Дистанційне навчання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

навчання освіта дистанційний україна

Загальні положення:

1.1 Положення про дистанційне навчання (далі - Положення) розроблене на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2003 N 1494 ( 1494-2003-п ) "Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки".

1.2 Дистанційне навчання в Україні реалізується через систему дистанційного навчання (СДН), яка є частиною системи освіти України, з нормативно-правовою базою, організаційно оформленою структурою, кадровим, системотехнічним, матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням, що реалізує дистанційне навчання на рівнях загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, а також самоосвіти.

1.3 Під дистанційним навчанням розуміється індивідуалізований процес передання і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчання у спеціалізованому середовищі, яке створене на основі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.

У процесі дистанційного навчання використовуються дистанційні курси - інформаційні продукти, які є достатніми для навчання за окремими навчальними дисциплінами. [1]

Дистанційне навчання (ДН) -- освітній процес, у якому значна частина викладання здійснюється викладачем (або групою викладачів), віддаленим у просторі або часі від учня (або групи учнів).

Сучасне дистанційне навчання здійснюється в основному за допомогою технологій і ресурсів мережі Інтернет.

Термін «дистанційне навчання» іноді вживається для позначення форм навчання, що існували задовго до появи комп'ютерів: заочне, кореспондентське, домашнє навчання, екстернат, для яких характерне навчання на відстані, дистанції.

Серед тлумачень змісту дистанційного навчання виділяють два підходи, які істотно розрізняються з дидактичної точки зору.

Перший досить розповсюджений сьогодні підхід такий: дистанційне навчання -- обмін інформацією між учителем і учнем (групою учнів) за допомогою електронних мереж чи інших засобів телекомунікацій. Учень розглядається як одержувач деякого інформаційного змісту і системи завдань для його засвоєння. Результати самостійної роботи повертаються знову тьютеру, який оцінює якість і рівень засвоєння матеріалу. Під знаннями розуміється трансльована інформація, а особистий досвід учнів і їх діяльність щодо конструювання знань майже не організовуються.

Другий підхід принципово відрізняється від попереднього. Основою дистанційного навчання виступає особистісна продуктивна діяльність учнів, яка будується за допомогою сучасних засобів телекомунікацій. Цей підхід припускає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, що забезпечують інтерактивність взаємодії суб'єктів освіти і продуктивність навчального процесу. Обмін і пересилання інформації відіграють у цьому випадку роль допоміжного середовища організації продуктивної освітньої діяльності учнів. Навчання відбувається в реальному часі (чат, відео зв'язок, спільні для віддалених учнів і вчителя «віртуальні дошки» із графікою тощо), а також асинхронно (телеконференції на основі електронної пошти, форуми). Паралельно зі створенням учнями освітніх продуктів відбувається їх внутрішнє освітнє зростання. Особистісний, креативний і телекомунікативний характер освіти -- основні риси дистанційного навчання цього типу. В процесі дистанційного навчання передбачається наявність тьютера і учнів, їх спілкування, спілкування між собою, а також наявність у системі підручника, необхідного комплекту засобів навчання. [3]

Розвиток системи дистанційного навчання обумовлений сукупністю переваг і можливостей. Це насамперед більш гнучкі умови навчання для дітей, які не змогли чи не можуть здобути її традиційним шляхом через віддаленість від кваліфікованих навчальних закладів, фізичних недоліків, індивідуальних особливостей і потреб.

Дистанційне навчання спроможне задовольнити додаткові освітні потреби учнів, особливо з навчальних дисциплін, змістовна частина яких дуже швидко змінюється, до яких слід віднести інформатику. Талановитий учень сільської школи може, наприклад, одночасно навчатися дистанційно у висококваліфікованих фахівців, які знаходяться в будь-якому куточку країни і світу, не залишаючи свого місця проживання. За допомогою електронних мереж студент з будь-якого міста чи села має доступ до світових культурних і наукових скарбів, вчиться в престижних університетах світу. [6]

Мета і задачі системи дистанційної освіти:

Визначення системи дистанційної освіти (СДО) можна розглянути на прикладі матеріалів Державного Комітету Російської Федерації з вищої освіти.

Вищою метою створення та розвитку СДО є надання школярам, студентам, громадянським і військовим фахівцям, безробітним, самим широким верствам населення в будь-яких районах країни та за її межами рівних освітніх можливостей, а також підвищення якісного рівня освіти за рахунок активнішого використання наукового і освітнього потенціалу провідних університетів, академій, інститутів, галузевих центрів підготовки та перепідготовки кадрів, інститутів підвищення кваліфікації, які лідирують, та інших освітніх установ. СДО дозволятиме студенту отримати як базову, так і додаткову освіту паралельно з його основною діяльністю. Нарешті, створювана система дистанційної освіти направлена на поширення освітнього середовища, на найповніше задоволення потреб і прав людини в галузі освіти.

За рахунок створення мобільного інформаційно-освітнього середовища і скорочення питомих витрат на одного навчаємого, СДО забезпечить принципово новий рівень доступності освіти при збереженні його якості. Дистанційне навчання є найперспективнішою формою освіти широких верств населення.

СДО повинна сприяти рішенню таких соціально значущих задач, як:

· підвищення освітнього рівня суспільства та якості освіти;

· реалізація потреб населення в освітніх послугах;

· задоволення потреб країни в якісно підготовлених фахівцях;

· підвищення соціальної та професійної мобільності населення, його підприємницької та соціальної активності, рівня самосвідомості, поширення кругозору;

· збереження та примноження знань, кадрового і матеріального потенціалів, накопичених вітчизняною вищою школою;

· розвиток єдиного освітнього простору в рамках країни і всього світового співтовариства, який має на увазі забезпечення можливості отримання нострифікованої освіти у будь-якій точці освітнього простору.

Розвиток СДО, що використовує засоби навчання, основані на сучасних технологічних досягненнях, з високим рівнем охоплення, повинен сприяти зміцненню міжнародних позицій країни, оскільки під впливом науково-технічного прогресу освіта стає інструментом взаємопроникнення не тільки знань і технологій, але й капіталу, інструментом боротьби за ринок, рішення геополітичних задач тощо.

Нині створення СДО стає особливо актуальним, бо саме ця система може найбільш адекватно й гнучко реагувати на потреби суспільства та забезпечити реалізацію конституційного права на освіту кожного громадянина країни. СДО відповідає логіці розвитку системи освіти і суспільства в цілому, де у главу кута ставляться потреби кожної окремої людини.

Розвиток СДО орієнтується на такі соціальні групи, як:

· молодь, для якої не має можливості отримати високоякісні освітні послуги в традиційній системі освіти завдяки обмеженій пропускній спроможності цієї системи, необхідності суміщення навчання з роботою, географічній віддаленості від вузовських центрів та інших аналогічних чинників;

· офіцери Збройних Сил, що скорочуються, та члени їх сімей;

· особи, що виконують дійсну термінову службу в Збройних Силах;

· звільнені й скорочені громадянські особи, що зареєструвалися в службі зайнятості;

· керівники регіональних органів влади та управління;

· працюючі, які вже мають освіту, але бажають придбати нові знання;

· студенти, що мають бажання отримати другу паралельну освіту;

· особи, що бажають отримати другу додаткову освіту;

· особи, специфіка роботи яких (наприклад, вахтовики) не дозволяє навчатися в ритмі діючих освітніх технологій;

· особи, які мають медичні обмеження для отримання регулярної освіти в стаціонарах,

· менеджери різноманітного рівня, працюючі на підприємствах всіх форм власності;

· викладачі різноманітних освітніх установ, включаючи вищі навчальні заклади;

· особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Створення СДО, яка в повній мірі відповідає поставленій меті, являє собою складну загальнодержавну задачу. При її здійсненні повинен бути повністю використаний накопичений у вищій школі науково-методичний, кадровий і виробничий потенціал, інформаційні ресурси і технології, досвід проведення дистанційного навчання, існуюча телекомунікаційна інфраструктура (універсальні канали зв'язку і канали вторинних мереж), організаційні структури вищої школи та створені оригінальні структури.

Разом з тим при створенні єдиної СДО повинні бути подолані існуюча просторова і галузева відокремленість і непогодженість в розвитку дистанційного навчання, забезпечене ефективне об'єднання зусиль університетів, інших освітніх установ і організацій в області дистанційного навчання на основі:

· вимог державного освітнього стандарту;

· загальних психолого-педагогічних, методичних і технічних вимог до дистанційних курсів;

· єдиних вимог до рівня психолого-педагогічної компетентності кадрів СДО;

· створення єдиного інформаційно-освітнього середовища СДО;

· об'єднання бюджетних і позабюджетних джерел фінансування для розвитку СДО в цілому;

· єдиного стратегічного управління системою.

Створення єдиної СДО не повинно перешкоджати самостійності освітніх установ та розвитку різноманітних форм ДН, що забезпечують рівень підготовки, переважаючий вимоги державного освітнього стандарту.

Основними задачами, зв'язаними зі створенням СДО є:

· визначення і закріплення принципів організації і функціонування єдиної СДО;

· формування організаційно-управлінської структури СДО і фінансових механізмів, що забезпечують її розвиток;

· розробка нормативно-правового забезпечення СДО;

· створення системи інформаційно-аналітичного та маркетингового забезпечення СДО, включаючи розробку і здійснення програми проведення рекламно-пропагандистської кампанії (з урахуванням специфіки регіонів і типів контингенту користувачів), направленої на ознайомлення населення з принципами функціонування, можливостями і перевагами СДО та на надання їй статусу високої престижності і соціальної значущості;

· розробка теоретичних, науково-психологічних основ і конкретних методик дистанційного навчання з урахуванням соціо-культурної, професійної, етнічної, віково-психологічної та іншої специфіки користувачів дистанційного навчання;

· створення спеціалізованих інформаційно-освітніх середовищ і дистанційних курсів, включаючи розподілену систему інформаційних ресурсів навчального призначення, доступних при комп'ютерних телекомунікаціях, і розвиток системи електронних бібліотек;

· розробка критеріїв, засобів і систем контролю якості дистанційного навчання;

· формування матеріально-технічної бази СДО, в тому числі для розробки і репродукування методичних матеріалів, програм, курсів і їхнього супроводу;

· вдосконалення комунікаційної інфраструктури для реалізації освітніх технологій дистанційного навчання.

Означені задачі повинні вирішуватися з урахуванням таких принципових вимог, як:

· безумовне забезпечення високих стандартів і якості освіти за рахунок реалізації комплексних освітніх програм, основаних на кращих традиціях вітчизняної освіти, міжнародному досвіді, а також на використанні передових психолого-педагогічних, інформаційних, комунікаційних та інших технологій;

· організація освіти, на основі тісної і безперервної взаємодії освіти, науки і виробництва, і використання переваг, створюваних такою організацією;

· конкретна адресність курсів і програм ДН в залежності від соціальних і освітніх задач і специфіки контингенту навчаємих;

· послідовне формування сприятливої суспільної думки про дистанційну освіту і створення умов для соціально-психологічної комфортності користувачів СДО;

· забезпечення повноцінного оперативного (педагогічного) і відстроченого (освітнього і соціально-психологічного) зворотного зв'язку зі споживачами послуг СДО для визначення її дієвості в різноманітних регіонах та ефективності дистанційного навчання для різноманітних категорій користувачів;

· переважна орієнтація державних замовлень для СДО на вітчизняних виробників технічних засобів з метою поширення зайнятості в економіці. [8;10]

Розділ 1. Історія дистанційної освіти, сутність, мотиви та принципи

1.1 Історія становлення дистанційної освіти в Україні

Вирішення нових завдань, поставлених перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами в суспільно-політичному житті суспільства, вимагає вироблення адекватної організаційної структури системи освіти, яка б забезпечувала перехід до принципу "освіта впродовж усього життя". Вирішення цієї проблеми можна знайти через добре відому в усьому світі систему дистанційного навчання.

Розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи і здійснювався за умов низького рівня інформатизації українського суспільства, незначної кількості оснащення комп'ютерною технікою шкіл України та відсутності спеціалізованих методик дистанційного навчання. Теоретичні, практичні та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені в нашій країні недостатньо. Кількість наукових організацій та вищих навчальних закладів України, які активно розробляють або використовують відповідні курси дистанційного навчання досить незначна.

Розвиток дистанційної освіти в Україні відбувається з урахуванням уже існуючих досягнень в цій галузі. У динаміці цього процесу можна умовно виділити кілька етапів. Перші кроки до розвитку ДО в Україні були зроблені ще наприкінці 90-х років. У лютому 1998 р. Верховна Рада приймає Закон України "Про національну програму інформатизації", в якому формулюються задачі з інформатизації освіти та визначаються напрямки їх реалізації. З моменту прийняття цього Закону у системі освіти України відбувається ряд позитивних змін у галузі інформатизації та освоєння Internet.

З 1997 року в Україні регулярно проводяться Всеукраїнські конференції "Інтернет - технології в інформаційному просторі держави". В 1998 році науковці країні організовують та проводять національну конференцію в Одесі, на якій відбулося підписання меморандуму про співробітництво між 27 ВНЗ України. Спільною постановою Президії Національної Академії наук України і Колегії Міністерства освіти України в 1997 році було створено Асоціацію користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки України з координуючим "Центром Європейської інтеграції" у місті Києві, який в подальшому отримав офіційну назву Українська науково-освітня телекомунікаційна мережа "УРАН".

В 2000 році Міністерство освіти та науки України затвердило "Концепцію розвитку дистанційної освіти в Україні", яка передбачає створення в країні системи освіти, що забезпечує розширення кола споживачів освітніх послуг, реалізацію системи безперервної освіти "протягом всього життя" та індивідуалізацію навчання при масовості освіти.

Крім того, створення Українського центру дистанційної освіти на основі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" дало можливість проводити в Україні курси навчання для викладачів ВНЗ, розроблювачів дистанційних курсів і укладати договори з ВНЗ про співробітництво з метою координації створення системи дистанційної освіти в Україні.

Таким чином, розвиток ДО в Україні пройшов два фундаментальні етапи становлення. Згідно "Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні" від 20 грудня 2000 року в перший етап розвитку вітчизняної дистанційної освіти протягом 2001 року відбулося:

· створення організаційної структури системи ДО;

· розробка правових основ і стандартів ДО;

· створення матеріально-технічної бази реґіональних і локальних центрів ДО;

· створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх експериментального впровадження;

· розробка засад фінансування системи ДО;

· реалізація пілотних проектів впровадження ДО.

· На другому етапі розвитку дистанційної освіти в Україні протягом 2002-2003 рр. проходило:

· повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;

· впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних осіб системи ДО;

· розробка і впровадження системи пільг щодо використання комп'ютерних мереж і телекомунікаційної інфраструктури для складових системи ДО (юридичних і фізичних осіб);

· впровадження системи ліцензування, атестації та акредитації закладів ДО;

· інтеграція системи ДО України у світову систему.

Організаційна структура системи дистанційної освіти України на даному етапі включає:

· Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України;

· координаційну Раду Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти;

· Український центр дистанційної освіти;

· регіональні центри ДО у містах Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Хмельницький;

· локальні центри ДО;

· базові центри ДО за напрямками фахової підготовки;

· науково методичні комісії за напрямками діяльності системи ДО. [11;12]

1.2 Сутність дистанційного навчання та його переваги

Дистанційне навчання як система навчання з'явилася порівняно нещодавно (10-15 років тому) і у даний час починає все більше вагомо заявляти про себе як нову високотехнологічну форму навчання.

Сьогодні існує безліч визначень цього поняття. Найчастіше дистанційне навчання визначають як навчання, де знання доставляються учневі.

Дистанційне навчання - це вид освітніх послуг, що набирає популярності по всьому світу. Таке навчання відноситься до вищої освіти, є однією з його форм і способом організації навчання. З часом технології навчання удосконалилися, завдяки передачі інформації і формуванню нових мереж інформації. Так, на сьогоднішній день форма дистанційної освіти існує практично у всіх університетах світу.

Основними передумовами дистанційного навчання є високий рівень розвитку засобів телекомунікацій, необхідність розширення навчального простору для осіб, зайнятих у виробничій сфері, а також мінімізація сумарних витрат на навчальний процес.

Ефективність дистанційного навчання для випускників і студентів полягає в тому, що можливість навчатися дистанційно не обмежує можливості навчатися та удосконалюватися в професійній діяльності під час роботи на підприємстві. Цей рівень освіти студенти вважають цілком достатнім і можливим для здійснення своїх життєвих планів. Сьогодні випускники, що навчалися дистанційно, вище оцінюють престиж отриманої професії. Іноді вони теж зазнають труднощів, але й бувають найбільш успішними й краще адаптованими в професійній сфері. Разом із впровадженням дистанційного навчання зростають якісні характеристики фахівців, що відрізняються лише позитивними моментами - упевненістю у власних силах, легкою адаптацією в колективі, умінням самоосвічуватися.

Така ситуація пояснюється низкою переваг технології дистанційного навчання. Це і пожвавлення навчання завдяки застосуванню мультимедійних ефектів, і доступність до більшого обсягу матеріалу через бібліотеки мережі, і можливість здобуття вищих результатів рейтингу за допомогою системи самотестування та можливість роз'яснення незрозумілих тем як викладачем, так і студентами, шляхом проведення відео-конференцій, електронних обговорень тощо.

Ті, кого навчають, відчувають необхідність подальшого навчання, мають можливість роботи з навчальними матеріалами в такому режимі та обсязі, який підходить безпосередньо їм. Ефект залежить від того, наскільки регулярно займається студент. Послідовне виконання контрольно-діагностичних завдань і випускної роботи, підтримка з боку викладача-координатора забезпечує планомірне засвоєння знань.

Лекційний матеріал може бути викладений у вигляді тексту, озвучений і доповнений відеоматеріалами; мова йде про відеолекції, слайди-лекції, що студент зможе переглянути самостійно в зручний для себе час і в характерному для його темпераменту ритмі. Гарні комп'ютерні тренінги, різного роду тестуючі і навчальні програми, додатковий ілюстративний матеріал, а також доступ у потрібний час до довідкових даних, словникових термінів. Для дистанційного навчання особливого значення набуває наявність і сама головна якість електронних підручників, що мають бути по всіх дисциплінах навчального плану. Робота з електронним підручником дозволяє зробити навчальний процес індивідуальним. Кожен студент сам вибирає послідовність вивчення навчального матеріалу виходячи зі свого інтересу і можливостей. Використовуючи гіперпосилання, в будь-який момент часу можна перейти до необхідного розділу або теми, а наявні в електронному підручнику елементи самоконтролю дозволяють відразу ж визначити ступінь засвоєння навчального матеріалу, виявити прогалини в знаннях і відразу перейти до вивчення погано засвоєного матеріалу. Наявність в електронному підручнику мультимедійної складової дозволяє демонструвати динамічні моделі досліджуваних явищ, проводити лабораторні роботи, будувати і перевіряти на працездатність електричні схеми, змінювати їхні параметри і відразу ж одержувати результат. Віртуальні лабораторії допомагають без залучення матеріальних ресурсів проводити дослідження, виявляти закономірності, одержувати результати, аналізувати їх, робити висновки і все це можливо на відстані.

Під час дистанційного навчання значно збільшується частка самостійної роботи студентів, а це у свою чергу призводить до зміни змісту форм і методів навчання. Суть роботи викладача в даних умовах полягає не в читанні лекцій, а в створенні учбово-методичного забезпечення дисципліни в електронному вигляді, у постійній роботі над внесенням необхідних змін у навчальний матеріал, підборі кольорових ілюстрацій, графіків, створенні Flash-анімацій, тестів для самоконтролю. [12]

Дослідження ринку дистанційного навчання говорять про те, що темпи його росту досить високі, а на Заході він оцінюється мільярдами доларів. От чому кожен навчальний заклад на Україні зацікавлений у тому, щоб якнайшвидше зайняти місце на цьому ринку. Це дозволить значно збільшити прибуток навчального закладу, зніме проблему недостачі аудиторій, допоможе вирішити кадрове питання, тому що, використовуючи відеоконференції, читати лекції зможуть професори навчальних закладів з інших міст і навіть закордонних країн. Завдяки дистанційному навчанню слухачі зможуть об'єднати навчання і роботу, відпадають проблеми проживання і харчування в чужому місті, скорочуються матеріальні витрати на проїзд до місця навчання. Інваліди і люди, що за різних причин не можуть пересуватися мають можливість одержати навчання. Навчаючись на дистанційних курсах студент підвищує свій інтелектуальний і творчий потенціал, вчитися самостійно приймати рішення.

Таким чином дистанційне навчання - це ефективне використання часу, так як самостійно встановлюється графік занять і темп навчання. Дистанційне навчання - це економічно: не вимагає значних часових та матеріальних витрат. Дистанційне навчання доступно з будь-якої точки світу - достатньо тільки мати комп`ютер і доступ до мережі Інтернет. Дистанційне навчання - це перспективно: частка дистанційних технологій в навчанні зростає з кожним роком. [3]

Також істотною перевагою такого навчання є ефективне використання навчальних площ, технічних та транспортних засобів, концентроване та уніфіковане представлення навчальної інформації і мультидоступ до неї, що дозволяє знизити витрати на підготовку фахівців. При цьому знімається проблема нестачі кадрів, оскільки вдало створений навчальний курс може легко транслюватися в інтерактивному режимі для всіх учасників навчання.

Отже, потенціал дистанційних технологій оцінюється високо. Фундаментальні знання не зникають із дистанційної освіти. Вони залишаються, але будуються за іншими законами, а саме: знання - не "про запас", а під реальні потреби і проблеми, що виникають під час роботи. На перше місце виступають універсальні (методологічні) знання, які дозволяють проектувати майбутнє.

Впровадження сучасних інформаційних технологій у повсякденне життя українських громадян послужило каталізатором для розвитку процесів пов'язаних з дистанційним навчанням. Інтернет як джерело інформації давно вже став реальністю, а розвиток телекомунікацій, без яких ця форма навчання неможлива, йде швидкими темпами. Таким чином, одне з умов реалізації дистанційного навчання, а саме підготовка технічної бази, фактично поступово виконується.

1.3 Структура навчального програмного забезпечення для дистанційної форми навчання

Розвиток новітніх інформаційних технологій в освіті неодмінно спричиняє появу нових форм навчання. Поряд із очною та заочною формою у ВНЗ дедалі частіше використовують дистанційну форму (за допомоги Internet або Intranet). Відсутність стандартів та уніфікованого підходу до створення систем дистанційного навчання (далі СДН) в Україні впливає не лише на ринок таких програмних продуктів, але й на якість дистанційної освіти. Одним із шляхів вирішення проблеми якості навчання є створення окремих педагогічних програмних засобів для кожного предмету. Але цей процес є дуже витратним як з огляду на матеріальні, так і на людські ресурси. Отже постає питання розробки технології, яка б задовольняла і користувачів і програмістів СДН. У даній статі автором наведено принципи, яких треба дотримуватися при проектуванні систем такого роду.

Спираючись на закордонний досвід, розглянемо поняття „інтелектуальна навчаюча система” (Intelligent tutoring system) та доповнимо її більш широким набором функцій, необхідних для вивчення дисциплін природничо-математичного напряму. Такі системи також називають системами штучного інтелекту або навчальними експертними системами.

Як відомо, „інтелектуальна навчаюча система” (ІНС) пропонує індивідуалізоване навчання або інструктування. Кожна ІНС повинна мати:

· інформацію з галузі знань (експертний модуль);

· інформацію про студента (студентський модуль);

· інформацію про навчальні стратегії (навчальний модуль).

Інформація з галузі знань обумовлюється навчальним планом курсу; інформація про студента складається із того, яким чином він вирішує задачі та які помилки при цьому допускає; інформація про навчальні стратегії посилається на способи та методи викладання матеріалу.

Мета кожної ІНС - ефективно поєднати ці три складові. Деякі дослідники додають до цих складових інтерфейс користувача, але саме він може бути уніфікований для однієї предметної галузі.

Таким чином при побудові педагогічних програмних засобів найважливіше описати базу знань та можливу поведінку експерта, студента та інструктора. ІНС перевіряє засвоєння матеріалу через розв'язування задач. При цьому система вибирає задачу з бази даних, порівнює процес її розв'язання із еталонними і видає результат, базуючись на відмінностях розв'язку. Після результату система оновлює вміння і навички студента та повторює цю процедуру. Якщо студент засвоїв попередній матеріал, система вибирає теми з навчального плану для подальшого навчання. Схематично цей процес показано на рис. 1. [4]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Схема процесу роботи ІНС

Існує багато типів ІНС, але всі вони мають:

· точно розуміти структуру вмінь і навичок студента;

· систему діагностики поведінки студента;

· вибирати наступний крок у навчанні;

· розуміти відповідність розв'язання задач навчальному матеріалу;

· надавати коментарі.

Спираючись на дані критерії, ми виділимо основні модулі інтелектуальної навчальної системи з метою її адаптації до розміщення у Internet/intranet мережах.

Існують два типи модулів: каркасний та організаційний. До каркасного модулю можна віднести модулі: безпеки, адміністрування, моніторингу та обговорення проблем. Ці модулі є незмінними для будь-якої системи. Якщо спроектувати ці модулі на ситуацію в класі, то модуль безпеки відповідає за ідентифікацію учня вчителем; модуль адміністрування - за підготовку вчителя до уроків, перевірку домашніх завдань, тощо; модуль моніторингу допомагає вчителю та завучу контролювати ефективність навчання; модуль обговорення проблем моделює процес учнівських розмов у класі. Для кожного окремо взятого предмету набір організаційних модулів СДН має дещо відрізнитися. Розглянемо необхідні модулі на прикладі шкільного курсу алгебри. Якщо зайти до класу на урок і звернути увагу на учнівські парти, то можна з легкістю скласти список необхідних організаційних модулів:

Підручник. Реалізований у вигляді гіпертекстового документу і є повним електронним аналогом звичайного шкільного підручника. Електронний підручник спрощує підготовку викладачем демонстраційних прикладів для лекційних та практичних занять. Викладач може додати або видалити інформацію з електронного підручника при змінах у навчальному плані або у зв'язку із загальним рівнем предметної підготовки групи. Також останні досягнення в галузі компресії електронних даних дозволяють розміщувати в Internet електронні копії вже існуючих книг.

Збірник вправ. Являє собою набір задач для конкретної предметної області. Вправи повинні бути якісно структуровані та класифіковані для кожної дисципліни.

Зошит. Основний модуль для роботи як учня, так і викладача. Містить вузькоспеціалізовані компоненти для розв'язування задач конкретного предмету. Особливо продуманим, максимально інтуїтивно зрозумілим має бути інтерфейс зошита. Також у зошит доцільно включити елементи перевірки та експертного оцінювання дій користувача. Саме із зошитом має бути пов'язана інтелектуальна навчальна система.

Чернетка. Аналог зошита із відсутністю доступу до нього викладача.

Довідник основних формул. Значно скорочений варіант підручника.

Калькулятор. Звичайний інженерний калькулятор.

Дошка. Реалізується у вигляді зошита із он лайн-доступом як вчителя, так і учнів. Прикладом може бути аналог дошки у застосуванні NetMeeting.

Звичайно, цей перелік не є вичерпним. Головним завданням є правильно встановити зв'язки між цими модулями. В інших предметах доречно внести деякі зміни до списку цих модулів, але, наприклад, „Підручник” і „Зошит” знайдуть своє місце у будь-якій системі. Основна теза цього принципу - список модулів повинен базуватися на доробках відповідного розділу шкільної або вищої педагогіки. За 12 років навчання у школі учень настільки звикає до звичних з дитинства понять, що навіть заміна в СДН „Підручника”, наприклад, на „Учбовий посібник” призведе до елементарного несприйняття інтерфейсу СДН.

Також важливою частиною систем дистанційного навчання є системи тестування. Цей модуль також необхідно включити до системи як гарантію контролю теоретичних знань студентів.

У теперішній час існує велика кількість дистанційних систем тестування, що функціонують на основі web-технологій. Саме такі системи найбільш перспективні, тому й користуються великою популярністю и витісняють усе інше подібне програмне забезпечення.

При розміщенні вищезазначених модулів в мережі Інтернет за основу доцільно вибрати архітектуру клієнт-сервер. Тоді програмою-клієнтом є Web-броузер (Internet Explorer, Netscape Navigator, Opera, Mozilla Firefox). Крім питання сумісності цих броузерів, яке необхідно пам'ятати у процесі проектування, існує проблема розміщення даних, з якими працює користувач. Усю інформацію розміщено і збережено на сервері. Клієнт володіє лише засобами для контролю та управління даними. У теперішній час швидкість Інтернету дозволяє зберігати на сервері всю інформацію та не замислюватися над проблемою передачі будь-яких модулів клієнту.

Web-системи тестування працюють за таким же принципом: програма, яка здійснює тестування, виконується на окремому комп'ютері (сервері). Сервер пов'язано з іншими робочими місцями, на яких проводиться тестування, в локальній мережі або в Інтернет. Програма тестування реалізовується у вигляді web-застосування, що працює під управлінням web-серверу; при цьому клієнтські комп'ютери працюють із серверним застосуванням за допомогою брaузерів. [4]

Можна виділити переваги такого принципу роботи:

· розміщення робочих місць і серверу не має значення, що значно спрощує процес тестування;

· можливість використання одного серверу на необмежену кількість робочих місць;

· можливість централізованого управління процесом тестування, перегляду результатів тестування.

В усіх СДН можливою проблемою виявляється принцип ідентифікації користувача в системі дистанційного навчання. Сучасні моделі ноутбуків дозволяють вирішити цю проблему, наприклад, за допомогою сканеру для відбитків пальців.

При розробці систем такого роду, на думку автора, одним з найважливіших аспектів є так званий принцип ортогональності.

Цей принцип є дуже важливим під час проектування систем, які легко піддаються розширенню та модифікації. Цей принцип найчастіше є прихованим достоїнством інших методик проектування, але у СДН варто приділити йому більшого значення.

Термін «ортогональність» позичено з геометрії. Дві лінії є ортогональними, якщо вони перетинаються під прямим кутом, наприклад, вісі координат на графіку. В термінах векторної алгебри дві такі лінії є незалежними. Якщо рухатися паралельно осі X уздовж однієї лінії, то проекція рухомої точки на іншу лінію не змінюється. Цей термін уведено до інформатики для позначення деякого різновиду незалежності або незв'язаності.

Ортогональність тісно пов'язана з принципом DRY (don't repeat yourself) - "не повторюй самого себе". Використовуючи цей принцип, можна звести до мінімуму дублювання у рамках системи, а за допомогою ортогональності зменшити взаємозв'язок між компонентами системи.

Наведені у статті модулі і принципи побудови навчального програмного забезпечення дозволяють створити таку концепцію розробки програм, за якою можна створити уніфікований програмний продукт для вивчення математичних університетських дисциплін. Для кожного курсу розробляються експертний, студентський та навчальний модулі, які утворюють ядро системи. Інтерфейс системи та принципи її роботи залишаються незмінними. Це сприятиме підвищенню якості навчання та кращому засвоєнню навчального матеріалу.[2]

1.4 Мотиви і принципи організації дистанційного навчання

Виокремлюють такі мотиваційні рівні:

1. Ділова мотивація. Характерна для 91 % респондентів. Цей мотив -- складова професійної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети: пошуку конкретної інформації, встановлення контактів і взаємодії з окремою людиною, організацією тощо.

2. Пізнавальна мотивація (81 %). Вона повґязана з отриманням нових знань. Предметом пізнання при цьому можуть бути нові сервісні можливості, гіпертекстова інформація, люди, ідеї, концепції, візуальні й слухові образи.

3. Мотивація співробітництва, або корпоративний мотив (59 %). Більшість видів діяльності людини має соціальний характер як за змістом, так і структурою. Це означає, що діяльність передбачає розподіл функцій між людьми, спільну працю, обмін результатами, сумісне розвґязання проблем.

Мотивація співробітництва, що виявляється як прагнення допомогти іншим користувачам, часто є засобом збільшення власного авторитету, досягнення визнання своєї компетентності та майстерності. Це підтверджує поєднання цього мотиву з мотивом афіліації, що виражається в почутті причетності до інтелектуальної та інформаційної еліти сучасного суспільства. У вказаної категорії респондентів наявний також мотив самоутвердження. Можна припустити, що мотивація співробітництва повґязана саме з цією останньою формою мотиву.

4. Мотивація самореалізації та розвитку особистості (52 %). Користувачі розглядають Інтернет як засіб вияву й розвитку власних інтелектуальних і творчих можливостей, вказують на наявність у своїй роботі мотивів афіліації, самоствердження й комунікативного мотиву. Мабуть, можна говорити про єдиний комплекс соціальних мотивів, до складу якого входять мотиви, повґязані з різноманітними аспектами ділового й міжособистісного спілкування. Серед них -- мотиви співробітництва, афіліації, самореалізації, самоутвердження та комунікативний. Респонденти з мотивом самореалізації вважають, що в роботі в Інтернеті наявний елемент гри та імпровізації, до того ж вона сприяє розвитку особистості й життєвому успіху, супроводжується відчуттям уключення в глобальний інформаційний простір.

5. Рекреаційний мотив (лат. recreatio -- відновлення; призначений для користування під час відпочинку, відновлення сил). Основна сфера зацікавлень респондентів цієї групи (39 %) -- телеконференції за темами, хобі та гумор, а також нетематичні телеконференції. Поряд з мотивами рекреації субґєктів дослідження спостерігаються мотиви самореалізації, афіліації, самоствердження, а також пізнавальний і комунікативний мотиви.

Мотивація афіліації (англ. affiliation -- поєднання, звґязок; емоційна потреба в спілкуванні, контактах, дружбі, взаєморозумінні, любові, що виявляється через прагнення бути в соціумі, контактувати з іншими індивідами, взаємодіяти з ними, надавати їм допомогу). Виявляється у прагненні користувачів (41 %) знайти в Інтернеті референтну групу, прийняти її цінності, зайняти своє місце в ній. Цей вид мотивації має комплексний характер, що підтверджується її звґязком з пізнавальними, рекреаційними та комунікативними мотивами, мотивами співробітництва, самореалізації, самоутвердження. Зазначений тип мотивації включає в себе різноманітні аспекти соціальної взаємодії: професійні, глобально-особисті та ситуативно-емоційні.

6. Мотивація самоствердження (29 %). Відомо, що самоствердження виступає необхідним аспектом активності "Я", що реалізує сутнісні властивості людської особистості. Залежно від типу особистості, індивідуальних особливостей і соціальної ситуації самоствердження набуває різноманітних форм. Воно може реалізуватися шляхом наукової або художньої творчості, комунікативної активності, соціальної карґєри, прагнення до лідерства, саморозвитку особистості. Оскільки Інтернет надає нові комунікативні й пізнавальні можливості, можна припустити, що досліджуваний тип самоствердження повґязаний з різноманітними феноменами спілкування (пошуком референтної групи, ідентифікацією з її цінностями й спроможністю самовираження в ній). Респонденти означеної групи виявляють особливий інтерес до телеконференцій для вільного обговорення. їм притаманні також мотиви афіліації, самореалізації, співробітництва, пізнавального й рекреаційного мотивів. До психологічних наслідків можна віднести те, що Інтернет уможливлює гру та імпровізацію, сприяє розвитку особистості, включає її в глобальний інформаційний процес. Водночас захоплення Інтернетом часто призводить до нехтування іншими справами.

7. Комунікативна мотивація (лат. соттипісо -- спілкуюсь з кимось; виробництво, передача та споживання значень через різні засоби: усні, друковані, радіо, фільми, компґютерні мережі -- в безлічі контекстів: міжособистісних, расових, культурних, політичних, організаційних, міжнародних). Респонденти цієї групи (26 %) стверджують, що Інтернет дає змогу переборювати комунікативний дефіцит, що виникає у повсякденному житті. Мотив комунікації сполучається з усім блоком мотивів соціально-комунікативного характеру, а також з рекреаційним мотивом. При оцінюванні особистих наслідків роботи в Інтернеті респонденти з комунікативною мотивацією зазначають, що Інтернет сприяє розвитку особистості, глобалізує її інформаційну діяльність. Проте спілкування за допомогою Інтернету робить звичайну комунікацію малопривабливою, відволікає від інших справ. Очевидно, можна говорити про особливу групу користувачів, у мотиваційних диспозиціях яких над діловими, професійними, пізнавальними інтересами переважають неформальні, особисті, власне комунікативні моменти. [5]

Важлива роль у процесі навчання належить телекомунікації. Від неї залежить не тільки оперативність доставки навчального матеріалу, але і якість самого навчання. До дидактичних особливостей телекомунікацій, за визначенням Е.С. Полат, належать властивості та функції.

Під дидактичними властивостями того чи того засобу навчання, зокрема й телекомунікацій, розуміють природні, технічні, технологічні якості обґєкта, ті його сторони, аспекти, котрі можуть використовуватися з дидактичною метою у навчально-виховному процесі. Дидактичні властивості синхронного телекомунікаційного звґязку "компґютер -- компґютер" -- це:

1) передача і прийом інформації (тексту будь-якого обсягу, графіків) від партнера до партнера (з компґютера на компґютер);

2) підготовка, редагування й обробка тексту;

3) зберігання й систематизація інформації;

4) завантаження інформації в мережу з жорсткого або гнучкого диску;

5) перенесення інформації з мережі на жорсткий або гнучкий диски;

6)синхронний обмін інформацією з партнером;

7) роздрукування інформації на принтері.

Окреме місце варто відвести дидактичним властивостям електронної пошти:

· передача повідомлень або текстів (файлів) водночас великому числу абонентів;

· зберігання в памґяті центрального компґютера інформації, що надходить готовою до передачі на запит користувача;

· синхронний обмін інформацією з партнерами;

· відправлення інформації в електронну поштову скриньку центрального компґютера для зберігання її протягом будь-якого часу до вимоги;

· отримання автоматичного повідомлення про те, що інформація прочитана або повернута (не дійшла до адресата);

· підготовка й редагування текстів;

· перенесення інформації з мережі на жорсткий або гнучкий диски;

· роздрукування текстів на принтері для подальшого обговорення;

· демонстрація текстів, графічної інформації на екрані дисплея, що забезпечує групову участь в обговоренні та інтерпретації інформації;

· забезпечення студентів можливістю використати першокласні, новітні засоби інформаційної технології, що широко застосовуються у світі;

· підключення до будь-яких електронних банків та баз даних для отримання користувачем потрібної інформації.

Дидактичними властивостями телеконференцій є:

· передача інформації (текстової, графічної, звукової) через систему телеконференцій безпосередньо на компґютер будь-якому користувачу -- абоненту мережі, де міститься ця конференція;

· прийом інформації (текстової, графічної, звукової) від будь-якого партнера -- учасника конференції;

· підготовка, редагування текстів, графічного матеріалу;

· обробка та зберігання текстів, графіки;

· роздрукування текстів на принтері для подальшої роботи;

· забезпечення (за необхідності) синхронної та асинхронної комунікації, що дає змогу учасникам конференції переслати свою інформацію в систему в будь-який зручний для учасника час і таким чином отримувати інформацію від інших учасників. Усі повідомлення в цих випадках нумеруються, систематизуються за типами, що полегшує доступ до них.

Розгалужена система асинхронного звґязку дає змогу створювати додаткові підтеми в рамках тієї ж конференції. Учасники ж одержують можливість добре поміркувати, перед тим як відправляти своє повідомлення.

До конференції можуть підключатися інші абоненти мережі, якщо це передбачено, і спостерігати за процесом обговорення.

1) у системі ДН використовують електронні дошки оголошень, які дають можливість: розміщувати і зберігати своє повідомлення на дошці оголошень без точної вказівки адресата (усім-усім-усім);

2) шукати користувача потрібної інформації і налагодження з ним контакту;

3) знаходити партнера для спільної роботи;

4) роздруковувати на принтері інформацію.

Дидактичними функціями називають зовнішній прояв властивостей засобів навчання, використовуваних у навчально-виховному процесі з певною метою, тобто їхнє призначення, роль і місце у навчальній діяльності.

Накопичений досвід застосування телекомунікацій у різноманітних сферах освіти показав, що цей вид інформаційних технологій дає змогу:

1) організовувати спільні проекти досліджень викладачів, студентів, наукових працівників з різних шкіл, наукових і навчальних центрів одного або декількох регіонів та навіть різних країн. Такий підхід забезпечує справжню дослідну творчу або суто прикладну, практичну, самостійну діяльність партнерів з використанням розмаїття засобів і форм самостійної, пізнавальної та практичної творчої роботи;

2) надавати оперативну консультаційну допомогу широкому колу тих, хто навчає, через систему науково-методичних центрів;

3) створювати мережу дистанційного навчання та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

4) швидко обмінюватися інформацією, ідеями, планами з питань і тем, що цікавлять, розширюючи при цьому свій кругозір та підвищуючи культурний рівень;

5) формувати у партнерів (учнів, студентів, викладачів) комунікативні вміння, культуру спілкування, залучаючи до процесу спільного пошуку, до дискусій, до порівняння різних думок, систем арґументації, стилів полеміки. Усе це виробляє навички справжньої дослідної діяльності, моделюючи роботу наукової лабораторії, творчої майстерні;

6) учити пошуку інформації (починаючи зі співучасника проекту й закінчуючи базами даних), обробляти її за допомогою найсучасніших компґютерних технологій, зберігати й передавати на будь-які відстані, у різні точки планети;

7) створювати справжнє мовне середовище (в умовах міжнародних телекомунікаційних проектів, телеконференцій);

8) забезпечувати культурний, гуманітарний розвиток на основі залучення до найширшої інформації культурного, етнічного, гуманістичного плану.

Розглянутий вище матеріал показує, що у визначення дистанційного навчання входять три компоненти: відкрите навчання, компґютерне навчання, компґютерна система комунікацій (Інтернет). Отже, дистанційне навчання -- це технологія, що базується на принципах відкритого навчання, широко використовує компґютерні навчальні програми різного призначення та сучасні телекомунікації для доставки навчального матеріалу та спілкування. Для цієї технології характерна сильна пізнавальна мотивація, що створюється мережею Інтернет, та якість підготовки фахівця. Це і робить дистанційне навчання технологією навчання XXI століття. Заслуговує на увагу і той факт, що своєю посиленою мотивацією дистанційне навчання різниться від заочного. Звідси, дистанційну форму освіти не можна назвати новим етапом у розвитку заочної. [13]

Загалом дистанційне навчання характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствердженням і високим рівнем комунікації з колегами. Йому властиве значне посилення соціально значущих мотивів: ділового, пізнавального, співробітництва, самореалізації та розвитку, афіліації, самоствердження й комунікативності.

Характерними рисами дистанційного навчання є:

Гнучкість. Студенти, що навчаються в системі дистанційної освіти (СДО) в основному не відвідують регулярних занять, а працюють у вигідний для себе час, у зручному місці й темпі, що дає перевагу тим, хто не може або не хоче змінювати свій звичайний спосіб життя. Студентові формально не треба дотримуватися якихось освітніх цензів. Кожний може навчатися стільки, скільки йому індивідуально потрібно для засвоєння навчального предмета й отримання необхідних заліків за обраними курсами.

Модульність. В основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожний окремий курс створює цілісне уявлення про певну предметну сферу. Це дає змогу із сукупності незалежних курсів-модулів формувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним або груповим (приміром, персоналу окремої фірми) потребам.

Економічна ефективність. Досвід російських недержавних центрів дистанційного навчання показує, що витрати на підго товку фахівця становлять приблизно 60 % від витрат на його підготовку за денною формою. Відносно низька собівартість навчання забезпечується за рахунок концентрації та уніфікації змісту, орієнтації технологій ДН на велику кількість студентів, а також більш ефективного використання наявних навчальних площ і технічних засобів, наприклад, у вихідні дні.

Нова роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, коригування курсу, що викладається, консультування при укладанні індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами та інше. Він керує навчальними групами взаємопідтримки, допомагає студентам у їхньому професійному самовизначенні. Асинхронна, як правило, взаємодія студентів та викладача припускає обмін повідомленнями шляхом їхнього взаємного посилання на адреси кореспондентів. Це дає змогу аналізувати інформацію, що надхо­дить, і відповідати на неї у будь-який час. Засобами асинхронної взаємодії є електронна голосова пошта або ж електронні компґютерні мережі.

Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми контролю в дистанційному навчанні використовуються дистанційні іспити, співбесіди, практичні, курсові і проектні роботи, екстернат, компґютерні інтелектуальні тестувальні системи. Варто підкреслити, що розвґязання проблеми контролю якості дистанційного навчання, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи. Від успішності її вирішення залежить академічне визнання дистанційних курсів, можливість їх прийняття у традиційних навчальних закладах. Ось чому для здійснення контролю в системі дистанційної освіти має бути створена єдина система державного тестування.

Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання. Як уже зазначалося, технологія дистанційного навчання -- це сукупність методів, форм і засобів взаємодії з людиною у процесі самостійного, але обов'язково контрольованого засвоєння певного масиву знань. Навчальна технологія будується на фундаменті відповідного змісту й має задовольняти вимоги його подання. Зміст, що пропонується для засвоєння, акумулюється в спе­ціальних курсах і модулях, призначених для дистанційного навчання з урахуванням наявних у країні освітніх стандартів, а також у банках даних і знань, бібліотеках відеосюжетів і т. д.

Дистанційне навчання ґрунтується на таких принципах:

· Принцип гуманістичності навчання. Це визначальний принцип у системі неперервного інтенсивного навчання, й особливо в СДО. Його суть полягає в спрямованості навчання та освітнього процесу загалом на людину; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння студентами соціально накопиченим досвідом, структурованим у зміст навчання; в опануванні обраною професією для розвитку та вияву творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, які б забезпечували особистості соціальну захищеність, безпечне та комфортне існування.

· Принцип пріоритетності педагогічного підходу при проектуванні освітнього процесу в СДО. Сутність цього принципу полягає в тому, що проектування СДО необхідно починати з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей явищ, запланованих для реалізації. Досвід дистанційного навчання дає змогу стверджувати, що коли пріоритет на боці педагогічної сторони, система є більш ефективною.