кольором, масою, матеріалом і т.п.

У дітей виникають прості форми наочно-дієвого мислення, самі первинні узагальнення, безпосередньо пов'язані з виділенням тих чи інших зовнішніх і внутрішніх ознак предметів.

На початку раннього дитинства сприйняття дитини розвинене ще надзвичайно слабо, хоча в побуті дитина виглядає досить орієнтованою. Орієнтування відбувається, швидше, на основі впізнавання предметів, ніж на основі справжнього сприйняття. Саме ж впізнавання пов'язане з виділенням випадкових, що кидаються в очі ознак-орієнтирів.

Перехід до більш повного і всебічного сприйняття відбувається у дитини у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Спочатку співвіднесення предметів і їх властивостей відбувається практично. Потім це практичне співвіднесення призводить до появи співвідносин перцептивного характеру.

Починається розвиток перцептивних дій. Формування перцептивних дій по відношенню до різного змісту і різних умов, в яких цей зміст втілюється, відбувається не одночасно. По відношенню до більш важких завдань дитина раннього віку може залишитися на рівні хаотичних дій, без жодного врахування властивостей об'єктів, з якими вона діє, на рівні дій із застосуванням сили, які не ведуть її до позитивного результату. По відношенню до завдань, більш доступних за змістом і більш близьких до досвіду дитини, вона може перейти до практичного орієнтування - до проблем, які в деяких випадках можуть забезпечити позитивний результат її діяльності. У ряді завдань вона переходить вже до власне перцептивного орієнтування [4, 77].

Хоча дитина в цьому віці рідко користується зоровим співвіднесенням, а використовує розгорнуте „прилаштування”, проте воно забезпечує кращий облік властивостей і відносин об'єктів, дає більше можливостей для позитивного вирішення поставленого завдання. Оволодіння зоровим співвіднесенням дозволяє дітям раннього віку не тільки виробляти диференціацію властивостей предметів на „сигнальному” рівні, тобто проводити пошук, виявлення, розрізнення і ідентифікацію об'єктів, але й здійснювати відображення властивостей об'єктів, їх справжнє сприйняття на основі образу. Це знаходить своє вираження у можливості робити вибір за зразком. Тісний зв'язок розвитку сприйняття і діяльності проявляється в тому, що вибір за зразком дитина починає здійснювати по відношенню до форми і величиною, тобто по відношенню до властивостей, які необхідно враховувати в практичній дії, а вже потім - по відношенню до кольору (Л. А. Венгер, В. С. Мухіна) [12, 123].

Розвиток мови в цей період йде особливо інтенсивно. Освоєння мови є одним з основних досягнень дитини другого-третього року життя. Якщо до одного року дитина приходить майже зовсім без мови, маючи в словнику 10-20 лепетних слів, то до 3 років її словник нараховує більше 400 слів. Протягом раннього віку мова набуває все більшого значення для всього психічного розвитку дитини. Вона стає найважливішим засобом передачі дитині суспільного досвіду. Природно, що дорослі, керуючи сприйняттям дитини, активно користуються назвою властивостей предметів [17, 67].

Виникнення мови тісно пов'язане з діяльністю спілкування, вона з'являється з метою спілкування і розвивається в його контексті. Потреба у спілкуванні формується при активній дії дорослого на дитину. Зміна форм спілкування також відбувається при ініціативному впливі дорослого на дитину.

Розглядаючи вікові особливості, індивідуально-типологічні та особистісні характеристики дітей дошкільного віку, доцільно звернутись до питання діагностики та критеріїв вияву пізнавальних здібностей.

Погляди дослідників щодо критеріїв пізнавальних здібностей неоднозначні. Критеріями рівня та прояву пізнавальних здібностей у значній кількості праць у першу чергу слугують: полезалежність-поленезалежність, відмінності між фактичним і хронологічним віком дітей, результати, досягнуті в навчанні, здатність узагальнення і переносу.

Деякі автори пропонують в якості критеріїв пізнавальних здібностей вважати такі індивідуальні особливості, які є безпосереднім результатом попереднього навчання. До них належать насамперед полезалежність-поленезалежність і рефлективність-імпульсивність когнітивних стилів. Когнітивні стилі, тобто стійкі, індивідуальні особливості пізнавальних стратегій - досить значущі параметри індивідуальності [10, 66].

Здібних дітей варто відбирати шляхом вирахування коефіцієнта інтелектуальності (КІ), що виражається у балах:

КІ = УВ / ХВ х 100

Основним критерієм добору обдарованих дітей є різниця між фактичним (реальним) і хронологічним віком дітей. Ознаками обдарованості визначається швидкість і легкість засвоєння, здатність до узагальнення, широта перенесення.

В якості критеріїв пізнавальних здібностей багатьма авторами визначається: кількість повторень при сприйнятті короткого тексту, необхідних для запам'ятовування його змісту; кількість часу для самостійного вирішення завдань тощо. У середньому, діапазон індивідуальних розбіжностей дітей, показниками яких є уважність, пам'ять, мислення, уява і мова, характеризується співвідношенням 1:15 (якщо здібності найбільш слабкої дитини прийняти за одиницю, то здібності найбільш сильної дитини становитиме 15 одиниць).

Інші автори пропонують виявляти здібних дітей за результатами, які досягнуті у навчанні. Отже рівень пізнавальних здібностей у дітей можна виявляти шляхом вивчення загальної научуваності. Для визначення рівня загальної научуваності як компоненти пізнавальних здібностей дітей з першу тестують, визначаючи рівень первинної научуваності, потім проводять навчальну серію і тестують ще раз. Якщо величини якісно зростають після навчання різним навичкам, які корелюють і утворюють загальний фактор, тоді це свідчить про наявність загальної научуваності.

У процесі дослідження пізнавальних здібностей дітей та їх основи - розвитку пізнавальних процесів, виділяють:

- обсяг пам'яті, а особливо - обсяг короткочасної пам'яті та обсяг уваги;

- швидкість сприймання;

- час, протягом якого інформація утримується у свідомості (у середньому 5-6 секунд, іноді довше);

- здатність до адекватного кодування і декодування інформації.

Для діагностики пізнавальних здібностей дітей молодшого віку дослідники пропонують застосовувати індивідуальні завдання-тести, мета яких - виявити індивідуальні способи обробки дитиною матеріалу визначеного предметного змісту.

Такі матеріали, як припускається, дозволяють діагностувати пізнавальні можливості дитини в процесі вивчення навчального матеріалу; а будь-які тести, що складені на штучному (не навчальному) матеріалі, як вважають деякі автори, можуть лише побічно характеризувати пізнавальні можливості дитини. Крім того, за результатами досліджень, ефективною є спеціалізована розробка спрямованих діагностичних методик: анкет, запитальників, схем.

У складі існуючих засобів психодіагностики пізнавальних здібностей дітей особливе місце посідають так звані спеціальні тести. Наприклад, тест словесних асоціацій, який дає змогу перевірити знання й уміння застосовувати на практиці слова-омоніми; тест з використанням предметів, коли дітям пропонують називати якнайбільше різних способів використання таких предметів як: олівець, газета, склянка тощо; тест закінчення казок, де дітям пропонується закінчити казку, фабула якої обривається після кульмінації; тест конструювання математичних завдань. За кожним набором треба скласти якнайбільше варіантів завдань.

Також для оцінювання пізнавальних здібностей активно використовуються система тестів на вивчення рівня пізнавального розвитку дітей як прояву пізнавальних здібностей.

У школах Великобританії та США першою умовою для виявлення рівня розвитку пізнавальних здібностей є створення творчої обстановки в дитячих групах і спостереження за дітьми в процесі роботи над завданнями. Якщо дитина оригінальна, винахідлива, може сама ставити проблеми й вирішувати їх, ставити нестандартні (навіть провокаційні) запитання, то її відносять до обдарованих. Разом з тим, оцінювання, яке засноване на спостереженні, завжди має певну суб'єктивність, тому англійські психологи поряд зі спостереженням завжди застосовують тести.

Вербальні тести, вважають зарубіжні дослідники, більш придатні для тих дітей, що одержали якісну підготовку, мають багатий словниковий запас, добре читають. Невербальні тести, на думку багатьох англійських психологів, менше залежать від шкільної успішності або ж домашніх умов виховання. При виконанні цих тестів діти мають порівнювати, аналізувати, підсумовувати. Здебільшого зарубіжні психологи і педагоги вважають, що виявлення обдарованості у дітей повинно відбуватися ще в дошкільному віці, поки не виникли проблеми психологічного змісту [12, 74].

Деякі автори виділяють такі ознаки здібних дітей: більш високий рівень, ніж у однолітків, розвитку пізнавальних здібностей та, завдяки цьому, високий рівень результатів навчання, пізнавальної активності; цілеспрямованість, наполегливість, пошуковість та активність отримання додаткової інформації, допитливість; прагнення та визнання успіху; самостійність набутої інформації і прийнятті рішень; критичність і пошуковість мислення; зацікавленість у дослідницькому пошуку, уміння легко оперувати логічними операціями - систематизацією, класифікацією, узагальненням; творчі прояви у виконанні різноманітних завдань.

Визначати, на думку ряду авторів, рівень розвитку пізнавальних здібностей доцільно в процесі оцінки якості виконання навчальних завдань старшими дошкільниками. Отже, високий рівень розвитку пізнавальних здібностей зумовлюється: швидкістю, старанністю, координованістю дій та самоконтролем дитини, цілеспрямованістю, швидкістю, абстрагуванням, розвиненою уявою, пізнавальною гнучкістю, спостережливістю, емоційним забарвленням і зацікавленістю. Розглядати пізнавальні здібності доцільно також шляхом вивчення їх внутрішньої структури, оцінюванням обсягу і рівня розвитку пам'яті, обсягу уваги, швидкості сприймання, гнучкості тощо.

У більшості досліджень наводяться ознаки творчої особистості, що запозичуються з біографій діячів мистецтва, наукових досліджень педагогів і психологів. Ці ознаки виконують функцію ідеальної моделі або „програми-максимум” для розвитку пізнавальних здібностей дітей, а саме: інтерес до розумової діяльності; компетентність, не властива віку; пошук причин, пояснень, висновків; допитливість, схильність до дослідження; різнобічні інтереси і потреба в різноманітній інформації; обмірковані й широкі знання; розвинута пам'ять; багата фантазія та уява, винахідливість; тяжіння до ігор, які потребують сконцентрованої уваги і мають складні правила; уміння самостійно гратися і щось робити; гарне володіння мовою; значний словниковий запас, не властивий даному віку; терпіння, що має прояв у вирішенні, наприклад, навчальних завдань; готовність брати участь у додаткових заняттях, що активізують інтерес до навчання; читання різноманітніших книжок, розглядання атласів, малюнків тощо; колекціонування, експериментування, складання карток тощо; підвищена відповідальність; працездатність та ін. [4, 97].

В цілому, узагальнюючи специфіку старшого дошкільного віку, можна визначити такі критерії оцінювання рівня розвитку пізнавальних здібностей дітей:

- реальні досягнення в розв'язанні пізнавальних завдань;

- комплекс операційних механізмів (наприклад, використання простих прийомів у мнемічній діяльності та ін.), що визначають цілі здійснення в розв'язанні пізнавальних завдань;

- формальні характеристики пізнавальної діяльності за такими показниками як темп, інтенсивність, строки досягнення результату;

- спосіб досягнення оптимального результату в пізнавальній діяльності.

Таким чином, в ранньому дитинстві можна відзначити бурхливий розвиток наступних психічних сфер: спілкування, мовної, пізнавальної (сприйняття, мислення), рухової і емоційно-вольової сфери.

1.3 Пізнавальні здібності у дошкільному віці

Педагоги минулого цілісно розглядали розвиток дитини. Я.А. Каменський, К.Д. Ушинський, Д. Локк, Ж.Ж. Руссо визначали пізнавальну активність як природне прагнення дітей до пізнання. Дослідження дитячого мислення, що проводилися групою психологів під керівництвом А. Н. Леонтьєва та А. В. Запорожця, привели до висновку, що у дітей дошкільного віку, з нормальним рівнем розвитку починає формуватися пізнавальна діяльність, як така, тобто діяльність, що спрямовується на пізнання оточуючого середовища. За даними цих досліджень, саме протягом дошкільного віку відбувається становлення пізнавальної задачі як задачі логічної.

Розвиток пізнавальної потреби йде неоднаково в різних дітей. У одних вона виражена дуже яскраво і має, так би мовити, „теоретичний” напрям. В інших вона більше пов'язана з практичною активністю дитини. Звичайно, таке розходження обумовлене насамперед вихованням.

Слід зазначити, що в розвитку пізнавальних здібностей дошкільників існують дві основні лінії:

1. Поступове збагачення досвіду дитини, насичення цього досвіду новими знаннями та відомостями про навколишній світ, яке і викликає пізнавальну активність дошкільника. Чим більше перед дитиною відкриваються сторін навколишньої дійсності, тим ширше його можливості для виникнення і закріплення стійких пізнавальних інтересів та здібностей.

2. Дану лінію розвитку пізнавальних здібностей складає поступове розширення і поглиблення пізнавальних інтересів всередині однієї і тієї ж сфери дійсності.

При цьому кожному віковому етапу притаманна своя інтенсивність, ступінь вираженості, змістовна спрямованість пізнання.

Ранній вік (1-3 роки). Об'єктом пізнання є навколишні предмети, їх дії. Діти цього віку активно пізнають світ за принципом: „Що бачу, з чим дію, те й пізнаю”. Накопичення інформації відбувається завдяки маніпуляції з предметами, особистій участі дитини в різних ситуаціях, подіях, спостереженнями дитини за реальними явищами.

Необхідною умовою активності пізнання є різноманітність і змінюваність предметної сфери дитини, надання свободи дослідження (предметно-маніпулятивна гра), резерв вільного часу і місця для розгортання ігор.

3-4 роки. До цього віку діти накопичують досить багато уявлень і знань про навколишню дійсність. Проте ці уявлення практично не пов'язані між собою. Дитина лише намагається встановити взаємозв'язки між уявленнями.

У цей період закладаються основи естетичного сприйняття світу. Активно формуються способи чуттєвого пізнання, удосконалюються відчуття і сприйняття.

Об'єктом пізнання стають не тільки предмети, їхні дії, але й ознаки предметів (колір, форма, величина, фізичні якості). Ці знання допомагають дітям порівнювати об'єкти і явища за однією ознакою або властивості і встановлювати відносини подібності - тотожності і відмінності, здійснювати класифікацію, серіацію.

4-5 років. В 4 роки пізнавальний розвиток дитини переходить на інший щабель - більш високий і якісно відрізняється від попереднього. Засобом пізнання стає мова. Розвивається вміння приймати і правильно розуміти інформацію, передану за допомогою слова. Пізнавальна діяльність набуває нової форми; дитина активно реагує на образну і вербальну інформацію і може її продуктивно засвоювати, аналізувати, запам'ятати і оперувати нею. Словник дітей збагачується словами-поняттями. У цьому віці виділяються 4 основних напрямки пізнавального розвитку:

- знайомство з предметами і явищами, які знаходяться за межами безпосереднього сприйняття і досвіду дітей;

- встановлення зв'язків і залежностей між предметами, явищами та подіями, що призводять до появи у свідомості дитини цілісної системи уявлень;

- pадоволення перших проявів вибіркових інтересів дітей (саме з цього віку доцільно організовувати гурткову роботу, заняття за інтересами);

- формування позитивного ставлення до навколишнього світу.

5-6 років. Старший дошкільник пізнає вже „великий світ”. В основі дитячого ставлення до світу знаходяться дбайливість, доброта, гуманність, співчуття. Діти вже можуть систематизувати накопичену і отриману інформацію, за допомогою логічних операцій встановлювати зв'язки і залежності, розташування в просторі і в часі. Розвивається знаково-символічна функція свідомості, тобто вміння використовувати знаки для позначення дій, ознак, побудови моделі логічних відносин між поняттями.

Пізнаючи різні об'єкти, події, явища дитина вчиться не лише аналізувати і порівнювати, але і робити висновки і з'ясовувати закономірності, узагальнювати і конкретизувати, впорядковувати та класифікувати уявлення та поняття. У нього з'являється потреба утвердитися у своєму ставленні до навколишнього світу шляхом творення.

Накопичені до 6 років відомості про світ є серйозною базою для подальшого розвитку пізнавальної сфери дитини. Процес пізнання в цьому віці передбачає змістовне впорядкування інформації (весь світ - це система, в якій все взаємопов'язане). Розуміння взаємозв'язку всього, що відбувається в нашому світі є одним з основних моментів побудови дитиною елементарної цілісної картини шляхом зіставлення, узагальнення, міркування і вибудовування гіпотетичних висловлювань, елементарних умовиводів, передбачень можливого розвитку подій.

Отже, протягом дошкільного дитинства дитина безпосередньо включається до оволодіння способами цілеспрямованого пізнання і перетворення світу через освоєння вмінь: постановка ланцюга та планування; можливих ефектів дії; контроль за виконанням дій; оцінка результатів та їх корекція.

До шести років відбувається формування узагальнених уявлень про простір і час, про предмети, явища, процеси і їх властивості, про основні діях і найважливіших відносинах, про числа і фігури, мову та мовлення. У дитини формується пізнавальне і дбайливе ставлення до світу.

Відомо, що джерелом пізнавальної активності є пізнавальна потреба. І процес задоволення цієї потреби здійснюється як пошук, що спрямовується на виявлення, відкриття невідомого і його засвоєння. Деякі вчені вважають, що активність зникає, як тільки вирішується проблема, або процес розуміння закінчує пізнавальну активність. Їх опоненти категорично не згодні з цим поглядом, вважаючи, що саме з розуміння може починатися цикл активності.

Два основних фактори визначають пізнавальну діяльність як умову подальшого успішного навчання: природна дитяча допитливість і стимулююча діяльність педагога. Джерело першої - послідовний розвиток початкової потреби дитини в зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби в новій інформації. Через нерівномірність психічного розвитку дітей (тимчасові затримки та відхилення від норми), відмінність у інтелектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку пізнавальної активності дошкільника.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу і характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивності його прагнення познайомитися з певними предметами чи явищами свідчать: увага й особлива зацікавленість; емоційне ставлення (здивування, хвилювання, сміх та ін); дії, спрямовані на з'ясування будови та призначення предмета (тут важливо враховувати якість і різноманітність обстежених дій, раздумивальние паузи); постійне тяжіння до цього об'єкта [17, 87-89]

Таким чином, проблема розвитку пізнавальних здібностей дошкільників - одна з найактуальніших в дитячій психології, оскільки взаємодія людини з навколишнім світом можливо завдяки його активності та діяльності, а ще й тому, що активність є неодмінною передумовою формування розумових якостей особистості, її самостійності та ініціативності.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Умови розвитку пізнавальних здібностей дошкільників

Основною умовою розвитку пізнавальних здібностей дошкільників є включення їх у діяльність: ігрову, навчально-пізнавальну, продуктивну (малювання, ліплення, аплікація, конструювання), рухову.

Зважаючи на це, одним із аспектів підвищення рівня розвитку пізнавальних здібностей та пізнавальної активності є інтеграція різних видів діяльності у навчально-виховному процесі. Розвивальна роль будь-якої діяльності полягає в тому, що вона є певною формою практики, тобто носить практично-продуктивний характер (Люблинська Г.О., Постоян Т.Г.).

Пізнавальні та творчі здібності формуються в діяльності у процесі пошуків та знахідок, що здійснюються в повсякденній практиці (Вєтлугіна Н.О., Лейтес Н.С., Лернер І.Я., Новлянська З.М.).

Науковці виокремлюють різноманітні шляхи розвитку пізнавальних здібностей. Однією з ефективних та цікавих є дослідницька діяльність. Проте, на думку Г.Ващенко, „за дошкільного віку може бути мова тільки про систему заходів, що мають підготувати дитину до елементарних форм шкільної дослідницької роботи. Ці заходи обмежуються, в основному, розвитком у дитини здатності спостерігати” [2, 10]. Ці „здатності” у дошкільників перебувають на досить низькому рівні, це пов'язано з тим, що діти цього віку мають блукаючий тип уваги і не фіксують окремі речі та їхні якості у тій мірі, що потрібно для досліду. Також мислення дитини має схематичний характер. Дошкільники помічають в речах тільки те, що впадає у вічі або впливає на емоції.

Як довів у своїх дослідах Біне, дитині мало властиві інтелектуальні інтереси. Так, шестирічні діти, називаючи предмети, переважно виділяють риси, пов'язані із задоволенням певних потреб. Дошкільники не здатні ставити перед собою якесь певне завдання, що пов'язано з відсутністю стійких уявлень, можливості стійкого зосередження. Інтереси дитини мають мінливий характер [15, 174].

Основна тенденція розвитку інтелекту полягає в тому, щоб дошкільники по можливості самостійно виводили твердження з конкретних фактів. Самостійні висновки дітей мають спиратися на їхні власні спостереження. Розвитку у дітей спостережливості сприяє робота з дидактичним матеріалом Монтессорі, природне оточення, організовані прогулянки та екскурсії.

Для дошкільників доступною є і дослідницька діяльність, про що яскраво свідчить дитяча допитливість, бажання пізнати причини довколишніх явищ. За твердженням К.Чуковського, з дітей виходило б багато геніальних учених і письменників, коли б у людини залишався й у дорослому віці той інтерес до знання, що властивий дошкільникові.

Г.Ващенко підкреслює, що для стимулювання прагнення дітей до дослідницької діяльності необхідно дотримуватися певних правил. Він радить на запитання „чомусиків” давати вірні, продумані відповіді в можливо простій формі, водночас не поспішати з відповідями на запитання дітей, адже іноді дошкільнята самостійно можуть знайти відповідь на власні запитання, дорослому слід лише надати їм таку можливість. Іноді доцільно організувати з дітьми дослідницьку діяльність, якій можна надати характер гри.

Багато можливостей для розвитку дослідницьких здібностей дошкільників дають спостереження над природою в самому дитячому садку, а також екскурсії до ближнього лісу, у поле, луг, на берег річки. Бажано, щоб наслідки дитячих спостережень було зафіксовано у формі ілюстративних робіт: колекцій матеріалів, зібраних дітьми, дитячих малюнків, ліплення, аплікацій, виробів із залишкового матеріалу [2, 9].

К.Д.Ушинський вважає, що в дошкільний період вирішальну роль у вихованні пізнавальних здібностей загалом та операцій мислення зокрема відіграють батьки, оскільки саме вони в першу чергу постійно спілкуються з дитиною, стимулюють її допитливість, відповідаючи на чисельні запитання.

У спеціальному посібнику „Перші уроки логіки” педагог радить спочатку привчати дітей відшукувати, перечитувати та викладати по порядку ознаки тих предметів, що розташовані перед очима, потім порівнювати декілька знайомих їм предметів, відшукуючи схоже та відмінне. Це допоможе дітям надалі порівнювати, правильно розташовувати предмети за родами та видами. Щодо розвитку абстрактного мислення, К.Д.Ушинський пропонує здійснювати його на матеріалі спостережень за явищами природи. Цю ідею застосовує В.О.Сухомлинський при створенні методики навчання у Школі під відкритим небом. Під час спілкування з природою педагог розвиває у дітей, перш за все, наочно-дійове та наочно-образне мислення [10, 78].

Таким чином, основною умовою розвитку пізнавальних здібностей дошкільників є включення їх у діяльність: ігрову, навчально-пізнавальну, продуктивну (малювання, ліплення, аплікація, конструювання), рухову. Зважаючи на це, одним із аспектів підвищення рівня розвитку пізнавальних здібностей та пізнавальної активності є інтеграція різних видів діяльності у навчально-виховному процесі. Розвивальна роль будь-якої діяльності полягає в тому, що вона є певною формою практики, тобто носить практично-продуктивний характер. Пізнавальні та творчі здібності формуються в діяльності у процесі пошуків та знахідок, що здійснюються в повсякденній практиці.

2.2 Засоби розвитку пізнавальних здібностей дошкільників

Рівень пізнавальної потреби дитини, оволодіння способами пізнавальної діяльності можна визначити за допомогою картинок із невизначеним сюжетом, що припускають різну оцінку зображуваного, що надає можливість для уяви та вигадки. Можна показати дітям картинку із зображенням ранньої весни, коли тане сніг та з'являються калюжі, а дерева ще голі. Цю картинку можна ототожнювати з пізньою осінню, коли листя облетіло, а від першого снігу на землі та асфальті залишаються мокрі плями. На перший погляд навіть не скажеш, яку пору року зображено. Саме з постановки пізнавального завдання починається цілеспрямоване сприймання картини, пошук тих ознак, які б довели або скасували перше враження. Будь-які ситуації з діючими персонажами дають можливість приписувати їм не лише різні вчинки, а й різні мотиви. Для стимулювання пізнавальної активності можна використовувати прийом сумніву-роздуму (А може? Можливо, було якось інакше? А чи могло бути інакше? Як ти думаєш, що буде потім? Що могло тут трапитись?).

За допомогою такого роду занять діти можуть не лише передавати своє враження від сприйнятого, а й обґрунтовувати власні думки, оскільки включається механізм регуляції пізнавальної діяльності, що полягає в цілеспрямованості тих внутрішніх психічних дій, якими реалізується процес пізнання. Питання надають завданням проблемного характеру, збуджують дітей до пошуку способів рішення.

Розвитку пізнавальних здібностей також сприяє участь дітей у діяльнісному груповому проекті, зокрема у випуску газети. Беручи участь у такій діяльності, дошкільнята мають можливість планувати, розподіляти свою роботу; узагальнювати, класифікувати матеріал; порівнювати якість виконання роботи. Колективна діяльність викликає інтерес у дітей, підвищує їхню активність і сприяє розвиткові мислення, покращує емоційний стан. Завдяки раціональному поєднанню керівництва педагога та самостійної діяльності малюків, розвивається самоконтроль та вміння аналізувати помилки.

Улюбленим видом дитячої діяльності є конструювання. Це не лише цікаве, але й досить корисне заняття. Під час конструювання діти вчаться аналізувати предмети, виділяти характерні ознаки, порівнювати за цими ознаками. Окрім того, розвивається здібність встановлювати різноманітні залежності між окремими явищами (залежність конструкції від її призначення тощо); вдосконалюється вміння планувати свою діяльність, працювати цілеспрямовано, проявляючи самостійність, ініціативність, вигадку. Працюючи з природним матеріалом, малюки вчаться відшукувати схожість у корінні, гілках, вигадувати форми зі знайомими їм образами казкових героїв, тварин. Завдяки цьому, в дітей розвивається фантазія, вигадка, винахідливість. Під час конструювання з кольорового паперу дошкільники створюють моделі предметів та об'єктів дійсності, відображуючи в узагальненому вигляді їх характерні ознаки, виділяючи найбільш яскраві та привабливі риси. Така діяльність має велике значення для розвитку творчої уяви, фантазії, мислення, художнього смаку, охайності, вміння дбайливо та економно використовувати матеріал, намічати послідовність операцій. Через різноманітні дії з папером, у процесі його обробки, застосування різних способів і прийомів діти вчаться естетично обдумувати образи знайомих предметів, передавати їх в образо-творчій діяльності, підкреслюючи красу і колоритність зовнішнього вигляду.

Одним із засобів розвитку пізнавальних здібностей та активізації пізнавальної діяльності є музика. Сприймання музики тісно пов'язане з розвитком пізнавальних процесів. Відповіді на запитання вихователя після слухання музичного твору вимагають від дітей активної розумової діяльності, що виявляється в умінні робити перші узагальнення та порівняння. Пізнавальне значення музики полягає в тому, що вона відображує життєві явища, що збагачують малюків новими уявленнями; розширює кругозір; надає можливість побачити та збагнути красу довкілля, краще зрозуміти природу.

У розвитку пізнавальних здібностей важливу роль відіграють різні інтелектуальні конкурси, як-от: клуб веселих та кмітливих, турніри ерудитів, знавців. Такі конкурси приваблюють дітей незвичайністю, святковістю. Дошкільнята показують своє вміння аналізувати, синтезувати, узагальнювати, що сприяє подальшому розвитку процесів мислення; вчаться самостійно розв'язувати проблемні ситуації, планувати свої дії, здійснювати пошукову діяльність. У процесі розв'язання проблемних ситуацій діти використовують відомі способи дій, переносять їх у незнайомі умови. Організація цих конкурсів сприяє тому, що дитина з пасивного, бездіяльного спостерігача перетворюється на активного учасника.

Дослідження педагогів та психологів доводять, що від рівня розвитку операцій мислення, пізнавальних процесів багато в чому залежить розвиток мовлення дошкільників. Мовлення є засобом засвоєння суспільно-історичного досвіду, розвитку інтелектуальної діяльності (сприймання, пам'яті, мислення, уяви) і виконує пізнавальну функцію.

Пізнавальна функція мовлення формується у процесі становлення різних видів діяльності, сприймання і мислення, по мірі розвитку яких чуттєвий досвід дитини має супроводжуватися мовленням. Лише за цієї умови слово поступово набуває нової якості: з одного боку, воно стає більш конкретним, диференційованим і чітким за значенням, з іншого - більш узагальненим, злитим з образами сприймання та уявлення. Значення слова, яким володіє дитина, при цьому все більше наближається до загальноприйнятого. Отже, чуттєве пізнання є основою всієї пізнавальної діяльності дошкільника, де особлива роль належить сприйманню та наочному мисленню (Бєлобрикіна О.А.) [12, 89].

Важливим засобом розвитку пізнавальних здібностей дітей є ознайомлення з художніми творами, різноманітні форми відтворення їх змісту та театралізованої діяльності.

Високо оцінюючи виховне значення казки, К. Ушинський називав її „першою блискучою спробою” створення народної педагогіки. Цінною рисою казок є те, що у їх ході відбувається певна трансформація - слабкий герой перетворюється в сильного, недосвідчений в мудрого, лякливий в сміливого. Казка сприяє морально-етичному розвитку дитини, оскільки вона асоціює себе з головним героєм і в своїй уяві активно «проживає» події, які відбуваються з ним.

Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок і почуттів - живою реальністю мислення. Близькість і доступність сюжету, привабливість героїв казки, експресивність їхнього мовлення роблять казку універсальним засобом формування психічних процесів, пізнавальних здібностей дітей [10, 39].

Для розвитку пізнавальних здібностей ми пропонуємо застосовувати різноманітні за змістом ігрові психотехніки. Але найбільшого успіху можна досягти застосовуючи комплекс ігрових психотехнік, який направлений на розвиток найважливіших для наступного кроку дитини (навчання у школі) компонентів пізнавальних здібностей (когнітивну, поведінкову, творчу). Тільки одночасна присутність добре розвинутих цих трьох компонентів дає дитині повне задоволення грою, сприяє її гармонійному розвитку.

Таким чином, психологічні особливості розвитку пізнавальних здібностей у дітей старшого дошкільного віку - завдання багатогранне, складне, від вирішення якого залежить підхід до проблеми створення оптимальних розвивальних умов, у першу чергу, соціальних та психолого-педагогічних.

Наш підхід до розвитку пізнавальних здібностей дітей старшого дошкільного віку будувався на твердженні відомих психологів і педагогів, що гра для дошкільників є провідною діяльністю, в якій розвиваються пізнавальні функції, що складають основу пізнавальних здібностей дитини цього віку. Застосування різноманітних за змістом, спрямованістю й засобами ігрових психотехнік спонукало розвиток пізнавальних інтересів, викликало у дітей пізнавальну активність, самостійність, емоційність, сприяло формуванню пізнавальних здібностей.

Підтверджено, що найбільшого успіху можна досягти, застосовуючи комплекс ігрових психотехнік, який спрямований на розвиток групи „домінантних показників” пізнавальних здібностей, які у кожної дитини різні. Отже, завдяки першочерговості розвитку “домінантних показників” оптимізується весь процес розвитку пізнавальних здібностей дитини, виробляється найважливіший для наступного рівня розвитку дитини (навчання у школі) індивідуальний „стиль”. Таким чином, системний розвиток творчої, інтелектуальної, поведінково-результативної сторони пізнавальних здібностей надає дитині повне задоволення грою, приводить до гармонійного розвитку її пізнавальних здібностей, активізує креативність, мисленнєві, мнемічні й перцептивні складові пізнавальних здібностей, стимулює пізнавальну активність та загальну научуваність.

2.3 Шляхи розвитку пізнавальних здібностей дітей

Шляхами розвитку пізнавальних здібностей є художньо-мовленнєва та мовленнєво-побутова діяльність, художній аналіз літературних творів, під час якого увага дітей спрямовується на образні та мовні засоби твору. Дошкільники вчаться розуміти образний зміст фразеологізмів, прислів'їв, приказок, метафор.

Пізнавальні здібності розвиваються за допомогою мовленнєвотворчої діяльності, що є також одним зі шляхів вдосконалення дитячого мовлення. Мовленнєво-творча діяльність може бути організована з опорою на ілюстрації або схематичні малюнки.

З-поміж видів мовленнєвотворчої діяльності науковці виокремлюють розігрування казки із замісниками (геометричними фігурками) (Гавриш Н.В.), спеціальні ігри, що розвивають спостережливість, як-от: „Який? Яка?”, „Порівняння”. Зміст гри „Який? Яка?” полягає в тому, що вихователь називає будь-який предмет. Дитина повинна дати якомога більше визначень, що описують його якості. У грі „Порівняння” педагог називає будь-який предмет, а дітям треба знайти у своєму оточенні всі предмети, схожі на названий.