Виховання чесності та правдивості у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Демократизація державної діяльності та суспільного життя України потребує переорієнтації дошкільного виховання згідно з сучасними тенденціями духовного, економічного та національного розвитку країни. Концепція дошкільного виховання в Україні ґрунтується на наукових, теоретичних положеннях філософії, педагогіки й психології. Зокрема, одним з напрямів цієї Концепції є прищеплення дітям дошкільного віку загальнолюдських морально-етичних цінностей, таких як доброта, чуйність, милосердя, людяність, справедливість, правдивість, сумлінність, чесність, гідність, громадянськість, повага й гуманне ставлення до людей.

Враховуючи головні завдання морального виховання, Л.В. Артемова і Є.А. Таранова радять створити в дитячому садку відповідні педагогічні умови, а саме: налагодити правильний стиль взаємовідносин між вихователями, вихователями і батьками, дорослими і дітьми; моральну атмосферу в групі; чіткий режим дня для вихованців, наявність необхідного обладнання [16, c. 85].

Між вихователями має бути повна згода в діях і єдність у вимогах. Вони зобов'язані бути привітними з дітьми, підтримувати в групі гарний емоційний настрій.

Вихованню у дітей доброти і чуйного відношення до оточуючих сприяє постійній контакт старших дошкільників з молодшими групами. За таких умов у спілкуванні з ними формується відповідальність, готовність прийти на допомогу.

Важливою умовою формування моральних якостей у дітей є сумісна діяльність дошкільного закладу і сім'ї. Відомо, що в родині закладаються перші навички, необхідні для подальшого існування у соціумі. Дуже важливо, щоб виховання дитини в сім'ї з самого раннього віку було правильним. Дітям вкрай необхідна присутність дорослих та постійне спілкування з ними. В частих клопотах про життєві проблеми дорослі не повинні втрачати почуття любові, доброти, взаємоповаги один до одного, до своїх дітей і навчати їх любові до батьків, рідних. Адже вихованість не виникає сама по собі, як вважають деякі дорослі. Завдання педагога - пояснити батькам, наскільки важливо вже зараз вчити дитину вести себе стримано, дотримуючись загально прийнятих норм і правил взаємовідносин з іншими.

Моральні якості повинні виховувати не тільки слова (повчання), а й атмосфера в сім'ї через наслідування способів спілкування дорослих. Батьки повинні пам'ятати народне висловлювання: діти - дзеркало батьків. Тому повинні критично глянути на себе: чому навчає дитину їхній приклад. Найцінніша, на думку В.О. Сухомлинського, риса гарних батьків, яка передається дітям без жодних зусиль, - це душевна доброта матері і батька, їхні бажання і вміння робити людям добро: «У гарних сім'ях добро і злагода, взаємна повага, любов і поступливість батьків є головною силою виховного впливу…» [29, c. 335].

Отже, дорослі (батьки, вихователі), які оточують дитину, мають у своїй професійній діяльності та побуті керуватися моральними нормами, які вони декларують дітям. Дитина відчуває довіру до вимог дорослого, якщо бачить перед собою конкретні приклади його врівноваженості, ввічливості, справедливого ставлення до дітей і дорослих, усвідомлює значущість такої поведінки.

Перші моральні установки, погляди починають формуватися саме в дошкільному дитинстві. При цьому формування моральних рис тісно пов'язано зі стилем взаємодії дорослого з дитиною, який є взірцем для неї; з тим, як цей дорослий оцінює її вчинки

Педагогічно доцільними способами формування у дошкільнят моральних рис є: етичні бесіди, читання художньої літератури; емоційно позитивний стиль спілкування вихователя з дітьми, виявлення довіри до дитини; створення ситуацій, які потребують реального прояву моральних рис.

Неабияке значення для формування моральних рис у дітей має створення умов для взаємозв'язку між їхньою моральною свідомістю та моральною поведінкою, вправляння малюка у моральних вчинках. З цією метою доцільно ставити його в ситуацію морального вибору, коли він має сам вирішити, як йому чинити.

Особливо слід наголосити на важливій ролі прикладу дорослого. Норма, яку він тільки декларує, сам її не дотримуючись, ніколи не впливатиме на реальну поведінку дитини. Вона зрозуміє, що моральні норми можна порушувати.

Актуальність проблеми зумовлена необхідністю розкриття ролі близьких дорослих у моральному вихованні дітей дошкільного віку, бо саме дорослі формують у дітей дійову відкритість до світу людей як потребу особистості, прищеплюють соціальні навички поведінки, розвивають інтерес до людей, виховують у дітей співпереживання, співрадість, співчуття, бажання пізнавати людей, бажання бути добрими, діяти за принципами гуманізму, справедливості, моральності. В спілкування дошкільників з дорослими дитина набуває досвіду спілкування, навчається сприймати, приймати чи заперечувати.

Проблему морального виховання дітей в свій час висвітлювали В. Сухомлинський[29], Я.А. Коменський[18], С. Русова[3], П. Блонський[3], А. Макаренко[13], Є. Радіна[3], Г. Лескова[3], Д. Менджерицька[3], Р. Жуковська[3], Ф. Левін-Щиріна[3], 3. Борисова[4], Л. Порембська[4]. О. Булатова[4], Т. Маркова[3], О. Запорожець[4], Я. Неверович[4], А. Виноградова[3], В. Нечаєва[4], С. Козлова[3], Р. Буре[3], P. Іванкова[4], О. Кононко[3], С. Кулачківська[3], С. Ладивір[4], Ю. Приходько[4] та інші.

Мета дослідження - охарактеризувати методику виховання правдивості та чесності у дітей дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - формування моральних якостей дошкільників.

Предмет дослідження - процес оволодіння дітьми дошкільного віку моральними нормами в дошкільному виховному закладі.

Завдання дослідження:

1. Визначити сутність морального розвитку та морального виховання.

2. Розкрити погляди вчених, педагогів, психологів на проблему морального виховання дітей.

3. Дослідити методи морального виховання.

4. Розкрити технології формування таких якостей дошкільників як правдивість і чесність.

1. Теоретичні засади морального виховання дітей дошкільного віку

1.1 Педагогічні основи морального виховання

На всіх етапах розвитку суспільства мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, є важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) - одним із критеріїв оцінки чеснот людини.

Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, з природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських учинків, у тому числі своїх. Такі якості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності - підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

У ранньому віці починає формуватися «базисна довіра до світу» (Е. Еріксон) [4, c. 43] - уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними. За правильного виховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. У Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні ці якості означені як основа соціальної компетентності дитини, що охоплює [5, c. 87]:

- уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі, різної статі, віку, роду занять та ін.);

- здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;

- уміння поважати інших людей, допомагати, турбуватися про них;

- спроможність обирати відповідні ситуації спілкування і спільної діяльності.

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі стосунків людей, адекватно поводити себе.

Виховний ідеал кожного народу має певні особливості, обумовлені його історичним буттям, господарською практикою, географічним розташуванням. Але моральне, смислове ядро його у всіх народів спільне. В уявленнях народу справедливість, повага до людей, доброта, чесність, щедрість, вірність, любов, відвага завжди перемагають злі сили. Народна мораль засуджує брехунів, нікчем, наклепників, зрадників, лицемірів, тих, хто не поважає старших, насміхається над іншими тощо.

Тільки внутрішньо вільна людина, за словами Я.-А. Коменського, може бути моральною, бо вона свідомо приймає людські права і обов'язки, діє по совісті, а не з примусу чи страху [18, c. 65]. Він наголошував на необхідності виховання таких «добрих якостей», як помірність, охайність, шанобливість до старших, люб'язність, справедливість, благодійність, терплячість, делікатність, уміння триматися гідно, поводитися стримано й скромно.

«Виховання діяльної любові до людей», яке починається з любові до матері, інших членів сім'ї, Й.-Г. Песталоцці вважав центром усієї роботи з дітьми. Педагог у цій роботі має опиратися не на повчання, а на розвиток моральних почуттів і переконань дітей [4, c. 46].

Виняткової значущості надає моральному вихованню К. Ушинський. У його теорії поєднано досягнення психології, філософії, фізіології. Особливу роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже народ створює такі виховні засади, на які не здатна найкраща педагогічна теорія і які не можуть бути запозиченими в іншого народу. Якщо батьки зичать щастя дитині, то потрібно виховувати її не для щастя, а для «праці життя», наголошував К. Ушинський [18, c. 96].

П. Блонський основою морального виховання вважав стосунки між дитиною і дорослим, моральні впливи на дитину, що ґрунтуються на ласкавому, довірливому ставленні, повазі до її особистості. Педагог виховує насамперед тим, як він мислить і говорить, відчуває та діє. Найефективніше виховання, як правило, апелює до внутрішніх сил дитини, діє на неї через зовнішні чинники, але, так би мовити, зсередини [4, c. 143].

Моральне виховання ефективне лише за умови уважного ставлення педагога до дитини, здійснення навчання і виховання на гуманістичних засадах, оскільки дисциплінарна модель взаємодії в процесі виховання породжує відчуженість, а формалізм - байдужість, подвійну мораль, лицемірство, нещирість. Упровадження і розширення особистісно-орієнтованої моделі спілкування сприяє забезпеченню психологічного комфорту, радісного сприймання дитиною світу. Лише за таких умов формується повноцінна особистість, гуманістичні засади її ставлення до навколишньої дійсності (природи, творінь людської праці, до людей і до себе).

Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.

1.2 Психологічний аспект моральності

Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

Пластичність нервової системи дошкільника є передумовою його високої емоційної активності. Навколишні предмети і явища завжди викликають у нього певні емоції. Тому незабутність перших вражень забезпечується не стільки глибиною їх усвідомлення, скільки силою емоційного впливу. У цьому віці динамічно розвивається як характер, так і способи вияву емоцій. У найменших дітей виникає такий настрій, як і в людей, з якими вони спілкуються: дитина неначе «заражається» від них. Високий рівень розвитку емпатії (здатності до співпереживання) є результатом розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Цей стан вона не просто «копіює», а сприймає душею. Така форма вияву почуттів зумовлена потребою у підтримці з боку іншої людини, в її допомозі, а тому має моральний зміст.

Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку.

З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуваній нею системі поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помислах критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наголошує народна мудрість, надбаннями якої живиться етнопедагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують доброту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, відвагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості.

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості - система мотивів поведінки. С. Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що «моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя», а головним у цій роботі є «вироблення характеру» [4, c. 54].

Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, - сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійснюється через моральні почуття. Значну роль при цьому відіграє воля, яка допомагає людині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку.

Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки. За твердженням психологів, формування моральної поведінки відбувається у такій послідовності: життєва ситуація - морально-чуттєве переживання - моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки - моральний вибір учинку - вольовий стимул - моральний учинок - моральна спрямованість поведінки - моральна якість.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

1.3 «Механізми» морального виховання

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Виховання гуманістичних засад особистості починається з перших років її життя. Стосовно дітей раннього віку його зміст полягає у формуванні досвіду спілкування з близькими людьми в процесі спільної з ними предметної та ігрової діяльності. Йдеться про виховання інтересу, доброзичливого ставлення до співрозмовників, вироблення установки, що в сім'ї всі мають піклуватися один про одного.

Світ людей відкривається для дитини реальними взаєминами її найближчих родичів, вихователів дитячого садка, їх ставленням до неї. У спільній діяльності з дітьми дорослий створює ситуації привітності, співчуття, взаємоучасті. У ранньому віці дитина володіє неабиякою здатністю до наслідування, що є передумовою поступового її переходу від споглядання дій дорослих до спільних дій з ними, згодом - до окремих дій дитини і дорослого, а ще через якийсь час - до самостійних дій дитини. Свої побажання батьки, вихователі мають висловлювати ласкавим, спокійним тоном, щоб дитина поступово усвідомлювала необхідність реагувати на таке ставлення відповідною поведінкою.

Поведінка дорослих визначає сприйняття навколишнього світу і дітей молодшого дошкільного віку. Інтерес, позитивне ставлення до близьких людей 3-4-річні діти повинні виявляти у певних формах спілкування: вітанні, ввічливому звертанні з проханням, висловлюванні подяки, відгукуванні на пропозиції і прохання, допомозі дорослим тощо. У цьому віці важливо розвивати прагнення до спілкування у спільній діяльності, до вияву радості від успіхів, співчуття близьким. Дитина вже має усвідомлювати необхідність утримуватися від бажаної гри, якщо хтось відпочиває; турбуватися про хворого, втішати, допомагати втомленому, готувати подарунки до свята, вітати. Процес розвитку самостійності у молодших дошкільників має відбуватися під уважним поглядом дорослих, готових за необхідності допомогти їм, наголошуючи, що вони все роблять добре, заохочуючи до самостійності.

У дітей формують навички спільної діяльності в іграх, праці, спілкуванні; їх навчають правил взаємодії (дружно гратися разом, допомагати іншим, ділитися іграшками і справедливо їх розподіляти у спільній грі, помічати непорядок у приміщенні, допомагати дорослим прибирати його). До виконання цих правил стимулює метод заохочення («Якщо хочеш цікаво гратися…» або «Щоб до тебе добре ставилися діти і хотіли гратися з тобою…»).

Зміст морального виховання дітей старшого дошкільного віку збагачується знаннями про життя людей, історію сім'ї, роду. Вони починають розуміти, що у кожної людини є батьки, у них - свої батьки (дідусь, бабуся), батько й мати бабусі й дідуся (прадід, прабабуся). Всі ці люди - рід, родина. Дітей підводять до узагальнення, що рід має історію, яку продовжує кожна людина, а від того, наскільки достойно вона живе, залежить честь її роду. Людина повинна знати якомога більше про своїх предків (як їх звали, де і як вони жили, чим займалися, що доброго зробили для людей, де поховані), берегти пам'ять про них.

Діти мають бачити зв'язок категорій моралі з реальним життям і переконуватися в доцільності одних і шкідливості інших моделей поведінки. Завдяки цьому вони розширюватимуть і поглиблюватимуть свої знання про сутність і особливості людських взаємин, вчитимуться аналізувати їх на основі власного сприйняття. Наприклад, зміст такого асоціативного поняття, як «праця душі», можна розкрити на прикладі подій одного дня із життя дошкільника і найближчих йому людей: «Вранці він лагідно привітався з мамою і вони після певних приготувань поспішили до дитячого садка. По дорозі вони допомогли незнайомій бабусі перейти вулицю. Прощаючись з мамою, хлопчик побажав їй успішного дня. У садочку допоміг дівчинці зібрати конструктор, був ініціатором прибирання іграшок після занять. І все це робив він не з чиєїсь спонуки, а за велінням своєї душі, вважаючи, що саме так він повинен учинити».

Ознайомленню дітей з правилами співжиття в суспільстві, взаємодії з однолітками, дорослими, сприяють екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, ініційовані педагогом спостереження за поведінкою дорослих і однолітків, ігри на соціальну тематику, читання художньої літератури, перегляд мультфільмів, казок тощо.

Утвердженню у свідомості дитини гуманістичних почуттів сприяє участь дитини у груповій взаємодії. Вживаючись у групу однолітків, дошкільник вчиться узгоджувати свої цілі, інтереси з цілями та інтересами групи, поступатися «своїм» заради «колективного»; переживати, відповідати не тільки за себе, а й за товаришів.

Участь у грі є ефективним засобом формування моральності у дітей. У спілкуванні з однолітками розкривається сутність дитини: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. Виявляючи свої знання, вміння, дитина ділиться ними з ровесниками, тобто відбувається обмін соціальним досвідом. У дітей формуються колективістські навички: вони вчаться налагоджувати спілкування, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й намірами інших, переконувати у правомірності своїх міркувань, рахуватися з інтересами інших тощо.

Взаємодія у колективі благотворно впливає на формування відповідальності. У дітей середнього і старшого дошкільного віку вона виявляється як почуття обов'язку перед педагогом і однолітками, усвідомлення значущості своєї праці, старанне виконання своїх обов'язків, від результатів яких залежить успіх спільної справи. Відповідальна дитина своєчасно береться за справу, намагається долати труднощі, використовує для цього найраціональніші прийоми, доводить справу до кінця, виправляє допущені помилки. Досягнувши важливого для групи результату, дитина відчуває задоволення від виконаної справи, доброго ставлення до себе однолітків, педагогів.

Співжиття у колективі позитивно позначається на формуванні у старших дошкільників такої моральної риси, як правдивість, психологічною основою якої є намагання бути сприйнятим дорослими і однолітками. Безпідставно сподіватися, що дитина може бути абсолютно правдивою чи навпаки. Неправда у дітей є ситуативним явищем. Досвідченим вихователям добре відомі факти несвідомої неправди, коли дитина не розуміє, що каже (це може бути наслідком помилок пам'яті, неточних образів уяви, недостатнього словникового запасу, мовленнєвого розвитку тощо). Свідому неправду спричинює, як правило, страх перед покаранням, бажання поліпшити стосунки з дорослими або товаришами, прагнення зайняти вигіднішу позицію, мати вищий статус. Дитина, якій батьки, педагоги зацікавлено пояснюватимуть значущість різних аспектів гідної поведінки і в стосунках з нею самі будуть такими, завжди намагатиметься бути чесною.

Чесна дитина не просто говорить правду, а діє під впливом внутрішньої потреби чинити так, а не інакше. Щоб виховати цю моральну якість, необхідно допомогти їй усвідомити різницю в наслідках від чесних і нечесних учинків, підтримувати її поведінку відповідно до моральних вимог чесності, щоб це стало нормою її життя.

У дошкільному віці формується й така складна моральна якість, як справедливість - правильне, об'єктивне, неупереджене ставлення до людей; дії, вчинки, відносини, які відповідають моральним і правовим нормам. Дошкільнята болісно реагують на несправедливість з боку дорослих щодо них і їхніх ровесників. Часто це породжує демонстративно-деструктивну поведінку, несправедливе ставлення до інших, що є підставою для педагогічного аналізу її причин.

Розвиваючи у дитини вміння справедливо оцінювати ситуації, своїх товаришів, себе, дії дорослих, педагог може вдаватися до аналізу конкретних вчинків, які відображають справедливе чи несправедливе ставлення до оточуючих, використання літературних творів, побудованих на протиставленні добра і зла, тощо.

Неабияке значення у розвитку моральності дошкільнят мають акції милосердя. Турбота про малюків, допомога людям похилого віку, природоохоронна діяльність - усе це позитивно впливає на формування гуманістичної спрямованості їх мислення, світовідчуття і дій.

Не можна виключити із процесу формування моральної свідомості, моральної практики такого чинника, як релігійна мораль - сукупність освячених будь-якою релігією правил, норм, приписів і оцінок, що визначають обов'язки людей перед Богом, одне перед одним, суспільством. Формуючи матеріалістичні знання про світ, природу, людину, педагоги мають виявляти максимум делікатності, уникаючи ймовірних проблем зі сфери свободи совісті, виявляючи конфесійну толерантність, прищеплюючи навички відповідної поведінки дітям. Водночас за сприятливих для цього обставин вони можуть опиратися і на норми релігійної моралі, багато з яких (виявляти милосердя, співчутливість, не вбивати, не красти, жити працею, шанувати батьків та ін.) набули загальнолюдського змісту і, безперечно, можуть прислужитися моральному здоров'ю особистості.

Вдумливо налагоджене, цілеспрямоване моральне виховання дітей у сім'ї, дитячому садку є передумовою формування їх моральної активності - готовності до належної поведінки, вміння бачити необхідність своїх дій відповідно до моральних норм, домагатися утвердження їх у поведінці однолітків. Така поведінка дошкільників свідчить про формування основ морального самовдосконалення особистості.

2. Методика виховання чесності та правдивості у дітей дошкільного віку

2.1 Аналіз програм дошкільного виховання

виховання дошкільний моральний психологічний

Не дивлячись на різноманітність альтернативних програм, більшість дитячих садків до цих пір користуються базисною типовою програмою дитячого садка. Моральне виховання входить до числа основних завдань даної програми, хоча займає в ній далеко не провідне місце і по своїй деталізації поступається завданням розумового і пізнавального розвитку.

Змістом морального виховання є формування таких етичних якостей дошкільника, як: повага до старших, дружні взаємини з однолітками, виховання початків відповідальності, навики чесності та правдивості.

Методи реалізації цих завдань в типовій програмі обмежені двома напрямами: створення умов для практичного досвіду і формування правильних моральних оцінок.

До методів, що забезпечують створення у дітей практичного досвіду суспільної поведінки, відносяться:

1. Виховання моральних навичок;

2. Приклад дорослого або інших дітей;

3. Цілеспрямовані спостереження за працею дорослих або грою дітей;

4. Організація спільної діяльності;

5. Спільна гра.

Моральне виховання дітей пропонується здійснювати в самих різних умовах: у побутовій і повсякденній діяльності, в грі і на спеціально організованих заняттях.

У другу групу методів, направлених на формування моральних уявлень, думок і оцінок, входять: бесіда вихователя на моральні теми; читання художньої літератури; розгляд і обговорення картин; метод переконання, а також метод заохочень і покарань.

Отже, головний акцент в цій програмі робиться на формування колективістської спрямованості дітей. Завдання полягає не у вихованні співпереживання і співчуття іншому, а у формуванні відчуття свого зв'язку з групою і усвідомлення себе частиною колективу. При такому підході людська особистість (як своя, так і іншого) не виділяється, а, навпаки, стирається і розчиняється в колективі.

Хоча в завданнях і проголошується розвиток гуманних відчуттів і позитивних взаємин, пропоновані методи направлені або на формування правильної поведінки (відтворення позитивних зразків, формування позитивних звичок), або на формування уявлень, оцінок і думок.

Останнім часом широкого поширення набула комплексна освітня програма «Я у світі».

На відміну від інших програм в ній моральний розвиток дитини і формування гуманних стосунків з іншими дітьми є одними з центральних завдань.

Основним засобом вирішення поставлених завдань автори вважають «засвоєння дітьми ідеї єдності всього живого». Вихователь за допомогою бесід і обговорень проблемних ситуацій знайомить дітей з емоційними переживаннями, станами, проблемами і вчинками людей, доступними для розуміння в даному віці. Завдяки цьому, на думку авторів, діти самі починають розуміти, які дії і вчинки приводять до одних і тих же переживань, у дітей формується поняття про гуманну і негуманну поведінку.

Ще одним важливим засобом розвитку емоційної чуйності дошкільників в програмі, як і в багато інших, є залучення до мистецтва: музики, літератури, народної культури.

Формування комунікативних навиків і «етичних звичок» передбачає автоматичне відтворення правила або зразка поведінки у відомій ситуації. Це досягається, з одного боку, наслідуванням моделі (зразку), а з іншої - через заохочення правильних і засудження неправильних дій (тобто навчання). В результаті формується зразок морального стереотипу (або навику), який дитина навчається автоматично використовувати у відповідних обставинах. Така дія відбувається поза свідомістю дитини, що приводить до того, що вона не розрізняє правильні і неправильні дії. Мабуть, для морального розвитку таке розрізнення необхідне.

Інший метод виховання - формування моральних оцінок і думок: уявлень про добро і зло, про норми моральної поведінки, про правильні і неправильні вчинки. Цей метод передбачає допущення, що морально-етичні уявлення переростають в мотиви власних дій дитини і стають основою і джерелом її альтруїстичної поведінки. Даний метод є найбільш зрозумілим і привабливим з педагогічної точки зору, оскільки він передбачає традиційні і доступні педагогічні засоби: «пояснення», читання літератури, наведення позитивних прикладів і ін. Очевидно, через це дана стратегія залишається найбільш поширеною. Загальноприйнятим і очевидним є уявлення про те, що для формування моральної поведінки необхідною умовою є усвідомлення моральних норм.

Отже, в результаті розгляду існуючих методів виховання звичок моральної поведінки ми бачимо, що ці методи досить одноманітні і недостатньо конкретні.

2.2 Методика виховання чесності та правдивості у дітей старшого дошкільного віку

Вже у молодших дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці по самообслуговуванню і виконанню нескладних доручень необхідно формувати навики ввічливої поведінки з близькими дитині дорослими і однолітками, правдивості та чесності у відносинах із оточуючими, дбайливого ставлення до іграшок і речей, що знаходяться в спільному користуванні.

Виховні дії педагогів і батьків на дітей мають бути єдиними, постійними і послідовними. Дуже важливий наочний показ і пояснення дій, способів поведінки в цікавій для дитині формі. Повсякденне спілкування з дітьми будується на основі доброзичливості. Воно викликає у дітей емоційну чуйність, у відповідь доброзичливість і багато іншого, що базується на її основі, відчуття - життєрадісність, прихильність до рідних, ввічливість.

При вихованні дітей старшого дошкільного віку увага педагогів і батьків має бути звернена на розширення «сфери дії» навиків культури поведінки. Діти цього віку вже здатні проявляти велику активність, самостійність не лише в іграх і при самообслуговуванні, але і у різноманітній праці, на заняттях. Придбані і засвоєні навики вони використовують в нових для них ситуаціях, наприклад, миють руки не лише перед їдою і після туалету, але і після догляду за тваринами, рослинами, прибирання групової кімнати, ігор з піском, а турботу, ввічливе і доброзичливе ставлення поширюють на оточуючих, навіть незнайомих. Діти дбайливо відносяться до природи, не лише акуратно користуються іграшками, речами, але і лагодять їх, упорядковують.

У віці 5-6 років навики етичної поведінки дітей поступово переходять в звичку, стають природною потребою, бо діти опанували елементарні уявлення про моральність, гуманне відношення до людей. Тому поряд з показом зразків поведінки дітей в різних ситуаціях слід спеціально вправляти їх в етичних вчинках. Педагог, наприклад, не лише піклується про чітку організацію устрою життя своєї групи, підтримку звичних для дітей умов побуту, ігор, взаємин, але і привчає їх поступати належним чином в новій для них або частково зміненій обстановці.

Не менше важливо використовувати в роботі з дітьми бесіди, у тому числі етичні, перегляд інсценувань, де беруть участь улюблені дітьми персонажі з обов'язковою оцінкою їх вчинків, читання творів дитячої художньої літератури, розгляд і обговорення репродукцій картин, малюнків, художніх фотографій.

Ці прийоми допомагають усвідомленню дітьми правил етичної поведінки з позицій загальноприйнятих норм і, впливають на емоційний і вольовий дієво-практичний компоненти особистості дитини, підтримують у неї бажання поступати правильно, сприяють формуванню звичок етичної поведінки.

Таким чином, для формування навичок правдивості та чесності у дітей старшого дошкільного віку в дитячому садку, використовуються наступні методи:

1. Бесіда. Розмовляючи з дітьми, вихователі спонукають їх думати і говорити. Задаючи їм два-три запитання, дають дітям висловитися. Це дозволяє педагогам зрозуміти, про що діти думають, що знають з особистого досвіду. За допомогою вихователя діти вчаться справедливо оцінювати вчинки своїх однолітків, а часом і дорослих, вчаться розуміти, що можна, а що не можна, що добре, а що погано. Зразкові теми бесід: «Будь завжди ввічливим», «Що добре, що погано і чому», «Ваші добрі вчинки», «Чим можна порадувати маму» і так далі.

2. Читання і аналіз художніх творів, наприклад, В.О. Сухомлинського «Чому Олечка не зірвала квітку?», А. Кузнецової «Ми посварилися», К.Д. Ушинського «Умій почекати», А. Барто «Помічниця». Естетичний фон заняттям створюють вірші, загадки, пісні, включені як в основну частину, так і в додаткову роботу з дітьми. Літературний матеріал незамінний в етичному вихованні дитини, оскільки дітям легко оцінювати поведінку і вчинки інших, чим свої власні. Для всебічного розвитку особистості вихователь включає дітей в різну діяльність, пов'язану з художньою літературою. Наприклад, діти створюють свої малюнки за мотивами казок, розповідей, вихователь організовує виставки робіт.

3. Гра. Відомо, що в дошкільному віці найбільш близькою і зрозумілою для дитини діяльністю є гра. У роботі з дітьми вихователь використовує колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценування, ігри-казки, сюжетно-ролеві ігри. За допомогою гри можна вирішувати самі різноманітні корекційні завдання: одна і та ж гра для одного дитини може бути засобом подолання страху, підвищення самооцінки; для іншого - засобом надання тонізуючого ефекту, для третього - школою розвитку етичних відчуттів, формування звичок етичної поведінки і розвитку гуманних стосунків з однолітками в цілому.

Можна порекомендувати використання таких ігор і вправ:

- направлені на розвиток здібностей дітей пізнавати себе і інших людей («Чарівні камінчики», «Ласкаві діти», «Долоньки», «Назви себе», «Чарівний стілець», «Дарунок другу»);

- направлені на розвиток емоційної обізнаності («Колірний настрій», «Маски», «Ми артисти»);

- направлені на опанування дітей невербальними засобами спілкування («Вгадай хто я», «Зоопарк», «Скульптор», «Де ми були - вам не скажемо, а що робили - покажемо»);

- направлені на опанування дітей вербальними засобами спілкування («Подаруй квітку», «Мовчанка», «Велика розмова», гра інтонаціями);

- направлені на опанування правил користування мовою в різних соціальних ситуаціях («Розмова по телефону», «Як нам бути», «Як з тобою розмовляють») і ін.

4. Спостереження за діяльністю педагога в процесі ігор, занять, праці. Посмішка вихователя, кивок або похитування головою, контакт поглядом, мімікою, спільні з дитиною дії при виконанні неприємного завдання, спільна діяльність (конструювання, ліплення, розфарбовування і тому подібне), вислуховання, сміх над жартами дитини - все це робить вплив на формування етичних якостей особи дитини.

Зупинимося на дотриманні деяких важливих умов, сприяючих найбільш ефективному засвоєнню норм моральності і формуванню звичок правдивості та чесності у дошкільників старшої групи.

Вкрай важливо, щоб дитина, познайомившись з тією або іншою поведінковою вимогою, відрізняла хороше від поганого. Пройшовши цей цикл, необхідно знову повернутися до правила, що вивчається, але на більш високому рівні. Для виховання звичок етичної поведінки необхідні наступні умови:

1. Позитивний настрій. Не можна забути або образити нікого з вихованців, для чого використовуються звернення по імені, похвала, призи і інші способи навчання, що захоплюють дітей

2. Приклад дорослих, раніше всього вихователя. Дитина спостерігає і оцінює дорослих. Бажано завжди оцінивши свою поведінку з позицій доводів розумності, необхідності дотримання етикету, відповідності його власним повчальним словам, дії вихователя мають бути направлені на досягнення головної мети - створення розвитку особи дитини в творчій, доброзичливій, дружній обстановці.

3. Зв'язок з сім'єю - необхідна умова, що дозволяє зберегти єдність вимог і спадкоємність виховання. Спільна мета сім'ї і дитячого садка - добре вихована культурна і освічена людина. Всю цю роботу по формуванню у дошкільників старшого дошкільного віку звичок етичної поведінки необхідно проводити разом з батьками: повідомляти їх про досягнення і проблеми дітей, консультуватися з ними про індивідуальні особливості кожної дитини, виявляти походження гальмівних розвиваючих чинників, навчати самих батьків прийомам і методам етичного виховання в сім'ї.

З метою встановлення тісних контактів з сім'єю, для забезпечення єдності у вихованні етичної культури можна порекомендувати використання наступних методів:

Ш спільні і групові батьківські збори;

Ш консультації;

Ш відвідини педагогом сімей своїх вихованців;

Ш дні відкритих дверей;

Ш теки-пересування, стенди в батьківських куточках групових приміщень.

Велику роль у навчанні і вихованні поведінкової культури грає рідна мова. Навчання правильній, красивій поведінці сприяє і мовному розвитку вихованця. З цією метою необхідно розширювати у дитини коло етико-поведінкових понять, що досягається за допомогою словникової роботи.

Виховання культури поведінки, етичних звичок здійснюється в процесі діяльності, при єдності вимог вихователя і батьків; педагогічне керівництво поєднують з розвитком дитячої ініціативи і самодіяльності, враховуються вікові і індивідуальні особливості дітей. Тут необхідно пам'ятати про єдність наступних принципів навчання і етикету:

принципи навчання: науковість, енциклопедичність, наочність, систематичність, свідомість і активність дітей, міцність навчання, індивідуалізація розвитку вихованців.

принципи етикету: розумність і необхідність поведінкових правил, доброзичливість і дружелюбність, міцність і краса манери поведінки, відсутність дрібниць, пошана національних традицій.

Основні способи педагогічної дії на дітей:

1. Привчання: дітям дається певний зразок поведінки, наприклад за столом, під час гри, в розмові із старшими або ровесниками. Слід не лише показати, але і проконтролювати точність виконання того або іншого правила.

2. Вправа: багато разів повторюється та або інша дія.

З. Виховні ситуації: створюють умови, в яких дитина постає перед вибором.

4. Заохочення: проводиться різними способами, активізує дошкільників до навчання, до вибору правильного поведінкового кроку.

5. Покарання: застосовується украй рідко; покарання, що приводить до болю і фізичного страждання, не використовують; засудження вихователем і іншими дітьми негативного вчинку направлене на виникнення бажання поступати добре.

6. Приклад для наслідування: є своєрідним наочним чиником і необхідний дитині. Ним може бути вихователь, батько, знайомий дорослий або дитина, літературний (казковий) герой.

7. Різноманітність словесних методів: допомагає більш усвідомленому вивченню поведінкових правил, але, застосовуючи їх, слід уникати нудної моралізації і нотації. Розповідь реальної або казкової історії створює емоційне сприйняття поведінкових правил.

8. Роз'яснення: необхідно не лише показати розповідь, але і роз'яснювати, як і чому слід вчинити в тій або іншій ситуації.

9. Бесіда: допомагає з'ясовувати рівень знання дітьми норм і правил поведінки. Її розумно проводити невеликою групою в 5-8 чоловік, в якій кожна дитина може висловити свою думку. Знання можливостей дітей для ведення бесіди, їх поглядів, переконань і звичок допоможе вихователеві правильно її побудувати.

В дошкільному віці самоствердження дитини все частіше реалізує себе у формі брехні.

Нереалізоване домагання на визнання може привести до небажаних форм поведінки, коли дитина починає нарочито придумувати неправду.

У неоднозначних ситуаціях (ситуаціях подвійної мотивації) відбувається зіткнення безпосередніх імпульсивних бажань дітей і вимог дорослого, і тоді дитина порушує правила, починає винаходити способи нарочитого спотворення істини.

Брехня як нарочите спотворення істини з'являється тоді, коли дитина починає розуміти необхідність підкорятися певним правилам, проголошуваним дорослим. Такі ситуації стають для дитини ситуаціями подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорослим, дитина, що порушила правило, часто удається до брехні. Брехня може виникнути як побічний наслідок розвитку потреби у визнанні, бо вольова сфера дитини недостатньо розвинена для послідовного виконання вчинків, ведучих до визнання. Брехня виникає як компенсація недостатності вольової (довільної) поведінки.

У реальній практиці боротьба з таким негативним явищем, як брехня, часто зводиться до того, що дорослі намагаються понизити рівень домагання дитини, викриваючи її в брехні: «Ти брехун!» Грубо викрита брехня, що виникає як засіб реалізації нездійснених домагань на визнання, не приведе до позитивних результатів. Дорослий повинен зуміти надати дитині довіру і виразити упевненість в тому, що вона надалі не принижуватиме себе брехнею. У вихованні дитини акцент повинен робитися не на зниженні домагання на визнання, а на доданні правильного напряму розвитку цієї потреби. Необхідно знайти шляхи зняття негативних утворень, супутніх домаганням дитини. До змісту дитячих домагань повинне увійти усвідомлене подолання негативних компонентів.

Брехня починає розвиватися, коли у дитини не сформувалася потреба в правдивому відношенні до інших людей, коли черствість не стала якістю, що підвищує значущість дитини в очах інших людей.

2.3 Діагностика сформованості навичок правдивості і чесності у дітей дошкільного віку

У нашому дослідженні взяли участь 10 дітей старшої групи ДНЗ м. Києва (5 дівчаток і 5 хлопчиків), вік вибраних випробовуваних - від 5 років 7 міс. до 6 років 1 міс.

У констатуючому експерименті кожна дитина брала участь в 2-х експериментальних ситуаціях з ідентичним етичним вмістом:

1) ситуація розповіді (5 ситуацій з вибором способу поведінки);

2) спостереження за способом поведінки в реальній ситуації.

У експерименті аналізувався рівень сформованості у дітей досліджуваних норм правдивості та чесності, з'ясовувалися психологічні особливості виконання дітьми етичних норм. З'ясування особливостей здійснювалося шляхом порівняння поведінки дітей в двох планах їх взаємин: у ситуації розповіді (прояв пізнавального аспекту) і в реальній життєвій ситуації (прояв етичних мотивів поведінки).

Основними завданнями констатуючого експерименту були:

1) з'ясування психологічних особливостей виконання етичних норм дітьми в їх взаєминах;

2) встановлення рівня сформованості норм правдивості та чесності у дошкільників 5-6 років.

У індивідуальній бесіді кожному з дітей було запропоновано вислухати розповідь і знайти помилки в поведінці хлопчика Мишка, який також ходить в дитячий садок. У розповіді міститься 5 ситуацій. Вислухавши розповідь, дитина разом з експериментатором виділяє ситуації в розповіді і самостійно визначає помилки в поведінці Мишка.

З 10 дітей, що брали участь в експерименті, вірно оцінили всі неправильні вчинки Мишка 6 чоловік, двоє визначили як неправильні 4 і 3 вчинки з п'яти відповідно, одна дитина виділила лише дві ситуації з неправильними вчинками, двоє дітей - по одній ситуації.

На питання - «як би ти вчинив?» у кожній із знайдених ситуацій з помилками в поведінці Мишка така кількість дітей правильно підібрали варіанти етичної поведінки в кожній ситуації:

Таблиця 1. Кількість дітей, які вибрали правильний варіант поведінки

Сиуація	Кількість дітей
1.	8 дітей
2.	7 дітей
3.	1 дитина
4.	6 дітей
5.	7 дітей

Дані першого етапу були зафіксовані. На другому етапі велося спостереження за вчинками дітей в реальній ситуації, тобто велося стороннє спостереження за вчинками дітей протягом декількох днів (безпосередню допомогу надавав вихователь групи).

Дані спостереження другого етапу були також зафіксовані. Порівняння результатів І та ІІ етапу дозволило встановити, що рівень сформованості звичок правдивості та чесності у дітей, що брали участь в експерименті, можна оцінити таким чином (таблиця. 2).

Таблиця 2. Рівень сформованості звичок правдивості та чесності

Норма поведінки	Знають норму поведінки%	Сформована стійка звичка поведінки, %	Знають норму, але звичка не сформована%
Звичка справедливо ділитися з друзями в грі	70	70	-
Навики чесності у відносинах з оточуючими	90	70	40
Звичка усвідомлено вибачатися за нехороші вчинки	60	30	30
Звичка правдиво відповідати дорослим на їх прохання	70	70	-

Таким чином, оцінивши рівень сформованості звичок правдивості та чесності дітей в старшій групі, вихователь може визначити напрями групової і індивідуальної роботи з дітьми, включаючи її в зразкове планування.

Висновки

Маленька дитина входить у складний багатогранний світ, у якому їй доводиться бачити не тільки добро і справедливість, а й зло, нечесність, корисливість. Тож малюка треба навчити відрізняти добре від поганого. І робити це варто починати якомога раніше.

Формування основ моральних якостей починається в дошкільному дитинстві, коли засвоюються норми моральної поведінки, ставлення до навколишнього світу, до себе, до людей. Від того, які моральні цінності закладені в дитинстві, залежить подальший моральний розвиток майбутнього громадянина.

Сучасні дослідники відносять до моральних якостей гуманне ставлення до довкілля, колективістичну спрямованість поведінки, працьовитість, чесність, скромність, відповідальність. Саме ці риси, на думку Т. Поніманської, вказують на рівень вихованості людини: вона доброзичлива, щира, гуманна не з примусу чи за для схвалення, а з доброї волі, бо не може чинити інакше [23, c. 3].

Л. Артемова і О. Кошелівська стверджують, що виховний вплив потрібно здійснювати одночасно в двох напрямах [16, c. 97]. По-перше, це збагачення загально морального досвіду дитини, щоб допомогти глибше пізнати значення норм і правил поведінки і встановити для себе межі дозволеного. Прищеплення моральних якостей дошкільникам потрібно також здійснювати в процесі самого навчання, в трудовій діяльності, на заняттях з музики, образотворчої діяльності. Завдяки такій педагогічній роботі діти отримують не тільки знання про моральні норми та обов'язковість їх дотримання - їхній емоційний світ збагачується новими почуттями та переживаннями морального змісту.

Другий напрямок у формуванні в дошкільників моральних цінностей - це збагачення досвіду морального вибору в конкретних ситуаціях. Головне завдання на цьому етапі - інтегрувати окремі здобутки морального досвіду дошкільника у реальні моральні вчинки в конкретних життєвих ситуаціях.

Основний спосіб виконання - створення ситуації морального вибору. Вихователям слід постійно поповнювати ігри, працю, навчання, дозвілля різноманітними конкретними проблемними ситуаціями морального змісту, які є реальними і близькими дітям.

Великі вимоги ставить педагогіка щодо особистісних якостей вихователя, його вмінь правильно організовувати навчально-виховний процес, який сприятиме моральному зростанню дошкільників.

Щоб виховати дошкільників в дусі чесності і правдивості, потрібно використовувати як індивідуальний підхід, так і колективну роботу. Вихователь повинен добре знати кожного малюка, умови його життя в сім'ї.

В дошкільному віці самоствердження дитини все частіше реалізує себе у формі брехні.

Нереалізоване домагання на визнання може привести до небажаних форм поведінки, коли дитина починає нарочито придумувати неправду.

У неоднозначних ситуаціях (ситуаціях подвійної мотивації) відбувається зіткнення безпосередніх імпульсивних бажань дітей і вимог дорослого, і тоді дитина порушує правила, починає винаходити способи нарочитого спотворення істини.

Брехня як нарочите спотворення істини з'являється тоді, коли дитина починає розуміти необхідність підкорятися певним правилам, проголошуваним дорослим. Такі ситуації стають для дитини ситуаціями подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорослим, дитина, що порушила правило, часто удається до брехні. Брехня може виникнути як побічний наслідок розвитку потреби у визнанні, бо вольова сфера дитини недостатньо розвинена для послідовного виконання вчинків, ведучих до визнання. Брехня виникає як компенсація недостатності вольової (довільної) поведінки.

У реальній практиці боротьба з таким негативним явищем, як брехня, часто зводиться до того, що дорослі намагаються понизити рівень домагання дитини, викриваючи її в брехні: «Ти брехун!» Грубо викрита брехня, що виникає як засіб реалізації нездійснених домагань на визнання, не приведе до позитивних результатів. Дорослий повинен зуміти надати дитині довіру і виразити упевненість в тому, що вона надалі не принижуватиме себе брехнею. У вихованні дитини акцент повинен робитися не на зниженні домагання на визнання, а на доданні правильного напряму розвитку цієї потреби. Необхідно знайти шляхи зняття негативних утворень, супутніх домаганням дитини. До змісту дитячих домагань повинне увійти усвідомлене подолання негативних компонентів.