Формування навчально-організаційних умінь і навичок молодших школярів на уроках російської мови

1.1 Навчально-організаційні уміння і навички: дефініції поняття

1.2 Способи формування навчально-організаційних умінь і навичок

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Дослідно-експериментальна перевірка ефективності формування навчально-організаційних умінь і навичок у молодших школярів на уроках російської мови

2.1. Стан досліджуваної проблеми в масовому педагогічному досвіді

2.2 Організація експериментального навчання

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

навчальний уміння знання навичка школяр

Розбудова системи освіти в Україні передбачає відтворення інтелектуального потенціалу народу, підвищення соціальної ролі особистості. З огляду на це перед школою постало завдання забезпечити якість освіти учнів, зокрема, засвоєння обов'язкових результатів навчання, навчити самостійно здобувати знання і творчо їх застосовувати у розв'язанні практичних завдань.

Шкільне дитинство від самого початку вимагає від дитини іншої позиції - вона стає школярем, учнем. Це - її перша соціальна роль. Для неї створюють певні умови: як правило, в найбільш затишному місці вдома батьки з любов'ю і надією обладнують стіл чи парту, шафку, поличку, купують шкільні речі; всі члени родини домовляються між собою про увагу і повагу, які виявлятимуть до шкільних занять дитини.

Як показала у своїх дослідженнях І.Зимня [9,с. 34], яка однією з перших проаналізувала психологічний зміст переходу дитини до статусу школяра, зі вступом дитини до школи перебудовується весь хід її життя: безтурботний час дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності - дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги програми, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, неухильно дотримуватися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, добре засвоювати учбовий матеріал. Якість навчальної праці та поведінку школярів оцінює вчитель, і ця оцінка впливає на ставлення до дитини з боку оточуючих - батьків, учителів, однокласників.

Істотним моментом у житті школяра є також те, що разом з новими обов'язками він здобуває і нові права - отже, може претендувати на серйозне ставлення з боку дорослих до своєї навчальної праці; він має право на власне робоче місце, на відповідні умови для занять (зручний час, тишу), на відпочинок, дозвілля [17,с.49]. Якщо за свою навчальну працю школяр дістає позитивну оцінку, то має право на схвалення і повагу з боку оточуючих.

Зі вступом до школи основні зміни відбуваються у внутрішній позиції дитини та змістовній сутності провідної діяльності.

Однак для того, щоб у дитини з'явилась внутрішня позиція школяра, сформувалася повноцінна навчальна діяльність, необхідна наявність певного ступеня розвитку уміння вчитися, готовності до шкільного навчання. Протягом навчання у початковій школі у дитини формуються якості особистості, які становлять необхідну умову її нормального пізнавального розвитку та уміння вчитися. Саме рівнем сформованості цих якостей і визначається готовність до навчання у школі [24,с. 55].

Уміння вчитися виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає знаходити раціональні засоби виконання, яке місце залишається для доступної учням активності, як узгоджуються методи керування роботою дітей вчителем [23,с. 52].

У молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодіння навчально-організаційними, загально-мовленнєвими, загально-пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями й навичками, особистий досвід культури поведінки в соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності [29,с.24]. Освітніми результатами цього етапу школи є повноцінні читацькі, мовленнєві уміння і навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв'язках і залежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам'ять, здатність до творчого самовираження, особистісно ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров'я, уміння виконувати творчі завдання.

Формування організованості як якості особистості та навчального уміння передбачає «сукупність умінь, взаємодія яких забезпечує швидке включення молодших школярів у навчання, їх уміння діяти цілеспрямовано, орієнтуватися в часі, попередньо обдумувати послідовність і способи виконання завдання» [22,с. 52]. Відповідно до цього в молодших учнів слід формувати вміння організувати своє робоче місце, орієнтуватися в часі і берегти його, планувати свої дії, а також прагнути до обов'язкового завершення роботи.

Актуальність проблеми дослідження визначається у теоретичному і практичному плані. Теоретична проблема виявляється у тому, що у сучасній педагогіці і психології існують різні підходи до проблеми навчально-організаційних умінь, шляхів формування організованості у навчально-виховному процесі.

Практична значущість виявляється у тому, що формування навчально-організаційних умінь у молодших школярів є значною проблемою. Зокрема, вчителі зосереджуються переважно на формальних аспектах організованості, її зовнішніх показниках, і не враховують необхідності формування навчальної організованості як особистісної, внутрішньої якості.

Наявність суперечності між недосконалою методикою формування навчально-організаційних умінь і навичок у молодших школярів і необхідності її удосконалення визначає актуальність досліджуваної проблеми.

Початкова освіта має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку учнів, а в стратегічному плані закласти базис для формування демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного, прискореного розвитку України.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток. Пріоритетним у початкових класах є «виховні, загально-навчальні і розвивальні функції» [27,с. 34].

Традиційно вміння вчитися у вітчизняній дидактиці зосереджувалося на формуванні в учнів загально-навчальних умінь і навичок. Так,, у 80- роках минулого століття поширились різні підходи до змісту структури цього вміння. Зокрема, в роботах С.Лисенкової рекомендовано на всіх уроках (відповідно до специфіки змісту предметів) формувати в учнів три великі групи умінь:

1) організація навчальної праці;

2) робота з книгою й іншими джерелами інформації;

3) культура усного та писемного мовлення [17,с. 49].

Відомий педагог А.Маркова класифікувала загально-навчальні вміння так:

1) організаційні ;

2) практичні навчальні вміння ;

3) інтелектуальні навчальні вміння ;

4) психолого-характерологічні [20,с. 4].

Ю.К. Бабанський, засновник теорії оптимізації навчання, узагальнив різні підходи і визначив 3 великі групи умінь:

1) навчально-організаційні;

2) навчально-мовленнєві;

3) навчально-інтелектуальні.

Навчально-організаційні вміння та навички об'єднують:

· розуміти мету діяльності, визначену вчителем;

· самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення;

· розуміти цінність часу та вміти його розподіляти;

· здатність працювати різними темпами;

· планувати послідовність виконання завдання;

· уміння зосереджувати увагу на одному об'єкті навчальної діяльності;

· розподіляти увагу між різними об'єктами навчальної діяльності;

· змінювати план діяльності в зв'язку зі зміною умов виконання;

· складати алгоритм виконання діяльності;

· організовувати робоче місце;

· організовувати навчальну діяльність у взаємодії (у парі, малій групі);

· прогнозувати результат власної діяльності, докладати зусилля для його досягнення.

Навчально-інтелектуальні та творчі вміння:

· аналізувати різні навчальні об'єкти, розрізняти їх суттєві та несуттєві ознаки: типові й одиничні, різнобічно аналізувати один об'єкт;

· порівнювати (зіставляти й протиставляти, здійснювати повне порівняння); встановлювати тотожність;

· виділяти головні ознаки, об'єкти, якості; виділяти головне в явищах, процесах діяльності;

· визначати й пояснювати сутність поняття;

· формулювати висновок-узагальнення;

· абстрагувати й конкретизувати означення, загальні висновки тощо;визначати межі дії засвоєних понять, способів тощо;

· встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки;

· доводити та спростовувати судження;

· висловлювати аргументовані критичні судження й думки, вилучати зайве;

· групувати й класифікувати за певними ознаками;

· самостійно вести спостереження за різними предметними об'єктами, за різними навчальними дійми та процесами;

· мати на достатньому рівні практичні загально-навчальні вміння (вимірювальні, обчислювальні, графічні, конструктивні тощо);

· застосовувати прийоми довільної уваги, знати прийоми запам'ятовування;

· виявляти пізнавальну трудність і формулювати її як задачу, проблему;

· формулювати пізнавально-проблемні запитання;

· встановлювати зв'язки між новими та засвоєними знаннями;

· застосовувати аналогію як засіб засвоєння нового;

· уявляти та прогнозувати (вміти висловлювати припущення, здогадки, гіпотези), моделювати, доповнювати, продовжувати, перетворювати;

· знати сутність та вміти використовувати експериментальні вміння;

· генерувати варіанти розв'язування задачі, проблеми;

· знаходити до однієї задачі кілька правильних відповідей.

[2,с. 134-135].

У початковій освіті України від середини 80-х років ХХ століття запроваджено міжпредметну програму «Формування загально-навчальних умінь і навичок», яка охопила 4 великі групи:

- організаційні,

- загально-мовленнєві,

- загально-пізнавальні,

- контрольно-оцінні.

Успішність навчання учнів значною мірою визначається рівнем оволодіння ними загально-навчальними вміннями і навичками.

До їх складу входять: організаційні (опанування школярами раціональних способів організації свого навчання);

загально-пізнавальні (уміння спостерігати, розмірковувати, запам'ятовувати й відтворювати матеріал);

загально-мовленнєві (основні елементи культури слухання і мовлення);

контрольно-оцінні (засвоєння учнями способів перевірки та самоперевірки, оцінювання одержаних результатів) [32,с. 156].

Згадані види загально-навчальних умінь і навичок функціонують у системі міжпредметних зв'язків і формуються безперервно протягом усього періоду початкового навчання відповідно до можливостей програмового матеріалу з різних предметів та обов'язкового обліку попереднього рівня оволодіння ним.

У 3 класі формуються такі загально-пізнавальні уміння і навички:

1) організаційні вміння і навички: дотримуватись встановленого порядку під час виконання самостійних завдань; під керівництвом учителя визначати мету роботи і план її виконання; виконуючи різні види завдань, орієнтуватися у тривалості часу та доцільності його використання; розрізняти в тексті абзаци і новий рядок; орієнтуватися в методичному апараті підручника (у змістовому навантаженні основних позначень);

2) загально-мовленнєві вміння і навички: говорити в належному темпі, дотримуючи інтонування; слухати читання, розповідь учителя або товаришів з елементами змістового сортування матеріалу, виділяти нові факти, розпізнавати невідоме; встановлювати послідовність подій та їх причинно-наслідкових зв'язків; відповідати «своїми словами», ставити запитання до тексту, пояснення вчителя, товаришам під час опитування, переказувати прочитане, зв'язно й послідовно описувати побачене, почуте; міркувати взаємозв'язними судженнями (трьома-чотирма);

3) загально-пізнавальні вміння: виділяти в об'єктах внутрішні ознаки і якості, розрізняти серед них основні та другорядні; порівнювати конкретні об'єкти за різними ознаками (абстрактні за орієнтирами, визначеними вчителем); зробити висновок-узагальнення з допомогою вчителя; встановлювати зв'язок між причиною й наслідком; добирати факти, які підтверджують висловлену думку або суперечать їй;

4) контрольно-оцінні вміння і навички: користуватися способами перевірки, застосовуючи алгоритми й пам'ятки; контролювати послідовність виконання роботи та її проміжні результати; висловлювати оцінні судження щодо якості своєї роботи [30,с. 49].

Змістовні особливості організаційних умінь і навичок відповідно до кожного класу ми узагальнили у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Організаційні уміння і навички учнів 1-4 класів

Попри деякі відмінності цих класифікацій, можна помітити, що вони зосереджені на процесуальному складникові учіння. Сучасна ситуація розвитку освіти вимагає переосмислення сутності змісту та структури цього вміння як засобу особистісно орієнтованого навчання в умовах інформаційного суспільства.

Те чи інше вміння може бути об'єктом формування і відповідного відбиття у вимогах до навчальних результатів з різних предметів з урахуванням принципів наступності та перспективності, а також необхідної частотності. У розвитку вміння вчитися необхідно узгоджувати зростання обсягу й складності предметного змісту з розвитком загально-навчальних умінь, враховувати можливості міжпредметного впливу. Загалом цей процес слід здійснювати поетапно, щоб у дітей поступово нагромаджувалися знання-розуміння (що означає те чи інше вміння, спосіб дії) і різноманітний досвід індивідуального користування загально-навчальними вміннями в різних умовах. Поєднання знань і досвіду є підставою для виникнення в свідомості учня узагальненого способу діяльності [14,с. 53].

Зараз, коли державні стандарти вже прийняті, необхідно «максимально скористатися можливостями розробити зміст програм з усіх предметів для синхронного відбиття в них змісту навчання і способів навчальної діяльності, а у вимогах до рівня загальноосвітнього підготовки учнів відбити усі складові ключової компетентності - уміння вчитися, враховуючи можливості кожного предмета» [14,с. 59].

Пропоновані загально-навчальні уміння і навички та їх розподіл за роками можуть уточнюватися вчителем залежно від умов і особливостей роботи з певним контингентом учнів.

1.2 Способи формування навчально-організаційних умінь і навичок

Як пише О. Савченко, у північних народів є простий і мудрий афоризм: «Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу - буде ситою все життя» [35,с. 18]. Так і в навчанні: скільки б у молодшого школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності - їх все одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку. Адже в сучасному мінливому світі людина повинна вчитися і переучуватися безперервно.

У тому разі, коли учень уміє вчитися, він визначає сам або приймає мету, яку ставить учитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, у процесі роботи і на етапі завершення контролює й оцінює свої результати Така розгорнутість характеризує сформовану навчальну діяльність [35,с.26]. А в молодшого школяра вона тільки починає формуватися. Дитина шести-семи років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної. Своєрідність цієї ситуації в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього віку підкріплюються сильними в них ігровими мотивами, потребою емоційного контакту і підтримки дорослого. Можна сказати, чим сильніше розвинена в дитини до школи ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі - ролі учня.

Отже, навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною.

У процесі провідної діяльності - учіння - молодший школяр поступово оволодіває її розгорнутою структурою:

прийняття мети > відбір засобів її досягнення > виконавські дії > контроль і оцінка результатів