Актуальність теми. В сучасних умовах, коли відбувається реформа освітньої галузі в цілому, постала необхідність у формуванні всебічно розвиненої, гармонійної особистості, яка здатна самореалізуватися, максимально розкрити свої здібності та не втратити свої людські якості.

Важлива роль належить естетичному вихованню в школі. Видатні вітчизняні і зарубіжні педагоги приділяли велику увагу дослідженню даної проблеми. Надзвичайно цінним є науковий доробок В.О. Сухомлинського. Вивчення проблеми естетичного виховання у спадщині видатного педагога залишається актуальним.

Закон України "Про освіту" визначає, що мета освітнього процесу в державі - всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. У національній програмі "Освіта (у XXI столітті)" йдеться про необхідність утвердження ідеалів правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей. На цих же позиціях вибудувана найновіша освітянська доктрина, яку сьогодні обговорюють в Україні. Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості на прикладі педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.

У ХХI столітті визначено основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини, як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвитку художньо-творчих здібностей.

естетичне виховання сухомлинський педагогічний

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Е. Водовозової, П. Каптерева, С. Лисенкової, С. Русової, Е. Михеєвої, К. Ушинського.Ю. Борев, О. Буров, В. Вансаалов, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Розумний, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Сухомлинський, В. Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.

Особливе значення педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського набуває сьогодні, за умов підвищеної моральної вимогливості. Духовна криза суспільства, його маральний та економічний занепад змушує переосмислювати установленні уявлення про деяке моральне та естетичне виховання нашої молоді.

За останні роки опубліковано багато праць, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні молодших школярів. Але не менш важливе продовження естетичного виховання у школярів середніх та старших класів у загальноосвітніх навчальних закладів.

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання у підлітків. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Вивчення досвіду роботи загальноосвітніх навчальних закладів свідчить про наявність низького рівня естетичного виховання. У сучасній молоді спостерігається однобокий розвиток особистості, що не дає можливість сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси. Через це виникає суперечність між необхідністю вдосконалення процесу організації естетичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладів і недостатньою розробленістю способів, які є науково обґрунтованими, дієвими, придатними до практичної реалізації.

Об'єкт дослідження - виховний процес у школі за В.О. Сухомлинським.

Предмет дослідження - організація естетичного виховання на прикладі доробку і досвіду В.О. Сухомлинського.

Метою дослідження є обґрунтування естетичного виховання в школі та розгляд організації естетичного виховання у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і за його досвідом. Виявлення важливості формування особистості через красу та естетику, теоретичне обґрунтування змісту, форм та методів та способи реалізації естетичного виховання у сучасних загальноосвітніх навчальних закладах на прикладі наукового доробку В.О. Сухомлинського.

У ході дослідження було зроблено припущення про те, що естетичне виховання або виховання через почуття та красу природи, дуже важливе в середніх та старших, як формування і закріплення цінностей.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети дослідження визначено основні його задачі:

Однією з найяскравіших сторінок у великій книзі педагогічної творчості України стало життя і діяльність Василя Олександровича Сухомлинського (1918 - 1970). Він створив власну самобутню, оригінальну систему освіти, навчання і виховання дітей. Особлива заслуга Василя Сухомлинського полягає в тому, що він одним з перших вітчизняних педагогів вдало об'єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. Він постійно наголошував - навчально-виховний процес покликаний зберегти функціональну єдність, якою природа наділила кожного з нас: душу, дух, тіло.

Вчитель - майстер широкого профілю В.О. Сухомлинський був висококультурною та духовною людиною, володів 8 іноземними мовами. Творча спадщина Василя Сухомлинського - багатогранна і надзвичайно щедра. Він - автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, "Сто порад вчителю", "Як виховати справжню людину", "Народження громадянина", "Павлинська народна школа", "Розмова з молодшим директором школи", "Батьківщина в серці", "Батьківська педагогіка", а його головна книга "Серце віддаю дітям" побачила світ 30 мовами світу.

Народився 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Тут минули його дитинство й юність. Його батько був теслярем і столяром. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робітфак, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. В середині 30-х років, 17-річним юнаком він розпочинає свою практичну педагогічну діяльність, яку вдало поєднував з успішним навчанням у Полтавському педагогічному інституті. З перших днів Великої Вітчизняної війни він із зброєю в руках захищав Вітчизну від фашистських загарбників. У 1942 був тяжко поранений. Після видужання, працював учителем і директором середньої школи в селищі Ува Удмуртської республіки.

Навесні 1944 року В.О. Сухомлинський повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. З 1948 року і до останніх днів він натхненно і невтомимо працював директором Павлинської середньої школи. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково - практичної та літературно - публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему "Директор школи - керівник навчально-виховного процесу".

1958 - заслужений вчитель УРСР.

1968 - нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член - кореспондент АПН СРСР.

1970.20.09 - помер В.О. Сухомлинський.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови "мудра людська любов", "мудрість жити", "гідність - це мудрість тримати себе в руках". Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури - основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного - основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги "Серце віддаю дітям", підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: "Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей". На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.

Звернення до педагогічної спадщини В. Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

1.2 Зміст і структура естетичного виховання

Поняття “виховання” в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь.

Особливо значна роль виховання:

1) це процес у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;

2) воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (педагогічно - пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання.

Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище - це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

А виховання моральних, інтелектуальних, естетичних почуттів у їх тісному взаємозв'язку має практичну цілеспрямованість: навчити молоду людину керувати своїми бажаннями, свідомо обмежувати їх, бути володарем бажань, виховувати в собі благородні людські потреби.

У "Листі про педагогічну етику" В.О. Сухомлинський пише "Виховання - найтонше душевне доторкання людини до людини. І, якщо ми хочемо, щоб вихованець наш виріс справжнім громадянином, який розуміє обов'язок і відповідальність, уміє бути добрим і непохитним, ласкавим і суровим, люблячим і непримиренним до зла, ми повинні доторкатися до нього сердечно [5-600]". В його педагогічній системі велика роль відводиться вихованню естетичній культури школярів.

Естетика (від грец. здатний відчувати) - наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про суть і форми відображення дійсності і перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва у розвитку суспільства.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне виховання”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямовання на формування естетичних почуттів, смаків, суджень, здібностей особистості на розвиток ії здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Естетичне виховання спрямоване на виховання в людині гуманістичних якостей, інтересі і любові до життя в його різноманітних проявах.

Школа несе велику відповідальність перед суспільством за підготовку молоді до життя і праці в колективі, за формування світогляду, особистості кожної молодої людини. Виховання, без сумніву, є ведучим і визначальним фактором розвитку і формування особистості в наших умовах, де основною метою всього суспільства є забезпечення умов для усестороннього розвитку людини. Головною метою навчально-виховного процесу В.О. Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.

Особистість - це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.

Школа покликана створити необхідні умови для людини усвідомлення себе як особистості і своїх можливостей, для набуття досвіду саморегуляції поведінки, виявлення творчого ставлення до навколишнього середовища. І.П. Павлов назвав емоції темною силою "Фізіологічна основа емоцій криється в інстинктах,що зближують людину з твариною. Але людина піднялася над світом тварин саме тому, що ії емоції облагороджені специфічною культурою, людським пізнанням, працею, суспільними відносинами." [3-501].

Найважливіше завдання естетичного виховання - навчити дитину бачити красу навколишнього світу та відчувати в ній духовне багатство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі. Естетична освіта покликана " Збагатити уявлення учнівської молоді про красу людини, розкрити потенціал ії фізичних, психічних, духовних і творчих сил" [6-123].

Краса, як зазначає В.О. Сухомлинський, - могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної краси. "У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу. Краса - це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, - не було б нашої свідомості - не було б і краси. Краса - це радість нашого життя" [2-409].

Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.

Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями школяра. Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу - речі різні. На мою думка саме в цьому і полягає вміння вихователя показати і навчити бачити прекрасне в усьому. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження. Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі середньої та старшої школи повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей, тобто необхідно формувати естетичне судження.

Таким чином, формування естетичних смаків і ідеалів - обов'язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури - одне із важливих завдань системи освіти і виховання.

Основними ідеями педагога В. Сухомлинського є:

любов до дітей, віра в творчі сили дитини. ("Кожна дитина повинна бути щасливою");

виховання через розум, серце, руки дитини;

всебічний розвиток особистості кожної дитини;

теорія виховання справжньої людини;

система навчання через образо - чуттєве та естетичне сприймання.

1.3 Принципи і методи естетичного виховання