Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Навчання - дорогоцінне надбання людського суспільства. Воно покликано задовольняти найважливіші життєві потреби людини. Але навчання - не є стихія, воно не може бути поза увагою людини. Висока культура матеріального й духовного життя викликає все нові й нові якості навчання, ставить завдання його високої культури. Вплітаючись в усе суспільне життя, задовольняючи його вимоги, навчання не може не розвивати своєї гнучкості, багатства і краси. Було б помилково обмежитися увагою лише дошкільного й вузівського навчання й занедбати все те, що підноситься над ним. Навчання впродовж усього життя - головна риса, що характеризує високоосвічених людей нашого часу.

Спираючись на бачення відомого американського вченого Джона Д'юї про те, що освіта - це не підготовка до життя, освіта - це і є саме життя, у 1935 році у Флінті, штаті Мічиган (США), зародився рух громадсько-активних шкіл, який зараз діє у більш ніж 85 країнах світу.

Громадсько-активні школи існують у всьому світі для того, щоб допомогти дітям та їхнім родинам використовувати наявні ресурси громади якомога ефективніше. Утілення в життя різноманітних програм показало, що резерви у кожної громади значні. Будь-яку ідею можна реалізувати, якщо вона є реальною і викликає інтерес чи в певної її частини усієї громади. Завжди є активні люди, яких маємо підтримувати, вислуховувати спільні ідеї та реалізовувати їх через школу. Загальноосвітня школа може бути ресурсом не тільки для навчання дітей, але й центром активності громади, яка мешкає навколо. Представники громад погоджуються, що приміщення школи можливо використовувати упродовж усього дня, і не тільки учнями, але й усіма мешканцями громади. Школа - для громади, громада - для школи.

Громадсько-активна школа - це навчальний заклад, у якому велика увага приділяється налагодженню партнерських стосунків між школою та всіма ресурсами, що існують у громаді. В громадсько-активній школі значна увага приділяється освітнім, соціальним, оздоровчим послугам, розвитку молодіжного руху та залучення громадян, покращенню навчання учнів, зміцненню родини та відносин між мешканцями громади. Школи стають освітніми, культурними центрами відпочинку для осіб будь-якого віку. Вони відкриті для кожного - цілий день, щодня, увечері та на вихідних. Використовуючи загальноосвітні школи як громадські центри, громадсько активні школи залучають нових партнерів, тим самим створюючи великий спектр послуг для дітей, молоді, сімей та громад. Численні дослідження та значний досвід свідчать, що молоді потрібен великий вибір можливостей та підтримка. Тому діяльність громадсько активних шкіл позитивно впливає не лише на самооцінку молодих людей, а й на розвиток громади в цілому.

Актуальність обраної теми. З часу проголошення у 1991 році незалежності, Україна обрала шлях побудови вільного демократичного суспільства, що передбачає перехід до децентралізованої моделі управління та розвитку громадського сектору. Участь громади в управлінні освітою реальна лише в демократичній правовій державі, де розвивається громадянське суспільство. В умовах демократії та верховенства права громадянська думка стає своєрідним інформаційним сигналом, систематичне находження якого дає змогу освітянам об'єктивно оцінювати результати роботи навчальних закладів і коригувати цю роботу відповідно до суспільних потреб та інтересів більшості учасників навчально-виховного процесу.

Централізоване державне управління освітою є чи не найбільшою перешкодою розвитку системи, її реформування, оскільки усталює закритий характер освіти, її нездатність до самоорганізації, сприяє збереженню авторитарного характеру української школи, забезпечує панування в системі освітньої бюрократії, яка в умовах обмеженості коштів на потреби освіти та відсутності дієвих стимулів продуктивного навчання орієнтується в своїй діяльності на формальні показники та власні інтереси, Натомість, інтереси учнів, їхніх батьків, не кажучи вже про інтереси членів місцевої громади, реальний навчальний план школи враховує мінімально.

Роль школи, як осередку розвитку місцевої громади та державно-громадська модель управління школою, не є цілковито новою для України. Здавна школа, нарівні з церквою, була центром соціального та культурного життя місцевих громад. Ще у ХIХ ст. в українських школах діяли громадські опікунсько-наглядові інституції - Шкільні Ради саме тоді, коли ця система в європейських країнах лише формувалася. Шкільна Рада здійснювала нагляд за однією або кількома школами однієї місцевості і складалася з представників церкви, місцевого самоврядування та школи. До функцій Шкільної Ради входили управління бюджетом школи. Затвердження терміну навчання та розкладу уроків, ведення обліку видатків школи, її документації, фінансових звітів тощо.

Радянський закон про освіту також передбачив діяльність шкільних рад, які обиралися на зборах колективу школи. Проте, вони були лише рудиментами громадського компоненту в управлінні освітою і призначалися для декорування «фасаду» авторитарної радянської школи. Освіта в СРСР мала бути державною та функціонувати планово, згідно з волею вищих керівників. Управлінці планували діяльність освітніх закладів, виходячи із нібито виявлених суспільних потреб, а учасники навчально-виховного процесу мали реалізувати визначені планами цілі та показники.

Після проголошення Україною незалежності, в освіті відбулася низка реформ у напрямі демократизації та гуманізації освіти. Сучасний Закон про загальну середню освіту (1999 р.) проголосив Загальні Збори органом шкільного самоконтролю. Проте, цю інституцію не можна визнати органом громадської опіки над школою, оскільки закон не вповноважує Збори реальними правами та обов'язками. Не передбачає він і формування цими Зборами постійно діючого самоврядного органу, який спільно з адміністрацією керував би шкільним життям. Проект «Типового положення про піклувальну раду загальноосвітнього закладу» Міністерства освіти і науки України визначає піклувальну раду школи постійно діючим «органом громадського самоврядування», Позитивно, що проект передбачає формування піклувальної ради не лише з батьків і вчителів, а й з ширшого кола її представників: громадських лідерів, керівників місцевих органів влади, підприємців, працівників вищих і професійно-технічних навчальних закладів, установ науки та культури. Членів місцевих громадських організації. Проте, знову ж таки, піклувальна рада бачиться лише як допоміжний орган для школи, який «виконує дорадчі функції з питань, що стосуються матеріально-технічного забезпечення».

Сьогодні школа є не тільки частиною демократичного суспільства - школа має важливе значення для майбутнього, визначаючи, якою буде демократія. Якщо ми хочемо. Щоб усі у школі та спільноті були ефективними громадянами суспільства, демократичні цінності мають інтегруватись у кожний аспект шкільного життя та місцевого середовища. Головною метою демократичної освіти є виховання громадянина сучасного суспільства та його підготовка до життя та діяльності в демократичному суспільстві.

Громадсько активні школи, які б відмінності між ними не існували в економічній чи соціальній сферах, мають спільну філософію. Такі школи ґрунтуються на демократичному ідеалі поваги до кожної людини та її прав на участь у справах громади, що стосуються загального добра. Універсальність і цінність цих принципів підтвердилися відтоді, як рух ГАШ зародився в Україні. Упродовж цього початкового періоду окреслилися дві основні проблеми, що стосуються виникнення справедливої демократії та покращення якості життя всіх громадян. Перша проблема полягала в тому, що, хоча більшість молоді підтримувала зміни, у неї не було розуміння важливості своєї ролі у цьому процесі, чи усвідомлення відповідальності, яку несе активний громадянин демократичного суспільства. Молодь ототожнювала демократію зі «свободою», а свобода без відповідальності, хоч і не є анархією, одначе і не є демократією. Інформація і тренінги, що стосуються механізмів громадянської участі, такі як волонтерство і створення громадських організацій, почали з'являтися у 1994 році, але вони були доступними лише для членів громадських організацій. Зрозуміло, що школи були зовсім не готові до виконання своєї конче важливої ролі підготовки нового покоління для демократії, яка зароджувалася. Окрім цього, разом із піонерськими та комсомольськими організаціями, вітер змін знищив клуби на базі шкіл та інші організації, які забезпечували зайнятість учнів, давали їм змогу навчатися нових навичок і бути активними поза школою.

Друга проблема - це нагальна потреба відтворення відчуття спільноти, що було втрачене, коли більшість підприємств, інститутів і колективних господарств припинили існування або зазнали суттєвих скорочень.

Позитивні зміни в громаді можливі лише тоді, коли люди відкриті й працюють разом для вирішення спільних проблем.

Програма «ГАШ» реалізовує головну мету демократичної освіти, впливає на позитивний розвиток громади, тому є актуальної у сучасному суспільстві.

У 2009 році було розроблено міжнародні стандарти якості діяльності ГАШ. Проведення самооцінки діяльності школи допомагають ГАШ зробити діяльність школи більш ефективніше.

Мета випускної роботи - розглянути методики оцінювання якості діяльності ГАШ.

Завдання випускної роботи:

- вивчити літературу з досліджуваної проблеми;

- розповісти о філософії ГАШ, моделі ГАШ, створенні ради ГАШ;

- вивчити існуючі методики по оцінюванню якості діяльності ГАШ.

1. Громадсько-активна школа: принципи, підходи та методи

1.1 Філософія громадсько орієнтованої освіти

громадський школа активний стандарт

Принципи громадсько-орієнтованої освіти реалізуються в освітніх системах різних країн світу вже майже сімдесят років.

Перша програма громадсько-орієнтованої освіти була розроблена в 1935 році в м. Флінт (штат Мічиган, США). Вона базувалась на положенні американського освітнього діяча Джона Д'юї «Освіта не є підготовкою до життя, освіта є самим життя», яке з того часу активно продовжується та підтримується Фондом Чарльза Стюарта Мотта.

З того часу програми громадсько-орієнтовної освіти невід'ємною частиною освітньої політики й отримали визнання шкільних округів по всій території США, а в 70-80 роках ХХ століття - у багатьох країнах світу.

У 1966 році в США була створена Національна асоціація громадсько-орієнтованої освіти.

Програма має на меті досягнення активної участі всіх і вирішення проблем, які існують у спільноті. Така програма характеризується адаптацією до потреб, що змінюються, постійним пошуком відповідних шляхів досягнення спільних цілей та ретельною оцінкою результатів діяльності.

Громадсько-активні школи, що виникли в Америці, й ті, що почали з'являтись у Східній Європі в середині 1990-х, були здебільшого спрямовані на громадсько-орієнтовану освіту (ГОО) чи «безперервну освіту».

Громадсько-орієнтована освіта представляє освітню філософію, яка лежить в основі діяльності громадсько-активних шкіл, сприяє створенню можливостей для членів спільноти - окремих громадян, шкіл, бізнесу, громадських і приватних організацій - стати партнерами в реалізації потреб спільноти. Найбільше суспільно-орієнтована освіта виявляється у громадсько-активній школі, закладі, який відкритий після завершення традиційного шкільного дня для надання академічних, розважальних, оздоровчих. Соціальних послуг і програм підготовки до професійної діяльності людей усіх вікових категорій. Модель ГАШ, яка склалась в Україні, також визнає важливість цього напряму, але розглядає ГОО в контексті принципів, що лежать в основі реалізації моделі.

Громадсько-орієнтована освіта характеризується:

- участю громадян у вирішенні проблем громади через ради самоврядування;

- можливістю безперервної освіти для людей різного віку, соціальних груп та інтересів;

- використанням ресурсів громади для шкільних програм;

- вихованням через громадсько-корисну діяльність;

- залученням учнів до роботи у громаді;

- соціальною активізацією школи;

- демократизацією зовнішньо-шкільного простору, системи відносин у школі (побудова роботи в педколективі та школі на демократичних принципах);

- залученням батьків і мешканців громади у процес навчання дітей, у життя школи;

- оптимальним використанням можливостей і ресурсів школи для потреб громади;

- співпрацею між усіма організаціями й установами громади;

- взаємодією школи з діловими та промисловими колами, з іншими школами;

- залученням волонтерів.

Принципи громадсько-орієнтованої освіти

Самовизначення. Місцеві жителі краще за інших знають та можуть назвати потреби своєї громади. Батьки, як перші та найголовніші вчителі дітей, мають беззаперечне право брати участь в освіті своїх дітей та несуть за це відповідальність.

Самодопомога. Найкраща допомога для людей - це коли їхня спроможність допомогти собі самостійно зустрічає підтримку. Коли люди беруть на себе дедалі більшу відповідальність за власне благополуччя, вони здобувають незалежність.

Формування лідерства. Виявлення, розвиток і використання лідерських здібностей місцевих жителів є передумовою реалізації принципу самодопомоги та підтримки зусиль членів громади.

Наближення до місця проживання. Участь членів громади в різних заходах, програмах, а також використання ними різних служб буде тим активніше, чим ближче до місця проживання розташовуються або проводяться такі акції. За можливості вся діяльність має переноситися з центру в місця широкого доступу жителів округи.

Об'єднана сфера послуг. Організації й агентства, що працюють на благо жителів зможуть використовувати свої обмежені ресурси, досягати своїх цілей і надавати послуги краще, якщо вони налагоджуватимуть тісні ділові взаємини з організаціями й агентствами, які займаються аналогічною діяльністю.

Максимальне використання ресурсів. Фізичні, фінансові й людські ресурси кожної громади мають бути взаємозалежними і повністю використовуватися для вирішення різних проблем громади, якщо це в інтересах співтовариства.

Причетність. Ізоляція або відмежування людей за віковими, матеріальними, статевими, расовими, етнічними, релігійними та іншими ознаками перешкоджає повноцінному розвиткові співтовариства. У програмах, заходах і сфері послуг громади має брати участь якнайбільше її представників.

Відповідальність. Суспільні інститути несуть відповідальність за розвиток програми і служб, які відповідають за інтереси, що постійно змінюються, і потреби членів громади.

Послідовність і безперервність освіти. Людина вчиться все життя - від народження до смерті. Формальні та неформальні можливості для освіти мають бути доступними для представників громади будь-якого віку в усьому розмаїтті.

Для того, щоб відповідати умовам розвитку громадянського суспільства в Україні, було вирішено, що ГАШ мають стимулювати громадянську активність, яка відображається в усіх трьох компонентах моделі, аби не лише учні, а й співробітники школи, батьки, старше покоління та всі члени громади були активнішими.

Вибираючи стимулюючу суспільну участь, як основний фокус нашої моделі ГАШ, ми створюємо соціальний капітал, який може використовуватися для поліпшення життя в наших громадах. Це втілюється у всіх трьох компонентах моделі: демократизації, волонтерстві й партнерстві. «Ти віддаєш громад, а громада повертає тобі». Школи стають центром розвитку громади, ресурсних центрів для інших шкіл та інститутів суспільства, які поділяють наші цілі.

1.2 Модель громадсько-активної школи

Модель, яка стала основою руху ГАЛІ в Україні, визначає громадсько-активну школу як будь яку школу, де:

увага приділяється роботі з місцевою громадою, працівниками школи та мешканцями;

школа сприяє вільному обміну думками, визначає місцеві потреби та бере участь у прийнятті рішень на місцевому рівні, а також забезпечує зворотній зв'язок, що стосується цих дій, с боку громади.

Модель ГАШ складається з трьох компонентів:



Модель діяльності громадсько-активної школи включає три компонента, а саме: демократизацію, волонтерство, взаємовигідне партнерство між школою та громадою.

Компонент «Демократизація школи» спрямований на формування демократичної культури як основи розвитку громадянського суспільства через реалізацію демократичних принципів у аспектах шкільного життя та сприяння розвитку шкільного самоврядування.

Сьогодні сучасна школа повинна дати учням не тільки певні знання, уміння та навички, а й виховати соціально адаптовану та громадсько-орієнтовану особистість, яка після закінчення школи успішно займе своє місце в житті. Саме у школі учням необхідно дати знання, що надалі дозволять їм орієнтуватись у безлічі спільнот і робити правильний вибір, тому що вже у шкільному віці формується громадський світогляд дитини. Але лише знання теорії недостатньо для формування в учнів активної громадської позиції. Мікросередовище всередині школи необхідно об'єднати з реальною дійсністю навколо школи. Громадсько-активна школа не відгороджує учнів від реального життя, а включає це життя у свої уроки, позаурочну діяльність, створюючи єдине поле громадського виховання не тільки учнів, а й усіх учасників освітнього процесу. У результаті йде комплексне, системне виховання громадянина не тільки у школі, а й поза її межами.

Роль школи у процесі формування демократичного менталітету, безумовно, є центральною. Практично всі країни зі стійкими демократичними традиціями в тій чи іншій формі використовують освітні установи для цілей демократичної освіти та навчання. У школі закладаються трудові навички, дитина вчиться соціальній взаємодії, тут у неї виробляються життєві цінності, формується уявлення про свою роль як особистості та громадянина. Для того щоб навчання стало демократичним, треба не обмежуватися спеціальними заняттями та курсами, відведеними для цих цілей, а виробити загальну концепцію комплексного підходу до навчання, якою зможе користуватися кожний викладач, незалежно від предмета й вікової групи учнів, з якими він працює.

Слід відзначити, що вислів «демократизація освіти» не має політичного підґрунтя. Це не політичний устрій, а певні цінності (права людини як громадянина), властиві різним політичним системам.

Щоб зрозуміти мету демократичного навчання, зробимо короткий екскурс в історію. Слово «демократія» у перекладі з грецької - «влада народу». Тобто народ і його право на участь в управлінні суспільством є головними елементами демократичної держави. Пізніше в це визначення увійшли поняття соціальної рівності, толерантності, поваги прав кожної особистості. Стосовно демократичного навчання це означає, що процес навчання не треба обмежувати курсом лише правознавства та подібними дисциплінами, а додатково використовувати величезний потенціал уроків із природничо-наукових дисциплін, тобто інтегрувати громадянську освіту та виховання в навчально-виховний процес. Також важлива атмосфера у класі, де вчитель поважає достоїнство та права кожного учня, де заохочуються відповідальність, активність, прояв лідерських якостей. На будь-якому уроці потрібно використовувати інтерактивні методики викладання, а також упроваджувати їх у позаурочні заходи та діяльність органів шкільного самоврядування. Усе це спрямовано на те, щоб демократичне навчання розвивало критичне мислення, за допомогою якого майбутні громадяни будуть генерувати й реалізовувати ідеї, що здійснюють позитивний вплив на суспільство, вирішуючи різні проблеми та регулюючи конфліктні ситуації.

Необхідно звернути увагу на стиль викладання в загальноосвітньому закладі. Традиційний для багатьох шкіл авторитарний стиль - серйозна проблема в демократизації навчального закладу. Він розвиває покірність авторитету дорослих

(надалі поширюється на авторитет будь-якого керівника), найчастіше супроводжується ворожістю до осіб, які дотримуються цього стилю. Ворожість, що придушується, надалі трансформується в різні комплекси: невпевненість у собі, низький суспільний статус. Отже, демократичне навчання, ставлячи своєю задачею виховання в учнів громадської активності та відповідальності, а не бездумної слухняності, має виключити авторитаризм як педагогічну умову. Будь-яка активна творча діяльність дитини на уроці повинна заохочуватися й аналізуватися з позиції поваги до її особистості та розуміння того, що учень має право на помилку.

Підбиваючи підсумок вищесказаному, порівняємо дві парадигми управління школою:

Адміністративна	Демократична
управління	політичне лідерство
вертикальна взаємодія	кругова взаємодія
фіксовані ролі	гнучкі ролі
персональна відповідальність	розділена відповідальність
автократична взаємодія	співробітництво
висловлення оцінки	спільне оцінювання
статус	авторитет
ощадність	ефективність
контроль	довіра
сила	посилення інших

Реалізуючи компонент «демократизація школи», загальноосвітній заклад формує культурно-освітній простір школи, елементами якого є:

- зміст і форми правової освіти, що відповідають віковому розвитку та рівням освіти і включають не тільки традиційні підходи, а й різні інтерактивні форми роботи з дітьми;

- уклад школи, особливе внутрішкільне середовище, традиції та норми взаємодії та взаємин усіх учасників освітнього процесу;

- зміст позакласної та позашкільної роботи, побудований на принципах самоврядування й спільного врядування дітей і дорослих;

- відкритість освітньої системи школи зовнішньому соціуму та пряма взаємодія педагогів та учнів школи з ними.

Даний компонент реалізується через:

- навчальну діяльність;

- виховний процес;

- систему управління школою.

-

Демократизація навчальної діяльності.

У характеристику демократичного уроку входять:

- активна участь кожного;

- заохочення лідерства;

- створення демократичної атмосфери;

- багатобічний розвиток і виховання учня;

- широке використання інтерактивних методів;

- рівність можливостей, де кожен учень може одержати найвищу оцінку;

- відкритість і співробітництво;

- пріоритет самооцінки як умова успішного навчання;

- критичне мислення;

- гнучка структура уроку.

Із цього видно, що важливим елементом демократизації школи є взаємозв'язок усіх учасників педагогічного процесу, особливо «учитель-учень», а також ставлення й готовність кожного до демократичних перетворень у школі.

Демократизація виховного процесу.

Навчальні заклади можуть дати можливість для демократичної діяльності та навчання демократії не тільки у класі. Позакласна робота дозволяє учням працювати разом заради єдиної мети, формує вміння правильно обирати лідера та приймати важливі рішення. Дискусійні клуби, в яких заохочується прагнення учнів відігравати активну роль у суспільних справах, висловлювати свою думку й поважати думку інших, сприяють розвитку розуміння навичок демократії. Однією з найбільш ефективних моделей залучення школярів до громадського життя є учнівське самоврядування, різні варіанти якого присутні практично в усіх загальноосвітніх закладах. Школярі на практиці вчаться демократії, приймаючи участь у передвиборчій кампанії та самих виборах. Органи учнівського самоврядування дають учням право голосу в управлінні школою, що дозволяє їм впливати на рішення. Які стосуються безпосередньо їх, самим організовувати життєдіяльність у школі. Критеріями розвитку учнівського самоврядування є включення учнів у загальне управління школою, здійснення поточного та стратегічного планування діяльності, свідомість відповідальність за реалізацію спільних цілей. Суть самоврядування полягає в тому, щоб у кожному напрямку та справі знайти своїх організаторів, уточнити права й обов'язки кожного. Важливе й те, щоб кожний член учнівського колективу пройшов школу самоврядування у традиційних органах, у постійно діючих або тимчасово повноважних підрозділах. Величезне значення має й наступність. Краще мати різновікові органи учнівського самоврядування, де молодші, працюючи поруч зі старшими товаришами, учаться в них, переймають традиції, а потім стають гідною зміною випускникам.

Демократизація управління - це децентралізація процесу управління школою й залучення більшої кількості людей у процес прийняття важливих для школи та громади рішень.

Поряд з учнівським самоврядуванням діють й інші органи самоврядування: педагогічні (педрада, методичні об'єднання), батьківські (батьківський комітет, асоціація батьків тощо). Діючи незалежно один від іншого, вони являють собою єдину систему шкільного самоврядування, метою якого є реалізація законних прав та інтересів усіх учасників освітнього процесу в діяльності загальноосвітньої установи.

Треба визнати, що децентралізація управління не робить процес більш демократичним, але створює можливість для розподілу влади та відповідальності, уведення більш демократичних форм управління школою, а також для активної участі в ньому членів громади. Учні, спостерігаючи приклади демократії в дії та беручи участь у них поряд з дорослими, бачать, як теоретичні принципи перетворюються в реальне життя.

Компонент «Демократизація громадсько-активної школи» успішно розвивається в українських громадсько-активних школах, навчаючи навичок демократії за допомогою дорослих наставників; учні стають дійсними громадянами з активною життєвою позицією, утілюючи отримані знання в повсякденному житті.

Другим компонентом моделі громадсько-активної школи є «Волонтерство», який є найбільш популярним. Суть цього компонента полягає у створенні організованої системи, яка перетворює волонтерство в невід'ємну частину шкільного життя. Різниця між підходами громадсько-активних шкіл та інших шкіл, які проводять акції для громади, полягає в тому, що, на відміну від проведення окремих акцій, громадсько-активні школи пропонують організувати систему, яка включає на лише учнів, а й учителів, батьків, інших членів громади. Ця система сприяє тому, щоб людина стала активним членом своєї громади, щоб учні-волонтери ставали дорослими-волонтерами. Батьки, учителі та інші члени громади, які залучені до волонтерських акцій, стають зразком того, що присвячувати свій час тому, що для вас є дорогим і значущим, - це природна й необхідна частина життя в демократичному суспільстві.

Волонтерська акція - це захід однієї чи кількох організацій, які використовують волонтерів у якості основних людських ресурсів для досягнення цілей.

Волонтер - це людина, яка за власним бажанням, без оплати та примусу витрачає (віддає) свій час, енергію, знання, сили, досвід на проведення діяльності, яка приносить користь іншим людям і суспільству в цілому.

Волонтерство має такі характеристики:

добровільний вибір, який відображає особистісні погляди та позиції;

активна участь громадян у житті суспільства;

сприяє покращенню життя й особистісному розвитку;

сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку.

Даний компонент спрямований на активізацію членів громади різного віку для вирішення соціально значущих проблем через навчання учасників педагогічного процесу навичкам волонтерської діяльності, розробку й упровадження нових технологій волонтерства.

Кожний загальноосвітній заклад, плануючи мету, зміст і форми виховання, вибудовує свою виховну систему, але якими б різними не були ці системи виховання, незмінним залишається одне, а саме опосередкований вплив на свідомість дитини через організацію соціальної взаємодії. Необхідно бажану атмосферу життя максимально наблизити до дійсності. Це можна зробити в тому числі й через організацію волонтерської діяльності. На базі школи існує безліч варіантів розвитку волонтерського руху. Це й організація волонтерських акцій і кампаній, і робота агентств волонтерської допомоги, і створення волонтерських бригад і клубів.

У даному компоненті педагоги можуть знайти альтернативу тому, що було раніше, відчути близькість із тією діяльністю, яку вони вели і яка була їм знайома. Волонтерська діяльність містить у собі участь у вирішенні екологічних проблем, захист громадянських прав, організацію спортивних і культурних заходів, допомогу ветеранам, людям похилого віку, інвалідам, малозабезпеченим, соціально незахищеним тощо.

Волонтерство спирається на потребу людини в участі в житті громади. Для школи це добра можливість соціалізації дитини та її громадського виховання.

Ще один компонент моделі діяльності громадсько-активної школи - «Взаємовигідне партнерство між школою та громадою». Соціальні, політичні й економічні зміни, що відбуваються протягом останнього десятиліття, потребують розвитку нових форм відносин для використання потенціалу демократичного та капіталістичного суспільства на користь людей. Зміни сталися так швидко і справили настільки грандіозний вплив на старі норми, що безліч позитивних елементів було знищено разом з тим, що мало зникнути.

Школа завжди розвиває партнерські відносини. Партнерство - це встановлення та розвиток взаємовигідних відносин між школою, учителями, учнями, членами громади та спонсорами для спільного вирішення загальних проблем. Партнерствам на базі школи властиві такі характеристики: взаємовигідність; прозорість; волонтерство; двостороннє спілкування; чесність; повага; рівність.

Партнерство на базі школи - це можливість поліпшити імідж школи, залучити додаткові людські та матеріальні ресурси для підтримки школи для задоволення потреб та інтересів громади. Партнерства створюють соціальний капітал, поліпшують взаєморозуміння, довіру та взаємодію між представниками різних секторів громади. Відповідно вони слугують зміцненню демократії

Партнерство школи та місцевої громади включає таку групу показників:

спрямованість ресурсів школи на розвиток громади, громадянської самоорганізації та самоврядування;

розвиток у школі та громаді традиції та практики громадянської активності;

наявність на місцевому рівні реальних структур громадянського суспільства й гарантій їхнього стабільного розвитку.

Партнерство припускає розробку й упровадження механізмів спільної діяльності та ініціювання різних форм взаємодії з бізнесом, органами місцевого самоврядування, некомерційними організаціями, громадськістю.

Визначення терміна «партнерство» дуже часто викликає суперечки у представників різних соціальних груп, але, якими б не були наші уявлення про партнерство, дуже важливо пам'ятати, що його не може бути там, де немає загального інтересу та взаємовигідних відносин.

Існує багато різноманітних способів організації партнерства школи з місцевою громадою. Важко знайти громаду, в якій інтереси школи, представників місцевої влади, бізнесу, громадськості в тому чи іншому ступені не перетинались. Уміння знайти дотики перетинання, поставити загальні цілі та визначити ступінь участі у спільній діяльності необхідно ще на самому початковому етапі взаємодії. Правильний розвиток таких відносин призведе до довгострокової та результативної співпраці. Для цього треба мати інформацію про специфіку, правові основи та проблеми іншої сторони, потрібно вміти здобувати та працювати з подібною інформацією. Створення плану спільної діяльності - ще одна обов'язкова умова співпраці.

2. Методика оцінювання якості діяльності ГАШ

2.1 Самооцінювання для розвитку школи

Самооцінювання - інструмент управління організацією, який дає змогу регулярно оцінювати діяльність будь-якої організаційної структури з метою її вдосконалення. Суть самооцінювання полягає у всебічному та систематичному аналізі видів та результатів діяль ності організації з погляду систем управління якістю або моделі досконалості.

Суть «самооцінювання для поліпшення роботи школи» дослідники (Д. Хопкінз, Р. Тайлер) розкривають через поняття «креативне оцінювання». Це оцінювання, яке проводять для вдосконалення практичної діяльності. Основна особливість цього підходу до оцінювання - сприяння змінам.

У науково-методичній літературі досліджуються два питання про ефективність оцінювання заради шкільного розвитку. Перше - недооцінювання змін або їх впровадження, друге - проблема використання даних оцінювання. Іншими словами, недостатня інформація про впровадження змін призводить до неправильного й беззмістовного трактування даних про їх результати, особливо якщо в організації не знають, навіщо щось упроваджувати.

Щоб правильно провести «оцінювання для розвитку», варто зібрати інформацію про елементи процесу змін. Це можна зробити двома шляхами: виявити саму зміну та проаналізувати чинники, які впливають на неї.

Зміна за своєю суттю залежна, вона так чи інакше стосується різних сфер:

Зміна в структурі (наприклад, у розкладі занять, розподілі класу на групи).

Використання нових матеріалів (приміром, підручників, наочних нових інформаційних технологій).

Здобуття нових знань (наприклад, їх використання, нові питання предмета).

Практика нових методів викладання (приміром, навчання, зосереджене на учневі, обговорення).

Використання нових думок (наприклад, визнання цінності нового підходу, усвідомлення того, що новий підхід ефективніший).

Ці компоненти впровадження докладно описав М. Фуллан у книзі «Сила змін». їх потрібно використовувати в будь-якій моделі оцінювання, яка сприяє вдосконаленню. Інформація про компоненти впровадження забезпечує структуру ефективного розвитку.

Друге питання стосується використання даних оцінювання. Його результатом є здебільшого письмовий звіт, який доступний всій громаді школи. На основі цього звіту можна розпочинати дискусію про розв'язання проблем школи та її подальший розвиток. При цьому до розробки плану розвитку школи є нагода залучити представників різних груп громади.

Самооцінювання виконує креативну функцію і має унікальний характер. Його мета - збереження цілісності та індивідуальності при узагальненні даних оцінювання, підсилення «креативності». Як вже зазначалося, самооцінювання покликане допомогти шкільній громаді поліпшити роботу школи і взаємні стосунки між учителями, батьками й учнями.

Самооцінювання має на меті створити умови для відкритого діалогу, конструктивної дискусії про важливі шкільні проблеми. На лагодження діалогу є непростою справою, тому формальна процедура самооцінювання може дати змогу всім порозумітися.

На підставі аналізу літератури можна дійти висновку, що оцінювання, яке поліпшує роботу школи, ефективне тоді, коли:

• пов'язане із завданнями на рівні школи;

• в наголошує на чіткому розумінні й визначенні критеріїв оцінювання та ролі експерта;

має зовнішню підтримку;

є «власністю» школи;

вільне від спроб підзвітності;

використовує систематичні та свідомі методи.

Надалі самооцінювання може стати підставою для ефективного планування розвитку школи.

Як школа може проводити оцінювання, спрямоване на розвиток? Майкл Фуллаи дає шість порад для тих, хто прагне поліпшити роботу школи.

1. Зменшить кількість нововведень завдяки пошуку спільних чинників і визначення пріоритетів.

2. Наскільки можливо, узгоджуйте розвиток із місцевими потребами та ритмом школи.

3. Починайте з малого, але думайте про велике й розбивайте роботу на етапи.

4. Працюйте через групи внутрішніх представників.

5. Зменшіть початкові витрати й підвищуйте початкові винагороди.

6. Забезпечуйте підтримку та постійне підвищення кваліфікації вчителів.

Надмірна концентрація нововведень - це проблема сучасної школи. «Концентрація, - як зазначає М. Фуллаи, - сприяє залежності». Остання виникає внаслідок постійного «бомбардування» нових завдань і результатів в одних видах діяльності, на які впливають події, дії чи напрями діяльності інших.

Одним із способів вирішення цієї ситуації є, по-перше, пошук спільних чинників змін.

По-друге, потрібно пов'язати пріоритетну сферу з відомою або встановленою потребою громади на рівні школи й узгодити її з ритмом освітнього закладу.

По-третс, починати варто з малого, думати про велике й розбивати роботу на етапи. Хоча директор школи може прагнути, щоб навчальний заклад сам повністю проводив самооцінювання, цієї мети найкраще досягти через поділ процесу на менші кроки, кожний з яких ґрунтується на попередньому. А тому успіху можна досягти вже на початковій стадії. Цей успіх і досвід слугують трампліном для подальшого розвитку.

По-четверте - варто працювати з «внутрішніми» працівниками або в тимчасових групах. Краще створювати групи для конкретних цілей, таких як оцінювання, особливо якщо вони репрезентують різний досвід і погляди школи.

Зменшення початкових витрат й підвищення початкових вина город - п'ята вказівка. Це стосується в основному морального заохочування. Для більшості вчителів можливість професійного зростання - це мотив до роботи, збагачення особистого досвіду. Незважаючи на важливість фінансових здобутків, більшість учителів найбільшою винагородою вважають надання уповноважень і відчуття ефективності, які супроводжують професійне зростання та прийняття професійних рішень.

Шоста вказівка - здійснення програми «Підвищення кваліфікації вчителів» і зовнішня підтримка. Потрібна не бюрократична підзвіт ність, а постійна підтримка, яка стане психологічною та прикладною допомогою в атмосфері професійного діалогу.

Цей спрощений і загальнозрозумілий перелік вказівок стосується впровадження будь-якого нововведення, а не обов'язково самооцінювання на рівні школи чи місцевого управління освіти. Суть у тому, що здатність проводити оцінювання неодмінна, але недостатня умова загальної стратегії поліпшення роботи школи.

Утвердження такого розуміння якості потребує загального прийняття критеріїв якості (усі учасники освітнього процесу повинні знати й сприймати чіткі та всім зрозумілі критерії якості); докладного діагностування та інформації; ефективного планування.

Можливі критерії роботи ЗНЗ

* Ефективність навчання

1. Випускники школи підготовлені до самостійного прийняття рішень щодо напряму й форми власного наукового та професійного роз витку. (Значний відсоток випускників успішно вступає до ВНЗ різних рівнів акредитації. Кількість випускників із року в рік зростає. Школа вдумливо аналізує тенденції вибору напрямів навчання і предметів, які складають на іспитах її випускники, а також результати цих екзаменів за попередні роки.)

2. Директор школи й педагогічна рада кожного року аналізують дані про переведення з класу в клас, визначаючи причини, через які учень залишився на другий рік, і вживаючи заходів для підвищення цього показника. Педагогічна рада аналізує найнижчі оцінки з кожного предмета.

3. Використання й поширення сучасних методик оцінювання.

4. Учні школи беруть участь у конкурсах та предметних олімпіадах, розвиваючи власні інтереси. Школа допомагає дітям готуватися до цих заходів і винагороджує їх за успішні результати.

5. Випускники школи, окрім підготовки до свідомого прийняття важливих життєвих рішень, мають почуття гідності та здатності до критичного самооцінювання. Випускники здатні планувати власне навчання, без труднощів здобувають наукову інформацію, використовуючи традиційну й сучасну техніки. Творче використання набутих знань є постійною рисою випускника. Це пов'язано також з умінням розв'язувати проблеми. Випускники здатні ефективно спілкуватися з довкіллям за допомогою вербальних та невербальних засобів. Ви пускник однаковою мірою готовий до індивідуальної праці та роботи в колективі. Він здатен користуватися доступними й поширеними комп'ютерними програмами.

* Організація й перебіг навчально-виховного процесу

Школа постійно аналізує дані про набір учнів. Навчальний заклад піклується про власну рекламу. Різноманітними способами поширює інформацію про свої переваги. Школа бере участь у різноманітних рейтингах, намагаючись, щоб її самооцінка підтвердилась оцінкою інших.

Під час уроків застосовуються різні навчальні посібники, ефективно використовується час уроку. Вчителі різних предметів співпрацюють між собою. Ця співпраця - поле обміну цікавим досвідом, поштовх до постійного аналізу.

У процесі навчання створюються ситуації, які сприяють активності учнів.

Діти залучаються до колективної роботи, дискусії.

Під час навчання вчителі однаково опікують здібних і слабких учнів. Навчальний заклад застосовує прийняті форми відзначення та заохочення дуже здібних учнів.

Школа застосовує спільну політику оцінювання. Критерії оцінювання з певних предметів загальновідомі та справедливі. Частота оцінок сумірна тижневій кількості годин із цього предмета. Батьки учнів знають критерії оцінювання і без перешкод отримують інформацію про оцінки дітей.

Школа постійно аналізує результати директорських контрольних робіт, цікавиться, чи користуються учні послугами репетитора та з яких причин. Якщо причиною є неефективна організація навчального процесу, школа намагається опрацювати й запровадити додаткову програму.

Атмосфера школи сприяє задовільному рівню міжособистісних контактів учнів (між учнями і вчителями панує взаєморозуміння).

Школа постійно аналізує процес відвідування школи й досліджує причини відсутності учнів.

Школа створює ситуацію, яка гарантує всім учням, зокрема й з особливими потребами, однакові шанси в навчанні (на уроках фізичного виховання вчителі індивідуалізують завдання, щоб кожен учень, незважаючи на рівень фізичної підготовки, міг досягти успіху).

Школа під час усього навчально-виховного процесу створює атмосферу, яка сприяє демократизації міжособистісних стосунків та розвиткові дієвого самоврядування учнівської громади (молодь ознайомлена з правами людини, які гарантує українське та міжнародне законодавство; права людини відображено в статуті школи).

Школа піклується про здоров'я і безпеку учнів, пропагує здоровий спосіб життя.

Навчальний заклад мотивує учнів до планування власного майбутнього, допомагає, діагностуючи можливості та передумови досягнення визначених цілей, ознайомлює з потребами місцевого ринку праці.

Школа тісно співпрацює з батьками. Демократично обраний батьківський комітет представляє думку батьків в опікунсько-спостережній раді.

Школа намагається бути відкритою для досвіду інших шкіл, налагоджує контакти з навчальними закладами.

* Управління. Високої якості управління можна досягнути тоді, коли:

1. Керівник постійно вдосконалює свої знання і вміння у сфері управління, його компетентність позитивно оцінюють працівники.

2. Директор має концепцію розвитку школи й згідно з нею планує стратегію діяльності. Річний робочий план школи узгоджено зі стратегічним планом розвитку. Календарне планування зважає на всі потреби й доводиться до відома шкільної спільноти. Опрацьовано спосіб моніторингу й оцінювання ефективності реалізації плану.

3. Школа намагається створити спільні предметні програми відповідно до кількості навчальних годин. Вона має спільну виховну програму. Батьки, вчителі, учні беруть участь в її опрацюванні.

4. Навчальний заклад дбає про професійний розвиток учителів. Особливо опікує вчителів, які щойно розпочали працювати.

5. Школа постійно проводить внутрішнє оцінювання своєї праці. Висновки з оцінювання аналізують і беруть до уваги в плані розвитку роботи школи.

6. Навчальний заклад намагається поширювати інформацію про себе, використовуючи при цьому різні доступні йому форми діяльності (розробляє шкільну емблему, видає інформаційний бюлетень, бере участь у громадських конференціях чи налагоджує контакти зі ЗМІ).

7. Будівля школи дає їй змогу повноцінно функціонувати. Усередині та ззовні є достатньо простору, а його використання функціональне й естетичне. Працівники та учні школи працюють у безпечних та гігієнічних умовах. У школі є спеціальні майстерні, лабораторії. Бібліотека й читальний зал постійно доступні для учнів та вчителів, бібліотечні фонди постійно поповнюються. Спортивний зал добре укомплектований і має відповідне забезпечення. Школа забезпечена комп'ютерами, які використовуються не лише на уроках інформатики. Санітарний стан школи не викликає застережень.

Управління якістю освіти здійснюється на основі взаємодії всіх учасників освітнього процесу, що реалізується через аналіз і самоаналіз результатів діяльності.

Критерієм результативності управління стає:

зростання професійної майстерності педагогів;

навчальні та творчі досягнення учнів;

рівень задоволення їхніх запитів.

Планом розвитку передбачено кілька механізмів управління якістю освіти:

нормативно-правова база, що регулює діяльність пішли;

шкільний моніторинг;

планування діяльності та прогнозування результатів;

створення умов для реалізації програми розвитку;

єдина інформаційна мережа (вихід в Інтернет і власна локальна комп'ютерна мережа школи).

Серйозним управлінським інструментом є шкільний моніторинг. Щоб об'єктивно відповісти на питання «Які зміни необхідні в школі та що потрібно зробити, щоб поліпшити якість освітнього про цесу, а отже, і цілеспрямовано керувати ним», варто володіти повною інформацією про відповідність фактичних результатів педагогічної діяльності очікуваному результату.

Лише точне знання того, йдемо ми вперед чи стоїмо на місці, дає можливість:

послідовно й грамотно проводити роботу з регулювання та коригування освітнього процесу;

правильно оцінити результати й причини відхилення (позитивного або негативного).

Моніторинг - це складний процес, що охоплює дослідниць ку діяльність усіх структур внутрішньошкільного управління. Усвідомлення її необхідності, важливості для вироблення тактики розвитку школи - найважливіша умова ефективності моніторингу, що проводиться в таких напрямах:

якість освіти;

освітні потреби;

рівень професіоналізму педагогічних кадрів;

інтереси учнів;

стан здоров'я учнів.

У школі може бути створена інформаційна база результативності діяльності, яка наочно (у вигляді графіків, таблиць, діаграм) представляє результати в динаміці. Усі таблиці взаємопов'язані та взаємодоповнюють одна одну.

У решті-решт в учителів формується усвідомлене ставлення, розуміння важливості та необхідності моніторингу для управління освітнім процесом, що дає змогу зібрати, описати й використовувати інформацію про результати діяльності учнів та педагогів у будь-який момент, необхідну для побудови керованого навчального «процесу й подальшого вдосконалення діяльності колективу щодо поліпшення якості освіти.

Процедура оцінювання якості роботи школи. Щоб створити можливість відвертого діалогу, мова спілкування повинна бути предметною, об'єктивною, а план дискусії - підготовлений, прийнятний для всіх. Самооцінювання школи повинно сприяти:

спокійній, безпечній, неагресивній дискусії;

відвертому формулюванню, нерідко, складних і болючих оцінок;

довірі до результатів досліджень;

* прагненню знаходити спільні рішення, а не лише ідентифікувати конфлікти.

Цього можна досягти через залучення до роботи незалежних анкетерів, організацію добре запланованих зустрічей із громадою школи, які проводять підготовлені модератори, а також через активне залучення директора до проведення самооцінювання школи.

Процедуру самооцінювання можна поділити на такі етапи:

I. Підготовка до самооцінювання.

Визначення мети й обсягу дослідження.

Вступна розмова з директором - узгодження термінів і умов.

Підготовка графіка досліджень.

Збір матеріалу.

Навчання тих, хто проводить анкетування.

II. Проведення дослідження.

Зустріч із педагогічною радою - анкетування вчителів.

Батьківські збори - анкетування батьків.

Бесіда з учнями - анкетування учнів.

Огляд школи.

III. Опрацювання й аналіз висновків.

1. Реєстрація й обробка даних анкет.

2. Написання звіту.

IV. Презентація звіту.

1. Проведення публічної презентації звіту на зустрічі з громадою

ШКОЛИ.

Організація діяльності робочої групи.

Оцінювання процедури досліджень.

МЕТОДИ

САМООЦІНЮВАННЯ РОБОТИ ШКОЛИ

Засади проведення самооцінювання:

Опитування повинно бути анонімнимі провидитися незалежними анкетерами.

Директор і педагогічний колектив мають бути зацікавлені в отриманні об'єктивних даних анкетування, арпьтати самооцінювання не можна використовувати для зовнішнього контролю функціонування школи або як підставу для оцінювання роботи учителів.

Самооцінювання школи повинно сприяти отриманню інформації про її сильні та слабкі сторони.

Звіт про самооцінювання потрібно використаними для ефективного планування розвитку навчального закладу, щоб поліпшити якість його роботи.

Самооцінювання повинно здійснюватися із застосуванням відповідного інструментарію.

Важливим етапом у процедурі самооцінювання є збір інформації. Варто взяти до уваги три важливі тези про збір інформації.

По-перше, зібрані дані повинні пов'язуватися не лише з питаннями, визначеними в моделі оцінювання» але й із заготованими діями та наслідками. По-друге, техніка збору інформації для конкретного питання оцінювання має відповідати суті цього питання. По-третє, варто використовувати як найбільше джерел інформації щоб перевірити достовірність даних і висунутих гіпотез.

Способом визначення джерел інформації може тати побудова матриці, яка пов'язує дані з питаннями або дані з аналізом. Залежно від обставин кожне запитання може передбачати різні джерела інформації, і така залежність може спростити стратегічний процес вибору інформації. Наприклад, зміни в знаннях можливо оцінити за допомогою анкетування, а зміни в уміннях і ставленні учасника до конкретного питання ліпше простежити під час співбесіди.

Опитування й анкетування

Опитування - метод збору інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) способу спілкування дослідника шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина - безпосередній учасник, представник, носій досліджуваного явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку.

На користь цьому методу слугує і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, її результати. Усе це забезпечує опитуванню переваги щодо методу спостереження або методу аналізу документів.