Казка в духовному житті людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Жанрова і сюжетно-композиційна своєрідність фольклорної та літературної казки

1.1 Поняття казки у фольклористиці та літературознавстві

1.2 Класифікація казок

Розділ 2. Значення казки у вихованні дітей молодшого шкільного віку

2.1 Вплив казок на дітей молодшого шкільного віку

2.2 Особливості роботи над казкою в початкових класах

2.3 Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на уроках читання.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Для кожного народу усна народна творчість - цінний набуток. В ній знайшли втілення найзаповітніші мрії, помисли, сподівання багатьох поколінь. Серед розмаїття фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей.

Казка -- малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.

Казки досить повно й історично правдиво відображають шлях розвитку людини. В них яскраво висвітлюються ознаки матеріалістичного мислення людей, їхнє прагнення максимально пізнати навколишній світ, удосконалити знаряддя праці.

В історії будь-якого народу казка відіграла важливу роль у розвитку писемності, вплинула на багато жанрів художньої літератури (пригодницький роман, повість, новела, байка).

В основі казки -- захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами -- сказаннями, сагами, легендами, переказами, епічними піснями, -- казки не зв'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Кожна казка невіддільна від краси, вона сприяє розвиткові естетичних почуттів, без неї неможливе благородство, щира чуйність до людського нещастя і страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Образи казки благотворно формують і свідомість молодших школярів.

Не виховавши моральних почуттів у молодших школярів, ми ніколи не матимемо моральних якостей у дорослих особистостей. Наука виходить з того, що в дітей з раннього віку треба цілеспрямовано формувати моральні почуття, хоч діти можуть ще не розуміти відповідних цим почуттям моральних понять, принципів. Дитина змалку повинна розуміти, що таке любов до людей, милосердя, доброта та ін. Казка якраз і є тим джерелом, тим засобом, що допомагає вихованню моральних якостей дитини.

Розробленість теми:

Аналіз наукової літератури показує, що проблема розвитку самооцінки у дітей дошкільного віку досліджується багатьма авторами.

Вагомий внесок у дослідження особливостей казки в духовному житті людини зробили В.Мартиненко, О.В.Скіпакевич, Г.П.Ткачук, С.Савельєва, М.С.Грицай та ін.

В. Сухомлинський вважав створення казок важливим засобом розумового розвитку. Він також вважав, що казки є духовним багатством народної культури, вивчаючи які, дитина пізнає серцем життя народу, і був переконаний, що читання, розповідь, інсценізація, творення казки -- могутній засіб виховання розуму і добрих людяних почуттів.

Казкова алегорія, на думку педагога, краса рідного слова, зворушує дитину, будить почуття власної гідності, посилює враження, утверджує моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу і потворність. Казка, завжди глибоко національна і самобутня, є благодатним джерелом виховання любові до Батьківщини, рідного краю вже тому, що саме вона -- творення народу і духовне багатство його культури. Створений народом казковий образ доносить до дитячої душі могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення.

Мета курсової роботи полягає у вивченні значення казки в духовному житті людини.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми роботи;

вивчити поняття «казка», «літературна казка»;

дати характеристику класифікації казок;

розкрити особливості роботи над казкою в початкових класах;

охарактеризувати особливості впливу казки на становлення особистості дитини;

визначити роль казки у моральному вихованні молодших школярів на уроках читання.

Об'єктом дослідження для даної роботи є казка.

Предметом є особливості впливу казки на становлення і моральне виховання дітей молодшого шкільного віку.

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз та синтез.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості впливу казки на становлення та моральне виховання особистості, визначені поняття «казка», «літературна казка».

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.

Розділ 1. Жанрова і сюжетно-композиційна своєрідність фольклорної та літературної казки

1.1 Поняття казки у фольклористиці та літературознавстві

Казка -- малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло [20, с. 54].

Вже в самому слові «казка» міститься стисла вказівка на певні ознаки цього жанру: казка -- від слова «казати», це те, що «кажеться», тобто розповідається. На східнослов'янському ґрунті термін «казка» вперше як рівнозначний поняттям «баснь», «байка» тлумачиться у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексись сиречь реченія» (1596 p.), а пізніше як ідентичний словам «баснь», «байка», «вимисел» у словнику Памви Беринди «Лексіконь славеноросскій и именъ тлькованіе» (1627 p.). Приблизно в цей же час (1649 р.) у грамоті Верхотурського воєводи Рафа Всеволозького вперше офіційно задокументовано російський термін «сказка» [21, с. 24].

Як і багато інших епічних жанрів казка паралельно існує як у фольклорі, так і у формі авторської літературної творчості. Жанр фольклорної казки генетично сходить до міфу. Як вважає О.В.Скіпакевич, казка могла відокремитися від міфів унаслідок «розриву безпосереднього зв'язку цих міфів з ритуальним життям племені. Відміна специфічних обмежень на розповідання міфу, допущення в коло слухачів невтаємничених (жінок та дітей) тягнули за собою мимовільну настанову оповідача на вигадку, підкреслення розважального моменту й неминуче -- ослаблення віри в достовірність розповіді. Із міфів виводяться особливо сакральні моменти, посилюється увага до сімейних стосунків героїв, їхніх суперечок, бійок і т. п. Первісна сувора достовірність поступається місцем несуворій, що сприяє дедалі більш усвідомленому у вільному вимислі» [22, с. 28]. Вільна вигадка, яка чимдалі, тим більше пориває з необхідністю наслідування твердо фіксованих реалій міфу, внутрішня настанова оповідача (казок) на розважальне, а не на світоглядне, пізнавальне ідейне завдання казки, -- це ті чинники, з яких поступово постає жанр.

Літературна казка постає з фольклорної в основному двома шляхами:

1) через вільну інтерпретацію її сталих фабульних схем;

2) на основі оригінальної фабули, в яку широко вводяться чарівно-фантастичні елементи [9, с. 9].

Г.В.Довженко дає таке визначення літературній казці: «Літературна казка -- авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів» [6, с. 39].

Найкращі літературні казки належать перу Г.-К. Андерсена («Снігова королева», «Дюймовочка»), братам Ґрімм («Король Дроздобород», «Три брати»), В. Грауфу («Холодне серце»), Ш. Перро («Попелюшка», «Кіт у чоботях»), А. Ліндгрен («Карлсон, що живе на даху»), К. Грехем («Вітер у вербах»), А. Мілн («Вінні-Пух»). Сюди ж слід віднести казки Є. Шварца, О.Волкова, К. Чуковського, С. Маршака.

Вершиною світового казково-літературного жанру багато літературознавців та читачів справедливо вважають казку викладача математики Оксфордського університету Л. Керрола (Ч. Доджсона) «Пригоди Аліси в країні чудес». Долучилися до цього жанру й українські письменники, передусім Марко Вовчок («Кармелюк», «Невільничка», «Лимерівна», «Ведмідь», «Дев'ять братів та сестриця Галя»), І. Франко («Фарбований Лис», «Лис і Дрозд», «Осел і Лев», «Заєць і їжак», «Вовк війтом»), Панас Мирний («Казка про Правду та Кривду»), М. Коцюбинський («Хо»). В літературі XX століття до цього жанру зверталися А. Дімаров («Про хлопчика, що не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Блакитна дитина»), Н. Забіла («Про ліниву дівчинку»), О. Іваненко («Лісові казки», «Казка про веселу Аль», «Казка про маленького Ніка»), Ю. Ярмиш («їжачок і Соловейко», «Ведмежа і Полярна зірка»).

Отже, казка -- оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

В основі казки -- захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами -- сказаннями, сагами, легендами, переказами, епічними піснями, -- казки не зв'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями. Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.

Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

1.2 Класифікація казок

Тематично фольклорна, як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин («Рукавичка», «Лисичка й Журавель», «Лисиця та Вовк»); 2) фантастично-чародійні казки («Колосок», «Кирило Кожум'яка», «Снігуронька»); 3) соціально-побутові казки («Зароблений карбованець») [9, с. 48].

Казки про тварин генетично найдавніші, зв'язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин -- кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо).

Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи -- Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда.

Крім наведеної вище класифікації казок, існують інші класифікації. Наприклад, відомий учений В. Пронн виділяв: чарівні казки (причому, не за означенням фантастичності, а за особливостями побудови), кумулятивні (або ланцюгоподібні, які в композиції повторюють певні функції), казки про тварин (часто діалогічні), побутові (або реалістичні - про чоловіків та жінок, наймитів, солдатів), небилиці (побрехеньки про неймовірне в реальному житті) та надокучливі (приповідки та потішки) [8, с. 32].

Архаїчні казки - це невеликі епічні твори, близькі до міфів. Їхня подвійна природа ілюструє перехід міфу у казку [16, с. 29]. Такими є казки американських індіанців, африканських племен, ескімосів, австралійських аборигенів, які вірили у залежність добробуту від духів та богів. Ці казки розповідають про міфічний час першотворення, коли кордони між тим (потойбічним) і цим світом були прониклі та прозорі. Багато з них пояснюють виникнення тварин, рослин, зірок, місяця, сонця, наприклад: “Дівчина перетворилася у камінь” та “Звідки узявся місяць” (ескімоські казки). Архаїчні казки докладно змальовують ритуали, магічні дії, опис житла, одягу, хатнього начиння, а також містять розповіді про те, як люди добувають їжу, будують житло.

Календарні казки відображають календарні обряди та уявлення про природу стародавніх землеробів. Ці казки (спадкоємниці календарних місяців) розповідають про походження культурних рослин, пояснюють природні явища. Наприклад, у казці “Золота пшениця” Золота Панна, яка уособлює сонце, віддячуючи за допомогу, подарувала селянинові мішок золотої пшениці. Це ліричний мотив, який пов'язує виникнення пшениці з сонцем [8, с. 34].

У календарних казках природні явища і стихії завжди уособлені: Мороз, Вітер, Весна, місяці року (російська казка “Як Весна Зиму здолала”, болгарська - “Великий Січень, Маленький Січень та бабуся Марта”, словацька - “Про дванадцять місяців” у переказі Б.Нємцової - стала основою п'єси С.Маршака “Дванадцять місяців”). Уява пращурів малювала місяці року братами різного віку: зимові - найстарші, весняні - наймолодші. Відомо, що зиму асоціювали зі смертю, бо взимку вся природа завмирає, а весну - з молодістю, бо все оживало, буяло, цвіло. Тому й кликати весну мусила молодь, особливо діти.

Кожна група таких казок має свої художні особливості, які вказують на специфіку їх читання.

Специфіка читання казки зумовлюється з одного боку тими ж вимогами, що й оповідання: це -- глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування. З другого -- глибоким осмисленням творчої манери розповіді, яка характеризує даний жанр та його емоційність.

Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: «Живі собі на світі бідняк», «Жили собі дід та баба», «Колись, давно-давно, в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка», «Колись був у Києві якийсь князь», «В одного злого хазяїна був віл» тощо. В окремих -- передує приказка: «Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає».

Такі зачини мають вироблену давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Казка розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти й абстрагувати; дає певні життєві навички. Тому мета таких зачинів -- заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця -- знайти для цього відповідні інтонації.

Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.

Події в казках розгортаються динамічно. Причому дія починається з перших рядків: «Вовк забрався в кошару і украв старого барана. Йде вівця і плаче. Зустріла її та й питає...». Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші їх моральні якості. Це змушує читця після кожної картини чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам осмислити й пережити зміст прочитаного.

Дійові особи казок в переважній більшості поділяються на позитивних і негативних, протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, через їх дії, вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу і автора (якщо казка літературного походження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту.

Розділ 2. Значення казки у вихованні дітей молодшого шкільного віку

2.1 Вплив казок на дітей молодшого шкільного віку

Кожна казка невіддільна від краси, вона сприяє розвиткові естетичних почуттів, без неї неможливе благородство, щира чуйність до людського нещастя і страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Образи казки благотворно формують і свідомість молодших школярів.

В. Сухомлинський вважав створення казок „важливим засобом розумового розвитку. Якщо ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи, перенесіть з вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини” [25, с. 181].

„Казка, - любив наголошувати В. Сухомлинський, - це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах. Казка - благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту. Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу” [25, с. 154].

У казці про все говориться непрямо й у символічній формі: якими можуть бути завдання для певного віку; як можна розібратися з подвійними почуттями відносно батьків; як можна розібратися з плутаниною емоцій. Казка також попереджає дитину про деякі з пасток, які на неї чекають, але яких вона може уникнути, обіцяючи водночас сприятливий результат.

Частина людей стверджує, що казки не дають «правдивих» образів життя, як воно є, отже, вони є некорисними. Те, що «правда» дитячого життя може відрізнятися від правди дорослих, незрозуміло цим людям. Вони не розуміють, що казки не намагаються описувати зовнішній світ і «реальність». І при цьому вони не усвідомлюють, що кожна нормальна дитина ніколи не припускає, що казки описують світ реалістично.

Казка забезпечує найбільшу потребу дитини: вона починається точно на емоційному рівні дитини, показує їй, куди вона має йти, і як вона це має робити. Казка робить це через приналежність, у формі фантазійного матеріалу, який допомагає дитині рухатися до найкращого, і за допомогою образів полегшити дитині осягнення того, що є необхідним для розуміння світу.

У своїй книзі «Духовний світ школяра» В.О.Сухомлинський докладно аналізує, які ж книжки найкраще читають і сприймають учні, а також зупиняється на образах, спектрі їхніх уподобань. Він каже: «Їх цікавлять художні твори, зокрема казки, а також кінофільми, п'єси, герої яких хоробрі, мужні, сильні духом діти. Школяра молодшого віку захоплюють виняткові особистості, він чекає від них героїчних вчинків, самопожертви … Саме у таких персонажів, діти бачать красу людської душі, гідність, ідеал» [25, с. 54].

Він також вважав, що казки є духовним багатством народної культури, вивчаючи які, дитина пізнає серцем життя народу, і був переконаний, що читання, розповідь, інсценізація, творення казки -- могутній засіб виховання розуму і добрих людяних почуттів. Казкова алегорія, на думку педагога, краса рідного слова, зворушує дитину, будить почуття власної гідності, посилює враження, утверджує моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу і потворність. Казка, завжди глибоко національна і самобутня, є благодатним джерелом виховання любові до Батьківщини, рідного краю вже тому, що саме вона -- творення народу і духовне багатство його культури. Створений народом казковий образ доносить до дитячої душі могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення.

Добираючи казки для дитячого читання, слухання, інсценізації, В. Сухомлинський вважав найголовнішим те, щоб казка мала глибоку думку, і діти замислювалися над нею та співпереживали. Бо саме казка певною мірою сприяє вихованню у молодших школярів відповідальності за свої вчинки, слова, ставленню до навколишнього світу, любові до Вітчизни.

«Казка -- це зернина, -- зазначав В.О.Сухомлинський, -- з якої проростає паросток емоційних станів і ситуацій» [25, с. 37].

2.2 Особливості роботи над казкою в початкових класах

Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість - у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів. Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати.

Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка - це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі - видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою. Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казці вони - нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів - фантастичні.

Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також фантастика. Діти сприймають це захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування - створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя - всіляко заохочувати учнів до написання казок.

Діти молодшого шкільного віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій.

Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це - наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність. Наприклад, казки “Хто ж був працьовитий?” або “Мудре рішення” розповідають про реальні речі, а називаються казками. До речі, в них діють люди. Крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці “Кирило Кожум'яка” розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній казкові. Про казковість описаного в ній свідчить, хоч би те, що одним з її персонажів є чудовисько-змій.

Важливо звернути увагу на особливості чарівних або героїко-фантастичних казок, їх відмінності від “звіриного епосу”. Так, наприклад, чарівні казки мають складнішу будову, вони довші, складаються з багатьох епізодів, пригод, відзначаються особливою вигадливістю, мають потужний фантастичний елемент.

Головними позитивними персонажами цих казок часто виступають герої - богатирі, добро творці, подвиги яких мають визвольно-патріотичний характер; вони наділені незвичайними якостями: надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею (“Кирило Кожум'яка”, “Котигорошко”, “Іван - мужичий син”).

На відміну від казок про тварин, у чарівних казках наявні чудесні перетворення: вони наповнені дивовижними речами та істотами. Носії добра і справедливості в цих казках виходять переможцями над будь-якими (реальними чи міфічними) силами (“Кирило Кожум'яка”). Уважне і доброзичливе ставлення людини до природи оплачується сторицею і навпаки (“Казка про липку”, “Кривенька качечка”). Працюючи над змістом цих казок, учитель залучає цю привабливу казкову екологічну істину з метою виховання школярів у дусі бережливого ставлення до всього живого.

Під час ознайомлення учнів з соціально-побутовими казками варто наголосити на відсутності у змісті дивовижних істот, надприродних сил, чудесних перетворень, на тому, що у таких казках, порівняно з попередніми, значно більше елементів дійсності, реальних життєвих подій.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній - результат усього здійсненого героями казки. Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: “Ось і казці кінець, а хто слухав - молодець”, “Казці кінець, а мені - меду корець”, “І стали вони жити-поживати та добра наживати” і інші.

На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів - поставити запитання: “Чим же закінчилась казка?”.

У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів.

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок казки “Хто ж був працьовитий?” - “Один нічого не робить, а другий йому допомагає”. Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. Або ще один приклад. Ось українська казка “Нехайло”. Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка - Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: “нехай потім, а не зараз”. Далі: оцінку діям Нехаяла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утрудняючи себе нероба спроможиться підпалити бур'ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: “Це він зробить!” Тому й пропонує тікати з виноградника. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці “Самому вовка не побороти”. Їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брат, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк.

Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казок полягає в тому, що в них перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості - виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості. Так, сюжет казки “Дружні звірі” складний. Спочатку всіх домашніх тварин і птахів об'єднувало спільне горе: вони тікали від холоду. Потім їх роз'єднала особиста пихатість: кожен сподівався, що його врятує власний одяг - бараняча шуба, гусячий пух тощо. Нарешті вони знову разом. Тепер живуть у теплій хаті і спільно завдали прочухана ведмедеві, вовкові й лисиці. Перемогу друзів над зажерливими звірами діти сприймають схвильовано. Однак необхідно довести причини цієї перемоги.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки “Колосок” звертаються із запитанням: “Як назвали мишенят? Як півника? Чому?” У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб.

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість. При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи - пізнавальну. Зокрема, бурятська народна казка “Сніг і заєць” в образах розповідає дітям про те, що заєць змінює шерсть, пристосовуючись до умов зими і літа. Пізнавальний зміст має також українська народна казка “Найближчий родич”, яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів - малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки [20, с. 98].

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин. У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок “Дружні звірі”, “Лисичка і Журавель”. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

2.3 Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на уроках читання

В умовах кризи виховання і девальвації суспільних цінностей у нашій країні; деформації природних почуттів любові до матері і батька, дідуся і бабусі, поваги до старших; девальвації совісті, доброти, правдивості, честі, гідності та інших основ моралі, необхідно зусиллями батьків, учителів, громадськості оволодіти важливими засобами морального виховання, серед яких для дітей молодшого шкільного віку на першому місці стоїть казка. Саме з казки діти черпають глибоку народну мудрість, емоційно-моральні та естетичні цінності. Почуття, переживання - це «ворота» пізнання, а казки без переживань не буває. Саме вона повинна через почуття і переживання виховувати такі моральні якості особистості, як совість, чуйність, чесність, правдивість, почуття справедливості, порядність, працелюбність тощо, які є основою загальнолюдської моралі.

Виховання моральних почуттів: любові до рідних, взаємоповаги і взаємодопомоги, милосердя, на жаль, у багатьох школах здійснюється через «словесне» моралізаторство, тобто перевага надається запам'ятовуванню моральних норм, правил, замість того, щоб естетично й емоційно пробуджувати почуття за допомогою казки.

Моральна культура - це найголовніший компонент духовного життя людини, який передбачає оволодіння основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, що регулюють поведінку в усіх сферах життя [18, с. 14].

Наука виходить з того, що в дітей з раннього віку треба цілеспрямовано формувати моральні почуття, хоч діти можуть ще не розуміти відповідних цим почуттям моральних понять, принципів. Дитина змалку повинна розуміти, що таке любов до людей, милосердя, доброта та ін. [5, 37 - 38]. Казка якраз і є тим джерелом, тим засобом, що допомагає вихованню моральних якостей дитини.

В.О.Сухомлинський розумів велику перевагу жанру казки в початковій школі. “З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість... Казка для маленьких дітей - це не просто розповідь про фантастичні події; це - цілий світ, в якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру волю. Дитині хочеться не тільки слухати казку, а й самій розповідати її, хочеться не тільки слухати пісню, а й самій співати, не тільки спостерігати за грою, а й брати участь у ній” [25, с. 178].

Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, Вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства та інших чеснот.

Для морального виховання молодших школярів необхідна цілеспрямована виховна робота, важливі такі форми: колективне читання і обговорення казок з моральним змістом, створення проблемних ситуацій, в яких ставляться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати подану в творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати “перенос” морального змісту даного безпосередньо в творі на моральні явища реального життя.

Сформувати моральне почуття можна лише цілеспрямованою виховною роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів адекватних форм поведінки (похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків.

За М.Я.Краївською “казки - це епічні оповідання героїко-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних і сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодій” [12, с. 36].

Казки - це художні твори, в яких закони краси виявляються у повній мірі. Народні казкарі заслужили славу тонких майстрів [12, с. 36]. Багато письменників (І.Франко, Леся Українка, В.Нестайко) відзначали моральну силу казок, визнавали їх взірцем національного мистецтва, наслідували казкарів, переймали у них прийоми художньої виразності, а головне, - цінували глибину змісту та естетику казок.

На відміну від міфу, казка - твір словесного мистецтва, побудований за певними законами композиції, поетики та стилістики. Казкар користується кращими фольклорними традиціями та водночас вільно виявляє індивідуальний хист.

Починаються казки, як правило, формулою-зачином: “Жив-був цар”, “Жили собі котик та півник”. Зачин вводить образи, предмети, події і потребує продовження. Крім того, зачин підкреслює, що події відбуваються за особливого, фантастичного часу, у фантастичному світі: “У якомусь царстві, в декотрому государстві жили-були...” Далі йдеться про дійових осіб і пригоди, що з ними відбуваються. Дійсність зображується у вигляді послідовного ланцюжка подій.

Закінчуються казки усталеними кінцівками: “І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а на душі не було...” або “...а в рот не попадало”, “Ось вам казка, а мені бубликів в'язка” тощо. Герой же долає всі перешкоди, щоб досягти бажаного.

У казках завжди торжествує добро над злом, утверджується оптимізм, вигадка і розважливість виконують ще й дидактичну функцію.

Сюжет складається з епізодів або низки функцій. Під функцією розуміють вчинок персонажа, важливий для розвитку дії. Головні функції властиві майже всім казкам: “початковий стан”, “заборона”, “порушення заборон”, “одержання чарівних засобів”, “перемога”, “повернення” тощо. Поєднання функцій “перешкодництво”, “посередництво”, “протидія” та “споріднення” становить зав'язку казки, “ліквідація” (“перемога”) - кульмінацію, “повернення” - розв'язка.

Казковий час - невизначений, лінійний, бо рухається лише в одному напрямі, і рухає його головний герой. Казка не знає екскурсів у минуле і розповідей про майбутнє. Головні герої непідвладні часові. Крім того, час може або прискорюватися, або уповільнюватися. Уповільнюють час повтори епізодів (зустрічей, завдань), найчастіше - тричі. Якщо у міфі число три “укомплектовує” будову Всесвіту, то у казці потроєння підкреслює якусь рису героя. Тричі стаючи на двобій із змієм, герой демонструє мужність і силу; тричі відгадуючи загадку - розум.

Для казкової поетики характерні особливі часові формули (“йшов день, йшов два, а на третій дійшов”, “чи довго, чи коротко, пройшов рік”).

Найголовніша особливість жанру - характер художньої вигадки - поєднує в собі дві функції: ідейну та естетичну. Естетична функція виявляється в яскравому, динамічному зображенні подій, розважальності, гіперболізації фізичних і духовних цінностей персонажів, психологічному впливові на слухачів, що викликає в них почуття співпереживання, тривоги чи радості.

Образи чарівних казок, на думку багатьох учених, утворюються за ідейно-смисловим значенням та взаємодією трикатегоріальної системи, яка охоплює кожну казку, незалежно від варіантності сюжету і його повноти. Чарівні казки мають в ідейно-художньому плані багато спільного з іншими казками, хоч і мають специфічні риси.

Індивідуалізація характерів персонажів у казках проявляється в їхній зовнішності, мові, поведінці, розкривається в образно-художній системі твору. Відомий вислів О.Пушкіна: “Що за краса ці казки. Кожна є поема!” - надзвичайно влучно передає поетичне зачарування кожної казки, її художню довершеність і, головне, глибоко визначає ідейно-художню особливість казки як жанру: емоційність мови, ліризм переживань, зосередження уваги на головних рисах характерів, які виявляються у найгостріших зіткненнях двох протилежних типів [27, с. 15].

До умовно-смислової групи добротворців у чарівній казці можна віднести дивним чином породжених богатирів, наділених чудодійною силою, старців, бабусь, провісників, домашніх та лісових тварин, птахів, риб, предмети побуту, які мають чарівну здатність.

Категорія злотворців охоплює образи усіх противників головного героя (одно-, дво-, три-, шести-, дев'яти-, одинадцятиголовий змій, орел, вовк, ведмідь, рак, розбійник, мачуха) та зрадників (старший або молодший брат та сестра, баба-яга та ін.). Всі основні риси цих образів сконцентровані, в тій чи іншій мірі, у світовому образі змія.

Серед знедолених персонажів - переважно образи жінок: наречена, викрадена змієм, “бідна невістка”.

М.С.Грицай вважає, що “художня сміливість ряду казкових персонажів - складна категорія розвитку поетичного мистецтва різних жанрів, їх мови, обрядовості, світобачення і втілюється найперше у словах певних образів, замовляннях, числах, яким приписувалися магічні властивості” [4, с. 6].

Якщо в чарівних казках особливе місце відводиться декільком яскравим гіперболізованим рисам зовнішності головного героя, то в казках про тварин персонажі одержують загальні лаконічні характеристики, що стосуються їхніх моральних, розумових та різних фізичних якостей.

На думку В.П.Анікіна, у поетичній системі повчально-розважальних казок застосовуються художні засоби, притаманні жанру взагалі:

1) ретардація - наприклад, лисиця тричі вмовляє півника відчинити віконце (“Котик та півник”);

2) градація, яка досягається ретардацією з наступною гіперболізацією часу і простору: козу-дерезу виганяє із зайчикової хати спочатку лисичка, потім вовк, потім ведмідь (“Коза-дереза”);

3) гіпербола - лисиця скидає і з'їдає цілий віз риби (“Лисичка”); в рядовій рукавичці вміщається мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовк і кабан (“Рукавичка”);

4) числова символіка, яка найчастіше виявляється через ретардацію і зрідка - в кількісній структурі образної системи - 3, 7, 9, 12 образів [1, с. 54].

Конфлікт повчально-розважальної казки ґрунтується на взаємодії двох персонажів або одного та групи персонажів (лисички і вовка, вовка та козенят тощо).

Цей різновид жанру казки розрахований переважно на учнівську аудиторію, тому її етично-естетична система дуже тонко враховує особливості дитячої психології. Ці казки виробляють певне ставлення до різних персонажів: до домашніх - доброзичливе, до хижих, лісових - осудливе. Цю властивість казки варто використовувати при роботі з дітьми саме молодшого шкільного віку.

Соціально-побутові казки за темою провідного конфлікту поділяються на:

1) про багатих і бідних;

2) антипанські;

3) антицарські;

4) антипопівські;

5) антирелігійні [15, с. 5].

У всіх цих казках діють три смислові групи образів: добротворці, злотворці та знедолені. Конфлікт у цих казках виникає у сфері побутових або соціальних відносин між добротворцями і злотворцями, які у стародавніх казках втілюються в образах Долі, Недолі, Щастя, Злиднів тощо, а в побутових оповіданнях - представників роду, сім'ї (чоловіка і жінки, розумних та дужих братів), у казках соціальних - в образах трудящого люду і пригноблювачів (царів, панів тощо).

Для відродження інтересу вчителів і учнів до казки багато зробив В.Сухомлинський, чимало сам написав казок. Він вважав, що без казки - живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттями дітей, - неможливо уявити мислення і дитяче мовлення. Через казку дитина не тільки пізнає, але й оживляє навколишній світ. “Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість - вірний шлях до серця дитини, - писав В.О.Сухомлинський. - Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерел мислення й мови - до чудової краси природи” [25, с. 32].

Вчений-педагог разом з дітьми створив Кімнату казок, Острів чудес, Куточок мрії; стимулював дитячу творчість: створення казок, малювання. Він систематично спонукав дітей писати казки, надихав їх тим, що сам їх творив (“Троянда і Сонце”, “Троянда і Свиня”). Дружина педагога видала збірку казок “Гаряча квітка”.

В.Сухомлинський вважав, що створення казок дітьми - це один із засобів пробудження в них пізнавального інтересу, розвитку моральних якостей особистості. З казки починаються перші уявлення про добро і зло, про справедливість і несправедливість, казка виховує любов до рідної землі. Завдяки казці учні оволодівають різноманітними знаннями у сфері щоденної практики, моральності, естетичних відносин. Для молодших школярів вона стає засобом осмислення, обмірковування та пояснення явищ дійсності.

Педагогічна функція казок полягає і в можливості використати їх для розв'язання багатьох моральних проблем. Впливаючи на поведінку дитини, вчителеві не завжди достатньо пояснити певні правила і норми. Знання про те, як поводитися, мають перетворитися на переконання, а для цього їм треба пройти через почуття дитини, “включити” її емоційний досвід. Свого часу С.Савельєва наголошувала, що знайомлячись із казкою, діти звикають вірити в добро і красу [18, с. 14]. А саме цього і не вистачає нашому молодому поколінню.

Всі казки В. Сухомлинського високоморальні. У казці “Віл і Садівник” автор підкреслює, що тільки вільна творча праця може породжувати чудеса. В уста Садівника педагог вкладає мудрі слова: “Той, кого заставляє працювать хомут і батіг, не може бачити майбутнього” [26, с. 38]. Проблема взаємозв'язку природи і людини, бережливе ставлення до навколишнього світу - це казка “Соловей і Жук”; любов до рідної землі - “Деркач і Кріт”. Казка “Деркач і Ластівка” виховують у школярів терпіння, працелюбність, адже перемога не буває легкою. Про любов до матері йдеться у “Казці про гуску”. “Горбатенька дівчинка” - це зразок того, що тільки любов'ю можна виховати любов, а ще потрібно дорожити вірністю у взаєминах між людьми.

Отже, зміст казок значною мірою впливає на моральне виховання молодших школярів. Саме казка є тим відправним пунктом, який формує особистість школяра. Доречно буде згадати мудрі слова В.Сухомлинського: “Я поставив перед собою завдання вчити такого читання, щоб дитина, читаючи, думала. Читання має стати для дитини дуже тонким інструментом оволодіння знаннями і водночас джерелом духовного життя” [25, с. 102].

Слова великого педагога можна проповідувати як заповіді. Вони для тих, хто хоче стати Справжньою людиною. Ось вони: “Не будь байдужим до зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним... товаришу в біді. Поважай і шануй Матір і Батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею. Без праці не можна чесно жити” [25, с. 9]. Вони є моральним кодексом нашого суспільства, яким ми повинні дорожити і виконувати його.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної психологічної науки і практики - значення казки в духовному житті людини. Вивчення та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

1. Казка -- малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.

2. Літературна казка -- авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів.

3. Казка -- оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

4. Тематично фольклорна, як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин («Рукавичка», «Лисичка й Журавель», «Лисиця та Вовк»); 2) фантастично-чародійні казки («Колосок», «Кирило Кожум'яка», «Снігуронька»); 3) соціально-побутові казки («Зароблений карбованець»).

5. В. Пронн виділяв: чарівні казки (причому, не за означенням фантастичності, а за особливостями побудови), кумулятивні (або ланцюгоподібні, які в композиції повторюють певні функції), казки про тварин (часто діалогічні), побутові (або реалістичні - про чоловіків та жінок, наймитів, солдатів), небилиці (побрехеньки про неймовірне в реальному житті) та надокучливі (приповідки та потішки).

6. Діти молодшого шкільного віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій.

7. Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.

8. У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів.

9. Виховання моральних почуттів: любові до рідних, взаємоповаги і взаємодопомоги, милосердя, на жаль, у багатьох школах здійснюється через «словесне» моралізаторство, тобто перевага надається запам'ятовуванню моральних норм, правил, замість того, щоб естетично й емоційно пробуджувати почуття за допомогою казки.

казка літературознавство фольклорний

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анікін В.П. Українська народна казка. - К.: Знання, 2004. - 176 с.

2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗИН, 1999. - 211 с.

3. Волкова Н.П. Педагогіка. - К.: Академія, 2001. - 576 с.

4. Грицай М.С. Українська народна творчість. - К., 2003. - 251 с.

5. Дем'янко Н. Педагогічні ідеї В.М. Верховинця у сучасній початковій школі// Початкова школа. - 2000. - №2. - С. 5-7.

6. Довженко Г.В. Український фольклор. - К.: Освіта, 2007. - 270 с.

7. Дорошенко С.І. Методика викладання читання. - К., 2002. - 124 с.

8. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. - К.: Вища школа, 2004. - 82 с.

9. Жовнір О. Читання і розвиток мовлення// Початкова школа. - №9. - №7. - С. 9-10.

10. Іванус М.І. Ну що б, здавалося, слова// Початкова школа. - 2000. - №6. - С. 4-5.

11. Кіліченко Л.М. Українська дитяча література. - К.: Вища школа, 2003. - 262 с.

12. Краївська М.Я. Казка в житті дитини// Позакласний час. - 2001. -№10. - С. 36-37.

13. Кузь В.Г. Основи національного виховання. - Умань, 2003. - С. 37 - 38.

14. Лопухівська А.В. Про виховання почуття відповідальності. - К.: Наука, 1999. - 195 с.

15. Мартиненко В. Робота з дитячою книжкою// Початкова школа. - 2003. - №8. - С. 4-8.

16. Почупайло О. Програма формування читацьких умінь у школярів// Початкова школа. - 2005. - №10. - с. 29-38.

17. Рубінштейн С.П. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 2000. - 203 с.

18. Савельєва С. Використовуючи усну народну творчість// Початкова школа. - 2004. - №10. - С. 14-18.

19. Савченко О.Я. Від людини освіченої - до людини культури: Ціннісні орієнтації загальноосвітньої підготовки учнів// Рідна школа. - 2006. - №5. - С. 56-60.

20. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр-S, 1999. - 214 с.

21. Скіпакевич О.В. Вчити емоційно правильно сприймати художній текст// Початкова школа. - 2001. - №12. - С. 24-26.