Дистанційне навчання в Україні

· Принцип педагогічної доцільності застосування нових інформаційних технологій. Він потребує педагогічної оцінки ефективності кожного кроку проектування та створення СДО. Тому на перший план треба ставити не впровадження техніки, а відповідне змістове наповнення навчальних курсів і освітніх послуг.

· Принцип вибору змісту освіти. Зміст дистанційної освіти має відповідати нормативним вимогам державного освітнього стандарту й вимогам ринку.

· Принцип забезпечення безпеки інформації, що циркулює в СДО. Згідно з цим принципом слід передбачати організаційні й технічні засоби безпечного та конфіденційного зберігання, передачі й використання потрібних відомостей.

· Принцип стартового рівня освіти. Ефективне навчання в СДО потребує відповідного набору знань, умінь, навичок. Наприклад, для продуктивної навчальної діяльності кандидат на навчання повинен бути обізнаним з науковими основами самостійної роботи, володіти певними навичками роботи з компґютером та ін.

· Принцип відповідності технологій навчання. Технології навчання мають бути адекватними моделям дистанційного навчання. Так, у традиційних дисциплінарних моделях як організаційні форми навчання використовуються лекції, семінарські й практичні заняття, імітаційні або ділові ігри, лабораторні заняття, самостійна робота, виробнича практика, курсові й дипломні роботи, контроль засвоєння знань і умінь. У процесі становлення СДО можуть зґявитися нові моделі, що у разі необхідності будуть включені в неї. Прикладом таких моделей можуть слугувати обґєктивно-інформаційні або проектно-інформаційні моделі. Як організаційні форми навчання в цих моделях використовуватимуться компґютерні конференції, телеконференції, телеконсультації, проектні роботи і т. ін.

· Принцип мобільності навчання. Полягає у створенні інформаційних мереж, баз і банків знань та даних для дистанційного навчання, що дають змогу студенту коригувати або доповнювати свою освітню програму в потрібному напрямку за відсутності відповідних послуг у вищому навчальному закладі, де він навчається. При цьому вимагається збереження інформаційної інваріантності освіти, що забезпечує можливість переходу з одного ВНЗ до іншого за спорідненими або іншими напрямами.

· Принцип неантагоністичності дистанційного навчання наявним формам освіти. Проектована СДО зможе дати необхідний соціальний та економічний ефект за умови, якщо створювані та впроваджувані інформаційні технології стануть не чужорідним елементом у традиційній системі вищої освіти, а природно інтегруватимуться в нього.

Якість дистанційного навчання залежить від дотримання певних педагогічних вимог, а саме:

1. Заохочення контактів між студентами й викладачами. Ці контакти -- найважливіший чинник пізнавальної мотивації. Спілкування з різноманітними викладачами збільшує інтелектуальні здібності студентів і змушує їх замислюватися над своїми цінностями й планами.

Сучасні комунікації полегшують спілкування професорсько-викладацького складу, дають змогу обґєднувати зусилля при розвґязанні різноманітних проблем. Особливо це влаштовує соромґязливих студентів -- їм легше ставити запитання в письмовій формі й конфіденційно. Велику роль при цьому відіграє асинхронний звґязок, що дає змогу організувати ефективну бесіду навіть при невисокому рівні володіння мовою, якою здійснюється навчання.[5]

2. Розвиток співробітництва студентів. Навчання в колективі значно ефективніше, ніж самостійне. Не секрет, що робота в колективі збільшує захопленість навчанням, а розподіл ідей поліпшує процес мислення. Спільне навчання, розвґязання проблем, їх обговорення посилюється існуючими системами комунікацій. Електронна пошта уможливлює спілкування студентів у будь-який час, навіть якщо вони розділені простором.

3. Використання активних засобів навчання. Студенти повинні обговорювати матеріал, що вивчається, обмірковувати, повґязувати його зі своїм життєвим досвідом.

Діапазон технологій, що використовуються, дуже великий. Усі вони включають три компоненти: програмні засоби, навчальні матеріали й бесіди в реальному масштабі часу. Нині сучасні засоби комунікації можуть їх підтримувати.

4. Швидкий зворотний звґязок. При вивченні матеріалу студенти потребують допомоги. Це оцінка їхніх знань, консультації під час виконання самостійних завдань. Вони повинні знати, про що їм треба ще дізнатися і як оцінити свої знання. Нині таких можливостей багато. Це електронна пошта, відеоконференцзвґязок. Компґютери накопичують інформацію про роботу студента, а це дає можливість аналізувати його досягнення.

5. Ефективне використання часу. Час, помножений на енергію, є основою навчання. Ефективне використання часу важливе і для студентів, і для викладачів. Успішний розподіл часу забезпечує ефективне учіння та ефективне викладання.

6. Висока мотивація. Мотивація потрібна кожному: і тому, хто недостатньо підготовлений або не хоче виявляти себе, і тому, хто здібний та активний. Нові технології істотно підвищують мотивацію навчання. При використанні Інтернету, не лише опановується інформація, а й активізуються пізнавальні вміння студента аналізувати, узагальнювати й оцінювати. Потужним мотивом є подання закінченої студентської роботи в Інтернет.

7. Урахування здібностей студентів і шляхів навчання. До вивчення веде безліч шляхів. Урахування здібностей студентів збагачує, урізноманітнює й індивідуалізує їхню навчальну роботу. Студенти мають показати свої здібності в оволодінні методами навчання, а технологічні ресурси якраз і дають змогу забезпечити різноманітні засоби навчання, використовуючи допомогу викладачів, лабораторні роботи, задачі тощо.

Розвиток СДО орієнтується на такі соціальні групи:

молодь, яка не має можливості отримати високоякісні освітні послуги в традиційній системі освіти через обмежену пропускну спроможність цієї системи, необхідність поєднання навчання з роботою, географічну віддаленість від навчальних центрів та інших аналогічних чинників;

-- офіцери, звільнені зі Збройних Сил, та члени їхніх сімей;

-- особи, що проходять строкову службу в Збройних Силах;

-- звільнені й скорочені з посад особи, які зареєструвалися в службі зайнятості;

-- керівники регіональних органів влади та управління;

-- працівники, які вже мають освіту і прагнуть здобути нові знання;

-- студенти, що виявили бажання отримати другу паралельну освіту;

--особи, специфіка роботи яких (наприклад, вахтовики) не дає змогу навчатися в ритмі діючих освітніх технологій;

-- ті, хто має медичні обмеження для отримання регулярної освіти за денною формою;

-- менеджери, працівники підприємств різних форм власності;

-- викладачі різноманітних освітніх установ, зокрема й вищих навчальних закладів;

-- громадяни, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Створення СДО, яка повною мірою відповідає поставленій меті, є складним загальнодержавним завданням. При його здійсненні має бути використано накопичений у вищій школі науково-методичний, кадровий і виробничий потенціал, інформаційні ресурси й технології, досвід проведення дистанційного навчання, існуюча телекомунікаційна інфраструктура (універсальні канали звґязку й канали вторинних мереж), а також організаційні структури вищої освіти.

Разом з тим при організації єдиної СДО треба подолати відокремленість і неузгодженість у розвитку дистанційного навчання, забезпечити ефективне обґєднання зусиль університетів, інших освітніх установ і організацій у царині дистанційного навчання. Це можливо на основі:

-- дотримання вимог державного стандарту;

-- дотримання загальних психолого-педагогічних, методичних і технічних вимог до дистанційних курсів;

-- дотримання єдиних критеріїв визначення рівня психолог-гопедагогічної компетентності кадрів СДО;

-- створення єдиного інформаційно-освітнього середовища СДО;

-- обґєднання бюджетних і позабюджетних джерел фінансування розвитку СДО в цілому;

-- єдиного стратегічного управління системою.

Формування єдиної СДО не має перешкоджати самостійності освітніх установ та розвитку різноманітних форм ДН, які забезпечують рівень підготовки, що перевищує вимоги державного освітнього стандарту.

Основними завданнями, повґязаними зі створенням СДО, є:

1) визначення й закріплення принципів організації та функціонування єдиної СДО;

2) формування організаційно-управлінської структури СДО й фінансових механізмів, що забезпечують її розвиток;

3) розробка нормативно-правового забезпечення СДО;

4) створення системи інформаційно-аналітичного та маркетингового забезпечення СДО, включаючи розробку та здійснення програми проведення рекламно-пропагандистської кампанії (з урахуванням специфіки регіонів і типів контингенту користувачів), спрямованої на ознайомлення населення з принципами функціонування, можливостями й перевагами СДО та надання їй статусу високої престижності й соціальної значущості;

5) розробка теоретичних, науково-психологічних основ і конкретних методик дистанційного навчання з урахуванням соціокультурної, професійної, етнічної, віково-психологічної та іншої специфіки користувачів ДН;

6) створення спеціалізованих інформаційно-освітніх курсів і курсів ДН, в тому числі розподіленої системи інформаційних ресурсів навчального призначення, доступних за компґютерними телекомунікаціями й розвитком системи електронних бібліотек;

7) визначення критеріїв, засобів і систем контролю якості ДН;

8) формування матеріально-технічної бази СДО, зокрема для розробки й репродукування методичних матеріалів, програм, курсів і їх супроводу;

9) удосконалення комунікаційної інфраструктури для реалізації освітніх технологій ДН.

Означені завдання мають розвґязуватися з урахуванням таких принципових вимог:

-- безумовне забезпечення високих стандартів і якості освіти за рахунок реалізації комплексних освітніх програм, що ґрунтуються на кращих традиціях вітчизняної освіти, міжнародному досвіді, а також на використанні передових психолого-педагогіч-них, інформаційних, комунікаційних та інших технологій;

-- організація освіти, на основі тісної та неперервної взаємодії освіти, науки й виробництва, використання переваг, створюваних такою організацією;

-- конкретна адресність курсів і програм ДН залежно від соціальних і освітніх завдань та специфіки контингенту тих, хто навчається;

-- послідовне формування сприятливої суспільної думки про дистанційну освіту й створення умов для соціально-психологічної комфортності користувачів СДО;

-- забезпечення повноцінного оперативного (педагогічного) та відстроченого (освітнього й соціально-психологічного) зворотного звґязку зі споживачами послуг СДО для визначення її дієвості в різноманітних регіонах та ефективності дистанційного навчання серед різноманітних категорій користувачів;

-- переважна орієнтація державних замовлень для СДО на вітчизняних виробників технічних засобів з метою розширення зайнятості в економіці.

Система дистанційного навчання включає програми й курси різноманітних рівнів.

1. Початкова освіта. Програми й курси, розраховані на учнів 5--11 років: уроки читання, письма, арифметики, музики. Значна частина цих курсів має ігрову форму, найоптимальнішу для дитячого сприймання. Частина таких курсів може бути використана для певних груп дорослого населення.

2. Середня освіта. Курси відповідають типу й рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовуються освітні ігри, які широко представлені в компґютерних мережах. Прикладом таких програм може бути дистанційна форма евристичного навчання.

3. Середня професійна освіта. Курси й програми для тих, хто закінчив загальноосвітню школу. Вони дають змогу отримати професію, але нижчого рівня кваліфікації, ніж курси для отримання ступеня.

4. Підготовчі курси. Курси, що готують до навчання для підвищення кваліфікації. Тут використовуються також різноманітні олімпіади, що вносять змагальний елемент у навчання.

5. Вища освіта. Програми для отримання ступенів бакалавра, спеціаліста й магістра. Велике значення має те, що особи, які мешкають в інших країнах, можуть одержувати освіту рідною мовою, що не є державною в країні їхнього проживання.

6. Післядипломна освіта. Науково-освітні програми для отримання ступенів кандидата й доктора наук.

7. Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій сфері знань. Курси для отримання додаткових знань у галузі, повґязаній з професійною діяльністю тих, хто навчається. Наприклад, курси підвищення кваліфікації, курси іноземної мови. Важливо, що фахівці, які працюють на міжнародному рівні, можуть отримувати освіту в тій країні, де вони працюють. Особливу вагу це має для фахівців з міжна­родного бізнесу.

8. Професійні курси. Націлені на отримання практичних навиків (курси машинопису, бухгалтерські курси). Ці курси є складовою навчання, при якому проводяться й практичні заняття, під час яких удосконалюються отримані навики. Сюди ж слід віднести й дистанційне тестування. Так, тест на знання російської мови як іноземної може складатися за допомогою компґютерних телекомунікацій з будь-якої країни світу.

9. Курси соціального спрямування. Це, наприклад, курси навчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил вуличного руху тощо. До цієї групи входять і курси ліквідації неграмотності, якщо вони спрямовані на певні групи населення, скажімо, етнічні меншості. [12; 13]

Система освіти, що розвивається дистанційно, відкрита для всіх бажаючих. Вона, з одного боку, дає змогу задовольнити освітні потреби учнів, а з іншого -- є суспільно корисною в соціальному сенсі, забезпечуючи дозвілля учнів, підвищуючи їхній інтелектуальний і культурний рівень.

Система дистанційного навчання конкретного ВНЗ включає такі види забезпечення:

Методичне: методики, рекомендації з технології дистанційного навчання з урахуванням дидактичних і психологічних аспектів.

Програмне: мережеві системні програми, компґютерні навчальні програми, інструментальні середовища для створення навчальних програм. Для створення компґютерних навчальних програм можна використати програмні середовища, розміщені на різних серверах (WebCT).

Технічне: персональні ЕОМ для організації сервера, персональні й мережеві компґютери.

Інформаційне: конспекти лекцій, підручники та інші методичні матеріали на паперових і магнітних носіях, довідники, різноманітні бази даних методичного характеру та ін.

Організаційне: нормативні документи держави і організацій, визначальні структури організацій, що здійснюють дистанційне навчання.

До особливостей дистанційного навчання, як зазначалося вище, належить надання студентам можливості самим отримувати необхідні знання, користуючись розвиненими інформаційними ресурсами, що їх пропонують сучасні інформаційні технології. Інформаційними ресурсами дистанційного навчання є бази даних і знань, компґютерні, у тому числі мультимедійні, навчальні та контролювальні системи, відео- й аудіозаписи, електронні бібліотеки поряд з традиційними підручниками та методичними посібниками.

Дистанційне навчання інтегрує весь наявний арсенал засобів навчання й надає їм якісно нового рівня.

Крім того, передбачається велика кількість завдань, розрахованих на самостійне опрацювання з можливістю отримання щоденних консультацій.

У дистанційному навчальному процесі використовуються такі засоби навчання:

-- друкування видань;

-- електронні видання на гнучких магнітних, лазерних або жорстких дисках;

-- компґютерні навчальні системи у звичайному й мультимедійному варіантах;

-- аудіальні навчально-інформаційні матеріали;

-- відеонавчальні матеріали;

-- лабораторні дистанційні практикуми;

-- тренажери;

-- бази даних і знань з дистанційним доступом;

-- електронні бібліотеки з дистанційним доступом;

-- дидактичні матеріали на основі експертних навчальних систем;

-- дидактичні матеріали на основі геоінформаційних систем;

-- компґютерні мережі;

-- телевізійні передачі.

Центральною ланкою СДО є засоби телекомунікації та їхня транспортна основа. Вони забезпечуються:

1) необхідними навчальними і навчально-методичними матеріалами;

2)зворотним звґязком між викладачем та студентом;

3)обміном управлінською інформацією всередині системи ДН;

4)виходом у міжнародні інформаційні мережі, а також для підключення до СДО зарубіжних користувачів. [2; 9]

Розділ 2. Проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні: психолого-педагогічні та методологічні аспекти

2.1 Основні проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні

За останні роки розвиток інформаційних технологій актуалізував проблему модернізації системи освіти та виробництва. Суть такої модернізації найбільше відбилася в концепції дистанційної освіти (ДО), яка, завдяки такому глобальному явищу як Інтернет, охоплює широкі шари суспільства та стає одним із рушійних факторів його розвитку. Особливого значення модернізація системи освіти набуває в Україні, коли сучасна соціально-економічна ситуація в країні й у системі освіти така, що традиційні форми одержання освіти і моделі навчання вже не можуть задовольнити потреб в освітніх послугах, як правило, сконцентрованих у великих містах. Проте із впровадженням нових технологій у навчання та виробництво виникає цілий ряд складних проблем, розв'язання яких потребує значних зусиль.

На сьогодні підготувати молоду людину до самостійного вибору можливо лише при запровадженні сучасних ідей і технологій освіти, які вбирають новітні вітчизняні та зарубіжні психолого-педагогічні відкриття про активне навчання (Ю. Бабанський, В. Безпалько, В. Лозова, І. Харламов) як провідний принцип освітнього процесу, про комп'ютеризацію навчання та учіння, підпорядковану знову ж таки активній діяльності суб'єктів навчання . Саме ця потужна наукова педагогічна база у сукупності з останніми розробками в галузі інформаційних засобів сприяють розвитку дистанційної освіти.

Згідно з проведеними нами дослідженнями, в Україні близько 30% навчальних закладів заявили про те, що вже мають або планують організувати навчання в режимі ДО. Однак найчастіше за цим стоїть звичайна заочна форма навчання. Чим же відрізняється дистанційна освіта від інших видів отримання знань і набуття професії? Насамперед, ДО - це відкрита система навчання, що передбачає активне спілкування між викладачем (можливо опосередковане через комп'ютерну систему) і користувачем (студентом, робітником, керівником) за допомогою сучасних технологій та мультимедіа. Така форма навчання дає свободу вибору місця, часу та темпу навчання.

Слухачами курсів з ДО можуть бути різні особи -- школярі, абітурієнти, студенти, працівники підприємств тощо. Чим вищий рівень учбової програми, що її належить засвоїти слухачеві інтерактивного курсу, тим більше вимог висувається до нього особисто. Тому в деяких випадках треба підтвердити необхідний рівень своєї підготовки для того, щоб бути допущеним до освіти в режимі ДО. Так, для навчання у вищому учбовому закладі необхідно представити документ про закінчення середньої школи і т. ін. У зв'язку з тим, що освіта в дистанційному режимі здійснюється з використанням особливих технологій, слухач будь-якого учбового курсу з ДН повинен вміти працювати з різними службами Інтернету: всесвітньою «павутиною» (WWW), новинами Use Net, електронною поштою (E-maіl), службою інтерактивних бесід (Chat) і т. ін.

При розгляді проблем дистанційної освіти в Україні необхідно в першу чергу орієнтуватися на категорії користувачів, які гостро відчувають потребу в освітніх послугах, але не мають можливості одержати їх традиційним способом у рамках сформованої освітньої системи. Вважається, що слухачами дистанційних курсів перш за все можуть бути:

· фахівці, які вже мають вищу або спеціальну освіту та бажають підвищити свій науковий рівень або отримати другу освіту;

· студенти, які бажають паралельно навчатися в іншому вузі, але не мають можливості відвідувати навчальний заклад за браком часу;

· особи, що проживають у віддалених від місця навчання регіонах;

· особи, які в силу фізичних вад не можуть навчатися за допомогою традиційних способів (навіть заочно);

· особи, які в силу своєї трудової зайнятості, не мають можливості вчитися в тому режимі, який пропонується навчальними закладами;

· керівники регіональних органів влади та управління;

· особи, які залишилися безробітними та зареєструвалися у відповідних державних службах зайнятості тощо.

Розглянувши таку класифікацію категорій користувачів, нами було виділено найважливіші проблеми розвитку дистанційної освіти в Україні, без розв'язання яких модернізація дистанційної освіти взагалі неможлива.

1. Створення якісних електронних навчальних комплексів, баз знань із зручним інтерфейсом та інтерактивним спілкуванням, доступним для всіх категорій користувачів, на яких вони розраховані. Беручи за основу наведену класифікацію, для створення таких підручників виділяємо певні групи користувачів:

Ш Початкова освіта. Програми і курси, призначені для учнів віком 5-11 років: уроки читання, письма, арифметики, музики. Значна частина курсів має ігрову форму, педагогічно вивірену для дитячого сприймання. Частина таких курсів може бути використана для певних груп дорослого населення з метою допомоги у вихованні дітей.

Ш Середня освіта. Курси відповідають типу і рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовуються освітні ігри за допомогою комп'ютерних мереж.

Ш Середня професійна освіта. Курси і програми для тих, хто закінчив школу.

Ш Підготовчі курси. Курси підготовки до навчання на підвищення кваліфікації. Використовуються також різноманітні олімпіади, що дозволяє внести до навчання змагальний елемент.

Ш Вища освіта. Програми на здобуття ступеня бакалавра, магістра або дипломованого фахівця. Велике значення має те, що особи, які проживають у зарубіжних країнах, можуть здобувати освіту рідною мовою, що не є Державною в країні їхнього проживання.

Ш Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій галузі знань. Курси для здобуття додаткових знань у галузі, пов'язаній з професійною діяльністю осіб, які вчаться Наприклад, курси підвищення кваліфікації, курси іноземної мови, нові досягнення в окремих науках. Суттєвим є те, що фахівці, які працюють на міжнародному рівні, можуть здобувати освіту в тій країні, в якій вони працюють. Це особливо важливо для фахівців з міжнародного бізнесу.

Ш Професійні курси. Націлені на здобуття практичних навичок, наприклад, курси машинопису, бухгалтерські курси. Такі курси є складовою навчання, коли проводяться і практичні заняття, на яких формулюються відповідні навички. Сюди ж слід віднести і дистанційне тестування. Тест на знання української мови як іноземної може складатися за допомогою комп'ютерних телекомунікації на відстані, з будь-якої країни світу.

Ш Курси соціального спрямування. Наприклад, курси навчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил вуличного руху та ін. До цієї групи входять і курси ліквідації безграмотності, якщо вони розраховані на певні групи населення, наприклад, представників етнічних меншин.

Крім того, при створенні таких комплексів необхідно:

- включати завдання різного рівня складності, орієнтовані на репродуктивний і евристичний рівень пізнавальної активності студентів;

- створювати умови для послідовного формування обчислювальних навичок для того, щоб допускати включення вже сформованих навичок в процес формування нових;

- оперативно інформувати студента про правильність виконаних ним дій на кожному кроці або після деякої логічно завершеної послідовності кроків в залежності від типу завдання і сформованого рівня учбових досягнень студента.

2. Визначення категорій тих циклів навчальних дисциплін, для яких дистанційна освіта буде достатньо ефективною. Це:

ь дисципліни гуманітарного циклу, для вивчення яких необов'язково мати серйозну професійну базу. Це пояснюється тим, що дані дисципліни доступні для самостійного вивчення і не потребують додаткових пояснень викладачів.

ь професійно-орієнтовані дисципліни, які потребують базових знань і навичок для їхнього вивчення. В даному випадку мова йде про підвищення кваліфікації у спеціалізованому напрямку, наприклад, вивчення офісними працівниками особливостей експлуатації нової моделі принтера. До початку навчання, користувач повинен володіти необхідним мінімумом відомостей та мати певні навички для освоєння тих чи інших спецкурсів.

ь фахові професійні дисципліни, наприклад, медицина, фізико-математичні курси. Вивчення цих предметів неможливе без серйозних базових знань фундаментальних дисциплін.

3. Технічне забезпечення дистанційної освіти. До цієї категорії можна віднести стан комп'ютерних технологій, за допомогою яких впроваджується дистанційна освіта, під'єднання до мережі Інтернет, можливість використання аналітичних процедур (пошук, сортування, вибірка, порівняння данихі т.д.), наявність відкритої структури, що дозволяє швидко вносити будь-які зміни в зміст програми в залежності від результатів її апробації; можливості збереження й опрацьовування великої кількості різнорідних повідомлень (звукових, графічних, текстових та відео, тощо) компонування їх в зручному вигляді.

Технічні і технологічні ресурси - це те, на чому базується дистанційна освіта, яка значно розширює способи одержання навчальнихматеріалів. За технологією доступу виділяють:

ь синхронні системи - допускають одночасну участь у процесі навчальних занять студентів і викладача. До таких систем належать: інтерактивне телебачення, комп'ютерні телеконференції.

ь асинхронні системи не вимагають одночасного зв'язку із системою студентів і викладача. Студент сам вибирає час і план занять. До таких систем в дистанційній освіті належать курси на основі друкованих матеріалів, аудіо/відео касет, електронної пошти, WWW, FTP.

ь змішані системи - ті, що використовують елементи як синхронних, так і асинхронних систем.

За технічною основою передавання даних виділяють такі форми дистанційного навчання:

Ш розсилання друкованих матеріалів поштою (характерне для традиційного заочного навчання);

Ш розсилання аудіо- і відеокасет;

Ш засоби аудіографіки (Audіographіcs);

Ш спілкування через інтерактивне телебачення і відеоконференції;

Ш спілкування через телеконференції, ІRC, MOO, MUD (Іnternet);

Ш спілкування через електронну пошту та листи розсилання (Іnternet);

Ш спілкування через WWW (Іnternet).

Застосування мультимедійних технологій дозволяє активізувати процес вивчення матеріалу, зробити навчання цікавішим. У цій галузі широко застосовуються колекції двовимірних і тривимірних зображень, презентації, віртуальні тренажери, віртуальні дошки, ігри і олімпіади з взаємодією через інтернет, аудіо- і відеоконференції. Приклади:

Amerіcan Mathematіcs Competіtіons (Американські математичні олімпіади) - щорічне проведення математичних олімпіад.

Проект MathWrіght Lіbrary пропонує вивчення математичних дисциплін на віртуальних тренажерах, є також крупна електронна бібліотека і спеціальний інструментарій для розробки нових тренажерів.

Цікавою формою навчання в Інтернет є WebQuest. Він включає елементи гри, віртуальні моделі, відеоконференцію. Основне призначення - розвиток навичок мислення і групова взаємодія. Для досягнення мети учасникові необхідно використовувати свої знання, а також уміти взаємодіяти з іншими учасниками.

Для групової взаємодії студентів об'єднують в невелику групу (3-10 чоловік) і дають їм загальне завдання. Завдання для групи складніше, ніж індивідуальне, і може бути виконане тільки при активній роботі всіх членів групи. При проведенні конкурсів і олімпіад багато завдань також виконуються в групі. Наприклад, Canadіan Engіneerіng Competіtіons 2004 (канадські інженерні змагання 2004 р.) включали наступні завдання: розробку технічної пропозиції, обґрунтування технології перед непідготовленою аудиторією, дебати, створення машини, створення учбових матеріалів для середньої школи. Всі завдання виконувалися в групі від 2 до 6 чоловік.

В даний час у світі накопичений значний досвід реалізації систем дистанційної освіти . У США в системі ДО навчається близько 1 мільйона чоловік. Так, Національний Технологічний Університет, що представляє консорціум з 40 інженерних шкіл, ще на початку 90-х років забезпечив підготовку більше 1100 студентів за допомогою дистанційних методів на ступінь магістра.

Для дистанційної освіти в США широко використовується телебачення. У рамках системи публічного телемовлення PBS-TV навчається більше мільйона студентів. Програма навчання дорослих містить у собі курси науки, бізнесу, управління. Більше 20 років функціонує Національний Університет дистанційної освіти (UNED) в Іспанії. Він містить у собі 58 навчальних центрів всередині країни і 9 за рубежем. Національний Центр ДО у Франції забезпечує дистанційне навчання 35000 користувачів у 120 країнах світу. У підготовці 2500 навчальних курсів бере участь 5000 викладачів. Балтійський Університет у Швеції поєднує зусилля більш ніж п'ятдесятьох університетів балтійського регіону. [13]

Дистанційна освіта розвивається й в інших регіонах світу. Як приклади мега-університетів, що розвивають дистанційну освіту, можна навести Китайський телеуніверситет (Китай), Національний відкритий університет ім. Індіри Ганді (Індія), Університет Пайнам Ноор (Іран), Корейський національний відкритий університет (Корея), Університет Південної Африки, Відкритий Університет Сукотай Тампаріат (Таїланд), Університет Анадолу (Туреччина).

Останнім часом Іnternet завойовує все більшу популярність у вивченні тих чи інших дисциплін поряд з традиційними формами навчання. Це пов'язане із трьома обставинами: технічний розвиток Іnternet-технологій, що дозволяють більш дешевими та зручними засобами реалізувати будь-яку навчальну модель; простота під'єднання до мережі Іnternet; низька вартість під'єднання.

За даними "The World Factbook 2003", в країнах "Великої сімки" Інтернет використовують майже 50% жителів, а в Україні цей показник становить лише 1,5%; за абсолютною кількістю користувачів глобальних інформаційних мереж Україна знаходиться поряд з Словакією та Словенією, де чисельність населення в 10 і 20 разів менша.

N п/п	Країна	Користувачі Інтернет і чисельність населення (млн.)	N п/п	Країна	Користувачі Інтернет і чисельність населення (млн.)
1.	США	166	280	26.	Данія	2,9	5,4
2.	Японія	47	127	27.	Норвегія	2,4	4,5
3.	Великобританія	33	59,8	28.	ПАР	2,4	43,6
4.	Німеччина	28,6	83,2	29.	Таїланд	2,3	62,3
5.	Китай	26,5	1284	30.	Фінляндія	2,3	5,2
6.	Південна Корея	22,2	48,3	31.	Сінгапур	2,1	4,5
7.	Італія	19,2	57,7	32.	Індонезія	2	231
8.	Канада	14,4	31,9	33.	Португалія	2	10
9.	Бразилія	12	176	34.	Філіппіни	2	84,5
10.	Тайвань	11,8	22,5	35.	Ізраїль	1,9	6
11.	Франція	11,7	59,8	36.	Нова Зеландія	1,8	3,9
12.	Австралія	10	19,5	37.	Чілі	1,7	15,5
13.	Росія	9,2	145	38.	Греція	1,3	10,2
14.	Нідерланди	8,7	16	39.	Ірландія	1,2	3,9
15.	Іспанія	7,3	40	40.	Пакистан	1,2	148
16.	Швеція	5,6	8,9	41.	Угорщина	1,2	10
17.	Індія	5	1046	42.	Чехія	1,1	10,3
18.	Малайзія	4,1	22,7	43.	Венесуела	0,95	24,3
19.	Туреччина	4	67,3	44.	Колумбія	0,88	41
20.	Аргентина	3,9	37,8	45.	Румунія	0,8	22,3
21.	Гонконг	3,9	7,3	46.	Україна	0,75	48,4
22.	Польща	3,5	38,6	47.	Словаччина	0,7	5,4
23.	Мексика	3,4	103	48.	Словенія	0,6	1,9
24.	Швейцарія	3,4	7,3	49.	Болгарія	0,58	7,6
25.	Австрія	3	8,2	50.	Саудівська Аравія	0,57	23,5

Крім перелічених проблем можна виділити ще кілька аспектів, пов'язаних з впровадженням дистанційної освіти саме в Україні:

1. Низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Від цього, передовсім, страждають студенти невеликих містечок України, яким, власне, найбільш зручним є ДН через географічну віддаленість від наукових осередків.

2. Недостатній безпосередній контакт між персональним викладачем (тьютором) та студентом через надзвичайну професійну завантаженість вітчизняних педагогів. Студенти закордонних дистанційних курсів можуть отримувати відповіді на свої листи вже через кілька годин, оскільки викладачів в країнах зі значним досвідом впровадження ДО набагато більше, ніж студентів.

3. Україна відстає від розвинутих країн в застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів.

4. В Україні відсутнє нормативно-правова база, яка б регламентувала і забезпечувала діяльність навчальних закладів у напрямку впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очною, заочною та екстернатом. [11]

Важливо відзначити, що ДО розвивається не тільки в рамках національних систем освіти, але й окремими комерційними компаніями з переважною орієнтацією на підготовку в галузі бізнесу, що складає четверту частину всіх програм вищої освіти. Приватні корпоративні освітні мережі створені такими компаніями, як ІBM, General Motors, Ford і ін. Багато які з цих освітніх систем набагато випереджають системи, створені в університетах, як за складністю, так і за кількістю.

Деякі статистичні дані використання Інтернет-освіти в США станом на 2003 рік наводить Півень А.Г.:

Ш 50% компаній США використовують e-learnіng (дистанційна освіта через Інтернет);

Ш 37% компаній використовували змішаний підхід до освіти, поєднуючи відеоконференції, e-learnіng та інші форми освіти;

Ш більше 60% університетів США використовують електронну освіту. 42% опитаних людей здобували знання через Інтернет/Інтранет (всього було опитано більше 8000 чоловік);

Ш об'єм ринку освіти через Інтернет в США в 2003 році - $11,5 млрд. (в цю оцінку не входить продаж програмних продуктів, а також продаж учбових курсів на інших носіях, таких як CD).

Дистанційна освіта -- це багатоаспектне явище. Тому, з точки зору цілей, можна сказати, що освіта в дистанційному режимі надає:

* гуманітарну підготовку;

* технічну підготовку;

* природничонаукову підготовку.

З точки зору рівня освіти дистанційна освіта надає:

* вищу професійну освіту;

* середню спеціальну освіту;

* перепідготовку та підвищення кваліфікації;

* усвідомлення керівниками освіти, органами управління, професорсько-викладацьким складом і широкою педагогічною спільнотою доцільності, необхідності та можливості впровадження дистанційного навчання у вітчизняну освіту;

* створення національних, галузевих, регіональних місцевих підсистем дистанційної освіти і відповідних до них телекомунікаційних мереж з виходом до мережі Інтернет;

* розробка навчально-методичних комплексів дистанційного навчання та їх сертифікація;

* створення локальних телекомунікаційних мереж навчальних закладів із під'єднанням до Інтернет, формування їхніх Web-сайтів для дистанційного навчання;

* підготовка кадрів для дистанційного навчання;

* формування експериментальних навчальних груп та їх дистанційне навчання для вступу до вузу;

* шкільні освітні програми.

З точки зору виконавців (провайдерів), дистанційна освіта надається:

* юридичними особами (державними та недержавними вищими учбовими закладами);

* індивідуальними розробниками освітніх програм.

Можна відзначити, що основними завданнями сучасного етапу розвитку системи дистанційної освіти є:

· усвідомлення керівниками освіти, органами управління, професорсько-викладацьким складом і широкою педагогічною спільнотою доцільності, необхідності та можливості впровадження дистанційного навчання у вітчизняну освіту;

· створення національних, галузевих, регіональних місцевих підсистем дистанційної освіти і відповідних до них телекомунікаційних мереж з виходом до мережі Інтернет;

· розробка навчально-методичних комплексів дистанційного навчання та їх сертифікація;

· створення локальних телекомунікаційних мереж навчальних закладів із під'єднанням до Інтернет, формування їхніх Web-сайтів для дистанційного навчання;

· підготовка кадрів для дистанційного навчання;

· формування експериментальних навчальних груп та їх дистанційне навчання.

Взагалі діалектична взаємозалежність позитивних якостей і нерозв'язаних проблем є неодмінною характеристикою сучасного стану дистанційного навчання. По-перше, комп'ютерні мережі безперечно ускладнюють діалог між суб'єктами навчання, але ж ці мережі забезпечують умови для спілкування людей, які роз'єднані у просторі й не мають можливості безпосередньої взаємодії. По-друге, кваліфікований викладач під час читання "живої" лекції більш оперативно реагує на настрій та потреби своєї аудиторії, з якою працює "тут і зараз", однак, з іншого боку, завчасно підготовлені та чітко структуровані лекції на електронних носіях можуть вигідно відрізнятися обсягом і новизною наведених відомостей в умовах, коли сам студент визначає глибину й темп вивчення певної проблеми. По-третє, використання комп'ютерних навчальних програм-тренажерів надає кожному студентові можливість практично застосовувати одержані знання у різноманітних проблемних ситуаціях, забезпечує індивідуалізацію навчання. У той же час використання комп'ютерних тренажерів створює лише ілюзію реального процесу. Надмірне захоплення такою формою навчання за відсутності належного педагогічного управління (самоуправління) може поступово відірвати людину від реального життя, справжнього професійного і духовного спілкування.

Сьогодні багато компаній переглядають статус освітніх підрозділів у своїх структурах. Керівництво підприємств усе більше розглядає інвестиції в навчання нарівні з інвестиціями в науково-дослідні розробки. Традиційна система навчання, що припускає відволікання службовця на визначений період від робочого місця, і, отже, веде до втрат для компанії, виявляється усе більш неприйнятною. Великі підприємства часто мають підрозділи, філії в усьому світі і повинні навчати персонал у різних країнах. Крім того, навчання повинне відбуватися швидкими темпами, щоб не стримувати процес впровадження і реалізації нових товарів на ринку. Послуги щодо навчання персоналу повинні надаватися одночасно з появою нових розробок підприємства. Це приводить до необхідності децентралізації навчання, що здійснює підприємство. Воно дозволяє уникнути переміщення персоналу в центр навчання і тим самим одержати виграш у часі, економію витрат на транспорт і відволікання персоналу від роботи. Таким чином, застосування ДО - це шанс для великого підприємства забезпечити швидке впровадження на ринок нових товарів в умові постійної модернізації виробництва.

Разом з тим сучасний стан розвитку дистанційного навчання в Україні ще не відповідає вимогам суспільства, яке прагне стати рівноправним членом європейської та світової спільноти, де мільйони громадян задовольняють свої освітньо-інформаційні потреби через телекомунікаційні мережі, в тому числі через Інтернет.

Аналіз стану дистанційного навчання показує, що всі навчальні заклади, організації та установи, які впроваджують або використовують технології дистанційного навчання, наштовхуються на реальні труднощі, подолання яких потребує цільового фінансування, об'єднання зусиль цих закладів із зусиллями державних органів, координації спільних дій та нормативно-правового забезпечення, що сприятиме прискоренню цього процесу, а також зменшить інтелектуальні, матеріальні та фінансові витрати на впровадження і розвиток дистанційного навчання в цілому.

2.2 Психолого-педагогічні аспекти

Основою навчально-пізнавальної діяльності є психологічні процеси особистості. Тому в ході дистанційного навчання їх необхідно дотримуватися з урахуванням при цьому специфіки дистанційного навчання.

Будь-яка нова форма навчання, у тому числі дистанційна, вимагає створення психологічної бази, без якої не можна говорити про якість навчального процесу. В. Демкін виділяє низку психологічних принципів, які впливають на якість дистанційного навчання. Він звертає особливу увагу на необхідність детального планування навчальної діяльності, її організації, чіткої постановки цілей та завдань навчання. Студенти мають розуміти призначення запропонованих курсів. Автор зазначає, що ефективність навчальної діяльності студентів значною мірою залежить від змісту матеріалу, який визначає структуру і рівень їх пізнавальних інтересів - загальних чи спеціальних.

Розробка навчально-методичних матеріалів для дистанційного навчання потребує врахування психологічних закономірностей сприймання, пам'яті, мислення, уваги, а також вікових особливостей студентів. Це пояснюється тим, що пізнавальні процеси студентів безпосередньо впливають на засвоєння навчального матеріалу. Існує низка незалежних від особистісних характеристик особливостей, які слід враховувати при розробці навчально-методичних матеріалів, зокрема такі:

- органи чуття людини обмежені у своїй можливості реагувати на інформаційні сигнали, відтак сприймають лише дозовану кількість повідомлень із навколишнього середовища; і якщо повідомлень багато, то мозок зазнає інформаційного перенасичення (перенавантаження);

- людина сприймає світ залежно від того, що вона очікує сприйняти, через те її свідомість більшою мірою реагує на нове і несподіване;

- "ефект технічного перенасичення" полягає в тому, що людина не спроможна без варіювання виконувати одноманітні завдання протягом навіть нетривалого часу, тому іноді непомітно для себе вона змінює задачу, яку розв'язує.

Урахування окреслених вище особливостей сприяє підвищенню рівня сприйняття інформації і засвоєння навчального матеріалу тими, хто навчається у системі дистанційної освіти.

Зворотний зв'язок між студентом і викладачем у системі дистанційного навчання є абсолютним її атрибутом. Цей зв'язок повинен забезпечувати студенту психологічний комфорт у процесі навчання. Суть механізму зворотного зв'язку полягає в тому, що в міжособистому спілкуванні процес обміну інформацією ніби подвоюється і, окрім змістового навантаження, несе в собі від реципієнта до комунікатора відомості про те, як реципієнт сприймає і оцінює поведінку комунікатора. Адекватність сприйняття інформації залежить від багатьох причин, найважливішою з яких є наявність або відсутність у процесі діалогу комунікативних бар'єрів. Комунікативний бар'єр - це психологічна перешкода на шляху адекватної передачі інформації між партнерами зі спілкування. Якщо такий бар'єр виникає, то інформація спотворюється або змінюється її зміст.

Існують різні психологічні бар'єри спілкування:

· семантичний бар'єр пов'язаний із вживанням різних значень того самого поняття учасниками процесу спілкування;

· стилістичний бар'єр виникає при невідповідності стилів мовлення комунікатора і реципієнта;

· логічний бар'єр з'являється тоді, коли логіка міркування, запропонована комунікатором, дуже складна.

Комунікативний бар'єр може перерости і в бар'єр відносин. Це суто психологічний феномен, який виникає в процесі спілкування комунікатора і реципієнта, коли почуття недовіри та ворожості до комунікатора поширюється і на пропоновану ним інформацію.

Важливо враховувати те, що будь-яка інформація, яка надходить до реципієнта, справляє певний вплив на його поведінку, мислення, настановлення. І в окремих випадках комунікативний бар'єр виступає психологічним захистом від психологічного впливу іншої людини, що виникає в процесі обміну інформацією між учасниками спілкування. Таким чином, особистісні характеристики викладачів у системі дистанційної освіти мають важливе значення для забезпечення відповідного, психологічного комфорту тим, хто навчається.

Психологи акцентують увагу на здатності студента самостійно працювати з інформацією. Відомо, що самостійна робота в системі ДО є основним елементом навчальної діяльності.

Виділяють такі рівні готовності студента до самостійної роботи:

· високий, коли переважає пізнавальний, професійний мотив;

· проміжний, коли є різні мотиви, актуалізовані різними проблемами;

· низький, коли переважає зовнішній мотив: необхідність здати залік або іспит.

Провідними мотивами самостійної діяльності можуть виступати навчально-пізнавальні та професійні мотиви. Конкретними стимулами можуть бути інтереси, відповідальність, страх відрахування тощо. Різні за змістом мотиви по-різному впливають на якість навчальної діяльності.

Здійсненню самостійної діяльності можуть заважати такі психологічні проблеми, як відсутність досвіду самостійної роботи, недостатня вольова саморегуляція, вплив групових настановлень тощо. [10; 12]

2.3 Методологічні аспекти

Сучасні тенденції у освіті, розвиток науки і техніки в Україні висувають нові вимоги до навчання у технічних ВУЗах, а отже й до викладання та формування знання по кресленню, інженерної та комп'ютерної графіки як за рахунок аудиторної роботи так і методами дистанційного навчання.

Дослідження багатьох вчених у сфері дистанційного навчального процесу дозволило виявити його основні особливості: орієнтація на самостійну пізнавальну діяльність студентів; суттєві потенційні можливості дистанційного навчання для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів; можливість організації відкритого навчання, розширення аудиторії споживачів освітніх послуг; інтеграція світових освітніх послуг; зниження за певних умов матеріальних витрат на організацію і здійснення процесу навчання.

На підставі аналізу науково-методичної літератури (О. Андреєв, В. Кухаренко, Є. Полат, А. Хуторський та ін.) дистанційне навчання визначено як різновид відкритого навчання з використанням комп'ютерних та телекомунікаційних засобів, що забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів та студентів на різних етапах навчання і самостійну роботу останніх з матеріалами інформаційної мережі, більшість з яких підготовлена викладачами. Одночасно наявні факти недоцільного використання комп'ютерних засобів навчання, коли порушуються принципи і логіка навчального процесу, ігноруються мотиваційні аспекти тощо.

Взагалі діалектична взаємозалежність позитивних якостей і нерозв'язаних проблем є неодмінною характеристикою сучасного стану дистанційного навчання. По-перше, комп'ютерні мережі безперечно ускладнюють діалог між суб'єктами навчання, але ж ці мережі забезпечують умови для ділового спілкування людей, які роз'єднані у просторі й не мають можливості безпосередньої взаємодії. По-друге, кваліфікований викладач під час читання у лекійної аудиторії більш оперативно реагує на настрій та потреби своєї аудиторії, з якою працює, однак, з іншого боку, завчасно підготовлені та чітко структуровані лекції на електронних носіях можуть вигідно відрізнятися обсягом і новизною наведеної інформації в умовах, коли сам студент визначає глибину й темп вивчення певної проблеми. В умовах дистанційного навчання комп'ютер ні в якому разі не може претендувати на заміну викладача з його функціями експерта, організатора спільної діяльності, консультанта.

Враховуючи всі ці аспекти у ХНТУСГ ім. П. Василенка розроблені електронні блоки по дисциплінам які мають цілісну структуру, будуються з окремих модулів, які складаються з певних програмових тем. Теми, в свою чергу, розбиті на блоки, які охоплюють основні етапи сучасного навчального процесу і відображають лекційний процес. Виокремлено: "Інформаційний блок", "Блок самоконтролю", "Проблемно-ситуаційний блок", "Блок тематичного контролю" і допоміжні елементи - "Питання теми", "Основні терміни теми", "Література для самоосвіти".

Важливим прийомом активізації навчальної діяльності студентів є використання засобів зв'язку наукових термінів, представлених у тексті "Інформаційного блоку" дистанційного навчання, з відповідними визначеннями цих термінів в електронному словнику.

Після "Інформаційного блоку" розміщений "Узагальнюючий блок", який виконує як пряму свою функцію - узагальнення навчальної інформації, так і функцію активізації пізнавального процесу.

Етап осмислення, закріплення та самоконтролю знань реалізується у "Блоці самоконтролю" а саме у тестах, де використані ідеї програмованого навчання. З кожної теми навчального курсу студентам по черзі пред'являються 6-10 запитань з вибором варіанта відповіді. У разі, якщо студент дає помилкову відповідь на певне запитання, тестова програма повідомляє про це і пропонує дане запитання для повторного обміркування. Випробувавши низку варіантів оцінювання роботи студентів у тестах, ми зупинилися на оціночно-стимулюючих репліках, підготовлених викладачем, які не тільки оцінюють, але й заохочують до наступної навчальної діяльності, сприяють подоланню діалогічної обмеженості традиційних комп'ютерних засобів, допомагають студенту відчути наявність поряд із собою наставника, готового підтримати і допомогти. Узагальнення навчальних досягнень студентів здійснюється в поточному (модульному) та підсумковому контролі.

Отже, проаналізовані концептуальні положення про сутність та особливості сучасного навчального процесу переконливо доводять необхідність оптимального педагогічного управління процесом дистанційного навчання.

Таким чином, проведений теоретичний аналіз свідчить про те, що не зважаючи на певні нерозв'язані проблеми, сучасні комп'ютерні засоби викладання та формування знання по кресленню, інженерної та комп'ютерної графіки тощо надають суттєві можливості для вдосконалення навчального процесу. [10; 12]

Висновок

Отже, проведені нами дослідження розкривають суть дистанційного навчання. Воно виникло як наслідок процесу інформатизації суспільства та освіти, як найбільш перспективна, гуманістична, інтегральна форма освіти, орієнтована на індивідуалізацію навчання.

Нами було встановленно сутність поняття про дистанційне навчання, яке означає нову організацію освітнього процесу, що ґрунтується на використанні як кращих традиційних методів навчання , так і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, а також на принципах самостійного навчання, призначена для широких верств населення незалежно від матеріального забезпечення, місця проживання, стану здоров'я.

Також було дослідженно, що передумовами розвитку дистанційного навчання є:

- бурхливий розвиток інформаційних технологій;

- неперервне зниження вартості послуг на підключення та використання глобальної мережі Інтернет, її ресурсів і сервісів;

- суттєве поглиблення процесів упровадження інформаційних технологій в освітню практику;

- значне поширення засобів комп'ютерної техніки серед населення.

Говорячи про дистанційну форму освіти, слід говорити про створення єдиного інформаційно-освітнього простору, куди слід включити всілякі електронні джерела інформації (включаючи мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники, кіберкласси. Коли мова йде про дистанційне навчанні слід розуміти наявність у системі вчителя, підручника і учня. Це взаємодія вчителя та учнів, звідси випливає, що головним при організації дистанційної форми навчання є створення електронних курсів, розробка дидактичних основ дистанційного навчання, підготовка педагогів-координаторів. Не слід ототожнювати дистанційну форму з заочною формою навчання, бо тут передбачається постійний контакт з викладачем, з іншими учнями кіберкласса, імітація всіх видів очного навчання, але специфічними формами. Отже, потрібні теоретичні проробки, експериментальні перевірки, серйозні науково-дослідні роботи. На жаль, те, що ми сьогодні бачимо в Інтернеті і в більшості своїй на компакт-дисках, ніяк не відповідає елементарним педагогічним вимогам. Звідси значущість проблеми, пов'язаної з розробкою самих курсів дистанційного навчання та методикою їх використання для різних цілей базового, поглибленого, додаткової освіти. Згідно з проведеними дослідженнями, в Україні близько 30% навчальних закладів заявили про те, що вже мають або планують організувати навчання в режимі ДО.