Використання наочності на уроках у початкових класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання наочності на уроках у початкових класах

(дипломна робота)

Зміст

Вступ

Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми використання наочності на уроках

1.1 Наочність як один із засобів формування знань, вмінь і навичок учнів початкових класів

1.2 Види наочності і їх характеристика

1.3 Способи використання наочності

1.4 Врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку під час використання наочності на уроках

Розділ II. Використання різних видів наочності на уроках початкових класах

2.1 Використання наочності на уроках читання

2.2 Використання наочних посібників на уроках математики

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Засвоєння знань - цілісний процес. Всі його компоненти пов'язані між собою, і нехтування чи недооцінка одного з них негативно відображається на кінцевому результаті - на якості засвоєння знань учнями. Засвоєння навчальної інформації починається з її сприйняття. Саме в цьому велику роль відіграють засоби наочності.

При безпосередньому впливі наочного матеріалу на органи чуттів у свідомості дитини виникає образ сприйняття. В його створенні беруть участь не тільки відчуття, але й пам'ять, мислення, досвід. Учень не просто споглядає, а активно діє.

Наочний матеріал є незамінним засобом збагачення учнів новими уявленнями і вдосконалення вже наявних в них уявлень. Засоби наочності, які використовуються з цією метою, повинні відображати дійсність як можна повніше, у всьому багатстві її проявів. Особливо виразно повинні бути показані ті елементи об'єкта, які є для нього суттєвими і на які необхідно звернути увагу учнів.

Психологічні дослідження показали, що наочність не лише сприяє більш успішному протіканню таких психологічних процесів, як сприйняття, запам'ятовування, мислення, але на їх основі дозволяє активізувати всю розумову діяльність, глибше проникати в головні і суттєві сторони явищ, що вивчаються. Наочний матеріал забезпечує перебудову діяльності учнів, сприяє відбору і систематизації інформації при створенні наочного образу. Використання засобів наочності з метою засвоєння сутності явищ, які вивчаються - один з найважливіших шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Можна вважати, що це головне завдання наочності в навчанні.

На велике значення наочності вказували всі прогресивні педагоги минулого. По праву батьком принципу наочності в навчанні вважається Я.А. Коменський. Окремі розмови про наочність були і до нього, але Коменський вперше проголосив наочність одним з найважливіших принципів дидактики, зробивши серйозне теоретичне обґрунтування наочності. Він висунув "золоте правило" дидактики: «Треба, - писав він, - все, що тільки можна, давати для сприйняття чуттям, а саме: видиме - для сприймання зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, те, що підлягає смаку - смаком, доступне дотикові - через дотик. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприймати кількома чуттями, нехай вони відразу сприймаються кількома чуттями...». [5, С. 159]

Я.А. Коменський доводив необхідність спостереження і подальшого вивчення життєвих і корисних речей і явищ, але намагався обмежити учнів цією першою формою. Виходячи з наївносенсуалістичного розуміння принципу наочності, Я.А. Коменський рахував наочні посібники всього лише неповноцінними замінниками речей. Він розглядав чуттєвий досвід дитини як основу навчання і тому рахував, що навчання треба починати "не з словесного тлумачення речей, а з реального спостереження за ними".

Значний розвиток принципу наочності ми знаходимо в педагогічній системі Й.Г. Песталоцці. Він визначив правильний і найбільш короткий шлях навчання: "від чуттєвого сприйняття предметів", від "живого споглядання" їх - до розвитку в учнів абстрактного мислення. Він встановив наочність вищим і основним принципом навчання, визнавши її "абсолютною основою будь-якого пізнання". Й.Г. Песталоцці доводив, що наочне навчання має усувати безладність у спостереженнях предметів, розмежовувати різне й об'єднувати спільне в уявленнях, сприяти формуванню в учнів понять.

Особливо великий внесок у визначенні ролі наочності вніс К.Д. Ушинський, який приблизився до сучасного її розуміння. Наочності вимагає, як це переконливо показав К.Д. Ушинський, сама природа дитини. Нерідко формалізм знань виникає внаслідок невміння учнів наочно уявляти, мислити. Наочні методи збагачують живими уявленнями, зміцнюють зв'язки навчання з життям. "Ніщо не може бути важливішим в житті, - писав К.Д. Ушинський, - як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений" [12, С. 406]. І далі: "якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це головним чином є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму в дітях, то воно повинно вправляти їх здатність спостереження." [12, С. 406].

Наочність не вводить у храм науки, а лише підводить до його порогу. Тому принцип наочності точніше можна було б назвати принципом єдності конкретного і абстрактного у навчанні, що точніше відображає реальні відношення і зв'язки об'єктивного світу, а також логіко-гносеологічні закономірності процесу навчання.

У цій роботі ми спробуємо розкрити теоретичну основу використання засобів наочності й показати як її можна застосовувати на окремих уроках у початкових класах.

наочність учень урок

Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми

використання наочності на уроках у початкових класах

1.1 Наочність як один із засобів формування знань, умінь і навичок

учнів початкових класів

Наочністю у навчанні називається спеціально організоване в ході навчальної роботи і підпорядковане її завданням застосування вчителем реальних об'єктів дійсності чи їх зображень. Важливість наочності випливає із самої суті процесу навчання, в якому першим, вихідним моментом є живий чуттєвий досвід учнів. Від емпірії підніматися до загального - важлива закономірність навчання.

У початкових класах застосування наочності має на меті:

- збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів;

- розвиток спостережливості;

- пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності;

- створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального матеріалу.

При цьому необхідно, щоб зміст інформації можна було наочно подати; щоб у розпорядженні вчителя були необхідні наочні посібники, щоб засоби унаочнення були доступні школярам за їх віковими особливостями чи рівнем підготовки.

Кількість засобів навчання, які використовуються на одному уроці, визначається конкретними навчальними, виховними і розвивальними цілями уроку. Можливі випадки, коли вчитель вважає достатнім використовувати на уроці лише підручник, не звертаючись до інших засобів навчання. Разом з тим в ряді випадків необхідне комплексне використання різних видів наочності.

Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком, резервом навчального часу. Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення розвинув у своїх працях В.О. Сухомлинський. "Природа мозку дитини, - писав він, - потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед - серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає, тому що треба думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади - все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється..." [11, С. 34].

Вчасно використана виразна наочність - це змістове й емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам'яті молодших учнів.

Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретними дидактичними підцілями на кожному з етапів.

I. Постановка мети і завдань уроку:

- для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;

- для визначення назви теми і завдань уроку;

- для загальної мотивації діяльності учнів.

II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту:

- для актуалізації опорних знань та умінь;

- для створення проблемної ситуації;

- як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про об'єкти і явища природи;

- як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення істотних ознак;

- як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх виконання);

- як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв'язків та залежностей;

- як основа для запам'ятовування і закріплення засвоєних знань;

- як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завершеній частині змісту.

III.Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:

- для актуалізації засвоєних елементів знань;

- як основа систематизації та їх узагальнення;

- як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв'язків між засвоєними елементами знань;

- як основа усвідомлення сформованих знань, умінь і навичок у процесі оволодіння теми змісту.

IV. Застосування засвоєних знань та умінь:

- для застосування знань шляхом виконання дій в матеріальній (матеріалізованій) і перцептивній формі;

- для формування практичних умінь.

V. Перевірка засвоєних знань та умінь:

- для актуалізації засвоєних знань;

- як основа для логічної, послідовної розповіді;

- для виконання практичних завдань з метою перевірки уміння застосовувати знання у різних видах практичної діяльності та рівня сформованості практичних умінь.

Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об'єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно "працював" на досягнення мети уроку.

Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об'єктів, виділяти їхні характерні ознаки, об'єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об'єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Показники розвитку спостережливості вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об'єктів, виділення й об'єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування установки на спостереження.

Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміло використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованої роботи.

Засоби наочності служать для організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивна передбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації, що здобувається учнями відомими їм способами діяльності під безпосереднім або опосередкованим керівництвом вчителя. У процесі творчої діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку способів розв'язання проблеми і як джерело нових знань. Міра самостійності дітей при розв'язанні проблеми може бути частково пошуковою (евристичною) та пошуковою (дослідницькою), що залежить від загальної і локальної готовності дітей до творчої діяльності.

Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема експериментально вивчалась відомим дидактом Л.В. Занковим. Форми поєднання слова вчителя і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступають джерелом знань і діти самостійно здобувають знання, працюючи з об'єктом чи його матеріалізованою формою, то слово вчителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результатів своїх дій. Коли інформація надходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв'язків засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім цього, наочні посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодіння учнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.

Отже, правильне застосування різних видів наочних посібників сприяє подоланню формалізму в знаннях учнів, формуванню наукових понять. Наочність дає змогу якнайкраще поєднати конкретне з абстрактним, чуттєве з логічним у навчанні, допомагає розкривати зв'язок знань з життям, сприяє розвиткові пізнавальних інтересів учнів, мобілізації їх уваги і активності. Наочність безумовно потрібна на всіх ступенях навчання. Наочний матеріал є незамінним засобом збагачення учнів новими уявленнями і вдосконалення вже наявних в них уявлень.

1.2 Види наочності і їх характеристика

Наочність може бути споглядальною і дієвою.

Суть споглядальної наочності полягає в тому, що учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об'єкти в натурі або в зображеннях. Суть ДІЙОВОЇ наочності полягає в тому, що учні пізнають об'єкти, діючи: виготовляють, наприклад, моделі, карти, діаграми, таблиці, спостерігають і перетворюють різні предмети і матеріали у процесі роботи в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях, на пришкільних ділянках тощо. Поєднуючи в собі споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.

Засоби наочності, залежно від характеру відображення ними дійсності, можна умовно поділити на такі основні види:

1) Натуральні об'єкти - рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін. Конкретності, повноти і багатства натуральних об'єктів не можуть замінити ніякі штучні зображення. Цим вони і цінні для навчання. Але, по-перше, використання натуральних об'єктів на уроках (та й при інших формах навчальної роботи) не завжди практично здійснене; по-друге, ці об'єкти в багатьох випадках не дають можливості проникнути в суть тих явищ і процесів, які вивчаються.

2) Образотворчі засоби - навчальні картини, навчальні таблиці, муляжі та ін. Цінність таких засобів наочності полягає в тому, що в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища дійсності. При використанні наочних засобів цього виду необхідно завжди звертати увагу учнів на внутрішню суть зображень. Треба, щоб учні вміли читати картину, бачити в ній головне (ідея, основний зміст). Так само слід спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів, представлених у вигляді муляжів, скульптур (загальна структура предмету, основні його частини, взаємозалежність між ними).

3) Умовно-схематичні засоби (моделі) - географічні, топографічні, історичні карти, різні схеми, малюнки, діаграми, графіки тощо. Наочні посібники цієї категорії відображають дійсність в умовних, символічних і графічних формах; вони схематично, але чітко, виразно показують кількісні та просторові відношення між окремими елементами відображуваних явищ, зв'язки і залежності між різними сторонами того чи іншого цілого об'єкту.

4) Аудіовізуальні засоби - кінофільми, телепередачі, грамзаписи, магнітофонні записи, діафільми, діапозитиви, транспаранти до кодоскопа.

Окремі дидакти вважають також, що крім "споглядальної" і "дієвої" наочності є й словесно-образна наочність -- використання художніх та інших образів, виражених у слові. Як відомо, ще К. Д. Ушинський твердив, що наочне навчання - це не тільки безпосереднє сприймання учнями конкретних предметів чи їх зображень, а й використання "готових образів" - зорових, слухових та інших уявлень. У зв'язку з цим іноді до наочності відносять і слово вчителя, яке викликає в свідомості учнів яскраві образи.

Натуральні засоби наочності.

До них відносяться живі рослини, об'єкти неживої природи (зразки корисних копалин, грунтів). Натуральні об'єкти дають можливість забезпечити чітке уявлення про величину, форму, об'єм предмета, який розглядається. Використання натуральних наочних посібників забезпечує отримання правильних та повних уявлень і понять про тварин та рослин, які вивчаються. Натуральні об'єкти використовуються як демонстраційний і роздавальний матеріал.

Але в школі не завжди є живі рослини і тварини. Тому для навчальних цілей створюються спеціальні натуральні наочні засоби у виді гербаріїв, колекцій, вологих препаратів тощо.

Гербарії.

Гербарії - засушені рослини або їх частини, які прикріплені до цупкого паперу. Для кращого зберіганая гербарний зразок зверху накривається тонким папером. На ньому обов'язково повинна бути назва рослини.

Гербарії можуть бути систематичними і морфологічними.

Систематичний гербарій містить різні види рослин, які об'єднані в одну групу за певною істотною ознакою. Рослини у таких гербаріях повинні засушуватися з усіма органами. Бажано, щоб на рослині або біля неї знаходились квітка чи суцвіття, плоди і насіння, яке може бути прикріплене у поліетиленовому пакетику.

У морфологічному гербарії представлені різні органи рослин, їх видозміни у зв'язку з різними умовами існування, особливості будови і т. ін. Для початкових класів - це частини органів рослин, які самі не можуть бут гербарними зразками. Наприклад, гілочки з листям дерев, кущів різних природних зон.

Під час роботи з гербарним матеріалом необхідно враховувати те, що він дає далеко не повне уявлення про натуральний об'єкт. Якщо рослина представлена повністю, діти можуть визначити її розміри, назвати органи, виявити їх особливості. У той же час уявлення про рослину в цілому буде відносним, оскільки учням важко визначити її колір, деякі особливості. Тому доцільно використовувати гербарії у комплексі з іншими засобами наочності, які компенсують зазначені недоліки. Наприклад, образними, аудіовізуальними.

Морфологічний гербарій ніколи не використовується самостійно для формування уявлення про рослину. Він може бути використаний для розширення вже сформованого уявлення, зокрема для виявлення особливостей органів, їх форми, розмірів.

Як правило, на всіх етапах уроку гербарій використовується як роздавальний матеріал. Гербарій виступає основним або додатковим джерелом нової інформації при засвоєнні і, як основа для її актуалізації у процесі закріплення, систематизації і перевірки засвоєних знань і умінь. Він може бути використаний для виконання практичних завдань у процесі застосування засвоєних знань та формування умінь.

Колекції.

Колекції - це зібрання однорідних об'єктів, які мають спільні ознаки. Для колекцій підбираються невеличкі за розмірами об'єкти, але в яких добре розрізняються всі частини. В початкових класах використовуються колекції корисних копалин, тканин, насіння, грунтів та ін.

Колекції застосовуються як роздавальний матеріал з різними дидактичними цілями на всіх етапах уроку.

Матеріал для колекцій в основному збирається учнями на уроках-екскурсіях, позаурочних прогулянках, а виготовляється під керівництвом учителя на уроках трудового навчання, на заняттях гуртка юних натуралістів і вдома, разом з батьками.

Вологі препарати.

Вологі препарати - це природні об'єкти, які законсервовані у спирті або концентрованому розчині солі. У курсі природознавства застосовуються вологі препарати циклу розвитку риб, деяких комах, наприклад, бабки, а також окремих органів рослин, великих квіток, плодів і коренеплодів.

Вологі препарати різних тварин (земноводних, птахів тощо) та опудала у початкових класах бажано не використовувати. Це пояснюється природоохоронними цілями навчального предмета, необхідністю виховання гуманного ставлення до всього живого.

Образотворчі засоби наочності.

У процесі навчання опосередковане сприймання предметів і явищ природи забезпечують образотворчі засоби наочності. Вони найпоширеніші і доступніші серед інших.

Образотворчі засоби поділяються на об'ємні і плоскі. До об'ємних належать муляжі.

Муляжі.

Муляжі - це точна копія натурального об'єкта, в якій відображаються не тільки основні (колір, форма, розміри), але й другорядні, незначні, зовнішні ознаки.

Вони виготовляються фабричним способом із парафіну і пластмаси. Самостійно вчитель може їх зробити із пап'є-маше.

Муляжі використовуються як джерело знань, засіб ілюстрації, основа для згадування і запам'ятовування, матеріал для виконання практичних завдань на різних етапах уроку. Вони також поєднуються з гербарними зразками, малюнками з метою своєї деталізації та уточнення, створення у дітей просторового уявлення про окремі частини об'єкта чи об'єкт у цілому.

До плоских образотворчих засобів наочності належать: навчальні картини, таблиці, фотографії.

Навчальні картини.

У початкових класах у процесі навчання застосовуються сюжетні картини, які спеціально створені до окремих тем, та репродукції художніх полотен.

Особливість картин, яка сприяє їх використанню, полягає в тому, що на передньому плані чітко, концентровано зображаються основні ознаки предметів і явищ. Це дозволяє дітям легко відрізняти основне від другорядного, істотне від неістотного. Важливою перевагою картин с- їхня велика інформативність. Вона досягається через художнє зображення об'єктів, відсутність на них незначних деталей, які відволікають увагу дітей. Перелічені якості цього виду засобів наочності дозволяють на відносно тривалий час зосередити увагу дітей на характерних ознаках об'єктів, які вивчаються на уроці. Крім того, навчальні картини є своєрідними художніми творами і мають емоційний вплив. Позитивні емоції підсилюють гостроту сприймання, яскравість і чіткість образів та уявлень, які створюються у свідомості школярів.

Учитель повинен навчити дітей працювати з картиною: описувати об'єкти, які на ній зображені, відповідно до поставлених цілей; порівнювати їх між собою та з власними спостереженнями; встановлювати зв'язки між об'єктами, складати тематичну розповідь за картиною.

На уроках картини використовуються для вирішення різних навчальних завдань: вони можуть бути джерелом нових знань, матеріалом для узагальнення, ілюстрацією розповіді вчителя чи учня, засобом мотивації.

Навчальні таблиці.

Це засоби наочності, на яких інформація про цілісні об'єкти або їх частини подається у певній логічній послідовності з допомогою фрагментарних малюнків, текстів, цифрової інформації.

Навчальні таблиці класифікуються за різними ознаками. За формою передачі інформації вони бувають: художньо оформлені, цифрові, графічні, текстові і комбіновані. На останніх поєднується цифровий, текстовий або графічний матеріали з сюжетними чи фрагментарними малюнками.

За змістом і дидактичною метою вони поділяються на: порівняльні, інструктивні, запитальні, контрольні, довідкові. Зміст таблиць показує їхнє головне призначення у процесі навчання. Одні з них використовуються для здобуття нових знань, інші - як джерело додаткової інформації для уточнення, розширення засвоєних знань, як основа встановлення зв'язків і залежностей, як матеріал для організації практичних робіт, виконання вправ.

За методикою таблиці повинні відповідати таким вимогам:

- демонстраційні таблиці повинні мати відповідні розміри;

- об'єкти, зображені на них, повинні бути достатньої величини;

- таблиці повинні представляти монографічні зображення, тобто бажано, щоб на них був зображений один об'єкт або однорідні об'єкти, які пов'язані між собою певними зв'язками;

- малюнки, тексти, цифровий матеріал слід розміщувати в певній системі, дидактичній послідовності, щоб школярі могли легко його "прочитати";

- навчальні таблиці не заміняють натуральні об'єкти, а доповнюють їх і використовуються як основа актуалізації уявлень, сформованих під час спостережень за природою.

Навчальні таблиці використовуються на всіх етапах уроку. З їх допомогою розв'язуються різні дидактичні задачі та підзадачі.

Таблиці є не тільки статичними, але й динамічними. Динамічні необхідні там, де вивчаються певні явища, процеси, що мають свої стадії, етапи, які взаємопов'язані і взаємозумовлені.

Динамічні таблиці бувають двох видів:

1) всі елементи складаються на магнітній дошці;

2) незмінні елементи явища або процесу зображуються на таблиці статично, а змінні - на картках.

Використання динамічних таблиць є доцільним як під час засвоєння, так і під час закріплення та перевірки. З їхньою допомогою вчитель створює варіативні ситуації для застосування знань та умінь.

Крім демонстраційних, виготовляються невеликі за розміром таблиці, які є роздавальним матеріалом, і діти з ними працюють індивідуально. Це можуть бути картки-ілюстрації для виконання основних видів пізнавальної діяльності з певного предмету, картки-завдання для контролю і перевірки засвоєних знань та умінь на різних етапах уроку. Ці засоби дають можливість диференціювати завдання, здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня.

Аудіовізуальні засоби наочності.

Цю групу складають динамічні (кінофільми, телепередачі, грамзаписи, магнітофонні записи) і статичні (діафільми, діапозитиви, транспаранти до кодоскопа) засоби наочності.

Необхідність їхнього використання, зокрема динамічних засобів наочності, пояснюється тим, що завдяки їм молодші школярі можуть сприймати:

- об'єкти і явища, які відсутні у тій місцевості, де живуть діти;

- процеси і явища їх розвитку, які безпосередньо органами чуття не можуть сприйматися;

- об'єкти і явища, які вимагають для спостереження тривалого часу або спеціальних умов;

- виробничий процес, послідовність здійснення його етапів;

- явища або процеси, які відбувалися раніше і більше не повторюються.

Навчальні фільми і телепередачі.

Навчальний фільм має ряд переваг над іншими засобами наочності. За короткий проміжок часу він дає можливість сприйняти значну за обсягом інформацію про предмети, явища і процеси навколишнього світу. Його цінність полягає в тому, що весь матеріал подається в динаміці, в розвитку, в певній об'єктивно зумовленій логічній послідовності.

Навчальний матеріал може демонструватися на початку, в середині і в кінці уроку в залежності від мети включення його в урок, дидактичного призначення. Готуючись до уроку з використанням навчального кінофільму, вчитель обов'язково переглядає його і ознайомлюється з монтажним листком, що дозволяє продумати ціль і місце даного засобу навчання на уроці, запитання і завдання по фільму до учнів. Перед переглядом необхідно сформулювати учням цілі демонстрування, дати запитання, завдання, що робить сприйняття фільму цілеспрямованим. їх кількість в початкових класах має бути не велика, щоб школярі змогли втримати їх в пам'яті. Демонстрування фільму є органічною частиною уроку і співвідноситься з іншими методами навчання, самостійною роботою учнів.

Телепередачі мають ті ж можливості, що й кінофільми, але перші готуються з конкретної теми в цілому або лише до її частини. Дикторський текст не тільки подає готову інформацію, але й включає пояснення окремих її частин.

Учитель не знає конкретного змісту телепередачі, тому перед нею звертає увагу на поняття, які можуть бути основою для сприймання. У процесі передачі учитель може подавати коментар. Проте передача не заміняє вчителя, вона повинна бути органічною частиною уроку. Навчальні діафільми, діапозитиви.

Діафільм - статичне зображення на плівці, об'єднане єдиною сюжетною лінією, з певною послідовністю подання матеріалу теми.

Кадри діафільму мають зоровий ряд і субтитри, які розкривають основний зміст. У субтитрах часто є запитання і завдання для учнів, які допомагають цілеспрямовано сприймати зображення. За характером зорового ряду діафільми поділяються на групи:

а) кадри, створені на основі малюнків;

б) фотоматеріалів; в) на поєднанні малюнків і фотоматеріалів (комбіновані).

Найчастіше діафільми мають кольорове зображення, яке сприяє зосередженню уваги дітей, зацікавленості, позитивним емоціям.

За побудовою діафільми бувають цілісні та фрагментарні. Перший вид присвячений певним темам і використовується на одному уроці. Фрагментарні - містять матеріал до розділів програми, а окремі кадри розкривають зміст конкретних тем.

Діафільми можуть використовуватися на всіх етапах процесу навчання. Робота з діафільмом передбачає керівництво вчителя, вона складається з:

- пояснення мети і значення завдання (мотивація);

- демонстрації діафільму з коментуванням кожного кадру, при цьому увага учнів фіксується на деталях зображення;

- повторного перегляду діафільму.

Окремі етапи можуть замінюватися іншими у зв'язку із специфікою навчального предмета: на уроках читання і розвитку мовлення особлива увага приділяється колективному переказу з метою допомогти дітям знайти словесний еквівалент зображенню, словниковій і граматичній роботі, обговоренню кращих творів, складанню плану; на уроках природознавства замість коментування можуть бути відповіді на запитання, розповідь учня, виконання практичної роботи; на уроках математики перевагу має виконання практичних завдань (обчислити, визначити форму, кількість сторін, кутів в фігурі, саму фігуру, яка є в кадрі).

Для успішної роботи з використанням навчальних діафільмів (екранних посібників) в учнів необхідно сформувати загальнонавчальні навички і уміння сприймати навчальну інформацію з екрана, розшифровувати і переробляти її.

Навчальні діапозитиви - набори кадрів за певною темою, які можуть застосовуватися в різній послідовності, найбільш доцільній у конкретній навчальній ситуації.

За дидактичною спрямованістю серії діапозитивів поділяються на інформаційні і контроль-перевірочні. Діапозитиви першої групи - це фотографії, малюнки предметів, процесів і явищ природи. Вони не мають субтитрів, але мають підписи, які полегшують сприймання. Контрольно-перевірочні діапозитиви містять малюнки з поданими до них завданнями.

Діапозитиви можуть заміняти таблиці. Така зміна буде доцільною на тих уроках, де використовуються декілька картин і таблиць. Переглянути діапозитив значно простіше і швидше, ніж таблиці. Однак слід враховувати, що вони демонструються в темряві, а це ускладнює спілкування вчителя з учнями.

Діапозитиви, як і діафільми, мають ряд властивостей, які забезпечують ефективність їхнього використання. Проекція кадру на екран дає збільшене в багато разів, яскраве зображення, що сприймається усіма учнями класу зі своїх робочих місць. Крім того, підготовка цих засобів наочності потребує небагато часу і на екран одразу подається необхідний матеріал. Легко можна вибрати необхідні кадри, повернутися до попередніх, затримати на деякий час зображення і вибрати оптимальний час для демонстрації кожного кадру.

Діапроектори і діаскопи прості в експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6-7 років легко навчаються показувати діафільми.

Умовно-схематичні засоби наочності (моделі).

Модель - це спрощений реальний об'єкт (оригінал), оскільки в ній абстрагуються тільки істотні ознаки.

Існують різні класифікації навчальних моделей. За однією з них, вони поділяються на два класи:

а) матеріальні;

б) ідеальні.

Критерієм такого поділу виступають засоби їх побудови.

Матеріальні навчальні моделі.

Матеріальні моделі - це тривимірне зображення об'єкта, його частини чи групи об'єктів у зменшеному або збільшеному вигляді. Вони бувають динамічні (діючі, розбірні) і статичні (недіючі, нерозбірні).

Діючі, розбірні матеріальні моделі дозволяють вивчати як зовнішній вигляд, так і внутрішній зміст об'єктів природи, їхні основні частини та принципи роботи. Наприклад, у курсі природознавства такою моделлю є телурій. Недіючою моделлю є глобус. Важливо, щоб використання моделей супроводжувалося осмисленням молодшими школярами на елементарному рівні поняття "модель" та засвоєнням уміння користуватися моделями у процесі пізнання реальних об'єктів.

До матеріальних нерозбірних, недіючих моделей належать рельєфні таблиці. Це кольорові зображення натуральних предметів на вініпластовій плівці. Інформація на них передається кольором і рельєфом. На них немає підписів, а лише можуть бути пронумеровані основні частини об'єкта.

Рельєфні таблиці дають загальне уявлення про об'єкти природи та створюють у свідомості учнів просторові образи, які деталізують плоскі зображення на малюнках, таблицях. Використовуються як джерело нових знань, як ілюстрація пояснень вчителя; при узагальненні, закріпленні й перевірці засвоєних знань та умінь.

Ідеальні навчальні моделі.

Ідеальні навчальні моделі поділяються на три групи:

а) образні - це моделі, що передають загальну структуру, істотні зв'язки та інші особливості реальних об'єктів в образній формі. До них належать схематичні малюнки, схеми, карти, план, діаграми, графіки;

б) знаково-символічні - це моделі, які відображають особливості та закономірності навколишнього світу за допомогою штучної знаково-символічної мови;

в) розумові - це моделі предметів, процесів, що створюються в уяві людини.

1.3 Способи використання наочності

Існує три способи використання наочності (за Л.В. Занковим):

1) демонстраційний спосіб - наочність виступає джерелом знань, а вчитель керує сприйманням учнів;

2) ілюстративний спосіб - наочність виконує роль ілюстрації або підтвердження слів вчителя;

3) дійовий спосіб - на основі виконання дій з предметами учні оволодівають знаннями.

Спосіб демонстрування та ілюстрування передбачає показ учням різноманітних наочних об'єктів - реальних предметів (безпосередня наочність) і їх зображень (опосередкована наочність) за допомогою моделей і приладів, схем, діаграм, картин, звукозаписів тощо. Значення цих способів використання наочності насамперед визначається тим, що вони збагачують учнів живими уявленнями, зміцнюють зв'язки навчання з життям. У процесі трудового навчання, наприклад, учні збагачуються безпосереднім сприйманням виробничого устаткування (інструменти, верстати, об'ємні макети і розбірні моделі машин та механізмів), зразки готової продукції, креслення, спеціальні виробничо-технічні теле- і кінофільми тощо.

На особливу увагу заслуговує методика і техніка демонстрування та ілюстрування.

Насамперед кожна демонстрація вимагає чіткої організації спостереження, постановки його мети та кола тих ознак, предметів і явищ, що мають входити в сферу спостережень учнів. При демонструванні предметів у натурі та моделей особливу роль відіграє порівняння і зіставлення з використанням якомога більшого числа рецепторів (дотик, зір, слух, нюх тощо), прийомів аналізу і синтезу. Крім прийомів, що спонукають учнів до аналітичної роботи в процесі сприймання, важливо також практикувати групування виявлених ознак. При демонстрації дослідів учитель заздалегідь їх старанно відпрацьовує, перевіряє справність приладів. Демонструючи дослід, вчитель подає свої пояснювальні зауваження перед спостереженням кожного окремого моменту. Ефективною є практика демонстрування досліду учнями безпосередньо після вчителя або на наступному уроці. До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів (читання байки в особах), так і за допомогою платівок, магнітофона, радіо, телебачення. В процесі демонстрування та ілюстрування важливо використовувати роздавальний матеріал; коли ж об'єкт спостереження надто малий, застосовується лупа або мікроскоп. При показі картин важливо застосовувати усний переказ їх змісту, порівняння і аналіз схем, діаграм з самостійними висновками учнів. У процесі трудового навчання найважливішим є особистий показ майстром трудового процесу в уповільненому темпі з супроводжувальними поясненнями. Необхідними є наступні пробні вправи учнів.

Метод демонстрування й ілюстрування вимагає від учителя

суворого дотримання ряду технічних прийомів і правил, а саме:

- зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній цілям;

- в засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей;

- усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видноті, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вони використовуватимуться для розв'язання інших дидактичних задач: усвідомлення, осмислення, систематизації, узагальнення, запам'ятовування, закріплення і т. ін.;

- об'єкт, що демонструється, треба заздалегідь підготувати, уважно розглянути;

- демонстрований об'єкт має розміщуватись так, щоб він був доступний усім учням;

- під час демонстрування не слід затуляти карту, схему своїм корпусом;

- не слід перевантажувати урок наочними посібниками;

- старатися вибрати такий сюжет, про який можна багато розповісти;

- аналізуючи об'єкт, залучати до цього клас;

- намагатися взяти з наочності максимум предметної інформації;

- аналізуючи демонстрований об'єкт (художній твір, музику, картину), не забути назвати прізвище автора.

- якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то краще ним не користуватися;

Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки пасивно (читаючи книги, розглядаючи ілюстрації тощо), а й активно - з життя, з досвіду шляхом спостережень і дослідів. В умовах спостережень учень не втручається в ті явища, які він сприймає (на екскурсії, в живому кутку школи). Дослід складніший за спостереження. Проводячи його, учень виступає в ролі експериментатора. Він викликає процес, який хоче вивчити, втручається в нього, змінює, щоб краще пізнати його.

Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати дві функції - демонстраційно-ілюстративну і дослідницьку. В першому випадку вони виступають, як правило, засобом закріплення раніше засвоєних учнями знань, умінь і навичок. Наприклад, учні спостерігають за роботою кваліфікованого робітника при виконанні тих операцій, якими вони вже оволоділи в процесі трудового навчання. В іншому разі спостереження і досліди виступають засобом здобуття нових знань учнями. Це - дослідницька функція. Наприклад, учні проводять самостійні спостереження за погодою на географічному майданчику, ведуть сільськогосподарське дослідження в галузі землеробства, садівництва чи тваринництва тощо.

Самостійні спостереження і досліди учнів можуть проводитись на уроках і поза ними, як правило, в процесі гурткової роботи учнів, або вдома за завданням учителя. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації фактів і висновків. З цією метою учні ведуть щоденники спостережень. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи:

1) вступний інструктаж вчителя;

2) вивчення або повторення раніше засвоєних знань, необхідних для проведення роботи;

3) самостійне спостереження та досліди;

4) висновки учнів;

5) висновки вчителя (найчастіше у вигляді бесіди); колективні теоретичні узагальнення і оцінка виконаної роботи.

Демонстрації та ілюстрації, спостереження і досліди учнів вчитель завжди планує як систематичні, короткочасні і тривалі, індивідуальні і фронтальні, на уроках і поза уроками.

Таким чином, кожний вчитель повинен вміло вибирати засоби наочності відповідно до уроку і правильно користуватись нею.

Успіх застосування наочних посібників залежить насамперед від їх обґрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визначається:

а) змістом і обсягом елемента кожної логічно завершеної частини змісту навчального предмета, зокрема необхідною для його формування чуттєвою основою;

б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами, які розв'язуються на кожному етапі процесу навчання;

в) рівнем опорних знань, умінь і навичок, чуттєвим досвідом дітей у конкретній навчально-пізнавальній ситуації;

г) об'єктивними умовами (пора року, місцеві умови і т. ін.), в яких реалізується процес навчання.

Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учитель визначає за змістом теми конкретні реальні об'єкти, вибирає засоби наочності та способи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.

1.4 Врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку

під час використання наочності на уроках

З перших уроків на дітей обрушується лавина незнайомих фактів, уявлень, понять , термінів, знаків, правил, формул, так що учні не можуть їх осмислити і запам'ятати. Основними причинами цього є:

- несформованість абстрактного мислення;

- недостатній розвиток пам'яті, уваги;

- невміння сприймати невидимі відношення, зв'язки і залежності;

- невміння аналізувати, виділяти головне та інше.

Відомий психолог Л.С. Виготський відзначав, що необхідно враховувати поганий розвиток логічної пам'яті у молодших школярів. Дитина на цьому етапі ще не готова до того, щоб мати справу з предметами і явищами, які вона не може сприймати безпосередньо, і немає відповідного досвіду, набутого в минулому. В ситуації, коли в дитини виникають труднощі, коли їй щось незрозуміло, у неї щось не виходить, її інтерес до предмета, який вивчається, швидко згасає. Тому від вчителя початкової школи більше, ніж від інших вчителів, вимагається компетентна допомога учню в сприйнятті, розумінні і запам'ятовуванні навчального матеріалу. На думку Ж. Піаже і Д. Брунера, найважливіше в процесі засвоєння дитиною основних понять -- допомогти їй в поступовому переході від конкретного мислення до використання абстрактно-понятійних способів мислення.

Першочергово у дитини переважає образна пам'ять. Більшість дітей, які приходять у школу, знаходяться на доопераційному рівні інтелектуального розвитку. Це рівень наочного мислення, тому в початковій школі результат запам'ятовування вищий при опорі на наочний матеріал. Крім цього, сприйняття в цьому віці у учнів тісно пов'язане з емоціями. Увага молодших школярів привертається яскравим, образним, наочним матеріалом, живим і емоційним викладенням. Дитина звертає увагу на те, що збуджує у неї почуття, цікавість, а не те, що важливе саме по собі. У цьому контексті цікавою є точка зору Ейнштейна, який вважав, що почуття і дійсність можуть дати набагато більше знань, ніж будь-яка теорія. Він стверджував, що слова і теорії для нього в пізнанні - ніщо, а образи і практика - все.

Усе, пов'язане з наочністю, яскравістю вражень, викликає сильні почуття і запам'ятовується легко і надовго. Спостереження вчителів початкових класів свідчать про переважання в молодших школярів кінестетичних і візуальних стилів навчання.

Якщо поняття, навіть досить прості на погляд дорослого, в житті молодшого школяра зустрічаються вперше, то йому необхідна робота з образами. Образи наповнюють поняття змістом, служать для виявлення їх глибинних якостей. Поняття без образів безобразні, пусті.

Недостатній життєвий досвід молодших школярів визначає обмеженість їх словникового запасу. Нові слова, наукові терміни і знаки, можуть засвоюватися тільки паралельно з відповідними образами і роботою, яка спрямована на осмислення цих термінів і понять, які вони позначають.

При анкетуванні молодших школярів 100% дітей відзначають, що їм більше подобаються уроки з використанням наочності. На запитання: "Чи допомагає наочність і чим саме?" учні відповідають: "Допомагає швидше вирішувати, допомагає, якщо не можеш щось уявити".

Тобто чим молодший учень, тим більше очевидно: пояснення лише на словах недостатньо. І в першу чергу це відноситься до формування нових понять. Наочний матеріал служить зовнішньою опорою внутрішніх розумових дій дитини. Форсований розвиток мислення без достатньої конкретизації засвоюваного матеріалу, без зв'язку з предметно-дійовим і наочно-образним мисленням призводить до формального засвоєння знань, до утворення пустих абстракцій, відірваних від живої дійсності, а в багатьох випадках знання не засвоюються зовсім. При навчанні молодших школярів аудіювання (слухання) необхідно поєднувати з візуалізацією (наочністю).

Розділ II. Використання різних видів наочності на уроках в початкових

класах

2.1 Використання наочності на уроках читання

Період навчання грамоти - один з найважливіших у житті дітей, коли розвивається їхнє мислення й мовлення, зростає свідомість, формується особистість у цілому. Діти засвоюють основні звуки української мови та букви алфавіту, ознайомлюються з особливостями звуків і способами їх позначення на письмі, зі звуко-складовою будовою слів; усвідомлюють, що таке речення, слово, склад; вчаться читати і писати невеличкі тексти.

Проте навчання грамоти не можна зводити лише до фонетичної роботи техніки читання. Дуже важливо прищеплювати учням любов до рідної мови, розвивати прагнення досконало володіти нею, навчитися читати і писати, вільно висловлювати думки в усній формі.

Роботу полегшує використання різноманітних наочних посібників (розрізної азбуки, карток та моделей слів, таблиць, картин, схем), технічних засобів (діафільмів, діапозитивів, грамзаписів). Це відповідає таким особливостям дітей шести- і семирічного віку образність, конкретність мислення, емоційність їхнього сприймання.

Звертаючись до вчителів, К.Д. Ушинський писав: "Педагог, який бажає що-небудь міцно закарбувати в дитячій пам'яті, повинен потурбуватись про те, щоб якомога більше органів чуття - око, вухо, голос, почуття мускульних рухів і, навіть, якщо можливо, нюх і смак взяли участь в акті запам'ятовування" [1, С. 251].

Навчання грамоти в сучасній школі здійснюється за звуковим аналітико-синтетичним методом. Це означає, що ми йдемо від звука до букви. Завдання вчителя -- навчити школяра чути звук у словах, упізнавати в різних позиціях, правильно його вимовляти, синтезувати з іншими звуками, тобто розвивати фонематичний слух учнів.

Усі аналітико-синтетичні вміння й навички - встановлення звукової послідовності у слові, чітка вимова кожного звука, виділення його зі слова та визначення певної позиції (на початку, в середині, в кінці), віднесення до голосних чи приголосних (твердих, м'яких), добір слів з певним звуком -формуються під час слухання мови.

На цьому етапі широко використовується звукозапис як зразок літературного мовлення для проведення фонетичних диктантів. Учні спостерігають за роботою мовленнєвих органів під час вимови окремих звуків, складів, слів. Це дає можливість не лише чути звуки, а й зіставляти пари, контролювати їх утворення. Діти користуються логопедичним дзеркальцем. Пояснення класовода допомагає їм усвідомлено артикулювати той чи інший звук.

Цей процес вимагає від вчителя бездоганного володіння нормами вимови, що є важливим для спостереження, аналізу й наслідування. Так, при постановці вимови звука [н] звертаємо увагу учнів: кінчик язика притискується до верхніх зубів, а при вимові звука [н"] передня частина язика піднімається до твердого піднебіння. Чітко проартикулювавши і вимовивши звуки [н], [н"], діти відчувають, що за площею та силою зімкнення мовленнєвих органів під час вимови звука [н"] перешкода утворюється сильніша, ніби подвоюється.

Головним засобом реалізації слухової наочності є магнітофонні записи. Наприклад, школярам пропонується прослухати вірші і сказати, який звук найчастіше повторюється:

Три лисички, три сестрички Миють лапки, миють личка. Не виводить тато-лис їх немитими у ліс.

П. Король

Учні на слух встановлюють звук [и]. Спостерігаючи за артикуляційними особливостями, визначають, що він голосний, співвідносять до фішки. Зі слів класовода чи після повторного прослуховування заучують віршик напам'ять.

За магнітофонним записом корисно проводити гру "Впіймай звук". Діти слухають вірш і "ловлять" оплесками слова, де є вказаний звук. Наприклад, треба "впіймати" [о].

Намалювала я квачиком, Як котик згорнувся калачиком. Ще намалюю олівчиком -І сяде мій котик під стільчиком. Д. Чередниченко

Учні охоче слухають магнітофонний запис (скоромовки, потішки) орфоепічно правильної і виразної вимови слів, у яких є спільний звук. Це виховує стійку увагу до вимови слова.

Поєднують і запис вимови слів самими учнями з наступним прослуховуванням. Діти порівнюють свою вимову з літературною, яка служить для них зразком, визначають помилки.

В цей період школярі не одержують понять про дзвінкі та глухі приголосні, проте практично вчаться вимовляти слова з дзвінкими приголосними у кінці. Допоможе звукозапис: сніг, голуб, гараж, мороз, кров, дід, берег, гарбуз...

Використання засобів наочності завжди поєднується зі словом вчителя (бесіда, розповідь). Так, під час ознайомлення з Букварем доцільно запропонувати учням "Прохання книжки" у магнітофонному записі:

Діти, без мене вам не обійтися. Я навчу вас читати, складати слова й цілі речення. Букв у мене багато. І той, хто буде зі мною дружити, швидко запам'ятає їх усі.

Але давайте домовимося, як поводитися зі мною.

Не беріть мене брудними руками. Коли гортаєте, не слиньте пальці, не загинайте ріжки на моїх сторінках. Не малюйте і не пишіть на мені.

Виготовте для мене закладку і не вставляйте між сторінками ручку або олівець - від цього я псуюся.

Не кидайте мене будь-де, а кладіть завжди на певне місце. Бережіть мене, бо я для вас - найкращий шкільний друг!

У Букварі на с. 6, 7 є ілюстрації до казок "Ріпка" та "Вовк і семеро козенят". Тут учителеві стане у пригоді фонохрестоматія. Учні прослухають платівки із записом добре відомого їм змісту цих казок. Тому вони зможуть розповісти казку, використовуючи ілюстрацію Букваря. А якщо вчитель виготовить до уроку маски Діда, Баби, Собачки, Котика й Мишки, школярі зможуть інсценізувати твір. Учитель (або хтось із сильніших учнів) розповідатиме, а діти виконуватимуть дії героїв казки.

При навчанні грамоти широко застосовують і рухомий демонстраційний матеріал. Це розрізна та пересувна азбука, картки складів, предметні малюнки. На всіх уроках букварного періоду вчитель використовує картки із зображенням друкованих і рукописних (великих та малих) літер. Учні порівнюють їх, встановлюють, на що схожі ці букви у природі. При цьому застосовують магнітні дошки, набірне полотно.