Використання нетрадиційних форм організації роботи на уроках української мови в початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Класичні форми організації навчальної діяльності в початковій школі та їх функції

1.2 Інноваційні форми організації роботи в початковій школі

1.3 Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови

РОЗДІЛ ІІ МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В 3 КЛАСІ

2.1 Використання гри-подорожі як засобу організації навчальної діяльності під час вивчення синтаксису в 3 класі

2.2 Використання гри-вікторини з метою організації навчальної діяльності під час вивчення пунктуації в 3 класі

2.3 Аналіз результатів проведеної роботи з організації ігрової діяльності

ВИСНОВКИ

ЛИТЕРАТУРА

ВСТУП

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної з них готується сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.

У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що освіта має бути спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості. Вчитель повинен пам'ятати, що кожна дитина - неповторна, вона має свій індивідуальний спосіб навчання [8; 42].

Все це визначило тему нашого дослідження: «Нетрадиційні форми організації навчальної діяльності на уроках української мови в 3 класі».

Мета: вивчити можливості та переваги використання нетрадиційних форм організації роботи на уроках української мови в початковій школі.

Об'єкт дослідження: процес вивчення української мови молодшими школярами.

Предмет: особливості використання нетрадиційних форм організації роботи в процесі вивчення української мови в початковій школі.

Відповідно до мети, об'єкту та предмету дослідження нами були сформульовані наступні задачі:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з питання використання нетрадиційних форм організації навчальної діяльності на уроках української мови в початковій школі.

2. Визначити умови ефективності використання нетрадиційних

форм організації роботи на уроках української мови в 3 класі.

3. Вивчити особливості використання нетрадиційних форм організації навчальної діяльності при вивченні української мови в практиці сучасної початкової школи.

4. Розробити конспекти уроків з нетрадиційними завданнями ігрового характеру для 3 класу.

5. Зробити висновки з ефективності навчання з використанням нетрадиційних форм організації роботи на уроках української мови в початковій школі.

Засоби дослідження:

– аналіз психолого-педагогічної літератури з питання використання нетрадиційних форм організації навчальної діяльності на уроках української мови в початковій школі;

– педагогічне спостереження;

– педагогічний експеримент.

РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

нетрадиційний урок гра початкова школа

1.1 Класичні форми організації навчальної діяльності в початковій школі та їх функції

Виникнення в історії світової педагогічної практики, розвиток, удосконалення форм організації навчання й поступове відмирання окремих з них пов`язане з вимогами, потребами суспільства, що постійно розвиваються. Кожний новий історичний етап у розвитку суспільства накладає свій відбиток і на організацію навчання. В результаті педагогічна наука накопичила значний емпіричний матеріал у цій галузі. Постало питання про необхідність систематизації різноманітності форм організації навчання, виділення найбільш ефективних, що відповідають духу часу, історичній добі.

У зв'язку з цим ученими були виділені такі основи для класифікації форм організації навчання: кількість і склад учнів, місце навчання, тривалість навчальної роботи. За цими основами форми навчання поділяються відповідно на індивідуальні, індивідуально-групові, колективні, класні та позакласні, шкільні та позашкільні. Вчений І. Ф. Харламов зазначав, що ця класифікація не є достатньо науковою і визнається далеко не кожним ученим-педагогом[23]. Однак, такий підхід до класифікації форм організацій навчання дозволяє дещо впорядкувати їх різноманітність.

Найстарішою формою навчального процесу, що бере свій початок з сивої давнини, є індивідуальна форма навчання. Суть її полягає в тому, що учні виконують завдання індивідуально, вдома у вчителя чи учня. Допомога вчителя надається або безпосередньо, або опосередковано (тобто надана учню шляхом вивчення ним підручника, автором якого був сам учитель). Прикладом безпосередніх та індивідуальних контактів учителя та учня в сучасних умовах є репетиторство.

Індивідуальна форма організації навчання була єдиною в античні часи, в період середньовіччя, а в деяких країнах широко використовувалася до

XVIIIстоліття. У наступні періоди розвитку суспільства вона домінувала в практиці сімейного виховання заможних верст суспільства (наприклад, у дворянських сім'ях, у сім'ях інших прошарків суспільства).

Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю індивідуалізувати зміст, методи і темпи навчальної діяльності дитини, спостерігати за кожною її дією й операцією при розв`язуванні конкретних завдань; стежити за її рухом від незнання до знання, своєчасно вносити необхідні корекції як у діяльність учня, так і у власну діяльність вчителя, пристосовуючись до ситуації, яка постійно змінюється, але залишається контрольованою з боку вчителя і з боку учня. Все це дозволяє учню трудитись економно, в оптимальний для себе час, постійно контролювати витрати власних сил, досягаючи високих результатів навчання. Зрозуміло, індивідуальне навчання передбачає наявність учителя з високою педагогічною кваліфікацією.

Поряд з відзначеними перевагами індивідуальне навчання має й ряд недоліків, за що вже у XVIстолітті його різко критикують. Це його неекономність, певна обмеженість впливу вчителя, обумовлена переважно доведенням до свідомості учня завдань навчання і перевірки його виконання; обмеженість співробітництва з іншими учнями, що негативно впливало на процес соціалізації учня, формування вміння працювати в колективі. Ось чому значення індивідуального навчання, починаючи вже з XVIст., неухильно спадає і поступається місцем індивідуально-груповій формі організації навчального процесу.

Суть цієї форми полягає в тому, що заняття вчитель проводить вже не з одним учнем, а з цілою групою різновікових дітей, рівень підготовки яких був різним. У зв'язку з цим учитель проводив навчальну роботу з кожним учнем окремо. Він почергово опитував кожного учня, кожному окремо пояснював новий матеріал, давав індивідуальні завдання. Решта учнів у цей час відволікалась, кожен займався своїми справами. Це дозволяло учням приходити до школи в різний час ? на початку, в середині і навіть в кінці навчального року і в будь-який час дня.

Як індивідуальна, так і індивідуально-групова форма організації навчання вже в кінці XVI ? на початку XVIIстоліття не задовольняла потреби суспільства як у кількісному, так і в якісному плані підготовки підростаючих поколінь. Переважна кількість дітей залишалася не охопленою навчанням, а ті, що навчалися, здобували лише елементарні навички читання, письма, рахунку.

На межі XVі XVIстоліть у Європі виникає гостра потреба в освіті, викликана розвитком різних галузей, ремесел і торгівлі, підвищенням ролі духовного життя ? відродженням у літературі, мистецтві, архітектурі, науці. Все це спричинило виникнення масового навчання дітей. Виникла концепція колективного навчання, яка вперше була застосована в братських школах Білорусії та України (XVIст.) і стала зародком класно-урочної системи навчання. Теоретично ця система була обґрунтована і широко популяризувалася у XVIIст. Я.А. Коменським. У наш час ця форма організації навчання, зазнавши значної модифікації і модернізації, є основною в школах світу, незважаючи на те, що класу і уроку як дидактичним поняттям вже понад 350 років.

Суть класно-урочної система як специфічної форми організації навчальної роботи полягає в тому, що:

? учні приблизно одного віку і рівня підготовки утворюють клас, який зберігає постійний склад на весь період навчання;

? клас працює за єдиним річним планом і програмою відповідно до постійного розкладу. Внаслідок цього діти повинні приходити до школи в один і той же час року і в заздалегідь погоджений час дня;

?основною одиницею занять є урок;

? урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, в результаті учні класу працюють над одним і тим же матеріалом;

? роботою учнів на уроці керує вчитель, він оцінює результати роботи зі свого предмету, рівень знань кожного учня, зокрема, і в кінці навчального року приймає рішення про переведення учнів до наступного класу.

Навчальний рік, день, розклад уроків, канікули, перерви між уроками ? це також прикмети класно-урочної системи.

Її переваги у порівнянні з індивідуальною та індивідуально-груповою формою навчання очевидні - чітка організаційна структура, що забезпечує впорядкування всього навчально-виховного процесу; просте керування ним; можливість взаємодії дітей між собою в процесі колективного обговорення проблеми, колективного пошуку розв'язання завдань, постійний емоційний вплив особистості вчителя на учнів, їх виховання в процесі навчання; економність навчання, оскільки вчитель працює одночасно з достатньо великою групою учнів, створює умови для привнесення елементу змагання в навчальну діяльність школярів і, разом з тим, забезпечує систематичність та послідовність набуття знань.

Класно-урочна система має й суттєві недоліки: орієнтована переважно на середнього учня, створює непосильні труднощі для слабкого і затримує розвиток здібності у більшості сильних; створює для вчителя труднощі при врахуванні індивідуальних особливостей учнів, в організації індивідуальної роботи з ними як за змістом, так і за темпами і методами навчання; не забезпечує організоване спілкування між старшими і молодшими учнями тощо. «Робота в нав'язаному темпі, ? відмічала Е.Паркхерст у своїх критичних висловлюваннях на адресу класно-урочної системи, ? це неволя, це позбавлення учня свободи працювати у відповідності зі своїми здібностями» [1,201].

Академік Б.Т.Лихачов виділяє наступні функції форм навчання: навчально-освітню, виховну, організаційну, психологічну, розвивальну, інтеграційно-диференційовану, комплексну й координуючу, систематизуючу і структуруючу, стимулюючу функції [1,197].

Форма навчання конструюється і використовується для того, щоб створити найсприятливіші умови для передачі дітям знань, умінь і навичок, формування світогляду, розвитку обдарувань, практичних способів, активної участі у виробничому і громадському житті. У цьому виявляється навчально-освітня функція форм навчання,

Виховна функція забезпечується послідовним залученням школярів за допомогою системи форм навчання до різноманітних видів діяльності, в результаті чого залучаються всі духовні й фізичні сили: інтелектуальні, емоційно-вольові, дієво-практичні. Дитина досягає мети, долає труднощі пізнання, радіє перемогам, допомагає товаришам, виявляє терпіння й витримку, наполегливість і волю. При цьому систематично зміцнюються й удосконалюються морально-вольові якості особистості дитини,

Організаційна функція форм навчання полягає в тому, що необхідність відповідності обсягу, якості змісту освіти віковим особливостям дітей вимагає від учителя чіткого організаційно-методичного інструментарію подачі матеріалу, суворого відбору допоміжних засобів. Адаптація школярів до специфіки тієї чи іншої форми навчання дозволяє їм завчасно готуватися до відповідної діяльності, швидко виробляти готовність до праці в певних умовах.

Психологічна функція форм навчання полягає у виробленні в учнів певного діяльнісного біоритму, звички до праці в один і той же час. Звичний час і знайомі умови навчальних занять сприяють формуванню у дітей психологічного стану розкутості, свободи, оптимального напруження духовних сил, створюються обставини захоплюючої і натхненної праці.

Змістовна форма навчальних занять у поєднанні з активними методами реалізує розвивальну функцію. Багатогранність і різноманітність форм породжує багатство умов для розумової, трудової, ігрової діяльності, що дозволяє залучити до діяльності увесь комплекс психічних процесів.

Форми організації навчального процесу забезпечують колективну та індивідуальну діяльність дітей, виконуючи інтеграційно-диференційовану функцію. Навчальний процес, що реалізується в різноманітних формах, у суті своїй є процесом колективної пізнавальної діяльності. Діти обмінюються інформацією у практичних справах, навчаються взаєморозуміння і взаємодопомоги, пізнають життя у спільній діяльності. Разом з тим, навчання є процесом розвитку природних задатків, здібностей і можливостей особистості. Тому кожна форма навчальних занять повинна передбачати можливості індивідуалізації діяльності школярів, забезпечувати роботу за програмами, що передбачають випереджувальний розвиток одних і підтягування до середньо обов'язкового рівня інших.

Систематизуюча і структуруюча функції організаційних форм навчання полягає в тому, що вона вимагає поділу всього навчального матеріалу на частини й теми, його структурування й систематизації як в цілому, так і для кожного заняття.

За відношенням одна до одної форми навчання здатні виконувати комплексну й координаційну функції. З метою підвищення ефективності засвоєння матеріалу дітьми, на основі певної форми навчання можуть бути забезпечені й використані складові частини інших форм. Так, під час екскурсії читається коротка лекція, організується бесіда і діти беруть участь у практичній роботі.

Стимулююча функція форми організації навчальних занять найвиразніше виявляється тоді, коли відповідає особливостям віку дітей, специфіці розвитку їх психіки й організму. Так, лекційна форма своєю монотонністю здатна придушити у дітей молодшого шкільного віку будь-яку пізнавальну активність. Між тим як урок ? драматизація оповідання, що залучає сприймання, мову, мислення, організм у цілому ? стимулює їхню активну діяльність.

1.2 Інноваційні форми організації роботи в початковій школі

В останні роки деякі вчителі, незадоволені якістю загальноосвітньої підготовки учнів, їх слабкими знаннями, іноді бачать причини цього у тому, що уроки як форма навчання нібито застаріли, не завжди ефективно стимулюють пізнавальну діяльність учнів і не відкривають простору для методичної творчості.

Пошуки нових форм навчання і методичне обновлення урочних занять, прагнення до новизни і нестандартності в їх проведенні, безумовно, заслуговують всілякої підтримки. В періодичному друку часто з`являються статті, в яких повідомляється про ті чи інші підсумки цих пошуків.

Нестандартний урок - це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню.

Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання - оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.

Крім цього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визначають як «урок-гра», «урок-змагання», «екологічна гра в завданнях» тощо.

Істотно важливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. З цього погляду їх поділяють на такі типи:

1. Уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК) передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою; проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів.

2. Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки,уроки-консультації, уроки взаємного навчання). До них звертаються, щоб оцінити найскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, навчального року.

3. Уроки комунікативної спрямованості(уроки-диспути, конференції) передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи.

4. Театралізовані уроки(виконання ролей за сценарієм, імітація певної діяльності) збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Такі уроки особливо цінними є для школярів 1-2 класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним.

5. Уроки-подорожі, мандрівки пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення.

6. Уроки «милування природою» передбачають розвиток у дітей емоційної чутливості до проявів прекрасного в навколишній природі, а також різні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля.

Розглянемо докладніше найпоширеніші різновиди нестандартних уроків. Урок-вікторина - це різновид гри, отже діти залюбки стають її учасниками. Проведення уроку-вікторини в початкових класах буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку.

В основі вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми та характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен урахувати вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Володіючи такою інформацією, він зуміє правильно обрати ту тему уроку, яку можна провести у формі вікторини, застосовуючи досвід і знання учнів.

Готуючи урок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форми навчання - дати учням знання з певної теми. Ця освітня мета уроку має в першу чергу враховуватися при побудові запитань. Вони мають бути правильними з теоретичного і методичного поглядів, базуватися на сучасних досягненнях.

Усі питання вікторини повинні бути цікавими і нестандартними. Слід уникати старих форм запитання на зразок: «Дайте визначення...», «Назвіть...», «Розкажіть...». Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальний матеріал, твори мистецтва і літератури. Запитання вікторини мають поєднувати теоретичні знання і практичні вміння, міжпредметні зв'язки та досвід учнів.

Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активнішого змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь.

Ще однією важливою умовою ефективного проведення вікторини є вміле її втілення. Насамперед учитель повинен попередити учнів про те, що у них буде урок-вікторина з певної теми, щоб вони могли заздалегідь підготуватися до неї. На уроці слід залучити до роботи всіх учнів. Цього можна досягти, поділивши клас на кілька команд з невеликою кількістю учасників, де кожен член команди виконуватиме певне завдання.

Не менш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів. Урок-вікторину доцільно використовувати, як підсумковий до певного розділу.

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що хоча підготовка вчителя до вікторини є досить тривалою і нелегкою, але саме ця форма проведення уроку дозволяє йому активно керувати навчальним процесом, а не бути одноосібним інформатором.

Урок типу КВК - це своєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій, на довший час збережеться у пам'яті учнів. До того ж, він сприяє засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність.

Для уроку-КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх інших типів нестандартних уроків і які слід ураховувати під час його підготовки та проведення.

Перш за все треба організувати, як мінімум, дві команди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Обрання капітана - досить важливий етап у створенні команди. Адже капітан повинен бути спостережливим, веселим, енергійним, кмітливим, активним. І що головне - користуватися авторитетом серед членів команди й уміти організувати учнів на виконання різних завдань.

Ініціативу до створення команди повинні виявити самі учні, але вчитель має провести контроль та корекцію цього процесу, щоб утворені команди були рівносильними. Інакше урок-КВК, ще не відбувшись, буде приречений на невдачу, а в гіршому випадку - ще й на озлоблення чи ворожнечу нерівносильних команд.

Другим важливим моментом уроку-КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включати і вчителя-класовода, і учнів з активу класу, старшокласників, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків. Головним критерієм піл час формування складу журі повинна бути не його кількість, а об'єктивність.

Чи не найважливішим для уроку-КВК є вдалий вибір його теми і змісту змагань. Тему варто обирати таку,яку учні добре засвоїли на попередніх уроках. Іноді темою уроку-КВК може бути частина будь-якого розділу.

Щодо змісту уроку-КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час. При формуванні змісту уроку-КВК не варто забувати, що це урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіх функцій і завдань навчального заняття.

Серед завдань-конкурсів можуть бути такі:

– поясніть термін;

– продемонструйте дослід;

– доведіть і т.п.

Але саме формулювання завдань-конкурсів повинно бути нестандартним, цікавим, веселим. Цьому сприятиме використання жартів, загадок, уривків пісень, фрагментів казок, кінофільмів тощо.

Визначаючи зміст конкурсів, учитель повинен урахувати пропозиції та ідеї учнів. Обов'язковим етапом проведення уроку-КВК є підбиття підсумків. На цьому етапі журі проводить оцінювання команд, визначає переможця. Учитель звертає увагу на помилки суперників. Шкала оцінювання конкурсів також розробляється вчителем.

Урок-конференція -це збори, нарада представників урядових, громадських, наукових організацій для обговорення та розв'язання певних питань.

Поняття «урок-конференція» є звуженим і означає те, що учні вивчають на уроці; ті питання і проблеми, які ставить перед ними нова тема. Уроку передує обов'язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням учителя вивчають задане питання з наукової та художньої літератури, періодичних видань.

Таким чином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом із учнями будує урок-конференцію. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

Водночас слід зауважити, що в жодному разі не можна перетворювати такий урок па доповідь школярів. На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення. Тому перед кожним наступним «виступом» учня вчитель має двома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередити увагу дітей на головному. Таке чергування виступів учнів, обговорювання класу та повідомлення вчителя сприяють легшому засвоєнню інформації.

Дуже добре, коли на уроці-конферепції виступи школярів складаються не лише із словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собою ролі на уроці, стають одні повідомлювачами, а інші відповідальними за практичне виконання певного завдання.

Важливо звернути увагу, що на уроці-конференцїї учні мають почуватися рівноправними господарями. Адже вони не просто відповідають на запитання, виконують завдання, а допомагають учителеві проводити урок. Тому використання такої форми роботи виховує у школярів самостійність, повагу до співрозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести свою думку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистості школяра, допомагають краще зрозуміти свої права і можливості.

Отже, урок-конференція у початкових класах - це перша сходинка до наукової діяльності майбутніх науковців, дослідників.

Урок-подорож охоплює такий зміст: поїздка або пересування пішки поза межі перебування, але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих факторів чи умов, які оточують учня. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує кожну справжню подорож - яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять у класі за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут учитель уже виступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т.д., а школярі є мандрівниками, які, за вказаним учителем курсом, подорожують у просторі або часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікаві природні процеси, ознайомлюються з різноманітними живими організмами, роблять висновки і узагальнення.

Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення.

Таким чином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв'язки між наслідками і причинами, по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.

Головним і найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього він повинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний матеріал, магнітофонні записи, діафільми та представників живої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе у справжній подорожі, якщо вони, наприклад, переглядатимуть фотографії, малюнки, відеозаписи гір та гірської місцевості, прослухають спів птахів, записаний на магнітній стрічці, чи вивчать специфічну будову листка алое на справжній рослині.

Дуже добре, коли проводити урок-подорож учителеві допомагає учень старших класів чи лаборант. Діяльність цих «екскурсоводів» забезпечить учням повноцінну картину подорожі і допоможе залучити до активної співпраці більшу кількість учнів.

Слід зауважити, що в жодному разі вчителі не повинні замінювати уроки-подорожі та уроки-екскурсії одні одними. За своєю основою ці поняття подібні, але сама форма їх втілення докорінно відрізняється. Урок-екскурсія проводиться в іншій зовнішній обстановці, за межами класу. Під час уроку-подорожі учні залишаються в класі, але вони подумки перебувають у лісі чи на березі річки. Урок-подорож слід застосовувати в тих випадках, де неможливо провести екскурсію.

Урок «милування природою» - досить складний процес. Це не просто спостереження за об'єктами та явищами навколишнього середовища. Милуватися красою природи означає зробити її предметом особливої уваги, духовно з'єднатися з нею. Технологія проведення уроків милування потребує від учителя високої педагогічної культури. Адже під час такого уроку школярі одержують насамперед емоційно-чуттєву та художньо-образну інформацію про природу.

Уроки милування проводять здебільшого в позаурочний час. Тривалість їх дещо менша від звичайного шкільного уроку, тому що вона враховує вікові можливості дитячого сприймання (до 20 хвилин у 1-2 класах і 30 хвилин у 3-4 класах). Необхідно пам'ятати, що не можна перенасичувати навчально-виховний процес такими уроками, бо інакше вони викликатимуть байдужість і нудьгу.

Уроки милування доцільно пов'язувати з своєрідним станом природи, як от: листопад, перший сніг, відлига, поява райдуги тощо. Нестандартність таких уроків потребує ретельної підготовки вчителя.

Насамперед потрібне попереднє осмислення класоводом естетичного потенціалу природи, споглядання якої планується. Слід своєчасно знайти відповідь на такі питання:

– Що саме в природі певного сезону є носієм естетичної інформації?

– Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність даної пори року?

– Який комплекс чуттєвих ознак можна вважати естетичним змістом, скажімо, осені?

Завжди можна відокремити конкретні чуттєві ознаки (світло і колір, форму, звуки, запахи), які надають особливу виразність тому чи іншому стану природи. Для осіннього пейзажу характерна розмаїтість кольорів, весні притаманні особливий динамізм і багатство звукових характеристик. Такий аналіз ґрунтуватиметься на об'єктивних властивостях природи і водночас певною мірою на суб'єктивності індивідуального сприймання природної краси.

Для організації та проведення уроків милування висуваються такі вимоги:

- головним напрямком уроку є постійне звертання до емоційно чуттєвої сфери дитини;

- процес «милування» значною мірою залежить від культури чуттєвого сприймання. Треба вчасно подбати про активізацію чуттєвих аналізаторів школярів, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, диференціацію запахів, дотикових і смакових відчуттів;

- слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність учнів. У цьому значною мірою допоможуть експресивність учительського слова, а також доречне використання пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо;

- необхідно зважати на те, що молодші школярі за своїми віковими особливостями насамперед відчувають природу в русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідний рівень рухливості учнів у природі, пропонуючи їм різноманітні оцінні та творчі завдання (пластичні імпровізації, словотворчість, робота з природним матеріалом), а також деякі форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу (ігри, змагання, конкурси).

1.3 Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови

Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих шукань.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку [9, с. 15]. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Дидактичні ігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання [26, с. 102].

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

7. Дидактичні принципи організації ігор: доступність, посильність, систематичність [29, с. 31].

У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.

Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.

Мета дидактичних ігор - формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам'ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

а) вибір теми гри;

б) визначення мети й завдань гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

в) відповідність гри віковим особливостям учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор учнів усього класу [5, с. 66].

Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри?

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Дидактичні ігри, використані на уроках української мови в органічному поєднанні, розвивають не лише мовлення. Ці ігри добре допомагають розвитку пам'яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. Т.К. Донченко у праці «Мета одна, уроки - різні» визначив чотири вимоги, без урахування яких не можна віднести ту чи іншу навчальну діяльність учнів до дидактичних ігор. На його думку, грою можна назвати таку навчальну діяльність, в якій присутній хоча б один із наступних елементів:

1. Елемент очікування несподіванки - поява, зникнення, пошук і знаходження, непередбачене повторення дії в грі тощо;

2. Елемент загадки, що інтригує дітей, стимулює їхню творчу фантазію, мобілізує дитячий досвід;

3. Елемент руху;

4. Елемент змагання [18, с. 14].

На думку Т.К. Донченко, гра є дидактичною тільки тоді, коли пізнавальний елемент у ній нерозривно пов'язаний з елементами зацікавленості. Висока ефективність дидактичної гри безсумнівна. І вчитель, і діти працюють з використанням ігрових матеріалів легше, веселіше, а головне - значно продуктивніше [20, с. 36]. Це відбувається тому, що під час гри задіяні глибинні психологічні механізми, які забезпечують глибоке і міцне засвоєння навчального матеріалу.

Перший механізм - висока внутрішня мотивація діяльності. В процесі гри діти працюють з величезним емоційним піднесенням. Другий - розкутість пізнавальних дій учня. Кожен має право на помилку, яка не є трагедією і не засуджується вчителем.Органічне поєднання гри та навчання сприяє також всебічному розвиткові, формуванню інтересу до знань.

РОЗДІЛ ІІ МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В 3 КЛАСІ

2.1 Використання гри-подорожі під час вивчення синтаксису в 3 класі

Вивчивши теорію питання з використання нетрадиційних форм організації роботи на уроках української мови в початковій школі у нас виникло бажання та можливість втілення цього на практиці. Для того щоб визначити ефективність використання різноманітних видів дидактичних ігор на уроках української мови нами було проведено дослідження, яке умовно можна поділити на два етапи.

Перший етап містив у собі використання гри-подорожі як засобу організації навчальної діяльності під час вивчення синтаксису в 3 класі. Другий - проведення гри-вікторини з метою організації навчальної діяльності під час вивчення пунктуації в 3 класі. Уроки з використанням нетрадиційних форм організації роботи проводились у 3 - А класі ЗОШ № 14 м. Донецька.

На першому етапі нашого дослідження ми використали гру-подорож, розроблену старшим вчителем ЗОШ № 100 м. Львова Куличковою О. П. (Додаток 1).

Ігри-подорожі мають схожість із казкою, її розвитком, дивами. Гра-подорож віддзеркалює реальні факти чи події, але звичайне розкриває через незвичайне, легке - через загадкове, важке - через цікаве. Все це відбувається в грі, стає близьким дитині, тішить її. Мета гри-подорожі - посилити враження, додати до пізнавального змісту ледь-ледь казкову чарівність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поруч, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, допомагають побороти труднощі й досягти успіху.

Урок-подорож містить переміщення у просторі, але тільки в уяві. Учні знаходились в класі за партами та одночасно вони подорожували за нашою допомогою та підказкою.

Головним нашим завданням було створення відповідної атмосфери, у якій учні відчували б себе справжніми мандрівниками. Для цього нами були виготовлені ілюстровані матеріали.

Наш урок-подорож містить у своєї структурі такі етапи:

І. Організаційна частина. Привітання та побажання гарного настрою.

На другому етапі ми познайомили дітей з темою і правилами проведення уроку-подорожі.

Наступним етапом було визначення мети та завдань уроку. На четвертому етапі нами була виконана систематизація, узагальнення вивчених знань, умінь і навичок, які містили в собі:

1. Фронтальне опитування;

2. Відповідь на проблемне запитання;

3. Фізична хвилинка.

У підсумку уроку нами була проведена бесіда, учням виставленні оцінки. Щоб забезпечити об'єктивність оцінювання ми запропонували дітям власноруч оцінити роботу один одного, обговорюючи це в групі.

Нами була обрана саме ця форма організації уроку, тому що:

- по-перше, вона викликає інтерес майже у всіх учнів;

- по-друге, базується на грі, яка допомагає уникнути напруження, створити атмосферу веселого настрою у дітей;

- по-третє, стимулює розвиток творчих здібностей, логічного мислення, уяви.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що гра-подорож як засіб організації навчальної діяльності:

1) подобаються дітям більш, ніж звичайні навчальні заняття;

2) виконує свою мету й завдання;

3) полегшують засвоєння лінгвістичних навичок;

4) дає можливість для самостійних роздумів.

2.2 Використання гри-вікторини як засобу організації навчальної діяльності під час вивчення пунктуації

На другому етапі нами була проведена гра-вікторина розроблена вчителем ЗОШ № 97 м. Донецька Толстовою А.М. (Додаток2).

Готуючи гру-вікторину, ми не забували, що головне завдання цієї форми навчання - дати учням знання з певної теми. Ця навчальна мета уроку повинна, в першу чергу, враховуватись при складанні питань. Вони повинні бути правильними з теоретичного та методичного поглядів, базуватись на сучасних досягненнях. Складаючи питання вікторини, ми враховували вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів всього класу.

Всі питання вікторини були цікавими й нестандартними. Ми не використовували такі старі форми питань, як : «Дайте визначення…», «Назвіть…», «Розкажіть…». Під час формування питань ми використовували ілюстрації, витвори мистецтва й літератури. Питання вікторини поєднували теоретичні знання та практичні вміння, досвіду учнів.

Урок-вікторина має характер змагання, що теж враховувалось при складанні питань. Щоб учні могли дати швидку відповідь питання формулювались чітко, конкретно, без зайвих слів.

Ще однією важливою умовою ефективного проведення вікторини є вміле її втілення. Перед усім дітей було попереджено про те, що в них буде урок-вікторина з певної теми, щоб вони мали змогу підготуватися. На уроці в роботі приймали участь всі учні. Ця умова була реалізована шляхом поділу класу на декілька команд з невеликою кількістю учнів, де кожен член команди виконував завдання.

Наш урок складався з таких етапів:

І. Організаційна частина - оголошення теми уроку, поділ дітей на команди, щоб забезпечити участь усіх учнів.

Другий етап складав вже основну частину уроку - саму вікторину.

На третьому етапі підбивались підсумки й оголошувалися переможці.

Слід відмітити те, що хоча підготовка до вікторини була тривала та нелегка, але саме ця форма проведення уроку дозволила нам активно керувати навчальним процесом, а не бути лише інформатором.

Отже, урок-вікторина дає дітям можливість працювати активно, зацікавлено: діти відчувають радість творчості. При цьому навіть у несміливого учня формується відчуття відповідальності за власні знання. Бажання не підвести однокласників мотивує дитину підвищувати свій рівень знань, тренувати вміння й навички, допомагає розкрити власні можливості для перемоги команди, до якої він належить.

Проведення наданого вище нетрадиційного уроку робить процес навчання інтенсивним, тому що створює атмосферу змагання, виховує вміння співробітництва. Такі уроки сприяють розвитку творчості, формуванню власних поглядів на проблеми, які треба вирішити. Під час цих занять молодші школярі вчаться співвідносити, узагальнювати, систематизувати, розвивають мовлення.

Отже, ми з'ясували, що:

1) Уроки-вікторини характеризуються високим рівнем активності дітей.

2) В навчальному процесі беруть участь навіть несміливі діти, що сприяє їхньому самоствердженню в класному колективі.

3) При цьому виховуються такі якості, як свідома дисципліна, самостійність, ініціативність, творчість.

2.3 Аналіз результатів проведеної роботи з організації ігрової діяльності

Під час проходження практики в лютому - березні 2010 року в 3 - А класі ЗОШ № 14 м. Донецька нами був підібран матеріал й проведено педагогічне дослідження, умовно поділене на два етапи.

На першому етапі нами була використана гра-подорож як засіб організації навчальної діяльності під час вивчення синтаксису в 3 класі. У зв'язку з чим нами були зроблені наступні висновки:

- по-перше, гра-подорож викликає інтерес майже у всіх учнів;

- по-друге, допомагає уникнути напруження, створити атмосферу веселого настрою у дітей;

- по-третє, стимулює розвиток творчих здібностей, логічного мислення, уяви.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що гра-подорож як засіб організації навчальної діяльності:

1) подобаються дітям більш, ніж звичайні навчальні заняття;

2) виконує свою мету й завдання;

3) полегшують засвоєння лінгвістичних навичок;

4) дає можливість для самостійних роздумів.

Після проведення другого етапу нашого дослідження, який містив у собі проведення гри-вікторини з метою організації навчальної діяльності під час вивчення пунктуації в 3 класі нами були зроблені такі висновки:

1) урок-вікторина дає дітям можливість працювати активно, зацікавлено:

2) діти відчувають радість творчості.

3) навіть у несміливого учня формується відчуття відповідальності за власні знання;

4) бажання не підвести однокласників мотивує дитину підвищувати свій рівень знань, тренувати вміння й навички, допомагає розкрити власні можливості для перемоги команди, до якої він належить.

Отже, ми з'ясували, що:

1) Уроки-вікторини характеризуються високим рівнем активності дітей.

2) В навчальному процесі беруть участь навіть несміливі діти, що сприяє їхньому самоствердженню в класному колективі.

3) При цьому виховуються такі якості, як свідома дисципліна, самостійність, ініціативність, творчість.

Аналізуючи виконану роботу, ми бачимо, що нетрадиційні форми організації навчальної діяльності на уроках української мови в початковій школі, які були використані нами на практиці в процесі дослідження, подобаються дітям більш, ніж звичайні уроки. Але, додаючи до процесу навчання гру як засіб організації навчальної діяльності, вчитель завжди повинен пам'ятати про мету та завдання уроку. Треба пам'ятати, что за грою стоїт урок, - це знайомство з новим матеріалом, його закріпленняй повторення, цей робота з книгою та зошитом на друкованій основі.

Матеріали та результати даної курсової роботи можуть бути використані студентами-практикантами під час проходження практики, для написання дипломних робот і практикуючими вчителями початкових класів.

ВИСНОВКИ

Сучасність висуває серйозні проблеми розвитку й удосконалення освіти. Від якості, глибини та обсягу знань, якими оволодіває підростаюче покоління , значною мірою залежить прогрес нашого суспільства.

У молодших класах в учнів формуються основні інтелектуальні уміння, розвиваються пізнавальні сили і здібності, змінюються їх уміння й навички самостійно засвоювати та осмислювати навчальний матеріал. Найважливішою умовою виховання цих цінних якостей є підвищення пізнавальної активності дітей, розвиток у них пізнавальних інтересів.

У навчальному процесі пізнавальний інтерес виступає, з одного боку, як мотив навчання, а з другого, - як умова успішного навчання. Інтерес - це особливість людини, що виявляється в її спрямованості на певні об'єкти, в прагненні пізнати їх, оволодіти ними.

Виховання стійкого інтересу - процес тривалий і складний. Основними шляхами виховання інтересу є виховання свідомого, відповідального ставлення до навчальної діяльності; виховання позитивних емоцій, пов'язаних з навчальними заняттями; опосередковане виховання інтересу (використання наявних у дітей інтересів для виховання нових).

Формуванню пізнавальних інтересів школярів сприяє використання нестандартних уроків, які дають матеріал для роздумів, можливість виявляти ініціативу і самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості та творчості. Пізнавальна діяльність учнів при таких способах її організації в основному має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можливість обміну інтелектуальними цінностями, зіставленню і узгодженню різних точок зору про об'єкти, що вивчаються на уроці.

Таким чином, у процесі педагогічного дослідження нами були виконані наступні завдання: