Соціально-педагогічна діагностика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні засади діагностування в соціально-педагогічній роботі

1.1 Зміст і характеристика соціально-педагогічної діагностики

1.2 Структура об'єктів діагностичного напряму роботи соціального педагога

1.3 Діагностичні методи в соціальній роботі

2. Технологія реалізації соціальним педагогом діагностичної роботи

2.1 Алгоритм технології соціального діагнозу на індивідуальному рівні

2.2 Експериментальне дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу і культури спілкування старшокласників

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Сучасна криза, яка охоплює все світове співтовариство, характеризується спільною рисою для різних країн, а саме соціальною відчуженістю серед молоді, тому первісним завданням є оптимізація процесу соціалізації підростаючого покоління, його адаптація до різних освітніх та виховних інститутів.

У всьому світі професіонали займаються проблемами навчання та виховання дітей, здійснюють свої зусилля на пошук найкращих шляхів та засобів розвитку дитини, майбутнього повноцінного, відповідального та самостійного члена суспільства. При значних розбіжностях у філософських та теоретичних підходах сутність об'єкту, на який впливають педагоги, соціальні працівники, соціальні педагоги, батьки, одна - соціалізація особистості. Тому важливо знайти механізми впливу на соціалізацію особи, розкрити засоби впливу на цей процес, виявити умови, які забезпечують успішне входження дитини у життя суспільства, збудувати систему якісної соціальної, психолого-педагогічної допомоги та підтримки дітей та молоді як сферу професійної діяльності.

Останнім часом у нашій країні широкий розвиток отримали програми надання педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної допомоги й підтримки дітям. Формування свідомості, соціальної ідентичності в усій структурі соціальних настанов проходить досить непросто і суперечливо.

Необхідність здійснення усвідомленого і відповідального вибору значно ускладнюється через недостатню комунікативну і соціальну компетентність. Допомогти підростаючому поколінню в соціальному становленні покликані всі виховні інститути; особливе місце в цьому належить соціальному педагогу, який використовуючи різноманітні методики діагностики особистості й соціальної групи спрямовує і коректує розвиток юнаків та підлітків.

За своєю суттю педагогічна діагностика налічує стільки ж років, скільки й вся педагогічна діяльність. Хто вчив і виховував планомірно, завжди намагався визначити й результати своїх зусиль. Це робилося протягом декількох тисячоліть педагогічної діяльності за допомогою засобів, що за нашими сьогоденними поняттями є донауковими. І тільки в останні два століття у все зростаючій мірі стали використовуватися науково-контрольні засоби.

Діагностика, як новий напрямок у соціально-педагогічній науці потребує серйозного та детального вивчення. Вплив її суті, змісту, методів, особливостей та умов на сучасному етапі є одним з важливих напрямків удосконалення соціально-педагогічної роботи. Це зумовило вибір теми курсової роботи.

Розробленість теми:

У педагогічній, психологічній, соціально-педагогічній літературі поняття «соціально-педагогічна діагностика» стала предметом дослідження таких авторів як Н.Ф. Басов, Р.Х. Безпалько, О.О. Бількевич, Н.К. Голубєв, А.Й. Капська, С.Г. Карпенчук, М.Ю. Краосвицький, В. Максимов, Г. Мєщанова, С.Я. Харченко, М.В. Шакурова та інші.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні технології реалізації соціальним педагогом діагностичного напряму діяльності.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати літературу з теми курсової роботи;

- охарактеризувати соціально-педагогічну діагностику;

- дослідити структуру об'єктів діагностичного напряму роботи соціального педагога;

- визначити основні діагностичні методи в соціальній роботі;

- розкрити алгоритм технології соціального діагнозу на індивідуальному рівні;

- провести експериментальне дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу і культури спілкування старшокласників.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є соціально-педагогічна діагностика.

Предметом є дослідження особливостей реалізації соціальним педагогом діагностичного напряму діяльності.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз, синтез, спостереження, анкетування.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

У першому розділі розглядається зміст соціально-педагогічної діагностики, структура об'єктів діагностичного напряму роботи соціального педагога, основні діагностичні методи в соціальній роботі.

У другому розділі характеризується алгоритм технології соціального діагнозу на індивідуальному рівні та проводиться експериментальне дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу і культури спілкування старшокласників.

1. Теоретико-методологічні засади діагностування в соціально-педагогічній роботі

1.1 Зміст і характеристика соціально-педагогічної діагностики

Соціальна діагностика - один з найважливіших компонентів технології соціально-педагогічної діяльності. Термін «діагностика» має походження від грецьких слів dia - після, через, та gnosis - знання. В античному світі діагностами звали тих людей, які після битви підраховували кількість вбитих та поранених. У епоху Відродження діагностика має вже медичне поняття, яке тлумачиться як розпізнавання хвороби. На початку ХХ століття це поняття стало широко використовуватися у філософії, психології, техніці та інших галузях. Термін ”соціальна діагностика” набув широкого застосування починаючи з 20-30-х років ХХ століття [5, с. 26].

Під соціальною діагностикою розуміють точне з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, які виникли під впливом певних умов та в процесі існування клієнтів соціального обслуговування. Соціальна діагностика передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також аналіз цієї інформації з метою розробки програми соціальної допомоги. Реальна оцінка та діагноз є основою для прийняття конкретних рішень.

Загальна сутність діагностики - це особливий тип пізнання, який знаходиться між науковим знанням та упізнанням одноразового явища.

Результат такого пізнання - діагноз, тобто остаточний висновок про належність до суті, яка виражена у одноразовому явищі [12, с. 41].

Основні правила діагностування соціальних проблем сформулював видатний російський учений В.І.Вернадський:

- аналіз проблеми повинен бути детальним;

- в процесі діагностування необхідно виділяти із часткового загальне;

- будь-яке явище повинне досліджуватися історично та комплексно, у взаємозв'язку з іншими явищами;

- під час дослідження потрібно завжди давати відповідь на запитання “чому”?;

- уся зібрана інформація повинна бути науково обґрунтованою;

- під час роботи слід вивчати загальні закономірності наукового пізнання;

- усі дослідження повинні бути пов'язані із реаліями життя;

- в процесі дослідження слід вирішувати не лише назрілі проблеми, але і ті, що можуть виникнути у клієнта в майбутньому [26, с. 38].

Виходячи із вищезазначеного, типовими завданнями соціальної діагностики є:

1) виявлення специфічних суспільно значимих якостей, особливостей розвитку і поведінки клієнта;

2) визначення ступеня розвитку різноманітних властивостей, їх кількісний і якісний показник;

3) проведення детального описування особливостей клієнта (у разі необхідності);

4) ранжування специфічних властивостей клієнта [25, с. 33].

Для уможливлення виконання даних завдань, тобто для того, щоб бути дійсно кваліфікованим спеціалістом в галузі соціальної діагностики, соціальний педагог повинен володіти науковими і практичними її основами.

Для ефективної професійної діяльності соціальному педагогу необхідна достовірна інформація, яка стосується різних сторін життєдіяльності його підопічних. Соціальний педагог повинен використовувати різні види діагностики, застосовуючи їх до конкретних завдань своєї професійної діяльності.

У цьому сенсі він є міждисциплінарним спеціалістом і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. При цьому мова йде про діагностику як галузь практичної діяльності, мета якої - визначення стану об'єкту соціально-педагогічної роботи.

Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а його функції різноманітні і в процесі реалізації спираються на різні галузі наукового пізнання, в практичній роботі він використовує методи, які відносяться до різних професій.

Соціальна діагностика - комплексний процес виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків та взаємовідношень у суспільстві, які характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічний стан [5, с. 31].

Метою соціального діагнозу є науково-обгрунтований висновок про стан соціального здоров'я об'єкта. Використовуючи дані соціальної діагностики про проблеми, особливості учасників соціальної ситуації розвитку дитини, соціальний педагог може аналізувати їх вплив на клієнта, прогнозувати наслідки розвитку особистості.

Для соціального педагога важливо розібратися у відношеннях дитини з сім'єю, іншими соціальними групами до яких він належить. При цьому він виявляє: складності, які є у сім'ї чи іншій соціальній групі; ефективні (неефективні) форми спілкування; можливості реалізації суті формальних та неформальних ролей кожного учасника сім'ї або соціальної групи; основні конфлікти та міри, які приймаються для їх розрішення; цінності та норми, які зумовлюють поведінку членів сім'ї та соціальної групи; соціокультурні контакти та взаємодії сім'ї, соціальної групи, які впливають на формування особистості дитини.

Об'єм та характер інформації варіюється у залежності від цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом, від специфіки необхідної йому допомоги.

В педагогіці діагностика має свій специфічний зміст. Якщо психодіагностика намагається оцінити особистість та окремі її сторони як відносно стійкі утворення, то педагогічна діагностика спрямована на результати формування особливості, пошук причин цих результатів та характеристику цілісного педагогічного процесу.

Педагогічна діагностика - вивчення особистості дитини, особливостей дитячого колективу з метою забезпечення ефективності індивідуального та диференційного підходу в цілісному педагогічному процесі [8, с. 16].

Як правило, педагогічна діагностика оцінює дитину у порівнянні з визначеними соціальними нормами та еталонами, що часто зумовлює оцінюване відношення до особистості підопічного та відсутність його безумовного прийняття. Тому у ряді випадків соціальний педагог не тільки не може використовувати існуючі педагогічні оцінки, але й змушений реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрування його кращих сторін.

До вимог педагогічної діагностики можна віднести:

- вивчення особистості повинно бути спрямовано на пошук її резервів та нерозкритих можливостей, діагностика повинна носити стимулюючий характер, а не бути самоціллю;

- вивчення особистості необхідно здійснювати у процесі діяльності та спілкування;

- особистість вивчається не ізольовано, а у контексті соціальних відношень;

- дані діагностики не повинні бути спрямованими проти самої особистості, не можна робити висновки про особистість тільки на підставі одного діагностичного методу;

- необхідно вивчати особистість дитини у розвитку та порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, але й перш за все, з її особистісними показниками [35, с. 42].

Соціально-педагогічна діагностика - спеціально орієнтований процес пізнання, в якому йде збір інформації про вплив на особистість та соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціокультурних факторів [8, с. 32].

У соціально-педагогічній діагностиці визначаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу та сімейного виховання, а також індивідуально-психологічні характеристики, які пов'язані з її соціальними взаємодіями.

Визначення соціально-педагогічного діагнозу не можливо без спирання на теоретичні уявлення про той чи інший вивчаємий феномен. Наприклад, вивчаючи соціально-педагогічну запущеність дитини необхідно чітко орієнтуватися у її причинах, ознаках та проявленях у різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз - «агресія як засіб зняття напруги та психологічний захист»; біхевіоризм - «агресія як научення подібній поведінці» та ін.) [4, с. 22].

Процес соціально-педагогічної діагностики має проходити у такій послідовності:

- констатація визначеного неблагополуччя в діяльності та поведінці дитини;

- осмислення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку;

- висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних;

- збір додаткової інформації. необхідної для перевірки гіпотези;

- перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних;

- у випадку не підтвердження гіпотези - повторення процедури [28, с. 47].

Соціально-педагогічна діагностика не є лише виконавцем, який за замовленням досліджує особистість, соціальну групу, відзначає їхні ознаки і після цього передає отримані дані замовнику. Соціально-педагогічна діагностика може виконувати тільки службову функцію в середині системи навчання, виховання, соціалізації. Характерним для соціальної педагогіки є не те, що вона керує процесом пізнання у певній галузі, а те, що вона є теоретичним фундаментом практичної діяльності. Цьому ж завданню підкорюється й соціально-педагогічна діагностика.

У структурі соціально-педагогічного діагностичного дослідження загальна теорія діагностики виокремлює три аспекти.

Семіотичний аспект визначає зміст понять, кінцеву ціль, вимірні ознаки, засоби об'єднання діагностичної інформації у цілісну знакову систему, яка включає чіткий опис діагностуючих ознак, інструментарій одноразового виявлення, можливість виміру та одиниці виміру, обґрунтування шкали оцінки.

При виборі цілей головне значення надається їх психолого-педагогічному формулюванню, яке б мало однозначну діагностику та визначені можливості для прийняття оптимальних рішень. Діагностичне завдання цілей є можливим тоді, коли вихідні поняття, які входять у поняття, мають категорію виміру; тобто піддаються прямому або опосередкованому виміру; результати виміру можуть бути співвіднесені з визначеною шкалою, тобто відповідно оцінюватися.

Технічний аспект припускає наявність спеціальних методів та методик діагностичного обстеження, адекватних семіотичному. Кожна методика повинна мати опис: предмет діагностики, сферу застосування, контингент досліджених, процедуру застосування. В описі обов'язково повинні бути докладні відомості про процедуру розробки методики, також її надійність та валідність. Процедура підрахування балів та інтерпретації повинна бути описана з однозначною ясністю.

Логічний аспект припускає специфічне діагностичне мислення, правильне побудування висновків про діагностуємий об'єкт. Під час діагностики потрібно:

- аналізувати явища та факти у їх цілісності, взаємозв'язку та взаємозалежності;

- простежувати генезис впливу соціально-педагогічних взаємодій та взаємовпливів;

- співвідносити соціально-педагогічні дії з цілями та результатами формування особистості;

- здійснювати у єдності аналіз та синтез соціально-педагогічних явищ;

- сходити у соціально-педагогічній теорії та практиці від абстрактного (ідеї) до конкретного (ситуації) та думкою йти у зворотному напрямку;

- відмовлятися від шаблонів та стереотипів, шукати нові оцінки, узагальнення, підходи, дії;

- використовувати теорію та нові ідеї в практичному, творчому пошуці;

- ефективно застосовувати логіку фактів та переконливу аргументацію;

- співвідносити тактичні та стратегічні дії [11, с. 65].

Оціночна практика являє собою в кожному окремому випадку досить диференційовані, всебічні й взаємопов'язані процеси, що підлягають впливу різноманітних інституціональних, особистісних і ситуативних факторів.

1.2 Структура об'єктів діагностичного напряму роботи соціального педагога

Діагностичний напрям роботи соціального педагога включає діагностику особистості школяра, дитячого колективу, виховного процесу та самодіагностику особистості і діяльності педагога.

Діагностика особистості школяра - це виявлення індивідуальних особливостей рівнів вихованості кожної дитини та загального її розвитку.

При цьому вивчається:

а) спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, установки, система ставлення);

б) пізнавальна і навчальна культура, навички НОП;

в) здоров'я і фізична культура;

г) культура поведінки і спілкування;

д) умови сімейного виховання;

е) характерологічні особливості (характер, темперамент, воля, пам'ять, звички) [5, с. 116].

Вивчення особистості учня, знання відхилень в його розвитку дозволяють виробити обґрунтований і конкретизований план педагогічної діяльності.

Процедура діагностування полягає в тому, щоб виявити зміни ознак об'єктів, які вивчаються і причини, які викликають ці зміни, проаналізувати спостережувані явища, встановити закономірні зв'язки, розкрити їх прояви в конкретних умовах педагогічної діяльності.

Таким чином, педагогічна діагностика пов'язана зі збиранням, збереженням, опрацюванням інформації і використанням її для управління навчально-виховним процесом.

Вивчення вихованості школярів складається з наступних етапів.

Перший етап - осмислення мети і завдань виховання, конкретизація їх, аналіз запропонованої програми і процедури вивчення.

Другий етап - складання попередньої характеристики вихованості школярів вихователем.

Третій етап - залучення до аналізу вихованості самих учнів, батьків і педагогів. Найважливіше на даному етапі - спонукати учнів до самоаналізу, самооцінки і самоконтролю [40, с. 49].

Головне, що повинні усвідомити діти, це те, що вихованість - уміння поводитись у товаристві, чемність, ввічливість. Виходячи з аналізу сформованості якостей особистості кожного школяра, рівня його вихованості, вчитель-вихователь намічає цілі у своїй виховній роботі і коротко формулює їх. Головне, безпомилково побачити кращі якості, опертись на них і вже на цій основі нейтралізувати негативні прояви.

Діагностика дитячого колективу - це виявлення виховних можливостей колективу та умов для індивідуального розвитку особистості.

Вивчаються: структура, особливості міжособистісних стосунків, основні цінності, ставлення до навчання, виховання в школі, характер громадської думки, згуртованість колективу, основні види ініціативної діяльності, форми дозвілля, переважаючий емоційний фон.

Сформованість учнівського колективу доцільно оцінювати у двох напрямках - у класному колективі і шляхом підключення учнів до аналізу навчально-виховного процесу в загальношкільному колективі.

Але перш ніж залучати учнів до аналізу різних ситуацій, потрібно сформувати в них відповідні вміння: співвідносити явища, які аналізуються, з нормами і правилами поведінки: визначати моральну значимість аналізованого; встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; передбачати можливі результати; мотивувати свою оцінку; самостійно приймати рішення.

Оціночні судження щодо розвитку колективу є проміжним етапом на шляху до самостійних дій і вчинків.

Якщо колектив знаходиться на низькому рівні розвитку, то вчитель-вихователь виступає організатором його діяльності. Його завдання полягає в тому, щоб зруйнувати негативні установки, перебудувати стосунки, які склалися.

А для цього потрібно виділити ядро колективу і опертися на нього. Вченими встановлено, що класний керівник може управляти розвитком колективу:

* якщо добре знає вихованість, індивідуальні особливості і можливості кожного школяра і окремих груп учнів;

* володіє конкретними знаннями стану його розвитку в цілому і за окремими ознаками;

* зміцнює і розширює актив, розвиває організаторські навики і вміння всіх учнів;

* розвиває ініціативу і саморегуляцію на основі самоаналізу, самоконтролю засвоєних критеріїв моральної вихованості особистості і колективу школярів;

* змінює співвідношення сил у колективі за рахунок збільшення кількості учнів з позитивним досвідом моральної поведінки, переведення учнів з нестійкою саморегуляцією і моральною поведінкою в активну позицію;

* зміцнює відповідно до рівня розвитку колективу власну педагогічну позицію [25, с. 137].

При цілеспрямованому аналізі рівнів розвитку колективу і моральної вихованості кожного його члена в учнів з'являється ціннісне відношення до своєї позиції в життєдіяльності колективу, її цілей, до суспільно корисних справ і їх результату.

Діагностика виховного процесу - це виявлення ефективності, аналіз затрачуваних педагогом зусиль, одержання всебічної інформації про характер впливів навколишніх мікро- та макросередовищ на розвиток школярів.

Вивчаються:

а) рівень вихованості та загального розвитку учнів;

б) система виховної роботи в школі;

в) реакція учнів на впроваджувані заходи, педагогічні умови;

г) ступінь задоволення виховною роботою, спілкування з педагогами;

д) ступінь і характер взаємодії (співробітництва) суб'єктів виховання;

е) момент напруженості у стосунках учнів і педагогів та їх причини.

Процес виховання, на думку вченого Н.Ф. Басова - це процес управління і обміну інформацією [2, с. 11].

Основним елементом виховного процесу є виховна ситуація. В ній перехрещуються складні взаємостосунки особистості учня, вихователя, колективу, середовища, суспільства. Основу ситуації становить виховна взаємодія, яка має відповідну мету і стосовно неї зміст і засоби виховання. В поняття “виховна ситуація” включається вплив вихователя, вплив його особистості на учня, діяльність колективу, а також інші впливи, які достатньо значимі для даної ситуації.

Тому результати виховання віддалені, але діагностування виховного процесу, як і виховної ситуації, можливе.

В педагогічній науці виховний процес розглядається як процес складний, динамічний і системний. Це означає, що йому характерні цілісність, взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх властивостей.

Будь-яка виховна ситуація, як елемент виховного процесу, більшістю зв'язків залежить від інших ситуацій. Тому, визначаючи програму вивчення будь-яких педагогічних явищ, вчитель повинен пам'ятати, що який би “найкращий” чи “сучасний” метод діагностування не був застосований, взятий окремо, він може бути лише інструментом аналізу якоїсь сторони виховного процесу (взаємодії особистості і колективу, різні прояви процесу формування особистості в різних видах діяльності учнів і т. д.).

Тому більш доцільніше використовувати комплексні діагностичні методики, які включають найрізноманітніші методи, фіксуючі групи інтегративних показників виховного процесу.

Враховуючи специфіку виховного процесу в школі і результати проведеного вивчення, вчені виділяють дотримання алгоритму, логіки виховного процесу (так звані кроки алгоритму, що характерно для виховних технологій) як головні умови вдосконалення діяльності вчителя-вихователя [12, с. 51].

Алгоритм, логіка виховного процесу:

1. Знання головної мети, завдань і змісту процесу виховання, виділення актуальних проблем виховання. Розуміння основних психолого-педагогічних понять, володіння провідними формами і методами виховної роботи.

2. Аналіз рівня відповідності результатів виховної роботи меті виховання, розуміння причин, які впливають на неоптимальне вирішення завдань виховання. Вмілий аргументований аналіз виховного заходу (виховної справи), власної педагогічної позиції, сучасне педагогічне мислення, готовність до розвитку ситуацій успіху.

3. Передбачення результатів своєї роботи, вміння порівняти реальні результати із загальною метою виховання, бачити суперечності, будувати обґрунтовані гіпотези. Визначення системи “перспективних ліній”: близьких, середніх, далеких. Перспективне планування діяльності із врахуванням завдань розвитку особистості і колективу школярів.

4. Конкретизація завдань із врахуванням результатів вивчення головних об'єктів виховання і прогнозів-перспектив.

5. Вирішення комплексу виховних завдань меншим числом заходів. Усвідомлений вибір головних завдань і адекватної їм діяльності із врахуванням розвитку учнів і класних колективів. Переконаність, що вибрані види виховної діяльності, форми і методи виховної роботи забезпечать позитивні зрушення в рівні вихованості учнів і рівні розвитку учнівських колективів.

6. Вироблення конкретної програми діяльності як логічної ланки процесу виховання. Педагог повинен продумати як змінити позицію вихованців, викликати позитивні внутрішні мотиви і переконання.

7. Проектування розвитку особистості, включення учнів у таку систему діяльності та стосунків, яка збагачує їх позитивний досвід, зміцнює морально-ціннісну позицію. При цьому вихователь не лише організовує діяльність адекватну виховній меті і завданням, але й створює умови для прояву позитивних якостей дитини. Підводячи підсумки виховної діяльності, вчитель підкреслює успіх, показує ріст особистості, при необхідності ”авансує” успіх. Із врахуванням реальних можливостей кожного вихованця вчитель підбирає відповідний вид діяльності і доручення конкретному учневі, опираючись на його сильні сторони, сприяючи подальшому розвитку якостей, що формуються.

8. В реалізації програми виховної роботи важливо враховувати і можливості самого педагога, його сильні і слабкі сторони, забезпечити використання найбільш доцільних в даних конкретних умовах методи та засоби виховання, творчий ріст вчителя.

9. Проведення проміжного контролю, аналізу результатів діяльності, рівня вихованості учнів і рівня розвитку учнівського колективу [33, с. 137].

Таким чином, при умові логічної побудови виховного процесу на діагностичній основі вчитель-вихователь звільняється від недоцільних заходів, обґрунтовано вибирає зміст, форми і методи роботи, тобто усвідомлено будує процес виховання і управляє успішним становленням особистості школяра, з меншими затратами сил і часу досягає позитивних успіхів у вихованні.

Самодіагностика особистості і діяльності педагога - це оцінка власних можливостей у розв'язанні конкретних виховних завдань, включаючи самоаналіз особистісних рис і професійних умінь.

Вивчаються:

а) виховна діяльність педагогів;

б) індивідуальний стиль педагогічного спілкування та керівництва;

в) поведінка у складних ситуаціях, в тому числі конфліктних;

г) культура розумової праці та самовдосконалення;

д) рівень оволодіння педагогічними знаннями;

е) авторитет у колег та учнів і їхніх батьків;

є) володіння педагогічною технікою, технологією та методикою індивідуальної педагогічної взаємодії;

ж) характер і причини утруднень у виховній роботі [23, с. 34].

Самодіагностика - необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму вчителя. Вона відбувається через самоспостереження, самоаналіз, самооцінку, самопрогнозування.

Самоаналіз - аналіз свого внутрішнього світу, своєї діяльності; критичний аналіз успіхів спілкування, врахування набутого досвіду, погляд на себе очима оточуючих людей. На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонент самосвідомості. Не бажаною є як завищена, так і занижена самооцінка.

Самопрогнозування “Я - у майбутньому” доповнює картину самопізнання характеристикою особистості з урахуванням життєвих планів.

Самодіагностика допомагає вчителеві завоювати авторитет в учнів за рахунок сформованих позитивних особистісних якостей і чіткої професійної позиції.

Критерієм справжньої авторитетності, на думку більшості вчених, можна вважати збереженням позитивного ставлення учня до вчителя після виходу з під його нормативної влади, наприклад, після закінчення школи. До цього часу важко розрізнити істинний авторитет та показну слухняність.

Отже, педагогічний авторитет - це не пов'язана з соціальним статусом, примусом і винагородами здатність учителя впливати на думки, почуття і поведінку учнів.

1.3 Діагностичні методи в соціальній роботі

Для здійснення соціальної діагностики використовується величезна група методів. Серед основних груп методів соціальної діагностики виділяють наступні:

І. Загальні методи вивчення особистості і колективу:

а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв'ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування);

б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести - особистісні, тести - ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т. д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості і колективу [9, с. 17].

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв'язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Функції кожного окремого методу можуть змінюватись залежно від засобу його використання і від того, яку інформацію з допомогою конкретного методу потрібно отримати.

Важливою вимогою, на думку вчених, до застосування методик діагностування є доступність їх для дітей. Тому кожне питання анкети чи тексту, тема твору, будь-які прийоми дослідження повинні бути зважені, продумані з позицій дітей. Потрібно передбачати, яку користь принесуть отримані результати для покращання роботи учнівського колективу, а, отже, в якій формі відбудеться знайомство самих вихованців з цими результатами.

Достовірність, об'єктивність отриманих даних залежить від відношення дітей, які піддаються вивченню, до самого педагога-дослідника: доброзичливість породжує об'єктивність, недоброзичливість - необ'єктивність отриманих даних.

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, слід назвати валідність, надійність, однозначність, точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог.

По-перше, перевагу має найбільш простий метод і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють отримати бажаний результат. Просте опитування іноді може виявитися більш ефективним, ніж складні тести.

По-друге, метод має бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосовування методів повинна бути чіткою і зрозумілою. Вона повинна настроювати клієнта на його довірливе відношення до соціального працівника, на співпрацю, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.

2. Технологія реалізації соціальним педагогом діагностичної роботи

2.1 Алгоритм технології соціального діагнозу на індивідуальному рівні

Діагностична функція -- одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача - це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета - це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення результату та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.

Головні завдання:

- одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (підетапів);

- уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;

- підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації [24, с. 226].

Діагностика -- загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика -- найважливіший компонент соціальної технології (мета -- діагноз -- прогноз -- програма -- упровадження -- аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.

Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:

- рівень професійності спеціаліста;

- специфіка об'єкта і проблеми;

- мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.

Для соціального педагога на етапі здійснення соціального діагнозу характерно:

1. Прагнення як можна краще і докладно пізнати індивідуальність об'єкта соціальної діагностики. Його цікавить інформація:

- про патологію, характерну для об'єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним - прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов'язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація);

- про індивідуальні потенціали клієнта, на які можна опиратися в соціально-педагогічній роботі з ним: потенційні можливості у вирішенні та зниженні рівня патології; компенсація, корекція можливостей клієнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом;

- про індивідуальні можливості об'єкта в самовдосконаленні, вирішенні своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення соціальних проблем, позитивний досвід самостійного вирішення тих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів.

2. Прагнення визначити соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об'єкт впливу.

3. Прагнення визначити соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта:

- усвідомлення позитивних і негативних вирішень соціально-педагогічних проблем клієнта;

- можливість підвищення позитивності соціально-педагогічної ролі роботи з клієнтами;

- участь у соціально-педагогічній роботі з клієнтами та їх оточенням.

4. Прагнення зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність [18, с. 41].

Безпосередня підготовка до реалізації вибраної цільової технології практичної діяльності включає:

- аналіз вибраної цільової технології, виділення матеріальних, технічних, методичних і організаційних аспектів цільової технології;

- вирішення проблем підготовки;

- випробування деяких методик;

- планування виконавчої діяльності за часом і місцем;

- підготовка клієнта чи об'єкта до роботи;

- постановка задач практичної роботи перед виконанням.

Для реалізації технології спеціалісту необхідно мати певну інформацію. До неї відноситься:

- сама технологія з описом її матеріального, технологічного, організаційного і методичного забезпечення;

- професійні та методичні можливості суб'єктів реалізації цільової технології;

- потенціал оточення реалізації цільової технології [26, с. 312].

При організації такої роботи в спеціалізованих закладах цим займаються спеціально підготовлені особи. Як правило, проводиться диференціація діяльності й кожен спеціаліст виконує свій блок роботи.

Алгоритм процедур типової технології припускає: ознайомлення з клієнтом (чи соціальним процесом) - постановку задач - виділення предмету діагностики - вибір основних показників або критеріїв - вимірювання і аналіз показників - формулювання і оформлення висновків - висновки - постановку соціального діагнозу.

Одним з об'єктів діагностики виступає особа (дитини, доросла людина). У рамках соціально-педагогічної діагностики особи необхідно:

- виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку і поведінки;

- уточнення соціальної ситуації розвитку;

- визначення ступеня розвитку або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених перш за все включенням людини в різні соціальні зв'язки (соціальні установки, позиції, процеси адаптації і соціалізації, комунікативні здібності, психологічна сумісність і т.п.);

- ранжирування, опис особливостей об'єкта, що діагностуються;

- побудова “соціального портрета” особи [14, с. 39].

У числі обов'язкових документів, що складаються соціальним педагогом, -- медико-психолого-педагогічна характеристика клієнтів, яка відноситься до числа документів внутрішнього користування і не підлягає розголосу.

Основою вживання будь-якої діагностичної технології є освоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник може вчинити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках з результатів дослідження. Так, наприклад, в контексті біхевіористичної, когнітивної, та інших психологічних теорій і напрямів передбачаються різні варіанти і моделі технологій діагностики в соціальній роботі.

Процес вирішення проблеми соціальним працівником включає:

1). збір інформації зі всіх джерел, що відносяться до справи;

2). оцінку інформації;

3). визначення проблеми;

4). планування дій;

5). складання докладного чіткого плану дій;

6). здійснення плану дій;

7). оцінку результатів.

2.2 Експериментальне дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу і культури спілкування старшокласників

Найважливіший колектив, якому належить старшокласник і під впливом якого формується його особистість - це шкільний клас. Учнівський колектив, відмічає Л.Є. Нікітіна, з одного боку - “функція педагогічних зусиль дорослих, так як проектується дорослими і розвивається під їх прямим і непрямим безпосереднім або опосередкованих впливом. З одного боку - він є явищем, яке розвивається спонтанно, так як діти потребують спілкування і вступають в спілкування не лише по встановленим дорослими рецептам.

Ця подвійність знаходить своє відображення в подвійній структурі колективу: формальній, яка визначається через задану організаційну структура, систему ділового спілкування, набір діяльності, і неформальну, яка складається в процесі вільного спілкування дітей” [23].

Для школяра важливо не просто виконання якоїсь соціальної ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Він прагне, щоб структура ділових стосунків в класі максимально відповідала структурі міжособових стосунків. Але в той же час в межах організованого колективу “питання стосунків товариша до товариша - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності” [28, с. 39].

Старший шкільний вік - це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду. В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива.

Критерії, які визначають соціометричний статус старшокласника в його класному колективі, складні і багатогранні. По даним Коломенського, на першому місці тут стоїть вплив на однолітків (значення цієї якості з віком неухильно зростає) і, як у молодших підлітків, фізична сила; на другому місці - моральні якості, які безпосередньо проявляються в спілкуванні, і суспільна робота; далі йдуть інтелектуальні якості і добре навчання, працелюбство і навички праці, зовнішня привабливість; на останньому місці стоїть прагнення командувати. По даним Б.М. Волкова, десятикласники більш за все цінують якості особистості, які виявляються в спілкуванні, взаємодії з товаришами (чесність, готовність допомогти в складну хвилину). В дослідженні А.М. Лутошкіна дається інша послідовність переваг: інтелектуальні якості, відношення до людей (доброта, чуйність), моральні якості, вольові, ділові, зовнішні дані.

З цих даних видно, що соціометричний статус невід'ємно пов'язаний зі спілкуванням старшокласників.

Для експериментального дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу з культурою спілкування старшокласників ми обрали такі методики: методика “Соціометрія” і методика “Потреба в спілкуванні”.

В дослідженні взяли участь 27 дослідних. Робота була проведена на базі Углянської ЗОШ І-ІІІ ст. в 10-А класі.

Методика “Соціометрія”. Між складом групи і кожним з її членів складається певна система стосунків, в якій кожний отримує своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним школярем по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:

Лідери (ведучі). На ці місця претендують особи, здатні до активної взаємодії, прийняттю відповідальних рішень, управлінню людьми, творчої ініціативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи - більше 50% вибору (від 50 до 100%).

Переважні. Наступні за рейтингом за лідерами (від 10 до 50%). До них відносять актив робочої групи, в складі якого переважають люди, здатні бути активними виконавцями, але серед них є і такі, хто в певних обставинах здатний зайняти лідерське місце.

Відвернені. Маючі не більше 10% вибору і низький рейтинг в групі. Вони або неактивні в спільній діяльності, або не змогли встановити позитивні ділові і особові стосунки з членами групи.

Ізольовані. Які не отримали вибору і стоять поза групою. Для них характерне невизнання їх групою і небажання з ними співпрацювати.

Ця методика дозволяє визначити положення дослідного в системі міжособових стосунків тієї групи, до якої він належить.

Перед початком дослідження, члени групи, які зібрались в класі, отримують інструкцію наступного змісту:

“Ваш клас існує вже давно. За час спільного життя і спілкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано взнати один одного, і між вами склались певні особисті і ділові стосунки, симпатії і антипатії, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте у цьому зв'язку відповідь на наступні запитання, дописавши в них свої відповіді на окремому листі паперу. Його необхідно підписати, щоб ми могли судити про те, хто і кого обирає.

Кому з однокласників в першу чергу, другу і третю ти розповіси про те, як провів час в компанії друзів? (емоційне спілкування).

Хто з однокласників може вказати на твої недоліки, кого б ти послухав? (довірче спілкування).”

Учні підписують свої листки і на кожне питання записують в суворій послідовності три прізвища. Вибір здійснюється лише із членів досліджуваного колективу.

Число виборів, отриманих кожним учнем, характеризує його місце в системі особистих стосунків, іншими словами, визначає його соціометричний статус.

По першому питанню (Емоційному спілкуванню):

.

Лідери: від 5 і більше виборів.

Переважні: 4-3 вибори.

Відвернені: 2-1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

По другому питанню (Моральне спілкування):

Лідери: від 4 і більше виборів.

Переважні: 3-2 вибори.

Відвернені: 1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

Результати дослідження доречно оформити в вигляді таблиці, в якій подаються індивідуальні коефіцієнти по кожному виду спілкування (Додаток 1).

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок про те, що у класі при емоційному спілкуванні більше всього переважає відвернених (40%), відповідно переважних - 30%, лідерів - 19%, що свідчить про те, що діти, які складають групу лідерів, орієнтовані на рівноправність в спілкуванні, вона заснована на взаємоповазі, повазі і довір'ї, взаємопорозумінні і взаємному вираженні, відкритості, розвитку, ізольованих - 11%, такі учні намагаються придушити особистість співрозмовника, не бажаючи розуміти співрозмовника, при цьому вимагаючи згоди з власною позицією. Вони не рахуються з чужою точкою зору, відкидаючи її.

При моральному спілкуванні у класі більше переважних - 52%, відвернених - 22%, ізольованих - 15 % та лідерів - 11%.

Методика «Потреба в спілкуванні».

Інструкція

У бланк відповідей впишіть «так» (або поставте «+») поруч із номером твердження, якщо ви згодні з ним. Якщо ж ви не згодні із твердженням, то напишіть «ні» (або поставте «-») (Додаток 2).

Бланк відповідей

1.	17.	24.	3.	15.
2.	18.	26.	4.	16.
7.	19.	28.	4.	25.
8.	20.	30.	6.	27.
11.	21.	31.	9.	29.
12.	22.	32.	10.
13.	23.	33.
14.

сума «так»

сума «ні»

Обробка результатів

1. Підрахувати кількість відповідей «так» у першому, другому й третьому стовпчиках бланка відповідей,

2. Підрахувати кількість відповідей «ні» у четвертому, п'ятому стовпчику бланку відповідей.

3. Обидва числа додати і порівняти з психодіагностичною шкалою.

Діагностична шкала

Властивість	Рівні
	нижчий за середній	середній	вищий за середній
Потреба у спілкуванні	0-23	24-28	29 і більше

В результаті проведення даної методики (Додаток 3) виявилось, що 56% учнів мають середній рівень потреби в спілкуванні, це ті учні, які мають статус переважних і частково відвернених у спілкуванні, 33% - низький рівень потреби у спілкуванні (статус ізольованих і частково - відвернених), і 11% - високий рівень потреби в спілкуванні (статус лідерів).

Моральні якості, які невід'ємно пов'язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус, більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). У результаті проведення дослідження, виявилось, що культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Провівши методики “Соціометрія” та “Потреба у спілкуванні”, ми отримали дані, завдяки яким робимо висновок, що у класі більш за все учні з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, діти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Діти, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

Для підвищення рівня потреби в спілкуванні та рівня культури спілкування потрібно організовувати різні форми спілкування: участь у бесідах, рольових іграх, самостійне створення учнями ситуацій спілкування, залучення учнів до читання літератури, а також переказування змісту прочитаного, регулярне обговорення книг, кінофільмів, концертів, декламування віршів, складання словників нових понять і термінів, проведення уроків на певну тему (Додаток 4).

Висновки

Соціально-педагогічна діагностика - спеціально орієнтований процес пізнання, в якому йде збір інформації про вплив на особистість та соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціокультурних факторів.

Діагностична функція -- одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача - це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета - це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення результату та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.

Головними завданнями соціально-педагогічної діагностики є:

- одержання необхідної повноти інформації, необхідної для постановки діагнозу і забезпечення кваліфікованої реалізації наступних етапів (підетапів);

- уточнення соціально-педагогічні проблеми клієнта;

- підготовка необхідної інформації для прогностичної діяльності в кожній ситуації.

У соціально-педагогічній діагностиці визначаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу та сімейного виховання, а також індивідуально-психологічні характеристики, які пов'язані з її соціальними взаємодіями.

Діагностичний напрям роботи соціального педагога включає діагностику особистості школяра, дитячого колективу, виховного процесу та самодіагностику особистості і діяльності педагога.

Для здійснення соціальної діагностики використовується величезна група методів. Серед основних груп методів соціальної діагностики виділяють наступні:

І. Загальні методи вивчення особистості і колективу: а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв'ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування); б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести - особистісні, тести - ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т.д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості і колективу.

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв'язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Результати дослідження взаємозв'язку соціометричного статусу і культури спілкування старшокласників, проведеного на базі Углянської ЗОШ І-ІІІ ст. в 10-А класі, дали можливість визначити наступні методичні рекомендації:

максимально використовувати потенціал навчальних предметів;

урізноманітнювати методи і форми виховання моральних основ, зокрема використовувати етичні бесіди, обговорення різних ситуацій, оповідань і кінофільмів;

підтримувати тісний контакт з батьками: бесіди, батьківські збори;

- систематично використовувати виховні можливості народної
педагогіки;

- дотримуватись вчителем єдиних вимог до учнів щодо формування
моральної культури.

соціальний педагог діагностика

Література

1. Артюшкіна Л.М. Соціальний педагог школи: теорія і практика роботи. - Суми: Сум. ДПУ ім. А.С.Макаренка, 2004. - 124 с.