Нетрадиційні уроки та їх використання у початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нетрадиційні уроки та їх використання у початковій школі

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. УРОК ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

1.1 Поняття уроку, типи і структура уроків

1.2 Організація навчальної діяльності учнів на уроці

1.3 Самоаналіз уроку

Розділ 2. НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Сутність та необхідність проведення нетрадиційних уроків

2.2 Види нетрадиційних уроків та їх проведення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок -- форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття "тип". Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак.

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті передбачає реалізацію принципу гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості, індивідуально-диференційований і особистісно орієнтований підходи до навчання. У цьому процесі найважливіше місце належить уроку - основній формі навчання, а також його різновиду - нестандартному уроку. Удосконалення методики проведення нестандартного уроку розглядається нами як один із найважливіших напрямків підвищення пізнавального інтересу до навчання, якості знань учнів. У свою чергу вдосконалення методики проведення нестандартного уроку передбачає знання вчителем педагогічної науки і його спроможність оцінювати свою роботу. Зміни в навчальному процесі ставлять нові вимоги до діяльності вчителя, яка орієнтована на учня, і це викликає необхідність по-новому підійти до проблеми нестандартного уроку.

Проблема розвитку пізнавальних інтересів цікавила вітчизняних педагогів, таких, як: А.Алексюк, О.Біляєва, Е.Голанд, Л.Гордон, О.Синиця, В.Сухомлинський, В.Онищук, О.Савченко та інші. Однак через багатоплановість ця проблема не підпадає під однозначне вирішення. Формування стійких і глибоких інтересів у школярів, є завданням першорядної важливості. Актуальність проблеми полягає в тому, щоб через упровадження нестандартних форм навчання виховувати в учнів пізнавальний інтерес до навчання. Проблемою нестандартних форм навчання займались А.Бородай, Ю.Мальований, О.Дорошенко, С.Ніколаєва, О.Тернопольський, І.Підласий та інші. Але аналіз наявної літератури показав, що не всі аспекти варіативності уроку вивчені.

Мета роботи - розглянути нетрадиційні уроки та їх використання у сучасній школі.

Розділ 1. УРОК ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

1.1 Поняття уроку, типи і структура уроків

У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок -- це "відрізок" навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.

З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:

1. Побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.

2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.

3. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.

4. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.

5. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку школярів.

6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості.

7. Логічність і емоційність усіх етапів навчально- пізнавальної діяльності.

8. Ефективне використання педагогічних засобів.

9. Зв'язок з життям, особистим досвідом учнів.

10. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.

11. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.

12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвиваючими і виховними вимогами.

До дидактичних (освітніх) вимог належать:

а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;

б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;

в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

г) раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання;

ґ) творчий підхід до побудови структури уроку;

д) поєднання різних форм колективної діяльності з самостійною діяльністю учнів;

є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю й управління.

До розвиваючих вимог належать:

а) формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності;

б) вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування "зони найближчого розвитку";

в) стимулювання нових якісних змін у інтелектуальному,емоційному, соціальному розвиткові учнів.

Виховні вимоги до уроку включають:

а) визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці;

б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених цілями і змістом навчальної роботи;

в) формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;

г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культури;

ґ) співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах.

Крім перерахованих вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін.

Урок є складним "відрізком" навчального процесу. Як усі складні об'єкти, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками. За якими ж ознаками групуються уроки? Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці. Кількість класифікацій сьогодні вираховується десятками.

Із педагогів минулого найстрункішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:

1) уроки змішані, метою яких є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу,

2) уроки усних вправ,

3) уроки письмових вправ,

4) уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року.

Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:

1) комбіновані (змішані);

2) уроки засвоєння нових знань;

3) уроки засвоєння навичок і умінь;

4) уроки застосування знань, навичок і умінь;

5) уроки узагальнення і систематизації знань;

6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь (В.О. Онищук, М.А Сорокін, М.І. Махмутов та ін.). Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної на основі дидактичної (навчальної) мети занять. Класифікація уроків за основною дидактичною метою є найзручнішою для вчителя. Складаючи календарний або тематичний план занять, учитель розподіляє уроки на весь розділ за дидактичною метою: якщо вивчаються поняття, закони, теорії і ставиться завдання свідомого і міцного засвоєння їх учнями, то такі заняття належать до уроків засвоєння нових знань; якщо ж передбачається формування в учнів навичок, то такі заняття належать до уроків засвоєння вмінь і навичок. Після вивчення великих і важливих розділів вводяться уроки узагальнення і систематизації знань.

Під поняттям "структура уроку" розуміють побудову уроку: елементи або етапи будови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Характер елементів структури визначається тими завданнями, які постійно слід вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш раціональним шляхом досягти тих чи інших дидактичних завдань. Характер і послідовність цих завдань залежать від логіки і закономірностей того навчального процесу, який реалізується на уроках певного типу. Зрозуміло, що логіка засвоєння знань відрізняється від логіки засвоєння умінь і навичок, а тому й відрізнятиметься структура уроків відповідних типів. У зв'язку з цим кожний тип уроку має власну структуру.

У структурі кожного типу уроку є внутрішня структура кожного етапу (мікроструктура). Вона визначається найдоцільнішим добором методів, прийомів і засобів навчання, необхідних для вирішення поставлених навчальних завдань. Наприклад, етап сприймання й усвідомлення учнями навчального матеріалу може відбуватися на основі лекцій вчителя, проблемного викладу, евристичної бесіди, демонстрування кінофільму, самостійної роботи з підручником, таблиць тощо. Етап осмислення знань -- за допомогою ширшої мисленнєвої діяльності учнів: аналізу вивчених матеріалів або здобутих фактів, порівняння, узагальнення, розкриття логічно-наслідкових зв'язків, формування висновків, виконання проблемних завдань тощо.

Урок - це така форма організації навчальної роботи, при якій навчальний процес обмежується в часі (45 хв.), у території (клас, кабінет), в об'ємі навчального матеріалу (тематичний план).

У кожному уроці є переважаюча дидактична мета, яка визначає тип і структуру уроку.

Найпоширеніша система класифікації уроків:

- урок вивчення нового матеріалу;

- урок застосування знань на практиці;

- урок закріплення і повторення навчального матеріалу;

- урок контролю і обліку знань;

- комбінований урок.

Правильний вибір типу уроку сприяє ефективнішій реалізації основної дидактичної мети уроку.

Орієнтовна структура різних типів уроків

Урок вивчення нового матеріалу:

Вступні вправи учнів. Учитель з'ясовує ступінь готовності учнів до уроку. Учні активізують свої знання, необхідні для даного уроку.

Актуалізація знань учнів, створення проблемної ситуації, необхідної для даного уроку.

Дослідження проблеми відомими засобами.

Підведення підсумків і формулювання висновків.

Вправи на застосування здобутих знань, закріплення знань.

Домашнє завдання.

Урок застосування знань на практиці:

Вступні вправи.

Практичні вправи учнів з нової теми.

Узагальнення.

Домашнє завдання.

Урок закріплення і повторення навчального матеріалу:

Аналіз окремих фізичних явищ і законів за темою, що повторюється.

Реферати або повідомлення учнів. Обговорення.

Узагальнення.

Домашнє завдання.

Урок контролю і обліку знань:

Коротке повторення для актуалізації знань учнів і інструктаж учителя.

Самостійне виконання учнями контрольних завдань.

Оцінювання роботи учнів.

Комбінований урок:

Перевірка домашнього завдання.

Актуалізація опорних знань учнів.

Подача нового матеріалу.

Закріплення.

Домашнє завдання.

Останнім часом дуже зріс інтерес учителів до нових організаційних форм і структур уроків. Рух учителів-новаторів виник саме на цій основі.

З'явилися нові типи уроків, основне завдання яких - активізація пізнавальної діяльності учнів:

- уроки занурення,

- уроки взаємонавчання,

- уроки "ділові ігри",

- уроки - змагання,

- уроки - консультації,

- уроки творчості учнів,

- уроки-твори,

- комп'ютерні уроки,

- фізичні аукціони і т.п.

У наведеній типізації уроків важко знайти певну генералізуючу ознаку. У ній відображене лише те, що вважається в цьому уроці новаторським. Усі напрацювання вчителів-новаторів потребують детального опрацювання і узагальнення. Не виключено, що більшість з цих уроків можна описати відповідно до існуючої системи класифікації і дидактичних правил.

Сьогодні вчитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому вчитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих чи інших типів і структур уроку пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків. Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру, яка бере свій початок від Я.А. Коменського і И.Ф. Гербарта. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці. Етапи комбінованого уроку визначаються так:

1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів.

2. Перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок і вмінь.

3. Відтворення і корекція опорних знань учнів.

4. Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань.

5. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

З наведеної структури видно, що комбінований урок має досягти двох або кількох рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола навчально-виховних завдань.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Згідно з деякими даними комбіновані уроки займають 75 -- 80% від загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах. Спробуємо розкрити суть і дидактичні основи вищеназваних етапів уроку.

Насамперед нагадаємо, що, готуючись до занять, учитель детально продумує їх цільові установки, зокрема конкретні освітні, розвиваючі та виховні завдання, які він буде вирішувати на кожному етапі уроку. Без цього урок буде мати аморфний характер.

Організація учнів до активної участі в навчальному занятті не повинна забирати багато часу. Важливо залучити їх до роботи з першої хвилини. Саме тому початок уроку повинен бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості.

Повторювально-навчальна робота щодо пройденого матеріалу є досить важливим етапом комбінованого уроку. її навчальне значення обумовлене трьома положеннями:

1) якщо учень передбачає, що його знання будуть перевірені, то він краще готується до уроку;

2) перевірка знань завжди пов'язана з активним відтворенням матеріалу, що є кращим засобом його засвоєння;

3) повторення і перевірка знань пов'язані з мовленнєвим(словесним) відтворенням вивченого матеріалу, що, природно, сприяє розвитку мови і мислення.

Це означає, що підлягати перевірці і відтворенню повинні знання не окремих учнів, а всіх учнів класу. Тому передові вчителі, не відмовляючись від індивідуального усного опитування, широко застосовують фронтальне й ущільнене опитування, а також виставлення учням поурочного балу. Поряд з різними методами усного опитування в школах поширена методика письмових відповідей учнів на запитання з пройденого матеріалу. Донецький учитель В.Ф. Шаталов пропонує учням відтворити опорні сигнали, за допомогою яких був закодований новий навчальний матеріал. Досвідчені учителі мови, математики, фізики, хімії поєднують перевірку знань з виконанням різноманітних вправ, усним вирішенням задач і прикладів, виконанням графічних робіт та роботою над таблицями, схемами тощо. Повторювально-навчальна і перевірна робота має поєднуватися з актуалізацією (відтворенням, оживленням у пам'яті) знань, навичок і вмінь, які повинні стати опорою для засвоєння нових понять. Наприклад, на уроці ботаніки в 6 класі вивчається тема "Родина хрестоцвітних". Щоб засвоїти цю тему, учні мають пригадати будову і форму стебел, листків, квіток, плодів. Це буде відновленням у пам'яті знань, щоб довести їх до необхідної кондиції у всіх учнів.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Тему кожного уроку учитель повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності й самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивом учін-ня розуміють внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння і застосування знань, навичок і вмінь. Звідси мотивація учіння -- це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів учіння.

Способи мотивації можуть бути різні: постановка проблемного навчального завдання, створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної, теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу, формування інтересу до знань, процесу їх набування. Мотивація учіння не складає окремого етапу уроку. Ця робота ведеться протягом усього уроку.

Сприймання, осмислення і засвоєння (запам'ятовування) нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями навчального матеріалу. Найбільш успішно цей процес забезпечується правильним поєднанням усього викладу, наочних посібників і самостійної роботи учнів з підручником. При первинному сприйманні учні усвідомлюють і запам'ятовують основні факти, події, ознаки, властивості предметів, явищ, процесів, відомості про те, коли, що і як відбувалось, до яких наслідків призвело. Проте, це сприймання є поверховим, неповним і не зовсім точним -- таким, що не дає ґрунтовних знань.

Тому після первинного ознайомлення з новим матеріалом і усвідомленням зовнішніх ознак та властивостей учитель організовує його поглиблене вивчення. Ця робота може мати різні варіанти:

а) учитель сам двічі викладає новий матеріал за допомогою розповіді, пояснення, бесіди, а потім переходить до опитування учнів за його змістом;

б) учитель спочатку сам пояснює новий матеріал, а потім організовує самостійну роботу учнів з підручником з метою глибшого осмислення і засвоєння нової теми;

в) учитель визначає тему і мету уроку, створює проблемну ситуацію, визначає питання, які учні повинні засвоїти, а потім організовує їх самостійну роботу з підручником. Після цього проводиться бесіда з метою поглибленого осмислення і засвоєння нового матеріалу;

г) на уроках хімії, фізики учитель організовує лабораторну роботу з метою осмислення і засвоєння нового матеріалу з використанням підручника. Двічі повертатись до нового матеріалу передовим учителям дозволяє виклад нового матеріалу укрупненими блоками, тобто пояснення на одному уроці 3 -- 4 нових тем, що сприяє вивільненню часу для наступної роботи з поглиблення і розширення знань та формування практичних умінь і навичок. Осмислення знань -- це заглиблення в суть явищ, процесів. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірних зв'язків і відношень між об'єктами вивчення або в середині об'єктів, між) їх складовими елементами. Основними прийомами й операціями в осмисленні є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння і узагальнення, застосування логічного і генетичного (історичного) підходу, моделювання, системний аналіз тощо.

З метою осмислення на уроці нового матеріалу учитель може запропонувати учням відповісти на питання підручника, усно скласти тези виучуваного матеріалу, відтворити про себе правила, формули та інші теоретичні положення. Важливо при цьому звернути увагу учнів не тільки на засвоєння фактів, подій і теоретичних висновків, які з них випливають, а й на глибоке осмислення тих світоглядних, моральних, естетичних ідей, які містяться в новому матеріалі.

Узагальнення і систематизація знань. Під узагальненням розуміють мислене виділення яких-небудь властивостей, які належать певному класу предметів; перехід від одиничного до загального. Систематизація -- це мисленнєва діяльність, у процесі якої виучувані об'єкти організовуються в певну систему на основі вибраного принципу. Вищою формою систематизації є організація виучуваного і засвоєного раніше матеріалу в систему знань, у якій розрізняють основи (поняття, факти, постулати) і наслідки.

Узагальнення і систематизація як етап уроку має визначити послідовність і підпорядкованість вивчених на уроці і засвоєних раніше споріднених понять на основі встановлених між ними істотних зв'язків і взаємозалежностей, визначити місце виучуваного поняття в системі відповідних знань.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє, якими знаннями оволоділи учні, як працював клас, окремі учні. Домашнє завдання не слід давати наспіх. Необхідно пояснити зміст роботи, способи і послідовність її виконання. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли зміст домашньої роботи. Крім своєї важливої переваги -- можливості досягати на одному уроці декількох цілей, комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності. Продуктивність усіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які вивчаються на уроці, у багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв'язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності: уроки засвоєння нових знань; формування нових умінь; узагальнення і систематизації знань, умінь; застосування знань, умінь на практиці; контролю і корекції знань. Структура цих типів уроків складається здебіль-шого з трьох частин:

1) організації роботи -- перевірки домашнього завдання, актуалізації опорних знань, навичок і умінь; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку;

2) головної частини -- формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення, систематизації знань, умінь; контролю;

3) підведення підсумків і домашнього завдання.

Нестандартні уроки

На небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка появилась у нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика відреагувала нестандартними уроками, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці. Нестандартний урок -- це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-"суди", уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку -- перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

1.2 Організація навчальної діяльності учнів на уроці

На уроках різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи. Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу і под. він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання. Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умов проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, який супроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів.

Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. На абстрактного середнього учня розраховані обсяг і рівень складності матеріалу, темп роботи. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Тому для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд із цією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи. Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником, картою і под. Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.

Переваги цієї форми організації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності. Проте ця форма організації має й недолік: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоює навчальний матеріал, його зусилля майже не узгоджуються із зусиллями інших, а результат цих зусиль, його оцінка стосуються і цікавлять лише учня та вчителя. Цей недолік компенсує групова форма діяльності учнів.

Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність.

При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи.

Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду. Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань.

Групова навчальна діяльність учнів може бути:

- однорідною, коли всі групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме письмове чи практичне завдання;

- диференційованою - різні групи в класі виконують різні завдання;

- кооперативною -- кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;

- парною - навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;

- індивідуально-груповою - коли кожен член групи виконує частину завдання групи.

Успіх роботи в групах залежить від уміння вчителя комплектувати групи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб кожна група і кожен її учасник відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних міжособових взаєминах.

1.3 Самоаналіз уроку

Формула ефективності уроку включає дві складові частини: ретельність підготовки і творчість ведення. В основі творчої праці учителя лежить передусім уміння аналізувати власну педагогічну діяльність на уроці: встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між умовами своєї педагогічної діяльності і засобами досягнення освітніх цілей, між педагогічними впливами на учня і їх наслідками, між способом своїх дій і кінцевим результатом уроку. Це дозволяє учителеві правильно сформулювати цілі і завдання власної діяльності та діяльності учнів, чітко спланувати і передбачити результати педагогічного процесу.

Сильним, досвідченим стає той педагог, який уміє аналізувати свою працю… В. О. Сухомлинський

Наведимо один з варіантів алгоритму системного самоаналізу уроку. Характеристика класу. Структура міжособистих взаємин: лідери, аутсайлідерй; коло бажаного спілкування кожного учня, наявність груп, їх склад; взаємодія структур особистих взаємин і організаційної структури класу.

Недоліки біологічного розвитку учнів: дефекти зору, слуху; соматична (р.. soma -- тіло) послабленість; особливості вищої нервової діяльності (надмірна загальмованість чи збудженість); патологічні відхилення.

Недоліки психічного розвитку: слабкий розвиток інтелектуальної сфери тих чи інших учнів; слабкий розвиток емоційної сфери окремих учнів; слабкий розвиток вольової сфери особистості. Розвиток психічних властивостей; відсутність пізнавального інтересу, потреб у знаннях, установки на учіння; недоліки в ставленнях особистості до себе, учителя, сім'ї, товаришів, класу.

Недоліки в підготовці учнів класу: проблеми у фактичних знаннях і уміннях; прогалини в навичках навчальної праці; дефекти у звичках і культурі поведінки.

Недоліки дидактичних і виховних впливів школи. Недоліки впливів сім'ї, ровесників, соціального середовища.

Звичайно, не обов'язково при кожному самоаналізі уроку давати таку детальну характеристику класу, в якому він проходив. Проте самоаналіз учителя завжди повинен орієнтуватися не лише на конкретний клас, а й на конкретного учня.

Зовнішні зв'язки уроку. Необхідно встановити місце і роль даного уроку в темі, що вивчається; характер зв'язку уроку з попередніми і наступними уроками.

Характеристика триєдиної цілі уроку з опорою на характеристику класу передбачає з'ясування таких питань: чого необхідно досягти в знаннях, уміннях і навичках; який виховний вплив здійснити на учнів; які якості почати, продовжити, закінчити розвивати.

Характеристика задуму уроку (плану) спричиняє отримання відповідей на питання: що собою являє зміст навчального матеріалу, як його будуть засвоювати учні; які обрано методи навчання і форми організації навчально-пізнавальної діяльності; що з раніше вивченого необхідно повторити, актуалізувати; яку частину матеріалу учні можуть засвоїти самостійно, а яка потребує допомоги вчителя; що необхідно осмислити, а з чим лише ознайомитись; як закріпити нові знання; яким чином будуть досягнуті на уроці виховні і розвиваючі аспекти триєдиної цілі уроку.

Як був побудований урок, виходячи з його замислу? Морфологічний аспект самоаналізу. Характеристика навчально-виховних моментів уроку (НВМ) і їх навчально-виховних завдань. Навчально-виховний момент є найменшою структуроутворюючою одиницею уроку, яка може ділитися лише в його межах. Навчально-виховний момент складається із взаємодії таких складових: завдання (навчання, розвитку, виховання) моменту , змісту навчального матеріалу (ЗМ), методів навчання (М), форм організації пізнавальної діяльності (Ф). У ході взаємодії цих компонентів утворюється результат моменту (РМ), а в ході взаємодії моментів -- кінцевий результат уроку (КРУ).

Фактично навчально-виховним моментом є завдання вчителя, відповідні дії учнів, кінцевий результат. Практично урок з будь-якого предмета складається із НВМ.

При самоаналізі навчально-виховні моменти об'єднуються в етапи. З усіх НВМ виділяються ті, які найбільш позитивно чи негативно вплинули на хід уроку, формування кінцевого результату.

Структурний аспект самоаналізу. Детальний аналіз мікроструктури тих НВМ, які, на думку вчителів, найсильніше позитивно чи негативно вплинули на формування кінцевого результату уроку; аналіз відповідності завдань, змісту, методів, форм у межах цих НВМ; аналіз здійснюється через усі три аспекти завдання моменту. Якщо є час і можливість, то такому аналізу слід піддати всі навчально-виховні моменти уроку.

Функціональний аспект аналізу. На основі встановлених способів взаємодії змісту навчального матеріалу, методів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів визначається механізм формування кінцевого результату уроку; відповідність структури уроку триєдиній його меті, задуму, можливостям учнів класу; уточнюються, як здійснення моделі уроку, дії учителя й учнів вплинули на КРУ (найбільш вдалі і не зовсім вдалі моменти); аналізується відповідність стилю взаємин учителя й учнів успішному формуванню кінцевого результату уроку.

Аспект оцінки КРУ: оцінка якості знань, умінь і навичок, одержаних учнями на уроці; визначення розриву між триєдиною ціллю і кінцевим результатом уроку; з'ясування причин цього розриву; оцінка досягнень розвиваючого і виховного аспекту триєдиної цілі; висновки і самооцінка уроку.

Системний підхід до самоаналізу уроку формує системне бачення його у вчителя, допомогаючи цим самим краще осмислити власну роботу.

Розділ 2. НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Сутність та необхідність проведення нетрадиційних уроків

На думку сучасних методистів сьогодні настав час, коли навчання треба перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної психології вчителя і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань. Більшість педагогів згодні, що інноваційне навчання є на сьогодні найефективнішим. Інноваційний, нетрадиційний підхід у навчанні забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з усіх предметів, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, формує стійкий інтерес до предмету, сприяє розвитку творчої особистості. Процес навчання з використанням нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню інтересу до мови; позитивному відношенню до її вивчення; стимулює самостійну мовленнєву діяльність дітей; дає можливість більш цілеспрямовано здійснювати індивідуальний підхід у навчанні.

Уроки, які не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого й сформульованого дидактикою, на яких вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних видів роботи, - нестандартні. Це можуть бути й уроки-діалоги, диспути, КВК, конференції, аукціони, концерти, подорожі, екскурсії, ігри.

Нестандартний урок - це, передусім, творчість, самобутність, навіть мистецтво педагога, учителя-майстра, який застосовує власні нетрадиційні форми роботи з дітьми, використовує індивідуальні, часто саморобні дидактичні матеріали. Характерна риса таких уроків - це інформаційно-пізнавальна система навчання, тобто оволодіння готовими знаннями, через пошук нових, розкриття внутрішньої сутності явищ через гру, лекцію, диспут. Нестандартний урок стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність, ініціативу школярів, сприяє їх розвитку, підвищенню якості знань, формуванню працьовитості, потрібних у житті навичок та вмінь. На основі аналізу наукової літератури можна визначити дві основні групи таких уроків: 1) "пульсуючі", тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна; 2) "нестандартні уроки", які відзначаються оригінальністю їх організації та проведення. Вони виникли порівняно недавно під впливом засобів масової інформації (телебачення, радіо).

З метою удосконалення навчального процесу бажано використовувати нетрадиційні форми навчання, або їх елементи. Застосування нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, так як учень безпосередньо бере участь в діяльності, в якій оволодіває знаннями, вміннями та навичками. У шкільній практиці, при вивчені нового матеріалу, вчителя частіше застосовують такі нетрадиційні уроки як: урок-лекція, урок-семінар, урок-конференція, театралізовані уроки, урок-репортаж, урок-свято, урок-телепрограма, урок-подорож, урок-екскурсія, урок-портрет та ін. Рішення завдань, поглиблення та розширення знань, повторення, пов'язане з використанням уроків-усного журналу, уроків-інтерв'ю, цікавих повідомлень, таких як: "Я хотів би знати", "Захист проекту", "Інформаційний пошук". С цією ж метою використовуються і уроки творчості: урок-твір, розробка проекту, презентація казок і ребусів, складання кіносценаріїв, КВК, вікторини.

Урок-конкурс можна проводити з читання віршів, співу пісень, розігрування сценок. Змагаються декілька команд. Вчитель завчасно завдає завдання для виконання на уроці (завдання однакові для всіх). Учні ретельно готуються, репетують. Потім демонструють на уроці свої вміння. Враховується якість виконання. Вчитель разом з жури визначають переможців.

Урок-подорож. Заочно можна подорожувати по різних країнах. Наприклад, при вивчені теми "Великобританія", на уроці дається команда про початок рейсу із України до Великобританії. Вчитель завчасно готує комплекти фотокарток, плакати, карту, слайди, магнітофон та аудіо-касети. Протягом уроку вчитель розповідає про Великобританію та її мешканців, підкріплюючи свою розповідь демонстрацією фотокарток, малюнків, карти. Необхідну лексику та власні назви учні записують у зошити.

Урок-залік - це нова форма проведення повторювально-узагальнюючого уроку, уроку контролю й обміну здобутих знань. Треба зазначити, що контролююча функція не є основною. На уроці важливо, щоб діти закріпили, узагальнили, систематизували вивчений матеріал. Уроки-заліки сприяють формуванню вольової сфери школярів, навичок самодисципліни. Таких уроків можна планувати 3-4 на рік з особливо важливих тем. Форма заліку: усна, фронтальна перевірка знань з теорії, самостійна робота практичного характеру; письмове опитування за картками-завданнями. Наприклад у 3 класі, при вивчені теми "Спорт" можна використати на уроці взаємоопитування учнів. В залікову комісію входять найсильніші учні. Питання записуються на дошці у дві колонки: у першу - граматичні, у другу - лексичні. Голова комісії викликає 5-6 учнів (у залежності від кількості екзаменаторів) і кожному дається по одному питанню із першої колонки. Школярі відповідають членам комісії та отримують оцінки. Потім голова комісії каже учню номер завдання із другої колонки. Учень знову готується і відповідає члену комісії, вже іншому. Вчитель уважно стежить за процесом опитування, а за результатами двох відповідей він виводить підсумкову оцінку.

А.Бородай підкреслює, що нестандартний урок - це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають певне уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Нестандартні уроки не передбачають прямої залежності від змісту, методів і форм навчання. Частіше метод визначає зміст. Самостійний пошук випереджає навчання, самопізнання обдарованих дітей; творчий підхід талановитого вчителя, дозволяє вибірково ставитися до змісту, відкидати непотрібне, зайве, нецікаве [1, с.205].

Поширеними методиками, методами і прийомами на нестандартних уроках є ділові, рольові ігри, моделювання, імітація, імпровізація, де саме середовище впливає на учня і перебудовує навчально-виховний процес. Нестандартні уроки пов'язані з груповими формами роботи. КВК - групи і капітан, громадський огляд знань, комісії, подорожі-екскурсії. При розкритті функціональних обов'язків у групі кожен учень сам шукає своє місце за здібностями. Якщо робота проводиться не регулярно, то учні можуть бути пасивними на рівні присутності, якщо - в системі, то, як правило, пасивних не буває.

А.Бородай зазначає, що неждане, непередбачене загострює увагу учня і викликає інтерес. Не зміст відіграє важливу роль, а невідомість. Вагомим психологічним стимулом є свобода вибору свого статусу, своєї позиції, перевірка власних поглядів, утвердження в колі однолітків і в почуттях учителя. Спочатку окремі учні слабо включаються в нові підходи до навчання. Поступово вони починають діяти, приділяють велику увагу формі взаємовідносин, спілкування і тільки з часом цікавляться змістом. Це суперечить системі навчання базисних знань, де головну увагу приділяють логіці навчання, змісту.

Важливою умовою ефективності проведення нестандартних уроків є наявність позитивних емоцій. На цих уроках, як правило, незадовільні оцінки не ставлять і не принижують гідність учня. Вільна участь дітей пов'язана з пріоритетністю знання і з загальною думкою, яка складається на основі самовираження.

Учителям більше уваги треба приділяти роботі з розвитку пізнавальних інтересів учнів. Цьому сприяють проблемний виклад знань, виконання учнями самостійних завдань, використання дидактичних, ділових, рольових ігор.

урок навчання учитель школа

2.2 Види нетрадиційних уроків та їх проведення

Урок-аукціон. (Нетрадиційні форми методичної роботи. Сучасні технології навчання та виховання. // Інф.метод, вісник. -- К., 1995. -- С. 35-43).

"Товаром" на уроці-аукціоні є знання учні. "Товар на аукціоні -- це "лот", продавець -- "купець. Ведучим на такому уроці краще бути вчителю. Підготовка до уроку розпочинається за два тижні, призначаються чотири "купці", які готують лоти, а також "банкір, який відповідає за підготовку аудиторії, вільної таблиці результатів аукціону. Це повинні бути учні, котрі добре встигають з предмету.

Решта учнів утворює чотири "акціонерні товариства", по шість учнів у кожну. В кожнім "акціонернім товаристві" обирається "президент".

Президентам видається перелік запитань для повторення, рекомендується література. Вони організовують повторення матеріалу в своїх "акціонерних товариствах" і підготовку їх емблеми й девізу.

Кожний "купець" готує два-три лоти (завдання) під керівництвом і контролем учителя. Оцінку відповідей учнів дають "купці", тому вони повинні бути дуже добре підготовленими до виконання своїх обов'язків. Перед уроком розставляють столи в аудиторії, а на початку уроку ведучий оголошує відкриття аукціону, представляє "купці"в, "банкірі"в, "президентів акціонерних товариств". Потім "акціонерні товариства" представляють свої емблеми й девізи.

Максимальна оцінка -- 2 бали. Цей конкурс оцінюють усі чотири "купці".

"Банкір" визначає середній бал кожного "акціонерного товариства* й запису у таблицю результати аукціону. Потім ведучий дає по черзі слово".

Лот №1 -- перевірка "акціонерних товариств" на платоспро-можнітсь", тобто підготовленість учнів з даної теми. Лот являє собою 10 запитань, на які треба дати відповідь "так" чи "ні". Перший "купець" повільно і чітко читає запитання лота, члени "акціонерних товариств" при відповіді "так" піднімають руки, при відповіді "ні" -- не піднімають. Облік кількості піднятих рук з кожного запитання ведуть у підготовлених першим "купцем" картонках "президенти" "акціонерних товариств", але не в своєму товаристві, а у сусідньому (перед початком цього конкурсу "президенти" переходять до сусідів).

Підрахунок кількості правильних відповідей і середнього балу по картках, зібраних у "президентів", здійснює перший "купець" і передає "банкірові" відомості для зведеної таблиці, виконаної на аркуші формату А1.

Лот №2 -- знання умовних означень величин. Другий "купець" вивішу цей лот, виконаний у вигляді таблиці на листі формату А1, на штативі для загального огляду, а також на кожний стіл "акціонерного товариства" аркуш (формату А1) з індивідуальним завданням. Запитання для товариств однакові, а завдання -- різні.

Оголошують умови конкурсу: час на підготовку відповідей -- 5 хв., максимальна оцінка -- 4 бали (за кількістю запитань). За правильне доповнення чи виправлення інше товариство може одержати заохочення у вигляді 1 бала.

Оцінку відповідей здійснює другий "купець" і передає "банкірові" для заповнення зведеної таблиці (облік ведуть за лотами з наростаючим потоком).

Лот №3 -- перевірка знань формул. Кожному "акціонерному товариству" дається по три формули. Треба відповісти на запитання про правильність запису, якщо неправильно -- виправити помилку.

Лот №3 готує і представляє третій "купець". Час на обговорення -- 5 хв., максимальна кількість балів -- 3. За правильне доповнення чи виправлення інше "акціонерне товариство" одержує заохочення -- 1 бал. Третій "купець" оцінює відповіді. Результати передає "банкіру" для зведеної таблиці.

Лот №4 -- для емоційної розрядки й заміни виду діяльності представляє "чорний ящик". "Акціонерним товариствам" необхідно мати опис, зроблений першим "купцем", визначити, яке сполучення знаходиться в "чорному ящику". Час на обдумування -- 2 хв. "Акціонерне товариство", яке першим вгадало вміст "чорного ящика", одержує 2 бали, решта -- 0.

Лот №5 -- розшифровка ребуса (зміна виду діяльності учнів), представляє четвертий "купець". Кожне "акціонерне товариство" протягом 9 хв. повинно розшифрувати ребус, записати розшифрований вираз (слово) на аркуші паперу й здати "купцеві". За кожну зекономлену хвилину додають 0,1 бала. Через 3 хвилини "купець" оголошує результати.

Ведучий оголошує, що всі "товари" продані, аукціон закривається. "Банкір" закінчує підраховування балів і повідомляє результати аукціону.

Ведучий підводить підсумки:

-- за активну участь у підготовці й проведенні аукціону "купцям" і "банкірові" виставляється оцінка "5";

-- членам "акціонерного товариства", яке зайняло 1-ш.е місце, 98

виставляється оцінка "5", за 2-ге місце -- "4"-, за 3-тє і 4-те місця -- оцінки "З" (учні цю оцінку можуть виправити на більш високу).

Зведена підсумкова таблиця результатів аукціону дозволяє вчителеві провести аналіз засвоєної теми.

При підготовці до уроку-аукціону вчителю і "купцям" необхідно врахувати таке:

1. Обов'язково на листі ватману (формат А1) повинна бути виготовлена загальна картка лота для загального огляду; її вивішують біля дошки на штативі. Це дозволяє підтримувати високу активність та інтерес учнів протягом усього уроку, а членам "акціонерних товариств" слідкувати за правильністю відповідей сусідів, вносити поправки, доповнення й набирати заохочувальні бали.

2. Запитання на кожному лоті повинні бути однаковими для всіх "акціонерних товариств", а завдання -- різні.

3. Кількість балів за лот повинна дорівнювати кількості запитань, щоб "купець" міг оцінити відповідь "акціонерного товариства" з кожного питання.

Загальна оцінка за лот, таким чином, складається з суми балів, одержаних товариством за кожне запитання лота. Це полегшить "купцеві" підрахунок результатів конкурсу й скоротить час оцінки.

При проведенні уроку-аукціону ведучому необхідно змінювати черговість відповідей "акціонерних товариств" і слідкувати за тим, щоб кожний член "акціонерного товариства" давав відповідь тільки на один з лотів (не "торгував" за інших).

Необхідними атрибутами урок-аукціону є гонг, дерев'яний молоток, секундомір.

Урок "Що? Де? Коли?"

Група заздалегідь поділена на три команди, обрані капітани роздані домашні задання, підготовлені номери команд, листи обліку з прізвищами тих, хто грає, для капітанів.

Для проведення уроків були виставлені прилади, котрими учні користувалися пир вивченні розділу предмета, таблички з формулами для розминки, кодоскоп, кодоскопозитори для гумористичної паузи, гонг, емблема клубу Що? Де? Коли? сова (символ мудрості).

Гра складається з шести етапів:

1) вступне слово вчителя;

2) розминка -- повторення усіх ключових запитань теми, з яких враховуються міжпредметні зв'язки, застосування предмета в професії (проводиться з метою зняття напруги перед грою);

3) визначення часу на обдумування запитання й кількості балів за відповідь. Обирають арбітрів з числа самих учасників гри;

4) гра Що? Де? Коли?

5) підведення підсумків -- підрахунок балів з урахуванням виконаного домашнього завдання, заповнення листів обліку кожної команди арбітрами. Капітани команд і вчитель підводять підсумки;

6) заключне слово вчителя.

Урок типу "КВК"

Форми уроків Що? Де? Коли? і "КВК" набули поширення на позакласних заняттях і стали популярними.

Галузь застосування їх -- повторення тем і розділів.

Змагання складається з шести конкурсів-етапів.

1. Привітання команд. Домашнє завдання.

2. Розминка. Команди задають один одному запитання, на які члени команд повинні відповісти.

3. Домашнє завдання. Перевірка домашнього завдання.

4. Виконання по три завдання членами команди біля дошки.

5. Завдання капітанам команд і членам команд.

6. Заключний етап. Підведення підсумків.

Урок "За круглим столом"

Обирають ведучого і п'ять коментаторів з проблем міжнародних відносин. Під керівництвом учителя добирають матеріали.

На дошці -- плакат "Восьма студія".

Ведучий і коментатор займають свої місця. Учитель промовляє вступне слово із зверненням до плаката, на якому зображені білий голуб, окольцований атомною бомбою, і цифри, які вказують на воєнні втрати держав світу.