Особливості навчання обдарованих учнів у загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

"Особливості навчання обдарованих учнів у загальноосвітній школі"

Херсон - 2011

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують її таланти. Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимі до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті складається враження непосидючої дитини, яка постійно відволікається і на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їхніми інтересами і здаються безглуздими. Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).

Над питанням обдарованості працювали такі вчені О.М. Матюшкін, Н.С. Лейтес, Ю.З. Гільбух, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон, Дж. Рензулі та інші. Мета дослідження - визначити психологічні особливості та психічні проблеми обдарованих дітей.

Основні завдання: 1 - дати аналіз поняття «обдарованість» та її видів, виявлення обдарованої дитини; 2 - розглянути методи діагностування обдарованих дітей; 3 - проаналізувати проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей 4 - проаналізувати особливості організації навчально-виховного процесу обдарованих дітей. Об`єкт дослідження - організація навчально-виховного процесу для обдарованих дітей.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей.

обдарованість педагогічний навчання діагностика

1. Психолого-педагогічні основи обдарованості

1.1 Поняття «обдарованість» та її види

Що ж таке обдарованість? Як і чим вона проявляється? На ці питання намагалися знайти відповідь багато як вітчизняних вчених, психологів, так і вчених зарубіжних країн. Чітко фіксованого поняття обдарованості в літературі немає. Адже, її розглядають різні вчені з різних сторін, тобто обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Вона визначається за допомогою якихось параметрів або феноменологічних проявів. Обдарованість - високий рівень задатків, схильностей, є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Так, К. Текекс уважає, що обдарованість в основному визначається трьома взаємозалежними поняттями: випереджальним розвитком пізнання, психологічним розвитком і фізичними даними. О. Йоголевич уважає, що до обдарованості логічніше за все ставитись як до взаємозв'язку значного (як мінімум, вищого за середній) інтелекту, інтенсивних творчих чи фізичних здібностей та емоційно-вольової спрямованості. До основних сфер обдарованості відносять: освітню, наукову, художню, спортивну, підприємницьку й комунікативну. Обдарованість багатогранна, вона може бути встановлена професійно компетентними людьми у відповідності з такими параметрами: видатні здібності, потенційні можливості в досягненні високих результатів і вже продемонстровані результати в одній чи більше галузях (інтелектуальні здібності, специфічні здібності до навчання, творчості, образотворчого чи виконавського мистецтва, психомоторні здібності). Зараз практично маємо гранично протилежні погляди на феномен обдарованості. Обдарованість виявляється в перші 10-15 років життя - обдарованість можна визначити лише за реальними результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом внутрішнього саморозвитку особистості і реалізується незалежно від впливу оточення - обдарованість це лише потенційна можливість, її реалізація прямо залежить від суспільної стимуляції. Оскільки для підтвердження правильності кожного із вищезазначених поглядів наводиться безліч достатньо вагомих аргументів, слід розглянути можливість існування двох внутрішньо різних явищ - обдарованості-потенції та обдарованості-реалізації. Найбільш визнані дослідниками ознаки явно вказують на наявність трьох груп чинників, вплив яких прослідковується в характеристиках більшості обдарованих особистостей. Це фізіологічні чинники обдарованості, психологічні та соціальні чинники. Внутрішній взаємозв'язок між ними продовжує залишатися недостатньо вивченим і потребує подальших досліджень. У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислиннєвий (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності. Розумові здібності поділяються за предметною ознакою на фізико-математичні, здібності до вивчення гуманітарних предметів та ін.

Художня обдарованість (літературна, музична, хореографічна і т.д.) ґрунтується на емоційній сфері й займає одне із провідних місць серед інших видів обдарованості. Художні здатності та емоційна сфера відіграють немаловажну роль у розвитку цього виду обдарованості. Їх розрізняють як обдарованість у сфері акторської майстерності, літератури, музики, мистецтва й скульптури. Соціальна обдарованість включає в себе здібності до правової діяльності, педагогічної, здібності, які відносяться до організаційної діяльності в різних галузях життя суспільства. Всі ці типи обдарованості не ізольовані один від іншої. Усі ці типи визначають рівень розвитку розумових здібностей. [3, с. 30]. Поняття «соціальна обдарованість» визначається як виняткова здатність будувати й підтримувати довгострокові конструктивні взаємини з людьми. Така обдарованість містить у собі наступні елементи: соціальна перцепція, просоціальне поводження, моральні судження, організаторські навички. Будучи обдарованим у даній сфері, людина може виявити лідерську обдарованість. Спеціальні дослідження, в тому числі проведені автором, доводять - кінець раннього дитинства, дошкільний період - роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися. У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні; розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція - значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з'являється «емоційне захоплення» і пов'язана з ним діяльність емоційної уяви. Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше «дитяче товариство», в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю - члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками. До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника можна віднести: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню). Фахівці вважають здатність керувати іншими людьми однією з найважливіших рис обдарованої дитини, а причиною даної здібності виділяють більш високий інтелектуальний рівень [4, с. 28].

Творча обдарованість продовжує викликати ряд дискусій із приводу виділення її як окремого виду обдарованості. Деякі фахівці вважають, що креативність є невід'ємною частиною всіх видів обдарованості. Інші дослідники наполягають на існуванні творчої обдарованості як окремого, самостійного виду. Існує точка зору про те, що обдарованість визначається або здатністю висувати нові ідеї, або здатністю ефективно виконувати те, що вже знайдено.

Творчість визначають як діяльність людини, в результаті якої створюються нові матеріальні й духовні цінності, що мають суспільну значимість. Результат такої діяльності може бути новим і коштовним як у масштабах суспільства в цілому, так і у масштабах окремої особистості. Видатний психолог Л.С. Виготський стверджує, що творчість є невід'ємною умовою існування, і все, що виходить за рамки повсякденного, свою появою зобов'язане творчій діяльності людини. У дитячому віці людина у більшій мірі здатна до творчості, оскільки на дитину не впливають шаблони й стереотипи, у нього більше волі в проявах. Дитина творить тому, що йому подобається процес творіння. [3, с. 25]. Фахівці вважають здатність керувати іншими людьми однією з найважливіших рис обдарованої дитини, а причиною даної здібності виділяють більш високий інтелектуальний рівень. Якщо дитина виявляє цікавість до діяльності, що вимагає точної й тонкої моторики, добре володіє зорово-моторною координацією, любить рух, має інтерес до спорту, відмінно тримає рівновагу при виконанні фізичних рухових вправ, прекрасно володіє тілом під час маневрування, демонструє гарний рівень розвитку основних рухових навичок, то мова йде про рухову (психомоторну) обдарованість.

Існують стандартизовані тести на визначення перцептивно-рухового розвитку й дозволяють оцінити різноманітні параметри фізичного розвитку: координацію рухів, темп, ритм, швидкість реакції.

Духовна обдарованість безпосередньо пов'язана з альтруїзмом і моральними якостями. На сьогоднішній день цей вид обдарованості ще недостатньо вивчений. Для визначення використаються діагностичні методики оцінювання рівня морального розвитку. Американський дослідник Р. Стернберг говорить про «практичну обдарованість», що не вважається обдарованістю й не підтримується школами. Стернберг визначає головною особливістю практичної обдарованості визнання своїх сильних і слабких сторін й уміння використати це знання на практиці.

Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність. Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо. Розумова обдарованість - дуже рання поява високої пізнавальної активності та допитливості; швидкість та точність виконання операцій, обумовлених стійкістю уваги та оперативної пам'яті, - сформованістю навиків логічного мислення; багатство активного словника, швидкість та оригінальність вербальних асоціацій; володіння основними компонентами навчатися. [4, c. 10].

Остання якість характеризується: 1) навчальними навиками (швидкість читання та рахування, навичка друкування на машині); 2) навчальними вміннями інтелектуального плану. Друга група властивостей характеризується високою ефективності розумової діяльності дитини. Для психології важливими є розробка теорії обдарованості як цілісного і системного вияву особистості, а також вивчення особливостей реалізації обдарованості у різні вікові періоди життєдіяльності людини, її індивідуальних відмінностей. Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом. Людина істота соціальна, її психіка як цілісне утворення опосередкована трудовою діяльністю, вихованням, спілкуванням з іншими. Усі ці соціальні фактори мають вирішальний вплив на формування і яскраві вияви обдарованості особистості. Прийнято вважати, що обдарована дитина - це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків. Обдарованість конкретної дитини значною мірою є умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття «обдарована дитина» застосовувати поняття «ознаки обдарованості дитини». Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи - в галузі мистецтва. Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін. Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи: системності й цілісності - передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість - найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності; суб'єктивності - означає обов'язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності - передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі - перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов. Значущою характеристикою принципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проблематизацію. В останні роки популярності набуває «підхід з різними рівнями» (ЛОС). Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу. Виходячи із зазначених вище положень, було зроблено спробу створення програми соціального (комунікативного) розвитку дошкільників. Програма містить три рівні розвитку. Перший з них передбачає розвиток у дітей необхідного всім дошкільникам рівня спілкування. Цей рівень визначається базисною програмою виховання та навчання дошкільників. Другий рівень ставить завдання розвитку навичок спілкування для комунікативно-здібних дітей певної вікової групи. Нарешті, завдання третього рівня спрямовані на дітей, які мають яскраво виражені ознаки комунікативної обдарованості, щоб дати їм можливість проявити свої потенційні вміння й розвивати їх. Критеріями й показниками ефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лише комунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей; збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативної обдарованості, зростання інтересу дітей до творчості. Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична, наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора. У результаті вивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі істотно важливі здібності, що у сукупності утворять структуру розумової обдарованості. Перша особливість особистості, що може бути виділена таким чином, - це уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. На уроці учень не відволікається, нічого не пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддає себе цілком тому, що його зацікавило. Друга особливість особистості високообдарованої дитини, нерозривно зв'язана з першої, полягає в тім, що готовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у працьовитість, у невгамовну потребу трудитися. Третя група особливостей зв'язана безпосередньо з інтелектуальною діяльністю: це особливості мислення, швидкість розумових процесів, систематичність розуму, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової діяльності. Зазначені здібності, що у цілому утворять структуру розумової обдарованості, за свідченням численних психологічних спостережень над обдарованими дітьми, виявляються в переважній більшості таких хлопців і відрізняються лише ступенем виразності кожної з цих здібностей, узятої окремо. Якщо ж говорити про специфічні розходження в обдарованості, то вони виявляються головним чином у спрямованості й інтересів. Одна дитина після якою-небудь періоду шукань зупиняється на математику, іншої - на біології, третій захоплюється художньо-літературною творчістю, четверта - історією й археологією і т.п. Здібності відчуття, механічній пам'яті, емоційній збудливості, психомоторики, темпераменту розвиваються на основі уроджених задатків. Задатки - це обумовлені спадкоємними генами можливості розвитку анатомо-фізіологічних і ними деяких психічних властивостей, що визначаються, дійсно розвиток яких залежить від їхньої взаємодії із середовищем. Моральні якості особистості, як усі властивості спрямованості, не мають задатків зовсім і формуються тільки в процесі виховання. Але і здібності, що мають задатки, розвиваються з них далеко не безпосередньо. Із задатків гарного слуху можуть у процесі розвитку особистості в залежності від умов життя сформуватися і музичні здібності, і здібності радіоакустика. Задатки гарного зору можуть перетворитися в художні здібності й у здібності годинникаря чи радіоелектронщика. Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості. Це - насамперед створення оптимальних умов для прояву і становлення творчих можливостей учнів, що має на увазі в першу чергу зняття обмежень, бар'єрів, що прямо придушують творчий ріст дітей. Тому обов'язковим моментом програми є вимога гнучкості в її організації, що допускає зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту навчальної програми. Ця гнучкість програм дозволить, з одного боку, забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення, а з іншого боку - дозволить максимально через власний вибір і зусилля просунутися тим, хто на це здатний. Оскільки дорівнює високі вимоги до усіх відбивають бажання учитися в одних, а занижені - гальмують розвиток інших, то в цій ситуації індивідуалізація навчання забезпечує індивідуальний темп навчання і визначає характер і міру навчального навантаження в зоні найближчого розвитку учня, але за умови створення мотиваційних передумов власного руху учня. Другий напрямок, по якому намічене здійснення індивідуалізації навчання - це воля у виборі профілю навчання, з огляду на схильності особистості. З цією метою в загальну систему об'єднання вводиться мережа дослідницьких об'єднань, що надають учням не тільки можливості вибору напрямку дослідницької роботи, але і просування в предметі. Ускладнювати програму шляхом збільшення навчального навантаження на учня можна тільки до визначеної межі, не викликаючи перевантажень. Подальший розвиток можливостей учня повинний проходити в рамках включення його в дослідницьку роботу, тому що формувати творчі здібності можна лише через включення у творчий процес. Дослідницька діяльність забезпечує більш високий рівень системності знання, що виключає його формалізм. Наступний напрямок здійснення індивідуалізованого навчання полягає в активізації ролі педагога в підборі індивідуальних прийомів навчання на основі рекомендацій психологів, а також розробленої технології особистісно-орієнтованого, різнорівневого навчання. Усі три названих напрямки можуть дати оптимальний ефект лише за умови формування пізнавальної спрямованості і вищих духовних цінностей. Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості. У сучасній школі таке малоймовірно, тому що матеріальна база і підготовка вчителів залишають бажати кращого. Хоча, як і скрізь, є творчо обдаровані педагоги, що дають можливість прорости і вирости обдарованим дітям. Отже, говорячи про обдарованість, варто звернути увагу, що її види проявляються по-різному залежно від навколишнього середовища дитини й індивідуальних особливостей, що варто враховувати при вирішенні певних неоднозначних моментів щодо визначення того або іншого виду обдарованості. Розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості. Тому організація програми для роботи з обдарованими дітьми повинна бути доступно гнучкою і допускати зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту. Гнучкість програм дозволить забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення. Також важливою є роль процесу індивідуалізації навчання, яка забезпечує індивідуальний темп навчання і визначає характер і міру навчального навантаження в зоні найближчого розвитку дитини.

1.2 Проблеми обдарованих дітей

Що стосується психосоціального розвитку, то обдарованим дітям, як правило, властиві такі риси: сильно розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано; дуже яскрава уява, в якій вимисел і реальність зливаються воєдино; добре розвинене почуття гумору (обожнюють незгідності, гру слів і т. п.); спроби вирішувати проблеми, що є не під силу; перебільшені страхи й надмірне сприйняття невербальних проявів почуттів оточуючими, тобто підвищена вразливість і ранимість; всепоглинаюча цікавість і розмаїтість інтересів; іноді переривають дорослих, не дослухують відповідь на поставлене запитання, тому що люблять самостійно «докопуватись» до суті. Помічено, що дуже часто обдаровані діти в дитинстві більше не сплять, ніж сплять. А ось навички тонкої моторики, ручної роботи в обдарованих можуть бути менш розвинені в порівнянні з пізнанням. Це важливо враховувати, тому що нерівність у порівнянні з нормами розвитку часто веде до роздратування, що виявляється з боку дорослих, і росту залежності поведінки дитини. Багато-хто думає, що дитина, яка випереджає своїх однолітків за рівнем інтелекту, не буде зустрічати труднощів у навчанні - йому підготовлене більш щасливе, ніж у інших, дитинство. Але дітей з раннім розумовим розквітом можуть чекати чималі труднощі й вдома, й у школі в ході вікового розвитку. Передусім важливо, як поведуть себе батьки та інші старші члени родини. Першовідкривачами обдарованості дітей є батьки. Найчастіше батьки першими помічають обдарованність дитини, хоча це не завжди легко зробити. [2, с. 26]. Вони виконують найголовнішу роль у становленні й розвитку не тільки обдарованості дитини, а і її особистості. Іноді батьки не зауважують обдарованості своїх дітей (це буває, наприклад, якщо дитина перша і єдина) або опираються прирахуванню своїх дітей до обдарованих («Я не хочу, щоб моя дитина була обдарованою, нехай вона краще буде нормальною»), починають надмірно «експлуатувати» здатності дитини та поміщають її у штучні умови (наприклад, позбавляють можливості спілкуватися з однолітками). Часто така дитина викликає тривогу. Інколи його батьків турбує те, про що інші можуть лише мріяти: дитина прочитує усі книжки в домі, вона захоплена розв'язуванням задач; її не відірвати від монтування яких-небудь пристроїв. Такого ступеня пристрасть до розумової діяльності викликає враження надмірності. Нерідко батьки, з якими нічого подібного не відбувалося, зосереджено придивляються до такої зацікавленості, до занять не по віку. І більше всього бояться, чи це не хвороба - ця надзвичайна яскравість здібностей, невтомна розумова активність, різноманітність інтересів. При цьому далеко не завжди дорослим вдається хоча б не звалити на голову дитини всі свої сумніви і страхи. В інших сім'ях надзвичайні дитячі здібності приймаються як готовий дар, яким поспішають користуватися, насолоджуватися. Вони захоплюються успіхами дитини, незвичайністю його можливостей та охоче демонструють його знайомим і незнайомим. Діти з раннім розумовим підйомом нерідко особливо чутливі до очікувань оточуючих. В сім`ї можуть внести заборону на розмови про талановитість дитини, але не завжди це достатньо, хто-небудь із членів родини інколи забуде, виразить своє задоволення. А дитина, звичайно, не пропустить, спіймає захоплення своїм розумом, своїми успіхами. Якщо ж старші аніскільки не цінують проявлення незвичайних здібностей, то дивляться на них, як на дивність, яка з часом мине, то і таке ставлення теж буде «прийнято до відома», воно не залишить дитячу свідомість. Усе це лягає додатковим вантажем на плечі дитини, адже в якийсь момент вона сама відкриває свою обдарованість і розуміє, що чимось відрізняється від інших. Те, що відбувається, становить величезний інтерес у батьків. Вони переживають, наскільки адекватно дитина реагує на перше почуття власної унікальності. У одних обдарованих дітей, які спілкуються з братами, сестрами та однолітками, розуміння власної відмінності може з'явитися рано. У інших свідомість своїх особливих здібностей вперше відбувається в школі з порівнянням себе з іншими дітьми. [11, c. 31]. Дуже важливо в цей момент підтримати дитину, показати, що її особливість - це нормально, що вона має на це право і, звичайно, що поза залежністю від того, чи буде вона виявляти свої таланти надалі чи ні, усе одно її люблять. Батьківське відкриття обдарованості власної дитини повинно народжувати радісне очікування й готовність вирішувати пов'язані з цим проблеми. Задача полягає в тому, щоби вчасно знайти вірний момент, правильні слова та приклади для дитини, щоб вона мала здорове самосприйняття, тому що уявлення про саму себе - це багато в чому кристалізація того, як на нас реагують інші люди. Проведені в Чикаго (1979) дослідження показали, що самооцінка високообдарованих молодших школярів нижче, ніж у третини їхніх ординарних однолітків, а соціальна впевненість нижче, ніж у чверті. У зв'язку з цим обдаровані діти більш чуттєві й уразливі в соціальному плані, тому важливо, щоб насамперед батьки формували в них адекватне ставлення до себе. Наступним найбільш відповідальним моментом у житті обдарованої дитини є її вступ до школи, особливо якщо це не спеціалізований, а звичайний навчальний заклад. Дитина може стати ізгоєм, тому що однокласники будуть «мстити» їй за те, що вона розумніша й талановитіша, ніж вони, а в учителів «нестандартна» дитина швидше за все буде викликати роздратування, оскільки вони звикли орієнтуватись на середній рівень. У даному випадку ніщо не зможе замінити батьківської підтримки й заохочення. Обдаровані діти особливо мають потребу в розвитку в них самостійності, самодисципліни та самоврядування в навчанні, і якщо школа не задовольняє їхніх запитів, то їм доводиться піклуватись про себе самим. Отже, батькам необхідно: приймати дітей такими, які вони є, а не розглядати їх як носіїв талантів; спиратись на власні сили й дозволяти дитині самій шукати вихід зі сформованої ситуації, вирішувати кожну задачу, яка їй під силу, навіть якщо самі можуть робити це краще та швидше; не тиснути на дитину в її шкільних справах, але завжди бути готовими прийти на допомогу в разі потреби; точно розраховувати момент і ступінь реакції на потребі дитини (якщо дитина поставила запитання, то не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що вони знають самі, а тільки дати відповідь). Розглядаючи проблему обдарованості, неможливо не торкнутись такого аспекту, як її особливості в дітей різної статі. Хочемо ми того чи ні, але в суспільстві в різному ступені задовольняють стереотипи: існує визначений «образ чоловіка» й «образ жінки», тобто якими вони повинні бути, які риси мати і навіть які професії вибирати. Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, оскільки вони в більшому ступені поєднують у собі властивості, характерні як для своєї, так і для протилежної статі (психологічна андрогінія). Часто виявляється, що творчо продуктивні чоловіки мають «жіночі» риси (наприклад, чутливість), а жінки - «чоловічі» (наприклад, незалежність). Маргарет Мід описала так званий «подвійний ланцюг очікування», що пов'язує хлопчиків і дівчинок: хлопчиків учать домагатись успіху, а дівчинок демонструвати, що вони нічого не домагаються й зосереджені на домашніх проблемах і родині. У цьому випадку хлопчик-невдаха та щаслива дівчинка ніколи не будуть обрані представником протилежної статі. Особливо в цьому сенсі складно обдарованим дівчинкам. Щоб розвинути свої здібності, їм потрібна активність, пристрасть до пізнання, самоствердження, готовність до успішної кар'єри, а в них культивують залежність, пасивність, уміння господарювати. Прикладом для них часто є власні матері. Найчастіше процвітає складова жіночого страху - побоювання, що чоловіки не приймають переваги та лідерство жінки. Особливо яскраво це проявляється так: дівчинки раптом різко зупиняються у своєму прогресивному розвитку і навіть «повертаються» назад у віці 11-14 років, коли починає виявлятись інтерес до протилежної статі. Чималий внесок у цей феномен робить залучення дівчинок (у більшому ступені, ніж хлопчиків) до ведення домашнього господарства, на що витрачається багато часу. Серед факторів жіночого остраху процвітати Хорнер (США) також називає: невпевненість у собі, що виражається в заниженій самооцінці й рівні професійних домагань, і відсутність прикладу (дівчинка, дівчина рідко зустрічає жінку-наставницю). Слід зазначити, що особливу роль у підтримці обдарованих дівчинок відіграє батько. Обдаровані хлопчики, які виявляють «жіночі» риси, зіштовхуються з масою труднощів і відкидаються оточуючими, у тому числі батьками. Наприклад, хлопчик, який прагне займатись у балетній школі, ризикує викликати на свою адресу обурення власного батька, який буде явно незадоволений такими устремліннями сина. Звичайно, свідомість людей поступово просувається вперед і рамки соціальних стереотипів розширюються. Батьки та педагоги обдарованих дітей повинні утверджувати рівність психологічних можливостей дітей поряд із загальнодоступністю освіти. Л. Холлінгуорт виділяє такі проблеми обдарованих дітей. У них протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити: 1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи. 2. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції. 3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини. 4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т.п. 5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами. Вже було відзначено, що обдаровані діти досить уразливі. Уітмор виділяє такі причини уразливості: прагнення до досконалості (перфекціонізм).

Обдаровані діти не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня; відчуття незадоволеності - дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка; нереалістичні цілі - часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають; надчутливість - дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Прагнення до досконалості проявляється дуже рано. Часто таких дітей уважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду; потреба в увазі дорослих - оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми; нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком. Вони можуть відштовхнути оточуючих вираженням зауваження. Іноді дитина годинами переробляє вже закінчену роботу (твір, малюнок, модель), домагаючись лише їй відомої досконалості. [2, c. 58]. Ця якість перетворюється на своєрідне «самоїдство», невміння довести роботу до кінця. Тому дуже важливо, коли вчителі разом із батьками у спільному тандемі навчають і виховують обдаровану дитину, створюють всі необхідні умови для гармонійного розвитку непересічної особистості. Лише за такої умови обдарованість буде виявлена, розвинута і підготовлена до майбутнього самостійного життя, де зможе використати всі знання, здобуті в навчальному закладі.

Отже, від ставлення до дитини батьків та вчителів залежить те, наскільки дитина зможе проявити свій талант та застосувати його у подальшому житті, а також наскільки легко чи важко буде обдарованій особистості пристосуватися у різних життєвих ситуаціях.

2. Педагогічні засади навчального процесу обдарованих дітей

2.1 Форми і методи навчання обдарованих дітей

Яким же чином варто працювати з обдарованими дітьми? Карне, Шведел і Ліннемайер виділили деякі основні принципи складання програм для обдарованих дітей молодшого віку: 1. Кожна дитина неповторна. Необхідно виділити сильні та слабкі сторони кожної дитини та скласти програми, що відповідають її потребам. 2. Обдаровані діти дуже критичні до себе і часом відрізняються несприятливим «Я-образом». Необхідно допомогти їм знайти реалістичне уявлення про себе. Особливо важливо згладити невідповідність між високим інтелектуальним розвитком і доступними руховими навичками. 3. Родина відіграє найважливішу роль в освіті обдарованої дитини, тому вона повинна працювати в тісному контакті зі школою. 4. Оскільки обдарованих дітей відрізняє широка сфера інтересів, програма повинна включати різноманітний матеріал, збалансований і сприятливий їх усебічному розвитку (в емоційному, руховому плані й у сфері спілкування). 5. Обдарована дитина, яка навчається в одній групі із «середніми» дітьми, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками. 6. Керувати програмою навчання обдарованих дітей повинна людина, яка має спеціальну підготовку й відповідний досвід роботи. 7. Невід'ємна частина програми - система її оцінки. Важливо визначити, якою мірою дитина досягає поставлених цілей. У такий спосіб можна виявити слабкі місця програми й визначити, наскільки вона задовольняє потреби дитини. Тому повинна мати місце добре організована, ефективна й постійно діюча система виявлення обдарованості, в якій беруть участь і батьки. 8. Щоб забезпечити поступальний хід розвитку, програма повинна передбачати оптимальний і плановий перехід дитини з одного рівня на іншій. Це вимагає спільних зусиль адміністрації, учителів і батьків. 9. Одного інтелекту в житті недостатньо, тому програма повинна розвивати цілеспрямованість, наполегливість і бажання довести справу до кінця. 10. Програма повинна передбачати розвиток творчих здібностей дитини. [2, стор. 161]. Наставники обдарованих дітей: І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Але не кожен вчитель зможе працювати з обдарованими дітьми. Тому перед тим, як працювати з такою категорією дітей, вчителі повинні пройти певну підготовку, яка включає в себе такі компоненти: здобування знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, які способи їх виявлення, в чому особливості, методи, засоби навчання та розвитку обдарованих дітей різних вікових груп; формування відношення до обдарованих учнів не як до суб'єкта спільно сконструйованої взаємодії, в ході якої відбувається навчання та розвиток учня; засвоєння організаційних форм, методичних прийомів, психологічних, дидактичних методів практичної роботи з обдарованими дітьми в загальноосвітніх закладах. [9, стор. 159]. Також, від вчителя, що працює з обдарованими дітьми, вимагається дуже багато, зокрема: вміння будувати навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, модифікувати навчальні програми, стимулювати когнітивні здібності учнів, бути гнучким, розуміти індивідуальні особливості дитини, добре знати предмет, володіти методикою його викладання. Крім того, обдаровані діти мають багато проблем особистісного розвитку і міжособистісних взаємин, все це повинен врахувати вчитель в своїй роботі. [16, стор. 5].

Одним з важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам'ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Учні з підвищеними навчальними даними мають сприятливі морально-психологічні можливості для активної навчальної діяльності і ці можливості дозволяють підготувати роботу, більшу за обсягом та інтенсивністю з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчальних можливостей, а не стримувало б цей процес через недостатню завантаженість учнів. Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Найважливішою характеристикою особистості дітей із проявами обдарованості є особлива система цінностей, тобто система особистісних пріоритетів, найважливіше місце в якій посідає діяльність, що відповідає змісту обдарованості. У таких дітей упереджено емоційне, особистісне ставлення до діяльності, яка становить сферу інтересів. Інтереси та схильності, які складають зміст їхніх здібностей, займають не тільки час, а й душу такої дитини. Слід планувати заняття цих дітей так, щоб у них залишалося досить часу для вільних нерегламентованих занять улюбленою діяльністю. У багатьох обдарованих дітей спостерігається позавікова вразливість і пов'язана з нею підвищена емоційна чутливість, яка виявляється в найрізноманітніших формах. Підвищена емоційність іноді має «голосний» характер, виявляючись у схильності до бурхливих, яскравих афектів. В інших випадках вона має прихований, внутрішній характер, виявляючись у надмірній сором'язливості під час спілкування, у труднощах із засипанням, а іноді й у деяких психосоматичних захворюваннях. Дуже важливою особливістю дитини, яка виявляє ознаки обдарованості, є так званий внутрішній локус контролю, тобто взяття на себе відповідальності за результати своєї діяльності. Як правило, дитина з такими підвищеними здібностями вважає, що саме в ній криється причина її невдач. Ця риса призводить іноді до депресивних станів. Для вчителя вкрай важливо знати особливості особистості обдарованих дітей із творчими проявами, тому що саме цей варіант обдарованості йому найважче побачити. Дуже часто вчителі за творчі здібності приймають самостійність учня у виконанні завдання. Саму ж по собі нестандартність мислення вчителі не завжди оцінюють як творчий результат, а скоріше, як безвідповідальність. Одна з основних характеристик підлітків із підвищеними творчими можливостями - автономність, труднощі, а іноді й неможливість діяти в групі, думати й чинити так, як більшість. Діти з творчими можливостями мало, порівняно з іншими, орієнтуються на спільну думку, на установлені правила. Обдаровані діти цього типу поводяться менш передбачувано, ніж цього хотілося б оточуючим. Це призводить іноді до конфліктів. Учителю слід завжди враховувати цю конституціальну особливість творчих дітей, правильно її оцінюючи й розуміючи. Вчитель прагне до винесення навчальних результатів учня як головного критерію в його педагогічній характеристиці, тобто виділяє наслідки, а не причини. Необхідно будувати диференціацію, ґрунтуючись на індивідуально-психічних особливостях дітей. Для цього треба вміти бачити й помічати особливості поведінки, вміти аналізувати результати навчальної діяльності, отримані за допомогою тестів. [21, стор. 58]. Існують такі методи роботи з обдарованими дітьми, наприклад, Розвиток творчого мислення. Мета розвитку творчого мислення обдарованих дітей перш за все пов'язана із самою природою обдарованості, яка ґрунтується на наявності у цих дітей певних розумових здібностей швидкого процесу мислення, гнучкості, оригінальності, здібності до детальної розробки чого-небудь. Всі ці здібності сприяють розвитку дивергентного мислення, яке відрізняється від конвергентного, що спрямоване на знаходження правильної відповіді, заздалегідь наданої вчителем. Таким чином, дивергентне мислення - це вид мислення, який характеризується руйнуванням шаблонних стереотипів і обмежень і більшою свободою під час вирішення проблем. Творчі розумові здібності. Суть цього методу полягає в тому, що завдання кожен виконує узгоджено зі своїм життєвим досвідом і підготовкою. Під час занять необхідно використовувати різні завдання, оскільки у дітей можуть бути індивідуальні вподобання: одними подобається працювати з образами, іншим - з символічною інформацією; дехто любить вправи з простими типами відповідей, інші віддають перевагу складнішим - складання віршів та написання історій. «Мозковий штурм» і принцип «швидкості думки». Сутність методу «мозкового штурму»: дітям пропонується для розгляду проблема, яка має безліч варіантів вирішення; підтримуються всі ідеї і думки, незалежно від того, наскільки «дикими» вони можуть здаватися; звертається увага не на якість відповідей, а на їх кількість; Необхідно враховувати, що під час перших хвилин «мозкового штурму» може бути напрацьовано найбільшу кількість відповідей. Пізніше вони починають надходити все рідше, але саме ці, останні, відповіді найчастіше виявляються більш оригінальними. Принцип м'якого змагання. Він сприяє залученню дітей до навчального процесу. Щоб уникнути негативного ефекту (пов'язаного із змаганням, під час проведення змагань слід дотримуватися таких правил: організовувати групові змагання частіше, ніж індивідуальні; діяльність та результат змагання не повинні винагороджуватись матеріально, оцінками тощо; склад команд повинен постійно змінюватись, щоб усі діти мали можливість бути серед переможців. Діяльність у формі змагання більше підходять для вправ, які мають на меті генерування великої кількості простих ідей, а не детальну розробку комплексних ідей створення казки або вірша. Нестандартний урок. Сам процес співпраці з іншими учнями відкриває можливості виявлення таких якостей обдарованих дітей, які були непомітними або свідомо прихованими. Важливим моментом є самоствердження такої дитини, але не за рахунок іншого, а у взаємодії з ним. На певний час обдарована дитина стає неформальним лідером, що відбувається саме по собі і не створює у міжособистісному спілкуванні. Важливим є те, що дитина відкриває для себе приховані риси особистості. Дитина допомагає своєю співпрацею вчителеві. З використанням такого принципу роботи створюється педагогічна ситуація, яка допомога найефективніше провести урок завдяки тому, що діти зацікавлені виконати завдання якомога швидше, і тим самим зекономити час. Принцип без оціночної діяльності. Основна мета цього принципу - це позбавлення дитини страху робити помилки. Для створення такої підтримуючої атмосфери існують спеціальні підходи. Перший з них полягає у важливому та шанобливому ставленні дорослого до дитячих ідей та запитань. Важливо цікавитись їхніми ідеями та виявляти щиру зацікавленість до діяльності дитини. Дуже важливо створити сприятливий психологічний клімат, щоб подолати розрив між інтелектуальним і особистісним розвитком і сприяти розвитку дитини.

Спеціальні програми надають можливість навчати дітей творчості; розвивають уміння спілкуватися; формують особистісні якості, що сприяють соціальній реалізації творчої особистості в майбутньому. Індивідуальна позашкільна робота повинна включати: самовиховання, саморозвиток учнів; складання індивідуальних особистісно зорієнтованих програм; залучення дітей до науково-дослідницької та творчої діяльності; інтелектуальні конкурси, турніри; систему підготовки до предметних олімпіад. Розвивальний дискомфорт як принцип і метод роботи з обдарованими школярами припускає формування та розвиток у школярів здібностей і навичок активно діяти у ситуаціях підвищених труднощів. В основі методу лежить розвивальна мікрокриза, тобто переломний момент, коли учень починає поборювати стан високої напруженості, тривоги, навіть паніки й уживає активних дій для досягнення потрібного результату. Успішне подолання таких криз призводить до формування певних особистісних якостей, створення своєрідного «сценарію переможця». Перша стадія мікрокризи - тривога, напруженість, стан дискомфорту. Ця стадія є відображенням ситуації дискомфорту в психіці дитини або підлітка, усвідомлення тих труднощів, на які треба реагувати. Однак, вчитель може побачити, що тривога має цілком оптимістичний характер, вказуючи на те, що криза буде протікати за розвиваючим типом. Друга стадія - Реакція на дискомфорт. На цій стадії дитина або активно й ефективно реагує на дискомфортну ситуацію або займає пасивну, песимістичну позицію. Понад те, відмова від діяльності іноді засвідчує розвинене «почуття реальності» підлітка і не призводить до патологічного розвитку особистості. Але заперечення учнем своїх невдач може засвідчувати руйнівний характер мікрокризи. Після стадія мікрокризи. Мікрокриза може протікати по-іншому: страх, тривога, паніка беруть гору і школяр пасивний у несприятливій ситуації. Повторення ситуації руйнівного дискомфорту призведе до появи відчуття невдач, виникне невроз. Метод руйнівного дискомфорту може діяти тільки на основі й у постійному переплетенні з розвивальним дискомфортом. Метод розвивального дискомфорту має не меті навчити обдарованих дітей справлятися не так зі шкільними задачками, як із життям, що них є найскладнішим. [7, стор. 5].

Отже, кожен із перерахованих методів роботи з обдарованими дітьми направлений на розвиток розумових здібностей, творчих здібностей, швидкого мислення та швидкого прийняття рішень, організацію групової роботи, а не індивідуальної. Спеціальні програми формують якості особистості, що сприяють соціальній реалізації творчої особистості в майбутньому.

2.2 Методи діагностики обдарованості

Виявлення обдарованих дітей - тривалий процес, пов'язаний з аналізом розвитку конкретної дитини. Замість одномоментного відбору обдарованих дітей необхідно направляти зусилля на поступовий, поетапний пошук обдарованих дітей в процесі їх навчання по спеціальній програмі (в системі додаткової освіти) або в процесі індивідуалізованої освіти (в умовах загальноосвітньої школи). Головна ланка обдарованості та її розвитку складають творчі можливості дитини. Методи діагностики повинні виявляти найбільш важливі характеристики творчого потенціалу та можливостей його розвитку та реалізації. Серед методів діагностики творчої обдарованості найбільш відомими і широко поширеними в світі є тести творчого мислення П. Торренса. Методика ТТСТ призначена для використання в різних цілях: 1) дослідження інтелектуального розвитку людини; 2) в дослідженнях, пов'язаних з індивідуалізацією навчання; 3) при розробці корекційних та терапевтичних програм; 4) при оцінці ефективності різних експериментальних навчальних програм, засобів навчання, навчальних посібників та матеріалів з точки зору змін самих творчих здібностей дітей, а не їхніх досягнень; 5) при виявленні дітей з прихованим творчим потенціалом, що особливо важливо для досліджень дітей із сімей з низьким рівнем освіти. [5, стор. 27]. П. Торренсом були сконструйовані тестові завдання, які представляють собою моделі творчого процесу. Кожне завдання включає різні види діяльності та вносить унікальний внесок в загальне уявлення про творчі здібності людини. Спеціальна увага при конструйовані тестів була приділена тому, щоб зробити завдання цікавими для дітей. ТТСТ включає 4 батареї завдань: вербальні та фігурні форми А і В. Форми А і В є еквівалентом та альтернативними по відношенню друг до друга і використовуються для дітей, починаючи з дитячого садка і до закінчення школи. Фігурні форми тестів в найменшій мірі залежать від національних, культурних, соціальних та інших різноманітностей, в порівнянні з вербальними. Оцінка виконання тестів включає наступні показники: 1) швидкість, кількість відповідей в кожному субтесті; 2) пластичність або гнучкість - ступінь різноманіття відповідей, яка оцінюється по кількості категорій у відповідях; 3) оригінальність - рідкість, нетривалість ідей; 4) ретельність розробки ідей - деталізація відповідей. За допомогою тестів П. Торренса отримані дані, які відносяться до вимірювання ефективності програми для обдарованих дітей за показниками креативності, зміни якої спостерігались одночасно із змінами мотивації до навчання. Зацікавленість до навчання, особливо у обдарованих дітей, різко зросла. Діти відмовились пропускати уроки в ті дні, коли йшла робота за програмою. [5, стор 31]. При виявленні дарувань у дитини не можна обійтися без спостережень за її індивідуальними проявами. Значення спостереження у вивченні дитячої обдарованості надзвичайно важливе, адже об'єктом вивчення виступає дитина, здатна до активного яскравого самовираження. Щоб судити про обдарованість, потрібно виявити те сполучення, яке притаманне саме їй, тобто потрібна цілісна характеристика, яку можна одержати шляхом різнобічних спостережень. Ці спостереження можна проводити, коли дитина грає, навчається тощо, тобто в умовах, які є для дитини природними. Неможливо спостерігати внутрішні суб'єктивні властивості мислення, уяви, волі, темпераменту, характеру, здібностей, обдарованості поза конкретними зовнішніми проявами. Предметом спостережень виступають вербальні та невербальні акти поведінки, що проявляються у конкретних ситуаціях. Саме вони, виділені та належно зареєстровані, стають характеристиками інтелектуального й особистісного розвитку, динаміки досягнень, виразності станів тощо. Виявлення і оцінювання представлених нижче параметрів - справа більш складна й вимагає спеціальних поглиблених спостережень. Разом з цим показники характеризують глибинні, а тому більш важливі сторони розвитку розумового потенціалу дитини, її обдарованості. 1. Оригінальність мислення - здатність висувати нові, ідеї, що відрізняються від широко відомих, загальноприйнятих, традиційних. Виявляється у мисленні й поведінці дитини, у спілкуванні її з однолітками та дорослими. 2. Гнучкість мислення - здатність швидко і легко переходити від явищ одного класу до іншого, встановлювати між цими явищами асоціативні зв'язки. 3. Продуктивність чи «швидкість мислення» - здатність генерувати велику кількість ідей, адже чим більше ідей, тим більше можливість вибору з них найцікавіших, оригінальніших. 4. Здатність до аналізу і синтезу. Найяскравіше виявляється під час розв'язання логічних задач і проблем. 5. Висока концентрація уваги - виявляється у схильності до складних і порівняно довготривалих занять, але і виражається у швидкій втомлюваності. 6. Пам'ять - здатність дитини запам'ятовувати факти, події, абстрактні символи, різні знаки. Прояви різних видів пам'яті нескладно знайти в процесі спілкування. [19, стор 27.]. Існує дві основних підходи до процесу встановлення обдарованості. Перший застосовується на системі оцінки, другий - на комплексній. Традиційна система, по якій дитина повинна набрати більше 135 балів за шкалою Станфорд-Біне, є прикладом єдиної оцінки. Ще один приклад - поетапний процес, кили дитині пропонується традиційне тестування тільки після того, як успішно здолає етап попереднього відбору. Система комплексної оцінки. Прикладом такого підходу є «резервуарна модель» Гауена (1975). На основі численних оціночних процедур, в тому числі і результатів групового тестування, рекомендацій класного керівника, викреслюється коло кандидатів. Дитина повинна показати високі результати в будь-яких трьох (із чотирьох) видах оцінки, або набрати певну кваліфікаційну суму балів за шкалою Станфорд-Біне, при цьому враховується і думка відбірної комісії. Проект RAPYHT використовується як один із видів комплексної діагностики обдарованості. В проекті RAPYHT використовується серія опитувальних листів для визначення талановитості. Вони заповнюються вчителями і батьками на кожного учня. Окремі опитувальні листи існують для визначення здібностей дитини в кожній із наступних областей: музика, творчість, природознавство, математика, читання, суспільна активність (лідерство), мистецтво і рухова сфера (психомоторика). У випадку, якщо оцінка дитини педагогом або батьками перевищує певний рівень по одному із опитувальних листів, дитина зараховується в число кандидатів для включення в програму RAPYHT. Таким чином, для відбору обдарованих школярів використовуються два істотно різних джерела інформації - вчителі і батьки. З метою перевірки даних, вказаних в опитувальних листах, всі попередньо відібрані діти залучаються до спеціально організованих занять в невеликих групах у відповідності з характером їхньої обдарованості. Стосовно людей з серйозними або сенсорними недоліками беруться до уваги і дані додаткових стандартизованих тестів, щоб визначити, наскільки практика RAPYHT може бути для них корисною. [2, стор 174]. Розвиток дивергентного мислення. Дивергентне мислення характеризує 4 основних якості: швидкість, гнучкість, оригінальність, точність. Швидкість - це здатність виказувати максимальну кількість ідей, але важлива їхня кількість. Гнучкість - це здатність виказувати широке багато подібність ідей. Здатність породжувати нові нестандартні ідеї називається оригінальністю, вона може проявлятися у відповідях, які не співпадають з загальноприйнятими. Точність, це здатність вдосконалювати або завершувати свою думку. Вважається, що необхідно розширювати доступний дітям набір інтелектуальних дій, заохочувати активні продукування ідей, тим паче найрізноманітніших. Програма для розвитку дивергентного мислення може бути використана для активізації творчого мислення.