Моральне виховання молодшого школяра

37

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

моральне виховання молодший школьник

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Психолого-педагогічні засади формування моралі та моральних цінностей школярів

1.1 Теоретичні аспекти морального виховання в педагогічній думці

1.2 Сутність, зміст і методи формування моральних цінностей у молодших школярів

РОЗДІЛ 2. Дослідження особливостей формування моралі, моральних цінностей та моральної поведінки молодших школярів

2.1 Формування навичок морально-етичної поведінки в урочний та позаурочний час

2.2 Здійснення морального виховання у практичній роботі вчителя в ЗОШ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Згідно з Державною національною програмою „Освіта. Україна ХХІ століття”, розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою: відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національне відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.

Важливо створити життєдайну систему безперервного навчання і виховання для забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Виховання як гуманітарна суспільна практика має певне спрямування, яке визначається його метою і конкретизується у завданнях.

Мета виховання уособлює суспільний ідеал - уявлення про те, яка особистість відповідає вимогам суспільства. актуальним для сучасного виховання є прилучення дітей до національних і загальнолюдських цінностей, захист інтересів і прав дитини як особистості , забезпечення умов для її індивідуального творчого розвитку.

Головною метою виховання є допомога стати всебічно розвиненою, гармонійною особистістю. Такою вона мислиться з давніх часів, відколи людина стала перейматися проблемою виховання підростаючого покоління, турбуватися про своє майбутнє.

Гуманістичний ідеал виховання як самовдосконалення обґрунтований у філософських працях Г. Сковороди. В одній із притч він розповідає про давнього мудреця Едика, який, умираючи, заповідає синові: ”Не будь нахабним і безсовісним, ступай тихенько, життя є небезпечний шлях; привчай себе задовольнятися з малого, не наслідуй тих, хто розтрачує серце по зовнішності. Вчися збирати розсипані думки твої і повертати їх в середину себе. Щастя твоє всередині тебе, тут центр його закопаний: пізнавши себе, все пізнаєш. Не пізнавши себе. У пітьми ходитимеш і лякатимешся страху, де його не було...”

Мета виховання гуманізму втілює в собі прагнення до гармонійного розвитку кращих якостей людської особистості. Таке розуміння мети єднає її з ідеалом виховання.

Враховуючи вище сказане, об'єктом даного дослідження ми обрали процес виховання моральних цінностей як цілеспрямований процес формування у дітей прагнення добрих стосунків з оточуючими людьми, готовність надати допомогу, виявляти співчуття і співпереживання.

Предметом дослідження є форми та шляхи реалізації морального виховання школяра, умови формування моральних цінностей.

Мета нашого дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми формування моральних цінностей у дітей шкільного віку, аналіз та опрацювання на цій основі практичних рекомендацій навчального і виховного впливу на дітей шкільного віку з метою формування в них моральних цінностей.

Завдання дослідження:

1. Дослідити стан вивчення проблеми морального виховання в шкільній педагогіці. 2. Вивчити педагогічні можливості впливу морального виховання на формування особистості молодшого школяра. 3. Визначити шляхи реалізації формування моральних цінностей у молодших школярів. 4. Виявити ступінь ефективності засобів та форм морального виховання .

В роботі використано такі методи дослідження як вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Розділ 1. Психолого-педагогічні засади формування моралі та моральних цінностей школярів

1.1 Теоретичні аспекти морального виховання в педагогічній науці

Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще в давній Греції в своїх працях Арістотель про моральну людину писав: “Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину.” [17, c. 33]

А Ніцше вважав: “Бути моральним, етичним - означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю”. “Мораль - це перевага людини перед природою”. В науковій літературі вказується, що мораль з'явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов'язків по відношенню до роду людина не змогла б встояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус зі сторони держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно виконується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись. Зі всього цього ми можемо дійти висновку, що старшій людині буває тяжко обирати, як повестись в тому чи іншому випадку не “впавши обличчям в багно”.[17, c. 38]

Виховання громадянина завжди було в епіцентрі уваги педагогічної науки і практики. Останнім часом воно набуває нового звучання у зв'язку із пріоритетністю проблеми виховання незалежної особистості, здатної до самореалізації в змінному соціумі. Відображенням полярності уявлень про особистісне та державне є дискусії про пріоритети сучасного виховання, головним чином щодо його спрямування: від особистості до суспільства чи від суспільства до особистості. Але ж виховання суспільне значущих якостей -- не данина часу і не виконання "держзамовлення", а неодмінна складова формування особистості! І Базовий компонент освіти трактує виховання як залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, формування ціннісного ставлення до дійсності.

Сьогодні на перший план вітчизняної науки висунуто теорії, які проголошують пріоритет особистісних цінностей перед цінностями окремих груп. Водночас в умовах глобальної екологічної і духовної кризи проблема співжиття людей на гуманістичних засадах набуває значення категоричного імперативу збереження життя на Землі і людини як духовної особистості. Дуже важливо подолати так званий "кризовий менталітет" сучасності, зумовлений руйнуванням усталених раніше соціально-моральних утворень, які визначали особливості поведінки людини, структуру свідомості та психіки в цілому. Відтак перед педагогом постає завдання -- закріпити найбільш стабільні духовні якості соціуму, що передбачає формування ціннісних орієнтацій людини, починаючи з дошкілля, адже процес соціалізації особистості саме в цьому віці найінтенсивніший і найрезультативніший. [13, c. 26]

Нині робляться спроби перенести центр виховання в якусь одну площину (моральних принципів, національних ідеалів, релігійних постулатів), ведуться дискусії щодо змісту понять моральність, духовність (світська і релігійна), душевність, громадянськість тощо. Не вступаючи в полеміку, зауважимо: ці поняття не слід ототожнювати, але не варто й протиставляти. Не спиняючись на їхніх відмінностях, зосередимося на тому, що їх об'єднує -- на формуванні ціннісних орієнтацій особистості. При цьому важливо зважати на вікові можливості дітей, щоб уникнути морального формалізму й декларативності.

Духовність, моральність, громадянськість -- то, насамперед, результат особистісного самовизначення та основа самовдосконалення людини. Тож не випадково соціологи застерігають від формування "масової" людини, характерними рисами якої, поряд з втратою індивідуальності, є ігнорування національної та загальнолюдської культури, недовіра до людей, страх перед майбутнім, невпевненість у собі, агресивність. Витоки формування такого типу особистості сучасна педагогіка вбачає в авторитарному вихованні, що ґрунтується на передачі готових знань, правил поведінки, регламентованих системою покарань і заохочень. Неабияке значення має і те, що справжні цінності тривалий час підмінялися гаслами і закликами, далекими від життя, а головне -- від самої людини. [13, c. 28]

Нині ми будуємо державу, в якій визнається пріоритет прав людини і яка функціонує на засадах демократизації, свободи, гуманізму, соціальної справедливості, що можливо лише за умови розвиненого демократичного суспільства. Відомо, що відмова від панування однієї ідеології не розв'язує автоматично проблеми формування громадянських цінностей. Адже в демократичному суспільстві сповідуються повага до прав людини, свобода совісті, толерантне ставлення до різних світоглядних позицій. Тож, як бачимо, формування громадянських якостей може консолідувати людей з різними світоглядними установками та індивідуальними особливостями. [20, c. 55]

Відомий філософ М. Мамардашвілі, справедливо зауважував, що для людини важливо, щоб щастя, як і нещастя, були результатом її власних дій, а не випадали їй з містичної далечіні послуху. Саме усвідомлення залежності того, що відбувається у світі, від неї самої дає людині можливість діяти активно й розумно. Отже, головним результатом виховання як громадянськості, так і моральності та духовності є самовизначення людини щодо головних особистісних цінностей. Тож завдання педагога передусім полягає у визначенні можливих способів особистісно значущого введення дитини у світ загальнолюдських цінностей. [19, c. 5]

Як компонент структури особистості ціннісні орієнтації виконують регулювальну й спрямовуючу функції, стимулюють поведінку і саму діяльність людини. Відомо,, що цінність-- це насамперед ставлення до самого себе, тому система життєвих орієнтацій як сукупності цінностей

І.Д. Бех, О.Л. Кононко наголошують трактуючи його як розширення особистості, формування людиною життя. [1, c. 10]

Аспект означеної проблеми представляв Василя Сухомлинського, який радив виховувати дітей так, щоб загальне благо, турбота людей "ставали глибоко особистою справою майбутнього громадянина, щоб світ і думок і почуттів не був обмежений споживанням матеріальних і духовних цінностей". Особливо звучать сьогодні його слова про те, що виховання має базуватися на здатності дитини бути виховуваною". А це означає, що моральні норми не мають бути для дитини тягарем, їх треба активно впроваджувати в життя вихованців, добиватися свідомого прийняття цих норм ними. Здатність виховуваності пов'язана з життєрадісним світосприйняттям, вважав Василь Олександрович. "Якщо ваша дитина, -- казав він, -- бачить світ життєрадісними очима, якщо кожне явище навколишнього життя повертається до неї тим боком, який освітлений красою, тонкістю, ніжністю, тендітністю, -- вона легше піддається вихованню". Радість буття -- не просто оптимістичне світовідчуття, а й оцінка, активне ставлення до навколишнього. Відтак, виховання пов'язане зі збереженням щастя, на яке має право кожна дитина. Високу місію педагога Сухомлинський вбачає у тому, щоб бути творцем дитячого щастя, зцілювачем дитячих душ. Адже вся складність і "дивовижна розкіш, усі тривоги, болі та прикрощі, муки і торжество виховання в тому й полягають, аби у дитячому серці поселилися радість і щастя". Причини нещастя дитини Сухомлинський вбачає у сімейному неблагополуччі, в незадовільному статусі дитини в колективі однолітків, неуспішності у діяльності, а до завдань виховання відносить усунення причин, що породжують у дітей відчуття своїх взаємин зі світом як нещасливих. В.О. Сухомлинським висуває концепцію "захисного виховання", що має за мету оберігати дитину від зла, духовної самотності. Найбільшої уваги педагога, на його думку, потребують діти, які відчувають дефіцит любові з боку батьків, а також тих, хто розбещений повною безвідповідальною свободою дій. Серед складових захисного виховання Сухомлинський називає виховання самоповаги, співчуття до людей, розуміння краси природи. Саме почуття самоповаги, на думку вченого, спрямовує людину до добра, до формування моральних цінностей.

Василь Олександрович говорив: “Ніхто не вчить маленьку людину: “Будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своє особисте”. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру - вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу - всеодно буде зло, тому що і людиною її треба зробити ”.

Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наглядності, очивидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає. [2, c. 138]

Внутрішній світ дитини резонує на зовнішні обставини й проблеми. Емоційний резонанс підсилюється емпатійністю реагування дітей на емоційні стани близьких людей. Іноді ми самі не замислюємося над мірою переживання дитиною родинних непорозумінь, відчуженості у родині, або тих взаємин, які малюк, з яким щойно провели чудове заняття громадянського й етичного змісту, спостерігає у найближчому оточенні. Не випадково соціологи стверджують, що навколишня дійсність -- найавторитетніший педагог.

Вивчення особливостей соціально-емоційного розвитку дитини дає змогу виявити низку суперечностей, пов'язаних з характером взаємодії внутрішнього світу дитини та соціального оточення. Тендітний світ дитини відкритий людям, вона прагне їхньої довіри та любові, а натомість зіштовхується з напруженим життям дорослих. [3, c. 35]

1.2 Суть, зміст, форми і методи формування моральних цінностей у школярів

На всіх етапах розвитку суспільства мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, є важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) -- одним із критеріїв оцінки чеснот людини.

Мораль-- система поглядів, уявлень, норм, оцінок які регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості. [5, c. 78]

Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, з природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських учинків, у тому числі своїх. Такі якості не передаються генетичне, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання. З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуваній нею системі поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помислах критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наголошує народна мудрість, надбаннями якої живиться етнопедагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують доброту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, відвагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості. [5, c. 80]

Моральний розвиток -- рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованої моральних почуттів і моральної поведінку.

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості -- система мотивів поведінки. С. Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що «моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя», а головним у цій роботі є «вироблення характеру».

Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття -- стійкі переживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, -- сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійснюється через моральні почуття. Значну роль при цьому відіграє воля, яка допомагає людині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку. [4, c. 120]

Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки. За твердженням психологів, формування моральної поведінки відбувається у такій послідовності: життєва ситуація -- морально-чуттєве переживання -- моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки -- моральний вибір учинку -- вольовий стимул -- моральний учинок -- моральна спрямованість поведінки -- моральна якість.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше а життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

Моральне виховання -- цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічних цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчо: взаємодії педагога і дитини. [7, c. 53]

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленостімети педагогічних впливів);

багатофакторність (передбачає враховування усіхчинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання):

віддаленість у часі результатів роботи (виховання тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

-- цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше і вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки.

Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливам і розвитком особистості відбувається через сприйманні, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральні вимог.

Шкільний вік є періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особитісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічне доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вчителя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання. [8, c. 258]

Пластичність нервової системи молодшого школяра є передумовою його високої емоційної активності. Навколишні предмети і явища завжди викликають у нього певні емоції. Тому незабутність перших вражень забезпечується не стільки глибиною їх усвідомлення, скільки силою емоційного впливу. У цьому віці динамічно розвивається як характер, так і способи вияву емоцій. У найменших дітей виникає такий настрій, як і в людей, з якими вони спілкуються: дитина неначе «заражається» від них. Високий рівень розвитку симпатії (здатності до співпереживання) є результатом розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Цей стан вона не просто «копіює», а сприймає душею. Така форма вияву почуттів зумовлена потребою у підтримці з боку іншої людини, в її допомозі, а тому має моральний зміст.

Основними методами і способами морального виховання дітей і молоді Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим, навчання тощо. Але найкращим засобом морального виховання, на його думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються кращі моральні якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою. [11, c. 76]

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,-- писав Ушинський,-- повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я, як чисте повітря для її фізичного здоров'я.

Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця -- не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка».

У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу. [6, c. 60]

Розділ 2. Дослідження особливостей формування моралі, моральних цінностей та моральної поведінки молодших школярів

2.1 Формування навичок морально-етичної поведінки в урочний та позаурочний час

Дитина перебуває в середовищі, яке постійно змушує зіставляти гарне й погане, добре і зле, сумне й радісне, щире й лицемірне, красиве й потворне. Хто ж допоможе їй розібратись у сутності цих понять, у власному "Я"? Звісна річ, авторитетні для неї дорослі, які вже мають життєвий досвід, -- батьки та педагоги.

Ми розглядаємо моральне виховання як активну взаємодію педагога і вихованця у спільній творчій діяльності, в ході якої формуються кращі людські якості. [14, c. 20]

Щоб досягти мети у становленні морально спрямованої особистості, особливу увагу слід звернути на психологічні аспекти виховного процесу:

1. Дитина лише тоді починає ставитися гуманно до інших людей, які поряд із нею, коли навчиться узагальнювати власний досвід регулювання поведінки й використовувати його в житті. Головне, чи вона насправді поводиться морально, чи лише має певні "теоретичні" знання про моральну поведінку.

2. Вирішуючи освітньо-виховні завдання, педагог має створювати такі умови, які б давали дитині змогу індивідуально розвиватися, самовдосконалюватися, задовольняти свою цікавість, успішно налагоджувати міжособистісні стосунки.

3. Варто пам'ятати: не кожний зовнішній прояв певної дії є моральним (а чи неморальним). Тут передусім слід брати до уваги мотивацію здійсненого вчинку. Наприклад, не красти можна з різних причин: боячись бути викритим або за переконанням. І лише останній мотив є моральним. Отже, головна мета виховання -- допомогти дитині зрозуміти, що таке моральні норми, й дати їй змогу самій робити вибір. Це передумова того, щоб вона не стала соціально пасивною й сліпо виконувала чужі настанови.

4. Виховний вплив слід спрямовувати не лише на виникнення емоційних переживань, а й на формування конкретних почуттів. Кінцева мета -- перехід емоційних відчуттів у реальний вчинок. Саме завдяки цьому виникає більш вагомий психологічний зв'язок між переживаннями й самою особистістю.

5. Закріпленню дійового почуття сприяє повторення аналогічних переживань за ситуацій, близьких до тієї, яка їх викликала. Знане й пережите, які дитина "пропустила" крізь своє особисте сприйняття, закріплюються в їх свідомості міцніше, ніж те, що вона отримала у процесі пасивного спостереження чи про що їй розповідали, а отже, спонукають активно діяти.

6. У педагогічній практиці слід уникати ситуацій, коли намагання вихованця вдосконалити свою поведінку проходять повз увагу педагога, й натомість наголошується на помилках та прорахунках. Тож дитина й починає думати, що вона не така, якою б її хотіли бачити. Дорослий має казати, що він пишається добрими вчинками свого вихованця: "Я радію, і всі діти теж, що в нас є такий добрий хлопчик. Будь таким завжди", -- і той відчуватиме втіху від своїх дій, буде впевненим у собі, готовим надалі чинити ще краще. Ось таку морально-перетворювальну роль відіграє у становленні духовних цінностей юної особистості сила радісних відчуттів. [14, c. 21]

7. Жодна найвитонченіша виховна техніка не даватиме розвивального результату, якщо сам педагог -- людина неморальна, егоїстична. Лише гуманний, високо культурний наставник зможе виховати справді культурну особистість, яка уважно й доброзичливо ставитиметься до тих, хто поруч, умітиме творчо працювати й тішитися з цього, яка цінуватиме красу природи й сприйматиме всю гармонію світу. Це слід зрозуміти самому педагогові, а не чекати від інших фахівців алгоритмів та порад, які "самі собою" здійснять диво морального виховання.

8. Процес формування моральної свідомості в дитини особливо складний і суперечливий, якщо погляди сім'ї та виховного закладу щодо цієї проблеми розбіжні. Щоб забезпечити єдність у моральному вихованні, педагог має постійно спрямовувати батьків на формування в дітей людяності, моралі, альтруїзму. Цьому, зокрема, допомагає проведення бесід, лекцій, дискусій, "круглих столів", інтерактивних ігор. [14, c. 22]

Нами була проведено анкетування серед школярів початкових класів: "Оціни себе" .

1. Що тобі подобається в людях, які поруч а тобою?

2. Що тобі не подобається в них?

3. За що тебе поважають друзі, батьки, вчителі?

4. Чим ти сам собі подобаєшся?

5. Що ти хотів би змінити в собі?

Для формування моральних рис особистості й поліпшення спілкування учнів з іншими людьми варто розвивати в них уміння: передбачати наслідки своїх та чужих дій; пропонувати якомога більше гарантів виходу зі складних ситуацій; перейматися почуттями та бажаннями іншого. [10, c. 55]

Слід зацікавлювати вихованців емоційним світом людини, навчати їх упізнавати й виявляти базові емоційні сенсу та значення людському існуванню.

Доцільно також обговорювати ситуації під час бесід, в яких би молодші школярі визначили різноманітні почуття людей - дорослих та однолітків.

Головна мета цього напряму роботи -- дати дітям зрозуміти, що почуття кожного заслуговують на повагу. Так, опрацьовуючи поняття «образа» на уроках читання та уроках громадянської освіти в 3 класі, слід зауважити учням, що кожна людина має право відчувати образу, але треба вміти виходити з цього стану з мінімальними втратами, аби не позбутися друзів, власної самооцінки, доброго ставлення до себе тощо. Тут, зокрема, може знадобитися психологічна гра "Відро для сміття". Вчитель розмірковує з дітьми щодо того, навіщо потрібне таке відро. Обговорюється проблема шкідливості значної кількості сміття (забруднюється повітря, створюється незручність у побуті, виникає загроза захворювання). Поступово переходять до розмови про негативні людські почуття: вони, як і сміття, коли їх нагромаджується багато, призводять до погіршення психічного стану і навіть спричинюють різні хвороби. А щоб очиститися від значної кількості образ, страхів, гніву, дитині пропонують на клаптиках паперу записати (чи замалювати), на кого вона гнівається, ображається ("Я ображаюся на ..." "Ягніваюся на..." "Я боюся..."), а потім зіжмакати папірець і викинути його у смітник. Пояснюють: у такий спосіб ми символічно звільняємо простір у душі для добрих почуттів, які допомагають нам любити людей, бути щирими. [16, c. 10]

Щоб моральна культура пронизувала повсякденне життя у групі, варто спробувати разом із дітьми та батьками розробити правила моральної поведінки, яких мають дотримуватися всі без винятку. Для розгляду конфліктних ситуацій чи порушень визначених правил можна створити Раду Справедливості, члени якої змінюватимуться через певний час. Зауважимо: сюди мають входити не лише діти зі зразковою поведінкою, а й ті, що потрапляють під категорію "потенційних порушників". Це допоможе останнім краще засвоїти моральні норми, так би мовити, примірявши їх на себе й пропустивши через власне сприйняття.

Формувати зазначені якості вкрай важливо. Адже коли дитина перебуває у злагоді із собою, вона переносить це почуття на стосунки з тими, хто поруч. Особистості, яка формується, треба дати змогу зрозуміти важливість турботливого ставлення до інших людей; навчити перейматися станом іншої людини; думати про вплив своїх слів і поведінки на настрій іншого.

Мета пропонованого курсу -- формувати в дітей соціальну відповідальність та вміння відчувати й розуміти себе та іншу людину, виховувати гуманістичні риси особистості -- доброту, дбайливість, чуйність, правдивість, повагу до старших. [16, c. 12]

Методи та прийоми реалізації курсу: 1. Бесіди. 2. Дискусії. 3. Придумування розповідей, казок. 4. Аналіз художніх творів. 5. Використання українського фольклору: приказок, прислів'їв, загадок. 6. Творчі ігри: сюжетно-рольові, драматизації. 7. Ігри за правилами: сюжетно-рольові, рухливі, словесні, музичні. 8. Моделювання та аналіз життєвих ситуацій. 9. Психологічний малюнок.

Орієнтовні теми для обговорення: "Добро і зло", "Хто я такий", "Дружба", "Байдужість та чуйність", "Я і мої рідні", "Я і мої однолітки", "Чесність", "Хлопчики та дівчатка", "Повага до старших", "Емоції", "Жадібність та щедрість", "Даруй людям радість своїми добрими вчинками", "Повага до природи", "Повага до братів наших менших", "Уміння співчувати", "Не можна ображатися", "Виконання обіцянок" та ін. (додаток 1)

Надзвичайно важливою умовою ефективності виховної роботи є врахування вікових особливостей вихованців. У молодшому шкільному віці відбуваються істоті зміни у психіці дитини і виникають такі новоутворення.

* Довільність -- уміння свідомо висувати мету дії, шукати і знаходити засоби її досягнення, долаючи труднощі і перешкоди.

* Внутрішній план дії -- здатність обирати і співставляти варіанти дії, планувати їх порядок і засоби реалізації.

* Рефлексія -- вміння начебто збоку розглядати і оцінювати власні думки і дії. [16, c. 25]

Значного розвитку зазнають пізнавальні процеси молодших школярів. Посилюється питома вага словесно-логічного запам'ятовування в порівнянні з наочно-образним. Зміцнюється увага, хоча у перших -- других класах вона ще недостатньо стійка, у багатьох учнів її вистачає тільки на 30-35 хвилин уроку. Удосконалюється відтворююча уява, так необхідна у навчальній діяльності. Найбільший шлях розвитку проходить мислення дітей. Відбувається поступовий перехід від наочно-образного до абстрактного мислення. Третьокласники вже здатні до досип, складних удосконалень, прийомів класифікації предметів, обґрунтованого доведення, дедуктивних умовиводів.

Молодші школярі здебільшого відзначаються допитливістю і широкими, хоч і нестійкими інтересами, їх цікавлять явища природи, факти з різних галузей знань. Вони з повагою ставляться до всіх шкільних предметів, намагаються виконувати всі завдання (наприклад, вести щоденник спостереження за погодою), проте відзначають «головні» предмети: математику, мову -- і не люблять, коли їх тільки розважають. Важливість навчання і всього, що відбувається в школі, не викликає у молодших учнів сумніву.

Розглянемо основні особистісні зміни у молодших школярі її У цьому віці відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки. Моральні ідеї, які висловлює вчитель: доброти, чесності, співчутливості до людей, допомоги літнім людям, позитив но сприймаються учнями і викликають у них бажання поводитися відповідним чином (але від бажання до вчинку ще чимала відстань). Громадські доручення приваблюють молодших школярів, і вони охоче за них беруться, але, якщо доручення постійно не контролюються, учням не вистачає самодисципліни, аби продовжити їх виконання. [18, c. 58]

Прагнення до самоствердження ще не займає в мотивації поведінки молодших школярів такого місця, як у середніх і старших класах, але саме в цьому віці формуються звичні внутрігрупові ролі, впевненість чи невпевненість у собі, почуття власної цінності, тобто те, що буде визначати їхнє майбутнє самоствердження.

Характер ще тільки формується, його риси відзначаються суперечливістю та нестійкістю. Позитивні вікові риси: співчутливість, допитливість, безпосередність, довірливість. Відбувається розвиток почуття обов'язку, коли мотив обов'язку переважає мотив задоволення. Характерною є наслідуваність, яку педагогам треба правильно використовувати.

Дуже виразно постає темперамент, який з віком більшою мірою маскується звичними формами поведінки. Дуже помітна імпульсивність -- схильність діяти під впливом безпосередніх імпульсів та спонукань без достатнього обміркування.

Досить типовою є загальна недостатність волі, її твердості, тривалості вольових зусиль. Проявом неповноцінності волі постає також примхливість та впертість, що формуються у хибних умовах виховання.

Ставлення дітей один до одного та їхня самооцінка значною мірою визначається педагогом. Учні 1 і частково 2 класу ретельно слідкують за виконанням вимог вчителя своїми товаришами і у випадках невиконання скаржаться учителю, при цьому один на одного не ображаються. В 3 класі вони починають обговорювати вчинки між собою і прислухатися до громадської думки. Скарги починають розцінюватися як набріхування. Формується «товариський кодекс», прагнення будь що приховувати провини товаришів. Це свідчить про те, що в цьому віці діти не тільки засвоюють моральні вимоги учителя, але й починають створювати власні норми поведінки, причому вимоги товаришів часом мають більший вплив. Молодші учні люблять спілкуватися один з одним і разом проводити час, проте їхнє товаришування здебільшого ще не має міцного і особистісного характеру. Товариш найчастіше приваблює їх як партнер по іграх. [18, c. 59]

У порівнянні з пізнішим, підлітковим віком особистісна сфера молодшого школяра відзначається відносною цілісністю і гармонійністю. Протиріччя між педагогічними вимогами і власною поведінкою ще не викликають у нього небажаного психологічного захисту: негативізму, скептицизму, недовіри до дорослих тощо. Діти можуть ображатися на критику з боку учителя, виявляти сполохливість і впертість, але це не руйнує їхньої віри у мудрість педагога та його авторитет.

У цілому молодші школярі відзначаються позитивною спрямованістю інтересів і настановлень і є дуже сприятливим об'єктом формування позитивних установок і звичок поведінки, але їх моральні погляди ще не стали переконаннями, не мають достатньо узагальненого характеру. В одних конкретних випадках вони прокладають собі шлях у свідомості дитини, а у інших не отримують свідомого застосування. Молодший школяр не завжди чітко розуміє моральний принцип, згідно з яким треба діяти, проте сформовані у попередні роки моральні уявлення підказують йому, що є добрим, а що поганим, і тому, роблячи щось недозволене, він часто переживає сором, каяття або страх. [15, c. 25]

Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, можна сформулювати основні завдання виховної роботи в позаурочинй час з ними.

1. Виховувати в учнів моральні цінності особистості шляхом формування миролюбних уявлень, поглядів і особливо звичок поведінки.

2. Розвивати у дітей всебічні пізнавальні інтереси і таким шляхом сприяти збагаченню їхніх духовних потреб.

3. Формувати риси дисциплінованості, зібраності і ретельності, що допоможе учням надбати навички ефективної навчальної праці.

4. Допомагати кожному учневі знайти власну сферу самоствердження в учнівській групі. [9, c. 67]

Виховання у молодших школярів миролюбності, доброти, поступливості повинно стати найважливішим завданням виховної роботи. В принципі діти дивляться на світ добрими і довірливими очима, їм не притаманна агресивність на рівні переконань. Проте суперечки і бійки досить часто спостерігаються у їхнім поведінці (останні -- здебільшого у хлопців). Причиною цього є, по-перше, вищезгадувана імпульсивність, а по-друге, наслідування подібної поведінки інших. Саме ці розповсюджені стереотипи і є головним фактором агресивної поведінки молодших школярів. Вони концентруються у «чоловічому еталоні», який ще з дошкільного віку починає сприйматися і наслідуватися хлопцями. Змістом цього еталону у тому спрощеному варіанті, який доступний для молодших школярів, у першу чергу є войовничість, тобто готовність вступити в бійку. Всі інші риси «чоловічого еталону»: відповідальність, стриманість, шляхетність тощо -- є поки що досить складними для наслідування. Звичайно, не слід думати, що на хлопців впливає тільки цей еталон -- існують і просто загальнолюдські зразки поведінки -- але агресивні прояви здебільшого викликаються саме «чоловічим еталоном». В останні десятиріччя «чоловічий» стиль поведінки все більш охоплює і дівчат, що робить виховання миролюбності актуальним для всіх дітей. [9, c. 68]

Формування моральних цінностей особистості має здійснюватися за допомогою всіх методів виховання.

У процесі впливу на свідомість треба прагнути до вирішення таких завдань.

1. Переконати учнів у тому, що моральні цінності найбільшою мірою прикрашають людину і цінуються у взаємостосунках. Це і начебто банальна думка, але при її конкретизації у багатьох людей постають питання і заперечення. Вони висловлюються в тому дусі, що доброта і поступливість не сприяють успіху у житті, що більш необхідним є вміння «постояти за себе», тобто агресивність. Діти чують такі висловлювання і засвоюють дану позицію. Насправді це примітивна і необгрунтована фактами позиція, за якою найчастіше стоять власні образи, незадоволеність, прагнення виправдати власну агресивність, тобто психологічний захист.

2. Показати учням зразки гуманної поведінки в типових для учнів ситуаціях, серед яких, природно, переважають різні конфлікти. Треба дати зразки миролюбності і поступливості у даних ситуаціях, довести правильність саме таких форм поведінки. Доречно використати елементи дослідження, в процесі якого учні повинні самі запропонувати миролюбні і гуманні варіанти поведінки. Можна провести конкурс на краще вирішення конфліктних ситуацій. [11, c. 73]

Великі можливості створює використання методів організації діяльності учнів, В ньому плані найбільшої уваги потребує формування правильного стилю спілкування учнів. Якщо учитель не звертає спеціальної уваги на форми і тон звертання учнів один до одного, в класі часто панує типова для дітей надмірна збудливість, нервовість і грубуватість. Найчастіше буває так, що в класі є декілька неврівноважених і занадто імпульсивних за темпераментом або невротизованих сімейними незгодами дітей, і вони визначають конфліктно-метушливий стиль спілкування. Будь-яке дрібне непорозуміння (взяв без дозволу підручник або олівець) викликає обурення, скарги учителю і навіть бійки. Створюється своєрідна постійна готовність до конфліктів. Поступливість абсолютно не вписується в такий стиль спілкування. Конфліктний стиль спілкування породив звичку недбало-грубуватого тону звернень один до одного і традицію давати прізвиська. [11, c. 76]

Використовуючи методи організації діяльності вихованців, потрібно провести спеціальну роботу по формуванню гуманного стилю спілкування між учнями. Тут можливі такі заходи.

1. Розробити разом з учнями кодекс поведінки, надавши йому якоїсь привабливої назви, наприклад, «кодекс лицарської поведінки», «шлях до досконалості», «ключ до володіння собою» тощо. Кодекс може мати, наприклад, такі положення.

* Я завжди рахуюсь з інтересами інших людей (товаришів і дорослих), наприклад, не вчиняю галасу, коли іншим потрібна тиша, не намагаюсь взяти собі більше, ніж інші, тощо.

* Я намагаюсь бачити в інших людях (зокрема своїх товаришах) в першу чергу позитивні якості характеру і добрі наміри.

* Я більш критично ставлюсь до себе, ніж до інших. Я намагаюсь зрозуміти і пробачити помилки і недоліки інших людей.

* Я намагаюсь уникати сутичок, безконфліктно вирішувати всі спірні питання. У конфліктних ситуаціях я намагаюсь краще поступитися, ніж образити свого товариша. Я вважаю поступку проявом справжньої культури, а не слабкості і боягузтва.

* Я звертаюсь до товаришів так, аби це було приємно для них.

* Я поводжусь з іншими так, як би мені хотілося, щоб поводились зі мною.

* Я намагаюсь бути уважним до своїх товаришів: знати їхні інтереси і смаки, допомагати їм у важких ситуаціях. [15, c. 25]

2. Організувати періодичне (припустимо, раз на чверть) колективне обговорення і оцінку виконання учнями цього кодексу і нагородження їх якимись символами відзнаки. Це може бути, наприклад, перша, друга і третя (найвища) ступені лицарської честі або виконання етичного кодексу.

Можна ввести звання і відповідні значки: «Золотий характер», «На шляху до золотого характеру», «Майстер володіння собою», «Доброзичлива людина», «Миролюбна людина», «Добре серце», «Чемпіон шляхетності», «Майстер чемності», «Майстер тактовності», «Тверда воля» тощо. Фантазія дітей і педагогів може підказати чимало інших цікавих відзнак. [15, c. 26]

3. Проводити колективні заходи, які об'єднують дітей, наближують один до одного і розвивають дружні стосунки. Це прогулянки, невеличкі туристичні походи, святкування Днів народження учнів, конкурси, колективні творчі справи та інше.

Для виховання моральнихб цінностей у молодших школярів використовують:

заняття-уроки Добра і Краси, матеріалом для яких є уривки з книжок, приклади з життя;

етичні казки;

подорожі до країни Милосердя;

-- психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»);

-- ігрові технології «Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчик людяності»;

-- ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні, проблемні);

складання родового дерева, розгляд сімейних фотографій, документів, листів та інших родинних реліквій;

проективні діагностичні методики (малюнки «Моясім'я», «Життя», «Добро»);

театралізовані вправи «Прихід у гості», «Відвідини хворого», «Вітання з днем народження» та ін. Утвердженню у свідомості дитини гуманістичних почуттів сприяє участь дитини у груповій взаємодії. Вживаючись у групу однолітків, дошкільник вчиться узгоджувати свої цілі, інтереси з цілями та інтересами групи, поступатися «своїм» заради «колективного»; переживати, відповідати не тільки за себе, а й за товаришів. [13, c. 11]

Група молодших школярів за багатьма критеріями відповідає статусу колективу, якому властиві такі ознаки:

об'єднання дітей у спільній грі, роботі, що вселяє їм радість, виховує у них елементи самоорганізації, уміння взаємодіяти у грі;

усвідомлення спільних обов'язків, відповідальності за спільні справи;

спрямування зусиль для досягнення спільної мети;

наявність думки колективу, яка засуджує негідний вчинок і схвалює все хороше (товаришування, дружбу, взаємодопомогу).

Взаємини у колективі вибудовуються на засадах доброзичливості, готовності за будь-яких обставин допомогти товаришеві. Ознаки колективізму виявляються в готовності виконувати посильні справи, необхідні для окремих дітей і групи загалом, у безпосередній радості не лише за свої успіхи, а й за досягнення товаришів. Діти у колективі організовані, відповідальні за справу, спільні речі. [13, c. 14]

2.2 Здійснення морального виховання у практичній роботі вчителя в ЗОШ

На уроках в постійному спілкуванні з учителем і ровесниками формується моральність дитини, вважає А.А. Калюжний, збагачується його життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов'язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти.

Л.Р. Болотіна відмічає, що в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань. Важливим джерелом їх накопиченням являється знайомство школярів з навколишнім середовищем: туризм, екскурсії по місту, на виробництво. [12, c. 66]

Екскурсії з учнями проводяться на протязі всьго навчального року і мають різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель створює в колективі емоційний настрій, розподіляє між школярами завдання, які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення.

Своєрідною школою морального виховання являється екскурсії на прпроду. Вони проводяться з учнями різних вікових груп. Такі екскурсії дають можливість вчителю виховувати у школярів відчуття господаря Батьківщини, бережного ставлення до її достойності - природі. [12, c. 67]

Знання школярів про моральні норми, отримані на уроках, власні життєві спостереження не рідко бувають розрізненими і неповними. Тому потрібна спеціальна робота, пов'язана з узагальненням отриманих знань. Форми роботи різні: в початкових класах це може бути розповідь вчителя, етична бесіда. Етичні бесіди сприяють отриманню моральних знань, виробленню в школярів етичних уявлень і понять, вихованню інтересу до моральних проблем, стремлінню до оцінювальної моральної діяльності. Головне призначення етичної бесіди - допомогти школярам розібратись в складних питаннях моралі, сформувати тверду моральну позицію, допомогти кожному школяру усвідомити свій особистий моральний досвід поведінки, прищепити вихованцям уміння виробляти моральні погляди. В процесі етичних бесід необхідно, щоб учні активно приймали участь в обговоренні моральних проблем, самі підходили до визначених висновків, вчились відстоювати особисту думку, переконувати своїх товаришів. Етична бесіда будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів.

Особливість етичної бесіди полягає в тому, що метод залучення самих дітей до вироблення в них правильних оцінок і суджень про моральні вчинки. Високо оцінює роль етичних бесід А.С. Макаренко. “Я пам'ятаю,- казав він,- як швидко і радісно відроджувався мій колектив в окремих випадках і проблемах після єдиної бесіди на таку моральну тему. Цілий ряд бесід, цілий цикл таких бесід справляв просто велике філософське оздоровлення в моєму колективі.”

Етична бесіда, на думку Л.Р. Болотіної, вимагає від вчителя великої духовної близкості до дітей. Учні повинні довіряти учителю, любити його, тільки в цьому випадку в них з'являється стремління поділитися своїми думками. Вчитель по ходу бесіди проявляє повагу до внутрішнього світу дитини, остерігається прямолінійності, бестактовності. [12, c. 69]

Етична бесіда проводиться двома шляхами: індуктивним та дедуктивним. В початкових класах краще всього починати розмову з яскравих, конкретних фактів. На основі аналізу фактів вчитель підводить дітей до моральних висновків, до формулювання моральних понять. В початкових класах можна етичну бесіду будувати і дедуктивним шляхом, тобто йти від морального поняття, проблеми до яскравих фактів і до більш поглиблених висновків.

Особливість проведення етичних бесід в початкових класах школи в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художньої літератури, декламацію. При цьому неможна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог. [7, c. 53]

Результатом бесіди являється яскраве, переконливе слово вчителя, який робить висновок по обговоренню питання, дає практичні рекомендації дітям. В етичних бесідах головна роль належить учителю, і він повинен добре володіти словом.

Важливе значення для ідейного і морального формування школярів має не тільки зміст, але й організація навчального процесу. Н.К. Крупська вважала, що і в навчанні, і в труді слід вчитись працювати колективно. З.Н. Василєва пропонує пізнавальну діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм навчальної діяльності можлива на уроках з усіх предметів, але й особливо на уроках праці, факультативних занять.

Організація навчального процесу, форми оцінювання знань, оцінювальні судження, які характеризують відносини школярів до навчання і своїх товаришів, у задумливого вчителя направлені на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і його товаришами. Це стоворює сприятливий емоційний стан школяра в колективі, що являється одним з умов його успішного морального розвитку. [12, c. 69]

Формування морального досвіду школярів не може бути обмежений тільки їх навчальною діяльністю, стверджує С.Є. Кантарбаєв. Становлення і розвиток особистості припускає її активну участь в суспільно-корисній праці. Посилена праця дітей вливається в працю країни. В посиленій праці праці на добро Батьківщини виховується ставлення до праці як важливої життєвої необхідності, потреба працювати на добро суспільства, повага до людей, бережне ставлення до народного надбання.