Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Курсова робота на тему

Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови

студентки 4 курсу 41 групи

заочного відділення

Інституту іноземної філології

Цюряк Тетяни Анатоліївни

науковий керівник

Александрова Л.Г.

Київ - 2010р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1 Сутність поняття «виховання», «естетичне виховання»

1.2 Зміст, шляхи, форми й методи естетичного виховання учнів

Розділ 2 Процес вивчення іноземної мови та вибір оптимальних шляхів підвищення ефективності естетичного виховання дітей у середніх навчальних закладах

2.1 Аналіз можливостей уроку англійської мови для культурно-естетичного виховання учнів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою всебічного розвитку особистості. А тому нагальним на сьогодні є питання естетичного виховання й культурного розвитку підростаючого покоління. У зв'язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань цього напрямку виховання й естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування культури особистості.

У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI столітті визначено основну мету, що спрямована на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та художньо-творчих здібностей.

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати й творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Естетичне ставлення людини до світу формується й розвивається протягом усього життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів, діячів культури (К.Ушинський, Л.Толстой, В.Сухомлинський, Д.Кабалевський, Б.Неменський та ін.) констатують особливе значення цього питання у вихованні дітей шкільного віку. Особливості цього періоду дитини найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури. Прогалини в естетичному розвитку школяра найчастіше виявляються невиправними навіть при систематичній роботі у середніх та старших класах.

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних педагогів та діячів освіти: Є.Водовозової, П.Каптєрєва, С.Лисенкової, С.Русової, Е.Михєєвої. Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю.Борєва, І. Гончарова, М. Киященка, В. Ядова. Психологічні основи естетичного виховання розкрили Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, Б. Теплов.

Видатні вчені, естети й педагоги О. Буров, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, В. Розумний, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Шестакова зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання. Важливі питання теорії й методики естетичного виховання підростаючого покоління висвітлюються в працях Л. Коваль, В. Передерій, Ю. Фохт Бабушкіна, Т. Цвілих, Г. Шевченко, А. Щербо та ін.

За останні роки опубліковано багато праць, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні школярів; розкриваються механізми творчості; закономірності взаємозв'язку творчої діяльності з відтвореною дійсністю; сформульовані основні принципи формування творчої особистості (Ф.Говорун, Б.Коротяєв, В. Лєвін, В. Моляко, Ю. Петров, П. Підкасистий, Я. Пономарьов, В. Романець, В. Цапок). Значний внесок у розв'язання проблеми розвитку естетичної культури зробили зарубіжні й вітчизняні вчені: М. Аріарський, Г. Єскіна, Г. Загадарчук, В. Кірсанов, О. Миронюк, І. Петрова, Ф. Соломонік, які розглядають процес естетичного виховання як цілеспрямоване формування якостей всебічно розвиненої особистості, що дає можливість сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії й краси.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі й мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості. Соціально-психологічна значущість цієї проблеми зумовила вибір теми дослідження - “Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови”.

Мета - дослідити та аргументувати вибір форм і методів естетичного виховання школярів в процесі вивчення іноземної мови.

Об'єкт - естетичне виховання школярів.

Предмет - форми й методи естетичного виховання школярів в процесі навчання.

Завдання дослідження:

- на основі вивченої психолого-педагогічної, культурологічної, філософської літератури визначити сутність, структуру, зміст, шляхи естетичного виховання школярів;

- визначити критерії сформованості естетичних якостей школярів при вивченні іноземної мови.

Методологічною основою дослідження стали наукові положення гуманістичної філософії та естетики про сутність мистецтва як специфічної форми відображення суспільної свідомості, провідні концепції психології та педагогіки про художньо-естетичне виховання як духовний процес, а також теоретичні дослідження сучасних педагогів про розвиток школярів засобами художньої творчості.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його удосконалення естетичного виховання учнів.

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1 Сутність понять «виховання», «естетичне виховання»

Сутність поняття «виховання»в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих та попередніх поколінь. Г.Гегель у “Філософії права” висвітлює думку про те, що “…людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості”. Інакше кажучи, кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін. Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки [22,14].

Виховання в широкому педагогічному значенні - процес цілеспрямованого впливу на особистість в умовах спеціально організованої виховної системи. Виховання у вузькому педагогічному значенні - спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань.

І. Харламов визначає виховання як цілеспрямований процес організації та стимулювання різноманітної й активної діяльності учнів, на оволодіння суспільним досвідом, тобто знаннями в різних сферах їхнього життя, практичними вміннями й навичками, способами творчої діяльності, соціальними й духовними відношеннями. За Я. Коломинським “... виховання являє собою ніщо інше як спеціально організовану, міжособистісну взаємодію дорослих з дітьми й дітей між собою”. “Виховання - це організація діяльності школярів як активної форми виявлення їх відношень до оточуючого світу” - визначала Н. Щуркова [10,38].

Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізації. Особливо значна роль виховання :

- по-перше, це процес у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;

- по-друге, воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (педагогічно - пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання.

Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості й середовища, бо середовище - це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне виховання”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Так, В.Шацька розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних, взаємозв`язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В.Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й володіння вмінням активно творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання [1,41].

П. Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов`язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації [1,42].

У “Короткому словнику з естетики” поняття “естетичне виховання” розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати, оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси.

Поняття “естетичне виховання” у педагогічній літературі розкладається як невід'ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне, науково вмотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті й мистецтві, але й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

Д. Кабалевський вважав, що є всі реальні можливості для побудови науково обґрунтованої системи естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі. А в процесі формування особистості він надав перевагу трьом видам мистецтва: літературі, музиці та образотворчому мистецтву. Також композитор наголошував на значенні в цьому процесі діяльності різних організацій та дошкільних закладів і сім`ї; різноманітних видів позашкільної роботи як складової життя дітей, де чітко простежуються активна діяльність самих дітей (різноманітні художні колективи, студії, гуртки) та форма пасивного сприйняття (кіно, радіо, телебачення, театр).

У своїх працях та особистій педагогічній діяльності велику увагу питанням естетичного виховання приділив С.Шацький [10,124]. Він розглядав естетичне виховання у нерозривному зв'язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво - велика сила, і небайдуже в якому напрямі воно використовується. А.Макаренко, [10,124] розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя. З огляду на педагогічну спрямованість, заслуговує на увагу визначення естетичного виховання, яке подає О.Буров: “...цілеспрямований, організований процес формування у школярів естетичного ставлення, естетичної потреби до творчої естетичної діяльності” [10,125]. Б.Лихачов та Є.Квятковський трактують естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчої особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне, довершене, гармонійне у житті, природі, мистецтві, жити і творити “за законами краси”, а також розглядають і розкривають зміст основних компонентів структури естетичного виховання [10,125] Т.Аболіна та Н.Миропольська вважають, що головним в естетичному вихованні є відтворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу.

Автор багатьох праць з естетики В.Скатерщиков подає декілька визначень естетичного виховання, зокрема : “Естетичне виховання - це цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури…” “Естетичне виховання - це цілеспрямована діяльність” [22,34].

На думку Г.Ріда, естетичне виховання - це виховання почуттів, на яких ґрунтується свідомість, а отже інтелект, і все те, що відрізняє людину від інших істот. І лише тоді, коли ці почуття перебувають у гармонії з навколишнім світом , формується особистість у всій її повноті [16,3]. Розглядаючи компоненти структури естетичного виховання, Л.Чуриліна також наголошує на значенні формування естетичних почуттів. На думку В.Розумного, суть естетичного виховання полягає в активному цілеспрямованому формуванні і удосконаленні системи естетичних потреб особистості у тій сфері її духовного життя, яку узагальнено прийнято називати естетичною культурою [19,117]. О.Радугін дійшов висновку, що естетичне виховання - це цілеспрямоване формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Він вважає, що виховання красою та через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, а й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках, поведінці і , звичайно, у мистецтві [19,120].

Різноманітні аспекти процесу естетичного виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання висвітлюються у доробках І.Зязюна, М.Кагана, М.Киященко, Л.Когана, Л.Левчук, В.Скатерщикова, Л.Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов'язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

Естетичне виховання в широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності.

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці). Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції: формування естетично-ціннісної орієнтації особистості та розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв`язок з іншими видами виховної діяльності. Естетичне виховання розкриває всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Л. Артемова та О. Чинаєва зазначають, що естетичне виховання - це: а) вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини; б) залучення людини до художньої культури; в) спеціальна система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [19,123].

На наш погляд, найбільш повним є визначення естетичного виховання С. Анічкіна, який вважає, що естетичне виховання - це: по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін.; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати, з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого - як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення. С.Анічкін визначає, що естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку - це цілеспрямований процес формування у них естетичних якостей (здібностей до пасивної і активної естетичної діяльності, інтересів, потреб, умінь, навичок, художнього смаку) і є важливою складовою процесу загального розвитку сутнісних якостей особистості [22,253].

Слід відзначити, що у більшості концепцій особливу увагу приділяють цілеспрямованості процесу естетичного виховання і, як його результат, передбачають формування здатності сприймати, розуміти, оцінювати, зберігати, переживати і творити красу в повсякденному житті, в праці, в людських стосунках, мистецтві. Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно знайти дієві засоби реалізації гармонійної єдності соціального і індивідуального, впливу багатства художньої культури та всіх благ соціального процесу на формування людської особистості.

Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного виховання пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості молодших школярів. На основі аналізу різних тлумачень поняття “естетичне виховання” ми дійшли висновку, що це поняття можна трактувати як педагогічний процес, спрямований на формування й розвиток естетичних почуттів, потреб сприймати, оцінювати прекрасне та творчо діяти у всіх сферах життя, зокрема й у мистецтві.

1.2 Зміст, шляхи, форми й методи естетичного виховання учнів

Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним. Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по особливому бачить світ. Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу - речі різні. Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження. Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей тощо, тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна й закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі - основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини. Тому естетична діяльність - важливий компонент змісту естетичної культури особистості.

Обґрунтуємо вибір шляхів та форм естетичного виховання школярів. Насамперед, ми виокремимо найбільш суттєві напрямки естетичного виховання. По-перше, оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів. Особливе навантаження лежить на предметах художнього циклу: музиці, живопису, літературі. Звісно, що предмети художнього циклу в цьому плані не рівноцінні. Особливе значення в естетичному виховання молодших школярів належить урокам художньої літератури (читання) - як за відведеним на них часом, так і за впливом на загальний розвиток дітей. Слово - найбільш зрозумілий засіб вираження ідей митця (на відміну від звуків, фарб і т.д.), що робить літературу найдуховнішим універсальним видом мистецтва.

Українські письменники Б. Грінченко, М. Коцюбинський, О. Пчілка, Л. Українка, І. Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів естетичного виховання дітей. Так, М. Коцюбинський наголошував на тому, що дітей необхідно виховувати, передусім, за допомогою найкращих художніх творів української класики та дитячого фольклору. Б. Грінченко вбачав у народних казках й оповіданнях багатющий дидактичний матеріал для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні. Розуміючи, що художня творчість здатна виступати важливим чинником естетичного виховання молоді, І.Франко писав, що в цьому процесі мають формуватися естетичні смаки і почуття вихованців, виявлятися і розвиватися їхні здібності. Художня література, за І.Франком, повинна передусім учити читача розпізнавати прекрасне , піднесене і потворне, трагічне і комічне, добро і зло на землі. Завдання художньої літератури - впливати як “ на розум і переконання, так і на чуття, вказувати в самім корені добрі і злі боки існуючого порядку” і виховувати людей, “готових служити всією силою для піддержання добрих і усунення злих боків життя”. Особливе значення для естетичного виховання має такий жанр літератури, як поезія. Саме поезія, “властивими їй способами торкає всі наші замисли, розворушує всі наші вищі духовні сили, розбуркує чуття”.

У рідній мові, усній народній творчості І. Франко вбачав могутній засіб навчання та виховання підростаючого покоління [9].

Леся Українка приділяла надзвичайно велику увагу проблемі дитячої літератури, вважаючи її дійовим засобом виховання. З допомогою віршів та казок письменниця намагалася “навчити дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя”. Чимало з творів Лесі Українки не були написані спеціально для дітей, але можуть використовуватися для дитячого читання з метою формування естетичних смаків і почуттів дітей.

По-друге, серед різноманітних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Так, К. Стеценко вважав, що музика - “ один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій” [14,30]. Перевагу музики над іншими видами мистецтва Г.Ващенко вбачав у тому, що вона, на відміну від живопису, скульптури та літератури, діє на почуття людини безпосередньо [14,30]. Значущість в естетичному розвитку дітей таких видів музичної діяльності, як співи та слухання музики, підкреслював дослідник українського фольклору та музичних ігор, автор оригінальної методики естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку В.Верховинець [14,31]. Український композитор, педагог К. Стеценко одним із головних завдань музичного виховання дітей вважав збудження в них “бажання краси, яка полягає у великій скарбниці української народної творчості”, тому, як і М.Леонтович найбільшу роль відводив народній пісні, підкреслюючи, що вона має великий вплив на розвиток духовності та музичних здібностей, естетичних почуттів і смаків.

Образотворче мистецтво відіграє не менш значущу роль в естетичному розвитку дітей молодшого шкільного віку. Воно дозволяє не тільки знайомити школярів зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати учнів у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості. Практична діяльність поєднує традиційну роботу на площині (малювання) з навичками об'ємно-просторового зображення і художньої орієнтації середовища (ліплення, художнє конструювання, архітектура). Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва історик, дослідник і педагог М.Даденков вважав необхідним етапом підготовки дитини до образотворчої діяльності. У своїй науковій статті “Естетичне виховання” він стверджував, що діти здатні тонко відчувати настрій художніх картин. Мета занять з образотворчого мистецтва, підкреслював педагог, має полягати в тому, щоб “навчити дітей милуватися творами живопису, а також розкривати перед ними закони побудови зображення предметів і явищ”. М. Даденков підкреслював доцільність використання в навчально-виховному процесі пейзажів, які передають красу природи рідного краю тощо [5,61]. Ф. Шміт підкреслював, що “малювання - це якась притаманна всім дітям потреба”, тому вчити малювати на його думку необхідно не тільки обдарованих дітей, “які в подальшому можуть стати професійними художниками, а по можливості, усіх” [5,61].

Особливе місце в системі естетичного виховання займає українське народознавство, яке дозволяє знайомити школярів з духовним надбанням народу: піснею, казкою, образотворчим мистецтвом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звичаями. Так, “могутнім фактором художньо-естетичного виховання” і “найпершим фактором пробудження художнього почуття у дітей” С. Русова вважала національним мистецтво. Вона вказувала, що дитину необхідно виховувати на “рідному матеріалі краси, розуму, естетики, вікової творчості”, який “найкраще приймається в душі дитини, бо він простий у своїй красі, легше розбуджує її власні творчі сили, бо говорить до неї... лініями орнаменту, мелодіями пісень, фарбами, рухами”. Педагог підкреслювала, що “музикування на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, різні види творчої праці, малювання, а також поєднання їх у певну систему занять - все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує художній хист”. Визначаючи виховну цінність народного образотворчого мистецтва, вона зауважувала, що “українські вишивки, кераміка, орнамент приваблюють дітей гармонією ліній, фарб, форм, надихають на творчість, викликають бажання вишивати, малювати, ліпити, будувати” [19,118].

Великі можливості на формування естетичної культури школярів має організація факультативів. У деяких школах факультативно введено курс “Світова художня культура”, в якому вивчаються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв'язки між предметами гуманітарного циклу, визначати роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

Основні завдання позакласної та позашкільної роботи - це: а) залучення школярів до прекрасного; б) ознайомлення їх з творами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи охоплюють великі групи учнів, інші - задовольняють їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, драматичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв. Одні форми тісно пов'язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж форми є новими : календарні українські свята, різноманітні ярмарки, “козацькі змагання” тощо.

Важливу, значущу роль у розвитку естетичної культури школярів має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

Виходячи з вище зазначеного, спонукання школярів до естетичного самовиховання може здійснюватися через твори мистецтва, художню літературу, фольклор, природу, красу оточуючого світу та побуту, участь людини в різних видах діяльності. Щодо застосування методів виховання, слід враховувати фактори, які визначають їх вибір. Зазначимо найсуттєвіші з них:

1). Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Хто добре вивчив дитину, може вирішувати як її виховувати.

2). Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності і корекції поведінки, самовиховання.

3). Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

4). Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

5). Особливість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

6). Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

В. Рогожкін виділяє групу методів виховання почуттів. Серед них автор називає методи: - спеціальна опора на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів;- вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога;- залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння;- вплив на почуття школярів емоційністю обстановки;- вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми;- збудження почуттів фізичним впливом на дитину (тактильний метод) [21,7].

Отже, як підкреслюють соціологічні дослідження та висвітлено у теоретичному розділі, одним з головних завдань суспільства виступає естетичне виховання школярів шляхом розвитку їх людських якостей. Мається на увазі, формування здібностей грамотно сприймати, розуміти, обґрунтовано оцінювати твори мистецтва з точки зору загальнолюдської моралі; будувати своє ставлення до навколишнього світу на засадах його законів. Саме залучення учнів до духовної скарбниці врятує молодих людей від хаосу сьогодення.

Розділ 2 Процес вивчення іноземної мови та вибір оптимальних шляхів підвищення ефективності естетичного виховання дітей у середніх навчальних закладах

2.1 Аналіз можливостей уроку англійської мови для культурно-естетичного виховання учнів

Зміст освіти має важливу особливість: до нього додаються принципово нові компоненти, такі як досвід творчої діяльності, досвід емоційно- ціннісного ставлення до навколишнього світу тощо. В цьому плані виховний потенціал предмета “Англійська мова” у школі представляється невичерпним. Метою даного розділу є висвітлення виховних можливостей уроку англійської мови у школі для культурно-естетичного виховання дитини.

Насамперед зазначимо загальне виховне значення процесу вивчення іноземної мови в школі. У педагогічній спадщині В.Сухомлинського значне місце посідають питання розвитку мовлення учнів. Він розглядав слово як один із основних елементів знань у навчальній діяльності учнів: “У початкових класах уже з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навколишній світ, який виражається в слові...” [3,40]. У мові великий педагог вбачав могутній чинник становлення всебічно розвиненої особистості. Вивчення рідної мови у школі завжди було в центрі уваги В.Сухомлинського. Але його слова про викладання мови можна сміливо віднести і до іноземної, тому що вивчення мови це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це, передусім, виховання, формування строю мислення, духовний розвиток людини.

Основний шлях вивчення іноземної мови можна уявити як двобічний комунікативний процес засвоєння іноземної культури в процесі використання мови як засобу спілкування й оволодіння мовою як засобом спілкування на основі засвоєння реалій іноземної культури. Культура через мову, мова через культуру - формула, яку запропонував Ю.Пассов. І ця взаємодія відбувається в діалозі культур - іноземної і рідної. Саме в такому діалозі культур формуються уміння пізнавати власну культуру і культуру інших народів, тому що пізнати “чужу” культуру можливо лише через власну, а бачення своєї культури через призму іншої дозволяє розкрити у власній культурі нові сторони і глибше її зрозуміти [13,82].

Здатність взаємодіяти в ситуаціях міжкультурного спілкування передбачає знання мовленнєвого етикету народу, мова якого вивчається, і володіння культурою спілкування, прийнятою в сучасному цивілізованому світі. Формуючись як особистість у процесі засвоєння англійської мови, школярі з готовністю та інтересом сприймають інформацію про культуру спілкування, наприклад, про те, що слід бути уважним до співрозмовника, поважати його, бути правдивим, стриманим в оцінках та судженнях (за правилами британського етикету), пам'ятати, що за сучасним етикетом першим вітається молодший зі старшим.

Виховні можливості закладені також у темах ситуацій спілкування. В школі вони охоплюють соціально-побутову сферу (знайомство з англійським ровесником; розповідь про себе та своїх друзів; обмін з англомовним ровесником про свою родину тощо), навчально-трудову сферу (розповідь про школу, про уроки, про свій розпорядок дня тощо), соціально-культурну сферу (обговорення своїх захоплень; обмін повідомленнями про святкування Різдва; розповідь про улюблених літературних героїв тощо). Практика доводить можливість моделювання цікавих для школярів ситуацій, побудованих за принципом діалогу культур і на елементарному мовному матеріалі курсу. Взаємодія в них не тільки формує культуру спілкування і вихованість дитини, а й закладає основи гуманізації людських стосунків, розширює кругозір, створює радісну і приємну атмосферу навчання, спонукає до використання інформації з інших шкільних предметів, формує естетичні смаки.

Успішність естетичного виховання в школі залежить від врахування розумових можливостей і психологічних особливостей учнів різного шкільного віку, характеру та інтенсивності їхніх пізнавальних інтересів. Особливу увагу хочеться приділити казці. Казковий світ дитинства існує за своїми законами та правилами. Саме казка однією з перших розкриває перед дитиною все багатство людських взаємин, ставлення людини до самої себе, до навколишнього світу природи. На прикладах казкових героїв діти вчаться оцінювати свої дії та дії інших. Через казкові образи дитина пізнає навколишній світ, залучається до справ і піклувань дорослих. Казкові сюжети, побудовані на протиставленні добра і зла містять яскраві приклади гуманної поведінки. Казка як одна з ігрових форм діяльності найбільш цікава, доступна й приваблива, має великі потенційні можливості у формуванні естетичного розвитку школярів. Казка - животворне джерело дитячого мислення. “Естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення... Під впливом почуттів... дитина вчиться мислити словами... В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного... Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем” [12, 176].

Використання казки на уроках англійської мови мають свої особливості. По-перше, можна залучати до роботи українські народні казки та казки народів світу англійською мовою, представлені в доступній для дітей лексичній та граматичній формі. Інсценування казок, виставки дитячих малюнків допоможуть у вирішенні виховних завдань. По-друге, великий інтерес діти виявляють до граматичних казок, які пояснюють граматичний матеріал у простій та звичній для дітей формі казки рідною мовою, роблять складні граматичні явища простими та зрозумілими. Дуже важливо на такому уроці передати атмосферу казки і переконати дітей, що це справді дуже просто. Такі уроки повинні відрізнятися від усіх інших, діти мають чекати на них, готуватися до них. Схильність до перевтілення та багата уява учнів допоможуть провести цікавий урок [12,177].

Досвід показує, що це дуже нелегке завдання, особливо, коли йдеться про складання казки іноземною мовою. Та цей вид роботи є посильним для школярів, але, звісно, під керівництвом вчителя. Отже, використання казки на уроці англійської мови, творча робота не тільки досягають мети збагачення словникового запасу учнів, правильної побудови ними речень, послідовної розповіді, а й посідають особливе місце у розвитку уяви, образності мислення, емоційному, розумовому, естетичному вихованні учнів.

Дуже важливим джерелом естетичного розвитку дитини є природа. Організація роботи над темою “Природа” має формувати в учнів почуття естетичного задоволення й захоплення від різноманітності рослинного світу, тому теми природи є провідними під час початкового етапу вивчення іноземної мови. Та не можна перебільшувати ролі природи, сам факт її існування ще не є виховним фактором. “Природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникає думкою в причинно-наслідкові зв'язки” [12,129]. Допомагати пізнавати навколишнє середовище, навчити любити й оберігати природу - один із значущих напрямків у естетичному вихованню підростаючого покоління.

Підсиленню естетично-виховного впливу процесу вивчення англійської мови в школі сприятиме проведення інтегрованих уроків, наприклад, англійська мова і малювання, англійська мова і музика, англійська мова і література тощо. Взагалі, нетрадиційні уроки бажані у навчанні дітей шкільного віку. Нетрадиційний урок можна провести у формі прес-конференції, першої ділової гри, мовного випробування, яке дасть учням зрозуміти, що вони вже можуть спілкуватися іноземною мовою. Наприклад, свято закінчення навчального року - це вітання дітей з успішним завершенням навчання, ствердження найбільш життєвих цінностей - родини, миру, сім'ї, друзів, навколишнього світу тощо. І уроки іноземної мови з можливістю використання на них різноманітних віршів, пісень, римівок відкривають для естетичного виховання широкі перспективи.

Аналіз теорії та практики естетичного виховання у середніх школах України свідчить, що найважливішою причиною його недостатнього рівня у школярів є те, що вчителі-предметники не завжди приділяють увагу факультативам з мистецтва, аналізу мистецьких творів на уроках та у позакласній роботі, часто недостатньо володіють вмінням створити емоційно-естетичну атмосферу в класі, забезпечити естетично-виховний вплив свого предмету.

Існуючі науково-педагогічні праці, які були присвячені цій проблемі, висвічували лише окремі її сторони та не могли створити комплексну систему естетичної підготовки учнів, яку на сьогоднішній момент могла би взяти за основу вища педагогічна школа. Проте необхідно відзначити, що у сучасний період демократичних змін у суспільстві цьому питанню стали надавати значно більшого значення, про що свідчать нові монографічні збірки, проведення науково-практичних конференцій та семінарів тощо.

Естетичне виховання впливає на увесь склад учня, поширює його уяву про життя, викликає потяг до його перетворення у відповідності до естетичних ідеалів, розвиває творчу активність. Необхідно використовувати для цього можливості кожного навчального предмету: літератури, музики, іноземної мови, образотворчого мистецтва, естетики. Засобами досягнення мети естетичного виховання є організовані і послідовно здійснювані естетичні впливи на учня. Так, наприклад, спеціально спрямоване приучення учнів до творів художньої літератури та мистецтва, органічне і природне його використання під час занять є одним із найбільш ефективних засобів в естетичному вихованні духовної культури. Отримані позитивні емоції створюють сприятливий ґрунт для подальшого морально-естетичного розвитку й удосконалення особистості. Знайомство з творами художньої літератури на уроках англійської мови, наприклад, надає не тільки практичні навики учням, знання лексики, певних граматичних структур, уміння грамотно перекладати, а й дає можливість дізнатись про творчу біографію письменника, стиль викладання, оцінити його майстерність, почути красу слова. Естетичне виховання на творах художньої літератури - це розвиток і удосконалення чуття слова, насолода його підкоренню майстру. Сила літератури в тому, що слово перетворюється у тонкість людських переживань.

На уроках англійської мови, вивчаючи твори закордонних письменників, ми можемо підняти професійний рівень естетичного виховання засобами художньої літератури, а значить, і реалізувати у конкретній роботі специфічну суть прекрасного в ній. Естетико-виховна мета безпосередньо пов'язана з освітніми, практичними та розвиваючими цілями, які ставляться на конкретному уроці. Кожний урок повинен забезпечити досягнення цієї мети через вирішення конкретних задач. Отже, перше, з чого повинен починати вчитель, це визначення та формулювання задач уроку: практичних, освітніх, естетико-виховних, розвиваючих. Їх визначає сам учитель, так як вони залежать від групи, класу, рівня навчальної підготовки й вихованості учнів, від подій, які відбуваються в цей час у групі, країні, класі, місті, від особливостей самого учителя, його інтелігентності, винахідливості, дотепності, почуття гумору, комунікабельності і, нарешті, від стимулів, які ідуть від самого матеріалу. З цього погляду великий естетико-виховний потенціал міститься у текстах про великих людей, про значні історичні події тощо.

Оскільки естетичне виховання здійснюється через іноземну мову, тільки практичне опанування нею робить можливою реалізацію цієї мети. Так, наприклад, засвоєння мовного етикету (знайомство, привітання, висловлення вдячності) іноземною мовою вчить ввічливості й тактовності. Опанування прийомами оперування довідковою літературою (граматичним довідником, словником) сприяє вирішенню не тільки практичної задачі, але й розвиває учня, чинить сприятливий вплив на уміння інтелектуальної праці, її організацію і здійснення. Читання іншомовних текстів, що освітлюють різні сторони дійсності країн, мова яких вивчається, забезпечує розширення кругозору учня і, тим самим, досягнення освітньої мети. Отже, можемо зробити висновок, що естетично-виховні, практичні, розвиваючі і освітні цілі взаємопов'язані і досягаються через вирішення конкретних завдань, поставлених учителем на уроці. У цьому випадку урок повинен бути відносно закінченим твором, побудованим у відповідності до певних вимог, які зумовлюються метою, змістом та технологіями навчання даному предмету.

Таким чином, навчальний предмет “Англійська мова” відіграє особливу роль у процесі естетичного виховання школярів, а залучення до цього процесу матеріалів культури не тільки знайомить учнів із загальнолюдськими цінностями, а й значно підвищує мотивацію навчання, що необхідно для досягнення основної практичної цілі - формування здатності до спілкування англійською мовою.

іноземний урок естетичний виховання

ВИСНОВКИ

У контексті програми національної освіти, підґрунтя якої складають гуманістичні цінності поколінь, світова художня культура виступає засобом виховання людини ХХІ століття, з новим мисленням, новим поглядом на життя. Такий курс, допомагаючи школярам вступати до процесу художнього спілкування з іншими культурами, сприяє усвідомленню абсолютної унікальності національної культури, збагачує національними скарбами моральних та естетичних ідеалів.

Формувати відчуття краси життя, розвивати почуття допомагає мистецтво. Його природа досить складна. Мистецтво, будучи дзеркалом часу, настільки строкате своїм розмаїттям ідей, естетичних уподобань і політичних пристрастей, що однозначно оцінити його стан неможливо. Мистецтво і антимистецтво, справжнє і облудне, гуманістичне і аморальне - все так змішалося. що людині, особливо молодій, дуже непросто розібратися і визначити для себе справжні естетичні цінності.

Дослідження проблеми естетичного виховання учнів на уроках іноземної мови показало, що естетичне (мистецтво) формує високий рівень духовних якостей (естетичну свідомість), тобто духовний потенціал, на ґрунті якого виникає емоційність і чуттєвість. Формування естетичних якостей школярів слід здійснювати шляхом емоційно-естетичного впливу на них творів мистецтва. Даний процес передбачає роботу уявлення, творчої активності сприйняття, в тому числі, осмислення власного життєвого й морального досвіду.

Окреслені риси сформованості естетичних якостей учнів: а) наявність естетичних знань та уявлень, започаткованих різними видами мистецтва; б) адекватне емоційно-чуттєве сприйняття художніх творів у поєднанні з їх аналізом; в) позитивна рефлексія по відношенню до навколишнього світу.

Зазначено, що однією з суттєвих перешкод у процесі естетичного виховання є невміння сприймати художній твір. Можна дивитися і не бачити, можна бачити і не розуміти, а коли не розумієш, залишаєшся байдужим. Що є причиною байдужості до класичної музики, літератури та живопису, культури як своєї, так і інших народів? Все це можна пояснити непідготовленістю до художнього сприймання твору, недорозвиненістю естетичної культури. Сприймання художнього твору - це проблема розвитку естетичних смаків і поглядів у школярів. Між тим, вони доброзичливо ставляться до мистецтва, відчувають недостачу його впливу і бажають отримати відповідну освіту. Отож, в результаті дослідження було визначено деякі методичні поради до викладання іноземної мови у школі, які передбачають: урахування вікових особливостей учнів; звернення до естетичної природи мистецтва у процесі передачі знань; увага до авторської позиції, яка виражена у творі мистецтва, протилежних точок зору, визначення власної позиції; оволодіння семантичною структурою різних видів мистецтва та засобами їх виразності; визначення художньо-педагогічного спілкування основним методом діяльності вчителя.

Що стосується англійської мови зокрема, слід відмітити, що проблема вивчення культурних та соціальних особливостей життя народу, мова якого вивчається, лишається актуальною вже протягом більш ніж двох століть. Сьогодні вирішується проблема організації процесу навчання у вітчизняній школі таким чином, щоб іноземна мова вивчалася як феномен національної культури народу, як модель бачення світу цим народом та його сприйняття гуманістичних цінностей. Саме це допоможе забезпечити повноцінне міжкультурне спілкування та взаєморозуміння представників різних культур.