Роль дидактичної гри в педагогічній творчості вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

«Роль дидактичної гри в педагогічній творчості вчителя»

Вступ

Виходячи з сучасного екологічного стану в Україні, 70% дітей мають вади психічного розвитку. Кожна друга дитина в Україні народжується з функціональними порушеннями. Дитяча захворюваність збільшилася на 10%. Ці діти в школі повинні почувати себе впевненіше, позбавившись від комплексів, реалізувати себе. Це можна зробити завдяки використанню великої кількості ігрового матеріалу на уроках. Тільки в іграх діти почувають себе вільно, невимушено, розкованіше, не бояться висловлювати свої міркування, доводити їх.

Історія запровадження ігор у навчальному процесі сягає в давнину. Ще Я.А. Коменський писав про їх суспільний характер, можливості формування певних стосунків між людьми, їх наочність та доступність. А Ж. Піаже вказував на розвиток у грі мислення. У психолого-педагогічних дослідженнях багатьох авторів розглядаються питання природи гри та її значення для розвитку особистості [19].

Гра для дитини - це справжнє життя. Яка дитина в грі, така в багатьох поглядах, такою вона буде, коли виросте. Тому виховання майбутньої особистості відбувається у грі.

Головною особливістю гри є те, що вона відображує уявлення дітей про повноцінність життя - дії, діяльність людей, їхніх взаємин в обставинах, створених дитячою уявою. Для дітей молодшого шкільного віку ігри мають виняткове значення. Гра для них - навчання, праця, серйозна форма виховання. Тривалі спостереження за іграми, вивчення їхнього змісту у дітей різних народів і на різних історичних етапах суспільного розвитку дають змогу зробити висновок про те, що основним джерелом їх є соціальне життя людей, умови, в яких живе сім'я, дитина.

Період від дошкільного дитинства, де домінує гра, до шкільного життя, де головне - навчання, повинен бути педагогічно продуманим. У цьому випадку велику роль відіграє творчість педагога. Вивчення розвитку дітей показує, що у грі ефективніше, ніж в інших видах діяльності розвиваються всі психічні процеси. Обумовлені грою зміни в психіці дитини настільки суттєві, що в психології сформувався погляд на гру як на головну діяльність дітей. Л.С. Виготський, розглядаючи роль гри в психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв'язку з переходом до школи гра не тільки не зникає, а навпаки, вона наповнює собою всю діяльність учня.

Гра - найбільш засвоєна дітьми діяльність. В ній вони шукають зразки для вирішення нових життєвих завдань, які виникають у пізнанні, у роботі, в художній творчості. Отже, використання гри - важливий шлях включення дітей в навчальну роботу. Вся дитяча діяльність нероздільна і ця єдність виникає завдяки умовній ситуації, в якій проходить процес дитячої творчості. Гра ніби синтезує пізнавальну, трудову і творчу активність.

Гра - не тільки форма і метод виховання, як і критерій, за яким визначається рівень розвитку дитини. Часто дорослі не звертають уваги на те, що дитина не тільки готується жити, а вже живе своїм повноцінним життям в умі, і це життя має свої вимоги і потреби. Дитяча гра - це істинна соціальна практиа дитини, це її реальне життя в колективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячої особистості.

«Гра, - писав А.С. Макаренко, - неодмінно повинна бути в дитячому колективі. Дитячий колектив, що не грається, не буде справжнім колективом. Гра повинна полягати не тільки в тому, що хлопчик бігає по майданчику та грає у футбол, а в тому, що кожної хвилини свого життя він трохи грається, він…… до якогось ступеня уяви, фантазії, він щось із себе вдає, він чимось високим почуває себе, граючись. Уява розвивається тільки в колективі, що неодмінно грається. І я, як педагог, повинен із ним трохи гратися. Якщо я буду тільки привчати, вимагати, наполягати, я буду сторонньою силою, може корисною, але не близькою. Я повинен неодмінно трохи гратися. І я вимагаю цього від усіх своїх колег» [17].

Про значення гри у навчанні і вихованні підростаючого покоління неодноразово говорили такі великі педагоги, як Я.А. Коменський, П.Ф. Лесгафт, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.

Цікава змістовна гра - неоцінений помічник у вихованні потягу до набуття знань, у розвитку допитливості, спостережливості, інтересу до пізнавального пошуку, у формуванні моральних, фізичних і духовних якостей. Вона стимулює наполегливість, тренує увагу, збагачує пам'ять. В.О. Сухомлинський зауважував: «Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань, то що ж страшного в тому, що дитина вчиться читати граючись, що на якомусь етапі гра поєднується з працею».

У педагогічній творчості вчителя гра використовується в тісному взаємозв'язку з іншими видами діяльності, насамперед із працею, навчанням під час занять. Взаємозв'язок гри і праці визначається тим, що між ними є багато спільного і відмінного. Хороша гра подібна до хорошої роботи. А.С. Макаренко зазначав, що у грі, як і в праці, є зусилля праці і зусилля думки. «Гра без зусилля, гра без активної діяльності - завжди погана гра. Гра дає дитині радість. Це буде або радість творчості, або радість перемоги, або естетична радість - радість легкості. Гра привчає дитину до тих психічних і фізичних зусиль, які потрібні для роботи» [13].

Існує тісний взаємозв'язок між грою і навчанням. Процес навчання сам по собі організовує пізнавальну діяльність дітей, що й, безумовно, підвищує культуру розуму. Зміст занять не приноситься в гру безпосередньо, а своєрідно відбирається в ній через досвід, задум гри. Ставлення дітей до явищ, що відображаються в умі.

Разом з тим гра впливає на пізнавальний розвиток дітей, викликає необхідність розширення знань. Гра навчає цілеспрямовано і послідовно відтворювати знання, реалізовувати їх в ігрових діях, у правилах. Гра широко використовується і як естетичне виховання, тому що діти відображають навколишній світ через образ, роль. Велике значення в цій грі має уява. Це вона створює образи на основі раніше здобутих вражень.

Важливе значення у навчанні дітей відіграє дидактична гра. Для застосування дидактичної гри в організації навчального процесу принципове значення має комплексний підхід. Він вимагає від учителя сконцентрувати всі зусилля на формуванні й розвитку в учнів позитивного ставлення до навчання. Ця проблема привертає увагу науковців і практиків, як один із засобів, що підвищує ефективність процесу навчання. Щоб досягти цієї мети потрібно комплексно застосувати дидактичні ігри. Ця сукупність, як один з принципів проблемності, реалізується у сфері пізнавальної діяльності, в процесі якої учні оволодівають змістом навчальних предметів і потрібними навичками та вміннями в системі уроків у вигляді конкретних дидактичних ігор.

Отже, гра є засобом виховання, навчання і розвитку дитини.

Проблема використання дидактичних ігор у навчальному процесі цікавила багатьох вчених. Зокрема, цим питанням займалися А.В. Фон, П.Д. Мельничук, А.Я. Король, З.Є. Зайчак, І. Осадчук і т.д.

Оскільки проблема використання дидактичних ігор у педагогічній творчості вчителя є сьогодні актуальною, що і зумовило вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт дослідження - педагогічна творчість учителя у навчально-виховному процесі.

Предмет дослідження - організація навчально-виховного процесу з використанням ігрових форм.

Мета дослідження полягає у розробці та експериментальній апробації ігрових форм навчання на уроках з різних предметів і визначенні психолого-педагогічних умов оптимального використання дидактичних ігор у творчій діяльності вчителя початкових класів.

Аналіз основних положень дидактики, психології навчання і виховання учнів початкових класів та досвіду роботи вчителів і власного досвіду роботи під час перебування на педагогічній практиці, дозволив сформувати відповідну гіпотезу.

Гіпотеза дослідження. Ефективність навчально-виховного процесу зросте, якщо:

- вчителі оволодіють методикою використання ігрових форм навчання;

- гра буде органічно вмонтована у загальну структуру уроку;

- дидактичні ігри будуть відповідати необхідним умовам реалізації цілей уроку;

- вчителі будуть мати багатий арсенал дидактичних ігор.

Завдання дослідження:

1. Визначити педагогічні умови ефективного використання дидактичних ігор і на цій основі визначити концептуальну модель.

2. Розробити та апробувати набір дидактичних ігор з різних предметів і методику їх використання.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять філософське вчення про діалектику пізнавального та емоційного аспектів самосвідомості людини; положення педагогіки та психології про пізнавальний процес як єдність чуттєвого сприймання, теоретичного мислення і практичної діяльності.

У розв'язанні завдань дослідження використовувалися такі методи:

- теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, публікацій з оптимізації навчально-виховного процесу;

- педагогічний експеримент, який передбачає використання методів спостереження, бесіди (інтерв'ю), анкетування і дозволяє перевірити доцільність та ефективність розроблених шляхів, педагогічних умов використання дидактичних ігор у навчально-виховному процесі;

- порівняльний аналіз і узагальнення експериментальних даних із використанням методів математичної статистики.

Експериментально-дослідницька робота і педагогічні спостереження здійснювалися у середній школі №12 м.Рівне.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що обґрунтована ефективність використання дидактичних ігор у навчальному процесі початкової школи визначаються оптимальні умови успішного їх використання на уроках.

Теоретична значущість. Виходячи з теорії навчання, виховання та розвитку особистості дитини, була розроблена модель використання дидактичних ігор.

Практична значущість полягає в тому, що розроблені нами методики включення дидактичних ігор у навчальний процес можуть бути використані вчителями початкових класів.

1. Психолого-педагогічні основи використання ігор у навчально-виховному процесі

1.1 Гра як вид діяльності і педагогічний феномен

гра дидактичний навчальний педагогічний

Залежно від особливостей цілей, мотивів і засобів всю різноманітність проявів людської діяльності можна поділити на кілька видів. Такими є гра, навчання і праця.

Ігрова діяльність дуже різноманітна. Існує велика кількість ігор, починаючи з елементарних предметних ігор дітей раннього віку, творчих рольових ігор дошкільників і закінчуючи більш складними рухливими іграми з правилами у школярів, а також спортивними та іншими іграми юнаків і дорослих.

Гра посідає певне місце і в житті дорослого, але особливо важлива її роль у житті дитини. Вона є основною формою вияву активності дитини на перших етапах її розвитку.

Гра є найбільш доступною для дитини діяльністю, вона найбільш відповідає її психічним і фізичним можливостям. На відміну від навчання і праці, які вимагають уміння ставити більш-менш віддалену мету, орієнтуватися не на віддалену, а на близьку мету, не на «завтрашню», а на «сьогоднішню» радість. Якщо старші діти і дорослі здатні виконувати щось нецікаве заради цікавої, привабливої мети, то для молодших дітей це ще недоступно. Для них характерною є така форма діяльності, в якій виконання дії є саме по собі цікавим. Така діяльність дає найбільше задоволення дитині, радує її. Саме такою діяльністю і є гра, що підтримується не далеким, опосередкованим, а більш близьким, безпосереднім інтересом. Дитина грається тому, що її приваблює сам процес гри, зміст тих дій, які вона тут виконує.

У грі дитина ставить перед собою якусь ціль, досягає її і від цього отримує задоволення. Типовим зразком гри, в якій найяскравіше виявляються особливості ігрової діяльності, є творчі рольові ігри. У цих іграх дитина відображає життя дорослих, беручи на себе певні ролі і відтворюючи в ігровій формі їх соціальну поведінку. Цей процес відтворення поведінки дорослого, виконання взятої на себе ролі і дає задоволення дитині. Чим краще дитина виконує цю роль, чим вдаліше передала в своїх діях те, що її особливо приваблює в поведінці дорослих, тим більше задоволення вона одержує. Саме відтворення ролей дорослих не є простим механічним копіюванням їх дій, а є творчою діяльністю, в якій дитина «вживається» в ситуацію життя дорослих, приймається її почуттями і бажаннями, в уявному плані прагне до тих цілей, до яких вони прагнуть у своєму реальному житті. Будучи за формою здійснення ігровими, «несерйозними», ці дії за своїм змістом є для дитини такі ж серйозні, які справжні трудові дії дорослих. Отже, гра - це не пуста забава, а змістовна творча діяльність, в якій дитина ставить свідомі цілі, прагне до їх здійснення.

Спочатку ці цілі дуже нестійкі, короткотривалі, такою ж нестійкою є й сама гра. Дитина легко переходить від однієї ігрової дії до іншої, не об'єднуючи їх єдиним сюжетом, не плануючи ці дії наперед. Чим старша дитина, тим складнішою і досконалішою стає її гра. Дитина поступово навчається ставити дедалі більш віддалену мету, дедалі більше орієнтується на досягнення кінцевого результату. Цим самим гра поступово наближається до більш складних форм діяльності, що вимагають саме такої орієнтації на досягнення далекого результату, - до навчання і праці.

Ігрова діяльність має дещо спільне з працею. Гру часто протиставляють праці, вважаючи їх цілком протилежними діяльностями: перша розглядається як виключно процесуальна, не результативна, непродуктивна діяльність, друга ж - тільки як продуктивна, результативна. Насправді ж таке надмірне протиставлення цих двох видів діяльностей є неправомірним. У творчій праці для людини привабливим є не лише результат, а й сам процес його створення. З другого боку, гра, як цілеспрямована діяльність, не може розглядатися як виключно процесуальна діяльність, вона має свої результати.

Гра відрізняється від праці за характером тих результатів, до яких приводять ці дві діяльності: праця приводить до створення продукту, що має суспільно значиму цінність; гра ж не призводить до цього. Лише з цього погляду можна говорити про продуктивність першої діяльності і непродуктивність другої. Але і гра, і праця є осмислені, цілеспрямовані, а значить, результативні діяльності. У грі дитина активно прагне до досягнення якогось результату, напружує свою волю, як і в трудовій діяльності. В кожній хорошій грі є робоче зусилля і зусилля думки, вона привчає людину до тих психічних і фізичних зусиль, які необхідні для праці (Макаренко). Таким чином, відмінність між грою і працею не абсолютна, а відносна.

Гра має дещо спільне з навчанням в тому відношенні, що вона теж багато чого навчає дитину. Так, у рольовій сюжетній грі, де дитина зображає життя дорослих, вона засвоює багато корисних для себе відомостей, моральні норми суспільного життя і т.д. через спеціальні дидактичні ігри у дітей виробляють ряд навчальних умінь і навичок: вчать лічити, узагальнювати тощо.

Але разом з цим вона відмінна від навчання. Гра приваблює дитину не тим, що вона чогось навчає, а тим, що виконувані тут дії самі по собі цікаві дитині. В грі дитина не ставить перед собою завдання навчитися чогось, засвоїти щось; перед нею стоять інші, ігрові завдання - робити те, що роблять дорослі: «лікувати хворих», «керувати автомобілем». Виконуючи ці дії, діти мимохідь збагачують і свої знання про ті предмети і явища, з якими вони мають справу. Отже, на відміну від навчальної діяльності, в грі дитина засвоює знання не прямо, а побічним шляхом.

Незважаючи на все те спільне, що є між грою й іншими видами, гра є своєрідною діяльністю. Є одна ознака, за якою гра різко відрізняється і від навчання, і від праці, - це те, що вона завжди виникає з власних бажань дитини. Дитина не може гратися з примусу, з обов'язку чи через усвідомлення корисності гри. У цьому відношенні гра є справді найбільш вільною діяльністю, яка розгортається з власної ініціативи дитини і переживається нею завжди як бажана, безпосередньо цікава діяльність. Емоційне збудження, веселий бадьорий настрій, захоплення - все це обов'язкові, невід'ємні супутники дитячої гри. Без задоволення немає гри.

Ігрова діяльність учня за своїм змістом є соціально зумовленим явищем. Зміст дитячих ігор засвоюється дитиною від дорослих і змінюється, ускладнюється разом із зміною і ускладненням суспільно історичних умов життя людей. Аналізуючи зміст дитячих ігор, ми бачимо, що в них своєрідно відображається навколишня дійсність. Сюжети своїх ігор дитина запозичає з того суспільства, в якому вона живе.

Гра розвивається з розвитком життя. Вона має свою передісторію, якою є так звані ігри тварин. В них виявляється інстинктивний, біологічно зумовлений спосіб їх життя. Людська гра виникла разом з працею. «Гра - дитя праці» (Плеханов). На світанку розвитку людського суспільства зв'язок гри з працею виступав ще в дуже простій формі; через гру діти оволодівали конкретними трудовими операціями дорослих людей.

Граючись, наприклад, в полювання, вони оволодівали діяльністю мисливця, користуючись при цьому іграшками (луком, стрілами), які були прототипами справжніх знарядь праці. З ускладненням характеру виробничої діяльності, з розвитком техніки праці гра вже перестала забезпечувати оволодіння конкретними трудовими вміннями, тому що саме ці вміння почали дуже ускладнюватися. Виникло навчання як засіб підготовки дитини до праці. Проте з появою навчання гра не втратила своєї життєвої функції - служити засобом підготовки дитини до майбутньої трудової діяльності. Вона продовжує виконувати цю функцію, але в своєрідній формі.

Дитина в грі оволодіває не стільки конкретними трудовими вміннями, скільки способами суспільної поведінки людей, які нерозривно пов'язані з їх трудовою діяльністю. В ході історичного розвитку суспільного життя поступово ускладнюється його відображення в іграх дітей. Відповідно до цього ускладнюється сама ігрова діяльність, змінюються її форми.

У житті молодших школярів ведучою є учбова діяльність. К.Д. Ушинський підкреслював, що учбова діяльність суттєво відрізняється від ігрової, а перехід дитини від гри до учіння є серйозною подією в житті, пов'язаною з появою нових мотивів. Але це не означає, зазначав він, що гра має бути виключена з діяльності молодшого школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою використовуються ігрові дії. Гра як вид діяльності не тільки зберігається в їх житті, а й продовжує розвиватися.

Особливе значення для розвитку дитини має сюжетно-рольова гра. У молодшому шкільному віці вона стає змістовнішою, ніж у дошкільному. Рольова гра молодших школярів ґрунтується на взаємовідносинах у класному і шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо.

У рольовій грі діти розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоюванні соціальних форм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду, важливого для дальшого їхнього розвитку. У рольовій грі дитина підлягає прийнятим правилам. Вона виявляє готовність на вимогу партнерів по грі взяти на себе іншу, менш цікаву роль.

Дальшого розвитку в молодшому шкільному віці набувають конструктивні ігри. Вони сприяють більшій обізнаності з властивостями різних матеріалів, усвідомленню просторового їх розміщення, диференціації форм тощо.

Вміло спрямована вчителем і батьками гра молодших школярів може стати одним із засобі організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Якщо в процес навчальної діяльності включати елементи гри, то можна викликати в дітей приємні переживання і тим підвищувати їх пізнавальну активність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують і трудові завдання ігрового характеру.

Розвиток ігрової діяльності в молодших школярів іде від побутових ігор до ігор з виробничим сюжетом та із сюжетом, що відображає суспільно-політичні події. Поряд із сюжетними значне місце займають рухливі і настільні ігри.

Є значні індивідуальні і вікові особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. В одних дітей число їх за тиждень не перевищує п'яти, а в інших - доходить до чотирнадцяти. Найактивніші щодо кількості різноманітних ігор учні 2-х класів. У третьокласників їх трохи менше, але вони змістовніші, ніж ігри учнів першого та другого класів. Є також деякі відмінності в іграх хлопчиків і дівчаток. Перші віддають перевагу розвагам з автомашинами, літаками, ракетами. У других переважають ігри з ляльками. У 2 та 3 класах інтерес дівчаток до гри з ляльками дещо знижується, але продовжує займати значне місце. Можна думати, що зниження інтересу дівчаток до ігор з ляльками зумовлюється більшою їх зайнятістю шкільними обов'язками та критичним ставленням дорослих до цих розваг.

Філософи стверджують, що гра - це особлива форма дитячого життя, яка виникла і створена суспільством для управління розвитком дітей, творцем її були не окремі люди, а ціле суспільство, а сам процес виникнення і розвитку гри був «масовим»… процесом, в якому природничо-історична закономірність «пробивалася» через різну свідому діяльність окремих людей.

В теоретичній літературі гра розглядається як:

· особливе відношення особистості до навколишнього світу;

· особлива діяльність дитини, яка змінюється і розгортається як її суб'єктивна діяльність;

· соціально заданий дитині і засвоєний нею вид діяльності (чи відношення до навколишнього світу);

· особливий зміст засвоєного;

· діяльність, в якій відбувається розвиток психіки дитини;

· соціально-педагогічна форма організації дитячого життя і дитячого спілкування.

Всі ці функції дитячої гри визначаються її психологічними особливостями, які розкриті в дослідженнях Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна та інших вчених.

Гра породжує діяльність, в якій особистість змінює світ. Суть гри у здатності відображати, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і проявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності.

Суть гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам процес, процес пережитий, пов'язаний з ігровою діяльністю. Хоча ситуації, програні дитиною, уявні, але почуття, пережиті нею, реальні.

Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, оскільки керувати змістом гри, включає в сюжет ігри, які розподіляють ролі, педагог може тим самим визначити позитивні почуття дітей, включених у гру. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних почуттів для людини, по-друге, через переживання тільки і можна виховати позитивне відношення до діяльності. Гра має багато можливостей сформувати позитивні ставлення і до неігрової діяльності.

С.Л. Рубінштейн підкреслює, що дитина, граючи ту чи іншу роль, е просто ефективно переноситься в іншу особистість, входить в роль, вона розширює, збагачує свою власну особистість. На цьому відношенні особистості дитини до її ролі ґрунтується значення гри для розвитку не лише уяви, мислення, волі, але і самої особистості дитини в цілому.

Рольовою грою діти оволодівають наприкінці раннього дитинства, до 3 року життя. Однак гра не виникає несподівано. Для цього дитині необхідно мати багато вражень від навколишнього середовища, а найголовніше - виховний вплив дорослих на дитину. Часте і цілеспрямоване спілкування дитини із дорослими є вирішальним у оволодінні нею новим видом діяльності - рольовою грою. При відсутності керівництва з боку дорослих ніякі іграшки (в будь-якій кількості) не стимулюють розвитку рольової гри. Як же йде розвиток рольової гри дитини? Спочатку кожна дитина грається по-своєму, не взаємодіє і не спілкується з іншими дітьми. Потім починається взаємозв'язок на основі взятих на себе ролей. На початку взаємозв'язок із іграшками іде не в ролі, а дитина просто здійснює розподіл діяльності: «варити», «мити», «возити», лише потім з'являються ролі, пов'язані із цією діяльністю: «я - повар», «я - мама», «я - шофер». Спостереження показують, що для того, щоб діти почали гру, недостатньо вміти просто виконувати якусь певну діяльність, необхідно, щоб у дітей виникло емоційне ставлення до персонажу, який представлено сюжетною іграшкою. Це положення важливе, оскільки показує, що уже на самих ранніх етапах свого виникнення гра має емоційне відношення до об'єкту діяльності.

В процесі розвитку гри змінюється і виконання ролі. Спочатку вона носить колективний характер, потім наділяється індивідуальними рисами.

Із 3 років до вступу в школу гра становить провідний вид діяльності дошкільника.

Фактично через рольову гру дорослі «виводять» дитину із власне предметної діяльності у світ відносин. Зовні можна і не помітити великої різниці: дитина і раніше мила ляльку, годувала її. Але перехід від предметної діяльності до рольової гри заключається в тому, що тепер діяльність дитини із предметами включається в нову систему відношень дійсності, в нову емоційно-привабливу діяльність. Завдяки цьому вони об'єктивно отримують новий зміст.

У педагогічній технології, яка призначена забезпечити взаємозв'язок дитини з навколишнім світом, гра - це шлях пізнання дитиною самої себе, своїх нахилів та здібностей.

Метою педагогічної технології взагалі, і технології гри частково, являється практична реалізація педагогічної теорії і отримання у педагогічному процесі раніше поставлених результатів. Це, в першу чергу, розвиток творчих здібностей кожного учня, формування їх особистої активності, все те, що відповідає інтересам особистості та суспільства.

При цьому між педагогічною технологією і педагогічною наукою з однієї сторони, і теорією і технологією гри з другої сторони є тісний і майже однаковий зв'язок.

Педагогічна технологія, як і технологія гри, є складним процесом одночасного використання педагогічних, психологічних, соціологічних знань.

Технологія ігрових форм навчання націлена на те, щоб навчити учня усвідомити мотиви свого учіння, своєї поведінки в грі та у житті, формувати цілі і програми особистої, як правило, глибоко скритої самостійної діяльності і передбачити її найближчий результат.

Поступове усвідомлення мотивів діяльності викликає сильне почуття особистого зацікавлення і стійке бажання довести почату справу до кінця.

Сфера ігрової діяльності охоплює великий простір ідеального, матеріального та духовного світу: реальне і ідеальне, актуальне і віртуальне, теперішнє і майбутнє.

Гра - це не є проста діяльність, не фантазії, а реальний вхід і вихід в майбутнє, вікно в світ, панорама вищих сновидінь.

Багато вчителів хочуть, щоб їх вихованці, учні виросли хорошими людьми: з багатим інтелектом, творчими здібностями, фізичним здоров'ям, які б мали хорошу пам'ять, розвинуту спостережливість, увагу, уяву, волю, мислення. З допомогою чого можна розвивати в учнів такі важливі психологічні процеси? Необхідно шукати і знаходити будь-якому вихователя доступні засоби. Такими дуже ефективними засобами здавна являється гра.

Гра - вид непродуктивної діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі. В історії людства гра перепліталася з магією, тісно пов'язана була із спортом, мистецтвом. Має важливе значення у вихованні, навчанні і розвитку дитини як засіб психологічної підготовки до майбутніх життєвих ситуацій.

Гра в житті дитини має таке саме значення, як і у дорослого робота, служба. Як дитина поводить себе в грі, такою вона буде в дорослому житті. Тому виховання майбутнього діяча повинно проходити перш за все у грі. І вся історія людства як працівника може бути представлена у розвитку гри і поступовому переході в роботу. Цей перехід відбувався дуже повільно. В теоретичній літературі гра розглядається як:

· особливе ставлення особистості до навколишнього світу;

· особлива діяльність дитини, яка змінюється і розвивається як її суб'єктивна діяльність;

· особливий зміст засвоєння;

· діяльність, в якій проходить розвиток психіки дитини;

· соціально-педагогічна форма організації всього дитячого життя, «дитячого суспільства».

Всі ці функції дитячої гри визначаються її психологічними особливостями, розкритими в дослідах Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна та інших вчених.

«Суть людської гри - у здатності відобразити, перетворити дійсність. У грі вперше формується потреба дитини впливати на світ. Суть гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам процес переживання, пов'язаний з ігровими діями. Хоча ситуації, програні дитиною, уявні, але почуття, пережиті нею, реальні».

Вміння створювати ігрові ситуації і входити в них в них є обов'язковими компонентом вчителя. А.С. Макаренко писав: «Одним із найважливіших шляхів виховання я вважаю гру. В житті дитячого колективу серйозна, відповідальна і ділова гра повинна займати велике місце. І ви, педагоги, повинні уміти грати». Талановитий вчитель використовує ігрову - позицію, навіть якщо це проходить несвідомо.

Технологію ігрової діяльності можна розглядати як вміння педагога використовувати сукупність різних методів впливу грою для забезпечення гуманних, психологічних функцій дорослого по відношенню до дитини.

Для успішного оволодіння технологією ігрової діяльності необхідно моделювати аспекти ігрової діяльності вчителя, направляти їх до реальної ситуації роботи школи, звернути увагу на те, що необхідно для проведення гри:

1) визначити конкретні цілі і завдання гри;

2) підведення результатів попередньої роботи;

3) продумувати хід гри і способів залучення дітей в гру;

4) організація своєї роботи (діяльності) і діяльності дітей;

5) вміння придати грі ігровий характер, встановити педагогічні цільові взаємовідношення;

6) вміння аналізувати хід гри.

Протягом багатьох сотень років вчені різних галузей наук займалися вивченням походження гри. Але до цих пір в теорії і практиці існують полярні точки зору - одні вважають, що гра має соціальне походження.

Проблема гри виникла як проблема вільного часу людей в силу багатьох тенденцій релігійного, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. В стародавньому світі ігри були центром суспільного життя, їм придавалося релігійно-політичне значення. Таким слід вважати народження в Стародавній Греції Олімпійські ігри.

Багато дослідників гри пов'язують її походження з релігійною культурою, наприклад, народні і святкові ігри, які залишилися в духовному житті людей, виникли із язичницьких релігійних обрядів.

Взагалі слова «гра», «грати» в українській мові надзвичайно багатозначні.

Слово «гра» вживається у значенні розваги в переносному значенні. Е.А. Поправський писав, що поняття про «гру» взагалі має деяку різницю в різних народів. Так, у древніх греків слово «гра» означало дії, властиві дітям, виражаючи значення, яке у нашій мові має слово «хлоп'яцтво». У євреїв слово «гра» відповідало поняттю про жарти і сміх. Ось чому у всіх єврейських мовах словом «гра» стали позначати велике коло людських дій, які, з одного боку, не вимагають значних зусиль, з іншого - приносять людям радість та задоволення. Таким чином, у це коло понять стали входити всі, починаючи від дитячої гри в солдатики до трагічного відтворення долі героїв на сцені театру.

Слово «гра» не є науковим поняттям у строгому розумінні цього слова. Може бути саме тому, що цілий ряд дослідників намагалися знайти щось загальне між найрізноманітнішими і різноякісними діями, позначеними словом «гра», ми і не маємо дотепер задовільного розмежування цих діяльностей і задовільного пояснення різних форм гри.

У вітчизняній педагогіці і психології серйозно розробили теорію гри К.Д. Ушинський. Г.В. Плеханов, С.Л. Рубінштейн, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, О.С. Газман.

Шмаков С.А. називає основні наукові підходи, які пояснюють причини виникнення гри:

- теорія розвитку нервових сил (Г. Спенсер, Г. Щурц),

- теорія інтенсивності, функції вправ (К. Гросс, В. Штерн, Бейтендеп);

- теорія рекапітуляції і антиципації (С. Геккель);

- теорія функціонального задоволення, реалізації природних здібностей (К. Бюлер, А. Адлер);

- теорія релігійного начала (Хейзинг, Бахтін, Соколов і т.д.);

- теорія відпочинку в грі (Штейн таль, Шолер, Лацпрус, Валлон);

- теорія духовного розвитку дитини в грі (Ушинський, Піаже, Макаренко, Левін, Виготський, Сухомлинський, Ельконін);

- теорія впливу на світ через гру (Рубінштейн);

- зв'язок гри із мистецтвом і естетичною культурою (Платон, Шиллер, Фребель);

- праця як джерело виникнення гри (Лавров, Плеханов, Мазаев);

- теорія абсолютизації культурного значення гри (Гессен, Хейзинга).

Одні і ті ж дослідники називають різні джерела і причини появи феномена гри, розглядаючи її різне функціональне значення та зв'язок з певною культурою. Все це зрозуміло.

Будемо відноситися до наукових концепцій вчених різних епох і країн з повагою. Тим паче, що гра об'єктивно відображає багато вимірність людського світу, людської діяльності, творчості, емоцій.

1.2 Функція гри. Класифікація ігор

Функції гри - її різна користь. У кожного виду гри є своя користь. Існує гра-праця, гра-мистецтво, гра-свято, гра-досуг, гра-відпочинок, гра-загадка, гра-тренінг, гра-вправа, гра-розвага і т.д.

Існує гра, яка синтезує в собі багато із названого. Ми робимо спробу виділити особливу функцію гри як педагогічний феномен культури:

- соціокультурна функція гри;

- функція міжнаціональної комунікації;

- функція самореалізації дитини в грі;

- комунікативна функція гри;

- діагностична функція гри;

- ігротерапевтична функція гри;

- функція корекції в групі;

- розважальна функція гри.

Розглянемо коротко ці функції.

Соціокультурна функція гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, який включає в себе як соціально-контролюючі процеси цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння дітьми знань, духовних цінностей і норм, притаманних суспільству, чи окремо соціальній спільності або групі однолітків, так і стихійні швидкі процеси, які впливають на її формування. Соціокультурне значення гри може означати синтез засвоєння дитиною багатства культури, потенціал виховання та формування її як особистості, що дозволить дитині функціонувати в якості повноправного члена дитячого чи дорослого колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. Ігри дають можливість моделювати різні життєві ситуації, шукати вихід із конфліктів, не бути при цьому агресивним, навчати всебічній емоції у сприйманні всього існуючого у житті.

Функція самореалізації дитини в грі. Для дитини гра важлива як сфера реалізації себе як людини, так і особистості. Саме у цьому плані дитині важливий сам процес гри, а не її результат, чи конкурентність, чи здатність перемогти, чи досягнення будь-якої мети. Процес гри - простір самореалізації. Гра - універсальний полігон людської…. дитини, дійсності як області використання і перевірки накопиченого досвіду.

Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з другого - виявити недостатній досвід. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію для того, щоб розкрити можливі або які уже є проблеми у дитини і змоделювати їх зняття.

Комунікативна функція гри. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами, і колективна. Вона вводить дитину у реальний компонент складних людських відносин.

Будь-яке ігрове товариство (короткотривале чи довготривале) - колектив, який виступає для кожного гравця як організуюче і комунікативне начало, маючи велику кількість комунікативних зв'язків.

Спілкування дітей - важлива проблема педагогіки. Але це спілкування включає в себе специфічні форми поведінки: незалежність, спільність інтересів і особисті пристрасті, взаєморозуміння і здатність самостійно приймати рішення, уступки і емоційну контактність.

Гра - перемога колективної свідомості. Гра - досуг заключає в собі початок взаєморозуміння - діалектику спілкування, її негенетичні форми соціальних зв'язків соціальних ситуацій спільності, сукупності та зв'язку. Спілкування, яке народжується у грі сприяє становленню, розвитку актів культури.

У ігровій діяльності дітей існує абсолютно реальне суспільне відношення, яке склалося між учасниками гри.

Діагностична функція гри. Гра володіє передбачуваністю, вона більш діагностична, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому що індивід веде себе в грі на максимальному проявленні (фізичні сили, інтелект, творчість), по-друге, гра сама по собі особливе поле самовираження.

Дитина сама грою перевіряє (самодіагностує) свої сили, здібності у вільних діях, самовиражаючи і самостверджуючи себе. для цього їй потрібно знайти себе. гра спонукає її до самопізнання, створює умови внутрішньої активності особистості.

Ігротерапевтична функція. Особливу роль виконує гра як засіб терапії по відношенню до хворих дітей і дітей, які мають психічні відхилення. Лікування грою - серйозна перспектива лікувальної педагогіки і звичайної в тому числі, також гра може бути використана для подолання різних труднощів, які виникають у дитячій поведінці, у спілкуванні з товаришами, у навчанні.

Функція корекції в грі. У ряді важливих функцій гри виступає її психокорекційна функція. Психологічна корекція вносить позитивні зміни, доповнення в глибоку структуру особистісних показників індивіда.

Сам механізм корекції необхідний у практиці тому, що нажаль, значній частині дітей притаманна несправедливість, замкнутість, втомлюваність, сором'язливість, агресивність, сварливість та інші негативні явища, які породжують конфлікти у спілкуванні, порушують внутрішньо колективні відносини, важливі форми взаємодії у групі. Настав час, коли піклування про психічне здоров'я дитини повинно бути не на словах, а на ділі, знайти своє місце в педагогічній роботі з дітьми. Зберегти здоров'я дитини - головне та основне завдання школи, сім'ї, суспільства та держави. Використання гри як засобу психокорекції необхідно частіше використовувати не тільки у роботі з аномальними дітьми, але й з нормальними, в іграх, з якими ця функція використовується дуже слабенько.

Розважальна функція гри. Об'єктивно - це основна функція гри. Розвага - це захоплення до різного, різностороннього, що в кінці відображає різні інтереси людини. Оскільки захоплення - психічний стан, який виражає недиференційовану, неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу суб'єкта, розважальна функція гри пов'язана зі створенням відповідного комфорту, сприятливої атмосфери, духовної радості як захисних механізмів, стабільності особистості, реалізації рівня її зацікавленості.

Гра - єдина діяльність, яка виводить дитину за межі її досвіду. Розвага у грі - це пошук. Гра володіє магією, здатна давати їжу фантазії, яка виводить на розвагу.

Гра - один з видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри - дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші;

2. Ігри з визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні.

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Щодо створення нового оригінального ігри поділяють на такі, яким не вистачає інформації, умови яких потребують доповнення, в яких відомо лише сюжет, із суперечностями змісту; із запланованими помилками у змісті (задля виправлення помилок); із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні - розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

На практиці проведення творчої гри відбувається за такими етапами:

а) педагог розповідає про гру, що допомагає апробувати її модель на сприйнятті дітей, залучає їх до обговорення плану (уточнення ролей, створення уявних ситуацій тощо);

б) розподіл ролей (можливі різні варіанти: вибір ролі за бажанням, колективне обговорення кандидатур на певні речі, визначення ролі у формі доручення);

в) розробка плану гри за певним сюжетом;

г) власне гра;

ґ) завершення гри підбиттям підсумків.

Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елемент колективного змагання.

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:

1) визначення творчого потенціалу гри. Передбачає з'ясування її доцільності для певного періоду розвитку особистості, колективу класу; з'ясування чітких показників якостей особистості, на розвиток яких спрямована гра;

2) визначення місця (клас, школа, пришкільний майданчик тощо) і часу проведення, кількості учасників (весь клас, мікрогрупи тощо). Залежать вони від умов проведення та творчого характеру гри.

3) забезпечення психологічної комфортності і природності гри. Вона має бути бажаною, зручною і приємною для учасників. Важливо, щоб вона була органічно пов'язана з тематичним періодом чи змістом попередніх форм роботи. Доцільно при цьому подбати про творчу післядію., нову гру чи іншу форму роботи. Наприклад, для інсценованої розповіді-експромту післядією може бути конкурс на кращий текст;

4) урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри. Передбачає попередню діагностику рівня сформованості якостей дітей, що потребують розвитку;

5) захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника. Передбачає аналіз впливу гри на свідомість, емоційні враження учнів. Потрібно співставляти емоційну завантаженість гри з денним режимом учнів, моральною ситуацією в колективі;

6) визначення місця вчителя під час проведення гри. Роль і місце вчителя будуть змінюватися залежно від рівня сформованості якостей особистості учасників гри, їх віку, часу спільної діяльності. Якщо на початку співпраці з дітьми вчитель є керівником, інструктором, суддею, то поступово він повинен ставати радником або навіть спостерігачем. Хоча можливі ситуації, у яких педагог змушений змінити рольову позицію і знову взяти керівництво грою на себе;

7) цілеспрямоване поширення прав учасників гри. Вони стосуються вибору гри (її назви, сюжету), зміни умов гри, її модернізації, вироблення нового змісту.

2. Технологія ігрової діяльності

2.1 Ігрова діяльність у навчальному процесі

У шкільному віці гра перестає посідати місце основної діяльності, якою вона є у дошкільника. Це місце займає тепер уже навчальна і трудова діяльність. Але і з появою навчальної діяльності гра не втрачає свого значення, вона продовжує відігравати важливу роль у житті дитини. Насамперед гра має важливе значення для організації її дозвілля. Поряд з цим при умілій організації ігрова діяльність допомагає і у виконанні навчальних завдань школи, служить засобом розумового, фізичного і морального розвитку дитини. Успішне керівництво іграми школярів вимагає знання психологічних особливостей ігрової діяльності дітей цього віку.

Ті успіхи, яких досягає дитина у розвитку всіх своїх психічних процесів, зокрема мислення, на час переходу її до школи, позначаються і на змісті, і на формі її ігор. Сюжетна творча гра, яка посідає таке важливе місце в житті дошкільника, найбільш відповідаючи наочно-дійовому і образному характеру її мислення, поступово уступає своє місце більш складним іграм з правилами, що вимагають уже вищого рівня розвитку психічної діяльності. Зразки сюжетних ігор подані у додатках [Додаток 1-7]

Характерною ознакою цих ігор є те, що зміст її визначений наперед: учасники гри ще до її початку знайомляться з тими цілями (ігровими завданнями), які перед ними ставлять, засвоюють ті правила, яких вони повинні дотримуватися у процесі гри. Все це вимагає від дитини вміння підпорядковувати свою діяльність заздалегідь поставленій меті, свідомо контролювати свої дії, узгоджувати їх з прийнятими правилами і т.д.

Ігри з правилами, в яких виконання останніх полегшується наявністю в грі цікавої фабули, є характерним для дітей молодшого шкільного віку, в мисленні яких образні моменти посідають дуже важливе місце.

Ігрове завдання (наприклад, бігати, дотримуючись певного правила, виконувати належні рухи і т. п.) стає дітям доступним і привабливим тоді, коли воно подається в наочній і конкретній формі. Ось чому сюжетні ігри з правилами («Баран і вовк» та ін.) продовжують користуватися успіхом не лише у дошкільників, а й у молодших школярів [Додаток 7].

Правда, образні моменти гри тут уже втрачають своє самодостатнє значення. На перший план починає виступати не зображення дій того чи іншого персонажу, як це є у маленьких дошкільників, а виконання самого ігрового завдання, досягнення конкретної мети: добігти першим, пробігти так, щоб не піймали і т.д. Фабульні ж моменти відіграють тут уже допоміжну роль, надаючи ігровому завданню певної образності, емоційності. Основним змістом гри стає виконання правил.

Рухливі ігри з правилами у шкільному віці проходять певну еволюцію, в якій яскраво виявляється поступове ускладнення цілей і мотивів ігрової діяльності дітей. Якщо у молодших школярів правила гри мають ще більш-менш елементарний характер, то з віком вони стають значно складнішими, вимагаючи тим самим від учасників гри вміння орієнтуватися на більш віддалену мету. Крім того, граючись в такі ігри, школяр повинен мати на увазі велику кількість подробиць виконуваних правил. Це вимагає відповідного розвитку його пізнавальної діяльності.

Еволюція рухливих ігор з правилами виявляється і у поступовій зміні, ускладненні характеру ігрових завдань. Якщо спочатку ці завдання мають індивідуальний характер, кожен учасник гри відповідає сам за себе, то пізніше ігрове завдання починає здійснюватися групами, колективом. З'являються так звані командні ігри, в яких всі учасники гри розбиваються на партії, або команди, об'єднані навколо виконання належного їм ігрового завдання. Для таких ігор характерним є більш суворий розподіл обов'язків, встановлюються більш детальні, строгі правила. Разом з тим вносяться характерні зміни і в зміст самої гри, і в характер її цілей і мотивів. Дедалі більшого значення набуває тут кінцева мета, виграш, до якого прагнуть команди, що змагаються. Такі ігри характерні для дітей більш старшого віку. Пізніше ці ігри переростають у спортивні ігри юнаків і дорослих. У спортивних іграх момент змагання команд ще більш підкреслюється, що робить їх емоційно напруженими. Часто ці ігри набувають характеру напруженого спортивного змагання, вимагають від учасників максимальних фізичних і вольових зусиль, спрямованих на досягнення виграшу. Прагнення до цього результату визначає весь хід гри, без цього вона перестає бути грою.

Ігри з правилами проявляються в дуже різноманітній формі. Зберігаючи загальну для всіх цих ігор особливість - наявність готового правила, ігрового завдання, - вони разом з тим набувають різного змісту залежно від конкретного характеру самого правила, так і ігрового завдання. Так, у рухливих іграх з правилами сама мета гри і засоби її досягнення обов'язково пов'язані з моторною активністю дитини. Виграш у цій грі залежить від якостей саме цієї активності6 від спритності, швидкості бігу і т. п. Разом з тим проведення цих ігор, як зазначалося, вимагає також розвитку відповідних вольових і інтелектуальних якостей особистості.

У деяких різновидностях ігор з правилами інтелектуальний зміст стає основним замість моторного завдання, що включає в себе інтелектуальні моменти лише мимохідь, виділяється самостійне інтелектуальне завдання. У такому випадку ми маємо інтелектуальні ігри з правилами. Такі ігри зустрічаються ще у дошкільному віці. Але особливо важливе місце інтелектуальні ігри займають у шкільному віці [Додаток 8].

Новий зміст життя дитини-школяра (те, що вона навчається, засвоює знання) впливає і на зміст її ігор. Важливе місце у житті учня починають набувати такі інтелектуальні ігри, як різні головоломки, ребуси, шаради, кросворди і т.д., ускладнюючись за змістом в міру збагачення розумового розвитку дитини [Додаток 3-6].

Тут вперше з'являються такі інтелектуальні ігри з правилами, як шахи і шашки. Всі ці ігри мають важливе значення для формування у школярів пізнавальних інтересів, для розвитку їх розумових здібностей.

Отже, гра у шкільному віці не залишається незмінною. Загальний розумовий і фізичний розвиток дітей позначається на характері тих ігрових завдань, які вони ставлять перед собою, і на тих засобах, які вони використовують. Чим вищий загальний рівень психічного розвитку дитини, тим змістовнішими є ігри, те, що задовольняє у грі молодшого школяра, природно, не може задовольнити підлітка чи юнака. Але, з другого боку, саме гра є важливим засобом фізичного, розумового і морального розвитку дитини. Все це потрібно врахувати при організації ігор школярів різного віку, підбираючи для них такі ігри, які відповідають їх віковим особливостям.

Керуючи грою, потрібно враховувати складну мотивацію ігрової діяльності: в грі дитину задовольняє і зміст того, що вона робить, і ті цілі, до яких вона прагне, разом з тим її цікавить особистий успіх, перемога у змаганні свого партнера і т. п.

Однобічне підкреслення одного з цих мотивів може негативно позначитися на грі, на її виховній цінності. Так, наприклад, підкреслення такого мотиву як забезпечення особистого успіху без збереження інших цінних сторін складної мотивації гри може привести до шкідливого «азарту» в грі, негативно позначитися на формуванні характеру підлітка і юнака. Все говорить про те, що ігрова діяльність школярів повинна бути предметом такої ж дбайливої роботи вчителя, яким є навчання.

З переходом до наступного етапу в житті особистості - до віку дорослого - гра не зникає, а продовжує тут виконувати належну їй життєву функцію. Хоч питома вага цієї діяльності, у порівнянні з основною трудовою діяльністю, явно знижується, виявляючись вже у вигляді самостійної діяльності лише в часи дозвілля, відпочинку, все ж вона не втрачає ід цього свого важливого значення.

Чим змістовнішим життям живе людина, чим вищі і змістовніші її інтереси, тим більше вимог вона пред'являє до гри. В хорошій змістовнішій грі людина одержує не лише фізичне, інтелектуальне, а й естетичне задоволення. Деякі з видів ігор, наприклад, спортивні, можуть стати і стають подекуди професією людини набираючи тим самим значення провідної трудової діяльності.