Психологічні особливості вибору професії старшокласниками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретичні аспекти професійного самовизначення старшокласників

1.1 Професійне самовизначення, як передумова вибору професії

1.2 Загальна характеристика старшого шкільного віку

1.3 Психологічні особливості вибору професії старшокласниками

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Методи дослідження психологічних особливостей професійного самовизначення старшокласників

2.1 Огляд і обгрунтування вибору методик

2.2 Методика «Опитувальник для визначення типу особистості» (за Д. Голландом)

2.3. Методика «Визначення формули професії» (за М. С. Пряжніковим)

2.4. Методика «Визначення нахилів людини до тієї чи іншої сфери діяльності» (за Л. Йовайші)

Висновки до 2 розділу

Розділ 3. Хід і результати психологічної діагностики професійного самовизначення старшокласників

3.1 Організація емпіричного дослідження

3.2 Порівняльний аналіз вибору професії сучасними старшокласниками

Список використаних джерел

Вступ

Гуманізація цілей навчання і виховання підростаючого покоління, що становить собою магістральну лінію перебудови в сфері народної освіти, передбачає всебічний розвиток особистості вихованців, вияв ними творчості, ініціативи і самостійності, зокрема при виборі майбутньої професії. На цьому ґрунті загострюється потреба у вивченні обдарувань учнів, їх інтересів та схильностей, а також дослідження умов, за яких ці інтереси та схильності перетворюються на дієві мотиви професійного самовизначення. Старший школяр знаходиться на порозі вступу в самостійне життя. Перед учнями старшого шкільного віку виникає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху, як завдання першочергової життєвої важливості. Вибір професії є психологічним центром ситуації розвитку старших школярів.

Професійне самовизначення найчастіше визначається як вибір людиною напряму та змісту свого подальшого розвитку, сфери та засобів реалізації індивідуальних якостей і здібностей, соціального середовища для втілення своєї життєвої мети та моральних цінностей; це - цілісний, інтегративний процес, у якому реалізуються основні життєві цінності людини і конкретизуються аспекти її життєвого, особистісного, соціального самовизначення.

На професійне самовизначення особистості впливають соціально - економічні умови, міжособистісні взаємини, вікові особливості, ситуативні чинники, але провідне значення в професійному самовизначенні належить самій особистості, її активності, відповідальності за своє становлення. Професійне самовизначення є важливим чинником самореалізації особистості в конкретній професії та і в культурі взагалі. Постійний пошук свого місця у світі професій дозволяє особистості знайти сферу діяльності для повної самореалізації.

Сутністю професійного самовизначення є самостійне й усвідомлене знаходження смислів виконуваної роботи та всієї життєдіяльності в конкретній соціально - економічній ситуації.

Професійне самовизначення не зводиться до одномоментного акту вибору професії і не закінчується із завершенням професійної підготовки за обраною спеціальністю. Професійне самовизначення здійснюється впродовж всього професійного життя: особистість постійно рефлексує, переосмислює своє професійне буття і самостверджується в професії.

Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи та вибір майбутньої професії є найголовнішим завданням розвитку в ранньому юнацтві, а тому надзвичайно актуальним для досліджень.

Теоретичною основою роботи виступили розроблені у психології положення:

- про єдність свідомості і діяльності (К. А. Абульханова-Славська, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв);

- про активність і агато вимірність особистості (А. Г. Асмолов, Л. І. Божович, О. М. Леонтьєв, В. А. Петровський, К. К. Платонов);

- про мотиваційну сферу особистості як спонукаючу основу людської активності (Л. І. Божович, Д. Б. Ельконін, О. М. Леонтьєв, М. І. Алексеєва, В. Дусавицький, Л. С. Славіна);

- про ціннісні орієнтації як важливий компонент спрямованості особистості (О. Г. Дробницький);

- про професійне самовизначення особистості (Є. О. Клімов, Б. О. Федоришин, П. І. Шавір, В. Ф. Моргун та інші).

Об'єкт дослідження - особистісний розвиток старшокласників.

Предмет дослідження - професійне самовизначення старшокласників.

Мета дослідження - порівняльний аналіз професійного самовизначення учнів старших класів. Реалізація мети, поставленої в дослідженні, передбачала вирішення таких завдань:

- теоретичне обґрунтування сутності і змісту процесу професійного самовизначення старшокласників;

- створення методик для комплексу досліджень вибору професії учнями старшого шкільного віку;

- аналіз динаміки вибору професії учнями старших класів.

Гіпотеза дослідження-

Поставлені задачі зумовили структуру нашої роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

Розділ I. Теоретичні аспекти професійного самовизначення старшокласників

1.1 Професійне самовизначення як передумова вибору професії

Питання професійної орієнтації й професійного вибору хвилювали людство з незапам'ятних часів. Ще в 1575 р. в Іспанії вийшла книга лікаря Хуана Уарте "Дослідження здатностей до наук", що принесла авторові всеєвропейську славу. Це була перша в історії психології робота, що ставить як спеціальне завдання вивчення індивідуальних відмінностей у здатностях з метою професійного вибору. Уарте мріяв про організації професійного вибору в державному масштабі: "Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, що найбільше підходить до його природного дарування, державі варто було б виділити вповноважених людей великого розуму й знання, які відкрили б у кожного його дарування ще в ніжному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту область знання, що йому підходить..." [56, с. 112].

На рубежі XX століття індустріальний прогрес, звернувши інтереси психології до виробничої діяльності, обумовив зародження професійної орієнтації. Тут піонером виступив Парсон, автор книги "Вибір професії", що організував у Бостоні (США) спеціальне бюро, у завдання якого входило:

а) допомогти особистості за допомогою психологічних тестів одержати інформацію про свої психічні властивості й здатності;

б) ознайомитися з вимогами, які пред'являються до психофізичної організації людини різними професіями,

в) зіставивши ці дві групи даних, надати раціональну рекомендацію.

У цілому, конкретний стан суспільного поділу праці визначає взаємозв'язок людини й діяльності. У кожен даний момент тип цього взаємозв'язку залежить від існуючого набору видів праці.

Якщо розглядати даний процес історично, то видно, що з розвитком суспільного поділу праці кількість професій безупинно збільшувалася. Змінювалася й якісна сторона професій - залежно від складності технології, форм організації праці й умов підготовки працівника.

Наприклад, в епоху патріархального рабства в Греції було біля десятка професій: муляри, теслі, гончарі, лимарі, майстри по обробці металів й ін. Пізніше, в V-І ст. до н.е., у Греції налічувалося близько 50 професій. В XІV ст. у Франкфурті-на-Майні існувало близько 200. Словник професій, опублікований у США в 1965р., уже містив опис майже 22 тисяч видів робіт, або понад 35 тисяч найменувань професій і спеціальностей. На цей час, за підрахунками фахівців, у світі налічується 50 тисяч професій[44].

Кількісне збільшення видів праці та їхня якісна зміна є наслідком безперервного розвитку виробництва, його інтеграції. По деяких підрахунках, більше 50% існуючих у наші дні професій та спеціальностей були невідомі ще 30 років тому. Варто зазначити, що поява нових професій пов'язана не тільки з механізацією й автоматизацією процесів, але й з появою нових галузей виробництва.

Оскільки процес утворення нових галузей і розвитку науково-технічного прогресу постійний, тому безмежним є і процес утворення нових професій. Виникнення зовсім нових професій є однією із провідних форм розвитку професіоналізації, значно впливаючи й на розвиток уже існуючих професій, спеціальностей і трудових функцій [58, с. 12].

У сучасній психології самовизначення особистості розуміється як активне визначення людиною свого місця у системі суспільних відношень. У цьому зв'язку важливо розглядати особистісне і професійне самовизначення під час вибору старшокласників життєвого шляху. Особистісне самовизначення являє собою вибір життєвої позиції, визначення перспектив у діяльності та сімейних плануваннях, а також перехід від однозначної ролі учня до соціально диференційованих ролей. Від того як здійсниться особистісне самовизначення залежить і професійне. Для того щоб зрозуміти що таке професійне самовизначення, необхідно розкрити термін професія в різних аспектах[33]. Під терміном "професія" розуміється рід трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки і є звичайно джерелом матеріального забезпечення існування людини. Професія також характеризується як система знань, умінь і навичок, властивій визначеній людині[46]. Виникнення професійного самовизначення охоплює старший шкільний вік, який складається з таких етапів:

- первинного вибору професії, для якого характерні малодиференціюванні уяви про світ професій, ситуативні представлення про внутрішні ресурси, необхідних для даного роду професій, нестійкість професійних намірів. Цей етап характерний для учнів молодшого шкільного віку, коли ще не виникає питань про зміст професії, умовах роботи. Іноді на цій стадії затримуються і підлітки;

- професійного самовизначення (старший шкільний вік). На цьому етапі виникають і формуються професійні наміри і первісне орієнтування в різних сферах праці;- професійне навчання як освоєння обраної професії здійснюється після одержання шкільної освіти;

- професійна адаптація характеризується формуванням індивідуального стилю діяльності і включенням у систему виробничих і соціальних відносин;

- самореалізація в праці (частковим або повна) пов'язана з виконанням або невиконанням тих чекань, що пов'язані з професійною працею. Отже, професійне самовизначення розглядається як процес, що охоплює весь період професійної діяльності особистості: від виникнення професійних намірів до виходу з трудової діяльності. Він пронизує весь життєвий шлях людини.

Саме ж професійне самовизначення слід розглядати у єдності трьох суб'єктивно-особистісних форм життєдіяльності людини: вибір трудового простору для прикладення особистістю ресурсів трудової активності; вибір професії; реалізація змісту трудової діяльності.

Піком цього процесу, переломним моментом у житті є акт вибору професії. За часом він звичайно збігається з закінченням школи і тісно пов'язаний з попередніми етапами професійного самовизначення. У психологічній літературі існують різноманітні підходи до визначення психологічних факторів ухвалення рішення про вибір професії. Проблема професійного самовизначення особистості в фаховій літературі є однією з широко досліджуваних. У роботах різних дослідників цей термін часто ототожнюється з такими поняттями, як «професійне зростання» (Л. І. Божович, Є. А. Клімов, О. О. Міненко, Ю. П. Поваренков, М. С. Пряжніков та інші), «професійна самореалізація» (К. Роджерс, Д. Сьюпер та інші), «професійна ідентифікація» (К. О. Абульханова-Славська, Л. М. Каллен, Ю. П. Поваренков, П. А. Шавір, та інші), «професіоналізація» (І. П. Андрійчук, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, В. П. Панок, Н. І. Пов'якель, Л. І. Уманець, Н. В. Чапелєва, та інші).

Самовизначення особистості у сучасній психології розуміється як активне визначення людиною свого місця у системі суспільних відношень. Важливо розглядати особистісне і професійне самовизначення під час вибору старшокласниками життєвого шляху. Необхідність робити вибір професії - не лише елемент професійного розвитку, а й можливість відчути власну свободу та відповідальність за те, що відбувається.[49] Особистісне самовизначення являє собою вибір життєвої позиції, визначення перспектив у діяльності та сімейних планах, а також перехід від однозначної ролі учня до соціально диференційованих ролей. Адже від особистісного самовизначення залежить і професійне.

Головним для уточнення поняття професійного самовизначення є неоднозначність підходів до з'ясування якого була зумовлена домінуючими у певний період особливостями соціально-економічного розвитку суспільства [18, с. 48]. Його трактували як: мережу завдань, що їх ставить суспільство перед особистістю - соціологічний підхід; процес поетапного прийняття рішень, шляхом яких особистість формує баланс між власними можливостями та об'єктивними вимогами системи розподілу праці у суспільстві - соціально-психологічний підхід; процес формування індивідуального стилю життя, невід'ємною часткою якого є професійна діяльність - диференційовано-психологічний підхід [20, с. 4-5], згідно з яким професійне самовизначення особистості розглядається як поступове формування готовності індивіда до усвідомленої та самостійної побудови, коригування та реалізації перспектив власного професійного розвитку, знаходження особистісно значущого сенсу у конкретній професійній діяльності [19, с. 65].

Поняття «професійне самовизначення» і «вибір професії» детально розглянуто Н.В. Самоукіною, яка визначає професійне самовизначення як тривалий процес побудови внутрішнього суб'єктивного плану на відміну від вибору професії, що стосується поведінки людини. Таким чином, якщо вибір професії - це прийняття молодою людиною рішення стосовно отримання соціально значущого результату, то професійне самовизначення - це пошук «своєї» професії і «себе в професії», власної професійної ролі в ній, визначення для себе професійних перспектив та їх досягнення. Суттєвим для подальшого дослідження формування професійних намірів є характеристика динаміки професійного самовизначення як процесу пошуку професії, яка відповідає схильностям і здібностям молодої людини [21, с. 29-30].

Феномен професійного самовизначення має розглядатися комплексно, як цілеспрямована активність індивіда для більш повної реалізації своїх здібностей, можливостей у конкретному виді професійної діяльності з усвідомленням ним вимог обраної професії, міри власної придатності та перспектив власного професійного зростання додає О.М. Гріньова [22, с. 17].

Професійне самовизначення О.І. Вітковська розуміє як цілісний, інтегративний процес, у якому основні життєві цінності людини реалізуються, конкретизуються аспекти її життєвого, особистісного, соціального самовизначення [23, с. 9].

В процесі самовизначення виділяють три основні етапи: самопізнання, самовиховання, власне самовизначення, які завершуються формуванням позитивного ставлення до себе як до суб'єкта професійної діяльності. Тому свідомий вибір професії слід вважати показником сформованості професійного самовизначення [24, с. 209].

У процесі професійного становлення майбутнього кваліфікованого робітника можна виділити три чітко виражених періоди:

1. Період надходження в професійний навчальний заклад (професійна орієнтація в школі, мотивований вибір старшокласниками тієї чи іншої професії, професійне навчання).

2. Період навчання у професійному навчальному закладі (оволодіння відповідними теоретичними знаннями, практичними вміннями та навичками, попередня апробація правильності вибору, розвиток професійних здібностей).

3. Початок трудової діяльності (професійна адаптація в період проходження виробничої практики, закріплення і розвиток отриманих у школі, профтехучилищі, технікумі, вузі умінь і навичок, набуття досвіду роботи, остаточне затвердження в обраній професії [44].

Робота щодо вирішення завдань, що стоїть на кожному з цих етапів, і становить сутність процесу професійного виховання.

Основа знань у загальному плані для свідомого вибору професії відома: знання про світ професій, про самого себе, про кадрові потреби держави. Проте, об'єктивна оцінка учнями власних психофізіологічних властивостей є складною проблемою у зв'язку з відсутністю відповідних психологічних знань, необхідних для самоорієнтації, невміння оцінювати власні якості з точки зору їх відповідності вимогам конкретної професії. А саме реалістичність перспективи майбутнього у людини є базовою умовою її позитивного впливу на поточну поведінку [25, с. 28].

Підлітки, як і батьки, часто не інформовані про ті істотні моменти, що визначають згодом ступінь професійної, а часом і соціальної адаптації молодої людини. Що ж являє собою проблемна ситуація у відношенні задачі вибору професії? Академік Е. А. Климов виділяє наступні компоненти, істотні в ситуації вибору професії:

- інформованість підлітка;

- схильності; здатності;

- визначені відносини з родичами, зв'язані з професійним майбутнім;

- визначені відносини з однолітками, зв'язані з професійним майбутнім;

- визначені відносини з людьми, що представляють інтереси суспільства у відношенні професіоналізації молоді;

- рівень домагань;

- особистий професійний план.

Таким чином, для адекватного вибору професії підліток та його батьки повинні мати інформацію, як можна більшу, що повно відбивтиме зазначені фактори.

Важливим моментом для формування адекватної інформаційної моделі проблемної ситуації, що виникає в зв'язку з вибором професії, є формування повноцінної орієнтованої основи для вибору професії. Найчастіше на питання про те, як можна класифікувати професії, підлітки виділяють лише тільки професії розумової і фізичної праці. Відправним моментом для формування повноцінної орієнтованої основи аналізу професії є класифікація професій, запропонована Е. А. Климов [51].

Отже, професійне самовизначення - це складне особистісне утворення, яке проявляється у самореалізації особистості в професійній діяльності в результаті найбільш повного використання нею власних здібностей й індивідуально-психофізіологічних можливостей із врахуванням вікових особливостей розвитку, це пошук «своєї» професії і «себе в професії», власної професійної ролі в ній, визначення для себе професійних перспектив та їх досягнення. що й буде розглянуто у наступному підрозділі.

1.2 Загальна характеристика старшого шкільного віку

У вітчизняній психології старший шкільний вік визначається в межах від 14--15 років до 17--18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах [52, с. 43].

В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [55, с. 76].

Але слід зазначити, що криза підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання про те, що робити далі -- навчатись в школі Х--ХІ кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії -- найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві [57, с. 98].

Юність - унікальний період входження в світ культури: театри, концертні зали, музеї заряджають енергією на все життя. На все життя залишаються в пам'яті і переживання, що пов'язані з першою дружбою та першим коханням.

В юнацькому віці зростає інтерес до дорослих. Знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Підсилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, від яких очікують порад, розуміння. Сім'я залишається тим місцем, де юнаки почувають себе впевнено. З батьками обговорюються життєві та професійні перспективи. Життєві плани юнаки обговорюють і з учителями, близькими знайомими, тими, хто для них є авторитетним, чия думка для них важлива. Проте хоча відносини з дорослими стають довірчими, юнаки зберігають певну відстань, іноді палко відстоюють своє право самостійно вирішувати свої проблеми, які стосуються їх особисто. Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Сприяє цьому об'єктивне положення юнака за старших і в школі, і в родині. Але треба набути психологічної готовності до вступу в самостійне доросле життя, а саме:

- бути зданим орієнтуватись у різних формах людської свідомості: в науковій, правовій, художній тощо; для цього потрібно оволодіти основами наукового та громадянського світогляду, що слід виявляти в свідомому критичному ставленні і до себе, і до оточуючих;

- мати потребу та здатність працювати, володіти звичкою до трудових зусиль, уміннями працювати творчо, продуктивно (незалежно від виду праці);

- бути зданим спілкуватись на засадах рівності, поваги, розуміння та володіти засобами такого спілкування.

Звичайно, існують індивідуальні варіанти вступу до дорослого самостійного життя. Це виявляється в першу чергу у виборі різних форм прояву дорослості. Наприклад, у деяких юнаків функцію зовнішнього відособлення відіграє зовнішній вигляд, стиль мови, пози під час розмови, інші за атрибути дорослості обирають куріння тощо. Коли соціальна зрілість (дорослість) відстає від фізіологічної, спостерігаємо явище інфантилізму: юнак з зовнішнього погляду дорослий, але зберігає риси поведінки попереднього віку. Іноді «дитяча поведінка» стає у декого рисою пристосування до життя: нічого самому не вирішувати, ні за що не відповідати.

Юнацький вік -- це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я -- яким він бажає стати в дорослому житті.

Змінює юнак і свій характер і спілкування з ровесниками. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільш гострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до самого себе й підтримують самоповагу, самосприйняття. Напруга у взаєминах виникає лише тоді, коли товариськість буває егоцентричною, коли не виявляється інтерес до почуттів та думок друга.

Ставлення до ровесників диференціюється, критерії їх оцінок набувають множинності: одного високо оцінюють за знання і обирають його для спільних занять, іншого -- за успіхи в спорті: з ним відвідують спортивну секцію. Але існує тенденція переносу ставлення до ровесника як до друга за декількома найважливішими для себе критеріями, наприклад, за успіхами в навчанні та за моральними цінностями. Дружба заснована на свободі, але на взаємних почуттях та дотриманні моральних законів. Дружба -- це процес здійснення соціальної рівності («Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти»). Дружба має моральну природу: головне -- чесність та вимогливість, розум та здатність оцінювати своє «Я» в його власній сутності.

Рання юність -- це повторний критичний період розвитку, який характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення (аналогічне поняття «соціальна ідентичність»). Розрізняють індивідуальні варіанти формування соціальної ідентичності, або самовизначення [55, с. 134-135]:

дифузна, невизначена ідентичність;

наперед вирішений варіант включення в «дорослу систему» відносин, але раніше призначеного часу. Психологи вважають це несприятливим фактором розвитку;

юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку самого себе: відбувається проба ролей, щоб визначитись самостійно. Це позитивне явище, але такий період не повинен тривати довго, бо інакше закріплюються риси інфантильності;

зросла ідентичність, про що свідчить почуття власної визначеності. Юнак переходить до самореалізації, найбільш повно використовує свої реальні потреби і свої можливості.

Ці варіанти можуть бути також етапами самовизначення, але важливо, щоб юнак не зупинився на якомусь попередньому етапі.

На перший план у самовизначенні виступає механізм інтеграції. Роздуми про себе і про своє призначення в житті іноді приводять юнака до пошуку смислу життя. Це веде до інтегрування багатьох вимог різних сфер життєдіяльності і надає їм цілісного характеру. А з іншого боку, виникає потреба інтегрувати свої можливості, здібності максимально мобілізувати їх у відповідності до усвідомлених цілей життя. Труднощі полягають у тому, що не завжди знаходяться засоби для реалізації свого «Я».

Ці труднощі значною мірою визначаються проблемою організації (і визначення) провідної діяльності. Серед психологів немає єдиної думки щодо провідної діяльності в юнацькому віці, це питання залишається невирішеним. Присвоєння форм культури та засвоєння дорослості в цей період за суттю не пов'язані один з одним: тому юнак дорослішає поза освітньою системою, а освіта відбувається поза системою становлення дорослості.

Цікава думка Клімова Є. О. про навчальну діяльність як провідну, якщо вона набуває рис продуктивної діяльності:

це діяльність, яка за часом і за наслідками витрачених сил має бути самокерованою;

вона повинна мати широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності та її наслідків;

стиль виконання такої діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між потребами, інтересами його з його можливостями та здібностями [54, с. 105-106].

Чи відповідає сучасна навчальна діяльність юнаків цим вимогам? Якщо не відповідає, починається деструкція діяльності, що викликає емоційну напругу, апатію, зниження пізнавальної активності тощо. Самореалізацію ж треба розглядати як добровільно обрану активність.

Центральним новоутворенням психічного розвитку раннього юнацького віку є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих цілей, перспектив.

Зростання інтелектуальних можливостей робить перехід до дорослості періодом змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.

Зміст юнацьких цінностей значною мірою залежить від культурного контексту та історичного періоду. Допомогу юнакові у наближенні до майбутнього, в уникненні розчарувань надають добрі стосунки з батьками, досягнення в якійсь галузі діяльності (навчання, спорт, музика), а також уміння долати труднощі, самодисципліна, почуття відповідальності і за себе, і за інших. Добра порада необхідна і в постановці життєвих цілей, бо іноді вони дуже конкретні, немає гнучкості, а іноді вони дуже загальні («хочу стати хорошим спеціалістом, заробляти добрі гроші»).

Зростає усвідомлення своєї унікальності, власного світосприймання, оформлюється «Я-концепція» в трьох компонентах, як суб'єктивне уявлення про самого себе, настанова по відношенню до себе (або емоційно-ціннісне ставлення) та поведінковий компонент, що характеризує виявлення «Я-образу» та ставлення до себе в поведінці серед оточуючих людей. Самовизначення набуває дійового характеру: юнак починає діяти, реалізовувати плани, стверджуючи той чи інший образ життя, починає активно готуватись до засвоєння обраної професії (факультативи, гуртки, репетитори, самоосвіта тощо). Самооцінка набуває більшої стійкості у відношенні своєї цінності як особистості, але вона може змінюватись при оцінці своїх здібностей, нахилів, можливостей [53, с. 98-99].

У психології розпізнають два принципово різних типи розвитку особистості в юнацькому віці (Т. Томе) -- прагматичний та творчий.

Прагматичний тип характеризується орієнтацією юнака на доцільність і на утікання від джерел неспокою, чому суб'єктивно надається першорядне значення. У юнакові такого типу домінують матеріальні цінності та інтереси. Для нього важливе намагання до гомеостатичної рівноваги, уникнення будь-яких проблем. І це перешкоджає їх подальшому індивідуальному розвиткові. Вони не прагнуть до одержання більшої освіти. Саме такого типу юнаки вдаються до застосування алкоголю та наркотиків, щоб «позбутися» проблем.

Творчо-орієнтованого типу юнаки характеризуються прагненнями та інтересами, які спрямовані в майбутнє, вони активно включають у власний спосіб життя різні пізнавальні та інші можливості. Педагогічне завдання -- на основі корекції самооцінки допомогти юнакові набути впевненості в собі, виявляти активність при вирішенні життєвих завдань.

Зростає рефлексивність свідомості, збільшується увага до особистісних переживань, інтерес до власного психічного життя. Старшокласники досить самокритичні до своїх недоліків, але ще шукають виправдань своїм особистісним вадам: впертість вважають проявом волі, грубість -- доказом сміливості, небажання вибачитись -- проявом принциповості... Подібний моральний формалізм є однією із суперечностей раннього юнацького віку. Проте принцип поведінки з нестійких і наслідувальних стають внутрішніми і стійкими, утворюючи у своїй сукупності єдину чітко усвідомлювану моральну позицію. Симптом раптового подорослішання, пов'язаного з особливою відповідальністю в житті, у деяких старшокласників виникає в останні дні перебування в школі [53, с. 112].

В юнацькому віці відбувається становлення світогляду як системи знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства, як системи поглядів на оточуючий світ і місце в ньому кожної людини. Погляд на багато життєвих проблем досить глибокий та розумний. Увагу юнаків привертають питання справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності. Сучасний юнак має тверезий, розумно-практичний погляд на світ та події, які в ньому відбуваються, більш незалежну позицію та власну орієнтацію в їх оцінці. Але можна зустріти прояв і вкрай протилежних рис: індивідуалізм та соціальну спрямованість, скепсис і намагання вірити будь-кому в будь-що, у декого виявляється максималізм та нерозбірливість у виборі засобів реалізації своєї життєвої мети. Спостерігається також розрив між різними верствами молоді за рівнем соціально-культурно розвитку: богемна молодь та ділки, наукове світорозуміння та спрощений підхід тощо. Особливості світосприймання юнаків виявляються в ціннісних орієнтаціях, потребах та інтересах, ідеалах та переконаннях, у мріях та життєвих планах. Юнак є представником певного покоління, яке, в свою чергу, об'єднується якимось важливими явищами суспільного життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо.

Поведінка юнаків не позбавлена суперечностей:

- підвищені вимоги до дорослих та поблажливе ставлення до власного їх порушення;

- у вчинках (як і в свідомості взагалі) співіснують принциповість у великому та безпринципність у малому (зберігаються іноді риси дитячої поведінки);

- емоційне підвищене переживання власних невдач, неприємностей, які іноді гіпертрофуються в справжнє горе.

Ці симптоми можуть пройти безслідно, а можуть стати рисами особистості.

Важливо зміцнити потребу юнаків працювати над собою систематично, прямуючи до поставленої мети зайняти позицію дорослої людини, і створювати умови для прояву ініціативи, творчості, корисних починань у самореалізації та в стверджуванні власної особистості.

В психології вважається, що загальні розумові здібності в основному оформлюються наприкінці підліткового віку. Протягом юнацького віку вони удосконалюються: збагачується науковий понятійний апарат, відбувається оволодіння складними інтелектуальними операціями, більш продуктивною стає розумова діяльність [52, с. 116].

Розумові здібності виявляються як індивідуальні властивості сприймання, пам'яті, мислення, уяви, вони визначають індивідуальний стиль пізнавальної діяльності старшокласника та її продуктивність.

Навчальні дії трансформуються в методи наукового пізнання: юнаки оволодівають елементами дослідницької діяльності: формулюванням гіпотез, плануючим контролем, прогнозуючою оцінкою. Формуються певні розумові звички, які становлять основу культури розумової праці. Важливе педагогічне завдання -- навчити знаходити і ставити нестандартні завдання, бачити нову проблему, визначати нові засоби її вирішення. Саме такі риси характерні для самостійного творчого мислення. Але, за даними дослідження випускників шкіл, більша кількість юнаків працюють на репродуктивному рівні.

У цьому віці продовжується розвиток теоретичного мислення, розвивається здатність до зв'язного логічного міркування, до високого рівня узагальнення та систематизації знань; підвищується самостійність, гнучкість та продуктивність мислення, його рефлексивність.

Зростає продуктивність логічної пам'яті, що пов'язана з операційним мисленням. Збільшується обсяг уваги, здатність до її концентрації, переключення. В той же час увага стає більш вибірковою: вона залежить від спрямованості інтересів особистості, від її потреб. Формування професійної орієнтації юнака сприяє розвитку спеціальних здібностей (математичних, літературних, лінгвістичних тощо). У дівчаток в цьому віці спеціальні інтереси менш визначені, у порівнянні з хлопцями, хоча успішність у навчанні у цілому вища [52, с. 124].

За висновками багатьох дослідників, творчі досягнення дорослих не пов'язані прямо з навчальною успішністю в школі. Це пояснюється тим, що шкільні програми регламентовані, викладання та вимоги до учнів не враховують індивідуальних особливостей у здібностях учнів та їх інтересів, тому творчість юнаків повніше та яскравіше виявляється поза засвоєнням програми: в наукових гуртках, факультативах, у гуртках за інтересами поза межами школи.

Таким чином, розумовий розвиток юнаків полягає не тільки в накопиченні знань та вмінь (хоча це теж важливо), але й у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, в розвитку розумових здібностей. Це стійка сукупність індивідуальних варіантів у засобах сприймання, його якостях, індивідуальних особливостях пам'яті, мислення, а також свідоме оволодіння прийомами та засобами продуктивної розумової праці.

Усвідомлення учнями важливості вибору професії є актуальним питанням у структурі сучасної особистісно зорієнтованої освіти [47].

До кінця дев'ятого класу випускник повинен зробити певний вибір. Існує два способи вибору. Перший спосіб - "проб і помилок". Коли учень вибирає профіль навчання або навчальний заклад наосліп. І другий спосіб - коли учень, вивчивши самого себе, опанувавши технологічними знаннями і уміннями в 5-9 класах на уроках технології, ознайомившись зі світом професій, усвідомлено і самостійно робить цей вибір [37].

Учні випускного класу основної школи часто відчувають серйозні труднощі у виборі профілю навчання у старшій школі. Як правило, вони роблять цей вибір під дією випадкових факторів (наприклад, за компанію, за порадою дорослих або друзів). При цьому підлітки вважають, що мають у своєму розпорядженні достатню кількість інформації про ту чи іншої професії для вибору профілю подальшого навчання [38].

Результати психолого-педагогічних досліджень показують, що підлітки не готові самостійно, свідомо вибудовувати своє майбутнє. Причиною цього є недостатні знання про конкретні особливості кожного виду діяльності, низька мотивація до цієї проблеми, невміння співвіднести свої бажання з реальними здібностями і можливостями.

Найважливішою, невідкладною і важкою справою стає для старшокласника вибір професії. Психологічно спрямований в майбутнє і схильний навіть подумки «перестрибувати» через незавершені етапи, учень внутрішньо вже тяготиться школою, шкільне життя здається йому тимчасовим, несправжнім, а попереду інше, більш багате і справжнє життя, яке одночасно манить і лякає його.

Він добре розуміє, що зміст майбутнього життя, насамперед, залежить від того - чи зуміє він правильно вибрати професію. Яким би легковажним і безтурботним не виглядав старшокласник, вибір професії - його головна і постійна турбота [40].

У пору юності все визначеніше і чіткіше виявляється індивідуальний вигляд кожної молодої людини, все ясніше виступають ті його індивідуальні особливості, які у своїй сукупності визначають склад його особистості.

Старшокласники істотно відрізняються один від одного не тільки за темпераментом і характером, але і за своїми здібностями, потребами, прагненнями та інтересами, різним ступенем самосвідомості. Індивідуальні особливості проявляються і у виборі життєвого шляху. Юність - це вік, коли складається світогляд, формуються ціннісні орієнтації, установки.

По суті, це період, коли здійснюється перехід від дитинства до початку дорослого життя, відповідного ступеня відповідальності, самостійності, здатності до активної участі в житті суспільства і в своє особисте життя, до конструктивного вирішення різних проблем, професійного становлення. Юнацький вік по Еріксону, будується навколо процесу ідентичності, що складається з серії соціальних і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікації, професійного становлення [39].

Є стереотипи щодо змісту праці чоловіків і жінок: традиційно для жінок вважається виконавча, обслуговувальна діяльність, а для чоловіків - інструментальна, творча, керівна. Є усталені уявлення, пов'язані із закріпленням професійних і сімейних ролейвідповідно до статі. Для чоловіків головними ролями є професійні, для жінок - сімейні [48].

Вибір професії та оволодіння нею починається з професійного самовизначення. На цьому етапі учні повинні вже цілком реально сформувати для себе завдання вибору майбутньої сфери діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів. В цей час в учнів формується ставлення до певних професій, здійснюється вибір навчальних предметів відповідно до обраної професії.

Характерне придбання ранньої юності - формування життєвих планів. Життєвий план як сукупність намірів поступово стає життєвою програмою, коли предметом роздумів виявляється не тільки кінцевий результат, а й способи його досягнення. Життєвий план-це план потенційно можливих дій. У змісті планів існує ряд протиріч. У своїх очікуваннях, пов'язаних з майбутньою професійною діяльністю і сім'єю, юнаки та дівчата досить реалістичні. Не зайвим буде окреслити їхнє ставлення до профорієнтаційних заходів. А саме ставлення це радше негативне, ніж позитивне [46]. Але в сфері освіти, соціального просування і матеріального благополуччя їх домагання часто завищені.

При цьому високий рівень домагань не підкріплюється настільки ж високим рівнем професійних прагнень. У багатьох молодих людей бажання більше отримувати не поєднується з психологічною готовністю до більш інтенсивної та кваліфікованої праці. Професійні плани юнаків і дівчат недостатньо коректні. Реалістично оцінюючи послідовність своїх майбутніх життєвих досягнень, вони надмірно оптимістичні у визначенні можливих термінів їх здійснення. Дівчата чекають досягнень у всіх сферах життя в більш ранньому віці, ніж юнаки. В цьому проявляється їх недостатня готовність до реальних труднощів і проблем майбутнього самостійного життя. Головне протиріччя життєвої перспективи юнаків і дівчат - недостатня самостійність і готовність до самовіддачі задля майбутньої реалізації своїх життєвих цілей. Цілі, які ставлять перед собою майбутні випускники, залишаючись неперевіреними на відповідність їх реальним можливостям, нерідко виявляються помилковими. Часом, ледь випробувавши щось, молоді люди відчувають розчарування і в намічених планах, і в самому собі. Намічена перспектива може бути або дуже конкретною, і тоді не достатньо гнучкою, для того, щоб її реалізація завершилася успіхом, або занадто загальною, і утрудняє успішну реалізацію невизначеністю [43].

Ще один момент, пов'язаний з самовизначенням, - зміна навчальної мотивації. Старшокласники, діяльність яких зазвичай називають навчально-професійною, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Їх цікавлять головним чином, ті предмети які будуть потрібні в подальшому, їх знову починає хвилювати успішність (якщо вони вирішили продовжити освіту). Звідси і недостатня увага до "непотрібних" навчальних дисциплін, і відмова від того підкреслено зневажливого ставлення до позначок, яке було прийнято серед молодших підлітків. Як вважає А.В. Петровський, саме в старшому шкільному віці з'являється свідоме ставлення до навчання [41].

Отже, професія все більше починає розглядатися і як засіб для досягнення життєвого успіху, і як засіб для знаходження свого місця в суспільстві, і як засіб самореалізації особистості. Проблема самовизначення стає актуальною як для самого учня, так і для суспільства. Адекватне професійне самовизначення - це головне досягнення успіху в професійній діяльності. Зробимо загальні висновки щодо основних напрямків психічного розвитку в юнацькому віці:

Відбувається набування почуття особистісної самовизначеності, цілісності (ідентичності);

Відбувається професійне самовизначення, самостійне обрання життєвої платформи, цілей та професії;

Розвиваються ціннісні світоглядні орієнтації, самостійність, відповідальність, рефлексивна самосвідомість, самоцінність, самоповага;

Набувається психосексуальна ідентичність, усвідомлюється причетність до представників певної статі;

Виробляється індивідуальний стиль розумової діяльності, розвиваються та удосконалюються розумові здібності та спеціальні на основі диференціації інтересів та орієнтації на майбутню професію.

1.3 Психологічні особливості вибору професії старшокласниками

Існування проблеми професійного самовизначення пов'язане із протиріччям між системою зовнішніх стимулів, що характеризують практику роботи шкіл, і системою реально діючих мотивів старшокласників.

Проблема формування мотиваційної сфери старшокласників не в тому, що вони формально опанували моральними цінностями, які склалися в суспільстві, нормами і правилами поведінки, а в усвідомленні цих вимог, норм і правил, утворенні на їх основі індивідуальних переконань, що забезпечує соціальну активність, діяльнісну позицію кожного школяра стосовно свого майбутнього. Тобто, тільки наявність сформованої потреби в оволодінні конкретною предметною діяльністю конкретним видом праці робить вибір професії мотивованим і утворює механізм свідомого вибору професії.

Професійне самовизначення найчастіше визначається як вибір людиною напряму і змісту свого подальшого розвитку, сфери та засобів реалізації індивідуальних якостей і здібностей, соціального середовища для втілення своєї життєвої мети та моральних цінностей; це - цілісний, інтегративний процес, у якому реалізуються основні життєві цінності людини і конкретизуються аспекти її життєвого, особистісного, соціального самовизначення [59].

На професійне самовизначення особистості впливають соціально - економічні умови, міжособистісні взаємини, вікові особливості, ситуативні чинники, але провідне значення в професійному самовизначенні належить самій особистості, її активності, відповідальності за своє становлення. Професійне самовизначення є важливим чинником самореалізації особистості в конкретній професії та і в культурі взагалі. Постійний пошук свого місця у світі професій дозволяє особистості знайти сферу діяльності для повної самореалізації [59].

Сутністю професійного самовизначення є самостійне й усвідомлене знаходження смислів виконуваної роботи та всієї життєдіяльності в конкретній культурно - історичній (соціально - економічної) ситуації [59].

Професійне самовизначення не зводиться до одномоментного акту вибору професії і не закінчується із завершенням професійної підготовки за обраною спеціальністю. Професійне самовизначення здійснюється впродовж всього професійного життя: особистість постійно рефлексує, переосмислює своє професійне буття і самоутверджується в професії [59].

За Є. О. Климовим, існують два рівні професійного самовизначення: 1) гностичний (перебудова свідомості і самосвідомості); 2) практичний рівень (реальні зміни соціального статусу людини) [59].

М. С. Пряжников запропонував таку змістовно - процесуальну модель професійного самовизначення:

1. Усвідомлення цінності суспільно - корисної праці і необхідності професійної підготовки (ціннісно - моральна основа самовизначення).

2. Орієнтування в соціально - економічній ситуації і прогнозування престижності обираної праці.

3. Загальне орієнтування у світі професійної праці і виділення професійної мети - мрії.

4. Визначення ближніх професійних цілей як етапів і шляхів до віддаленої мети.

5. Інформування про професії і спеціальності, відповідні професійні навчальні заклади і місця працевлаштування.

6. Уявлення про перешкоди, що ускладнюють досягнення професійних цілей, а також знання своїх достоїнств, що сприяють реалізації намічених планів і перспектив.

7. Наявність системи резервних варіантів вибору на випадок невдачі за основним варіантом самовизначення.

8. Початок практичної реалізації особистої професійної перспективи і постійне корегування намічених планів за принципом зворотного зв'язку [59].

Складовою професійно-обумовленої структури особистості є професійно-значущі психологічні властивості, розвиток яких відбувається в процесі засвоєння діяльності. Вибір професії залежить від доступності та посильності навчальних завдань, поставлених перед учнями, і від уміння вчителя так організувати процес навчання, щоб охопити ним усіх учнів класу. Однією із причин нестійкості вибору професії у цьому віці є передусім неусвідомленість дітей, зумовлена як недосконалими методиками навчання, так і рівнем їхньої готовності до навчальної діяльності, нездатністю перебороти труднощі [9, с. 7].

Якщо професійні мотиви підлітків розпливчасті, аморфні, мають характер мрії, то в юності людина стає перед необхідністю професійного самовизначення. Романтичні уявлення у дійсності реалізувати неможливо, виникає рефлективний самоаналіз: пошуки власного Я, застосування власних здібностей у подальшому житті. Професійна мотивація різноманітна, залежить від:

а) інтересів людини, яка обирає майбутню професію. Цікаво - нецікаво. Тобто є предмет роздумів і кінцевий результат. Але співвідношення з тим, де працювати і як працювати, - немає. Немає ні плану дії, ні способу досягнення. Але інтереси оптанта (людини, яка обирає професію) стимулюють його до більш глибокого вивчення історії. Учбові предмети в цей період підрозділяються на важливі, необхідні і неважливі;

б) мотивація вибору професії з точки зору здібностей. Тут треба мати на увазі, що задатки здібностей багатопланові. Навіть великі люди знаходили себе не одразу. Виявлення здібностей оптанта підкріплює його інтерес до вибору професії.

в) вибір професії з точки зору системи цінностей. На цьому етапі молода людина обговорює із професіоналами цінності тієї чи іншої професії.

Практичне прийняття рішення включає в себе наступні компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, обсяг і строки підготовки до неї; вибір спеціальності [6, с. 65].

Послідовність цих виборів може бути різною. Спочатку можна визначити сферу діяльності, наприклад, зайняття медициною, а потім рівень кваліфікації - лікар, фельдшер чи медсестра. Може бути і навпаки - спочатку вступити до ВНЗ. Як показує практика, такій підхід є розповсюдженим.

Саме ж професійне самовизначення слід розглядати у єдності трьох суб'єктивно-особистісних форм життєдіяльності людини: вибір трудового простору для прикладення особистістю ресурсів трудової активності; вибір професії; реалізація змісту трудової діяльності.

Розглянемо фактори впливу на професійне самовизначення, а саме: соціальне і матеріальне становище сім'ї; рівень освіти батьків; випадкові фактори захоплень.

Професійне самовизначення у ранньому віці пов'язане з несприятливими сімейними умовами; з низькою успішністю у школі, недостатньо усвідомленим вибором спеціальності. Останнє відбувається тоді, коли молода людина звертає увагу тільки на зміст і зовнішній престиж професії без розгляду інших факторів. Так, наприклад, при виборі професії геолога, її романтичності, не враховуються інші аспекти: труднощі експедицій, їх частота, відрив від дому і близьких. Чим молодше вік оптанта, тим більш вірогідно, що це вибір не самостійний, а зроблений за підказкою [12, с. 86].

Професії поділяються тільки на “добрі” (де все добре) і “погані” (де все погано) тільки тоді, коли вони не є ще усвідомленими. Звісно, змістовний аналіз професії не проводиться. Затягування, відкладання самовизначеності пов'язане з відсутністю сталих інтересів або незрілістю особистості.

Як уже було зазначено, на вибір професії оптантом впливає сім'я. Сім'я, як правило, зацікавлена у професійному визначенні своїх дітей. Це виявляється в розмовах про проблеми роботи, відвідуванні робочого місця батьків, обговорюються зовнішні атрибути тієї чи іншої професії.

Сам характер дитячо-батьківських відносин впливає на професійне становлення людини. Авторитарні батьки можуть не звертати уваги на інтереси дитини. Вони самі визначають, що дитині, на їх погляд потрібно, з якими вміннями їй буде легше жити. Іноді батьки вибирають для дитини ту спеціальність, яку вони самі хотіли б одержати. Авторитарні батьки можуть і принижувати здібності підлітка, встановлюючи межу його прагненням. У таких ситуаціях одні діти можуть активно виразити свій протест, інші мовчазно приймають настанову батьків. Тільки соціально зріла особистість може усвідомлено зробити свій вибір. Соціальну зрілість пов'язують із засвоєнням людиною системи цінностей, норм, настанов. Цінності - це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальноприйняті цінності, такі як любов, престиж, повага, знання, гроші, здоров'я тощо; внутрішньо-групові цінності - політичні, релігійні тощо; індивідуальні. Цінності об'єднуються у систему, котра змінюється з віком та обставинами життя. Система цінностей віддзеркалює суттєві цінності, ідеї й ідеали епохи. Дослідниками (Е.Б. Ширяєв, 1987 р.) встановлено, що в 30-50 рр. на першому місці знаходилися романтика та працелюбство. У 70-80-ті рр. перші місце зайняли практичність і наполегливість. Є.В. Васіна у 2000 році з'ясувала, що у 1988-1990 роки відбулися зміни в ціннісних орієнтаціях молоді у бік індивідуально людського існування, за рахунок орієнтацій, спрямованих на широку людську спільність.