Взаємодія школи і сім’ї у моральному вихованні підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Кафедра педагогіки

Курсова робота

Взаємодія школи і сім'ї у моральному вихованні підлітків

студентки IV курсу

Інституту історії, етнології і права

денної форми навчання

Соєцької Лариси Анатоліївни

Науковий керівник:

ст. викл. Гушеватий М.М.

Вінниця - 2010

Зміст

Вступ

Розділ І. Сім'я в системі морального виховання підлітків

Розділ ІІ. Взаємодія сім'ї та школи у моральному вихованні підлітків

Розділ ІІІ. Методична робота вчителя щодо вивчення морального виховання підлітків у сім'ї

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Моральне виховання підростаючого покоління є одним із основних завдань в українській загалоноосвітній школі (це визначено у нормативно-методичних документах і матеріалах у галузях освіти Закон України "Про освіту", "Національна доктрина розвитку освіти", Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепція національного виховання).

Державною національною програмою "Освіта (Україна ХХІ століття)" одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визнано родинне виховання. Саме в сім'ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Так, у ст. 59 Закону України "Про освіту" зазначається:

1) "Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості";

2) "Батьки і особи, які їх заміняють, зобов'язані: постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу…".

Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Тому сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сімї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

Сім'я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім'я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї права і обрвязки; до її потреб ставляться з розумінням.Саме в такиїх сімях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила.

Державною національною програмою "Освіта (Україна ХХІ ст.)" одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визнанно родинне виховання. Саме в сімї закладаються основи формування особистості, вона є першосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства.

Проблеми морального розвитку підростаючого покоління, взаємодія школи і батьків стали головними темами наукових робіт, статей, монографій багатьох українських педагогів, філософів, діячів культури. Так, вивченням специфіки підліткового віку та розроблення нових методів їхнього виховання займалися А. Бурова, О. Долинна, Л. Просандаєва, Т. Загороднюк, А. Шемшуріна, Л. Кулагіна та інші.

Отож проблема сім'ї та особливостей впливу сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальним для сьогодення, що і зумовило вибір теми роботи.

Об'єкт дослідження - виховання особистості підлітка в сім'ї і школі.

Предмет дослідження - зміст, форми, методи та педагогічні умови виховання моральності підлітків у сучасній українській сім'ї .

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати, розробити і експериментально перевірити педагогічні умови виховання моральності підлітків у сучасній українській сім'ї та взаємозв'язок школи у цьому вихованні.

Завдання дослідження: -здійснити теоретичний аналіз літератури проблеми виховання моральності підлітків у сім'ї і школі в сучасних умовах;

-визначити сутність, зміст і структуру виховання моральності у підлітків;

-виявити стан виховання моральності у підлітків в сучасних умовах;

-розробити форми і методи ефективного виховання моральності у підлітків в умовах сучасної сім'ї і школи;

-проаналізувати педагогічну спадщину видатних педагогів у контексті розгляду проблем сімейного виховання;

-висвітлити особливості впливу сім'ї на формування особистості дитини;

-окреслити типові помилки сімейного виховання та їх вплив на становлення особистості дитини.

Для того, щоб розв'язати поставлені завдання і досягнути мети дослідження були використані такі методи роботи: метод вивчення теоретичних джерел; спостереження; аналіз документації; моделювання ситуацій.

Курсова робота складається з трьох розділів: сім'я в системі морального виховання підлітків, ваємодія сім'ї та школи у моральному вихованні підлітків, методична робота вчителя щодо вивчення морального виховання підлітків у сім'ї, а також список використаної илітератури (проаналізовано джерела і літературу, якак використовувалася при написанні роботи), додатки.

педагогічний моральність підліток сім'я

Розділ І. Сім'я в системі морального виховання підлітків

Слово "мораль" пришло із Франції (morale-моральність), а до Франції - з давнього Риму (moralis-моральний).

Головне завдання морального виховання - формування моральної культур особистості, яка включає такі компоненти: індивідуальну моральну свідомість, моральні почуття, моральні стосунки, поведінку і спілкування.

Мораль -- це система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості. Мораль існує з початку утворення людського суспільства і визначається його економічним розвитком, -- звичайно, не автоматично, а з відставанням, як і всяка ідеологічна надбудова, як-от право, релігія.

На початку людського суспільства мораль виростала з побутових умов, складаючись практично в певні норми поведінки людей. Норми ці, звичайно, не записувалися ні в які юридичні кодекси -- в ті часи і письменства ще не існувало; проте для людей того часу вони були, мабуть, не менш обов'язкові, ніж для нас юридичні статті сучасних писаних законів. Ставлення до общини, роду, сім'ї, ставлення чоловіка до жінки і жінки до чоловіка, побутові відносини закріплялися, перетворювалися в загальноприйняті психологічні настанови, в громадську мораль.

Народна мораль завжди найбільш послідовно й безкомпромісно обстоює позитивні риси людини і завжди стоїть незрівняно вище від моралі панівних класів. К. Д. Ушинський підкреслював, що в бідного селянина "багато справжньої людської гідності: він любить сім'ю..., зустрічаючи жебрака, ламає навпіл свій окраєць хліба або витягує із халявини свій брудний гаманець, де лежать три мідних копійки, здобуті тяжкою працею". Жодних причин не визнає народна педагогіка, які давали б підстави для відхилення від норм людської порядності. А їх в умовах антагоністичного суспільства було чимало. "Як багато перешкод у своєму розвитку зустрічає селянин, і як багато внутрішньої сили треба йому мати для того, щоб уберегтися від цілковитого пригнічення в собі здорового розуму і чистої совісті", -- писав М. О. Добролюбов. Долати ці перешкоди значною мірою допомагала сім'я, родинне виховання. Адже найінтенсивніше формування особистості відбувається в сім'ї. Тут закладаються основи всіх моральних якостей людини.

Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок з позицій добра, справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний. Сюди належать і такі поняття, як людська гідність, честь, людяність, колективізм. Усі вони знайшли конкретизацію в моральному кодексі трудящих, основні принципи якого яскраво представлені у фольклорі, зокрема в народних прислів'ях і приказках .

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління - формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича "Тіло, душа, розум - ось три кити батьківської педагогіки". Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. "Усі наші зусилля, - зазначає він, - спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла емертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім".

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль - моральністю, честь - честю, гідність - гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання підлітка в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання - міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення підлітків до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки - вимий руки та ін.).

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на підлітка, особливо в сфері духовно-морального виховання, яке дуже йому може допомогти для подальшого усвідомлення значущості морально-етичних норм у подальшому житті (це може бути на прикладі взаємовідносин у родині).

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопця-підлітка. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. "Ваша власна поведінка, - писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, - вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, - все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть".

У своїй праці "Про батьківський авторитет" А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: "авторитет придушення", який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок - формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; "авторитет віддалі" - батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства", коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" - батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" - батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" - так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" - батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" - відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливупершовихователів - батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників - дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у підлітків чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому, а підлітковий вік, в першу чергу, є вирішальним у формуванні людяності .

Виховання підлітків в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30 -34 роки - в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко - батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми. Якщо розлучення відбулося вже на очах підлітка, тоді він може втекти з дому, жити на вулиці, перейти до шкідливих умов життя - алкоголізм, наркотики.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31% , у тому числі серед неповних сімей - 44, сімей з однією дитиною - 53, з двома - 64, з трьома дітьми - 86 %. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів .

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні підлітків. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група - сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група - сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група - сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, - сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини .

Сучасні дослідження вказують на значні зміни у взаєминах батьків і дітей, зниження активної ролі сім'ї як у формуванні моральних якостей дитини, так і протистоянні негативним впливам зовнішнього середовища. Проблема морального виховання грунтовно досліджувалася у працях великих учених-педагогів: М. Боришевського, І. Беха, Я. Корчака, В. Лозового, А. Макаренка, і). Матвієнка, М. Новикова, А. Степаненка, В. Сухомлинського, А. Троцко, Ушинського.

У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об'єднуюча роль міцної сім'ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім'ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Але сім'ї різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини, її соціалізацію. Аналізуючи педагогічну літературу з'ясували, що сім'ї умовно можна поділити на кілька груп, які по-різному впливають на розвиток і формування моральності дитини:

1.Сім'ї, в яких дружні стосунки між батьками і дітьми. Діти в таких сім'ях, як правило, ініціативні, незалежні, дружелюбні.

2.Сім'ї, в яких доброзичливі стосунки. Діти, здебільшого, ввічливі, дружелюбні, але дещо сковані у поведінці, менше незалежні.

3.Батьки багато уваги приділяють матеріальному добробуту дітей, результатам успішності. Духовний світ дітей у таких сім'ях схований від батьків. 4.Сім'ї, в яких мають місце непедагогічні дії батьків. Діти - частіше недружелюбно ставляться до батьків, важко спілкуються з ровесниками. 5.Неупорядковані сім'ї, в яких батьки конфліктують, часто бувають п'янки, погрози один одному та дітям, проявляється жорстокість. У 30% випадків це веде до антисуспільних вчинків.

Особливо впливає на нервову систему дитини, становлення її як осбистості нестабільність або напруженість сімейного середовища. Деформовані сімейні; стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім'ях. Основною психолого-педагогічною проблемою неповної сім'ї є те, що підлітку в ній важко дати цілісне і об'єктивне уявлення про чоловіків і жінок.

У плані визначення педагогічної доцільності умов виховання підлітка в сім'ї особливої уваги заслуговують сім'ї з однією дитиною. Діти з таких сімей здебільшого зосереджені на собі, своїх потребах і проблемах. Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбалості і почуття безсилля в дитини, викликає у неї комплекс власної неповноцінності. Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання порівняно з усіма іншими методами і засобами має найбільший вплив як у позитивному, так і у негативному плані.

Позитивне середовище позитивно слушно впливає на дитину: вона активна, ініціативна, вчиться з " інтересом, дружелюбна, готова допомагати іншим. З радістю виконує бажання батьків і вихователів.

Основними методами морального виховання в сім'ї називають заохочення і покарания. Коли покарання переважають над заохоченнями, це часом призводить до загальмування дитини, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки. Заохочення викликає внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей. Найефективнішим методом покарання М.Г. Стельмахович вважає моральне осудження, яке повинно викликати почуття сорому та розкаяння, бажання виправитися.

Отже, сім'я для підлітка є середовищем, у якому формується особистість дитини. В залежності від атмосфери сім'ї, характеру сімейних стосунків, освітнього рівня, Професії батьків, їх життєвого досвіду, знання педагогіки сімейного виховання розвиваються ті чи інші якості дитини. Саме у сім'ї формується сприймання дітьми ілюдей, навколишньої дійсності, самих себе, досвіду сімейного життя, ставлення до як найважливішої духовної цінності, здійснюється моральне, естетичне, трудове навчання, закладаються основи по ліричної культури, здоров'я дитини, професійне самовизначення. Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Водночас, опитування дітей підліткового віку (близько 200 підлітків 10-13 років) з метою виявлення їх зацікавленості біблійними текстами, показало такі результати: читають лише за вимогою шкільної програми - 26%; читають регулярно - 35%.

Це свідчить про те, що діти підліткового віку краще проінформовані щодо текстів Біблії, ніж їхні батьки. Пояснюється це в основному тим, що якщо порівняно нещодавно школа активно займалась атеїстичним вихованням учнів, то нині навпаки: у курсі зарубіжної літератури вивчаються євангельські притчі, на уроках історії підлітки ознайомлюються з історією християнства. Щодо шкіл західного регіону, то ще з 1992 року у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях було введено експериментальний, а згодом як навчальний предмет "Християнська етика", який за своїм змістом і спрямуванням не є власне теологічним, але покликаний формувати в учнів загальнолюдські моральні цінності. У деяких школах введено факультативний курс "Історія релігії" .

У процесі дослідження важливо було з'ясувати думку батьків дітей підліткового віку щодо того, хто повинен займатися релігійно-мораль-ним вихованням учнів: сім'я, школа чи Церква. 67% батьків вважають, що цим повинна займатися сім'я, близько 20% батьків схиляються до думки, що вихованням дітей у дусі християнської моралі має займатися школа, хоча і не заперечують роль сім'ї. 10% респондентів віддають прерогативу в цій справі Церкві. Лише 3% батьків виступили проти релігійного виховання взагалі.

Результати опитувань підкріплюють тезу про те, що важлива роль у релігійно-моральному вихованні дітей має належати сім'ї, поза як саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, завдяки яким дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні настанови, стереотипи мислення, способи поведінки, ставлення до оточуючих і самої себе. Родина, яку ще Апостоли вважали осередком духовної просвіти, має бути "домашньою церквою" у вихованні дитини.

Отже, сімя і її вплив на моральний розвиток дитини саме у підлітковому віці сає велике значення, бо саме у цьому віці вже остаточно формується характер і особистість дитини, тому як батьки виховають своїм прикладом мораль у дитині, так буде формуватися її свідомість на все життя.

Розділ ІІ. Взаємодія сім'ї та школи у моральному вихованні підлітків

Школа озброює дітей систематичними знаннями, виховує в них на основі цих знань світогляд, привчає їх до праці, до суспільно корисної діяльності. У процесі навчально-виховної роботи, а також за допомогою спеціальних виховних заходів школа виховує в підлітків моральні якості, які потрібні для майбутнього життя.

Цю величезну, складну і відповідальну роботу школа зможе успішно виконати лише при умові постійного, найтіснішого і ділового зв'язку з батьками учнів .

Ініціатива в організації найтіснішого контакту між школою і сім'єю, а також керівна роль у цьому питанні належать школі, як державній установі.

А. С. Макаренко в своїй лекції про виховання дітей у сім'ї і школі говорив: "Сім'ї бувають хороші, і сім'ї бувають погані. Поручитися за те, що сім'я виховує як слід, не можна. Говорити, що сім'я може виховувати, як хоче, ми не можемо. Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим началом повинна бути школа, як представниця державного виховання. Школа повинна керувати сім'єю" .

Завдання школи в справі налагодження найактивнішої співдружності між школою і сім'єю полягає в діяльних заходах, які б, по-перше, забезпечили усвідомлення батьками мети і конкретних завдань навчально-виховної роботи, по-друге, допомогти їм ознайомитися з особливостями психофізичного розвитку дітей різного віку та їх індивідуальними відмінностями, по-третє, допомогти їм обізнатися з методами виховання дітей. Школа повинна систематично інформувати батьків про успішність та поведінку їх дітей.

Дуже важливо, щоб між школою і батьками була повна погодженість у заходах виховного впливу на учня та вимогах, що їх ставлять йому вчительський та учнівський колективи школи.

Про спільну роботу школи і сім'ї треба говорити на класних і загально шкільних батьківських зборах. На цих зборах відбуваються бесіди і лекції вчителів школи з питань навчально-виховної роботи. Мета цих заходів школи: ознайомити батьків з завданням і змістом морального виховання підлітків, дати їм потрібні педагогічні знання, загострити їх увагу на конкретній активній участі батьків у здійсненні навчально-виховних завдань, спрямованих на підвищення успішності учнів, організувати обмін досвідом у справі сімейного виховання і поширити кращий досвід серед батьків.

Для успішного здійснення школою навчально-виховних завдань, для підвищення успішності учнів велике значення має ставлення батьків до школи, до вчителів, зокрема, до класних керівників. Якщо батьки любовно і з повагою та пошаною говорять про школу, якщо вони завжди готові йти назустріч школі в її навчально-виховних заходах, якщо вони добре говорять про вчителів, то й діти їхні шануватимуть школу і поважатимуть своїх учителів.

Співдружність школи і сім'ї - гарантія для успішного навчання учнів у школі. Успіх у вихованні і навчанні дітей, безперечно, в значній мірі залежить від активної, дружної і погодженої виховної роботи школи і сім'ї.

Сучасна сім'я - це природний колектив, який виховує дітей. Чим молодша дитини, тим більшу роль у її вихованні відіграє сім'я. Виховання дитини - справа приємна, радісна, доступна кожному. В процесі виховання дитина виробляє у себе певне відношення до людей, явищ і обов'язків відповідно до того, схвалюються ці відносини батьками, чи осуджуються ними. Негативно впливає на процес виховання дітей саме у підлітковому віці зловживання батьків алкоголем. В таки сім'ях панують часті побої, глузування, що позбавляє дитину природних для її віку радощів життя. Внаслідок постійних сварок, гримання, загроз виникають порушення психічного розвитку дитини. Підлітки з метою виходу із такого становища прагнуть утекти з дому.

В таких сім'ях подеколи привчають дітей вживати спиртні напої, забуваючи про те, що молодий організм дуже чутливий до впливу спиртного. Підлітки, батьки яких зловживають алкоголем, погано вчаться, часто не виконують своїх шкільних завдань, порушують поведінку в класі, відстають від однолітків у фізичному і психічному розвитку, в них легко виникають різні захворюванняч. Проблема зловживання спиртними напоями серед підлітків набуває дедалі більшої гостроти у зв'язку з тим, що посилений потяг молоді до алкоголю становить серйозну небезпеку як у соціальному, так і біологічному плані, загрожуючи не тільки окремим сімям, але і всьому суспільству.

Процес акселерації підростаючого покоління накреслив чіткий розрив між фізіологічним розвитком і соціальною та інтелектуальною зрілістю підлітків. У вік акселерації соціальна зрілість підлітків значно відстає від фізіологічного та інтелектуального дозрівання. Вирішити цю проблему можна лише за умови дуже тактовного і обережного підходу, розумового ставлення до особливостей підліткового віку.

Правильне статеве виховання є складовою частиною морального виховання дітей підліткового віку і сприяє запобіганню аморальним формам поведінки. Статеве виховання підлітків - це цілеспрямоване формування у них високих моральних якостей особистості, правильне фізичне і гігієнічне виховання, постійна боротьба з шкідливими звичками, хибними поглядамиі схильностями, а також ознайомлення учнів з природничо-науковими основами продовження життя на землі.

Сім'я і школа послідовно на всіх етапах розвитку повинні виховувати стриманість, уміння володіти собою, своїми емоціями і бажаннями, почуття природної сором'язливості, глибокої поваги до людини. Велику роль у вихованні підлітків відіграє сім'я, стосунки із батьками. У сім'ї, де батьки живуть дружньо, поважають один одного і допомагають у повсякденному житті, намагаючись разом переборювати труднощі й радіючи спільним радощам, діти намагатимуться побудувати своє особисте життя за їх прикладом.

У міру зростання, дівчинки, змужніння юнака зростає їх інтерес один до одного. З загостреною цікавістю вони дивляться фільми і читають книги еротичного змісту, по-іншому оцінюють стосунки батьків, їх особисте життя.

У цей важливий період становлення особистості для підлітка необхідний контакт з батьками, порада розумної, доброзичливої людини.

Заняття спортом загартовують волю, сприяють розвиткові спритності, сили і, переключаючи увагу підлітків, відвертають їх від шкідливих звичок і прихильностей. Чим більша роль фізичної культури у вихованні підлітків, тим нормальніше в поєднанні з естетичним почуттям будуть розвиватися у нього статеві емоції. У нашій країні підлітки повинні виростати здоровими, сильними, життєрадісними, творчими, гідною зміною старших поколінь.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Запрошення батьків до школи. Ця форма роботи допомагає отримати корисну пораду від педагога щодо роботи з дитиною. День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи сприяє тісному контактів школи та сімї та сприяє ближчій співпраці цих соціальних інститутів. З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику.

Глибокому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей. Для пропагування педагогічних знань практикують конференції. Таким чином, школа покликана продовжити важливу справу сімї - виховання підростаючого покоління.

Школа повинна розвиватись і крокувати в ногу з поступом життя, вона має забезпечувати своїм вихованцям можливості розширення особистісних перспектив відповідно до демократичних та плюралістичних тенденцій розвитку суспільства. Проте її потенціал обмежується матеріальними, організаційними, культурними, технологічними, ідеологічними та іншими суспільними обставинами. Подолати цю обмеженість можна лише шляхом налагодження взаємодії школи з іншими елементами соціалізації - сім'єю, громадою, церквою, засобами масової інформації, виробничими структурами.

Співробітництво між учителями та батьками є просто необхідним, якщо ми хочемо позбавити дітей конфліктних ситуацій із симптомами, що їх супроводжують: фобіями, відразою до навчання, неуспішністю, почуттям неповновартості. Маючи перевагу первинного впливу, сімейне виховання має свої особливості. Дитина розцінює його як норму, доки не зіткнеться з іншим виховним середовищем, особливо з таким, де панують зовсім інші закони.

"Роки й роки ідуть на те. - писав відомий педагог В.О. Сухомлинський, щоб навчати і вчителів і батьків бути чутливими до переживання дітей. Зрозуміти дитячі почуття - значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м'якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння зрозуміти її стан. Якщо є старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, - дитина стає жорстокою, озлоблюється, вона може навмисне робити зло".

Сухомлинського все життя хвилювали проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки де закладаються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи, громадськості. "Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю".

Розробка теорії сімейної педагогіки в 70-80-х роках була пов'язана в основному з проблемою "Школа і сім'я". Здебільшого теоретично обґрунтовувалися розділи педагогічної пропаганди серед батьків - ідейно-політичне виховання в сім'ї, патріотичне та інтернаціональне виховання, моральне виховання, статеве виховання, трудове виховання в сім'ї, естетичне, фізичне виховання. Концепція нібито полягала в тому, що нормальна, морально здорова сім'я має переймати і доносити зі школи державний вплив. І навпаки, учень через сім'ю мав зрости передовим школярем. Однак у теорії сімейної педагогіки, яка ґрунтується винятково на особистому прикладі батьків, на їхньому індивідуальному підході до своєї дитини, на взаємодії педологів і батьків, саме ці методи майже не враховувалися.

Головний осередок, де розквітає справжня людська потреба, - наша сім'я. "У сім'ї шліфуються найтонші грані людини - громадянина, людини - трудівника, людини - культурної особистості.

Із сім'ї починається суспільне виховання. І сім'ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки і квітки, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи".

І в індивідуальних бесідах, і на заняттях батьківської школи найгострішим найжагучішим питанням, яке ставлять батьки є проблема виховання дітей. Нема складнішої мудрості, ніж батьківська і материнська мудрість вихователя людини.

"Добитися того, щоб батьки оволоділи мудрістю батьківської і материнської любові - одне з найважливіших завдань навчально-виховного процесу".

Наш батько і наша мати уповноважені суспільством виховати майбутнього громадянина нашої батьківщини, вони відповідають перед суспільством. На цьому й грунтуються батьківська влада та їх авторитет в очах дітей.

"Самий смисл авторитету полягає в тому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безумовне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком.".

Батько і мати в очах підлітка повинні мати цей авторитет. Ті батьки, в яких діти "не слухаються", схильні іноді думати, що авторитет дається з природи, що це - особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім'ї, і це навіть не дуже важка справа.

"Головною основою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх поведінка. Сім'я є велика й відповідальна справа де батьки керують цією справою і відповідають за неї перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей".

Як тільки діти починають підростати, вони завжди цікавляться, де працює батько або мати, який їх громадський стан, особливо це відбувається у підлітковому віці.

Батьківщина починається із сім'ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світоглядну та ідейно-політичну орієнтацію.

Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. "Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі відображається все життя нашої країни. І тим сильніший виховний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень".

Без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням підлітків; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них - її коріння і джерела.

У сім'ї, де є діти, повинна здійснюватися батьківська влада. "Батьківська влада - це право і можливість батька і матері підкоряти своїй волі дітей, право встановлювати свої, зумовлені життям конкретної сім'ї, вимоги. Це право закріплене законодавством, що покладає на батьків відповідальність за виховання дітей.

Помиляються ті батьки, які вважають, що спочатку діти повинні зрозуміти необхідність покори а потім уже вони самі будуть коритися. Насправді буває якраз навпаки: звичка до покори, слухняності, вироблена з раннього дитинства, пізніше знаходить своє відбиття і в свідомості, в розумінні необхідності коритися.

Авторитет батьків залежить від багатьох умов. Однією з таких неодмінних і важливих умов є правильне, уміле використання батьківської влади. Батьківська влада - це не тільки право, а й мистецтво, яке може правильно здійснюватися тільки тоді, коли вимоги матері і батька будуть спрямовані на виховання майбутнього громадянина української держави.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство. К.Д. Ушинський писав, що кращим наслідством, яке залишають родичі дітям є: не гроші, не освіта, а виховане з дитинства працелюбство, яке є важливою умовою щастя.

Сім'я, життєдіяльність якої будується відповідно до провідних принципів суспільної моралі, відзначається рівноправністю усіх її членів, незалежно від їхнього віку і статі, від істотних відмінностей у обов'язках, що зумовлюються можливостями кожного, а також конкретною роллю і статутом, які випливають із організаційної структури сім'ї.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень підлітка мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім'ї, її моральна сфера.

Сучасним батькам, навіть якщо вони не мають спеціальної педагогічної освіти, добре відомий ряд принципів, яких слід неухильно дотримуватись у вихованні дітей, хоч скільки б їх було в сім'ї, незалежно від їхнього віку, треба ставитись однаково справедливо. Це, звичайно, важливий принцип виховання і порушення його завдає часто непоправної шкоди.

У сім'ї дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формуються характер, світогляд, естетичні смаки. Саме в сім'ї є великі можливості для естетичного виховання дітей засобами природи, мистецтва, виховання на народних традиціях і звичаях.

Отже, батьки - найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які носять різні назви - батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв'язків з сім'єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки.

Не раз можна почути про особливу важкість виховання. Насправді ж, якщо діяти педагогічно доцільно, то й якихось особливих труднощів не уде, адже виховувати дитину значно легше та приємніше, ніж перевиховувати. Тому батьки завжди повинні пам'ятати про це, постійно прагнути виховувати так, щоб потім не довелось переробляти, тобто, щоб з самого початку все робилось правильно.

"Робити правильно це означає не що інше, як уникати педагогічних промахів. А для того, щоб не допускати хиб у домашньому вихованні, треба їх досконально знати. Тому зупинимося на характеристиці деяких з них - найтиповіших і найпоширеніших.

Раніше йшлося про ту шкоду, яку завдала вихованню дисгармонія між родинним і офіційним вихованням, породжена відступами від народної педагогіки, ігноруванням національною культурою, тобто зумовлена причинами соціального характеру. Але ж хиби можуть бути й чисто суб'єктивні".

З таких невинних жартів і починається хибність у домашньому вихованні. А найчастіше це має місце тоді, коли батько й мати не навчились дивитися на свою дитину як на особу, хоч ще маленьку, але вже людину, яка потребує уваги та поваги, душевної ласки, допомоги й захисту, а звикли бачити в ній щось таке аморфне, зайву мороку, а то й живу іграшку чи забавлянку, або живу ляльку для власної втіхи та розваги. В таких випадках поняття "гарна дитина" часто-густо підмінюється поняттям "зручна дитина". Та й робиться лише те, що зручно батькам, а не самій дитині, на основі авторитарності, тобто насильстві, побудованому на безумовному підкоренні дитини дорослій людині. В такій домашній атмосфері виростають затуркані й безвільні підлітки, з яких згодом виходять або нікчемні люди або самодури, які все своє життя местяться за придушене дитинство.

М.Г. Стельмахович визначав: "Хибною є думка, ніби виявлення любові та ніжності псує дітей, що головний засіб виховання - суворість, окрик, покарання. Така установка батька чи матері відчужує дітей, робить їх відьлюдькуватими, черствими і навіть жорстокими.

Розумна любов до дітей проявляється в ніжності без заласкування, у піклуванні без потурань, у батьківській і материнській вимогливості, що завжди органічно зливається з повагою до особистості дитини".

Варто нагадати, що педагогічна наука теж категорично виступає проти фізичних покарань. Рукоприкладство можна сміло віднести до найогиднішої рабської звички, коли покарання приносить якусь користь.

Кажуть, що недаремно прожив життя той, хто збудував хату, викопав криницю, посадив і виростив дерево, народив і добре виховав дітей. Три нещастя є у людини: старість, смерть і погані діти.

Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.

У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об'єднуюча роль міцної сім'ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім'ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, залишається, хоч для більшості типовим виявом самостійності є "автономна моральність", яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.

В.О. Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. З цього приводу він писав: "Виховання громадянина - патріота починається із сім'ї. Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої держави. І тим сильніший виховний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень.

Школа має багатющий арсенал засобів, щоб належним чином організувати повноцінне спілкування і спільну діяльність батьків і дітей. "Доцільно реалізувати такі домашні завдання батькам:

1. Розкажіть дитині про свою сім'ю, родичів. Намалюйте разом родовідне дерево.

2. У бесіді з сином (донькою) з'ясуйте, які з навчальних предметів викликають інтерес, які ні. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.

3. Виявіть нахили, улюблені заняття, здібності вашої дитини. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.

4. Передплатіть для дитини газету, журнал. Регулярно просіть дитину переказувати прочитані матеріали, обговорюйте їх."

Подібних завдань може бути безліч. Вони стимулюють спілкування і спільну діяльність батьків і дітей, сприяють встановленню між ними дружніх, довірливих стосунків, що позитивно позначаються на розвитку й вихованні підлітків.

У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між собою і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім'ї та школи. Зокрема, у своїй праці "Павлиська середня школа" педагог зазначає: "Найбільш повноцінне суспільне виховання - це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання.

На думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім'ї, батька і матері. "Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і підлітків неможлива сама сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства".

Класний керівник відвідує сім'ї своїх вихованців, вивчаючи на місці не тільки побутові умови, але й характер організації сімейного виховання. Досвідченому наставнику багато будуть говорити сама атмосфера дому, відношення між членами сім'ї. Винятково важливо дотримуватись при відвідуванні учня дома наступні правила:

1. Не йдіть непрошеним, постарайтеся різними шляхами отримати запрошення батьків;

2. проявляйте високий такт в розмові з батьками, завжди починайте з похвали і компліментів;

3. виключіть скарги на учня, говоріть про проблеми, підказуйте шляхи їх вирішення;