Однією з основоположних цілей сучасного суспільства є формування особистості, що має розвинену духовність, основи якої закладаються ще в дошкільному віці.

Важливу роль у духовному становленні особистості відіграє музика.

“ Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і діставати насолоду від неї", - писав В. Сухомлинський. Він же наголошував:

“ Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури ”.

Серед предметів естетичного циклу музика найбільше стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно - мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, комунікативності, а також позитивних якостей характеру: систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети. Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає людині поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові художні образи.

Музика, особливо співи, поліпшують мову дітей. Співаючи, діти змушені протяжно вимовляти слова, що формує чітку вимову, сприяє правильному засвоєнню слів. Крім того, слова в пісні підпорядковані певному ритму, що також допомагає вимові важких звуків і складів.

Музика - могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовність, мислення і мова. Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, а ця картина проситься в слово.

Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів.

Тому музичне виховання є могутнім засобом, який сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

Завдання музичного розвитку дошкільника:

підтримувати у дітей бажання слухати музику, емоційно на неї відгукуватися, розповідати про неї;

формувати досвід музичних вражень;

розвивати музичні здібності;

розвивати мислення й творчу уяву;

спонукати дітей самостійно визначати настрій, характер музичного твору, засоби музичної виразності;

удосконалювати вміння слухати музику, розрізняти її інтонацію, мелодію, змістове наповнення;

вчити слухати та диференціювати тембри інструментів;

вправляти в умінні визначати жанрову належність музичного твору;

формувати здатність створювати музичний образ;

збагачувати уявлення про композиційно-формотвірний бік музичного твору;

розвивати бажання та вміння втілювати у творчих рухах настрій, характер музичного образу; підтримувати бажання дітей передавати настрій музичного твору в малюнку, театральному дійстві, літературній творчості.

Система педагогічної роботи з музичного виховання спрямована на розвиток музичності дошкільника, його музичних здібностей, становлення всіх основних форм музичної діяльності - слухання музики, музичних рухів, співів, гри на дитячих інструментах та музичної гри - драматизації.

музика спів дошкільник навчання

Музичний репертуар має включати класичну музику різних епох та стилів, фольклор, сучасну музику. Педагог має створити умови, за яких дитина охоче долучатиметься до всіх видів музичної діяльності, братиме в них активну участь, не лише репродукуватиме запропонований дорослим музичний образ, а й намагатиметься імпровізувати, виявлятиме творчість. Розглянемо педагогічні умови, які найбільш сприятливі для кожного з означених видів музичної діяльності.

Співи. Лише позитивні емоції викликають у дитини бажання співати. Важливо правильно вибрати пісню. При цьому необхідно враховувати кілька моментів: активний словниковий запас дітей, їхні фізичні дані, музичний досвід, емоційний стан. Пісня має бути зрозумілою дітям, цікавою за змістом, з приємною мелодією, коротким текстом, легкими для вимови словами.

Урок музики та основні форми його організації

Спів, вокальне мистецтво - виконання музики за допомогою голосу, мистецтво передавання засобами співацького голосу, на відміну від інструментальної музики, художнього змісту музичного твору. Спів може бути сольним, ансамблевим (дует, тріо, квартет, квінтет і т.д.), хоровим, із супроводом або без нього.

За психофізіологічною та виконавською природою спів поділяється на три види - народний, академічний та естрадний.

§ Народний спів спирається на народнопісенні та виконавські традиції певних географічних регіонів, передаючись від покоління до покоління як усна традиція.

§ Академічний, або класичний, спів має певну штучність звуковидобування і поділяється на три основні стилі: кантиленний, наспівний, коли звук ллється плавно, без переривання звучання; декламаційний, наближений до інтонацій мовлення; колоратурний, наближений до кантиленного, але збагачений віртуозними прикрасами, пасажами, фіоритурами тощо. Для оволодіння такими стилями співу необхідні не тільки музичні здібності та наявність перспективних вокальних даних, але й спеціальне співацьке навчання - т. з. постановка голосу, що передбачає набуття уміння природно поєднувати у співі вокальне і мовленнєве начала.

§ Сучасний естрадний спів, що передбачає якнайширше використання підсилювальних пристроїв (мікрофону), відкидає необхідність академічного вокального навчання, спираючись переважно на побутову манеру вокалізації, коли голосовий апарат функціонує на центральній ділянці діапазону, криком або хрипом компенсуючи акустичне збіднені верхню та нижню ділянки діапазону. Щоправда, останнім часом з'явились викладачі естрадного вокалу, проте поки що вони не набули поширення, і естрадні співаки в разі необхідності видобувати високі звуки застосовують звичайний крик або звертаються до назалізованої манери звуковидобування. Спів "мікрофонних" солістів бідний на такі важливі акустичні якості, як висока співацька форманта, польотність, опора, сила, кантилена тощо.

музично-ритмічні рухи;

У класному співі беруть участь всі учні даної групи. Спочатку в кожній групі завжди бувають діти, які неправильно співають; вони заважають загальному співу, чистоті інтонації. Але слід пам'ятати про те, що слух у дітей розвивається поступово, в процесі навчання, в процесі спільних музичних занять. Тому не можна позбавляти уроків співу дітей із слаборозвиненим слухом і голосом.

Якщо учень співає чисто, правильно - значить у нього нормальний слух; якщо ж він співає неправильно, то це ще не значить, що в нього слух поганий. Можливо, що він чує добре, але голос його не слухається, не підкоряється слухові. Через деякий час голосовий апарат розвивається, розширяється діапазон, виробляється слух і діти починають співати правильно.

Буває й так, що учень співає зовсім чисто, але не всі звуки, а тільки в обмеженому діапазоні, наприклад, тільки звук низький або ж тільки високий. У цих дітей обмежений не слух, а співацькі можливості. Отже, не можна спішити з висновком про те, що в дитини поганий слух. Діти з поганим слухом не тільки не повинні звільнятися від співу, а навпаки - їм слід приділити більше уваги як таким, що тимчасово відстають від класу.

Дитячі голоси мають свої особливості, які відрізняють їх від голосів дорослих. Внаслідок того, що голосові зв'язки дитячих голосів коротші і тонші, ніж у дорослих, вони звучать вище, легше і дзвінкіше. Обмежений і діапазон дитячих голосів: чим молодші діти, тим менше звуків можуть вони правильно проспівати. Спів - мистецтво, якого, як і всякого іншого мистецтва, треба вчитися. Щоб оволодіти співом, необхідно в ньому весь час удосконалюватись.

На уроках співу в школі діти повинні не просто співати, а навчатися співу. Навчання співу полягає в тому, що в дітей розвивають слух, художній смак і, що особливо важливо, прищеплюють правильні співацькі навики, без яких справжній художній спів неможливий.

Педагог на уроках співу навчає дітей правильного звукоутворення, правильного користування диханням, вміння співати протяжно, навчає чіткої дикції, чистої інтонації, співу без супроводу, уміння співати дружно, зливаючи свій голос з голосами товаришів, що співають у хорі. Вироблення цих навиків відбувається поступово, вони закріплюються з року в рік на пісенному матеріалі, що поступово ускладнюється.

Як відомо, співацькі навики поділяються на вокальні й хорові. До вокальних навиків належать ті, які необхідні кожному співакові, незалежно від того, чи співає він один, а чи в хорі (правильне дихання, чітка дикція, чистота співу і т.д.); до хорових навиків - ті, які потрібні для загального співу, а саме: почуття ансамблю (вміння зливати свої голоси з іншими, співати одночасно), а також почуття строю (вміння співати точно на тій же висоті, що й весь хор). Отже, дітям - учасникам хору - необхідно оволодіти вокальними і хоровими навиками.

Всі згадані навики прищеплюються не послідовно, а паралельно. Необхідно, щоб перша ж пісня, яка розучується на уроках, виконувалась не крикливим звуком, щоб діти, співаючи, чітко вимовляли слова і виконували пісню осмислено, виразно. Співацькі навики, необхідні дорослому співакові - учасникові хору, потрібні також і дітям. Співацькі навики прищеплюються шляхом вправ, шляхом добору пісень, на яких вони найлегше виробляються, і, нарешті, шляхом постійного спостереження в процесі навчання за тим, щоб ці навики закріплювались.

Перш ніж приступити до співу на уроці, учитель повинен перевірити, як діти сидять або стоять. Дітям корисніше і зручніше співати стоячи, але для того, щоб тривале стояче положення їх не стомлювало, розучувати пісні можна і в сидячому положенні. Сидіти треба прямо, не згинатись, щоб не утруднювати дихання під час співу. Руки повинні лежати на колінах. Голову треба тримати прямо. Корпус і голову слід тримати без напруження.

Дружний спів полягає насамперед в тому, що діти співають злитно, одночасно, разом починають пісню і разом закінчують її. Часто можна спостерігати таку картину. Вчитель починає співати або грати, а діти підхоплюють пісню недружно і так само неорганізовано закінчують її. Це недопустимо в хоровому співі.

Учитель оглядає учнів, перевіряє, чи всі погляди звернені на нього. Спочатку він дає настройку - тонічний тризвук і перший звук пісні (голосом або на інструменті). Щоб спів був дружним, необхідно виховувати увагу учасників хору. Діти повинні уважно стежити за рухом руки вчителя з самого початку навчання.

Крім дружного, одночасного співу, необхідно також, щоб голоси співаків немовби зливалися в один, щоб створювалось враження одного співаючого голосу. Окремі голоси не повинні виділятися ні силою, ні якістю звучання. За цим треба спеціально стежити, звертаючи на це і увагу дітей.

Дихання. Правильне дихання є основою правильного співу. Діти повинні вміти правильно взяти перед початком фрази дихання, удержати його і рівномірно витрачати. Якщо цього не навчити дітей, то звучного, красивого, плавного співу не вийде: звук буде бідний, тьмяний. Треба, як кажуть, організувати дихання дитини, навчити її володіти диханням, регулювати його.

Дихання слід брати перед початком фрази. Діти часто цього не роблять, беруть його пізніше, часто в середині слова, порушуючи вокальну лінію і перериваючи мелодію. Нерідко діти беруть дихання шумно, іноді судорожно, поривчасто, піднімаючи плечі. Деякі учні беруть, дихання і тут же роблять видих ще до того, як починають співати, або ж на кінець першого звука. Корисно запропонувати дітям таку вправу. Взяти спокійно дихання так, немовби понюхавши квітку, і, вдержуючи його, лічити на одному диханні вголос до 5. Повторюючи вправу, можна поступово збільшити лік до 8-10. Ця проста вправа допоможе виробити навик вдержувати дихання, не робити видиху зразу.

Треба навчити дітей брати дихання не тільки повільно, але й швидко, коротко, таким диханням доводиться в співі користуватися найчастіше.

Діти часто "проковтують" перший склад слова, який іде після вдиху. Добиваючись того, щоб слово після вдиху було вимовлено ясно і щоб попередній звук був проспіваний досить протяжно, невкорочено, вчитель створює умови, які сприяють розвиткові короткого дихання. Наприклад, діти співають пісню "Здрастуй, гостя зима, завітала б до нас". Якщо діти протягнуть склад "ма" в слові "зима" і своєчасно, без запізнення, ясно проспівають слово "завітала б", то вони мимоволі повинні будуть взяти дихання перед словом "завітала б", коротко і швидко. Учитель звертає увагу на те, що й коротке дихання повинно бути досить глибоким, інакше його невистачить до кінця фрази.

Дихання розвивається в процесі навчання поступово, головним чином на протяжних піснях.

Якість звука. Краса дитячого співу, його принадність здебільшого залежать від того, яким звуком співають діти. Якість, якої ми добиваємось у дитячому звучанні, - це так зване "головне звучання", що надає співу дзвінкості і світлості. Спробуйте проспівати звук на складі "мі" або просто на голосній "і", і ви почуєте звук, який трохи відрізняється від звука на голосній "а" більшою дзвінкістю і світлістю.

Таке природне для дітей молодшого віку "головне звучання" ми стараємось розвинути в дитячому співі. Спочатку ми стежимо, як у дітей виходить звук "і", а потім пропонуємо їм співати й інші звуки так, щоб вони були подібні до цього звука за своїм звучанням.

Дитячий спів має бути змістовним і красивим. У піснях різного змісту якість звука буде різною: у піснях героїчного характеру, що співаються рішуче, енергійно, звук буде твердіший, іноді густіший, ніж у піснях, які співаються ніжно, ласкаво. Але в обох випадках звук повинен бути приємним для слуху. Дітей треба навчити цінити, любити і відрізняти красивий, приємний для слуху спів від грубого, різкого, потворного співу.

Наприклад, ненавчені співу діти співають іноді так званим "білим", або "відкритим", "плоским" звуком, який справляє дуже неприємне враження своєю розпливчастістю і різкістю. Це буває тоді, коли куточки губ відтягнуті в сторону і рот набуває плоскої форми. На це незугарне звучання учитель звертає увагу дітей, пропонуючи їм співати більш округлим ротом.

Спів має бути спокійний, без напруження. Боротьба з крикливістю в дитячому співі - дуже важливе завдання у вокальному вихованні дітей; це питання не тільки виховання, але й охорони дитячого голосу.

Діти, що мають хороші голоси, часто втрачають їх назавжди, тому що вони їх, як то кажуть, зривають. Справа в тому, що в дітей голосовий апарат більш тендітний, ніж у дорослих. Дорослі співаки бережуть голос, стараються його не перевантажувати, не втомлювати, бережуть від простуди, а діти цього не розуміють - вони голосно співають, галасують на вулиці і в школі. Внаслідок цього їх голоси стають хриплими, інакше кажучи, співацький голос майже зникає. Завдання учителя в школі - зупиняти в таких випадках дітей, роз'яснювати їм, що надто голосний спів - шкідливий,

Але цим не обмежується завдання вчителя. У процесі самого навчання він повинен берегти голоси дітей, стежити за тим, щоб вони не співали на дуже високих і дуже низьких звуках і, головне, не напружували голос, не надривались. Особливо це велике значення має для хлопчиків, які люблять співати голосно.

Протяжний спів. Головний співацький навик полягає в тому, щоб уміти співуче, протяжно проспівати звук, тягнути голосні звуки. Співати треба так, щоб один звук переходив в інший; щоб він не припинявся, поки не почнеться наступний звук; щоб вийшла одна неперервна, як то кажуть, вокальна лінія. Недаремно кажуть: "ллються звуки", "ллється пісня". Таку плавну мелодію, що немовби вільно ллється, називають кантиленою. Добитися хорошої кантилени, співучості - це значить досягти головного. Найлегше і найзручніше це зробити під час розучування плавних, протяжних пісень. Під час розучування пісень іншого характеру треба також стежити за тим, щоб голосні співалися протяжно, щоб вони не обривались. Наприклад, у пісні "Самольоти" А. Александрова діти часто співають кожний склад дуже коротко, обриваючи його, ніби пісня написана staccato. Тимчасом пунктирний ритм, маршоподібний характер зовсім не виключають необхідності співати пісню співуче. Це становить певну трудність, але цю трудність треба неодмінно переборювати, інакше вийде такий спів, про який говорять: "не співають, а рубають". Дітям слід пояснити, що найголовнішою позитивною якістю співу є вміння співати протяжно, тягнути звук так, як на скрипці.

Чисте інтонування. Хор може виконувати мелодію загалом нібито і правильно, але окремі звуки співати не зовсім точно, трохи нижче або вище, і тоді спів втрачає всю свою принадність. Причина такого явища може полягати в слабо розвинутому слуху і неміцному знанні мелодії. Причина нечистої інтонації криється іноді і в тому, що діти несвоєчасно і неправильно беруть дихання, а іноді - і в загальному стані дітей. Якщо діти втомлені, вони іноді знижують звук, коли ж діти схвильовані - здебільшого підвищують його.

Почувши фальш у співі учнів, учитель повинен зупинити їх, зосередити їх увагу і запропонувати тихо, спокійно повторити окремий звук або відрізок мелодії, показавши голосом або на інструменті точне виконання. Дітям можна порадити, щоб вони проспівали нижче або вище, і показати рухом руки вверх або вниз.

Дуже бажано приділити якнайбільше уваги відстаючим учням. В таких випадках треба підібрати зручні для них звуки, які вони можуть правильно проспівати (ці звуки називаються примарними тонами голосу), вправляти їх у співі сусіднього звука і таким чином поступово розширяти їх діапазон, доводячи його до норми.

Працювати над чистотою інтонації найзручніше на повільних, протяжних піснях. Пісні, написані в швидкому темпі, треба спочатку розучувати повільно, а потім уже прискорювати і доводити до справжнього темпу.

Ми вже говорили про корисність попередньої ладової настройки співу. Особливу увагу слід звернути на перший звук пісні, на те, щоб він був проспіваний точно за висотою.

Дикція. Необхідно навчити дітей вимовляти слова чітко, ясно, щоб слухачі розуміли їх без напруження. Якщо ми запитаємо дітей, як треба співати, щоб зрозумілі були слова, вони скажуть нам: "Треба співати голосно". Тимчасом це не зовсім так. Можна співати голосно, а слова будуть незрозумілі, і, навпаки, співати дуже тихо, а слова будуть ясні. Справа в тому, що треба правильно вимовляти голосні, надавши роту такої форми, якої вимагає дана голосна.

Правильне формування голосних у співі відіграє першорядну роль у дикції. Важливе значення для чіткої дикції має також вимова приголосних - вона повинна бути твердою і ясною.

Крім спеціальних вправ, для вироблення дикції треба використати пісні в швидкому темпі, де особливо важливе значення має хороша артикуляція, рухливість губ. Вчитель повинен стежити не тільки за ясною, але й за правильною літературною вимовою слів, бо молодші школярі іноді перекручують їх. Увага вчителя до дикції дітей, до правильної вимови слів допомагає розвиткові мови у дитини, що має неабияке значення на першій стадії навчання.

Виразний спів. Усі співацькі навики служать засобом для художнього, виразного виконання. Тільки виразним співом досягається здійснення тих важливих виховних завдань, які ставляться перед вчителями на уроках співу в школі.

Іноді ми спостерігаємо таке виконання, коли нібито все на місці, все формально виконано, а проте слухати такий спів нудно, він не справляє ніякого враження, залишає слухача байдужим. Треба навчити дітей співати виразно, тобто передавати зміст і настрій пісні. Діти повинні ясно уявити собі те, про що вони співають, відчути певний образ. Цей образ треба розкрити перед дітьми просто і ясно, яскраво і емоційно.

Треба навчити дітей слухати себе і своїх товаришів і критично ставитись до власного співу, помічати недоліки, позитивні якості свого співу, а також співу інших. Для цього діти повинні засвоїти деякі елементарні правила співу, зокрема: вони повинні співати дружно, розбірливо вимовляти слова, співати протяжно і не дуже голосно і, нарешті, співати виразно. Такі правила можна повісити в класі у вигляді плаката як правила співу. Згодом до цих найелементарніших правил можна додавати нові, складніші правила, наприклад про те, як правильно брати дихання та інші. Нові правила слід доповнювати тільки тоді, коли діти зрозуміють і засвоять попередні навики.

Вокальні вправи. Навики набуваються в процесі розучування і виконання пісні та спеціальних вправ. Вправи повинні забирати небагато часу - 2-3 хвилини на кожному уроці. Вони корисні тому, що учень не відвертає уваги словесним текстом пісні, а разом з учителем зосереджується на тому вокальному завданні, яке передбачено даними вправами.

Ми часто спостерігаємо, що малодосвідчені вчителі співають з дітьми вправи і майже не стежать за тим, як їх виконують діти. Тимчасом важливий не сам факт співу вправ, а правильне виконання завдання. Треба пам'ятати, що співання вправ не є самоціллю, а засобом для навчання дітей правильного співу. Вправи виконуються на початку уроку, на них учні "розспівуються". Часто спів таких вправ і називають розспівуванням.

Як відомо, дуже важливо розвивати в дітей природне для них "головне звучання". Це звучання характерне для порівняно високих звуків, тому серед вправ переважають такі, які співаються у верхньому відрізку звукоряду і зверху вниз. Спускаючись вниз, діти зберігають цей характер звучання. Вправи співаються різноманітні, в різних темпах і на різні голосні.

Кожна вправа має своє головне завдання. Наприклад, для розвитку дикції, артикуляції даються вправи, які вимагають особливої уваги до чіткого формування голосних, твердої і короткої вимови приголосних, до рухливості губ і т.д. Для розвитку кантилени, дихання даються вправи протяжного характеру. Для вироблення дзвінкого голосу пропонуються вправи, в яких переважають голосні дзвінкі або з яких вони починаються, і т.д.

Зважаючи на головне завдання кожної вправи, учитель може варіювати її, змінюючи іноді ритм, темп, силу звучності і склади. Це пожвавлює процес вправляння, а головне - примушує дітей уважніше і активніше виконувати завдання. Спочатку вчитель виконує вправу сам, показуючи дітям, на що слід звернути увагу. Кожна вправа повторюється кілька разів підряд, але співається кожного разу по-іншому. Частина з них співається у вигляді секвенції і, повторюючись таким чином, переходить з одної тональності в іншу. Вправи у вигляді секвенції розвивають слух дітей і гнучкість голосу, привчаючи їх швидко переключатися з однієї тональності на іншу. Спів на різні склади допомагає швидше і міцніше засвоїти навик, застосовуючи його у різних умовах. В міру того, як діапазон дитячих голосів розширяється у зв'язку з загальним зростанням і вокальним розвитком, розширяється і діапазон, в якому співаються вправи. Спочатку закріплюється середній;, регістр, а потім вправи співаються в ширшому діапазоні. При цьому треба стежити за тим, щоб спів крайніх звуків не був напружений, крикливий, щоб ці звуки були посильні для дітей.

Протягом одного уроку співають три-чотири вправи. З уроку в урок, протягом довгого часу можуть виконуватись одна або дві складні вправи, дві інші можуть мінятись, чергуватись. Час від часу повторюються старі вправи.

Спостерігаючи за тими чи іншими недоліками в співі класу, учитель використовує здебільшого такі вправи, які сприяють усуненню цих недоліків.

Всі навики, що їх діти набувають в результаті вокальних вправ, необхідно застосовувати під час виконання пісень. Часто буває, коли вправи на розвиток, наприклад, дикції діти співають добре, а під час виконання пісні дикція виходить незадовільна.

Спів без супроводу (а-капела). Хорове мистецтво розглядається здебільшого як спів без супроводу. Народні пісні у справжньому вигляді також співаються здебільшого без супроводу. Саме такий спів і повинен увійти в основу шкільного співу.

Під час співу а-капела голос не заглушується інструментом, краще чути нечисту інтонацію. Спів а-капела розвиває слух школяра більше, ніж спів із супроводом. Тут йому більше доводиться контролювати свій спів, більше стежити за співом товаришів. Учні не надіються на підтримку інструмента, вони повинні співати самостійно, впевнено, без супроводу. Дома, під час перерви або на прогулянці діти співатимуть вільніше, а це має величезне виховне значення.

Розучування пісні

Підняли головки -

Радо їх вітає

Сонце і весна.

Дівчина Маринка

Вийшла на долинку,

У букет зірвала

Маки всі вона.

Перш ніж виконати пісню цілком, учитель говорить приблизно так. Весною в саду і в полі розцвіли чудові червоні маки. Коли налітає вітерець, вони низенько нахиляються до землі, а потім знову випрямляються. Маленька дівчинка Маринка вийшла в поле і нарвала букет маків. Вона готується зустріти велике свято. Тут учитель запитує учнів про те, яке велике свято буває весною. Далі він пропонує прослухати пісню "Червоні маки".

Учитель грає мелодію пісні, а потім, проспівавши перші чотири такти, пропонує дітям повторити їх. Можна припустити, що не всі зразу чисто проспівають перехід у третьому такті із звука соль на до. В такому разі корисно проспівати початок пісні спочатку на різні склади ("та", "ля", "да") і потім знову із словами. Учитель показує при цьому, який звук виходить нечисто, який треба підвищити або знизити і т. ін.

Дальший відрізок пісні ("вранці на долині маки розцвіли") досить важкий в інтонаційному відношенні, над ним також треба буде попрацювати, повторюючи його по-різному. Зокрема звук ре в слові "розцвіли" діти часто не дотягують, знижують. Можна запропонувати їм зробити на цьому звуці невеликий наголос, це допоможе проспівати його правильно.

Наступні два рядки співаються на ту ж мелодію, що й перші, але кінець куплета, останні два такти, тут змінений; тимчасом діти нерідко співають їх так само, як і першу частину пісні. На це й слід звернути увагу учнів, показавши їм нотний запис, де цю різницю дуже помітно. У першому випадку відзначається досить великий стрибок вверх, у другому ж закінченні - перехід на близький, сусідній верхній ступінь і потім через ступінь вниз на головний звук пісні - тоніку. Пісню слід співати весело, дзвінко і досить широко. Слова треба вимовляти ясно і чітко.

Процес розучування двоголосної пісні складніший, ніж розучування пісні одноголосної. Тут треба працювати ще й над тим, щоб кожна партія звучала впевнено і твердо, а також щоб було додержано рівноваги між партіями.

Учитель співає дітям основну мелодію, найчастіше - це верхній голос. Потім він грає пісню у двоголосному викладі. Якщо в розпорядженні вчителя нема інструмента, треба проспівати кожну партію окремо, а потім приступити до розучування пісні.

Розучування пісні бажано починати з партії першого голосу. В деяких випадках, зокрема тоді, коли діти, які співають другим голосом, погано справляються з двоголоссям, розучування можна починати і з другого голосу. Це робиться для того, щоб діти не збивалися і не співали партії першого голосу, що е яскравішою і легше запам'ятовується. Але в цьому і в іншому випадках треба частіше підігрувати, підспівувати партію другого голосу, щоб учні чули співзвучність, співвідношення двох голосів і відчували свою партію як частину цілого.

Не треба довго підряд розучувати партію одного голосу. Необхідно якомога швидше включити в роботу і другу партію і, даючи партіям по черзі роботу, з'єднувати їх на невеликих відрізках пісні. Треба пам'ятати, що поки одна партія розучує, друга тільки слухає, і такий відносно пасивний стан у дітей довго тривати не може, особливо в дітей молодшого віку. Тому в простій народній пісні, що складається, наприклад, із заспіву і приспіву, слід розучити спочатку з кожною групою заспів, далі з'єднати їх разом, а потім уже вчити приспів.

У процесі розучування двоголосної пісні учителю доводиться більше уваги приділяти другим голосам, підтримувати їх спів іноді грою на інструменті або голосом. Дуже корисно, щоб кожна партія співала без супроводу інструмента.

Коли перший куплет вивчено твердо, бажано проспівати його голосно і тихо, з словами і без слів. Це дає змогу дітям краще опанувати мелодію пісні. Учитель звертає увагу на те, що в пісні чотири музичні фрази. Куплет починається неголосно, третя фраза співається голосніше, остання, четверта фраза - трохи тихіше від попередньої.

Після того як учні вивчать всі слова пісні, її можна проспівати. Виконувати пісню треба так, щоб створювалось враження, ніби ті, що співають, знаходяться від нас на певній віддалі. Ось вони наближаються до нас і в міру цього пісня наростає, виходить на перший план, а потім віддаляється разом з людьми, затихає.

Пісня складається з п'яти куплетів. У перших двох куплетах відбувається поступове наростання до третього куплета, що є немовби кульмінацією всієї пісні. Потім у двох останніх куплетах пісня іде на спад, поволі затихає.

Вся пісня співається активно, з великим піднесенням, натхненням.

Різноманітність прийомів навчання. Під час розучування пісні доводиться повторювати мелодії багато разів. Діти можуть засвоїти мелодію швидко тоді, коли вона проста, але проспівати зразу цілком правильно, чисто, з додержанням всіх необхідних відтінків виконання дуже важко. Навіть над легкою піснею треба працювати. Хороше виконання вимагає наполегливої, упертої і копіткої попередньої праці.

Часто доводиться по кілька разів повторювати одну й ту ж фразу, інтонацію або навіть звук. Це може бути обтяжливим для дітей і мало доцільним, якщо проводити повторення невміло. Ми часто чуємо таке прохання: "Заспівайте ще раз". Діти співають, але вчитель знову незадоволений. "Ви проспівали погано, - каже він, - треба краще. Давайте ще разок". Таке повторення набридає дітям і не дає потрібних результатів. Як правило, під час кожного повторення діти повинні знати, навіщо вони повторюють; перед ними повинно бути поставлено певне завдання. В такому разі повторення стає цілеспрямованим і діти повторюють пісню охоче. Вони почувають і розуміють, що з кожним повторенням пісня виходить краще, а це робить весь процес навчання свідомим, пожвавленим, активним.

Ось приклади з досвіду окремих вчителів. Діти проспівали пісню, яку вони розучували минулого разу. Проспівали перший куплет. "Гарно, - говорить учитель, - проте коли хто-небудь вас послухає, він деяких слів не зрозуміє. Проспівайте ще раз, а я скажу, які слова були недостатньо ясні". Якщо є необхідність, то вчитель нагадує, як потрібно співати, щоб слова виходили чітко. Після цього вся увага дітей буде спрямована на чітку дикцію, і в цьому відношенні пісня вийде кращою.

Якщо яке-небудь слово все-таки зрозуміти важко, можна запропонувати повторити уже не всю пісню, а тільки одне слово, а потім проспівати фразу, до якої це слово входить.

Учитель може звернути увагу на те, що хор співав грубувато, різко,. а пісню треба співати м'якше, щоб вона, як то кажуть, приємно вражала слух. Діти проспівали, припустимо, краще. Учитель схвалює їх спів, і це дітей підбадьорює. "А тепер уже майже все добре, тільки чийсь голос виділявся", каже він. У хоровому співі всі голоси повинні зливатися в один, немовби співає одна людина; в цьому краса хорового співу. Учитель радить: "Заспівайте, а я послухаю, чи не виділяється чий-небудь голос; слухайте краще один одного" або: "Тепер заспіваймо так тихо, ніби спів чути десь аж здалека". Можна запропонувати проспівати пісню не всьому класу, а тільки одній групі, потім - другій, порівняти і вказати, у кого краще виходить і чому. Не слід дуже часто зупиняти дітей в середині пісні, це їх розхолоджує, їм хочеться проспівати пісню всю з початку до кінця, і про це треба пам'ятати.