Оцінювання діяльності ГАШ

При опитуванні надто важливою є взаємодія. Дослідник втручається в поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність лише в тому аспекті, в якому вона існує у свідомості опитуваних. Тому завжди варто брати до уваги можливе спотворення інформації при застосуванні опитування, що пов'язано з особливостями процесу відображення різних аспектів соціальної практики у свідомості людей.

Плануючи збір інформації методом опитування, потрібно зважати й на умови, які можуть впливати на якість. Однак брати до уваги всі обставини майже неможливо. Тому невраховані умови належать до випадкових чинників. Це, наприклад, можуть бути місце й обставини проведення опитування. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Вона залежить від здатності суб'єкта давати одні й ті самі відповіді на одні й ті самі запитання і визначається незмінністю цих запитань та варіантів відповідей на них для всієї обраної сукупності респондентів або кожної з їх груп.

Для підвищення надійності інформації потрібно дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих

обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:

сприйняв потрібну інформацію;

правильно зрозумів її;

зміг згадати, за необхідності, події минулого;

обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;

зміг адекватно висловитися.

Важливо також, щоб опитуваний не лише міг, а й хотів щиро відповісти на запитання.

Якість первинної інформації здебільшого залежить від вимірювального інструменту - питальника (бланк інтерв'ю, анкета). Критеріями їх оцінювання є стійкість й обґрунтованість.

Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стабільним.

Перевірка якості вимірювального інструменту є складною, трудомісткою, але необхідною процедурою. Без неї неможливо визначити значущість одержаних результатів.

Щодо достовірності зібраної інформації опитування передбачає такі основні фази:

адаптацію;

досягнення поставленої мети;

завершення опитування.

Кожне опитування починається з етапу адаптації, під час якої у респондента створюють мотивацію до відповіді на запитання¹ і готують його до дослідження. Етап адаптації складається із звернення і декількох перших запитань. Звернення є зав'язкою, початком опитування. Щоб респондент зміг надати потрібну інформацію, необхідно підготувати його до цього: пояснити зміст питальника, мету опитування, при роботі з анкетою - правила її заповнення і, поступово ставлячи запитання, підвести його до теми дослідження. Основне завдання - встановити контакт із респондентом, «зав'язати розмову». Тому нерідко експерт формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають опитуваного до бесіди.

Складніше сформувати в опитуваних мотивацію до участі в дослідженні. Для цього необхідно їх зацікавити, торкаючись актуальних життєвих проблем. Формулювання мети дослідження, пояснення можливості використання його результатів для задоволення потреб респондентів - усе це актуалізує участь в опитуванні, стимулює прагнення респондента надати достовірну інформацію.

Однак дослідження не завжди пов'язано з потребами опитуваних. Так, при опитуванні експертів звернення повинно відповідати таким мотивам, як престижні міркування, прагнення принести користь іншим. До опитуваного звертаються як до компетентного спеціаліста, експерта з досліджуваної проблеми.

Основний зміст другого етапу опитування - досягнення поставленої мети - полягає в зборі основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань. У процесі відповіді на основну, а відповідно й найбільшу за обсягом частину питальника зацікавленість респондента може поступово згасати. Для стимулювання її використовують функціонально-психологічні питання, які мають смислові навантаження, становлять певний інтерес, знімають втому й підвищують мотивацію опитуваних.

Останній етап - завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні «легкі» запитання, які знімають напруження в респондента й дають йому змогу виявити свої почуття.

Анкета - більш неформальний засіб, який може бути не настільки надійним у технічному розумінні, але має високий ступінь достовірності, тобто анкета вимірює те, що мала на меті виміряти. Коли дані анкети треба порівняти й повідомити респондентам, тоді важливо, щоб засіб мав зовнішню достовірність (тобто вимірював те, що поставив за мету виміряти), змістову достовірність (тобто охоплював усі суттєві питання), був достовірним з погляду респондентів (тобто ті, хто заповнював анкету, мають підтвердити її достовірність).

Спостереження є невід'ємним елементом сучасного людського життя, зміст якого полягає в неперервному зв'язку з навколишнім середовищем. Водночас спостереження - це один із найпоширеніших методів, який застосовується в дослідженнях багатьох наукових напрямів - технічних, природознавчих, гуманітарних - із метою отримання інформації про певні факти, явища, процеси, притаманні живій і неживій природі.

Спостереження - метод збору інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються в соціальній реальності.

Для цього методу характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою перед іншими методами є синхронність із досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі («саме те», «саме тут», «саме зараз»). За допомогою спостереження вивчають діяльність певних людей, статичні й динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті. Його процедура передбачає отримання детальної, первинної інформації, оскільки дані спостереження повніше віддзеркалюють живу соціальну реальність.

Використання методу спостереження ефективне у наведених нижче випадках.

У процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об'єкта, допомагає звільнитися від традиційного підходу до вирішення проблеми.

Для отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.

За умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження, перевірки вироблених гіпотез.

Загалом дослідження, в якому застосовують спостереження, планують і проводять у такій послідовності, як й інші дослідження, включаючи етапи та процедури щодо програмного забезпечення й розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямованість кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежать від особливостей досліджуваної проблеми та самого методу спостереження.

Спостереженню властиві певні об'єктивні та суб'єктивні недоліки. До об'єктивних недоліків спостереження належать обмеженість, локальність висновків стосовно досліджуваної соціальної ситуації, що ускладнює узагальнення отриманих даних. Нерідко буває складно, а то й неможливо повторно зареєструвати один і той самий соціальний об'єкт, оскільки на нього весь час впливають різноманітні соціальні чинники, які змінюють його, додаючи інших ознак.

Група суб'єктивних недоліків зумовлена тісним зв'язком дослідника з об'єктами спостереження, оскільки він спостерігає факти, події, явища й процеси, притаманні суспільству, до якого належить сам. Крім того, спостерігач має певний світогляд, соціальний статус, інтереси, що позначається на сприйнятті, розумінні, оцінюванні спостережуваних явищ, процесів дійсності та, відповідно, на його висновках щодо побаченого.

Певну роль відіграють емоційність, Попередні настанови й переконання спостерігача щодо досліджуваної ситуації. Якщо він ще до спостереження має певні думки, міркування про об'єкт дослідження (позитивні або негативні), це може суттєво вплинути на процедуру спостереження, знизити об'єктивність отриманих даних. Зниження об'єктивності інформації можливе, якщо об'єкти дослідження, знаючи, що за ними ведеться спостереження, істотно змінюють характер своїх дій, поводяться нетрадиційно. На результату спостереження впливають настрій, здоров'я спостерігача, інші ситуативні чинники, які дуже важко передбачити й врахувати.

Види спостереження. їх класифікують грунтуючись на різних підставах.

За ступенем формалізації виділяють структуроване й неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних ознак ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

За регулярністю виділяють систематизовані й не систематизовані спостереження. Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Вони можуть бути тривалим неперервними або циклічними, відбуватися у встановлені терміни, наприклад, два рази на тиждень - у понеділок і середу. Несистематизовані спостереження проводять щодо ситуації, дослідження якої не планувалося.

Вибираючи для дослідження конкретні вид спостереження, зважають як на його загальні особливості, таї на позитивні та негативні характеристики.

Взаємне спостереження - це колегіальна форма спостереження, коли вчителі спостерігають за викладання інших педагогів, із метою професійного зростання. Така співпраця може мати також творчі оцінні цілі за наявності зв'язку зі шкільним сам₀цінюванням та аналізом діяльності вчителів.

Клінічний нагляд - це техніка, що розвивалась як метод інспектування роботи викладачів, але цей метод можна використовувати в оцінюванні та інших видах діяльності, мета яких розвиток. Це структурована форма спостереження, яка зосереджується на професійній діяльності вчителя використовує трифазовий підхід до спостереження за навчанням. Ця форма придатна для взаємного спостереження.

Три основні фази клінічного нагляду - це планування, спостереження в класі та зворотний зв'язок.

Планування дає можливість спостерігачеві й учителю розглянути запропоновані уроки, що зумовлює прийняття взаємного рішення про збір інформації викладання. На цій стадії спостерігач та об'єкт спостереженні часто укладають своєрідний контракт про збір інформації та її використання, про тих, кому ця інформація буде доступна, про те, як проводитиметься спостереження.

Під час фази спостереження в класі експерт спостерігає за вчителем у процесі викладання, збирає об'єктивні дані про той аспект викладання, який вони узгодили раніше.

На етапі зворотного ЗВ'ЯЗКУ спостерігач і вчитель обмінюються інформацією приймають рішення про коригувальні дії, якщо потрібно, і часто планують тривалий збір даних для спостереження.

Існує кілька принципів, на які варто зважити під час проведення «клінічного нагляду». По-перше, атмосфера взаємодії між учителем і спостерігачем має бути сприятливою, підтримуючою, сприяти взаємній довірі По-друге, діяльність варто спрямовувати на вдосконалення навчання й підтримку успішних моделей, а не на критику невдалих моделей і зміну особистості вчителя. По-третє, процес залежить від збору та використання об'єктивних даних спостереження, а не від несуттєвих суджень. По-четверте, учителів заохочують робити висновки про власне викладання на основі даних і використовувати їх, щоб побудувати гіпотези, які можна перевірити в майбутньому. По-п'яте, кожен цикл нагляду ґрунтується на іншій частині поточного процесу. По-шосте, спостерігач і ригель взаємодіють між собою, що поліпшує викладання, спостереження й утвердження творчого оцінювання.

Фокусовано спостереження. Це підхід, що використовує перелік питань чи схеми спостережень, які розробив спостерігач або той, за ким спостерігають для конкретної ситуації. Фокусовано спостереження можна застосовувати в межах клінічного нагляду. Коли експерти спостерігають за викладанням, усе, що їм часто потрібно, це прості способи збору інформації за основними темами, наприклад, опитування, поведінка під час проведення уроку. Експертам бажано створити власну схему спостереження, скласти її для конкретної ситуації. У такому разі експерт краще володітиме ситуацією дослідження та, імовірно, існуватиме відповідність між об'єктом спостереження та методом збору даних.

Перед тим як скласти перелік запитань для спостереження, корисно поставити деякі організаційні запитання, щоб з'ясувати мету спостереження:

Яка мета спостереження?

За якими діями вчителеві потрібно спостерігати?

На чому зосереджене спостереження?

Які методи збору інформації найкраще відповідають меті?

Як використовуватимуться дані?

Співбесіди дають змогу провести глибинний аналіз, розкрити й дослідити суб'єктивне значення ситуації. Загалом співбесіди займають більше часу, ніж анкети, але виявляють глибшу інформацію. Можна виділити три різні види співбесіди: структурована, неструктурована й фокусована.

Структуровані співбесіди дуже схожі на усні анкети, в яких зміст, процедура та схема підготовлені заздалегідь. У такому підході в кореспондента немає можливості виявляти ініціативу, адже основна ознака цього типу співбесіди - типовість, узагальнення.

Неструктуровані співбесіди, з іншого боку, відкриті для внесення змін, якщо кореспондент дотримується тих відтінків значення й реальності, які запропонував респондент. Крайньою формою такого підходу буде безпосередня співбесіда, яка виникла з досвіду розмови, в якій кореспондент не має обмежень.

Хоча більшість цих підходів, особливо не структурована співбесіда, використовують в оцінюванні, жоден із них не придатний для застосування в умовах обмеженого в часі оцінювання.

Корисно проводити фокусовану співбесіду, визначна ознака якої попередній аналіз предмета співбесіди.

Характерні особливості фокусованої співбесіди:

Відомо, що особи, з якими проводять співбесіду, перебувають у конкретній ситуації.

Гіпотетично важливі елементи, моделі й загальну структуру цієї ситуації попередньо проаналізував дослідник.

На підставі цього аналізу дослідник змоделював проведення інтерв'ю, визначивши основні сфери дослідження й гіпотези, які виявляють інформацію, потрібну для того, щоб провести співбесіду.

4. Співбесіда зосереджена на суб'єктивному досвіді людей, виявленому в попередньо проаналізованій ситуації. Безліч відповідей на цю ситуацію дає можливість експертові:

перевірити надійність гіпотез, побудованих під час аналізу змісту;

з'ясувати несподівані відповіді на запитання, створюючи нові гіпотези.

Особливо корисно виділяти неструктуровані, напівструктуровані та структуровані запитання. Неструктуровані запитання - це запитання, в яких стимул і реакцію не визначають заздалегідь (наприклад: «Що вразило вас найбільше в новому матеріалі?'»); напівструктуровані запитання - це запитання, в яких або стимул, або реакція, але не обидва чинники чітко визначені («Що нового ти дізнався на уроці, чого не знав раніше?») - реакція структурована або («Що ти відчуваєш, дивлячись на цей клас?») - стимул структурований; структуровані запитання - це запитання, в яких і стимул, і реакція чітко визначені («Коли ти слухав новий матеріал, ти відчував, що він більш розважальний, ніж інформативний?»).

Неструктуровані запитання дуже корисні на початковій стадії співбесіди, коли респондент формулює власне визначення реальності. На подальших стадіях інтерв'ю експерту треба мати більший контроль і конкретизувати ситуацію (наприклад, визначити стимули та реакцію наприкінці співбесіди), особливо якщо кореспондент не зміг дотримуватися деяких аспектів ситуації протягом співбесіди.

Документи й базова інформація.

Існують й інші попередні джерела, наприклад, конфіденційна інформація з архіву, автобіографічні докази та свідчення на користь нововведень; записи зборів; зразки виконаних учнівських завдань. Узагальнення таких даних може мати важливу функцію.

Ця інформація демонструє історичне бачення того, як різні люди сприймали нововведення перед тим, як почалося оцінювання.

Дані можуть також виявити сфери дослідження (приміром: «Які групи учнів брали участь?»); вказати на теми для глибшого обговорення (наприклад: «Чому відмовилися від основних характеристик початкової пропозиції?»); розкрити аспекти нововведення, на які б за інших умов не звернули уваги (приміром: «Чому не виконано основні вимоги?»).

2.2 Міжнародні стандарти якості діяльності громадсько-активних шкіл

Проведення самооцінювання - ключовий елемент створення сильної та ефективної позиції школи. Цей процес складається з перегляду своїх можливостей, оцінювання та визначення досягнень.

Використання міжнародних стандартів якості діяльності громадсько-активних шкіл стає засобом самооцінювання. Вони можуть бути використані як чинними громадсько-активними школами для покращення своєї діяльності, так й іншими навчальними закладами, які мають бажання працювати як громадсько-активні.

Важливим елементом процесу самооцінювання відповідно до міжнародних стандартів є створення планів розвитку шкіл, де активну участь беруть як представники школи, так і члени місцевої громади.

Стандарти громадсько-активних шкіл охоплюють такі сфери:

Лідерство. Розвиток та покращення шкільної системи залежить від сильної команди, яка об'єднана спільним баченням, цінностями в досягненні мети школи. Ефективний директор забезпечує працівників усіма необхідними ресурсами, можливостями та підтримкою для проведення й реалізації найкращої роботи.

Партнерство. Розвинена громадсько-активна школа спрямовує свою діяльність на розвиток партнерських відносин із закладами, розташованими на території громади. Такі взаємини забезпечують гармонійну роботу різних установ із дітьми, їхніми сім'ями та місцевою громадою, а також тісну співпрацю та підтримку один одного. Усе це допомагає школам знайти найкращі способи розкриття потенціалу в дітях.

Соціальна інклюзія. Однією з найкращих рис громадсько-активних шкіл є створення умов і можливостей навчання для всіх дітей, незважаючи на їхнє походження, релігійні вподобання, етнічний і соціальний статуси, стан здоров'я тощо. Важливою місією таких шкіл є забезпечення учням рівного доступу до навчання та сприяння

створенню навчальної атмосфери в класі, вільної від упереджень і стереотипів.

Послуги. Громадсько-активна школа є центральним ресурсним центром у місцевій громаді й надає їй певні послуги, які визначено відповідно до потреб мешканців. Послуги є підтримкою для сімей і можливостями для навчання дорослих. Школа може самостійно впроваджувати послуги та залучати до їх реалізації інші установи на території певного навчального закладу або громади.

Волонтерство. Громадсько-активна школа заохочує учнів брати активну участь у житті громади. Це допомагає їм реалізувати в реальному житті навчальні ситуації, що розглянуто в класі. Волонтерство розвиває в учнів почуття довіри та поваги до членів громади й забезпечує важливу умову розвитку дитини - її співпрацю з дорослими людьми (а не тільки з батьками та вчителями). Громадсько-активна школа залучає до волонтерства не лише дітей, але і їхніх батьків та громаду.

Навчання впродовж усього життя. Навчання впродовж усього життя є важливим елементом для всіх людей, які слідкують за змінами та швидким розвитком сучасного світу. Для учнів важливо розуміти, що навчання - це життєва діяльність, якої навчають лише у школі. Прикладом цього повинні бути дорослі, які показують, що навчання може бути не лише задля роботи, але й задля задоволення.

Розвиток громади громадсько-активної школи - ц_е навчальний заклад, який сприяє розвитку громади. У деяких країнах школа є важливим каталізатором змін і процвітання у своїй місцевості в інших цю місію виконують інші установи. Стандартом та індикатором таких державних шкіл є те, що вони вважаються місцевими лідерами розвитку громади. У цьому випадку вони допомагають громадським групам застосовувати всі свої сили при виконанні завдань, залучати до цього громадськість і надавати послуги місцевому населенню.

Залучення батьків. Усім добре відомо, щ₀ учні навчаються краще, якщо їхнє навчання підтримують батьки. Усім батькам варто знати потреби розвитку дитини й уміти забезпечити навчальне середовище вдома. Для цього необхідна активна співпраця між батьками та вчителями. Громадсько-активна школа дає можливість для батьків бути залученими до процесу прийняття рішень про якість освіти для їхніх дітей та участі в житті школи.

Шкільна культура. Важливою особливістю громадсько-активних півкіл є те, що вони відкриті та сприятливі для змін. Основу навчальних методів таких шкіл становлять демократичні цінності. Працівники школи роблять усе можливе, аби знайти кращі способи розкриття потенціалу в дітях, їхніх сім'ях і всіх членах громади. Шкільна культура полягає в тому, аби «привити» учням бажання бути інноваційними, творчим та активними в житті навчального закладу.

Охарактеризовані стандарти самооцінювання допоможуть педагогічному колективу:

визначити сильні та слабкі сторони їхньої діяльності;

виявити потреби під час процесу навчання;

зосередитися на роботі з іншими установами та зацікавленими сторонами для подальшої співпраці;

оцінити роботу з громадою;

визначити загальні принципи діяльності та послуг на базі школи. Використовуючи стандарти самооцінювання, можна:

визначити рівень розвитку та пріоритети майбутніх дій;

слідкувати за тим, щоб уся громада (батьки, діти, мешканці) була задіяна в програмах, спрямованих на вирішення проблем і задоволення потреб;

залучати батьків до процесу прийняття рішень про якість освіти для їхніх дітей і участі в житті школи.

Щоб розглянути всі стандарти, необхідно зібрати команду зацікавлених осіб, яка включає педагогів, батьків, учнів та представників громади (від 9 до 15 учасників). Напередодні узгодженої із фасилітаторами (модераторами) дати проведення самооцінювання координатор організовує групові чи індивідуальні зустрічі з його учасниками. Повідомляє про мету зустрічі, мотивує до участі.

У день зустрічі координатор:

готує приміщення (кабінет);

організовує круглий стіл;

готує виразні таблички з даними про учасників (повні ПГБ, посада);

складає список учасників для фасилітаторів (повні ШБ, посадою);

забезпечує кожного учасника процесу самооцінювання посібником «Міжнародні стандарти якості діяльності громадсько активної школи»;

під час проведення процедури самооцінювання приймає всі висловлені аргументи.

Під час самооцінювання кожен учасник має ознайомитися зі стандартами. Користуючись власним досвідом, проаналізувати кожний з них. Процедуру самооцінювання проводить фасилітатор, який за кожним зі стандартів робить короткий огляд, зазначає, за який період проводиться самооцінювання. Обговорення за будь-яким із стандартів є відкритим, кожен учасник повинен мати достатньо часу для аналізу, коментарів, аргументації та наведення прикладів.

У процесі самооцінювання заповнюються протоколи, розроблені на основі міжнародних стандартів якості. Результати самооцінювання фасилітатор фіксує на фліп-чарті. У кінці роботи групи результати необхідно оголосити учасникам самооцінювання.

Під час такої роботи команда ознайомиться та навчиться брати на себе відповідальність, проводити процес самооцінювання, збирати інформацію. Усе це допоможе будувати міцні партнерські відносини.

Оцінювання - важкий і тривалий процес, але він буде марним, коли його не використовувати в процесі розвитку. Першим кроком є презентація (або зворотний зв'язок) результатів оцінювання в доступній формі. Основне правило - представити інформацію в позитивному, а не в негативному світлі. Це представлення - важливий показник формування партнерських стосунків, тому його треба розробляти стратегічно й доступно.

Висновки

В Україні, а насамперед в Донбасі, існує необхідність у відродженні почуття приналежності до громади. Школи виступають найкращим місцем для відродження місцевих громад. По-перше, вони є всюди: у кожному місті, селищі, мікрорайоні є школа. По-друге, впроваджуючи у стиль і сутність освітянської роботи фундаментальні основи громадянського суспільства, школа може сприяти розвитку у молодих людей вмінь і навичок, необхідних для формування у них активної громадянської позиції і залучення їх до громадянського життя як в теперішньому, так і в майбутньому. По-третє, використовуючи всі людські і матеріальні ресурси, зв'язки в суспільстві і репутацію, школи можуть у позаурочний час служити людям у якості ресурсних центрів місцевої громади, здатних підтримувати ініціативи, що йдуть знизу і задовольняти широке коло потреб мешканців громади будь-яких вікових і соціальних груп.

Школи відіграють важливу роль у справі збереження та підтримки у суспільстві демократичних цінностей і традицій, як завдяки своєму внеску у громадянську освіту і виховання молоді, так і завдяки своїм унікальним можливостям і положенню в своїх громадах. Школи можуть допомогти тим громадам, в яких вони знаходяться, допомогти самим собі самоорганізуватися, отримати самоуправління і реальну силу.

Список використаних джерел

громадський школа активний стандарт

1. Ворон М. Школа як осередок розвитку громади // Підручник для директора. - 2006. - №9 - С. 23-27.

2. Громадсько-активні школи в Україні: кроки до дій/ Упорядники: Н. Софій, Ю. Кавун. - :К, 2005 - 160 с.

3. Громадсько-активні школи як механізм розвитку громадянського суспільства у посткомуністичних країнах // Збірник матеріалів конференції. - Красноярск, 2000

4. Довбиш І. Модель державно-громадського управління ЗНЗ // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2006. №1 - С. 69-75.

5. Єльнікова Г.В. Наукові основи розвитку управління загальною середньою освітою в регіоні: Монографія. - К, 1999. - 303 с.

6. Єльнікова Г.В. Теоретичні підходи до моделювання державно-громадського управління // Директор школи. - 2003. - №4. - С10-19.

7. Єльнікова Г.В. Основи адаптивного управління. - Х, 2004

8. Єльникова Г., ДаниленкоЛ., Сорочан Т., Клокар Н., Софій Н., Ворон М. Організація та розбудова ГАШ як осередку розвитку громади: Навчально-методичний посібник/ За аг. Ред. Єльнікової Г. - К.:, 2007.-172 с.

9. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти /Навч. Посібн. - К, 1996.

10. Сіренко М.В. Роль директора школи в перетворенні загальноосвітнього навчального закладу в осередок розвитку сільської громади // Управління загальноосвітньою школою в сучасних умовах. - К, 2000.

11. Софій Н, Ворон М. Філософія громадсько-орієнтованої освіти // Післядипломна освіта в Україні. - 2006. - №2. - С 33-35.

12. Ушаков К. Ресурсы управления школьной организацией. - М, 2000. - 144 с.

Размещено на Allbest.ru